Протестантські громади Закарпаття 1945-1991 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ужгородський національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Протестантські громади Закарпаття 1945-1991 рр.

Лешко Оксана Василівна

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

УДК94(477.87):283/289

Ужгород - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Фенич Володимир Іванович,

історичний факультет Ужгородського національного університету МОН України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

МАРЧУК Василь Васильович,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України,

завідувач кафедри політології;

кандидат історичних наук, доцент

ПАЛІНЧАК Микола Михайлович,

Ужгородський національний університет МОН України,

завідувач кафедри міжнародних відносин.

Захист відбудеться «26» червня 2008 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 Ужгородського національного університету (88000 м. Ужгород, вул. Університетська, 14 а, ауд. 410).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету (88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 9).

Автореферат розісланий «26» травня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Токар М.Ю.

ВСТУП

Актуальність дослідження. Релігійні громади за часів тоталітарного режиму існували на Закарпатті, як і у всьому Радянському Союзі, перебуваючи під жорстким всевладним контролем. Із здобуттям незалежності Україна, засудивши репресивну політику влади щодо конфесій, намагається подолати її рецидиви. Так, станом на 1 січня 2005 р. у Закарпатській області функціонували 1 530 релігійних організацій, які належали до 36 конфесій, течій і напрямків. У протестантизмі, представленому в області 20 напрямами, нараховувалося понад 400 релігійних організацій: 110 громад Закарпатської реформатської церкви, 45 - обласного об'єднання християн віри євангельської, 41 - християнської євангельської церкви Живого Бога, 47 - адвентистів Сьомого Дня (АСД), 68 - євангельських християн-баптистів (ЄХБ), 59 - свідків Єгови.

Однією із «білих плям» досліджень є релігійне життя протестантських громад краю 1945-1991 рр., яким дотепер так і не присвячено жодної наукової праці. З огляду на вищезазначене, дисертантом показано особливості становища протестантських громад Закарпаття у другій половині 40-х-початку 90-х рр. ХХ ст., цілі, які ставили перед собою їх керівництво - йдеться, власне, про намагання втримати позиції вже за нового політичного режиму (реформати, лютерани), що займали чільне місце ще за часів перебування краю у складі першої Чехословацької республіки та встановлення другого угорського панування або посилення позицій (баптисти, які отримали реєстрацію за сприяння одновірців з Угорщини; закарпатські громади вільних християн, свідків Єгови та адвентистів, які хоча й мали незначну кількість вірників, загалом не були переслідувані у виконанні культової практики). Втримати «статус-кво» вдалося тільки реформатській церкві завдяки тактиці лавірування її єпископату між Кремлем та регіональними і міжнародними протестантськими організаціями й церквами. Щодо євангельсько-баптистських громад, зауважимо: тільки створення у 1944-1945 рр. підконтрольних владі Союзу ЄХБ і Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ) надавало право на реєстрацію їх громад (з 1946 р. у вищезгаданих назвах не вживається сполучник «та» - О.Л.).

Мета дисертаційного дослідження - з'ясувати місце та роль протестантських громад Закарпаття крізь призму державно-церковних відносин і суспільно-політичних змін у СРСР в 1945-1991 рр., розкрити особливості їх національної та конфесійної ідентичності й проаналізувати внутрішньоцерковні процеси, що відбувалися у громадах протестантів у досліджуваний період.

Для досягнення поставленої мети нашим завданням буде:

– розглянути державні законодавчі акти, урядові, партійні постанови, протокольні рішення, директивно-розпорядчі й інструктивно-регламентуючі документи центральних та місцевих органів виконавчої влади як джерело формування радянської конфесійної політики в 1945-1991 рр.;

– висвітлити становище та внутрішньоцерковні процеси у протестантських громадах Закарпаття в 1945-1991 рр., розкрити особливості їх національної й конфесійної ідентичності та стан міжконфесійних відносин;

– проаналізувати державно-церковні відносини в СРСР у досліджуваний період, форми та методи контролю держави за релігійними громадами, вірниками і служителями культів крізь призму діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади - апаратів Рад у справах релігійних культів при РМ СРСР та УРСР, Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР (з 1976 р. - при РМ УРСР) по Закарпатській області, сільських та селищних рад депутатів трудящих, радянських, партійних і правоохоронних органів у вирішенні питань щодо релігії та церкви й протестантських громад краю;

– з'ясувати мету та суть державницьких кампаній - реєстрації релігійних громад, «анкетизації» проповідницького складу громад євангельських християн-баптистів і вірників «двадцяток» релігійних громад, «атеїзації» населення, особливості їх проведення на Закарпатті, надати оцінку майнової та фіскальної політики уряду щодо релігійних громад і служителів культів;

– простежити формування організаційних структур та розглянути документи внутрішнього характеру, що регламентували діяльність реформатських громад, ЄХБ і АСД Закарпаття (церковна «Конституція», «акти», «положення», «статути»);

– розкрити причини появи протестантського дисидентства, висвітлити становище нелегально діючих протестантських громад Закарпаття, простежити їх взаємозв'язки з іншими протестантськими громадами тогочасного СРСР;

– з'ясувати причини політичної заангажованості реформатського кліру, керівництва Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів, і пресвітерського складу євангельсько-баптистських громад Закарпаття;

– оцінити ступінь впливу на релігійне життя протестантських громад краю єпископату реформатської церкви Закарпаття, Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів, «ініціативної групи», Оргкомітету, Ради Церков ЄХБ, Всесоюзної Ради адвентистів Сьомого Дня, Крайового бюро, Західного (українського) та Східного (сибірського) комітетів свідків Єгови, Руської православної церкви, лідерів регіональних, міжнародних протестантських організацій та протестантських церков, визначити місце і роль реформатської церкви та євангельських християн-баптистів краю в екуменічному русі;

– охарактеризувати соціально-демографічний склад і динаміку чисельності протестантських громад Закарпаття, виділити спільне та відмінне;

– ввести до наукового обігу різноманітні за походженням і змістом нові архівні документи з досліджуваної проблематики.

Об'єктом дослідження є діяльність сукупності суб'єктів тогочасного релігійного та політичного життя загальнодержавного і регіонального рівнів:

1) протестантських громад Закарпаття та окремих протестантських громад, які функціонували на теренах колишнього СРСР;

2) радянського уряду, вищих центральних органів державної виконавчої влади - апаратів Рад у справах релігійних культів при РМ СРСР та УРСР, Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР по Закарпатській області, республіканських, крайових і обласних Уповноважених у справах релігійних культів, виконкомів районних та міських рад депутатів трудящих, сільських і селищних рад, судових, правоохоронних та фіскальних органів, комісій сприяння виконкомам: з додержання законодавства про релігійні культи, з питань впровадження радянської обрядовості, адміністративних комісій, партійних і профспілкових організацій, преси;

3) внутрішньоцерковних структур - єпископату реформатської церкви Закарпаття; Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів та Союзу ЄХБ, їх опозиційного крила - «ініціативної групи», Оргкомітету, Ради Церков ЄХБ, Ради родичів в'язнів ЄХБ; Всесоюзної Ради адвентистів Сьомого Дня; патріархату РПЦ; Крайового бюро, Західного та Східного комітетів свідків Єгови;

4) міжнародних релігійних організацій - Всесвітньої Ради Церков, Християнських Мирних конференцій, їх дорадчих, робочих комітетів і міжнародних секретаріатів, Всесвітніх конгресів християнських церков, конференцій європейських церков, Всесоюзних конференцій та Всесвітніх конгресів миру, Конференції європейських церков;

5) регіональних і міжнародних протестантських організацій: Генеральної Ради Угорської реформатської церкви, Генерального Синоду реформатської церкви Угорщини, Екуменічної Ради церков Угорщини, Протестантського Всесвітнього Союзу, Всесвітнього Союзу реформатських церков, Німецького євангелістського собору, консисторії реформатської церкви Польщі, Союзу Південних баптистів Америки та Генеральної Конференції АСД (США);

6) державних лідерів і релігійних діячів протестантських та інших церков, керівників протестантських громад й особистостей у 1945-1991 рр.

Предметом дисертаційного дослідження є процес структурування та еволюції протестантських громад Закарпаття у 1945-1991 рр. в умовах радянської системи.

Хронологічні рамки дослідження - 1945-1991 рр. Нижня межа охоплює 1945 р. - рік возз'єднання Закарпатської України з УРСР і діяльність НРЗУ за період 1945 - січень 1946 рр., яка прийняла ряд декретів та постанов, що, окрім питань політико-правового й адміністративно-господарського характеру, стосувалися школи, церкви та віросповідань. Верхня межа - 1991 р. - прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та рік проголошення незалежності Української держави, що активізувало не тільки легалізацію конфесій, заборонених радянською владою, в тому числі - й протестантських, їх реєстрацію та вільне провадження культової практики, але й формування сприятливого правового поля для подальшого функціонування і розвитку.

Методологічні принципи дослідження. Вкрай важливими для дисертаційного дослідження є загальні принципи наукового пізнання: системності (висвітлено становище та внутрішньоцерковні процеси у протестантських громадах Закарпаття й окремих протестантських громадах, які функціонували в СРСР у 1945-1991 рр., розкрито особливості національної та конфесійної ідентичності протестантських спільнот краю, стан міжконфесійних відносин; простежено формування їх організаційних структур і екуменічних зв'язків у досліджуваний період), наукової об'єктивності (з позицій критичних підходів проаналізовано наявну джерельну базу, тенденційні положення радянських вчених, оцінки та висновки сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо державно-церковних відносин загалом і протестантів зокрема), історизму (забезпечено конкретно-історичний аналіз становища, правового статусу закарпатських протестантських громад у реальному часовому й регіональному вимірах), комплексності (проаналізовано комплекс чинників, що впливали на релігійне життя протестантів Закарпаття у другій половині 40-х - початку 90-х рр., а саме: об'єктивних - радянського уряду, владної вертикалі, судових, правоохоронних та фіскальних органів, спеціальних інститутів, які здійснювали контроль за конфесіями і служителями культів - комісій сприяння виконкомам: з додержання законодавства про релігійні культи, з питань впровадження радянської обрядовості; адміністративних комісій, партійних і профспілкових організацій, преси; суб'єктивних - державних лідерів, релігійних діячів протестантських та інших церков, керівників протестантських громад й особистостей; чинники впливу: зовнішні - регіональні та міжнародні протестантські організації, міжнародні релігійні організації; внутрішні - форми та методи контролю держави за протестантськими громадами Закарпаття у досліджуваний період).

Орієнтирами для наукових пошуків стали принципи позаконфесійності, неупередженості та історичної достовірності стосовно висвітлення релігійного життя протестантів краю у 1945-1991 рр., принцип поваги до світоглядного плюралізму релігійних громад як протестантських, так й інших конфесій.

У дисертаційному дослідженні використано і сукупність загальнонаукових і спеціальних методів. Із загальнонаукових: дедуктивний, індуктивний, аналізу і синтезу. Серед спеціальних методів ужито: історико-функціональний, історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, психологічний, емпіричного аналізу. Чільне місце відведено і методам математичної статистики, узагальнення, історіографічному, біографічному. З огляду на різноаспектне вивчення досліджуваної проблеми, взято на озброєння міждисциплінарний підхід і використано дані з історії, країнознавства, релігієзнавства, статистики.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у наступному:

– вперше в сучасній українській історіографії та релігієзнавстві у контексті радянської конфесійної політики всебічно висвітлено становище протестантських громад Закарпаття в 1945-1991 рр., особливості їх національної та конфесійної ідентичності;

– проаналізовано радянську конфесійну політику і державно-церковні відносини в СРСР, форми та методи контролю держави за релігійними громадами і служителями культів;

– удосконалено вивчення історії протестантизму в Україні і, зокрема, у його регіональному вимірі;

– розкрито механізми взаємовідносин протестантських громад краю із центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами;

– обґрунтовано організаційне завершення формування структур протестантських громад Закарпаття;

– висвітлено внутрішньоцерковні процеси та екуменічні зв'язки протестантських громад у досліджуваний період.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Теоретичні розробки, апробовані у дисертаційному дослідженні, вважаємо за доцільне застосувати для вивчення аналогічних проблем протестантських громад у загальнодержавному та регіональному масштабах. Практична цінність дослідження полягає у можливості використання матеріалів дисертації при написанні узагальнюючих праць з історії протестантизму в Центральній та Східній Європі. Основні положення та висновки дослідження, узагальнені архівні матеріали слугуватимуть для написання підручників, навчально-методичних посібників і навчальних програм з історії України та релігієзнавства. Матеріали дисертації можуть сприяти практичному розв'язанню органами виконавчої влади актуальних проблем релігійного життя протестантських громад, якнайглибшому розумінню сучасного стану міжконфесійних відносин.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором на міжнародних науково-практичних конференціях: «Держава і церква: уроки минулого і проблеми сьогодення» (м. Ужгород, 27 листопада 2003 р.), «Репресована церква: доля греко-католицьких та інших релігійних спільнот після встановлення комуністичного режиму на Закарпатті» (м. Ужгород, 2-4 листопада 2007 р.). Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох авторських публікаціях та одній публікації у співавторстві, вміщених у фахових наукових виданнях, які відповідають вимогам ВАК України.

Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків - 16 стор. Загальний її обсяг становить 256 стор., у тому числі - список використаних джерел та літератури - 24 стор. (260 найменувань).

1. Основний зміст дисертації

протестантський громада конфесійний закарпаття

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об'єкт і предмет, сформульовано мету і завдання дисертаційного дослідження, окреслено його хронологічні й територіальні межі, охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичну значимість.

У першому розділі дисертації «Джерела та історіографія проблеми» проаналізовано джерелознавче та методологічне забезпечення теми, ступінь її наукової розробки.

Характер дослідницьких студій над проблемою потребував ґрунтовного аналізу, опрацювання та якнайширшого використання неопублікованих архівних джерел, спогадів учасників подій та опублікованих документів.

Джерельну базу дослідження в основному складають документи, що зберігаються у Державному архіві Закарпатської області м. Ужгород (ДАЗО).

Найбільший науковий інтерес для нас становив фонд 1490 «Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів по Закарпатській області» (з 1976 р. - «Уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР по Закарпатській області») ДАЗО - недосліджена царина унікальних документів, а саме: директивно-розпорядчих - владної вертикалі, що висвітлюють радянську конфесійну політику 1945-1991 рр. щодо релігійних громад, організацій та служителів культів загалом і закарпатських зокрема (довідки про діяльність протестантських конфесій краю, надіслані місцевим органам влади, починаючи з другої половини 40-х рр. ХХ ст. і численні вказівки вищестоящих кураторів релігійних питань - Уповноважених Рад у справах релігійних культів при Радах Міністрів СРСР і УРСР, щоквартальні «Вказівки до звітів» чиновництву обласного рівня, у яких містилися рекомендації московських і київських високопосадовців стосовно запровадження так званих нових форм і методів роботи з протестантськими громадами; інструктивно-регламентуючих, що визначали правовий статус релігійних громад і служителів культів: порядок їх реєстрації органами державної виконавчої влади, вирішення питань щодо державної власності та користування культовим майном, проведення кампанії «анкетизації» духовенства; звітних інформацій обласного Уповноваженого у справах релігійних культів до центральних владних інстанцій з питань діяльності реформатської церкви Закарпаття; інформацій владної вертикалі з питань діяльності служителів культів протестантських громад Закарпаття в екуменічному русі та, зокрема, їх листування зі своїми одновірцями за кордоном; листування посадовців з питань діяльності церковних діячів і функціонування протестантських громад та листування служителів культів із владною вертикаллю; джерел, які регламентували діяльність церков та релігійних громад - «положень» і «статутів», що дають змогу проаналізувати непростий процес інституціоналізації церков, і, в першу чергу, реформатської церкви Закарпаття, невизначеність правового статусу якої призвела до протистояння Кремля з міжнародними й регіональними протестантськими організаціями; документів, що містять статистичні відомості, як щодо кількості релігійних громад, так і служителів культів та вірників.

Окремі цінні джерела для дослідження релігійного життя протестантських громад краю зберігаються у фонді 544 ДАЗО «Уповноваженого Ради у справах Руської православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській області», що висвітлюють, головним чином, період 1946-1965 рр. (доповідні записки про проповідницьку діяльність духовенства, підготовлені апаратними працівниками місцевих органів виконавчої влади). Необхідно відмітити, що у вищезгаданих документах чиновники акцентували увагу на відверто упередженому ставленні православних служителів культів до євангельських християн-баптистів, єговістів та деяких інших протестантських громад Закарпаття.

Заслуговують на увагу і матеріали фондів ДАЗО, які дотепер не вивчалися: 132 «Виконавчого комітету Мукачівської районної Ради депутатів трудящих Закарпатської області»; 135 «Виконавчого комітету Хустської районної Ради депутатів трудящих, м. Хуст Закарпатської області», що висвітлюють і становище протестантів. У матеріалах фонду 132 містяться протоколи та постанови засідань адміністративних комісій Мукачівського району станом на 1974 р. про накладання штрафних санкцій на віруючих с. Великі Лучки, с. Зняцево і с. Ракошино, що на Мукачівщині, а з протоколів засідань виконкому Хустської окружної ради використано статистичні дані щодо проведення асигнувань лекційних антирелігійних заходів у культурно-освітніх закладах району станом на 1949 і 1951 рр. Дисертантом використано й опубліковані джерела - часопис Міжнародного Союзу Церков ЄХБ «Вестник истины», що містить заяви та спогади учасників подій 60-х - 70-х рр. ХХ ст. і збірник «Законодавство про релігійні культи», у якому вміщено основні документи з питань конфесійної політики радянської держави, законодавчі акти, директивно-розпорядчі й інструктивно-регламентуючі документи щодо релігії та церкви.

В історіографічному огляді дисертант наголошує, що на загальному фоні досліджень конфесійних проблем загалом (В. Баран, С. Головащенко, В. Єленський В. Любащенко, І. Маслова) і Закарпаття зокрема (І. Мигович, М. Палінчак) сторінки історії реформатської церкви краю посідають вельми скромне місце у колі наукових зацікавлень як радянських, так і сучасних істориків: відсутність окремих монографій і навіть якихось бодай невеличких наукових розвідок, що висвітлювали б релігійне життя реформатського духовенства та вірників, на жаль, і дотепер робить її «terra incognita» для широкого загалу дослідників.

Радянські вчені В. Гараджа та А. Чанишев зупинилися на історії виникнення реформатської церкви або окремих аспектах її діяльності, зокрема в екуменічному русі. Дослідження науковців А. Сіксая, В. Танчера, А .Едельмана хоча й присвячені реформатській церкві краю або окремим персоналіям реформатської церкви Угорщини, але не позбавлені заангажованості марксистсько-ленінськими постулатами боротьби з релігією та церквою.

Окремі епізоди, що стосуються цієї конфесії, зустрічаємо і в працях сучасних дослідників (Д. Букович, В. Фенич, О. Данко, М. Палінчак), у яких вчені торкаються, безперечно, важливих проблем поширення кальвінізму, становища реформатської церкви за часів першої Чехословацької республіки та угорської окупації краю.

Великий науковий інтерес викликає праця сучасних закарпатських вчених О. Довганича та О.Х ланти, в якій проаналізовано рецидиви конфесійної політики радянської держави 40-х - 50-х рр. минулого століття. Викриваючи репресії проти греко- та римо-католицьких вірників і служителів релігійних культів, гоніння на православну церкву, дослідники не оминули й протестантські громади Закарпаття, зокрема реформатів, свідків Єгови і п'ятдесятників. Проблемні питання щодо місця та ролі реформатської церкви краю на сучасному етапі стали предметом дослідження І. Бабинець.

Радянська історіографія, обстоюючи тезу про так зване поглиблення кризових явищ у «сектантських» громадах, не обійшла увагою й адвентистів (А. Бєлов, Б. Гальперін).

У часи «перебудови» з'явилася праця В. Горського: підкреслюючи, що громади АСД, на відміну від адвентистів-реформістів, демонструють лояльну позицію щодо радянської держави, дослідник акцентував увагу, що окремі вірники адвентистсько-реформістських громад стають членами громад АСД, вважаючи, що цей процес поглиблюється. Як приклад, він наводить Закарпатську область, стверджуючи, що 80% вірників АСД є вихідцями з адвентистів-реформістів. Однак цей висновок ще потребує підтвердження конкретними архівними джерелами.

У переломний 1991 р. з'являються наукові розвідки, автори яких звертаються до історії виникнення адвентистського віровчення та пропонують власну модель побудови відносин адвентистських громад з органами влади (В. Докаш).

Тільки сьогодні з'являються наукові студії, що мають ознайомчий характер з цією конфесією в Україні (І. Опря). На цьому фоні своєю новизною вирізняється наукова праця В. Любащенко, в якій загалом представлена найбільш повна панорама їх діяльності й докладно проаналізовано не тільки місце і роль церкви АСД на конфесійній мапі сучасної України, але й у Всесвітній організації АСД.

Радянські дослідники гостро засуджували керівництво Ради Церков ЄХБ та її прихильників (Г. Ляліна, О. Антонов, О. Соломка, П. Каушанський, В. Арєстов, В. Арсеньєв та В. Данилов), у монографіях яких чітко простежується тенденційне ставлення до її діяльності, і, навпаки, схвалюється лояльна позиція до влади з боку ВРЄХБ. Оминули дослідники і той факт, що вільні християни Закарпаття приєдналися до Союзу ЄХБ, невиправдано акцентуючи увагу тільки на громадах п'ятдесятників та братських менонітів, які увійшли до цієї організації (О. Антонов, О. Соломка, В. Арєстов).

Один із найвідоміших радянських дослідників баптизму Л. Митрохін у своїй монографії «Баптизм», на відміну від своїх попередників, згадав вільних християн Закарпаття, наголошуючи, що 170 їх громад приєдналися у 1946 р. до Церкви ЄХБ. Однак, як свідчать архівні джерела, такої кількості громад вільних християн у краї в другій половині 40-х рр. ХХ ст. не було.

Одним із найфундаментальніших сучасних досліджень історії протестантизму, процесів його проникнення та особливостей поширення в Україні є багатотомне видання «Історія релігії в Україні», зокрема том 5 «Протестантизм в Україні» (за редакцією проф. П. Яроцького), у якому вчені розглядають і ті непрості процеси, які відбувалися на Закарпатті, однак обмежуються подіями 1946 р., а саме проведенням Мукачівської конференції за участю О. Карєва, делегованого представника від ВРЄХБ, та О. Андріїва, Уповноваженого ВРЄХБ по УРСР, і вірників громад вільних християн.

Радянські вчені відверто демонстрували позицію ворожості до віровчення свідків Єгови. Зробивши об'єктами соціологічних досліджень єговістів краю, вони намагалися довести прояв кризових тенденцій (П. Яроцький) у їх громадах: зменшення чисельності неофітів, починаючи з другої половини 70-х рр. ХХ ст., кількісна перевага вірників із надто обмеженими соціальними зв'язками, розкол у громадах, і, як наслідок, - створення «антибруклінських угруповань». Атеїстична пропаганда також обрала своєю мішенню свідків Єгови. Саме у розпалі антирелігійної кампанії публікуються статті, спрямовані на засудження «апокаліпсичних» та «бруклінських пророцтв» (В. Коник, Д. Корецький, М. Куц, Б. Крживицький).

Оцінка діяльності свідків Єгови сучасними науковцями, на жаль, так і залишається упередженою. Яскравим прикладом такої позиції слугує публікація С. Сьоміна, в якій автор дійшов висновку про небезпеку та «аморальність» догмату свідків Єгови про нібито близький кінець світу.

Певну спробу реабілітувати свідків Єгови в очах громадськості було зроблено українським вченим П. Яроцьким і вже згадуваними закарпатськими дослідниками О. Довганичем та О. Хлантою.

На особливу увагу заслуговують праці української дослідниці В. Мельник, опубліковані в другій половині 80-х рр. ХХ ст., у яких міститься багатий фактичний матеріал із релігійного життя п'ятдесятницьких громад Західної України.

На відміну від сучасних українських вчених, зарубіжні дослідники значно активніше звертаються не тільки до історії виникнення протестантизму, його поширення (А. Міллер, О. Баран, Д. Ковач) та сьогоденних актуальних конфесійних проблем (Х. Майєр), але й висвітлюють становище протестантських громад Закарпаття у досліджуваний нами період. До цієї когорти належать теологи реформатської церкви краю і закордоння (Я. Гийдер, Л. Горкай, Л. Гулачі, Ф. Пейєр-Мюллер) та угорські вчені (О. Бенедек).

Таким чином, ми мали змогу пересвідчитись, що і сьогодні у працях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників у висвітленні історії протестантизму загалом і протестантських громад Закарпаття зокрема виникає більше запитань, аніж відповідей.

У другому розділі - «Протестантські громади Закарпаття в умовах політики «радянізації» та хрущовської «відлиги» (1945-1964 рр.)» проаналізовано основні засади радянської конфесійної політики щодо протестантських громад краю у другій половині 40-х - першій половині 60-х рр. ХХ ст. та розкрито особливості державної політики щодо поліконфесійного Закарпаття: не уникнули репресій тоталітарного режиму і протестанти краю, які, поряд зі служителями культів греко-католицької, римо-католицької й православної церков, стали зручною мішенню у реалізації амбітних планів кремлівських високопосадовців та їх слухняних місцевих виконавців у боротьбі з «опієм народу». Яскраве тому свідчення - приєднання громад вільних християн краю до новоствореного Союзу ЄХБ. 22 лютого 1946 р. у Мукачеві відбулася конференція за участю Генерального секретаря ВРЄХБ О. Карєва, Уповноваженого ВРЄХБ по УРСР О. Андріїва та 48 представників громад вільних християн. Підсумком цього зібрання стало підписання 27 лютого 1946 р. «Акта про приєднання всіх громад вільних християн Закарпаття до Союзу ЄХБ», що передбачав і реєстрацію їх громад згідно із тогочасним чинним законодавством. Дисертантом зроблено акцент на тому, що владна політика штучного об'єднання зустріла рішучий опір з боку вільних християн та констатовано, що «форми та методи роботи» щодо останніх невдовзі стали основними у чиновників і включали: заборону самостійної реєстрації; реєстрацію вільних християн як громад ЄХБ за умови представлення протоколів загальних зборів про «злиття» з ЄХБ (окремо від кожної громади); індивідуальне входження кожної громади «вільних» у громади ЄХБ. У другій половині 40-х рр. ХХ ст. на Закарпатті розпочато роботу щодо об'єднання місцевих п'ятдесятницьких громад з євангельськими християнами-баптистами краю.

Значну увагу приділено і становищу реформатської церкви Закарпаття, яка одразу відчула намагання чиновників не тільки втручатися, але й керувати її внутрішньоцерковним життям: у другій половині 40-х рр. ХХ ст. - арешти каральними органами найвищих церковних ієрархів за участь в організації клубу «Східних братів», зрежисоване можновладцями призначення Уповноваженого у справах реформатської церкви Ю. Барі, переслідували єдину мету - щоб церква та її діячі утримувались від антидержавних виступів. На порядку денному у високопосадовців - і питання про «співробітництво» реформатів з керівництвом ВРЄХБ та об'єднання реформатської церкви під юрисдикцією вищезгаданої організації. У дисертації з'ясовано причини політичної заанґажованості реформатського кліру і пресвітерського складу євангельських християн-баптистів краю, які, на догоду можновладцям, підписують офіційні заяви на захист зовнішньополітичних планів СРСР. Дисертантом розкрито і причини саморозпуску лютеранських громад краю (нечисленність вірників).

Під контролем чиновницької владної вертикалі у другій половині 40-х - першій половині 50-х рр. ХХ ст. перебували й адвентистські громади краю. На вимогу владних структур, для всіх громад адвентистів Сьомого Дня був направлений документ від 10 червня 1947 р., що стосувався і АСД Закарпаття та жорстко регламентував внутрішньоорганізаційні засади їх функціонування, однак надавав їм право для леґального провадження культової практики. Показано, що наприкінці 40-х рр. - початку 50-х рр. увесь тягар всевладного контролю відчули і місцеві єговістські громади, які відверто продемонстрували своє ставлення до комуністичного режиму (зібрання свідків Єгови під керівництвом І. Махитюка у с. Солотвино Тячівського району).

Підкреслено, що у другій половині 40-х - першій половині 50-х рр. ХХ ст. радянська конфесійна політика щодо релігійних об'єднань велася у трьох основних напрямках: їх реєстрації, розпочатою навесні 1947 р., кампанії «анкетизації» служителів культів та фіскальному контролі влади. Відзначено, що більшість пізньопротестантських громад принципово не погоджувалися з офіційною лінією керівництва держави, у якій свобода совісті й надалі залишалася декларованою (свідки Єгови, частина лідерів і вірників ЄХБ, яких очолювали «ініціативна група», Оргкомітет, і, згодом - опозиційна Рада Церков, та п'ятдесятницьких громад й адвентисти-реформісти). Їх діяльність була оголошена протизаконною, про що свідчили чинні законодавчі акти про релігійні культи. Протестантські конфесії, які зуміли продемонструвати гнучкість позиції стосовно нового політичного режиму й тогочасного правового поля, були офіційно зареєстровані в органах влади, і, відповідно, їх правовий статус визначався як законний (реформати, лютерани, євангельські християни-баптисти під керівництвом ВРЄХБ, адвентисти Сьомого Дня).

Доведено, що кампанія «анкетизації» проповідницького складу ЄХБ, розгорнута владою протягом 1951-1952 рр. й активно підтримувана ВРЄХБ, загалом переслідувала певну «ідеологічну» мету - вивчення керівного складу євангельсько-баптистських громад. «Анкетизація» передбачала й узагальнення «об'єктивної» інформації на кожного проповідника. Відповідні вказівки отримали й обласні управлінці. У фіскальній політиці уряду яскраво простежується упередженість до порядку обкладання духовенства податками: як правило, у сплаті податкових платежів пріоритет надавався православним священикам, які сплачували значно менші грошові суми, ніж реформатські пастори.

Констатовано, що так звана відлига стала новим поворотним етапом у державно-церковних відносинах. На відміну від другої половини 40-х - першої половини 50-х рр. ХХ ст., коли органами влади були зроблені певні поступки релігійним громадам, і, зокрема, у реєстрації, позиція держави щодо церкви остаточно змінюється у напрямку посилення контролю над нею: постанови Рад Міністрів СРСР та УРСР від 16 березня 1961 р. і 29 квітня 1961 р. узаконили розмежування між релігійними громадами. Значно коригується і законодавство щодо релігії та церкви: так, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 27 червня 1961 р. внесено зміни до Кримінального кодексу - сумнозвісне формулювання 209 статті за «посягання на особу і права громадян під приводом виконання релігійних обрядів або під іншим приводом». «В ім'я закону» це давало посадовцям уже цілком законну підставу для вчинення репресій проти вірників і духовенства (свідки Єгови краю, вірники реформатської громади с. Велика Добронь Ужгородського, громади ЄХБ с. Великий Раковець і с. Заріччя, АСД с. Ільниця Іршавського районів, переслідування прихильників Оргкомітету ЄХБ). Водночас розгорнуто кампанію цькування й проти реформатських пасторів С. Дєрке і Ю. Петнегазі.

Владна вертикаль з кожним роком стає дедалі розгалуженішою: вже у 1963 р. при виконкомах районних та міських рад були створені комісії сприяння виконкомам з додержання законодавства про релігійні культи, та з питань впровадження радянської обрядовості, на які також покладалася функція контролю за релігійними громадами й церковними діячами. Продовжують мати місце порушення прав віруючих, приймаються безпідставні, невмотивовані рішення про закриття культових будівель (с. Вербовець та с. Петрово на Виноградівщині), владне чиновництво використовує вже добре апробовану форму контролю - фінансові перевірки коштів, отриманих релігійними об'єднаннями: у поле зору потрапляють і закарпатські громади адвентистів Сьомого Дня.

Обґрунтовано, що влада вміло маніпулювала реформатським кліром та пресвітерським складом громад євангельських християн-баптистів Закарпаття, перетворивши їх на заручників своїх амбітних зовнішньополітичних планів. Так, у першій половині 60-х рр. ХХ ст. вони беруть участь у міжнародних християнських конференціях, форумах та конгресах, зокрема у Празі (червень 1961 р.) і Карлових Варах (травень 1962 р.). Саме у цей період розпочато боротьбу за вплив на реформатську церкву Закарпаття між кремлівськими функціонерами та лідерами як міжнародних, так і регіональних протестантських організацій. Невирішеність її правового статусу після 1945 р. призвела до багаторічного протистояння Всесвітнього Союзу реформатських церков з Кремлем. Неабиякий інтерес щодо реформатської церкви Закарпаття також виявляли інші керівники міжнародних та регіональних протестантських організацій і церков: єпископ реформатської церкви США Є. Блейк та помічник Генерального секретаря Національної Ради християнських церков Америки К. Ешбах, які відвідали край у вересні 1962 р. на запрошення патріархату РПЦ та деякі інші церковні діячі.

Дисертантом проаналізовано і становище протестантських громад краю, які функціонували поза межами тогочасного правового поля, розкрито причини їх активізації, особливо єговістів. Детально висвітлено стан міжконфесійних відносин і з'ясовано, що однією із визначальних тенденцій вищезгаданого періоду стали суперечності на підґрунті боротьби за лідерство віровчень між незареєстрованими та зареєстрованими у місцевих органах влади протестантськими громадами (наприклад, єговісти - євангельські християни-баптисти). Розглянуто й діяльність «ініціативної групи», Оргкомітету, Ради Церков ЄХБ, проаналізовано причини розколу в євангельсько-баптистських громадах у Радянському Союзі (прийняття ВРЄХБ у 1959 р. «Положення» та «Інструктивного листа», якими повинні були керуватися пресвітерський склад і вірники євангельсько-баптистських громад країни, стало компромісним рішенням між тогочасним політичним режимом та ВРЄХБ), висвітлено факти репресій з боку влади проти керівників опозиції - Г. Крючкова і О. Прокоф'єва.

У третьому розділі - «Радянська конфесійна політика і протестантські громади Закарпаття у період наростання кризових явищ у суспільстві (друга половина 60-х - перша половина 80-х рр.) дисертантом з'ясовано, що у другій половині 60-х рр. ХХ ст. розпочато ще жорсткіший наступ на релігійні об'єднання і духовенство: форсується прийняття нових законодавчих актів, директивно-розпорядчих та інструктивно-регламентуючих документів щодо релігії і церкви, на допомогу численним комісіям сприяння виконкомам з додержання законодавства про релігійні культи та з питань впровадження радянської обрядовості створено адміністративні комісії сільських, селищних рад, районних і міських виконавчих комітетів, які, як правило, застосовували штрафні санкції щодо «сектантів», що стають звичними «формами та методами» у їх діяльності. Коло питань для «вивчення» було доволі знайомим - «релігійна ситуація» у тому чи іншому населеному пункті, хід проведення церковних свят і богослужінь, як це мало місце у громадах АСД м. Берегово, ЄХБ м. Хуст. Під прискіпливим контролем посадовців опинилися й свідки Єгови Мукачівщини і Тячівщини (станом на 1974 р. на Тячівщині, за визнанням районних посадовців, їх кількість становила близько 1 189 вірників), адвентисти-реформісти Хустщини та багато інших протестантських спільнот краю. Починаючи другої половини 60-х рр., всупереч всевладному контролю, п'ятдесятницькі громади Закарпаття заявляють право на своє самостійне існування поза межами Союзу ЄХБ, а вже наприкінці 70-х рр. за релігійними мотивами 21 закарпатська сім'я п'ятдесятників відверто заявила про свої наміри - виїзд із Радянського Союзу.

Дисертантом зроблено особливий акцент на тому, що не гребуючи ніякими засобами для досягнення мети, керівництво радянської держави й лідери регіональних і міжнародних протестантських організацій за будь-яку ціну прагнуть зберегти та посилити свій вплив на реформатську церкву Закарпаття: цього разу владу цікавлять не стільки внутрішньоцерковні питання, як вибори Уповноваженого у справах реформатської церкви краю, а й так звані зовнішньополітичні - невизначеність її правової бази після 1945 р. (реформати краю керувалися угорською церковною «Конституцією» 1928 р.), юридичне зберігання членства у Всесвітньому Союзі реформатських церков як складової частини реформатської церкви Словаччини - змушували офіційну Москву маневрувати навколо цього питання. Кожна зі сторін-опонентів намагалася продемонструвати свої «вагомі» аргументи: Кремль - «силові методи» - прийняття грудневого 1962 р. протокольного рішення про заборону вступу реформатської церкви Закарпаття до Союзу, рекомендації щодо «недоцільності» візитів єпископа А. Генчі на міжнародні релігійні форуми, що проводились у капіталістичних країнах, разом із тим всіляко заохочуючи (але, як згодом з'ясувалося, до певного часу) його присутність на конференціях, конгресах і зібраннях, що проводились як у Радянському Союзі, так і в країнах «соцтабору» - Чехословаччині й Угорщині, а лідери Всесвітнього Союзу реформатських церков, у свою чергу, доводячи юридичне членство реформатської церкви краю у ньому, розшуковують відповідні документи та заслуховують це питання на черговому міжнародному засіданні аж на Філіппінах. Але разом із тим і одні, й інші не могли не рахуватися ще з третьою силою - проугорськими впливами на єпископат реформатської церкви Закарпаття. Єпископу вдавалось балансувати між цією впливовою тріадою. Але час вимагав зміцнення позицій церкви, що стало можливим вже з наступником А. Генчі - П. Форгоном: прийнято церковний «Статут», актуальними стають зв'язки із Руською православною церквою, пожвавлюються вони й з одновірцями в Угорщині.

Дисертантом доведено, що закарпатські громади євангельських християн-баптистів підтримували ВРЄХБ. Осібно акцентовано увагу і на правовому становищі євангельсько-баптистських громад (на Закарпатті діяли 22 зареєстровані громади ЄХБ і 8 їх «філій»), вказано і на особливість євангельських християн-баптистів краю - їх вірниками були також угорці та румуни, які сподівалися на вирішення як організаційно-структурних питань, так і забезпечення літературою релігійного змісту, надрукованою національними мовами за сприяння баптистських громад Угорщини і Румунії. Створення обласної пресвітерської ради ЄХБ, яка практично не була самостійною у прийнятті будь-яких важливих рішень, що стосувалися релігійного життя євангельсько-баптистських громад краю, потурання Ради у справах релігій при РМ СРСР та Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів щодо призначення на найвищу керівну посаду в євангельсько-баптистських громадах Закарпаття В. Глуховського, який одночасно обіймав аналогічну посаду у Львівській області та мав неабиякий вплив серед керівництва ВРЄХБ по УРСР, дали змогу встановити повний контроль за громадами ЄХБ краю з боку ВРЄХБ. Однак, свавілля Глуховського, який навіть без належних дозволів владних структур ініціює усунення пресвітерів громад м. Ужгород та с. Поляна Свалявського району, призвело до конфліктів, що лякали навіть високопосадовців. Призначення на посаду «виконуючим обов'язки» старшого пресвітера ВРЄХБ по Закарпатській області М. Андрашка, невизначеність його статусу як керівника закарпатських громад євангельських християн-баптистів, доводить маріонетковість їх пресвітерського складу, який і надалі залишався під одноосібним впливом Глуховського, що, у свою чергу, вкрай загострило відносини у громадах ЄХБ (с. Великі Лучки Мукачівського та с. Поляна Свалявського районів). Водночас підтримка ВРЄХБ гарантувала відносну безпеку для євангельських християн-баптистів краю з боку режиму.

Дисертантом констатовано, що розкол у адвентистських громадах, які функціонували на теренах СРСР (20-ті рр. ХХ ст.), став причиною того, що на початку 70-х рр. лідери адвентистів Сьомого Дня з метою «ліквідації церковної автономії» зробили спробу, хоч і невдалу, збудувати централізовану вертикаль з чітким пірамідальним підпорядкуванням «релігійні громади - центр». Основну роль у цьому процесі відігравало прийняття «Статуту», згідно з яким повинен був запроваджуватися «новий церковний порядок», що викликало протидію влади. Вдаючись до маніпулювання, місцеві чиновники за активної підтримки своїх кураторів у Москві та Києві прагнули «об'єднати» адвентистів-реформістів з громадами АСД. Однак задум владних функціонерів зазнав краху. Тільки наприкінці 70-х рр. лідери АСД задля збереження єдності у громадах отримали дозвіл чиновників на обрання старшого пресвітера громад АСД області М. Луця, що, до певної міри, стабілізувало відносини з органами влади.

У розділі 4 - «Вплив демократичних процесів у країні на відродження релігійного життя протестантських громад Закарпаття (друга половина 80-х - початок 90-х рр.) показано, що у перші роки «перебудови» ідеологічно-пропагандистська машина ще працює на повну потужність: вже вкотре зроблено спробу проаналізувати так звані зміст і спрямованість проповідницької діяльності служителів культів у релігійних громадах. Прийняття постанови Ради у справах релігій при РМ УРСР від 30 липня 1985 р. на Україні стало поштовхом до розгортання нової кампанії, що мала на меті проаналізувати релігійну обстановку в республіці. Однак початок «перебудови» ставить на порядок денний перед апаратними працівниками і проблему необхідності зайняття ще гнучкішої позиції у вирішенні питань у векторі відносин «держава-церква». Дисертантом обґрунтовано, що під впливом демократизації у державі дедалі більше поглиблювалися відцентрові процесі у Союзі ЄХБ, яким влада намагалася запобігти: так, згідно з інформацією обласного куратора релігійних питань, станом на 1983 р. на Закарпатті було автономно (поза межами Союзу ЄХБ) зареєстровано тільки 1 п'ятдесятницьку громаду с. Рокосово Хустського району, що на той час налічувала 188 вірників, то вже двома роками пізніше - 8 громад, до складу яких увійшло 728 вірників, а близько 470 їх одновірців ще залишались у складі Союзу ЄХБ. Але п'ятдесятницькі громади настійливо прагнули до автономної реєстрації (с. Великі Лучки Мукачівського, с. Ганичі Тячівського та с. Заріччя Іршавського районів). Перші роки «перебудови» не внесли суттєвих змін у конфесійну політику режиму щодо адвентистів-реформістів. Органи влади не тільки тримають у полі зору їх громади, але і надалі прагнуть «об'єднати» з метою реєстрації як адвентистів Сьомого Дня. Загалом, політичний режим хоча і відмовився від найбільш радикальних «форм та методів роботи» з релігійними громадами та служителями культів, однак контроль з боку чиновників, принаймні, на місцях, все ще залишався.

Тільки у другій половині 80-х рр. ХХ ст. у державно-церковних відносинах настали зміни: перегляд старої нормативно-правової бази, і, як наслідок - скасування одіозної «Інструкції про застосування законодавства про культи» від 16 березня 1961 р., прийняття нових законодавчих актів, що розглядали правовідносини між державою і церквою у новій, демократичній площині - Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. - сприяло наданню їм правового статусу. Демократизація суспільства активізувала процес інституціоналізації у протестантських громадах, зокрема закарпатських. Відцентрові процеси у Союзі ЄХБ зі змінами у політичному кліматі держави значно поглибилися. Не оминули вони і закарпатські євангельсько-баптистські громади (120 вільних християн, які у 1965 р. приєдналися до громади ЄХБ с. Великі Лучки Мукачівського району, проголосили невизнання Союзу ЄХБ). Своє право на повноцінне релігійне життя вимагають і п'ятдесятники краю. Організаційно міцніє реформатська церква Закарпаття: саме у 1991 р. було створено її Синод. Отже, тільки зі здобуттям незалежності України, стала можливою гармонізація державно-церковних відносин, а духовне відродження української нації відкрило протестантським громадам Закарпаття нову сторінку їх історії.

У висновках підсумовуються та обґрунтовуються результати дисертаційного дослідження відповідно до поставленої мети і завдань:

1. Показано, що державні законодавчі акти, урядові, партійні постанови, протокольні рішення, директивно-розпорядчі та інструктивно-регламентуючі документи центральних та місцевих органів виконавчої влади слугують яскравим віддзеркаленням радянської конфесійної політики в 1945-1991 рр., охарактеризовано її етапи.

2. Висвітлено становище протестантів краю, проаналізовано внутрішньо-церковні процеси у протестантських громадах Закарпаття в 1945-1991 рр., розкрито особливості їх національної та конфесійної ідентичності та стан міжконфесійних відносин і з'ясовано, що наростання внутрішніх суперечностей у протестантських громадах було викликано наступними причинами: боротьбою громад, які співіснували у Союзі ЄХБ (євангельські християни-баптисти - вільні християни, євангельські християни-баптисти - п'ятдесятники, що увійшли до згаданої організації) за вихід із Союзу ЄХБ; боротьбою духовенства за вплив у громадах (реформатські, євангельсько-баптистські); боротьбою між керівним складом протестантських громад і вірниками (єговістські громади).

Проаналізовано стан міжконфесійних відносин і з'ясовано, що визначальними тенденціями у них були: тиск влади; міжконфесійні суперечності на підґрунті боротьби за лідерство віровчень між громадами; об'єднання задля якихось окремих цілей; повне заперечення права на існування тих чи інших громад.

3. Доведено, що діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади - апаратів Рад у справах релігійних культів при РМ СРСР та УРСР, Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР по Закарпатській області, сільських та селищних рад депутатів трудящих, радянських партійних і правоохоронних органів у вирішенні питань щодо релігії та церкви загалом і протестантських громад краю зокрема була спрямована на встановлення всевладного контролю над ними (створення комісій: сприяння виконкомам з додержання законодавства про релігійні культи, з питань впровадження радянської обрядовості, адміністративних).

4. Висвітлено мету і суть державницьких кампаній реєстрації релігійних громад, «анкетизації», «атеїзації», «вивчення релігійної ситуації» та висвітлено особливості їх проведення на Закарпатті.