Культура та історія кіммерійців північного Причорномор’я

В інвентарі першого періоду домінують кераміка та прикраси. Серед кераміки переважають горщики та корчажки, але повністю відсутні миски.

У Східноукраїнській та Дунайсько-Дністровській підгрупах у наборі посуду найчисельніші горщики, у Подніпров'ї - кубки, в Орельсько-Самарському межиріччі і Криму - корчажки. Дерев'яний посуд та кістяні прясла відомі лише в Орельсько-Самарському межиріччі, вуздечні набори - на сході України. Кінська вузда першого періоду охоплює вудила і псалії типу Чорногорівки. Предмети озброєння (кинджали і наконечники стріл) знайдено в Дунайсько-Дністровському межиріччі, Подніпров'ї і Криму. Кістяні наконечники мали квадратний та лінзоподібний перетин, єдиний бронзовий наконечник був чотирьохлопатевим. У тих же регіонах виявлено бронзові та залізні ножі. Досить чисельні кременеві вироби, а також точильні камені, які, однак, відсутні у Побужжі і східній Україні. Точильні камені першого періоду представлені двома типами: першим і третім.

Прикраси включають рештки очіль, підвісок (петлеподібні з дроту, в півтори оберти з пластини, кільцеподібні з смужки металу, у вигляді баранячих рогів), пронизок (із бронзової пластини й виті з дроту).

Процентне співвідношення знахідок, які мають схожість з тією чи іншою культурою, показує, що до білозерських матеріалів близькі всі комплекси Орельсько-Самарського межиріччя, 85 % поховань Дністро-Дунайського межиріччя, 70 % поховань Подніпров'я, 44 % поховань Криму. Білозерські риси відсутні у східній Україні та в Побужжі, де в добу пізньої бронзи не було власне білозерських пам'яток. Риси пізньої зрубної культури малочисленні. Вони помічені у Подніпров'ї (13 %) і в Побужжі (25 %). Одиничні матеріали, які свідчать про зв'язки з фракійським гальштатом і першим етапом культури сахарна-солончени у західних регіонах, у басейні Дніпра - з населенням чорноліської культури, у Побужжі - з населенням Криму.

До другого періоду можна зарахувати 20 поховань. Серед них кількість підбійних споруд і ям приблизно однакова. Частота, з якою трапляються різні орієнтації кістяків, подібна до тієї, що була у попередній період, хоча трохи рідше використовується східна і північна орієнтація, а частіше - західна.

У порівнянні з першим періодом ширше застосовується рослинна підстилка, фарба, крейда чи вапняк. Заупокійна їжа трапляється у тій же кількості й повністю відсутня в Орельсько-Самарській і Дунайсько-Дністровській підгрупах.

В інвентарі досить чисельна кераміка, серед якої переважають кубки. Їх кількість збільшилась у два рази. Відсоток корчажок та горщиків зменшився, зникли столові черпаки, кухонні келихи, але з'явилися глечики. Частота з якою трапляються чаші та кубкоподібні посудини практично не змінилась, проте збільшилась кількість дерев'яного посуду і його набори стали різноманітнішими.

Серед предметів озброєння поки що не відомі кинджали, однак процент поховань зі стрілами збільшився. Кістяні наконечники представлені типами з прямою основою, яка була квадратною та круглою у перетині, а також екземплярами з увігнутою основою та ромбічним чи лінзоподібним перетином. Бронзові стріли об'єднують типи Малої Цимбалки та Зимогір'я.

Нечисельні проколки, голки та ножі, кількість яких у порівнянні з першим періодом трохи зменшилась. Ножі представлені залізними і бронзовими екземплярами. Частіше, ніж у пам'ятках першого періоду, трапляються точильні камені, які належать до II типу. Нечисельні прикраси, серед яких зникли білозерські форми.

Треба зазначити, що, в цілому, на цьому етапі найтісніші зв'язки у чорногорівського населення Подніпров'я та східних областей України були з носіями чорноліської культури. Мешканці Побужжя контактували як з гальштатським, так і з сахарнянським населенням. У чорногорівців Дунайсько-Дністровського межиріччя пріоритетними були контакти з культурою сахарна-солончени.

До третього періоду належить 21 чорногорівське поховання. Приблизно 50 % комплексів, у яких збереглась поховальна конструкція, здійснено у простих ямах, і у більшості випадків доповнено кам'яними чи дерев'яними деталями. Подібна кількість поховань здійснена у підбоях, так само часто ускладнених дерев'яними і кам'яними елементами. В цілому, поховальні конструкції стають різноманітнішими, а складні трапляються частіше.

Переважаючим положенням кістяка залишилось зібгане на лівому боці. Найпоширенішою була східна орієнтація (70 %), на другому місці - західна (20 %). Збільшилась кількість поховань із заупокійною їжею. В інвентарі з'явились черпаки та кубкоподібні посудини, зменшилась кількість корчажок, горщиків та дерев'яних посудин. Серед предметів озброєння знову зафіксовано кинджали, але поховань зі стрілами стало менше. Скоротилась відсоткова кількість ножів, точильних каменів, прикрас.

Протягом цього періоду у чорногорівського населення Подніпров'я найтісніші зв'язки були з жаботинськими і пізньочорноліськими мешканцями лісостепу, а в Дунайсько-Дністровському межиріччі і Побужжі - з населенням пізньої чорноліської культури і сахарнянсько-шолданештською групою пам'яток. У Криму населення контактувало з носіями кизил-кобинської культури і мешканцями Північного Кавказу. Контакти з Передкавказзям і Кримом простежуються також у Подніпров'ї та на сході України.

Пам'ятки новочеркаської групи. На сьогодні досліджено 27 пам'яток першого періоду. Серед поховальних споруд переважали прості могильні ями, трохи рідше трапляються підбої. До конструкцій половини поховальних споруд входять кам'яні чи дерев'яні деталі. У складних ямах здійснено 15 % поховань. Кістяки орієнтовані переважно на захід (52 %) і на північ (30 %).

Залишки заупокійної їжі знайдено у похованнях Дунайсько-Дністровської, Придніпровської і Орельсько-Самарської підгруп. Цікаво, що крейда чи вапно частіше трапляються у найдавніших похованнях новочеркаської групи, ніж чорногорівської. Одночасно, поховальна їжа була більш характерна для чорногорівських пам'яток.

Серед інвентарю досить чисельна кераміка, особливо кубки. Найрізноманітніші набори посуду характерні для Подніпров'я. Кубки і кубкоподібні посудини знайдено лише у Подніпров'ї і Орельсько-Самарському межиріччі, корчажки - у цих же регіонах, а також у Побужжі. Черпаки відомі у пам'ятках Дунайсько-Дністровського регіону і Побужжі, чаші - у Дунайсько-Дністровській і Кримській підгрупах. На відміну від найдавніших чорногорівських поховань, у новочеркаських не відомі корчаги, рідше трапляються корчажки і горщики.

Досить чисельні прикраси: бляшки, підвіски, пронизки. Предмети озброєння представлені наконечниками стріл і кинджалом. Серед кістяних вістер відомі екземпляри з прямою основою і квадратні у перетині, а також типи з увігнутою основою і ромбічним чи лінзоподібним перетином. Решта предметів інвентарю одиничні, на відміну від найдавніших поховань чорногорівців, де досить численні точильні камені, збруя, прясла, кременеві вироби.

У цей період інвентар з білозерськими рисами переважає у Криму, Подніпров'ї й Орельсько-Самарському межиріччі, трохи менше його у Дунайсько-Дністровському районі. Кераміка з пізньозрубними рисами трапляється лише на сході України, чорноліський посуд відомий у Побужжі та Подніпров'ї. Кераміка, яка схожа з гальштатським посудом, присутня у Дунайсько-Дністровському межиріччі й у Подніпров'ї.

До другого періоду можна зарахувати 18 поховань. Серед могильних споруд найчисленніші прості ями, рідше трапляються підбої. Як і раніше, підбої характерні для Побужжя, а різноманітність поховальних споруд - для Подніпров'я. На відміну від пам'яток першого періоду, не відомі ями складної конструкції.

У поховальному обряді другого періоду рідко використовувалась рослинна підстилка, одиничні випадки покладання заупокійної їжі, не знайдено крейди та фарби. Переважає західна орієнтація кістяків, однак, замість північного напрямку, який був на другому місці у пам'ятках першого періоду, більшого поширення набуває східна орієнтація.

В інвентарі з'явилися корчаги і кухлі, скоротилась численність кубкоподібних посудин і збільшився відсоток горщиків. У порівнянні з синхронними чорногорівськими пам'ятками, у новочеркаські поховання частіше ставили горщики, а рідше кубки і корчажки. Відсутній у них і дерев'яний посуд. З'являються невідомі раніше металеві шпильки. Решта категорій інвентарю одиничні і представлені наконечниками стріл і кременевими виробами. Цим новочеркаські поховання відрізняються від чорногорівських, де наявні різноманітніші знаряддя праці та прикраси.

Розглядаючи зв'язок інвентарю з матеріалами інших культур, треба зазначити, що у Подніпров'ї, Побужжі та східній Україні фіксуються найтісніші контакти з населенням другого етапу чорноліської культури, у Дунайсько-Дністровському районі - з культурою сахарна-солончени, у Криму - з кизил-кобинською культурою.

До третього періоду можна віднести 33 поховання. У порівнянні з попереднім періодом серед них зросла кількість могил у простих ямах (66 %), часто стали застосовувати додаткові кам'яні і дерев'яні конструкції. Якщо серед пам'яток другого періоду складні ями відсутні, то у похованнях третього вони є, проте трапляються рідше, ніж у пам'ятках першого періоду. Скоротилась також кількість могил у підбоях. У порівнянні з другим періодом частіше стали використовувати рослинні підстилки, фарби і заупокійну їжу. Але у цілому, ці ознаки, крім їжі, трапляються тут рідше, ніж у найдавніших пам'ятках.

У могилах третього періоду, в порівнянні з другим і першим, частіше клали покійників головою на захід. На другому місці за численністю поховання із північною орієнтацією.

В інвентарі найбільше кераміки, серед якої переважають так звані жаботинські кубки, прикрашені різьбленим, заповненим білою пастою, орнаментом. Подібні кубки у пізніх чорногорівських похованнях трапляються рідше. Серед кухонного посуду скоротилась кількість горщиків. Знову, як і у пам'ятках першого періоду, виявлено дерев'яний посуд. Численнішим став й інший інвентар. У ньому з'явились кинджали, різноманітні бронзові наконечники стріл, переважно з довгою втулкою та різною формою голівки, залізна сокира, точильні камені II типу. Зростає кількість прикрас, з'являються кістяні овальні застібки.

У цей період найтісніші зв'язки простежуються з пам'ятками жаботинського типу. У Побужжі і Дунайсько-Дністровському регіоні значну роль відігравали контакти з пізньочорноліським населенням Подністров'я.

РОЗДІЛ 7

ФОРМУВАННЯ КІММЕРІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Для розуміння процесу формування кіммерійської культури необхідно враховувати культурно-історичні процеси попереднього періоду, природно-кліматичні умови, які визначали тип господарства, а також міграції та культурні контакти давнього населення.

У кіммерійському поховальному обряді проявляються риси, які певною мірою наслідують білозерський поховальний обряд. Це використання тризни та жертовної їжі, шатрові конструкції, поховальні споруди у вигляді ям з дерев'яним перекриттям, які доповнені очеретом чи травою, кутові ямки на дні могили, ями з уступами, іноді, обшивка стін дошками, викладення дошками підлоги, рідше- тинькування дна ями, використання фарби, крейди, а також вогню для спалення дерев'яних конструкцій. Чорногорівські пам'ятки зближує з білозерськими положення кістяка - зібгано на правому і лівому боці, на спині та на животі, південна орієнтація покійного. Простежується також схожість посуду, знарядь праці і прикрас білозерської культури з матеріалами найраніших кіммерійських пам'яток. Наведені вище факти дозволяють вважати білозерську культуру одним із основних джерел складання кіммерійських культурних традиції.

Однак, панування в архаїчних чорногоровських похованнях східної орієнтації, а у новочеркасців - західної і північної, дозволяють припускати, що у формуванні кіммерійської культури взяло участь населення не тільки білозерської культури. Другим компонентом були традиції постзрубного населення степів між Дніпром і Передкавказзям. Саме йому були притаманні східна та північна орієнтації, зібгане на лівому боці, на спині та на животі розміщення кістяків. Відомі там і витягнуті на спині поховання, використання заупокійної їжі та дерев'яного посуду. Спільними з населенням пізньозрубної культури є кістяні наконечники стріл, особливо з увігнутою основою, частина кухонних горщиків і чаш, можливо, кістяні бляшки для вузди і тридірчасті псалії.

Поширення кочового скотарства, а разом з ним і нових форм побуту, сприяли тому, що багато попередніх елементів культури замінилися новими. Замість великих білозерських могильників з'явилися одиночні впускні поховання у курганах. Розповсюдилися інновації у поховальному обряді (підбійні споруди, витягнуте покладення кістяків) і матеріальній культурі (посудини з носиком-зливом, металева вузда та ін.).

Поєднання двох основних складових кіммерійської культури (білозерської і постзрубної) могло відбутися лише у зоні контакту. Такими зонами були західне Передкавказзя і західне Приазов'я. Очевидно, аридизація клімату змусила білозерців Причорномор'я мігрувати до сприятливішого Передкавказзя, де за балансом вологи передгір'я подібні до північних районів степу. У сприятливих умовах збільшення населення не викликало різкої економічної кризи і дозволило пристосуватися до зміни клімату, зокрема перейти до кочового чи напівкочового скотарства. Змішування прибульців із місцевим пізньозрубним та кобяківським населенням зумовили складання нової кіммерійської культури.

Подібний процес, очевидно, мав місце і у західному Приазов'ї, де групи постзрубного населення, які перейшли до кочового скотарства, були змушені у пошуках пасовиськ проникати у долини Дніпра. У результаті вони стали витісняти й асимілювати білозерців.

Таким чином, на початку IX ст. до н.е. у степах між Дніпром і Передкавказзям відбулося складання кіммерійської культури, яка представлена двома варіантами: передкавказьким і степовим причорноморським. У пошуках сприятливих екологічних ніш ранні кочовики стали розселятися на захід від Дніпра, поступово залучаючи до процесу культурної трансформації все нові й нові групи постзрубного та білозерського населення.

РОЗДІЛ 8

ГОСПОДАРСТВО І СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА КІММЕРІЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Основною територією проживання кіммерійців були степи. Відомі лише окремі стоянки на березі Сивашу й у Приазов'ї, які можливо інтерпретувати як зимівникі. Господарство кіммерійців можна реконструювати як кочове з замкнутими циклічними перекочуваннями за визначеними маршрутами з більш-менш постійними зимівниками, але без стаціонарного житла у них.

Переважання кісток дрібної рогатої худоби у похованнях Північного Причорномор'я свідчить, що саме цей різновид худоби складав основу стада. Розгляд орієнтації померлих з урахуванням сезонних відхилень сонця показав, що поховання на півночі степової зони були здійснені у літній період. Значна частина поховань на півдні степової зони здійснювалась в осінньо-зимовий період. Це свідчить про вертикальні перекочівки, прив'язані до басейнів великих річок. Постійне кочування зумовило панування підкурганних поховань, які надійно фіксують місце поховання родича. Поодинокі ґрунтові поховання пов'язані з зимівниками і літівниками, а також із регулярними переправами.

Важливу роль у господарстві номадів відігравала торгівля, яка була двох видів: торгівля з осілим населенням; посередництво чи участь у торгівлі між осілими суспільствами. Писемні джерела дають підстави припускати, що у кочовиків ранньої залізної доби існували торговці. Важливим було і посередництво у торгівлі, у першу чергу, між Кавказом і лісостеповими районами України, а також Центральною Європою. Очевидно, торгівля мала лише форму обміну. Одним із найважливіших торгівельних еквівалентів у передскіфську добу був метал і вироби з нього.

Наявний археологічний матеріал і загальні закономірності розвитку кочових суспільств дозволяють охарактеризувати суспільство кіммерійців як таке, що відповідає терміну „воєнна демократія”. Воно, ймовірно, складалось із двох ендогамних племен, які залишили зібгані „чорногорівські” і випростані „новочеркаські” поховання. Кожне плем'я об'єднувало кілька родів, які розрізнялися за своїм походженням (від білозерців чи постзрубників), що відбилося у першу чергу на орієнтації, а також на інших деталях поховального обряду. Степові простори між Доном і Дунаєм були поділені між двома чорногорівськими родами зі східною та південною орієнтаціями і двома новочеркаськими - з західною та північною орієнтаціями.

У кіммерійців, очевидно, сім'ї були нуклеарними й об'єднувались у сімейно-родові групи, ядрами яких були найближчі кровні родичі. Ці групи складали общину, яка містила від двох до п'яти сімей. Кілька общин, могли об'єднуватися в общину другого порядку для спільного перекочовування.

Специфіка кочового скотарства стримувала соціальну та майнову диференціацію кіммерійського суспільства. Однак, виділяються поховання воєнних вождів з чисельним інвентарем і складною поховальною конструкцією. Це новочеркаські поховання у Слободзеї 3/3, Новопетрівці, Зольному 1/10, Високій Могилі п.2, Великій Олександрівці 1/1, а також черногорівські поховання у Цілинному 16/9, Суворовому 5/1 і 5/2, Високій Могилі п.5 та ін.

Також відомі поховання племінної та релігійної верхівки без зброї, але з очіллям (Золота Балка 14/3, Соколове 2/1, Первомаївка 3/5, та ін.). Лише два чорногорівські поховання мають зброю та залишки очілля (Висока Могила п.5 і Василівка 1/3). Ймовірно, лише ці поховані поєднували адміністративні і воєнні функції вождів.

РОЗДІЛ 9

ІСТОРІЯ КІММЕРІЙЦІВ У IX - VII СТ. ДО Н.Е.

Початковий період існування кіммерійської культури припадає на першу половину ІХ ст. до н.е., коли відбувалось поступове висушення клімату. Однак пік аридизації ще не настав, і у степах Північного Причорномор'я були відносно сприятливі умови для ведення кочового господарства. Вони зумовили розселення кочовиків степовими просторами від Дону до Дунаю. Чорногорівці займали райони розселення білозерського населення, очевидно, асимілюючи його (Подніпров'я, Крим, Орельсько-Самарське і Дунайсько-Дністровське межиріччя). Новочеркасці локалізувалися переважно у Подніпров'ї і Побужжі.

Через різке зниження виробництва у металообробних центрах Південо-Східної Європи і припинення використання у XI-X ст. до н.е. донецьких мідних копалин (Черных 1976; Бочкарев 1981; Отрощенко 1986) у передскіфську добу основним став “східний” напрямок у постачанні металу з прикубанських і кобанських металургійних центрів на Північному Кавказі.

У кінці доби фінальної бронзи переселення окремих груп степового населення у Передкавказзя і формування тут локального варіанту кіммерійської культури призвело до активного обміну досвідом металообробки і взаємного збагачення ремісничими навичками. У ІХ ст. до н.е. нова культура ранніх кочовиків вимагала удосконалення зброї і кінського обладунку. Це відбувалось у результаті симбіозу культурних традицій місцевого північнокавказького населення та ранніх кочовиків, що зумовило появу нових технологій і виробів. Одним з них став комплекс предметів типу Новочеркаського скарбу, який являв собою сплав різних за походженням компонентів, зокрема місцевих, кавказьких і кіммерійських, які на останньому етапі зазнали певного давньосхідного впливу. Кіммерійці також були посередниками та контролювали поширення металевих виробів у степу і лісостепу від Волги до Дунаю.

Для кіммерійців у степу Північного Причорномор'я були життєво необхідні контакти з їх безпосередніми сусідами - населенням лісостепового межиріччя Дніпра і Дністра. Від них кочовики отримували продукти землеробства, і запозичили частину виробів ремесла, особливо предмети з металу, оскільки на початку ранньої залізної доби на півдні Східної Європи металообробні центри переміщуються у лісостепові райони. Тісні контакти з мешканцями лісостепу були викликані і маршрутами вертикальних перекочівель. Кочовики пасли худобу влітку у північних районах степу на кордоні з лісостепом, а у найпосушливіши роки заходили на степові ділянки лісостепу. У цей час вони активно взаємодіяли з місцевим лісостеповим населенням. Сприяли цьому як регулярний обмін, так і змішані шлюби, які призводили до появи родичів в іншому культурному середовищі. Ці явища відбиває чорноліський і сахарнянський посуд, а також кераміка з рисами орнаментальних традицій цих культур, знайдена у кіммерійських похованнях.

Важливу роль у житті кіммерійців ІХ ст. до н.е. відігравали обмін і змішані шлюби з населенням Карпато-Подунав'я, про що свідчить наявність у степових похованнях столового посуду з рисами керамічних традицій Гальштату В. Крім цього, збільшення посушливості клімату в першій половині ІХ ст. до н.е. змушувало окремі групи кіммерійців переселятися у регіони з позитивним балансом вологи, зокрема на Велику Угорську рівнину. Ймовірно, ці міграції мали вигляд табірного кочування з незамкненим циклом кочівель.

У результаті переселення кіммерійців на територію Угорщини і змішування прибульців з частиною місцевого населення, склалася культура Мезьочат. Завдяки цьому місцевому варіанту кіммерійської культури, комплекс кінської вузди й озброєння вершника ІХ ст. до н.е. поширився у Балкано-Карпатському регіоні. Це відбувалось як у результаті мирних контактів, так і військових набігів.

Близько середини ІХ ст. до н.е. клімат степової зони сягнув піку аридизації. Погіршення природно-кліматичних умов викликало скорочення чисельності ранніх кочовиків у степах Північного Причорномор'я. Очевидно, у цих несприятливих умовах частина населення могла відкочувати у північні райони степу, зона якого змістилась на південь лісостепових районів. Вторгнення кочовиків у пошуках нових пасовиськ на території, які були зайняті місцевим осілим населенням, провокували зіткнення. Можливо, цим часом датуються свідчення воєнної агресії кіммерійців на спустошених пожежами поселеннях чорноліської і бондарихінської культур Середнього Подніпров'я і Дніпровського Лівобережжя. Ці конфлікти та прихід кіммерійців у райони лісостепу, зайняті чорноліським населенням, могли змусити останнє відійти на схід і захід - у басейни Дністра і Ворскли. Сутички з кіммерійцями й інтенсифікація контактів з ними були причиною видозміни чорноліської культури, що дозволило дослідникам виділити другий період у її розвитку.

Проте воєнні конфлікти, очевидно, тривали не довго. Захопивши частину території лісостепу під літні пасовиська, кіммерійці знов установили мирні стосунки з місцевим землеробським населенням, оскільки саме в період посухи кочовики найбільше зацікавлені у таких контактах для отримання продуктів землеробства, які допомагають компенсувати втрати худоби. Про це свідчить кераміка другого періоду чорноліської культури й посуд сахарнянського типу з кіммерійських поховань, а також кочівницький посуд, який мав риси вказаних культур. У свою чергу, мешканцям лісостепу були вигідні такі контакти з кіммерійцями, бо вони були посередниками у поширенні колхідо-кобанської продукції металообробки на території лісостепової України.

Близько середини VIII ст. до н.е. настав новий пік аридизації, після якого почалось поступове зволоження клімату, максимум якого припав на середину VII ст. до н.е. Ймовірно, коливання клімату сприяли значним змінам у культурно-історичній ситуації між Дніпром і Дунаєм. У лісостеповому Подністров'ї у кінці першої половини VIII ст. до н.е. з'явилось фракійське населення, яке взяло участь у формуванні пам'яток типу Шолданешти.

У Дніпровському лісостеповому Правобережжі близько середини VIII ст. до н.е. на основі чорноліських пам'яток сформувались пам'ятки типу Жаботин.

Погіршення умов проживання у степу змусило кіммерійців Північного Причорномор'я зміцнювати зв'язкі з населенням лісостепу. Інша ситуація була у Передкавказзі, де відсутня багата природними ресурсами простора лісостепова зона. Від посушливості клімату постраждали пасовиська як кочовиків, так і осілого населення. Можливо, економічна криза змусила частину мешканців Північного Кавказу організовувати грабіжницькі походи у Передню Азію. Цілком ймовірно, що у давньосхідних походах брали участь і окремі воєнні загони кіммерійців з Північного Причорномор'я.

Саме з початку грабіжницьких походів у другій половині VIII ст. до н.е. про кіммерійців почали повідомляти ассирійські письмові джерела. У них розповідається про країну Гамір, про пересування гаммірі-кіммерійців у Передній і Малій Азії, про їх стосунки з Урарту, Ассирією, а також зі скіфами. Поява етноніма “кіммерійці”, очевидно, була пов'язана з певними підрозділами у їх воєнній чи соціальній організації.

Близько 714 р. до н.е. кіммерійці почали турбувати своїми набігами північні райони Урарту. Урартійське військо, яке виступило їм назустріч, було розгромлене. Пізніше, після сутички з Ассирією, кіммерійці повернулись на південь Східної Європи. Це фіксується за знахідками групи предметів з давньосхідними рисами VIII-VII ст. до н.е. у передскіфських похованнях Північного Кавказу й України.

На початку VII ст. до н.е. кіммерійці знову з'явились на Давньому Сході: у східній Каппадокії та в країні Манні на півдні о. Урмія. Контакти з кіммерійцями сприяли проникненню окремих кочівницьких деталей оформлення вузди до ассирійського репертуару, який добре представлений на рельєфах палаців часів Саргона ІІ (721-705 рр. до н.е.) і Ашшурбаніпала (668-627 рр. до н.е.). У той час, коли значна частина кіммерійських воїнів приймала участь у подіях давньосхідної історії, у східноєвропейські степи зі сходу приходить нова хвиля кочового населення, відомого під іменем скіфи.

З розселенням скіфів пов'язані руйнування поселень місцевих жителів Передкавказзя і лісостепової України, яке датується біля рубежу VIII-VII ст. до н.е. Ймовірно, до цього часу політичної нестабільності належить і поява на півдні Східної Європи групи скарбів новочеркаського типу.

Очевидно, після кількох сутичок з місцевим населенням настав період встановлення мирних стосунків. Скіфи зайняли велику частину Північного Кавказу і разом з кіммерійцями почали брати участь у передньоазійських походах. Проте, якась група кіммерійців Передкавказзя перемістилась на захід у Причорномор'я, де фіксується збільшення кількості кіммерійських поховань третього періоду.

У 80-ті рр. VII ст. до н.е. на Давньому Сході кіммерійці увійшли до союзу з Урарту проти Фрігії та її союзників. Воєнні дії мали успіх. Урарту захопила багату здобич і полонених, а Фрігію було віддано на пограбування кіммерійцям. В цілому, основна концентрація кіммерійських сил у кінці 70 - на початку 60-х рр. VII ст. до н.е. помічена на півдні і південному заході Урарту, а також у районі о. Урмія.

У 679/678 р. до н.е. кіммерійці на чолі з царем Теушпою вдерлись в Ассирію, але були розбиті. Про ворожі дії кіммерійців у районі Манні і Мідії повідомляє група текстів, які датуються близько 675/674 р. до н.е. Ці документи серед ворогів Ассирії вперше згадують скіфів, іноді в одному тексті з кіммерійцями.

Очевидно, в 70-ті рр VII ст. до н.е. у степах Східної Європи з'являється друга хвиля скіфів, яка остаточно витісняє кіммерійців з Північного Кавказу. Частина з них відходить у степові і лісостепові райони України, де вони могли розраховувати на підтримку місцевого населення, з яким їх пов'язували тісні й тривалі контакти, а також за Дунай на територію фракійців - трерів. Можливо, саме воєнним конфліктом кочовиків у степах Східної Європи пояснюється поляризація політичних інтересів кіммерійців і скіфів у Передній Азії. Крім цього, близько 672 р. до н.е. ассирійці намагаються посварити між собою союзників по антиассирійській коаліції. У результаті кіммерійці перебували у союзі з Урарту і займали антиассирійську позицію, а скіфи підтримували Ассирію. Цей факт не дозволяє ототожнювати кіммерійців зі скіфами, та розглядати їх як одне з скіфських племен.

У 668-627 рр. до н.е. центр кіммерійської активності перемістився у Малу Азію, де під контроль кіммерійців перейшла частина Сирії. Ймовірно, переселення частини кіммерійців, витіснених скіфами, зумовило не лише грабіжницькі набіги, а й захоплення території. Проте, тривали й воєнні походи у різноманітні райони Малої Азії. Можливо, посилення кіммерійців відбулося за рахунок фракійського племені трерів, на чию територію за Дунаєм переселилась частина кіммерійців.

У 50-40-х рр. VII ст. до н.е. скіфи продовжували бути союзниками Ассирії, а кіммерійці з Тугдаме і його сином Сандакшатру були союзниками Урарту. Це протистояння закінчилось зіткненням кіммерійців зі скіфами, а також, очевидно, смертю вождя кіммерійців Тугдаме у Кілікії близько 645-

640 рр. до н.е. Кіммерійці відступити у Каппадокію. Там, а також біля м. Синопа на південному березі Чорного моря вони мешкали до кінця VII ст. до н.е., аж доки остаточно не були розбиті лідійським царем Аліатом.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено нове вирішення наукової проблеми, що полягає у наданні узагальнюючої комплексної характеристики матеріальної культури та реконструкції історії кіммерійців Північного Причорномор'я. Запропоновано критичний огляд існуючих точок зору на актуальні аспекти теми та виділено чотири періоди в дослідженні кіммерійської проблеми. Проведено систематизацію та надано докладний типолого-статистичний аналіз поховального обряду й усіх категорій матеріальної культури населення степового Причорномор'я IX-VII ст. до н.е. Здійснено картографування степових пам'яток, визначені їх локальні та хронологічні особливості. На основі аналізу імпортних і виготовлених під інокультурним впливом предметів, розроблена нова хронологія кіммерійських старожитностей. Специфіка поховального інвентарю дозволила запропонувати періодизацію кіммерійської культури, яка включає три періоди. Перший з них припадає на першу половину IX ст. до н.е., другий - на середину IX - першу половину

VIII ст. до н.е., третій охоплює середину VIII - початок VII ст. до н.е.

Встановлено, що кіммерійська культура сформувалася у степах між Дніпром та Передкавказзям на початку IX ст. до н.е. на основі традицій білозерського та постзрубного населення. Аридизація клімату та погіршення умов існування обумовили зміни у господарстві населення пізнього бронзового віку і перехід до кочового скотарства, який супроводжувався розповсюдженням нового кінського спорядження, зброї та предметів побуту. Ці зміни, разом із міграціями населення, етнічним змішуванням та інтегруючими процесами, викликали формування нової культури. Розглянуто особливості функціонування культурних утворень у перехідний період.

Визначено характер господарства кіммерійців як кочове скотарство з зимівниками на березі моря та літниками на півночі степової смуги. Запропонована характеристика соціальної структури кіммерійського суспільства. Кіммерійці відносились до двох ендогамних племен, що залишили зібгані “чорногорівські” та витягнуті “новочеркаські” поховання. Кожне плем'я складалось з кількох родів зі своєрідним поховальним обрядом. У межах роду земля розподілялася між групами споріднених сімей, які відповідали лініджам. Лініджі, які кочували поряд один з одним, об'єднувались у субклани, які залишили шість територіальних підгруп пам'яток: Дунайсько-Дністровську, Южнобугську, Придніпровську, Самарсько-Орельську, Кримську і Східноукраїнську. Визначено поховання військових вождів, племінної та релігійної верхівки.

Вперше запропоновано реконструкцію історії кіммерійців від часу їх появи у степах Східної Європи на початку 1 тис. до н.е. до зникнення як окремої політичної сили у VII ст. до н.е. Обґрунтовано реальність існування кіммерійців як самостійного етносу, відомого із письмових джерел, а також взаємозв'язок назви “кіммерійці” з підрозділами військової або соціальної організації цього кочового народу. Розглянуто взаємини між кіммерійцями і сусіднім населенням та роль причорноморських номадів в етно-політичних процесах, що охоплювали території Східної та Центральної Європи, а також Давнього Сходу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

За темою дисертації видано 55 друкованих робіт. Головні положення викладені в таких:

Монографії

1. Киммерийцы // Великая Скифия. - Киев-Запорожье: ИА НАНУ, 2002. - С. 20-29 (співавтори В.Ю. Мурзін, та ін).

2. Культурные контакты населения Северного Причерноморья и Центральной Европы в киммерийскую эпоху. - К.: Шлях, 2003. - 139 с.

3. Киммерийцы Северного Причерноморья. - К.: Шлях, 2005. - 379 с.

Брошура

4. Киммерийцы на Северном Кавказе. - К.: Актан, 1994. - 94 с.

Статті у наукових фахових виданнях

5. Пам'ятки типу Новочеркаського скарбу // Археологія. - 1992. - №1. - С. 23-31.

6. Ьber die Anfangsperiode der Geschichte der Kimmerier // Acta Archaeologica Carpathica. - 1992. - XXXI. - S. 107-121 (співавтор М.М. Ієвлєв).

7. Рец.: Погребова М.Н., Раевский Д.С. Ранние скифы и Древний Восток // Российская археология. - 1994. -№3. - С. 230-235.

8. Выступление на международном “круглом столе” “Ранние скифы и культура” // Вестник древней истории. - 1994. - №1. - С. 74-75.

9. О кавказских “пекторалях” VIII-VII вв. до н.э. // Российская археология. - 1995. - №2. - С. 21-28. (співавтор Є.В.Черненко).

10. Скарби VIII-VII ст. до н.е. на півдні Східної Європи // Археологія. - 1996. - №4. - С. 9-24.

11. Рец.: Chochorowski J. Ekspansja kimmeryjska na tereny Europy Srodkowej // Российская археология. - 1996. - №1. - С. 221-230.

12. О северокавказских бронзах X-VIII вв. до н.э. с левобережной Украины // Археологічний літопис Лівобережної України. - 1998. - №1-2. - С. 23-25.

13. Киммерийцы и Древний Восток // Вестник древней истории. - 1998. - №2. - С. 95-104.

14. Рец.: Эрлих В.Р. У истоков раннескифского комплекса // Российская археология. - 1999. - №2. - С. 215-223.

15. Проблема культурных контактов киммерийцев с Карпато-Дунайским миром в исторической науке // Вісник Київського Інституту Слов'янський університет. - 2001. - Вип. 11. - С. 240-255.

16. Військова справа кіммерійців // Записки наукового товариства ім. Шевченка. - 2002. - Т. ССХLIV. - С. 195-203.

17. Киммерийские захоронения из западного Приазовья // Российская археология. - 2003. - №2. - С. 119-127 (співавтор Ю.В. Болтрик).

18. Классификация бронзовых предскифских псалиев Восточной и Центральной Европы // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - 2004. - Вип. XVIII. - C. 300-321.

19. Черногоровские древности Крыма // Старожитності степового Причорномор'я і Криму. - Запоріжжя, 2004. - Т.XI. - С. 158-163.

20. Восточноукраинская территориальная подгруппа киммерийских памятников // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2006. - №5. - С. 279-289.

21. Новочеркасские древности Крыма // Матеріали та дослідження з археології Східної України. - Луганськ, 2007. - №7. - С. 273-280.

22. До питання про господарську діяльність кіммерійців // Записки наукового товариства ім. Шевченка. - 2007. - Т. ССLIII. - С. 288-295.

Збірки наукових праць

23. Neues ьber die Beziehungen der Kimmerier zur Karpaten-Donau Welt // Das Karpatenbecken and die Osteuropдische steppe. - Mьnchen, 1998. - S. 437-449.

24. Об актуальных вопросах раннескифской археологии // Скифы и сарматы в VII-III вв. до н.э. - М., 2000. - С. 186-193.

25. Киммерийский курган у пгт. Слободзея // Северное Причерноморье: от энеолита к античности. - Тирасполь, 2002. - С. 279-343 (співавтори Є.В. Яровой, М.Т. Кашуба).

26. О генезисе предскифских стремечковидных удил Восточной Европы // На пошану Софії Станіславівні Березанської. - К., 2005. - С.269-274.

27. Киммерийцы и население лесостепного Поднестровья // Древности скифской эпохи. - М., 2006. - С. 121-139.

Размещено на Allbest.ru