Релігійно-освітянська діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI – першій половині XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 271.5 “16/17”: 94(367)

Релігійно-освітянська діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI - першій половині XVII ст.

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Папазова Анжела Василівна

Донецьк 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 18.04.2008 p. о__13___годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 17.03.2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

АНОТАЦІЇ

Папазова А.В. Релігійно-освітянська діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI - першій половині XVII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2008.

Розгляд зазначеної проблеми зумовлений активним включенням України у загальноєвропейські процеси інтеграції. Це вимагає врахування історичного досвіду взаємодії та взаємовпливу західноєвропейської та східнослов'янської культури. У цьому зв'язку значний інтерес викликає релігійно-освітянська діяльність Товариства Ісуса.

В роботі простежено функціонально-ієрархічний устрій, механізм проникнення й організації діяльності домів ордену та склад єзуїтів у східнослов'янському регіоні. На основі ґрунтовної джерельної бази досліджено специфіку впровадження, вплив і наслідки освітньо-виховної системи Товариства Ісуса у регіоні. Проаналізовано методи ордену, застосовувані у релігійно-освітянській сфері діяльності, результати й наслідки роботи єзуїтів із здійснення мети Товариства Ісуса у східнослов'янському регіоні.

Релігійно-освітянська діяльність ордену єзуїтів була важливим складовим елементом історичних процесів у регіоні, дала поштовх розвитку місцевої освіти, активізації релігійного та суспільно-політичного життя, сприяла зближенню та взаємозбагаченню східнослов'янської та західноєвропейської культур. Проте одночасно, вона призводила до обмеження впливу православ'я і сприяла кризі громадянського миру в регіоні.

Ключові слова: Товариство Ісуса, релігійно-освітянська діяльність, функціонально-ієрархічний устрій ордену єзуїтів, східнослов'янський регіон, освітньо-виховна система, доми ордену єзуїтів, склад єзуїтів у східнослов'янському регіоні, методи ордену єзуїтів.

Папазова А.В. Религиозно-просветительская деятельность ордена иезуитов в восточнославянском регионе в последней трети XVI - первой половине XVII ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2008.

Изучение данной проблемы обусловлено активным включением Украины в общеевропейские процессы интеграции. Это требует учета исторического опыта взаимодействия и взаимовлияния западноевропейской и восточнославянской культур. В связи с этим значительный интерес вызывает деятельность ордена иезуитов.

В работе подчеркивается, что Общество Иисуса как принципиально новый монашеский орден, было наиболее приспособленным к историческим условиям, потребностям и целям католической церкви. Иезуиты были не только особым типом представителей духовенства, но и личности. Это дисциплинированные, убежденные в правильности выбранного жизненного пути и фанатически преданные люди с высоким интеллектуальным уровнем развития и особой манерой поведения. Система формирования членов ордена, количественный и качественный их состав в восточнославянском регионе отвечали целям и задачам Общества.

В диссертации рассмотрена и охарактеризована динамика создания институтов ордена, выделены основные направления его деятельности. Освоение региона орденом иезуитов происходило соответственно традиционным приемам католической церкви, но организация институтов Общества имела свою специфику. Проанализировав механизм создания домов ордена, автор выделяет составляющие элементы этого процесса: разведка условий, подбор города (местности) для миссии, поиск фундатора, обеспечение достаточной фундации, организация приглашения членов ордена со стороны фундаторов, достижение наиболее благоприятных условий для домов ордена и благосклонности местных жителей. Последовательность и количество элементов механизма могло варьироваться в зависимости от условий и возможностей ордена на данный момент, но неизменным оставались: обеспечение достаточной фундации и организация официального приглашения иезуитов. Официальное проникновение ордена в регион, которому предшествовали официальные и неофициальные кратковременные посещения иезуитов, сначала имело именно миссионерский характер. Разноплановость домов ордена подчеркивает гибкость и настойчивость тактики иезуитов. Первыми домами Общества в регионе были миссии и резиденции, подавляющее большинство которых было создано в первой четверти XVII в. С начала XVII века ускоряется темп учреждения школ и коллегиумов. Просветительская деятельность становится приоритетной в освоении региона.

Прослеживается четкая направленность продвижения иезуитов в восточнославянском регионе: северо-восточное направление, на белорусские и русские земли; юго-восточное направление, на украинские земли, которые должны были стать плацдармом для дальнейшего продвижения на Восток. Приоритетным направлением для миссии иезуитов на северо-восточном направлении было Московское царство, так как оно претендовало на роль “третьего Рима”.

В работе изучается материальное и кадровое обеспечение коллегиумов, функционирование иезуитской образовательно-воспитательной системы, результаты и последствия её осуществления в восточнославянском регионе в последней трети XVI - первой половине XVII вв. Отмечено, что орден иезуитов сыграл значительную роль в развитии просвещения восточнославянского региона, однако его влияние не было однозначным. Прежде всего, используя свою просветительскую систему, иезуиты решали задачи католической церкви, задачи своего ордена и короля Речи Посполитой, которые не всегда отвечали потребностям восточнославянского общества. Деятельность ордена по распространению католичества вызывала ответную реакцию, которая обнаруживалось не только в протесте, но в отстаивании и подъеме на более высокий уровень развития местных православных школ. Иезуитская программа ломала традиции православного образования и воспитания, но сближала западноевропейскую и восточнославянскую культуры. Отмечено, что сосуществование разных программ образования способствовало появлению новых форм и методов обучения и воспитания, но усложняло процесс формирования местного образования. На культуру украинских и белорусских земель влияли не только иезуитские учреждения, но и учреждения других католических орденов, католической церкви, Речи Посполитой. Иезуитское влияние не следует преувеличивать. Оно было лишь частью влияния западноевропейской культуры, но наиболее активной и масштабной.

Анализ комплекса методов религиозно-просветительской деятельности ордена показал, что они отличались оптимальностью использования. В зависимости от средств влияния методы разделены на традиционные религиозно-миссионерские, на методы с использованием насилия, новейшие для своего времени методы психологического и идеологического воздействия. В отдельную группу в работе выделены методы выполнения определенной работы иезуитами не непосредственно, а их помощниками: приверженцами, представителями органов власти, помощниками. Деятельность иезуитов выходила за рамки методов монашеского ордена и отвечала методам деятельности других наиболее развитых общественно-политических структур исследуемой эпохи.

В диссертации доказывается, что орден принял активное участие в осуществлении унии церквей, которая стала для него новым методом распространения католичества. Её введение было этапным в деятельности иезуитов в крае. Униатскую церковь иезуиты использовали как средство для распространения католичества в регионе. Однако это было недостаточно эффективным, и орден использовал другие приёмы для осуществления своей цели - самозванство Лжедмитрия І, участие в военных действиях Речи Посполитой против Московского царства. Деятельность иезуитов содействовала тому, что был ликвидирован кризис власти в Москве и усилилось недоверие к ордену. Поэтому достижения Общества на северо-восточном направлении (в Московском царстве) были минимальными. В качестве последствий деятельности ордена иезуитов в регионе отмечены: облегчение осуществления миссии католической церкви на Востоке, усиление экспансии в регион Речи Посполитой. Однако стремление к обогащению и притеснение православных учреждений вызвали резкое сопротивление представителей разных слоев общества. Это, наряду с другими причинами вызвало нарастание социального конфликта и распространение национально-освободительной борьбы.

Ключевые слова: Общество Иисуса, религиозно-просветительская деятельность, функционально-иерархическое устройство ордена иезуитов, восточнославянский регион, образовательно-воспитательная система, институты ордена иезуитов, состав иезуитов в восточнославянском регионе, методы ордена иезуитов.

Papazova A.V. Religious and educational activities of Jesuit Order in the East-Slavic Region in the late 16th century - to the early 17th century. - Manuscript.

Thesis to the academic degree of Candidate of Science (History); Major 07.00.02 - World History. Donetsk National University. Donetsk, 2008.

The research of the aforementioned problem is predetermined by Ukraine's integration into the European community. The historical experience of cooperation and mutual interdependence of West- and East- Slavic cultures and religions must be taken into consideration. In this respect, the religious and educational activities of Jesus Society arouses great interest.

The functional and the hierarchical structures, the mechanism of penetration and organisation of Jesuit Order's activities in the East-Slavic Region as well as the staff of the order are examined in the present thesis. The peculiarities of penetration, the influence and the consequences of Jesus Society's education system in the Region are analysed on the basis of numerous historical data.

The methods the Order used in its religious and educational activities as well as the results and the consequences of those activities in the Region with reference to the goal of Jesus Society are also examined.

The religious and the educational activities of Jesuit Order were the important element of the historical precesses in the Region, which gave rise to the development of local education, activized the religious, social and political fields. They were also an essential tribute to the interaction between the Western and the Eastern cultures. However it resulted in the restriction of the national cultural traditions and the crisis of civil peace in the Region.

Key words: Jesus Society, religious and educational activities, functional and hierarchical structures of Jesuit Order, East-Slavic Region, educational system, institutes of Jesuit Order, staff of the order in the East-Slavic Region, methods of Jesuit Order.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Активне включення України у загальноєвропейські процеси інтеграції вимагає врахування історичного досвіду взаємодії та взаємовпливу західноєвропейської та східнослов'янської культур. У цьому зв'язку значний інтерес викликає релігійно-освітянська діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI - першій половині XVII століття, яка була впливовим чинником місцевого культурного життя. Вивчення цього складного й неоднозначного явища допоможе інтеграції східнослов'янських народів до загальноєвропейського співтовариства, сприятиме використанню у регіоні прогресивних здобутків єзуїтської практики у культурній сфері. Це також зорієнтує на подолання існуючих стереотипів щодо ордену та розвиток неупередженого вивчення історії Товариства Ісуса в регіоні.

Вивчення релігійно-освітянської діяльності ордену єзуїтів саме на території східнослов'янського регіону (етнічні землі українців, білорусів, руських) є надзвичайно важливим. По-перше, через те, що тут склалася спільнота близьких за культурою та релігією етносів, і орден об'єднав їх в одну провінцію Товариства. По-друге, тому, що для реалізації своєї мети орден використав комплекс методів, яких потребували особливості роботи в регіоні. По-третє, всі події політичного, релігійного та культурного життя регіону дуже тісно пов'язані між собою і відображають процеси взаємовпливу культур.

Сьогодні католицька місія на території СНД здійснюється, головним чином, орденом єзуїтів, який модернізує свої методи відповідно часу. Сучасна релігійна ситуація в східнослов'янському регіоні досить складна, представники різних конфесій часто не можуть порозумітися між собою. Діяльність ордену певною мірою впливає на соціальні, культурні, релігійні процеси, на розв'язання морально-етичних проблем сучасності. Тому необхідно засвоїти уроки історії, тобто вивчити діяльність Товариства Ісуса та її наслідки на початковому етапі єзуїтської місії у регіон.

Зв'язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами установи. Дисертація виконана в межах наукової теми кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету “Проблеми соціально-культурного розвитку Європи в стародавності та середньовіччя” (номер державної реєстрації - 0103U004717). Тема роботи пов'язана з викладанням спецкурсу “Місіонерська діяльність ордену єзуїтів” на кафедрі історичних дисциплін Маріупольського державного гуманітарного університету.

Об'єктом дослідження є орден єзуїтів як невід'ємна частина католицької церкви.

Предметом дослідження є діяльність ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в галузі релігії й освіти в початковий період його проникнення, а також комплекс джерел, які відображають форми та методи діяльності ордену.

Мета роботи полягає у виявленні й комплексному аналізі джерел щодо діяльності ордену єзуїтів у галузі релігії й освіти з позиції впливу на історичні процеси у східнослов'янському регіоні (остання третина XVI - перша половина XVII ст.).

Поставлена мета вимагає вирішення наступних завдань:

охарактеризувати методологічні основи дисертаційного дослідження;

з'ясувати стан наукової розробки проблеми;

вивчити письмові джерела, які стосуються діяльності ордену у східнослов'янському регіоні;

розглянути функціонально-ієрархічний устрій, механізм проникнення й організації діяльності домів ордену та склад єзуїтів у східнослов'янському регіоні;

дослідити специфіку впровадження, вплив і наслідки освітньо-виховної системи ордену єзуїтів у регіоні;

проаналізувати методи ордену, що були застосовані у релігійно-освітянській сфері діяльності Товариства;

визначити вплив і наслідки діяльності єзуїтів щодо здійснення мети ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні.

Хронологічні рамки - остання третина XVI - перша половина XVII ст. У 1573 році єзуїти вперше офіційно з'являються на території регіону і починають реалізовувати цілі римської курії й ордену. У середині XVII ст. Товариство вивозить переважну більшість своїх членів і майно з території регіону, охопленого національно-визвольною війною 1648-1654 рр. Протягом цього часу відбувається становлення й розвиток інститутів ордену.

Територіальні межі дослідження охоплюють східнослов'янський регіон - територію розселення історично сформованої спільності близьких за своєю культурою й релігією східних слов'ян у межах Речі Посполитої, Московського царства та володінь Австрійських Габсбургів у період останньої третини XVI - першої половини XVII ст.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу комплексно дослідити релігійно-освітянський напрямок діяльності ордену єзуїтів на території історичного розселення східнослов'янських народів на початковому етапі місії Товариства Ісуса:

проаналізовано й узагальнено комплекс архівних і опублікованих джерел із зазначеної проблеми, частина яких маловідома чи не використовувалася зовсім;

виконано аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень з історії ордену єзуїтів, на основі якого визначено ступінь розробки проблеми;

детально охарактеризовано функціонально-ієрархічний устрій ордену, призначення та структуру домів Товариства Ісуса й систему підготовки його членів, запропоновано уточнення понять “єзуїт” та “єзуїтство”;

виявлено механізм проникнення й організації діяльності ордену, проаналізований кількісний і якісний склад єзуїтів, які працювали у східнослов'янському регіоні;

конкретизовано й узагальнено відомості про освітні й релігійні доми ордену у регіоні;

висвітлено регіональну специфіку освітнього процесу в діяльності єзуїтів;

визначено завдання єзуїтської системи освіти й виховання в регіоні в останній третині XVI - першій половині XVII століття, обґрунтовано пріоритетні з них;

проаналізовано систему методів релігійного впливу ордену єзуїтів на населення, що застосовувалися у східнослов'янському регіоні у даний період;

визначено результати й наслідки релігійно-освітянської діяльності ордену єзуїтів для розвитку східнослов'янського регіону в останній третині XVI - першій половині XVII ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали й висновки можуть бути використані для подальшого вивчення проблем, пов'язаних із діяльністю ордену єзуїтів, історії чернецтва, конфесій християнства, історії освіти, а також у дослідженні процесу взаємовпливу й взаємопроникнення культур. Висновки роботи можна враховувати при створенні узагальнюючих робіт з історії релігії. Фактичний матеріал може бути корисний при підготовці навчальних (лекційних і спеціальних) курсів із релігієзнавства, історії України, всесвітньої історії, джерелознавства, історіографії, культурології, при написанні навчальних і довідкових посібників.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертант одержав цілком особисто. Переважна більшість матеріалів додатків є також особистим внеском здобувача. Основні положення й висновки дослідження викладено в 9 публікаціях, у тому числі 4 статтях у фахових виданнях ВАК України та висвітлено під час 5 наукових конференцій.

Апробація й публікація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету. Основні аспекти роботи знайшли відображення в тезах доповідей і виступів на конференціях: міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (м. Львів, 2001 р.), регіональній науковій конференції “Історична наука: Спадщина й сучасність” (м. Луганськ, 2003 р.), науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету за період 2004 - 2007 рр., викладені у 9 публікаціях.

Структура дисертації відповідає меті й завданням дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, які розділені на три підрозділи кожен, висновків, приміток та посилань, списку джерел і літератури (427 найменувань), 10 додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження складає 347 сторінок (із них 71 сторінка - додатки), обсяг основного тексту - 180 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається її зв'язок із науковими програмами, формулюються об'єкт і предмет дослідження, мета та завдання роботи, окреслюються хронологічні та територіальні межі, розкривається наукова новизна та практичне значення дисертації, особистий внесок здобувача, вказуються основні етапи апробації отриманих результатів та структура роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” висвітлюється стан наукової розробки теми, подається характеристика джерельної бази, визначається методологічна основа дисертації.

Історіографія питання. При характеристиці стану наукової розробки теми розглядаються праці церковних та світських авторів (роботи дослідників східнослов'янського регіону та зарубіжних науковців). Аналіз літератури здійснюється за проблемно-хронологічним принципом.

Вивчення діяльності ордену почали римо-католицькі автори, саме історики-єзуїти. П.Пірлінг і С.Заленський приділили увагу участі ордену у найважливіших подіях східнослов'янського регіону, його релігійній та освітянській діяльності. Проте віддаючи належне досягненням істориків-єзуїтів ХІХ століття, слід зазначити наступне: суб'єктивність оцінки єзуїтами своєї діяльності вимагає обережності щодо їх використання.

Наукові праці зарубіжних світських авторів ХІХ століття представляють цінність для вивчення організаційної структури й методів ордену. Можна виділити праці німецьких дослідників: Т. Грізінгера, який простежив роботу ордену в регіоні, Ж. Губера, особливо стосовно методів роботи Товариства, Г. Бьомера, який віддав перевагу констатації фактів діяльності ордену. Французький історик Ш. Лом'є вивчав причини успіхів Товариства. Найбільший інтерес серед зарубіжних авторів виявили до регіону польські дослідники, зокрема, Ю.Лукашевич (місіонерська діяльність, шкільництво) та К. Валішевський (у зв'язку з розвитком найважливіших подій у регіоні). Проте оцінки діяльності ордену зарубіжними дослідниками певною мірою залежали від конфесійної приналежності автора.

Велику увагу вивченню єзуїтства в означеному регіоні приділяли науковці Російської імперії ХІХ - початку ХХ століття, інтерес яких до ордену зріс у зв'язку з активізацією діяльності Товариства в Росії та світі. Найбільш ґрунтовними роботами, що присвячені проблемі, є праці православних істориків: А.П. Дем'яновича, який критично аналізував діяльність членів ордену, відзначав її вплив на суспільно-релігійне й культурне життя регіону, та К.В. Харламповича, який вивчав процес упровадження більшості колегіумів і шкіл, з'ясовував взаємовплив єзуїтських й інших навчальних закладів. Науковці Російської імперії вивчали діяльність Товариства в окремих землях, з'ясовували вплив ордену на аристократію, органи державної влади, православну церкву, аналізували роботу окремих членів Товариства, присвятили дослідження певним епізодам діяльності єзуїтів (дипломатичній місії А. Поссевіно в Москву, впровадженню колегіумів, участі єзуїтів у подіях “смутних часів” у Московському царстві). Професори Петербурзької духовної академії П.М.Жукович і М.О.Коялович активно займалися вивченням історії Берестейської унії. П.М.Жукович першим звернув увагу на необхідність документалізації участі єзуїтів у підготовці й проведенні Берестейського собору. М.О.Коялович акцентував увагу на великій ролі єзуїтів у підготовці й підтримці унії, практично як керівників процесу. Між іншим, великий інтерес до ордену єзуїтів, який відмітився у XIX - на початку ХХ століття, на нашу думку, не призвів до комплексного вивчення цього складного питання. Дослідники почали збирати фактичний матеріал, позначили проблему, проте через розбіжності в оцінках Товариства не виробили підходів щодо його неупередженого вивчення.

Зміна суспільно-політичної ситуації у Російській імперії внаслідок подій 1917 року, й новий розподіл територій між державами регіону вплинули на характер вивчення історії ордену єзуїтів. Унаслідок цих процесів умовно можна відзначити радянську та зарубіжну історіографію ХХ століття (польські історики та науковці діаспор).

У зарубіжній історіографії XX століття проблема вивчалася у багатьох аспектах. Плідною була праця представника української діаспори І.І. Огієнка, який зосередив увагу саме на релігійній діяльності членів ордену. М.С. Грушевський, перебуваючи в еміграції, написав значну частину своєї роботи “З історії релігійної думки на Україні”, в якій звернув увагу на діяльність Товариства. Видатний російський історик в еміграції А.В. Карташов торкнувся практично всіх сфер діяльності ордену в регіоні, особливо методів релігійного впливу.

Найактивнішими зарубіжними дослідниками були представники католицької церкви. Одна з таких робіт належить С. Обіреку, який спираючись на велику джерельну базу, відбиває всі напрямки діяльності єзуїтів на території Речі Посполитої у 1564 - 1668 рр. Історики приділили велику увагу участі єзуїтів у впровадженні Берестейської церковної унії. Єзуїт Я. Крайцар орієнтує на те, що історикам варто спиратися тільки на документально зафіксовані джерела, які підтверджують участь єзуїтів у підготовці унії. Дослідник унії А.Великий підкреслив значення релігійної полеміки навколо цього культурно-історичного та церковного процесу. Не менш пильний інтерес викликали, головним чином, в італійських та польських дослідників й інші напрямки діяльності ордену: проникнення та робота єзуїтів у регіоні, наука й освіта, будівництво костьолів, монастирів, колегіумів, місіонерська діяльність із поширення католицтва, робота окремих єзуїтів. Сьогодні саме історики-єзуїти є найбільш активними дослідниками Товариства. Віддаючи належне досягненням єзуїтських істориків, треба мати на увазі цілі ордену щодо вивчення своєї історії.

Зарубіжні світські дослідники ХХ ст. приділяли увагу впливові ордену на історичні події. Німецький історик В. Деліус присвятив свою історичну працю місії Поссевіно в Москві. У роботі англійського дослідника Д. Райта проаналізовані основні процеси, які відбувалися в Товаристві, місіонерські методи діяльності, відносини з папським престолом.

Загальний тон досліджень радянських учених із релігійної тематики був негативним. У роботах, присвячених ордену в цілому або у визначених аспектах аналізувалася діяльність Товариства в Україні й у Бєларусі з упровадження католицтва, вивчалася ієрархія в ордені, а також викривалася політика Ватикану й єзуїтів. Достатньо ґрунтовно проаналізовано економічну діяльність ордену у Бєларусі Т.Б. Бліновою. Значний інтерес традиційно викликала московська місія А.Поссевіно, єзуїтський фактор у здійсненні унії. Значний внесок у вивчення діяльності ордену у регіоні зробив С.М. Плохій. Освітня діяльність ордену розглядалася лише у зв'язку з близькими темами у працях деяких дослідників. Такий стан дослідження можна констатувати і щодо участі єзуїтів в авантюрах самозванців у Росії. Віддаючи належне досягненням радянських істориків, особливо щодо вивчення економічної сфери діяльності ордену, варто сказати, що комплексного висвітлення проблеми не відбулося. Однак дослідники переклали та систематизували низку джерел, уточнили деякі факти, проаналізували певні форми та методи діяльності єзуїтів.

За останнє десятиліття у вітчизняній історіографії посилилася увага до релігійних проблем, особливо пов'язаних із роллю конфесійного фактора у міжнародних відносинах. З'явилися нові узагальнюючі роботи з історії культури та релігії, праця з історії “смутних часів” у Московському царстві, автори яких залучили матеріали й з діяльності Товариства Ісуса. У праці з історії релігії в Україні наявні загальні відомості з історії діяльності ордену, дана оцінка внесків єзуїтів у теоретичну й практичну підготовку унії церков. Український дослідник В. Уляновський констатував, що історія єзуїтів в Україні вимагає нового, глибокого вивчення. Останнім часом увагу українських дослідників привертає питання освітянської діяльності Товариства. Проте слід зауважити, що вивчення історії ордену єзуїтів українськими дослідниками, так само, як і дослідниками СНД обмежується, в основному, окремими статтями. Науковці багато в чому слідують висновкам, вже зробленим у цій галузі дореволюційними дослідниками, або подають лише окремі факти щодо певних подій в історії діяльності ордену у регіоні й оцінки його впливу. Докладно вивчає освітню діяльність ордену у Білорусі Т.Б.Блінова. Російський історик О.Р.Андрєєв досліджує діяльність Товариства у Московському царстві. Отже, сучасні історики регіону збільшують кількість питань для вивчення із зазначеної проблеми, вводять до наукового обігу нові джерела, переосмислюють оцінки діяльності ордену. Але зосереджено увагу, головним чином, на вивченні лише окремих сфер діяльності Товариства чи окремих територій східнослов'янського регіону, де працювали єзуїти.

Таким чином, вивчення та аналіз значного доробку з цієї теми (світського та церковного) дозволяють зробити висновок, що історія Товариства Ісуса у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI - першій половині XVII століття не знайшла докладного висвітлення у вітчизняній історіографії, особливо питання його релігійно-освітянської діяльності, тому вимагає глибокого й комплексного осмислення з визначенням реального внеску ордену в розвиток суспільного життя регіону. Історики приділили увагу окремим напрямкам роботи ордену, його ідеології й устрою, впливу на історичні процеси у східнослов'янському регіоні в зазначений час, ролі деяких членів Товариства. Однак недостатньо проаналізовано навіть головні події, у яких орден узяв участь, мало уваги приділено вивченню методів релігійно-освітянської діяльності єзуїтів у регіоні. Крім того, характер висвітлення проблем та оцінки діяльності ордену певною мірою залежать від конфесійної приналежності авторів, їх ідеологічних переконань, історичних шкіл, до яких належать науковці.

Джерельна база роботи. Джерела з історії діяльності ордену єзуїтів у східнослов'янському регіоні в останній третині XVI - першій половині XVII століття, на які спирається автор дослідження, - це архівні (ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 132. Оп. 1. Спр. 1, 34-38, 200, 902, 997; Ф. 140. Оп.1. Спр. 12, 111, 123, 200, 234, 251, 297-298) та опубліковані документи у збірках та наукових працях дослідників.

Тема дисертаційної роботи вимагає враховувати особливості діяльності ордену, які виявляються в активному втручанні єзуїтів у світські справи, тому при класифікації джерел використані загальноісторичні класифікації та класифікації, запропоновані дослідниками В.І.Ульяновським та Т.М.Шевченко. Усі джерела із зазначеної проблеми умовно можна розділити на групи за видами: нормативно-регламентаційні, актові, епістолярні документи, наративні, спеціальні, зображальні джерела.

Нормативно-регламентаційні джерела - це документи католицької церкви, що впорядковують діяльність ордену з боку папи римського - реляції, булли й бреве (зокрема, “Magna charta”, Укладення інституту Товариства Ісуса схвалені й затверджені Верховними Понтифіками Павлом III і Юлієм III) й документи Товариства, які можна розділити на такі підгрупи: документи нормативного характеру; документи керівників, спрямовані членам чи домам ордену з конкретних справ; звіти, повідомлення й офіційні листи єзуїтів керівникам; документація домів; майнові й фінансові документи (“Духовні вправи І. Лойоли; “Інструкція єзуїтам у Москві”; “Ratio studiorum”).

Найбільш важливими серед усіх джерел є актові документи, які належать урядам і державним установам Речі Посполитої й Московського царства. Джерела даної категорії складають наступні підгрупи: королівські акти, документи державних установ і відомств, документи державних діячів (нормативні й фундаційні документи, інструкції, звіти, привілеї, інвентарі, судові акти). Фінансово-економічне положення ордену розкривають заповіти, дарування, привілеї й фундації.

Групу епістолярних документів складають листи всіх учасників історичних подій у регіоні (офіційне та приватне листування). Листи, які адресовані єзуїтам, можна розділити тематично на такі підгрупи: листи з проханням про допомогу, з релігійних питань, листи-подяки, відповіді на єзуїтську агітацію, листи з майнових справ.

Серед наративних документів виділяються наступні: записки мандрівників (описи подорожей), мемуари, щоденники, історії і щорічні замітки єзуїтських домів, хроніки й літописи, історичні та літературні твори, зокрема, твори А.Поссевіно.

Спеціальні джерела представлені каталогами, некрологами, книгами новіціатів, автобіографіями єзуїтів, полемічними і богословськими працями, житіями святих (автобіографія І.Лойоли). Ці джерела допомагають більше персоніфікувати діяльність ордену в регіоні.

У роботі використані зображальні джерела (зображення архітектурних споруд - костьоли та колегіуми ордену у Несвіжі, Пінську, Ярославі, Львові, які дозволяють глибше уявити методи естетичного впливу на населення).

Більшість відомих нам джерел досліджуваного періоду відносяться до першої половини XVII століття - періоду найбільшої активності ордену й зростання його впливу в регіоні. Якщо документів, що характеризують економічну діяльність єзуїтів в останній третині XVI століття небагато, то кількість матеріалів, що презентує першу половину XVII століття, зростає в декілька разів. Проте ці джерела розкривають фінансові та економічні аспекти роботи ордену однобічно, тобто забезпечення домів лише з боку жертводавців. Значна кількість документів відбиває протистояння віруючих різних конфесій та церков у східнослов'янському регіоні. Хоча їх використання вимагає певної обережності, вони дозволяють досить рельєфно відобразити стан суспільно-політичного розвитку регіону та громадські настрої. Використані документи й матеріали охоплюють майже всі аспекти досліджуваної проблеми. Комплексне вивчення перерахованих груп джерел дозволяє розкрити зазначену тему і досягти поставленої мети.

Методологічну основу дисертації становить система наукових принципів і методів, спрямованих на об'єктивний і всебічний розгляд подій, явищ і фактів. Дослідження базується на принципах об'єктивності, науковості, історизму, що ґрунтуються на комплексному, системному й гуманітарному підходах. Їх спільне використання сприяло адекватному пізнанню і більш глибокому осмисленню великого інформаційного масиву з релігійно-освітянської діяльності ордену єзуїтів, розкриттю багатовекторного поля проблем, пов'язаних із досліджуваною темою. У дисертації використовувалися найбільш доцільні, на наш погляд, загальнонаукові та спеціально-історичні методи, які дозволили вирішити поставлені завдання: індуктивний, дедуктивний, логічний та конкретно-історичний, ретроспективний, порівняльний, культурно-історичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, метод термінологічного аналізу. Важливе місце в дослідженні посіли також статистичні та візуальні, чи графічні, методи.

Другий розділ “Організація місії Товариства Ісуса у східнослов'янський регіон” присвячений механізму створення інститутів ордену та складу єзуїтів у східнослов'янському регіоні. У розділі зазначені умови Реформації, в яких відбувалося становлення ордену. Прагнення відновити авторитет церкви призвело до формування особливої структури цього церковного інституту - ордену єзуїтів. Досліджуваний період відноситься до висхідного етапу розвитку ордену, є початковим в історії діяльності єзуїтів у східнослов'янському регіоні. У розділі висвітлюються якості ордену, які відповідали вимогам часу (мобільність, дисциплінованість, відданість папі), розкривається мета та завдання єзуїтів у регіоні, структура Товариства, дається характеристика системи домів із використанням таблиць та схем. Доми єзуїтів у східнослов'янському регіоні входили в Польську, з 1608 року - у Литовську (після поділу Польської провінції) й в Австрійську провінції ордену (в Гуменному й Ужгороді). Простежується підготовка єзуїтів та розглядається єзуїтство як співтовариство, пропонуються уточнення термінів “єзуїтство”та “єзуїт”.

Відповідно до своєї мети єзуїти починають освоювати регіон традиційними методами. Автором аналізується механізм створення домів ордену, який мав наступні складові елементи: розвідка умов, підбір міста (місцевості) для місії, пошук фундатора, забезпечення достатньої фундації, організація запрошення членів ордену з боку фундаторів, досягнення найбільш сприятливих умов для домів ордену й прихильності місцевих жителів. В роботі з'ясовується послідовність і кількість елементів механізму створення домів ордену у регіоні.

В дисертації доведено, що протягом досліджуваного періоду відбувалося зростання кількості єзуїтів і домів ордену. Проведене автором картографування домів єзуїтів з урахуванням дат їх заснування дозволило зробити висновок, що процес просування ордену в регіон активізувався з 1596 р., року укладення Берестейської церковної унії. Зростання кількості єзуїтських домів було найбільшим на рубежі XVI - XVII століть і на початку XVII ст. В той же час відзначається їх найбільш інтенсивна діяльність, а потім їх активність трохи сповільнилася і до середини XVII століття з початком національно-визвольної війни майже припинилася. Орден із завзятою послідовністю створював свої доми у північно-східних і південно-східних районах краю. Пріоритетним напрямком місії єзуїтів було Московське царство, тому що воно претендувало на роль “третього Риму”. Завданням ордену було підпорядкування Москви римському престолу шляхом унії католицької та православної церков. Однак у Московському царстві у зазначений час орден не мав своїх домів, за винятком дому у м. Смоленськ, завдяки тому, що його захопила Річ Посполита. Єзуїти здійснили кілька відвідувань Москви офіційно й тимчасово перебували на території царства. Тому там орден знаходився на зародковому етапі своєї діяльності.

Разом із тим можна відмітити, що в останній третині ХVІ - першій половині XVII століття у східнослов'янському регіоні було створено систему домів, основна частина яких розташовувалася в близько 30 містах і містечках, головним чином, в межах Речі Посполитої. Доми ордену в регіоні мали певні особливості у створенні й забезпеченні функціонування. Перш за все вони були зумовлені тим, що українські та білоруські землі Речі Посполитої були регіоном із розвинутою культурою і стійкими релігійними традиціями, а наполеглива діяльність ордену викликала протистояння місцевого населення. Це зумовило необхідність офіційної підтримки та допомоги з боку короля й феодалів і пошуку нових методів для здійснення своєї місії, найважливішими з яких стали унія церков і освітня система ордену. Крім того, як певну особливість можна відзначити той факт, що статус єзуїтських домів міг змінюватися в залежності від умов - від місій до резиденцій, шкіл чи колегіумів, і навпаки. Іноді колегіуми виконували функції місій і резиденцій.

У роботі розкривається формування кількісного та якісного складу членів ордену у східнослов'янському регіоні. Кількість єзуїтів коректувалася відповідно до тенденцій утворення домів, в залежності від потреб і ситуації, збільшуючись протягом досліджуваного періоду, проте скоротилася у середині XVII століття у зв'язку з небезпекою воєнних дій та скороченням прийому до Товариства нових членів. Найбільше єзуїтів одночасно зосереджувалося в Ярославі, Львові, Несвіжі й Полоцьку. Сюди частіше, ніж в інші міста, керівництво ордену відряджало єзуїтів для виконання різних обов'язків. Якщо на початку місії орден мав у регіоні в основному молодих єзуїтів-префектів трьох обітниць і схоластиків, то згодом більше використовував досвідчених членів. Серед єзуїтів регіону переважали поляки, що відповідало інтересам і Речі Посполитої, й ордену. Проте Товариство готувало місіонерів і з представників регіону, які у досліджуваний період складали невеличку частину єзуїтів краю. Професіоналізм членів ордену був на високому рівні, набір професій відповідав гуманітарному профілю діяльності Товариства. Серед членів ордену в регіоні було багато професів, зокрема, активною діяльністю відрізнялися А. Поссевіно та П. Скарга.

Третій розділ - “Діяльність ордену єзуїтів у галузі освіти” - присвячено впровадженню освітньо-виховної системи ордену в регіон.

Освітньо-виховна система ордену активно формувалася у Західній Європі протягом другої половини XVI століття, коли у цей процес був залучений також і східнослов'янський регіон. Умови для впровадження освітньо-виховної системи ордену в регіоні були дуже сприятливими: суперництво між конфесіями, низький рівень середньої та вищої освіти, велика потреба в освіті, допомога влади Речі Посполитої. Орден, завдяки тому отримав можливість відпрацювати свої освітньо-виховні прийоми з розповсюдження католицтва на регіоні з православною культурною основою. Реальні завдання єзуїтської системи освіти в регіоні були набагато ширшими, ніж офіційно проголошені, бо орден цікавило, у першу чергу, розповсюдження католицтва та відбір й підготовка єзуїтів. Орден поступово пристосовував свою систему освіти протягом усього зазначеного періоду до умов регіону, однак не зміг її цілком розвинути до середини XVII століття, тому що не були створені навчальні заклади вищого рівня. Колегіуми часто припиняли роботу та змінювали свій рівень через природні катаклізми, протистояння місцевих мешканців, конкуренцію з боку інших навчальних закладів, повстання й воєнні дії. Західноєвропейська католицька програма освіти була перенесена на східнослов'янський регіон, але не переважала в ньому.

Певному успіхові єзуїтської освіти сприяла пильна увага Товариства до матеріального забезпечення своїх навчальних закладів. Матеріальне забезпечення колегіумів складалося з багатьох елементів: власності ордену, що приносила прибуток; грошових пожертвувань; власне економічної діяльності; привілеїв, тощо. Господарське управління знаходилося на високому рівні. Але забезпечення колегіумів не було постійним та однаковим для усіх закладів. Ми вважаємо, що це пояснюється важливістю конкретного закладу для Товариства та забезпеченням його з боку жертводавців, яке не було безупинним, достатнім і своєчасним, тому орден мав сам забезпечувати свої потреби. Отримані орденом кошти, могли б цілком забезпечити навчальні заклади і їхню навчально-виховну роботу, але використовувалася й на інші справи - зустрічі гостей, організацію пишних свят, тощо.

Викладачі колегіумів, підготовлені в навчальних закладах ордену, користувалися авторитетом серед населення й учнів, бо єзуїтами-вчителями ставали здатні до викладання у школі (працьовиті, наполегливі, віддані справі). Саме вони забезпечували виконання як завдань єзуїтської освіти й виховання, так і мети ордену. Проте викладачів часто переводили до інших колегіумів, зобов'язували дотримуватися рамок навчального плану, викладати відразу кілька дисциплін декільком класам. Досвідчених учителів не вистачало і рівності між ними, як єзуїтами різних рівнів, не було. Навіть єзуїти відмічали зниження рівня гуманітарних студій у своїх колегіумах.

На відміну від розповсюджених в історіографії однозначних оцінок єзуїтської освітянської діяльності, автор наполягає на неоднозначному впливі освітньо-виховної системи ордену на культуру населення регіону. Наявний матеріал дозволяє стверджувати, що з одного боку, вона сприяла розвитку педагогічної науки, наукових знань, мистецтва регіону. Полеміка між єзуїтами й викладачами інших шкіл поширювала нові форми та методи освіти та виховання, але не завжди це приносило користь суспільству. Єзуїтська система сприяла обмеженню розвитку традицій православної освіти й виховання, створюючи замість них іншу освітню традицію, звужуючи до мінімуму можливість синтезу. Єзуїти були змушені піти на прийняття окремих елементів місцевої культури (використання місцевих мов). Неможливість домогтися мети шляхом поширення католицтва через свої школи призвела орден до участі у створенні уніатських і василіанських (базиліанських) шкіл, що більш ускладнювало освітній процес у регіоні. Єдності й наступності освіти не було. Існували принципові відмінності в освітньо-виховних цілях усіх шкіл регіону при всій схожості їх планів. З іншого боку, робота єзуїтських навчальних закладів підштовхнула розвиток місцевих шкіл. Православні школи не могли б успішно конкурувати з іншими школами без копіювання елементів єзуїтської системи через її популярність і дійсно кращі якості. До того ж, на культуру українських і білоруських земель впливали не тільки єзуїтські заклади, але й заклади інших католицьких орденів, католицької церкви, Речі Посполитої, тому єзуїтський вплив не варто перебільшувати. Він був лише частиною впливу західноєвропейської культури, але досить значною частиною серед усіх інших, тому що був найактивнішим і наймасштабнішим. Ще один аспект освітньо-виховної діяльності ордену - це сприяння зближенню й взаємозбагаченню східнослов'янської й західноєвропейської культур. Однак цінності східнослов'янських народів утрачалися, бо кращі з погляду ордену випускники єзуїтських шкіл не приймали інших систем освіти, не розвивали місцеві традиції освіти. Освітньо-вихована система ордену у певних випадках приносила результат, протилежний цілям Товариства. З навчальних закладів ордену виходили люди налаштовані проти єзуїтів (гетьман Б. Хмельницький). Вони поповнювали ряди незадоволених, пригноблених польською експансією. Тому єзуїтська діяльність, поряд з іншими причинами, призвела до появи сили, спрямованої проти самого ордену.

У четвертому розділі “Релігійна діяльність ордену єзуїтів у регіоні” аналізуються методи релігійного впливу, участь Товариства у найважливіших релігійно-політичних подіях регіону та з'ясовуються результати та наслідки цієї діяльності.

Орден у роботі з місцевим населенням застосовував як традиційні методи (проповідь, сповідь, молитва), так і сучасні йому способи впливу на віруючих (диспути, “Духовні вправи”, релігійну полеміку, участь у суспільно-політичному житті через мережу колегіумів). Єзуїти використовували методи своїх конкурентів у боротьбі за вплив на населення. Одним з основних методів ордену був метод впливу на органи влади й співробітництво з ними. Найбільш дійовим був вплив на православних ієрархів, королів й магнатів (Й. Кунцевич, Сигізмунд ІІІ, Анна-Алоїза Ходкевич), із подальшим залученням до матеріального забезпечення ордену. Головний принцип методики єзуїтів, що гарантував вплив на людей з метою залучення до католицтва полягав у тім, щоб зробити це в молодому віці й у католицькому оточенні. В дисертації приділено увагу прийомам поширення католицтва серед жінок, якому Товариство надавало великого значення. Орден досить часто починав роботу із залучення до католицтва родини з жіночої половини, особливо якщо спілкування з чоловіками не давало результатів. Моральні принципи, якими користався орден, служили тому, щоб звільнити єзуїтів від усяких обмежень на шляху досягнення цілей. Тому у деяких випадках у боротьбі за вплив на населення застосовували й насильницькі прийоми. Усі методи використовувалися орденом відповідно до принципу раціональності. Єзуїти оптимізували методи своєї діяльності й одночасно зменшили до мінімуму можливість ініціативи в їхньому застосуванні, діючи за інструкціями керівників. Головним результатом діяльності Товариства було досягнення єзуїтського впливу на верхівку суспільства східнослов'янських народів, поширення католицтва серед вищих верств населення й просування ордену вглиб регіону.

Єзуїти брали активну участь у теоретичній розробці ідеї й здійсненні плану церковної унії, яка була ще одним методом досягнення мети Товариства. Вони впливали на поширення ідеї, плану унії, сприяли заходам щодо унії, допомагали її виконавцям. Саме єзуїтам А.Поссевіно і П.Скарзі належала одна з програм церковної унії, вироблена на початку 90-х років XVI століття - повне підпорядкування православної церкви папі римському. В дисертації на підставі аналізу джерел, що відображують ґрунтовні теоретичні розробки унії єзуїтами й намагання її реалізації орденом, наводиться думка, що Товариство активно діяло для реалізації ініціативи унії у середовищі православних ієрархів. Специфіка методів ордену дозволила стверджувати, що єзуїти використовували для реалізації унії свій вплив на тих осіб, від яких, власне, й залежало безпосереднє укладання унії. Деякі члени ордену виконували конкретні доручення керівників Товариства щодо підготовки, проведення та підтримки Берестейського собору 1596 року (Б.Гербест, П.Скарга, А.Поссевіно). П.Скарга виступив як офіційний експерт у справі здійснення унії, А.Поссевіно брав участь у консультаціях щодо здійснення унії. ЇЇ проект, складений під впливом теоретичних розробок і практичних дій єзуїтів, був відкоректований у кінцевому варіанті двома головними єзуїтськими теоретиками унії й у такому вигляді потрапив у Рим. Орден брав активну участь у роботі Берестейського собору (16-20 жовтня 1596 року) та у деяких заходах щодо організації уніатської церкви, домагався її поширення, а потім злиття з католицькою. Результатом роботи ордену в цій галузі була реалізація впливу єзуїтів на уніатських і базиліанських ієрархів; упровадження в уніатські церкви, школи, монастирі єзуїтів та їхніх помічників. Хоча поступки православним, зроблені на Берестейському соборі 1596 року, поступово знищувалися і замість них уводилися католицькі обряди й догмати, орден не зміг домогтися злиття уніатської церкви з католицькою.

Унія не допомогла поширенню католицтва на Московське царство й орден використав інші методи для здійснення своєї мети - самозванство Лжедмитрія І, участь у військових діях Речі Посполитої проти Москви. Єзуїти скористалися обставинами й ідеєю самозванства і готували Лжедмитрія І до місії з метою поширення католицтва у Московському царстві, заради чого порадили оженитися на Марині Мнішек, відправилися разом із ним до Москви, намагалися підтвердити заявлений статус Лжедмитрія і відокремити від його особи всі чутки про самозванство. Однак вони не виконали свою місію в Москві, тому що не мали підтримки самого самозванця. Усі спроби ордену закріплення в Московському царстві виявилися невдалими, певним чином, через недопущення його домів у Московське царство.

Серед наслідків діяльності Товариства в регіоні зазначається, що єзуїтам удалося домогтися розгрому реформаційних течій, сприяти підготовці й реалізації унії церков, здійснити значний вплив на верхівку православного населення в Речі Посполитій, реалізувати перехід багатьох її представників у католицтво. Проте цього було недостатньо для реалізації завдань Товариства. Єзуїти не зуміли охопити своєю місією козацтво - найактивніший стан у суспільній структурі регіону, й показали себе гнобителями найчисленнішого стану - селянства, тому не мали впливу на більшість населення. Цілі ордену не були досягнуті в повному обсязі. Найважливішим чинником протидії ордену й католицькій церкві були виступи полемістів, православних учбових закладів, братств. Певним наслідком діяльності єзуїтів стало зростання суспільно-політичної активності й поширення національно-визвольного руху.