Російський самодержавний апарат та українські політичні партії

Дії судової гілки влади самодержавства стосовно „політичних злочинців” із числа представників і прихильників українських політичних партій відбувалися незалежно від адміністративних репресій над ними. Їх засуджували як карних злочинців переважно за ст. 126, 128-130, 132 Крим. Ул. до різних строків ув'язнення або засланням на поселення у східні губерії імперії за збереження з метою поширення, пропаганду ними відозв та видань цих партій, участь у злочинних товариствах, маючи при цьому на меті непокору законним розпорядженням влади чи протидії закону або „повалення існуючого в державі суспільного ладу”. Події Першої російської революції відбилися й на діях суду. Оговтавшись від першого натиску революції, уряд поступово почав переходити в наступ. Судова влада в цих умовах виконувала політичне замовлення царизму та відігравала досить суттєву роль у його каральній політиці. Разом з тим, розгляд справ у цивільному суді та покарання ним винного відбувалися відповідно до положень судової реформи 1864 р., хоча й суттєво обмежених владою надалі. Тому судове покарання до певної міри було “м'якшим”, ніж при застосуванні адміністративних покарань. І лише в окремих випадках за браком доказів суд виправдовував обвинувачених. Розгляд справ та покарання винних військовими судами здійснювалися ними значно суворіше.

У підрозділі 5.2 “Судові покарання членів та прихильників українських партій за їх діяльність у 1907-1914 рр.” висвітлено, як діяв царський суд в умовах столипінської реакції.

Прихід до влади в Російській імперії реакційних кіл влітку 1907 р., позначився на ставленні суду до очільників та прихильників українського національно-визвольного руху в країні. Більша частина з того, що було дозволено царизмом у роки революції, досить швидко стало вважатися крамолою і злочином проти існуючого ладу, а царська феміда почала карати навіть тих, хто лише опосередковано був причетний до цього. З метою більш суворого покарання таких злочинців до вже зазначених статей суд залучав стст. 17, 19, 25, 28-31 та ін.

Крим. Ул. або їх окремі пункти, що позбавляли винних станових, громадянських, майнових прав та привілеїв тощо на терміни, визначені в них. Засланням на поселення та ув'язненням вони також каралися тоді, коли звинувачували за ст. 102, 104 Крим. Ул. як такі, що брали участь у заколотницькому товаристві або за зневажання „Священної Особи Імператора”. Навіть спроба на насильницьке посягання на відторгнення від Росії будь-якої її частини визначалася злочином, за який ст. 100 Крим. Ул. передбачала покарання каторгою. Саме на період 1907-1908 рр., припадає найбільша кількість справ, які розглядалися царськими судами відносно представників українських партій. Судова влада карала колишніх депутатів І та ІІ Державних дум, які були членами зазначених партій, після їх розпуску. Засуджувалися навіть ті, хто за чинним законодавством вважався на час скоєння ними „злочину” неповнолітніми. Траплялися випадки, коли особу карали двічі - в адміністративному та судовому порядку.

Важливу роль у справі захисту представників та прихильників цих партій відігравали ті їхні діячі, які мали можливість представляти інтереси тих, кого хотіла засудити царська влада (М. Міхновський, Ф. Матушевський та ін.), а також ті з них, які виступали свідками (С. Єфремов та ін.) або погоджувалися під час судових процесів свідчити на користь звинувачених владою (Є. Чикаленко, С. Шемет та ін.).

У підрозділі 5.3 “Діяльність судової влади самодержавства стосовно представників українських політичних партій під час Першої світової війни” показана практика військових судів щодо “сепаратизму” та “мазепинства”.

З початком Першої світової війни на більшості територій України через запровадження військового стану почали функціонувати військові суди. Будь-яка політична діяльність членів та прихильників українських партій містила багато небезпек та кваліфікувалася військовими трибуналами як зрада Російській імперії. До каторги були засуджені окремі діячі Київського комітету українських есерів. Засланням на поселення Одеським військово-окружним судом були засуджені на підставі стст. 17, 25, 28-31, 51, 1 та 2 пп. 1 ч. ст. 129 Крим. Ул. представники Катеринославського комітету УСДРП. До суду були притягнуті й представники харківської організації цієї ж партії.

Зайнявши території Західної України та прагнучи залишитися тут назавжди, самодержавство зробило спробу створити в окупованих регіонах відповідну кількість цивільних судових установ, але у зв'язку з відступом російської армії з Галичини навесні-влітку 1915 р., судові установи так практично й не почали працювати.

У підрозділі 5.4 “Судові утиски видань українських політичних партій у 1905-1917 рр.” простежено, як переслідувалися видання зазначених партій царським судом на початку ХХ ст.

Однією зі складових політики царського суду стосовно діяльності українських політичних партій різного спрямування було переслідування ним їх легальних видань, у більшості випадків за ст. 129 Крим. Ул. З появою 1910 р., циркуляра про інородців та сепаратизм судова влада отримала додаткову підставу для подібних дій. Найбільш повно це знайшло свій прояв у затвердженні Петербурзькою судовою палатою навесні 1911 р., арешту раніше виданих творів Т. Шевченка та в діях судів у Києві, Харкові, Одесі відносно інших українських видань, у підготовці та виході яких у світ брали участь діячі цих партій. Хоча під час світової війни владою в Україні взагалі було заборонено видання друкованої продукції з української громадсько-політичної тематики, суди продовжували розглядати позови цензури з приводу українських видань.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюється проведене дослідження. Основні його результати зводяться до наступного.

З'ясовано, що стан вивчення теми дисертації не можна вважати достатнім. Останніми роками у вітчизняній історіографії з'явилося чимало робіт, які поглиблено та досить повно висвітлюють появу, розвиток та діяльність українських політичних партій Наддніпрянщини, але дії царської влади в Україні на початку ХХ ст., щодо цих партій розглянуто лише опосередковано. Майже не вивченими залишаються дії царської адміністрації та суду відносно діячів та прихильників зазначених партій, самодержавної влади стосовно їх емігрантських кіл на західноукраїнських землях під час Першої світової війни, а також представників українських галицьких партій, з якими вони співпрацювали. Визначено, що джерельна база теми дисертації цілком достатня для розв'язання поставлених завдань.

Зазначено, що,,українське питання” займало одне з чільних місць у суспільно-політичному житті Росії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. і постійно було в центрі уваги адміністративного апарату царизму. Його центральні та місцеві органи, незважаючи на відсутність єдності в рядах російської бюрократії у підході до нього, координували свої дії щодо українського руху та його передовиків, які мали чітко визначену репресивну державно-охоронну направленість.

Підтверджено, що на місцях репресивні дії самодержавного апарату координувалися переважно адміністративною владою. Губернатори та генерал-губернатор, спираючись на досить розгалужений місцевий апарат, активно використовували всі чинники для боротьби з представниками зазначених партій (обов'язкові постанови, адміністративні заходи та ін.).

Засвідчено, що співпраця між адміністрацією та поліцейськими органами була найтіснішою, оскільки саме останні, як правило, визначали благонадійність будь-якої особи. Насамперед це стосувалося тих, хто йшов працювати на державну службу тощо. Характерною рисою царської системи покарання було використання виконавчою владою визначених законодавством засобів залежно від конкретних обставин. У випадку оголошення виняткового стану на місцях керівники адміністрацій мали безпосередній вплив на владу судову, яка в такому випадку була їм підлегла.

З'ясовано, що керівники та представники місцевої адміністрації уважно стежили за легальними виданнями українських партій і в разі виявлення в них „крамоли” адміністративно карали такі видання.

Установлено, що з моменту появи українських партій Наддніпрянщини і до початку Першої світової війни найбільша кількість адміністративних покарань, які влада застосовувала до представників цих партій за їх діяльність, припадала саме на період 1905-1908 рр. Надалі кількість їх поступово зменшувалась, але така практика зберігалася. До нової хвилі репресій адміністрація вдалася в роки світової війни. При цьому тимчасова самодержавна адміністрація в Галичині використовувала і такий крайній засіб, як узяття заручників. Доведено, що самодержавство на початку осені 1915 р., дало дозвіл на створення при воєнному генерал-губернаторові Галичини Особливої комісії відносно заручників та адміністративно висланих із цих земель, щоб хоч якось пом'якшити сприйняття європейською громадськістю суворих дій з боку влади щодо українства на західноукраїнських землях.

Підтверджено, що головною силою репресивного апарату самодержавства проти діяльності українських партій була поліція (політична та загальна). Вона ж визначала та пропонувала адміністративній або судовій владі, яке саме покарання необхідно застосовувати проти „державних злочинців”. Наповнені більш докладно реальними фактами різноманітні види діяльності жандармерії та загальної поліції стосовно представників та прихильників вищеназваних партій. Значне посилення каральних дій цих органів відносно українських партій чітко простежується з червня 1907 р., і аж до повалення самодержавства.

Простежено, що ставлення цензури до легальних видань українських партій на початку ХХ ст., не завжди було однаковим і мало певні особливості. До 1905 р., українське друковане слово в більшості випадків сприймалося цензурою з позиції його заборони, а мовний чинник при цьому відігравав майже головну роль. Надалі самодержавство почало забороняти ті видання, які, на його думку, були найбільш небезпечними для існуючого ладу та загрожували йому. У період спаду революції та надалі уряд знову почав реанімувати агресивно-шовіністичні спрямування щодо легальних українських видань і в, першу чергу, партійних. Під час реакції, а особливо після січня 1910 р., починає значно швидше відбуватися „повзуче” відновлення владою тієї цензури, що була до 1905 р.

Спрямованість дій цензури все більш набуває характеру поступової реакційно-шовіністичної навали напередодні Першої світової війни. Видання починають звинувачувати в поширенні так званого „мазепинства” або „українського сепаратизму”. Під час світової війни дії цензури цілеспрямовано були підпорядковані повному знищенню легальних видань українських політичних партій як у Наддніпрянській Україні, так і на західноукраїнських землях.

З'ясовано, що ставлення суду було особливо суворим до тих діячів та прихильників українських партій, хто брав активну участь у політичному житті, під час виборів до Дум та виступах у лавах опозиційних до влади сил. При цьому судами засуджувалися навіть неповнолітні. Траплялися випадки, коли підсудні каралися двічі - в адміністративному та судовому порядку. Під час Першої світової війни дії судової влади самодержавства досягають свого апогею у справі покарання представників українських партій за „сепаратизм” і „мазепинство”. Їх судили військові суди. Рішення відносно легальних видань українських політичних партій суди приймали на основі суворого дотримання чинного в Росії законодавства.

Запропоновано та обґрунтовано авторську концепцію, що пояснює політику самодержавного апарату щодо українства та його політичних передовиків, яка мала дуалістичний характер. З одного боку, в російському законодавстві формально були відсутні правові обмеження за національною ознакою для малоросів, які офіційно вважалися частиною загальноросійської нації, майже всі були православними тощо. Демократичні свободи, оголошені царем восени 1905 р., надали можливість прихильникам українства проявити себе у заснуванні національних культурно-просвітницьких установ, офіційному виданні української преси в державі та ін. З іншого боку, українські партії в царській Росії ніколи не існували легально, тому що їх програми містили в собі вимоги припинення існування абсолютної монархії в країні. Коли ж їх представники заявляли, що вони українці, заперечуючи тим самим “російську єдність”, то це сприймалося російською державною верхівкою як внутрішньополітична диверсія та загроза цілісності Російській імперії. Їх починали вважати відступниками та застосовували до них відповідні заходи, серед яких переважали репресивно-каральні. Викладене в дисертації дає висловити деякі рекомендації:

1. Щоб мати більш повне уявлення про стан і розвиток визвольного руху проти царизму на Наддніпрянщині на початку ХХ ст., було б цілком доцільно продовжити подальші дослідження політики самодержавного апарату стосовно діяльності інших його складових в Україні, які очолювали національні партії (польські, єврейські, вірменські тощо), поряд із загальноросійськими, що існували на її теренах;

2. Вивчення цих питань дасть змогу в подальшому звернутися до створення узагальнення праць про політику царизму стосовно всіх національних партій, які діяли в Україні на початку ХХ ст., показати рівень його підходу до них, визначити загальне й особливе в такій діяльності тощо;

3. Важливе значення для подальшого вивчення проблеми могла б мати підготовка і видання тематичних збірників документів та матеріалів, хрестоматій, які б стосувалися політики самодержавної влади щодо національних партій в Україні.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Сарнацький О.П. Царизм та українські політичні партії (1900-1917 рр.): Монографія / Сарнацький О.П. - Запоріжжя: ЗНТУ, 2006. - 709 с. Рец.: Шаповалов Г. Українські партії та російське самодержавство: новий погляд / Г. Шаповалов // Історичний журнал. - 2006. - №4. - С. 122-124.

2. Турченко Г.Ф. Дослідження репресивної політики російського царизму щодо українського національно-визвольного руху: Рецензія на монографію О.П. Сарнацького,,Царизм та українські політичні партії (1900-1917 рр.)” / Г.Ф. Турченко // Південний архів. Історичні науки: зб. наук. праць / редкол.: Дарієнко В.М. (голова) та ін. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. - Вип. 27. - С. 238-240.

3. Сарнацький О.П. Микола Міхновський: деякі штрихи до громадсько-політичної та просвітницької діяльності наприкінці ХІХ ст. / О.П. Сарнацький // Наукові записки. Історичні науки: зб. наук. статей / редкол.: Шкіль М.І. (голова) та ін. - К., Переяслав-Хмельницький: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - Вип. 47. - С. 12-17.

4. Овсієнко О. Невідомі листи М. Міхновського до М. Грушевського / Олександр Овсієнко, Олександр Сарнацький // Архіви України. - 2003. - №1-3. - С. 257-261.

5. Сарнацький О.П. Адміністративно-цензурні утиски царизмом легальної періодичної преси українських політичних партій у 1900-1907 рр. / О.П. Сарнацький // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2003. - №2 (21). - С. 162-172.

6. Сарнацький О.П. Адміністративно-цензурні утиски щодо Д. Дорошенка на початку першої світової війни / О.П. Сарнацький // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. / відп. ред. Слюсаренко А.Г. та ін. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. - Вип. 69. - С. 103-105.

7. Сарнацький О.П. Адміністративні й цензурно-судові утиски царизмом легальної періодичної преси українських політичних партій у 1910-1914 роках / О.П. Сарнацький // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія: зб. наук. праць / відп. ред. Слюсаренко А.Г. та ін. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. - Вип. 70. - С. 143-148.

8. Сарнацький О.П. Відображення селянських заворушень 1902 р., в Полтавській та Харківській губерніях самодержавним апаратом Росії / О.П. Сарнацький // Наукові записки з української історії: зб. наук. статей / редкол.: Шевчук В.П. (голова) та ін. - Переяслав-Хмельницький, 2003. - Вип. 14. - С. 275-285.

9. Овсієнко О. Микола Міхновський: деякі штрихи правничої діяльності у роки столипінської реакції / Олександр Овсієнко, Олександр Сарнацький // Проблеми історії України ХІХ-початку ХХ ст.: зб. наук. праць / редкол.: Реєнт О.П. (голова) та ін. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. - Вип. VІ. - С. 376-382.

10. Сарнацький О.П. Дії прокурорського нагляду та суду щодо покарання представників української інтелігенції в роки столипінської реакції / О.П. Сарнацький // Культурологічний вісник: зб. наук. праць / гол. ред. Воловик В.І. та ін. - Запоріжжя: Просвіта, 2003. - Вип. 11. - С. 16-18.

11. Сарнацький О.П. Ставлення прокуратури та суду самодержавства до діяльності членів УСДРП на Волині в роки столипінської реакції / О.П. Сарнацький // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2003. - №4 (25). - С. 340-346.

12. Сарнацький О.П. Дії прокурорського нагляду та суду самодержавства напередодні й під час І-ої світової війни стосовно діяльності членів УСДРП / О.П. Сарнацький // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2004. - №1 (26). - С. 292-298.

13. Сарнацький О.П. Каральні органи самодержавства у боротьбі проти поширення пропагандистських видань українських партій революційного спрямування (1905-1907 рр.) / О.П. Сарнацький // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2004. - №2 (26). - С. 185-190.

14. Сарнацький О.П. Ставлення прокуратури та суду самодержавства до діяльності членів „Спілки” в умовах виборів до ІІ Державної думи та столипінської реакції / О.П. Сарнацький // Культурологічний вісник: зб. наук. праць / гол. ред. Воловик В.І. та ін. - Запоріжжя: Просвіта, 2004. - Вип. 12. - С. 11-15.

15. Сарнацький О.П. Ставлення царської прокуратури та суду щодо діяльності членів українських партій в Києві в роки столипінської реакції / О.П. Сарнацький // Культурологічний вісник: зб. наук. праць / гол. ред. Воловик В.І. та ін. - Запоріжжя: Прем'єр, 2004. - Вип. 13. - С. 17-21.

16. Сарнацький О.П. Ставлення царської прокуратури та суду щодо діяльності членів УСДРП Чернігівщини в умовах Першої російської революції // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету: зб. наук праць / редкол.: Турченко Ф.Г. (голова) та ін. - Запоріжжя: Просвіта, 2004. - Вип. XVIII. - С. 76-80.

17. Сарнацький О.П. Ставлення царської адміністрації та цензури до легальної преси українських політичних партій у 1914-1916 рр. / О.П. Сарнацький // Історичний журнал. - 2004. - №9. - С. 34-40.

18. Сарнацький О.П. Адміністративно-цензурні утиски царизмом друкованих органів УДРП в роки першої російської революції (1905-1907 рр.) / О.П. Сарнацький // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки: зб. наук. праць / редрада.: Андрушенко В.П. (голова) та ін. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 2. - С. 72-82.

19. Сарнацький О.П. Діяльність правоохоронних органів та судової влади в період спаду революції 1905-1907 рр. / О.П. Сарнацький // Наукові записки з української історії: зб. наук. статей / редкол.: Коцур В.П. (голова) та ін. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - Вип. 17. - С. 110-114.

20. Сарнацький О.П. Про утворення й діяльність Особливої комісії при воєнному генерал-губернаторові Галичини в роки Першої світової війни / О.П. Сарнацький // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2005. - №3 (32). - С. 219-230.

21. Сарнацький О.П. Микола Міхновський: деякі штрихи правничої діяльності у справі захисту представників української інтелігенції в роки столипінської реакції / О.П. Сарнацький // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2005. - №4 (33). - С. 229-237.

22. Сарнацький О.П. Відображення поглядів генерал-губернатора Південно-західного краю на суспільно-політичну ситуацію у Російській державі та краї восени 1905 р. / О.П. Сарнацький // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - №5 (33). - С. 200-204.

23. Сарнацький О.П. Адміністративні й цензурно-судові утиски царизмом легальної періодичної преси українських політичних партій (1907-1910 рр.) / О.П. Сарнацький // Український історичний журнал. - 2005. - №6 (465). - С. 66-72.

24. Сарнацький О.П. Жандармський нагляд за українськими політичними партіями в Росії (1900-1907) / О.П. Сарнацький // Історичний журнал. - 2006. - №1. - С. 24-34.

25. Сарнацький О.П. Історіографія питання про ставлення та дії російського самодержавного апарату відносно українських політичних партій на початку ХХ ст. / О.П. Сарнацький // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2007. - №2 (39). - С. 226-236.

26. Сарнацький О.П. Украинские социалистические партии в годы Первой российской революции / О.П. Сарнацький // Актуальні проблеми історії України та методика їх вивчення у вузі: наук. метод. конф., 16-17 квіт. 1992 р.: тези доп. - Запоріжжя, 1992. - С. 59-61.

27. Сарнацький О.П. Національно-визвольний рух в Україні та царизм (кінець ХІХ -початок ХХ ст.) на сторінках „Українського історичного журналу” / О.П. Сарнацький // Місце України у світовій історії та особливості вивчення даної проблеми у педагогічному вузі: міжвуз. наук. практ. конф., листопад 1992 р.: тези доп. - К., 1992. - С. 23-25.

28. Сарнацький О.П. Ліберально-демократичні партії України і питання державності на початку ХХ століття / О.П. Сарнацький // Либерализм: история и современность: всеукраин. науч. практ. конф., 9-10 сент. 1993 г.: тезисы докл. - Донецк - Запорожье, 1993. - С. 87-88.

29. Сарнацький О.П. Жінки-військовики у лавах УСС у боротьбі за соборність України / О.П. Сарнацький // Жінки України: сучасний статус і перспективи: міжнар. наук. практ. конфер., Одеса, червень 1995 р.: тези доп. - К, 1995. - С. 99. історіографічний царизм джерелознавчий

30. Сарнацький О.П. Міністерство закордонних справ Росії і українські політичні партії на початку ХХ ст. / О.П. Сарнацький // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України: VI Всеукр. наук. практ. конф., 6-8 жовтня 2005 р.: тези доп. - Запоріжжя, 2005. - С. 160-161.

31. Сарнацький О.П. Дореволюційна історіографія питання про ставлення та дії російського самодержавного апарату щодо українських політичних партій (1900-1917 рр.) / О.П. Сарнацький // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету: зб. наук. праць / редкол.: Турченко Ф.Г. (голова) та ін. - Запоріжжя: Просвіта, 2007. - Вип. ХХІ. - С. 385-387.

32. Страницы истории Украины: в 2 ч.: учеб. пособ. для студ. и препод. / Б.В. Гордеев, С.Ф. Орлянский, В.Г. Барвенко и др. - Запорожье: Коммунар, 1992. - Ч. 1. - 1992. - 284 с. - Авторських - 15 с.

33. Історія України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.В. Дєдков, Ю.В. Іваненко, Г.Л. Кладова та ін. - Запоріжжя: Дике Поле, 2002. - 416 с. - Авторських - 23 с.

Размещено на Allbest.ru