Закарпаття у складі Чехословаччини: міжконфесійні відносини у 1919-1929 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

УДК - 930. 9. 943. 7. 086.

Делеган Михайло Васильович

ЗАКАРПАТТЯ В СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ: МІЖКОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ У 1919-1929 рр.

07. 00. 02. - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КИЇВ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського.

Науковий керівник - член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Сохань Павло Степанович, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського.

Офіційні опоненти - член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Наулко Всеволод Іванович, завідувач відділом Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; кандидат історичних наук, доцент Хланта Олексій Васильович, співробітник Закарпатської обласної держадміністрації.

Провідна організація: Ужгородський державний університет, кафедра нової і новітньої історії та історіографії.

Захист відбудеться « 17 « червня 1999 р. о « 14-00 « годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 228. 01 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 252001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Автореферат розісланий « 17» травня 1999 року.

Загальна характеристика роботи

релігійна конфесія закарпаття

На основі Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 року Закарпаття увійшло до складу Чехословацької республіки, уряд якої взяв на себе зобов'язання надати приєднаному краю, населеному у переважній більшості українцями, статус автономії.

У новоствореній ЧСР здійснювалися докорінні якісні перетворення. Поряд з державно-правовими, соціально-економічними відбувалися значні зміни в стані релігій та міжконфесійних відносин. Добре розуміючи місце і роль релігії у суспільно-політичному житті країни, її уряд та перший президент Т.Г. Масарик приділяли значну увагу проблемам міжконфесійних стосунків та діяльності конфесій.

Після включення Закарпаття до складу Чехословацької республіки почався новий етап у його розвитку. Одним із важливих факторів цього процесу, на відміну від попереднього періоду, була демократизація суспільства. Вона охопила тою чи іншою мірою всі сфери суспільного життя. Особливо помітною була еволюція в галузях політики, освіти, культури, свободи віросповідання.

У зв'язку з розвитком вказаних процесів на Закарпатті уже в перші роки його перебування у складі ЧСР почали створюватись різні політичні партії, громадські організації, у їх числі й релігійні. Демократизація суспільства сприяла розвитку релігійного руху, передусім активному відродженню православ'я. Це суперечило інтересам насамперед духовенства греко-католицького віросповідання. В результаті релігійні відносини в Чехословацькій республіці, особливо у Підкарпатській Русі, у 20-х роках значно ускладнилися і навіть загострилися.

Міжконфесійні відносини, православний рух, еволюція інших конфесій в умовах демократизації чехословацького суспільства, що різко відрізнялися від жорстоких монархічних угорських порядків, становлять значний інтерес як для історичної науки, так і для практичного використання набутого історичного досвіду. На основі глибокого і багатогранного аналізу вказаних проблем можна зробити узагальнення, висновки щодо причин і наслідків релігійної боротьби.

Дослідження вищевказаної теми на основі архівних документів, частина з яких вперше введена у науковий обіг, служить глибшому вивченню історії релігій на Закарпатті та складних і суперечливих міжконфесійних стосунків. При цьому важливе місце відводиться становленню, по суті, новому відродженню дійсно прабатьківської віри - віри православної на землі карпатській. Адже окремі дослідники та уніатські клерикальні діячі слідом за греко-католицьким каноником О. Ільницьким і в кінці XX століття продовжують необґрунтовано стверджувати, що «прадідівською» вірою на Закарпатті була уніатська.

Аналіз міжконфесійних відносин дає можливість відобразити становище греко-католицької церкви на Закарпатті у першому десятилітті існування Чехословацької республіки. Він засвідчує, що основним своїм завданням вказана церква вважала матеріальне забезпечення, збереження пастви і поширення впливу, активно виступаючи при цьому проти оновлення і розвитку православ'я.

На основі аналізу архівних документів робиться спроба висвітлити діяльність іудейської, римо-католицької, реформатської церков, а також показати розвиток основних сект. Це дає можливість глибше розкрити гостроту міжконфесійних відносин на Закарпатті у 20-х роках. Релігійні конфесії - важливі складові частини суспільного життя населення Закарпаття досліджуваного періоду. Відносини між ними робили певний вплив на внутрішню політику держави.

В умовах незалежної України ми маємо можливість об'єктивно оцінювати непрості міжконфесійні відносини 20-х років, уроки яких мають виключно важливе, пізнавальне і практичне значення для будівництва демократичної української держави.

Актуальність дослідження зумовлена науковим і суспільним значенням міжконфесійних взаємин, відсутністю спеціального комплексного дослідження з даної теми, а також введенням до наукового обігу значної кількості нових архівних джерел.

Предметом дисертаційної роботи є вивчення міжконфесійних відносин у 20-х роках ХХ століття на Закарпатті в період його перебування у складі Чехословаччини.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1919-1929 рр., тобто перше десятиліття перебування Закарпаття у складі Чехословацької республіки. У цей період відбулися значні якісні зміни у суспільно-політичному житті краю - перехід від угорського монархічного режиму до демократичної республіканської форми правління. Формувалися правові норми молодої держави. Проходив процес поляризації суспільства у нерозривному зв'язку з його певною демократизацією. Відроджувалися і створювалися нові громадсько-політичні організації. Перестали бути державними греко-католицька, реформатська і римо-католицька церкви.

Нове відродження, яке стало можливим на основі законів Чехословаччини, переживала православна церква. Все це породжувало суперечливі і складні міжконфесійні відносини, котрі часом набували характеру гострої боротьби, що в ряді місць супроводжувалась кровопролиттям. Тривала міжконфесійна боротьба завершилася узаконенням урядом Чехословаччини права православної конфесії на існування, за що віруючі вели важку і тривалу боротьбу. Кінець 20-х років знаменувався також припиненням жорстокостей у міжконфесійній боротьбі. Відносини між ними поступово переходили до цивілізованих форм взаємин на основі діючих у той час правових норм.

Термін «Закарпаття», «Підкарпатська Русь» вживається у межах сучасної Закарпатської області України.

Мета роботи полягає в тому, щоб з сучасної точки зору дослідити проблему міжконфесійних відносин на Закарпатті у 1919-1929 роках у складі Чехословацької республіки. У цьому плані зосереджено увагу на таких конкретних завданнях:

аналізі формування законодавчих норм щодо місця релігії у суспільстві Чехословацької республіки та їх реалізації в умовах Закарпаття;

вивченні процесу демократизації суспільства та його впливу на свободу совісті, свідомість населення;

аналізі еволюції релігійних конфесій на Закарпатті в умовах Чехословацької республіки;

визначенні місця і ролі відродження та розвитку православ'я;

виявленні відмінностей у становищі православного і греко-католицького кліру та віруючих обох конфесій;

аналізі формування відносин між окремими конфесіями, зокрема, греко-католицькою та православною;

вивченні внутріконфесійних суперечностей, їх причин і проявів.

Методологічною основою дисертації стали принципи історизму та об'єктивності, а також такі методи як історичний, логічний, порівняльно-аналітичний та проблемно-хронологічний. В основу аналізу покладено критичне вивчення, порівняння і синтез інформації першоджерел та перехресну перевірку даних.

Застосовуючи такий науковий інструментарій, дослідник намагався об'єктивно розкрити міжконфесійні взаємини в хронологічних рамках 1919-1929 рр., причини їх ускладнень і наслідки.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній вперше в історіографії України зроблена спроба дослідити проблеми міжконфесійних відносин насамперед греко-католицької і православної та внутріконфесійні суперечності на Закарпатті у 1919-1929 рр.

Виявлення і введення в науковий обіг значної кількості нових архівних документів дає можливість глибоко та об'єктивно, з позицій сучасності, проаналізувати відносини між різними конфесіями та процес змін релігійної структури населення краю у 20-х роках.

Особистим внеском дисертанта є висвітлення проблем, котрих раніше зовсім не торкалися дослідники. Зокрема, в праці вперше простежуються міжконфесійні та внутріконфесійні стосунки, у тому числі в іудейській громаді, серед сектантів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що вона у багатьох аспектах доповнює наукові знання з історії Закарпаття 1919-1929 рр., служить відновленню в українській історичній науці вивчення церковно-релігійної тематики в контексті суспільно-політичного життя. А основне - дана робота вперше безпосередньо торкається надзвичайно складної і суперечливої проблеми взаємовідносин різних конфесій. Матеріали і висновки праці можуть бути використані при створенні цілісної концепції українського національного відродження, підготовці узагальнюючих праць з історії України, Чехії і Словаччини, у тому числі діяльності різних конфесій, у науково-педагогічній діяльності, зокрема, при викладанні вітчизняної історії у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах, а також краєзнавства та історії релігії.

Висновки і рекомендації можуть бути використані обласною державною адміністрацією та Радами депутатів при розв'язанні міжконфесійних проблем, що залишаються в суспільно-політичному житті Закарпаття і України в цілому.

Дослідження теми «Закарпаття у складі Чехословацької республіки: міжконфесійні відносини у 1919-1929 рр. « проводилося згідно з планами наукової діяльності відділу вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Апробація теми здійснена шляхом обговорення та рекомендації до захисту відділом Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського Національної Академії наук України, кафедрою нової і новітньої історії та історіографії УжДУ.

Основні положення та висновки дисертації відображені у наукових статтях, а також через виклад провідних положень праці на конференціях: «Ужгородська унія: витоки, поширення, наслідки сучасної релігії в Закарпатті» (Ужгород, 3-4 квітня 1996 р.), «Закарпаття - земля слов'янська, з найдавніших часів - православна» (м. Ужгород, 20 квітня 1996 року), конференції, присвяченій 70-річчю доктора історичних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Гранчака Івана Михайловича (м. Ужгород, 7 жовтня 1997 р.) та міжнародних наукових конференціях «За міжконфесійну злагоду» (м. Ужгород, 9 вересня 1996 р.), церковних архівістів Угорщини (м. Ніредьгаза, 26-27 серпня 1997 р.), Всеукраїнській міжнародній християнській асамблеї «Заповідь нову даю вам: любіть один одного» (Іоан 13, 14), м. Київ, 17-18 лютого 1998 р., II Міжнародній науковій конференції «Гетьман Павло Скоропадський та українська держава 1918 р. « (м. Київ, 22-24 травня 1998 р.), конференції, присвяченій 75-й річниці від дня заснування Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Драгоманова в Празі (м. Прага, 3 жовтня 1998 року).

Структура та основний зміст роботи

Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом у відповідності з метою і завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, списку використаних джерел та літератури. Обсяг тексту наукової роботи становить сторінок, а список використаних джерел та літератури включає позицій.

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначені мета і завдання, вказано наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі - «Огляд літератури та джерел» подано характеристику стану наукової розробки проблеми. Аналіз опублікованої літератури показує, що вказана тема ще не була предметом окремого наукового дослідження. Поряд з цим необхідно зазначити, що історія і діяльність найбільших конфесій до певної міри висвітлювалися ще в період існування першої Чехословацької республіки, тобто у 20-30-ті роки ХХ століття. Вчені, відомі політичні, культурні та релігійні діячі Закарпаття, а також представники чеських органів влади і журналісти в окремих працях та збірниках статей поряд із різнобічним аналізом тогочасного суспільно-політичного життя краю розглядали і функціонування греко-католицької, православної та іудейської релігій. Ці питання були у полі зору і першого президента ЧСР Т.Г. Масарика. Тому його погляди як людини, яка визначала не тільки політику країни, але і в плані ставлення до релігії та міжконфесійних відносин, становлять значний інтерес. Ці погляди знайшли певне відображення в його численних працях. Так, зокрема, в одній із праць Т.Г. Масарик зазначав, що велике завдання нашого часу полягає саме у тому, щоб ми створили релігію і релігійно організували суспільство так, щоб це відповідало вимогам критичного розуму (виділено нами - М.Д.). Для цієї роботи важливо не те, щоб примирити науку з церковним віросповіданням, а важливо те, щоб ми створили новий зміст релігійного і духовного життя. У зв'язку з цим він виступав за модернізацію і «осучаснення» церкви у державі.

Шляхи модернізації релігії Масарик вбачав у більш глибокій моральності, ніж та, котра розвивалася до того часу. Він висловлювався за релігію, котра теоретично задовольняла би науку і практично відповідала вищим прагненням нового часу до соціальних та політичних дійсно демократичних реформ.

Одним з перших окремі аспекти процесу оновлення православ'я та його взаємин з греко-католиками у період до 1925 року висвітлив у своїй праці «Православний рух у Підкарпатській Русі» З. Г. Ашкіназі.

Спроба аналізу розвитку православного руху на Закарпатті у першій половині 20-х років міститься у статтях колишнього греко-католицького священика М. Мейгеша, який перейшов у 1921 році у православ'я, та інока Алексія (Дехтерева).

Деякі питання греко-католицької віри і ставлення вищого єпархіального духовенства до відновлення і поширення православ'я розглядаються у статтях Ю. Гаджеги, А. Волошина, О. Ільницького. Згадані вище статті носять, в основному публіцистичний, пропагандистський характер.

Поряд з інформацією про розселення євреїв та їх господарське життя на Закарпатті, коротко подано і загальний огляд внутріконфесійного поділу іудейської общини краю в однойменних публікаціях «Євреї на Підкарпатській Русі» Генріхом Броді та Хаімом Кугелом. Співвідношення понять єврейського народу і його вірності іудейській релігії в краї проаналізовано професором В. Суком.

Як засвідчує аналіз названих публікацій, для чехословацької історіографії 20-30-х років властивим було прагнення висвітлювати політику держави та її президента щодо конфесій виключно у позитивному плані.

У повоєнний період найбільш вагомим дослідженням історії церкви та частково і міжконфесійних стосунків у колишній Чехословацькій республіці є праця словацького історика Ф. Вашечка. Її автор на основі чисельних архівних документів аналізує згадані питання. Дослідник цілком правильно виділив окремі особливості релігійного життя на Закарпатті у період 20-х років. До честі автора він не опустився до загальноприйнятої в період існування тоталітарного режиму негативної оцінки місця і ролі церкви у суспільному житті.

Поряд з цим у деяких статтях, які певною мірою торкалися досліджуваної теми мають місце перекручення у характеристиці релігійного руху на Закарпатті. Так, наприклад, Юрій Боржава у виданій у США брошурі «Від Угорської Руси до Карпатської України» голослівно стверджує, що причиною поширення православ'я на Закарпатті була тільки пропагандистська діяльність російських білогвардійських емігрантів та галицьких москвофілів.

На фоні православ'я в Чехословаччині фрагменти стану цієї конфесії на Закарпатті у перші десятиліття ХХ століття подано у праці ієромонаха Кирила (Поспішила).

Дослідження чеських і словацьких авторів відображають складові історії релігій, відношення держави до різних конфесій та частково міжконфесійні стосунки. Поряд з цим слід зазначити, що в них є певна суб'єктивність і однобічність у висвітленні вказаних питань.

Із зарубіжних публікацій, в силу використання майже недоступних для вітчизняних дослідників архівних джерел Ватикану значний інтерес становить монографія Атанасія Пекара»Нариси історії церкви Закарпаття». Автор стисло характеризує розвиток церкви у краї з найдавніших часів до 1949 року, в основному уніатської. Однак у питання міжконфесійних відносин розглядаються дуже фрагментарно, однобоко і тільки з позицій нетерпимості до православ'я.

Окремі питання теми нашого дослідження знайшли відображення в українській повоєнній історіографії. Тут перш за все слід згадати працю Д. Буковича, що вийшла з друку в 1974 році. Безперечно, на її зміст вплинули тогочасні ідеологічні вимоги. І хоча автором зібрано та узагальнено великий фактичний матеріал, однак оцінки і висновки зроблені ним з позиції політики атеїзму. Внаслідок цього вони є тенденційними і суб'єктивними.

Історію та діяльність уніатської церкви на Закарпатті протягом тривалого періоду висвітлено у працях М. Болдижара. Переважна частина розглянутих ним питань торкається взаємин держави і церкви. Дослідник звертає увагу на викриття в основному реакційної ролі уніатської церкви в історії краю. Його праці пронизані ідеологією атеїзму.

У одній з останніх своїх праць «Ужгородська унія: причини і наслідки», опублікованій у 1997 році, дослідник намагається з нових позицій аналізувати окремі аспекти світської діяльності греко-католицької церкви, її роль в культурному та моральному житті населення краю. Однак у жодній із вказаних його праць не проаналізовано міжконфесійні відносини, причини їх виникнення, наслідки та шляхи вирішення.

З позицій сучасності розглянута релігійна свідомість і мораль на Закарпатті в монографії І.І. Миговича «Релігія і церкви в нашому краї».

Дещо з нових позицій висвітлюються питання релігії і церкви на Закарпатті в 20-ті роки у канди-

датській дисертації та опублікованій на її основі монографії «Державно-церковні відносини на Закарпатті та Східній Словаччині в 20 - середині 30-х років ХХ ст. «, а також у статтях М. Палінчака. Проте проблем міжконфесійних відносин він майже не торкається. Не можна погодитись і з необгрунтованим твердженням М. Палінчака про те, що «процеси демократизації майже не торкнулись релігійного питання Словаччини та Закарпаття, де зберігалися сильні позиції церкви» і т. д.

Недоліком вказаної роботи М. Палінчака є допущення низки неточностей, особливо у посиланнях на документи Державного архіву Закарпатської області. Таких, наприклад, як: фонд 4 «Наджупан Ужанської жупи, м. Ужгород» подається під назвою «Президія Крайового управління Підкарпатської Русі». До списку використаної літератури включено описи 21, 28 та 31 названого фонду. Реально ж Ф-4 має тільки 19 описів і т. п. Автор допускає суперечливість у своїх твердженнях.

У 1995 році було опубліковано «Нариси історії Закарпаття», том ІІ (1918-1945). Однак і у вказаній узагальнюючій праці її автори чомусь традиційно обійшли проблеми стосунків між конфесіями. Поряд з цим у нарисах є смислові погрішності на зразок: «проти цього закону (закон № 49 від 1868 року з доповненнями 1895 року щодо порядку зміни віросповідань - М. Д.) виступили представники православної церкви на Закарпатті, які вважали його гальмом зверху православного руху» і т. п.

З нових позицій, висвітлені питання, що відносяться до деяких аспектів теми нашого дослідження, у статтях В. І. Худанича та С. Віднянського.

На активізацію внутріцерковної діяльності уніатів у другій половині 20-х років, що пов'язувалося з призначенням єпископом Петра Гебея, цілком обгрунтовано вказує Олексій Добош у монографії «Унія на Україні. Вік ХХ».

Заслуговує на увагу стосовно нашої теми етносоціальний нарис історії єврейства на Закарпатті, зроблений ужгородським істориком М. П. Макарою.

Дисертантом без ідеологічних штампів минулого розглянуто проблеми формування громадянського суспільства, у якому важливе місце займала його релігійність та вплив демократизації суспільства на розвиток духовної та політичної свідомості населення і формування міжконфесійних взаємин.

Про джерела вивчення та причини виникнення і ускладнення відносин між православною та греко-католицькою конфесіями йдеться в окремих наших публікаціях.

У дисертації чи не вперше в українській історіографії зроблено спробу висвітлити процес відновлення православ'я на Закарпатті у 1919-1929 роках та громадське і релігійне життя іудейської общини краю в досліджуваний період, а також взаємини між різними конфесіями.

Із зробленого огляду наукової літератури випливає потреба комплексного дослідження проблем церковної і політичної історії, а головне - міжконфесійних відносин у Закарпатті на початку ХХ ст. Це вимагає критичного переосмислення застарілих теоретичних поглядів, більш досконалого опрацювання опублікованих і величезного масиву неопублікованих архівних документів.

Джерельною базою дослідження послужили в основному документи Державного архіву Закарпатської області. Зокрема, Ф. Р-1 - Закарпатський обком Компартії України, Ф-2 - Президія крайового управління Підкарпатської Русі в Ужгороді, Ф-4 - Наджупан Ужанської жупи, Ф-21 - Крайове управління Підкарпатської Русі, Ф-29 - Президія Цивільного управління Підкарпатської Русі в Ужгороді, Ф-30 - Ужгородський крайовий суд, Ф-31- Ужгородська крайова пркуратура, Ф-63 - Цивільне управління Підкарпатської Русі в Ужгороді, Ф-151 - Правління Мукачівської греко-католицької єпархії та ряд інших.

Оригінальні архівні документи служать основою для вивчення функціонування різних конфесій, їх еволюції в умовах демократизації суспільства з входженням краю до складу Чехословаччини. Вони розкривають процес відродження православ'я, його протиборство з уніатством, вплив органів влади на міжконфесійні взаємини.

Вперше введено в науковий обіг документи Ф-30, «Ужгородський крайовий суд», конфіскати, які раніше були на таємному зберіганні, а також певну частину документів Ф-12 «Ужгородське жупне управління», зокрема переписку Цивільної управи Підкарпатської Русі з окружними урядами про спостереження за діяльністю церков.

Також вперше взято на облік і використано в публікаціях автора та при підготовці даної наукової роботи Ф. Р-2593 - Архівна колекція документальних матеріалів з історії Закарпаття, зібраних М. М. Бендасом (колишнім священиком), особистий фонд римо-католицького священика-теолога К. Кнауера.

Доповненням цих оригінальних документів є справи поточних архівів Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії та монастиря с. Іза Хустського району.

При аналізі міжконфесійних взаємин та основних проблем внутрішнього життя церков використовувалися шематизм Мукачівської єпархії, пастирські послання владик та розпорядження консисторій.

Цінний матеріал міститься в доповідній записці активіста православного руху на Закарпатті у досліджуваний період ігумена Матфея (Вакарова). Вона була написана у 1926 році з приводу переслідування і знущання над православними та у зв'язку з необхідністю розв'язання проблеми юрисдикції на ім'я Синоду Сербської православної церкви.

У Державному Центральному архіві Чехії (м. Прага) виявлено і проаналізовано необхідні для дослідження теми документи фонду Президії Ради Міністрів (Prezidium ministerskй rady - PMR) (1918-1930 рр.), що торкаються проблем входження Закарпаття до складу Чехословаччини, зміни статусу різних конфесій і взаємин між ними. Важливу інформацію у фонді Президії Ради Міністрів містять справи з інвентарними номерами № 473 - Колонізація Підкарпатської Русі (1920-1935), К-91, № 504 - Питання дефіциту працівників органів влади на Підкарпатській Русі (1920-1923 рр.) К-99, № 533 - Автономний директоріум на Підкарпатській Русі (1919-1924 рр.), К-106, № 602 - Повідомлення про діяльність єзуїтів на Підкарпатській Русі (1921 р.), К-132, № 615 - Основа закону про віровизнання на Підкарпатській Русі (1921 р.), К-137, № 626 - Справи про православний рух на Підкарпатській Русі (1920-1923 рр., 1924-1926 рр., 1926-1939 рр., 1928-1940 рр.), К-141-144, № 823 - Адміністративне приєднання Підкарпатської Русі до ЧСР (1919-1923 рр.), К-217, № 864 - Справи уряду губернатора Підкарпатської Русі та губерніальної ради (1920-1938 рр.), К-225, № 906 - Питання автономної Підкарпатської Русі (1923-1938 рр.), К-231, № 1199 - Закон про ліквідацію коблини і роковини у Словаччині та Підкарпатській Русі (1920-1933 рр.), К-364, № 1479 - Донесення про антидержавні вислови священиків у підмонастирській церкві на Підкарпатській Русі (1924-1925 рр.), К-514, Справи руської православної церкви в ЧСР (1921-1922 рр.), № 1731 - Справи про діяльність реформатської церкви на Словаччині та Підкарпатській Русі (1921-1937 рр.), К-572, № 1864 - Упорядкування утримання духовенства на Підкарпатській Русі (1921-1925 рр.), К-588 та ін.

Дослідником також використано документи архіву Народного музею у Празі. Тут зберігається оригінальний фонд «Спадщина Франтішка Старего», що містить чимало цінних документів, які досі не вивчалися науковцями. У цих документах йдеться про діяльність духовенства, формування відносин між конфесіями та їх вплив на віруючих. Документи вперше введено в науковий обіг після їх упорядкування в кінці 1997 року.

Для дослідження визначених у дисертації завдань важливе значення мають законодавчі акти Національних зборів та розпорядження уряду Чехословаччини щодо діяльності різних конфесій та взаємин між ними.

Певне значення у підготовці даного дослідження мало використання матеріалів збірників документів «Шляхом Жовтня». У них містяться окремі дані про політичне та соціально-економічне становище на Закарпатті у перше десятиліття перебування краю в складі Чехословацької республіки.

Важлива інформація для аналізу діяльності греко-католицької церкви у досліджуваний період є у збірниках «Таємне стає явним» та «Документи розповідають».

Поряд з цим слід зазначити, що вказані збірники документів були опубліковані в 60-ті - на початку 70-х років. Тому при їх підборі укладачі керувалися марксистсько-ленінською методологією. Зауважимо, що, по-перше, добір документів у радянський період здійснювався односторонньо тенденційно, тільки з однією метою - розвінчання реакційної ролі уніатської церкви. По-друге, в силу вказаних підходів у збірниках не знаходимо документів про взаємини між конфесіями. Це характерні недоліки, які випливали в період тоталітаризму з його політики атеїзму, що, на наш погляд, суперечать принципу науковості.

Важливим джерелом вивчення даної проблеми є матеріали перепису населення у 1921 році, які в опублікованих дослідженнях майже не використовувалися, а також статистичні збірники буржуазної Чехословаччини. Первинні матеріали перепису населення та узагальнені статистичні дані розкривають релігійність населення у Закарпатті.

Автором також використано окремі дисертації та автореферати: Палінчак М. М. Держава та церква в Чехословаччині (1918-1938 рр.) : Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук: 07. 00. 03. - Ужгород, 1993. - 159 с. ; Максимишенец Василий, священник. История православной церкви в Закарпатской Руси. Диссертация на соискание ученой степени кандидата богословия. - Сергиев Посад: Троице-Сергиева Лавра, 1994. - 231 с. ; Ліхтей І. М. Закарпаття в складі Чехословаччини: особливості суспільно-політичного розвитку (1919-1929). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук: 07. 00. 02. УжДУ. - Ужгород, 1997. - 24 с.

Багатий інформаційний матеріал дисертантом використано із численної періодики, яку випускали політичні партії, громадські організації та релігійні конфесії.

У другому розділі - «Соціально-економічні та політичні відносини на Закарпатті у 1919-1929 рр. « (параграф перший) - розглядаєються включення краю до складу Чехословацької республіки та його основні умови. Вказані питання досить широко відображено в історичній літературі.

У багатьох працях, написаних у період існування Радянського Союзу, ця історична подія оцінювалася негативно. Пояснювалася така теза прагненням населення краю увійти до складу України. Однак у тодішніх реальних історичних умовах бажання більшості населення Закарпаття здійснити було неможливо.

Приєднання Закарпаття до ЧСР було здійснено без участі широких народних мас краю і не відбивало історичних поривань переважної більшості закарпатських русинів-українців. Отже, приєднання стало результатом збігу ряду міжнародних обставин, але було найбільш оптимальним варіантом вирішення долі Закарпаття у тодішніх історичних умовах.

У параграфі другому характеризується соціально-економічне становище населення краю. Економічна відсталість, одержана в спадщину від угорського режиму, у важких умовах долалася в 1919-1929 рр.

Уже в першому десятилітті свого панування на Закарпатті чеський та іноземний капітал повністю заволоділи більшістю основних промислових підприємств. Протягом 20-х років у краї не було споруджено жодного великого промислового підприємства.

Разом з тим політична структура суспільства та економічний розвиток Чехословаччини не могли не служити поштовхом для певного поступового розвитку краю. Всупереч кризовим явищам 1921-1923 років добувна і обробна галузі промисловості почали нарощувати обсяги випуску продукції.

Провідною галуззю народного господарства краю в 20-ті роки було сільське господарство. Але його рівень розвитку залишався низьким. Земельна реформа, що проводилася у 20-х роках, не була ні послідовною, ні закінченою. Вона служила розоренню слабких та бідних господарств, поглиблювала соціальну нерівність. Але мала вона і позитивні сторони: частина бідняків одержала невеликі земельні наділи.

Безземелля і малоземелля, що панували на Закарпатті, голод і зубожіння викликали невдоволення і виступи трудящих, вели до масової еміграції, ускладнювали міжконфесійні стосунки.

Хоч повільно, але поступово соціально-економічне становище краю дещо поліпшувалося у порівнянні з угорським періодом.

У параграфі третьому розкривається зміст демократизації суспільства та її роль у розвитку духовної і політичної свідомості населення Закарпаття.

Чехословаччина була буржуазною унітарною президентсько-парламентською республікою, найбільш демократичною серед новостворених держав. Конституційна грамота ЧСР 1920 р. надавала Підкарпатській Русі право самоуправління і проголошувала перспективи її найширшої автономії, а також право на власний сейм.

При наявності свободи слова і права на існування різноманітних політичних, релігійних та громадських організацій на початку 20-х років утворюються культурно-освітні товариства «Просвіта», ім. Духновича, Союз русинських юристів в Ужгороді та інші. Випускалося 66 періодичних видань на кількох мовах.

Демократизм суспільства засвідчувала соціальна політика держави та рівень розв'язання релігійного питання. Вони впливали на зміну релігійної структури населення Закарпаття, приводили до легалізації раніше заборонених конфесій. Конституційна грамота (1920 р.) проголошувала захист народних, релігійних і расових меншин та рівність громадян, незалежно від «релігії, віри, віросповідання».

Активно проходив процес відновлення православної церкви. В духовному житті краю відбулися помітні якісні зміни. Віруючі здобули значно ширші, ніж за угорського режиму, права. Активізували свою участь у громадсько-політичному житті краю релігійні організації та представники духовенства.

Мали місце і антидемократичні прояви: застосування сили проти віруючих, в тому числі збройної, чехізація і т. п.

З розвитком демократизації суспільства в усіх його формах відбувався процес зростання політичної свідомості, духовної розкутості і громадської активності населення краю.

У третьому розділі - «Міжконфесійна боротьба у 1919-1924 роках» висвітлено політику правлячих кіл Чехословацької республіки з питань релігії і церкви, процес відновлення і розвитку православ'я та вплив на нього сербської і константинопольської церков, зміни у статусі греко-католицької церкви, стан іудейської, римо-католицької та інших конфесій. Проаналізовано назрівання ускладнень та їх причини у відносинах між віруючими греко-католицького та православного віросповідань.

У параграфі першому висвітлено поширення процесу демократизації суспільства на релігію, насамперед шляхом модернізації законодавства.

Т.Г. Масарик і його прихильники прагнули створити в державі умови рівноправності представників усіх конфесій. Прогресивним був уже сам світський характер держави, а також прагнення, хоч і не реалізоване із-за опору духовенства, до відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Важливим елементом проголошеного права на свободу совісті була можливість зміни віросповідання або стати безконфесійним.

Основні питання релігійного життя декларувалися Конституційною грамотою Чехословаччини. Перші дві її статті глави шостої проголошували рівність громадян республіки незалежно від віросповідання. Нормативні акти встановлювали порядок узаконення конфесійної приналежності громадян з їх дня народження. На Закарпатті було збережено австро-угорське законодавство щодо права зміни конфесійності, а на іншій території Чехословаччини були введені нові закони.

Архівні документи засвідчують, що державні чиновники, особливо репресивний апарат, в ряді випадків не дотримувались конституційних прав та вимог інших нормативних актів щодо міжконфесійних взаємин. Слід зазначити, що із 1923 року спостерігалось гоніння на православну конфесію з боку губерніальної ради. Священикам заборонялося навчати в школах релігії. Не визнавалися православні церковні школи.

Законодавчого врегулювання вимагали церковні повинності коблина і роковина.

Вміло проводячи ідеї Масарика щодо релігії в життя, органи державної влади зуміли кардинально впливати на конфесії та міжконфесійні відносини.

У параграфі другому аналізується процес відновлення і розвиток православ'я та його зв'язок із сербською і константинопольською церквами. В умовах демократизації чехословацького суспільства розпочався активний процес оновлення православ'я. Центрами його відродження стали села Іза Хустського та Великі Лучки Мукачівського округів. Одним із найактивніших організаторів православного руху був Олексій Іванович Кабалюк (архімандрит Алексій).

Про кількісне зростання православного населення свідчать результати перепису населення у 1921 році у Підкарпатській Русі. На той час його чисельність дорівнювала 60977 чол., тобто 10, 06% від загальної чисельності карпаторусинів. До кінця 20-х років ця цифра подвоїлася. У 1923 році з дозволу чехословацького уряду в Закарпатті був створений перший православний монастир. Відродження православ'я проходило в умовах важкої міжконфесійної боротьби насамперед з греко-католицькою церквою.

У період монархічної Угорщини православні церковні общини були під юрисдикцією сербської церкви, котра і надалі прагнула зберегти цей статус. З метою надання рухові за поширення православ'я канонічності, ієромонах О. Кабалюк у 1920 році звернувся до Синоду сербської православної церкви з проханням продовжити її юрисдикцію над православними Закарпаття. У той же час у Чехії почала формуватися чехословацька національна церква.

Фактично управлінню сербської православної церкви підлягала і празька церковна громада. Очолював її єпископ Савватій (Антонін Врабец), який виносив плани про тимчасове підпорядкування православної церкви у Чехословаччині Константинопольському патріарху, а потім утворення самостійної церкви. Подібну політику він проводив і серед закарпатських православних. У цьому він знаходив підтримку з боку чехословацьких державних органів управління. Влада не підтримувала прагнення закарпатських православних одержати єпископа, хоча б тимчасового, із Сербії. Але завдяки частим делегаціям та меморандумам, які направлялися в Прагу та внаслідок звернень і прохань до Сербського Синоду, на Закарпаття у 1920 році був відряджений патріархом Сербії єпископ Нішський і Карпаторуський Досифей.

Важливим юридичним фактом початку відродження православ'я був установчий собор у с. Іза, що відбувся 19 серпня 1921 року під керівництвом Досифея. Учасники собору прийняли статут і резолюцію, утворили тимчасовий комітет для ведення справ Карпаторуської православної церкви, котрий мав виконувати обов'язки консисторії, а Досифей став єпископом прихильників сербської вітки православних. 2 жовтня 1924 року було утворено православну консисторію Підкарпатської Русі.

Значної шкоди православному рухові наносила внутріконфесійна боротьба за юрисдикцію. В результаті цієї боротьби у краї сформувалися дві групи православних. Перша з них визнавала сербську, а друга - константинопольську юрисдикцію.

Всі адміністративні питання чехословацької православної церкви було вирішено в основному у 1926 році, на цей час уряд Чехословаччини та керівництво сербської церкви узгодили свої дії, тим самим дозволивши кінцево вирішити питання юрисдикції на основі історичних та канонічних даних на користь сербської церкви. Отже, православ'я одержало кращі можливості для дальшого його розвитку в Закарпатті. Боротьба за вплив православ'я константинопольського і сербського, що значно ослаблювала цей рух, почала поступово втрачати свою гостроту.

У параграфі третьому відображено основні зміни у статусі уніатської церкви. Після розпаду Австро-Угорщини греко-католицькі священики продовжували проугорську античехословацьку політику. А єпископ А. Папп відмовився від прийняття присяги на вірність Чехословацькій республіці. В результаті в 1924 році його було усунено з посади єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, а на його місце призначено каноника Петра Гебея (1924-1931 рр.). З його іменем пов'язана духовна та адміністративна реставрація єпархії.

За час свого архіпастирського правління П. Гебей відвідав майже 2/3 приходів єпархії, брав участь у великих маніфестаціях - відпустах у найвизначніших місцях єпархії. Допомагав монахам кожного року проводити місіонерські походи, в багатьох з яких брав участь і сам. Активно підтримував часопис «Благовісник», а також друкований орган єпархії - «Душпастир» та його додаток «Добрий пастир».

Не бажаючи втрачати своїх позицій, уніати впроваджували різноманітні, у тому числі і нові методи та форми впливу на населення. Активно використовувалося друковане слово. Вся ця діяльність служила протистоянню православному рухові.

Покладаючи значні надії у справі відновлення впливу греко-католицької церкви, що похитнувся, на монахів ордену Василіан, єпархія провела його реформу. Реформа повинна була служити посиленню виховання молоді в католицькому дусі, організації католицького руху, місіонерства, протидії православному рухові, боротьбі проти вільнодумства і т. п. Василіани збудували для своїх потреб в Ужгороді власну друкарню, в результаті чого розгорнулася широка видавнича діяльність.

Прагнучи зберегти всеохоплюючий вплив на суспільно-політичне життя краю, уніатські священики активно займалися політикою. А. Волошин був фактично одним із засновників і керівників Руської хліборобської партії (1920-1924 рр.), а пізніше - Християнсько-народної партії. Політична активність уніатства особливо яскраво проявлялася напередодні і в ході виборчих кампаній.

Таким чином, становище греко-католицької церкви після входження Закарпаття до складу Чехословаччини значно змінилося. Вона перестала бути єдиною провідною державною релігією у краї. Було відмінено церковні повинності - коблину і роковину. А більшість уніатських священиків дали клятву на вірність Чехословацькій республіці. Зміни у стані греко-католицької церкви, спрямовані на зміцнення впливу на населення краю, водночас спричинювали ускладнення стосунків із православною церквою.

За чисельністю віруючих після греко-католицької та православної церков третє місце посідала іудейська конфесія. Про її діяльність йдеться в четвертому параграфі. Всього розрізнено в краї діяли 24 громади. Важливо наголосити на добросусідському співжитті єврейського населення з представниками інших національностей.

Стан іудейської конфесії був досить складним. У 1922-1924 роках у цьому середовищі відбувалася внутріконфесійна боротьба, одна з причин якої полягала у суперечках між ортодоксальним і модерністським напрямками та конфліктах за крісло рабина, зокрема, у найбільшій єврейській громаді в Мукачеві. Аналогічні суперечки мали місце і в деяких інших громадах.

Певна частина населення краю була римо-католицького та реформатського віросповідань. У політичному плані дії і помисли керівництва цих церков та частини пастви носили реваншистський характер і мали на меті повернення території Закарпаття до складу Угорщини.

На відміну від греко-католицької, православної та іудейської конфесій, у доповідних записках уряду Підкарпатської Русі не міститься, крім інформації про внутріконфесійне життя римо-католицької, євангелістської, методистської, баптистської та інших церков, фактів міжконфесійної боротьби.

У 20-х роках досить сильні позиції завоювали у Закарпатті представники секти «Свідки Бога Єгови», зокрема в окремих селах Мукачівського та Іршавського округів. Вказані конфесії і секти співіснували в толерантних взаємовідносинах між собою та найбільшими конфесіями.

Параграф п'ятий присвячений аналізу причин назрівання ускладнень у відносинах між віруючими греко-католицького та православного віросповідань. Значно ширша, ніж за угорського режиму свобода совісті, реальніші можливості зміни конфесійності породили активізацію діяльності усіх конфесій і сект та масовий перехід простого народу із уніатської у православну віру. Зменшення чисельності пастви викликало тривогу у греко-католицького кліру. Адже це вело і до обмеження їхнього впливу на суспільно-політичне життя краян та різкого зменшення в силу цієї та інших причин прибутків священиків та єпархії в цілому.

Відхід значної кількості пастви від уніатства та пов'язані з цим фактори привели до утворення ситуації, яку в документах Цивільної управи Підкарпатської Русі з весни 1921 року офіційно почали називати релігійними боями між греко-католиками і православними, що становило небезпеку для громадського спокою.

На формування відносин між греко-католицькою та православною конфесіями у значній мірі впливала зовсім не догматична проблема сплати «коблини» і «роковини». Тому заклик православних до відміни коблини і роковини падав на благородний грунт. Жителі багатьох сіл активно підтримували такі вимоги, що викликало роздратування з боку уніатів і поглиблювало суперечності.

Іншим не менш болючим місцем організації взаємовідносин між греко-католиками і православними, вирішення якого неминуче вело до їх ускладнення, було питання церковного майна у громадах, які перейшли у православ'я. Населення вказаних громад, звичайно, вважало церковне майно і, зокрема, церковні будови, власністю громад і забирало їх у свої руки або вимагало їх передачі. На цьому грунті відбувалися зіткнення з властями, а іноді з населенням, яке залишилося при унії.

До поглиблення міжконфесійних суперечок приводило знущання греко-католиків та жандармів над священиками православних церков у ряді місць краю. Траплялися випадки, коли вони виривали хрести із могил, вводили в церкви жандармів із зброєю, стріляли в приміщеннях церков і т. п.

У зв'язку з нестачею церковних приміщень, православні пропонували почергове богослужіння в діючих церквах. Однак уніати категорично виступали проти впровадження такої практики. В умовах незалежної України на Закарпатті вже була практика почергового богослужіння православних і греко-католиків. Проте в окремих приходах нині вже православні не погоджуються на почергове богослужіння в церковних храмах.

Міжконфесійна боротьба переносилася і на дітей. У мукачівській гімназії приховували кількість православних учнів. У 1923-1924 навчальному році тут були 22 православні учні, а в річному звіті вказано 16. Тому православні вимагали однакової свободи і прав нарівні з іншими конфесіями, щоб ніхто не насмілювався примушувати силою приймати унію.

Аналіз архівних документів засвідчує, що чимала доля вини за загострення міжконфесійних відносин падає на державні органи управління, а також духовенство. З метою протиборства духовенство, насамперед уніатське, політизувало міжконфесійну боротьбу, втягувало в неї різні політичні сили, утворювало партії. Існувало кілька партій греко-католицького спрямування. А у 1925 році в Хусті була утворена і політична партія православних під назвою Перша автономна православна партія Підкарпатської Русі.

Загострення міжконфесійних та внутріконфесійних відносин наносило великої шкоди єдності трудящих, організованості їх боротьби за свої соціальні, економічні й політичні, духовні права.

У четвертому розділі дисертації - «Поліпшення міжконфесійних відносин та їх місце у суспільно-політичному житті населення Закарпаття в другій половині 20-х років» - висвітлено узаконення діяльності православної та стабілізацію становища греко-католицької церков, позицію органів влади щодо міжконфесійних відносин і діяльність іудейської та інших релігійних громад.

У важких і несприятливих умовах у другій половині 20-х років православний рух продовжував ширитися в краї. Хоч і значно повільніше, ніж у попередні роки зростала кількість приходів та віруючих. Разом з тим, посилювався тиск на православних з боку органів влади. Поліція і жандармерія за завданням віце-губернатора Підкарпатської Русі проводила постійний нагляд за православним рухом.

На численні прохання Карпаторуської православної церкви Священний Синод сербської церкви вирішив відновити староправославну Мукачівську епархію. Синод заявив, що якщо чехословацький уряд не забезпечить свободу для православної віри в Карпатській Русі, то сербська церква звернеться із скаргою до Ліги Націй. На переговорах у Белграді 10 січня 1924 року міністр закордонних справ Чехословаччини від імені уряду визнав права сербської церкви в Закарпатті.

Архієрейський собор Сербської православної церкви прийняв рішення, за згодою уряду Чехословацької республіки, про надання повноважень єпископу Новосадсько-Бачському Іринею (Чірічу) для дальшої організації православної церкви в Карпатській Русі. Одним із найскладніших питань для православ'я було матеріальне утримання духовенства. На це були спрямовані основні зусилля управляючого Карпаторуською православною церквою. З прибуттям у Закарпаття він негайно взявся за складання нового статуту, оскільки варіант підготовлений єпископом Досифеєм, уряд Чехословаччини не затверджував. Іринею вдалося домогтися того, що уряд вперше розпочав надавати хоч деяку підтримку православній церкві - субвенцію для утримання єпархії та священиків.

Замість Іринея архієрейський Собор у листопаді 1927 року направив у Підкарпатську Русь єпископа Серафима (Івановича). З його приїздом розпочалася систематична робота по влаштуванню єпархії та досягненню внутріконфесійної злагоди. Було утворено єпархіальне управління, почали систематично, хоч і в дуже малій кількості, поступати кошти від держави. Єпархія одержала право на викладання Закону Божого в школах, видала два підручники з цього предмету. Розпорядженням управляючого карпаторуською православною єпархією за № 4 від 22 травня 1928 року були організовані курси для священиків. Переважна більшість духовенства об'єдналася під сербською юрисдикцією.

6 червня 1929 року статут Карпаторуської православної єпархії Мукачівської був прийнятий урядом Чехословаччини до розгляду і затвердження. А 6 грудня 1929 року Міністерство шкіл та народної освіти затвердило статут єпархії під №161. 181-VI. Цим актом було узаконено діяльність єпархії під сербською юрисдикцією. Державно-правове врегулювання статусу єпархії значно сприяло нормалізації церковного життя і насамперед міжконфесійних взаємовідносин.

На підставі модернізованих австро-угорських та нових чехословацьких законів практично в кінці 20-х років було здійснено організацію православної Мукачівсько-Пряшівської єпархії. Одним із завершальних і дуже важливих факторів цього тривалого і складного процесу стало затвердження статуту єпархії. Нарешті православна церква у Закарпатті домоглася рівноправного з іншими церквами стану. Все це сприяло відновленню процесу переходу віруючих у православ'я, який був майже призупинений, та формуванню рівноправних стосунків з іншими конфесіями і органами державного управління.

Стабілізація становища греко-католицької церкви аналізується в параграфі другому. Стрімкий і численний відхід віруючих з греко-католицької конфесії у другій половині 20-х років майже припинився. Керівництво єпархії стало значно в більшій мірі контролювати стан справ і управляти ситуацією.

Уніатське духовенство перестало відкрито і масово проявляти проугорські настрої. Це дещо зменшило недовіру до нього і церкви простого народу. Однак і лояльність до Чехословацької республіки явно почала проявлятися тільки з другої половини 20-х років. На це була спрямована також гнучка політика щодо органів влади з боку кліру і передусім єпископа П. Гебея, що вигідно відрізнялася від діяльності його попередника А. Паппа. Закон про конгруа від 25 червня 1926 року фактично усунув головну причину конфлікту між кліром та владою - матеріальне забезпечення уніатського духовенства. Внаслідок цього розпочалося зближення і співробітництво греко-католицької церкви з органами влади на Закарпатті.

З призначенням П. Гебея єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії він склав присягу на вірність Чехословацькій республіці, а також наніс візити президентові Масарику та провідним міністрам. Це відкрило йому двері до владних коридорів і значно розширило можливості відстоювання інтересів конфесії. Відхід Мукачівської греко-католицької єпархії від протистояння з чехословацькою правлячою елітою, особливо її представниками в Закарпатті, служив зміцненню тут позицій Ватикану в цілому та посиленню ізоляції українського населення з братами на сході від Карпат. Одночасно це вело до поступової ліквідації хронічної нестабільності конфесії.

...