Проблема безпеки Перської затоки в 70-ті – 90-ті роки

Четвертий період (ХVII століття - 1918 р.) період британського домінування, британської гегемонія в регіоні. Майже вся територія Південно-Східної та Східної Аравії увійшла до складу британської колоніальної імперії, Ірак став підмандатною територією Великої Британії, іранське узбережжя Затоки та прилеглі острови фактично теж опинились під її контролем.

П'ятий період - формування державності, з закінчення першої світової війни до початку 70-х років.

Шостий період - 70-ті - 90-ті роки. Це період формування єдиного геополітичного комплексу, становлення специфічної структури субрегіональної системи Перської затоки. На базі спорідненості або збігу мети та завдань у різноманітних сферах діяльності, як в економіці й соціальній сфері, так і в галузі безпеки розвивалося двостороннє або багатостороннє (регіональне) співробітництво.

Саме спорідненість країн Перської затоки дозволяє автору позначити три геостратегічні регіональні зони з загальною для них усіх складною проблемою забезпечення регіональної безпеки: країни РСАДПЗ на чолі з Саудівською Аравією; Іран, який завдяки чисельності населення, розмірам площі, яку він обіймає, ресурсам та військовому потенціалу, сталій багатовіковій історичній спорідненості, являє собою регіональний «центр сили»; Ірак, тимчасово послаблений внаслідок ірано-іракської війни та кувейтської кризи, та який зберігає свої потенційні можливості регіонального «центру сили».

На основі аналізу розвитку міжнародних відносин в районі Перської затоки автор виокремлює та піддає аналізу етапи у розвитку там ситуації у сфері безпеки.

Перший етап - «британський», або «великих держав» - від початку англійської колоніальної експансії до 70-х років ХХ століття. На цьому етапі безпека регіону забезпечувалась англійською військовою присутністю при поступовому зростанні ролі США.

Другий етап - 1971-1979 рр., тобто від виводу з регіону англійських збройних сил до повалення шахського режиму в Ірані. Цей режим був головною опорою західних держав в забезпеченні регіональної стабільності в межах «політики двосторонньої опори» на Іран та Саудівську Аравію.

Третій етап - від 1979 року до кувейтської кризи 1990-1991 рр. РСАДПЗ розробляла принципи утворення системи безпеки і почала робити перші кроки по її практичній реалізації. Але головною вадою цієї системи була ізоляція регіональних «центрів сили» - Ірану та Іраку. Країни-члени Ради співробітництва проводили політику «балансування» між ними та опори на США. Складається специфічна ієрархія: в межах РСАДПЗ Саудівська Аравія стає гарантом внутрішньополітичної стабільності. США дає гарантії захисту внутрішньополітичної стабільності Саудівської Аравії та захисту регіону від зовнішніх загроз («доктрина Картера»).

Четвертий етап охоплює 90-ті роки. Після кувейтської кризи країни РСАДПЗ продовжували політику військового співробітництва в межах цієї організації перш за все з метою забезпечення внутрішньополітичної стабільності. Для забезпечення регіональної безпеки на початку 90-х років робляться спроби консолідації сил на міжарабському рівні шляхом утворення міжарабських сил безпеки за участю Єгипту та Сирії. Але головною опорою в запобіганні загроз стає американська військова присутність. Країни РСАДПЗ укладають угоди в галузі безпеки з постійними членами Ради Безпеки ООН - США, Великою Британією, Францією, Росією.

В третьому розділі «Позиція країн Перської затоки з проблеми безпеки» досліджується позиція з цієї проблеми Іраку, Ірану, Саудівської Аравії, монархій Південно-Східної та Східної Аравії. У системі міжнародних відносин на регіональному рівні одне з головних місць посідає аспект національної безпеки, який значною мірою впливає на характер та еволюцію регіональних відносин. Стабільність та безпека у регіоні залежить, передусім, від позиції кожної країни Перської затоки, від взаємовідносин між цими країнами. Особливого значення набуває внутрішньополітичний вимір безпеки, під яким автором розуміється потенційна ймовірність переростання внутрішнього конфлікту будь-якої країни у кризову ситуацію з можливим втягненням до неї однієї або більше зовнішніх сил.

Автор аналізує специфіку підходу Іраку до проблеми регіональної безпеки. Виокремлюються та піддаються аналізу етапи еволюції позиції Іраку з проблеми регіональної безпеки.

Автор досліджує еволюцію позиції Ірану з проблеми безпеки Перської затоки. Ключове геополітичне та геостратегічне положення Ірану в районі Перської затоки, його військовий, демографічний, економічний потенціал, що перевершує як іракський, так і країн-членів РСАДПЗ, визначає важливе місце і роль, яку він там відіграє. На основі аналізу еволюції позиції Ірану з проблеми забезпечення регіональної безпеки автором виокремлюються два етапи: «шахський» (70-ті роки) та «республіканський» (80-ті-90-ті роки) та підсумовуються головні складові іранської концепції забезпечення регіональної безпеки на цих етапах.

Автор проаналізував позицію Саудівської Аравії з проблеми безпеки в контексті забезпечення її національних інтересів. Її характерною особливістю є тісний взаємозв'язок національної і регіональної безпеки. Розширене тлумачення поняття національна безпека включає в себе соціально-економічні аспекти. Для Саудівської Аравії завдання забезпечення внутрішньої безпеки, яку вона розуміє передусім як стабільність існуючого режиму, є однією з найважливіших. Не меншу занепокоєність викликає в правлячих кіл Саудівської Аравії забезпечення внутрішньої політичної стабільності малих країн Затоки. У зв'язку з цим автор виокремлює та аналізує чотири етапи в підході саудівських правлячих кіл до забезпечення регіональної безпеки в період, що досліджується.

Зовнішня політика малих держав Перської затоки та їхня політика в галузі безпеки завжди були підпорядковані завданню збереження влади правлячих режимів. Їхні зовнішньополітичні інтереси були зосереджені передусім на рівні регіону й сконцентровані на проблемах регіональної безпеки.

У формуванні зовнішньополітичних курсів малих країн Перської затоки, у тому числі з проблем безпеки, автором визначається кілька основних напрямків, що мають власну динаміку розвитку. Перший - міжнародна діяльність, спрямована на пріоритетне співробітництво з провідними країнами Заходу, передусім у питаннях безпеки. Другий - розвиток відносин з арабськими країнами. Третій - налагодження та розвиток політико-економічного співробітництва в межах РСАДПЗ з можливим залученням до нього Ірану. Характерною особливістю підходу малих держав Перської затоки до проблеми забезпечення безпеки було прагнення поєднувати безсумнівну орієнтацію на позарегіональні держави, що стала найбільш очевидною після ірано-іракської війни та кувейтської кризи, із збереженням офіційних доктрин, які декларували прихильність принципам регіонального суверенітету, розвитку й зміцнення взаємного співробітництва. В цілому вони спромоглися досить впевнено балансувати між інтересами Заходу та інтересами арабського й ісламського світу.

Спостерігається наступна послідовність розвитку взаємовідносин малих країн Перської затоки з проблеми безпеки:

- на першому етапі, у 70-ті роки, головною тенденцією є розвиток відносин з сусідніми державами Затоки - Саудівською Аравією та Іраном, що досягалося шляхом двосторонніх угод;

- на другому етапі, у 80-ті роки, пріоритетним для них стає розвиток відносин з Саудівською Аравією та Іраком, та відносини в межах РСАДПЗ;

- на третьому етапі, безпосередньо після кувейтської кризи, робиться спроба залучення до регіональної системи безпеки арабських центрів сили - Єгипту та Сирії. Не сподіваючись на ефективність Дамаської декларації, ці країни Затоки виступили згодом за продовження військово-політичного співробітництва з Заходом, яке склалося під час кувейтської кризи, зробивши ставку на військово-стратегічний союз з ним.

Отже, на усіх етапах простежувалася тенденція до опори на позарегіональні держави, передусім США та Велику Британію, причому ця тенденція розвивалася із зростанням.

Диференціація підходів малих країн Перської затоки з проблеми регіональної безпеки обумовлювалася наступними чинниками:

- їх ставленням до проблем іноземної військової присутності;

- відносинами з трьома регіональними «центрами сили» - Іраном, Іраком та Саудівською Аравією.

Вона здійснювалася за такими параметрами: оцінка загроз; визначення шляхів забезпечення безпеки та протидії вказаним загрозам, зокрема, ставлення до ролі позарегіональних держав в цьому процесі.

За формами та засобами забезпечення безпеки країни Перської затоки умовно розподіляються автором на декілька груп. При цьому слід враховувати, що на протязі періоду, що досліджується, їх позиція зазнавала певної еволюції, що сприяло переходу з однієї групи до іншої.

До першої групи належать країни, що прагнули забезпечувати безпеку національними засобами. До їх складу слід віднести Іран та Ірак. Країни другої групи прагнули до забезпечення безпеки на шляху регіонального співробітництва в межах такого регіонального об'єднання, як РСАДПЗ (Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЄ в 80-ті роки).

Третя група країн орієнтувалася на військово-політичне та стратегічне співробітництво з позарегіональними державами, перш за все з провідними країнами Заходу, зокрема США. Таку позицію зайняли країни-члени РСАДПЗ після кувейтської кризи, її завжди підтримувався Оман.

В четвертому розділі - «Проблема безпеки Перської затоки в регіональних, субрегіональних, та міжрегіональних відносинах» розглядається еволюція концепції регіональної безпеки в діяльності РСАДПЗ, місце проблеми безпеки Перської затоки в міжарабських відносинах, позиція окремих країн Південної та Південно-Західної Азії з цієї проблеми.

Загострення проблеми безпеки в умовах дестабілізуючого впливу ірано-іракської війни прискорило об'єднання арабських монархій Затоки в закриту організацію - РСАДПЗ. Автором підсумовуються основні принципи її діяльності в галузі безпеки.

Субрегіональні механізми багатостороннього забезпечення миру та стабільності виявилися надзвичайно слабкими й нерозвинутими. Усе це спонукало членів РСАДПЗ з одного боку до збільшення й вдосконалення своїх військових потенціалів, а з іншого - до зміцнення співробітництва з питань оборони як в межах цієї організації, так і з іншими державами, як на міжарабському рівні, так із провідними країнами Заходу.

У період, що досліджується, особливо в 80-ті-90-ті роки, проблема безпеки Перської затоки, разом з проблемою близькосхідного врегулювання, стає центральною проблемою міжарабських відносин, розглядалась арабськими країнами як невід'ємна складова частина загальноарабської безпеки.

Автор визначає підходи арабських країн до проблеми її забезпечення. Перший передбачає, що ця проблема повинна вирішуватись в межах міжарабських відносин, за участю тільки арабських країн. Другий підхід не виключає можливості залучення інших мусульманських країн, зокрема Ірану, Туреччини та Пакистану. Третій підхід розглядає військову присутність США головним гарантом забезпечення регіональної безпеки.

Проміжна позиція окремих країн не виключає певних зовнішніх гарантій безпеки з боку позарегіональних держав або постійних членів РБ ООН.

В розділі п'ятому - «Проблема безпеки Перської затоки в політиці зовнірегіональних держав» піддається науковому аналізу позиція провідних країн Заходу, СРСР, України, Росії з цієї проблеми.

Особливу роль у забезпеченні безпеки Перської затоки грали США. В 70-ті роки Перська затока остаточно відокремлюється як самостійний регіональний напрям у політиці США, в американській історіографії цей регіон починає розглядатися як особлива геополітична і соціально-економічна спільнота з притаманними їй специфічними ознаками. На протязі періоду, що досліджується, головні цілі політики Сполучених Штатів майже не зазнали еволюції. Їх можна підсумувати наступним чином: забезпечення доступу до нафти; підтримка внутрішньої стабільності, що розглядалась як вирішальний чинник у забезпеченні доступу до нафти; протидія радянському втручанню в регіон (до кінця 80-х років); забезпечення безпеки Ізраїлю та прозахідних режимів регіону. Політика США в регіоні базувалась на основі глобальних доктрин, які ставили головні завдання і визначали шляхи їх реалізації.

На протязі 70-х - 80-х років провідні країни Заходу, зокрема США, здійснювали політику надання переваги одному або декільком регіональним «центрам сили» для забезпечення безпеки. На першому етапі - в 70-х роках, це був шахський Іран та Саудівська Аравія в межах політики «двосторонньої опори». В 80-ті роки, на другому етапі, це були країни-члени РСАДПЗ на чолі з Саудівською Аравією. Після кувейтської кризи США перейшли до політики «подвійного стримування», тобто ізоляції двох регіональних «центрів сили» - Ірану та Іраку.

Після кувейтської кризи США почали створення такого військово-політичного механізму забезпечення безпеки, основою якого була їх власна військова присутність при штучній ізоляції двох регіональних «центрів сили» - Ірану та Іраку. Він передбачав збереження військової присутності; створення відповідної військової інфраструктури, включаючи сховища військової техніки, з допомогою яких можна швидко розвернути СШР; угоди в галузі забезпечення безпеки з країнами регіону; політика «подвійного стримування» Ірану та Іраку; залучення своїх союзників по НАТО, перш за все Великої Британії.

Позиція інших провідних країн Заходу зазнала певної еволюції і мала свої особливості. Найбільш активну політику в галузі забезпечення безпеки Перської затоки проводила Велика Британія. Франція висловлювала незадоволення військовою присутністю США в Затоці і підтримала зусилля по забезпеченню безпеки на міжарабському рівні. В Японії політика в районі Перської затоки стала предметом активної дискусії в правлячих та наукових кругах, що віддзеркалює розбіжності у поглядах на зовнішню політику країни взагалі.

Досліджується позиція радянської наддержави з проблеми безпеки Перської затоки. Цей регіон належав до сфери радянських військово-стратегічних, економічних, політичних, ідеологічних та інших інтересів. В 70-ті - 80-ті роки з точки зору пріоритетності найбільш важливими інтересами СРСР були політико-стратегічні, а саме: важливість цього регіону для його безпеки, збереження стабільності на південних кордонах, використання його як арени радянсько-американського протиборства.

Радянська наддержава проводила там політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій та впливу. Для позиції СРСР з проблеми регіональної безпеки були характерними антиамериканська спрямованість, політика підтримки національно-визвольних рухів, опора на Ірак.

Аналізується процес формування політики України та Росії з цієї проблеми. Даються авторські рекомендації щодо використання позитивного досвіду інших країн в формуванні політики України по проблемі безпеки Перської затоки.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

Проблематика регіональної безпеки є недостатньо опрацьованою в науковому плані, належить до одного з найменш розроблених об'єктів наукового аналізу. Відсутні загальноприйняті принципи її забезпечення, існують серйозні проблеми з формуванням категоріально-понятійного апарату, з визначенням критеріїв регіональної безпеки та пріоритетів діяльності з її забезпечення.

Автором визначено якісні параметри категорії «регіональна безпека» та їх співвідношення з категоріями «міжнародна» та «національна безпека», «національний інтерес», «загроза». Регіональна безпека визначається як таке поєднання внутрішніх і зовнішніх умов, при яких відсутні загрози критичного характеру та існує спроможність адекватного реагування на загрози у випадку їх виникнення. При цьому під поняттям «загроза» автор розуміє таку взаємодію чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру, що може спричинити порушення стабільного функціонування регіональної системи.

Регіональна безпека охоплює низку взаємопов'язаних компонентів:

- фізично-географічних (недоторканість кордонів, територіальну цілісність країн регіону, контроль над власними природними ресурсами та шляхами їх транспортування);

- внутрішньополітичних (політична стабільність регіональної системи в цілому та окремих її компонентів);

- міжнародний аспект (захист від зовнішніх загроз).

При розгляді питань регіональної безпеки автором застосовується аналіз взаємодій тієї чи іншої підсистеми з глобальними компонентами та елементами системи міждержавних відносин різних рівнів та напрямів: регіонально-глобального; двостороннього з елементами різних рівнів; між складовими частинами підсистеми.

Сучасна система безпеки Перської затоки знаходиться на етапі формування, коли значний вплив продовжують мати дестабілізуючі фактори. Розглядаючи Перську затоку як самостійний регіон, а також як субрегіон близькосхідної регіональної системи та структурну частку системи міжнародної, автор запроваджує власну класифікацію загроз його безпеці. За своєю структурою вони є багатогранними і визначаються автором як внутрішні, або внутрішньонаціональні (на рівні окремих країн), регіональні (на рівні регіону Перської затоки), субрегіональні (на рівні Близького Сходу) та зовнішні.

Головні чинники, що в цілому визначають співвідношення конфліктності та стабільності в районі Перської затоки, узагальнюються таким чином:

- зовнішні загрози, включаючи небезпеку військової агресії з боку позарегіональних держав;

- субрегіональні загрози (арабо-ізраїльське протистояння, міжарабські конфлікти, ісламський тероризм, якісна та кількісна мілітаризація регіону);

- регіональні загрози, джерелом яких є арабо-іранські протиріччя та існуючі протиріччя між арабськими країнами Затоки);

- внутрішні загрози (внутрішня політична та соціальна нестабільність, релігійні та етнічні конфлікти, суперечності, що існують в межах суспільства, між владою та народом або усередині самої влади).

Найбільш реальними загрозами безпеки Перської затоки є загрози першого, другого та третього рівнів.

Аналіз сучасного стану міжнародних відносин у Перській затоці, дослідження факторів дестабілізації дає можливість зробити висновок, що проблема безпеки Затоки в майбутньому буде залишатися важливим негативним чинником як на регіональному, так і на глобальному рівні. Але безпека та успішний розвиток країн Перської затоки визначаються не досягненням повної безконфліктності, а усвідомленням міжнародними суб'єктами можливих джерел загроз і застосуванням ними дійових засобів їх нейтралізації.

Сучасна концепція безпеки повинна базуватися на необхідності досягнення політичних угод та урахування інтересів як національної, так і регіональної та міжнародної безпеки. В сучасну епоху не існує реальних надійних засобів гарантування безпеки, окрім широкого регіонального та надрегіонального співробітництва.

Проблема безпеки Перської затоки, враховуючи своєрідність економічної та соціально-політичної ситуації в регіоні, не може бути відокремлена від глобальних процесів, що визначають специфіку міжнародно-політичного клімату на межі двох тисячоліть. Звичайно, кожна регіональна система знаходиться в постійній взаємодії з зовнішнім середовищем, що оточує систему. Але чим більше економічна значущість регіону, чим більше держав мають там свої інтереси, тим гостріше постає проблема його безпеки.

Посилення ролі економіки в міжнародних відносинах справляє значний вплив на зміну підходів сучасної науки до трактовки поняття безпека. Слід визнати, що забезпечення безпеки практично неможливе індивідуальними зусиллями одного чи декількох країн. Це найбільш виразливо проявляється на прикладі країн Перської затоки.

Найважливіші події регіонального та глобального масштабів кінця 80-х - початку 90-х років впливали на стан міжнародних відносин в районі Перської затоки, на характер та основні напрямки діяльності країн регіону щодо підтримання там миру й стабільності та нейтралізації внутрішніх і зовнішніх загроз. Ліквідація біполярної структури міжнародних відносин не ліквідувала там причин та джерел загрози миру та стабільності. Це стимулювало країни регіону до пошуку стабілізуючих сил за його межами. В 90-ті роки простежується чітка тенденція до посилення ролі позарегіональних держав у забезпеченні безпеки Перської затоки. Ця тенденція знаходить відображення в зростанні іноземної військової присутності, зміні характеру союзницьких угод країн Затоки з позарегіональними державами. Внесок позарегіональних держав у забезпечення безпеки Перської затоки не завжди можна оцінювати як позитивний. Рішення Ради Безпеки ООН дають США можливість завжди знайти привід для втручання, в тому числі й військового, що Вашингтон вже неодноразово здійснював на протязі досліджуваного періоду, а це загалом негативно позначалося на безпеці регіону.

У сучасних умовах спроможність держав підтримувати громадську рівновагу, забезпечувати регіональну безпеку зменшується. Найбільшою мірою це властиве для держав Півдня у системі координат Південь-Північ, що особливо наочно демонструється прикладом країн регіону Перської затоки. Спостерігається відхід від тенденції посилення держави як особливого інституту, що може привести до кардинальних змін у напрямах історичного розвитку. Послаблення держав та державності певною мірою підриває й міжнародну систему, її регіональні та субрегіональні підсистеми. В умовах недостатньої ефективності діяльності держав у сфері забезпечення безпеки буде посилюватися тенденція щодо її забезпечення на колективному рівні - субрегіональному, регіональному, міжнародному.

Реальна система безпеки Перської затоки може бути утворена лише на основі консенсусу та спільної розробки комплексного підходу до проблеми безпеки з боку всіх держав. Головним напрямом діяльності щодо підтримання миру й стабільності в регіоні Перської затоки та нейтралізації як внутрішніх, так і зовнішніх загроз повинна стати розробка політичних механізмів забезпечення безпеки.

Країни, що входять до даного регіону, можуть спільно протистояти загрозі безпеці шляхом налагодження між собою таких відносин, що передбачали б як двосторонні, так і багатосторонні зобов'язання, а також зобов'язання кожної країни щодо регіону в цілому. Регіональна система безпеки, до якої мають бути залучені усі держави регіону, в тому числі Іран та Ірак, повинна підтримувати передусім внутрішньосистемну стабільність, регулювати територіальні, релігійні, етнічні, економічні та інші протиріччя, тобто бути налаштованою проти внутрішніх та регіональних загроз. Сприятливий вплив на безпеку Перської затоки мала б тенденція до розширення РСАДПЗ за рахунок Ірану та Іраку, що прискорило б процес утворення в Затоці єдиної регіональної системи. Розвиток подій дає підставу зробити висновок, що в історичній перспективі цей процес напевно стане неминучим, але поки що це питання віддаленого майбутнього.

Утворення ефективно діючої системи безпеки Перської затоки є неможливим без нормалізації загальної ситуації на Близькому Сході, врегулювання близькосхідного конфлікту.

Нарешті, система регіональної безпеки повинна стати складовим елементом системи глобальної безпеки.

Отже, утворення ефективно діючої системи регіональної безпеки автор вважає неможливим без залучення до нього, по-перше, всіх держав регіону, зокрема Ірану та Іраку. По-друге, активну участь у розбудові структури регіональної безпеки повинні грати інші арабські країни. Безпека Перської затоки повинна стати складовою частиною близькосхідної системи безпеки, що вимагає залучення до неї Ізраїлю, азійської системи безпеки з залученням мусульманських та інших азійських країн, міжнародних організацій. Нарешті, гарантом безпеки Перської затоки повинна стати ООН, її Рада Безпеки.

Дисертаційні висновки завершуються авторськими рекомендаціями щодо формування та реалізації політики України в районі Перської затоки, зокрема з проблеми регіональної безпеки.

Список праць здобувача, опублікованих за темою дисертації

1. Коппель О.А. Перська затока: проблема безпеки в 80-ті - 90-ті роки. - К.: Школяр, 1998. - 200 с.

2. Коппель О.А. Пархомчук О.С. Міжнародні відносини. ХХ століття. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Школяр, 1999. - 256 с.

3. Коппель О.А. Сезон паломництва на Схід // Людина і світ. - 1980. - №4. - С. 56-59.

4. Коппель О.А. Безглуздий конфлікт. // Людина і світ. - 1984. - №10. - С. 46-49.

5. Коппель О.А. Немає й досі миру під оливами. // Людина і світ. - 1985. - №9. - С. 54-58.

6. Коппель О.А. Близький Схід: «війна Яхве з Аллахом». // Людина і світ. - 1988. - №6. - С. 51-56.

7. Коппель О.А. Священна війна без переможців // Людина і світ. -1989. - №1. - С. 49-54.

8. Коппель О.А. Ліван: розколота країна // Людина і світ. - 1989. - №9. - С. 43-47.

9. Коппель Е.А. Усиление агрессивности США в районе Персидского залива в 80-е годы // Вестник Киевского университета. Международные отношения и международное право. - 1987. - Вып. 25. - С. 25-29.

10. Коппель Е.А. Милитаризация ближневосточной политики США в 80-е гг. // Вестник Киевского университета. Международные отношения и международное право. - 1988. - Вып. 27. - С. 27-33.

11. Коппель Е.А., Мусаид Али Осман. Ирано-иракская война и позиция стран Совета сотрудничества арабских государств Персидского залива // Вестник Киевского университета, Международные отношения и международное право. - 1989. - Вып. 28. - С-22 -28.

12. Коппель Е.А. Эволюция курса США в отношении района Персидского залива в 1970-1980-е гг. Межвузовский сборник. Горький, 1990.

13. Коппель Е.А., Дахан Али Абдулла. Межарабские интеграционные процессы в 80-е годы и проблемы арабского единства // Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки. - 1991. - Вып. 1 - С. 107 - 110.

14. Коппель Е.А. Западная Европа и кризис в районе Персидского залива // Материалы научной конференции «Третий мир» в современном мире. - К.: КУ. - 1992. - С. 46-49.

15. Коппель О.А. Вплив єврейської еміграції на становище на Близькому Сході (кінець 80-х - початок 90-х років) // Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки. - 1992. - С. 59-63.

16. Коппель Е.А. Кувейтский вопрос в межарабских отношениях (60-80-е годы) // Вопросы новой и новейшей истории. Межведомственный научный сборник. - 1992. - Вып. 38. - С. 35-41.

17. Коппель Е.А., Пархомчук Е.С. Некоторые вопросы развития отношений Украины с государствами Персидского залива // Материалы научной конференции, состоявшейся в г. Киеве, 9-11 июня 1993 г. Национальные интересы России, Украины и Беларуси в Африке и на Ближнем Востоке. - М.: Ин.т Африки РАН, 1994. - С. 198-199.

18. Коппель О.А. Проблема безпеки країн Перської затоки // Питання нової та новітньої історії. - 1994. - Вип. 40. - С. 177-185.

19. Коппель Е.А., Пархомчук Е.С. Еврейская эмиграция и некоторые аспекты научно-технического и культурного развития Украины // Организация и регулирование экономики. Межведомственный научный сборник. - 1994. - Вып. 114. - С. 56-62.

20. Коппель О.А., Пархомчук О.С. ООН і проблема стримування гонки озброєнь в районі Перської затоки // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - 1995. - Вип. 3. - С. 31-36.

21. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Проблеми та перспективи конверсії на Близькому Сході та в Азії // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - 1996. - Вип.5. - С. 28-40.

22. Коппель О.А. Пархомчук О.С. Деякі питання розвитку відносин України з державами Близького Сходу // Питання нової та новітньої історії. - 1995. - Вип. 41. - С. 135-142.

23. Коппель О.А. Мануїльська Т.В., Пархомчук О.С. Загальні тенденції становлення та розвитку військового виробництва країн близькосхідного регіону // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - 1997. - Вип. 6. - С. 70-79.

24. Коппель О.А. Еволюція підходів до проблем міжнародної безпеки // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - 1998. - Вип. 8. - С. 9-13.

25. Коппель О.А. Загрози безпеки Перської затоки: методологічні основи аналізу та оцінки // Вісник Київського університету. Міжнародні відносини. - 1998. - Вип. 9. - С. 30-36.

Размещено на Allbest.ru