Розвиток фабрично–заводської промисловості Бердянського повіту в ХІХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки україни

Бердянський державний педагогічний університет

кафедра історії України

Курсова робота

на тему:

Розвиток фабрично - заводської промисловості Бердянського повіту в ХІХ столітті

Виконала: Сухоминська Анастасія Олегівна

Студентка 22 групи

Соціально - гуманітарного

факультету

денна форма навчання

Науковий керівник:д.іст.н.,професорЛиман І.І.

Бердянськ, 2012



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Історіографія

1.2 Джерельна база

РОЗДІЛ II. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК БЕРДЯНСЬКОГО ПОВІТУ

РОЗДІЛ III. ЗАВОД ГРІЄВЗА, ЯК ТОЧКА ВІДЛІКУ БЕРДЯНСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

РОЗДІЛ VI. РОЗВИТОК ФАБРИЧНО - ЗАВОДСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ БЕРДЯНСЬКА

4.1 Загальний стан промисловості

4.2 Завод Матіаса

4.3 Завод Шредера

РОЗДІЛ V. ЗАСНУВАННЯ І РОЗВИТОК ФАБРИК І ЗАВОДІВ БЕРДЯНСЬКОГО ПОВІТУ

5.1 Загальна характеристика промислових підприємств повіту

5.2 Заводи Фукса і Клейнера - найбільші підприємства повіту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

фабрична промисловість завод повіт



ВСТУП

Актуальність теми: На сучасному етапі розвитку історїі як науки в Україні характерне зростання ролі досліджень в галузі історичного краєзнавства та регіональної історії. Це викликано зародженням процесу національної свідомості , а також розумінням значення певних регіонів у розвитку України,і Бердянського повіту зокрема.

Розвиток фабрично - заводської промисловості недостатньо висвітлений в історичній літературі,про що свідчить незначна кількість наукових досліджень з цієї теми,на сьогоднішній день існує потреба в більш детальному вивченні індустріального розвитку Бердянського повіту в ХІХ столітті.Ця потреба викликана тим ,шо зараз спостерігається світова економічна криза ,яка не оминула і Україну.На шляху до покращення становища є вивчення ,використання та впровадження досвіду минулих поколінь,що має актуальність на даному етапі розвитку української економіки.Наша країна,в у більш вужчому контексті Бердянський повіт має власний досвід державної регуляторної політики,набутий у сфері організації економічної політики ХІХ століття,і часів промислового перевороту зокрема.

Об`єктом дослідження є зародження фабрично - заводської промисловості у Бердянському повіті на протязі ХІХ століття.

Предметом дослідження є визначення умов і особливостей перебігу промислового перевороту,висвітлення історії зародження найбільших заводів і фабрик у межах Бердянського повіту.

Мета наукового дослідження:Аналіз і систематизація матеріалів щодо фабрично-заводського розвитку краю в ХІХ столітті,а особливо періоду початку та перебігу промислового перевороту.

Виходячі з цього я поставила перед собою такі завдання:

Проаналізувати джерела з тематики та основну науково - історичну літературу з цього питання.

Встановити характер основних змін у економічному розвитку регіону в ХІХ столітті.

Визначити ступінь внеску промисловості Бердянського повіту у загальний товарообіг Російської імперії.

Дати загальну характеристику повіту

Визначити вплив іноземного капіталу на розвиток провідних галузей промисловості краю

Хронологічні межі теми охоплюють період з 1842 року (коли Бердянськ став повітовим центром,і аж до початку 1900 року.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Бердянського повіту Таврійської губернії. По відношенню до цієї території вживаються терміни «Північне Причорномор`я» або «Новоросія».

Наукове значення роботи полягає у розширенні вже відомої нам інформації,адже через невелику кількість джерел вибрана мною тема недостатньо висвітлена у науковій літературі. Одержані і згруповані мною результати дослідження можуть використовуватися при подальшому вивченні краєзнавства,а також сприяти підвищенню інтересу до вивчення історії повіту і Бердянська зокрема.

Наукова новизна дослідження полягає у доведені ,що найбільшого спіху Бердянський повіт досяг у тих галузях промисловості,що були найбільш необхідними у промисловому господарстві.Завдяки архівним джерелам яких надзвичайно мало можна скласти уявлення про тогочасну продукцію повітових заводів і фабрик,визначити їх значення як для розвитку Півдня України,так і для Російської імперії зокрема.

Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження,і складається з вступу,трьох розділів,висновку,переліку використаної літератури,додатків. Загальний обсяг роботи 39 сторінок



РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

1.1 Історіографія

Науковий інтерес до цієї тематики виник ще у ХІХ столітті.Однак вивчення питання ускладнюється відсутністю грунтовних праць з економічного розвитку краю зазначеного періоду.

Джерельна база дослідження економічного розвитку краю складається з архівних матеріалів ,опублікованих описових,статистичних та інформативних документів ,діловодної документації,мемуарів,спогадів.

Основним джерелом з економічного розвитку регіону є документи часів Російської імперії. При написанні роботи використовувалися унікальні архівні матеріали з фонду музею міста Бердянська.

У процесі наукового аналізу джерел з`являється можливість встановити відповідність тогочасної епохи.

Комплекс законодавчих актів стосовно тематики данного дослідження охоплює нормативно - правові документи російського уряду,прийняті до початку Першої світової війни. Прийняття цих актів залежало від низки чинників,якими регламентувалися ті чи інші економічні реформи російського уряду стосовно Бердянського повіту і Півдня Росії в цілому. Комплекс актів включає кілька різновидів документів:Закони,регламенти,,постанови,інструкції.

Закони даного періоду не відрізнялися підвищеною стабільністю,тому залежно від дії політичних,економічних чинників як у самій державі,так і на міжнародній арені ,змінювалися умови реформування.

Хоч реформи 60-70 рр. ХІХ століття відкрили широкі можливості для розвитку соціально - культурного життя, а також дозволили промисловості вийти на значно новий рівень,що базувався на новій основі - капіталістичних відносинах.

Та незважаючи на ці утиски і заборони друкуватися,періодичні видання продовжували виходити, хоч і російською мовою. Окрім загальноросійських видань, таких як «Нива», «Исторический вестник», «Церковно - общественний вестник», «Южній край», «Дело», «Рский филологический вестник», поряд з ними серйозне місце займал регіональні видання («Южное хозяйство», «Днепровська молва», «Одеський вісник», «Дніпрові хвилі», «записки Екатеринославского отделения Руского технического общества»,)з цих видань ми можемо дізнатися про стан тогочасних заводів і фабрик.

Особливо цінну джерельну базу складать праці кореспондентів «Одеського вісника»,у яких показана тогочасне стан найбільших заводів Бердянську,статті якого упорядкували в окремі книги І.І.Лиман і В.М.Константінова.

У весь об`єм інформації щодо розвитку фабрично -заводської промисловості на теренах Бердянського повіту можна умовно поділити на декілька періодів:дореволюційний,радянський та сучасний,за часів незалежної України. У межах кожного періоду мали місце праці дорадянських,радянських,українських фахівців,присвячені проблемам економічного розвитку краю в умовах бурхливого розвитку капіталізму та кризових явищ ХІХ століття.

У бібліотеці ім. Н.К.Крупської зібрана цінна джерельна база яка була накопичена за рахунок зібрання публікацій в місцевих газетах,з них можна проаналізувати зародження найбільших промислових підприємств міста Бедянська.

Цінне історіографічне значення має правочинна документація,яка відзначалася обов`язковим обліком і систематизацією документів в журналах або реєстрах чи паперах. Вона поділяється на функціональні групи: обліково - статистичні джерела (відомості,описи,списки),меморії,рапорти,звіти,реєстраційні документи (книги,журнали). Та документи центральних державних установ дають лише фронтальне уявлення про управління окремою галуззю або сферою життя повіту,тобто інформацію суспільного значення. Іноді ця інформація настільки узагальнена,що відтворює повної картини становища різних різних галузей промисловості.

Змістова і майже повна інформація про найважливіші галузі промисловості міститься в статистичних даних,зібраних і узагальнених повітовими земствами.

Особливий інтерес для сучасного дослідника мають праці О.Дружиніної «Південна Україна,яку можна віднести до радянського періоду історіографії. О.Й.Дружиніна фундаментально дослідила проблеми економічних зв`язків між російськими та українськими селянами та іншими іноземними поселенцями на території повіту,однак в її наукових дослідженнях майже не визначається сутність впливу імперської російської політики щодо окремих економічних проблем даного регіону.

Таким чином історіографія промисловості Бердянського повіту має своє неупереджене значення. Та подальша розробка проблеми майже припинилася у зв`язку з загостренням політичної ситуації у самій державі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Новий етап історіографії почався вже за часів незалежної України та з відкриттям архівів. Саме доступ до обмежених за часів радянської влади матеріалів архівів надав можливість комплексного аналізу регіональної тематики. Так Бердянський державний педагогічний університет створив власну школу,яка займається окремими проблемами регіонального напрямку.За підсумком наукових досліджень випускаються наукові збірки ,монографії,підручники для шкіл та вищих навчальних закладів.На кафедрі історії України БДПУ ,під керівництвом проф.ЛиманаІ.І. створена наукова школа регіоналістики.

1.2 Джерельна база дослідження

Поодинокі ,та разом з тим надзвичайно цінні писемні джерела з історії розвитку промисловості знаходяться Бердянському музеї міста (БММ).В ньому знаходяться неопубліковані документи ,що стосуються заводів Матіаса, Грієвза,Шредера, та загальна описова інформації продукції цих заводів.(додатки №1-5)

У Токмацького краєзнавчому музеї(ТКМ)зберігаються численна інформація про заводи Фукса і Клейнера,а такж про їхню діяльність.Також там знаходяться вирізки з тогочасних газет.

Серед документальних джерел у роботі використані матеріали законодавства та офіційного діловодства. Нормативні документи передусім представлені передусім законодавчими актами. Вони дають можливість оформлення багатьох важливих подій:юридичне оформлення заводів,зміни адміністративного поділу. Найважливіше значення серед цих актів мають матеріали «Повного зібрання законів Російської імперії».

Таким чином можна сказати ,що історіографія і джерельна база надає можливість комплексного аналізу теми : «Розвиток фабрично - заводської промисловості Бердянського повіту в ХІХ столітті».



РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК БЕРДЯНСЬКОГО ПОВІТУ

Бердянський повіт був економічно розвиненим регіоном Російської імперії. Наявність порту,що стимулювало торговельну діяльність,великі земельні масиви,які протягом ХІХ століття сприяли господарсько - технічній колонізаії краю,поклади корисних копалин,поліетнічний склад населення,віддаленість від центру - усі ці обставини пояснюють швидкий розвиток промисловості в краї.

Природні, господарські та людські ресурси зумовили особливості промислового перевороту в краї. Перша особливість цього регіону полягала в тому ,що технічна революція відбувалася одночасно в промисловому та аграрному секторах економіки .У структурі промислового перевороту переважала важка промисловість, наявність порту сприяла пожвавленню промислових відносин ще у першій половині ХІХ століття.Однак вузькість ринку збуту,традиційний орієнтир на сільське господарство стримували темпи росту промислового виробництва.

По-друге, взагалі для півленного регіону характерна була нова модель розвитку промисловості ,що означає орієнтацію на створення великих промислових підприємств у «модних»,передових, галузях промисловості з використанням нової техніки і модерних технологій ,часто запозичених у західно-європейськихткраїнах.

Третя особливість економіки Бердянського повіту ,залежала від економіки Півдня, і полягала в тому,що він завдяки розвиненій інфраструктурі ,внутрішній та зовнішній торгівлі,раніше інших включився в ринкові відносини, які стимулювали промисловий переворот у сільському господарстві. Поряд с процесами колонізації земель відбувався процес їх концентрації в руках великих землевласників-латифундистів.Тисячі десятин поміщицьких ,селянських,казенних земель переходили до «гросвіртерів» - німецьких колоністів. Створення великих аграрних господарств (економії)давало поштовх до механізації багатьох виробничих процесів та впровадження нової техніки - багатолемішних металевих плугів,парових молотарок,сівалок,жаток,тощо. У Бердянському повіті були суспільні та приватні колоністські володіння,де колишні колоністи - німці та меноніти мали приватні хутори та економії. Узагалі , наприклад родині Шрейдерів належало 40 тис. десятин землі.

По- четверте, унаслідок економічних та етнічних особливостей місцевості,тут були сильні позиції іноземного капіталу,залучення яких відбувалося із санкції уряду. Найбільш активне інвестування промисловості іноземним капітала з кінця ХІХ ст.Іноземних вкладників приваблювала дешевизна робочої сили, родючі черноземні грунти,мінеральні ресурси. Припливу капіталу з іноземних країн сприяла також грошова реформа 1897 р.,внаслідок якої було досягнуто стабілізації карбованця і встановлено золотий монополізм. В останній чверті ХІХ ст. найбільшими інвесторами були бельгійські, французькі,американські,німецькі й англійські бізнесмени. Більшість іноземних капіталів припадало на чотири європейські країни :Францію,Англію,Німеччину і Бельгію,при цьому кожна з цих країн мала свої галузеві орієнтації. Укладаючи капітали в найрозвинутіші галузі промисловості України ,іноземні підприємці у першу чергу переймалася проблемами отримання надприбутків ,що неодмінно зумовлювало надмірну експлуатацію, як людських,так і природних ресурсів повіту.В останній чверті ХІХ ст. В промисловість проникає і акціонерний капітал.

По-п`яте місцевість маючи порт,була центром міжнародної торгівлі,широких економічних зв`язків з країнами Західної Європи,Середземномор`я,Азії.

Між тим,в середині ХІХ ст. з багатьох причин індустріалізація в краї мала нижчий показник ,аніж в деяких губерніях Росії.У 1856р. Загальна вартість промислової продукції виробленої в українських губерніях,становила 26,1 млн. рублів - на 12 млн. Менше,ніж в одній лише Московській губернії.Завдяки вищій якості і нижчій ціні російські промислові товари підривали місцеве виробництво.Україна відставала від Московської і Санкт -Петербурзької губерній за кількістю ремісників.Брак майстрів-теслярів,кравців,шевців,ковалів відчувався не лише в селах,а й містах.

Якщо до середини 40-х років ХІХ ст. майже вся промисловість ,що належала поміщикам,були розташовані в містечках і селах,і лиш незначна кількість в містах,то надалі підприємства,особливо фабрично-промислового типу,власниками яких ставали купці,міщани і багаті селяни,в основному будувалися в містах. Що стосується економічних умов повіту,то можна сказати ,що підприємств ,які належали б купцям і багатим міщанам було небагато,хоч водночас їх кількість невпинно зростала.Узагалі,у 40-50 роках ХІХ ст. У містах півдня України,де позиції купців були впливовішими ,виникло декілька більших підприємств для переробки вовни,виготовлення канатів чи кораблебудування. Власне на цих підприємствах уперше почали застосовуватися парові машини.

Місцева група промисловців відрізнялася від інших регіональних груп у виділенні та досягненні власних економічних,соціальних та суспільно-політичних вимог. З одного боку,для цієї групи підприємців характерна активність та прогресивні для того часу ідеї прагнення до демократичних норм життя суспільства,а з іншого ,через велику залежність від держави та досить строкату структуру,вона не завжди адекватно та послідовно відстоювала власні інтереси. Протекціоністські заходи ,які були викликані природними прагненнями укріпити вітчизняну економіку,частково співіснували з різними правовими обмеженнями та спробами зберегти максимальний державний контроль над приватною діловою ініціативою.

У політиці промисловців стосовно робітничого питання існувало два головних напрямки діяльності: укомплектування підприємців кадрами робітників та створення для них достатніх побутових та виробничих умов. Спостерігалося традиційне для буржуазії намагання збільшити власний прибуток через накладення на робітників різноманітних штрафів,недостатньої безпеки робіт,збільшення тривалості робочого дня. Однак в порівнянні з іншими регіонами Бердянський повіт відрізнявся специфічними рисами:відносно вищою заробітною платою,кращим медичним обслуговуванням,відкриттям за рахунок капіталістів початкових шкіл,намагання покращити житлово-побутові умови робітників. На такі поступки буржуазія йшла ,щоб залучити на свої підприємства робочу силу. Тобто можна сказати ,що в політиці капіталістів з робочого питання траплялися ліберальні елементи.

Поступово вимоги стосовно суто економічних питань - чіткого дотримання законодавства у сфері підприємництва, роздержавлення земель- переходили у суспільно - політичну сферу:буржуазія починає виступати за вигідний для себе принцип рівності суспільних верств,залучення іноземних капіталів до вітчизняної промисловості(але при збереженні підтримки вітчизняної),збільшення участі підприємців у місцевих та центральних органах управління,а з часом,і за створення власної ефективно діючої політичної сили,що відстоювала б інтереси буржуазії на рівні всієї країни.

Українська промисловість,розвиваючись у течії загальноімперських економічних тенденцій,водночас через низку обставин (вигідне економічне розташування;природні корисні копалини;дешева,але відносно кваліфікована робоча сила та ін.)мала свої особливості:

Завдяки масовому впровадженню новітньої техніки енергоозброєність кожного заводу Півдня в середньому в 42 рази була вищою,ніж на Уралі. Продуктивність праці робітника - металурга Півдня в 6 разів була вищою за продуктивність уральського робітника.

Характерними рисами наздоганяючого варіанта модернізації,стало вибіркове,а не системне використання світових досягнень науки ,техніки,технології та організації виробництва. Особливостями модернізації був пріоритетний розвиток при державній підтримці важкої індустрії,яка розвивалася темпами ,вдвічі швидкими за галузі легкої промисловості. Це призвело до деформації економічної структури України,в тому числі і Бердянського повіту. В Україні переважали галузі по виробництву засобів виробництва і значно відставало виробництво предметів споживання.

Через причини,модернізація промисловості Північного Приазов`я у другій половині ХІХ ст. суттєво змінилося місце та роль даного регіону в загальноросійській економіці. Великого значення набув морський торговий флот. Азово - Чорноморський басейн був південними морськими воротами імперії. У кінці ХІХ ст. На південні морські порти припадало понад 57 % вартості вивезених і більше 27 % імпортованих у Російську імперію товарів.

Загалом же українські губернії постачали сировинні матеріали для промислових районів Імперії ,споживали,своєю чергою,готові промислові товари з півночі і заходу. Ця схема типова для відносин між колоніями і метрополіями.

Промисловий розвиток в українських землях Російської імперії на межі ХІХ - ХХст. характеризується періодами піднесення та спаду,хоча в цілому можна відзначити неухильне зростання. Економічне піднесення 60-х років змінюється кризою 1873 р.,штучне піднесення 1877-1878рр.(завдяки зростанню державних замовлень у зв`язку з російсько - турецькою війною) - кризою 1882 - 1887 рр. Особливо бурхливе піднесення відбувається у 90-ті роки ХІХ ст.,що було обумовлено надзвичайно активним будівництвом залізниць і вивело Російську імперію на третє місце у світі з виробництва чавуну.

Це було викликане тим, що до середини ХІХ ст.,економічне життя Приазов`я перебувало в напівсонному стані. Відсутність транспортної мережі,гальмування товаропотоків ,повільність просування вантажів не сприяли господарському розвитку. Бердянський порт,офіційно відкритий у липні 1830 року,ледве животів. Тому всі чекали залізницю. І коли нарешті у 1898 році була відкрита залізнична гілка Чапліно - Бердянськ,торгівля хлібом Приазовського краю все більше переключався на Бердянський порт.

Нові технології землекористування вимагали нових технічних рішень.Залучення до господарської діяльності величезних територій передбачало використання відповідних механізмів:молотарок,віялок,соломорізок,плугів.Заможні селяни експлуатували технік років 4-5.Більш тривале її використання вважалося нераціональним і нерентабельним. Зважаючи на це, деякі народи,переважно меноніти,продавали обладнання та реманент довколишнім селянам за відповідною ціною,собі ж купувати нове.

Переселенці багато зробити не лише для виробництва ,але й для вдосконалення, винайдення нової техніки.

У другій половині ХІХ ст.,в Бердянському повіті виробництво колоністськими степового плуга,згідно з державним реєстром №1071 від 1898 р.,здійснювалося в майстернях «Франца та Шредера»(з 1874р.) з 1884 на фабриці сільськогосподарських машин торгового дому «Удова Матіас і сини».Збут продукції поширювався на всю Росію.

У кузнях і майстернях селян Півдня Росії,особливо в Приазов`ї,знайшлося чимало фахівців,які заповзято взялися за виготовлення та удосконалення буккера. Як наслідок,насамперед,меноніти сперечалися за лаври першості у винайденні еталонного екземпляру колоністського плугу.меноніти Бердянського повіту,вважали. Що «першу скоропашку» впровадив коваль із Ліхтенау Ісак Дирксен.

Розвиток промисловості сприяв розширенню асортименту спеціалізованого виробництва. Так,функціонування Бердянського порту із порівняно великим обігом такелажних робіт підштовхнуло німця Г.Д. Гінтера до створення шпагатно - прядильної фабрики (1893 р.)на якій виготовляли снопов`язальний шпагат із манільської та африканської пеньки.У зв`язку з тим ,що супутня продукція виявилися вкрай необхідної в побуті,то на виробництві снопов`язального шпагату спеціалізувалася ще одна шпагатно-канатна фабрика «Янцен і Вінс». Навіть ,якщо ці шпагатні фабрики й не спроможні були конкурувати з подібними підприємствами Одеси,вони забезпечували необхідною продукцією майже все Північне Приазов`я.

Разом усе сказане вище сприяло розвитку товарного виробництва,яке відзначилися високою культурою,обумовило налагодження соціокультурних зв`язків із місцевим населенням,забезпечило робочими місцями різні верстви населення регіону,тобто промисловий розвиток мав прогресивний характер для еволюції ринкових відносин.

Підприємці налагодили ділові контакти з відомими Московськими й Петербурзькими фірмами. Характерними рисами цього періоду в Бердянському повіті стало утворення економічних зон представниками різних етнічних груп.

Сталий розвиток сільськогосподарських підприємств у Північному Приазов`ї надавав можливість для стабілізації соціальної напруженості в прикордонних регіонах імперії,особливо під час політичних криз.

Таким чином бурхливий промисловий розвиток Півдня Росії,і Бердянського повіту зокрема в другій половині ХІХ ст. яскраво виявив потреби в трансформації виробництва(у порівнянні з іншими губерніями Російської імперії Таврійська губернія посідала 31 місце за розміром щорічного виробництва фабрик і заводів). За таких умов кожний селянин на собі відчував вплив технічного прогресу для економічного зростання.На порядок денний усе частіше ставилося питання не лише про виробництва ,але й про формувань нового соціального прошарку населення - професійних майстрів.

Таким чином економіка Бердянщини формувалася, як складова частина єдиного економічного простору Російської імперії. Це відображалося передусім у прискоренні розвитку важкої індустрії при одночасному гальмуванні деяких галузей легкої промисловості(полотняна,суконна),які конкурували з аналогічними виробництвами центрально-російських земель земель;розбудовою залізниць,що обслуговували економічні та воєнні інтереси імперії;відсутністю замкненого технологічного циклу в господарському комплексі України.



РОЗДІЛ ІІІ. ЗАВОД ГРІЄВЗА ,ЯК ТОЧКА ВІДЛІКУ БЕРДЯНСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Первомайський завод -одне з найстаріших підприємств міста.Його історія бере початок з того моменту ,коли англійська фірма «Клейтон и Шуттльворт» прислала свого агента Дж.Грієвза для організації слюсарних майстерень по ремонту сільськогосподарських машин і реманенту. Згідно державному реєстру №1071 від 1898 року в 1876 році на вулиці Воронцовській(зараз Комунарів)дійсно відкрилося таке підприємство.

Цитую спогади ветерана заводу Івана Яковича Афанасенко:

«...Коли мені виповнилося 12 років ,я був прийнятий на завод Грієвза учнем слюсара . Отримував по 20 копійок в день. Умови роботи були дуже важкими . В зимовий час працювали при керосинових лампах. Заробітна плата низька...

Штрафи ,позаурочні роботи які не оплачувалися. Цеха загазовані. Ніякої медицинської допомоги.

Завод має славетні революційні традиції. Тут формувався бердянський пролетаріат,як клас.,а в 1886 році в чавунно-ливарному цеху працював прославлений «червоний адмірал» Петро Петрович Шмідт . Перші революційні маївки,організовані страйки робітників проходили саме тут.

В довіднику «Весь Бердянск и его уезд» читаємо : «В 1876 році в Бердянську Джон Едуардович Грієвз відкрив склад закордонних землеробського реманенту і земельну майстерню для них». З того часу ,дякуючи енергії керівника,це з однієї сторони,і вищій степені вигідного моменту в історії сільськогосподарського машинобудування в Росії,з іншої,почала розвиватися справа перша в Таврійській губернії.

Невдовзі це все він отримав у власність і в 1883 році відкрив в кінці Воронцовської вулиці і прилягаючої йому на схилі гори самостійний завод площею біля шести гектарів.

В.І. Ленін з цього випадку писав : «Таможне мито високе ,прибутки непомірно великі ,от іноземний капітал переселяється вглиб Росії. Американський трест - союз мільйонерів-капіталістів - збудував ,наприклад ,величезний завод сільськогосподарських машин під Москвою ,в Люберцях.А в Харкові капіталіст Мельгозе, а в Бердянську капіталіст Джон Грієвз будує сільськогосподарські машини. Чи не правда,як багато «одвічно російського» , «вітчизняного» в цих підприємцях.(ПСС,т.21 стор.366-367)

Набагато простіше змінити конструкцію машини ,завезену з Англії ,видати її за свою власну і почати стригти купони.

Та лише продаж закордонних сільськогосподарських машин не задовольнив Дж,Є.Грієвза,і в 1883 році він відкрив на Воронцовській вулиці невеликий завод на базі машинобудівних майстерень англійської фірми Клейтон,який в 1894 році перейшов до рук Торгово-промислового товариства.В його правління входив сам засновник заводу Д.Є.Грієвз,а також три його родичі :А.Л.Грієвз,Г.І.Грієвз,А.Р.Зуккау.

В 1899 році Бельгійська Анонімна Спілка з основним капіталом в 2 млн. Франків купило підприємство з основним капіталом два мільйони франків,до того ж засновник заводу залишився його керівником,а завод став називатися «Завод анонімного товариства Джон Грієвз і Ко».

В 1898 році Д.Є. Грієвз отримав Височайшу подяку за енергійну і плідну діяльність в справі російського сільськогосподарського машинобудування.Про вклад Грієвза в розвиток нашого міста говорить те,що віце-консул туманного альбіону довго керував Благодійною спілкою Бердянська.

За архівними даними Завод землеробських машин і реманенту акціонерного товариства Джон Грієвз і Ко виготовляв Жатки -снопов`язалки,жатки самоскидуючі, рядові сіялки,рядові сіялки,знову удосконалені,сталеві, запашники(букери) багатомішні комбіновані з сіялками . Тут же за замовленням інших підприємств відливали чугун. Невдовзі завод став найбільшим не лише в Бердянську і на Півдні Росії,але й по всій Європі.

Та найвідомішою продукцією стала виготовлена заводом жатка «Ласточка»,за неї йому була присвоєна медаль «За труд і пользу». Ось як у рекламних брошурах її описував сам завод Дж.Грієвза.

«Не дивлячись на порівняно короткі строки,нами була випущена наша нова жатка «Ласточка -Идеал»,с трибковою передачею ,вона вже встигла завоювати міцні симпатії а широкому колі покупців Європейської Росії,Сибіру,і Кавказу,де за останній час вони стали розходитися в дуже значній кількості.

Такий успіх пояснюється вдало вибраним типом і тими обставинами ,що збудована нами жнея в цілому ні в чому не уступає таким же машинам закордонних заводів ,підтвердженням цьому слугують численні отримані нами з різних місцевостей Росії письмові відгуки,як приватних осіб,так і різних установ.

Щоб можна було уявити нашу нову жнею ми можемо вказати на наступні головні переваги:Тип жнеї взятий з найкращого американського зразка ,що користується в Росії найбільшою розповсюдженістю,який ми доповнили власними удосконаленнями.

Чугун і сталь,що по якості не уступають закордонним застосовані ними в своїй машині повсюду, де такі мають місце в закордонній машині.

Трибкова передача поставлена нами замість цепної ,введена спеціально з метою збільшити міцність передаточного матеріалу механізму. Струси машини під час роботи через нерівності зовсім не віддзеркалюються на збільшенні числа поломок . А з застосуванням трибкової передачі число вимог на запасні частини помітно скоротилося.

Грабельна голівка поставлена на нормальну висоту ,це достатньо для намотування на неї частин хлібу.

Грабельний круг має широкий діаметр ,завдячуючи якому досягнуто більш плавна робота граблів.

Всі отвори для змазки мають особливі маслянки ,що мають вигляд глечиків.,тому при змазці робочому їх легше знаходити.(див.додаток №1)

Щодо іншої продукції заводу ,то наприклад сіялки вводили новизну,їх колеса виготовлені цілком зі сталі,хоча за зовнішнім виглядом залишаються схожими на звичайні дерев`яні колеса.,тому що нове колесо має пусто важкий сталевий обід, обтягнутий сталевою шиною. Такі колеса відзначаються легкістю і безумовною міцністю. Погода на них не впливає ,тому вони не можуть коробитися,тріскатися,як це траплялося з дерев`яними колесами.Змінено також ящик для інструментів ,він тепер був поміщений попереду сіялки ,раніше інструменти зберігалися всередині ящика ,що було незручно на практиці .

Машини заводу Грієвза були дешевше кращих закордонних марок ,але за якістю матеріалів збірки деякими особливостями і головне результатом багаторазових дослідів можна по праву вважати її вище за інші .Це зумовлено тими обставинами ,що продукція заводу виготовлялася з найкращого випробовуваного матеріалу,а сбір і прогін частин найточніший,акуратний,ретельний.

Газета «Одеський вісник» подає нам такі відомості: «Недавно були проведені досліди с жатвенною машиною,винайденою місцевим зводчиком Д.Є.Грієвзом. Весь механізм машини зроблено на його заводі. Випробовування проводилися разом з жатвенною машиною Вуда(жнеї Вуда вже давно відомі своєю гарною якістю )виявилося, що жатвенна машина ,винайдена Грієвзом нітрохи не уступає в роботі жнеям Вуда.За ціною машина Грієвза значно дешевше і цілком може замінити жнеї Вуда. Д.Грієвз планує взяти превілегію на свій винахід».

Заводу Дж.Грієвза присвоєна велика кількість нагород, це зокрема Державний герб у м. Новгороді(1896р.) та Височайша подяка (1898р.) його продукція 35 разів демонструвалась на виставках і конкурсах за участь отримала також 13 золотих,16 срібних,4 бронзові медалі у містах:Мелітополі,Харкові,Катеринославі,Херсоні,Новгороді,Саксагані,Одесі,Новоузенську,Вінниці,Омську,Петрограді,Ростові на Дону,Тамбові,Таганрозі,Кишиневі,Сімферополі окрім того йому присуджено 5 закордонних медалей та дипломів.(див .дод.№3)

В умовах виконання заводом замовлення читаємо,що всі ціни з каталогу продукції призначені портом Бердянську.

Продаж виконується грошовим розрахунком за завдатком у розмірі 1/3 вартості замовлених машин або частин оплата наступної суми проводиться повністю за рахунками без будь яких відрахуван.Платежі можна відправляти в місто Бердянськ або1)Поштою прямо на наше ім`я або 2)через казначейство і через будь який Банк ,до того ж у другому випадку платежі можуть бути адресовані безпосередньо на «Умовний» рахунок №8004

А)в Бердянське відділення Державного банку на «Поточний» наш рахунок в місцевих відділенях

Б) «Азово-Донського Комерційного Банку

В) «Петроградського Міжнародного Комерційного Банку.

За пошкодження ,втрату і затримку вантажу по дорозі завод не відповідав. Завдані збитки по діючим тоді законам поверталися покупцю безпосередньо залізницею або пароплавством.(див .дод.№4)

На заводі завжди були в наявності запасні частини в достатній кількості.При їх замовленні треба було просто повідомити цифри і букви ,якими вони були відмічені ,та номер самої машини,при необхідності деталі могли бути вислані без завдатку,якщо вимога буде надіслана за телеграфом.

Прилади і машини заводу Дж.Грієвза мали клеймо ,його можна побачити на жатці,яка експонується в музеї історії міста. Це стрімка «Ластівка» в овалі,з обрамленими ініціалами «Д» і «Г»(Джон Грієвз ) і підписом «Бердянськ». А в прейскуранті написано попередження : «Для попередження будь якого непорозуміння, і щоб дати покупцю можливість пізнати наші вироби,ми прикладаємо на предмети нашої фабрики клеймо підтверджене Правлінням,що зображує ластівку,або слово «Ластівка» і беремо на себе повну відповідальність за добросовісну роботу лише тих виробів ,на яких наше клеймо. Окрім того на прейскуранті вказано ціни на машини і прилади «Ластівка»: «Ціна 170 крб,з усіма останніми патентованими удосконаленнями ,2 косами,2 шатунами,ключами,дрібними запасними частинами, і приладами для прибирання сіна. Звичайна упаковка жатвених машин і доставка на Бердянську пристань безкоштовно».(див дод.№5)

Виникненню й інтенсивному розвитку заводу ,поряд з енергією ,коштами і талантом його керівників,значно сприяли наслідки реформи 1861 року. Капіталістичні господарства в селі ,володіючи великими ділянками землі ,почали відчувати потребу в сільськогосподарських машинах,які на той час у Росії ще не виготовлялись. Водночас наплив маси «звільнених» від землі селян створив у Північному Приазов`ї як і по всій Росії ринок дешевої робочої сили . Це дало можливість Джону Грієвзу з самого початку впровадити кабальні умови праці робітників заводу:12 -ти годинний робочий день (і для дорослих і для підлітків);не виконувалася техніка безпеки;характерна низька заробітна плата(не більше 1 гривні для дорослих та від 20 до 40 копійок для учнів в день). Неурочні роботи і дні хвороби нікому не оплачувалися. За найменшу провину штрафи ,а то й звільнення з заводу.

Цитую спогади ветерана заводу Івана Яковича Афанасенко:

«...Коли мені виповнилося 12 років ,я був прийнятий на завод Грієвза учнем слюсаря. Отримував по 20 копійок в день. Умови роботи були дуже важкими .В зимовий час працювали при керосинових лампах. Заробітна плата низька...

Штрафи ,позаурочні роботи які не оплачувалися. Цеха загазовані. Ніякої медецинської допомоги.

Завод має славетні революційні традиції. Тут формувався бердянський пролетаріат як клас.,а в 1886 році в чавунно-ливарному цеху працював прославлений «червоний адмірал» Петро Петрович Шмідт . Перші революційні маївки,організовані страйки робітників проходили саме тут.

В довіднику «Весь Бердянськ и його повіт» читаємо : «В 1876 році в Бердянську Джон Едуардович Грієвз відкрив склад закордонних землеробського реманенту і земельну майстерню для них».З того часу ,дякуючи енергії керіника,це з однієї сторони,і вищій степені вигідного моменту в історії сільськогосподарського машинобудування в Росії,з іншої,почала розвиватися справа перша в Таврійській губернії.

З цього можна зробити висновок ,що завод Грієвза став найбільшим заводом Європи по виробництву своєї продукції. І нарешті зміг забезпечити українських селян якісною та доступною вітчизняною сільськогосподарською техн



РОЗДІЛ VI. РОЗВИТОК ФАБРИЧНО - ЗАВОДСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ БЕРДЯНСЬКА

4.1 Загальний стан промисловості

Справа в тому ,що на протязі ХІХ століття Бердянськ в силу свого історико - географічного положення зоставався найбілш значимим ,хоча й не в адміністративному розумінні ,населеним пунктом нашого краю.Для прикладу можна порівняти 27-тисячне населення Бердянську з 22 населенням Токмака,або з 19-тисячним населенням Олександрівська,або Мелітополь - 17,3 тисячі чоловік(дані на кінець ХІХ століття).

Зрозумівши переваги Бердянська ,перебрався сюди і Шредер із Гальбштадту. Заснувала тут своє сільхозпідприємство вдова Матіас. .

За данними на 1897 рік в Бердянську було 1058 іноземців. Починаючи з 50-х років ХІХ століття,в місті з`являються підприємства місцевої промисловості :парові млини, маслобійні,макаронна і галетна фабрики,рибо-оброблюючі підприємства,п`ятнадцять цегляних,сім черепичних,салотопенний і свічний заводи.

Макарони випускала - фабрика Клавдіна,ковбаси - фабрика Ліцмана,працювали дві канатно - шпагатні фабрики Вінца і Янцена,соляні промисли Йоффе.

Два цегельно-черепичні заводи не встигали забезпечити будівельним матеріалом молоде місто ,що розбудовувалося. В цому його жителям допомагали цегляно-черепичні заводи Бердянського повіту .На кожній черепиці ,що тоді виготовлялася наявне прізвище господаря і місце виготовлення.Наприклад: «И.И.Раюшкинъ Трояны», «О.А.Данильченко и сыновья въ Новоспасовки», «М.Евстраговъ с.Зеленовка», «Г.Б.Зысынь Бердянск», «Соколовъ и Д.Левикъ г.Ногайск», «Полуменковых въ с.Стародубов», «в Мариуполь».

На кінець ХІХ століття у Бердянську діяли : «З фабрик і заводів:землеробського знаряддя - 1, цегляно - черепичних - 2, чугуно - ливарних - 2,машинобудівний і ливарний - 1, мельниця парова - 1, макаронна - 1, кевенні - 2, миловаренні- 2, пивоваренні - 2, свічно - сальні - 3,типографії - 3,фотографії - 3.Робочому люду було де працювати .І навіть якщо господар платив 50 коп. в день , в день ,то сім`я не голодувала :вартість курки була 10 коп.,обрізки риби - 5 коп.,правда гарне імпортне пальто коштувало 30 крб,і придбати його міг не кожен робочий».

Високоякісне пиво випускали два пивоварних заводи Феттера і Матіаса. Хазяїн одного з них Людвиг Феттер був мало відомий в промислових колах. Навіть у краєзнавчому музеї про цю людину можуть сказати дуже мало,практично нічого. Збереглася лише рекламка тих часів,яка повідомляла про те що на паровому пивовареному заводі Людвига Давидовича Феттера випускалися шість сортів пива: «Пильзельське», «Лагер-Бир», «Мюнхенське», «Експорт», «Бонбир» і «Царське». Об`єм річного виробництва складав 120 тисяч відер.

Рід Феттерів походив з селян. В 1886 році був великий врожай зерна .Воно було дешевим ,і ніхто не хотів його купувати .А Людвиг Феттер все закупив. Наступного року був неврожай,і він все вигідно продав.Це поклалоо початок капіталу. Був збудований цегляний,лісопильний і пивоваренний заводи.

В кінці Північного проспекту ,на пересіці з Приморською і Набережною вулицями ,бердянський купець Литягін заснував один з найбільших в губернії салотопних завод.В своїх щоденниках В.К.Крижанівський писав: «11 липня пан Литягін розпочав побудову бійні ,або так названого салотопного заводу,на міській землі,яку відведено йому під цей заклад дві десятини сроком на 25 років. Побудівлею керує пан інженер штабс-капітан Роберт Петрович Фон-Дезін».

18 вересня Литягін освячує свій завод. На освяченні були Н.Я.Бакай,купець Василь Анопов. Та при будівництві залізниці він став заважати,і в 1912 році його знесли.

Таким чином можна сказати що розвиток фабрично - заводської промисловості Бердянська відбувався швидкими темпами,але його гальмувала бюрократія Російської імперії,та зосередження провідних галузей промисловості в центральних регіонах імперії,особливо це стосувалося легкої промисловості.

3.2 Завод Матіаса

Як вже було сказано раніше імперія потребувала машини для капіталізації сільського господарства .В самому місті ,яке росло і розширювалося за рахунок порту,прискорювався темп життя. В місті збільшилася кількість хлібників,кравців,цегельників ,столярів. З розширенням міста,прискоренням розвитку ремесла,сільського господарства росла потреба в сучасній техніці.На це також звернув увагу власник пивоварного заводу німець Іван Матіас,який прийняв російське підданство ,щоб полегшити процедури ,пов`язані з організацією виробництв. Тому він у 1884 році поряд з заводом Грієвза відкрив на Воронцовській вулиці відкрив велике на той час підприємство по виготовленню сільськогосподарських машин .

На заводі сільськогосподарських машин і знарядь торгового дому «Вдова Матіас і сини» вже працювали механізми ,але бюрократизм характерний для державних відомств царської Росії сковував розвиток підприємства. Хоча завод і видавав продукцію ,тривалий час урядовці затягували з оформленням офіційних документів на підприємство. Скажімо,17 грудня 1884 року губернський інженер відмовився видати план вже побудованого заводу його власникам тому ,що прохання не було оплачене гербовим збором .Лише у листопаді наступного року цей план було одержано ,але ще через рік власницю заводу К.І. Матіас було притягнуто до суду і звинувачено у відступах від плану ,хоча у квітні 1886 року губернський інженер після огляду зробив висновки ,що «завод влаштовано міцно».( червня 1887 року суд виправдав К. Матіас ,але в січні 1888 року губернське правління вимагає від неї розписку в тому ,що вона не відкриє завод доти ,доки його не огляне технік будівельного управління.

Відповідаючи на цю розписку поліцмейстер вказував,що брати від Матіасів подібну розписку безглуздо,бо після незалежного огляду підприємство уже три з половиною роки працює.

Після смерті О.П. Матіас підприємство зовсім перейшло до рук її синів.

В 1888 році підприємство розміщувалося в трьох кам`яних будинках. Обладнання нараховувало 64 одиниці ,з них - 17 станків,які приводили в рух трансмісіями від 17 - сильної парової машини. Виробництвом були зайняті 5 майстрів ,75 підмайстрів ,12 учнів .В 18891 році вони виготовили 600 жаток ,50 плугів,40 сіялок,70 соломорізок і 6 винних пресів. Для цього використовувалися виключно російські матеріали - залізо,сталь,ліс. Вироби збувалися по всьому півдню Росії.

На Херсонській виставці сільськогосподарських машин продукція заводу «Вдова Матіас і сини» була удостоєна чотирьох медалей.

На рубіж XIX і XX століть завод вийшов зміцнілим і значно розширеним - в його цехах працювало більше 200 працівників ,а продукція вже мала 8 медалей отриманих на різноманітних виставках.

Про охорону праці і медицинську допомогу господарі заводу не піклувалися.За будь який брак ,навіть допущений не з вини робітника накладалися високі штрафи. За роботу у вільний час не платили зовсім,хоча вона траплялася дуже часто.

У 40-х - 80-х роках 19 століття для Росії характерно становлення капіталістичного ладу. Йшла капіталізація сільського господарства ,яка була неможлива за використання лише найманої м`язової праці робочих. Вона ставила за мету використання машин ,що дозволяло інтенсифікувати живу працю,підвищити прибуток,тому відчувалась гостра потреба в сільськогосподарських машинах. Із цього можна зробити висновок ,що створення цього підприємства було не результатом випадкового бажання власника,а виявом об`єктивної закономірності розвитку капіталізму в Росії.

4.3Завод Шрейдера

В 1883 році німецький колоніст Шредер на території своєї садиби збудував невелику майстерню,в якій виготовляв і ремонтував сільськогосподарський інвентар. Але низький технічний рівень заводу не дозволяв розширити виробництво. Правильно оцінивши обстановку ,Шрейдер вирішує на базі майстерень відкрити власний завод,оснащений передовою для того часу технікою. До кінця 1894 року в майстернях вже було все необхідне обладнання:паровий котел,станки для холодної та гарячої обробки металів.За час існування майстерні був накопичений певний виробничий досвід.

22 січня 1895 року власник майстерень Шрейдер звертається в будівельне відділення Таврійського губернського правління с проханням видати йому посвідчення на будівництво на будівництво чугуноливарного та механічного заводу.Завод планувалося збудувати в садибі Шрейдера під Бердянськом,в другому кварталі Німецької слободи.

Дозвіл Бердянської управи було отримано. Але начальник порту і поліцейська управа забороняють будівництво заводу у вказаному місці.Одним з головних аргументів було розташування майбутнього заводу біля Покровської церкви. Та не дивлячись на це підприємець не здається. Він висилає телеграми ,листи з проханнями ,вимогами в різноманітні інстанції,не раз приїжджає сам.Він подав до канцелярії прохання і посвідчення ,видане Бердянською міською управою ,а також підписку-згоду сусідки А.І. Младенової. Будівельне відділення розглянувши клопотання вирішило : «Доручити губернському інженеру-архітектору Геккеру найближчим часом під час поїздки до Бердянську для засвідчення нововлаштованого млина власником Луцьким оглянути разом з урядовцями за призначенням начальника міста і порту місце і влаштування заводу ,що належить Шрейдеру Д.А» Нарешті ,на кошти Шрейдера в перших числах червня 1895 року в Бердянськ прибув губернський інженер Геккер і на основі дозволу Таврійського губернського правління від 31 травня 1895 року за №819 засвідчив збудований чугуноливарний та механічний завод . Складений актом Геккер підтвердив ,що завод збудований на законних підставах і перешкод для його відкриття немає.На основі акту 10 червня ,за дозволом губернського правління за №2869,Шрейдеру було направлено посвідчення №270 про відкриття заводу. Посвідчення отримав син Шрейдера,бо сам власник помер. Сини стали повноправними хазяїнами заводу.

Шрейдеровський завод був порівняно невеликим підприємством. Весь робочий колектив складався з декількох слюсарів,ковалів,молотобійців,столярів і теслярів. Всі роботи на заводі велися в основному вручну .В той час випускалися трьох-і п`ятилемешні буккери і дерев`яні борони с залізними зуб`ями. Одночасно на заводі проводили дрібний ремонт сільськогосподарських машин та інвентарях.

Шрейдери-сини не змогли забезпечити швидкий зріст виробництва і не в змозі були конкурувати з більш технічно розвинутими підприємствами,такими як завод Джона Грієвза,який теж виготовляв сільськогосподарські машини. Побоюючись повного розорення ,вони продали завод Харьківському акціонерному товариству глухонімих.

Керівництво Товариства відразу змінило спеціалізацію заводу.Замість ремонту і виготовлення сільськогосподарського інвентря ,був налагоджений випуск чугунного лиття для залізничних вагонних печей та інших виробів.Та ця продукція не мала достатнього збуту.

Виробничі та фінансові труднощі змусили нових хазяїнів продати завод,який у 1905 році придбав Георгій Горохов, який перепрофілював його змінивши назву на «Азово-Чорноморський чугуноливарний і механічний завод» ,залучив нові капітали ,внаслідок чого завод зміг вийти з кризи.

Як результат можна сказати ,що завод був не взмозі конкурувати з заводами Грієвза і Матіаса, тому не зміг досягнути широкого товарообороту.



РОЗДІЛ V. ЗАСНУВАННЯ І РОЗВИТОК ФАБРИК І ЗАВОДІВ БЕРДЯНСЬКОГО ПОВІТУ

5.1Загальна характеристика промислових підприємств повіту

Фабрична промисловість у Бердянському повіті була започаткована фабрикою молочанського меноніта Классена в колонії Гальбштат,що виникла на початку 1820 - х років. Через 10 років на ній працювало 11 станків та вироблялися сукнат12 тисяч аршинів на рік. Пізніше почали виробляти байку.Фабрика не відігравала значної ролі ,але в 20х-30 -х роках ХІХ століття вона була єдиною фабрикою по всій Таврійській губернії. Наприкінці ХІХ століття молочанські колоністи відкрили єдині на всю губернію фабрики по виробництву круп та крохмалю.

Один з найбільших горілчаних заводів належав менонітському братству у Гальбштадті, де на 14 «машинах» вироблялося 3220 відер на сумму 14490 карбованців сріблом.

На початку 1830-х років у Гальбштадті була відкрита пивоварня,що виробляла продукцію на 3000 карбованців сріблом на рік.

У 1841 році в Ней-Гальбштаті почалося виготовлення продукції на шовкомотальній і сукновальній фабриках та винкурному й пивоварному заводах.

У 1857 році купець Ведель заснував чавунно-ливарний завод у Ней-Гальбштаті, який випускав молотарки з соломотрясами, соломорізки й кінні приводи до них.

У 1850 році в колонії Гальбштадт вироблялося шовку-сирцю близько 200 пудів на рік.

У Бердянському повіті існували рідкісні оцтові виробництва.У 1832 році Г.Нейфельд заснував оцтовий та пивоварний заводи у Гальбштаті .Станом на 1849 там налічувалося три оцтоварильні. Такі ж виробництва оцту знаходилися в колоніях:Шенау,Орлово та Молочній.1840-і роки були відкриті горілчаний та цегельний заводи,шовкомотальна та суконна фабрики.У 60-ті роки Гальбштат був невеликим селищем на 76 дворів та 532 жителів.Однак у ньому розвивалася промисловість. Гальбштат у географічному положенні програвав Бердянську ,та винахідливі німці знайшли вихід організувавши випуск продукції ,яка користувалася у нашому активно краї особливим попитом,а саме цегли і черепиці.

З розвитком товарно-грошових відносин у повіті зросла кількість невеликих промислових підприємств,кустарних майстерень та закладів торгівлі.Важливою галуззю промислового виробництва була переробка продуктів тваринництва .У 1865 році у Бердянському повіті було два шкіряних заводи- у Великому Токмаку і Гальбштаті. Самим великим у повіті був салотопний завод у Великому Токмаку ,що належав бердянському купцю І гільдії Івану Литягіну,де працювало 150 робітників .На цьому заводі вироблялося продукції на 124 520 карбованців сріблом. І.Литягіну належав також свічний завод ,де працювало 6 робітників. Цей завод випускав 450 пудів свічок на рік.

Найбільшого поширення набули заводи по виробництву цегли та черепиці.На початку 1860 років такі заводи набули особливого поширення в Молочанському колоністському окрузі. У колонії Фрідріхсфельд було навіть 5 цегляних заводів. У Молочанському менонітському окрузі цегляні заводи знаходилися у 18 колоніях,а заводи по виробництву черепиці - 5 колоніх.

У Великому Токмаку знаходився один з найбільших цегляних заводів купця І.Литягіна, на якому 8 робітників виробляли 100 тисяч штук цегли на рік на сум 1000 карбованців сріблом.Також у цьому селі йому належав черепичний завод,де 7 робітників виробляли 60 тисяч штук черепиць на рік на суму 1800 карбованців сріблом.

У 1891 році німець Клас Енс заснував цегляно-черепичний завод у колонії Фабрикервізе(нині с.Фабричне),де 24 робітники виробляли 500 штук цегли та 200 тисяч штук черепиці на рік.

Але незважаючи на значні масштаби виробництва цегли та черепиці ,в І половині ХІХ століття більшість будинків були побудовані з глиняної цегли ,або самана ,вкриті очеретом.

У 1886 році у повіті з`являються великі цегляний та черепичний заводи.

У 1864 році купці Франц і Шредер відкрили у Гальбштадті завод по виробництву косилок, молотилок,сіялок,полілок,плугів та декілька кирпично-черепичних заводів. Пізніше вступив у стрій чугуноливарний цех. Згодом Віл`ямс побудував мукомельний і крохмальний заводи. Вільямсу та його наступникам і компан`йонам належали три вальцові парові машини,екіпажне виробництвом фабрика перлових круп.

...