Соціально-економічні і культурні процеси в Україні у контексті національної політики радянської держави (20-ті—середина 30-х рр. XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Соціально-економічні і культурні процеси в Україні у контексті національної політики радянської держави (20-ті--середина 30-х рр. XX ст.)

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 376 сторінок. Робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків, приміток (950 посилань), списку використаних джерел та літератури (46 сторінок,446 назв).

Вступ. Актуальність дослідження. Упродовж десятилітьісторична наука вивчала організаційно-політичні та соціально-економічні основи формування соціалістичної держави, зосере-джуючись головним чином на її перевагах і досягненнях, нехтуючи суперечливими проблемами, неоднозначними внутрішнімиявищами та закономірностями її розвитку. Національні відносини в Україні 1920-х -- середини 1930-х рр. висвітлювалися заусталеною в історіографії схемою: критика українського буржуазного націоналізму, розвиток пролетарського інтернаціоналізму, дружба народів, міжреспубліканські стосунки у різних галузях, духовна єдність культур тощо. Суперечливі питання державного і національно-духовного будівництва досліджувалисябез належного критичного аналізу конкретної історичної ситуації в українському суспільстві того періоду, а відтак набуланаукової актуальності і практичного значення тема соціально-економічного і культурного розвитку УСРР в контексті націо-нальної політики радянської держави, виявлення їх причинно-наслідкових зв'язків.

Реформування соціально-політичних та економічних відносин в Україні, що триває упродовж 1990-х рр., вимагає наукового прогнозування соціальних наслідків, визначення націо-нальних пріоритетів поступального розвитку суспільства. Узв'язку з цим практично необхідним є глибоке вивчення та узагальнення історичного досвіду державотворення, врахуванняйого позитивних і негативних тенденцій.

Становлення держави, як переконливо свідчить історія людської цивілізації -- довготривалий і суперечливий процес вибору оптимальних форм соціальної рівноваги. Кожна з державних націй мала власний шлях розвитку, вирізняючись з по-між інших особливостями духовного і культурного життя, типом економічних відносин, морально-етичними та побутовимицінностями, засвідчуючи у такий спосіб свою етнополітичну самобутність.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається необхідністю і доцільністю неупереджено-го вивчення досить важливої науково-теоретичної та конкретно-історичної проблеми соціально-економічного та культурного розвитку УСРР періоду 1920-х -- середини 1930-х рр. у контексті національної політики радянської держави.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами,планами, темами. Дисертаційне дослідження має зв'язок з науковою темою “Історичні та етнічні засади розвитку українськоїнації у XX столітті” (державний реєстраційний номер 97173),яка розробляється на історичному факультеті Київського уні-верситету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є українська радянська держава періоду 1920-х -- середини 1930-х рр., її організаційна структура,основні інститути влади, соціально-економічна та культурнаполітика.

Предметом дослідження є соціально-економічний та культурний розвиток України в контексті національної політикибільшовицької партії: політико-правові засади радянської дер-жави, визначення її статусу, діяльність партійно-державної но-менклатури, роль і місце інтелектуальної еліти, шляхи і формиекономічного та культурного будівництва в УСРР, запровадження українізації, її мета і завдання, проблема формування загальносоюзного господарського простору, особливості управління промисловістю в роки зміцнення тоталітарного ладу, колективізація сільського господарства як засіб руйнування основ “українського сепаратизму”, соціально-демографічні та національні наслідки соціалістичної реконструкції, національний аспект філософії “культурного стрибка”, уніфікація національнихкультур як спосіб досягнення “єдності” духовного життя народів СРСР та УСРР, дискусійні питання про походження “соціалістичної” інтелігенції.

Територіальні межі дослідження окреслюють виключно територію Української СРР періоду 1920-х -- середини 1930-х рр. у відповідності до адміністративно-територіального поділу.Використання у роботі назви “Україна” не поширюється на їїгеополітичний простір досліджуваного періоду, а стосується лише території УСРР, у тому числі Молдавської АСРР, яка входила тоді до складу української радянської держави.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1921 --середини 1930-х років, упродовж якого відбулося запровадження та функціонування непу (1921--1927), створення СРСР, скасування нового економічного курсу, проголошення та здійснення со-ціалістичної реконструкції народного господарства (1928--1936), утвердження соціально-економічних та організаційно-політичних основ тоталітарної держави, яка остаточно уніфікувала суспільні процеси, ліквідувала багатоукладність економіки, зруйнувала усталені норми життєдіяльності громадян.

Метою дисертаційного дослідження є аналіз особливостей соціально-економічного та культурного розвитку УСРР у контексті національної політики радянської держави 1920-х -- середини 1930-х рр., з'ясування концептуальних підвалин історіографії проблеми. У відповідності з метою дисертант ставить уроботі наступні наукові завдання:

-- визначити рівень науково-теоретичного опанування проблеми, виявити концептуальні засади зарубіжної, радянської та сучасної української історіографії стосовно обраної теми;

-- виявити особливості становлення радянської формидержавності в Україні, її організаційні та політико-правові підвалини, соціальний та національний склад партійно-державної номенклатури, її культурно-освітній рівень та функціональні ознаки;

-- висвітлити зміст “українського питання” в роки непу, проаналізувати еволюцію соціально-економічного розвитку українського суспільства;

-- з'ясувати основні етапи формування єдиного народно-господарського простору в межах унітарної держави;

-- дати оцінку теоретико-світоглядним основам дискусій 1920-х років, проаналізувати можливі альтернативні шляхи економічного й культурного розвитку радянської України;

-- дослідити національний аспект більшовицької доктрини соціалістичної реконструкції, її соціально-демографічні та національно-культурні наслідки;

-- показати соціальні основи національної самобутності українського селянства, ідейно-політичні причини їх руйнування тоталітарним ладом;

-- вивчити організаційно-світоглядні тенденції національно-культурного розвитку українського суспільства, з'ясувати тактико-стратегічну суть більшовицького задуму “культурного стрибка”, форми ідейної боротьби “на фронті культури”, виявити особливості репресивної політики держави як допоміжного засобу формування “духовної єдності” національних культур.

Наукову новизну дисертації визначає мета, предмет і завдання самого дослідження соціально-економічних відносин та соціокультурного розвитку України в контексті національної політики держави, спроба критичного переосмислення низки суперечливих питань історіографії проблеми, історико-теоретичний аналіз подій, фактів, явищ. Автор відійшов від традиційного висвітлення національно-культурного та соціально-економічного розвитку УСРР 1920--1930-х рр., коли кожна з окреслених проблем розглядалася окремо, відслідковуючи у такий спосіб причинно-наслідковий взаємозв'язок соціального і національного, економічного і політичного, матеріального і духовного у життєдіяльності суспільства.

Суперечливі суспільно-політичні явища досліджуються системно: простежується вплив національної політики радянської держави на соціально-економічні та культурно-освітні процесив українському суспільстві, а також їхня взаємозумовленість.

В дисертації поглиблено розглянуто малодосліджені питання теми, які не знайшли висвітлення в історіографії або тривалий час замовчувалися чи фальсифікувалися радянською історичною наукою. Йдеться передусім про справжні політико-організаційні підвалини та рушійні сили української радянської державності, національний аспект нової економічної політики та більшовицької доктрини соціалістичної реконструкції, політики “культурно-го стрибка” періоду форсованого “соціалістичного наступу”, запровадження централізму, уніфікації та нівелювання національних культур з метою досягнення “єдності” духовного життя народів, про репресії проти інтелігенції, створення в суспільстві атмосфери соціального негативізму, страху та апатії.

Зокрема, на основі загальних переписів населення 1920 --1930-х рр., вибіркових переписів професійно-партійного складу населення та установ, статистичних даних та неопублікованих архівних джерел простежуються соціально-демографічні та національні зміни серед робітників, селян, інтелігенції, громадських організацій та партій.

Дослідження значною мірою виконане на архівних документах, раніше недоступних науковцям або ж не використаних нимиз суто ідеологічних міркувань. Застосований у дисертації порівняльний аналіз англо-німецької та української зарубіжної літератури дозволив виявити деякі особливості та закономірності розвитку самого історіографічного процесу.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об'єктивності. При написанні дисертації використано методи наукового аналізу: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, структурно-системний, статистико-аналітичний.Застосовано також деякі методики статистико-соціологічних обстежень показників соціально-економічного розвитку, які запроваджувалися упродовж 20-х рр. науковцями і державними статистичними установами України.

Вивчення обраної історико-теоретичної і соціально-культурної проблеми спонукало до аналізу широкого кола праць з економіки, філософії, освіти, культури, права, історії і теорії державного будівництва.

Наукова апробація результатів дослідження. Основні результати, положення і висновки роботи обговорені на чотирьох всеукраїнських та трьох міжнародних наукових конференціях, проходили рецензування на історичному факультеті Київськогоуніверситету ім. Т. Шевченка, у відділі історії культури українського народу Інституту історії України НАН України.

Фактичний матеріал, залучений до наукового обігу, висновки і теоретичні узагальнення дослідження висвітлені удвох індивідуальних монографіях, а також брошурах та інших наукових публікаціях загальним обсягом 38 друк. арк.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення і висновки, джерельна база можуть бути використані при підготовці спеціальних і узагальнюючих праць з соціально-економічної історії України та культури, при підготовці нормативних і спеціальних курсів для студентів вузів, для лекційної роботи серед громадськості, в роботі академічних і галузевих науково-дослідних установ, музеїв, краєзнавчих такульторологічних організацій.

Матеріали дисертації можна рекомендувати державнимустановам, культурно-освітнім закладам для вироблення заходів по оптимізації національних відносин в Україні, врахування історичного досвіду з метою уникнення помилок і застереженнявід негативних явищ.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Історіографія і джерела” викладено результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, названо джерела, використані для виконання поставлених завдань.

Питання соціально-економічного і національно-культурного розвитку України в роки непу і “соціалістичної реконструкції”, зазначається в дисертації, належали до пріоритетних напрямів радянської історичної науки. Над з'ясуванням суперечливих питань працювали історики, економісти, філософи, прав-ники, соціологи, демографи, етнографи, мистецтвознавці, які досліджували окремі аспекти суспільного розвитку, еволюцію форм власності і суспільної свідомості, юридичний статус радянських республік, соціально-демографічні зміни міського і сільського населення, особливості духовного життя в радянській Україні 1920-30-х рр. Наукові видання вирізнялися джерельною базою, структурою та обсягами, але їх об'єднували спільні методологічні засади -- марксистсько-ленінська концепціясуспільного розвитку з її теорією класів і класової боротьби.

Економічні відносини, господарські зв'язки радянських республік, принципи соціалістичної системи управління промисловістю, бюрократизм державного апарату і соціально-політичні ознаки партійно-державної номенклатури частково висвітлювалися влітературі 1920-х рр. Наукове обгрунтування перспектив розвитку багатоукладної економіки в Україні та СРСР викладено в працях М. Макарова, О. Чаянова, О. Челінцева Чаянов А.В. Основнне идеи и формы организации сельскохозяйствен-ной кооперации. Изд-е 2-е, заново перед, и дол. -- М.: Книгосоюз, 1927; Ма-каров Н.П. Организация сельского хозяйства. -- М.: Зкономическая жизнь,1926; Челинцев А. Н. Динамика крестьянского хозяйства (по материалам ди-намических переписей ЦСУ за 1920--1926 гг.). -- М.: Книгосоюз, 1928.

Однією з основних проблем, якою переймалися науковці і політики, була проблема взаємовідносин республік з центром.

На початку 20-х рр. з'явилося кілька тематичних збірників, уяких йшлося про національні моменти суспільно-політичногожиття в Україні Національні моменти в партійнім і радянськім будівництві (доповідь Й.Сталіна і промови тт. Раковського. Скрипника і Гринька на XII з'їзді Р.К.П. з резолюцією з'ізду по національному питанню). -- X.: Вид-во “Шлях освіти”, 1923; Національна політика радянської влади. 36. з передмовою X.Раковського. --X.: Гарт, 1923..

Проблеми української економіки, як організаційного ці-лого, розглядали Г. Гринько Гринько Гр. Плановме проблеми украинской зкономики // Плановоехозяйство. -- 1926. -- №6. -- С. 179--193. М. Волобуєв Волобуєв Мих. До проблеми української економіки // Більшовик Украї-ни. -- 1928. --№2.--С. 4&--72: Там само. -- 1928. --№3.--С. 42--63.. Змістом і висновками їхні праці виходили за концептуально-теоретичні межі офі-ційної ідеології та економічної науки. М. Волобуєв, зокрема, по-казав суперечливі взаємини України та Росії, республіканськихта союзних господарських і державних органів, своєрідність на-ціональної політики радянської унітарної держави, визначивнапівколоніальний статус УСРР, накреслив шляхи “розкріпа-чення української економіки”.

Серед праць 1920-х років, присвячених проблемам розвит-ку освіти, науки, культури виділялися прикладним характеромстатті і брошури М. Скрипника, Д. Лебедя, В. Затонського, Я. Ряппо, Г. Гринька, А. Приходька Скрипник М.О. До теорії боротьби двох культур. -- X.. 1928; ЗатонскийВ.П. Национальная проблема на Украине. -- Харьков, 1926; Лебедь Д.З. Со-ветская Украйна й национальньій вопрос за пять лет.-- Б.м,, 1921; РяппоЯ.П. Народна освіта на Україні за десять років революції. -- X., 1927; Гринь-ко Г. Хозяйственньіе основн советского культурного строительства. -- X.,1921; Приходько А. Культурне будівництво на Україні (за 1925--1926 та1926- 1927 роки). -- X., 1927 та ін. Літературне життя радянської України відображене в книзі А. Лейтеса і М. Яшека “Десять років української літератури (1917--1927)”, яка була опуб-лікована за редакцією С. Пилипенка. Загальні питання історіїукраїнської культури розглядав А. Козаченко у книзі “Українсь-ка культура, її минувшина і сучасність” (Харків, 1931).

Протягом 1920-х років продовжувалося формування конце-птуальних підвалин історіографії марксистсько-ленінського га-тунку, започаткованих працями М. Покровського, М. Яворського. Останній намагався викрити теорію “українського націоналізму”про національне самовизначення Див.: Яворський М. Історія боротьби клясів на Україні. Начерк лекцій,читаних у Вищій партійній школі.-- Полтава: ДВУ, 1921; його ж. ІсторіяУкраїни. В стислому нарисі. Вид. третє. -- Б.м.: ДВУ, 1929.. Його доповідь на всесоюзнійконференції істориків-марксистів, у якій він закликав до боротьби“єдиним фронтом” з рештками буржуазної та дрібнобуржуазноїісторичної науки в Україні Трудьі первой Всесоюзной конференции историков-марксистов, 28/ХІІ-1928-- 4/1-1929.-- Т. 1.--С. 36--40., започаткувала справжній наступ про-ти конкретних істориків та їхніх наукових поглядів.

В історичній, особливо історико-партійній літературі 30-хроків запанувала тема боротьби з “українським націоналізмом” За нартийность в исторической науке: Сб. статей, -- М.: Партиздат, 1932;Знищити український націоналізм на теоретичному фронті: 36. статей. -- Б.м.,1934. -- Вип. 1; Гірчак Є.Ф. На два фронти в боротьбі проти націоналізму. -- X:Пролетар, 1932., тобто відбувалося активне запровадження до науковогообігу ідеологічних догм, що поступово ставали методологічною основою радянської історичної науки. Література того періоду рясніла гаслами про “шкідництво”, “буржуазний націона-лізм”, “контрреволюцію” тощо.

У 40--80-х роках неухильно зростала кількість праць з істо-рії державного будівництва, національної політики, розвиткукультури та соціально-політичних змін в УСРР обраного періоду(А. Лихолата, В. Чирка, Б. Бабія, Г. Шевчука, М. Бойка, Р. Ляха). Починаючи з 50-х рр., проблеми національної політики і держав-ного будівництва в УСРР стали пріоритетною справою переваж-но історико-партійної науки. Якщо повоєнна українська радянсь-ка історіографія для визначення суперечливих питань національ-них відносин дуже часто користувалася войовничим терміном“буржуазний націоналізм”, то наприкінці 1970-х -- початку 80-х

рр. набув поширення інший-- “пролетарський інтернаціона-лізм”. Його історичні корені та науково-теоретичне обгрунтуван-ня розкривається в монографічних працях І. Кураса, якийпроаналізував проблему в контексті діяльності українських політичних партій Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма й крах мелкобу-ржуазньіх партий на Украине. -- К.: Наук. думка, 1978; Його ж. Повчальнийурок історії (ідейно-політичне банкрутство Української соціал-демократичноїробітничої партії). -- К.: Політвидав України, 1986..

Національний аспект реального історичного процесу фактично “випав” з поля зору істориків, що досліджували проблеми соціально-економічного та культурного розвитку Українсь-кої РСР 1920-30-х рр.

Суперечливі питання національно-державного будівництва, культурного та соціально-економічного та культурного розвиткуУкраїни досліджували і науковці Західної Європи, США, Канадита інших країн. Зарубіжна історіографія представлена головнимчином працями науково-дослідних центрів української політичноїеміграції, деякими монографіями західних політологів та істори-ків. В історіографічному плані написано окремі праці Д. Дорошенка, Б. Крупницького, Н. Полонської-Василенко, О. Оглоблина, О. Шульгіна, Ю. Бойка.

У 1965 р. побачила світ ґрунтовна робота К. Кононенка,присвячена вивченню соціально-економічних підвалин української національної ідеї Кононенко К. Україна і Росія. Соціально-економічні підстави українсь-кої національної ідеї: 1917--1960. -- Мюнхен, 1965.. Упродовж 1960-х років з'явилося кілька праць І. Майстренка, в яких досліджувалися витоки українського комунізму, основні етапи його розвитку, національна по-літика комуністичної партії Майстренко 1. Історія Комуністичної партії України // Сучасність,1979; Його ж. Національна політика КПРС в її історичному розвитку // Суча-сність, 1978..

Маловідомі питання літературного життя радянської України висвітлив Ю. Лавриненко у складеній ним літературній антології Лавриненко Ю. Розстріляне відродження. -- Париж, 1959.. Особливості літературного процесу в УСРР 1917--1934 рр. -- тема книги Г. Луцького George S.N.Luckyj. Literature politics in Soviet Ukraine: 1917-1934. -- N.-Y., 1956..

Західно-німецькі історики та економісти, починаючи з 30-хрр., активно вивчали стан сільського господарства. Засновни-ком цього напрямку у західнонімецькій політології можна вважати О. Шіллера, який упродовж 1930 -- 60-х рр. написав бага-то праць з питань колективізації в Україні Die Kollektivbewegung in der Sowjetunion. Ein Beitrag in derGegenwartsfragen der russischen Landwirtschaft (Osteuropдische Forschgn. N.F.8.) -- Kцnigsberg, 1931; Kolchos und Genossenschaft // Osteuropa. --1951.--N1. S. 12-19..

Розвиток української історіографії, її національно-патріотич-ні тенденції тривалий час досліджують Е. Людеманн та Д. Поль Lьdemann Ernst. Zur patriotischen Tendenz in der SowjetukrainischenGeschichtsschreibung // Osteuropa. -- 1979. -- N 4.--S. 311-322; Hruљevskyi inder Sowjetukrainischen Historiographie nach Stalin // Jahrbuch derUkrainerkunde. -- 1985. -- SS. 102-122; Pohl Diter. StalinischerMassenverbrechen in der Ukraine 1936-1953. Ein uberblick // JHK. -- 1997. -- S.325-337..

Переважна більшість англомовної наукової літератури,присвяченої обраній темі, стосується політичних проблем.

Українське питання -- основна тема праць відомого американського політолога Д. Армстронга. Його монографія “Український націоналізм” витримала кілька видань Armstrong J. Ukrainian nationalism. -- 2-nd. -- Littleton, Colorado:Ukrainian acad. Press, 1980; Ukrainian nationalism, 3-rd. -- Englewood,Colorado: Ukrainian acad. Press, 1990.. Політику радянської влади в Україні проаналізував Р. Салліван, який у своїй книзі SuUivant R.S. Soviet politics and the Ukraine, 1917-1957. -- New York,1962. висвітлив діяльність Української комуністичної партії,яку вважав партією не більшовицького спрямування, показав протистояння партії та інтелігенції в Україні. Формування “на-ціонал-комунізму”, розвиток його теорії і практики постає в монографії американського дослідника української історії 1920-- 30-х рр. Д. Мейса Mace J.E. Communism and the Dilemmas of National Liberation. NationalCommunism in Soviet Ukraine 1918-1933. -- Cambridge, Harward Univ. Press,1983..

Основні засади духовного життя в СРСР 30-х рр., еволюція духовних цінностей, становище інтелігенції знайшли відображення в книгах В. Данхем, К. Меннінга Vera S.Dunchem. In Stalins Time: Middle-Class Values in Soviet fiction. --Canberra, 1976; Clarence E.Menning. Ukra'ne under the Soviets. -- N.-Y., 1953..

Змістовним дослідженням проблем історії України е моно-графія Б. Кравченка “Соціальні зміни і національна свідомість вУкраїні XX ст.”, вперше опублікована англійською мовою у1985 р. і перевидана українською мовою в Києві у 1997 р. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XXст. / Пер. з англ. -- К.: Основи, 1997. Як визнає автор, книга писалася на основі бібліотечних фондів.Однак це не завадило йому грунтовно простежити вплив соціальних і політичних змін в Україні на розвиток національноїсвідомості українців у XX ст., залежність цього процесу від ур-банізації, міграції населення та багатьох інших чинників.

Суперечливі взаємини селян з радянською державою, збройні повстання та інші форми руху опору в українському се-лі постають у книзі італійського історика і джерелознавця А. Граціозі “Велика антиселянська війна. Більшовики й селяни,1917-1933 рр.”, яка нещодавно вийшла друком у США Graziosi A. The Great Soviet Peasant War. Bolsheviks and Peasants, 1917-1933. -- Cambridge, Ukrainian Research Institute Harward University, 1997..

Протягом 1997--1998 рр. на Заході з'явилося кілька ґрун-товних праць про малодосліджені події 1920--30-х рр. в Україні. Зокрема, в монографії Т. Гранта висвітлено особливості ви-никнення економічної кризи 1927 -- 28 рр., діяльність політич-ної опозиції, запровадження колективізації, з'ясовано причини голоду 1931--1933 рр. Grant Ted. Russia from revolution to counter-revolution. Foreword byVsievolod Volkov, Leon Trotsky's grendson, introduction by Alan Woods. --London: Wellred Publications, 1997. За редакцією Ш. Плаггенборга побачивсвіт збірник статей під назвою “Сталінізм. Нові дослідження іконцепції”, їх автори проаналізували проблеми колективізаціїта голоду в Україні, наслідки масових репресій проти інтелігенції, з'ясували суть і походження сталінізму, особливості непу,руху опору селян тощо Stefan Plaggenborg (Hrsg.). Stalinismus. Neue Forschungen und Konzepte.-- Berlin Verlag, Amo Spitz. GmbH., 1998..

На початку 1990-х рр. фактологічний підхід переважав вісторичних дослідженнях, а з середини 90-х рр. ситуація дещозмінюється: частіше з'являються теоретичні праці, дослідженняз історіографії ключових проблем історії України Історична наука на порозі XXI ст.: підсумки та перспективи. Матеріа-ли Всеукраїнської наукової конференції (м.Харків, 15-17 листопада 1995 р.).-- X., 1995; Історія і теорія історичної науки та освіти: Харківський історіо-графічний збірник. Вип. 1. -- X., 1995..

Пріоритетною стала проблема національно-державногота культурно-духовного розвитку України XX ст. Протягом 90-х рр. опубліковано десятки колективних та індивідуальнихпраць, тематичних збірників статей, у яких висвітлювалися тео-ретичні та історичні питання державотворення. Вони свідчили про формування окремого напряму в історіографії -- політоло-гічного аналізу проблем державного і національного розвиткуукраїнського суспільства. Актуальні питання історії України 1920--30-х рр. висвітлюються у ряді колективних монографій Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм наУкраїні: 20--ЗО-гі роки. -- К.: Либідь, 1991; Історія України: нове бачення: Удвох томах. --Т. 2.--К.: Україна, 1996.. Історико-політичний аспект проблеми висвітлювали Т. Гунчак,Л. Винар, які розглядали проблему державності в контексті по-літико-історіографічного аналізу Гунчак Т. Україна: перша половина XX ст.: Нариси політичної історії.-- К.: Либідь, 1993; Винар Л. Михайло Грушевський: Історик і будівничийнації. -- К.: Фундація ім. Ольжича, 1995.. Історико-правничі Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. -- К.,1993; Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко 1.Б., Чехович В.А. Українсь-ке державотворення. Словник-довідник. -- К.: Либідь, 1997. та істо-рико-культурні Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність:Міжвідомчий зб. наук. праць. -- К.: Наукова думка, 1992. -- Вип. 1; УкраїнаXX ст.: культура, ідеологія, політика. 36. статей. -- К., 1993. аспекти висвітлення державного будівництвав Україні також є характерною ознакою сучасного історіогра-фічного процесу.

Однією з центральних тем історичних досліджень 90-х рр. стали масові репресії сталінського тоталітарного режиму, їх національні та соціально-демографічні наслідки в Україні. Ця проблема висвітлена у працях Р. Пирога, Ю. Шаповала, В. Пристайка Шаповал Ю.І. Україна 20--50-х років: Сторінки ненаписаної історії.К.: Наукова думка, 1993; Пристайко В., Шаповал Ю. Справа “Спілки Визво-лення України”. Невідомі документи і факти. -- К.: Інтел, 1995. -- 447 с.;. Науково-теоретичними узагальненнями і пошуком концепції істо-ричного процесу так званого перехідного періоду вирізняються монографічні дослідження С. Кульчицького Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1918--1928).-- К.: Основи, 1996; Ціна “великого перелому”. -- К.: Україна, 1991..

У 90-ті роки активізувалася робота по вивченню історико-культурної спадщини, проблем її збереження, відновлення історичної пам'яті народу. Зокрема, в монографї О. Нестулі Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917--1941 рр. -- В 2частинах. -- К., 1995. аналізуються основні етапи та особливості розвитку державної сис-теми охорони пам'яток України з 1917-го по 1941 р., показановплив національної та атеїстичної політики радянської державина стан охорони пам'яток, особливо культового призначення.

Аналіз новітньої наукової літератури з проблем націо-нально-культурних та соціально-економічних відносин в Украї-ні 20--30-х рр. дозволив виявити деякі особливості самого історіографічного процесу. По-перше, це якісно новий етап нагромадження знань про маловідомі і суперечливі питання минув-шини. По-друге, формування концептуальних підвалин сучасної української історичної науки відбувається еволюційно: шляхом подолання догматичних схем, висвітлення суперечливих іс-торичних подій і явищ, усунення міфів, політико-ідеологічнихстереотипів суспільного розвитку, переосмислення теоретичнихоснов історичного пізнання. По-третє, показовим є можливість виокремлення із загального процесу наукового пізнання працьнауково-теоретичного спрямування, концептуально-світогляд-ного та історіографічного значення.

Отже, окремі аспекти теми були предметом ґрунтовного дослідження, але нині є нові сучасні вимоги історичної науки та соціальної практики. Віддаючи належне авторам, які вивчалицю проблематику, необхідно підкреслити, що сьогодні деякі з праць, їх висновки, фактологічна база вимагають суттєвогоуточнення. В українській історіографії і дотепер системно і всебічно не досліджені особливості соціально-економічного такультурного розвитку українського суспільства в контексті на-ціональної політики радянської держави. В той же час вивчення реальних подій 20-- 30-х рр., специфіки соціальних відносин (але винятково в історичному розвитку) забезпечує, на наш погляд, з'ясування важливої науково-пізнавальної проблеми: рівня соціально-політичної готовності і здатності українського суспільства до створення власної держави, а також його ставлен-ня до ідеї унітарної держави тоталітарного типу.

Переосмислюючи концептуальні засади української та зарубіжної історіографії, автор прагнув виявити суперечливі питання державного, соціально-економічного і національно-культурного розвитку українського суспільства 1920-х-- 30-х рр.,намагаючись висвітлити події і факти без войовничого та емпіричного критицизму.

Джерельну базу дослідження становлять насамперед архівні матеріали та періодичні видання (газети, журнали, бюлетенідержавних та громадських установ). Багатоплановий спектр науково-теоретичних і фактологічних питань, які розглядалисяв дисертації, вимагав критичного аналізу опублікованих документів і матеріалів, статистичних довідкових видань, мемуарноїлітератури.

Основна група архівних матеріалів з досліджуваної проблеми зберігається у Центральному державному архіві вищихорганів влади та управління України. Вивчення документів Всеукраїнського центрального виконавчого комітету -- ВУЦВК(Ф. 1) та Ради народних комісарів УСРР (Ф. 2) дозволило прост-ежити законотворчий процес в Україні стосовно формуванняукраїнської радянської держави, виявити суперечливі стосункиреспубліканських та союзних органів державної влади. Науково-інформаційну цінність мають протоколи засідань ВУЦВК'у таРНК УСРР, їхні постанови, накази, циркулярні листи, стенограми, у яких висвітлюються основні етапи державного будівництва та суперечливі питання національних відносин. Най-більша колекція документів з питань розвитку культурно-освітнього життя нацменшин зосереджена в архівному фонді Центральної комісії нацменшин при ВУЦВК'у (Ф. 413).

Особливості формування республіканського бюджету, соціально-економічного розвитку 1920--30-х рр., організаційно-господарський стан промисловості та сільського господарствапростежується за архівними матеріалами Вищої ради народного господарства -- ВРНГ (Ф. 34), Державного планового комітету -- Держплану УСРР (Ф. 337), Центрального статистич-ного управління (Ф. 582), Народного комісаріату фінансів --Наркомфіну УСРР (Ф. ЗО), Української економічної наради приРНК УСРР (Ф. 3040), за Особистим фондом голови Раднар-кому України В.Я. Чубаря (Ф. 4402). Інформативну цінністьстановлять насамперед річні звіти уряду та його підрозділів,листування з економічних питань, протоколи та стенограмизасідань ключових наркоматів, доповідні записки, статистико-економічні звіти.

Важливу інформацію про українізацію, становище книгодрукування, про розвиток шкіл різного рівня, поширення мови,діяльність культурно-освітніх закладів містять матеріали архів-ного фонду Народного комісаріату освіти УСРР (Ф. 166), Державного видавництва України (Ф. 177). Проблеми соціально-культурного та економічного розвитку досліджувалися на базідокументів Всеукраїнської центральної ради профспілок (Ф.2605), Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції (Ф. 539). Використано акти контрольно-ревізійних обстеженьгосподарських і державних установ, аналітичні довідки, протоколи, статистичні відомості вибіркового перепису населення за національними та професіонально-соціальними ознаками.

Оригінальні документи про суспільно-політичне життя вУкраїні зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Джерелознавче та науково-пізнавальне значення мають протоколи політбюро ЦК КП(б)Ута матеріали до них (Ф. І, п. 6), а також матеріали оргбюро ЦККП(б)У (Ф. І, п. 20). Подібна група документів, а саме стено-грами пленумів ЦК КП(б)У та ВКП(б), зосереджені в Російсь-кому центрі збереження і вивчення документів новітньої історії(Ф. 17). Інформацію про економічний розвиток УСРР маютьфонди Державного архіву Російської Федерації (Ф. 7446).

Частково використані матеріали Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України.

Цінним джерелом є опубліковані стенографічні звіти таокремі постанови і резолюції з'їздів, пленумів ЦК і конференційРКП(б) і КП(б)У, з'їздів Рад та сесій ВЦВК, ЦВК СРСР, ВУЦВК, а також інформативні матеріали з названих архівів Російської Федерації, ЦДАЛМ України, Інституту рукописів На-ціональної бібліотеки ім. В.І. Вернадського та ін. У дисертаціївикористано понад 20 архівних фондів різних установ: партійних, державних, громадських, кооперативних, культурно-освітніх.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали Всеукраїнських з'їздів Рад Шостий Всеукраїнський з'їзд Рад, 14--18 грудня 1921 р.: Стенограф.відчит. -- X.: ВУЦВК, 1921. Материалн УІІ-го Всеукраинского сьєзда Сове-тов, 10--14 декабря 1922 года: Стенограф, отчет. -- X.: Изд-во управделамиВУЦИК,1922.--11Зс., звіти уряду про соціально-економічнийрозвиток республіки Отчет о деятельности Рабоче-крестьянского правительства Украинс-кой социалистической советской республики за ііериод с 1 октября 1922 по Іоктября 1923 і. -- X.: Изд-е Упр. делами СНК УССР, 1924.; Звіт Робітничо-селянського уряду України за 1923--24 рік: До ЇХ Всеукраїнського з'їзду Радробітничих, селянських та червоноармійських депутатів. --X.: ВУЦВК і РНКУСРР, 1925 та ін.. Особливу науково-інформативну цінність мають матеріали VII Всеукраїнського з'їзду Рад, що відбувся 10--14 грудня 1922 р. Стенограма доповіді М. Фрунзе проутворення УСРР та промов делегатів зїзду (М. Скрипника, Г. Петровського, П. Любченка, В. Порайка) дають відповідь насуперечливі питання державного будівництва, національно-культурного розвитку в Україні.

Велику групу джерел, використаних у дисертації, репрезен-тують постанови, накази, декрети ВУЦВКу та РНК УСРР, які виходили друком у 1920--30-х рр. у “Збірнику узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України”. Переважна більшість державних актів торкалася організаційно-господарськихпитань промисловості, сільського господарства, кооперації, алезначна частина стосувалася національно-культурного розвиткуреспубліки, особливо українізації (постанови та закони про мову, про українізацію державних установ тощо).

Частину джерел дисертаційного дослідження становлятьстатистичні збірники, у яких вміщені показники соціально-економічного розвитку УСРР, простежується його динаміка тапитома вага в економічному розвитку СРСР Збірник статистично-економічних відомостей про сільське господарст-во УСРР. -- Випуск 2. -- X.: Господарство України, 1920; Массовое просве-щенис в СССР (к итогам первой пятилетки). -- М.;Л.: Соцзкгиз, 1933. --Часть 2; Состав руководящих работников й специалистов Союза ССР. -- М.:ЦУНХУ Госкомплана СССР, 1936. га ін.. Необхідно виок-ремити видання статистичних матеріалів про національнийсклад робітників і службовців України за наслідками спеціального обстеження, проведеного Всеукраїнською радою професійних спілок України в жовтні-- листопаді 1929 р. Національний ііерепис робітників та службовців України (жовтень --листопад 1929 р.): Збірник статистичних матеріалів за редакцієюІ.Златопольського. --X.: Український робітник, 1920. Длявивчення національних відносин були використані також стати-стичні показники зі збірника матеріалів про нацменшини в Україні, підготовленого ВУЦВК'ом Итоги работьі среди национальньіх меньшинств на Украине (по мате-риалам Центральной комиссии национальньіх меньшинств при ВУЦИК). --X.: Изд-е ЦК нацмен, при ВУЦИК, 1927. Статистичні збірники,опубліковані впродовж 20-х рр., досить об'єктивно відтворюва-ли соціально-економічний розвиток республіки.

Джерельну базу дослідження також становлять матеріалиперіодичних видань: газет “Правда”, “Известия”, “Вісті ВУЦВК”,“Комуніст”, “Промышленность й торговля Украины”, “Торгово-промышленная газета”, “Вісті ВУЦВК”, а також журналів: “Плановое хозяйство”, “Хозяйство Украины”, “Хозяйство й управле-ние”, “Більшовик України” та ін. В науково-публіцистичномужурналі "Исторический архив", що нині виходить у Москві засприяння Державної архівної служби Російської Федерації, вияв-лено архівні матеріали і документи про особливості розкуркулен-ня в Україні, про масові депортації українських селян за Урал, доСибіру. Взаємини Сталіна з політичними і державними особамиУкраїни можна простежити за опублікованими в “Историческомархиве” реєстром-списком відвідувачів його кремлівського кабінету (1994 р., №6; 1995 р., № 1--3).

У розділі другому “Політико-організаційні особливостістановлення української радянської державності” висвітлюються характерні риси унітарної держави, основні принципи її більшовицької моделі, організаційно-правові підвалини функціонування УСРР, показано її фактичний статус у складі СРСР, вияв-лено суперечливі проблеми у взаєминах республіканського і со-юзного урядів, виокремлено позицію Х.Раковського стосовнонаціонально-культурного розвитку України, досліджується національний склад та соціально-класові ознаки партійно-держав-ної номенклатури.

У розділі досліджуються з нових науково-теоретичних позицій ідейно-політичні та організаційно-правові основи функці-онування багатонаціональної соціалістичної держави, яку уособлював СРСР, здійснено порівняльний аналіз позицій та поглядів більшовицьких лідерів (В. Леніна, Л. Троцького, И. Сталіна, Х. Раковського, М. Фрунзе) стосовно проблем національно-дер-жавного будівництва.

Термін “українська радянська держава”, що виник на початку 1920-х рр., історики майже не використовували, а натомість всіляко поширювали інше визначення: “союзна багатонаціональна держава”. Зарубіжні дослідники вважали, що за “інтернаціональним” змістом соціалістичної державності більшовики намагалися приховати і водночас "протиснути" ідею “єдиної і неподільної Росії”. Історико-теоретичний підхід до проблеми становлення та діяльності радянської держави в Україні вконтексті національної політики дозволив виявити справжнійстатус УСРР, її права, повноваження та обов'язки. Дослідникитеорії та історії держави, наголошується в дисертації, зверталиувагу переважно на позитивні сторони, намагалися показатилише переваги радянської за формою та соціалістичної за зміс-том держави, нехтуючи виявленням внутрішніх суперечливихпроблем та закономірностей її розвитку.

Національне питання, яке набуло особливої ваги упродовж першої половини 20-х рр., співпало з періодом формуван-ня нового типу державних відносин не випадково. Ідея соціалістичної держави -- логічний наслідок розвитку більшовицькоїдоктрини соціалізму. Саме вона, наголошується в дисертації, спонукала до запровадження монопартійної політичної системивлади, державної власності на засоби виробництва, до держав-ної монополії на основні галузі суспільного виробництва, а від-так зумовила й утворення унітарної держави тоталітарного ти-пу.

У роботі підкреслюється, що ставлення більшовиків донаціонального питання залежало від історичних обставин, а саму проблему міжнаціональних відносин вони розглядали в контексті власної політичної доктрини. Національне питання в ній посідало другорядне місце і завжди виступало засобом для досягнення політичних завдань: зміцнення своєї влади. Більшість населення національних республік, в тому числі й України, становило селянство. Шляхом запровадження нової економічноїполітики і часткового обмеження централізаторських функційрадянської держави, часткового задоволення національно-культурних потреб “селянських” республік більшовики прагнули зміцнити свій лад.

Досліджуючи обставини утворення СРСР як унітарноїдержави, дисертант дійшов висновку, що протистояння, якеспостерігалося між більшовицькими вождями стосовно приєднання чи об'єднання республік, торкалося переважно виборуорганізаційних форм, але непохитною залишалася ідея самеунітарної держави. Вона матеріалізувалася не тому, що цього, наприклад, хотіли Сталін чи Ленін, а тому, що відповідала ос-новним принципам більшовицької доктрини соціалізму. Монопартійна система політичної організації суспільного життя обумовила адекватну форму державної організації, уособленнямякої став СРСР.

Розгляд особливостей становлення та функціонуванняукраїнської радянської держави дозволив зробити висновок, що від часу проголошення УСРР її державний суверенітет був фіктивним. Після договору 28 грудня 1920 р. між РСФРР іУСРР, а згодом фактичного підпорядкування радянською Росією ключових наркоматів українська радянська державність зберегла лише форму, зовнішні атрибути, які до того ж мали спільну з РСФРР соціалістичну символіку. Утворення СРСР ще більше обмежило формально продекларовані права союзних республік.

Упродовж десятиліть проблема становлення радянськоївлади в Україні належала до пріоритетної тематики історико-політологічних досліджень. Історики держави і права виокремлювали класову природу соціалістичної держави, захищаючи її переваги перед іншими формами суспільної самоорганізації людей, але не звертали уваги на функціональні та соціально-економічні засади з точки зору справжніх національних особливостей розвитку народів колишньої Російської імперії.

Аналіз обставин утворення союзної держави показав хибні сторони сталінської періодизації об'єднавчого руху, яка, хоч імала струнку логічну та хронологічну завершеність, однак невідповідала історичним подіям в Україні. Перша фаза, за визначенням Сталіна, тривала упродовж 19181921 рр. і завершилася укладенням “воєнного союзу радянських республік”, а протягом другої, що тривала з кінця 1921-го до початку 1922 р., відбулося “дипломатичне об'єднання радянських республік”. Особливістю третьої фази, яка припадала на 1922 р., було “господарське об'єднання”. В Україні, особливо протягом 1918--1919 рр., відбувалися дещо інші процеси, а сам об'єднавчий рух не бувсправжнім волевиявленням українського народу. Військово-дипломатичний та господарський союз радянських республік, якорганізаційно-правова інституція, виник майже одночасно. Зокрема, зміст декрету ВЦВК від 1 червня 1919 р. про об'єднанняармії, військових установ, транспорту, фінансової системи, раднародного господарства спростовує сталінську періодизаціюпоступового укладення союзу та тлумачення ним самого“об'єднавчого руху”.

Ідея запровадження унітарної держави визріла в Москві, атак званий “об'єднавчий рух” був насправді процесом виснажливого приєднання національних республік до всесильного центру, який зосереджував безроздільну й абсолютну владу надними. Відбувалося поступове “відщеплення” військово-дипломатичних та господарсько-економічних прав республік, обмеження та виключення можливостей їх самобутнього національно-культурного розвитку. Укладення союзного договору міжРСФРР та УСРР 28 грудня 1920 р., наголошується в дисертації, юридичне затвердило факт позбавлення України регулятивно-управлінських прав стосовно розвитку промисловості, сільського господарства, формування власного бюджету, створення самодіяльних наркоматів принципового значення, які б свідчили насамперед про її економічний суверенітет. Стосунки між Росією та Україною формально вважалися міждержавними, анасправді не виходили за межі внутрівідомчих господарсько-економічних взаємин на рівні об'єднаних наркоматів. Республіканські наркомати, за виключенням Наркомосу, мали статус обласних філій союзних органів державної влади в Україні.

Малопомітним, але досить важливим для розуміння процесу становлення союзної держави є той факт, що УСРР не булла ініціатором її утворення. Аналіз документів РНК УСРР таВУЦВК щодо формування єдиної держави свідчить про спробивдосконалення принципів взаємин між її суб'єктами на договірних засадах.

У розділі зазначається, що наявність в Україні політичних партій (УКП та ін.) і течій, особливо за умов багатоукладності економіки непівського періоду, якщо і не загрожувала фізичнимусуненням радянської влади, то становила значну ідейно-теоретичну і політичну перешкоду більшовикам на шляху формування унітарної держави. З іншого боку, вивчення програм і самоїдіяльності деяких українських політичних партій, у тому числі йКП(б)У, свідчить про суперечливу еволюцію розвитку їх власних концепцій державотворення: від схвалення ідеї федерації до визначення необхідності самостійної національної держави, відмонархічного до республіканського устрою, від національно-територіальної автономії до унітарної держави. Як відомо, проголошення СРСР відбулося наприкінці грудня 1922 р., аузгодження організаційно-правових основ функціонування союзної держави тривало впродовж 1923 р. Цей процес виявивсядосить суперечливим і неоднозначним, особливо з питань національно-культурного розвитку республік, визначення їхніхправ і повноважень.

Національний склад та соціально-класові ознаки партійно-державної номенклатури, зазначається в дисертації, малодосліджена проблема, хоча в історіографії є декілька праць, яківирізняються світоглядними, теоретико-методологічними принципами та джерельною базою. У розділі підкреслюється тойфакт, що командно-адміністративна система управління суспі-льно-державними процесами вимагала відповідного рівня службовців. Найголовнішими ознаками їх підбору були: партійність, соціальне походження, революційний стаж, освіта іфах. Вивчення національного складу ключових наркоматів,промислових трестів та громадсько-політичних організацій вУкраїні показало, що в них переважали неукраїнці. Абсолюти-зація політичної влади та її зосередження поза Україною,невелика частка українців в КП(б)У і в основних наркоматах, партійно-класові критерії підбору та призначення керівногоскладу директорського корпусу промисловості, сільськогосподарських установ, секретарів комітетів партії свідчили про залежний статус УСРР в складі унітарної держави.

Суперечливі організаційно-політичні принципи становлення і діяльності союзної держави зумовили її відповідне став-лення до перспектив національно-культурного розвитку України, особливо мови, літератури, мистецтв: від заперечення їхправа на існування до визнання необхідності рахуватися з ними, від ігнорування і переслідування інтелігенції до її залученняв інтересах зміцнення радянської державності в Україні.

Розділ третій “Соціально-економічні підвалини національ-ного відродження в роки нової економічної політики” присвячений з'ясуванню курсу політичного керівництва, тенденцій економічного розвитку України, визначенню закономірностей духовного життя, ролі й місця в ньому інтелектуальної еліти, соціально-культурної ідентичності та національної самобутностіукраїнського народу. Аналізуючи соціально-економічні проб-леми спільно з духовними, автор прагнув об'єктивніше підійтидо визначення особливого і специфічного, спільного і відмінно-го, самобутнього і типового в розвитку українського суспільства періоду співіснування різних економічних укладів, розмаїттяформ духовного, культурно-мистецького життя в Україні.

Досліджуючи тактико-стратегічну суть нової економічноїполітики більшовиків, автор дійшов висновку, що неп не бувзакономірністю соціально-економічного розвитку країни заумов радянського ладу. Він виник як засіб досягнення конкретних господарських та політико-економічних завдань. Збереження політичної стабільності після виснажливої громадянськоївійни, зміцнення соціально-економічного союзу промисловихробітників з селянами забезпечували більшовикам “перепочинок” для чергового масштабного експерименту і маневру. Томуі відбулася зміна курсу в економічній і національній політиці.

Нова економічна політика -- досить багатопланова науково-теоретична проблема, яка залишається малодослідженою, незважаючи на значну низку праць, у яких є абревіатура неп. З'ясування суті, мети і завдання нового економічного курсубільшовиків, наголошується в дисертації, сприятиме правильному тлумаченню багатьох інших питань. Безперечно, що проста зміна продрозкладки продподатком далека від сутнісної характеристики непу, оцінки її мотивів та завдань. В дисертаціїзапропоновано системний аналіз цієї неоднозначної проблеми. Тактико-стратегічну суть непу досить вичерпно показав М. Бухарін. Лібералізація ринкових відносин, дозвіл і часткова підтримка державою приватного сектору економіки, відродження кооперації - все це сколихнуло підприємницьку ініціативу дрібних товаровиробників, відволікло селянство від політичних питань, стимулювало певним чином розширене відтворення, а відтак сприяло зміцненню економічних основ радянського ладу. Неп, як зазначається в дисертації, став засобом досягнення конкретних господарських та політико-економічних завдань. Його прикінцевою метою було зміцнення соціалістичних форм господарювання та усунення капіталістичних, але економічними методами.

У дисертації йдеться про безпосередній зв'язок непу з формуванням єдиної союзної держави. Збереження політичної стабільності та соціального миру після виснажливої громадянськоївійни і руйнівних наслідків політики “воєнного комунізму”, налагодження економічних взаємин між промисловістю та сільським господарством забезпечували не лише “перепочинок” напе-редодні чергового більшовицького експерименту, а також створювали умови для розвитку нового типу відносин між суб'єктами союзної держави. Багатоукладність економічногожиття породила ілюзію про демократизацію суспільного розвитку, рівноправність націй та етнонаціональних груп на шляху їхнього державотворення. Розвиток українізації показав дещо інші наміри більшовиків. Вони форсували її запровадження, алеобмежили реалізацію сферою культури, мови, літератури, освіти, заборонивши здійснення відповідних перетворень в галузі політики та економіки.