Історія України

Размещено на http://www.allbest.ru

Білет №1

1.1 Порівняйте плани Антанти та Троїстого союзу щодо України напередодні Першої світової війни. Розкрийте перебіг воєнних дій на території України у 1914р.

україна війна грушевський багатопартійна

Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, АвстроУгорщина, Німеччина і Румунія.

Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов'янських народів, прагнула завершити справу російських царів, об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. За гарбання цих земель переслідувало мету придушити гніздо "мазепинства", яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну Всі плани російського генерального штабу вістрям наступу російської армії спрямовували в Галичину.

АвстроУгорщина, в свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях АвстроУгорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю АвстроУгорщини.

Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині, як з боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один з найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції..., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям..." У 1897р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії". Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були фактично вичерпані.

Відразу після початку Першої світової війни українські землі стали театром бойових дій між російською армією та військами австронімецького блоку або прифронтовою зоною. На цій території діяв російський ПівденноЗахідний фронт.

У серпнівересні 1914р. росіяни спрямували свій удар в Галичину, де розгорнулась Галицька битва. В результаті цієї битви росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною .та вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австроугорські війська втратили 400 тис. осіб, з яких 100 тис. були полонені. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів АвстроУгорщина уникнула остаточного розгрому. Оволодіння Галичиною характеризувалося росіянами як завершення "справи великого князя Івана Калити".

Наступним успіхом росіян стала успішна облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915р. В результаті росіяни взяли в полон ще 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат.

На завойованій території російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генералгубернатора графа Олексія Бобринського, мав запровадити "русские начала" у житті населення краю. Так, у Галичині запроваджувались російська мова і російське законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади, культурні організації. Почалось по-вернення грекокатоликів у православ'я. Майже всіх представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку грекокатолицької церкви на чолі з митрополитом А.Шептицьким, вивезено вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми. Російська окупація тривала до весниліта 1915р.

1.2 Розкажіть про культурне життя в Україні у другій половині 40х на початку 50х років

Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Перемога СРСР у війні посилила розвиток у радянському суспільстві процесів, які взаємовиключали один одного: зміцнення тоталітарного режиму (офіційно вважалось та активно пропагувалось, що саме він забезпечив кінцевий успіх) і зростання суспільної свідомості. Війна радикально підірвала ідеологію "гвинтика", адже її могли виграти лише самостійно мислячі, а не сліпі виконавці волі вождя.

Величезний жертовний внесок народу у перемогу пропорційно збільшив у його свідомості не тільки відчуття самоповаги, а й поклав початок відродженню відчуття господаря країни, суспільства, своєї історії. Суттєвий вплив на світосприймання українців справило перебування їх за кордоном, знайомство із західним способом життя. Війна показала народу всю аморальність, антигуманність режиму абсолютної особистої диктатури, створивши передумови для критичної оцінки суспільством і системи влади, і особи керівника. Існувало переконання, що після величезних жертв і перемоги український народ, як і інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення матеріаль-ного життя і справедливий демократичний лад.

Однак відповіддю режиму на ці вимоги часу стали не реформи, а його самоконсервація. Сталінський режим посилив контроль над суспільством, особливо в царині ідеології. Прояви національної самосвідомості, критичний підхід до будьяких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів все це кваліфікувалося як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність і, як наслідок, вело до морального і фізичного знищення діячів культури.

Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ почалося після визволення території України від німецькофашистських загарбників. Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами, руками самого населення "методом народної будови". В 19441945 рр. у республіці було відбудовано і побудовано 1669 шкіл. Довоєнна мережа шкіл практично відновилась, але цього не вистачало: у середині 50х років 16 тис. шкіл (33,2% від їх загальної кількості), в яких навчалося 1,67 млн. дітей, змушені були організовувати заняття в дві, а то і три зміни. Значна кількість цих закладів, особливо в сільській місцевості і у робітничих селищах, розміщувалася у приміщеннях, мало пристосованих для занять. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах та навчальному обладнанні.

Труднощі, що стояли перед освітньою системою, призвели до швидкого зростання вечірніх шкіл. Були засновані також курси для дорослих, професійні заочні школи. У 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти.

Внаслідок проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів зросла з 99 до 325 тис. у 1956 р. Правда, майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях.

У повоєнні роки відновилася робота науководослідних установ України, внесено ряд змін в організацію наукових досліджень. У 1945 р. налічувалося 267 науководослідних установ, у 1950 р. 462, в тому числі понад ЗО академічних інститутів. Зміцнювалася, хоча й повільно, матеріальнотехнічна база науководослідних установ. Зростав кадровий потенціал. Кількість науковців досягла у 1950р. 22,3 тис. осіб.

Вчені України досягли значних успіхів у дослідженні фундаментальних наук, їх наближенні до потреб господарства. У республіці в 1946р. було запущено перший в СРСР атомний реактор. У 1956р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів в СРСР став виходець із Житомирщини С.Корольов. Під керівництвом С.Лебедєва у Києві в 19481950 рр. було виготовлено першу в Європі цифрову обчислювальну машину. Значним технічним досягненням була побудова в 1953 р. найбільшого тоді в світі суцільнозварного моста через Дніпро довжиною понад 1,5 км.

Значної шкоди розвитку біологічних наук завдала "лисенківщина". В 19471948рр. відновилися переслідування генетиків. Президент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т.Лисенко, підтриманий Сталіним, оголосив ген міфічною частинкою. В Україні переслідувань зазнали вченібіологи Д.Третьяков, М.Гришко, І.Шмальгаузен, І.Поляков, С.Делоне, що на багато років загальмувало розвиток біологічної науки.

В складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва. Всупереч обставинам, у 4050х роках створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу.

Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О. Гончара, автора трилогії "Прапороносці", повісті "Земля гуде". Плідно творили також прозаїки В.Козаченко, В.Собко, письменник і режисер О.Довженко, гуморист Остап Вишня (П.Губенко), поети М.Рильський, П. Тичина, В.Сосюра, А.Малишко, Л.Первомайський.

Дещо відновлене українське національнокультурне життя зазнало удару в період "ждановщини" (19461949 рр.).

За період з 1946 по 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Цькували не лише письменників. Переслідувань зазнали українські композитори Б.Лятошинський, М.Колесса, М.Вериківський, К.Данькевич (опера "Богдан Хмельницький"), науковці. .

Наприкінці 40х на початку 50х років розгорнулася боротьба проти "низькопоклонства" перед Заходом, "космополітизму". Об'єктом переслідувань були обрані літератори, митці, учені.

1.3 Розкрийте питання про створення Організації Об'єднаних Націй, роль і місце України в цьому процесі

1 січня 1942 р. у Вашингтоні було підписано декларацію 26 держав про безкомпромісну боротьбу проти фашистського блоку Декларацію Об'єднаних Націй. Восени 1944р. представники СРСР, США, Англії та Китаю підготували пропозицію про створення 00Н і обговорили основні положення Статуту 00Н, але не змогли до кінця розв'язати проблеми заснування Організації Об'єднаних Націй.

На Ялтинській конференції в лютому 1945 р. було прийнято рішення про скликання установчої конференції 00Н 25 квітня 1945 р. в СанФранциско. Учасниками конференції могли бути всі держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Право стати членами 00Н отримали Українська і Білоруська РСР.

При обговоренні питання механізму діяльності 00Н між лідерами 3х держав виникла дискусія. Позиція Сталіна полягала в тому. що великі держави, які винесли на собі основний тягар війни, несуть відповідальність і за мир. Тому малим країнам в 00Н не потрібно надавати таких прав, користуючись якими вони могли б суперечити великим державам. Рузвельт погодився з цією думкою Сталіна. Черчілль, однак, заперечив: "Нехай орел дозволить малим пташкам співати, проте звертати увагу на їхній спів не варто".

Конференція в СанФранциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 р. У ній взяли участь близько 300 делегатів від 46 країн світу. При обговоренні Статуту 00Н виникло дві проблеми: щодо прийняття рішень в Раді Безпеки та питання управління колоніями та залежними територіями.

Відносно першої з них була прийнята радянська пропозиція, згідно з якою рішення Ради Безпеки (СРСР, США, Англія, Франція, Китай) приймаються одноголосне. Ці країни також користувалися правом "вето". Завдяки цьому праву виключалась можливість використання авторитету міжнародної організації для виправдання дій, які суперечать принципам статуту 00Н. Проте це знижувало ефективність 00Н як інструменту захисту миру, оскільки дійти згоди країнам з різними інтересами було складно.

Щодо другої проблеми вирішено, що система опіки повинна сприяти розвитку народів залежних територій "в напрямку до самоуправління або незалежності".

У прийнятому на конференції статуті 00Н зазначалось, що метою нової організації є підтримання міжнародного миру і безпеки колективними заходами, розвиток дружніх відносин між країнами, здійснення міжнародного співробітництва при розв'язанні проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. 00Н була заснована на принципах суверенної рівноправності всіх членів, мир-ного улагодження суперечок, утримання від застосування сили. 00Н не мала права втручатись у внутрішні справи, крім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримання миру.

Офіційною датою створення 00Н вважається 24 жовтня 1945р., коли набрав чинності статут 00Н.

Вищим органом 00Н визначено Генеральну Асамблею, яка збирається на свої сесії один раз на рік. До її обов'язків входить затвердження бюджету організації, прийняття нових членів, обрання непостійних членів Ради Безпеки. Економічної і соціальної Ради, Ради з питань опіки, Міжнародного суду, Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем 00Н.

Постійно діючим органом є Рада Безпеки, яка на той час складалася з 11 членів (тепер 15:10 непостійних, які обираються на два роки, і 5 постійних). На неї покладено обов'язки підтримання миру. Для реалізації своїх повноважень РБ має право накладати санкції, вводити блокаду і застосовувати силу. У вирішенні всіх питань, крім процедурних, потрібна одностайність постійних членів РБ.

Пізніше під егідою 00Н було створено різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО Організація з питань освіти, науки і культури, ВОЗ Всесвітня організація охорони здоров'я, МОП Міжнародна організація праці, ФАО Продовольча і сільськогосподарська організація, ЮНІСЕФ Дитячий фонд 00Н і т.д.

У 1948р. 00Н прийняла Декларацію прав людини та Пакт про громадянські і політичні права, в яких усі країни закликались до встановлення в їхній політиці пріоритету інтересів особи над класовими та національними.

Новий етап в діяльності 00Н наступив у 60ті роки, коли до членів організації було прийнято багато нових держав. Організація стала перетворюватися на справжній інструмент збереження миру і розвитку співробітництва між державами. У різні "гарячі точки" на Близький Схід, у Сомалі, Намібію, Камбоджу, в 1990х роках у Югославію за рішенням 00Н направлялись її війська "блакитні шоломи".

Однак на роботу Організації Об'єднаних Націй значний вплив чинила "холодна війна". Кожна наддержава прагнула заручитись підтримкою якнайбільшого числа її членів.

Після розпаду СРСР і завершення "холодної війни" назріла потреба реформування 00Н і перетворення її в дієвий орган міжнародної влади, а також активізації ролі 00Н у розв'язанні глобальних політичних, економічних, сировинних, екологічних та інших проблем.

Нині нараховується 189 членів 00Н. Головою 52ї сесії Генеральної Асамблеї 00Н було обрано міністра закордонних справ України Г. Удовенка.

Білет №2

2.1 Складіть розгорнутий план теми "Національний рух у Наддніпрянській Україні» 19151917рр."

І. Реакція лідерів національного руху в Наддніпрянській Україні на початок Першої світової війни:

1. Позиція ТУП (Товариство українських поступовців);

2. Позиція частини УСДРП на чолі з С.Петлюрою;

3. Позиція частини УСДРП на чолі з В.Винниченком;

4. Радикалізація молодіжної частини українського руху, проголошення гасла Самостійної України.

II. Умови розгортання національного руху в роки Першої світової війни:

1. Звуження легальних меж політичної діяльності;

2. Переслідування українських діячів, закриття українських періодичних видань;

3. Заслання лідера українського руху М.Грушевського до Симбірську.

III. Українська революція:

1. Передумови і причини революції;

2. Лютнева революція в Росії 1917 р. і початок Української революції.

3. Утворення Центральної Ради. Київ, 4(17) березня 1917 р.

4. 100тисячна демонстрація в Києві на підтримку Центральної Ради.

5. Відкриття Українського Національного Конгресу. Київ, 6(19) квітня 1917 р.

6. Перший Всеукраїнський військовий з'їзд.

7. Проголошення І Універсалу Центральної Ради 10.06.1917 р.

8. Створення Генерального Секретаріату Центральної Ради на чолі з В.Винниченком.

9. Прийняття II Універсалу Центральної Ради 3.07.1917 р.

10. Збройний виступ полуботкінців у Києві 46.07. 1917 р.

11. З'їзд поневолених народів у Києві 814.09.1917 р.

12. Формування "вільного козацтва".

13. Засудження Центральною Радою жовтневих подій в Петрограді.

14. Прийняття III Універсалу Центральної Ради. 7.11.1917 р.

15. Проголошення Української Народної Республіки.

16. Захист УНР національнопатріотичними силами від наступу військ Радянської Росії.

2.2 Проаналізуйте здійснення повоєнної відбудови в Україні та визначте її особливості порівняно із західноєвропейськими країнами

Потреба відбудови господарства України реально постала перед українським народом ще в ході звільнення території республіки від німецькофашистських загарбників. Україну необхідно було піднімати з руїн і попелу.

Модель відбудови господарства була копією індустріалізації з усіма її недоліками. Перевага надавалася кількісним показникам перед якісними. Неминучим було й використання репресивнокаральних методів "закріпачення" колгоспників шляхом обмеження пересування. У 1948 р. Верховна Рада СРСР прийняла указ про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя.

"Холодна війна" робила неможливим використання західної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги. Більше того, СРСР надавав матеріальну підтримку "народнодемократичним" режимам у країнах Східної Європи.

Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР було прийнято у серпні 1946 р. Передбачалося відновлення виробничих потужностей України, підвищення рівня валової продукції промисловості порівняно з довоєнним на 13%. Зверталась увага на відродження аграрного виробництва, легкої та харчової промисловості.

Протягом 19461950рр. обсяг капіталовкладень у господарство країни становив понад 65 млрд. крб. (у довоєнних цінах). Це перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п'ятирічки, разом узяті. В сільське господарство спрямовувалося всього близько 7% капітальних вкладень. Селянство утискувалося великими податками, в тому числі навіть на фруктові дерева.

Результати відбудовного періоду неоднозначні. З одного боку, було загоєно рани війни, відбудовано промисловість. Обсяг валової продукції промисловості України в 19461950рр. збільшився в 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15%. Були відбудовані шахти в Донбасі, Дніпрогес, заводи "Запоріжсталь" і "Азовсталь", машинобудівні підприємства Києва і Харкова та багато інших.

З іншого боку, соціальна ціна досягнутого була дуже високою. За Україною зберігалася висока енерго і матеріалоємність продукції. Відбудова здійснювалася за рахунок соціальної сфери й тих галузей, які забезпечували споживання. Як наслідок, обсяг виробництва в легкій промисловості становив у 1950 р. лише 80% довоєнного; зберігався дефіцит промтоварів і продуктів харчування. Зниження реального рівня життя, тяжкі житлові й побутові умови характерні були для більшості населення. Скасування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи у 1947 р. ще в більшій мірі переклали на плечі трудящих тягар відбудови.

Одним із наслідків антилюдської моделі відбудови народного господарства був голод 19461947 рр.

Об'єктивною передумовою продовольчих труднощів стала малосніжна зима й весняна посуха 1946 р. Урожайність зернових знизилася до 3,8 ц/га в колгоспах і 4,5 ц/га в радгоспах. Однак головна причина третього "радянського" голодомору полягала в політиці держави: практично повна реквізиція на селі продовольчих ресурсів, причому частину з них продавали за кордон, щоб одержати кошти для промисловості. Замість допомоги голодуючим поширювались репресії. Ситуація ускладнювалася розораністю підсобних господарств.

Голод лютував у 16 областях України. Померло близько 1 мли. осіб 3 млн. осіб тяжко хворіли. Отже, відбудова господарства відбувалася за рахунок страхітливого знущання над народом й надмірного напруження його зусиль.

2.3 Дайте порівняльну характеристику демократичним революціям 19891991 рр. у країнах Центральної та Східної Європи

На кінець 80х років тоталітарні режими у Східній Європі вичерпали всі свої можливості для подальшого прогресу суспільства. Першими симптомами кризи, яка насувалась, стало погіршення економічної ситуації і, відповідно, поява нових соціальних проблем. З'явились такі суспільні риси, які не притаманні тоталітарному соціалізму, як безробіття, інфляція та падіння життєвого рівня. Таким чином, почали зникати ті риси суспільства, які асоціювались із "завоюванням соціалізму": стабільність, тверді ціни. Тоталітарна система вичерпала останні аргументи на свій захист. Замовчувати і приховувати масштаби кризи виявилось неможливим в силу більшої відкритості східноєвропейських країн, ніж СРСР, а також через відсутність значних стратегічних ресурсів, які могли б згладжувати негативні прояви кризи. Масове невдоволення існуючими порядками робили неефективною колишню систему контролю над суспільною свідомістю, без якої тоталітарне суспільство не може існувати.

Спроби придушити невдоволення силою були безперспективними, тому що саме по собі посилення репресивного характеру режиму не вирішило б економічних проблем, а тільки відтягувало процес падіння тоталітарної системи. Яскравим прикладом цього є введен-ня воєнного стану в Польщі, жорстокість режиму в Румунії та Албанії.

Таким чином, криза тоталітарного режиму у Східній Європі виявилась загальною. Вона включала у себе економічну, соціальну, політичну й моральну кризи. Для переростання кількісних показників (накопичення невдоволення) в якісні (зміна суспільного устрою) потрібні носії нового суспільного ладу. В умовах тоталітарної системи носіями демократичних ідей може бути інтелігенція (це пов'язано зі специфікою її праці, соціальним статусом і т.д.) і студентська молодь, яка в силу своїх вікових особливостей схильна до сприйняття нових ідей і рішучих дій по їх втіленню. Але цим верствам суспільства, не маючи економічної основи для своїх дій і будучи залежаними від тієї ж тоталітарної держави, не під силу самостійно здійснити соціальну революцію.

Тому для початку соціальних революцій у країнах Східної Європи потрібен був зовнішній поштовх, який би ослабив тоталітарну державу. Таким поштовхом стала перебудова в СРСР.

Перебудова сприяла посиленню впливу реформаторських елементів у комуністичних партіях і, одночасно, дискредитації консервативного неосталінського керівництва у цих партіях.

Також вона позбавила народи Східної Європи страху перед можливістю радянської інтервенції (М.С.Горбачов у відносинах з країнами Східної Європи відмовився від "доктрини Брежнєва" і визнав право народів цих країн самостійно обирати шлях свого розвитку).

За своїм характером революції у Східній Європі були демократичними і антитоталітарними. Крім Румунії та Югославії, зміна влади відбулась мирним шляхом.

Майже у всіх країнах події розгорталися з приходом до влади прихильників "оновлення соціалізму" в компартіях (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія). Прихильники "оновлення" на перших же демократичних виборах отримували більшість на хвилі критики тоталітаризму, комунізму і комуністичних партій і, прийшовши до влади, починали здійснювати реформи, які по суті приводили не до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: проводилась приватизація державного сектора економіки, заохочувався бізнес і створювались ринкові структури. У політичній сфері проголошувався плюралізм і багатопартійність.

У зовнішній політиці був взятий курс на радикальну переорієнтацію на Захід, ліквідацію РЕВ і ОВД, виведення радянських військ.

Таким чином, спочатку відбувалась зміна влади, а потім під не підводилась відповідна політична (ліберальна демократія), соціальна та економічна база (створення соціальноорієнтованого господарства). За таким швидким переходом від тоталітаризму до демократії не встигали ні політична, ні соціальна, ні економічна структура східноєвропейських суспільств. До того ж. і морально значна частина населення не була підготовлена до життя у суспільстві, де кожен сам за себе і держава вже не гарантує відносно стабільний рівень життя.

Труднощі революцій значною мірою були викликані невідповідністю політичної системи принципам ліберальної демократії, а отриманий у спадщину важкий економічний стан робить перехід економіки на ринкові рейки найбільш болючим: спад виробництва інфляція, зниження соціального статусу у значної кількості громадян.

Зрештою, на певному етапі революції складається ситуація, коли невдоволення соціалізмом змінюється невдоволенням демократією, яка навіть не встигла проявити свої позитивні риси, і тим самим створюються умови для контрреволюції. Знову зростає авторитет лівих сил, які зуміли пристосуватися до нових умов. Вони роблять рішучі кроки для повернення до влади, що загрожує процесам демократизації, призводить до уповільнення ринкових реформ і, відповідно, до нового погіршення становища.

Таким чином, перехід від тоталітаризму до демократії потребує часу і компетентного керівництва.

Лібералізація режимів у деяких східноєвропейських країнах призвела до загострення міжетнічних протиріч і, як наслідок, стався розпад двох федерацій Чехословаччини (мирним шляхом) і Югославії, яка стала ареною міжетнічних конфліктів, масових депортацій, етнічних чисток, жертвами яких стали понад 3 млн. осіб (біженці, поранені, убиті).

У будьякому випадку сорокарічна історія тоталітаризму в Східній Європі завершилась. Тоталітаризм виявився явищем тимчасовим, хоча він певною мірою дозволив здійснити розвиток "навздогін", забезпечив ривок від відсталості до відносно розвинутої індустріальної економіки. Проте вирішити проблеми більш розвинутого суспільства він не зміг. Країни тоталітарного соціалізму набагато відстали від країн Заходу.

Падіння тоталітаризму в Східній Європі створило унікальну ситуацію в Європі вся вона перетворюється на єдиний політикоправовий і цивілізаційний простір, заснований на соціальноорієнтованому ринковому господарстві, ліберальній демократії та європейській ідеї. Революції стали ще одним кроком до становлення цілісності світу,

Червень 1989 р. Перемога демократичних сил Польщі на парламентських виборах

9 листопада 1989 р. Зруйнування Берлінської стіни Листопад 1989 р. "Оксамитова революція" в Чехословаччині Грудень 1989 р. Перемога демократичної революції в Румунії Квітень 1990 р. Перемога Демократичного форуму в Угорщині Серпень 1990 р. Перемога Союзу демократичних сил в Болгарії З жовтня 1990р. Об'єднання Західної та Східної Німеччини в єдиній державі ФРН

Білет №3

3.1 Розкрийте процес формування та бойовий шлях легіону Українських січових стрільців під час Першої світової війни

З ініціативи Головної Української Ради у 1914 р. було сформовано легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Запис проводився на цілком добровільних засадах. Основний контингент становили молоді вихованці воєнізованих українських організацій: громадянської "Сокіл", пожежної "Січ", учнівськошкільної "Пласт". Бажаючих вступити в УСС виявилось 28 тис. осіб. Австрійський уряд, стурбований лояльністю такого великого національне свідомого військового формування, зарахував до УСС лише 2,5 тис. осіб, озброївши їх рушницями, знятими з озброєння у 1888 р. Січові стрільці виявились найбільш боєздатними солдатами АвстроУгорської імперії. Попередні плани австрійського командування поступово знищити УСС у боях з противником були змінені. Їм почали доручати ключові ділянки фронту. УСС відзначились у боях за гору Маківку, у звільненні Галичини від російської окупації. Але бій за гору Лисоня на Тернопільщині у 1916 р. став останнім для полку УСС. Залишки вояків УСС були переведені на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним властям поповнювати австрійську армію рекрутами з місцевого населення. Користуючись цим, січові стрільці відразу зосередились на освітній роботі, організувавши 46 початкових шкіл, працюючи там вчителями.

3.2 Розкрийте внесок світового українства у становлення незалежної України

Під терміном українська "діаспора" розуміють концентровані і розпорошені поселення українців поза межами материкової України; це частина українського народу, яка назавжди залишила свою історичну батьківщину і поселилася в іноетнічному середовищі.

Під східною діаспорою розуміють поселення українців у республіках колишнього Радянського Союзу, під західною поселення українців у Європі, Америці, Австралії.

За межами нашої держави нині мешкають від 10 до 13 млн. українців, з них за межами колишнього СРСР близько 2,55 млн. осіб. Найбільша українська діаспора в Росії (4,5 млн. чол.). Значна частина українців проживає у Казахстані 900 тис. чол. та Молдові 650 тис. чол. Найорганізованіші та найактивніші громади західної діаспори зосереджені в Канаді (понад 950 тис. чол.), США (понад 7.) тис. українців), Польщі (понад 250 тис. чол.).

Характер зв'язків зарубіжних українців із батьківською землею залежав від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, насамперед від суспільнополітичної ситуації в країнах поселення і в Україні, позицій різних поколінь української діаспори. Та, незважаючи на перипетії історії, українські поселенці в західному світі, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку полишили перші емігранти і яку не бачила більшість їхніх нащадків. Це прагнення відбилося у рухах солідарності й допомоги українському народові. Вони були започатковані ще у перші десятиліття перебування в діаспорі.

Окрема сторінка в літописі українців у США і Канаді підтримка Лютневої революції 1917 р. в Росії та Україні. Українські поселенці за океаном вірили, що перемога над царизмом відкриє широкі можливості для вільного розвитку українського народу. Цим пояснюється підтримка ними жовтневого перевороту 1917р. та соціалістичних ідей. Більшість зарубіжних українців щиро вірила в те, що соціалізм принесе жадану свободу, незалежність і щастя. Вітаючи визволення українського та інших народів Росії зпід ярма царського самодержавства, вони висловлювали надію, що вільний український народ допоможе трудящим Західної України об'єднатися в єдиній державі.

З новою силою рух солідарності проявився під час голоду в росії на початку 20х років. Українські робітники і фермери Канади, допомагаючи голодуючим Поволжя, одночасно збирали кошти і для голодуючих України. Для них було зібрано понад 10 тис. доларів. Таку ж суму зібрали й українці США.

З особливою силою міжнародна солідарність з народом нашої країни виявилася в роки Великої Вітчизняної війни. Вже 26 червня 1941 р. в Канаді було утворено Українське товариство допомоги Батьківщині (УТДБ). В Канаді і США не було жодної акції солідарності, в якій би не брали участь українці, а в багатьох випадках вони виступили їхніми ініціаторами.

В повоєнний період в радянській пресі лише інколи цитувалися схвальні відгуки про Україну окремих осіб чи представників офіційних делегацій, які відвідували нашу республіку. Водночас замовчувалося. що в цей період серед української діаспори існував рух солідарності іншого характеру: не з країною, а з тими людьми в Україні, які боролися проти тоталітарного режиму й постраждали від нього. Учасниками цього руху, як правило, були представники повоєнної еміграції, які критично ставилися до "побудови соціалізму" на українській землі й до "успіхів", досягнутих на цьому шляху.

діаспори, але й зміцнило й надії на те, що цього разу справа побудови самостійної демократичної Української держави буде доведена до

1. Це форма (спосіб) втілення в життя утопічної ідеї, які б вихідн цілі і принципи не були в ній закладені.

2. Нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення цілей. Сила головний аргумент, а мета виправдовує засоби.

3. Тоталітарний контроль над усім суспільним життям, його уні фікація відповідно до пануючої ідеології правлячої партії, яка володіє монопольним правом на політичну діяльність. Заборона політичної й будьякої іншої опозиції та вільнодумства.

4. Перетворення всієї власності в державну або у власність слухняних підприємців: неможливість або надзвичайна складність вияв особистої ініціативи у господарській діяльності.

5. Тотальний контроль над особистістю, повне її підпорядкування і підкорення державі, чиновницьке свавілля від імені держави, Створення системи всебічного і постійного впливу на особистісті через школу, сім'ю, засоби масової інформації, державні й громадські організації, діяльність яких повністю контролюється партдержапаратом.

6. Тотальний контроль над духовним життям і творчістю.

7. Культ особи вождя і перетворення більшості населення в натовп, слухняний його волі.

8. Послідовний антилібералізм та антидемократизм.

9. Месіанство віра в життя месії, надлюдини, яка здатна все вирішити.

10. Матеріальне й духовне усамітнення (обособлення, автаркія) ті самоізоляція.

У Німеччині та Італії тоталітаризм будувався на ідеології фашизму.

Фашизм переважно європейський політичний рух XX ст. і особлива форма державного правління.

Саме слово "фашизм" італійського походження. Спочатку воно використовувалось тільки стосовно італійської дійсності 20х років Згодом ним почали називати і аналогічні рухи в інших країнах. Німецькі фашисти називали себе "нацистами", "наці".

Фашизм як політичний рух має ряд рис, які визначають його специфіку.

Перша це націоналізм, що переходить у шовінізм і расизм. Для фашистів інтереси нації вище індивідуальних, групових, класових. Останні повинні приноситись у жертву першим. Фашизм неначе увібрав у себе всю хвилю шовінізму й націоналізму часів Першої світової війни. Найбільший розмах цього руху в Німеччині та Італії пояснюється образою національних почуттів народів цих країн, як;

завершили своє об'єднання пізніше інших і вийшли з Першої сзітової війни не тільки ослабленими, але й приниженими: Німеччина умовами Версальського миру, Італія тим, що її інтересами знехтували на Паризькій мирній конференції.

Для фашистів демократія це синонім хаосу, альтернативою якому вони вважають порядок і дисципліну. Вони возвеличують державу, вбачаючи в ній зосередження національного духу, основу стабільності і порядку, виступають проти будьякої модернізації, закликаючи до механічного повернення до джерел, коріння, національних святинь.

фашисти висунули і прагнули реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, а держави тоталітарної, яка поглинає громадянське суспільство. "Все для держави, нічого проти держави, нікого поза державою", ЦІ слова Муссоліні висловлюють суть фашистської концепції тоталітарної держави.

У Німеччині реалізація цієї ідеї породила конфлікт фашистів з церквою, яка прагнула зберегти свою автономію.

Фашизм це масовий рух, в якому брали участь ремісники, селяни, дрібні торговці і підприємці, службовці, ветерани війни.

Потворною рисою фашистів є схильність до насильства, яке вони стверджували, робили з нього культ. На насильстві вони прагнули побудувати новий світовий порядок. Розуміння насильства як необхідного атрибуту політичної боротьби споріднювало фашизм з ортодоксальними соціалістами і комуністами.

Фашизм виступав і з антикапіталістичними гаслами. На відміну від соціалістів і комуністів, у вільній конкуренції і індивідуалізмі вбачалась загроза для національної єдності.

Запозичивши у соціалістів ряд гасел та ідей, фашизм вважав соціалістів і комуністів основними своїми ворогами. Антикомуністичні гасла сприяли об'єднанню італійських фашистів, німецьких нацистів і японських мілітаристів у Антикомінтернівський пакт. Соціалістів вони не сприймали за їхню "вину" у поразці в Першій світовій війні.

У різних країнах фашистський рух мав свої специфічні риси. Будучи націоналістами, його прихильники не докладали зусиль, щоб виробити спільну програму.

У німецькому фашизмі націоналізм набрав крайніх форм. В італійському цього не було. На думку німецьких фашистів історія людства була вічною боротьбою за існування різних рас і народів. У цій боротьбі перемагає сильніший. Переможений повинен загинути або підкоритись. Найбільш життєздатною вони вважали арійську нордичну расу, до якої відносили себе. Її історична місія завоювати світове панування.

Італійський фашизм зразком для наслідування вважав Римську імперію і прагнув перетворити Середземне море в "італійське озеро".

В класичному "закінченому" вигляді тоталітаризм утвердився в УЗ р. в Німеччині, де фашисти прийшли до влади конституційним шляхом. В основі його встановлення згубні для Німеччини наслідки Першої світової війни, глибока економічна криза, загострення соціальних суперечностей, рішення Паризької конференції, втрата території і колоній, величезні розміри репарацій, прагнення правлячих кіл до реваншу. Гітлерівський режим будувався на абсолютній Централізації влади. Кінцевою метою нацисти проголошували вста

новлення гегемонії Німеччини в усьому світі, встановлення "нового порядку", знищення народів або їх повне підкорення фашистській владі. Опорою фашизму стала дрібна й середня буржуазія, значна частина робітників і селян, студентів та інтелігенції. Їм, що багато втратили після війни і натерпілися в роки кризи, обіцяли землі, роботу, звання, посади. Прийоми ідеологічного впливу підкреслювали ся створенням апарату насильства й залякуванням інакомислячих (СС, СД, СА, гестапо і т.д.). В країні були ліквідовані всі демократичні інститути Веймарської республіки: заборонені політичні партії, роль парламенту була зведена нанівець, прийняті антидемократичні закони. Економічне життя країни було підпорядковане мілітаристському курсу режиму. Шляхом розв'язання Другої світової війни гітлерівці прагнули досягнути світового панування.

Фашистський режим в Італії будувався на принципах корпоративізму. В умовах хаосу та безпорядків фашисти прийшли до влади у 1922 р. Вони хотіли створити державукорпорацію замкнутого типу, де буде "соціальний мир і порядок", централізація й вертикальне підпорядкування. Фашисти йшли до влади під гаслами боротьби проти "гнилої демократії й парламентаризму".

Білет №4

4.1 Охарактеризуйте початок Української революції, утворення та політичну програму Центральної Ради

Українська революція стала визначною подією в історії украінського народу XX ст. Вона засвідчила негасиме прагнення українців до творення власної держави. Незважаючи на тривале імперське поневолення, народ знайшов в собі сили, щоб у вкрай несприятливих умовах протягом тривалого часу (19171920 рр.) вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність.

Які ж були причини і передумови революції? Учасники і дослідники революції вказують такі причини:

1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавнихцька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і АвстроУгорщини.

2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і соціального захисту робітництва.

3. Піднесення українського національновизвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення.

Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка до краю загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом АвстроУгорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу у боротьбі за свою державність.

Перемога Лютневої демократичної революції у Росії 27 лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап V її суспільнополітичному й духовному розвитку.

2 березня 1917р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який важав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Поряд з органами Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, майже одразу виникли інші структури влади ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль в яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики.

Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України стала Українська Центральна Рада.

Ідея заснування Центральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців. Полеміка щодо принципів її творення, завдань і програмних гасел не вщухала кілька днів. 7 березня 1917 р. відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Цей день вважається датою створення УЦР.

УЦР поступово перетворилася в справжній керівний орган національнодемократичної революції, своєрідний український парламент, що, крім ТУП, об'єднував представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпартійних прихильників українського національнодержавного відродження. До неї увійшли представники православного духовенства, культурноосвітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств. У перші дні діяльності УЦР налічувала незначну кількість членів, а її повний склад восени 1917р. становив 822 особи.

Керівником (головою) УЦР було обрано Михайла Сергійовича Грушевського (18661934) видатного українського історика й політичного діяча, одного з керівників ТУП, а з 1917р. члена партії українських есерів, прихильника автономістських настроїв. Важливу роль у діяльності УЦР відігравали відомий український письменник, лідер Української соціалдемократичної робітничої партії (УСДРП) Володимир Кирилович Винниченко (18801951), Симон Васильович Петлюра (18791926), а також С.Єфремов, Б.Мартос, І.Стешенко, П.Христюк та ін.

Спочатку УЦР виконувала роль київської міської організації. Вона не змогла одразу сформувати й політичної платформи своєї діяльності, закликавши 9 березня український народ домагатися від Тимчасового уряду "всіх прав, які тобі природно належать", обмеживши їх публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.

Остаточно викристалізував політичну програму УЦР і завершив її організацію Всеукраїнський національний конгрес, що працював у Києві 68 квітня 1917 р. за участю близько 1000 представників українських організацій і партій. Конгрес схвалив домагання національнотериторіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку. Глибинний внутрішній зміст цієї основної стратегічної мети УЦР розкрив М.Грушевський в опублікованих 1917р. брошурах "Вільна Україна", "Якої ми хочемо автономії і федерації?", "Хто такі українці і чого вони хочуть?", "Звідки пішло українство?"

Національнотериторіальна автономія України, за Грушевським, це територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на основах широкого демократичного громадського самоврядування. Об'єднання самостійно вирішуватиме усі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна повинна мати всі державні атрибути.

У федерації М.Грушевський бачив об'єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. До функцій федеративної влади відносив: "справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами, телеграфами,... надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві".

Таким чином, М.С.Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч. У квітні 1917р. йому здавалося можливим і реальним налагодити національнодержавне життя України. Ухвалений 10 червня 1917 р. І Універсал Центральної Ради визнав за необхідне впровадження національнотериторіальної автономії, скликання українського сейму.

4.2 Виділіть головні течії в русі Опору в Україні в роки Другої світової війни та його внесок в перемогу над ворогом

Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз величезні території були окуповані. Загарбники уже в 1941 р. захопили територію України з населенням близько 42 млн. осіб. Гітлерівці рвались до Москви, намагаючись водночас закріпитися на завойованих землях. Але "бліцкріг" план блискавичної війни не вдався і вона набула затяжного характеру. Залишаючи ворогу територію, радянське командування віддало наказ знищувати все за собою комунікації, підприємства, їстівні припаси. Із відданих радянській владі людей у населених пунктах створювались підпільні групи. Для розвідувальної і підривної роботи в німецькому тилу залишалось чимало співробітників НКВС народного комісаріату внутрішніх справ. Восени 1941 р. в Україні формувались підпільні обкоми, райкоми, первинні організації і групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, які очолювали здебільшого ті, хто був здатним здійснювати бойові операції.

В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У Миколаївській області до її складу входили старшокласники села Кримки. У вересні 1942 р. січні 1943 р. підпільна молодіжна організація "Молода гвардія" діяла в місті Краснодоні. До її штабу входили І.Туркенич, О.Кошовий, І.Земнухов, В.Третякевич, С.Тюленін, Л.Шевцова. Молодогвардійці, крім антигітлерівської пропаганди, здійснили низку диверсій і бойових операцій.

Перше українське національне збройне формування з'явилося на Волині "Поліська Січ" Тараса Бульби (Боровця).

У 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія УПА. Її головнокомандувачем став член проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівці) Роман Шухевич. Повстанська армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини. У своєму складі вона нараховувала близько 3040 тис. бійців. Конгрес ОУН(б) проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.

У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та частково східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви.

Також на території західних областей України діяли і польські партизанські з'єднання, які ворогували як з загонами УПА, так і з радянськими партизанами.

Партизанський рух відіграв важливу роль під час Курської битви, коли партизани провели скоординовану операцію на залізницях з метою зірвати перегрупування частин ворога.

Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували у стані відкритої війни.

4.3 Проаналізуйте умови та наслідки Версальського мирного договору

11 листопада 1918р. було підписано Комп'єнське перемир'я Перша світова війна завершилася.

Для підготовки мирних договорів з переможеними країнами було прийнято рішення про скликання мирної конференції. Франція домоглась проведення її у своїй столиці.

18 січня 1919 р. роботу Паризької мирної конференції відкрив прем'єрміністр Франції Ж.Клемансо. У конференції брали участь представники 27 країн, але домінуючу роль відігравали Франція, Великобританія і США. На конференцію не були запрошені представники переможених країн і Росії, в якій йшла громадянська війна.

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну їхнього становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність у роки війни зросла (національне багатство у 1914 р. складало 192 млрд. дол., а в 1920 р. 489 млрд. дол.), країна обзавелась могутньою армією і флотом.

Президент країни Вільсон вважав, що зміна ролі США в світі дає їм шанс стати рятівником світу і принести у міждержавні відносини нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у "14 пунктах", які були оприлюднені 8 січня 1918 р.

Пропозиції Вільсона були близькими тим, хто хотів створити справедливіший і демократичний порядок, який виключав би повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни було сильно підірвано, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. В очах американців виходило так, що їхні солдати воювали за корисливі інтереси європейських держав. Це відразу призвело до зміни у настроях американців, і на виборах до конгресу 1918р. республіканці, дотримуючись ізоляціоністського напряму зовнішньої політики, здобули перемогу. А це означало, що конгрес не ратифікує жоден з мирних договорів, укладених президентом.

Великобританія ще до початку мирної конференції досягла головної своєї мети у війні. Німецький флот перестав існувати. До того ж англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем'єрміністром Д.Ллойд Джорджем було закріпити вже досягнуте.

Франція більше за інші великі держави постраждала у війні. Бойові дії велися на її території. Франція із кредитора перетворилась у боржника. У свою чергу головний боржник Франції Росія анулювала всі свої зобов'язання. Найпопулярнішим гаслом у країні було "Німці за все заплатять!" Прем'єрміністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув послабити Німеччину будьякими засобами.

Підготовка мирних договорів формально велась на основі "14 пунктів". Отже, таємні домовленості не повинні були братися до уваги. Тим не менше умови таємних угод весь час впливали на вироблення умов післявоєнного устрою світу.

Італія, яку схилили взяти участь у війні на боці Антанти і обіцяли передати Південний Тіроль, все східне узбережжя Адріатичного моря і частину Малої Азії, на конференції весь час домагалась цих територій. Проте її внесок у перемогу над Центральними державами був оцінений так низько, що претензії на ці території були визнані безпідставними на фоні значно більшого внеску Сербії, якій і було передано узбережжя Адріатики.

У квітні було завершено розробку тексту договору з Німеччиною. Її делегацію було викликано до Парижу для його вручення. Спроби німецьких дипломатів внести хоч якісь зміни до цього документу були відхилені, і 28 червня 1919 р. у Версалі підписано мир, який став основою післявоєнного врегулювання. В текст договору за наполяганням Вільсона було вміщено статут Ліги націй.

За договором Франції поверталися її землі Ельзас і Лотарингія, а також передавалися вугільні шахти Саару, однак цей район на 15 років переходив під управління Ліги націй. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини так званий "польський коридор", що відкривав Польщі вихід до Балтійського моря. Бельгія отримувала округи Ейпен, Мальмеді і Морене після плебісциту, Данія північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпеда) переходив у відання державпереможців (у 1923 р. приєднаний до Литви), а Данціг (Гданськ) оголошувався "вільним містом" під захистом Ліги націй.

За Версальским договором Німеччина втратила сьому частину своєї території, на якій проживала одна дванадцята її населення. Вона повністю позбавлялась своїх колоній, які поділили між державампереможцями, їй заборонялося мати армію понад 100 тис. чол., військовоповітряний і підводний флот, ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалась 15річна окупація військами Антанти лівого берега Рейну і демілітаризація 50кілометрової ділянки на його правому березі.

...