Національно-визвольна боротьба чеського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

чеський відродження етноспільнота

Актуальність дослідження. Національно-визвольна боротьба чеського народу відіграла важливу роль в історії Чехії, у її подальшому розвитку. Впродовж останніх років, у зв'язку із утворенням незалежної Чехії, зростає науковий інтерес та кількість публікацій, присвячених окремим аспектам суспільних процесів у чеських землях.

Історію чеського відродження зазвичай ділять на три періоди:

I період -- останні десятиліття XVIII сторіччя до 1820-х рр. XIX сторіччя;

II період -- з 1820 р. по 1848 р.;

III період -- з 1848 р. до останнього часу.

Актуальним дане дослідження є тому, що етновідроджувальні процеси ХІХ століття проходили у чехів на широкому історичному тлі пробудження народів Європи, революційного піднесення, національного відродження і державотворення в Європі. Саме впродовж періоду 1815-1870 рр. були закладені підвалини довготривалого збереження національно-культурної специфіки чеського населення, а також виникли міцні взаємозв'язки чехів із іншими слов'янськими етноспільнотами і країнами, в тому числі українсько-чеські.

Актуальність дослідження визначається ще й тим, що для України Чехія є близьким сусідом, що зумовлює необхідність поглибленого дослідження її історичного минулого. Актуальність дослідження посилюється відсутністю праць, присвячених комплексному аналізові чеського національного руху останніх десятиліть XVIII ст.--ХІХ ст.

Об'єктом вивчення у курсовій роботі є культурно-національний рух чеського населення, як чільний фактор їх національного відродження кінця XVIII ст.--ХІХ ст.

Предметом наукового аналізу в даному дослідженні є всі активні складові чинники процесу культурного відродження та прискорення національного самоусвідомлення чеської спільноти в XVIII--ХІХ ст.: діяльність інтелектуально-духовної еліти -- національних лідерів та культурних, освітніх і наукових діячів з-поміж чеського населення, заснування і культурно-просвітницька діяльність “Матиці Чеської”, соціальне становище і градація, політична активність, вплив міжслов'янських зв'язків на національну консолідацію чехів та розвиток співробітництва з іншими слов'янськими народами і державами того часу.

Метою даного курсового дослідження є висвітлення особливостей національного відродження Чехії в останні наприкінці XVIII ст.--ХІХ ст.

Для реалізації зазначеної мети визначено наступні завдання:

аргументовано, логічно і взаємозв'язано викласти історію чеського населення в контексті загальноєвропейського історичного процесу, еволюції слов'янських народів;

теоретично обґрунтувати новий підхід до понять “культурно-національний рух” та “національне відродження” чеського населення, як процесів становлення і зростання рівня національної свідомості, зміни етнічної ментальності: національної ідентифікації, культурної, ідейної, політичної і організаційної консолідації національної групи;

розкрити характерні риси і специфіку чеського національного пробудження кінця XVIII--початку ХІХ століття на тлі аналогічних загальноєвропейських процесів;

виділити соціально-економічні, національно-культурні чинники активізації чеського руху;

показати значення культурно-національної діяльності провідних лідерів -- “пробуджувачів” чехів;

оцінити роль “Чеської матиці” в культурно-просвітницькій роботі та консолідації чеської етноспільноти.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період з кінця XVIII ст.--до кінця ХІХ століття.

Методи дослідження обрано, виходячи із мети, об'єкту та предмету даної роботи. Конкретно-історичний характер дослідження -- вивчення процесу культурно-національного відродження чеського населення у динаміці та хронологічних рамках (кін. XVIII--кін. ХІХ ст.) і в певному історичному просторі зумовили поєднання історичного і логічного методів та базування на принципі історизму, як найголовнішому у науковому пізнанні.

Історіографія данної курсової роботи представлена монографіями, статтями та науковими роботами. Національне чеське відродження привабило багатьох науковців до написання своїх робіт. Можна виділити такі праці як: Мыльников А.С. «Йозеф Юнгман и его время», де висвітлено усі аспекти роботи видатного просвітителя, його думки та концепції. Пізніше були видані також його монографії такі як: «Культура чешского Возрождения». Цілком грунтовно зроблена праця «Павел Шафарик -- выдающийся ученый-славист», звідки було почерпнуто багато інформації про життя та діяльність просвітителя. Щодо самого національного відродження то найбільш актуальною роботою є «Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура» , де показано соціально- економічні, національно - культурні чинники активізації чеського руху, показано значення культурно - національної діяльності провідних лідерів.

Щодо праць 70-80 рр. XX століття можна виокремити такі надбання як: Титова Л.Н. Чешская культура первой половины XIX в., Широкова А.Г., Васильева В.Ф., Едличка А. Чешский язык., Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней., Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы XVIII-XIX вв. Типология и взаимодействия., Лаптева Л.П. История Чехии периода позднего феодализма и раннего нового времени (1648-1849 гг.).

Досить грунтовну інформацію про Ф. Палацього можна прочитати у статті Удальцова И.И. К характеристике политической деятельности Ф. Палацкого, "Вопросы истории" // № 10.

Найбільш конкретні і точні відомості саме про розвиток національного руху і розвиток національної мови подано у таких працях: Г.П. Нещіменко, Л.Г, Широкова. Особености формирования литературного языка чешской нации в эпоху национального возрождения //Национальное возрождение и формирование славянских литературных языков. Широкова А.Г., Нещименко Г.П. Возрождение чешского литературного языка как необходимый компонент формирования чешской нации // Славянские культуры в эпоху формирования и развития славянских наций XVIII-XIX вв. Широкова А.Г. Чешский язык // Славянские языки (Очерки грамматики западнославянских и южнославянских языков). Широкова А.Г., Нещименко Г.П. Становление литературного языка чешской нации // Национальное возрождение и формирование славянских литературных языков.

Загальні відомості історії Чехії та її розвиток висвітлено у таких загальних працях: История Чехии. //Под ред. В.И. Пичета., История Чехословакии. Т. 1. //Под ред. Г.Э. Санчука, П.Н. Третьякова., звідки було взято основу курсової роботи та уявлення про історію чеського народу і причини національного відродження.

Структура курсової роботи обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Курсова робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку джерел і літератури.

1. Передумови і початок національного відродження Чехії

В XVIII ст., у період освіченого абсолютизму, розпочалося зміцнення місцевого патріотизму і були закладені основи відродження чеських націй.

Підйом продуктивних сил з кінця XVIII ст. прискорив у чеських землях розклад феодального ладу, створив сприятливі умови для капіталістичного підприємництва. Цьому певною мірою сприяла ліквідація особистої залежності селян (в 1781 р. -- у чеських землях). На початку ХІХ ст. у чеських землях починався промисловий переворот; посилився процес формування нових класів -- промислової буржуазії (переважно німецької), фабричного й сільськогосподарського пролетаріату. История Чехии. //Под ред. В.И. Пичета. -- М., 1947.

Перехід від феодалізму до капіталізму супроводжувався процесом формування чеської нації, що проходив в умовах національного гноблення чеського народу, і підйомом національного руху, боротьбою проти насильницької германізації й мад'яризації, за розвиток рідної мови, літератури, науки й мистецтва.

Три перші чверті XVIII сторіччя були найважчим часом для чеської народності, для мови й для літератури. Із самого початку XVIII сторіччя й до Йосифа II (1780 р.) не вийшло чеською мовою ні однієї значної книги.

Здавалося, що література має загинути внаслідок напруженого внутрышнього становища. Це давало імператору Йосифу II привід до повного усунення чеської мови із суспільної взагалі й зокрема із шкільного життя. Чеська мова була не використовувалась навіть серед напівонімеченої аристократії й інтелігенції, а граматична школа того часу (так звані неологісти), в особі Поля (помер в 1790 р.), Максимиліана Шишека (1748-1798) і Вацлава Роси (помер в 1689 р.) і ін., видавала керування, з яких можна було зробити висновок про крайню вбогість і необробленість мови. Богданова И.А. Очерки истории чешской литературы XIX--XX вв. -- М., 1963.

Вирішивши зробити німецьку мову мовою загальнодержавною, Йосиф ІІ розпорядився запровадити її як мову викладання в усі вищі й середні, а почасти й у нижчі навчальні заклади Чехії. Це викликало реакцію, що послужила початком відродження народності, мови й літератури. Таке відродження не було раптовим; його, проти власної волі, підготовляла ще Марія-Терезія. Прагнучи до централізації, але зустрічаючи відсіч із боку шляхти й аристократії, Марія-Терезія намагалася заручитися розташуванням простого народу. Так, за її наказом, був зроблений повний переклад Священного Писання чеською мовою, ы тисячы екземплярів якого роздали народу; були засновані кафедри чеської мови у військовій академії й у віденському університеті; нові підручники були перекладені на чеську мову.

Перемога Габсбургів означала знищення всіх опозиційних сил і поставила під сумнів саме існування чеської нації. Релігійні й політичні переслідування змусили багатьох представників дворянства, духовенства й інших верхніх прошарків суспільства емігрувати, а їхніми маєтками заволоділи прихильники Габсбургів, у тому числі іноземці: німці, іспанці й італійці. Чехія, Моравія й Чеська Сілезія стали по суті провінціями Габсбурзької монархії, але все-таки зберегли національна самосвідомість.

Період кінця XVIII--першої половини ХІХ ст. одержав у чеській і чехословацькій історіографії назву "Національного відродження", а представники чеської інтелігенції, що відіграли вирішальну роль у становленні національної самосвідомості й створенні національної культури, -- "будителів".

Національне пробудження чеського народу почалося як рух невеликих, переважно дворянських груп населення, викликаний почасти природним інтересом до історії своєї країни, а почасти й бажанням захистити історичні права чехів від Габсбургів. Патріотично налаштовані дворяни підтримували прагнення до вивчення чеської історії, археології й літератури, але їхня основна мета полягала в створенні чеської літературної мови на основі уніфікації місцевих діалектів. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. -- М., 1988.

Ще одним потужним імпульсом для національного відродження Чехії став європейський романтизмякий проявляв інтерес до народної культури. Під час наполеонівських воєн Габсбурги призивали до патріотизму чеського народу у своєму прагненні консолідувати антифранцузькі настрої.

У Чехії становище в 30-х і особливо в 40-х роках було напруженим. Ще в XVIII ст. були знищені останні залишки колишньої самостійності Чехії й вона перетворилася на провінцію Австрійської імперії, що піддавалася насильницькому понімеченню. Селянство, тобто основна маса населення Чехії, стогнало під тягарем поміщицької експлуатації й неодноразово піднімалося на боротьбу. У той же час у промисловому відношенні Чехія поряд з Нижньою Австрією до початку XIX ст. перемістилася на перше місце в імперії. Середня й дрібна промисловість перебувала в руках чеських національних підприємств, що прагнули вирвати з рук німецьких купців і великих промисловців місцевий ринок і грала все більшу роль у суспільному житті.

На захист прав Чеського королівства виступала й частина місцевого дворянства, головним чином дрібного і середнього, що прагнуло до відновлення автономії чеського сейму й перетворення його в законодавчий орган для всіх чеських земель. Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. -- М., 1977.

Основою національного відродження в XIX ст. був капіталістичний розвиток Чехії й складання чеського національного ринку. Вплив ідей французької революції сприяв посиленню в Чехії прагнення до національної автономії й рівноправності. Виразницею цих прагнень стала чеська інтелігенція. Про це свідчила поява нових літературних й історичних праць, що відстоювали чеську мову від витиснення її німецькою і, що знайомили з історією Чехії і її народу.

Першим провісником відродження був учений-педагог Геласій Добнер (1719-1790). Він збирав історичні матеріали, написав (винятково латиною або на німецькою мовою) багато досліджень по церковній і політичній історії Чехії, по археології, бібліографії, тощо., і поклав початок чеської історичної критики. За бажанням чеських членів свого чернечого ордена, він видав чеську хроніку Гайка в латинському перекладі Вікторина.

Послідовники Добнера збиралися приватно в Празі для співбесід з питань про чеську старовину. В 1770 р. із цих приватних зборів утворилося "Учене товариство", яке, поширюючи відомості про природні, літературні й художні багатства чеської землі й про її історичне минуле, пробуджувало любов до батьківщини й інтерес до її старовини в більше широких колах. Пашаева Н.М. Проблемное изучение славянского национального Возрождения. Книга как исторический источник. //Ч. I. Страны Центральной Европы. -- М., 1988; // Ч. II. Страны Юго-Восточной Европы. -- М., 1989.

Це товариство, перетворене в 1784 р. в "Королівське товариство наук", було засноване головним чином завдяки зусиллям чеського шляхтича Ігнатія Борна (1742-1791), ученого-мінералога, освіченої й вільнодумної людини, автора сатири, спрямованої проти ченців. Навколо Добнера групувалися молоді сили, здебільшого теж ченці ордена піаристів: Пельцель, перший професор на тільки що заснованій кафедрі чеської мови в празькому університеті, який написав цілий ряд статей і досліджень по чеській історії й видав в 1775 р. "Dissertatio apologetica pro lingua slavonica" єзуїта Бальбіна, написану майже 100 років тому й прийняту з таким захватом, що, незважаючи на надрукування її з дозволу цензури, вона була незабаром заборонена урядом; Мікулаш Фойгт (1733-1787), ревний дослідник старовини, разом з Пельцелем, Риггером і ін., видавав портрети чеських учених і художників, з короткими біографіями: "Effigies virorum eruditorum e t artificum cum brevi vitae operumque enumeratione" (Прага, 1773-82) і "Ada litteraria Bohemiae et Moraviae" (1774-1783); Карл Унгар (у чернецтві Rafael, 1743-1807), професор богослов'я, що видав твір Бальбина "Bohemia docta" (Прага, 1776-1880); Вацлав Михаїл Дуріх (1738-1802), орієнталіст і ревний слов'янський археолог, що спонукував Добровського до вивчення старослов'янської мови й писемності; учень його й товариш Фр. Прохазка (1749-1809) -- знавець східних і класичних мов, а також чеської мови, історії й літератури, що видав разом з Дурихом у виправленому виді чеську католицьку Біблію, потім знову переклав із грецької і видав в 1786 р. Новий Заповіт. Францев В.А. Очерки по истории чешского возрождения. -- Варшава, 1902.

Найбільший внесок у чеське відродження здійснив патріарх слов'янознавства абат Йосип Добровський. Ще за два роки до видання Пельцлем "Захисту чеської мови" Балбіна, чеський аристократ граф Фр. Кинський в 1773 р. у статті про виховання молодих шляхтичів ("Erinnerungen eines Bo hmen uber einen wichtigen Gegenssand") відкрито оголосив себе чехом, завзято доводив важливість і користь чеської мови. В 1783 р. (у Відні) з'явився твір Алоїза Ганки з Ганкенштейна: "Empfehlung der bohm. Sprache" із вказівкою, як легше й скоріше вивчити чеську мову й літературу, а потім і чеська "Obrana jazyka ces. etc.". Через 9 років Рудик видав "Slava a vybornost jazyka ceskeho" (1792), Юрій Палкович у журналі Крамериуса надрукував "Volani k Slovanum" (1802), призиваючи чехів подбати про свою мову. В 1812р. вийшов твір Ф. Томси: "Von den Vorzu gen der bohm. Sprache".

Тим часом утворився цілий гурток патріотично-настроєних письменників, які працювали над виданням старих чеських книг, складанням граматик, словників і повчальних книжок для народу. Їхні літературні досвіди являли собою частково переклади, частково наслідування іноземним, головним чином німецьким зразкам. Їм належало створити чеську літературну мову, що зупинилася на тій стадії розвитку XVII сторіччя.

Нові письменники вагалися , чи прийняти їм цілком без змін мову старочеську, мову літератури "золотого століття", або поповнити її, зробити її більше придатною для висловлення нових понять і ідей. Після довгих зусиль були, нарешті, установлені головні підстави чеської літературної мови, але в погоні за її чистотою, багато письменників зробилися крайніми пуристами й стали виганяти всі іноземні слова, навіть у науковій термінології. Почалося "сковування" нових слів і в результаті вийшла нова літературна мова "vysoka cestina", малозрозуміла навіть для чехів, що знали тільки звичайну розмовну мову.

Значну роль у розвитку ідей національної самосвідомості зіграв знаменитий публіцистичний трактат К. Тама (1763-1816) «Захист чеської мови проти злісних його хулителів» (1783).

Звернення чеських просвітників до розвитку рідної мови було тісно пов'язане зі створенням нової художньої літератури як одного з найважливіших ділянок будівництва національної культури. Важливим рубежем був вихід у 1785 р. першого альманаху чеської поезії. Виданий Вацлавом Тамом (1769-1816) (братом К. Тама), він включав зразки старої чеської і перекладної літератури. Зміст збірника носило яскраво виражений просвітницький і патріотичний характер. Збірник, відкривав собою нову сторінку в історії чеської літератури нового часу. Важливу роль в об'єднанні чеських письменників зіграли літературні альманахи, видані в 1795-1802 рр.. А. Пухмайером (1769-1820). История южных и западных славян: Курс лекций. -- М., 1979.

У 80-х роках XVIII ст. в чеських землях посилився інтерес до історичної, у тому числі до гуситської, темі, відбувалися важливі процеси утвердження національної художньої культури - театру, музики, образотворчого мистецтва. Життя наполегливо вимагало створення видавничої і книготорговельної центру для випуску та розповсюдження літератури на чеській мові. Перший і багато в чому визначальний крок до вирішення цієї нагальної задачі зробив В.М. Крамеріус (1753-1808). Виходець з провінційної родини ремісника-кравця, активний учасник просвітницького руху 80-х років, він організовував в 1790 р. книготорговельну і видавничу фірму «Чеська експедиція». Він не тільки здійснив регулярний випуск газети чеською мовою, яка стала одним із найбільш популярний періодичних видань в чеських землях, але і приступив до широкого видання книг, доступних для народу.

Духовне життя на межі XVIII-XIX століть не могла не зробити впливу на ідейні пошуки діячів чеської культури, все більш висуваючи на передній план національно-патріотичні гасла. І першим, хто відгукнувся на нові віяння життя, був Йозеф Юнгман (1773-1847). Син кріпака, пройшов курс філософського та юридичного факультетів Пражського університету, він виступав як філолог та історик культури, публіцист і поет, педагог і бібліограф. Приголомшуюче враження на сучасників справив його трактат «Про чеською мовою», опублікований в 1806 р. в першому журналі чеською мовою «Чеський глашатай».

В історію чеської національної культури Й. Юнгман увійшов як творець капітальних праць - «Історія чеської літератури» (вийшла двома виданнями в 1825 і 1849 рр..) і п'ятитомного «Чесько-німецького словника» (1835-1839). Декретом віденської придворної навчальної канцелярії в гімназіях було дозволено викладання чеської мови. Скориставшись цим, Й. Юнгман видав у 1820 р. «Словесність», яка зявилась одночасно і підручником, і хрестоматією чеської літератури.

Й. Юнгман був прихильником скасування панщини і капіталістичного розвитку чеських земель. Незабаром навколо нього виникла група однодумців. Серед них були видатні літератори і громадські діячі В. Ганка (1791-1861), Й. Камара (1791-1833), А. Марек (1785-1877), Ф. JI. Челаковський (1799-1852) і багато інших представників патріотично налаштованої молоді 1810 - 1820-х років. Мыльников А.С. Йозеф Юнгман и его время. -- М., 1973.

Так, на початку XIX ст. в чеських землях поступово складалась антифеодальна буржуазно-національна ідеологічна концепція, що визначила в цілому вигляд другого етапу національного руху. Вона сформувалася під сильним впливом ідей романтизму, а її прихильники стали іменуватися «будителями».

Визначальну роль у ній відігравали два корінних питання - будівництво розвиненої системи національної культури і «словянська ідея», тобто пропаганда слов'янської солідарності і в першу чергу розвиток чесько-російських культурних зв'язків Центральне ж місце в системі буржуазно-національної ідеології належало боротьбі за розвиток чеської мови та пропаганду ідей національної самосвідомості.

Звернення до рідної мови, розкриття слов'янського контексту чеської культури виховували і зміцнювали почуття патріотизму, віру в майбутнє пригнобленого народу.

Найважливішим і емоційно насиченим засобом національно-патріотичних ідеалів стають у 30-40-ті роки театр, музика і живопис. Найбільшим чеським драматургом, творцем чеської національної комедії був В.К. Кліцпера (1792-1859). Перша чеська опера «Проволочник» була написана композитором Ф. Шкроупом (1801-1862), творцем музики чеського національного гімну «Де батьківщина моя». Видатними художниками, що відобразили образи многих діячів чеської культури, краєвиди країни, життя і працю простих людей, були А. Махек (1775-1844), Ф. Ткадлік (1786-1840), А. Манес (1784-1843).

У першій половині XIX ст. в чеських землях виникли громадські та наукові центри та інститути, що відіграли помітну роль в об'єднанні патріотичних сил. У другій половині 1820-х років одним з найважливіших таких центрів стає Національний музей, заснований у Празі в 1818 р. При ньому з 1827 р. став видаватися «Журнал чеського музею», першим редактором якого був видатний чеський громадський діяч і історик Франтішек Палацький (1798-1876). Журнал мав чітко виражену патріотичну спрямованість, завоював симпатії читачів і вніс внесок у суспільно-культурне життя чеських земель.

Новий етап чеського національного руху починається на рубежі 20-30-х років XIX ст. Він збігається з подальшим поглибленням процесу капіталістичного розвитку чеських земель і викликаним ним зростанням класових суперечностей у самому чеському суспільстві і підйомом анти-панщинного руху на селі. Ці фактори в поєднанні з такими подіями, як повстання декабристів у Росії, революція 1830 у Франції та рух 1830-1831 рр. у сусідній Польщі, змушували найбільш проникливих і далекоглядних представників чеської громадської думки глибше замислюватися над тим, що відбувається, критично переглядати, наприклад, романтичні уявлення про «словянство». Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. -- М., 1988.

Одним з перших в чеських землях, хто усвідомив прірву, що відділяла реакційне царське самодержавство від російського народу, був Павло Йозеф Шафарик (1795-1861). Найбільшим працею Шафарика стали «Слов'янські старожитності», видані в Празі в 1837 р. чеською мовою. Спираючись на обширний круг джерел, Шафарик обгрунтував індоєвропське походження слов'янських народів і показав їхній внесок у світову історію. «Слов'янські старожитності», перекладені незабаром на російську, польську, німецьку і частково французька мови, на довгий час зробилися справжньою енциклопедією «Славяновадення». Мыльников А.С. Йозеф Юнгман и его время. -- М., 1973.

Одним з найяскравіших представників чеської культури був учений-енциклопедист Ян Пуркіне (1787-1869). Автор численних праць з фізіології (він, зокрема, в 1825 р. відкрив ядро яйце-клітини, а в 1839 р. запропонував термін «протоплазма»), Пуркине вніс значний вклад і в розвиток чеської літератури і мови.

Близько 1820 р. виступають на сцену люди нового покоління, у тому числі вчені й поети Юнгманн, Шафарик, Палацький, Коллар, Челаковський.

Друге покоління патріотично настроєних чехів, зв'язане в основному із середніми й нижчими прошарками суспільства, перетворило чеський патріотизм у масовий рух. У період революції 1848-1849 рр. цей рух вперше виявив себе як політичний. Спроба радикальних націоналістів домогтися для Чехії автономії в рамках імперії виявилася безуспішною. Поразка революції й період, що пішов за ним, реакції в Габсбурзькій імперії змусили відмовитися від спроб домогтися автономії.

В 1860-ті роки невдачі Габсбургів у зовнішній політиці змусили влади використовувати більше компромісний шлях у внутрішніх справах; це полегшило здійснення політичних прагнень Чехії, пов'язаних зі створенням у ній конституційного режиму в 1861 р. Проте чехи не змогли домогтися самоврядування -- на відміну від угорців, яким вдалося перетворити Габсбурзьку монархію у двоєдину Австро-Угорську монархію (1867 р.).

Угорська опозиція перешкоджала створенню триєдиної імперії, у якій Чехія виступала б на однакових правах з Австрією й Угорщиною.

Незважаючи на політичні невдачі, чехи домоглися значних результатів у підвищенні матеріального добробуту й розвитку культури. В 1890-х роках у Чехії з'явилися групи збройних націоналістів як серед чехів, так і серед німців, що не приховували своїх войовничих настроїв. Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. -- М., 1977.

«Будителі» - діячі чеського національного руху кінця XVIII -- 1-ої половини ХІХ ст., відомого як «чеське відродження». «Будителі» -- в основному представники чеської культури, вчені й письменники, які в останній третині XVIII ст. почали активну боротьбу за відродження чеської мови, літератури, науки й культури, що перебували в XVII--XVIII ст. у глибокому занепаді внаслідок проведеної Габсбургами політики германізації й національного гніта. Титова Л.Н. Чешская культура первой половины XIX в. -- М., 1991.

До числа найбільш відомих чеських «будителів» належали історики й філологи Г. Добнер, Ф.М. Пельцль, І. Добровський, І. Юнгман, Ф. Палацький, П.І. Шафарик, В. Ганка, В. Гаха, видавець В.М. Крамеріус, письменники, поети й драматурги А.Я. Пухмайер, І.К. Тил, А. Махек, Я.С. Пресль, біолог Я.Е. Пуркіне й багато інших. З ініціативи «будителів» і при їхній активній участі були створені: Чеське королівське товариство наук (засноване в 1784 р.), Чеський національний музей (заснований в 1818 р.), Матиця чеська (заснована в 1831 р.) і інші культурно-просвітні, центри.

Діяльність «будителів» мала важливе значення не тільки для розвитку чеської науки й культури, але й для пробудження національної самосвідомості чеського народу, зігравши велику роль у розвитку процесу формування чеських буржуазних націй.

Для чеських «будителів» був характерний глибокий інтерес до історії й культури древньослов'янських народів. Вони зосереджувалася навколо просвітніх центрів, що виникли у великих містах Чехії, і особливо в Празі: Національного музею, видавництва «Чеський Матиця», театрі в Празі, де давалися вистави чеською мовою, і т.д.

У 30-40-х роках XIX ст. найважливішим центром організації духовного життя чеських земель стає Чеська матиця, створена в 1830-1831 рр. при Національному музеї як «організація для наукового розвитку чеської мови і літератури». Серед засновників Матиці були Й. Юнгман, Ф. Палацький, натураліст і літератор Я. Преслі (1791-1849). За підтримки Чеської Матиці в 30-40-х роках було видана велика кількість оригінальних і перекладних книг на чеській мові. Членство в матиці стає свого роду патріотиним боргом. У зазначені десятиліття в Празі та інших місцях Чехії та Моравії пожвавлюється діяльність раніше існуючих і новостворених суспільно-літературних об'єднань, різного роду читацьких гуртків, участниками яких були представники чеської інтелігенції, дрібної міської та сільської буржуазії, селянства, робітничого класу. Це наочно свідчило про розширення масової бази національного руху, що було нерозривно пов'язано з поступальним процесом формування чеської нації.

На членські внески й пожертвування видавали здобутки чеської літератури (у тому числі П.І. Шафарика, І. Юнгмана), переклади здобутків світової літератури й журнал «Casopis Ceskeho Muzeum» (видавався з 1831 р., в 1855-1921 рр. виходив за назвою «Casopis Muzea Kralovstvi Ceskeho», з 1924 р. -- «Casopis Narodniho Muzea»). Матиця чеська поєднувала чеських патріотів і до 80-х років ХІХ століття суттєво впливала на чеське наукове й культурне життя. Ріст національної самосвідомості швидко привів до значного загострення політичної боротьби. Липнева революція у Франції й особливо листопадове польське повстання 1830 р. зустріли живий співчутливий відгук. Славянские матицы. XIX век. //Ч. I-II. -- М., 1996.

У Чехії багато представників демократично настроєної буржуазної інтелігенції не тільки виражали у своїх добутках симпатії повстанцям, але й відправлялися в сусідню Польщу, щоб взяти безпосередню участь у боротьбі.

Під враженням подій 1830 р. поет К. Сабіна організував у Празі «Чеський клуб».

2. Політичні погляди лідерів чеської нації

У ході боротьби за повну національну рівність у всіх областях економічного, політичного й культурного життя Чехії до кінця 40-х років поступово виділилися дві різні політичні течії: помірна буржуазно-ліберальна й радикально-демократична.

Першу очолили історик Ф. Палацький, адвокат Ф. Ригер і публіцист К. Гавличек. Вона опиралася у своїй діяльності на так зване «Промислове суспільство» і празький чеський буржуазний клуб -- «Міщанська бесіда». Цей ліберальний напрямок відбивав інтереси заможної частини чеської торгово-промислової буржуазії й частини чеських середніх і дрібних поміщиків.

Помірність лібералів пояснювалася тим, що, як і в інших країнах Західної Європи, страх перед можливим поглибленням демократичного руху й зростаючих соціальних вимог народних мас штовхав чеську буржуазію убік угоди з габсбурзьким урядом і із дворянством.

Прагнучи до здійснення національних сподівань і перетворення існуючих напівфеодальних порядків на капіталістичній основі на низах -- шляхом демократичної революції, а на верхах -- шляхом одних лише конституційних реформ, Ф. Палацький і інші чеські ліберали вже задовго до 1848 р. домагалися лише однієї національної автономії в рамках Габсбурзької імперії.

Виступаючи проти деяких найбільш грубих пережитків середньовіччя, вони разом з тим мирилися зі збереженням землевласницької аристократії й затверджували, що вона «є природним наслідком усякого суспільного ладу, була з давніх часів і всюди й завжди буде».

Головним друкованим органом цього політичного плину була газета «Празькі новини», яка редагувалася К. Гавличеком і стверджувала, що «австрійська імперія є кращою гарантією збереження нашої національності», і прямо виступала проти спроб її руйнування. Ідея компромісу з Габсбурзькою монархією в слов'янських лібералів 40-х років становила суть так званого «австрославізму». Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 г. - начало 70-х годов XIX в. -- М., 1989.

Дворянство, на союз з яким уповали ліберали, було далеко від справжньої підтримки чеського національно-визвольного руху. Разом з тим, граючи на патріотичних настроєних, воно висувало вимоги збереження та можливого розширення так званих історичних прав земель чеської корони, щоб зробити певний тиск на Відень з метою захисту власних привілеїв. Одним із прихильників такого курсу був граф JI. Тун, одночасно пов'язаний і з дворянством Чехії, і з австрійською бюрократією. У 1842 р. він виступив з програмою обмежених реформ в цілях збереження основ феодального ладу.

Ліберали ще в 40-х роках XIX ст. запропонували політичну програму австрославізму, яка передбачала перетворенийня імперії Габсбургів у федеративну конституційну монархію, в рамках якої чехи і інші народи, підвладнийні їй, получили б права автономії. Обгрунтування цієї програми в передреволюційний період безпосередньо пов'язане з ім'ям Карела Гавлічек-Боровського (1821-1856). Втім, концепція австрославізму мала однозначно ліберально-буржуазний характер, то в особистій позиції Гавлічек-Боровський, чудового чеського публіциста і сатирика, вбачалась боротьба між лібералізмом і демократизмом. І саме демократизм визначив в кінцевому підсумку те місце, яке зайняв К. Гавлічек-Боровський в історичній свідомості чеського народу.

Політика лібералів зустрічала протидію у лівих, демократичних колах чеського суспільства, відбивали настрой дрібної буржуазії, селянства, що формувався пролетаріата. У середовищі різночинної інтелігенції 30-40-х років зростав інтерес до ідей демократичних перетворень аж до революційної перебудови суспільства.

Одним з найбільш ранніх і значних представників цього напряму став видатний чеський поет Карел Гінек Маха (1810-1836). В історію чеської культури він увійшов насамперед як творець виконаної волелюбних поривов поеми «Травень». Маха, життя якого так рано обірвалося, стояв біля витоків чеської радикально-демократичної ідеології, що отримала розвиток і поширення в наступному десятиріччя.

Радикально-демократичний напрямок очолювали два талановитих представника дрібнобуржуазної чеської інтелігенції -- поет К. Сабіна (1813-1877) і син празького адвоката, що довго жив за кордоном -- Йосеф Фрич (1829-1891). В 1845 р. К. Сабіна й інші чеські демократи створили таємне революційне товариство «Чеський Рипіл», до якого пізніше примкнув і Фрич.

Назване було це товариство в наслідування відомої ірландської асоціації, яка боролася за звільнення Ірландії з-під влади Англії. Чеські рипілісти, серед яких були і німці-демократи, що проживали в чеських землях, своєю метою ставили створення демократичної республіки, знищення влади дворянства, звільнення селянства від феодальних повинностей, поліпшення положення робітників.

Увага рипілістів спрямована була не тільки на рішення національного питання, але й питання соціального. Оскільки гасла рипилістів відповідали потребам широких мас чеських трудящих, саме вони представляли в суспільному житті Чехії 40-х років найбільш прогресивний напрямок.

Такі учасники «чеського рипіла», як Е. Арнольд, Ф. Гавлічек і К. Сабіна, кінцевою метою чеського визвольного руху вважали соціалізм, який трактувався ними в дусі французького дрібно-буржуазного утопічного вчення.

До того часу ідеї утопічного соціалізму вже отримали в чеських землях деяке поширення. У їх витоків стояв Б. Больцано (1781-1848), філософ і математик. Результатний принцип майбутнього суспільства Больцано бачив у повному переході від приватної власності, введення планових почав в управління економікою, створенні селянських асоціацій для місцевого господарювання та участі всіх громадян у справах громадського управління. Б. Больцано мріяв про усунення релігійної та національної ворожнечі і про досягнення загального миру. Розглядаючи соціалізм як соціально-етичну систему, він вважав, що єдино можливий шлях до нього не революція, а «моральне виправлення» людей.

До цього ж часу відновиться створення "Музею королівства чеського", що став вогнищем і центром літературно-патріотичної діяльності чеських "властенців" (патріотів), а також відкриття "новітніх пам'ятників найдавнішої чеської літератури". У якій би ступені вони не були підробленими, вони зіграли немаловажну роль в історії чеського відродження загалом і відродження чеської літератури зокрема. Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 г. - начало 70-х годов XIX в. -- М., 1989.

Головним діячем у справі відкриття й оприлюдненні цих пам'ятників був Вацлав Танка (1791-1861), один з ревностних трудівників нової чеської літератури й один з перших і переконаних панславістів, готовий визнати російську мову за спільнослов'янську літературну, як мову самого численного й могутнього слов'янського племені. Францев В.А. Очерки по истории чешского возрождения. -- Варшава, 1902.

Й. Юнгманн (1773-1847) дав у своїх перекладах витончені зразки літературної мови й склав дві капітальні праці, що мали першорядне значення для літератури, яка зароджувалася: "Історія чеської літератури" (1825; це, строго говорячи, не історія, а тільки повний покажчик матеріалів для історії) і "Чесько-німецький словник" (1835-1839), що не тільки представляє наявний замет слів чеської мови, але й вказує способи вираження нових ідей. Обидві ці праці, незамінні дотепер, повинні були зв'язати нову чеську літературу з її історичним минулим.

Досить важливий й незначний за обсягом твір Юнгманна -- "Розмова про чеську мову" (1806), що представляє собою сміливий захист прав чеської мови. Досить багато молодих чехів, моравани й словаки стали аматорами й захисниками чеської мови й літератури саме завдяки знайомству із цією статтею.

Юнгман брав живу участь і в створені Чеського Музею (в 1818 р.), а в 1830 р. завдяки його зусиллям заснована Матиця Чеська, як особливе відділення Чеського Музею, і "Часопись" Музею став видаватися тільки чеською мовою. В 1821 р. він же заснував разом з Я. Преслем науковий журнал "Krok", у якому незабаром стали брати участь Шафарик, Палацький, Коллар. Мыльников А.С. Йозеф Юнгман и его время. -- М., 1973.

1848-й р. і час, що за ним слідував, відкрив вільне поле для розвитку чеської літератури й науки. Із цього року починається третій період чеського національного відродження, ознаменований романтичним і народним направленням чеської поезії. Головними поетами початку цього періоду були Я. Коллар, з його "Дочкою Слави", і Челаковский.

Палацький Франтишек -- чеський історик, філософ, діяч культури й чеського національного руху ХІХ ст. Народився в родині вчителя. В 1818 р. опублікував (у співавторстві з П.І. Шафариком) твір «Початки чеської поезії», який виявився програмою дій «пробуджувачів», обґрунтуванням необхідності відродження національної культури й науки.

Естетико-філософські праці Палацького («Оглядова історія естетики», 1823 р., «Наука про прекрасне», 1827 р.) були першими філософськими роботами епохи національного Відродження, опубліковані чеською мовою.

Палацький -- ініціатор реорганізації Чеського національного музею (який став важливим центром наукового й культурного життя країни) і створення (1831 р.) Матиці чеської, засновник (1827 р.) і перший редактор (до 1838 р.) першого чеського наукового журналу «Casopis spolecnosti vlasten-skeho museum v Cechach». Опублікував величезну кількість джерел по історії, літературі й мистецтву середньовічної Чехії, у тому числі чеського літопису. Поклав початок (40-і рр.) багатотомним виданням джерел «Archiv cesky» і «Fontes rerum Bohemicarum».

Палацький -- автор численних досліджень по історії Чехії. Його головна праця -- «Історія чеського народу в Чехії й Моравії» (з найдавніших часів до 1526 р.). Найважливішим періодом чеської національної історії Палацький вважав гуситський рух, вбачаючи в ньому боротьбу за волю й право, прагнення до нових соціальних відносин, внесок чеського народу в прогресивний розвиток людства. «Історія» Палацького зіграла важливу роль у розвитку чеської культури й національно-визвольного руху. У період революції 1848--1849 рр. він виступив з розгорнутою програмою австрославізму; головував на Слов'янськом з'їзді в Празі (1848 р.). З кінця 40-х до початку 60-х р. ХІХ ст. був депутатом австрійського рейхсрату й чеського сейму. З 60-х рр. -- один з ідейних вождів консервативного крила чеської буржуазії (партії старочехів). Удальцов И.И. К характеристике политической деятельности Ф. Палацкого, "Вопросы истории" // № 10. -- 1950.

Шафарик, Шафаржик (Љafaшik) Павло Йосеф -- словацький і чеський славіст, діяч чеського й словацького національно-визвольного руху. Закінчив Йенський університет (1817 р.). Викладав у сербській гімназії (1819-1833 рр.), хоронитель (1841 р.) і директор (1848 р.) бібліотеки Празького університету. У період Революції 1848 р. займав ліберально-буржуазні позиції. Голова товариства «Слов'янська липа» (із квітня 1848 р.) і чехословацької секції Слов'янського з'їзду в Празі (червень 1848 р.). Шафарик -- перший славіст, який застосував порівняльно-історичний метод до вивчення слов'янських народів. В основних працях («Слов'янські стародавності», 1837-1848 рр.; «Слов'янська етнографія», 1843 р.) дав історичне обґрунтування слов'янської спільності й показав роль слов'ян у світовій історії. Займався також слов'янськими мовами, міфологією, чеською й словацькою літературою й фольклором, палеографією.

У 1818 р. разом з Ф. Палацьким опублікував трактат «Основи чеського віршування...», в 1826 р. -- «Історію слов'янської мови й літератури по всіх прислівниках». Виступив як поет (збірник «Татранська Муза зі слов'янською лірою», 1814 р.). Вплинув на розвиток слов'янознавства в інших країнах, у тому числі в Росії. Мыльников А.С., Павел Шафарик -- выдающийся ученый-славист. -- М.-Л., 1963.

Пельцель Франтишек Мартін -- представник чеського національного Відродження, один з «пробуджувачів», історик, лінгвіст. З 1792 р. професор чеської мови і літератури Карпова університету у Празі.

Основні історичні праці Пельцля присвячені правлінню Карла IV і Вацлава IV. В «Новій чеській хроніці» (т. 1--3, 1791--1796 рр.), написаній чеською мовою, він дав перше систематичне викладення чеської національної історії з найдавніших часів до 1378 р. Разом з Й. Добровським здійснив видання збірника документів по історії Чехії -- «Скрипторес рерум богемикарум» (1783--1784 рр.). Пельцль боровся проти фальсифікації чеської історії. Виступав на захист чеської мови.

Пуркиньє Ян Євангеліста -- чеський біолог і суспільний діяч. Батько К. Пуркине. Освіту одержав у Празькому університеті, вищу медичну освіту отримав у 1818 р. Професор Бреславльського (Вроцлавського) (з 1823 р.) і Празького (з 1850 р.) університетів. Заснував перший у світі фізіологічний іпститут у Бреславлі (1839 р.) і аналогічний інститут у Празі (1851 р.). Дуже вплинув; на розвиток фізіології, цитології, анатомії, ембріології. Відкрив ядро яйцевої клітини (1825 р.), увів поняття «протоплазма» (1839 р.) і був близький до формулювання клітинної теорії; удосконалив мікроскопічну техніку.

Дослідження Пуркине з фізіології зору (1818--1825 рр.) заклали основи офтальмоскопії і офтальмометрії, теорій центрального й периферичного зору. Вивчав фізіологію мови (1832--1835 рр.).

Пуркине один з відомих «пробуджувачів», боровся за введення чеської мови у вищу школу, за створення національної Академії Наук, національного театру. Заснував науково-популярний журнал «Живий» («Ћiva») і перший медичний журнал чеською мовою. Був прихильником пантеїзму. Почесний член Петербурзької медико-хірургічної академії, Харківського університету, товариства російських лікарів у Петербурзі й т.д. Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. -- М., 1977.

Ян Коллар (Kollar, 1793--1852 рр.) -- знаменитий чесько-слов'янський поет, родоначальник панславізму в поезії. Коллар -- угорський словак. Син бідного писаря, він з дитинства призначався батьком до ремесла м'ясника. Бажання одержати вищу освіту змусило його кинути рідний дім, і, завдяки підтримці чужих людей, він міг продовжувати свої заняття.

Закінчивши курс гімназії, Коллар поступив у пресбургський євангелічний ліцей, у якому залишався до 1815 р. У цей час він познайомився з Палацьким, дружбу з яким підтримував до самої своєї смерті. Зібравши уроками невеликі гроші, Коллар у 1816 р. відправився в Йену, де пробув 3 роки й бачив ту національну наснагу, яка тоді охопила німецьку молодь. Коллара найбільше вражало, що це торжество німецького національного духу відбувалося на ґрунті, який колись належав племені полабських слов'ян, які загинули від власної розрізненості. До того ж, Коллар полюбив дочку одного з онімечених нащадків загиблого слов'янства -- Міну Шмідт. Її мати не погоджувалася відпустити свою дочку в Угорщину, у цю "дику" країну й до народу ще "більше дикого", а Коллар, у свою чергу, не міг залишатися вдалині від батьківщини, і молодим закоханим довелося розлучитися надовго: одружилися вони лише в 1835 р.

Після повернення з Йени Коллар одержав місце проповідника в євангелічній церкві в Пешті. В 1821 р. Коллар друкує в Празі невелику книжку віршів під заголовком: "Basne Jana Kollara", з 76 сонетами, які являють данину любові Коллара до Міни й нагадують сонети Петрарки на честь Лаури. В 1824 р., у рік смерті Байрона, принциповим супротивником і, незважаючи на те, мимовільним послідовником якого був Коллар, вийшло (у Будапешті) ще 150 сонетів під новим заголовком: "Slavy Dcera" у трьох піснях, а в 1832 р. більше 600 сонетів, з'єднаних в 5 пісень. Тут поруч із відзвуками особистих радостей і сумів автора йдуть і його спогади про минуле слов'янства, міркування про його сьогодення, мрії про майбутнє.

В остаточному вигляді, у якому "поема" вийшла в передсмертному виданні 1851 р., вона містить 645 сонетів і розпадається на 5 пісень: 1) "Sala", 2) "Labe, Ren, Vitava", 3) "Dunaj", 4) "Lethe" і 5) "Acheron". У першій пісні малюються веселі картини щасливого життя поета в Йені; у другий і третій він, як Чайльд Гарольд, подорожує по різних землях живого й вимерлого слов'янства -- від Сали, через Лабу на узбережжя й на острови Балтики, у Голландію, Констанцію, Баварію, Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, а думкою переноситься в інші слов'янські землі, у супроводі друга Мілка, що відповідає Вергілію в "Божественній Комедії" Данте; у четвертій і п'ятій пісні поет подорожує по слов'янському Раю й Аду, причому померла на той час (1827 р.), по припущенню Коллара, Міна служить йому путівницею раю, подібно Дантової Беатриче. Іде постійне змішання любові земної і небесної й Міна є то йенською красунею, то дочкою Слави (богині, родоначальниці слов'ян), то прообразом всеслов'янства. Почуття поета роздвоюється, але він сам не в змозі усвідомити, кого він більше любить -- чи Мину -- йенську красуню, або слов'янство: обидва предмети порівну цінні його серцю. Поема написана чеською мовою, але з безліччю особливостей, властивих словенській мови, тому середньословенському говору, який незабаром зробився літературною мовою словаків. Мыльников А.С. Культура чешского Возрождения. -- М., 1982.

По вираженню чеського історика літератури Vicek'а, Коллар "усе, що знайшов у слов'янських племенах, прославив своїм гарячим словом; усе, що знайшов пагубного і принизливого, покарав своїм пророчим гнівом". Поема зробилася як би євангелієм всеслов'янства. Враження, зроблене її появою в пресі на сучасників, було надзвичайне. Це видно по тій масі віршів, що з'явилися в наслідування "Доньки Слави". Цілі покоління словаків і чехів виховувалися під її впливом.

Не задовольняючись поетичною проповіддю слов'янської єдності, Коллар написав трактат "Про літературну взаємність між окремими слов'янськими племенами й діалектами", що вийшов спочатку на чеській мові в журналі "Hronka" (1836), а потім у німецькій переробці "Ueber die literarische Wechselseitigkeit zwischen den verschiedenen Stдmmen und Mundarten der slavischen Nation" (Пешт, 1837р.; 2 видання 1884 р.). У цьому трактаті доводиться необхідність зближення й взаємного ознайомлення всіх слов'ян у літературному відношенні й, як на головний засіб для цього, вказується на покупку й читання книг, які видаються на всіх слов'янських діалектах, переважно на російському, польському, чеському й сербохорватському.

Коллару належить ще кілька праць з слов'янської філології, історії, міфології, стародавностей: "Rozpravy про jmenach, pocatkach a starozitnostech naroda slovanskeho" (1830 р.); "Vyklad k Slavy Dcera" (історико-археологічний коментар, 1834 р.); "Slava bohyne a puvod jmena Slavuv cili Slavjanuv"; "Cestopis obsahujici cestu do horni Italie" (1841 р.); "Staroitalia slavjanska" (1853 р.). Йому ж належить перше досить повне зібрання словенських пісень, видане ним спочатку разом із Шафариком (1822 р. і 1827 р.), а потім і самостійно ним одним (1834-1835 рр.). Мыльников А.С. Культура чешского Возрождения. -- М., 1982.

3. Культурницький етап національного відродження

Формування національної літературної мови, що є вищою формою існування мови нації, було однією з центральних проблем епохи чеського національного відродження (остання третина XVIII-середина XIX ст.).

Для розуміння специфічних особливостей цього процесу слід мати на увазі особливу ситуацію чеського народу, iсторико-етичні умови його розвитку: централізована багатонаціональна держава, абсолютистський режим якого утруднював і ускладнював цей процес.

Відродження чеської мови, пов'язане із загальним відродженням чеської культури, було обумовлено загостренням класових та національних протиріч в Чехії в кінці XVIII-на початку XIX в. Поступова ліквідація феодальних відносин як наслідок настання капіталізму, численні селянські повстання, що розхитують феодальні підвалини держави, скасування в 1781 р. кріпосного права, виникнення мануфактури, приплив сільського населення в місто, збільшення числа робочих, поява численної говорить по-чеськи дрібної буржуазії, що вступила в боротьбу з великої німецької буржуазією, - все це визначало специфіку національно-визвольного руху чеського народу і своєрідність шляхів формування чеської нації.

Характерною рисою чеського національного відродження є також і те, що воно почалося передусім з боротьби за національну мову, за вживання його у всіх сферах суспільно-політичного і культурного життя. Зусилля передової частини буржуазної чеської інтелігенції, яка очолювала національний рух, були спрямовані насамперед на відродження національної культури і літературної чеської мови, що отримало відображення в ряді Лінгвістичних, літературних та історичних праць того часу. Г.П. Нещіменко, Л.Г, Широкова. Особености формирования литературного языка чешской нации в эпоху национального возрождения //Национальное возрождение и формирование славянских литературных языков. Москва, 1978.

Закономірним є питання, чому визначальним фактором ідеології національно-визвольного руху чеського народу було питання про мовної спільності і про спільність національної культури, чому центральною проблемою чеського національного відродження було відродження літературної чеської мови. Відповідь слід шукати в історичних судьбах чеського народу як носія чеської мови і в специфіці мовної ситуації Чехії в XVII і XVIII ст., Характеризувалася наступними особливостями: