Галицько-Волинськоге князівство

Основна маса православного населення була позбавлена можливості брати участь у діяльності органів місцевого самоврядування. Обмежувалися і його права на заняття ремеслами, торгівлею. Через це громадяни-русини переважно пасивно сприймали запровадження права на самоврядування, а не рідко чинили опір такому нововведенню.

Органом самоврядування на рівні сільської общини була общинна рада на чолі зі старостою. Останній мав у своєму розпорядженні невеликий штат помічників, які відали деякими адміністративними та дрібними судовими справами.

2.5 Суд, військо в Галицько-Волинському князівстві

Відносно судової системи Галицько-Волинської землі слід відмітити, що суд, як і раніше, не був відділений від князівської адміністрації. Вищими судовими інстанціями були князь та Боярська рада. На місцях судові функції виконували воєводи, воло стелі, намісники. Право суду мали також посадові особи центрального та місцевого управління. Судові функції виконували княжі тіуни та посадники. Нижчими судовими урядовцями були тіуни, вірники, мечники та отроки. Поступово право суду над залежними селянами набувають великі землевласники. Існував і церковний суд. Сфера юрисдикції цього суду визначалася перш за все церковними статутами князів Володимира та Ярослава і була дуже значною. У віданні церковного суду знаходилися питання, пов'язані з майновими та шлюбно-сімейними відносинами.

У судівництві Галицько-Волинської землі застосовувалася «Руська правда». Міста на Магдебурзькому праві мали окремий суд.

Судовий процес носив змагальний характер.

Найбільші надходження до державної скарбниці йшли за рахунок данин з жителів міст і волостей. Збиралися також побір, татарщина, ловче. На торговельних шляхах існували митниці, де з купців збирали мито. Великі прибутки мали князі від коломийської солі.

В грошовому обігу перебували, як і скрізь на Русі, «гривні кун» -- зливки срібла певної ваги і форми. Свою монету галицько-волинські князі не карбували, на внутрішньому ринку оберталися монети сусідніх держав (гроші, денарії та ін.).

Важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо. З одного боку, воно використовувалося для відбиття зовнішньої агресії, яка йшла від сусідніх держав (Польщі, Угорщини, Литви), а з іншого -- виступало активним знаряддям в руках феодалів для придушення опору експлуатованих мас. Остання функція князівської влади здійснювалася за допомогою князівської дружини і боярських загонів. За закликом князя бояри повинні були з'явитися на чолі своїх загонів до місця зборів.

У період вторгнення іноземців до складу війська поряд з професійною дружиною входило народне ополчення.

Основними формами військових сил були вої та дружина. Вої -- це загальне народне ополчення. Дружина складалася з бояр та їхніх загонів (оружників і стрільців). Щоб зменшити свою залежність від бояр, князі вдавалися до організації найманою (переважно з угрів та половців). Подальшого вдосконалення військо набуло за Данила Романовича, який поділив його на важкоозброєних оружників та легкоозброєних стрільців. Нове військо цілком підлягало великому князеві. Командувати військом міг також воєвода, який призначався князем і був йому підпорядкований. Під час бойових дій князь міг скликати військову раду. Військо складалося переважно з дрібних бояр та селян. До орудників могли входити і жителі міст. Важко навіть приблизно встановити кількість князівських воїнів. Так, печатник Курило привів Данилові в 1241 р. 3000 чол. Піхоти та 300 одиниць кінноти. На утримання княжого війська йшли, зокрема, прибутки з прикарпатських солеварень («на роздавання оружникам»).

Протягом другої половини ХШ -- першої третини XIV ст. Галицько-Волинська держава досягла високого рівня політичної та військової могутності.

Висновки

Отже, Галицько-Волинська держава стала історичною спадкоємницею Давньоруської держави, її правонаступницею. Вона увібрала в себе кращі державно-правові тенденції Київської Русі, доповнивши їх суспільно-політичними нормами середньовічної Європи. На відміну від своєї попередниці, Галицько-Волинська Русь відрізнялася слабкою централізаторською владою своїх правителів, вагомими економічними та політичними позиціями боярства, чіткою структуризацією суспільних верств. Піднесення та зміцнення Галицько-Волинської держави відбувається за правління князів Данила Романовича, Юрія Львовича. Влада великого князя посилювалася в постійній боротьбі проти впливового галицько-волинського боярства.

Князь здійснював усі функції державної влади -- законодавчу, виконавчу, судову, тому літописець називав його «самодержцем». Стародавнє віче в Галицько-Волинській землі в XII--XIII ст. втрачає своє значення, проте князь за традицією нерідко скликав народні збори для вирішення найважливіших питань. При ньому існувала рада бояр, без згоди якої не можна було проводити в життя будь-яку велику справу. Відбувалися також князівські з'їзди (снеми), на яких укладалися різні угоди, зокрема договори (ряди) про мир.

Для здійснення внутрішнього управління князівством існувала розгалужена система княжих управителів.

Галичина і Волинь поділялися на ряд князівств -- земель, а останні -- на волості, центрами яких були міста-городи. Управителів волостей призначав князь із числа великих бояр.

У містах Галицько-Волинської землі заправляла боярсько-патриціанська верхівка.

У судівництві Галицько-Волинської землі застосовувалася «Руська правда». Міста на Магдебурзькому праві мали окремий суд.

Основними формами військових сил були вої та дружина. Вої -- це загальне народне ополчення. Дружина складалася з бояр та їхніх загонів (оружників і стрільців).

Загалом протягом другої половини XIII ст. -- першої третини XIV ст. Галицько-Волинське князівство досягло значного рівня політичного розвитку, його залежність від Орди була слабшою, ніж князівств Північно-Східної Русі. Однак відносна слабкість сил централізації, припинення княжої династії, віроломна політика Орди -- все це спричинилося до того, що князівство стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав--Польщі, Угорщини та Литви, які перетворилися в цей час на сильні, централізовані національні держави. Зрештою у 40-60-х роках XIV ст. політично роз'єднані землі Південно-Західної Русі підпали під владу Польського королівства і Великого князівства Литовського.

Список використаних джерел

1. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. К., 1990. - 543 с.

2. Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. К., 1977. Т. 1, кн. 2, розд. І.

3. Іванов В. М. Історія держави і права України: Навч. посіб. К.: МАУП, 2002. - Ч. 1. - 264 с.

4. Іванов В. М. Історія держави і права України: Навч. посіб. К.: Атіка, 2003.

5. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К., 1991.

6. Історія держави і права України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1996.

7. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. -- К., 1996. - Ч 1. - 432 с.

8. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За заг. ред. В.А. Смолія. -- К., 1996. - Т.2.

9. Історія держави і права України / За ред. А. С. Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

10. Історія держави і права України / За ред. А. С. Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 512 с.

11. Історія України: Курс лекцій: 2 кн. Кн.. 1 - Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Мельник Л.Г., Гурій О.С., Демченко М.В. та ін. - К.: Либідь, 1991. - 576 с.

12. Костомаров Н. И. .Князь Данило Галицкий // Исторические произведения. Автобиография. К., 1990.

13. Котляр М. Ф. Данило Галицький. К., 1979.

14. Котляр М. Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси Х-ХІІІ вв. - К., 1985.

15. Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князізство. К., 1984.

16. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. - Львів, 1996.

17. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. - К.: Атіка, 2001.

18. Музиченко П. П. Історія держави і права Україніи Навч. посіб. К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. - 284 с.

19. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. - Львів, 1995.

20. Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - М., 1950.

21. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1.- К.,1992.

22. Субтельний О. Україна: Історія.- К., 1991.

23. Хрестоматія з історії Української РСР. К., 1989.

24. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовського. - К., 1987.

Размещено на Allbest.ru