Національна ідея як інтегративний чинник у суспільно-духовному житті України (друга половина XIX – перша половина XX ст.)

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, виконані в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.

Апробація дослідження. Положення дисертаційного дослідження обговорювались і доповідались на засіданнях та науково-методичних семінарах кафедр історії філософії та філософії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Принципові ідеї, теоретичні положення, висновки автора було викладено у доповідях на наукових конференціях. Зокрема, результати дослідження доповідались на X науковій сесії Наукового Товариства ім. Т. Шевченка на тему “Іван Франко про роль інтелігенції в розвитку українського народу” (Львів, березень 1999 р.), на звітно-науковій конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (секція філософських наук, підсекція “філософія”) на тему “Громадівсько-соціалістичні погляди І.Я. Франка як вираження національної ідеї” (Львів, лютий 2001 р.), на науковому семінарі “Проблеми культурної ідентичності і соціальної інтеграції України” на тему “Національна ідея - основа політико-теоретичної активності М. Міхновського” (Львів, березень 2001 р.), на науково-практичній конференції “Український націоналістичний рух: минуле, сучасне, майбутнє” на тему “Утвердження національної ідеї як життєтворного принципу єдності нації у творчості І. Франка (90-ті рр. XIX-поч. XX ст.) (Львів, червень 2001 р.), на міжнародній науковій конференції “Гуманізм. Людина. Пізнання” (Людинознавчі філософські читання) на тему “Творчість Івана Франка і сучасні проблеми соціального пізнання” (Дрогобич, жовтень 2001 р.).

Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження висвітлені в 6-ти публікаціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст зумовили таку структуру дисертації: вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел (230 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 194 с.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано її опрацювання в науковій літературі, сформульовано мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну дисертації та практичне значення одержаних результатів, висвітлено питання попередньої апробації результатів дослідження, наведена структура дисертації.

У першому розділі - “Ступінь наукової розробленості теми” - зазначається, що формування, становлення та розвиток української національної ідеї у суспільно-духовному житті України другої половини XIX-першої половини XX ст. належить до малодосліджених проблем. Це зумовлено низкою причин, головною з яких є те, що тривалий час Україна була позбавлена державності. З появою на політичній карті світу держави Україна, відкрились значно ширші можливості для досліджень даної проблеми. Перш за все слід назвати працю В.Жмира “На шляху до себе (Історія становлення української національної свідомості)”, опубліковану в журналі “Філософська і соціологічна думка” (1991). [№ 1-4]. У цій праці автор аналізує розвиток українського національного духу (української національної ідеї) починаючи від часів Люблінської унії 1569 р. і завершуючи початком XX ст., а також наголошує на важливому значенні національної ідеології для об'єктивізації ідеї власної державності, головна мета якої - вироблення системи вартостей, яка консолідує всі соціальні групи національної спільноти.

Значний науковий інтерес становить дослідження Т. Панько “Мова і нація в естетичній концепції Івана Франка” (1992). У цій монографії висвітлюється функціональний підхід І. Франка до мови як невід'ємної умови життя суспільства, засобу творення та збереження культурних цінностей нації.

Виясненню генези та еволюції національної ідеї у творчій спадщині І. Франка присвячена праця Б. Червака “Наперед Українці” (До національної ідеї Івана Франка) (1994). Автор відзначає, що Каменяр пройшов нелегкий еволюційний шлях від послідовного драгоманівця до переконаного самостійника, вказавши нації на єдино вірний шлях - шлях свободи, і що саме він поставив принцип національної ідеї на перше місце у своїй творчості, вважаючи її “імунітетом для виживання нації”, ефективним методом боротьби проти поневолення.

Слід відзначити монографію М. Горєлова “Передвісники незалежної України. Історичні розвідки” (1996), присвячену творчості видатних представників української політичної та соціально-філософської думки XX ст.: М. Міхновського, В. Липинського, Д. Донцова. Простежується також послідовна еволюція української ідеї від засад романтичного та інтегрального націоналізму до державницької концепції відродження нації і розбудови громадянського суспільства.

Важливі наукові узагальнення з історії формування, розвитку і становлення української національної ідеї, а також комплексний історико-політологічний та соціально-філософський аналіз проблем української державності у XX ст. зроблено у дослідженні “Українська державність у XX столітті: Історико-політологічний аналіз” (1996).

Значний пласт знань з окресленої нами проблеми містить праця І. Кресіної “Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз)” (1998). У цій монографії характеризуються теоретико-методологічні засади дослідження національної свідомості. Визначаються основні характеристики, функції, складові, чинники формування та розвитку, рівні і напрями еволюції української національної свідомості, як духовного феномена нації. Здійснено аналіз функціонування національної свідомості в єдності раціональних та ірраціональних сутнісних виявів (національного характеру, національної мрії, національної ідеї тощо). Українська національна ідея розкривається як органічна складова національної свідомості; розроблено класифікацію основних напрямків її дослідження, сформульовано її сучасні параметри.

Окремі важливі аспекти формування, становлення та розвитку національної ідеї у суспільно-духовному житті України другої половини XIX-першої половини XX ст. грунтовно розроблені в монографії М. Кармазіної “Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX-початок XX ст.)” (1998). Дане дослідження присвячене малодослідженому періоду української інтелектуальної історії - політичній думці кінця XIX-початку XX ст. та питанню віддзеркалення в ній рефлексій інтелектуалів-українців над проблемою створення української держави. На багатому документальному матеріалі простежується процес формування національної інтелектуальної еліти, висвітлюються особливості розвитку її державницького мислення в умовах панування польської та російської імперсько-шовіністичних ідей.

Завершуючи короткий огляд наявних комплексних досліджень, можна констатувати про їх недостатність, що зумовлює необхідність проведення подальшої роботи в цій галузі.

У другому розділі - “Національна ідея як чинник державотворення та суспільно-духовного життя в історичному розвитку України (XI-перша половина XIX ст.)” - розкривається становлення, розвиток, форми вияву національної ідеї починаючи від XI століття - часів Русі-України і завершуючи творчістю Т. Шевченка. Отже, національна ідея знаходить своє відображення вже у XI-XIII століттях в оригінальних пам'ятках давньоруської літератури. Особливість національної ідеї на той час виявлялася у намаганні національно-свідомих діячів цієї епохи призупинити міжусобні війни, внутрішнє роздроблення руських земель, в усвідомленні потреби активної боротьби з іноземними загарбниками.

Націотворчі поняття “руська земля”, “руський народ” і господар цієї землі “каган-цар” уперше були сформульовані у “Слові про закон і благодать” Іларіона (середина XI cт.), яке, фактично, було маніфестом про постання першої формації української нації - руського народу. У літописному творі “Повість минулих літ” Нестора ключовою темою є походження руського (українського) народу і руської держави з центром у Києві, що було дуже важливо для збереження політичної єдності українських земель, яким загрожував розпад. Визначаючи місце слов'ян у середовищі інших народів, коріння яких сягало нащадків Ноя, Нестор прилучає тим самим історію свого народу до священної і вічної.

Одним із найвизначніших творів давньоруського письменства, в якому національна ідея знаходить своє відображення, є “Слово о полку Ігоревім”, центральною ідеєю якого є політичне об'єднання давньоруських земель Русі-України. Автор усвідомлює політичну єдність Русі на основі тільки “добросусідських” відносин усіх руських князів, а гарантом цієї єдності повинен стати князь Святослав. Таким чином, політична єдність руської землі у “Слові” усвідомлюється як федеративне об'єднання князівств на чолі з сильним і мудрим київським князем.

Отже, можна з упевненістю говорити про те, що українська (руська) національна ідея мала своє глибоке вираження в суспільно-духовному житті Русі-України - у ствердженні необхідності єдності давньоруського народу, в почутті любові до рідної землі, прославлянні її величі і могутності, у боротьбі за право вільно і на свій лад організовувати суспільно-економічне, культурно-духовне, релігійне життя.

Продовжуючи аналіз формування і становлення української національної ідеї у наступних століттях, акцентуємо увагу на такому явищі суспільно-духовного життя України, як полемічна література, виняткове місце в якій займає І. Вишенський, суспільна позиція якого визначалася тим, що він орієнтувався на трудове, пригноблене й експлуатоване соціально, релігійно і національно селянство. Зокрема, І.Франко зазначав, що “головну силу народу бачить І. Вишенський не в пастирях, не в панах, а в простім народі”¹¹ Франко І. Іван Вишенський, його час і письменська діяльність // Зібрання творів: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1983. -Т. 28. - С. 276.. У своїх творах І. Вишенський виступає великим патріотом рідної землі, закликає руський народ до возвеличення руської мови, віри, культури.

У дисертації стверджується, що українськими патріотами і державотворцями, які прислужилися до розвитку і становлення національної ідеї, були не лише православні діячі, але й уніати, які також зверталися до історичного минулого України-Русі, прагнули відновлення її державності. Організатори унії - митрополит Рогоза, єпископи І.Потій, К.Терлецький, Г.Балабан - насамперед думали про майбутнє українського народу, їх глибоко турбувало утвердження його духовності та національної свідомості. Таким чином, йдучи на підписання унії, вони прагнули вберегти українську церкву від повної латинізації, адже в іншому разі українська церква перестала б бути українською, трансформувавшись у католицьку з латинським обрядом.

Отже, у XIV-XVI ст. українська національна ідея, незважаючи на несприятливі національно-культурні, економічні та політичні обставини, все ж виражалася у формах усвідомлення відмінності власної території, мови, релігії, права, національної приналежності.

Однією з центральних проблем в історії становлення української національної ідеї була Визвольна війна 1648-1654 рр., яка започаткувала нову епоху в боротьбі українського народу за національно-державну незалежність. Утворення власної держави засвідчило про величезні інтелектуальні сили і потенційні можливості українського народу. У вкрай несприятливих умовах пригноблені верстви українського суспільства, насамперед козацтво, віднайшли в собі сили для створення держави, якій належало велике значення у поступовому конституюванні української народності у більш високу форму етнічної спільноти - націю. У дисертації наголошується на провідній ролі у цьому державотворчому процесі Б. Хмельницького, який постійно прагнув до консолідації та об'єднання українського народу.

Підкреслюється, що великий вплив на формування національної свідомості українського народу та продовження безперервного розвитку і становлення національної ідеї мала “Конституція прав і свобод Войська Запорозького” 1710 р. П. Орлика. Ця конституція є, на нашу думку, визначним українським народно-політичним документом, в якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. Її автор прагнув зв'язати воєдино історичне минуле України та окреслити модель суспільства, яка вмістила б головні здобутки нації.

Наголошується, що національна ідея як інтегративний чинник набуває особливого змісту на початку XIX ст., що було продиктовано новими віяннями у суспільно-духовному житті України. Найпершою пам'яткою, яка засвідчила відродження ідеї української самостійності, є “Історія Русів” (1800 р.), відома як останній літопис козаччини, і яка є систематичним історіософським обґрунтуванням права України на власну державність.

Переломною подією в розвитку і становленні української національної ідеї стала поява громадсько-культурного об'єднання “Руська Трійця”, діячі якого своє головне завдання вбачали в тому, щоб засобами друкованого слова і художньої творчості в рідній мові сколихнути народні маси, дати їм знання, відкрити світ, пробудити національну свідомість, спираючись при цьому на підтримку діячів національного відродження Наддніпрянщини та інших слов'янських країн.

Цілий етап у становленні й розвитку української національної ідеї становило Кирило-Мефодіївське братство. Головним своїм завданням братчики вважали повалення самодержавства, національне визволення як українського, так і всіх інших слов'янських народів, об'єднання їх у федерацію на засадах рівності і суверенності. В ідеології кирило-мефодіївців прослідковується єдність національної ідеї з християнською, адже всі члени братства у своїй творчості прагнули повернути історію до Христа, а Христа - історії, тобто зробити поворот історії до євангельських начал. Зокрема, основна ідея М. Костомарова полягала в тому, що національне має бути християнським, а християнське - національним, оскільки вони вже “були разом” в історичному минулому (Русь-Україна).

Про безперервність втілення національної ідеї у суспільно-духовному житті України засвідчила поява на літературній арені видатного українського поета, національного пророка Т. Шевченка, у творчості якого національна ідея займає особливе місце, адже він перший і єдиний у свій час найчіткіше сформулював національно-політичні ідеали України. У дисертації наголошується, що своєю літературно-художньою творчістю Т. Шевченко повернув нам пам'ять нашої історії, бо жодні наукові дослідження щодо свого впливу неможливо порівняти з його історичними драмами, поемами, віршами. Поет розкрив трагічне становище України та її народу і сповнив його національної честі та гордості, а також фактично заново створив українську націю як таку, вдихнувши в неї дух боротьби за духовно-культурне, національно-державне та соціально-економічне визволення.

У третьому розділі - “Національна ідея на зламі епох: духовна спадщина Івана Франка в контексті національної долі українського народу” - розглядається процес формування, становлення і розвитку української національної ідеї у творчості видатного українського мислителя, філософа та поета І. Франка. Але перш ніж перейти до аналізу концепції національної ідеї І. Франка, звернуто увагу на постать М. Драгоманова, у творчості якого національна ідея теж займає важливе місце. Підкреслюється, що однією з необхідних передумов утвердження національної ідеї є, на думку М. Драгоманова, функціонування української мови у всіх сферах суспільно-політичного життя України; існування демократичного федеративного союзу громад на засадах демократії та свободи; наслідування передових західноєвропейських наукових, освітньо-культурних традицій; наявність єдиної української нації, як чогось окремого і одноцільного без огляду на державні кордони.

У першому підрозділі - “Усвідомлення національної ідеї та історична вимога її здійснення” - наголошується на усвідомленні національної ідеї та історичної вимоги її утвердження у ранній творчості І.Франка (70-80-ті рр. XIX ст.). У цей період національна ідея виражалася, насамперед, у його громадівсько-соціалістичних та автономно-федеративних поглядах, які були продиктовані вимогами соціально-економічного, національно-культурного визволення українського народу. Постійно шукаючи виходів із цього вкрай принизливого для українців становища, одним із них І. Франко у молоді роки визнав громадівсько-соціалістичний та автономно-федеративний устрій, в умовах якого український народ зміг би відчути себе економічно міцною, культурно та духовно розвинутою нацією. Очолити цю боротьбу за національне, соціальне, духовно-культурне визволення повинна, на думку І.Франка, українська інтелігенція, яка здатна розбудити внутрішній духовний потенціал українського народу. У дисертації також зазначається, що вже в 70-80-х роках XIX століття І. Франко стояв на позиціях державної самостійності та суверенності українського народу. Питання національної ідентичності відображено у ранній поезії І. Франка: “Наймит” (1876), “Розвивайся, лозо, борзо” (1880), “Не пора” (1880), “Розвивайся, ти, високий дубе!” (1883)²² Франко І. Наймит (В устах тужливий спів...) // Зібрання творів: У 50 т. - Наукова думка, 1976. -Т. 1.-С. 60-62; ФранкоІ. Розвивайся, лозо, борзо // Зібрання творів: У 50 т. -К.: Наукова думка, 1976. -Т. 1. - С. 28; Франко І. Не пора // З вершин і низин: Зб. поет. тв. 1873-1893 рр. - К. - Ляйпціг: Українська накладня, 1920. - С. 175; Франко І. Розвивайся ти, високий дубе! // З вершин і низин: Зб. поет. тв. 1873-1893 рр. - К. - Ляйпціг: Українська накладня, 1920.-С. 177-178..

У другому підрозділі - “Апогей розвитку та усвідомлення національної ідеї” - акцентується увага на вищому ступені розвитку та усвідомлення національної ідеї у творчості І. Франка (90-ті роки XIX-початок XX ст.). Зайнявши позицію національно-свідомого українця, І. Франко у цей період чітко і ясно усвідомив несумісність співіснування двох ідеологій: марксистської соціал-демократичної (соціалістичної), в якій він побачив установку на плекання і розбудову тоталітарного суспільства, та національної, основою якої є національна ідея, яка покликана будити національну свідомість українського народу, об'єднати його в єдиний національний організм - українську націю, спрямувавши його до боротьби за свою державну самостійність та національну незалежність. У дисертації вказується, що основними концептуальними елементами у філософії української національної ідеї І.Франка є: 1) національна свідомість; 2) єдність нації; 3) здобуття державної самостійності та національної незалежності.

У четвертому розділі - “Національна ідея як основоположний інтегратор в утвердженні незалежності та державності України” - досліджуються етапи формування та становлення української національної ідеї в національно-політичних концепціях та громадсько-політичній діяльності М.Міхновського, В.Липинського, Д.Донцова та Л.Ребета.

У дисертаційному дослідженні вказується, що одним із діячів національного руху кінця XIX-першої половини XX ст., був М. Міхновський, який підняв проблему української національної ідеї на якісно новий рівень. У його творчості національна ідея набуває державницько-самостійницького характеру. М. Міхновський визначає основні засади політичного “credo” національно-свідомих українців: 1) боротьба за права української нації і плекання серед усіх верств українського народу почуття національної солідарності; 2) відновлення національно-державної самостійності України; 3) ідейна відданість кожного українця справі національного визволення³³ Міхновський М. Profession de foi молодих Українців // Правда. - Львів: Вид-во НТШ, 1893. - Т. 16-19. Вип. 47-58. - С. 201-207..