Феодосія та Південно-Східний Крим за часів античної доби (середина VI ст. до н.е. - IV ст. н.е.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

ФЕОДОСІЯ ТА ПІВДЕННО-СХІДНИЙ КРИМ ЗА ЧАСІВ АНТИЧНОЇ ДОБИ

(СЕРЕДИНА VI ст. до н.е - IV ст. н.е.)

ПЕТРОВА ЕЛЕОНОРА БОРИСІВНА

Харків - 2001

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Тема дослідження і її актуальність. В історії Криму, як і всього Північного Причорномор'я, найяскравішою, за впливом на долю народів, що там жили, і на майбутнє краю була антична епоха, початок якій поклала Велика грецька колонізація. У далекому минулому в Криму жили кіммерійці, таври, скіфи, сармати, греки, римляни. Усі вони - кожен по-своєму - внесли свою лепту в його історію і культуру. По-різному складалися взаємини між народами, що жили саме в той час на півострові: іноді вони були мирними, часом напруженими і навіть ворожими. Але в остаточному підсумку історія подає урок співжиття і взаємовпливу різних в етнічному і культурному відношенні народів. Крим був і залишається поліетнічним.

Елліни облюбували узбережжя Тавриди й оселилися там задовго до Різдва Христового. Вони розглядали своє місце проживання як нову батьківщину, тому всебічно досліджували намічену для поселення місцевість. Зваживши всі "за" і "проти", осіли ґрунтовно там, де було найбільш зручно і спокійно. На варварському узбережжі зазвучала еллінська мова, уперше з'явилися міста і держави.

Греки з малоазійського Мілету оселилися на узбережжі Феодосійської затоки близько середини VI ст. до н.е. Заснували селище, що згодом виросло в місто, освоїли прилеглі землі. На карті Криму з'явилася невелика Феодосійська держава. Якийсь час вона зберігала самостійність і міцніла, почала завойовувати міжнародний авторитет. Однак сусідство з Боспором виявилося небезпечним для її незалежного існування і процвітання. Наприкінці 80/70-х рр. IV ст. до н.е. Феодосія стає частиною найбільшої в Північному Причорномор'ї держави - Боспорського царства Спартокидів. Вона відіграє помітну роль у всіх сферах його життя: стає найважливішим царським портом і вартою західних кордонів держави; її сільська округа - постачальником хліба та інших продуктів. Боспорські правителі високо цінували таке придбання як Феодосія і виділяли її серед своїх володінь.

У стародавності Феодосія славилася гаванню і портом, родючими землями, що прилягали до неї, жителі міста відзначалися наполегливістю і рішучістю у відстоюванні волі і неприйнятті тиранічних форм правління. Сьогодні в Феодосії нас захоплює ще багато чого: високий професійний рівень її майстрів, вишуканість смаків і багатий духовний світ жителів - той багаж, яким елліни щедро поділилися з аборигенами і залишили як спадщину майбутнім поколінням. На цій родючій ниві згодом дозріли нові плоди: на місці античної Феодосії виросла генуезька Каффа. Наука має у своєму розпорядженні досить великі свідчення про неї, чого не можна сказати про античну Феодосію, багато сторінок історії якої і досі скупо представлені у історичних джерелах.

Економічна, політична, культурна значущість цієї еллінської апойкії в стародавності і у наступні часи ніколи не заперечувалася, однак спеціальних наукових праць про античну Феодосію вкрай мало. Дослідники сперечалися між собою, висували власні версії з того чи іншого питання, а найчастіше обмежувалися тим, що ставили питання і залишали їх відкритими до майбутніх часів, тобто тих, коли місто і його сільська округа піддадуться систематичному археологічному вивченню і коло історичних джерел значно розшириться. Тим часом матеріали, що ми маємо на сьогодні у нашому розпорядженні, дозволяють відповісти на ряд раніше поставлених питань і подати історію і культуру античної Феодосії не у вигляді окремих фрагментів чи серії питань, а в цілісності, послідовності і відносній повноті. Це дає можливість не на словах, а на ділі показати величезну значущість цієї грецької апойкії в житті античних міст Північного Понта та на більш широкій міжнародній арені, поставити її в ряд з іншими містами регіону, краще вивченими на даний момент, і підготувати ґрунт для подальших археологічних, лінгвістичних, мистецтвознавчих досліджень.

Говорячи про значущість теми, не можна обійти стороною той факт, що вже у 1811 р. у Феодосії виник музей старожитностей, нині краєзнавчий, - сховище пам'яток старовини, центр наукових пошуків і місце діяльності чудових людей, інтелігентів, ентузіастів, натхнених любов'ю до історії і мистецтва, які не шкодували сил і засобів на порятунок і збереження реліктів, поповнення музейної колекції, пропаганду історичного минулого Феодосії і всього Криму. Робота з архівними матеріалами дозволила відкрити ряд нових імен, а також більш повно показати багатогранну діяльність і багатий внутрішній світ уже відомих науці професійних істориків, археологів, а також аматорів старовини. Розділи, присвячені історії музею, мають вагоме значення для вивчення культури Криму, історичної й археологічної науки в Україні та Росії XIX-XX ст.

Хронологічні та географічні рамки дослідження. Історія Феодосії починається з часу заснування мілетськими переселенцями апойкії на узбережжі Феодосійської затоки близько середини VI ст. до н.е. і завершується IV ст. н.е. (місто і його округа відійшли від Боспору біля середини IV ст. і, можливо, піддалися гуннському вторженню в кінці цього століття). Між IV ст. і тим часом, коли місто під ім'ям Каффа знов стало перед світом у всьому своєму блиску і значущості, пролягла смуга забуття, коли життя на городищі ледь теплілось.

Під Південно-Східним Кримом слід розуміти досить велику область, простягнуту від Акмонайського перешийка до р.Індол, на півдні обмежену схилами Кримських гір, на півночі досягаючу селищ Партизани, Новопокровка, Владиславівка, Фронтове, Семисотка.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана під час роботи в Таврійському національному університеті в рамках планової теми кафедри історії стародавнього світу та середніх віків "Західна Євразія у стародавності і середньовіччі". Тема дослідження також включена до плану Науково-дослідницького центру кримознавства.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на підставі опублікованих і неопублікованих письмових і археологічних джерел, із залученням матеріалів, що містяться у творах мандрівників кінця XVIII - початку XIX ст. і в науковій літературі нового і новітнього часу, показати історію і культуру античної Феодосії та її сільської округи, виявити особливості історичного розвитку, а також економічну, політичну та культурну роль міста і прилеглих до нього територій у Південно-Східному Криму в житті народів і держав північнопричорноморського регіону і еллінського світу в цілому.

Поставлена мета зумовила вирішення низки завдань:

· узагальнити і у комплексі вивчити свідчення античних письменників, матеріали епіграфічних і нумізматичних джерел, пам'ятки матеріальної культури, знайдені у ході розвідок і археологічних пошуків XIX-XX ст.;

· виявити наявні матеріали у фондах музеїв і архівах України та Росії;

· простежити історію формування колекцій Феодосійського музею; звернутися до життя і діяльності людей, що зв'язали свої біографії з пошуком і вивченням стародавностей, порятунком і охороною пам'яток старовини у Феодосії і у цілому в Криму;

· виявити ступінь вивченості історії і культури античної Феодосії та її округи в науковій літературі, розібратися в суперечних питаннях і дати власне тлумачення деяких з них;

· пов'язати заснування апойкії у Феодосійській затоці і подальшу історію міста з природно-географічним середовищем і варварським оточенням - двома найважливішими факторами в житті першопоселенців та їхніх нащадків;

· розглянути питання щодо місця і часу заснування колонії, її первісного найменування;

· виділити в історії Феодосії та її округи ряд періодів і на основі цієї періодизації простежити в хронологічній послідовності основні віхи історії міста періоду незалежності та часу входження до складу Боспорського царства, звернувши увагу на питання економіки, соціальної структури, управління, взаємин із сусідніми та віддаленими містами і представниками місцевих племен;

· розглянути духовну культуру жителів античної Феодосії, узагальнивши наявні матеріали з релігії, наукової думки, виховання і освіти, архітектури, мистецтва, художнього ремесла.

Наукова новизна дослідження. Робота по суті справи є першою спробою на підставі всіх наявних в арсеналі учених матеріалів подати по можливості повний нарис історії та культури Феодосії та її округи в античний час. Виявляється специфіка економічного, політичного і культурного розвитку регіону. По-новому вирішуються деякі суперечні в науці питання, пропонується ряд гіпотез. Наприклад, про час заснування та первісне найменування мілетської колонії в Феодосійській затоці, про характер монетного карбування Феодосії, події боспоро-феодосійської війни, про специфіку феодосійської економіки і переорієнтації її Левконом I, про стан області “Феодосія” в складі царства, межи феодосійської хори та її населення, про час введення посади царського намісника Феодосії, про взаємовідносини Феодосії з грецькими містами Понта і власне Еллади, з мешканцями її сільської округи, про роль феодосійців в подіях часу Мітрідата VI і його спадкоємців, про поповнення мешканців міста новими поселенцями та інш. Вперше досліджуються культи античної Феодосії. По-новому інтерпретуються деякі надписи, граффіти. Описуються, поясняються та ілюструються вперше введені в науку пам'ятки мистецтва та художнього ремесла з Феодосії, пропонуються їх дати.

Історія і культура міста не досліджувалася комплексно і систематично через слабку археологічну вивченість Феодосії та сільських територій, що примикають до неї, розкиданість матеріалів і труднощі, пов'язані з їхнім пошуком. Зіграло роль і те, що число наявних у нашому розпорядженні джерел не настільки велике, як в інших районах античного Північного Причорномор'я, а свідчення стародавніх письменників короткі та малоінформативні. Спроба зібрати всі доступні матеріали, проаналізувати їх, зіставити і відшукати розпорошені в науковій літературі повідомлення, думки, гіпотези, що стосуються предмета нашої розмови, виявилася досить плідною.

Пошук свідчень про античну Феодосію неминуче повинен був привести до іншої теми - історії Феодосійського музею, а разом з тим і культури Криму XIX - XX ст. Архівні матеріали відкрили нові імена та поглибили наші знання про життя і діяльність таких відомих у Криму та Росії людей, як С.Броневський, І.Айвазовський, О.Люценко, О.Бертьє-Делагард, Л.Коллі. З'явилася можливість скласти біографічні нариси С.Броневського, Л.Коллі, внесок яких у пошук, збереження і вивчення пам'яток старовини, в культурне життя Феодосії і всього Криму неможливо переоцінити.

Практична значущість. Дослідження історії і культури одного з найбільш великих і значних центрів античного Понта дозволило у певній мірі ліквідувати "білу пляму" в історії Північного Причорномор'я. У науковий обіг уведені раніше не публіковані архівні документи і матеріали з фондів музеїв. Феодосійські матеріали можуть ширше використовуватись у наукових дослідженнях, при написанні наукових та науково-популярних праць, навчальних посібників для студентів і школярів, при підготовці загальних і спеціальних вузівських навчальних курсів. Вони також можуть бути використані при розробці екскурсійних програм по античних пам'ятках Криму та в роботі Феодосійського музею, тобто в пропаганді історичного минулого міста і всього півострова. Почате дослідження підвело риску під попереднім періодом вивчення історії і культури Феодосії та прилеглих до неї територій в античний час і повинно стати кроком на шляху подальших наукових пошуків.

Апробація роботи. Спостереження і висновки автора обговорювалися на щорічних наукових конференціях Таврійського національного університету, засіданнях античного відділу Кримської філії Інституту археології НАН України, кафедри історії стародавнього світу Московського державного університету, на більш ніж тридцяти вузівських, республіканських, міжнародних наукових і науково-практичних конференціях у Сімферополі (1988, 1991, 1993, 1998, 1999, 2000), Севастополі (1996, 1998, 1999, 2000), Алупці (1998, 1999), Гурзуфі (1999), Судаку (1999, 2000), Керчі (2000), Львові (1988), Маріуполі (1996), Москві (1989, 1990, 1992), Казані (1986, 1991), Саратові (2000), Єревані (1976). Висновки роботи обговорювалися з закордонними колегами на міжнародних конференціях і під час перебування автора за кордоном - у Лодзі та Гданську в 1995 р. (на спільних з польськими дослідниками археологічних роботах), в Афінах і Салоніках в 1999 р. Висновки апробувалися також в університетських лекційних курсах. По темі опубліковані дві монографії, 56 статей, тези наукових доповідей; матеріали дослідження використовувались при написанні науково-методичних посібників, включаючи два курси лекцій з історії стародавньої Греції та хрестоматію (всього 71 робота загальним обсягом 72,2 др. арк.). У цілому автором надруковано 86 робіт (86,6 др. арк.).

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів, висновків (332 стор.), списку використаних джерел та літератури (756 найменувань), чотирьох додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються хронологічні та географічні межі дослідження, формулюються мета і цілі.

У першому підрозділі пропонуються засоби дисертаційного дослідження. У комплексі використані засоби загальнонаукові, конкретно-історичні і спеціальні, прийняті в антикознавстві. Звернення до історико-системного, генетичного, типологічного аналізу допомогло уявити історію і культуру античної Феодосії та її округи на фоні та в контексті історичного і культурного розвитку грецьких держав Північного Причорномор'я та усього еллінського світу в цілому. Найважливіша увага приділяється причинно-наслідковим зв'язкам. Історія міста та Південно-Східного Криму подана у хронологічній послідовності, що дозволило простежити динаміку їх розвитку. При цьому розглядаються дискусійні проблеми, пропонуються нові їх рішення, гіпотези. Застосовані традиційні в історичній науці засоби критичного аналізу творів попередників та історичних джерел. Звертається увага на визначення достовірності джерел, перевірку відомостей, які містяться у творах стародавніх авторів, на засоби досліджень, прийнятих у епіграфіці та нумізматиці. Засоби зіставлення й логічно-смислового аналізу дали можливість вивчити результати різних видів джерел у сукупності. При необхідності використовувались засоби лінгвістичного, палеогеографічного, статистичного аналізу, аналогії, зіставлення та ретроспекція. Вивчення історії Феодосійського музею та історії археологічних досліджень у Південно-Східному Криму зумовило звернення до біографістики та її специфічних засобів дослідження.

У другому параграфі характеризується джерельна база досліджень. Небагатими та суб'єктивними за характером, але важливими, є свідчення, які зустрічаються у творах античної літературної традиції. У судових промовах Демосфена Феодосія постає як великий морський порт, через який здійснювалось перевезення великої кількості пшениці з Боспору до Еллади. Ульпіан у коментарях інформує про війну феодосійців проти боспорських тиранів та пропонує версію про стародавнє найменування міста. Страбон вихваляє родючі землі в окрузі Феодосії та її гавань. "Стратегеми" Полієна показують нам взаємовідносини, які склалися до початку IV ст. до н.е. між Боспором, Гераклеєю та Феодосією. "Мітрідатові війни" Аппіана кидають нас у бурхливі події кінця II - I ст. до н.е. у Причорномор'ї. Мемнон знов повертає нас до гераклейсько-феодосійських зв'язків, але в пізніший час.

Деякі корисні відомості можна дістати з творів візантійських, арабських і західноєвропейських послів, мандрівників, негоціантів, що побували в Криму в різні часи.

Інша група письмових пам'яток - надписи. У присвятних, почесних, будівельних надписах Боспору Феодосія фігурує в титулатурі боспорських царів. Збереглися надписи з іменами намісників міста, списки імен, епітафії. Для вивчення мови й письма, релігії мають значення граффіті та діпінті.

Монет різних центрів і різного часу карбування у Феодосії та її окрузі знайдено порівняно небагато, проте вони несуть чимало інформації з економічної і політичної історії міста періоду його незалежності та періоду після приєднання до Боспору.

Розкопками на городищі античного часу, на території курганного некрополю та сусідніх селищ виявлені залишки фортифікаційних, портових, житлових та господарських будівель, речі виробництва і побуту, вироби художнього ремесла і мистецтва, поховання. Основна маса знахідок зберігається в музеях Феодосії, Одеси, Києва, Москви, Санкт-Петербурга.

Історія вивчення античної Феодосії, що представлена у третьому параграфі, починається з праць мандрівників - В.Зуєва, Є.Кравен, Ж.Ромма, П.Палласа, П.Сумарокова, Е.Кларка, В.Броневського, І.Муравйова-Апостола, Ф.Дюбуа де Монпере, А.Демидова, М.Мурзакевича та інш. У 40-х рр. XIX ст. повз феодосійські пам'ятки не пройшли Г.Спасський, А.Ашик - автори перших узагальнюючих праць з історії Боспору.

13 (25) травня 1811 р. стараннями градоначальника Феодосії С.Броневського був відкритий Феодосійський музей старожитностей. Його метою було запобігти розграбуванню реліктів у ході грабіжницьких розкопок та пошуку старожитностей, у сприянні їх збереженню і вивченню. Колекції складалися з випадкових знахідок, подарунків, пізніше - речей, які знаходилися під час археологічних робіт. Нелегка доля музею розкривається в матеріалах архівів Криму, Києва, Одеси, Санкт-Петербурга. Музей завжди мав гостру потребу в коштах, професійно підготовлених працівниках, неодноразово переїжджав з місця на місце, з вини людей і обставин втрачав кращі свої експонати. У той же час його історія оздоблена іменами людей, які заслуговують глибокої поваги та поклоніння. Майже невідоме нашим сучасникам ім'я Є. де Вілньова. В роки його завідування музей перейшов у відання Одеського Товариства історії та старожитностей, за його участі почалися перші археологічні дослідження на міському некрополі. З ним повинні розділити славу основоположників феодосійської археології О.Сибірський і І.Айвазовський, що проводили роботи на некрополі в 1852 - 1853 рр. Майже не висвітлені в науковій літературі розкопки феодосійських курганів О.Люценком. Велику роль у формуванні та вивченні музейної колекції зіграв секретар Одеського Товариства М.Мурзакевич. Завдяки турботам відомого художника І.Айвазовського в 1871 р. музей переїхав у новий, спеціально для нього побудований будинок на пагорбі Мітрідат. Чимало потрудилися завідувачі музею - С.Веребрюсов, О.Ретовський, Л.Коллі. Не можна не сказати про археолога й інженера О.Бертьє-Делагарда, який під час будівництва у Феодосії порту врятував від знищення безліч реліктів.

Накопичені у XIX ст. матеріали дали привід для більш активної публікаційної діяльності. Теракоти з розкопок на Карантині були описані і проілюстровані у виданні колекції Музею Одеського Товариства, скульптури - у статтях О.Вальдгауера, амфорні та черепичні клейма - у роботах В.Юргевича, геми - у книзі Т.Кибальчича. Е.Штерн публікує матеріали про керамічні знахідки, граффіті, надписи, пише працю "Феодосия и ее керамика" (1906), у якій зібрані різноманітні джерела, підняті важливі питання, у тому числі дискусійні. Феодосійська тематика знайшла відображення в загальних працях з історії Північного Причорномор'я (В.Латишева, М.Ростовцева, Е.Міннза). Три видання (1884, 1902, 1915) витримує науково-популярна книга В.Виноградова "Феодосия (Исторический очерк)". З 1869 р. стараннями Одеського Товариства почали регулярно виходити покажчики музею.

В історії музею, як у фокусі, сконцентрувалися ті явища, що були характерні для Криму після його приєднання до Росії та аж до Жовтня 1917 р. Можна відзначити деякі моменти: 1. величезний інтерес до історії півострова у творчих людей, їхнє прагнення поділитися знаннями з широкою публікою; 2. турбота місцевої влади про збереження пам'ятників старовини; 3. гідне подиву ставлення до історії краю в навчальних закладах Феодосії: гімназистам читалися лекційні курси з краєзнавства, учителі були переважно краєзнавцями, деякі обіймали посаду завідувача музею; 4. на прикладі історії музею можна простежити етнічний склад населення Тавриди в XIX - початку XX ст. і прийти до висновку, що в створенні кримської культури брали участь люди різних національностей.

Накопичені до 1917 р. відомості про стародавню Феодосію ще довго живили розуми вчених і давали матеріал для оцінки її ролі в історії грецької колонізації і Південно-Східного Криму (С.Жебельов, В.Гайдукевич, Д.Каллістов). У 1936 р. музей був реорганізований у краєзнавчий, поступово росла його колекція. Під час Великої Вітчизняної війни частину експонатів евакуювали до Сочі, чимало речей виявилося було вивезено до Німеччини. Зараз старожитності з Феодосії та її округи розпорошені по різних музеях України, Росії та в інших країнах. І все ж фонди Феодосійського музею поповнювалися завдяки археологічним розкопкам у місті та його окрузі, що проводилися при активній участі співробітників музею.

Роботи з пошуку залишків античної Феодосії на Карантині фактично були розпочаті після війни. Їх виконували в 1949, 1951 - 1952 рр. І.Зєєст, у 1975 - 1977 рр. Б.Петерс. Важливі результати розкопок 1977 - 1979, 1982, 1994 рр. на території курганного некрополю Є.Катюшина. Розвідки і розкопки античного часу у феодосійській окрузі почалися наприкінці 30-х рр. і продовжуються дотепер. Тут варто назвати дослідження О.Бадера, І.Кругликової, В.Веселова, О.Цвек, В.Корпусової, Є.Катюшина, О.Гаврилова. Активніше стали публікуватися феодосійські матеріали. Стародавня Феодосія частіше згадується в загальній і спеціальній науковій літературі (Д.Шелов, В.Блаватський, Ю.Бадальянц, Н.Фролова, О.Мельников, О.Гуров, Е.Петрова). Помітним явищем стало видання науково-популярної книги Є.Катюшина "Феодосия. Каффа. Кефе" (1998). Але донині Феодосія та її округа вивчені археологічно набагато слабкіше від інших північнопонтійських міст та поселень (у жилому місті з сучасною забудовою завжди важко проводити розкопки; ситуація ж у Феодосії ускладнюється вкрай поганим збереженням пам'яток античного часу, частково зруйнованих, частково вцілілих під товщею середньовічних будівель).

Перший параграф розділу присвячений аналізу природного середовища в районі Феодосійської затоки та етнічної ситуації у період виникнення еллінської апойкії. Феодосія була заснована на межі гір і степу. Колоністи облюбували зручну бухту, у природній гавані розташували порт, для кращого захисту суден від хвиль і вітрів побудували мол. Незамерзаючу, у цілому закриту від вітрів бухту, що має рівне дно, можна було використовувати для торгівлі увесь період навігації. Сучасна лінія берега в основному близька до стародавньої, однак деяке підвищення рівня моря, судячи по знахідках античних залишків на дні, безсумнівно, було. Близькість моря, гір і степу створюють у районі Феодосії особливий мікроклімат.

Навколо міста були вапняки, черепашники, мергелі, глина, гіпс. На галькових пляжах - сердолік, яшма. У сусідніх озерах добували сіль. Неподалік від міста розташовані так звані непромислові поклади заліза і вугілля. Феодосійці мали можливість отримувати метали також з Керченського півострова і більш віддалених місць.

Навколо міста переважають темно-каштанові суглинні ґрунти в комплексі із солонцюватими, місцями зустрічаються піщаник і чорнозем. Землі придатні для рільництва, виноградарства, садівництва. Вирощували, головним чином, голозерну пшеницю, ячмінь. Ліси, що покривали схили сусідніх гір, активно вирубувалися. Чимало деревини йшло на виплавку металів, кремацію померлих.

Фауна не багата, а от рибні запаси вражають. Здається, саме риба, після пшениці, стала головною статтею експорту феодосійців. Розкопками в місті та навколо виявлені залишки кісток коня, великої і малої рогатої худоби, свині, собаки. Розводили домашнього птаха. Займалися полюванням, бджільництвом.

Перед мешканцями міста гостро стояла проблема прісної води. Використовували дощові і підземні води, прісні озера, будували водозбірні споруди, водопроводи.

Феодосія в цілому відповідала тим вимогам, які греки пред'являли до місця розташування міста. Центром її стала Карантинна гірка, яку неважко було оточити кільцем оборонних стін. Від можливої небезпеки захищали гори і море. Місце було привабливим, і греки не зважили навіть на те, що поблизу не виявилося інших досить великих еллінських поселень.

Район Феодосійської затоки був уподобаний людьми з давніх часів. На рубежі II - I тисячоліття до н.е. панівною групою населення в Північному Причорномор'ї були відомі з літературних джерел та археологічних матеріалів кіммерійці. Під натиском скіфів вони залишили обжиті області. Стародавні автори зв'язували Феодосію з таврами, що жили в гірській і передгірній області Криму, і скіфами, чиї кочовища розкинулися північніше таврських міст і Феодосії. Питання про наявність догрецького поселення на місці майбутньої Феодосії доки залишається відкритим - занадто мало свідчень на його користь.

У другому параграфі мова йде про заснування еллінської апойкії. Арріан назвав Феодосію містом "іонійським, колонією мілетців" (Періпл. 30). Перша половина - середина VI ст. - час найбільш активного осідання іонійців за межами своєї батьківщини. Можливо, Феодосія була заснована близько середини VI ст. до н.е. Чисельність переселенців могла бути збільшена за рахунок другої хвилі колоністів (рубіж VI - V ст.).

Питання про місце розташування Феодосії, що довгий час залишалося дискусійним, вже не викликає суперечок. Письмові й археологічні джерела одноголосно свідчать, що не було між східним кордоном таврської землі і Кіммеріком скільки-небудь значного поселення, крім того, що розташувалося на західному узбережжі Феодосійської затоки. Це була та антична Феодосія, на руїнах якої пізніше виросли генуезька Каффа і Феодосія нового часу. Суперечки ж про стародавню назву міста продовжуються донині. Зрозуміло, що спочатку місто не називалося Феодосією. Але як? Є різні думки. Пропонуємо вважати легенду автономних феодосійських монет (?ЕПДЕП, ИЕПДЕW) скороченим найменуванням міста, отриманим на честь його засновника-ойкіста - якогось Теодеоса, портрет якого, можливо, був зафіксований на більш ранніх феодосійських монетах. Місто, що приєднав до своїх володінь Левкон I, було перейменовано на співзвучне "Теодосія". Тим самим боспорський правитель виявляв свою приязнь до непокірних громадян полісу (нова назва близька за звучанням до старої, звичної для них), демонструючи в той же час свою силу і безповоротність вчиненого, тобто перетворення міста і його сільських територій у частину Боспорського царства. Він побудував тут новий порт, надав феодосійцям допомогу у відновленні зруйнованих у ході війни будівель і спорудженні нових. Місто стало великим торгово-ремісничим центром Північного Понта. Цар почував себе мовби другим його засновником і назвав Феодосією - "Даром Божим". Не виключено, що під божеством вбачався Аполлон, чиї охоронні функції стосовно колоністів добре відомі. На Боспорі Аполлон був найбільш шанованим божеством. Левкон міг вважати, що Аполлон заступав його, захищав під час війни за Феодосію і вирішив віддячити богу, назвавши підкорене місто на його честь. Треба думати, перейменування підкорених міст було частиною політики Спартокидів стосовно них. У перших ст. н.е., за словами Аноніма (Періпл.77), Феодосія "на аланському чи таврському наріччі" називалася Ардабдою, тобто "Семибожим".

Ранньому періоду історії Феодосії (близько середини VI - початку IV ст. до.н.е.) присвячений третій параграф розділу. Прибульці освоюють родючі землі краю, сільське господарство дає необхідні продукти харчування, надлишки вивозяться. Першопоселенці були людьми небагатими і мало відрізнялися один від одного за рівнем матеріального статку. Хлібороби, що складали основну масу колоністів, одержували земельні ділянки за межами апойкії, на її хорі, що простиралася на декілька (5-7) кілометрів. Ділянки займали найближчі околиці: рівнину, що прилягала до затоки, морське узбережжя, гірські схили. Зароджувалася і розвивалася реміснича справа - будівельна, теслярська, столярна, металообробна, керамічна, ткацька, ювелірна. Основними виробниками в сільському господарстві і ремеслі були самі переселенці, власники невеликих господарств. Вино, маслинову олію, посуд високої якості, теракоти, вироби з металу одержували з Греції, у першу чергу з західного узбережжя Малої Азії і сусідніх з ним островів, з кінця VI ст. активізувалася торгівля з Афінами. Розкопки на Карантині принесли фрагменти кераміки другої половини VI - початку V ст. різних центрів виробництва, але аттичні переважали. Здається, можна говорити про особливу роль Феодосії в афінській торгівлі.

Феодосія, подібно Пантикапею, Німфею, Фанагорії, Гермонассі, Кепам, виросла в самостійну державу-поліс. Поселення на березі Феодосійської затоки згодом перетворилося в місто. На Карантинній гірці збереглися сліди життя архаїчного часу. За аналогією з іншими північнопонтійськими містами можна припустити, що перехід від землянок і напівземлянок до наземного домобудівництва, прокладання вулиць, зведення будинків суспільного призначення відбуваються на Карантині, імовірно, на початку V ст.

Людям, що виселились з Мілету, досвід метрополії надавав різні варіанти політичної організації. Але колоністи не зобов'язані були копіювати політичний лад метрополії - адже серед них могли бути не тільки мілетці, та й у самих колоніях визрівали соціальні протиріччя і почалася боротьба, у ході якої зважувалося питання про владу. Можливо, політичний лад Феодосії відрізнявся від того, котрий установився, наприклад, у Пантикапеї - феодосійці виявляли ворожість до пантикапейців і виступали противниками сильної влади. Чи не переважали серед перших жителів мілетського Пантикапею представники тих соціальних кіл, що ворогували на батьківщині з прихильниками феодосійських колоністів?

Розташована осторонь від Керченської протоки Феодосія не ввійшла до складу Боспорського союзу, що виник близько 480 р., і ще протягом близько сторіччя зберігала незалежність. У ній жили якісь вигнанці з Боспору, прийнято вважати, що ними були прихильники Археанактидів, змушених ховатися в незалежному полісі від нових правителів з роду Спартокидів. Виходить, Феодосія почувала себе в змозі протистояти великій сусідній державі і підтримала опозицію боспорської тиранії.

Поступово держава міцніла, розширилися її кордони. Розміри полісної хори повинні були бути значними вже в V - на початку IV ст. Збільшився вивіз пшениці й інших продуктів завдяки тому, що феодосійці стали отримувати їх від сусідніх скіфів в обмін на свої та привезені з Греції товари. Сільська округа простиралася на захід і північний захід, північ і північний схід від Феодосії. Найбільш ранні з поселень з'явилися наприкінці VI - початку V ст., число їх постійно зростало. З Феодосією можна зв'язати західну групу сіл Східного Криму між Акмонаєм і р.Індол. Таким чином, Феодосія володіла розділеною на ділянки громадян малою міською хорою, що знаходилася в безпосередній близькості від міста, і так званою хорою великою, що включала селища негреків. Поселення таврів і скіфів були економічно пов'язані з Феодосією, вони розташовувалися компактними групами, поблизу від рік, джерел. Найбільш вивченими є селище на північному схилі Тепе-Оба, селища біля Айвазовського, Журавок, Новопокровки та могильник біля Фронтового.

З невеликого селища Феодосія перетворюється в місто з усіма властивими йому атрибутами. Житлові будинки, господарські і суспільні будівлі, оборонні стіни, колодязі та інші гідротехнічні споруди зводяться руками місцевих майстрів. Судячи з залишків двох розкопаних на Карантині будинків V - IV ст., рівень міського благоустрою був досить високим.

В економіці держави важливу роль відігравали зовнішньоторговельні зв'язки, переважно морські. Торговими контрагентами виступали міста Балканської Греції, Іонії, егейських островів, Причорномор'я. Після греко-перських воєн зв'язки з Афінами стали більш пожвавленими, а на кінець V ст. - особливо інтенсивними. Це підтверджується найбільшим числом аттичних ваз і теракот серед знахідок кінця V - початку IV ст. на Карантині. Е.Штерн пов'язував активність Афін з чорноморською політикою Перікла, зміст якої в тім, щоб перетворити північнопонтійські міста в головних постачальників хліба. Не виключено, що під час перебування у Понті очолювана ним афінська ескадра зайшла в Феодосію, яка, можливо, стала тоді членом Афінського морського союзу. І в Феодосії, і в сусідніх селищах є чимало фрагментів амфор з Хіосу, Фасосу, Менди, Пепарету, Родосу, Кніду. Міцніють торгівельні і політичні зв'язки з Гераклеєю Понтійською. Ускладнення боспоро-феодосійських відносин не знищило комерційних зв'язків між Феодосією і боспорськими містами.

Зростання виробництва і розширення торгівлі викликали до життя потребу в грошах. Феодосія розпочала випуск власної монети в кінці V ст. На жаль, монет знайдено небагато. Причина цього - погана археологічна вивченість міста та його хори, а не мала потреба в грошах, як іноді вважають. Думка про карбування деяких монет Феодосії в Херсонесі не здається імовірною, тому що не підтверджується джерелами і суперечить логіці. Із сусідніми племенами феодосійці обмінювалися товарами, не вдаючись до грошей. На долю феодосійського порту припадає значний обсяг продуктів і виробів, що надходили з Еллади на варварську периферію в обмін на хліб, шкіри, м'ясо, рабів.

Представники навколишнього варварського світу активно селилися на території Феодосійської держави. Розкриті на Тепе-Оба поховання демонструють чисто еллінський поховальний обряд із кремацією як найважливішим його атрибутом, і все ж резонно припустити, що розташована на значній відстані від інших грецьких центрів, оточена варварами і зв'язана з ними економічно, Феодосія не могла відгородитися від сусідів і не прийняти якусь частку їх до числа своїх жителів. Потрібно також врахувати, що розкопані в околицях міста поховання належали заможним громадянам; могили рядового населення, до складу якого в основному і входили представники племен, поки залишаються невідомими. Відносини з сусідами складалися по-різному: коли обмінювалися товарами, не ворогували, але і греки, і скіфи були зацікавлені в придбанні гарних земель і пасовищ, а це породжувало конфронтацію. Можливо, Феодосія взяла участь у конфлікті між греками і скіфами, що прискорило об'єднання боспорських міст. А свій переможний похід проти Феодосії Левкон міг здійснити завдяки нейтралітету чи військовій допомозі скіфів. Варварська периферія була резервуаром, відкіля греки черпали робочі руки. Чисельність рабського населення зросла в порівнянні з попереднім часом, хоча не слід перебільшувати роль підневільної праці. Експортні можливості Феодосії залежали не тільки від кількості хліба, вирощеного на міській хорі, але і від постачань зерна скіфами, що жили за межами полісу й у масі своїй були рядовими вільними виробниками. А серед варварів, що осіли в місті і його сільських володіннях, були не тільки раби, але й вільні. Громадяни поліса трудилися у своїх господарствах самі і лише іноді, у міру можливості, використовували рабську працю. Але вже в IV ст. на хорі виникають значні за розміром господарства, у яких ширше застосовувалася праця рабів.

У V - на початку IV ст. до н.е. незалежна Феодосія є економічно і культурно розвинутим полісом, який зберіг республіканські ідеали та зайняв гідне місце в міжнародних відносинах середземноморсько-понтійського світу.

У розділі 3 представлена історія Феодосії в період її найвищого розквіту - у IV - II ст. до н.е. У першому параграфі досліджуються її взаємини з Боспорським царством і події боспорсько-феодосійської війни. Володіння Феодосією та її хорою мало принести боспорським правителям величезні вигоди і відкривало нові перспективи. Далеко на захід, до найбільш вузької частини Керченського півострова відсунулися б кордони держави, що створило б умови для оволодіння всім цим поступово освоюваним землеробами краєм. Приваблювала зручна гавань, куди кораблі із Середземномор'я та Південного Понту попадали раніш, ніж у порти Керченської протоки. Бажаними були землі феодосійської хори та сусідні лісові масиви. Насторожували успіхи Феодосії: Боспору не потрібні були конкуренти, особливо в експорті хліба. Не могли примиритися Спартокиди і з тим, що поблизу квітла держава з республіканським правлінням. Феодосія також була джерелом розповсюдження грецьких принципів приватної торгівлі, у той час як боспорські царі прагнули до монополізації зовнішньоторговельних зв'язків. Прийняття вигнанців з Боспору могло послужити приводом, що розв'язав руки Сатиру I. У війні, що почалася, активну участь узяла Гераклея Понтійська. Вона та її колонія Херсонес виступали в ролі транзитних пунктів, через які пшениця йшла з Північного Понта в Елладу, і розраховували на частину зерна, що вивозилося з Криму, зокрема з Феодосії. Гераклейці не могли бути впевнені в тім, що приєднання Феодосії до Боспору не позначиться на їхніх торгово-економічних зв'язках з цим містом.

Відсутність зв'язної розповіді про події воєнного часу в античній літературі, фрагментарність, а часом і неясність у свідченнях Полієна і Псевдо-Арістотеля привели до того, що багато питань викликають суперечки. Можливо, що війна розгорілася наприкінці 90-х рр. IV ст. (Сатир помер при облозі Феодосії у 393/2 або 390/389 р.). Складніша справа з датою завершення війни: у одних дослідників конфлікт охоплює два з половиною десятиріччя, у інших - розтягується на півтора сторіччя. В.Блаватський вважав, що Феодосія могла бути приєднана до Боспору вже в 70-х чи навіть у кінці 80-х рр. IV ст., з чим можна погодитися. Хоча боспоро-гераклейське протиборство ще якийсь час продовжувалося, та й конфлікти з Феодосією не виключалися. Всі епізоди, описані Полієном і Псевдо-Арістотелем, ми маємо підставу віднести на час війни за Феодосію, що продовжувалася більш десяти років.

Спартокиди готувалися до війни. Німфей, Кітей, Кіммерик стали спірними пунктами на морському шляху з Пантикапею до Феодосії. Наприкінці V - початку IV ст. Боспору були підлеглі Сіндська Гавань і Фанагорія. Настала черга Феодосії. Зауваження Демосфена (Проти Лептіна. XX. 33) про смерть Сатира при її облозі можна зв'язати з першими невдачами Боспору. Чи не тому Феодосійська держава, що обороняється, випускає два нових типи срібних монет із зображенням Афіни у шоломі та з головою бика, прикрашеною гірляндою, а також мідь з головою бика в ? та зіркою? Гроші були потрібні на продовження військових дій. Одночасно феодосійці демонстрували свою силу. Типи монет свідчать про те, що жителі міста орієнтувалися на своїх торгових партнерів - Афіни і Гераклею - і сподівалися на їхню допомогу. Епізод з Тинніхом (Полієн. V. 23) можна віднести до початку війни, можливо, до часу Сатира. Спочатку не везло і Левкону I, змушеному всі сили кинути на завоювання Феодосії і залучити до неї скіфів. Гераклея надіслала чисельний флот - розповіді Полієна (VI.9.3-4) і Псевдо-Арістотеля (II. 2.8) в цьому плані збігаються. Фрагмент із родосським воєначальником Мемноном (Полієн. V.44.1) відноситься до часу Левкона I і укладається в намічені нами межі військового конфлікту. Розрізнені, анекдотичні за своїм характером свідчення античної літературної традиції дозволили фрагментарно простежити хід воєнних дій і виявити деякі деталі боспоро-феодосійської війни. Ці свідчення побічно підкріплюються археологічними матеріалами.

Війна стала важливим етапом у житті всіх трьох держав, що брали в ній участь. Вона вимагала великої напруги сил і фінансових витрат, її результатом були загибель багатьох людей і знищення військової техніки. Боспор і Гераклея зазнали внутрішніх потрясінь. Феодосія, як добре підготовлена до війни і укріплена, змогла довго і спочатку успішно чинити опір. Боспорці мусили вдатися по допомогу до союзників-скіфів, на руку їм була також відмова від воєнних дій Гераклеї. Усе це зайвий раз доводить, що незалежна Феодосія була економічно сильним полісом з живими принципами полісної автаркії; її цивільне ополчення відзначалося боєздатністю. Негрецьке населення сільської округи підтримувало прагнення громадян до незалежності.

Феодосійці все ж втратили незалежність, місто і його округа ввійшли до складу Боспорської держави. Але економічні зв'язки з Гераклеєю не припинилися, напроти, були дуже інтенсивними, про що свідчать і фрагменти амфор та амфорні клейма, у великій кількості виявлені у Феодосії і сусідніх селищах, і тривала боротьба за кримську пшеницю між Гераклеєю та Афінами, і той факт, що багато пізніше, у 72 р. до н.е., оточена римлянами Гераклея звернулася по допомогу до Херсонеса, Боспору і Феодосії, виділивши її з числа боспорських міст як стару спільницю.

Завоювання міста розв'язало руки Спартокидам і дозволило всі сили кинути на експансію в східному напрямку, на азіатську сторону Керченської протоки. Оволодіння віддаленою Феодосією та її округою подавало надії на приєднання згодом до Боспору всього Керченського півострова разом з його скіфським населенням. Феодосія стала прикордонним містом великої держави. Втрата політичної незалежності не привела до економічного занепаду, IV - перша половина III ст. були часом економічного і культурного розквіту Феодосії, яка, за висловом Ф.Лагоріо, стала "найдорогоціннішою окрасою у короні боспорських царів".

"Архонтами Боспору і Феодосії" тепер іменують себе боспорські правителі, явно виділяючи серед інших володінь Феодосію, що, очевидно, ввійшла до складу царства на особливих умовах. Керченський надпис, у якому Перисад I названий "архонтом Феодосії і царем сіндів, маїтів і фатіїв", а не, як звичайно, "архонт Боспору і Феодосії", може свідчити про наявність практики співуправління і про те, що після смерті Левкона I у 354/3 або 351/350 р. Перисад керував Феодосією та азіатським Боспором, а Спарток - Пантикапеєм і його округою. Після смерті Спартока через п'ять років Перисад став одноосібним правителем. Дослідники намагаються виявити особливості в положенні окремих міст і зіставляють Феодосію, наприклад, з Фанагорією, Горгіппією. Таке порівняння правомірне, але варто пам'ятати, що тільки Феодосія виділялася в царському титулі протягом сторіч. Логічною і обґрунтованою здається пропозиція Є.Катюшина розуміти під "Феодосією" у титулатурі Спартокидів область на заході Боспорської держави, обмежену Акмонайським перешийком, тобто територію Феодосії та її хори ("природна ландшафтна мікрозона" чи "територіально-господарська мікрозона").

У другому параграфі розділу висвітлюється життя міста та сусідніх поселень після втрати незалежності в IV - II ст. до н.е. Пшениця для феодосійської округи, як і раніш, була основною культурою, експортованою в Грецію і, насамперед, до Афін. Її вирощували у сусідніх з містом степових районах. Розкопками і розвідками в окрузі Феодосії виявлено біля п'ятдесяти місць з античними пам'ятками IV ст. Найближчі від міста знаходилися в радіусі до 10, віддалені - 20 і дещо більше кілометрів. Вони відомі на морському узбережжі, біля підніжжя і на схилах гір, що обступали Феодосію з півдня і південного заходу. Тут розташувалися неукріплені села і сільські садиби. Район придатний для вирощування винограду, випасу овець і кіз. Між узбережжям Феодосійської затоки і р. Чуруксу розташувалися поселення переважно місцевих мешканців, які користувалися в побуті виробами грецьких майстрів. Залишки селищ простежуються біля сіл Виноградне, Відважне, Ближнє Бойове, Тамбовка, Журавки, Новопокровка, Партизани, Владиславівка. У районі Акмонайського перешийку - біля сіл Фронтове, Холмогорка, Ячмінна, Семисотка, Батальне. Група пам'ятників, залишених також нееллінським населенням, знайомим із предметами античного виробництва, виявлена біля Айвазовського, Абрикосівки, Романівки, Гоголівки, Донської. Інші розкидані в північному напрямку від них, ближче до Присивашшя. Усі вони тяжіли до Феодосії, відкіля за кордон йшла пшениця, вирощена, насамперед, на сусідній з містом рівнині. Не виключено, що південні, західні і північно-західні границі великої феодосійської "хори" збігалися з кордонами царства на заході. Це була чітко позначена область "Феодосія": її південне прикордоння проходило по схилах Кримських гір (хребти Біюк-Янишар і Узун-Сирт), на півночі вона доходила до Сивашу, зі сходу на захід простягнулася від Акмоная до р.Індол. Найбільш вивченими є селища V - III ст. до н.е. при підніжжі Тепе-Оба, біля Айвазовського, Журавок, Новопокровки, могильник V - IV ст. до н.е. біля Фронтового. Цінні свідчення про характер землеволодіння на хорі Феодосії містяться у приписаній Демосфену промові "Проти Лакріта". У ній говориться про феодосійського громадянина, власника значної земельної ділянки на міській хорі, що обслуговувався ергатами, в яких швидше за все потрібно вбачати вільнонайманих працівників.

Отже, хора Феодосії складалася з дрібних, середніх і певного числа великих господарств, а також включала селища варварів, часом сильно еллінізованих. Греки жили на землях міської хори на правах хазяїнів чи найманих робітників, аборигени в основному виступали в ролі найманих чи напівзалежних землевласників, а також рабів (втім, і в місті, і за його межами жили представники скіфської знаті).

У III - II ст. до н.е. змінюються умови життя на Боспорі. До кінця першої третини - середини III ст. (а іноді й раніш) завмирає життя в більшості місць з переважним нееллинським складом населення, в тому числі в селищах на північному схилі Тепе-Оба, біля Айвазовського, Журавок, Новопокровки, Фронтового. У найближчій окрузі міста, на малій хорі, обжитій насамперед греками, життя продовжувалося. Активізація варварів (у першу чергу скіфів) вимагала звернути особливу увагу на захист державних кордонів. На південно-західних кордонах царства у передгір'ях у другій половині III ст. зводяться укріплені поселення. Два з них - на пагорбі Біюк - Янишар і на горі Сари-Кая - досліджені Є.Катюшиним, який вважає, що боспорці відводили важливу роль в охороні своїх кордонів укріпленим варварським поселенням, етнічну приналежність мешканців яких визначити важко, але першими поселенцями укріплення на Біюк-Янишарі могли бути найманці-фракійці. Наприкінці II - I ст. до н.е. життя на багатьох поселеннях європейського Боспору припиняється, це відноситься й до сільської округи Феодосії так само, як і до інших районів Керченського півострова.

Потреби у ремісничій продукції жителі міста й округи задовольняли в значній мірі за рахунок привізних виробів. Розвиток місцевих виробництв диктувався як необхідністю забезпечити ремісничими товарами зростаюче населення, так і розширенням торговельних зв'язків з негреками. Серед знахідок у Феодосії, особливо на некрополі, - ножі, цвяхи, скріпи, стригілі, бронзові урни і дзеркала, прикраси з золота, срібла, міді, бронзи, заліза. У сільській місцевості в похованнях наявна зброя.

У Феодосії стояли верфі для будівлі і ремонту суден. Дерево йшло на спорудження молів і причалів, виготовлення саркофагів, побутових речей. Досвідченими майстрами виявили себе каменярі і будівельники. Серед будівельних залишків на Карантині переважають матеріали IV - II ст. до н.е. Деякі з будівель були споруджені раніш, тепер ремонтувалися, перебудовувалися, інші зводилися вперше. Виявлені тут архітектурні деталі дозволяють з достатньою впевненістю говорити, що у Феодосії елліністичного часу існували ордерні будівлі; самі ці деталі - продукція місцевих каменярських майстерень. Можливо, у храмах, суспільних спорудах міського призначення та у деяких житлових будинках використовувалися два основних ордери - іонічний і доричний і, судячи з аналогій, могли бути представлені дві стилістичні школи - малоазійська та аттична. IV - III ст. до н.е. датується більшість феодосійських курганів. Подекуди простежуються залишки кам'яних споруд. Над могилами зводилися надгробні стели з вапняку, іноді з мармуру. У сільській окрузі збереглися залишки оборонних стін, житлових і господарських приміщень.

Поряд з каменем і деревом у будівництві широко використовувалася глина, зустрічаються кладки із сирцевої цегли, розвали сирцю, чисельні черепиці. Черепицю виготовляли в Пантикапеї, Фанагорії, Горгіппії, у самій Феодосії. Використовували її і для обкладання земляних поховальних ям. З'явилися водопроводи з гончарних труб, житлові і суспільні будівлі постачалися архітектурними керамічними деталями - водозливами, акротеріями, антефіксами. Робили рибальські і ткацькі грузила, прясельця, світильники, дитячі іграшки, прикраси, статуетки і, звичайно, посуд, тару для збереження і перевезення продуктів. Знайдені у Феодосії форми свідчать про існування місцевого виробництва теракот, світильників. У селищі на Біюк-Янишарі виявлена домашня майстерня, у якій виготовлявся ліпний посуд. Багато представлені імпортні вироби з глини.

На місцевій сировинній базі розвивалася косторізна справа. Тут і знаряддя праці, і музичні інструменти, скриньки, гребені, намиста, прикраси для дерев'яних виробів і одягу, гральні кістки. Можна з впевненістю говорити про виробництво в місті і селищах виробів зі шкіри, про розвиток ткацтва і традиційних промислів - полювання і рибальства.

Особливу роль у житті Феодосії, як і раніше, відігравала торгівля. Місто було включено в мережу внутрішньодержавних комерційних зв'язків, тут знайдені вироби боспорського виробництва. І все-таки феодосійці віддавали перевагу товарам із власне Еллади та її небоспорських колоній. Левкон I улаштував у Феодосії новий порт. Збережені на дні морському соснові палі можуть бути його залишками. З порту хліб ішов в Афіни та інші міста. Левкон проводив добре продуману політику, спрямовану на забезпечення власних торгово-економічних вигод, а також і на більш міцне прикріплення до своїх володінь завойованого міста та сусідніх з ним районів. Він прагнув у певній мірі переорієнтувати економіку Феодосії, зробивши міську округу найважливішим постачальником хліба і значно розширивши торгівельні можливості порту, при цьому, можливо, істотно скоротивши обсяг інших виробництв. Якщо це так, то однобокість у розвитку економіки ставила мешканців міста та сусідніх з ним сіл у залежність від ввозу (у тому числі боспорського) і зміцнювала владу Спартокидів над ними.