Радянський рух опору

Найбільш розповсюдженим був комуністичний рух Опору. Він відзначався певним розмахом, масовістю, рівнем організованості, ефективністю і переслідував мету звільнення від фашизму і відновлення радянської влади.

На території області під керівництвом підпільних парторганізацій широко розгорнувся партизанський рух. На Харківщині було сформовано 94 партизанські загони і 66 диверсійних груп, в яких боролися проти ворога 3610 народних месників, серед них - 2200 комуністів.

Партизанські загони під керівництвом О.М. Салова (Ізюмський район), О.А. Камишана (Харківський сільський район), С.О. Либи (Нововодолазький район), І.А. Шепелєва (Вовчанський район) знищили багато бойової техніки і живої сили ворога. успішно діяли партизанські загони в Зміївському, Олексіївському, Краснокутському, Липецькому, Барвінківському, Балаклійському, Печенізькому районах, Боровський підпільний райком КП(б)У під керівництвом П.А. Журавльова, підпільна партійна група Олексіївського району, очолювана В.С. Ульяновим і А.Г. Бузникою. За два роки партизанські загони і диверсійні групи знищили понад 23 тис. фашистських солдатів і офіцерів, розгромили 4 ворожі штаби, висадили в повітря 21 ешелон з військами і технікою ворога, підірвали 24 залізничні і шосейні мости, вивели з ладу 88 паровозів, 777 вагонів, 260 автомашин, захопили багато військового спорядження та боєприпасів. Цим самим партизани внесли значний вклад у справу перемоги над ворогом. Юнаки і дівчата були найбільш масовою верствою населення, яка безвідмовно пішла за радянською владою.

За 23 місяці боротьби партизанські загони, диверсійні і антифашистські групи Харківської області знищили більш як 23 тис. гітлерівських солдатів, офіцерів та їх прибічників, розгромили 4 штаби ворога, зірвали 21 залізничний ешелон з військовими і технікою ворога, 25 залізничних і шосейних мости, вивели з ладу 88 потягів і 777 вагонів, знищили 260 автомашин. 107 підвід з боєприпасами, захопили 1167 гвинтівок, 102 кулемети, 603 патронів, 94862 гранати і 2380 снарядів [70, с. 348].

За видатні заслуги в організації партійного та комсомольського підпілля на Харківщині, за мужність і героїзм, виявлені у боротьбі проти загарбників шести особам було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу. Це командиру нововодолазького партизанського загону І.Й. Копьонкіну, секретарю підпільного обкому партії І.І. Бакуліну і членам підпільного обкому комсомолу О.Г. Зубарєву, Н.Т. Волковій, О.М. Щербак, М.Т. Кисляк. 79 осіб в роки війни були нагороджені орденами і медалями [17, с. 52].

Німецько-фашистський окупаційний режим на Харківщині характеризувався жорстоким ставленням до людей. Було спалено багато будинків, зруйновано школи тощо. Величезних втрат зазнала приватна власність громадян. Грабіж, мародерство стали системою, офіційно підтриманою фашистською владою.

На тимчасово окупованій території, були створені підпільна комсомольська організація, винищувальний батальйон. Підпільники вели боротьбу з окупантами. Особливо масовою була боротьба за зрив аграрної політики гітлерівців. Селяни Близнюкiвщини ухилялись від сільськогосподарських робіт, від оплати натуральних та грошових податків, ховали харчі. Організовували саботажі молотьби хліба i інших сільськогосподарських робіт, псували молотарки i трактори, знищували хто що може. Окупанти були безсилі подавити саботажі дії населення.

Крім цього головною роботою комсомольців - підпільників району був випуск i розповсюдження антифашистських листівок, проведення диверсій. Гестапо i поліція, звичайно, не могли зумеритися з фактом діяльності підпільників. Багато часу шукали вони керівників, i після силенного терору їм вдалося натрапити на слід підпільників Близнюкiв. Їх було страчено після допитів i катувань.

Прикладом мужності була діяльність по рятуванню бійців Червоної Армії. Місцеві жителі ховали та лікували поранених бійців. Незважаючи на неодноразові перевірки люди не боялися смерті, бо у кожного були на фронті або чоловік, або син, або брат. Збирали жінки для поранених бинти, продукти харчування, а тих, хто одужував, забезпечували цивільним одягом i документами, відправляли у партизанські загони або за лінію фронту.

Робота підпільних організацій на Харківщині йшла виключно в складних умовах i була взагалі можливою тому, що знаходила щиру підтримку в населення.

Однією із сторінок героїчного літопису Великої Вітчизняної війни є боротьба юних патріотів - Павлика Шевченка, Вiри Складнєєвої. Вірні заповітам своїх батьків вони допомагали старшим, робили свій внесок в боротьбу з фашистським агресором. Героїчно загинув Юрко Старостiн - розвiдник партизанського загону, що діяв у Близнюках. Після довгих переслідувань він опинився у руках ворога. Його жорстоко катували, вимагали відомості про партизан. Юрко нічого не сказав, тільки повторював: "Їх багато, дуже багато, але скоро буде ще більше!" Безсилі i люті фашисти розправилися з юним героєм. Війна не пішла безслідно від нас, вона, як i раніше з нами, в наших серцях i душах. I зв'язує її з сьогоднішнім днем, нашим повсякденним життям Пам'ять. Пам'ять про подвиги, здійснені на полях боїв з фашистським агресором, пам'ять про тих, хто вершив історію, прийняв смерть за ради Перемоги, за ради майбутнього. Ця пам'ять завжди з нами. Вона обпалює серця невгасимим болем i одночасно підносить, робить нас духовно сильними. Пам'ять про загиблих захисників Батьківщини всенародна, а значить - безсмертна. Таким чином, можна сказати. що перемога над фашизмом була здобута ціною протистоянь i страждань мільйонів людей. Вона була забезпечена героїзмом i самопожертвою радянських людей на фронтах, на заводах i полях. Сприяла перемозі й боротьба народу в тилу ворога, яка дійсно стала всенародною.

Список літератури

1. Бабусенко Н. Явка с повинной: "Я был офицером гестапо": (воспоминания советского разведчика). - Б. изд., б. г.

2. Байбак П.Т. Смолоскип ОУН на Слобожанщині // На зов Києва. - Торонто - Нью-Йорк, 1985.

3. Бондарєв Є.О., Романов С.Г. Боротьба з німецько-нацистською окупацією України в період Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945 рр.) // Вісн. Харк. ун-ту. 1996. - № 387: Історія України. - Вип. 1.

4. Бутенко В.І., Зіновкін В.Я., Пальчик В.Г., Касьянова О.О. Харківщина в роки Великої Вітчизняної війни. - Х.: РВП "Оригінал", 1992.

5. Великая Отечественная война 1941 - 1945: Энциклопедия. - М., 1985.

6. В тылу врага: Листовки парт. орг. и партизан периода Великой Отечеств. войны. 1941 - 1945. - М.: Политиздат, 1962.

7. Гарус Э. "Мы по-прежнему рядом": [Из истории подпол. движения в Харькове 1941 - 1943 гг.] // Панорама. - 1998. - 10 окт.

8. Грицак Я. Між двома тоталітаризмами // Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст. - К., 2000.

9. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. - К., 1993.

10. Демихівська Д. Бійці без шинелей // Прапор. - 1963. - № 8.

11. Дзвони пам'яті: Кн. про трагедію міст і сіл Полтавщини, Харківщини, Ворошиловградщини та Донеччини, сплюндрованих фашистами у роки війни / Редкол.: Ю. Збанацький (гол.) та ін. - К.: Рад. письменник, 1988.

12. Діяльність органів самоврядування і громадських організацій у Харківській області в 1941 - 1943 рр. // Український засів. - 1993. - Ч. 5(9).

13. Дмитрук К. Безбатченки. - К., 1980.

14. Донской Я., Шаповал А. Бойцы в белых халатах. - Х.: Прапор, 1966.

Размещено на Allbest.ru