Первісні культури на території України

Знайдено бронзові серпи із пластинчастим черешком і крем'яні серпи у вигляді вигнутих ножів. Разом з одиничними зернотерками тільки вони й дозволяють судити про землеробство. Про застосування плуга відомостей немає.

Прикраси

Прикраси вживали не тільки жінки, але й чоловіка, тому що деякі види їх зустрінуті в чоловічих похованнях. До їхнього числа насамперед ставляться гривні й нагрудні шпильки для зашпиливания плащів. З головних прикрас відомі гладкі незамкнуті скроневі кільця у вигляді дуже неповної спіралі з конічними шишечками на кінцях, а також звичайні гвоздевидные раннього скіфського типу із широким капелюшком і тонким спіральним стерженьком. Гривні минулого або масивні, або дуті. Перші на обох кінцях мають петельки для зав'язок. Ці петельки представляють або просто завиток з тонких кінців обруча, або трубочки з розкутих у трикутну пластинку кінців. Є ребристі гривні із чотиригранного крученого дроту. Інши гривні ромбічні в перетині й гладкі. Дуті гривні не мають ніяких вушок, товсті, суцільно покриті досить складним нарізним орнаментом, що складається з поперечних і поздовжніх ліній, зиґзаґів і ін.. До гривень і інших прикрас нерідко привішені бронзові кільця із чотирма виступами, іноді у вигляді наскрізних кружечків. Привески із бронзової пластинки мають часом форму трапеції, загорненої зверху у вушко, до того ж прикрашеної пунктирним орнаментом. Ці привески застосовували й у ряді інших випадків. Браслети робили із бронзи й заліза. Одні з них були суцільними. Інші мали незамкнуті, що знаходять один на одного або щільно зведені кінці. Браслети або гладкі, або покриті поперечними насічками, або прикрашені овальними опуклостями. Зрідка зустрічаються спіральні браслети в 4 -- 5 витків. Вони, як і деякі незамкнуті браслети, зроблені із пластинок. Нагрудні шпильки менш різноманітних, але в цілому загальних для різних одночасних культур форм. Відомі шпильки з одновитковою голівкою, іноді з реберчатым крученим верхом стрижня, із гвоздевидной і конічною голівкою, з голівкою у вигляді великої плоскої однобічної спіралі й, нарешті, зі стовщенням або чотирма опуклостями трохи нижче голівки. Останній тип -- самий ранній, він запозичений з угорського гальштата або з культури ноа. Поряд з нагрудною шпилькою не дуже звичайні, але все-таки зрідка зустрічаються очкові спіральні фібули.

Придивившись до прикрас, неважко побачити, що гривні й браслети при значній подібності з гальштатським й лужицькими в деяких деталях і орнаментиці оригінальні; привески своєрідні, хоча трапецієподібні частково нагадують гальштатські, але за способом прикріплення більше подібні із чорноліським. Набір шпильок у відомій мірі подібний і з лужицькими, і із чорноліськими, і зі скитськими. Шпильки з великою спіральною голівкою ближче всього до лужицького. У цілому прикраси цієї досить бідної культури пов'язані із сусідніми культурами.

Кераміка

Кераміка Висоцької культури є груба, лощена, частина її має ребро, розташоване завжди ближче до дна. Ці посудини представлені в основному двома формами: або із широким прямим устям, або з помітно відігнутим краєм. У посудин обох типів дуже невелике денце. Зрідка такі посудини постачені однією ручкою. Серед них є чимало мініатюрних. Звичайно, у поширенні у Висоцькій культурі цих форм посудин позначається значна частка лужицького впливу, як це бачать польські археологи. Але там гострореберність поширена багато ширше й зустрічається на посудинах різних форм. Разом з тим у Висоцьких племен зовсім не було в ході банкових горщиків лужицьких типів. Зате «тюльпаноподібні» посудини, тобто горщики з найбільшим розширенням біля середини й з розтрубом віночка при ледь-ледь наміченій шийці, ближче всього до белогрудівсько-чорноліської форми. Вони такі ж сірі або сіро-коричневі, грубі, лише зрідка підлощені. Орнаменти бідніші, ніж у чорноліських екземплярів. Часом вони згладжені зверху долілиць пальцями.

Миски просто розширюються догори, не маючи по більшій частині бортиків. Грубі або підлощені, вони не повторюють лужицьких. Інші з них мають отвори в дні й служили друшляками. Зустрічаються типи мисок ранньоскіфського часу із загнутим усередину краєм.

Чашки, або як їх нерідко кличуть «черпаки», звичайно напівсферичні, іноді злегка звужуються в шийці й мають стрічкову ручку. Ця форма наслідує найбільше чорноліську. Іноді серед посудин попадаються грушоподібні лощені, чорнуваті або бурі, інші з конічними виступами на плічках. Ці посудини цілком точно збігаються із чорноліськими й ранньоскитськими в лісостепу. Власне кажучи, сполучення з мисок, чашок і грушоподібних посудин у тих або інших варіантах -- загальна ознака гальштатських, лужицьких, чорноліських і ранньоскитських за часом лісостепових комплексів посуду.

20. Скіфська культура

Скіфи або скити, (рідше сколоти) -- група племен, які жили у VII - III ст. до н. е. на території теперішньої України, Росії та Середньої Азії, згодом, до 3 ст. н. е., в Криму і називали себе «сколотами». За найбільш розповсюдженою версією вони були споріднені з північно-східною іранською групою народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які зустрічаються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів -- близько 200, переважно імена людей.) . Існують також версії про їхній зв'язок з слов'янськими або тюркськими народами.Зміст [сховати]

Походження

Відомості про скіфів засвідчують грецькі (особливо Геродот) і римські автори та археологічні знахідки.

За однією з скіфських легенд, переказаною Геродотом, скіфи були корінним населенням, згідно іншої, міграційної (її передав також Геродот) -- прибули з Азії. Точки зору сучасних вчених стосовно скіфів сильно відрізняються. Серед них:

Скіфи -- корінний народ, нащадки зрубної культури

Скіфи -- переселенці, які прийшли з Азії наприкінці 8 або на початку 7 ст. до н. е. і опанували надчорноморські степи, підкоривши або прогнавши місцеві племена кіммерійців.

Скіфи -- об'єднання різних в культурному плані племен, як землеробських так і кочових, можливо навіть різних в мовному плані. Зокрема ці племена є предками сучасних східнослов'янських і тюркських народів. Близько до цієї версії стоїть версія, що слово «скіфи» це спотворене греками слов'янське «скити» («скитатись» -- «кочувати»). Тобто слово «скити» має значення «кочівники», позначає швидше не народ а спосіб життя і отже могло застосовуватись до будь-яких племен або груп людей, які вели кочовий спосіб життя. До XIX ст. в багатьох західноєвропейських і слов'янських історичних працях скіфи (скити) розглядались як предки татар, а інколи навіть ототожнювались з ними. Скіфські степові могили (кургани) також могли розглядатись як козацькі, половецькі або татарські.

Цікава з цієї точки зору є думка Михайла Ломоносова в його праці "Краткой россійской лєтописецъ" - "Славяне и Чудь по нашим, Сарматы и Скифы по внєшнимъ писателям, были древніе обитатели въ Россіи. Единородство Славянъ с Сарматами, Чуди со Скифами для многих ясных доказательствъ неоспоримо. Народъ Славенской, усилясь, притєcнилъ Чудь къ сторонамъ восточнымъ и сєвернымъ, и часть оныя присовокупилъ въ свое соединеніе. Потомъ Варяги жившіе по берегамъ балтійскаго моря, которые именовались Россы, Готы, Норманы, Свія, Ингряне, имєя со Славянами частыя войны, купечества, и путешествуя въ Грецію чрезъ здєшнія земли, на многихъ мєстахъ поселились .. "

Історія

Пізніше більшість їх вирушила на Передню і Малу Азію (на думку одних дослідників, переслідуючи кіммерійців, за здогадом інших -- з погіршенням кліматичних умов -- тривалого періоду посухи в Причорномор'ї). Перебуваючи в країнах Передньої і Малої Азії, скіфи воювали то з кіммерійцями, то з ассирійцями і мідійцями, пройшли Месопотамію, Сирію, Палестину і досягли кордонів Єгипту. Засноване скіфами царство грало значну роль у взаєминах поміж малоазійськими народами.

Скіфи пробули за Кавказом, за свідченнями Геродота, 28 років, на думку сучасних дослідників -- 90 років. Зазнавши у 595--594 pp. до н. е. поразки у війні з Мідією і втративши своїх царів, скіфи вернулися в північне Причорномор'я. Перебуваючи в країнах Малої Азії, скіфи перебрали багато елементів східної культури, зокрема у царині військової справи і мистецтва, і зазнали змін у своєму організаційному й побутовому ладі, особливо у наданні племінному вождеві прерогатив царя-деспота.

Повернувшися з Азії в степи Причорномор'я, скіфи прибрали назву «царських» (по-скіфському «саї»), почали поступово встановлювати свою владу над місцевими народами, як і тими скіфськими племенами, що залишилися в чорноморських степах по відході скіфів в Азію, і створили могутнє політичне об'єднання, відоме відтоді у грецьких джерелах як Скіфія. Першою столицею скіфської держави, було виникле в кінці 5 ст. до н. е. Кам'янське городище (площею до 12 кв. км), розташоване на лівому березі Дніпра, навпроти нинішнього м. Нікополь на місці теперішнього райцентру у Запорізькій області Кам'янка-Дніпровська.

Своєю воєнною силою й тактикою скіфи визначалися особливо в 514 або 513 pp. до н. е., вибивши під проводом своїх трьох царів з підвладної їм території армію перського царя Дарія І Гістаспа, котрий намагався завоювати Скіфію.

Найбільшої могутності скіфи досягли в кінці 5 ст. і з початку 4 ст. до н. е. під проводом царя Атея, який об'єднав усіх скіфів від Азовського моря до Дунаю, вів переможні війни з тракійцями і стримав (339) похід військ Філіппа II Македонського, в бою з яким сам загинув. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли і знищили військо Олександра Македонського, під проводом його намісника Зопіріона. У 3 ст. до н. е. скіфи контролювали грецькі міста в гирлі Дунаю й Ольвію. За часів своєї могутности скіфи часто відбували походи в Південну та Середню Европу. Пам'ятки їхнього озброєння й мистецтва зустрічаються на території Болгарії, Угорщини, Німеччини (Феттерсфельде під Берліном) і Польщі. Їхній похід на народи лужицької культури (територію сучасної Польщі) близько 500 р. до н. е. спричинив чимале господарське зубожіння і винищення людности в доріччях Одри і Варти.

Після появи у причорноморських степах сарматів і внаслідок безнастанних боїв з ними, військова та державна сила скіфів почала слабнути. Відтиснуті сарматами до Криму в кінці 3 ст. до н. е., скіфи перенесли туди своє царство (столиця -- Неаполь Скіфський), яке досягло свого розквіту у 2 ст. до н. е., коли скіфи здобули низку володінь Херсонесу іпідкорили Ольвію. Пізньоскіфський період та однойменна культура датуються ІІІ ст. до н.е. -- серединою ІІІ ст. н.е. та в загальних рисах є синхронні сарматській добі.У 1-2 ст. до н. е. вони вели ще війни з Боспорським царством. Після навали готів у другій половині 3 століття н. е. Скіфське царство в Криму перестало існувати. Самі скіфи поступово розчинилися серед сарматських племен.

Суспільний лад

Скіфи поділялися, крім царських, ще на скіфів-кочовиків, скіфів-хліборобів і скіфів-орачів. До скіфських племен деякі дослідники зараховують ще гелонів і калліпідів (гелленізованих скіфів), алазонів і агатірсів (див. також Скіфія).

Скіфи, що жили в степу (зокрема царські), займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті Скіфи, що жили в Лісостепу (їх вважають підкореними рабами), були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед ін. дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, шкурами й рабами (котрих брали у полон, зокрема Кіммерійців, що витіснялися Скіфами).

Суспільний лад скіфів визначався глибоким соціально-економічним розмежуванням. Верхівку становили царі, їхні двори і військові дружини та жерці, що зосереджували у своїх руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з воєнної здобичі й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці, підпорядковані царям царських скіфів. Влада царів, спершу трьох, згодом одного, була деспотична і спадкова, обмежена тільки радою вождів союзних племен або й усього війська (народних зборів). Суспільне розмежування скіфів засвідчене їхніми похованнями, збереженими в численних скіфських могилах, надзвичайно багатими і пишними у царів й аристократії, простими у низових військовиків і виробників. Родовий устрій скіфів був виразно патріархальний.

Релігія

Про релігію скіфів збереглося, крім свідчень Геродота, дуже мало даних. Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найбільш шанованою з усіх божеств була Табіті -- богиня царського вогнища (тотожна грец. Гестії), після неї -- Папай («батько») (відповідав грец. Зевсові), дружиною якого була Апі («земля») (ідентична з грец. Геєю); грец. Аполлонові відповідав скіфський Гойтосір. Афродіті -- Аргімпаса (Артімпаса), Посейдонові -- Тагімасад.

Скіфи шанували також бога-героя на ім'я Таргітай, що його подвиги, як вважають деякі дослідники, стали подвигами Геракла, також він відповідав грец. Аресові, та іншим.

У скіфських житлах були хатні святилища й жертовники. Священними вважалися різні речі культового призначення: жертовні ножі, чаші, ритони.

Скіфських ідолів не знайдено. Антропоморфізовані зображення деяких з скіфських богів збережені на пам'ятках скіфського мистецтва.

Скульптура скіфської баби на подвір'ї Херсонського обласного краєзнавчого музею

З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас -- скіфська культура (VII с. до н. е.-до н. е.-III с. н. е.). Скіфська культура -- це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії -- в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа. Уміючи добре обробляти ґрунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші. Зі слів Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх вершину водружати меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили значних розмірів курганні насипи, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скифії -- легендарного міста Гелон.

Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятники якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення мали не тільки естетичне, але і магічне значення. Скіфський звіриний стиль має свої відмітні особливості, одна з яких -- об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги -- абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає суцільний образ: завитки рогів, розташовані вздовж всієї спини тварини, підкреслюють його легкість і стрімкість.

Унікальні пам'ятники культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним і геологічним особливостям вода, що потрапила до внутрішньокурганного зрубу замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, повсті, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі похованого вождя.

З появою сарматских племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скилуром. Столицею став Неаполь Скіфський, що розташовувався недалеко від сучасного Симферополя. У скіфів була самобутня техніка будівництва оборонних споруд: на глиняному розчині з необробленого каменя будувалися дві паралельні стіни, з невеликим нахилом одна до одної, а простір між ними заповнювався щебенем. Через головні ворота міста можна було попасти на велику, вимощену каменем площу. Під вимосткою знайдена велика кількість зернових ям, де, ймовірно, зберігався державний запас зерна. На іншій площі знайдено залишки великої споруди з портиками. Тут же був виявлений барельєф з зображенням двох вершників. Передбачають, що це зображення Скилура з сином Палаком. Одна з веж була використана як царська усипальниця. За межами міста знайдені похоронні склепи, висічені в скелі. Стіни деяких з них покриті розписом, що відтворює вигляд будинку (лінія двосхилого даху, підпори, килими на стінах). Зустрічаються зображення людей, тварин. Загинуло місто у II с. н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами.

Размещено на Allbest.ru