Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА імені М. С. ГРУШЕВСЬКОГО

УДК 930.25: 947.8: 342(477)

АРХІВНА СЛУЖБА МВС УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ, ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ, СУЧАСНІ МЕТОДИ ЇХ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПЛАТОНОВА Надія Володимирівна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор БОРЯК Геннадій Володимирович, Державний комітет архівів України, голова

Офіційні опоненти: доктор історичних наук ВЕРБА Ігор Володимирович, Київський національний університет імені Тараса Шевченко, професор кафедри історії Росії

кандидат історичних наук ХРИСТОВА Наталія Миколаївна, Український науково-дослідний інститут архівної справи і документознавства, заступник директора

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться 25 вересня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ,

вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 20 серпня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О. О.

лакуна архів фонд міністерство

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Демократизація суспільного життя в Україні викликала потребу в доступі до ретроспективної документної інформації силових відомств. На межі 1980-1990-х рр. у пресі, на телебаченні почали з'являтися сенсаційні факти минулого, особливо щодо голодомору, політичних репресій, депортацій. При цьому висувалися не завжди документально обгрунтовані звинувачення на адресу міліції. Наукові дослідження з історії органів внутрішніх справ публікувалися у відомчих виданнях переважно з грифом “таємно”, що аж ніяк не сприяло ознайомленню з ними широкого загалу, а тим більше - аналітичному опрацюванню науковцями. Створення у 1995 р. Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ з правом постійного зберігання документів Національного архівного фонду України не розв'язало завдання їх оприлюднення, розсекречення цього сегменту Національного архівного фонду України йде з запізненням. Фактично й досі історія становлення архівної служби МВС України залишається недослідженою, не опубліковані відомості про склад та зміст архівних документів, пов'язаних з діяльністю відомства. В архівах міністерства зберігається багато унікальних джерел з історії України і особливо часів репресій 1930-1950-х рр. Архівні фонди МВС - важлива складова інформаційних ресурсів держави, і без опрацювання їх неможливо відтворити правдиву історію українського народу радянського періоду.

Проблема дослідження архівних ресурсів МВС набула особливої актуальності після прийняття в 1991 р. законодавчих актів про реабілітацію жертв політичних репресій. На архів МВС УРСР та його підрозділи в областях було покладено функції видачі довідок про розкуркулення осіб, виселення, перебування в робочих батальйонах, трудовій армії тощо. Для їх виконання виникла потреба в оперативному пошуку архівних документів у сховищах архівів України та республік СРСР, проте відсутність довідників про склад та зміст архівних фондів ускладнювала цю роботу. Аналіз стану розробки проблеми підтвердив відсутність спеціального наукового дослідження, яке б розкривало діяльність, фундаментальні проблеми функціонування архівів органів внутрішніх справ, здійснення процесів накопичення та забезпечення збереженості архівних документів.

Дослідження є актуальним на сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки. Процес становлення і діяльності функціонування архівної служби МВС України є невід'ємною частиною загальної історії розвитку української архівної справи. Грунтовне вивчення архівних фондів МВС розширить джерельну базу історичних праць, присвячених новітній історії України, сприятиме розкриттю невідомих раніше сторінок нашого минулого, допоможе об'єктивно висвітлити діяльність міліції та інших структур органів внутрішніх справ у різні історичні періоди, ввести до наукового обігу комплекс архівних документів, які протягом тривалого часу були виключені з інформаційного поля гуманітарних наук.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося згідно плану науково-дослідної роботи МВС України за темою "Міністерство внутрішніх справ України як невід'ємний елемент Воєнної організації: стан, проблеми розбудови та подальшого розвитку" (1993), плану науково-дослідної та методичної роботи Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, Державної програми видання багатотомного збірника “Реабілітовані історією” (1992). Тематичний відбір та описування документів щодо проведення репресивних заходів до членів ОУН-УПА та їх сімей у повоєнні роки проводився відповідно до постанови Президії Верховної Ради України “До питання про перевірку діяльності ОУН-УПА” (1993). Підготовка Довідника про склад та зміст архівних документів МВС України була обумовлена заходами перспективного плану підготовки довідників за програмою “Архівні зібрання України” (2001-2005). Розробка автоматизованої системи обліку працівників органів внутрішніх справ, які загинули або пропали без вісти в роки війни, здійснювалася згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про випуск "Книги пам'яті України” (1996); обліку осіб, засуджених позасудовими та судовими органами у 1930-1950-х рр. - Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” (1991); обліку іноземців - колишніх військовополонених, які померли в таборах, робочих батальйонах, спецгоспіталях на території України - постанови Кабінету Міністрів України “Про Державну міжвідомчу комісію у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій” (1996).

Мета дослідження полягає у науковій реконструкції історії архівної служби МВС, визначенні, комплексному аналізі інформаційних ресурсів цього сегменту Національного архівного фонду, шляхів та етапів їх накопичення, встановленні причин виникнення лакун у комплексі джерел Державного архіву (ДА) МВС України, визначенні основних напрямків актуалізації інформаційного потенціалу шляхом розробки автоматизованих систем.

Завдання дослідження визначено відповідно до поставленої мети:

здійснити історіографічний аналіз наукових праць з теми дослідження, з'ясувати ступінь її науково-теоретичного опрацювання;

окреслити комплекс історичних джерел, пов'язаних з проблемою дослідження, встановити його репрезентативність;

дослідити історію виникнення, етапи становлення та особливості функціонування архівної служби МВС;

показати специфічні особливості складу документів, їх архівного впровадження та використання;

провести архівознавчий та джерелознавчий аналіз інформаційних ресурсів архівної служби МВС, зокрема: здійснити класифікацію документів по фондах, визначити фондоутворювачів, дослідити особливості їх функціонування;

з'ясувати можливості застосування сучасних інформаційних технологій для забезпечення інтелектуального доступу до цієї категорії архівних документів;

проаналізувати наявні бази даних архівної інформації, виробити стратегію, напрямки подальшої розробки та впровадження автоматизованих систем архівної інформації.

Об'єктом дослідження є архівна служба МВС України, її інформаційні ресурси, засоби інтелектуального доступу до архівної інформації, комплекс історіографічних та історичних джерел, пов'язаних з темою дослідження.

Предметом дослідження є історія становлення й функціонування архівної служби МВС України впродовж 1917-2002 рр., особливості формування інформаційних ресурсів та організації доступу до ретроспективної інформації.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склали принципи історизму, об'єктивності, всебічності та сукупність загальнонаукових і спеціально-наукових методів, властивих загальноісторичним, історіографічним, джерелознавчим дослідженням, архе-ографії, а також спеціальні методи історико-архівознавчого дослідження. Загальнонаукові методи (історичний, логічний, абстрагування, системно-структурний) дозволили комплексно вивчити об'єкт і предмет дослідження, здійснити наукову реконструкцію процесу становлення й розвитку відомчої архівної справи. Системний підхід до розвитку суспільних процесів і соціальних структур, спеціально-наукові методи зробили можливим встановити тенденції розвитку архівної справи у системі МВС. Методи проблемної хронології допомогли простежити процес накопичення архівних джерел та їх збереження. Методи джерелознавства (наукової евристики, класифікації і критики джерел та ін.) застосовувалися при аналізі актуалізованої та не актуалізованої інформації джерельної бази.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українській історіографії досліджено історію виникнення та функціонування відомчої архівної служби МВС України, його місце в системі державних архівів, роль у процесі розвитку української археографії та становленні державної архівної служби. У роботі вперше досліджені інформаційні ресурси МВС України, здійснено їх класифікацію та джерелознавчий аналіз, проаналізовані сучасні методи репрезентації, вироблена стратегія подальшої розробки та впровадження автоматизованих систем ретроспективної інформації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в ньому висновки та рекомендації можуть бути використані при розробці нормативно-правової бази щодо діяльності архівної служби МВС і особливо стосовно доступу до архівних документів, підготовці курсів з архівознавства, джерелознавства, історії України, написанні підручників.

У процесі дослідження було підготовлено Довідник про склад та зміст архівних документів МВС України та Перелік документів, що утворюються в діяльності органів внутрішніх справ, закладів освіти, підприємств, установ, організацій системи МВС України, що забезпечить повніше формування архівних фондів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на Всеукраїнській конференції “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи”(Київ, 1996 р.), науково-практичних конференціях “Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання” (Київ, 1997 р.), “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції (Трускавець-Дрогобич, 2003 р.) обговорювалися на нарадах керівництва інформаційних служб МВС, управлінь МВС України в 2000-2003 рр. Основні положення дисертації розкрито в п'яти публікаціях у фаховій періодиці та тематичних збірниках наукових праць, а також в колективній монографії “Голод в Україні 1932-1933 рр.”.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, 4 розділів (11 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (19 стор., 305 назв), 4 додатків на 31 стор. Загальний обсяг дисертації 217 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, завдання та методологічні засади дисертації, проаналізовано ступінь вивченості теми, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проаналізовано наявні історіографічні джерела із визначеної теми, досліджено рівень науково-теоретичного опрацювання проблеми в українській історіографії, визначено ступінь дослідженості історії становлення та діяльності архіву МВС України, складу його архівних фондів.

Цілеспрямований бібліографічний пошук з метою виявлення монографій, збірок наукових праць, періодичних видань, збірників документів, у яких прямо чи опосередковано висвітлено питання діяльності різних підрозділів МВС України, розвитку відомчої архівної справи, проводився у фондах спеціальних бібліотек Національної академії внутрішніх справ України, МВС України, наукових бібліотек Києва.

Дослідженням з історії архівної справи в Україні була притаманна тематична та хронологічна вибірковість. Дослідження 20-50-х рр. (М. А. Рубач, В. Романовський, С. Тетін, А.В. Чернов, В. І. Вяликов, С. Д. Пількевич) висвітлювали окремі періоди архівної справи в Україні через призму історії радянського архівного будівництва. Підсумки розвитку архівної справи більше ніж за 50 років викладені в узагальнюючій монографії О. Г. Мітюкова "Радянське архівне будівництво на Україні 1917-1973" (1975). З огляду на закритий характер діяльності органів внутрішніх справ функціонування їх архівної служби в літературі не висвітлювалося. За роки незалежності України розпочалося грунтовне дослідження історії архівознавства, значним внеском до якого стала монографія І. Б. Матяш "Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років" (2000). Однак й у цій праці відсутня інформація про архівну службу органів внутрішніх справ.

У публікаціях про діяльність правоохоронних органів, що з'явилися в 20-х рр., також не виявлено жодної інформації про функціонування архіву та його документальну базу, що природно пояснюється відомчою закритістю архіву. У працях дослідників історії МВС СРСР 50-х рр. Ю. А. Соколова, О. І. Рогожина органи внутрішніх справ УРСР згадувалися лише у контексті діяльності каральних органів в західних областях України. Лише у 1965 р. з'явилися роботи викладачів Київської вищої школи МВС СРСР у яких вміщувалися офіційні документи вищих органів влади та управління щодо діяльності органів внутрішніх справ. У кандидатській дисертації І. Г. Біласа “Органи радянської міліції Західних областей Української РСР в 1939-1945 рр.” (1987), а згодом і докторській - “Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953” (1994), присвяченій дослідженню організаційно-правових аспектів становлення й діяльності української міліції та інших структур НКВС, вперше проаналізовано і наведено документальні джерела КДБ і МВС СРСР, партійних органів, подано великий обсяг архівних матеріалів МВС України. Важливі документи органів внутрішніх справ союзного рівня вміщено в монографії О. Капанадзе (С. В. Отлен) “Часи не вибирають”(2002). Серед досліджень останніх років певну інформацію про архівні джерела ДА МВС України мають кандидатські дисертації працівників міліції М. М. Лагоші, А. Є. Шевченка, С. П. Зубка, в яких досліджено діяльність окремих служб міліції в період війни. Проте вони в своїх роботах не торкалися аналізу діяльності ні інформаційної служби, ні архіву.

Багато уваги приділив проблемам формування архіву ДПУ, НКВС сучасний дослідник C. І. Білокінь в своїй монографії “Масовий терор як засіб державного управління в СРСР" (1999). Отож і дотепер бракує досліджень, в яких би містилась інформація про діяльність архівів ДПУ, НКВС, етапи накопичення фондів. Виявлення тематичної інформації у відомчих та друкованих виданнях так само не дало результатів. За цілком зрозумілих об'єктивних причин малоефективним був пошук публікацій про склад та зміст інформаційних ресурсів МВС. Перший семитомний збірник нормативних документів МВС УРСР вийшов в 1983 р. з грифом "таємно", але до нього не увійшли нормативні акти, дія яких була відмінена. Наприкінці 90-х рр. працівники Української академії внутрішніх справ видали тритомний збірник несекретних відомчих нормативних актів “Історія міліції України у документах і матеріалах (1917-1990 рр.)”. У процесі дослідження з метою порівняльного аналізу, дисертантом було вивчено організацію архівної справи в силових відомствах держав Європи (Данія, Польща, Англія, Німеччина), колишніх радянських республік: Російській Федерації, Казахстані, Таджикистані, Узбекистані, Азербайджані, Грузії, Бєларусі.

Таким чином, актуалізована частина джерельної бази про історію та діяльність архіву МВС України, його інформаційні ресурси не може вважатися репрезентативною. Цей факт обумовив звернення до її неактуалізованої частини як основи дослідження - архівних документів системи МВС України. Вивчення стану архівної справи в органах внутрішніх справ здійснювалось на тлі історії фондоутворювачів, що дає уявлення про функції відомства у різні історичні періоди.

У процесі роботи було опрацьовано документальні джерела інших державних архівів. За походженням писемні джерела поділялися на документи: загального характеру вищих органів влади та управління (фонди 1, 2 ЦДАВО України, фонд 1 ЦДАГО України, фонд 41 ДА МВС України; органів управління архівною справою (фонд 14 ЦДАВО України; відомчі нормативні документи (фонди 45, 46 ДА МВС України та його підрозділів в областях); документи діловодства (фонди 3, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 15, 16, 18, 19, 23, 25, 29, 30, 31, 47, 54, 55, 58, 64). У регіональній групі було досліджено архівні документи УМВС України в Вінницькій, Київській, Львівській, Одеській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, які відображають організацію архівної справи на місцях.

У другому розділі "Основні етапи становлення архівної служби МВС" розглядаються питання історії становлення та функціонування архівної служби згаданого відомства впродовж 1917-2002 рр. Розділ складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1."Формування архіву міліції в 1917-1928 рр." висвітлюються особливості накопичення документального масиву архіву органів внутрішніх справ в радянській державі і Україні зокрема впродовж десятиліття. Цей період був особливо плідним для розвитку архівознавства, що позначилося й на відомчому архіві, оскільки державна політика централізації документів сприяла їх збереженню та упорядкуванню.

Принагідно слід зауважити, що документи про діяльність міліції України у досить нетривалі періоди її державності з 1917 по 1920 рр. (Української Центральної Ради, Української Держави гетьмана П. Скоропадського і УНР доби Директорії) не відклалися в ДА МВС, оскільки останній формувався з документів радянського періоду. Не віднайдено й дотепер нормативних актів згаданих державних утворень, які б регулювали відомчу архівну справу.

Паралельно з існуванням згаданих державних утворень на етнічних українських землях, у східних її областях, на підставі нормативно-законодавчої бази РРФСР, почалося створення радянської міліції. Інспекторський відділ формував фонди документів діловодства, карний розшук здійснював збір інформації про осіб, які скоїли злочини. Архівні підрозділи формувались на рівні губернських і волосних органів міліції. В 1919 р. у складі Всеукраїнського Комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини Наркому освіти УСРР була створена архівно-бібліотечна секція, яка здійснювала реєстрацію архівів і контролювала їх діяльність. Було закріплено принцип централізації архівних документів установ і відомств та створення єдиного Державного архівного фонду УСРР. Відомства мали право тримати документи не більше п'яти років.

У підрозділі 2.2. "Архів під час масових репресій 1929-1940 рр." досліджено особливості функціонування архіву, проаналізовано обставини і причини створення закритих фондів та втрат історичних джерел в умовах тоталітарного режиму. Цей період характеризується активною розробкою теоретичних і практичних засад архівної справи на державному рівні, що, втім не позначилось на відомчій архівній справі. НКВС не передавав цінні історичні документи на державне зберігання і не здійснив централізацію їх у самому відомстві. До архіву Першого спецвідділу НКВС, до компетентності якого входило накопичення відомостей про осіб, які скоїли злочини, документи діловодства не передавалися.

У 1930 р. підпорядкування міліції ДПУ обумовило передачу до нього архівних документів та облікових матеріалів. Адміністративно-територіальний поділ і ліквідація окружних органів міліції привели до відомчого хаосу.

Негативно позначилась на процесі формування архіву паперова криза 30-х рр., в результаті якої було утилізовано унікальні документи, що становили історичну цінність. Створення в 1935 р. спеціального архіву в структурі Першого спецвідділу, для зберігання оперативної та архівної інформації про осіб, обумовило ще більшу децентралізацію відомчих матеріалів. Центральне архівне управління УСРР було позбавлене можливості впливати на організацію відомчої архівної служби. Не вплинуло на формування архівного фонду відомства підпорядкування у 1938 р. НКВС державної архівної служби. Нормативні акти щодо організації архівної роботи, розроблені Головним архівним управлінням НКВС СРСР у 1940 р., не було впроваджено в практику; вони не забезпечили збереження відомчих інформаційних ресурсів. Чергова реорганізація НКВС на початку 1941 р. обумовила новий розподіл архівних документів та їх децентралізацію.

У підрозділі 2.2. "Архів у період війни та перші повоєнні роки (1941-1946 рр.)" досліджено діяльність архівної служби та причини втрати архівних джерел. Показано роль працівників міліції у збиранні архівних документів на визволених територіях України та формуванні радянських державних та відомчих архівних фондів.

Через об'єктивні та суб'єктивні обставини воєнного часу евакуація архівів України на початку війни велася нашвидкуруч. Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 27 червня 1941 р. усе цінне майно, сировинні та продовольчі запаси, котрі неможливо було вивезти, мали бути приведені до повної непридатності. Не вдалося вивезти в повному обсязі архівні документи НКВС. До Казахстану (м. Актюбінськ) прибули лише картотека обліку засуджених та особові справи співробітників. Архівний відділ НКВС УРСР здійснював лише евакуацію архівних фондів центральних й обласних державних архівів. Швидка евакуація, постійна зміна місця дислокації керівництва НКВС теж не сприяли збереженню архівних документів. Наказ НКВС СРСР від 30 серпня 1941 р. № 0401 “Щодо охорони державних архівів у воєнний час” вийшов із суттєвим запізненням і вже не зміг забезпечити збереження документів республіканського відомства та його підрозділів в областях. Починаючи з 1943 р., працівники міліції разом з архівістами у складі спеціально створених оперативних груп, здійснювали пошук та вилучення документів окупаційної влади та окремих архівних джерел радянського походження, які до них потрапили, уже на звільненій від нацистських загарбників території. Але серед розшуканих справ не було виявлено документів щодо діяльності центрального апарату міліції, а лише деяких обласних управлінь НКВС.

У підрозділі 2.4. "Архівна справа МВС у 1947-1983 рр." досліджено період, який характеризується згортанням архівної служби, ліквідацією її як структурного підрозділу МВС, що привело до масового знищення та розпорошення цінних історичних джерел.

Розпорошення архівних фондів пояснюється тим, що в 1947 р., з початком масового виселення членів сімей ОУН-УПА, Відділ боротьби з бандитизмом в західних областях України було передано до МДБ разом з обліками та документами. Через два роки решту підрозділів міліції разом з прикордонними військами також було передано до системи МДБ, а міські й районні органи міліції ліквідовано. До експертизи цінності документів, що їх планувалося передати або знищити, залучалися випадкові працівники, які не мали фахової освіти. Це призвело майже до повного знищення документів районних органів. Спеціалісти Архівного управління як структурного підрозділу МВС до експертизи цінності документів не залучалися. На вимогу МВС СРСР у 1952 р. до “Особого” архіву ГАУ при РМ СРСР було передано документи ліквідованих політичних органів Управління в справах військовополонених та інтернованих. Із архівосховищ органів державної безпеки після реорганізації відомства в 1954 р. надійшли слідчі справи осіб, які протягом 1919-1953-х рр. розглядалися судовими та позасудовими органами. У 1964 р. до “Особого” архіву знову було передано архівні документи та картки на іноземців - колишніх військовополонених, які перебували в таборах, робочих батальйонах на території України. Під час “хрущовської відлиги” за наказами союзного відомства вилучалися із фондів і знищувалися нормативні акти щодо виселення громадян України, утримування військовополонених тощо. І лише в 1971 р. при МВС та його підрозділах в областях були створені інформаційні служби, у складі яких передбачалося створення відомчих архівів. У той час архів МВС УРСР мав п'ять штатних посад, на рівні Управлінь внутрішніх справ областей архівів в штатах знову не було. У цьому ж році було оголошено затверджений Головархівом СРСР Перелік, який не змінив строки зберігання документів і не обумовив формування республіканського архівного фонду, а лише активізував відбір та знищення документів соціально-правового характеру. Механізм проведення експертизи цінності документів визначений не був, архів не контролював строки зберігання документів у діловодних підрозділах, що обумовило їх масове знищення.

У підрозділі 2.5. "Діяльність архіву МВС у 1984-2002 рр." досліджено передумови створення Державного архіву МВС України, нинішній стан організації архівної роботи, підготовки відомчої нормативної бази.

У 1984 р., після затвердження положення про Державний архівний фонд СРСР, яким визначено строк зберігання документів у відомчих архівах не більше 15 років, на державному рівні було прийнято рішення про надання архіву МВС СРСР та його підрозділам в МВС республік права постійного зберігання документів Державного архівного фонду. Архіви було перейменовано на підрозділи спецфондів, що дало можливість укомплектувати їх працівниками із числа атестованого складу. Інструкція з архівної роботи в органах внутрішніх справ 1987 р. передбачала централізацію архівних документів, але через відсутність фінансування це здійснено не було. У 1991 р. за декілька днів до проголошення незалежності України, МВС СРСР протягом кількох годин в екстреному порядку вилучило архівні фонди Управління військ внутрішньої та конвойної охорони по Україні і Молдові за 1943-1980 рр. і перевезло до сховищ Москви.

Після проголошення незалежності України реорганізацію архівної служби МВС України було продовжено. У 1992 р. було розроблено й погоджено з Головархівом України "Інструкцію щодо організації архівної роботи в органах внутрішніх справ України". За Тимчасовим переліком було збільшено строки зберігання документів.

Створення в системі МВС в 1995 р. Галузевого державного архіву обумовило розсекречення архівних фондів і доступ науковців до упродовж тривалого часу документів. Співробітниками ДА МВС разом з Державним комітетом архівів України було підготовлено Перелік та перший Довідник про склад та зміст архівних документів МВС України. Інформацію про архів подано до "Архівні установи України" (2000), опублікованого також на офіційному сайті Державного комітету України. У 1986 р. розпочалася розробка та впровадження автоматизованих систем архівної інформації. Але, через брак приміщень й відповідних штатів ДА МВС України не зміг здійснити централізацію архівних документів органів внутрішніх справ, навчальних закладів, науково-дослідних установ системи МВС.

У третьому розділі "Інформаційні ресурси МВС як історичне джерело" здійснено джерелознавчий аналіз архівних документів МВС України. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У процесі дослідження із комплексу джерел ДА МВС було відокремлено лише ті фонди, що мають найбільшу історичну цінність і найповніше характеризують функції структур МВС. Інформація про всі наявні фонди подана в Додатку А. У Додатку Б наведений тематичний перелік архівних документів, що зберігаються в управліннях МВС України в областях, у Додатку В - Центральному архіві внутрішніх військ.

Історичні фонди, що торкаються діяльності органів внутрішніх справ за 1934-1941 рр., представлено у ДА МВС лише відомчими актами та законодавчими актами вищих органів влади та управління. Починаючи з 1942 р. збереглися також матеріали діловодства. Архівні документи належать до первісної джерельної бази, що формувалася у процесі подій, відображених у документах, і надає можливість простежити етапність у діях управлінської системи від вищих органів влади до міських та районних органів міліції. У дослідженні здійснено класифікацію архівних документів. До першої групи віднесено нормативно-правові акти вищих й республіканських органів управління та виконавчого органу: НКВС, МОГП, МВС СРСР та МВС УРСР, МВС України. До другої - відповідно документи, що характеризують процес виконання рішень системи управління; вони утворилися в процесі діяльності структурних підрозділів міліції (секретаріату, штабу, служби розшуку, слідства, інформаційної служби), підрозділів, які забезпечували їх діяльність (медична, господарча, фінансова служби), та підрозділів, які були приєднані до системи МВС (протипожежна охорона, охорона об'єктів, автомобільна інспекція). До другої групи віднесено також документи з особового складу органів внутрішніх справ, пенітенціарної системи та системи судочинства.

У підрозділі 3.1. “Нормативно-правові документи” охарактеризовано архівні документи фондів: 41 "Постанови РНК, РМ УРСР, СРСР, КМ України"; 45 "Накази, розпорядження НКВС, МОГП, МВС СРСР"; 46 "Накази, розпорядження НКВС, МОГП, МВС УРСР, МВС України".

Документи фонду 41 об'єднують правові акти вищих та республіканських органів влади і управління, що відображають процес формування партійно-державної політики щодо компетенції та діяльності органів внутрішніх справ. Вони мають характер актових джерел офіційного походження. Проте нормативні акти збереглися не в повному обсязі, оскільки більшість документів надходила до керівництва відомства лише для ознайомлення і терміново поверталася до партійних органів або знищувалася за вказівками НКВС СРСР. Це стосувалося постанов Президії Верховної Ради СРСР, постанов Державного Комітету Оборони. Справи згаданих фондів сформовано за хронологічним принципом: реєстраційним номером та датою затвердження. На кожному документі є резолюції керівництва, де вказані адресати - структурні підрозділи, на які покладалися функції реалізації рішень. У справах містяться внутрішні описи, але загальний опис документів фонду відсутній. Нормативні акти цінні не тільки для визначення функцій органів внутрішніх справ, а й для вивчення державної політики в багатьох галузях економіки та управління.

Документи фонду 45 - це нормативні акти вищого відомчого органу за 1932-1991 рр. Джерельна цінність їх для наукових досліджень незаперечна, оскільки вони зберігаються можливо лише в ДА МВС. Через засекреченість документи досі не вивчалися науковцями за винятком працівників міліції, які мали офіційний допуск. Актові документи регламентували механізм виконання розпоряджень центру і є найціннішим джерелом вивчення функцій силових відомств часів радянської влади. Вони ніколи не друкувалися у збірниках нормативних актів, на них не дозволяли посилатися у відкритих виданнях, засобах масової інформації. Лише в 1994 р. у праці І. Г. Біласа "Репресивно-каральна система в Україні 1917 - 1953” з'явилися посилання на окремі документи фонду.

Документи фонду 46 - це комплекс актових джерел республіканського відомства, починаючи з 1932 р., оскільки частину документів за 1932-1945 рр. було втрачено. Матеріали підшиті до справ у хронологічному порядку: за реєстраційними номерами та датами затвердження. Перед документом підшитий аркуш з резолюціями. Документи вперше надійшли до архіву в 1954 р., і, як показало дослідження, за своїм походженням це були справи, евакуйовані разом з працівниками Секретаріату НКВС. Решту документів відібрано дисертантом у фондах архівних підрозділів УМВС України в Вінницькій, Львівській, Харківській, Чернігівській областях у 90-ті рр. Відомчі акти фонду розкривають механізм відпрацювання рішень центру і його інтерпретації для умов України.

У підрозділі 3.2. "Документи виконання рішень системи управління" проведено джерелознавчий аналіз архівних документів, що утворилися в процесі діяльності служб Міністерства внутрішніх справ України. Цей комплекс матеріалів є унікальним за своїм змістом, надзвичайною інформативністю, історичною та науковою цінністю. На кожен підрозділ заведений окремий фонд, в якому зосереджені різні види документів: методичні розробки для низових рівнів, довідково-інформаційні матеріали, положення про службу та функціональні обов'язки працівників, протоколи нарад, плани роботи та довідки про їх виконання. Найдавніший і найповніший за змістом та джерелоємкістю є комплекс документів фонду 3 “Секретаріат НКВС, МОГП, МВС УРСР, МВС України”. У фонді зберігаються документи, і починаючи з 1940 р., майже по всіх напрямках діяльності відомства. Джерельна цінність цього комплексу документів є високою, адже вони готувалися на виконання рішень не тільки вищих відомчих органів, а й вищих державних органів влади і управління. В основному вони призначалися для внутрішнього та міжвідомчого спілкування. Документи фонду 18 “Секретаріат Управління міліції” розкривають функції міліції впродовж 1944-1969 рр. Архівні документи надійшли на зберігання до архіву в 1958 р., і значну кількість їх було знищено. Але навіть ті, що збереглися, досить повно висвітлюють тогочасні функції міліції. Для спеціалістів у галузі управління мають цінність документи, що утворилися в процесі діяльності Штабу МВС (фонд 55) і характеризують схему відпрацювання управлінських рішень міністерства, контрольно-наглядові функції, міжнародні зв'язки міністерства. Джерелом дослідження діяльності міліції в західних областях України є документи фонду 16 “Управління боротьби з бандитизмом”. Вони розкривають методи боротьби з українським визвольним рухом, функції міліції під час виселення членів сімей ОУН-УПА, "указників" та інших категорій осіб. Документи фонду 25 “Управління карного розшуку” розкривають форми і методи боротьби з кримінальною злочинністю, а документи фонду 19 "Управління боротьби з економічною злочинністю" - у галузі господарської діяльності. Найповніший масив джерел для вивчення історичних процесів часів масових репресій зосереджений у фонді 15 “Інформаційна служба”. Збереглися статистичні документи про виселення громадян України та переселення народів, починаючи з 1925 р. Є джерела, які розкривають механізм реабілітації репресованих під час “хрущовської відлиги”. Окрему групу документів, що утворилися в діяльності Інформаційної служби, складають документи фонду 53 "Статистичні матеріали обліку злочинів", які допомагають скласти об'єктивну картину репресивної політики держави. Фонд сформовано із статистичних документів обліку зареєстрованих та розкритих злочинів на території України. Звіти систематизувалися за роками, а в межах року - по структурних підрозділах відповідно до напрямків діяльності служб: слідство, карний розшук, організована, економічна злочинність. Документи фонду 30 "Експертно-криміналістична служба" - це єдиний комплекс джерел для вивчення методів проведення експертизи на місцях здійснення кримінальних злочинів. Документи фонду 23 "Управління дізнання" характеризують масштаби дізнання при розкритті злочинів в 1930-1950 рр. Документи фонду 31 "Слідче управління" висвітлюють функції слідчої служби міліції. У фонді 54 "Управління адміністративної служби міліції" сконцентровано документи щодо охорони громадського порядку, діяльності зовнішньої служби, служби віз і реєстрації, паспортної служби, дозвільної системи, служби забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів боротьби з епізоотіями. Документи фонду 44 "Документи про ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС" висвітлюють роль працівників міліції у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. У фондах ДА МВС зосереджено тематичні документи з історії діяльності державної автомобільної інспекції, пожежної охорони, служби охорони, медичної служби, господарчого та інших управлінь ( фонди 8, 9, 26, 29, 47).

У підрозділі 3.3. "Документи з особового складу" охарактеризовані документи фондів: 4 "Управління по роботі з особовим складом", 58 "Політичне управління", 40 "Особові справи працівників", 17 "Особові картки працівників з нарахуванням заробітної плати", 48 "Військово-лікарська комісія".

У фонді 4 зберігаються документи комплектування підрозділів робітничо-селянської міліції, тюремних підрозділів; звіти, довідки про структуру, штати, чисельність центрального апарату, обласних, міських та районних органів, підрозділів міліції, безпосередньо підпорядкованих МВС, УМВС, починаючи з 1940 р. Джерелом вивчення процесів політичної ідеологізації відомства є документи фонду 58, що збереглися з 1975 р. Особові справи працівників центрального апарату, навчальних закладів, науково-дослідних установ системи МВС зберігаються у фонді 40 і містять автобіографічні дані, інформацію особистісного характеру. Документи є джерелом вивчення освітнього цензу, національного складу, соціального статусу працівників і дозволяють встановити зв'язок проведення кампаній чистки в міліції з подіями в державі. З історичної та джерелознавчої точки зору ця група документів комплексно не вивчалася, що обумовлює ряд неточностей у викладенні історії міліції. Документи фонду 17 дозволяють дослідити матеріальний стан працівників, починаючи з 1940 р. Фонд 48 містить матеріали медичного огляду кандидатів на службу, абітурієнтів навчальних закладів системи НКВС, МВС, працівників та членів їх сімей, військовослужбовців внутрішніх військ.

У підрозділі 3.4. "Документи пенітенціарної системи. Справи судових та позасудових органів" охарактеризовані документи установ виконання покарань, судових та позасудових органів. До цієї групи віднесено документи фондів: 5 "Управління у справах військовополонених та інтернованих", 6 "Управління виконання покарань", 7 "Відділ слідчих ізоляторів і тюрем", 11 "Відділ дитячих колоній", 13 "Відділ таборів", 32 "Кримінальні справи судових та позасудових органів", 42 "Протоколи Окремої наради та трійок", 59 “Справи спецпоселенців”.

Документи фонду 5 містять відомості про перебування в таборах та робочих батальйонах НКВС СРСР, розташованих на території України, іноземців - колишніх військовополонених; утримування кладовищ упродовж 1945-1959 рр.; поховання військовополонених та інтернованих, які померли в таборах та робочих батальйонах після 1945 р.; стан цвинтарів та їх ліквідацію. Документи фондів 6, 13 інформують про діяльність виправно-трудових установ, у яких використовувалась праця засуджених. Документи фонду 11 розкривають форми і методи перевиховання неповнолітніх, ліквідації бездоглядності і безпритульності серед неповнолітніх. Документи фонду 7 є джерелом вивчення умов перебування засуджених в установах позбавлення волі, зокрема тюрмах. Найтрагічніші сторінки історії народу України можна дослідити, використовуючи документи фонду 32, які розкривають методи проведення колективізації, розкуркулення, вказують на причини канібалізму в роки голодоморів тощо. Фонд 2 є джерелом вивчення методів роботи позасудових органів. Документи фонду 59 допоможуть проаналізувати механізм політики переслідувань, визначити масштаби репресій в конкретні історичні періоди, показати географію державного терору, окреслити спрямованість репресивного механізму стосовно окремих соціальних і етнічних груп.

У четвертому розділі "Сучасні засоби репрезентації архівної інформації" проаналізовано стан комп'ютеризації ретроспективної документальної інформації, охарактеризована локальна автоматизована система МВС та напрямки її розвитку.

У підрозділі 4.1. "Стан інформатизації архівної справи" поданий аналіз сучасного стану розробки та впровадження комп'ютерних систем інформації довідкового типу. Досліджено проблеми створення автоматизованих баз даних, запропоновано стратегію подальшого їх формування.

Загальновідомо, що розробка та впровадження сучасних інформаційних технологій в архівній галузі, темпи їх розвитку в сфері обліку та використання ретроспективної документної інформації серйозно відстають від інших галузей. Активна розробка архівних інформаційних систем в Україні розпочалася лише в 1998 р. на виконання Закону України “Про Національну програму інформатизації”, а також Розпорядження Президента України 2000 р. “Про невідкладні заходи щодо розвитку архівної справи”, в якому передбачено створення автоматизованих баз даних архівної інформації. Державна програма "Національна архівна інформаційна система "Архівна та рукописна Україніка" стала теоретично-методологічною основою інформатизації галузевої архівної служби.

У системі МВС України розпочалося створення автоматизованих систем оперативної інформації ще в 70-ті рр. Перші дослідження щодо автоматизації ретроспективної інформації в архіві розпочалися в 1986 р. Ініціативною розробкою стала автоматизована інформаційно-пошукова система (АІПС) "Норматив" - облік нормативних актів НКВС, МОГП, МВС, але через об'єктивні причини створення не було завершено. Після прийняття в 1991 р. Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" архів було переорієнтовано на створення локально-тематичних АІПС соціально-правового характеру, що полегшило б надання архівних довідок. Розробки здійснювалися на базі інструментального засобу “FLINT” MS DOS, що використовувався в МВС і не вимагав додаткових матеріальних коштів. У перспективі планується здійснити розвиток баз даних у двох напрямках: підсистем облікового типу, в основу яких буде покладено: паспорт, лист фонду, картка фонду, джерела комплектування та підсистем обліку інформації для задоволення соціальних потреб громадян. У подальшому передбачається здійснити зв'язок усіх інформаційних баз даних системи МВС та конвертувати їх на сучасну програмно-технічну платформу Windows.

У підрозділі 4.2. "Локальна інформаційно-пошукова система ДА МВС" охарактеризовано автоматизовані інформаційно-пошукові системи ретроспективної інформації: нормативні акти НКВС, МОГП, МВС (шифр "Норматив"); облік осіб, які були засуджені Окремою нарадою та трійками (шифр "Протоколи Окремої наради та трійок"); облік іноземців - колишніх військовополонених, які померли в таборах та робочих батальйонах (шифр "Полон"); облік карток з нарахуванням заробітної плати працівникам (шифр "Бюджет"); облік колишніх працівників органів внутрішніх справ, які загинули або пропали без вісти в роки війни (шифр "ВВВ"); облік закритих кримінальних справ (шифр "Злочин").

Створення бази даних "Норматив" було поновлено в 1999 р. Після підготовки класифікатора напрямків діяльності міліції і проведення дослідної експлуатації розпочався процес формування автоматизованого банку даних, який поповнюється дотепер. Наступною розробкою була АІПС ”Протоколи Окремої наради та трійок”, яка включає відомості на осіб, засуджених позасудовими органами. Інформація використовувалася для надання довідок про репресованих громадян. Розробка АІПС "Полон" розпочалася в 1993 р. через зростання запитів щодо пошуку інформації про іноземців - колишніх військовополонених, які померли в таборах, спецгоспіталях, робочих батальйонах протягом 1944-1950 рр., та місць їх поховання. АІПС "Бюджет" розроблялася з 1994 р. у зв'язку з необхідністю пошуку інформації про осіб, які залучалися на тимчасову роботу для будівництва доріг, відбудови мостів, зруйнованих у роки війни. Розробка АІПС "ВВВ" була розпочата в 1994 р. під час підготовки Книги пам'яті. База даних формувалась із наказів МВС УРСР, картотеки обліку особового складу органів внутрішніх справ. АІПС “Злочин” було розроблено в 1998 р. для оперативного пошуку інформації про осіб, на яких заводилися кримінальні справи за скоєні злочини, та автоматичного відбору справ, строк зберігання яких закінчився, та підготовки актів про їхнє знищення.

ВИСНОВКИ

1. Історіографічний аналіз наукових праць, прямо чи опосередковано присвячених проблемі дослідження, засвідчив недостатній рівень її науково-теоретичного опрацювання. Історія діяльності архівної служби МВС України не досліджувалася. До цього часу не вивчалися інформаційні ресурси відомства, специфіка їх формування. Відповідно, не здійснювалася наукова класифікація цієї унікальної категорії історичних джерел, не розглядалися сучасні методи їх репрезентації.

2. Виявлений та опрацьований дисертантом у фондах державних та відомчих архівів України комплекс архівних джерел дозволив дати оцінку розвитку відомчої архівної справи, проаналізувати етапи формування інформаційних ресурсів.

3. На базі значного масиву документів реконструйовано історію виникнення, функціонування галузевої архівної служби органів внутрішніх справ, основні напрямки діяльності, численні реорганізації, що призвели до масових втрат документів. Уперше досліджено архівну справу силового відомства в контексті архівного будівництва СРСР та УРСР, діяльності НКВС, МОГП, МВС, визначені чинники, що впливали на особливості формування інформаційних ресурсів. Діяльність і основні періоди існування архіву проаналізовано в загальному руслі подій політичного життя України. Окреслено і проаналізовано фактори, що визначали особливості формування інформаційних ресурсів та сучасний стан репрезентації цього важливого сегменту Національного архівного фонду України. Досліджено причини створення закритих архівних фондів та обмеження доступу науковців до інформаційних ресурсів.

У 1917-1928 рр. державною архівною службою УСРР закладалися основи централізації архівних документів, завдячуючи чому, навіть за умов постійних реорганізацій міліції, змін її функцій цінні архівні документи вдалося зберегти.

1929-1940 рр. позначені формуванням єдиних методологічних та методичних підходів у архівній справі. Проте, на початку 30-х рр. повністю припинилася передача відомчих документів на державне зберігання. Створення у 1935 р. в системі НКВС спеціальних архівів для накопичення оперативної та архівної інформації про особу, спонукало до децентралізації цінних відомчих джерел. Передача в 1939 р. Архівного управління та системи державних архівів у підпорядкування НКВС обумовила жорстку регламентацію доступу до архівних фондів, але не забезпечила надходження відомчих документів до сховищ державних архівів та їх збереження.

Упродовж 1941-1946 рр. оперативні групи із працівників міліції та архівістів забезпечували евакуацію та повернення архівних документів центральних державних архівів, оперативно-довідкових картотек та особових справ співробітників НКВС і здійснювали розшук втрачених історичних документів на визволеній від нацистських загарбників території України. Війна показала недостатню підготовленість як держави в цілому, так і відомства зокрема до роботи у воєнних умовах. На державному рівні не було своєчасно і належними чином розроблено заходи щодо евакуації архівів. Це привело до того, що НКВС, евакуювавши обліки, не забезпечило збереження відомчої нормативної бази та документів діловодства.

1947-1983 рр. характеризуються масовою втратою цінних історичних джерел через непрофесійну експертизу цінності документів. Причиною цього стала ліквідація архіву як структурного підрозділу міністерства, що призвело до скорочення кваліфікованих фахівців архівної справи і в подальшому обумовило проведення експертизи цінності документів непрофесійними працівниками. Через об'єктивні обставини, зумовлені засекреченістю діяльності відомства, державна архівна служба була неспроможна втручатися в процес формування інформаційних ресурсів відомства і забезпечити їхнє збереження. Теоретичні й методичні напрацювання в галузі архівістики не впроваджувалися в діяльність відомчої архівної служби.

1984-2002 рр. характеризуються докорінними змінами в архівній службі органів внутрішніх справ України. Надання архіву МВС права зберігання документів державного архівного фонду обумовило розробку нормативної бази щодо організації відомчої архівної служби. Погодження нормативних документів з Головархівом України (з 1998 р. - Держкомархівом) обумовило виконання вимог щодо формування архівних фондів та їх збереження. У 90-х рр. уперше розпочалося розсекречення архівних документів минулих десятиліть, що обумовило доступ до них науковців, підготовлено перший Довідник про склад та зміст архівних документів МВС України, який дозволив науковцям ознайомитися з складом архівних джерел, які тривалий час були недоступними не лише широкому загалу, але й фахівцям. Період характеризується активною розробкою автоматизованих інформаційно-пошукових систем обліку репрезентативної інформації соціально-правового характеру. Створення в системі МВС України галузевого Державного архіву стало суттєвим кроком у розвитку відомчої архівної служби. Проте через низку об'єктивних причин деякі завдання реалізуються повільно. Зокрема, не здійснена централізація документів системи МВС України, повністю не забезпечується належне збереження інформаційних ресурсів МВС, УМВС, оперативне їх розсекречення, належний доступ науковців тощо.

4. Проведене дослідження підтвердило доцільність централізованого зберігання документів Національного архівного фонду України в системі державних архівів. Створення галузевого Державного архіву МВС України, враховуючи реалії розвитку архівної галузі нашої країні, може бути лише тимчасовим заходом. Засекреченість діяльності відомств, що особливо характерно для військових, силових структур стримує комплексне дослідження історичних подій. Відомчий принцип зберігання документів зберігався до кінця минулого століття і продемонстрував свою недосконалість. Ідея державної централізації архівних документів була реалізована в Європі наприкінці першої чверті ХХ ст. У США і Канаді у другій чверті ХХ ст. були створені Національні архіви. Враховуючи досвід Російської Федерації, Узбекистану, Азербайджану, держав Європи, які надали силовим відомствам право тимчасового зберігання архівних документів держави, доцільно йти шляхом централізації цінних історичних джерел у державних архівосховищах. Лише централізоване зберігання документів надасть можливість дослідити процес історичного розвитку в повному обсязі.