Становлення і розвиток друкованих засобів масової інформації новітньої України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення і розвиток друкованих засобів масової інформації новітньої України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається потребою комплексного дослідження історії становлення і розвитку друкованих засобів масової інформації (ЗМІ) новітньої України, що досі не було предметом окремої наукової праці.

Світовий досвід переконливо засвідчує, що важливі зміни у суспільстві - політико-ідеологічні, економічні, культурні відбуваються за тісної співучасті засобів масової інформації і, у певному сенсі, обумовлені останніми. Будь-які політичні перетворення у країні приречені на невдачу без їх відповідного інформаційного забезпечення. Водночас і саме функціонування ЗМІ, і специфіка передавання ними тих чи інших інформаційних потоків прямо залежать від сутності політичної системи, дійовим елементом якої вони виступають.

Формування національного інформаційного простору новітньої України відбувається за умов трансформації у демократичне суспільство, проте розпочалося воно на останньому етапі існування СРСР. Сучасні ЗМІ України, виступаючи важливим інструментом і активним учасником нових суспільно-політичних перетворень, разом з тим подекуди несуть на собі ознаки структурної ланки замкнутих ідеологічних організацій. Якщо ж враховувати при цьому великий комплекс питань, пов'язаних зі складностями соціально-економічного розвитку сучасної України, несформованістю в ній політичної нації, відсутністю певної ментальної та мовної цілісності, неструктурованістю суспільства, регіональними відмінностями, потужною конкуренцією з боку мас-медіа інших держав, зокрема Росії, значна інформаційна присутність якої на українському терені є майже традиційною, стане зрозумілим, що процес становлення українських ЗМІ є вкрай складним і суперечливим, а вивчення його з історичної перспективи виступає необхідним чинником дослідження сучасного українського суспільства, тенденцій і напрямів його розвитку, перспектив становлення демократії, виявлення «підводних каменів» - проблем і складностей процесу державотворення в Україні. Вивчення уроків минулого, особливо переломних етапів історії, позначених руйнуванням старих і народженням нових традицій суспільного розвитку, тенденцій національно-духовного та політичного відродження українського народу, має неабияке значення для сучасного етапу формування громадянського суспільства. Необхідність вивчення історичного минулого виступає також одним із базових критеріїв для прогнозування подальшого розвитку України.

Сучасний стан історичної науки свідчить про те, що традиційні підходи дослідження у галузі історії преси значною мірою вичерпали свої можливості. Це робить актуальним завдання вивчення преси як феномену в широкому суспільно-політичному контексті зі значним розширенням джерельної бази, зокрема залученням нових «нетрадиційних джерел». З іншого боку, потужна історіографія вивчення наукової проблеми, що нас цікавить, можливості застосування міждисциплінарного підходу створюють перспективи для системного аналізу дослідження друкованих ЗМІ як цілісного явища. Таке комплексне дослідження сприятиме кращому розумінню суті складностей трансформаційного періоду, що його сьогодні переживає не тільки преса, але й усе українське суспільство.

Дисертаційне дослідження має тісний зв'язок з науковими програмами та темами. Воно виконане у рамках проблематики наукових розробок факультету філософії Національного технічного університету України «КПІ» (Науково-експертна рада за фаховим напрямом 20 - історія та філософія), зокрема воно є складовою частиною держбюджетної теми №2655 «Дослідження механізмів активізації творчого потенціалу молоді», затвердженої Міністерством освіти та науки України (наказ Міністерства освіти та науки України №633 від 05.11.2002 р.; номер державної реєстрації 0103U000252). Запропонована монографія також вписується у контекст наукових робіт, що проводяться на базі дослідницького центру Державного політехнічного музею при НТУУ «КПІ», а саме: фундаментальної науково-дослідної теми №2445 «Дослідження мислення як основи творчості» (рішення №2-12 Науково-організаційної комісії Наукової ради НТУУ «КПІ» від 20.01.2000 р.) та держбюджетної теми №2654 «Дослідження визначних розробок з аерокосмічних технологій» (наказ Міністерства освіти та науки України №633 від 05.11.2002 р.).

Об'єктом дисертаційного дослідження є українські друковані засоби масової інформації різного виду (газети, журнали) та типу (загальнодержавні, регіональні державні, видання політичних партій, громадських рухів та організацій, трудових колективів тощо).

Предметом дослідження є вивчення процесу становлення сучасної системи друкованих ЗМІ, з'ясування специфічних умов її народження в період розвалу СРСР, особливостей подальшої діяльності і розвитку. При визначенні предмету дисертантка виходила з того, що для наукового пізнання закономірностей розвитку друкованих ЗМІ, їх впливу на суспільство, взаємодії з владою в різні історичні періоди, є необхідним підхід до системи ЗМІ як до складного соціокультурного явища, поступ якої значною мірою зумовлений конкретно-історичною комбінацією зовнішніх і внутрішніх чинників. З огляду на це дисертантка прагнула розглядати історію української періодики в широкому конкретно-історичному контексті, з урахуванням важливості політичних та соціально-економічних факторів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінцевий етап періоду української радянської преси (другу половину 80-х - серпень 1991 рр.) та перший етап історії преси періоду розбудови української державності (з серпня 1991 р. і до кінця 2000 р). Такими часовими рамками дослідження, виокремленими із загального процесу становлення і розвитку вітчизняної періодики, фіксується початок і завершення різних епох в історії української преси зокрема та українського суспільства в цілому. Вибір нижньої хронологічної межі обумовлений важливими змінами, якими було позначене суспільно-політичне життя СРСР і УРСР після квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС. Перебудова і гласність позначились певною лібералізацією політики правлячої партії в інформаційній сфері, призвели до часткового повернення друкованим ЗМІ їх первісної функції бути інформатором суспільства. Це, у свою чергу, спричинило різке зростання популярності преси у суспільстві - феноменальне явище, охарактеризоване пізніше дослідниками як «газетно-журнальний бум періоду горбачовської гласності». Тоді також були закладені підвалини перебудови системи друкованих ЗМІ України, намітились їх структурно-типологічні зміни.

Якщо нижня хронологічна межа є чітко визначеною, то кінцева хронологічна межа дослідження - останнє десятиліття ХХ ст. - є до певної міри умовною. Нею окреслений відносно нетривалий (майже десятирічний) проміжок часу становлення і розвитку періодики незалежної України. Встановлюючи відносно умовну верхню хронологічну межу, дисертантка виходить з урахування концептуальної тези про те, що соціальні феномени нерідко взагалі не вписуються у чітко окреслені дати. Загалом хронологічні рамки дисертаційної роботи відповідають XII, XIIІ та XIV періодам концепції періодизації історії української преси, виробленої Науково-дослідним центром періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України під керівництвом доктора історичних наук М.М. Романюка. Разом із тим, намагаючись простежити й осмислити складні процеси трансформації комуністичної системи друкованих ЗМІ у демократичну, плюралістичну за політичним спрямуванням систему друкованих ЗМІ незалежної України, автор подекуди свідомо виходить за визначені хронологічні межі.

Географічні рамки дослідження співпадають із державними кордонами Української РСР та кордонами сучасної української держави відповідно до існуючого адміністративного і географічного поділу.

Основна мета дослідження полягає у тому, щоб на основі значного масиву неопублікованих та опублікованих документів, матеріалів преси здійснити історичну реконструкцію та представити комплексний історичний аналіз процесу становлення та розвитку системи друкованих засобів масової інформації України за останнє п'ятнадцятиліття ХХ ст.

Головні завдання дисертації включають розробку наступного комплексу питань, які дозволяють всебічно розглянути багатопланову тему на основі міждисциплінарного підходу та отримати вірогідні судження:

- характеристика стану вітчизняних досліджень масової комунікації України, виявлення їх структурно-тематичних особливостей, визначення повноти теоретичного і методологічного осмислення наукової проблеми, перспективних напрямів дослідження у царині історичної науки;

- розкриття процесу інституалізації сучасної української науки у контексті дослідження історії української преси, висвітлення історії створення та розвитку, характеристика головних напрямів наукової та науково-організаційної діяльності провідних наукових центрів України, що займаються дослідженням історії періодики;

- визначення інформаційних можливостей різних видів джерел з історії української преси, демонстрація методів їх використання та осмислення, обґрунтування назрілої потреби доповнення традиційної джерельної бази джерелами електронного походження;

- внесення доповнення до існуючої періодизації української преси, виходячи з теорії та методології історичного дослідження, ґрунтуючись на комплексному аналізі політичних, економічних та соціокультурних підвалин функціонування газет і журналів України у конкретно-історичних умовах;

- уточнення концептуальних підходів і конкретно-історичного змісту таких фундаментальних термінів понятійного апарату, як «національний інформаційний простір», «засоби масової інформації», «незалежна преса», «вільна преса», «демократична преса» тощо;

- на основі залучення широкого кола джерел і наукового доробку вітчизняних вчених реконструкція узагальнюючої картини історії становлення національного інформаційного простору в правовому, політичному та економічному вимірах, визначення етапів і характеристика специфіки історичного розвитку мережі друкованих засобів масової інформації сучасної України;

- розкриття у хронологічних межах досліджуваного періоду ролі політико-ідеологічних, економічних, культурних чинників розвитку української преси, з'ясування характеру взаємодії політичної системи та системи ЗМІ, впливу державної політики в інформаційній сфері на принципи організації процесу діяльності газет і журналів;

- систематизація емпіричного матеріалу, аналіз суті змін типологічного обличчя, структурних елементів української періодики за умов розвалу СРСР та трансформацій пострадянського суспільства;

- розгляд тенденцій розвитку друкованих ЗМІ України у контексті мовного питання, аналіз кількісних і якісних параметрів (наклади, кількість найменувань, політико-ідеологічне спрямування) вітчизняної періодики українською мовою та мовами національних меншин як показників рівня демократизації суспільства та забезпечення захисту національного інформаційного простору держави;

- визначення перспективних напрямів розвитку періодики України в умовах розбудови інформаційного суспільства, вироблення рекомендацій щодо раціонального використання історичного досвіду діяльності друкованих ЗМК за нових реалій сучасного суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дослідження є одною з перших у вітчизняній історіографії спроб здійснення історичної реконструкції процесу становлення та розвитку новітньої системи друкованих засобів масової інформації України за останнє п'ятнадцятиліття ХХ ст. на основі всебічного аналізу значного корпусу неопублікованих документів. У дисертаційній роботі представлено історіографічний аналіз наукової проблеми, який показав, що при наявності величезного масиву політологічної, юридичної, соціологічної та журналістикознавчої літератури, присвяченої різним аспектам функціонування друкованих ЗМІ України досліджуваного періоду, практично немає вітчизняних робіт, виконаних саме в історичному форматі, базованих на синтезі емпіричних даних і теоретичних концепцій, на понятійному апараті та методологічній основі сучасної історичної науки.

Проведений дисертанткою ґрунтовний аналіз значної кількості неопублікованих архівних джерел, комплексний підхід до їх використання на фоні розширення самої джерельної бази дослідження, у тому числі за рахунок залучення недостатньо використовуваних вітчизняними науковцями джерел електронного походження, дозволили автору опрацювати ряд конкретних питань, які склали зміст наукової проблеми і які до цього часу були зовсім нез'ясовані або ж з'ясовані фрагментарно.

Практичне втілення у дисертації нових методів роботи з джерелами, власне нових джерел підтверджує цілковиту виправданість застосування принципу міждисциплінарного синтезу у ході дослідження такого складного поліфункціонального явища, як друковані засоби масової інформації.

У роботі відтворено історичний процес становлення та розвитку української періодики досліджуваного періоду, простежено еволюцію її ідейного спрямування, проаналізовано зміни типологічного обличчя вітчизняних періодичних видань. При цьому проблема постання та розвитку української періодики розглядається автором на тлі аналізу суспільно-політичних процесів, що мали місце в Україні у межах досліджуваного хронологічного періоду.

Дисертантка вносить уточнення у запропоновану сучасними пресознавцями наукову періодизацію історії української преси, звернувши при цьому особливу увагу на виявлення специфічних особливостей історичного процесу розвитку системи друкованих ЗМІ.

У дисертації отримали додаткову аргументацію твердження про те, що домінування у політичному дискурсі Комуністичної партії за часів перебування УРСР у складі СРСР, жорсткий і всеосяжний контроль (економічний, політичний, ідеологічний) правлячої партії над усією системою вітчизняних ЗМІ, притаманний радянській системі моноідеологізм фактично унеможливлювали вільний розвиток української періодики та повноцінне її функціонування як інформатора суспільства, зводячи її функції в основному до «колективного пропагандиста та агітатора».

Застосовані дисертантом методи структурно-функціонального та порівняльно-типологічного аналізу дозволили встановити дихотомію української преси доби монополії Компартії на владу та ідеологію: з одного боку - як жертви комуністичної системи, позбавленої можливості виконувати свою головну медіативну функцію, з іншого - як активного елемента цієї системи, цілком і повністю підпорядкованого обслуговуванню її ідеологічних потреб.

На конкретно-історичному матеріалі вдалося встановити, що становлення сучасної системи друкованих ЗМІ України відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом за рахунок трансформації мережі радянської періодики у новітню, і що на сучасному етапі розвитку вітчизняної періодики виразно позначається боротьба між демократичною та консервативною тенденціями політичного розвитку України.

У дисертаційній роботі досліджено сучасну конфігурацію національного інформаційного простору, визначено головні тенденції розвитку друкованих засобів масової інформації України, звернуто особливу увагу на аналіз специфіки «мовної проблеми» в ЗМІ, встановлено безпосередню залежність умов і стану функціонування преси від успіху проведення політичних та економічних реформ.

Автором зроблено концептуальний висновок про те, що новітні вітчизняні ЗМІ, поставши перед потребою інформаційного обслуговування суспільства, що декларувало прагнення до демократичного самовизначення та орієнтацію на загальнолюдські цінності, стикнулись зі складностями, обумовленими відсутністю тривалих традицій функціонування преси за умов вільного слововиявлення.

У дисертації визначені перспективи майбутнього розвитку вітчизняної періодики, при цьому подальшого обґрунтування набули ідеї необхідності вироблення дійових механізмів дотримання на практиці прогресивного національного законодавства у галузі інформації, удосконалення механізмів державної підтримки преси, всебічного розвитку національного інформаційного простору України на пріоритетних засадах максимального задоволення інформаційних потреб громадян як атрибуту становлення і розвитку демократичного суспільства в Україні.

Зроблено якісно нові висновки та узагальнення, які дозволяють переосмислити певні наукові стереотипи щодо включення друкованих ЗМІ новітньої України у площину історичного аналізу.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що зібраний автором фактичний матеріал, основні положення та висновки дисертації можуть слугувати основою для проведення подальших наукових пошуків у царині історії української преси, при підготовці узагальнюючих праць з історії преси, теорії і практики журналістикознавства, для розробки курсу лекцій та проведення практичних занять зі студентами історичних факультетів та факультетів журналістики вищих навчальних закладів. Введений до наукового обігу значний масив невідомих раніше фактів, зроблені на цій основі узагальнення і висновки, націлені на створення більш повної наукової картини становлення національного інформаційного простору сучасної України, мають сприяти утвердженню нових підходів у висвітленні історії української преси кінця ХХ ст. Практичні рекомендації дисертантки, зокрема висловлені думки стосовно напрямів майбутнього розвитку вітчизняних друкованих ЗМІ в умовах побудови громадянського суспільства можуть бути враховані у процесі реформування політичної системи України, подальшого удосконалення державної політики у сфері засобів масових комунікацій.

Основний зміст дисертації

український преса мовний друкований

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, його мету і завдання, часові і територіальні межі, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження» розкрито стан наукової розробки досліджуваної теми, обґрунтовано важливість теоретико-методологічного синтезу в історичному пізнанні та історичній науці, у тому числі історії вітчизняної преси, проаналізовано джерельну базу дослідження, методи роботи з новими джерелами (зокрема, електронного походження), з'ясовано методологічну базу дослідження.

Для визначення історіографії проблеми у підрозділі «Стан наукової розробки теми» був застосований проблемно-хронологічний метод аналізу наукового доробку фахівців з історії, політології, соціології, економіки тощо.

Практично одразу ж після проголошення державної незалежності України процес вивчення системи засобів масової комунікації став набувати чітких організаційних форм. Пріоритетність досліджень у цьому перспективному напрямі була визнана багатьма структурними підрозділами Національної Академії наук (Інститути політичних і етнонаціональних досліджень, соціології, історії, держави і права, світової економіки і міжнародних відносин), державними та комерційними вищими навчальними закладами (кафедри історії, політології, журналістики). Новою формою організації наукової праці стало створення спеціалізованих науково-дослідних центрів.

Загальне уявлення про сучасний стан вітчизняних досліджень засобів масових комунікацій, зокрема друкованих, дисертантка склала, звернувшись до змісту державних бібліографічних покажчиків «Літопису книг», «Літопису журнальних статей». Фронтальний перегляд покажчиків за період 1991-2000 рр. засвідчив, що національний інформаційний простір як складне поліфункціональне явище, багатовимірний феномен досліджується сьогодні політологами і філософами, істориками і журналістами, соціологами, економістами та ін. Увесь масив публікацій, зареєстрованих під узагальнюючою назвою «національний інформаційний простір», репрезентують дисертації і підручники, монографії і колективні праці, статті в наукових збірниках, матеріалах конференцій, журналах. Серед авторів домінують професійні вчені, а також журналісти. Серйозні наукові дослідження ЗМК постійно набирають обертів. Про це можна судити з кількості захищених останніми роками кандидатських і докторських дисертацій. Статистичний збірник «Друк України» засвідчує, що 1998 року було видано всього 5 найменувань авторефератів дисертацій з теми «Засоби масової інформації» (із загальної кількості - 2950). Ознайомлення з інформацією про захист дисертацій, яку містять видання ВАКу «Бюлетень Вищої Атестаційної Комісії України» та «Науковий світ», засвідчує, що кількість подібних дисертаційних досліджень впродовж 1999-2000 рр. зросла щонайменше у чотири рази.

У центрі уваги вітчизняних науковців насамперед перебувають питання теорії масової комунікації, її методології та методів дослідження. Серед оригінальних авторських робіт, у яких приділяється увага тим чи іншим аспектам методології, слід назвати праці відомих пресознавців В.Іванова, А. Москаленка, Г. Почепцова, Ю.Фінклера та ін. У цьому ж контексті слід відзначити дисертацію О.В. Зернецької, яка дослідила загальні тенденції глобальних трансформацій систем масової комунікації та їхній вплив на міжнародні відносини, а також проблеми формування й розвитку масово комунікаційної системи в Україні. Теоретичному осмисленню проблем масової комунікації сприяють роботи вітчизняних вчених у галузях політології, етнополітології, історії українського державотворення, мовознавства та ін.

Провідною темою наукових досліджень є також вивчення тенденцій розвитку національного інформаційного простору України у контексті державотворення та забезпечення її інформаційної безпеки. Наукові досліди у цій стратегічній царині проводяться сьогодні як цивільними, так і військовими дослідниками. Ще одна проблема, пов'язана із захистом національного інформаційного простору, - мовне питання. Автори публікацій на цю тему вказують на падіння накладів україномовних видань, низький відсоток української продукції у ЗМІ, вбачаючи причини цього у відсутності належного контролю з боку держави за дотриманням законодавства.

Вивчення економічного аспекту діяльності систем масової комунікації за умов становлення ринкової системи подекуди набуває суто прагматичного значення, адже від того, наскільки раціональною є економічна діяльність ЗМК, нерідко залежить їх виживання. Дослідженню ринкових можливостей друкованих видань присвячено кандидатську дисертацію та монографію науковця кафедри української преси Львівського університету Ю.П. Васьківського.

Законодавчі аспекти забезпечення діяльності ЗМІ тією чи іншою мірою розглядаються практично в усіх публікаціях про ЗМІ України. У полі зору дослідників перебувають законодавче забезпечення механізму доступу до джерел інформації, проблеми демонополізації та роздержавлення ЗМІ (створення громадського або суспільного телебачення і радіомовлення), регулювання діяльності комп'ютерних мас-медіа тощо. Проте особливе місце посідають праці про законодавче забезпечення свободи слова в Україні. Серед них - колективні праці, підготовлені загальними зусиллями журналістів, вчених, політиків, публікації в збірниках наукових конференцій, ряді журнальних видань. У 2000 році були захищені три кандидатські дисертації, дві з яких безпосередньо, а одна опосередковано розглядають вищезазначену наукову проблему. Незважаючи на це, тут все ще залишається широке поле для діяльності науковців.

Зі свободою слова тісно пов'язана й тема взаємовідносин влади і ЗМІ. У цьому контексті заслуговує на увагу монографія В. Шкляра «Політика, преса, влада», чисельні публікацій збірників щорічної Всеукраїнської науково-теоретичної конференції у Львові «Українська періодика: історія і сучасність», а також збірників конференцій, організованих київським Інститутом журналістики (Центром вільної преси).

Слід зазначити, що значна частина досліджень у галузі масових комунікацій так чи інакше порушує історичні аспекти проблеми. Проте щодо спеціально-історичних наукових праць з історії ЗМІ України новітнього періоду, зокрема й друкованих, то таких явно бракує.

За часів існування СРСР дослідження історії періодики проводились переважно на кафедрах історії КПРС. Спрямовані на обґрунтування історико-ідеологічних концепцій правлячої партії, вони цілком і повністю відбивали залежність і самих науковців, і друкованих видань від ідеологічної монополії Комуністичної партії. З розпадом Радянського Союзу та проголошенням державної незалежності України створились нові умови для всебічного вивчення минулого української періодики, постали завдання вироблення нових наукових підходів, що могли б стати міцним ґрунтом для проведення історико-журналістських досліджень. Проте стали очевидними й чисельні проблеми на шляху до цього. Головні з них були пов'язані з відсутністю наукового інструментарію, невизначеністю методологічних засад дослідження періодики, економічними негараздами, з відсутністю достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів-пресознавців. Відчувалася також необхідність певної інституалізації науково-дослідницького процесу.

Щодо останнього, то вже на початку 1990-х рр. це завдання почало вирішуватися з утворенням Дослідницького центру історії української преси (ДЦІУП) у складі Інституту журналістики при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Науково-дослідного центру періодики при Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, історії організації та науковій діяльності яких у підрозділі приділено значну увагу.

Аналіз історичної літератури з досліджуваної теми дозволяє умовно поділити її на кілька груп. До першої можуть бути віднесені чисельні статті з історії тих чи інших періодичних органів незалежної України, що їх регулярно друкують на своїх шпальтах газетні та журнальні видання. Авторами таких публікацій, як правило, виступають журналісти, і носять ці дописи переважно популярний характер. Ще одну групу публікацій становлять власне наукові праці - статті, спеціально присвячені висвітленню тих чи інших проблем історії друкованих ЗМІ 1986-2000 рр. та опубліковані у наукових збірниках - зокрема, Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Науково-дослідницького центру вивчення преси у Львові та ін. У цьому контексті згадаємо, насамперед, праці дослідників В.А. Довгича, Н.В. Зелінської, М.С. Тимошика, Р.І. Турія, та ін. Аналіз кількісних показників в тенденціях розвитку системи друкованих засобів масової інформації новітньої України здійснено в наукових розвідках Г.П. Мокрицького, С. Янчишина і Е. Лазаренка та ін.

Традиційно своєрідним показником ступеню розробленості тієї чи іншої наукової проблеми є наявність (або відсутність) відповідних наукових монографій та дисертацій. Як свідчить проведений автором історіографічний аналіз, наукові інтереси більшості вітчизняних істориків преси сконцентровані здебільшого на вивченні подій відносно далекого минулого.

Поряд з цим, ті чи інші аспекти досліджуваної нами теми розглянуто у ряді монографій. Чималий інтерес для науковців становить ґрунтовна праця А.З. Москаленка, Л.В. Губерського, В.Ф.Іванова «Основи масової інформаційної діяльності,» а також три випуски історико-теоретичного нарису, підготовленого авторським колективом Центру вільної преси в Києві (керівник проекту - В.І. Шкляр). Хоча вищезазначені роботи не є за своєю суттю спеціально-історичними, все ж вони містять окремі сюжети, які розглядають з історичної перспективи деякі з вузлових проблем недавнього минулого українських ЗМІ. Останніми роками побачили світ ряд монографій, автори яких у межах досліджуваного нами історичного періоду розглядають ті чи інші аспекти становлення і діяльності окремих груп видань. Серед таких робіт слід назвати монографії Ю.В. Колісник, С.І. Горєвалова та ін. На особливу увагу заслуговує монографія В.М. Бебика та О.І. Сидоренко «Засоби масової інформації посткомуністичної України». Побачили світ деякі навчальні посібники, автори яких також висвітлюють окремі аспекти історії становлення системи новітніх ЗМІ досліджуваного періоду. Серед них - монографії Т.О. Приступенко, В. Владимирова, В. Карпенка та ін. Останнім часом підготовлено ряд дисертаційних робіт, окремі сюжети яких тією чи іншою мірою стосуються наукової проблеми, що нас цікавить.

Проаналізований автором значний потік наукової літератури засвідчує міждисциплінарний підхід до вивчення процесу становлення і функціонування національного простору України. Багатьма авторами також порушуються історичні аспекти формування системи друкованих ЗМІ. Поява робіт, в яких зроблено спробу узагальнити історичний досвід становлення та розвитку інформаційного простору України, зокрема в контексті тенденцій розвитку друкованих ЗМІ за останні п'ятнадцять років, засвідчує усвідомлення вченими вагомості вищезгаданої наукової проблеми. Проте комплексної, узагальнюючої наукової роботи, в якій би в систематизованому вигляді була представлена історія становлення та розвитку системи друкованих засобів масової інформації України другої половини 80-х - 90-х рр. ХХ ст., до цього часу не існує. Наявні історичні дослідження торкаються лише окремих аспектів порушеної дисертанткою наукової проблеми. Використані авторами цих праць джерела здебільшого є опублікованими, щодо архівних матеріалів, то вони значною мірою залишились незадіяними.

Джерельна база дисертації, аналізу якої присвячено другий підрозділ, репрезентована п'ятьма категоріями джерел: документами офіційного походження, бібліографічними, статистичними матеріалами, періодикою та джерелами електронного походження.

Офіційні документи, які стосуються друкованих ЗМІ, можна розділити на дві підгрупи: офіційні документи періоду існування СРСР та офіційні документи незалежної України. Найважливішу групу джерел складають опубліковані Закони України, Конституція України, Укази Президента України, постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, інші нормативні документи, які торкаються різних аспектів становлення та діяльності друкованих ЗМК, розвитку національного інформаційного простору України у досліджуваний період.

Використані у дисертації раніше неопубліковані документи виявлені автором у ряді центральних та обласних архівів України, а також Росії. У Державному архіві Російської Федерації (ДАРФ, м. Москва) дисертантом були опрацьовані матеріали фонду Державного комітету друку СРСР (Ф. 9604, оп. 2). Першорядний науковий інтерес у контексті досліджуваної теми становлять матеріали Комісії Верховної Ради УРСР з питань гласності та ЗМІ (Комісія Верховної Ради України законодавчого забезпечення свободи слова та ЗМІ, пізніше - Комітет з питань свободи слова та інформації), зосереджені в Архіві Верховної Ради України (Ф. 1, оп. 22). У роботі широко використані документальні матеріали про створення комісії, плани роботи та звіти, де в узагальненому вигляді на конкретному матеріалі представлена її діяльність. Важливе місце у фонді займають підготовчі матеріали законодавчого характеру. Серед них - робочі матеріали законодавчих актів, які стосуються ЗМІ, інформаційні повідомлення, в тому числі підкомісії з питань друкованих ЗМІ, про стан підготовки цих законів. Чималий обсяг інформації з досліджуваної автором наукової проблеми виявлено у протоколах засідань Комісії. В ході засідань порушувалося широке коло питань, пов'язаних із забезпеченням діяльності друкованих засобів масової інформації, розбудовою національного інформаційного простору України. Серед інших проблем тут обговорювалися проекти Державних бюджетів України (в частині витрат на ЗМІ), стан та перспективи розвитку мережі національних друкованих засобів масової інформації, поліграфічної бази держави тощо. Суттєву частку документів фонду становлять матеріали, які висвітлюють конкретну діяльність Комісії Верховної Ради у напрямі вирішення тих чи інших конфліктів за участю ЗМІ. Це - листування Комісії з керівництвом Верховної Ради України, Прокуратурою України, відомствами, прямо чи опосередковано задіяними в суперечливих питаннях. Зустрічаються у фонді й відповідні депутатські запити.

Кількісно-якісні зміни у мережі друкованих ЗМІ новітньої України, а також один із важливих аспектів процесу становлення державної політики України в інформаційній сфері - формування інформаційної присутності української держави за кордоном - досліджувалися автором із залученням матеріалів фонду Адміністрації Президента України (ф. 5233, оп. 1), що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади України (ЦДАВОВ України, м. Київ).

Важливі документи з історії вітчизняних друкованих ЗМІ зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ, м. Київ). У ракурсі досліджуваної проблеми автором були вивчені документи ЦК Компартії України (Ф. 1, оп. 1; оп. 32), Громадського об'єднання Народний Рух України (Ф. 270, оп. 1), Української республіканської партії (ф. 271, оп. 1), Демократичної партії України (ф. 272, оп. 1).

Розгалужена мережа та значний інформаційний потенціал обласних державних архівів України визначили потребу їх активного використання у ході дослідницького процесу. У процесі підготовки дисертаційної роботи автором були залучені матеріали державних архівів Автономної республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Львівської, Полтавської, Рівненської, Харківської областей. Основна маса виявлених у цих архівах документів висвітлюють процес становлення та розвитку системи друкованих ЗМІ України періоду другої половини 80-х рр. - того відтінку часу, коли під впливом проголошеної КПРС політики перебудови і гласності в інформаційному просторі радянської держави і, зокрема в українській періодиці намітилися й поступово набули сили такі кардинальні зміни, які надалі призвели до повної руйнації старої системи інформаційних відносин та постання якісно нової, полярної за ідейно-політичним спрямуванням та різнобарвної за типологічним обличчям сучасної мережі вітчизняних ЗМК. Дисертантка переважно зосередила свою увагу на аналізі компартійних документів, інформаційна насиченість яких у контексті досліджуваної наукової проблеми є досить значною зважаючи на те, що протягом тривалого часу Комуністична партія мала статус правлячої партії та у зв'язку з цим відігравала особливу роль не тільки у формуванні інформаційної політики держави, але й у координуванні практично всіх сторін життєдіяльності преси, починаючи з адміністративно-господарських питань заснування того чи іншого друкованого органу і завершуючи визначенням його змістовного наповнення.

У ряду опублікованих джерел, використаних автором при підготовці праці, особливе місце посідають ті видання, що дають уявлення про бібліографічний репертуар періодичних видань України за період 1986-2000 рр. Бібліографічна інформація є вторинним джерелом, між тим наявність бібліографічних покажчиків є обов'язковою передумовою проведення наукових досліджень з історії преси. Відсутність (фактично до 1997 р.) відповідних державних бібліографічних покажчиків зумовила те, що частина з виданих в Україні до цього часу історичних розвідок з історії преси новітнього періоду носить іноді неконкретний характер. Державні бібліографічні покажчики періодичних видань України (газет і журналів) регулярно виходили до 1988 р. Пізніше, внаслідок економічної скрути та розвалу налагодженої за часів Радянського Союзу державної системи поточного бібліографування, їх випуск припинився. Нарешті, у 1997 р. Книжкова палата України поновила перерване видання державного бібліографічного покажчика. Перша з опублікованих праць такого ґатунку систематизує відомості про ті періодичні видання (ч. 1. - журнали, збірки, бюлетені; ч. 2 - газети), що надійшли до архіву Книжкової палати України в 1996 р. У 1999-2000 р. побачили світ підготовлені бібліографами нові, дещо модернізовані покажчики, що подають відомості на друковані ЗМІ, зареєстровані Міністерством інформації та його місцевими підрозділами - комітетами інформації станом на 1 жовтня 1998 та 1 жовтня 1999 рр. Поряд з поточними бібліографічними покажчиками в роботі було використано ряд тематичних бібліографічних покажчиків преси, виданих переважно силами науково-дослідних центрів вивчення періодики (Львів, Київ).

У ході підготовки дисертації було використано й біобібліографічні довідники, що містять конкретну інформацію про життя і творчу діяльність журналістських кадрів України. Найбільш інформативним серед них виявилося підготовлене львівським Науково-дослідним центром періодики серійне видання «Українська журналістика в іменах».

Іще однією категорією джерел, що були використані дисертанткою у ході вивчення історії становлення та розвитку мережі друкованих засобів масової інформації новітньої України, є статистичні матеріали. Сухі і, на перший погляд, безликі цифрові показники статистичних видань насправді є надзвичайно красномовними для науковців, даючи можливість не тільки конкретизувати ті чи інші наукові висновки, але й виходити на певні наукові узагальнення. Так само як і державні бібліографічні описи періодичних видань, державні статистичні збірники української періодики з'явились тільки нещодавно. Перший з таких статистичних збірників було видано Книжковою палатою України у 1998 р. Він містив відомості про кількість газет і журналів, які виходили в Україні за перше п'ятиріччя її незалежного існування. У 1999 р. Книжкова палата видала водночас два статистичних покажчики, що практично хронологічно заповнили досліджуваний автором історичний період. Це статистичні збірники про журнали і газети радянської України 1986-1990 рр., а також українські періодичні видання 1998 р.

У процесі роботи над дисертацією автор переглянула значну кількість періодичних видань - державних і партійних, видань «неформальних» організацій (періоду існування СРСР), газет і журналів, засновниками яких є громадські організації, колективи редакцій і т. ін. У контексті досліджуваної проблеми дисертантка намагалася зосередити увагу насамперед на публікаціях інформаційних та аналітичних, залишаючи поза науковим аналізом художньо-публіцистичні публікації.

Дисертанткою в ході роботи були використані й мемуари. Подаючи надзвичайно цікаву інформацію «з перших вуст», спогади подекуди мають певні недоліки, обумовлені суб'єктивністю дописувачів у висвітленні тих чи інших подій. Усвідомлюючи це, автор виходила з потреби додаткового джерелознавчого аналізу такого роду публікацій, зокрема порівняння та узгодження взятих з мемуарів відомостей з іншими джерелами.

Сучасні вимоги до наукових досліджень передбачають подальше розширення джерельної бази. Враховуючи це, автор звернула увагу і на таке нетрадиційне джерело з дослідження історії української періодики новітнього часу, як матеріали електронних ЗМІ, зокрема отримані через Internet.

Виходячи з предмету та завдання дослідження автор виходила з потреби комплексного, системного застосування використаних у дисертації джерел, їх взаємного доповнення, а також взаємної перевірки.

У третьому підрозділі «Методологія, проблема періодизації, методи дослідження» викладено концептуальні підходи до вивчення історії преси новітньої України і методи, що були використані в роботі.

Вітчизняні дослідження з історії преси упродовж більшої частини минулого століття в силу певних політичних умов проводилися виключно в контексті марксистсько-ленінської методології, в основі якої лежав формаційний підхід у визначенні суті історичного процесу. З розвалом СРСР, проголошенням державної незалежності України та ліквідацією монополії Комуністичної партії на ідеологію у вітчизняній історичній науці намітилися кардинальні зміни у вивченні суспільних відносин та інститутів, у тому числі друкованих ЗМІ. Наполегливі спроби вітчизняних науковців інтерпретувати явища минулого на підставі різних концептуальних підходів поступово призвели до затвердження різних методологічних засад у вивченні історичного процесу, зокрема, марксистсько-формаційного, цивілізаційного (соціокультурного), філософсько-історичного. Новий дискурс вітчизняного дослідницького процесу - затвердження багатоманітності історичних теорій і концепцій є прямим відбиттям існування в українському суспільстві різних моделей світобачення. Щодо автора даної дисертаційної роботи, то вона, враховуючи вищезазначені наукові реалії, виходить з того, що кожний із існуючих методологічних підходів має певну цінність, оскільки відбиває особливі, специфічні структурні елементи вивчення історичного процесу. Дисертантка цілком і повністю дотримується наукової позиції, сформульованої відомим російським історіографом академіком І. Ковальченком, який відстоює думку про те, що теоретико-методологічний синтез в історичному пізнанні та історичній науці сучасної епохи - це обов'язкова, безсумнівно необхідна умова подолання тієї кризи, в котрій вона опинилася в останні десятиліття. Досліджуючи складний і неоднозначний процес становлення та розвитку друкованих ЗМІ України другої половини 80-х - 90-х рр. ХХ ст., автор виходила з того, що складові процесу історичного пізнання визначаються співвідношенням соціального, індивідуально-психологічного і загальнолюдського, та намагалася простежити їхню сутність та взаємодію, звертаючись до різних методологічних підходів.

Специфікою наукових праць з проблем недавнього історичного минулого є те, що такі роботи більш за інші впливають на емоційно-чуттєву сферу свідомості дослідників, адже ці останні нерідко самі виступають свідками та учасниками описуваних історичних подій. Повною мірою це стосується обраної нами для дослідження наукової проблеми. Прагнучи до об'єктивізації історичного пізнання, автор даної дисертаційної роботи намагається дотримуватись принципу «наукового дистанціювання», що передбачає, по-перше, сповідування критичного підходу до минулого і, по-друге, свідоме культивування в ході дослідницького процесу «відстороненої причетності». Тільки такий підхід, на нашу думку, дозволяє уникнути в оцінках складних процесів функціонування друкованих ЗМК ідеологічної упередженості, що нею позначена значна більшість сучасних історико-журналістських праць.

З проблемою методології тісно переплітається й питання про методи дослідження. Бурхливий процес розвитку журналістських досліджень в Україні протягом останнього десятиліття позначений активним пошуком науковцями нових методик опрацювання пресових видань. Про плідність цієї роботи можна судити хоча б на основі простого переліку пропонованих дослідниками преси конкретно-наукових методів журналістських досліджень. Серед них: бібліографічно-статистичний, історико-оглядовий, аналітично-типологічний, структурно-типологічний, біографічно-нарисовий, жанрово-видовий, хронологічно-проблемний, тематично-монографічний, мовностилістичний та ін. Враховуючи на те, що дана дисертаційна робота виконана в форматі історичної науки, автор прагнув до використання усталених в історичній науці спеціальних методів, поєднуючи їх із загальнонауковими. Виходячи з системного, комплексного підходу до вивчення процесу становлення та розвитку друкованих ЗМІ України дисертантка насамперед використовувала такі загальнонаукові методи дослідження, як структурно-системний, статистичний, метод класифікації (систематизації) та ін. Застосування структурно-системного методу дало можливість дисертантці підходити до аналізу системи друкованих ЗМІ як до єдиного цілого, простежити ті суттєві зміни, що відбулися в цій системі під впливом конкретно-історичних умов протягом усього досліджуваного періоду. Специфіка обраної дисертанткою наукової проблеми обумовила потребу звернення й до статистичного методу, за допомогою якого дисертант аналізував кількісно-якісні показники у розвитку мережі друкованих ЗМІ України, представляючи кількісні дані у вигляді спеціальних таблиць. Узагальнення та синтезування значного за обсягом статистичного матеріалу дисертантка вважає обов'язковою передумовою аналізу. Поряд із загальнонауковими в роботі використовувались спеціальні історичні методи - насамперед синхронний, за допомогою якого автор вивчала явища, пов'язані з функціонуванням мережі періодичних видань, одночасно на прикладі різних регіонів (областей) України. Застосування цього методу дало можливість з'ясувати як загальні, так і специфічні тенденції подальшого розвитку української періодики. В роботі автор послуговувалася також методом конкретних соціальних досліджень, що передбачає вивчення тих чи інших проблем на основі залучення результатів анкетування, проведення інтерв'ю. Корисним для дисертантки виявився і метод актуалізації, за допомогою якого дисертантка на основі проведеного історичного дослідження висловила свої погляди на перспективи розвитку існуючої системи ЗМК, сформулювала деякі пропозиції щодо подальшого удосконалення державної політики в інформаційній сфері.

У другому розділі «Специфіка діяльності друкованих ЗМІ на завершальному етапі існування СРСР, 1986-1991 рр.» проаналізовано сутність радянської політики в інформаційній сфері за умов існування монополії Компартії на владу та ідеологію, вказано на дихотомію як характерну особливість «тоталітарної преси».