Радянське та партійне керівництво УРСР намагалося проявляти певну гнучкість у визначенні основних параметрів мережі друкованих ЗМК республіки, проте суворий централізм, зокрема повне підпорядкування справи друку союзним органам влади, об'єктивно гальмували процеси перебудови. Відтак у перші роки після проголошення політики гласності зрушення у системі республіканських ЗМК відбувалися досить мляво, типологічне обличчя значного масиву республіканських періодичних видань фактично залишалося незмінним. Більш дієвими виглядали заходи союзного і, відповідно, республіканського партійного керівництва в напрямі удосконалення мережі та стану партійних видань. У цьому разі звичайні в практичній діяльності правлячої компартії традиції давати директивні вказівки з тих чи інших питань та контролювати їх виконання в цілому позитивно позначалося на розгортанні гласності в пресі, активізації діяльності частини журналістського загалу, зростанні довіри населення до партійної періодики. Це останнє засвідчували, наприклад, статистичні дані про зростання кількості листів читачів до редакційних колегій газет і журналів. Так, у 1986 р. до газети Харківського обкому КПУ «Красное знамя» надійшло 22187 листів, за цей самий період в газету Запорізького обкому КПУ «Запорожская правда» надійшло 29800 листів, а за 11 місяців 1987 р. кількість кореспонденції зросла до 30200.

Між тим, у суспільстві дедалі виразно проглядали паростки реальної демократії, прагнення до затвердження плюралізму думок. Реальні зміни інформаційної політики відчувалися і всередині країні. Під впливом якісно нової суспільно-політичної ситуації в мережі друкованих ЗМІ поступово намітилися позитивні зміни: стосувалося це, перш за все, «внутрішнього насичення» газет і журналів, на сторінках яких стали з'являтися нові рубрики та незвичні для минулих часів «живі» матеріали з тих чи інших пекучих проблем; привернення уваги громадськості до питань підготовки журналістських кадрів тощо.

У другому підрозділі «Розгортання мережі преси неформальних громадсько-політичних рухів і початок розмежування партійно-радянських видань» простежуються особливості тих суспільно-політичних процесів у країні, які дедалі виразніше засвідчували складність утримання гласності у рамках офіційної ідеології, як, утім, і проблемність збереження самою Комуністичною партією монопольного володіння владою.

Розпочата наприкінці 1987 р. нова хвиля реабілітації жертв політичних репресій, практична зупинка дії статті 70 (про антирадянську агітацію) та статті 190/1 (про пособництво антирадянській агітації) створили позитивний ґрунт для постання на терені СРСР передвісників багатопартійності - активних самодіяльних рухів. Іще влітку 1988 р. нечисленні неформальні товариства й організації в Україні робили тільки перші кроки в напрямку самоорганізації. А вже наступного року український рух являв собою масову суспільно-політичну силу. За повідомленням ідеологічної комісії ЦК КПУ, у цей час на терені УРСР діяло більше 47 тис. неформальних самодіяльних організацій, в тому числі 6957 суспільно-політичного характеру. Нові політичні обставини не могли не позначитися на друкованих ЗМІ України. Постання масового неформального руху цілком природно зумовило й розгортання мережі його періодичних видань, суттєве зростання та активна діяльність яких упродовж 1989 р. дозволяє вітчизняним пресознавцям говорити про період преси неформальних видань.

Принципово важливою подією у політичному житті країни стало проведення 12-15 березня 1990 р. позачергового Третього з'їзду народних депутатів СРСР. Його делегати ухвалили рішення щодо внесення змін до діючої Конституції СРСР - скасування її шостої статті про визнання КПРС «політичним ядром радянського суспільства» та доповнення її положеннями про багатопартійність. Відродження багатопартійності, поступова ліквідація монополії КПРС на владу, поповнення органів державного управління представниками вчорашніх неформальних організацій виступили позитивною основою для затвердження 12 червня 1990 р. Закону СРСР «Про друк та інші засоби масової інформації», яким фактично були зняті останні обмеження щодо розвитку опозиційної преси.

Як свідчить аналіз архівних документів, 1990 рік став вирішальним у формуванні нового типологічного обличчя періодики України. Саме з цього часу в структурі друкованих ЗМІ стали виразно проявлятися такі основні тенденції: по-перше, активізувалась діяльності «неформальних видань», що, нарешті, отримали легальні можливості для розвитку; по-друге, більш виразно стала проявлятися опозиційність до Компартії ряду державних і, як би це не здавалося парадоксальним, деяких компартійних та комсомольських видань, по-третє, розпочався процес розмежування так званих періодичних видань «подвійного порядкування»; по-четверте, на цьому фоні стала очевидною криза партійної преси і перспектива її занепаду.

Аналіз економічних та політичних умов діяльності ЗМІ у переддень розвалу Радянського Союзу становить зміст третього підрозділу. З проголошенням Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет усе виразніше стали проявлятися прагнення демократичних партій і рухів України до надання відносинам республік СРСР характеру міждержавних. Діяльність опозиційних сил в УРСР набувала відверто антикомуністичного спрямування. У республіці тривало оформлення блоку політичних партій та громадських організацій, мета якого полягала в ліквідації існуючої політичної системи.

У дисертації проаналізовано суттєвий вплив на політику Компартії України щодо ЗМІ подій, що відбулися в Литві 13 січня 1991 р. Прагнучи припинити стрімкий процес розвалу СРСР, союзна влада вдалася до застосування військової сили в республіці, що призвело до людських жертв. Штурм телецентру у Вільнюсі, заборона центральним засобам масової інформації коментувати ці події, зняття ряду телевізійних програм, нарешті заява Президента СРСР М. Горбачова в останній день четвертої сесії Верховної Ради СРСР щодо можливого припинення дії Закону про пресу або деякі його коригування - все це примусило демократичні сили говорити про кінець горбачовської гласності. Перша половина 1991 р. була позначена активними спробами КПУ спрямувати «безмежний плюралізм та гласність» у безпечне для владної системи річище - та не менш активним спротивом цьому з боку опозиційних сил. Загалом найбільш відчутною ознакою цього періоду стала поступова втрата правлячою комуністичною партією всеосяжного контролю над пресою та створення умов для народження нової системи ЗМІ, яка адекватно відбиває як політичні, так і соціальні, професійні тощо інтереси різновекторних рухів, об'єднань, організацій республіки.

Аналіз документів свідчить про те, що перебуваючи по різні боки ідеологічних барикад, як комуністична, так і опозиційна преса України досить гостро відчувала в досліджуваний період складності переходу до ринкових відносин - постійне зростання цін на поліграфію, послуги зв'язку і, звичайно, на папір, якого в республіці катастрофічно не вистачало. Перебої з постачанням паперу та поліграфічних матеріалів створювали проблеми у видавничій справі республіки і раніше. Проте з початку 1991 р. ситуація в справі друку стала набувати загрозливого характеру, що пояснювалося передусім різким скороченням союзними органами обсягів поставок в Україну різних видів паперу (в цілому, обсяги поставок паперу скорочувалися на 50% в порівняння з 1990 р.). Це примусило республіканський уряд повернутися обличчям до проблем національного книговидання та преси, активізувати пошуки шляхів виходу зі скрутного становища. Влітку 1991 р. з метою вивчення стану інформаційного простору України та вироблення рекомендацій щодо подолання негативних тенденцій в його функціонуванні Верховною Радою України була створена об'єднана Комісія, до складу якої увійшли представники Комісій з питань освіти та науки (голова - І.Р. Юхновський), з питань культури та духовного відродження (голова - Л.С. Танюк), з питань гласності та засобів масової інформації (голова - М.М. Спис). У результаті роботи Комісія представила Верховній Раді ґрунтовну доповідь «Про державний захист книговидання та преси в Українській РСР в умовах переходу до ринкової економіки», в якій було окреслено систему заходів, спрямованих на подолання негативної ситуації в інформаційному полі України.

У третьому розділі «Постання системи друкованих ЗМК незалежної України (серпень 1991 - жовтень 1994 рр.)» висвітлено особливості трансформаційних процесів у мережі друкованих ЗМІ України на етапі розвалу СРСР і переходу до розбудови самостійної української держави.

У першому підрозділі «Руйнація радянської системи друкованих засобів масової комунікації після невдалої спроби державного перевороту в серпні 1991 р.» висвітлено перебіг подій, пов'язаних зі спробою державного перевороту у Москві та їх відлунням в Україні. Виступ Державного комітету з надзвичайних ситуацій (ДКНС) був останньою спробою консервативних сил у керівництві СРСР і КПРС не тільки пригальмувати процеси, що їх започаткувала політика гласності, але й повернути колесо історії у зворотньому напрямі. Видані заколотниками постанови засвідчували наміри частини компартійної верхівки радикально змінити суспільно-політичну ситуацію у країні, згорнути демократичні процеси - в тому числі й у справі друку.

Здійснений автором аналіз архівних матеріалів переконує в тому, що невизначена оцінка українською пресою подій у Москві в цілому засвідчувала потенційну слабкість паростків демократії в українському суспільстві, існування залежності преси від політики владних структур та неготовність журналістського загалу за несприятливих політичних обставин (зокрема, за умови реальної загрози переслідування) виступити в опозиції до влади. З іншого боку, спроба організації державного перевороту стимулювала радикальні перетворення в системі друкованих ЗМІ зокрема, й у суспільстві в цілому. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила Акт незалежності України, що на практиці поклало край пануванню комуністичної ідеології та започаткувало процес розбудови нової демократичної української держави. Як свідчать архівні документи, уже 24 серпня 1991 р. Комісія Верховної Ради України з питань гласності та засобів масової інформації розглянула на своєму засіданні колективні звернення та Заяву ряду журналістів, а також діячів мистецтва й літератури з вимогами щодо проведення розслідування позиції преси України у дні серпневого заколоту та негайного винесення на обговорення позачергової сесії Верховної Ради питань про націоналізацію, повну департизацію телебачення й радіомовлення України, скасування будь-якої політичної цензури в діяльності республіканських ЗМК. Комісія визнала за доцільне доручити Прокуратурі України спеціально зайнятися вивченням цієї важливої проблеми. Водночас у складі самої Комісії було створено робочу групу, якій належало підготувати аналітичну довідку «Про діяльність ЗМІ України 19-21 серпня 1991 р.» У той же час Президія Верховної Ради України своїми указами від 27 серпня 1991 р. повідомила про тимчасове припинення діяльності Компартії України та «одержавлення» розташованого на терені республіки партійного майна (будинків, споруд, друкарень, транспортних засобів, іншої власності). Спантеличене нечуваним досі сплеском антикомуністичних настроїв радикально спрямованих сил, розпадом замкненої на ЦК КПРС вертикалі партійного управління, керівництво Комуністичної партії України виявилося повністю паралізованим у своїх діях. Таким чином виникла унікальна можливість демонополізації та декомунізації сталої системи державних ЗМІ та створення на цій основі принципово нової системи відкритої комунікації, заснованої на декларованих Україною принципах плюралізму і демократії.

Проведене дослідження доводить, що після поразки державного перевороту трудові колективи більшості періодичних видань, засновниками яких були компартійні комітети, стали змінювати свій статус, оголошуючи себе виданнями рад народних депутатів або безпосередньо трудових колективів. Цей процес виявився не безболісним, особливо на західноукраїнському терені. Донедавна активно задіяна в політичному протистоянні, комуністична преса тепер опинилася під тиском звинувачень опонентів у спробах навмисного «перефарбування» з метою уникнення відповідальності за підтримку дій ДКНС. Восени 1991 р. переважна більшість колишніх компартійних газет і журналів змінили своїх засновників. Деякі з них перетворилися на видання органів влади й трудових колективів, інші стали газетами певних політичних партій або обрали своїми засновниками комерційні структури, деякі здобули статус незалежних видань. Упродовж короткого часу мережа компартійних друкованих видань фактично припинила своє існування (КПУ враз лишилася 40 найменувань республіканських, обласних, міських, майже 650 міськ-районних та районних газет, а також видавництв). Була зламана побудована впродовж десятиліть система повного підпорядкування преси Комуністичній партії. Внаслідок цього структурне і типологічне обличчя української преси стало швидко змінюватись. Небачені досі вільні від зовнішнього тиску політичні умови, звичайно, позитивно впливали на функціонування газет і журналів. Водночас уже в перші місяці після проголошення державної незалежності України стало ясно, що процес розбудови дійсно вільної, демократичної, незалежної преси буде тривалим і непростим. Поряд з таким позитивним явищем, як відкриття багатьох нових друкованих видань, виразно заявила про себе нестача достатньої кількості кадрів, здатних забезпечити новоствореним виданням гідний професійний рівень. Відтак, за спостереженням фахівців-аналітиків, професійний рівень багатьох новозаснованих видань виявився вкрай низьким, а їх зміст - політично заангажованим. Тривожна тенденція проглядалася й на рівні взаємовідносин влади і преси. Остання, вирвавшись з-під тоталітарного тиску, здобувши формально статус незалежної, насправді була не готовою до діяльності за нових умов. Ейфорія від ліквідації цензурних обмежень відтак досить скоро стала переростати у повне свавілля, що невдовзі висунуло на порядок денний питання про відповідальність журналіста за правдивість матеріалів публікацій та потребу вироблення певних етичних норм діяльності журналістів. З іншого боку, в цей період стали очевидними також неусвідомлення частиною владоможців ролі преси як «четвертої влади», спроби вчинення тиску на ЗМІ чи використання їх задля власних інтересів.

У другому підрозділі «Початок розбудови національного інформаційного простору незалежної України» проаналізовано економічні та політичні умови, на тлі яких відбувалося становлення новітньої мережі друкованих ЗМІ України.

Автор доводить, що з руйнацією компартійної монополії на ідеологію і засоби масової комунікації та проголошенням державної самостійності України стала очевидною нагальна потреба вироблення принципово нової політики в інформаційній сфері, формування якісно нової системи друкованих ЗМІ. Як свідчать документи, процес формування єдиного національного інформаційного простору української держави виявився досить складним, позначеним чисельними проблемами, що в цілому відбивало специфіку трансформаційного процесу - переходу країни від диктату однієї партії до демократії. Серйозною проблемою для молодої української держави в цілому і системи друкованих ЗМІ зокрема стали насамперед економічні негаразди, зумовлені почасти об'єктивними (різка зміна соціально-економічної системи), почасти суб'єктивними (чисельні помилки та прорахунки господарювання) факторами. З першим з таких випробувань українським друкованим засобам масової комунікації довелося зіткнутися вже восени 1991 р., коли внаслідок паперової кризи більшість газет і журналів опинилася перед реальною загрозою закриття. Руйнівні наслідки паперової кризи в Україні стали очевидними вже на початку наступного року, коли тільки в період з 1 по 16 січня 1992 р. при загальному тиражі республіканських газет 44,9 млн. примірників через брак паперу побачили світ лише 1 млн. примірників. У підрозділі висвітлено прояви «паперової кризи» 1991-1992 рр., відтворено картину протистояння редакцій газет та журналів і владних структур, проаналізовано заходи, що вживалися керівництвом країни у напрямі подолання складної ситуації.

Третій підрозділ «Формування правових основ інформаційної діяльності, структурні зміни в мережі друкованих ЗМІ» присвячено аналізу комплексу проблем, які стосуються законодавчого регулювання системи інформаційних відносин в Україні. У роботі висвітлено процес розробки на рівні Комісії Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення свободи слова та прийняття у 1992 р. Законів України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», подано докладну характеристику змістовного наповнення цих законів. Позначене негативним впливом перманентної економічної кризи, протистоянням різноспрямованих тенденцій в еволюції політичної системи, становлення мережі ЗМІ незалежної України проходило в цей період у доволі складних умовах. Державна політика в інформаційній сфері з одного боку мала певні позитивні досягнення, проте з іншого відзначалася хаотичністю та невизначеністю. В цілому, як свідчить аналіз архівних документів, розвиток системи друкованих ЗМІ у перші роки державної незалежності України все ж мав поступальний характер, доказом чого стало затвердження в інформаційному полі України різних за типологічним обличчям видань.

У четвертому розділі «Розвиток інформаційного простору України в 1994-2000 рр.» проаналізовано особливості розвитку державної політики в інформаційній сфері та стан друкованих засобів масової інформації за умов певної економічної стабілізації в країні.

У першому підрозділі «Удосконалення державної політики в інформаційній сфері. «Програма розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року» висвітлено нові заходи верховної влади України у напрямі державної підтримки преси та вироблення механізмів ефективного впливу на процес формування національного інформаційного простору України. Представлена історія створення, висвітлено структуру, основні напрямки діяльності Міністерства преси і інформації України. Загалом кінець 1994-1995 рр. пройшли під знаком удосконалення державної політики в інформаційній сфері, яка стала носити більш цілеспрямований характер. Особливе значення в цьому плані мало прийняття розробленої урядом «Програми розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року», реалізація основних положень якої була націлена на досягнення кардинальних позитивних змін у системі друкованих ЗМІ України. Проте на шляху впровадження завдань програми у життя одразу ж постали суттєві труднощі, головними з яких стали надзвичайно складна економічна ситуація в країні та певна політична нестабільність, зокрема на рівні політично поляризованого парламенту. Це, безперечно, не могло не позначатися на конструктивності діяльності верховної влади України, зокрема й в інформаційній сфері.

У другому підрозділі «Функціонування друкованих ЗМІ України у 1996-1998 рр.» наводиться система аргументів на користь твердження про те, що з другої половини 90-х рр. державна політика в інформаційній сфері порівняно з попередніми роками стала набувати більш чіткого й планомірного характеру. Це стосувалося, перш за все, подальшого розвитку законодавчої бази, спрямованої на унормування окремих фрагментів інформаційного поля держави і суспільства, вироблення основних напрямів державної підтримки друкованих засобів масової інформації та соціального захисту журналістів. Здійснений у дисертації аналіз свідчить, що це сприяло певній стабілізації газетно-журнального ринку України. Поряд із цим на його функціонуванні негативно позначалися чисельні проблеми, труднощі політичного і економічного розвитку.

У дисертації доведено, що руйнація монопартійної системи та якісно нова суспільно-політична ситуація в Україні зумовили багато серйозних випробувань перед суспільством. Це стосувалося, зокрема, журналістського корпусу, частина якого виявилася неспроможною «вписатися» у реалії нового життя внаслідок застарілого, здогматизованого мислення, низької національної свідомості тощо. Знецінення за умов економічних катаклізмів вартості журналістської праці, неспроможність деяких ЗМІ «втримуватися на плаву» у морі ринкової стихії зумовили поширення такого небезпечного явища, як «замовні публікації». З огляду на це проблемою стало й визначення етичних норм професійної діяльності журналістів за умов свободи слова, неприпустимості зловживання нею задля досягнення сумнівних у моральному плані цілей. З іншого боку, дедалі виразніше стали заявляти про себе й прагнення деяких представників влади до встановлення контролю над незалежними друкованими засобами масової інформації, а в разі неможливості досягнення цього - до вчинення тиску на «незручні видання» та їх журналістів - аж до фізичної розправи над останніми. 1996 рік позначився також серією замахів на життя журналістів. Ці події, так само як і інші чисельні проблеми в сфері інформаційної політики, примусили Верховну Раду України звернути особливу увагу на стан свободи слова в країні. 10 квітня 1997 р. у Києві відбулися Парламентські слухання на тему «Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи», які мали широкий резонанс як у самій Україні, так і за її межами, та виступили своєрідним каталізатором дій влади, спрямованих на подальше вдосконалення як державної політики в інформаційній сфері в цілому, так і діяльності друкованих ЗМІ зокрема.

У третьому підрозділі «Основні тенденції розвитку друкованих ЗМІ в 1999-2000 рр.» наголошується на здобутках і труднощах життєдіяльності вітчизняної періодики. Поряд з подальшим розвитком нормативно-законодавчої бази в інформаційній сфері, подальшим зростанням кількості назв газет і журналів (на початку 2001 р. в Україні було зареєстровано 10 200 різнопланових за своїми типологічними характеристиками періодичних видань, реально з них виходило 6500), певних позитивних зрушень у справі видання україномовної друкованої продукції стали виразно проявлятися й труднощі, зумовлені посиленням політизації ЗМІ, більш виразним втручанням держави в процес їх діяльності, порушеннями на практиці принципів свободи слова. Така ситуація, на думку автора, є цілком закономірною, адже стан пресових видань повною мірою віддзеркалює стан українського суспільства в цілому, на якому не можуть не позначатися негативно нестабільність соціально-економічного розвитку, нерозвиненість демократичних інститутів, особливості пострадянської ментальності. Можливості подолання всіх цих проблем прямо пов'язані з перспективами розвитку демократії та успіхами соціально-економічних реформ в Україні.

У висновках підбито основні підсумки дослідження та розроблено рекомендації стосовно можливостей використання його результатів:

- становлення новітньої системи друкованих засобів масової інформації України розпочалося ще наприкінці 80-х рр., на останньому етапі існування СРСР (заключний етап історії української преси періоду СРСР, УРСР), і продовжується у незалежній Україні за умов розбудови нового, демократичного суспільства (перший етап історії української преси періоду розбудови української державності);

- ініціювання та проведення КПРС з другої половини 80-х рр. економічної і політичної реформ у Радянському Союзі, в тому числі в Українській РСР, було зумовлено глибокою кризою діючої системи влади й мало на меті подолання існуючих негативних тенденцій в економіці, політиці, ідеології при збереженні лідируючого становища Компартії в політичній системі радянської держави;

- для реформування ЗМК, у тому числі системи друкованих засобів масової інформації України, принципове значення мали проголошені перебудова і гласність. Вони внесли у суспільно-політичне життя країни елементи демократизму, завдяки чому розпочалось поступове відродження первісних функцій преси як інформатора суспільства;

- найважливішим результатом періоду перебудови і гласності в контексті досліджуваної проблеми стало обмеження монопольного становища Комуністичної партії в інформаційному просторі та початок постання нової мережі української періодики, об'єктивно спроможної задовольнити політичні, соціальні, професійні інтереси окремих громадян, громадських рухів, об'єднань, організацій;

- важливі суспільно-політичні події в СРСР - скасування 6 статті Конституції СРСР, відродження багатопартійності, а також затвердження Закону СРСР «Про друк та інші засоби масової інформації» суттєво прискорили зміни в інформаційному просторі України. Водночас вони зумовили й те, що ЗМІ стали все більше відігравати роль каталізатора суспільних процесів, по суті справи прискорюючи розвал радянської системи та розпад СРСР;

- спроба державного перевороту у серпні 1991 р. стала свідченням відносної слабкості демократичних здобутків періоду гласності та небезпеки збереження побудованої впродовж десятиліть системи підпорядкування преси Комуністичній партії;

- злам компартійної системи друкованих ЗМІ України після поразки спроби державного перевороту та проголошення незалежності України хоча і проходив мирним шляхом, проте не завжди у цивілізованих формах, що було пов'язане з невисоким рівнем політичної культури населення, відсутністю досвіду демократичного (законного) вирішення тих чи інших проблем, загостренням політичної боротьби за вплив на друковані ЗМІ України;

- з постанням незалежної України виникли сприятливі політичні умови для формування якісно нового національного інформаційного простору держави, натомість негативним чинником у цьому процесі виявилися реалії економічного життя;

- не менш суттєвими стали також труднощі, зумовлені протистоянням консервативної і демократичної тенденцій в еволюції політичного режиму української держави. Декларування демократичних принципів з одного боку та прояви тоталітарного способу мислення з іншого, оцінка ЗМІ як «пропагандистів та агітаторів», покликаних «обслуговувати» потреби влади, певних політичних партій, економічної еліти залишаються відчутними у сучасній Україні;

- державна політика в інформаційні сфері в Україні у перші роки після проголошення її незалежності до певної міри носила хаотичний характер і була націленою на подолання ситуативних проблем в мережі друкованих засобів масової інформації (перш за все, «паперової кризи»). Натомість з другої половини 90-х рр. державна політика в інформаційній сфері стала носити більш планомірний характер як у напрямі розвитку законодавчої бази, так і стосовно державної підтримки друкованих ЗМІ, соціального захисту журналістів;

- вагомим здобутком першого десятиріччя державної незалежності України можна вважати впровадження прогресивного за своєю суттю національного законодавства у галузі інформаційної політики. Однак до останнього часу залишається актуальною проблема забезпечення механізмів реалізації існуючого законодавства на практиці;

- динамічні процеси в політико-ідеологічній, економічній сферах спричинили якісні зміни у змісті, методах діяльності та структурі друкованих ЗМІ досліджуваного періоду. В Україні сформувалася якісно нова система української періодики, найбільш характерною рисою якої є різнобарвність її типологічного обличчя;

- інформаційний простір української держави загалом, і систему друкованих засобів масової комунікації України зокрема наразі можна вважати сформованими, хоча вони й перебувають у постійному розвитку;

- процес функціонування системи друкованих ЗМІ новітньої України відбувається на тлі суперечливих тенденцій - як позитивних за своєю суттю (вдосконалення структури ЗМІ, подальший розвиток законодавчої бази у сфері інформації та ін.), так і негативних (збереження численних труднощів економічного характеру, очевидне посиленням втручання держави у процес регулювання діяльності ЗМІ, порушення законодавчих норм і принципів - у тому числі, щодо свободи слова). Ці суперечливі тенденції обумовлені специфікою трансформаційних процесів в молодій українській державі, складним переходом від тоталітаризму до демократії.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

1. Костилєва С.О. Друковані засоби масової комунікації України (1986-2000 рр.): історія становлення, тенденції розвитку. - К., 2001. - 304 с.

Рец: Пінчук Ю.І.: Костилєва С.О. Друковані засоби масової комунікації України (1986-2000 рр.): історія становлення, тенденції розвитку. - К., 2001. [304 с.] // Історіографічні дослідження в Україні. - Випуск 11. - К.: Інститут історії України НАН України, 2002. - С. 393-396.

Рец.: Рябцев В.П.: Костилєва С.О. Друковані засоби масової комунікації України (1986-2000 рр.): історія становлення, тенденції розвитку. - К., 2001. [304 с.] // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - Випуск 9. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 407-411.

2. Костилєва С.О. З історії ліквідації компартійної системи друкованих ЗМІ в Україні 19-21 серпня 1991 р. // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.: Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2001. - Вип.38. - С. 29-36.

3. Костилєва С.О. Створення та діяльність наукових центрів вивчення історії української преси, 90-ті рр. ХХ ст. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - Випуск 5. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. - С. 351-359.

4. Костилєва С.О. Журнал «Віче» та його роль у висвітленні процесів українського державотворення // Гуманітарний журнал. - 2001. - Літо-осінь. - №3-4 (11-12). - С. 113-118.

5. Костилєва С.О. Становлення і функціонування національного інформаційного простору України (90-ті рр. ХХ ст.) у світлі вітчизняних досліджень // Історіографічні дослідження в Україні. - Випуск 11. - К.: Інститут історії України НАН України, 2002. - С. 166-175.

6. Костилєва С.О. Зміни друкованих ЗМІ України після спроби державного перевороту в серпні 1991 р. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - Випуск 6. - К., Інститут історії України НАН України, 2002. - С. 150-156.

7. Костилєва С.О. Основні тенденції розвитку друкованих ЗМІ України у 1999-2000 рр. // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей НПУ імені М.П. Драгоманова. - К., Переявслав-Хмельницький: Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - Вип. 47. - С. 73-83.

8. Костилєва С.О. Формування правових основ інформаційної діяльності, структурні зміни в мережі друкованих ЗМК у період 1991-1994 рр. // Бористен. - 2003. - №1 (139). Січень. - С. 20-22.

9. Костилєва С.О. Новітня компартійна преса України про трагічні сторінки радянського минулого // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - Випуск 7. Спеціальний. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 471-477.

10. Костилєва С.О. Тема голоду 1932/1933 р. у дзеркалі газети «Літературна Україна» доби горбачовської гласності // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Київ, 15 листопада 2002 р. - К., 2003. - С. 236-242; Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - Випуск 8. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 452-458.

11. Костилєва С.О. До питання про природу трансформаційних процесів у системі друкованих ЗМІ України другої половини 80-х - першої половини 90-х рр. ХХ ст. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. - Випуск 9. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 332-352.

12. Костилєва С.О. З історії формування державної політики України в інформаційній сфері (1994-1995 рр.) // Одеський національний університет ім. І. Мечникова. Записки історичного факультету. - Випуск 14. - Одеса, 2003. - С. 162-171.

13. Костилєва С.О. Матеріали фонду Адміністрації Президента України Л.М. Кравчука про становлення державної політики України в інформаційній сфері (1991-1994 рр.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2003. - Випуски 68-70. - С. 16-20.

14. Костилєва С.О. Історіографічний аналіз матеріалів щорічної Всеукраїнської науково-теоретичної конференції «Українська періодика: історія і сучасність» (1993-2000 рр.) // Сторінки історії: Збірник наукових праць. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. - Вип. 17. - С. 61-69.

15. Костилєва С.О. «Профспілкова газета» на шляху до ствердження в інформаційному просторі України (1990-1992 рр.) // Історичний журнал. - 2003. - №6. - С. 33-38.

16. Костилєва С.О. Преса доби горбачовської гласності як руйнівник історичних міфів (на прикладі часописів «Огонёк» та «Українського історичного журналу») // Гуманітарний журнал. - 2003. - №2 (18). - С. 45-52.

17. Костилєва С.О. Преса національних меншин в інформаційному просторі сучасної України // Історичні і політологічні дослідження. Видання Донецького національного університету. Історичний факультет. - 2003. - №5/6 (17/18). - С. 174-179.

18. Костилєва С.О. Про виїзні засідання в Криму Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення свободи слова та ЗМІ, 1995-1996 рр. // Сторінки історії: Збірник наукових праць. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2002. - Вип. 16. - С. 132-137.

19. Костилєва С.О. З історії функціонування системи друкованих ЗМІ України в 1996-1998 рр. // Сторінки історії: Збірник наукових праць. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. - Вип. 18. - С. 40-51.

20. Костилєва С.О. Про історію створення та роль у процесі державотворення газети Верховної Ради України «Голос України» // Історичні записки. Збірник наукових праць Східно-українського університету імені Володимира Даля. - 2004. - №1 (1). - С. 62-71.

21. Костилєва С.О. До питання про становлення інформаційної присутності України за кордоном (кінець 80-х - перша половина 90-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2004. - №8. - С. 515-526.

22. Костилєва С.О. Проблеми журнальної періодики Національної академії наук України (кінець 80-х - 90-ті рр. ХХ ст.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. Вип.7. - К.: Інститут історії України НАН України, 2004. - С. 466-472.

Размещено на Allbest.ru