Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Вплив античності на історичну думку англійського Просвітництва

Красюк Олена Станиславівна

Донецьк 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Шепко Лариса Георгіївна, доцент кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Дьомін Олег Борисович, професор кафедри нової та новітньої історії Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

кандидат історичних наук, доцент Губарев Віктор Кімович, доцент кафедри історії і права Донецького національного технічного університету

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії стародавнього світу та середніх віків)

Захист відбудеться 21.05.2004 р. о 14годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 18.04.2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В.Крапівін

1. Загальна характеристика роботи

античність просвітництво англійський

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної історіографії актуальним є дослідження маловивчених проблем історії, до числа яких належить і проблема впливу античності на історичну думку англійського Просвітництва. За умов сьогодення в Україні зростає інтерес до теоретичної спадщини минулих часів як до школи альтернативного мислення, що зосереджує значний творчий потенціал для вирішення проблем сучасності і створює можливість для зіставлення різних теорій історичного процесу з урахуванням багатовікової дискусії. Звертання до цієї тематики обумовлено логікою розвитку вітчизняної історичної науки, яка прагне проаналізувати й узагальнити історичне минуле у зв'язку з розробкою нових підходів до побудови цілісної картини світу.

Історичний досвід, накопичений людством, свідчить, що багато історико-філософських ідей, які виникли ще за часів класичної давнини, зберігають своє значення і передаються від покоління до покоління. Тому важливо з'ясувати, яким чином ідеї однієї епохи впливали на теоретичні побудови мислителів наступної доби. Такі дослідження дозволяють вивчити процес ідейної спадкоємності й показують, як загальні тенденції розвитку історичної думки знаходять своє відбиття і вислів в діяльності науковців різних епох і країн. А це обумовлено багатьма причинами соціально-економічного, загальнокультурного і наукового характеру. З цієї точки зору розробка проблеми впливу античності на історичну думку англійського Просвітництва важлива для усвідомлення специфіки і конкретизації концепції єдності світового історичного процесу.

Розвиток європейської історико-філософської думки відзначено окремими етапами особливо вагомих досягнень людського розуму. Такими яскраво вираженими періодами є епохи античності і Просвітництва, яким притаманна спільність головних світоглядних позицій, а саме: інтерес до людини, раціоналізм, секуляризм. Класична спадщина справила істотний вплив на теоретичні побудови мислителів доби Просвітництва, які задля вирішення нагальних проблем сучасної їм дійсності зверталися до доробку греко-римських авторів. Це було зумовлене тим, що вони вбачали в античності споріднену епоху, вважали її скарбницею ідей загальнолюдської значущості.

Отже, тема дисертації в її концептуальному аспекті є актуальною, оскільки охоплює широке коло проблем теоретичного і практичного характеру, які вперше становлять предмет комплексного наукового дослідження. Актуальність роботи полягає в тому, що вона дозволяє, по-перше, висвітлити процес розвитку історичної думки Англії у зв'язку з античною ідейною спадщиною; по-друге, виявити провідні тенденції, наукові ідеї, творчий досвід англійських просвітителів, що зумовили позитивну трансформацію ціннісних основ англійської історичної науки; по-третє, здійснити актуалізацію всього цінного з минулого в соціокультурних реаліях сьогодення. Впровадження у науковий обіг основних положень і результатів дисертації може сприяти розвитку вітчизняної історико-філософської і суспільно-політичної думки на підставі творчого обміркування доробку мислителів минулих сторіч, формуванню гуманістичної просвітницької концепції і реалізації відповідної їй виховної стратегії стосовно молодого покоління.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету “Проблеми соціально-культурного розвитку Європи у давнину та середньовіччя” (№ Г - 03/47, номер державної реєстрації - 0103U004717).

Мета дослідження полягає у здійсненні об'єктивного і комплексного аналізу впливу античної спадщини на історичну думку англійського Просвітництва.

Реалізація мети досягається шляхом постановки ряду конкретних, взаємозумовлених завдань:

вивчити, проаналізувати й систематизувати існуючу наукову літературу за темою дисертації та визначити інформаційні можливості використаних джерел;

охарактеризувати методологічні основи дисертаційного дослідження;

проаналізувати процес формування просвітницької ідеології в Англії у зв'язку з трансформацією економічних і соціокультурних сфер суспільства;

визначити характерні риси просвітницького світогляду і його спільність з античним;

дослідити розвиток історичної думки англійського Просвітництва на основі нового світогляду;

розглянути становлення англійського антикознавства і з'ясувати внесок окремих напрямів історичної науки (зокрема, антикваризму і “філософської” історії) у його розвиток;

визначити роль і значення греко-римської ідейної спадщини у формуванні історичної думки англійського Просвітництва;

виявити і обґрунтувати рецепцію античних ідей в історичних побудовах англійських просвітителів.

Об'єкт дослідження - історична думка англійського Просвітництва.

Предметом дисертаційної роботи є конкретно-історичний прояв закономірностей розвитку історичної думки Англії в контексті формування світоглядної парадигми Просвітництва, вплив античної спадщини на цей процес, а також комплекс джерел, що відображують тенденції розвитку історико-філософської думки.

Хронологічні межі дослідження: друга половина XVII - XVIII століття. Друга половина XVII ст. - становлення просвітницького руху в Англії, XVIII ст. - утвердження і поширення ідей Просвітництва в англійському суспільстві.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Відсутність узагальнювальних досліджень з обраної проблематики у вітчизняній і зарубіжній історіографії визначає наукову новизну дисертації, яка полягає в наступному:

проаналізовано і узагальнено оригінальні документи з фондів Британської бібліотеки, значна частина яких недостатньо або ж зовсім не використовувалася у наукових працях;

на основі різних методологічних підходів проведено комплексне дослідження впливу античної спадщини на історичну думку англійського Просвітництва;

визначено характерні риси англійського Просвітництва в цілому, його суспільно-політичні й ідейні засади;

з'ясовано роль і місце античної спадщини у формуванні просвітницької ідеології;

обґрунтовано ідейну спільність античності і Просвітництва;

показано становлення і розвиток історичних знань у рамках просвітницького світогляду, а також формування історії як самостійної наукової дисципліни в Англії в добу Просвітництва;

розкрито внесок антикваризму й історико-філософського напряму англійської історичної науки у становлення антикознавства;

висвітлено діяльність історико-культурних організацій Англії (Товариство антикварів, Товариство дилетантів) і їх внесок у формування допоміжних історичних дисциплін;

доведено рецепцію ідей античності в історичних побудовах англійських мислителів доби Просвітництва на підставі їх комплексного аналізу.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть використовуватися в ході подальшого дослідження проблем англійського Просвітництва, при підготовці навчальних посібників, лекційних і спеціальних курсів з всесвітньої історії, історіографії, історії суспільно-політичної думки, культурології, релігієзнавства, історії філософії, а також при створенні узагальнювальних праць з історії Великобританії. Теоретичні узагальнення можна враховувати в спеціальних роботах, присвячених методологічним проблемам історичної науки. Фактичний матеріал і висновки можуть бути реалізовані в освітньо-виховному процесі, а також при розробці й реалізації національних програм з гуманізації і гуманітаризації освіти.

Апробація та публікація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету. Основні аспекти роботи знайшли висвітлення в тезах доповідей і виступів на різних конференціях, а саме: конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000 рр. “Iсторичнi науки, полiтологiя, мiжнароднi вiдносини i фiлософiя” (м. Донецьк, 2001 р.), міжнародній науковій конференції “Проблеми історії й археології України” (м. Харків, 2001р.), конференціях молодих учених у Київському національному університеті “Дні науки - 2001” (м. Київ, 2001 р.) і “Дні науки - 2002” (м. Київ, 2002 р.), міжнародній науковій конференції “Iсторична наука: проблеми розвитку” (м. Луганськ, 2002 р.). Основні положення дисертації викладено у 13 публікаціях, з них 7 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи підпорядковані меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які мають внутрішній поділ на підрозділи, висновків, списку використаної літератури та джерел (365 найменувань) і двох додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 240 сторінок, обсяг тексту - 180 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, наукову новизну та практичне значення дисертації, подано апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база і методологія дослідження” висвітлюється стан наукової розробки теми, подається характеристика історіографічної й джерельної бази, визначається методологічна основа дисертаційного дослідження.

Історіографія питання. Проблема впливу античної спадщини на історичну думку англійського Просвітництва тривалий час не знаходила належного висвітлення в історичній науці й через це до сьогодні залишається маловивченою.

Наявну літературу умовно розподілено за проблемно-хронологічним принципом на дорадянську, радянську, сучасну вітчизняну й зарубіжну. З огляду на інтегративний характер дисертаційної роботи, яка охоплює широке коло проблем, пов'язаних з Просвітництвом і античністю, наукові дослідження, що стосуються обраної теми, розподілено за тематикою - на праці, присвячені англійському Просвітництву й античності. Головна увага при аналізі наукових публікацій зосереджується на розгляді історіографії Просвітництва, оскільки об'єктом дослідження є історична думка Англії означеної епохи.

Наприкінці XIX - початку XX ст. - дорадянський час - з'являється ряд узагальнювальних праць, присвячених дослідженню переважно політичних концепцій нового часу. До них можна віднести роботи Б.М.Чичеріна, О.С.Ященко, в яких відображаються основні стрижневі проблеми політичного розвитку Європи, зокрема й Англії. При цьому автори побічно наводили деякі дані щодо характерних рис Просвітництва і його генезису, високо оцінювали політичні погляди англійських просвітителів.

Вивчення англійського Просвітництва у радянську добу розпочинається лише з середини 50-х рр. і триває до початку 90-х рр. XX ст. Це було обумовлене тим, що просвітницька ідеологія в Англії з її помірністю й аристократизмом не вписувалася у жорсткі ідеологічні межі радянської історичної науки за часів утвердження командно-адміністративної системи. У радянській історіографії виділено, в свою чергу, два періоди, які відрізняються один від одного як за тривалістю, так і за змістом. Перший із них (50-ті рр. - середина 70-х рр. XX ст.) характеризується тим, що англійське Просвітництво досліджують головно філософи і літературознавці. Б.В.Меєровський, І.С.Нарський зробили помітний внесок щодо вивчення філософських поглядів англійських просвітителів. Цінними для розробки проблем англійського Просвітництва були праці літературознавців - О.О.Анікста і А.О.Єлистратової. Автори виділили ряд загальних рис англійського Просвітництва, а саме: раціоналізм, оптимізм і поміркованість. Але прагнення дослідників того часу жорстко розділити просвітителів на ідеалістів і матеріалістів значною мірою перешкоджало об'єктивному висвітленню історії просвітницького руху в Англії.

Дослідження проблем Просвітництва значно поширилось за часів другого періоду (кінець 70-х - початок 90-х рр. XX ст.), який характеризується зростанням інтересу радянських науковців до соціокультурних питань просвітницького руху. Проблемами Просвітництва починають займатися власне історики. Найбільш значною подією того часу став вихід фундаментальної роботи М.О.Барга, який уперше в радянській історіографії звернувся до проблеми розвитку історичної думки у контексті єдиного історичного процесу. Цінність даної праці також полягає й у досліджені ідейних джерел просвітницької ідеології в цілому. Особливо слід відзначити колективну роботу “Просвітницький рух в Англії” (за редакцією проф. Н.М.Мещерякової), яка є першим комплексним дослідженням англійського Просвітництва і вирізняється аналітичністю та широтою означених проблем. Певну увагу в публікації приділено розгляду соціокультурних засад і теоретичних джерел просвітительського світогляду, а також аналізу суспільно-політичних поглядів окремих просвітителів.

Сучасна вітчизняна історіографія характеризується тим, що в історичних дослідженнях поступово долається марксистська-ленінська догматика, вчені-гуманітарії намагаються спиратися на досягнення світової наукової думки. Але слід підкреслити, що в Україні історіографія Просвітництва знаходиться лише на стадії становлення. Спеціальні роботи щодо вивчення цього інтелектуального руху відсутні. Це, а також брак систематичного накопичення відповідної інформації (наприклад, незначна кількість перекладених джерел), дуже вузьке коло дослідників цієї проблематики й досі залишає її малорозробленою. Існує лише декілька праць, які побічно висвітлюють окремі аспекти англійського Просвітництва, головно суспільно-політичні та історичні погляди просвітителів. Політичні концепції нового часу в цілому й англійського Просвітництва зокрема аналізуються в досліджені київського науковця Ф.М.Кирілюка, який визнає певний вплив античності на формування поглядів просвітителів, але лише на рівні констатування. Вагомий внесок у вивчення історіографії Просвітництва, її характерних рис і особливостей зробив Г.П.Єрхов. Вищеназвані автори також надають загальну характеристику епосі Просвітництва, побічно характеризують соціально-економічне, політичне і культурне становище англійського суспільства XVIII ст. Цінний матеріал стосовно культурного розвитку Англії XVII-XVIII ст. містить робота дослідників В.Греченко, І.Чорного, В.Кушнерука й В.Режко “Історія світової та української культури”, в якій обґрунтовується спадкоємність у розвитку європейської культури.

Більш ґрунтовно англійське Просвітництво вивчає зарубіжна історіографія, головним чином англо-американська. Спеціальних праць іноземних авторів, присвячених проблемі впливу античності на історичну думку англійського Просвітництва, немає. Але серед численних публікацій з історії Англії означеного періоду зустрічається чимало робіт, що висвітлюють окремі аспекти з досліджуваної теми.

Західні науковці вперше звернулися до історії цього широкого інтелектуального руху в останній третині XIX - на початку XX ст. Дослідження того часу характеризуються пильним інтересом вчених-гуманітаріїв до релігійних і етичних поглядів англійських просвітителів. Деякі питання, наприклад, походження просвітницького світогляду, містяться у працях М.Гюйо, Ф.Руффіні, які, зокрема, визначали велику значущість античної спадщини і ньютонівської космології для ідеології Просвітництва.

Справжнє зростання інтересу зарубіжних дослідників до англійського Просвітництва припадає на період, що починається з 60-х рр. XX ст. і триває до сьогодення. I Конгрес з проблем Просвітництва, який відбувся у 1963 р. у Женеві, зробив потужний поштовх до розробок його історії. У зарубіжній історичній науці триває інтенсивне накопичення матеріалу з історії Англії доби Просвітництва: вивчаються соціокультурні засади становлення просвітницького світогляду, ґрунтовно досліджуються такі проблеми, як зміст і сутність Просвітництва, його ідейні корені й хронологічні рамки. Безсумнівною заслугою західних науковців є створення узагальнювальних досліджень.

В англо-американській історіографії значне місце посідає вивчення характерних рис англійського Просвітництва і його генезису. На думку Л.Бредволда і Н.Капалді етичні оцінки відігравали чи не найголовнішу роль у світогляді мислителів кінця XVII - XVIII ст. Б.Віллей і Н.Хемсон, характеризуючи англійське вільнодумство, відзначають його безсумнівну наукову основу, а також зв'язок з античною філософією. Проблема ідейних основ англійського Просвітництва розглядається в працях Дж.Бороновські, Б.Мазліша, П.Гея, Дж.Кеньйона, К.Хілла. Значну інформаційну цінність має фундаментальна монографія американського професора П.Гея “Просвітництво”, де обґрунтовано досліджуються ідейні корені просвітницького світогляду. Головні джерела Просвітництва автор вбачає в античній традиції, культурі Відродження і “натуральній філософії” XVII ст. і визначає сутність нової інтелектуальної системи - “класицизм плюс наука”. Звернення до античності П.Гей кваліфікує як одну з головних рис просвітницької ідеології. Дж.Кеньйон і К.Хілл відзначають вплив наукової революції на формування історичної свідомості просвітителів, а Дж.Бороновські і Б.Мазліш істотну роль у цьому процесі відводять античності.

Найбільші дослідницькі зусилля зарубіжних науковців сконцентровано на розробці політичної думки Просвітництва. У роботах Х.Ласкі, Дж.Стюарта, Д.Форбса презентується цінний фактичний матеріал щодо розвитку просвітницьких суспільно-політичних концепцій, однією з головних особливостей яких визнається їх злободенність і загостреність уваги на сучасних проблемах державного ладу. Західні науковці також відзначають, що для вирішення політичних проблем свого часу просвітителі зверталися до досвіду минулого, зокрема до античності. Інтерес до розвитку суспільно-політичної думки англійського Просвітництва притаманний також сучасній російській історіографії. Серед робіт із цієї проблематики слід відзначити колективне дослідження вчених Московського держуніверситету “Суспільно-політична думка європейського просвітництва”, де теоретичні погляди англійських просвітителів розглядаються в контексті соціокультурних умов епохи. Вагомий внесок у вивчення політичної думки англійського просвітництва зробили Т.О.Лабутіна й О.Б.Рубінштейн.

Надзвичайно цінним науковим доробком зарубіжної історіографії є дослідження історичної науки Англії доби Просвітництва, аналіз якої подано в монографіях Дж.Блека, Л.Броуді, Дж.Фусснера. Найбільш ґрунтовною роботою з проблем розвитку історіографії нового часу в російській історичній науці є праця К.Д.Авдєєвої і М.О.Барга. Ці автори простежують еволюцію наукових досягнень в історичній галузі, а також частково розглядають деякі аспекти історичних концепцій англійського Просвітництва. Проблеми англійського антикознавства знайшли своє відображення в публікаціях Дж.Даніела і М.Кларка, які відзначають бурхливе зростання інтересу до історії давніх Греції і Риму в англійському суспільстві. Західні історики також звертаються до антикваризму, досліджують його внесок у вивчення пам'яток античності. Великий науковий інтерес в англо-американській історіографії становить вивчення Великої Подорожі (Grand Tour), її значення для розвитку англійського антикознавства.

Стосовно історіографії античності необхідно відзначити, що проблема впливу античної спадщини на культуру наступних епох традиційно розглядається науковцями як один з пріоритетних напрямів у вивченні класичної давнини. Хоча, як це не парадоксально, ця проблема поки що не “матеріалізувалася” повною мірою в історичній науці і праць узагальнювального характеру з цієї тематики немає.

Значна кількість досліджень стосовно античності традиційно орієнтована на вивчення античної філософської думки. Наприкінці XIX - на початку XX ст. з'являються праці О.Д.Гуляєва і Й.П.Лопатіна, в яких головна увага приділяється етичним і релігійним ученням давніх Греції і Риму. Така тенденція збереглася й у радянській історіографії. Серед розробок проблем з античної філософії виділяються роботи В.Ф.Асмуса й О.С.Богомолова, у яких всебічно аналізується філософська спадщина греко-римських мислителів. Теоретичні аспекти античної філософської думки активно розробляються в зарубіжній історіографії. Існує значна кількість узагальнювальних робіт, присвячених дослідженню класичної філософії (М.Вундта, Т.Гомперца, Б.Рассела, Дж.Рєале, Д.Антісері), в яких відзначається, що для розуміння інтелектуального буття Європи найбільш важливим є досвід античності. Вивченням впливу античної спадщини на західноєвропейську культуру (головним чином, епохи Відродження) займалися Р.Лівінгстон і М.І.Ростовцев. І хоча в їх працях нерідко зустрічаються крайнощі в оцінках та перебільшення, але безперечна користь цих студій вбачається в репрезентації важливих фактів з проблем рецепції і використанні нестандартних підходів. Наприкінці XX ст. в російській історіографії з'являються узагальнювальні праці з античної філософії В.Г.Іванова, А.Н.Чанишева. Істотно зростає інтерес до проблеми рецепції ідей класичної давнини мислителями наступних століть. На особливу увагу заслуговує стаття М.Л.Гінділіса, у якій автор намагається дати комплексну оцінку античного світогляду як основи західноєвропейської культурної традиції.

Значний інтерес учених викликає історична та політична думки античності. Характеристика античної історіографії подана в працях радянських істориків В.І.Кузіщина, Т.І.Кузнецової, Т.О.Міллер, О.І.Неміровського. Політичні концепції давніх Греції і Риму знайшли відображення в монографіях В.С.Нерсесянца, С.А.Утченко і Е.Д.Фролова, де, зокрема, констатується значущість ідей античності для розвитку політико-правової думки наступних сторіч. Теоретичні аспекти античної історичної та політичної думки знайшли своє відображення в публікаціях зарубіжних науковців. Основні особливості історіографії класичної давнини, методи греко-римських істориків всебічно розглядаються в публікаціях Х.Батерфілда, М.Гранта, А. Момігліано. Найбільш ґрунтовні дослідження з проблем античної політико-правової думки належать Ж.Колман, Дж.Тромпфу і К.фон Фітцу, які у своїх працях висвітлюють концепції давніх Греції і Риму, розглядають проблеми їх генезису й еволюції, підкреслюють великий творчий потенціал доробку античних авторів для наступних поколінь мислителів.

Отже, аналіз наукової літератури з обраної теми свідчить, що проблема ідейного зв'язку англійської історичної думки доби Просвітництва з античністю ще не була предметом спеціального дослідження, хоча попередниками здійснено вагому роботу в напрямку вивчення англійського Просвітництва в цілому. Переважна більшість наукових публікацій присвячена висвітленню окремих аспектів філософії, літератури, суспільно-політичної та історичної думки Просвітництва. Можна твердити, що проблеми змісту Просвітництва, його характерних рис певною мірою розв'язані, тоді як розробка питання рецепції ідей греко-римських авторів просвітителями тільки-но окреслена. Окремі науковці визнавали важливу роль античної спадщини в розвитку просвітницької ідеології взагалі й історичної науки Англії зокрема, але лише на рівні констатування, отже, ця проблема не може вважатися вирішеною з належною глибиною. Маловивченою залишається історична думка Англії доби Просвітництва, зокрема, проблема її витоків. Тому створення комплексного дослідження, у якому було б визначено місце античності в історичній думці англійського Просвітництва, уявляється цілком назрілим науковим завданням.

Джерельна база дисертації надзвичайно широка і багатопланова, значну її кількість становлять документи з фондів Британської бібліотеки. Оскільки тема дослідження безпосередньо пов'язана з двома історичними епохами - античністю і Просвітництвом, то в огляді джерел подані документи обох періодів. Однією з істотних особливостей матеріалів, які належать до епохи Просвітництва, є велика кількість опублікованих документів, що пояснюється високим рівнем розвитку друкарства в Англії XVII-XVIII ст. Проте слід відзначити, що багато з них не у подальшому не перевидавалися. Інша важлива риса джерельної бази полягає в тому, що чимало джерел подано мовою оригіналу, що істотно перешкоджає висвітленню проблем англійського Просвітництва в цілому.

Джерела класифіковано автором за формальними ознаками та, докладніше, за походженням. За формальними ознаками вони поділяються на опубліковані та неопубліковані. На підставі класифікації джерел за походженням їх поділено на відповідні групи.

Першу групу джерел становлять документи державних органів. У першу чергу це королівські укази і парламентські закони, аналіз яких дає уявлення про характер політичних процесів досліджуваного періоду.

Друга група містить документи наукових і громадських організацій, до яких відносяться матеріали Королівського наукового товариства, Товариства антикварів, Товариства дилетантів. Джерела цієї групи свідчать про те, що в Англії за доби Просвітництва тривав активний процес формування організованої, колективної форми наукової діяльності.

Матеріали філософського характеру репрезентують велику групу джерел, що розподіляються на дві підгрупи: історико-філософські твори епохи Просвітництва й античності.

Джерела, що належать до епохи Просвітництва, поділяються на документи історико-філософського, етичного і політичного спрямування. Історико-філософські й етичні джерела характеризують основні світоглядні заснування англійських просвітителів, їх ставлення до Бога, природи і людини. Джерела суспільно-політичної спрямованості свідчать про інтерес просвітителів до проблем державного устрою. Античні джерела цієї групи не можуть бути чітко розподілені за тематичною ознакою, оскільки переважна їх більшість представляє нерозчленовані дослідження природи, людини і суспільства. Твори Платона, Аристотеля, епікурейців і стоїків, до яких найчастіше зверталися просвітителі, дозволяють нам виявити основні точки перетину світоглядних парадигм двох досліджуваних епох - Просвітництва й античності.

До іншої групи джерел належать історичні твори. Аналіз документів доби Просвітництва показує, що англійські просвітителі значну увагу приділяли теоретико-методологічним проблемам історичної науки. Вони намагалися розкрити закономірності історичного процесу, визначити його головні чинники, прагнули усвідомити причинно-наслідковий зв'язок не тільки подій і явищ історії, але й окремих її періодів. Праці Е.Гіббона, Дж.Джілліса, В.Мітфорта, Н.Хука пов'язані з вивченням історії Греції і Риму в цілому і свідчать про стійкий інтерес до античної давнини в англійському суспільстві. Аналіз творів греко-римських авторів показує, що багато їх ідей знайшли відображення в історичних побудовах англійських мислителів доби Просвітництва.

Твори художньої літератури як джерело дають нам загальне уявлення про “дух” епохи і відбивають погляди, переконання, інтереси, прагнення та сподівання людини античності і Просвітництва.

Яскравий і різноплановий за характером матеріал містять документи епістолярного жанру (листи, щоденники, автобіографії). Вони розкривають внутрішній світ людини, допомагають усвідомити епоху “зсередини”. З документів епохи Просвітництва необхідно передусім відзначити “Автобіографію” Е.Гіббона, що інформує про етапи життя і творчості видатного англійського історика, еволюцію його суспільно-політичних та історичних поглядів. Значний інтерес становлять щоденники і листи англійських мандрівників, учасників Великої Подорожі, які свідчать про надзвичайну популярність усього, що було пов'язане з історією античності. Важливим джерелом є також неопубліковане листування В.Гамильтона з його племінником сером Гревіллем, яке містить багатий фактичний матеріал про стан археологічних розкопок в Англії й Італії Античні документи цієї групи становлять листи Сенеки, Саллюстія і твір Марка Аврелія “Наодинці із собою”, що передають складний і багатогранний світ інтересів античної людини.

Важливим джерелом дисертації є науково-довідникова література доби Просвітництва: каталоги, путівники, описи історичних пам'яток, енциклопедії. Дані документи свідчать про становлення наукового підходу до знань, який виявлявся в прагненні класифікувати і систематизувати науковий матеріал, про досягнення англійських просвітителів у галузі вивчення античної історії, про своєрідний “античний бум”, що охопив англійське суспільство того часу.

Отже, огляд і аналіз джерел з означеної проблеми уможливлюють висновок, що рівень документального забезпечення дисертації є достатнім і дає можливість для ґрунтовного й об'єктивного дослідження обраної теми.

Методологічна основа дослідження враховує багатовекторність завдань дисертації та її науково-суміжний характер (історичний, філософський, історіографічний, політологічний). Тому в основу роботи покладено комплексний та гуманітарний підходи, що ґрунтуються на принципах історизму, науковості, об'єктивності й плюралізму, а також основні теоретичні розробки французької школи “Анналів”, спільне використання яких сприяє адекватному пізнанню минулого, розкриттю багатовекторного поля проблем, пов'язаних із досліджуваною в науковій роботі темою. Методологічній сутності зазначеної у дисертації проблеми відповідають такі методи дослідження: системний, історико-генетичний, порівняльний (стратегія асинхронного крос-темпорального порівняння), типологічний, культурно-історичний і контент-аналізу. Такий методологічний підхід дозволяє об'єктивно розкрити наукове значення й основні тенденції розвитку історичної думки Англії доби Просвітництва, виявити її основоположні ідеї і концепції у зв'язку з ідейною спадщиною античності.

У другому розділі “Умови розвитку і теоретичні основи англійського Просвітництва” розглядаються соціально-економічні, політичні й ідейно-культурні основи становлення і розвитку просвітницького світогляду, у рамках якого відбувалося формування історичної думки Англії, аналізуються характерні риси й основні ідеї англійського Просвітництва, а також доводиться його спільність з античним світобаченням.

Епоха Просвітництва була важливим періодом в історії Англії, який характеризується трансформацією соціально-економічних, політичних структур і духовно-культурних основ англійського суспільства. Англія займала головні позиції серед європейських країн, і в економічному, політичному та соціальному плані значною мірою відрізнялася від континентальних держав. В економічній сфері відбувався бурхливий розвиток і зміцнення капіталістичних відносин, що ознаменувалося переходом від традиційного аграрного до промислово розвиненого суспільства з масовим виробництвом і ринковою економікою, у політичній - зміцнювалася конституційна монархія, яка обмежувала королівську владу за рахунок передачі парламенту частини функцій монарха в законодавчій, фінансовій і судовій галузях.

Ці найважливіші зміни викликали до життя наукову і світоглядну революцію, яка кардинально змінила світогляд людини доби Просвітництва. Нова інтелектуальна система була пов'язана з глибоким проривом у природознавстві, що привело до значного розповсюдження в англійському суспільстві ідей раціоналізму і секуляризму. Просвітницька епоха перебувала під значним впливом філософії Ф.Бекона і космології І.Ньютона, які величезною мірою сприяли руйнуванню традиційних теологічних уявлень, зміцненню віри в могутність людського розуму. Вагоме значення для становлення просвітницької ідеології мала антична ідейна спадщина з її чітко вираженою раціоналістичною спрямованістю. Англійські мислителі вбачали в античності “золотий вік” людства, епоху процвітання наук, мистецтв і релігійної свободи. Вони спиралися на праці античних авторів, на їх авторитет і знання, вважали за необхідне вивчати “думки, звичаї, релігії і форми правління класичної давнини”, що, на їх погляд, сприятиме прогресу просвітництва і розвитку культури.

Просвітництво, народжене в цих умовах, своїми ідеями являло собою максимальне втілення “духу” часу і вимог епохи. Це був широкий ідейно-культурний рух, основними рисами якого можна вважати раціоналізм, секуляризм, антропоцентризм, оптимізм. Раціоналізм становив внутрішній стрижень світогляду Просвітництва. Просвітителі були переконані, що природа упорядкована розумно, включаючи природу людини, і може бути пізнана раціональними засобами. Англійські мислителі довіряли розуму, а не вірі, раціоналістичному світобаченню, а не божественному одкровенню. Вони закликали викорінювати незнання і фанатизм, прагнули очистити релігію від забобонів. Водночас необхідно відзначити схильність просвітителів до ідей деїзму і віротерпимості. Вони з різким неприйняттям ставилися до атеїзму, оскільки не заперечували Бога, і вважали, що не можна переслідувати людину за її прихильність до тієї або іншої релігії. Антропоцентризм був фундаментальним принципом просвітницького світогляду і характеризувався інтересом до людини, її природи, яка вважалася незмінною, розумною і суспільною. Вони були впевнені в силі і могутності людського розуму. Звідси бере свій початок оптимізм просвітителів, їх переконаність у можливості постійного удосконалення людини.

І античному світобаченню були притаманні практично усі вищеназвані риси просвітницького світогляду. Для античності, як і для Просвітництва, були характерні раціоналізм і секуляризм, хоча розуму греко-римські мислителі і не надавали такого всеосяжного значення, як їх англійські послідовники. Обидві епохи розуміли дійсність як субстанціонально однорідне, але предметно структуроване утворення, у якому все перебуває у взаємозв'язку, і де панує розумний початок. Ідея мислителів класичною доби про єдність і структурованість буття була фундаментом уявлень про існування першопричини всього сущого, що оголошувалося чистим розумом, або Богом. Надалі вона знайшла своє втілення в деїстських поглядах англійських просвітителів. Розглядувані епохи зближувала і критика релігійних вірувань. Мислителі античності і Просвітництва намагалися очистити релігію від марновірств і хибних поглядів, а на місце традиційних релігійних вірувань поставити чисту релігію філософів. Обидві епохи відрізняв значний інтерес до людини. Світ людини органічно включався у світ природи. Сама людська природа із притаманними їй споконвічно заданими атрибутами, під якими мали на увазі розумність і соціальність, визнавалася незмінною. Як істота, наділена розумом, людина ототожнювалася з мислячим агентом дійсності, спроможним перетворювати як саму дійсність, так і саму себе. Тому для обох епох характерні оптимізм, віра в можливість удосконалення людини.

Отже, світогляду Просвітництва й античності властива тісна внутрішня близькість в основних змістовних характеристиках. Саме цією спорідненістю і пояснюється великий інтерес англійських просвітителів до ідейної спадщини й історії античності.

Третій розділ “Англійське антикознавство в епоху Просвітництва” присвячений розгляду проблем становлення антикознавства на основі нових підходів в історичній науці Англії доби Просвітництва.

За часів Просвітництва історію вважали фундаментом всіх наук, що стосуються людини. Просвітителі прагнули розкрити закономірності історичного процесу і на їх підставі пояснити історію людства. Вони зробили значний внесок у спростування божественної санкції, яку проповідували теологи при поясненні суспільного розвитку, і твердили, що історичні події слід пояснювати природними причинами, а не волею Бога.

В рамках англійської історичної науки в цей час бурхливо розвивалися два основні напрями: антикваризм - широкий культурний рух, головною метою якого був пошук, збір та критика історичних джерел, і “філософська” історія. Кожен із них мав значний вплив на становлення і розвиток англійського антикознавства. Антикваризм відігравав значну роль в оформленні допоміжних історичних дисциплін, таких, як археологія, нумізматика, джерелознавство, епіграфіка. Антиквари інтенсивно накопичували історичний матеріал, збирали і публікували історичні документи. Саме в колекціонуванні і введені до наукового обігу чималої кількості античних джерел полягає одна з головних заслуг антикваризму. Інша його заслуга - це розширення поняття “історичне джерело” (з'являється поняття “матеріальне джерело”), а також становлення елементів джерелознавчої критики.

У процесі накопичення історичного матеріалу виникали колективні форми антикварних дослідів. У 1707 р. в Лондоні організовується Товариство антикварів, а в 1728 р. в Единбурзі - Шотландське товариство аматорів старожитностей, головною метою яких було колекціонування, вивчення й аналіз пам'яток історії. Розквіт англійського антикваризму пов'язаний із діяльністю Товариства дилетантів, заснованого в 1732 р. Членами Товариства організовувалися експедиції антикварів, архітекторів і художників із метою дослідження пам'яток античності (експедиції Дж.Стюарта і Н.Реветта в Афіни, Р.Вуда і Дж.Даукінса в Грецію, Сирію, Палестину, Єгипет, Іонічна експедиція Р.Чендлера, Н.Реветта і В.Парса). Коштом Товариства видавалися книги з історії й культури античності. “Золотий вік” англійського антикваризму пов'язаний із початком розкопок у Геркуланумі (1720 р.) і Помпеях (1748 р.), які викликали справжній “античний бум” в Англії. Сотні англійців вирушили на континент, щоб побачити руїни античних міст. Подібні подорожі ввійшли в історію з назвою Велика Подорож і сприяли накопиченню знань про античність, поширенню ідеалів греко-римської культури та мистецтва в англійському суспільстві, створенню великих колекцій пам'яток давніх Греції і Риму, що, у свою чергу, привело до відкриття перших музеїв (Британського музею, Шотландського національного музею старожитностей).

Справжнє наукове вивчення античної історії в Англії розпочинається з поширення і утвердження в просвітницькому науковому середовищі філософської історії. Послідовники цього напряму, до якого можна віднести більшість англійських істориків-просвітителів, ставили собі за мету поєднати історію з філософією задля відкриття загальних закономірностей історичного процесу. Значну увагу історики-філософи приділяли вивченню і ретельному добору використовуваних у їх роботах джерел. Тим самим вони намагалися подати найбільш об'єктивний, на їх погляд, виклад подій минулого.

Дослідження представників історико-філософського напряму характеризуються великою тематичною розмаїтістю. Саме історики-філософи (лорд Болінгброк, К.Макфоргюр, Дж.Глейг) почали займатися власне античною історіографією як дисципліною, що вивчає творчий доробок мислителів давніх Греції і Риму. Певну увагу вони приділяли теоретико-методологічним засадам античної історіографії, досліджували принципи і методи античних істориків. За критерій оцінки історичних творів стародавності вони брали вірогідність і неупередженість автора. У добу Просвітництва вперше здійснюються спроби періодизації античної історії. Революційно для свого часу до цього питання підійшли упорядники енциклопедії “Британніка” (“Britannica”) В.Макфоргюр і Дж.Глейг. В основу своєї періодизації енциклопедисти поклали не поділ історії за роками правління того або іншого правителя, а значущі події, які справили найбільш істотний вплив на хід античної історії. Періоди античної історії не були прив'язані до якоїсь окремої держави. Події, що відбувалися в Греції, Римі та інших державах стародавнього світу, розглядалися синхронно і в їх взаємозв'язку.

Історики-просвітителі вагому увагу приділяли проблемам політичної, соціально-економічної і культурної історії античності. Так, В.Мітфорд розробив концепцію вільного громадянства в грецьких полісах і вважав, що воно зіграло позитивну роль в історії давньої Греції. Н.Хук переважно займався вивченням політики римських імператорів щодо Сенату. Д.Юм цікавився економіко-політичними аспектами історії давніх Греції і Риму. Граф Шефтсбері значну увагу приділяв проблемам розвитку античної культури. Він вважав, що мистецтва і науки залежать від форми державного устрою і можуть процвітати лише за умов існування вільної системі правління. Е.Гіббон, автор фундаментальної праці “Історія занепаду і падіння Римської імперії”, намагався з'ясувати причини падіння могутньої Римської держави, відкриття яких, на його погляд, може відвернути в майбутньому повторення долі Риму іншими державами.

Отже, класична давнина викликала всебічний інтерес у англійських мислителів доби Просвітництва. Саме до цього періоду можна віднести початок комплексного вивчення історії античності.

В четвертому розділі “Рецепція ідейної спадщини античності в історичній думці англійського Просвітництва” розглядається місце ідейної спадщини класичної давнини в історичній думці доби Просвітництва, а також доводиться наявність рецепції ідей греко-римських авторів в історичних побудовах англійських просвітителів.

Аналіз джерел свідчить, що ідейна спадщина давніх Греції і Риму справила значний вплив на теоретичні побудови англійських просвітителів, значна частина яких була, по суті, переосмисленням античної історичної і філософської думки. Мислителі Просвітництва приділяли особливу увагу методологічним аспектам історичної науки, прагнули визначити її основні функції, мету і завдання, знайти закономірності в історичному процесі. При цьому вони зверталися до досвіду античності.

Уявлення про дидактичну історію як наставницю життя, висунуте греко-римськими авторами, знайшло відображення в просвітницькій історіографії. Для мислителів обох епох історія була школою мудрості і моралі, скарбницею повчальних прикладів, кращим засобом для удосконалювання природи людини, її розуму і моральних якостей. Ідею Фукідіда і Полібія про необхідність вивчення історії державними діячами поділяли лорди Честерфілд і Болінгброк. Вимога Лукіана, Полібія і Цицерона триматися істини при написанні історичних творів стала обов'язковою у працях Болінгброка, Дж.Глейга, К.Макфоргюра, Д.Юма, які вважали достовірність фундаментом історичної науки.

Англійські просвітителі виявляли значний інтерес до проблеми спрямованості історичного процесу, що своїм корінням також сягає античності. Аристотель, Платон, Полібій висунули ідею про наявність в історії природних циклів, що втілилася в учення про кругообіг форм правління, класичним вираженням якого була історична концепція Полібія. Розвиток суспільства трактувався істориком як нескінчений рух по колу, у ході якого відбувається послідовна зміна правильних і неправильних форм правління. Основною причиною цього вічного кругообігу є, на його думку, нестійкість кожної окремо взятої форми. Розв'язання цієї проблеми вбачалося в створенні змішаного правління як найкращого і найбільш стабільного. Успішне функціонування такого державного устрою досягається шляхом пропорційного поєднання елементів демократії, аристократії, монархії, які є взаємозв'язаними і рівноправними.

Концепція кругообігу державних форм і учення про змішану форму правління справили помітний вплив на історико-філософську думку епохи Просвітництва. Е.Берк і Д.Юм, як і їх античні попередники, вважали, що основний закон історії - це закон зміни форм правління. Процес цей безупинний і закономірний, оскільки кожна форма є нестійкою за своєю природою і несе в собі свою потенційну протилежність: демократія - анархію, монархія - тиранію. Англійські просвітителі також вважали, що подолати нестійкість окремих форм можна шляхом їх поєднання. Отже, учення античних мислителів про змішану форму правління відбилося у ряді положень просвітницької теорії “поділу влади”. При цьому слід зазначити, що на англійському ґрунті ця теорія набула форми “рівноваги влади” (лорд Болінгброк, Д.Толанд, Д.Юм). Їх спільність очевидна і полягає у визнанні необхідності поєднання різноманітних владних початків, які урівноважували б один одного, що в цілому не тільки стабілізувало би всю систему влади, але й сприяло би процвітанню держави.

Мислителі античності і Просвітництва виявляли великий інтерес до проблеми основних факторів, що впливають на хід історії. Одним з головних чинників вони вважали людину. Улюбленою темою греко-римських авторів і англійських просвітителів були міркування щодо впливу моралі на становище суспільства і держави. Зіпсованість моралі розглядалася ними як головна причина ослаблення держави і її руйнування. Іншим важливим фактором, що впливає на хід історії, представники обох епох вважали географічний, тобто клімат, розташування і розміри держави. Аристотель, Платон, Полібій відзначали, що клімат і рельєф поверхні можуть впливати не тільки на побут і мораль народу, але і на стабільність держави. Ці ідеї у добу Просвітництва оформилися в натуралістичну теорію ролі географічного чинника в історії (Е.Гіббон, А.Фергюсон, Д.Юм).

Отже, численні проблеми, порушені за часів античності, не тільки знайшли висвітлення в теоретичних побудовах англійських просвітителів, але й були творчо перероблені на більш високому науковому рівні.

Висновки

У висновках підсумовуються результати дослідження, основний зміст яких полягає в наступному:

Аналіз наукової літератури дає підстави твердити, що проблема впливу античності на історичну думку англійського Просвітництва дотепер не була предметом спеціального дослідження в історіографії, а тому потребує ґрунтовної розробки і вивчення. Джерельна база дослідження є достатньо репрезентативною для реалізації поставлених у дисертації завдань.

Формування історичної думки в Англії відбувалося у рамках просвітницького світогляду за сприяння нових економічних і соціокультурних умов, які характеризуються соціально-економічною та політичною стабільністю, становленням нових буржуазних відносин, оформленням конституційної монархії у формі парламентаризму, лібералізмом, утвердженням нового світогляду під впливом наукової революції.

Просвітницький світогляд є максимальним втіленням “духу” часу і характеризується раціоналізмом, секуляризмом, антропоцентризмом, оптимізмом. Всесвітньо-історичне значення просвітницької ідеології полягає в прагненні не тільки збагнути реальність, але й змінити її відповідно до основних уявлень свого часу. Просвітителі головну свою мету вбачали у вдосконаленні людського розуму, руйнуванні всіляких забобонів і формуванні нового “освіченого” погляду на світ. Для її розв'язання вони зверталися до історії, яку вважали наукою моральною, покликаною вдосконалювати природу людини.

Англійські просвітителі прагнули осмислити досвід пройденого людством шляху, зробити з нього повчальні уроки. У пошуках відповідей на злободенні питання сучасності вони зверталися до спадщини минулого. Їх особливий інтерес викликала античність, у якій вони вбачали споріднену добу, невичерпне джерело ідей. Порівняльний аналіз характерних рис світобачення обох епох дозволяє зробити висновок про їх тісну внутрішню близькість в основних змістовних характеристиках. І античності, і Просвітництву була притаманна спільність основної світоглядної парадигми, яку можна визначити як панування раціоналізму, секуляризму й антропоцентризму.

Доба Просвітництва відіграла важливу роль у становленні англійської історичної науки. В історії вбачали ключ до щастя і добробуту всього людства. Англійські мислителі прагнули до методологічного обґрунтування історичної науки, до виявлення пружин людської історії. Спільним для представників англійського Просвітництва був інтерес до відкриття закономірностей розвитку суспільства, твердження про пізнаваність історії, активну участь людини в історичному процесі. Англійські просвітителі підійшли до ідеї цілісного причинно-наслідкового аналізу не тільки подій і чинників, але й окремих періодів історії, на основі якого намагалися вивести вічні “філософські уроки” історії.

В епоху Просвітництва надзвичайно зростає інтерес до історії давніх Греції і Риму. Саме у цей час власне і розпочинається комплексне вивчення класичної стародавності. Це було обумовлено захопленням англійських просвітителів античністю, прагненням знайти відповідники сучасному стану країни в минулому Греції і Риму і зробити з цього минулого повчальні уроки. Історична наука в Англії розвивалася у двох напрямах - антикварному й історико-філософському. Антиквари розширили джерельну базу і заклали підвалини допоміжних історичних дисциплін - археології, джерелознавства, нумізматики, епіграфіки і музеєзнавства. До наукового обігу вводилися різноманітні види пам'яток минулого, здійснювалися спроби їх класифікації і систематизації. Значне розповсюдження антикваризму сприяло поступовій популяризації античної культури в англійському суспільстві. Це спричинило масове паломництво англійців по еллінських та італійських місцях, яке одержало назву Велика Подорож, а також виникнення великої кількості історико-культурних товариств, діяльність яких мала важливе значення для розвитку англійського антикознавства. Представники історико-філософського напряму комплексно підійшли до вивчення античної історії, намагаючись показати у своїх працях не тільки політичну, але й соціально-економічну і культурну історію давніх Греції та Риму.