Становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГОПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ ІМ. Г.М. ДОБРОВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

07.00.07. Історія науки і техніки

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ТЕХНІЧНИХ НАУК В УКРАЇНІ У 20-30-ТІ РОКИ ХХ ст.

Виконала Сухотеріна Любов Іванівна

Київ-2005



АНОТАЦІЯ

Сухотеріна Любов Іванівна. Становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст.

У дослідженні на основі широкого кола архівних та друкованих джерел, а також праць українських фахівців у галузі технічних наук показано становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. у загальноісторичному контексті.

Досліджено становлення технічних наук в Україні у 20-ті роки, пошуки організаційних форм розвитку науки, діяльність науково - дослідних кафедр як осередків розвитку технічних наук, розвиток технічних наук у науково-дослідних інститутах.

Розглянуто розвиток технічних наук у 30-ті роки минулого століття, у першу чергу у науково - дослідних інститутах, показані основні напрямки розвитку технічних наук: технічної механіки, гірничої механіки, електрозварювання, енергетики, чорної металургії, сільськогосподарської механіки.

Висвітлені не тільки здобутки і надбання, а й ті величезні труднощі, які доводилося долати представникам технічних наук на шляху розвитку науки і техніки. Показані величезні духовні втрати, яких зазнала Україна через недоліки використання творчого потенціалу технічної інтелігенції, а також внаслідок жорстоких репресій, розв'язаних тоталітарним режимом проти кращих представників українського народу.

У праці значна увага приділена білим плямам в наукових біографіях видатних діячів науки і техніки, повернуто забуті імена. Автором з точки зору історії техніки показано внесок багатьох провідних вчених у розробку оригінальних технічних ідей, технологій, винаходів і створення технічних засобів.

технічний історія науковець інтелігенція



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Логіка реформаційних процесів, які відбуваються сьогодні в економіці, соціально-політичних відносинах, у державотворенні, у непростих духовних пошуках і психологічних трансформаціях українського суспільства, ставить проблеми розвитку науки на одне з провідних місць. Наука є одним з засобів вирішення соціально-економічних і техніко-технологічних проблем держави. У сучасних умовах вона набуває нового статусу, коли наукова спільнота країни і результати її діяльності є підґрунтям для держави у вирішенні її внутрішніх і зовнішньоекономічних завдань. Сьогодні науковий потенціал України не в повній мірі використовується для вирішення складних соціально-економічних проблем, які постали перед нею. За таких умов надзвичайно важливим є використання історичного досвіду. Особливо це стосується періоду 20-30-х років ХХ ст., коли проходило становлення сучасної науки і формування національної інтелігенції, що було пов'язано в першу чергу з заснуванням і функціонуванням національної Академії наук.

Цей історичний досвід необхідно глибоко вивчати і враховувати нині у реформуванні національної науки, у залученні інтелігенції, в тому числі технічної, у процеси перебудови українського суспільства. Наука України має славну історію, вагомі здобутки, всесвітньовідомі наукові школи, міцні традиції зв'язків з виробництвом.

Нагальною потребою сьогодення є така реконструкція минулого, яка дозволить об'єктивно і неупереджено показати дійсний внесок у розвиток науки українських вчених. Перед сучасними істориками науки стоїть завдання розкрити “білі плями” в історичних подіях, відродити забуті імена діячів науки і культури та показати їх справжнє місце в історії науки і техніки. Нині перед істориками науки стоїть завдання створення нової, правдивої історії української науки і техніки. Дослідження цієї проблеми має велике значення: воно сприятиме відновленню повноти історичної пам'яті, поверненню духовних надбань, вилучених, сфальсифікованих або замовчуваних більш як сімдесят років; допоможе активізувати процес реформування сучасної вітчизняної науки, а також дасть змогу їй посісти гідне місце в українському суспільстві.

Розбудова української держави, забезпечення її соціально-економічного поступу потребує нового покоління науковців, без яких неможлива інтеграція України у сучасне цивілізоване суспільство.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у вивченні, узагальненні та систематизації становлення і розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. Це дасть змогу сучасникам дізнатися багато нового про вчених, які репрезентували у 20-30-ті роки минулого століття українські технічні науки у світі, про вчених і інженерів, біографічні свідчення про яких досі були неповними або викривленими. Повернути нашому народові імена українських учених, які були на довгі роки викреслені з вітчизняної історії.

У праці не тільки приділяється значна увага “білим плямам” у наукових біографіях діячів науки і техніки і поверненню забутих імен, а з точки зору історії техніки показано внесок багатьох з них у розробку оригінальних технічних ідей, технологій, винаходів і створення технічних засобів.

Досягнення означеної мети здійснювалось шляхом вирішення таких завдань:

· на основі вивчення наукових, літературних, архівних джерел показати історію становлення і розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст.,

· показати коло проблем, над якими працювали науковці Академії наук України, професорсько-викладацький склад вищих технічних навчальних закладів, інженери-практики;

· простежити не тільки здобутки і надбання, Але й показати ті величезні труднощі, які доводилося долати представникам технічних наук на шляхах розвитку науки і техніки;

· дослідити не тільки внесок провідних вчених та інженерів у розвиток технічних наук, але і їх творчий стиль, найбільш притаманні їм якості, які сприяли плідній праці у вибраних ними галузях науки, показати, що сприяло їх професійному і науковому зростанню, які чинники впливали на досягнення ними найкращих наукових результатів, які притаманні їм риси характеру сприяли формуванню їх як винахідників, першопроходців, новаторів.

· розглянувши творчу спадщину багатьох науковців, з'ясувати, що дало змогу отримати їм вагомі результати, зробити свій внесок у розвиток тієї чи іншої галузі технічних наук;

· показати, яких духовних втрат зазнала Україна через недоліки використання творчого потенціалу технічної інтелігенції за часів тоталітарного режиму.

· проаналізувати процес створення наукових шкіл провідними українськими вченими і як вони впливали на розвиток наукових досліджень в галузях технічних наук.

Об'єктом дослідження є становлення та розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. На широкому історичному тлі, у контексті тогочасних суспільно-політичних обставин автор простежує процес становлення технічних наук в першу чергу в установах Академії наук України, вищих технічних навчальних закладах, безпосередньо на виробництві.

Предметом дослідження є діяльність наукових установ, науково-дослідних кафедр, науково-дослідних інститутів, окремих вчених з розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст.

Методи дослідження. Досягнення мети та завдань ґрунтується на принципах історичного аналізу та наукової об'єктивності, на базі пріоритету документальних фактів. Автор застосувала аналітичний, порівняльний, системний і конкретно-історичний, біографічний методи, а також принцип логічного обґрунтування, що дало змогу проаналізувати процес становлення і розвитку технічних наук, глибше збагнути суть цього явища. Дослідження є багатоплановим, воно переплітається з низкою конкретних дисциплін, зокрема історією України, культурологією.

Хронологічні межі дослідження - 20-30-ті роки ХХ ст. Початок дослідження пов'язаний із завершенням української революції та національно - визвольного руху, переходом від війни до миру. В 20-ті роки відбувалися пошуки організаційних форм ведення наукових і технічних досліджень, освітянськї справи, і, як наслідок, наприкінці 20-х років основною ланкою наукової системи України став науковий інститут. На наступному етапі (30-ті роки), що проходив у кардинально нових політичних і соціально-культурних умовах, в умовах формування тоталітарного режиму, відбувалась розбудова радянської моделі науки. 1929 рік, названий Сталіним роком “великого зламу”, фактично став рубежем появи ідеології сталінізму, початком формування в СРСР тоталітарного режиму. Створення його тривало протягом наступних років, і у доповіді на ХУІІІ з'їзді ВКП(б) у 1939 році Сталін підвів “вирішальні підсумки” будівництва соціалізму, розвитку радянської держави, “досягнень” у галузі культури, освіти, науки.

Важливим завданням сучасної історії науки і техніки є дослідження становлення і розвитку технічних наук і робіт українських вчених над розв'язанням складних наукових і технічних проблем у цей період історії України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається перш за все темою, яка досі не становила об'єкт спеціального комплексного наукового дослідження, тобто у новітній вітчизняній історії науки і техніки вперше здійснено спробу цілісного дослідження історії становлення і розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. на основі численних архівних матеріалів та опублікованих документів, а також результатів наукових досліджень.

· Вперше було визначено ступінь наукової розробки проблеми історії становлення та розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки минулого століття, введено до наукового обігу документи і матеріали, які зберігаються в архівосховищах Києва, Одеси та ін.

· Вивчення наукової спадщини вчених, які займалися проблемами технічних наук, дозволило дійти висновку, що творча спадщина багатьох представників технічних наук, які зробили помітний внесок у розробку складних наукових проблем в різних галузях технічних знань, й досі належним чином не вивчена.

· По-новому проведено історико-теоретичний аналіз тих соціально - економічних умов, які існували в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. і які по-різному впливали на становлення технічних наук в Україні: з одного боку - створення нових науково-технічних напрямів, а з іншого - великі втрати науково - технічного потенціалу в першу чергу через нечувані репресії, мілітаризацію науки, в результаті яких загинули сотні і тисячі науковців.

· Докладно проаналізовано особливості державної політики у 20-30-ті роки ХХ ст. в Україні щодо створення відповідних умов для творчої праці українських вчених-представників технічних наук, які працювали над розробкою складних питань у різних галузях технічних наук .

· Показано, що розвиток технічних наук в Україні в досліджуваний період здійснювався науковцями в установах Академії наук, професорсько-викладацьким складом у вищих технічних навчальних закладах та інженерами - практиками безпосередньо на виробництві.

· Досліджується особистий внесок багатьох представників технічної інтелігенції в постановці і вирішенні багатьох складних наукових і технічних проблем, у першу чергу тих, що були безпосередньо пов'язані з виробництвом. Показано реорганізацію системи наукових установ у 20-30-ті роки ХХ ст.

· Простежено формування наукових шкіл в галузі технічних наук: К.К. Симінського і С.В. Серенсена (механіка деформованого твердого тіла); О.М. Динника (теорія пружності, будівельна та гірнича механіка); Є.О. Патона (зварювання, нові матеріали та технології); Г.Ф. Проскури (гідро - та аеромеханіка); М.М. Федорова (гірнича механіка); Л.В. Шубнікова (кріогеніка).

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки дисертаційного дослідження, а також уведені до наукового обігу документальні матеріали сприятимуть удосконаленню теоретичного арсеналу сучасної вітчизняної історії науки і техніки. Робота сприяє подальшому формуванню нових підходів до аналізу історії України 20-30-х років ХХ ст. Теоретико-методологічні розробки дослідження можуть бути корисними для підготовки узагальнюючих праць з новітньої історії України, історії науки і техніки в Україні, при викладанні курсів історії української культури, історії науки і техніки в технічних вузах, в історико-краєзнавчій роботі. Результати дослідження можуть слугувати також при розробці принципів сучасної політики держави в галузі науки і техніки. Матеріали дослідження сприятимуть підвищенню авторитету вітчизняної науки і техніки.

Результати дослідження вже відіграють прикладну роль у навчальному процесі вищої школи: з ініціативи автора в Одеському національному політехнічному університеті з 1991 року викладається курс “Історія інженерної справи”, який вивчають студенти всіх спеціальностей як денної, так і заочної форм навчання. Програма курсу і навчальний посібник для допомоги студентам в освоєнні курсу розроблені автором.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок з напрямками наукових досліджень Центру досліджень науково - технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, визначено мету і завдання дослідження, об'єкт та предмет, обґрунтовані хронологічні межі дослідження, подано методи дослідження, показана наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації впровадження результатів праці, можливостей їх теоретичного і практичного використання.

У першому розділі - “Джерельна база дослідження та історіографія проблеми” - розглядаються джерельна база та сучасний стан наукової розробки проблеми.

У підрозділі 1.1.“Характеристика джерельної бази дослідження” описані основні джерела дисертації. Загальний обсяг джерельного матеріалу можна умовно поділити на п'ять груп: праці українських вчених з проблем технічних наук, архівні матеріали, опубліковані документи, матеріали періодичних видань, спогади та мемуарна література.

До першої групи належать наукові праці провідних українських вчених в галузі технічних наук М.М. Давиденкова, О.М. Динника, М.В. Корноухова, Г.В. Курдюмова, Є.О. Патона, С.В. Серенсена, П.М. Супруненка, М.М. Федорова, Л.В. Шубнікова та ін.

Для дослідження найважливішими є документи, які зберігаються в архівосховищах. У дисертації використовуються документи і матеріали, які зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). У фонді 331 містяться особові справи вчених: О.М. Динника, металознавця Г.В. Курдюмова, гідролога Є.В. Опокова, ученого в галузі мостобудування та зварювання Є.О. Патона, аерогідромеханіка Г.Ф. Проскури та ін.

В Інституті архівознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського знаходяться особові фонди академіків і членів - кореспондентів Академії наук. Так, Ф. 1. академіка Є.О. Патона, Ф. 105 академіка М.В. Корноухова, Ф. 214 академіка М.М. Федорова.

У державному архіві м. Києва зберігаються особові справи Є.В. Опокова, М.М.Крилова та ін.

У рамках розроблюваної теми проаналізовано документи, які зберігаються в архіві Президії Національної Академії наук України. Тут у фонді 251 також є особові справи академіків П.М. Супруненка та Є.В. Опокова.

У фонді 126 Державного архіву Одеської області зберігаються анкети наукових співробітників та особові справи професорсько-викладацького складу Одеського політехнічного інституту.

Усього в дисертації використано матеріали 20 архівних фондів п'яти архівосховищ України.

Важливим джерелом дисертаційного дослідження є періодичні видання. За даними Є.С. Гендлера в СРСР у середині 30-х років видавалося 388 науково - технічних журналів.

В Україні виходила значна кількість періодичних видань з проблем науки і техніки. Це видання Академії наук “Вісті Всеукраїнської Академії наук” (до 1936 р.), з 1936 року “Вісті Академії наук України”, “Доповіді Академії наук Української РСР”, “Труди природничо-технічного відділу ВУАН”, “Записки кафедри математичної фізики”, “Записки Інституту гірничої механіки”, “Збірник праць інституту технічної механіки”, “Праці Інституту водного господарства”, Журнал індустріально-технічного циклу”, “Інженерний робітник”, “Науково-технічний вісник”, “Сільськогосподарська машина”, “Машина на селі”, “Автогенный работник”, “Нариси з історії техніки”, “Нариси з історії природознавства і техніки”, “Наука і наукознавство”, “Горный журнал”, “Вестник инженеров и техников”, “Фронт науки и техники” та ін.

Окрема група джерел - це збірки документів.

Важливим джерелом є також мемуарна література. Цікаві життєписи залишили Є.О. Патон, Г.С. Писаренко, С.П. Тимошенко, А.М. Терпигорєв та ін.

У підрозділі 1.2.“Історіографія проблеми становлення технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст.” зазначається, що умовно всі праці з даної проблеми можна поділити на три основні напрямки: праці радянських часів, сучасна вітчизняна історіографія, зарубіжна історіографія.

Перший напрямок - це радянська історіографія. У радянській історіографії можна простежити два періоди, які суттєво відрізняються один від одного. Перший період охоплює 30-50 роки минулого століття. Це були часи, коли проходило становлення, зміцнення і розвиток тоталітарної системи і культу особи Сталіна. У цей період історична наука була перетворена в інструмент затвердження культу особи Сталіна. У цілому, в літературі 30-50-х років ХХ ст. історія інтелігенції, в тому числі технічної, подається лише через призму виключно політичних завдань диктатури пролетаріату, а тому вона сфальсифікована. Багато драматичних, а подекуди і трагічних фактів, які відбувалися у тодішньому українському суспільстві, в тому числі нечувані за масштабами і наслідками репресії проти національної інтелігенції, замовчувались. Такі риси притаманні всім без винятку працям того періоду.

Наступний період радянської історіографії охоплює другу половину 50-х -середину 80-х років ХХ ст. Його етапним рубежем став ХХ з'їзд КПРС, який поклав початок ліквідації наслідків культу особи Сталіна. У цілому, критика культу особи після ХХ з'їзду КПРС виявилась поверховою, вона не торкалась глибинних процесів життя суспільства, суті тоталітарного режиму кінця 20-50-х років.

Праці цього етапу також можна згрупувати в декілька груп. По-перше, це загальні праці з історії України.

Другу групу складають праці, присвячені діяльності НАН України.

Матеріали про становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20- 30-ті роки ХХ ст. містять у собі праці, присвячені діяльності вищих технічних навчальних закладів.

Окрему групу складають праці, присвячені розвитку науки в Україні, в тому числі технічних наук.

У радянські часи було опубліковано багато праць про розвиток окремих галузей народного господарства.

Значущий фактичний матеріал про становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки минулого століття наведено у біобібліографічних працях, присвячених життєвому і творчому шляху провідних українських вчених.

Таким чином, огляд літератури з питань становлення і розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. свідчить про те, що за радянських часів була створена досить розгалужена історіографія з цих проблем вітчизняної історії. Однак історико-партійні дослідження другої половини 50-х -80-х рр. не виходили за рамки марксистсько-ленінської методології, були необ'єктивними і, як результат цього, породжували нові “білі плями” або перекручували історичні факти і події. В цей період були викреслені імена багатьох учених-фундаторів вітчизняних технічних наук.

Історичні праці піддавалися жорстокому ідеологічному контролю з боку партійного керівництва, яке визначало, про що і як писати у працях з історії українського суспільства. Більшість праць носила суто інформативний характер, викладала події без коментарів, малювала розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. безпроблемно, подавала тільки позитивний матеріал, замовчуючи труднощі, на які наштовхувалися науковці у своїй творчій праці. Драматичні і трагічні сторінки історії становлення і розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. обходили мовчанкою.

Ще один напрямок - це сучасна вітчизняна історіографія, яка з'явилась в середині 80-х років ХХ ст. у зв'язку з демократизацією суспільства, піднесення національної самосвідомості. Спочатку з'явилась перша хвиля робіт переважно публіцистичних. Ці публікації виконали важливу суспільну функцію: зняття анафеми з багатьох українських вчених, в тому числі представників технічних наук, повернення їх до контексту вітчизняної історії.

Новий історіографічний етап з проблеми становлення і розвитку технічних наук в Україні у 20-30-ті роки минулого століття розпочався з 1991 р., коли була зруйнована комуністична система в СРСР, партійна монополія на правду історії, розпочалася демократизація суспільного життя.

Серед праць сучасних авторів слід відзначити праці С.В. Кульчицького, Ю.І. Шаповала, Г.В. Касьянова, В.М. Даниленка, Ю.В. Павленка, Ю.О.Храмова та інших.

Розглянутий нами сучасний стан досліджень історії українського суспільства 20-30-х років XX ст., в тому числі проблеми становлення і розвитку технічних наук, дає нам змогу зробити деякі висновки.

По-перше, досліджуваний період історії України взагалі і проблема становлення і розвитку технічних наук зокрема, на сучасному етапі характеризується концептуальним переосмисленням.

По-друге, нинішній історіографічний етап відрізняється від попереднього появою великої кількості літератури діаспори, яка раніше з відомих причин заборонялась в Україні.

По-третє, з'явилась історіософська та методологічна література, в якій історичні процеси розглядаються через призму людського виміру; пропонується синтез методологічних підходів для дослідження суперечливих і складних суспільних явищ тоталітарної доби взагалі і проблеми становлення і розвитку технічних наук, зокрема.

По-четверте, сучасна історіографія питання становлення і розвитку технічних наук ґрунтується на джерельній базі, яка постійно оновлюється в наслідок виходу все нових збірників документів і матеріалів, включення в науковий обіг нових, раніше невідомих фактів.

Третій напрямок - це зарубіжні дослідження. Він має свій певний творчий доробок, власні традиції. В першу чергу це узагальнюючі праці з історії України. Наприклад, праці Т. Гунчака, Г.Костюка, М. Шлемкевича, Д. Солов'я, Н.Д. Полонської - Василенко, М. Прокіпа та ін.

Огляд праць зарубіжних дослідників свідчить про те, що ними зроблений певний внесок щодо вивчення проблем історії українського народу у 20-30-ті роки ХХ ст. взагалі, в тому числі дослідження становлення і розвитку технічних наук зокрема.

Разом з тим, дослідники зазначають, що сьогодні бракує узагальнюючих праць з історії становлення і розвитку технічних наук у тоталітарну добу в Україні. Тому вибрана тема дисертаційного дослідження “Становлення і розвиток технічних наук в Україні у 20-30-ті роки ХХ ст. у загальноісторичному контексті” є актуальною, своєчасною і дуже потрібною з огляду на розвиток сучасної української історії науки і техніки.

Розділ другий “Наука і радянська влада у 20-30-ті роки ХХ ст.” присвячений вивченню конкретно-історичних подій, які відбувались в Україні у 20-30-ті роки минулого століття і які впливали на становлення і розвиток технічних наук.

У підрозділі 2.1. “Наука і влада” показані складні і суперечливі відносини, що склалися між радянською владою і науковцями. Наукова громадськість на той час складалася перш за все з так званої “старої” інтелігенції, яку влада вимушена була залучати до соціалістичного будівництва. До цієї частини інтелігенції влада ставилася з недовірою, і репресії, які розпочались з середини 30-х років, у першу чергу торкнулись її. У той же час влада намагалася швидкими темпами виховати “нову” інтелігенцію з робітників і селян. Таким чином, колізія відносин між системою влади і представниками науки у перше післяреволюційне десятиліття визначалася протиріччям.

Підрозділ 2.2. Радянська влада і технічна інтелігенція у 20-ті роки ХХ ст.” Аналізується політика радянської влади щодо впровадження нової економічної політики. Кризові явища, які спостерігалися в суспільстві після закінчення громадянської війни, змусили В.І. Леніна кардинально переглянути соціально-економічний курс, що здійснювався під час громадянської війни. На Х з'їзді РКП(б), що відбувся у березні 1921 р., було прийнято рішення відмовитися від політики продрозкладки, яка була замінена продовольчим податком, з впровадженням якого почався період непу. Незабаром були видані резолюції, що узаконювали свободу внутрішньої торгівлі і надання концесій приватним підприємцям, дозвіл створювати дрібні приватні підприємства та ін. Усе це, незважаючи на те, що з весни 1921 р. у країні розпочався голод, сприяло початку оздоровлення економічного життя. Якщо впровадження непу позитивно вплинуло на економічну ситуацію в країні, то політична ситуація залишалась складною. У партії загострилась боротьба нібито з принципових питань будівництва соціалізму. Насправді це була жорстока боротьба за контроль над самою партією. Помітним явищем цього періоду було проведення політики коренізації, український різновид якої дістав назву українізації. Завдяки політиці українізації відбулися істотні зрушення в бік підвищення питомої ваги українців у складі керівного персоналу, в тому числі у науці в цілому і технічних науках.

Розповідається про те, як у першому післявоєнному десятилітті складалися взаємовідносини більшовицької влади з технічною інтелігенцією. З одного боку це були внутрішні потреби творчої інтелігенції, що зберегла власну моральну гідність і могла вільно реалізовувати свій інтелектуальний потенціал, а з іншого боку - заідеологізованої влади, яка вже набувала тоталітарні риси і ставила собі за мету перетворити особистості у засіб для досягнення своїх власних цілей.

У підрозділі 2.3. “Роки великого зламу” розкривається суть “великого зламу” на межі 20-30-х років, яка полягала в одержавленні не лише громадсько-політичного життя, а й економічного. У цей період відбувався процес формування культу особи Сталіна і тоталітарної системи в СРСР.

У підрозділі 2.4. “Україна на рубежі 20-30-х років” досліджуються ті процеси, які відбувалися в економічному, соціально-політичному, культурному, науковому житті українського суспільства на рубежі 20-30-х років. 1929 рік виявився рубіжним. Радянське партійно-державне керівництво на чолі зі Сталіним відмовилося від непу.

Підрозділ 2.5. “Великий терор і репресії 1937-38 рр.” розповідає про те, як у 30-ті роки сталінська система перейшла до широкого й систематичного терору проти власного народу. Пояснити масові репресії Й. Сталіна можна лише тим, що він завдавав упереджуючи ударів по тих соціальних групах та прошарках населення, які потенційно могли виступити проти його самовладдя. І в першу чергу це стосується інтелігенції, яка була найбільш освіченою і найбільш свідомою частиною населення.

Підрозділ 2.6. “Мілітаризація науки і техніки” показує, що складне міжнародне становище, а також політика існуючої радянської влади - всюди шукати ворогів, призвели до того, що промисловість досить швидко почала працювати на військові потреби.

У третьому розділі “Становлення технічних наук в Україні у 20-ті роки” розглянуто процеси, пов'язані із створенням відповідних умов для початку розбудови технічних наук в Україні у 20-ті роки минулого століття.

Підрозділ 3.1.присвячено “Реформуванню системи вищої освіти в Україні”. Доведено, що швидкий розвиток промисловості обумовив необхідність прискореної підготовки великої кількості інженерних кадрів. Це спричинило реорганізацію системи вищої освіти, суть якої полягала у створенні замість універсальної школи, що випускала кадри широкого профілю, нових спеціалізованих навчальних закладів, які могли готувати фахівців для певних галузей господарства і культури.

У підрозділі 3.2. “Пошуки організаційних форм науки в Україні у 20-ті роки. Науково-дослідні кафедри - осередки розвитку технічних наук” показано, що на початку 20-х років в Україні йшли пошуки найбільш оптимальної форми організації науки. У зв'язку з тим, що після революції і громадянської війни країна опинилася в досить скрутному економічному становищі, не вистачало коштів, досвідчених фахівців, була слабка матеріально-технічна база, було вирішено, що за таких обставин найбільш доцільною формою організації науки будуть науково-дослідні кафедри. Такі кафедри створювалися переважно при вищих учбових закладах, де вони прагнули мати хоча б елементарну матеріальну базу і при цьому були б відокремленими від навчального процесу самостійними установами. Усього в Україні на початку 20-х років було організовано 84 науково-дослідні кафедри. З них - 20 технічних кафедр з 59 дійсними членами, 47 науковими співробітниками та 83 аспірантами. Профіль їх роботи формувався на основі традицій досліджень, накопичених в тій чи іншій установі, кваліфікації провідних співробітників, а також залежно від потреб народного господарства.

У дисертації досліджується діяльність науково-дослідних кафедр при Харківському технологічному інституті. Напрямками діяльності кафедри гідромеханіки та авіації було теоретичне і експериментальне вивчення питань гідромеханіки, гідротехніки, авіації та авіабудування. Науковці кафедри інженерно-будівельних наук теоретично і практично вивчали питання інженерно - будівельної справи, зокрема вплив на будівельні матеріали фізичних та хімічних агентів. Наукові співробітники кафедри машинобудування досліджували проблеми тепловозобудування і транспорту, сільськогосподарських машин і знаряддя, тракторобудування. На кафедрі механічної технології металів здійснювалися дослідження в галузі обробки металів, гартування, ливарної справи, виробництва високоякісного чавуну. Співробітниками кафедри теплотехніки розроблялися питання теорії та практики теплотехніки.

При Дніпропетровському гірничому інституті було створено 4 науково - дослідні кафедри. На кафедрі гірничого мистецтва здійснювалися дослідження з розробки родовищ корисних копалин. Напрямками діяльності кафедри металографії та механіко-термічної обробки металів було всебічне теоретичне і дослідне вивчення питань вальцювання, ливарної справи та ін. Перед кафедрою металургії постало завдання вивчення питань коксування і металургії чавуну, сталі і зокрема їх застосування до донецького вугілля і криворізьких залізних руд. Провадилися дослідження металургійних властивостей залізних руд Кривого Рога, вітчизняного методу коксування кам'яного вугілля. На кафедрі механіки теоретично і практично вивчалися питання технічної, теплової та будівельної механіки.

Науково-дослідні кафедри при Київському політехнічному інституті займалися розробкою таких наукових проблем: на кафедрі інженерно-будівельних наук вивчалися теоретичні і практичні питання інженерно-будівельної справи; кафедрою механічної технології проводились дослідження методу ударних випробувань, а також у галузі ливарної справи й процесу різання металів та ін. Перед кафедрою теплотехніки постало завдання розробки проблем теорії і практики теплотехніки: розрахунок регенеративного циклу, передача тепла випромінюванням, поліпшення коефіцієнта корисної дії парових турбін та ін. Науковцями кафедри електротехніки розроблялися питання електротехніки.

Кафедрою сільськогосподарської механіки при Київському сільськогосподарському інституті досліджувалися характеристики сільськогосподарських машин, розробка питань раціонального конструювання та використання їх в умовах України.

При Одеському політехнічному інституті були створені дві науково-дослідні кафедри: інженерно-будівельних наук та прикладної механіки. Завданням кафедри інженерно-будівельних наук було всебічне теоретичне і практичне вивчення питань інженерно - будівельної справи: дослідження ґрунтів, сили удару сулоїв (великих хвиль) на берегові споруди тощо. На кафедрі прикладної механіки здійснювалися дослідження у галузі суднобудування, теплотехніки, електротехніки, гідротехніки та ін.

У дисертаційному дослідженні показано, як наукові результати, що були отримані колективами науково-дослідних кафедр швидко впроваджувались у виробництво. Науково-дослідні кафедри стали важливими осередками підготовки висококваліфікованих кадрів для науково-дослідних і навчальних закладів країни.

У підрозділі 3.3. “Розвиток технічних наук у вищих навчальних закладах” показано, що в досліджуваному періоді викладачі вищих технічних навчальних закладів працювали над розробкою важливих наукових проблем у галузі технічних наук. Потужними науковими центрами стали вищі технічні навчальні заклади Дніпропетровська, Харкова, Києва, Одеси на інших великих міст країни.

Так у Харкові науково-дослідну роботу на замовлення промисловості здійснював професор В.М. Маковський, який з 1932 р. очолював кафедру турбобудування Харківського механіко-машинобудівного інституту. Він заслужено вважається одним із засновників школи радянського турбобудування. За проектом В.М. Маковського та його співробітників у 1940 р. на Харківському турбогенераторному заводі була створена стаціонарна газова турбіна на 1000 кінських сил. У передвоєнні роки відомий конструктор авіаційних двигунів А.М. Люлька, який працював у Харківському авіаційному інституті у 1933 - 1939 рр., розробив проект авіаційної турбіни, що мало важливе значення для авіаційної промисловості.

Систематичну науково-дослідну роботу проводив колектив Дніпропетровського гірничого інституту, де ще за роки відбудовчого періоду під керівництвом академіків О.М. Терпигорєва і Л.Д. Шевякова створилася відома школа з гірничої справи, яка і досі користується заслуженим визнанням і авторитетом у нашій країні і далеко за її межами. Учені інституту провели велику роботу щодо вивчення і освоєння вугільних родовищ Донбасу й інших районів країни. На початку другої п'ятирічки інститут встановив міцні зв'язки з усіма головними вугільними басейнами СРСР: Донбасом, Кузбасом, Карагандою, залізорудним басейном Кривого Рогу, надавав їм вагому наукову і технічну допомогу. У 1933 р. кафедри і проектні бюро інституту розробляли такі теми: керування покрівлею шахт, безперервний потік вугілля, навантажувальні й розвантажувальні машини, електроосвітлення забоїв, електровози, поліпшення умов праці, техніка безпеки та інші, що мали велике наукове і практичне значення.

Важливі дослідні роботи у 30-х роках ХХ ст. здійснені з питань рудникового транспорту: з кінематики та динаміки транспортних машин, по створенню досконалих приводів та скреперних установок, витягальних лебідок, стрічкових транспортерів та ін. Ці проблеми успішно розробляли О.О. Співаковський, М.С. Поляков (Дніпропетровський гірничий інститут), Є.Ф. Меллер, О.М. Виродов (Донецький індустріальний інститут) та ін. Завдяки дослідженням М.С. Полякова та його співробітників був створений новий конвеєрний привід, що дозволило відмовитись від імпорту цього устаткування.

У підрозділі 3.4. “Створення науково-дослідних інститутів і розвиток в них технічних наук” аналізується процес створення перших науково-дослідних інститутів в Україні. Простежується, як відбуваються наукові дослідження в Інституті технічної механіки при ВУАН. Головними напрямами дослідження стало вивчення міцності матеріалів будівель і машин, проблеми будівельної механіки. Здійснилися перші експериментальні роботи з питань матеріалознавства. Описано основні етапи заснування науково-дослідного Інституту водного господарства. Своїм головним завданням інститут ставив комплексне дослідження і вивчення водних ресурсів УРСР і найраціональніше їх використання для розвитку господарства України. Головними науковими проблемами були такі: найраціональніше комплексне використання рік УРСР як джерел гідроенергетики та шляхів водного транспорту, водопостачання і меліорації; раціональне використання підземних вод України у таких дефіцитних на воду районах, як Донбас, харківський промисловий район, південь УРСР та ін.

Головними напрямками досліджень Науково-дослідного інституту металів у Харкові в галузі сталеплавильного, доменного та прокатного виробництва були розробка нових марок чавуну і сталі, металургійних процесів, дослідження властивостей металів, фізичних і механічних властивостей металів і метало сплавів, обробка металів шляхом переплавлення, холодна обробка металів.

У Макіївському науково-дослідному інституті безпеки гірничих робіт і гірничорятувальної справи були проведені дослідження, спрямовані на забезпечення нормальних гігієнічних умов і безпеки праці у шахтах. Одним з основних заходів безпеки було питання вентиляції. Правильне функціонування вентиляційної системи шахти не може бути забезпечене без достовірних знань законів руху повітря по гірничих виробках, режиму газовиділення і пилоутворення, теплових процесів на підземних виробках. Вивчалися раптові викиди величезних мас вугілля та газу. Велика увага в науково-дослідних роботах щодо безпеки праці в шахтах приділялась питанням вибухобезпечності електроустаткування і захисту людей від ушкодження струмом.

Завданнями працівників науково-дослідного Інституту промислової енергетики у Харкові було вивчення методів раціоналізації виробництва енергетичного господарства промисловості. Досліджувалися питання раціоналізації теплосилового господарства Укрсилікаттресту, Укрхімтресту, Укртекстильтресту, Порцелян тресту. Досліджувалися також електростанції, вивчалися способи спалювання різних видів палива.

У науково-дослідному Інституті сільськогосподарського машинознавства та машинобудування, який знаходився у Харкові, розроблялися питання теорії сільськогосподарських машин, конструювання та їх випробування, розв'язувалось чимало теоретичних і практичних питань, які мали велике значення для розвитку сільськогосподарського машинобудування. Досліджувалися та вдосконалювалися кінематика і динаміка різальних механізмів збиральних машин, а також вивчалась теорія визначення параметрів різальних апаратів збиральних машин. Здійснювалися роботи з уніфікації та стандартизації збиральних та посівних машин. Опрацьовувалися питання збільшення робочих швидкостей сільськогосподарських машин тощо.

В Українському науково-дослідному інституті силікатної промисловості в Харкові вивчали сировину нових родовищ України, працювали над встановленням раціональних схем її технологічної переробки, досліджували умови роботи і причини руйнування вогнетривких і кислототривких виробів, а також над поліпшенням якості продукції, розробляли технологічні процеси нових видів вогнетривів, методів дослідження сировини і готової продукції і т. ін. Роботи з дослідження сировини родовищ України й інших регіонів забезпечили можливість створення в Україні і взагалі в колишньому СРСР самостійної промисловості вогнетривких матеріалів.

Дніпропетровський фізико-технічний інститут став одним з центрів рентгеноструктурного аналізу металів. Тут під керівництвом Г. Курдюмова була здійснена низка класичних рентгенографічних досліджень загартовування та відпуску сталей, мартенситних перетворень у кольорових сплавах. Усі вони започаткували сучасну теорію термічної обробки сталей і сплавів.

Науковцями Українського фізико-технічного інституту у Харкові досліджувалися властивості атомних ядер і механізм ядерних реакцій, а також низькі температури і фізика твердого тіла. Тут вперше в СРСР було здійснено розщеплювання ядра атома літію, організовано першу кріогенну лабораторію, збудовано радіолокатор, створено всесвітньовідомі наукові школи теоретичної фізики Л.Д. Ландау та кріогеніки Л.В. Шубнікова.

Четвертий розділ “Розвиток технічних наук у 30-х роках ХХ ст.”. У підрозділі 4.1. “Науковий інститут - головна ланка розвитку науки в Україні” розглянуті проблеми створення і функціонування науково-дослідних інститутів з проблем технічних наук.

У підрозділі 4.2. “Основні напрямки розвитку технічних наук” показані напрямки розвитку технічних наук у 20-30-ті роки ХХ ст. У першу чергу це стосується технічної механіки, гірничої механіки, електрозварювання, енергетики, чорної металургії, сільськогосподарської механіки.

На початку 30-х років почали здійснюватися дослідження, спрямовані на вивчення міцності матеріалів та проблем машинобудування в Інституті технічної механіки. Оскільки головна увага приділялася проблемам будівельної механіки, інститут було перейменовано в Інститут будівельної механіки. Протягом 1930-1936 рр. тут досліджувалися основні характеристики міцності різних типів будівельних матеріалів (К.К. Симінський, С.В. Серенсен). Праці М.В. Корноухова були присвячені питанням стійкості інженерних конструкцій, створенню інженерних методів розрахунку міцності та стійкості конструкцій.

Гірнича механіка як наукова дисципліна займається дослідженнями рудникових підіймалень, вентиляторних, водовідливних і компресорних установок. Питання динаміки рудникового підйому особливо гостро постало наприкінці 20-х і на початку 30-х років у зв'язку з проектуванням для нових шахт Донецького вугільного і Криворізького залізорудного басейнів електрифікованих підіймальних установок, що були значно більшої потужності і глибини підйому, ніж парові, які застосовувалися раніше. Для цього необхідно було розв'язати цілий ряд питань. Їх розв'язанню і були присвячені оригінальні і цінні в науковому і практичному відношенні праці М.М. Федорова “Найвигідніший динамічний режим у деяких типах рудникових підіймальних установок”, В.Б. Уманського “Вибір типу підіймальної установки”, “Техніко-економічний розрахунок електричних підіймальних машин ” та ін.

Питанню автоматичного регулювання ходу рудникових підіймальних установок присвяченні праці українських учених: Є.Я. Іванченка (Дніпропетровський гірничий інститут), А.О. Іванова (Донецький вуглевидобувний інститут), О.М. Крижановського (Інститут гірничої справи АН УРСР) та ін. В результаті творчої діяльності вчених були створені автоматично діючі рудникові скіпові підіймальні установки з електродинамічним гальмуванням, що успішно працюють на багатьох шахтах Донецького басейну.

Одним з найбільш відповідальних елементів рудникового підіймального устаткування є канат, конструкція і діаметр якого обумовлений розмірами всієї установки - діаметр барабанів, шківів, висота копра, габарити приміщення підіймальної машини та ін. М.М. Федоров розробив основи динамічної теорії міцності підіймальних канатів. Дослідження у цьому напрямку продовжив Г.М. Савін, який з динамічної теорії міцності рудникових підіймальних канатів опублікував ряд цінних праць. Значний науковий інтерес мають роботи з теорії розрахунку рудникових підіймальних канатів О.М. Динника, який вперше вивів формулу для визначення дійсного модуля пружності каната.

У 1934 р. був організований Інститут електрозварювання, який очолив Є.О. Патон. В інституті здійснювалися всебічні дослідження зварних конструкцій, вивчалась їх міцність при різних умовах роботи. Особливу увагу було приділено питанням механізації та автоматизації зварювальних процесів. Головним результатом досліджень стало доведення принципової можливості створення зварних конструкцій відповідного призначення, що не поступаються за міцністю клепаним, а за багатьма показниками перевершують їх.

У 1939 р. у Харкові було організовано Інститут енергетики, відділ гідродинаміки, якого очолював Г.Ф. Проскура. Він узагальнив розрахунок різного типу гідромашин, розвинув теорію динамічної подібності турбомашин. У 1940 р. вчені інституту спроектували велику газотурбінну установку замкнутого циклу.

У інституті почались систематичні дослідження у галузі теплофізики і теплотехніки. Інститут став ініціатором дослідження проблеми дальньої електропередачі енергії постійним струмом. В. Хрущовим створено теорію дугового випрямляча та оригінальні конструкції дугових і механічних випрямлячів (1940-1941).

Після створення у 1939 р. в системі Академії наук Інституту чорної металургії в Україні набули широкого розмаху дослідження в галузі металургії. Тут вивчали проблеми видалення арсену з руд Керченського родовища, використання магнезійних шлаків у доменному процесі, розробляли статистичну теорію процесів, що відбуваються у доменних печах, методи впровадження у виробництво офлюсованого агломерату (М.В. Луговцов та ін.), проводили дослідження в галузі теплотехніки мартенівських печей, виплавки та розливу сталі (М.М. Доброхотов), здійснено важливі дослідження фазових перетворень сталі при її нагріванні, теорії поліморфізму заліза (В.М. Свєчников), мартенситних перетворень у сталі (Г.В. Курдюмов), запроваджено доменну плавку на стійких шлаках ( В.І. Васильєв) тощо.

У п'ятому розділі йде мова про “Втрати технічних наук у 30-их роках”. У ньому показано, що внаслідок нечуваних репресій, які відбувалися під час тоталітарного сталінського режиму проти українського народу, українські технічні науки зазнали значних втрат. Це були великі людські жертви, гальмування розвитку багатьох напрямків вітчизняних технічних наук.

У підрозділі 5.1. „ Інституті транспортної механіки” описані події, які відбувалися у середині 30-х років в цій науковій установі. У ті часи інститут перетворився на один з потужних дослідницьких центрів з проблем транспорту в Україні, але у 1937 р. більшість його співробітників було заарештовано, серед них був директор інституту П.М. Супруненко. В зв'язку з цим інститут припинив своє існування, а з ним і всі напрямки досліджень проблем транспорту в АН УРСР. Видатний український академік П.М. Супруненко загинув у сталінських таборах, його доля, як і багатьох інших українських вчених, свідчить про те, що розв'язаний тодішньою тоталітарною системою терор проти кращих представників української технічної інтелігенції на багато років і десятиліть припинив розвиток окремих напрямків технічних наук. Таким чином, в Україні припинив своє існування єдиний науковий центр дослідження проблем транспорту, наукові розробки складних проблем, пов'язаних з транспортною механікою, загальмувались на багата років.

У підрозділі 5.2. “Інститут водного господарства” розповідається про взаємини з владою, про роботу і репресії щодо цього наукового закладу. Так, трагічною для розвитку української науки стала загибель одного з фундаторів вітчизняної гідрології академіка АН УРСР Є.В. Опокова. Він був засновником наукової школи з проблем гідрології. За наклепницьким доносом у листопаді 1937 р. його було заарештовано, а 1 вересня 1938 р. він загинув. Усі наукові праці вченого були вилучені з бібліотек і, таким чином, втрачено велику базу для підготовки спеціалістів у галузі водного господарства. Після смерті Є.В. Опокова його інститут був перепрофільований, завдання науковців були зведені переважно до розробки гідропроектів, розірвався зв'язок між науковою гідроекологічною проблематикою та інженерними розробками.

У підрозділі 5.3.“Український фізико-технічний інститут” показані ті величезні збитки, які понесла вітчизняна наука через нечувані репресії проти науковців цього закладу.

Деякі співробітники УФТІ були оголошені ворогами народу: 8 чоловік розстріляно, стільки ж заслано до таборів. У в'язницях побували і І.В. Обреїмов і А.І. Лейпунський. Л.В.Шубнікова заарештували 6 серпня 1937 року. За матеріалами обвинувачення, поданими управлінням НКВС УРСР по Харківській області від 28 жовтня 1937 року, йому винесли вирок: розстріляти.

Після арешту Л.В. Шубнікова позбавили права на публікації. Усі праці, виконані під його керівництвом і за його участю, видавалися без його прізвища. Воно також було вилучено з наукових конференцій. Держава викреслила його не лише з життя, а й з історії науки на довгі двадцять років.

Реабілітували Л.В. Шубнікова посмертно 11 червня 1957 року.

У підрозділі 5.4.“Репресовані вчені та дослідники” розповідається про вчених, які були безпідставно засуджені і відбували покарання у сталінських таборах і на засланні. Це фізик Б.Ф. Цомакіон, один із засновників вітчизняної радіотехніки, засуджений у 1937 р.; визначний авіаційний інженер К.О. Калінін, конструктор пасажирських літаків типу “К” та ін.

Таким чином, трагедія багатьох відомих українських вчених свідчить, що масовий терор 30-х років ХХ ст. винищив майже всіх найталановитіших, найцікавіших представників української технічної еліти, завдавши цим величезної шкоди розвитку українським технічним наукам.

Розділ шостий присвячений “Виникненню наукових шкіл в технічних науках”. У ньому простежується створення і функціонування наукових шкіл, які формувалися відомими фахівцями у галузях технічних наук. У цих школах інтенсивного розвитку набули дослідження з багатьох актуальних проблем техніки, було започатковано чимало нових наукових напрямів, зроблено багато відкриттів, передбачень і винаходів, запропоновано велику кількість ідей і концепцій, теорій і методів тощо.

У підрозділі 6.1. “Школа будівельної механіки К.К. Симінського” зазначається, що школа зародилася в 20-х рр. ХХ ст. у Києві. Її дослідження були спрямовані на вивчення міцності матеріалів будівель і машин, особлива увага приділялася проблемам будівельної механіки. Протягом 1929-1936 рр. здійснювалися дослідження основних характеристик міцності різних, типових для України, будівельних матеріалів. Розроблено статистичну теорію пошкодження від втоми, новий метод розрахунку сталевих та дерев'яних конструкцій. Представниками цієї школи були: С. Серенсен, Ф. Бєлянкін, М. Жудін, О. Уманський, М. Корноухов, Б. Горбунов, Г. Сухомел, І. Кирієнко, М. Давиденков та ін.

Підрозділ 6.2. “О.М. Динник - засновник наукової школи з теорії пружності”. Школа зародилася в 20-х роках ХХ ст. у Дніпропетровську; напрями її досліджень - теорія пружності, будівельна та гірнича механіка. Представниками цієї школи були: Г. Савін, А. Локшин, В. Лазарян, О. Пеньков, В. Георгієвська. У школі були представлені всі головні напрямки розвитку теорії пружності: стійкість стержнів і стержневих систем; стійкість і коливання пластин, мембран, криволінійних стержнів; експериментальні дослідження стійкості арок, стержневих систем; наближені методи розв'язання задач теорії пружності, дослідження температурних напружень; динаміка підйомного каната; фізико - механічні властивості будівельних матеріалів і гірських порід та ін.

У підрозділі 6.3. “Є.О. Патон - засновник української школи електрозварювання” описані дослідження зварних конструкцій під керівництвом Є.О. Патона в Інституті електрозварювання. Особливу увагу приділено вивченню міцності зварних конструкцій за різних умов роботи, питанням механізації та автоматизації зварювальних процесів. Головним результатом досліджень стало доведення принципової можливості створення зварних конструкцій відповідного призначення, що не поступаються за міцністю клепаним, а за багатьма показниками перевершують їх. Школу, засновану у 30-х роках, представляли: Д.Дудко, В. Лебедєв, Б. Медовар, Б. Мовчан, Б. Касаткін, Б. Патон та ін.

...