Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 351.743 (477.62)“1965-1979”

ДІЯЛЬНІСТЬ МІЛІЦІЇ ДОНБАСУ (ДРУГА ПОЛОВИНА 60-х - 70-х рр. ХХ СТОРІЧЧЯ): ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРВОНЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Добров Петро Васильович, завідувач кафедрою історії України Донецького національного університету

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Тимченко Сергій Михайлович, ректор Запорізького національного університету

Кандидат історичних наук, доцент Шевченко Анатолій Євгенович, доцент кафедри конституційного права та загально-правових дисциплін Донецького юридичного інституту Луганського університету МВС України

Провідна установа - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться “ 29 ” вересня 2006 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 28 серпня 2006 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

правоохоронний міліція реформування злочин

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлюється особливою значимістю правоохоронної діяльності, що дозволяє якісно забезпечити права й свободи людини. Нормальне функціонування й розвиток сучасної Української держави гарантує правоохоронна система, важливою ланкою якої є міліція. Однак її роль у сучасній Україні оцінюється не завжди адекватно. Це пов'язано з цілим комплексом причин, які, в тому числі, мають історичні корені.

Історія радянської міліції та її установ невід'ємна від історії України. Вивчення історії системи органів міліції, досвіду її діяльності має велике значення для розкриття загальних закономірностей удосконалення різноманітних ланок державного механізму як в центрі, так і на місцях. Дослідження особливостей діяльності регіональних органів міліції має важливе значення, тому що міліція була не тільки органом центрального, але й місцевого державного управління. У зв'язку з цим функціонування міліції було обумовлено специфікою конкретного регіону і відбивалося на правовому регулюванні, комплектуванні й здійсненні правоохоронної діяльності.

Звернення до досвіду діяльності міліції Донбасу у період з другої половини 60-х - 70-ті роки ХХ ст. обумовлюється низкою причин. По-перше, Донбас у соціально-економічному та стратегічному відношенні був і залишається великим індустріальним центром, що значною мірою і обумовило основні особливості діяльності тут міліції. По-друге, історичний досвід діяльності міліції як органу місцевого управління може стати корисним при здійсненні сучасної реформи місцевого самоврядування. По-третє, до сьогоднішнього часу відсутні спеціальні монографічні дослідження, присвячені вивченню історії регіону саме зазначеного періоду, в тому числі і діяльності міліції, що, безперечно, дозволить заповнити прогалини у загальній історії української міліції.

Таким чином, проблема вивчення досвіду діяльності радянської міліції в Донбасі у період з другої половини 60-х - у 70-ті роки ХХ ст. є актуальною як у науково-теоретичному, так і практичному плані.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах держбюджетної науково-дослідної теми Донецького юридичного інституту Луганського університету МВС України, що здійснюється згідно з пунктом 1.1 „Історія держави, права і правоохоронних органів України” Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень у навчальних закладах МВС України (затверджених колегією МВС України 23 лютого 2001 р.) і теми кафедри історії України Донецького національного університету “Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (номер державної реєстрації -- № 0105U004466).

Об'єктом дослідження виступають місцеві апарати органів міліції Донбасу як складова частина Міністерства внутрішніх справ України.

Предметом вивчення є організаційно-правова основа організації та практична діяльність міліції Донбасу у боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку.

Хронологічні рамки аналізу охоплюють період з середини 60-х - 70-ті роки ХХ ст., який співпадає зі структурною реорганізацією органів внутрішніх справ брежнєвського керівництва та перетворенням на усталену автономну структуру радянського державного інституту.

Географічні межі дослідження визначаються тогочасними кордонами Донбасу, до складу якого входили Донецька та Ворошиловградська (сучасна Луганська) області.

Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному вивченні на підставі документальних джерел та існуючого наукового доробку історичного досвіду організаційно-правового реформування органів внутрішніх справ та діяльності міліції у зміцненні правопорядку країни на прикладі Донбасу. Відповідно до поставленої мети передбачається вирішення таких наукових завдань:

- охарактеризувати історико-теоретичні підходи до вивчення такого державного інституту як міліція, проаналізувати джерельну базу дослідження;

- визначити нормативно-правові засади правоохоронної діяльності міліції Донбасу;

- виявити основні напрями та регіональні особливості організаційно-структурного реформування органів внутрішніх справ;

- простежити процес формування особового складу міліції Донбасу;

- охарактеризувати оперативну ситуацію в Донбасі у 60-70-х рр. ХХ ст.;

- визначити пріоритетні напрями діяльності міліції Донбасу у досліджуваний період;

- виявити регіональні особливості боротьби органів внутрішніх справ з економічними злочинами;

- проаналізувати взаємовідносини органів внутрішніх справ з населенням і громадськими організаціями у процесі охорони правопорядку в регіоні;

- узагальнити позитивний та негативний досвід діяльності міліції у зазначений період та виробити певні практичні рекомендації.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на підставі детального аналізу широкого кола джерел, переважна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, автор вивчає історичний досвід діяльності міліції Донбасу періоду, який взагалі слабко досліджений у вітчизняній історіографії, а історія органів внутрішніх справ цього часу є справжньою “білою плямою”. Виявлено вплив сукупності суспільних відносин того періоду на організацію, устрій і функціонування регіональних органів радянської міліції на прикладі Донбасу. Встановлено зв'язок між соціально-економічним розвитком регіону та станом криміногенної ситуації. Відповідно до цього виявлені пріоритетні напрями та форми діяльності міліції Донбасу у зазначений період. Узагальнюється позитивний досвід взаємовідносин органів внутрішніх справ з населенням і громадськими організаціями.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів, теоретичних положень та висновків як у процесі подальшого вивчення обраної теми, так і при підготовці узагальнюючих праць з історії України ХХ ст., історії правоохоронних органів, історії держави та права України. Фактичний матеріал дослідження може бути використаний при викладанні загальних та спеціальних курсів у навчальних закладах МВС України.

Висновки, яких дійшов автор, також можуть бути корисними і при розробці сучасної політики щодо оптимізації діяльності органів внутрішніх справ як на державному, так і на місцевому рівні, враховуючи позитивний досвід боротьби міліції Донбасу з кримінальними та економічними злочинами. Історичний досвід діяльності міліції як органу місцевого управління може стати корисним при здійсненні сучасної реформи місцевого самоврядування.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження викладено в основних положеннях та висновках дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету, кафедри адміністративного права та державного управління, теорії та історії держави та права Донецького юридичного інституту МВС України при ДонНУ. Фактичний матеріал, зібраний під час проведення дослідження, а також теоретичні узагальнення знайшли відображення в авторських публікаціях та доповідях на наукових конференціях: Регіональна науково-практична конференція “Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю” (Донецьк: ДЮІ МВС при ДонНУ, 2005); Міжнародна науково-практичній конференція “Актуальные проблемы юридической науки и практики” (Орел: Орловський юридичний інститут МВС Росії, 2004), Міжнародна наукова практична конференція „Проблеми формування іміджу дільничних інспекторів міліції в умовах становлення громадянського суспільства в Україні” (Івано-Франківськ, Прикарпатський юридичний інститут, 2004), Міжнародна дистанційна науково-практична конференція „Актуальные вопросы и перспективы юридической и правоприменительной деятельности в государствах-участниках СНГ (Москва, 2004).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 9 наукових робіт (з них 5 у фахових виданнях).

Структура і обсяг дисертації зумовлені змістом роботи, порушеною проблемою, предметом та методами дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 215 с., з них основного тексту - 181 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об'єкт дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, мету і завдання дослідження, доводиться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі „Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” аналізується стан дослідження теми, дається характеристика використаних джерел, обґрунтовуються методологічні засади вивчення.

Історіографію обраної теми за проблемно-хронологічним принципом умовно розподілено на п'ять груп: 1) дослідження, присвячені особливостям соціально-політичного розвитку радянського суспільства у 60-70-ті роки; 2) узагальнюючі роботи радянських авторів, присвячені історії міліції; 3) спеціальні дослідження фахівців у галузі права, юриспруденції, кримінології, криміналістики; 4) історичні розробки сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених; 5) популярно-публіцистична література, присвячена діяльності міліції.

Діяльність радянської міліції невід'ємно пов'язана з історією СРСР, УРСР, Донбасу. Тому в нашому дослідженні використані узагальнюючі праці як радянських, так і сучасних авторів, що певною мірою характеризують особливості соціально-політичного розвитку радянського суспільства 60-70-х років ХХ ст. Калініченко В.В., Рабалка І.К. Історія України. Частина ІІІ: 1917-2003.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. - Харків, 2004; Советское общество: возникновение, развитие, исторический финал: В 2 т. Т.2. Апогей и крах сталинизма / Под общ. Ред. Ю.Н.Афанасьева. - М., 1997; Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.). - К., 1999.

У період з 1965 по 1987 рр. з'являються перші комплексні дослідження з історії радянської міліції. Так, у колективній монографії під редакцією П.П.Михайленка на підставі нових архівних матеріалів було зроблено першу спробу узагальнити досвід правоохоронної діяльності української міліції з моменту її створення Из истории милиции Советской Украины / Под ред. проф. П.П. Михайленко. - К.,1965.. З 1967 по 1987 р. виходять у світ ювілейні видання Еропкин М.И. Развитие органов милиции в Советском государстве. М., 1967; История советской милиции: В 2 т. / Под ред. Н.А.Щолокова. - М., 1977. - Т.2: Советская милиция в период строительства социализма (1936-1977); Советская милиция: история и современность (1917-1987). - М., 1987., які представляли собою досить ґрунтовні дослідження, підготовлені на підставі широкого кола джерел, в тому числі архівних. Проте, розділи, присвячені періоду 60-70-х років, представляють собою огляд успішного викоренення злочинності в умовах розвинутого соціалізму під провідною роллю партії в керівництві органами внутрішніх справ. Фактично відсутній критичний матеріал, бракує статистичних даних. Все це знижує науковість досліджень та піддає сумніву об'єктивність висновків. Популярними на той час були невеличкі історичні нариси про діяльність міліції по охороні громадського порядку, більш схожі на політичні агітки Панін М.М. Славний шлях (Про діяльність міліції по охороні громадського порядку). - К, 1965; Самойленко А.В. Иващенко В.Г. Верность присяге и Красному Знамени. - К.,1966. та ін.. Отже, нечисленні історичні дослідження радянських авторів, присвячені діяльності міліції, відрізнялись суто класовим підходом, заідеологізованістю, чітко витримувались у окреслених партійними рішеннями рамках. Фактично відсутні були дослідження регіонального плану.

Наступну групу літератури представляють спеціальні дослідження фахівців у галузі права, юриспруденції, кримінології, криміналістики тощо. У роботах радянських правознавців досліджувалися окремі напрямки діяльності органів внутрішніх справ сприяння органам з боку громадськості, порушувалися різні аспекти законодавчого та кримінального напрямків боротьби зі злочинністю. Організаційно-правовим засадам діяльності міліції присвячено підручники українського автора О.П.Клюшниченка, російських юристів А.В.Самойленка і А.Л Стеблинки, А.Я.Малигіна та Р.С.Мулукаєва Клюшниченко А.П. Воплощение демократических принципов государственного управления в деятельности органов внутренних дел (милиции): Учеб. пособ. - К., 1974; Самойленко А.В., Стеблянко А.Л. Вопросы дальнейшего совершенствования организации и деятельности советской милиции в свете новых правовых актов: Пособ. для слушателей ФЗО. - К., 1973; Малыгин А.Я., Мулукаев Р.С. Развитие конституционно-правовых основ организации и деятельности органов внутренних дел. Учеб. пособ. - М., 1988.. Велика увага радянськими авторами приділялася ролі державних органів і громадських організацій в охороні громадського порядку Викторов Б.А. Милиция и общественность в охране общественного порядка. - М., 1975; Головченко І.Х. Це обов'язок кожного. - К., 1965; Мулукаев Р.С. Развитие форм участия трудящихся в охране общественного порядка. - М., 1979 та ін.. У 60-70-ті роки вийшли праці, присвячені розвитку різних форм сприяння міліції, а саме: народних дружин Закалюк А.П., Сушук З.І. Народні дружини. - К., 1966., руху за збереження соціалістичної власності Арзуманян Т.М. Участие общственности в предупреждении и расследовании хищений социалистической собственности // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып.3. - М., 1966., дитячих кімнат на громадських засадах Баранова Л.М. Детские комнаты на общественных началах при ЖЭК - одна из форм предупреждения преступности среди несовершеннолетних // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып.8. - М., 1968., громадських рад мікрорайонів Общественные советы микрорайонов. Опыт, инициатива, поиски. - Донецкая обл.: Сб. статей. - Донецк, 1971., в яких використовувався матеріал з історії руху добровільних народних дружин та громадськості Донбасу.

У центрі уваги дослідників знаходилася і проблема боротьби зі злочинністю. Всесоюзним інститутом з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності регулярно випускалися збірки праць з актуальних питань попередження, профілактики злочинів Вопросы борьбы с преступностью. - М., - Вып. 3. - 1966; Вып. 8. - 1968; Вып. 9. - 1968 та ін.. Для нашого дослідження цінним є не тільки теоретичні аспекти, викладені у статтях, але матеріал з практики роботи органів внутрішніх справ СРСР. Багато досліджень радянські фахівці присвятили актуальним на той час, зважаючи на неухильний ріст злочинності, проблемам її прогнозування, попередження та організації боротьби проти неї Аванесов Г.А., Вицин С.Е. Прогнозирование и организация борьбы с преступностью. - М., 1972.; Жалинский А.Э. Специальное предупреждение преступлений в СССР (Вопросы теории). - Львов, 1976; Лопушанський Ф.А. Запобігання злочинам органами попереднього слідства. - К.,1973 та ін..

Велику занепокоєність влади викликала зростаюча з кожним роком і злочинність серед неповнолітніх, чому і було присвячено низку робіт радянських авторів Предупреждение правонарушений среди несовершеннолетних / Ред. Ю.В.Шабанов. - Минск, 1969; Причины преступности несовершеннолетних в Украинской ССР: Материалы науч.-практ. конф. - К., 1967; Индриков З.Я., Литвинов Л.Ф. Деятельность органов внутренних дул по искоренению беспризорности и безнадзорности, предупреждению и пресечению преступности несовершеннолетних. - М., 1979 та ін..

Ще одним актуальним напрямом досліджень фахівців стала проблема економічної злочинності. Громіздкий бюрократичний апарат, засилля номенклатури природно породжували хабарництво, зловживання службовим положенням тощо. Проте більшість радянських дослідників Арзуманян Т.М. Участие общественности в предупреждении и расследовании хищений социалистической собственности // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып.3. - М., 1966; Берензон А.Д., Ястребов В.Б. Борьба с хищениями на предприятиях. - М., 1974 та ін., аналізуючи основні напрями організації боротьби з економічними злочинами, головне місце відводять виробничому колективу як ведучої сили у збереженні соціалістичної власності, а прояви хабарництва, зловживання владою пояснюють непродуманою кадровою політикою.

Шляхам подальшого вдосконалення діяльності внутрішніх справ були присвячені щорічні науково-практичні конференції професорсько-викладацького складу та працівників ОВС, що проводилися на базі Київської вищої школи МВС СРСР Пути дальнейшего совершенствования деятельности органов внутренних дел: Материалы науч.-практ. конф. профессорско-преподавательского состава КВШ МВД СССР / МВД СССР, КВШ МВД СССР. - К.,1977; К., 1978..

Отже, радянські фахівці, досліджуючи різноманітні аспекти діяльності міліції, були обмежені пануючим у будь-якій галузі науки класовим підходом, особливо що стосувалося злочинності та боротьбі з нею. Звідси, відсутність аналітичних даних щодо динаміки злочинності по країні та в регіонах, висвітлення тільки позитивних аспектів діяльності міліції.

Сучасні дослідження різноманітних аспектів діяльності правоохоронних органів та кримінологічних аспектів функціонування ОВС українських авторів Тимченко А.П. Основные организационно-функциональные характеристики милиции как составной части механизма государства: Учеб. пособ. - Луганск, 1998; Він же. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні. - Запоріжжя, 2000; Філонов В., Литвак О. Про причини зростання злочинності та умови, що цьому сприяють: деякі концептуальны положення // Віче. - 1997. - № 11; Тимченко С.М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні. - Запоріжжя, 2000; Шакун В.І. Урбанізація і злочинність: Монографія. - К.,1996; Филонов В.П., Федоренко Д.В. Преступность в особо крупном промышленном городе: состояние, причины и меры по ее предупреждению. - Донецк, 2002. дають можливість використати теоретико-методологічні засади у з'ясуванні багатьох аспектів діяльності міліції 60-70-х років ХХ ст., зокрема застосовуючи методи аналогії, екстраполяції тощо.

Наступну групу представляють історичні розробки сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених. Кінець 80-х - 90-ті роки стали переломним етапом як у реальній історії нашої країни, так і у науці. Необхідність створення нових структурних підрозділів міліції, обґрунтування необхідності й можливості реформування системи МВС України, визначення соціального статусу міліції, стан криміногенної ситуації в країні та вплив ОВС на її динаміку та інше подавались у перших журнальних публікаціях Женунтій В., Біленчук П. Діяльність міліції - чітке правове регулювання // Право України. - 1991. - № 4; Как поднять авторитет милиции? Інтервью с председателем Комиссии Верховного Совета Украины по вопросам правопорядка и борьбы с преступностью Я.Ю.Кондратьевым // Именем закона. - 1992. - № 1; В коллегии МВД Украины. Каждая пядь нашей земли должна быть защищена от преступников ... Президент Украины Л.Кравчук // Именем закона. - 1993. - № 27..

Виховання нинішніх працівників міліції, особливо молодого поновлення органів внутрішніх справ на бойових традиціях попередніх поколінь, врахування досвіду діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю попередніх років ставило перед науковцями нагальні потреби створення власної історії - історії міліції України. Так, за рішенням колегії Міністерства внутрішніх справ України групою наукових співробітників Національної академії внутрішніх справ України під керівництвом академіка Академії правових наук П.П.Михайленка було підготовлено і вийшло у світ тритомне видання „Історії міліції України у документах і матеріалах” Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. - К., 1998-2000.. Історії міліції України досліджуваного нами періоду присвячено низку статей вчених-юристів у журналі „Міліція України” Михайленко П., Довбня В. міліція України у складі Міністерства охорони громадського порядку УРСР (1962-1968 рр.) // Міліція України. - 2004. - № 3; № 4; Михайленко П., Кісілюк Е. Організація та діяльність міліції УРСР у 1969-1988 рр. // Там само. - № 5,6. - С.26-27; № 6.. У статтях доволі повно висвітлено питання організаційно-структурних перетворень в органах внутрішніх справ України того періоду, окреслені головні напрями та форми діяльності міліції тощо. Проте, обсяг журнальних статей не може дати ані повної картини історії міліції зазначеного періоду, ані проаналізувати регіональні особливості її діяльності.

У 1999 р. побачила світ комплексне дослідження Ю.Ф.Кравченка, екс-міністра внутрішніх справ України „Міліція України” Кравченко Ю.Ф. міліція України. - К., 1999. - 432 .. Монографія складається з двох частин: першої - становлення міліції в Україні та основні періоди її розвитку до 90-х років, і другої - українська міліція на шляху перебудови. Дослідження побудовано на ґрунтовному фактичному та статистичному матеріалі, виокремлено регіональні особливості стану правопорядку і боротьби зі злочинністю деяких регіонах України, в тому числі в Донбасі, у 1996 р. Але періоду 60-70-х років присвячено лише дві сторінки.

На особливу увагу заслуговують дослідження з історії міліції Донбасу. Насамперед, слід відзначити видання колективу донецьких авторів, присвячене історії донецької міліції История Донецкой милиции. 1917-2000 / В.С.Малышев, В.Н.Бесчастный, Л.Д.Кириченко и др. - Донецк, 2000.. На сьогоднішній день це єдина комплексна робота, присвячена історії правоохоронної системи Донецької області. Проте період другої половини 60-х років чомусь зовсім випав з поля зору дослідників, а 70-80-м рокам присвячено п'ять сторінок.

Досліджувалися й окремі аспекти діяльності Донецької міліції. Так, до 10-річного ювілею міліції України вийшла книга, присвячена історії транспортної міліції Донбасу, у 2002 р. - дослідження історії Державтоінспекції Донбасу История транспортной милиции Донбасса / Сост. А.Рудавин. - Донецк, 2001; Історія Державтоінспекції Донбасу / С.Макшатрьов, А.Шевченко, Ю.Красноносов т ін. - Донецьк, 2002. Авторами цих видань зібрано цінний архівний матеріал, спогади співробітників відповідних служб, ветеранів міліції, що представляє для нас певний інтерес.

Для більш повного висвітлення досліджуваної проблеми та з'ясування багатьох аспектів діяльності міліції взагалі у 60-70-ті роки ХХ ст. залучені роботи сучасних російських авторів Органы и войска МВД России: Краткий исторический очерк / Под ред. А.Г.Горлова. - М., 1996; История отечественных органов внутренних дел. Учебник для вузов. - М., 2005.

Зважаючи на певний брак досліджень з історії міліції Донбасу другої половини 60-70-х років, нами було використано науково-популярну та публіцистичну літературу, яка так чи інакше стосується нашої проблеми Солдаты мирных дней: Худож.-докум. Очерки / Сост. В.И.Муравьев. - 3-е изд., перераб. и доп. - Донецк, 1978; Сотрудник милиции: Очерки / Сост. В.И.Муравьев. - Донецк, 1983 та ін.. Цінність даного жанру заключається в тому, що, як правило, або самі автори цих видань є свідками, безпосередніми учасниками тих подій, або вміщений матеріал, побудований на їх спогадах, оцінках подій, маловідомих фактах.

Підводячи підсумки аналізу історіографії історичного досвіду діяльності міліції Донбасу другої половини 60-х - у 70-ті роки, можна стверджувати, що дане дослідження є фактично першою спробою історичної ретроспективи діяльності міліції Донбасу періоду „застою”.

Мета і завдання дослідження визначили його джерельну базу. Оптимальне використання різноманітних джерел потребує їх класифікації, для якої нами застосовано загальновизнаний принцип розподілу за походженням. Згідно з цим джерельна база нашого дослідження складається з таких груп: 1) зако-нодавчі акти владних структур; 2) документи виконавчих органів влади; 3) до-кументи і матеріали комуністичної партії та громадських організацій; 4) ста-тистичні дані; 5) матеріали періодичної преси; 6) документи особистого походження.

До першої групи джерел належать законодавчі та нормативні акти органів влади СРСР та Радянської України, що становили нормативно-законодавчу базу діяльності органів міліції у межах країни, республіки та на місцях.

Юридичною основою функціонування міліції СРСР у досліджуваний період були Конституції: так звана „сталінська” 1936 р., „Конституція розвинутого соціалістичного суспільства” 1977 р. та відповідні Конституції УРСР.

Підзаконні акти - укази Президії Верховної Ради СРСР і Президії Верховної Ради УРСР регламентували різноманітні аспекти діяльності міліції, визначали структурні зміни відповідних органів виконавчої влади. Рада міністрів СРСР та УРСР регулярно видавали постанови щодо підсилення боротьби зі злочинністю, про ювілейні заходи, про соціалістичні змагання та інші. Більшість цих документів опубліковано і містяться у збірнику „Історія міліції України у документах і матеріалах” Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. Т.3: 1946-1990. - К.,2000. , збірнику законів і указів Президії Верховної Ради СРСР та збірнику законів Української РСР і указів Президії Верховної Ради Української РСР Сборник законов и указов Президиума Верховного Совета СССР: 1938-1975: В 4 т. - М, 1976. - Т.4; Сборник законов и указов Президиума Верховного Совета СССР: 1938-1975: В 4 т. - М.,1975. - Т.3; Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Сонета Украинской ССР: 1938-1979: В 2 т. / Под ред. Я.Я.Колотухи и Ф.Б.Бурчака. - К., 1980. - Т.2.. Частина документів законодавчого характеру, використана в дисертації міститься у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, фонд 2 „Рада міністрів УРСР”.

Другу групу джерел представляють документи виконавчих органів влади: Міністерств охорони громадського порядку СРСР та УРСР, союзно-республіканського Міністерства внутрішніх справ СРСР, які виконували постанови партії та уряду, впроваджували у життя законодавчі акти. Частина цих документів опубліковано, але їх оригінали у повному обсязі зберігаються у Державному архіві Міністерства внутрішніх справ України фонді 55 „Накази МОГП, МВС УРСР, МВС України”. Документи, що відбивають місцеві особливості діяльності міліції, містяться в архиві УМВС Донецької області.

До цієї групи джерел можна також віднести виступи державних діячів, які обіймали державні посади: міністра внутрішніх справ СРСР Н.Щолокова, І.Головченка, міністра внутрішніх справ УРСР, які публікувалися у центральній та відомчій пресі.

Третю групу джерел становлять матеріали комуністичної партії і громадських організацій. Особливе місце посідають документи комуністичної партії. Рішення її органів на всіх рівнях були обов'язковими до виконання та визначали головні принципи роботи міліції. Матеріали, резолюції та рішення партійних з'їздів і конференцій, пленумів ЦК КПРС, КПУ, обласних партійних конференцій і пленумів партійних комітетів видавалися окремо та друкувалися в місцевій пресі. Пізніше матеріали центральних і республіканських партійних органів публікувались у збірниках резолюцій і рішень з'їздів, конференцій і пленумів комуністичної партії. Частина матеріалів міститься у Центральному державному архіві громадських об'єднань України, фонді 1 „Центральний комітет Комуністичної партії України”. Саме до ЦК КПУ з регіонів та областей України надходила інформація про криміногенну обстановку на місцях, місцеві партійні організації звітувалися про заходи щодо охорони громадського порядку та ін. Але, слід відзначити, що досліджуваний період досить фрагментарно відбився в контексті статистики.

Серед документів цієї групу особливу цінність для нашого дослідження представляють матеріали Донецького обласного комітету комуністичної партії України (зокрема, відділу адмінорганів), первинної партійної організації УВС Донецької та Ворошиловградської області, первинних партійних організацій управлінь внутрішніх справ міст і районів Донецької та Ворошиловградської області, які містяться у Державних архівах Донецької та Луганської області. Переважну більшість цих документів уведено до наукового обігу вперше.

Статистичні дані, використані в дослідженні, дають можливість доповнити аналіз історичних процесів та явищ кількісними характеристи-ками. Так, оприлюднені дані Державного комітету статистики України, статистичні збірки розвитку народного господарства Донецької та Ворошиловградської області Донецкая область за 50 лет. - Донецк, 1967; Народное хозяйство Донецкой области. - Донецк, 1981; народное хозяйство Ворошиловградской области. - Ворошиловград, 1981. дозволяють встановити взаємозв'язки між кількістю та складом населення, рівнем його освіченістю та ступенем злочинності, рівнем забезпеченості міліцейськими кадрами тощо.

Матеріали періодичної преси надають інформацію про роботу центральних, республіканських та місцевих органів влади, до компетенції яких входило забезпечення діяльності органів внутрішніх справ і мобілізацію їх на боротьбу зі злочинністю. Це передусім журнал „Советская милиция”, газета „Радянський міліціонер”, на сторінках яких розглядалися загальні питання правоохоронної діяльності та реформування міліції, наводилися приклади успішної роботи конкретних підрозділів міліції та правоохоронців, висвітлювалися недоліки та підтримувався зворотний зв'язок з населенням. Значну інформацію про діяльність міліції регіону, керівництво нею з боку державних і партійних місцевих органів, взаємовідносини правоохоронців з населенням містять місцеві видання „Социалистический Донбасс”, „Комсомолец Донбасса” (Донецк), „Луганская правда”, „Ворошиловградская правда” (Ворошиловград).

Матеріали особистого походження, як опубліковані, так і використані з архіву автора, відтворюють невідомі факти і регіональні особливості протистояння злочинності періоду застою.

Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вводиться до наукового обігу вперше, та її всебічний аналіз дозволяють у повному обсязі виконати окреслені завдання та досягти поставленої мети дисертаційної роботи.

Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на синтезі комплексного та системного підходів. Методологічній сутності зазначеної проблеми відповідають такі методологічні принципи: прагнення до неупередженості, історизму, розуміння історії як процесу. Теоретичні принципи здійснюються за допомогою методів структурного та функціонального аналізу, методу порівняння, кількісного аналізу, поєднання хронологічного та аналітично-логічного методів, комплексного аналізу, екстраполяції.

У другому розділі „Організаційно-правові засади функціонування міліції Донбасу протягом другої половини 60-х - у 70-ті роки ХХ ст.” розглядається створення нормативно-законодавчої бази правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, структурні зміни, кадровий склад міліції регіону.

Автором показано, що саме у досліджуваний період здійснюється повністю самостійний інституціональний розвиток органів внутрішніх справ, відбувається їх певна автономізація. Суспільно-політичне життя країни другої половини 60-х - 70-х рр. характеризувалося посиленням централістських тенденцій, в тому числі й в управлінні правоохоронними органами. Одним з результатів впровадження такого курсу було повернення до централізованої, вертикальної системи управління в державі, в тому числі й в системі ОВС. Хід структурного реформування органів внутрішніх справ протягом другої половини цього періоду значною мірою сприяв забезпеченню вищого, ефективнішого рівня функціонування органів міліції. Зокрема це стосувалося організаційно-структурного зміцнення. Слід визнати, що саме у досліджуваний період було різко підвищено професійно-кваліфікаційний рівень офіцерського складу міліції, змінилось її технічне оснащення, підсилилась корпоративна згуртованість, була впорядкована службова ієрархія, відкрити внутрішні канали кар'єрної мобільності тощо.

У липні 1966 р. відповідно до наказу Президії Верховної Ради СРСР у інтересах забезпечення єдиного оперативного керівництва діяльністю органів охорони громадського порядку у боротьбі зі злочинністю було відновлено єдину загальносоюзну систему органів внутрішніх справ і утворено союзно-республіканське Міністерство охорони громадського порядку СРСР. Органи внутрішніх справ міського й районного рівня стали структурними підрозділами виконкомів Рад депутатів трудящих. Результатом цих організаційних змін було створення централізованої та цілісної системи як у центрі, так і на обласному рівнях. В областях Ради народних депутатів утворювали управління внутрішніх справ, а в районах та містах - відділи внутрішніх справ. У повсякденній діяльності управління та відділи були підпорядковані відповідним Радам, їх виконкомам та Міністерству внутрішніх справ республіки. У межах великого районного або міського відділу внутрішніх справ могли утворюватися територіальні відділи міліції. Місцеві Ради та виконкоми затверджували на сесіях їх керівників, регулярно розглядали звіти органів внутрішніх справ про діяльність міліції, надавали їй необхідну допомогу в організації роботи, вирішенні господарчих і культурно-побутових питань. У листопаді 1968 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР Міністерство охорони громадського порядку було перейменовано в Міністерство внутрішніх справ СРСР. А 9 грудня 1968 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР союзно-республіканське Міністерство охорони громадського порядку Української РСР було перейменовано в союзно-республіканське Міністерство внутрішніх справ Української РСР. У лютому 1969 р. було затверджено нову структуру МВС СРСР. Замість Головного управління міліції створювалися: Управління адміністративної служби міліції; Управління карного розшуку; Управління по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності і спекуляцією; Управління державної автомобільної інспекції; Управління спеціальної міліції; Управління транспортної міліції. Відповідні структурно-штатні зміни були проведені на місцях. Провівши певні організаційно структурні реформи органів МВС, у 1973 р. Рада Міністрів СРСР затвердила Положення про радянську міліцію. Згідно з цим документом головним завданням міліції було забезпечення громадського порядку, попередження та припинення злочинів та інших правопорушень, охорона соціалістичної власності, прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій та установ від злочинних посягань та інших антигромадських дій, своєчасне та повне розкриття злочинів.

Керівництво МОГП (МВС) спрямовувало чимало зусиль на підвищення ефективності роботи та авторитету працівників міліції серед населення, піднесення престижності міліцейської служби та заохочення громадян до роботи в органах внутрішніх справ. Тому велика увага протягом 60-х - 70-х рр. надавалася подальшому розвитку руху за покращення оперативно-службової діяльності міліції та підвищення її авторитету на основі поліпшення виховання і навчання особового складу, зміцнення дисципліни та неухильного дотримання законності. Так, у 1967 р. в Донецькій області нараховувалося більш ніж двох тисяч відмінників міліції, 46 відмінних постів, 64 відмінних маршрути, 145 ділянок зразкового громадського порядку, дев'ять відмінних підрозділів міліції. Двом міським відділам міліції - Торезькому и Дзержинському були присвоєні почесні звання кращих органів міліції республіки. Тільки за 1967 р. 129 співробітників міліції області було нагороджено орденами та медалями Союзу РСР і 145 осіб - медаллю за відмінну службу по охороні громадського порядку. Питання, пов'язані з підсиленням боротьби зі злочинністю і порушеннями громадського порядку, розглядались на засіданнях бюро і секретаріату обкому партії, на пленумах, партійних активах, засіданнях бюро міськкомів, райкомів партії, на сесіях міських і районних Рад депутатів трудящих, на міжвідомчих нарадах робітників адміністративних органів.

Однією з найважливіших і визначальних умов діяльності органів міліції є кадрова політика. Після того, як у другій половині 50-х рр. необґрунтовано було скорочено чисельність міліції, обсяг роботи та навантаження працівників ОВС значно зросли. Скоротилася кількість міськрайорганів внутрішніх справ: у 1952 р. їх нараховувалося 6 316, а в 1972 - 4 930. Значно знизилась щільність міліції - якщо у 1952 р. в містах на 10 тис. Населення приходилося 20,6 штатних одиниць, то у 1972 - 13 штатних одиниць, а в сільській місцевості відповідно 6,6 і 5,9 штатних одиниць. За архівними даними у містах Донецької і Ворошиловградської області у другій половині 60-х років не вистачало в середньому десь по 40 осіб міліціонерів.

Відповідно до постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1965 р., штати міліції УРСР було збільшено на 4000 одиниць. У зв'язку з цим кількість вакантних посад в органах міліції зросла з 1316 (за станом на 1 травня 1965 р.) до 4770 посад на 1 червня 1965 р. З метою вирішення проблеми щодо нестачі кваліфікованих кадрів міліції у 1965 р. МОГП УРСР разом з УОГП облвиконкомів при постійній допомозі міських органів влади широко розгорнуло роботу по добору кадрів в міліцію. Постійними джерелами комплектування органів внутрішніх справ Донбасу стали трудові колективи промислових підприємств, будівництв, колгоспів і радгоспів; запас Збройних Сил СРСР тощо.

Серйозна нестача кваліфікованих спеціалістів - працівників з вищою та середньою освітою - відчувалася в провідних службах: карному розшуку, апаратах БРСВС, слідствах, Державтоінспекції, службі дільничних інспекторів. Але намагання деяких керівників якомога швидше заповнити вакантні посади призводили до того, що на службу в міліцію потрапляли випадкові люди, недостатньо підготовлені у професійному плані. Так, Ворошиловградська область наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. займала одне з останніх місць в Українській РСР за кількістю слідчих з вищою юридичною освітою. З 92 інспекторів-чергових спеціальну підготовку мали лише 35 осіб, 8 - не закінчили навіть середньої освіти. По Донецькій області посади керівного складу міліції, які повинні обіймати спеціалісти-юристи середньої кваліфікації, фактично заміщалися менше ніж наполовину.

Насиченню кадрів в роботі міліції регіону заважала і їх плинність, чверть якої відбувалося через звільнення за службовою невідповідальністю. Чимало зустрічалось фактів порушення дисципліни, які, за даними архівних джерел, жорстко переслідувались

Наприкінці 60-70 років відбувався розвиток низки навчальних закладів регіону, в яких велася професійна підготовка співробітників міліції: Донецької спеціальної середньої школи міліції, Жданівської школи підготовки молодшого і середнього керівного складу і заочного відділення Київської вищої школи МВС, які здійснювали підготовку кадрів для ОВС Донецької та інших областей УРСР. У 1970 р. почала функціонувати Донецька республіканська школа підготовки молодшого і середнього керівного складу дорожнього нагляду для підрозділів ДАІ України. Для особового складу підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС УРСР були передбачені курси перепідготовки та підвищення кваліфікації.

У результаті за даними на 1976 р. у міліції Донецької області серед офіцерів 97% мали вищу або середню освіту. Серед рядового і молодшого керівного складу 4/5 мали середню освіту. Кожний третій співробітник був відмінником служби.

Проте, маючи у своєму розпорядженні чимало підготовлених, ініціативних працівників, управління внутрішніх справ Донбасу протягом другої половини 60-х - у 70-ті роки не змогли подолати недоліки роботи з кадрами, неукомплектованість та якість підготовки яких залишалась нижче середньореспубліканського рівня.

У третьому розділі „Напрями діяльності міліції Донбасу другої половини 60-х - у 70-ті роки” аналізуються оперативна обстановка в регіоні, заходи та ефективність боротьби міліції з кримінальної та економічною злочинністю, розглянуто взаємовідносини правоохоронних органів з громадськістю.

Аналіз попередніх досліджень та опрацьованих джерел доводить, що Донбас, починаючи з післявоєнного періоду, стає найбільш неблагополучним у криміногенному плані регіоном республіки. Значна міграція населення, будівництво і реконструкція шахт вимагали припливу малокваліфікованої робочої сили зі всього СРСР. На багатьох ділянках відновлюваних робіт працювали особи, що відбули покарання у виправно-трудових колоніях. Таке поєднання шахт і зон наклало відбиток і на майбутнє.

Злочинність Донбасу характеризувалася значним насильницьким чинником, тобто злочини скоювалися навмисно, наприклад, такі як убивства, бандитизм, розбої, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень тощо. Партійні та керівні органи Донецької та Ворошиловградської області неодночасно на своїх засіданнях констатували незадовільний стан оперативної обстановки в регіоні. Серйозною проблемою була злочинність серед неповнолітніх.

За даними за 1970 р. на 10 тис. осіб населення по Донецькій області було скоєно 32 злочини, у Ворошиловградській - 33. Більше було зареєстровано тільки у Дніпропетровські - 35. Ще однією особливістю регіону, яку підтверджують загальнотеоретичні дослідження, було те, що близько половини всіх злочинів скоювалося у великих містах. Так, у Донецькій області 49,7% всіх злочинів здійснювалося у чотирьох містах: Донецьку - 19%, Горлівці - 9%, Макіївці - 11%, Жданові - 11%. Структура злочинів по регіону за аналізом архівних даних представляла собою наступну картину: на першому місці - розкрадання державного та особистого майна, на другому - хуліганство, злочини проти особистості (вбивства, тілесні пошкодження, зґвалтування і замахи), потім самогоноваріння і автотранспортні. У середньому ріст злочинності у 70-ті роки відбувався за п'ятирічку більше ніж на 13%.

Отже, міліція Донбасу вимушена була працювати у досить складних умовах. Головними формами боротьби зі злочинністю як в країні так і в області на той час вважалась попереджувально-профілактична робота. Обласні партійні організації проводили багато відповідних заходів: роз'яснювальна і виховна робота серед населення через засоби масової інформації, індивідуальна профілактика, залучення до співпраці з правоохоронними органами громадськості тощо.

Питання про хід виконання численних постанов партії та уряду стосовно боротьби зі злочинністю в країні та республіці регулярно розглядалися на засіданнях секретаріату обкому партії, обговорювалися на засіданнях бюро міськкомів, райкомів, у первинних парторганізаціях. Повсюдно розроблялись і затверджувались комплексні плани заходів щодо попередження правопорушень і зміцненню громадського порядку, в яких головну увагу зосереджували на підсилення боротьби з хуліганством, пияцтвом, розкрадачами народного добра тощо. З цією метою у міста і райони зі складною оперативною обстановкою направлялись бригади з числа робітників відділу адміністративних органів обкому партії, УВС і прокуратури області, відділу юстиції, які на місцях вивчали організацію боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку, ефективність профілактики правопорушень у трудових колективах, учбових закладах, за місцем проживання трудящих.

Проведені з 1966 по 1970 рік заходи щодо вдосконалення діяльності карного розшуку створили умови для подальшого покращення організації цієї служби та її тактики в боротьбі зі злочинністю. Особливу увагу при цьому було приділено удосконаленню форм і методів боротьби з крадіжками з магазинів, квартирними й кишеньковими крадіжками; злочинами, пов'язаними з використанням автотранспорту; злочинами проти особи тощо.

Усі ці заходи при неблагоприємній оперативній обстановці давали певні позитивні результати. Так, розкриваємість злочинів у середньому по Донецькій та Ворошиловградській областях становила вище 95%, у деяких містах (як правило - невеликих) та районах вона досягала 100%.

Велику увагу приділялось боротьбі з пияцтвом. Адміністративними органами регіону було підсилено контроль за роботою торгівельних організацій і підприємств громадського харчування щодо дотримання правил торгівлі алкогольними напоями. У 1975 р. працівниками адміністративних органів і силами громадськості Донецької області було виявлено 4941 осередків самогоноваріння. Покращилась правова і антиалкогольна пропаганда, більше увагу приділялося організації відпочинку і побуту трудящих.

Одним з провідних напрямів діяльності роботи міліції Донбасу була боротьба з економічними злочинами, які складали третину від всіх скоєних. Структура економічних злочинів представляла собою розкрадання соціалістичної власності, хабарництво, зловживання посадовим становищем тощо. Архівні дані свідчать, що більш за все здійснювалися розкрадання на підприємствах торгівлі та громадського харчування (більше 30%) та на промислових підприємства (близько 15%).

Так, у 1969 р. апаратами боротьби з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією (БРСВС) Ворошиловградської області було виявлено 301 розкрадання у великих розмірах. Матеріальні збитки в результаті розкрадань та розтрат у 1971 р. тільки по Донецькій області склали 441 тис. крб. Як правило, за допомогою громадськості органи БРСВС регіону досягли великих успіхів у боротьбі з економічними злочинами, державі поверталися великі кошти завдяки конфіскацій. Викривались справжні злочинні угрупування серед керівного складу промислових підприємств, закладів торгівлі, автотранспортних парків. Але відсоток хабарництва, розкрадання „народного добра”, передусім, за об'єктивних причин мав тенденцію до збільшення.

Одним з пріоритетних напрямів та безперечно успішною формою діяльності міліції регіону у досліджуваний період був взаємозв'язок з громадськістю. Сприяння органам правопорядку втілювалося у масовому русі добровільних народних дружин, товариських судів та опорних пунктів. Поширеною практикою став рух трудящих за підприємства і населені пункти зразкового громадського порядку, що дозволяло у половині з них домогтися стовідсоткової розкриваємості злочинів та їх загального скорочення. Стосовно роз'яснення діючого законодавства, про роботу міліції, суду прокуратури і громадськості по укріпленню правопорядку і перевихованню правопорушників активно залучалося телебачення, радіо, обласні багатотиражні газети.

Проте, певна заорганізованість та так звана „добровільна необхідність” дискредитували рух у сприянні міліції, породжували процентоманію серед керівних та партійних органів.

Вирішуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшла наступних висновків, які й виносяться на захист:

- за об'єктивних та суб'єктивних причин історичний досвід діяльності міліції періоду другої половини 60-х-70-х років у вітчизняній науці не знайшов свого відображення як на загальному, так і на регіональному рівнях;

- нормативно-правові засади правоохоронної міліції Донбасу регламентувалися загальносоюзною та республіканською базою, реформування якої у досліджуваний період відбивала інтереси партійно-державного апарату. Результатом організаційних змін протягом другої половини 60-х у 70-х роках було створення централізованої та цілісної системи органів внутрішніх справ як у центрі, так і на обласному рівнях;

- структури Управління внутрішніх справ Донецької і Ворошиловградської областей у досліджуваний період складалися з відділів карного розшуку, БРСВС, дізнання, кадрів, спеціального, служби дільничних інспекторів, охорони, паспортного, ДАІ, ВТК (виховно-трудових колоній), тюремного, пожежної охорони, науково-технічного, господарського, фінансового, секретаріату. В умовах складної, напруженої криміногенної обстановки в регіоні протягом другої половини 60-х - 70-х рр. найбільш помітною та значимою в діяльності органів міліції Донбасу була роль карного розшуку;

- протягом досліджуваного періоду кількість співробітників органів внутрішніх справ поступово зростала, відбувалося поліпшення якісного складу міліції, її освітній рівень, який забезпечували відповідні навчальні заклади регіону, чого вимагали умови бурхливого соціально-економічного розвитку регіону. Проте, неукомплектованість та плинність кадрів залишались невирішеною проблемою;

- внаслідок об'єктивних і суб'єктивних Донбас був найбільш неблагополучним у криміногенному плані регіоном республіки. Злочинність регіону характеризувалася значним насильницьким чинником; більше половини всіх злочинів здійснювалися у великих містах;

- пріоритетним напрямом правоохоронної діяльності міліції Донбасу була боротьба з кримінальною злочинністю, яка незважаючи на порівняно високий відсоток розкриваємості злочинів, мала тенденцію до зростання;