Ярослав Мудрий - видатний державний діяч

Мармуровий саркофаг князя Ярослава Мудрого у Софійському соборі

Відкриття саркофага з метою досліджень відбувались у 1936, 1939 та 1964 роках. У 1939 році останки із саркофага було відправлено до Ленінградського інституту етнографії та антропології, де з них склали два скелети -- чоловічий та жіночий.

Перемішані кістки у саркофазі. Фото 1936 року (перше відкриття саркофагу)

Як показала експертиза, чоловічий кістяк належав Ярославу Мудрому, жіночий визначити не вдалося. За відповідними актам в 1940 році обидва кістяки було повернено до заповідника, де вони зберігалися у фондах, і лише в 1964 році їх поклали назад у саркофаг (згідно документам).

Відтоді залишилося чимало невирішених питань як історико-культурного, так й антрополого-медичного змісту.

10 вересня 2009 року саркофаг було відкрито з метою вивчення його вмісту, а також для проведення дослідження відповідно до методів і технологій сучасної науки.

Здивуванню не було меж - у дубовій скриньці, яка знаходилась у саркофазі, містилися кістки лише одного скелета! Антрополого-медичною експертизою встановлено, що цей скелет належить жінці, похованій з Ярославом у саркофазі. Останків Ярослава у саркофазі виявлено не було...

У зв'язку з цим співробітниками заповідника проведено пошукову роботу зі з'ясування причин зникнення останків Ярослава Мудрого, внаслідок чого вдалося відновити хід подій і з великою долею вірогідності встановити місцезнаходження останків.

Як виявилося, у грудні 1940 року кістки обох скелетів повернули до Києва -- їх особисто привіз з Ленінграда відомий антрополог професор Гінзбург. Останки, згідно із актом, він передав до фондів заповідника.

Акт про повернення останків до Софійського заповідника після проведення досліджень у Ленінграді, 1940 рік



Останки тоді до саркофага не помістили, залишивши у сховищі, оскільки був намір експонувати їх біля саркофага в спеціальній вітрині. Їх зберігали у фондах, які не були евакуйовані з початком війни, а відтак, пограбовані в окупаційний період.

На жаль, цей надзвичайно важливий факт повернення останків перед самою війною до заповідника абсолютно випав із поля зору дослідників. До цього спричинилася чи то недбалість, чи то помилка працівників заповідника.

Річ у тім, що в 1964 році було прийнято рішення покласти останки назад у саркофаг. Зі слів уже згадуваної Ірми Фантимівни Тоцької, яка влітку 2010 році дала інтерв'ю газеті "Факти", тодішній завідувач фондів, згодом відомий вчений, доктор історичних наук Сергій Висоцький знав, що у фондах зберігаються кістки не двох, а лише одного скелета. Проте він був певен, що це останки Ярослава. Висоцький гадав, що з Ленінграда не повернули кістки скелета, похованої разом з Ярославом Мудрим, жінки. Ба більше, ці науковці вважали, що останки із саркофага повернули з Ленінграда до заповідника вже по війні. Це випливає з публікацій Сергія Висоцького та Ірми Тоцької, що входили до складу комісії, яка відкривала саркофаг у 1964 році.

Залишається питання: чому авторитетні працівники заповідника не знали про повернення до нього останків у 1940 році, попри наявність у його архіві відповідного акту, і чому не били на сполох з приводу відсутності у фондах другого кістяка?

Адже очевидно, що саме через цю недбалість не була проведена необхідна в такому випадку антропологічна експертиза і, базуючись лише на хибному переконанні у приналежності наявного у фондах кістяка Ярославу, вони повернули в саркофаг не останки Ярослава, а кістки похованої з ним жінки.

В акті члени поважної комісії завірили той "факт", що нібито у саркофаг вони поклали кістки Київського князя Ярослава Мудрого. Прихований факт відсутності в саркофазі і у фондах останків Ярослава змусив робочу групу, яка займалась пошуками, уважно вивчити всі публікації і знову ретельно переглянути матеріали наукового архіву фондів заповідника.

Завдяки одній з публікацій доктора історичних наук Сергія Білоконя з'ясували, що у 1954 році митрополит Іларіон (Огієнко) надрукував у Вінніпегу замітку "Де останки великого князя Київського Ярослава Мудрого?", у якій свідчить, що в 1944 році "німці, виходячи з Києва, дозволили забрати -- на прохання декого з українців, -- і останки Великого Князя Ярослава. Ці останки разом з Чудотворним Образом Св. Миколая Мокрого (пам'ятка ХІ ст..) опинилися в руках однієї особи.

Коли цю особу в 1952 році запитали, де вона поділа останки Великого Князя Ярослава, і де Чудотворний Образ Святого Миколая, відказала: "Сховані на еміграції в добрих руках".

Особа ця живе тепер в Нью-Йорку, і зовсім не ясно, чому вона ховає великі й святі пам'ятки всеукраїнського значення... Це ж пам'ятки всього українського народу, а не окремої особи".

Було відомо, що ікона св. Миколи Мокрого знаходиться у США. Проте наведене митрополитом Іларіоном свідчення про скелет Ярослава вважали помилковим, бо довіряли документу -- акту 1964 року. Тепер же поставилися до цього свідчення уважніше.

На наше припущення: оскільки останки Ярослава перед війною повернули до заповідника, але не поклали назад у саркофаг, у 1944 році їх "дехто з українців" справді міг вивезти до Америки - так само, як туди було вивезено ікону Миколи Мокрого.

Крім того, було отримано присвячену Софії Київській статтю П. Одарченка, опубліковану в 1967 році в журналі "Рідна церква"(США).

Він писав, що до війни, коли останки князя було повернено з Ленінграда до Києва, комуністична влада доручила сторожу Софійського собору їх закопати, проте той не послухався, а поклав їх у скриньку і заховав. Під час окупації сторож передав скриньку з останками керівнику УАПЦ архієпископу Никанору, який зберігав їх у шафі.

У жовтні 1943 року, перед відступом німців з міста, майор Пауль фон, вивіз скриньку з мощами до Варшави, де передав її архієпископу Краківському і Лемківському Палладію.

Останній вивіз кості Ярослава до Америки. Одарченко вважав, що "така велика реліквія повинна знаходитися не в приватних руках", а "в Церкві-пам'ятнику в Бавнд-Бруці". Певно, саме Палладія мав на увазі й Огієнко, коли обурювався привласненням ним святині усього українського народу. Пошук нами свідків серед представників української діаспори дав результати, вони гаряче відгукнулися. Виявляється, українці діаспори, починаючи з повоєнної пори, вельми переймалися долею останків Ярослава, з вуст у вуста передаючи інформацію, якою володіли. Петро Матула, який мешкає у Вашингтоні, навів свою розмову з Галиною Петренко, яка наприкінці війни опинилася в Аугсбурзі, де зібралося чимало українських емігрантів. Інтелігенція влаштовувала там цікаві лекції, пані Галина слухала їх. Вона добре пам'ятає доповідь Олекси Повстенка, директора Софійського заповідника 1941-1943 років. Коли постало питання про мощі Ярослава, Повстенко завірив присутніх: "вони з нами". Проте на додаткові питання відповів, що їх вивезли з України в США, але він не може сказати, куди саме. Петро Матула також повідомив, що проблема кісток Ярослава викликала в діаспорі зливу листування, прилюдно обговорювалася. Було навіть складено протокол, у кого зберігаються останки. Надійшов до заповідника й надзвичайно цінний лист зі США від пана Михайла Гереця. Він навів розповідь свого знайомого В'ячеслава Вишневського (сина померлого у 1968 році священика Володимира Вишневського - секретаря архієпископа Никанора) про те, як незадовго до звільнення Києва на прохання владики Никанора в Софію приїхав полковник німецької жандармерії.

Він вивіз з собору його речі, а також ікону Миколи Мокрого і останки князя Ярослава. Зі слів свого батька В'ячеслав Вишневський пригадував, що цей полковник знав українську мову і його прізвище закінчувалося на "-енко", хоча німці вважали його чистокровним арійцем. Мова, вочевидь, йде про майора Пауля фон Денбаха ( Павла Дмитренка). Згодом, діставшись Польщі, полковник передав ікону й останки православному архієпископу Палладію, який після цього виїхав у Німеччину, звідки емігрував до США.У Нью-Йорку Палладій передав останки на збереження священнику Івану Ткачуку. Той жив тоді на Манхеттені, а останки князя зберігав у себе в помешканні під ліжком. Ткачук помер у 1990 році, обидві його дочки вийшли заміж, змінили прізвище. Де вони зараз -- невідомо.

Пан Герець, провівши власний розшук, припускає, що отець Іван Ткачук, який перейшов під юрисдикцію УПЦ в США, повернув останки Палладієві. Той помістив їх у своїй кафедрі -- церкві Св. Трійці в Брукліні (Нью-Йорк), де зараз знаходиться ікона Миколи Мокрого.У квітні 2010 році пан Герець зустрічався з настоятелем цього храму отцем Володимиром Вронським, але той аж ніяк не підтримав розмову про зникнення останків Ярослава. Натомість "критично висловлювався про теперішню владу в Україні". Як вважає Михайло Герець, "поки що на його співпрацю у відшуканні останків Ярослава Мудрого розраховувати не можна...".

Десь у 1988 році академік Петро Толочко перебував у Гамільтоні (Канада). Він виступав там із доповіддю. Там йому повідомили, що кістяк Ярослава у США або в Канаді.

За урядовим дорученням в Українському інституті національної пам'яті відбулася нарада, яка ухвалила продовжити пошук кістяка Ярослава Мудрого за кордоном та всіляко сприяти генеральному директорові Національного заповідника "Софія Київська" Нелі Куковальській в організації проведення пошуку в США. В США відбулась зустріч з представниками УПЦ, зокрема, архієпископом Антонієм, який є заступником Голови УПЦ в США. Він підтвердив припущення, що останки Ярослава зберігаються в церкві Св. Трійці у Нью-Йорку. На жаль, отець Володимир Вронський на контакт з цього питання знову не пішов.

Гендиректор Національного заповідника "Софія Київська" Ніла Куковальська з представниками Української Автокефальної церкви у США. 2010 р.

Одночасно з пошуком останків князя Ярослава відбувалося дослідження жіночого кістяка з гробниці. Його піддали рентгенологічному, анатомічному та антропологічному дослідженням. Було зроблено томографію та сканування, що уможливить відтворити зовнішність похованої особи і зробити об'ємну модель її кістяка.

Медико-антропологічна експертиза, проведена під керівництвом доктора історичних наук професора Сергія Сегеди і доктора медичних наук професора Бориса Михайличенка, встановила, що череп належав жінці 45-55 років, яку за комплексом краніологічних ознак можна віднести до кола північних європеоїдів.

Разом із тим, остаточне вирішення статі цієї особи стане можливим після проведення додаткових досліджень із залученням сучасних методів аналізу ДНК. Експерти відзначають значну дисгармонію між масивною будовою черепа і відносно грацильною будовою кісток скелета.

Виявлено також певну невідповідність між віковими фізичними та патологічними характеристиками поясу верхніх та нижніх кінцівок. Для з'ясування причин відмінностей дослідження слід продовжити із застосуванням новітніх наукових методик.

Протягом 2009-2010 років здійснено значний за обсягом комплекс досліджень останків із саркофага. Також проведено велику пошукову роботу зі з'ясування місця знаходження останків Ярослава. Якби у 2009 році саркофаг не відкрили, була ймовірність назавжди втратити цю безцінну реліквію, бо вже майже не залишилося живих свідків її зникнення та перевезення до США. Наразі відкривається перспектива повернути не лише останки князя Ярослава, але й чудотворну ікону Миколи Мокрого. Тож необхідно провести організаційно-дипломатичну роботу з повернення цих національних святинь до України.



Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що в цілому правління Ярослава Мудрого зумовило підйом Київської Русі. Європейські монархи могли пишатися своїм зв'язком з Київською Руссю. Це, крім усього іншого, було обумовлено високим рівнем організації внутрішнього життя Русі. Дійсно, в період правління Ярослава економіка й культурне життя Київської Русі стає на новий рівень. Ярославу вдалося добитися успіхів і в сфері внутрішньої політики. Найбільш важливим його діянням тут є видання «Руської Правди» - збірки правових норм і законів. Також як і в багато чого іншого, це був перший подібний документ в історії Русі. У період правління Ярослава Мудрого на Русі остаточно зміцнилося християнство. Великий князь сприяв розвитку культури і освіти. В період його правління почалося будівництво перших храмів і монастирів, що зумовило підняття духовного та культурного рівня країни. Не менш важливим є призначення на посаду київського митрополита Іларіона, що означало незалежність Русі від Візантії у церковних справах. Ні до цього, ні довгий час після цього, у Русі не було такої «привілеї». (Київський митрополит зазвичай призначався Візантією.) Як видно з усього вищесказаного, в цілому політику Ярослава Мудрого можна назвати успішною. Його епоха - це епоха нового підйому Русі. Говорячи про Ярослава Мудрого не можна не згадати його знамените прізвисько «тесть Європи», яким його наділили, завдяки укладанню династичних шлюбів з багатьма європейськими владиками. Одним з таких шлюбів, (хоч, може бути, і не найважливішим), є шлюб дочки Ярослава Єлизавети та норвезького короля Гарольда Суворого. Дочка російського князя Ярослава Мудрого Єлизавета відома лише за ісландськими сагами, де вона носить ім'я Еллісів (Ellisif) або Елісабет (Elisabeth). Він заповів своїм наступникам «берегти і розвивати» Київську Русь, але тим не менш, через деякий час, після його кончини, починається поступовий занепад Київської Русі. Це пов'язано з постійними міжусобицями, недосконалістю апарату влади. І все ж, з упевненістю можна сказати, що Ярослав Мудрий був одним з найбільших світових правителів в історії.



Список використаної літератури

1. Губарев В. К. «Історія України: довідник», вид. «БАО», 655 стор, 2008р.

2. Бойко О. Д. «Історія України», вид. «Академвидав», 687стр., 2002р.

3. Авторський колектив В. М. Литвин та ін «Історія України: навчально-методичний посібник для семінарських занять»., Вид. «Знання», 607стр., 2006р.

4. Ісаєв І.А. «Історія держави і права України» Москва, вид. «Юрист», 278 стор, 1993р.

5. Ключевський В.О. «Російська історія. Повний курс лекцій у трьох книгах »Москва, вид. «Думка», 699стр., 1993р.

6. Сайт: http://ru.wikipedia.org/wiki/.

7. Сайт: http://www.portal-slovo.ru.

8. Сайт: http://norse.ulver.com/articles/jackson/marriage.html (Джаксон Т. М. «Про скандинавські шлюби Ярослава Мудрого та його нащадків»).

9. Яросла Мудрий //картинки https://www.google.com.ua/search?client=opera&hs=0hE&channel=suggest&biw.



Додаток 1

Вірш Олександра Олеся «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ» Ярослав Мудрий.

За князя, за Ярослава,

Київ -- Царгородом став.

Як про друга, як про сина,

дбав про нього Ярослав.

Оточив його валами,

ровом, мурами обвів.

Укріпив його, оздобив

і розкішний двір завів.

До палат ішли невпинно

чужоземні посланці,

князь сидів на пишнім троні

з грізним берлом у руці.

І, допущені до князя,

низько кланялись посли

і до ніг дари складали,

що з чужини принесли.

У Європі честю мали

королі, князі, царі

поріднитись з Ярославом,

побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава

вся була в його ділах,

у державнім будівництві,

владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу

і народного майна,

не хотів він воювати,

не тягла його війна.Пролетіли дні короткі...

Перед смертю Ярослав

всіх своїх синів покликав

і з любов'ю проказав:

«Вас я, діти, покидаю,

йду я в ліпшу сторону,

але, діти, пам'ятайте мою заповідь одну:

не сваріться, живіте в згоді:

тільки мир збере усе,

а незгода, наче вітер,

все по полю рознесе.

Як не будете всі разом

йти до спільної мети,

ви, державу зруйнувавши,

подастеся у світи.

Ви розгубите ту землю,

що придбали вам батьки,

і тинятиметесь всюди,

як вигнанці й жебраки».



Додаток 2

Вірш Надії Красоткіної «ЯРОСЛАВ»

Багато зробив Ярослав для держави,

Для Києва-града, щоб той у віках

Столицею став. Для добробуту й слави

Ішов Ярослав по тернистих стежках.

Князь взявся навести порядок в законах

І законодавство писемне створив.

Щоб Київська Русь вже жила по канонах

І зла всяк по-своєму тут не чинив.

Закони усі об'єднав в «Руську правду»,

Що стала на захисті власників прав.

Однаково всіх вже карали за кривду

І штрафи за скоєні злочини брав.

Позицію церкви князь зміцнював й віру

І митрополію в Києві сам заснував.

В народ свій, в талант його вірив він щиро,

То ж правити церквою русич наш став.

Церкви будувалися за Ярослава

І спокій в державі цій запанував.

А де печенігів розбили, в місцях раті й слави,

Софійський собор Ярослав збудував.

Князь бібліотеку створив у соборі,

Налічувалось 950 книг-томів.

Щоб люди у щасті жили, а не в горі,

Він все для просвіти народу робив.

Жили люди в сонячних променях віри,

Церкви будувалися й монастирі.

Про мир і добробут їх помисли щирі.

До міста тяглися малі і старі.

А місто росло і укріплене стало.

До нього так просто тепер не пройти.

Його височезним оточено валом

Й воріт є чотири, між них -- Золоті.

Той вал двадцяти п'яти метрів заввишки

З дубовими стінами зверху, вгорі.

Чудове укріплення: башти та вишки,

Воно неприступне було в тій порі.

Ну, а для проходу -- ворота відкриті:

Печорські і Лядські, Софійські -- для всіх.

А от Золоті -- для гостей, що зі світу.

І так, як належить, стрічали там їх.

То ж Київ розрісся вже за Ярослава,

Найбільшим він став за міста в ті часи.

У світі про нього поширилась слава

Далеко-далеко за межі Руси.

А сам Ярослав до освіти тягнувся,

Книжки він читав і вночі, і удень.

Народ просвітити він заприсягався,

Щоб люди читали й співали пісень

Й щасливо жили у щасливій державі,

У мирі, у спокої і в доброті.

А Київська Русь вже купалася в славі --

Центральною стала в тодішнім житті.

Родинним зв'язком князь в той час поріднився:

Трьох дочок віддав за князів-королів.

Він й сам на принцесі в свій час одружився

Й женив на принцесах своїх трьох синів.

То ж Київ став центром тодішнього світу:

Культура, наука, політика тут!

А люди всі мали хорошу освіту

І діти навчаються, мудрі ростуть.

Бо князь був людиною мудрою дуже.

Він мир поважав, а війну не любив.

І доля народу йому небайдужа,

Життя для держави й народу прожив.



Додаток 3

Казка Оксани Данилевської

ЗЕРНА МУДРОСТІ

Літо залітало у вікна вишневими пелюстками, п'янкими пахощами садків, що відцвітали. Білою віхолою захопило воно князя, закрутило-закружляло в нього за плечима, а потім, несподівано випередивши його в дверях, увірвалося до щойно зведеної споруди, дрібними квітками розсипалося по долівці.

Велика й чиста, церква була схожа на гребінь хвилі, що піниться легким шумовинням. Князь зупинився серед храму. По свіжих, тільки-но потинькованих стінах стрибали лише сонячні зайчики та зрідка пробігали примхливі тіні. Сьогодні мали розпочати малювати фрески. Майстри-художники саме готували пензлі. Кожен їх рух ловило якесь хлопченя.

-- Ти учень? -- запитав князь.

-- Так,-- відповів хлопчик і зосередженим поглядом повів за майстром.

-- А чи знаєш ти, що це за церква? -- знову звернувся до хлопчика князь.

Хлопчина, змушений відірватися від вправних майстрових рук, незадоволено відповів:

-- Це храм Святої Софії, який наказав збудувати великий князь Ярослав.

-- А чому він так називається? -- не припиняв розмови князь.

Не знаю,-- мовив хлопчик, і оченята заблищали вогнем цікавості.

«Софія» -- грецькою «мудрість». Отож звелів Ярослав побудувати храм, щоб звести пам'ятник мудрості, адже вона допомогла йому зміцнити державу, розбити підступних степовиків у вирішальній битві, що відбулася саме на цьому місці. Мудрість,-- вів далі князь,-- зробила щасливим народ, подарувавши йому мир… А ще Ярослав хотів, щоб з цього храму зі зваженим словом та книгами пішла мудрість по всій землі Руській, просвітила наукою багатьох дівчаток та хлопчиків, щоб множили вони славу Київської Русі.

Хлопчина затамував подих: тепер він зрозумів, що перед ним великий київський князь Ярослав.

Ярослав же, залишивши дитя, підійшов до малярів.

І ось тонкі, ледь вловимі, ніжні й прозорі, лягли на мокрий ще тиньк перші малюнки. Вони чомусь нагадали Ярославу далеке дитинство, що пройшло на мальовничих берегах річки Либеді, що поблизу Києва. А далі за рухом пензля промайнуло перед очима все життя, сповнене тривог і боротьби.

Темна тінь, що вкрила стіну, нагадала той день, коли він дізнався про смерть батька -- великого київського князя Володимира.

Тонке мереживо золотавих ліній витягло з пам'яті згадку про зустріч зі стольним Києвом.

Пригадалося, як крок за кроком об'єднав навколо Києва близькі й далекі землі, як зростали по цих землях нові міста, як будувалися там за його наказом великі та малі церкви, як процвітали скрізь ремесла, збагачуючи державу витворами, що цінувалися в усьому світі.

«Ні, сила держави -- не в безстрашних воїнах, не в міцних мурах та непідступних валах,-- подумав Ярослав, шукаючи очима маленького учня.-- Сила -- у цьому хлопченяті, що жадібно ловить кожен порух учителевої руки. Тож треба подбати, щоб Софія не тільки була великим храмом, а й стала осередком книжної науки».

Пізніше Ярослав здійснив свій задум. Саме в Софії Київській була розташована найбільша на Русі бібліотека, де книжки не тільки зберігалися, а й перекладалися та переписувалися. Була тут і школа, де навчали охочих до науки дітей.

Все своє життя дбав Ярослав про поширення освіти й культури у своїй державі. Тому й назвали його Мудрим.

Великою та могутньою була Київська Русь за його князювання. Непереможною виявилася сила мудрості, зерна якої посіяв Ярослав серед свого народу.



Додаток 4

СТАТУТ ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА (РУСЬКА ПРАВДА)

Про крадіжки

31. Коли злодія уб'ють в домі під час крадіжки, то уб'ють його як пса, а коли виживе до ранку, то мають привести на княжий двір. Коли ж буде вбитий і будуть люди, що бачили його зв'язаним, то платити за нього 12 гривень.

32. Коли краде в хліві чи в домі, то якщо буде один -- платити йому 3 гривні і 30 кун, а буде злодіїв багато, то всім платити по 3 гривні і 30 кун.

33. Коли крадуть худобу на полі, чи вівці, чи кози, чи свині (і будуть зловлені), то сплачують по 60 кун; якщо злодіїв буде багато, то кожен сплачує по 60 кун.

34. Коли обкрадає тік чи збіжжя в ямі, то скільки б не було злодіїв, усім платити по 3 гривні і по 30 кун; коли крадене пропало, то власник може взяти наявне, коли воно (у злодія) буде, а впродовж літа має взяти із злодія по півгривні.

35. Якщо вкрадуть княжого коня і наявного не буде, то платити за нього 3 гривні, а за інших по 2 гривні.

Плата за худобу

36. За кобилу -- 60 кун, а за вола -- гривню, за корову -- 40 кун, за третяка -- 30 кун, за лошицю -- півгривні, за теля -- 5 кун, за барана -- ногату, за жеребця об'їждженого -- гривня кун, а за лоша -- 6 ногат, -- це плата смердом, що платять князівську продажу.

Коли ворами будуть холопи

37. Якщо ворами будуть холопи, чи князівські, чи боярські, чи монастирські, -- їх же князь продажею не карає, оскільки вони не вільні, то подвійно має заплатити їх власник позивачу за кривду.

Стягнення кун

38. Коли хто хоче стягнути з іншого куни, а він відмовляється, то проти нього треба виставити свідків, які приймуть присягу, а позивач візьме куни свої. Оскільки не віддав за багато літ, то винуватець має сплатити позивачеві за кривду 3 гривні.

39. Коли купець купцю позичить для купівлі куни чи для торгівлі з іноземцями, то купцю перед свідками кун не брати, свідки йому не потрібні, а сам мусить стати під присягу (клятву), оскільки він відмовляється.

Про поклажі

40. Якщо хто поклажу залишає у кого-небудь, то той, у кого лежав товар, свідка не виставляє. Але коли буде наклеп, що товару було більше, то під присягу має іти той, у кого товар лежав: «стільки у мене поклав», оскільки йому благодіяв і зберігав.

Про відсотки

41. Коли хто куни дав під відсотки, чи мед під надбавку, чи жито під повернення з присягою, то свідків виставляти позивачу, оскільки з ним вирішував, так йому і брати.

Про місячні відсотки

42. Місячні відсотки за мало днів беруть; якщо куни сплачуються в тому ж році, то дають позичальнику куни в третину (40%), а коли місячний відсоток віддано забуттю, свідків не буде, а буде кун З гривні, тоді іти йому по свої куни під присягу, якщо ж буде кун більше, то казати йому на присязі так: «Помилився ти, що ти свідків не брав».

Размещено на Allbest.ru

...