Історико-краєзнавчі дослідження і пам’яткоохоронна робота на Волині у 1920-1930-х роках

Размещено на http://allbest.ru

Чернівецький національний університет

Імені юрія федьковича

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Історико-краєзнавчі дослідження і пам'яткоохоронна робота на Волині у 1920-х - 1930-х роках

Кінд-Войтюк Наталія Василівна

Чернівці - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор

Гаврилюк Світлана Віталіївна,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, проректор з навчальної роботи

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор

Баженов Лев Васильович,

Кам'янець-Подільський державний університет,

професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Маньковська Руслана Вікторівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник

відділу регіональних проблем історії України

Захист відбудеться „____” _____________2007 р. о ________год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23)

Автореферат розісланий „_____” ___________2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиГ. М. Скорейко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Для сучасної української історичної науки характерним явищем є помітне зростання інтересу до ґрунтовного краєзнавчого дослідження регіонів та населених пунктів України, в тому числі Волині, показу внеску наукових та громадських закладів, окремих краєзнавців у вивчення їх минувшини та збереження місцевих пам'яток. Таке звернення до історичних коренів українського народу, відновлення призабутих вікових традицій і духовних цінностей сприяють відродженню його національної самосвідомості. Вивчення минулого України, Волині, зусиль з охорони їх культурної спадщини допомагає українській владі будувати державну політику в галузі культури, зберігати і примножувати національні духовні надбання.

Вагоме місце у вирішенні завдань охорони національних історичних пам'яток належить узагальненню досвіду краєзнавчої роботи, вивчення і збереження культурної спадщини у минулому, в тому числі протягом 1920-х - 1930-х років у межах Західної Волині, яка у зазначений період перебувала під владою Другої Речі Посполитої. Історична спадщина цього регіону засвідчувала приналежність його минувшини і культури корінному населенню - українцям, переплетення і взаємовплив їх культури з культурою інших народів, представники яких населяли край.

Суспільно-політична ситуація, що склалася у Західній Волині внаслідок специфічної політики польських властей, не була сприятливою для збереження етнічної самобутності українського населення. Проте воно зуміло вистояти і передати нащадкам рідну мову, звичаї, почуття етнічної єдності з іншими українськими землями. І одну з провідних ролей у цьому відіграли знання рідної історії, пам'ятки, збережені зусиллями шанувальників старовини, історико-краєзнавчою діяльністю, проведеною науково-громадськими товариствами, музеями, окремими вченими у 1920-х - 1930-х роках.

В ході такої діяльності тодішні установи і товариства, музейні заклади, науковці накопичили чималий досвід роботи, який не втратив значення і сьогодні. Їх подвижницька краєзнавча робота ознаменувалася також вагомими науковими здобутками, які часто невідомі широкому загалові шанувальників історії краю. Тому залучення до наукового обігу цих матеріалів сприятиме подальшому розвитку краєзнавства, історичної науки як у регіоні, так і в Україні загалом. Дослідження теми дає змогу підкреслити значущість історико-краєзнавчої і пам'яткознавчої діяльності для збереження національної культурної спадщини, потребу підтримки в незалежній Україні цілісної системи такої роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукової тематики історичного факультету волинського державного університету імені Лесі Українки „Історія культури Волині”, „Археологічні, джерелознавчі, етнологічні та краєзнавчі студії історії Волині”, навчальних програм факультету.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи наукову новизну і практичну значимість теми, спираючись на комплексний аналіз і систематизацію різноманітних джерел, насамперед архівних збірок та історико-краєзнавчих досліджень 1920-х - 1930-х років, автор поставила за мету на їх основі охарактеризувати становлення й розвиток історико-краєзнавчої роботи і пам'яткоохоронної діяльності на теренах Західної Волині у міжвоєнний період.

Відповідно до поставленої мети виділено наступні завдання:

проаналізувати вплив політичних, суспільних, культурних та інших чинників, зумовлених відповідною лінією польських властей стосовно Волині, на вивчення її минулого і пам'яток;

окреслити і обґрунтувати етапи та показати зміст історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи на Волині у 1920-х - 1930-х роках;

висвітлити роль науково-громадських товариств і музейних закладів Волинського воєводства у дослідженні історії регіону, виявленні та збереженні його пам'яток;

охарактеризувати внесок науковців та місцевих громадських діячів - активних учасників історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи на Волині - у дослідження і популяризацію минувшини краю, збереження його культурної спадщини; волинь пам'яткоохоронний музейний історія

на основі вивчення тодішніх науково-популярних праць та пам'яткознавчої діяльності, що належали українським дослідникам, прослідкувати їх значущість для піднесення національної самосвідомості корінного населення Волині;

проаналізувати здобутки історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи у Волинському воєводстві, засвідчивши їх вагому роль як дієвого фактора ознайомлення з минувшиною краю та збереження багатьох його історико-культурних реліквій.

Об'єктом дослідження виступають історико-краєзнавче вивчення і пам'яткоохоронна робота у Західній Волині 1920-х - 1930-х років як сфера суспільної діяльності, спрямована на дослідження минувшини регіону, а також пошук, вивчення і збереження культурної спадщини.

Предметом дослідження є форми, методи і зміст роботи державних установ, науково-громадських товариств, музеїв, фахівців і краєзнавців-аматорів у галузі історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної діяльності, спрямовані на вивчення історії Волині, пошук і збереження протягом 1920-х - 1930-х років культурної спадщини Волинського воєводства. Аналізуються суспільно-політичні умови такої діяльності, внесок її учасників у популяризацію історії та старожитностей регіону, зокрема, через видання історико-краєзнавчих та пам'яткознавчих праць.

Територіальні межі дослідження охоплюють терени Західної Волині, які після укладення 18 березня 1921 року Ризького мирного договору увійшли до складу Другої Речі Посполитої і на яких з 1921 по 1939 роки функціонувало Волинське воєводство. Сьогодні на цій території розташовані сучасні Волинська (не враховуючи Камінь-Каширського і Любешівського районів) та Рівненська області, а також Кременецький, Лановецький та Шумський райони Тернопільської області.

Хронологічні межі дисертації охоплюють 1921-1939 роки - час перебування Західної Волині у складі Другої Речі Посполитої. Зазначений період - відповідно до особливостей змісту історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи - розділений на кілька менших періодів.

Методологічні засади дисертації ґрунтуються на принципах історизму, наукового об'єктивного підходу до висвітлення теми, системності, діалектичного розуміння історичного процесу.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дисертації використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи. З числа міждисциплінарних застосовано структурно-системний, функціональний та культурологічний методи. За їх допомогою вдалося проаналізувати зв'язок реалій суспільно-політичного і культурного життя Другої Речі Посполитої із станом історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи. Із загальнологічних методів застосовувався метод аналізу і синтезу, з емпіричних - метод аналізу доступних джерел і наукової літератури.

Для розв'язання дослідницьких завдань використано конкретні історичні методи - синхронний, хронологічний, діахронний (періодизації). Застосовувалися порівняльно-історичний, біографічний, ретроспективний методи, а також метод класифікації. У своїй сукупності вони сприяли виявленню маловідомих аспектів проблеми і досягненно поставленої мети.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці комплексно вивчено процес становлення й розвитку історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи на Волині у 1920-х - 1930-х роках. Її результати стали помітним здобутком українських і польських науковців та аматорів краєзнавства у дослідженні історії та збереженні культурної спадщини регіону. Визначено внесок науково-громадських осередків, музеїв, окремих дослідників у вивчення минулого Волині і збереження старожитностей краю. Шляхом критичного аналізу зібраного матеріалу суттєво доповнено раніше невідомими фактами історичні відомості з проблеми. Простежено хід і наслідки реставрації давніх архітектурних споруд, що дозволило зберегти для прийдешніх поколінь окремі безцінні пам'ятки зодчества Волині. На підставі архівних джерел, видань наукових товариств, музейних закладів, праць учасників історико-краєзнавчої і пам'яткознавчої діяльності, матеріалів преси доведено вагому роль регіональних історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи 1920-х - 1930-х років у вивченні минулого Волині і збереженні її пам'яток. До наукового вжитку введено значний масив невідомих і невикористаних до цих пір документів центральних і регіональних архівів, музеїв та бібліотек України і Польщі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наведені в дисертації факти, висновки і узагальнення можуть бути використані при подальшій розробці питань історичного краєзнавства Волині, створенні спеціальних праць, навчальних посібників з історичного краєзнавства, історії музейної та пам'яткоохоронної справи. Узагальнений досвід учасників вивчення історії краю і збереження його пам'яток у міжвоєнний період може стати корисним в діяльності сучасних краєзнавчих організацій і товариств, які продовжують вивчати проблеми історії та культури України загалом, і Волині зокрема. Наведені у дисертації матеріали можуть бути використані у лекціях та спецкурсах з історії України, історичного краєзнавства, історіографії, етнографії, археології та історичної географії, для навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. Матеріали дисертації стануть у нагоді краєзнавцям, педагогам, іншим працівникам культурно-освітньої сфери при написанні історії окремих населених пунктів, створенні краєзнавчих музеїв, підготовці науково-популярних матеріалів про пам'ятки Волині.

Апробація результатів дисертації здійснена шляхом її обговорення на спільному засіданні кафедри давньої і нової історії України та кафедри новітньої історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки, засіданні кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Положення дисертації доповідалися на 20 наукових конференціях різних рівнів, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, квітень 1998 р.), Всеукраїнській конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Українська діаспора: історія та сучасність” (Луцьк, листопад 2000 р.), Міжнародній науковій конференції “Українська історіографія на рубежі століть” (Кам'янець-Подільський, жовтень 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Історія міст і сіл Великої Волині в контексті регіональних досліджень” (Коростень, травень 2002 р.), ХІІІ Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2003 р.), ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю Волинського краєзнавчого музею та 55-річчю Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки (Луцьк, травень 2004 р.), ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків (Луцьк, травень 2006 р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції “Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії” (Ніжин, квітень 2007 р.), ХVIІ Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2007 р.), протягом 1998-2007 років - на наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені у брошурі (у співавторстві), 6 статтях у наукових фахових виданнях, що входять до переліків ВАК України, 6 статтях в інших наукових виданнях та публікаціях матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (324 позиції). Загальний обсяг дисертації 198 сторінок, з них 165 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими проблемами і програмами, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, територіальні та хронологічні межі, методологічні засади й методи, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення й апробацію, структуру роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база” проаналізовано висвітлення проблеми у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників, охарактеризовано джерельну базу, використану автором для досягнення мети і виконання поставлених завдань.

При характеристиці праць з досліджуваної проблеми зазначено, що показ її окремих аспектів розпочався вже у 1930-х роках в бібліографічних переліках та оглядах краєзнавчої літератури. Найчастіше такі матеріали публікував часопис “Rocznik Woіyсski” (“Волинський щорічник”) під редакцією Я. Гоффмана. Дослідження теми продовжилося з другої половини ХХ століття і зумовило на даний час появу монографій та статей наукового і науково-популярного характеру. Такі результати сприяли публікації у 1990-х - на початку 2000-х років узагальнюючих історіографічно-бібліографічних оглядів з проблеми, авторами яких є Л. Баженов, Б. Колосок, Г. Бондаренко, ін.

Аналізуючи літературу з теми дисертації, автор систематизувала публікації українських дослідників (радянського періоду, доби незалежності, діаспорні) та здобутки закордонних (насамперед польських) науковців.

Підкреслюється, що робіт українських радянських вчених і краєзнавців з теми є небагато. Серед них заслуговує на увагу стаття В. Засядчука (з'явилась наприкінці 1960-х років), де узагальнено підсумки археологічних досліджень Західної Волині у 1920-х - 1930-х роках польськими науковцями. Впродовж 1970-х - 1980-х років з'явилися публікації з теми, що належать дослідникам із середовища української спільноти за кордоном - М. Бойкові, Я. Булці та ін. У них головним чином мова йде про наукові пошуки О. Цинкаловського та внесок у збереження археологічних й етнографічних пам'яток регіону музейних закладів, що тут функціонували.

Значно активізувалося вивчення питань теми після здобуття Україною незалежності. Їх розкриття було б неможливим без використання робіт теоретичного і прикладного характеру, де обґрунтовано значущість українського краєзнавства, пам'яткознавства, музеєзнавства у національному відродженні, показано процес здійснення такої діяльності в різних регіонах України впродовж досліджуваного періоду, окреслено сучасні проблеми вивчення і збереження культурної спадщини України. З-поміж таких праць найближче поєднані з темою дисертації монографії, що належать Л. Баженову, С. Зарембі, Р. Маньковській.

На нинішній час найпомітніший внесок у висвітлення проблеми зробили волинські історики. У їх наукових дослідженнях характеризуються умови суспільно-політичного життя Волинського воєводства міжвоєнної доби, що суттєво впливали на здійснення краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи, змальовуються регіональні аспекти такої діяльності. Зокрема, ці питання розглядає Г. Бондаренко у монографії „Історичне краєзнавство Волині”. Історичні традиції краєзнавчих пошуків у регіоні знайшли відображення у статтях О. Михайлюка, А. Силюка, О. Ошуркевича, В. П'ясецького, В. Дмитрика, В. Доброчинської, В. Мартинюк, інших науковців.

З-поміж напрямів краєзнавчого і пам'яткознавчого вивчення Волині у 1920_х - 1930-х роках особливу зацікавленість викликають питання її археологічного дослідження. Серед результатів таких пошуків особливо відзначаються здобутки О. Цинкаловського та Я. Фітцке, наукових і громадсько-культурних товариств, причетних до краєзнавчого і пам'яткознавчого вивчення Волині.

Науковці звертаються й до вивчення історії та змісту публікації 1920-х - 1930-х років краєзнавчих і пам'яткознавчих матеріалів, що з'являлися як окремими виданнями, так і на сторінках тодішньої періодики. Предметом уваги є життя та подвижницька діяльність особистостей, які відзначилися на ниві волинського краєзнавства і пам'яткознавства - українців А. Дублянського, Л. Маслова, О. Цинкаловського, М. Тучемського, Ю. Шумовського, польських вчених Я. Фітцке, Я. Гоффмана, З. Ревського, ін.

Значний масив інформації з теми містять матеріали міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференцій. Українськими дослідниками захищені й перші дисертації, матеріали яких з нових позицій розкривають деякі аспекти теми, зокрема, діяльність краєзнавчих музеїв та проведення історико-краєзнавчих досліджень в Західній Волині у міжвоєнний період.

Питання краєзнавчого і пам'яткознавчого вивчення Волині знайшли висвітлення в зарубіжній історіографії, яка практично повністю представлена дослідженнями польських науковців. Вони звертають увагу на археологічне дослідження регіону, вивчення окремих пам'яток мистецтва. Про це йдеться в узагальнюючих працях Й. Костшевського, А. Абрамовича з історії польської археології, І. Кобловського про минувшину польського мистецтва. Спеціальні студії про археологічне дослідження регіону в міжвоєнний період підготували А. Броніцький та Я. Гурба. Польська історіографія звертається й до проблем збереження та охорони на Волині культурної спадщини. Тут слід відзначити Я. Левицького, праці якого присвячені історії інвентаризації пам'яток регіону.

Отже, досліджувана в дисертації тема вирізняється наявністю помітного числа публікацій, різних за формою та змістом. Підсумовуючи такий історіографічний доробок, зроблено висновок, що йому поруч із беззаперечними здобутками притаманні прогалини та упущення. У наявних працях не подається розгорнута характеристика внеску краєзнавчих сил у вивчення минулого Волинського воєводства і його пам'яток. Увага нерідко зосереджується на характеристиці вже відомих фактів, які часто наводяться без логічного зв'язку та ґрунтовних висновків. Не розробленими залишаються питання періодизації історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи на Волині у 1921?1939 роках, проблеми збереження української культурної спадщини, зокрема, у сфері дерев'яної сакральної архітектури. Поза увагою української історіографії продовжує залишатися тема аналізу польського пам'яткоохоронного законодавства, його вплив на збереження українських старожитностей. Не до кінця з'ясованою залишається низка питань, пов'язаних з організацією музейної справи, вивченням минулого Волинського воєводства науковими та громадсько-культурними інституціями. Й надалі актуальним є дослідження особистого внеску багатьох місцевих краєзнавців, чиї імена незаслужено забуті, у розвиток історичного краєзнавства і пам'яткоохоронної роботи на Волині. Для низки публікацій, насамперед тих, що з'явилися у матеріалах окремих регіональних конференцій, властивим є опертя на бідну джерельну базу, наявність фактологічних неточностей. Таким чином, і надалі існує необхідність розробки теми в загальному контексті вивчення історії України, процесу зародження й розвитку національного краєзнавчого руху і пам'яткоохоронної діяльності.

При характеристиці джерельної бази відзначено, що вона репрезентована рукописними та друкованими неопублікованими й опублікованими джерелами, які відклалися в архівних збірках, фондах музейних установ, бібліотечних закладах. Їх поділено на наступні групи: архівні матеріали міністерств, воєводських органів правління, особистих фондів дослідників 1920-х - 1930-х років; публікації документів і матеріалів; праці і спогади учасників історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної діяльності; періодика.

Змістовні для вивчення теми документи зберігаються в центральних і регіональних архівах України та Польщі. У Центральному державному історичному архіві України у м. Львові автор опрацювала збірки фонду 179 (Кураторія Львівського шкільного округу) та фонду 535 (Польське акціонерне краєзнавче товариство), де зосереджені офіційні розпорядження та інструкції стосовно обліку предметів культурної спадщини, в тому числі й на теренах Західної Волині.

У державних архівах Волинської (ДАВО), Рівненської (ДАРО) та Тернопільської (ДАТО) областей віднайдені (і введені до наукового обігу) матеріали листування вищих офіційних установ з місцевими органами самоврядування, їх розпорядження стосовно збору і подання відомостей про пам'ятки старовини, переписка громадських осередків і товариств щодо нових надходжень до музеїв, підготовки й проведення реконструктивних і ремонтних робіт, ін.

Із збірок ДАВО найбільше документів про історико-краєзнавчі дослідження і пам'яткоохоронну роботу на Волині у 1921?1939 роках містять фонд 36 (Луцьке повітове староство), фонд 46 (Волинське воєводське управління) та фонд 158 (магістрат міста Луцька). Серед збірок ДАРО найпомітніший масив матеріалів з досліджуваної теми зосереджений у фонді 160, що пов'язаний з ім'ям Я. Гоффмана - визначного польського дослідника і шанувальника пам'яток Волині. У фондах 131 (Кременецький ліцей), 226 (Учительська семінарія Кременецького ліцею), 228 (Гімназія ім. Т. Чацького Кременецького ліцею) ДАТО зосереджені документи, які дають можливість простежити організацію краєзнавчо-туристичної роботи на Кременеччині, заходи щодо вивчення й охорони історичних пам'яток повіту.

Різноманітні матеріали про діяльність державних та громадських установ, науковців, причетних до історико-краєзнавчих досліджень на Волині, автор опрацювала у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України. Вони зосереджені насамперед у фондах 9 (Цинкаловський Олександр), 26 (Управління консервації Львівського воєводства, відділ охорони пам'яток культури і мистецтва) та 88 (Прусевич Олександр). Важливим джерелом для розкриття проблеми стали також матеріали фондів Волинського та Кременецького краєзнавчих музеїв.

Об'ємний за кількістю справ і цінний за інформативною насиченістю матеріал опрацьовано у фондах Архіву нових актів (Archiwum Akt Nowych) Польщі - фонді 3 (Цивільна канцелярія Начальника держави у Варшаві), 8 (Президія Ради міністрів) та 14 (Міністерство віровизнань і народної освіти). Він дав змогу прослідкувати процес формування основних засад пам'яткоохоронної політики міжвоєнної Польщі, ставлення різних політичних сил держави та практичну реалізацію відповідного курсу щодо збереження культурної спадщини українського населення, діяльність органів керівництва музейною політикою Польщі, проведення реставрації багатьох архітектурних пам'яток Волині, ін. Для розкриття теми залучені також окремі матеріали Державного архіву Люблінського воєводства (Arhiwum Paсstwowe w Lublinie).

Складовою джерельної бази дисертації стали публікації документів і матеріалів, що з'явилися українською, польською та російською мовами, праці та спогади А. Дублянського, Л. Маслова, О. Цинкаловського, Я. Гоффмана, Я. Фітцке, З. Ревського та інших учасників історико-краєзнавчого руху і пам'яткознавчої діяльності на території Волинського воєводства, матеріали тогочасної періодики - часописів і газет “Наш світ”, „Українська нива”, „Церква і нарід”, „Orli lot” (“Орлиний політ”), „Znicz” („Священний вогонь”), „Ziemia Woіyсska” („Волинська земля”), „Rocznik Woіyсski”, “Z otchіani wiekуw” („З глибини століть”), ін.

У другому розділі „Умови здійснення, етапи та зміст історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи” проаналізовано суспільно-політичні, культурно-освітні та духовні аспекти внутрішньої політики польської держави стосовно Західної Волині, що здійснювали визначальний вплив на проведення історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи. Підкреслюється, що така діяльність проводилася в умовах розвитку польської історичної науки у відродженій Другій Речі Посполитій та реалізації у Волинському воєводстві дискримінаційної щодо автохтонного населення політики польських державницьких сил.

У зв'язку з цим, а також враховуючи відсутність в регіоні будь-яких значних науково-громадських установ чи товариств, в історико-краєзнавчій і пам'яткоохоронній роботі виокремлюється перший її етап, що тривав з 1921 року по останню третину - кінець 1920-х років. Для нього характерні початки історико-краєзнавчого вивчення краю та здійснення тут перших кроків щодо охорони пам'яток в умовах присутності Другої Речі Посполитої. Означена діяльність проводилася винятково представниками польської спільноти і спиралася на тоді ще не дуже досконалу відповідну правову базу.

На кінець 1920-х років - 1939 рік припадає другий етап здійснення історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи у регіоні, що ознаменувався піднесенням вивчення минулого Волині і охорони пам'яток старовини. Він пов'язаний з певною видозміною польської державної політики в регіоні, що набула свого вияву з кінця 1920-х років і знайшла втілення у відомому волинському експерименті воєводи Г. Юзевського. Провідну роль в історико-краєзнавчій і пам'яткоохоронній роботі відіграли організація та розгортання у регіоні діяльності низки місцевих науково-громадських осередків - краєзнавчих товариств і музейних закладів.

Показано, що волинське історичне краєзнавство і пам'яткоохоронна робота мали свої характерні особливості: участь у вивченні різних проблем минулого регіону спочатку практично лише польських дослідників та включення згодом до цього процесу представників української спільноти; вузька спеціалізація дослідників і водночас поєднання місцевими краєзнавцями при вивченні краю різних галузей історії; певне суперництво між загальнопольськими науковими закладами та місцевими краєзнавчими товариствами за сфери впливу при дослідженні краєзнавчих аспектів регіону, ін. Участь польських та українських дослідників у вивченні Волині нерідко зумовила інтерпретацію певних фактів та подій з точки зору національної приналежності самих дослідників. Вузька їх спеціалізація визначалась тим, що у 1920-х - 1930-х роках під історичним краєзнавством розуміли сукупність різних історичних дисциплін: археології, етнографії, топоніміки, геральдики, пам'яткознавства, власне самої історії.

Основний зміст історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи складали вивчення історії Волині, археологічне, етнографічне, мистецтвознавче дослідження регіону, проведення краєзнавчо-туристичної роботи, обстеження архітектурних пам'яток старовини, їх певний ремонт та реставрація. Виокремлюються конкретні напрями дослідження минувшини волинських міст і містечок та пам'яток старовини. Особливістю праць цього періоду є те, що дослідники А. Дублянський, О. Цинкаловський та інші друкують розвідки з історичного краєзнавства Волині українською мовою. У пресі вміщуються публікації під гаслом „Пізнаймо Волинь”, що його висунув і скеровував до корінного населення краю український краєзнавець А. Дублянський. У 1930-х роках у вивченні історії Волинського воєводства звернена увага на дослідження пам'яток церковної архітектури українського народу. У працях Л. Маслова, О. Цинкаловського, М. Тучемського, Т. Ловецького поруч із вивченням минувшини, архітектурних стилів та історичного значення храмів як безцінних представників української культурної спадщини, ставилося питання про необхідність збереження українських дерев'яних церков.

Щодо пам'яткоохоронної діяльності, то в цій галузі визначальна увага зверталася на проведення реконструктивних робіт. Відбувалося відновлення насамперед пам'яток польської культури: костелів, середньовічних замків, шляхетських палаців, пам'ятників визначним особам з історії Польщі. Така діяльність здійснювалася під керівництвом Міністерства віровизнань і народної освіти на підставі відповідної законодавчої бази. Її основу складали розпорядження президента Другої Речі Посполитої від 6 березня 1928 року про опіку над пам'ятками старовини, доповнене відповідним рішенням Ради міністрів від 2 квітня 1928 року, а також розпорядження міністра віровизнань і народної освіти від 17 липня 1928 року про укладання реєстру пам'яток старовини. У дисертації встановлено, що помітну роль у проведенні реконструктивних робіт стосовно архітектурних пам'яток Волині відіграли робота і рішення XII загальнопольського з'їзду Ради реставраторів, що відбувся на теренах воєводства у вересні 1927 року.

У третьому розділі „Діяльність наукових товариств та музеїв з дослідження історії і пам'яток Волинського воєводства” розкривається внесок місцевих краєзнавчо-пам'яткознавчих осередків у вивчення минувшини Волині, пошук і збереження її культурної спадщини.

Доведено, що справжніми генераторами здійснення історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткознавчої діяльності в Західній Волині були наукові товариства та музейні заклади. Головними установами в цьому середовищі виступали Волинське товариство краєзнавців і опіки над пам'ятками старовини (створене 1927 року), Волинське товариство приятелів наук (організоване в 1935 році) та Волинський музей (відкритий у 1929 році). Завдяки зусиллям членів цих товариств і музейних працівників, які нерідко працювали одночасно у кількох вищеназваних закладах, вдалося провести належні археологічні дослідження, зібрати і зберегти цікавий матеріал з етнографії, археографії, історії Західної Волині.

Особливо значною в цьому була заслуга музейних закладів, що працювали як у воєводському центрі, так і деяких повітових містах. Місцеві шанувальники старовини доклали немало зусиль щодо поповнення музеїв цікавими експонатами, вивчення історії походження старожитностей, оприлюднення відомостей про них на сторінках періодики і навіть спеціальних наукових і науково-популярних видань. Можна говорити про високий науковий потенціал працівників волинських музеїв, які гідно представляли себе серед 130 музеїв тодішньої Речі Посполитої. Завдяки плідній праці подвижників музейної справи в Західній Волині вдалося зберегти чимало цінних старовинних рукописів та стародруків, ікон, археологічних та етнографічних пам'яток. Вони сприяли підвищенню зацікавленості минулим регіону, його культурою та звичаями.

Звичайно, вивчення минулого, пошук і дослідження культурної спадщини регіону здійснювалися в потрібному для офіційних властей політичному руслі, яке передбачало утвердження так званої споконвічної польськості Західної Волині та швидшу асиміляцію її автохтонного населення. На це спрямовувалася й краєзнавчо-туристична діяльність, яка проводилася під опікою або з участю вищезгаданих науково-громадських осередків. Слід визнати високу ефективність діяльності краєзнавчих молодіжних товариств в реалізації головних завдань польського краєзнавчого руху, чітку організацію праці, що сприяло поглибленому вивченню історичної спадщини Волині, дослідженню її культурних надбань. Така робота краєзнавчо-туристичних товариств, які створювалися на основі проведення ґрунтовних краєзнавчих досліджень, сприяла популяризації Волині як туристичного регіону. Проте не варто забувати про політичну спрямованість такої роботи, яка полягала у поглибленні колонізаційної політики і нав'язуванні відповідних стереотипів у суспільно-культурному і науковому житті.

У четвертому розділі „Внесок науковців та краєзнавців у популяризацію історії і пам'яток Волині” на підставі аналізу наукових та науково-популярних праць 1920-х - 1930-х років безпосередньо окреслюються напрями, за якими відбувалося ознайомлення населення регіону з його минувшиною та культурною спадщиною, досліджуються масштаби та рівень подачі авторами історико-краєзнавчого і пам'яткознавчого матеріалу.

Відзначено, що популярними сюжетами при змалюванні історії Волині були ті, які стосувалися подій княжої, литовсько-руської та литовсько-польської доби. Висвітлювалися, зокрема, життя та діяльність визначних особистостей, пов'язаних з історією регіону або України загалом (наукові розвідки М. Тучемського про князя Володимира Великого, А. Дублянського - про галицько-волинського князя Володимира Васильковича, та ін.).

Складовою краєзнавчих праць виступають монографії з історії населених пунктів регіону. Сюди відносяться насамперед роботи польських дослідників М. Орловича „Ілюстрований путівник по Волині”, „Волинські міста” під редакцією Т. Свєщовського, ін. Вагомість дослідження М. Орловича полягає в узагальненні відомостей про населені пункти краю, їх історію, описі пам'яток старовини, туристичних маршрутів. Не зважаючи на тенденційність в подачі матеріалу (більша увага „польським сторінкам” історії Волині) та ряд неточностей, „Ілюстрований путівник по Волині” явно вирізняється перед пізнішими аналогічними виданнями.

У 1920-х - 1930-х роках побачили світ праці різноманітного формату про окремі населені пункти Волині, їх герби. Однією з перших розвідок про Луцьк стала книга А. Войнича „Луцьк на Волині. Історико-фізіографічний опис”, що вийшла у 1922 році. Вивченням історії міста займалися й українські автори. А. Дублянський першим написав рідною мовою і видав працю „Луцьк. Історичний нарис”, що вийшла 1934 року. До минувшини Луцька, як і до історії інших волинських міст - Кременця, Острога, Олики, Рівного і т. д. А. Дублянський звертався у пізніших публікацій.

Історія волинських міст була предметом зацікавлення визначного українського вченого і краєзнавця О. Цинкаловського. Про рідний Володимир-Волинський краєзнавець написав ґрунтовне дослідження, склав карту-схему його історичної топографії, що не втратили свого значення і в наш час. У часописах Волині і Галичини міжвоєнного періоду містяться також статті О. Цинкаловського про Кременець, Пересопницю, Шумськ, інші міста регіону.

Предметом популяризації науковців і краєзнавців Західної Волині міжвоєнного періоду були хід та результати нерідко власноруч проведених ними археологічних досліджень регіону. Помітний внесок у цю справу зробив той же О. Цинкаловський. На підставі результатів власних пошуків краєзнавець уклав археологічну карту Волині та Волинського Полісся з повними позначеннями знайдених пам'яток, описав городища літописних Червенських міст. О. Цинкаловський використав підсумки археологічних досліджень для написання праць „Матеріали до археології Володимирського повіту” та „Стара Волинь і Волинське Полісся”. Остання має неоціненну вартість як практично і до сьогодні неперевершений зразок словника-довідника з археологічного минулого краю, історії рідної волинської землі, поданої в цікавих описах. Відомим археологом і водночас популяризатором давньої історії Волині, що висвітлювалася через викопні пам'ятки, був у 1930-х роках священик, викладач української мови та літератури, уродженець Дубенщини Ю. Шумовський.

Серед популяризаторів археологічної спадщини Західної Волині вирізняється польський краєзнавець Я. Фітцке. Впродовж 1930-х років дослідник провів ретельне археологічне вивчення багатьох територій регіону, на підставі якого підготував і видав чимало праць.

У дисертації зазначається, що у галузі популяризації археологічних досліджень Волині увага зверталася на показ сторінок минулого регіону, пов'язаних з періодом Х-ХІІІ століть. Такі дослідження, представлені Р.Якимовичем та іншими польськими авторами, зачіпали дискусійну проблему політичної належності Волині в Х-ХШ століттях, яка дебатувалася в міжвоєнний період. Польські краєзнавці, з одного боку, не могли йти проти офіційної доктрини про “одвічну польськість” Західної Волині, а з іншого - ігнорувати давньоруський характер матеріальної культури регіону, в усякому випадку, на емпіричному рівні.

Помітна увага у досліджуваний в дисертації період зверталася на популяризацію результатів етнографічних досліджень, а також відомостей про нумізматичні знахідки. Найчастіше вони друкувалися у часописах „Ziemia Woіyсska”, що його редагував Ю. Нець, „Rocznik Woіyсski” на чолі з Я. Гоффманом та „Наш світ” (редактор В. Островський).

Впродовж міжвоєнного періоду волинські краєзнавці систематично знайомили читачів з численними світськими та церковними архітектурними пам'ятками Західної Волині. Практично першою ластівкою у цій галузі стала книга першого директора Волинського музею О. Прусевича „Замки і фортеці на Волині”, що вийшла 1922 року. Для цієї праці, як для праць польських дослідників загалом, характерним є показ Волині як споконвічної польської території, прагнення виправдати тут панування і культуртрегерську місію Польщі. Грунтовно підійшов до висвітлення історії оборонних споруд Волині в цілому і Луцька зокрема у роботі „Оборонні замки на Волині” воєводський консерватор Ю. Дудкевич. Серед українських дослідників та популяризаторів архітектури Волині і Полісся виділяється постать Л. Маслова. Йому належать численні книги, статті та іншого характеру публікації з означеної вище тематики. Зокрема, в монографії „Архітектура старого Луцька”, ряді статтей Л. Маслов здійснив спробу на основі доступних джерел і літератури та власного професійного досвіду узагальнити відомості про пам'ятки міста.

У популяризаторській діяльності краєзнавчих сил Волині не останнє місце відводилося пам'яткам церковної старовини. Цей аспект виявився особливо важливим для представників українських науково-громадських кіл, позаяк саме сакральні старожитності українських церков, насамперед архітектурні споруди, були тим неспростовним аргументом, що засвідчував, кому насправді з давніх-давен належала Волинь. Серед праць, присвячених вище означеній темі, варто виділити дослідження Т. Ловецького „Православні церкви на Волині”, О. Цинкаловського „Волинські дерев'яні церкви”, низку публікацій Л. Маслова та А. Дублянського, нарис М. Тучемського „По глухих закутках Волинського Полісся”, ін.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено його результати, основний зміст яких виноситься на захист.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в комплексному вивченні процесу становлення і розвитку історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи на Західній Волині впродовж міжвоєнного періоду. На підставі залучення широкого кола архівних джерел, публікацій документів і матеріалів, праць і спогадів краєзнавців 1920-х - 1930-х років, тодішньої періодики, наукової літератури ґрунтовно проаналізовано умови здійснення, зміст, етапи, учасників та результати історико-краєзнавчої і пам'яткознавчої діяльності. Доведено її вагому роль як дієвого фактора ознайомлення з історією Західної Волині та збереження його культурної спадщини, піднесення національної самосвідомості корінного населення регіону. Вирішення наукової проблеми, якій присвячена дисертація, важливе і в практичному сенсі, позаяк озброює нинішніх учасників краєзнавчої і пам'яткознавчої діяльності неоціненним досвідом у здійсненні такої роботи в наш час.

Відзначено, що історико-краєзнавчі дослідження і пам'яткоохоронна робота у Західній Волині міжвоєнного періоду - невід'ємна частина і важливе явище вітчизняної історії, процесу дослідження минувшини краю і збереження його культурної спадщини протягом 1920-х - 1930-х років. Становлення й розвиток цих складників здійснювалися у нелегких для автохтонного населення регіону суспільно-політичних та культурно-освітніх умовах. Ними, зокрема, були асиміляційна освітня політика, пріоритети поляків над українцями у всіх сферах життя, полонізація українського населення. Сюди входили й мінімальна польсько-українська співпраця в культурній галузі, розселення польського елементу таким чином, щоб він своєю кількістю, культурною силою та іншими чинниками демонстрував політичну й культурну перевагу так званої польськості на кожному клаптикові волинської землі.

У дисертаційному дослідженні виокремлено два етапи здійснення історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи. Перший тривав з 1921 року по останню третину - кінець 1920-х років і характеризувався становленням основних засад вищеозначеної діяльності та повним домінуванням тут польських впливів. Основний зміст історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи в Західній Волині склали формування відповідних органів влади воєводства, причетних до опіки над пам'ятками старовини, археологічні дослідження, проведення загальнопольського з'їзду Ради реставраторів, підготовка й випуск описових історико-географічних, історико-етнографічних праць та путівників, краєзнавчих публікацій у різних періодичних виданнях.

З'ясовано, що другому етапові (кінець 1920-х років - 1939 рік) притаманне значне розширення діапазону та поглиблення змісту історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи. Це зумовлювалося появою на Волині краєзнавчих і пам'яткознавчих осередків, якими стали у першу чергу Волинське товариство краєзнавців і опіки над пам'ятками старовини, Волинський музей та Волинське товариство приятелів наук. Історико-краєзнавча та пам'яткоохоронна діяльність знайшла свій прояв в археологічних, археографічних, етнографічних, мистецтвознавчих студіях, проведенні широкомасштабних реставраційних робіт, вивченні, зокрема, української церковної архітектури, появі ґрунтовних праць з означених тем.

Підкреслено, що історія і пам'ятки Західної Волині знайшли широке висвітлення в історико-краєзнавчих та пам'яткознавчих працях польських і українських дослідників міжвоєнного періоду. Вони слугували вагомим знаряддям політико-ідеологічного протистояння представників польського та українського суспільно-політичних таборів в обґрунтуванні власних прав на історичну спадщину Волинського воєводства. Перевага, безперечно, була на стороні офіційної польської науки та науково-громадських кіл, які дотримувались політичної доктрини Другої Речі Посполитої. Підготовлені ними дослідження висвітлювали ті періоди історії, коли Польща мала найбільший вплив на Волинь як споконвічну етнічну українську територію, ті історичні реліквії регіону, які нібито підтверджували належність корінного населення Волині до католицької віри. Встановлено, що цій меті слугували узагальнюючі дослідження, авторами яких виступали польські науковці і краєзнавці М. Орлович, Т. Свєщовський, А. Войнич, А. Прусевич, Ю. Нєць, ін. Своє бачення минувшини і культурної спадщини рідного народу, що часто суттєво різнилося від поглядів польських дослідників, подавали українські науковці А. Дублянський, О. Цинкаловський, Л. Маслов, Ю. шумовський та ін. У своїх працях, підготовлених на підставі власноруч віднайдених пам'яток і використання різноманітних джерел, вони стверджували самобутність і автохтонність українського народу.

Зроблено висновок, що у 1921?1939 роках помітне місце на території Волинського воєводства відводилося здійсненню пам'яткоохоронної роботи. Виходячи з політичних цілей держави, вона стосувалася головним чином старовинних споруд, пов'язаних з польською культурою: замків, маєтків, польських шляхетських родин, костелів, каплиць, інших пам'яток римо-католицької віри. Це підкреслювало „вищість польської культури” і підтримувало настрої про „польськість” Волині. При обстеженні давніх світських архітектурних споруд, православних храмів, монастирів та інших будівель, які свідчили про приналежність території регіону власне українському народові, тодішні працівники пам'яткоохоронної сфери прагнули відшукати сліди польського впливу на ці споруди: кам'яні скульптури, вітражі, елементи архітектурних стилів, ін. Дерев'яні церкви як носії традицій українських зодчества й духовності польськими дослідниками і владою ігнорувалися. Лише українські науковці Л. Маслов, О. Цинкаловський, А. Дублянський, М. Тучемський та деякі інші у своїх працях прагнули привернути увагу громадськості і влади до охорони цих носіїв традицій української культури.

Доведено, що історико-краєзнавчі дослідження і пам'яткоохоронна робота у Волинському воєводстві 1920-х - 1930-х років, незважаючи на прорахунки та упущення, зумовлені періодом власного становлення, набуттям відповідного досвіду, політичною лінією польського уряду, ознаменувалася помітними результатами у пошукові, збиранні, вивченні історичних матеріалів та пам'яток, збереженні культурної спадщини. Віднайдені історичні джерела та нагромаджені краєзнавчі матеріали збагатили українську й польську історичні науки. Результати в таких її галузях як археологія, етнографія, топоніміка, геральдика та ін. успішно використовуються нині при вивченні минулого Волині, сприяють пожвавленню наукових контактів між українськими і польськими вченими, подоланню негативних стереотипів, що нагромадилися у відносинах між обома народами за століття їх непростого співіснування. Характер і зміст діяльності науковців і краєзнавців Волині щодо краєзнавчого вивчення регіону, збереження його старожитностей дає змогу суттєвіше осмислити загальні закономірності історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткознавчої роботи, що проводилася на інших етнічних українських землях в межах Другої Речі Посполитої.

Основний зміст і висновки дисертації викладено у таких публікаціях

Брошура

Кінд Н. В. Славний син України.- Луцьк: Волинська МАН, 1995.- 19 с. (у співавторстві з Гаврилюк С. В.). (Особистий внесок здобувачки - 0,3 друк. арк.).

Статті у наукових фахових виданнях, що входять до переліків ВАК України

Кінд-Войтюк Н. В. Участь науково-громадських товариств Другої Речі Посполитої у дослідженні історії та пам'яток Волинського воєводства (1921?1939 рр.) // Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки.- 2001.- № 5.- С. 136?140.

Кінд-Войтюк Н. В. вивчення історії населених пунктів Волині у працях дослідників в 1921?1939 рр. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки / Українська історіографія на рубежі століть. Матеріали міжнародної наукової конференції, 25?26 жовтня 2001 р.- Кам'янець-Подільський: ОІЮМ, 2001.- Т. 7.- С. 643?648.

Кінд-Войтюк Н. В. Краєзнавець Волині і церковний діяч Анатолій Дублянський // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ імені Лесі Українки.- Луцьк, 2001.- Вип. 6.- С. 123?127.

Кінд-Войтюк Н. В. Організація пам'яткоохоронної роботи у Другій Речі Посполитій у 1921?1939 рр. (на прикладі Волинського воєводства) // Питання історії України. Збірник наукових статей.- Чернівці: Зелена Буковина, 2003.- Т. 6.- С. 325?328.

Кінд-Войтюк Н. В. Історико-краєзнавча діяльність музейних закладів Волинського воєводства (1921?1939 рр.) // Питання історії України. Збірник наукових статей.- Чернівці: Зелена Буковина, 2004.- Т. 7.- С. 179?185.

Кінд-Войтюк Н. В. Джерела з вивчення краєзнавчої та пам'яткоохоронної роботи на Західній Волині (1920-і - 1930-і роки) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ імені Лесі Українки.- Луцьк, 2006.- Вип. 11.- С. 76?81.

Статті в інших виданнях та матеріалах наукових конференцій

Кінд Н. В. Діяльність Волинського товариства краєзнавців і охорони пам'яток старовини у 20?30-х рр. ХХ ст. // Молодіжний науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки.- 1999.- № 1.- С. 82?84.

Кінд-Войтюк Н. В. Музейні заклади Західної Волині у 1921?1939 рр. // Історія міст і сіл Великої Волині. Науковий збірник „Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т. 25.- Ч. 2. / Голов. ред. М. Ю. Костриця.- Житомир: ПП М. Г. Костенко, 2002.- С. 82?87.

Кінд-Войтюк Н. В. Історія Волині у науковій спадщині митрополита Анатолія Дублянського // Історія релігій в Україні. Праці ХІІІ Міжнародної наукової конференції. Кн. 1.- Львів: Логос, 2003.- С. 275?280.

Кінд-Войтюк Н. В. Товариство приятелів науки - осередок вивчення історії Волині (1935?1939) // Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Вип. 3. Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, Луцьк-колодяжне, 18?19 травня 2004 р.- Луцьк: МП „Пульс”, 2004.- С. 77?79.

Кінд-Войтюк Н. В. Археологічні дослідження Луччини у 20?30-х роках ХХ століття // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцький район: історія, сучасність, перспективи. Матеріали ХХІІ обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 15-річчю Незалежності України, 40-річчю Луцького району та 50-річчю Торчинського народного історичного музею, Луцьк-Торчин, 9?10 грудня 2006 р.- Луцьк, 2007.- С. 13?15.

13. Кінд-Войтюк Н. В. Опис сакральних пам'яток Волині у краєзнавчих працях 1930-х років // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Кн.2.- Львів: Логос, 2007.- С. 689?694.

Анотації

Кінд-Войтюк Н. В. історико-краєзнавчі дослідження і пам'яткоохоронна робота на Волині у 1920-х - 1930-х роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2007.

Використовуючи архівні та опубліковані джерела, праці та спогади представників наукових кіл, громадськості, матеріали преси, роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, у дисертації проведено комплексне вивчення процесів і явищ, пов'язаних із становленням та розвитком історико-краєзнавчих досліджень і пам'яткоохоронної роботи у Західній Волині в час перебування регіону під владою міжвоєнної Польщі. Для розуміння подій, що досліджувалися, означений період поділено на два етапи. Простежено умови, в яких здійснювалася історико-краєзнавча і пам'яткоохоронна робота, формування зацікавленості культурною спадщиною Західної Волині, діяльність державних структур, науково-громадських товариств, музейних закладів, окремих особистостей щодо проведення краєзнавчих і пам'яткознавчих заходів. Подано матеріал про вагомий внесок українських дослідників у цю діяльність, проаналізовано підготовку й проведення реставраційних робіт, видання наукових та науково-популярних, історико-краєзнавчих і пам'яткознавчих праць. Звернено увагу на здобутки й прорахунки історико-краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи у Західній Волині 1920-х - 1930-х років, визначено її місце у загальноукраїнському краєзнавстві та пам'яткознавстві.