"До колгоспів, що припустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м'ясозаготівель у розмірі 15-місячної норми здавання даним колгоспом м'яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників".

Партійна постанова вимагала включити в "натуральне штрафування" не тільки худобу у живій вазі або м'ясо (сало), але й "другий хліб" - картоплю. Отже, треба зафіксувати головний результат діяльності хлібозаготівельної комісії під керівництвом В. Молотова в УСРР: створення законодавчої основи для терору голодом.

Терор голодом спочатку було застосовано проти окремих сіл, поставлених на "чорну дошку" за нездатність тривалий час розрахуватися з державою по хлібу. На засіданні бюро Північно-Кавказького крайкому 1 листопада Л. Каганович уперше оголосив намір поставити на "чорну дошку" від 3 до 5 станиць. 6 грудня постановою ЦК КП (б) У і Раднаркому УСРР 6 сіл було поставлено на "чорну дошку" в Україні. 8 грудня С. Косіор уже доповідав Й. Сталіну, що обкоми партії й облвиконкоми занесли на "чорну дошку" до 400 сіл38. Коли подивитися на опубліковану 8 грудня в газеті "Вісті ВУЦВК" постанову про статус "чорної дошки", то не побачимо нічого особливого: припинення кооперативної й державної торгівлі, дотермінове стягнення кредитів, вилучення "організаторів зриву заготівель" тощо. Це все робилося й в інших селах. Що залишалося за кадром?

Допитливі італійці зацікавилися цим, і посол Італії в Москві передав до Риму 9 травня 1933 р. текст доповіді консула Л. Сіркани, в якому описувалося становище у сільському господарстві України "на підставі газетних повідомлень і прямого спостереження". Л. Сіркана так змальовував ситуацію: "Внесення цілих сіл та колективних сільськогосподарських підприємств у так звану чорну дошку тягне за собою суворі санкції, наприклад: припинення будь-якого постачання й вилучення навіть тієї незначної кількості товарів, яка вже була в кооперативах; абсолютна заборона покидати межі села або сільськогосподарського підприємства; обшуки та конфіскація продуктів".

Отже, "обшуки та конфіскація продуктів". Замуровані в таких селах і позбавлені всякої їжі селяни гинули голодною смертю.

У листопаді 1932 р. до Харкова у складі великої групи чекістів було відряджено заступника голови ОДПУ й особоуповноваженого ОДПУ по УСРР В. Балицького. Й. Сталін поставив перед ним завдання, які той незабаром озвучив в оперативному наказі по ДПУ УСРР №1 від 5 грудня (опублікований для службового користування окремою брошурою). Наказ починався з твердження про те, що в Україні наявний "організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки в колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок". Звідси випливав висновок про "безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке пов'язане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом"40. Чекістам наперед подавалася версія, кого треба було знайти у вигляді "контрреволюційних організацій" з уже заарештованим членським складом. Звичайно ж, чекісти одержали завдання від Й. Сталіна знайти прихований від державного обліку хліб - як доказ діяльності "контрреволюціонерів".

Якщо з людьми, яких вимагалося викрити як "ворогів народу", не було проблем (у наказі №2 по ДПУ УСРР від 13 лютого В. Балицький рапортував про "викриття контрреволюційного підпілля" у 200 районах), то виконати доручення вождя щодо виявлення ям із хлібом було не просто. На засіданні політбюро ЦК КП (б) У 20 грудня В. Балицький доповів, що з початку грудня обшуками розкрито 7 тис. ям і 100 "чорних комор", в яких знаходилося 700 тис. пудів хліба. Із цієї інформації можна було зробити два висновки: а) селяни справді ховали від держави рештки врожаю, щоб не померти з голоду; б) маса знайденого хліба була мізерною й не дозволяла сподіватися на виконання плану хлібозаготівель за рахунок "чорних комор".

Ми маємо право стверджувати, що заготівельна кампанія в українському селі, яка відбувалася у січні 1933 р., не мала нічого спільного з хлібозаготівлями. За період із 20 грудня 1932 по 25 січня 1933 рр. чекістам, незаможникам та активістам із числа міських жителів удалося знайти, використовуючи суцільні подвірні обшуки сільської місцевості по всій радянській Україні, менше 8 тис. ям, 521 "чорну комору" і до 1400 інших таємних сховищ, з яких вилучили 1 млн пудів збіжжя. Щоб довести вилучений хліб до цифри в мільйон пудів, у загальний підсумок включили зерно, одержане від повторного обмолоту соломи й полови (так звані "озадки"), а також хліб, вилучений у перекупників. Порівняємо сумарну цифру з хлібозаготівельним планом, який затвердила під тиском гостей із Кремля - В. Молотова та Л. Кагановича III Всеукраїнська партійна конференція в липні 1932 р. - 356 млн пудів по селянському сектору.

Під приводом пошуків прихованого від держави зерна у "селян-саботажників" Кремль підготував каральну акцію, суть якої полягала у вилученні всього продовольства в давно охопленій голодом сільській місцевості України. Ця акція була нелюдською, але конституційною. Прийнята в березні 1919 р. Конституція УСРР містила статтю 28, в якій говорилося: "УСРР визнає працю обов'язком усіх громадян республіки і проголошує лозунг: "Хто не працює, той не їсть". Ця норма була скалькована зі статті 18 Конституції РСФРР, яку в липні 1918 р. схвалив V Всеросійський з'їзд рад.

"Сокрушительный удар" започаткувала телеграма Й. Сталіна керівникам УСРР у Харків 1 січня 1933 р. Генсек вимагав сповістити через сільради всіх колгоспників та одноосібників, щоб вони добровільно здавали державі "раніше розкрадений і прихований хліб". Другий та останній пункти телеграми стосувалися тих, хто цю вимогу проігнорував: "Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності".

Між першим і другим пунктами телеграми існував логічний зв'язок, який спонукав місцеву владу організувати обшуки кожного селянського подвір'я на всій території УСРР. Адже загрозу застосувати закон "про п'ять колосків" проти селянина, який ухилився від здачі державі "прихованого хліба", можна було реалізувати тільки тоді, коли встановлювалося, що він таки ухилився. Тобто, сталінська телеграма була не стільки загрозою, скільки сигналом до масових обшуків.

Міф про "прихований хліб" виявився потрібним не тільки для того, щоб сигналізувати про необхідність розгортання масових обшуків, але й щоб знайти пристойне мотивування діям сотень тисяч людей, які мали брати участь у цих обшуках. Не випадково одночасно зі сталінською телеграмою в новорічному номері газети "Правда" з'явилася кореспонденція з великого села Кринички на Дніпропетровщині. Як писав журналіст, тут діяло 50 уповноважених щодо хлібозаготівель із району й області. Вони повинні були забезпечити надходження у середньому за день тисячі центнерів зерна, але вичавлювали з селян не більше 15 центнерів. Кореспонденція закінчувалася так: "Треба шукати, адже є ціле "підземне пшеничне місто". Проте тільки зрідка зусиллями окремих передовиків знаходять одну - дві ями".

Що було об'єктивним наслідком сталінської новорічної телеграми? Маємо більш-менш точний вимір понаднормальної смертності в динаміці, а тому можемо відрізнити загальносоюзний голод 1932 р. в Україні від суто українського Голодомору 1933 р. За останніми розрахунками групи фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України у складі О. Рудницького, Н. Левчук, А. Савчук і П. Шевчука під керівництвом проф. О. Воловини (Університет Північної Кароліни), понаднормальна смертність дорівнювала у сільській місцевості УСРР у 1933 р.3335 тис., а в містах - 194 тис. осіб. Відповідні дані за 1932 р.: по селу - 207 тис., по місту - 43 тис. осіб.

Загибель від голоду в 1932 р. була наслідком хлібозаготівель. Стягуючи продрозверстку з урожаю 1931 р., В. Молотов у цілому ряді районів УСРР "перестарався", що викликало масову смертність у першій половині 1932 р. Щоб забезпечити весняну сівбу й урятувати голодуючих, держава надала продовольчу допомогу, у тому числі шляхом скорочення хлібного експорту. Ніхто тоді не збирався нищити українських селян, котрі потерпали від голоду.14-разову різницю між голодом 1932 і голодним мором 1933 рр. не можна пояснити хлібозаготівлями. У січні 1933 р. в умовах цілковитої інформаційної блокади у ході кампанії з виявлення неіснуючих "підземних пшеничних міст" у селянських подвір'ях було здійснено конфіскацію всіх запасів продовольства. 22 січня інформаційну облогу доповнила фізична.Й. Сталін власноручно (автограф зберігся) написав директивний лист ЦК ВКП (б) і РНК СРСР про припинення масового виїзду селян з України й Кубані в інші реґіони держави.

Викликаний хлібозаготівлями голод можна виправдати чим завгодно, хоча б (це часто роблять, коли заперечують геноцид)"необхідністю створення оборонної інфраструктури" в передбаченні подій 1941 р. Коли ж держава конфіскує не хліб, а будь-яке продовольство, її наміри слід кваліфікувати як убивчі - іншого пояснення бути не може. Ідеться про наперед заплановане й добре організоване масове вбивство, причому не тільки тих, кого у Кремлі розглядали як "саботажників", але й дітей та осіб похилого віку. Обшуки, конфіскація продовольства здійснювалися під керівництвом чекістів міськими активістами й місцевими членами комітетів незаможних селян. Незаможники голодували, і їх не треба було додатково вмовляти робити те, що вони робили.

Конфіскація запасів продовольства державними органами позбавляє ґрунту противників кваліфікації Голодомору як геноциду. Тому-то вони наполегливо вимагають: покажіть документ! Тим часом документів про вилучення у селян усієї їжі не знайдено, якщо йдеться про територію України й Кубані. Подібні страхітливі наміри не можна було довіряти паперу, як уважали кремлівські можновладці. Є можливість підтвердити це документально. У листопаді 1932 р. Старомінський райком ВКП (б) Північно-Кавказького краю рекомендував такі репресії щодо станиці Новосільської: "Застосувати найбільш суворі заходи впливу і примушування, здійснюючи вилучення всіх продуктів харчування". У листі до секретаря ЦК КП (б) У М. Хатаєвича В. Молотов нещиро назвав цю рекомендацію "небільшовицькою" і такою, що випливала з "відчаю, до чого ми не маємо жодних підстав, оскільки партія виступає проти практики місцевих властей "брати будь-який хліб і де завгодно, не рахуючись і т.п. ”". Бачимо, що глава радянського уряду навіть тут уперто говорив про "хліб", стратегічно важливий продукт, який держава повинна була мати, щоб годувати міста. Він робив вигляд, що не йдеться про нехлібне продовольство, для вилучення якого в держави не було інших підстав, окрім однієї: створити ситуацію абсолютного голодування, щоб знищити неокреслену кількість селян і тим самим змусити решту працювати в колгоспах із повною віддачею.

Те, що відбувалося тоді в українському селі, описали свідки Голодомору, яким пощастило вижити. Задокументовано й опубліковано тисячі заяв про те, що обшукові бригади конфісковували не тільки м'ясо з картоплею, як це передбачалося законодавством про натуральні штрафи, а все наявне продовольство. У створюваному в Гарвардському університеті атласі Голодомору фігуруватиме мапа місцеперебування свідків, котрі підтверджували факт вилучення всієї їжі. Таких свідчень, назбираних із різних джерел, уже вистачає на книгу. Місцеперебування свідків під час Голодомору переноситься на мапу, яка засвідчує, що конфіскація продовольства не фіксується тільки на місцевості, яка прилягала до кордону з Румунією й Польщею, а також у поліських районах. Така мапа стане повноцінним документом, а не суб'єктивним свідченням окремо взятої людини.

Сталінський "сокрушительный удар" складався з двох взаємопов'язаних акцій - каральної та рятувальної. Перша відбувалася з 1 січня до 7 лютого 1933 р. і спрямовувалася, як можна бачити з її результатів, на запобігання виступам голодуючих селян проти влади. Перетворення голоду в абсолютне голодування паралізувало волю до боротьби. Такого результату добивалися радянські органи державної безпеки, і саме такий наслідок їхній дій зафіксували відповідні польські інстанції, які уважно стежили за ситуацією у Правобережній Україні. Так, голова польського розвідцентру в Києві В. Міхневич 2 червня 1933 р. доповідав у посольство про становище у селах Київщини: "Смерть від голоду є постійним явищем. Канібалізм на порядку денному. Політичні настрої - нема про що говорити, єдине бажання - дістати хліба".

Рятувальна акція відбувалася під фанфари, відгомін яких відчувається й досі. У 2009 р. Росархів опублікував книгу "Голод в СССР. Famine in the USSR. 1930-1934" обсягом 512 с. формату А4. Це - добірка зі 188 кольорових ксерокопій документів із шести центральних архівів Російської Федерації, у тому числі таких, до яких доступ надзвичайно обмежений. У виданні ефектно виглядає документ №83: аркуш із розшитої справи протоколів політбюро ЦК ВКП (б) від 8 лютого 1933 р. із трьома пунктами тексту - про надання продовольчої допомоги Північно-Кавказькому крайкому партії, Дніпропетровському й Одеському обкомам. Після тексту - червона печатка ЦК ВКП (б) і підпис Й. Сталіна червоними чорнилами. Справу розшили, документ сфотографували з максимальним відтворенням його кольорової гами, щоб продемонструвати, як партійне керівництво допомагало голодуючим регіонам. Відтак про який геноцид могло йтися, коли радянський уряд робив усе можливе задля порятунку?! Збірником кольорових ілюстрацій Росархів прагнув дезавуювати питання про геноцид. А для тих, хто пережив Голодомор, він так і залишився незрозумілим явищем. Тим більше, що про нього не можна було згадувати аж до грудня 1987 р. Майже половина свідків, які розповідали про пережите комісії Дж. Мейса, свідчила анонімно. Через півстоліття після події, перебуваючи на іншій половині земної кулі й будучи захищеними американським громадянством, вони не могли подолати у собі страху, який вселила в них сталінська влада.

"Сокрушительный удар" був одним із різновидів сталінського терору. Можна погодитися з терміном "терор голодом", який запропонував у 1986 р. Р. Конквест. Як усі інші різновиди державного терору, він спрямовувався на винищення обмеженої частини населення з тим, щоб зробити поведінку решти прогнозованою і прийнятною для влади. На відміну від інших різновидів, терор голодом був "сліпим". Його жертви не фотографувалися в анфас і профіль, на них не заводилася слідча справа. Нерідко жертви були вдячні владі, яка після конфіскації всього їстівного організовувала з розрахованим розривом у кілька тижнів рятувальну продовольчу допомогу через колгоспи й радгоспи, щоб забезпечити посівну кампанію 1933 р.

Коло осіб, причетних до безпосередньої організації "сокрушительного удара", може бути визначене з великим ступенем вірогідності. Акція здійснювалася під маскувальним прикриттям хлібозаготівель, і до неї мали бути причетними ті в компартійно-радянському керівництві, хто взимку 1932-1933 рр. твердив про "колосальні запаси" хліба, "прихованого" селянами в таємних коморах та ямах. У групу керівників акції, окрім самого Й. Сталіна, входили секретарі ЦК ВКП (б) Л. Каґанович і П. Постишев, голова Раднаркому СРСР

В. Молотов, а також В. Балицький і повноважний представник ОДПУ по Північно-Кавказькому краю Є. Євдокимов. Усі інші виконували свої посадові функції, не усвідомлюючи кінцевої мети тих дій, які окреслювалися поняттям "сокрушительный удар". Кати українського народу, за винятком Л. Кагановича й В. Молотова, пізніше були знищені самим Й. Сталіним, який не бажав залишати слідів.

Голодомор як геноцид