Село Вищетарасівка Томаківського району Дніпропетровської області (ХVІІІ - перша пол. ХХст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

на тему: "Село Вищетарасівка Томаківського району Дніпропетровської області (ХVІІІ- перша пол. ХХст.) "



Зміст

Вступ

1. Заснування та розвиток села

1.1 Перші свідчення про появу села Вищетарасівка

1.2 Перша власниця маєтку Вищетарасівка

1.3 Струкови та їх роль у розвитку села

1.4 Останній власник маєтку Вищетарасівка

2. Становлення радянської влади

2.1 Прихід до влади більшовицького уряду

2.2 Роки колективізації

2.3 Голодні 1921-1923 роки

2.4 Голодні 1932-1933роки

3. Воєнний період в селі Вищетарасівка

3.1 Жителі села Вищетарасівка в період окупації села німцями

3.2 Односельці на фронтах Великої Вітчизняної війни

4. Післявоєнна відбудова села Вищетарасівка

5. Голод 1946-1947 років

Висновки



Вступ

Історія місцевості, на якій виникло село Вищетарасівка, починається з глибини віків.

Ще тоді, стрюківським загоном Вищетарасівської експедиції інституту археології АН УРСР 1975 року, було проводено розкопки курганів у районі будівництва Вищетарасівської зрошувальної системи. Було розкопано 18 скіфських курганів, які містили у собі 33 поховання. Кожний курган вміщав від одного до чотирьох поховань ст. до н.е., які знаходились у катакомбах і рідше - в ямах з підкопами. У кожній могилі було від одного до трьох похованих, які лежали на спинах головами на захід . Біля голів знайдені залишки напутньої їжі : кості жертовних биків і залізні ножі.

Інвентар поховань численний і різноманітний. Насамперед, це посуд грецького і місцевого виробництва. Зброя була представлена мечами, кінцівками списів, дротиків та стріл. Були знайдені й прикраси: золоті серги та персні. Добре зберігся шматочок тонкої шкіри з видаленим візерунком. Звертають увагу на себе дві половецькі статуї, які зображують чоловіка й жінку, знайдені у насипу кургану епохи бронзи. Деталі одягу виконані у гравіюванням. На затиллі чоловічої статуї знаходиться зображення вершника.

З І до V століття нашої ери на території місцевості села Вищетарасівка з'явилося осіле землеробське поселення черняхівської культури. Ці племена були переважно землеробами також займались скотарством, виплавляли метал, виготовляли гончарні вироби.

У X столітті нашої ери на територію села нахлинули зі сходу кочові племена печенігів, а в XI--XIII ст. - половців. Половці в честь вшанування своїх предків ставили на курганах кам'яні статуї. У Вищетарасівці були знайдені такі статуї XII ст.

Землі, на яких виникло село, були частиною Новоросії. Новоросія - це територія, яка прилягала до Азовського та Чорного морів, увібравши в себе південну частину сучасної України - Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Херсонську, Кіровоградську області, схід Чернівецької, Придністров'я, Молдавію.

Новоросійська губернія існувала в часи Катерини II з 1764 до 1775 року і в часи Павла І з 1796 до 1802 року, коли вона була розділена на Миколаївську, Катеринославську та Таврійську губернії. В1803 році було також виділено Херсонську губернію.

Російська імперія поступово захопила цю територію під час війн із Кримським ханством та Османською Імперією.

У XVII столітті Новоросія потрапила в Литовсько-Польске володарювання та залишалась у цілому до першої половини XVIII століття просторим та майже незаселеним степом. Уряд же Польсько-Литовської держави назвав ці землі Диким Полем.

Етнограф і археолог О.В. Тєрещенко (1806-1865), який був на цій території у першій половині XIX ст. писав: "Несподівано переді мною розвернулась неосяжна рівнина, яка була застелена трав'яним та духмяним покривалом весни. Скільки роїлося дум, і приємних, і сумних, при краєвиді зелених степів новоросійського краю!" .

Колонізація Новоросії розпочалась у кінці XVIII ст. під керівництвом князя Потьомкіна, якому були надані для цього майже необмежені повноваження. Необхідність у заселенні плодючих земель на півдні Росії та захисту їх від набігів татар виразилася в Указі імператриці Катерини II 1765 року, згідно з ким землі південних прикордонних областей по обидва боки Дніпра закріплялися за гусарським та піхотними полками. Для посилення колонізації краю запрошувалися іноземці та росіяни. Особливого розмаху приплив іноземців досяг в епоху першої російсько-турецької війни, яка дала великі можливості для воєнної колонізації .

Заселення Новоросії відбувалось перш за все за рахунок військовополонених.

Наприкінці XVIII ст. у Новоросію відбувається переселення німців з Німеччини. Російським урядом їм було надано різні пільги. Всіх іноземних поселенців було сприйнято місцевими жителями як осадників їхньої рідної землі. І головною з причин цього були значні привілеї, якими користувалися іноземці. Згідно з документом "План о заселений Новороссии…" колоністи звільнялися від рекрутчини, їм було дозволено вільно продавати сіль і горілку, провадити внутрішню й зовнішню (з Росією, Кримом, Молдавією) торгівлю без сплати мита. Чужинці, що мешкали у військових поселеннях і перебували на військовій службі, отримували щорічно 30 крб., запорожці ж (ті, що погодилися на таку службу) - лише 12 крб. І при цьому українське населення мусило ще "всіляко допомагати" іноземцям у колонізації. Цей "План..." ніяк не враховував інтереси українців. Навіть більше - за ним виходило так, нібито Новоросія була "пустелею, без людей, звичаїв, права, де все потрібно було створювати наново". Проте, попри непривілейоване порівняно з іноземними колоністами становище, саме українці, маючи абсолютну перевагу у чисельному відношенні, відігравали провідну роль у заселенні й освоєнні земель Півдня України .

За дослідженнями В.П. Семенова-Тян-Шанського, населення краю складалося в основному з українців - 42,4% і росіян -31,8% .

Отже, можна зробити висновок, що на території села Вищетарасівка ще з глибини віків проживали наші предки. Адже, стрюківським загоном Вищетарасівської експедиції Інституту археології АН УРСР 1975 року було розкопано 18 скіфських курганів, які містили у собі 33 поховання. За археологічними знахідками було виявлено осіле землеробське поселення черняхівської культури. У Х ст..н.е. тут проживали кочові племена печенігів, а в ХІ-ХІІІ ст. - половці.

Землі, на яких виникло село Вищетарасівка , були частиною Новоросії,яка прилягала до Азовського та Чорнрго морів і включала в себе південну частину сучасної України- Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Херсонську. Кіровоградську області, схід Чернівецької, Придністров'я, Молдавію.



1. Заснування та розвиток села

1.1 Перші свідчення про появу села Вищетарасівка

Несподівано яскравий, емоційний опис Вищетарасівки приведений у книзі "Материалы для историко-статистического описання Екатєринославской епархии 1880 года": "Слобода Вища Тарасівка, на березі Дніпра, на правій стороні по його течії. Місцевість з давнини у всіх дрібницях відома запорізькому козацтву. Підвищена біля самого Дніпра, поетично велична, з прекрасними, чарівними і мальовничими краєвидами. Рівнина Вищої Тарасівки багата, квітуча й розкішна, з 1550 до 1640 року завжди була повна народом, кипіла життям та діяльністю людською.

В період литовсько-польського володарювання у цім краї було щось подібне до польських турнірів, скачок і загальних гулянок.

На Семена, тобто, 1 вересня, щорічно у спокійний час з'їздились на цю величну рівнину польські магнати та пани, їх воєводи та полковники... На просторі, у польському розгулі пристрасті жили тут довго, випробовуючи силу та спритність свою та своїх буцефалів.

Після того як були вигнані поляки, цю місцевість вільно вже займали запорожці.

В 1740 році тут поселився відставний запорізький старшина - якийсь Тарас, завів зимівник та зі своїми хлопцями й мальцями, челяддю і наймитами займався тваринництвом і хліборобством. Жив довго і помер, залишивши своє ім'я на пам'ять зимівнику та цій місцевості" .

Але все ж, чому назва села походить саме від імені запорізького старшини Тараса?

І тут дають пояснення самі мешканці села: серед тарасівців існує легенда, що назва пішла від місця забудови села по відношенню до розташування зимівника Тараса.

Люди, які були не місцевими і хотіли посилитися саме в цьому селі питали у власників землі: "Де нам будувати житло?" їм відповідали: "Будуйте вище Тараса!" Звідси, нібито, і пішла назва села - Вищетарасівка.

Але , ознайомившись із записами Андріана Кащенка, зробленими ним під час мандрування Великим Лугом у 1916 році, виникають сумніви щодо такого пояснення.

Підтвердження цих сумнівів можна знайти і у творах Яворницького, відомого українського історика, етнографа та археолога (1855-1940): "Свою назву село одержало від річки Тарас, яка починається нижче панської купальні і потім протікає через сад господаря до з'єднання її з річкою Бугаєм, а протязі біля двадцяти п'яти верст, під селом Голою Грушівкою. Верст за сім у бік від Вище-Тарасівки є інша Тарасівка, яка має назву Нижче-Тарасівка" .

Таким чином, можна зробити висновок , що більш логічно було б вважати , що назва Вищетарасівка походить від самого розташування села, яке знаходилось вище річки Тарас (відносно течії Дніпра).

Але також існує і така думка, що село розташоване біля Дніпра і річки Нажора.

І тут необхідно знову проглянути записи Андріана Кащенка.

А він описує це село таким "У селі Верхньотарасівці живуть не чисті українці, бо власники села ще за часів кріпацтва, маючи винницю та сукноварню, переселяли сюди своїх кріпаків із Московщини.

Проти цього села на Дніпрі кілька островів із шелюгами та дрібним лісом. Тут же знаходиться і перевіз пороном у Великий Луг, а Лугом пролягають шляхи на лівий берег до сіл Благовіщенське та Балки.

За Верхньотарасівкою вигляд правого берега Великого Лугу одразу відрізняється: надбережні гори із 60-ти саженів знижуються до 44-46-ти і відступають на 5-6 верст од Дніпра, а через те балки, які впадають у Великий Луг, уже мають не такі сторчові боки.

Неначе зрадівши, що можна розлитися ще ширше, Дніпро починає відкидати протоки праворуч, підходячи до самісіньких гір. Біля Верхньотарасівки од нього витікає протока Тарас, трохи нижче - Нажора, а через п'ять верст - одразу дві протоки - Перебій та Бугай.

Їдучи Великим Лугом року 1916-то, я застав, що біля Верхньотарасівки річку Тарас перегачено кам'яною греблею - певне , щоб не витікала вода з Дніпра, проте вона вже промила собі хід, і в неї можна було заїхати човном.

Ліси по річках Тарас, Нажора, Перебій та Бугай збереглися до наших часів ще добре, за винятком міцних порід, навпаки - на лівому боці Дніпра проти цього кутка Лугу тягнуться майже зовсім оголені від лісу плавні, лише з лозою та очеретом" .

Звідси , ми бачемо , що йде згадка про обидві річки Тарас і Нажора. І саме про ці ж річки пише також Д.І. Яворницький, запевняючи, що назва села пішла від річки Тарас, а про Нажору (Ненажору), пише так : "Навпроти нижньої половини села Вище-Тарасівка на Дніпрі стоять два острови - Великий і Тарасівський. Великий острів починається зразу за косою, яка прилягає до острова Струкова. Він має у довжину до трьох верст, розташований біля лівого берегу Дніпра, покритий чудовим лісом і насипаний в дуже далекі часи ще при запорозьких козаках. Острів Тарасівський відокремлений під острова Великого проріззю, стоїть біля лівого берега Дніпра, має по колу біля півверсти і утворився десь, років тридцять тому.

Навпроти східного кінця цього острова насипана піщана коса, а навпроти верхівки північного виходить із Дніпра річка Ненажора, яка впадає в річку Бугай." .

Звертаючись до мапи , яку додає в додатках В.А.Кулик "Участок р. Днепра от Александровска до Лимана, составлено по исследованиям Днепровской описной партии, произведенным в 1881 году под руководством полковника Поликарпова", можна побачити , що на цій мапі вказане село "Верхне-Тарасовское" вздовж річок Тарас і Дніпро .

Тепер можна впевнено сказати, що забудовувалася слобода Вищетарасівка в нижній частині площі землі від Дніпра і понад річкою Тарас.

1.2 Перша власниця маєтку Вищетарасівка

У ніч на 5 червня 1775 року російське військо під загальним командуванням генерал-поручика П. Текелія за таємним наказом Катерини II оточило Запорізьку Січ і зруйнувало її. Володіння Тараса і його нащадків перейшли до казни. Розпочався новий вид колонізації. Запорізькі землі були роздані царським вельможам, яких зобов'язали заселити ці землі кріпаками з великоросійських губерній. Протягом семи років було роздано більше ніж чотири мільйони десятин та переселено з Росії біля одного мільйона кріпаків.

У 1783 році всю цю місцевість, де знаходилася слобода Вищетарасівка, придбала у власність графиня Олександра Василівна Браницька. Після заселення слободи сімейним народом, графиня доручила своєму директорові економії Івану Іллічу Булгакову упорядкувати цю слободу та на благо її підданих зробити у ній все необхідне.

Згідно з цим дорученням Булгаков справу по благоустрою слободи почав турботою про будівництво у ній церкви на честь святої великомучениці Олександри.

Тоді , 15 вересня 1784 року Булгаков подав щодо побудови церкви прохання преосвященному Некифору , а в цьому прохані писав: "згідно доручення мені графині Олександри Василівни Браницької, слобода Верхнетарасівка ,…тамо живущіе поданні, бажають, коли від вашого преосвященства буде благословення, збудувати нову церкву в честь святої великомучениці Олександри …"

Своєю резолюцією від 5 серпня 1793 року митрополит Катеринославський благословив освятити новозбудовану в слободі Вищетарасївка дерев'яну церкву.

О.В. Браницька (дівоче прізвище Енгельгард) була племінницею князя Григорія Потьомкіна. Могутність Потьомкіна дала змогу визвати сестер Енгельгард зі смоленської глушини, де вони одержали звичайну провінційну освіту. Старшою була Олександра. Вона вже була нездатна досягти блискучої освіченості катеринінського двору. Але, маючи розум, характер, перебуваючи у тісних взаєминах зі своїм всемогутнім дядьком, вона цим самим компенсувала недоліки свого виховання .

Двадцять щасливих років життя при дворі Катерини II були для Браницької засобом забезпечення себе і своєї сім'ї. Це відмічали її сучасники. Так, за словами графині В.М. Головіної, Браницька "незважаючи на спритність свого розуму, не могла приховувати жадібність характеру: вона дуже багата, і завжди скаржилась на свою бідність" .

Після смерті в 1791 році бездітного Потьомкіна Браницькій, за рішенням Сенату, залишилася велика спадщина, а після завершального розділу Польщі графині Браницькій та Скавронській (її сестрі) було подаровано 8400 кріпаків. Чоловіком О. Браницької був граф Ксаверій Браницький останній великий коронований гетьман Польщі. У свій час польський король Станіслав Август Понятовський подарував йому землі, на яких знаходилися 134 села і два міста. Одне з них -Біла Церква.

14 грудня 1795 року графиня О.В, Браницька продала свій маєток Вищетарасівка за 15 тисяч рублів полковнику третього Чугуївського полку Дмитру Єгоровичу Леслі .

Свій вічний спокій графиня Браницька знайшла в одному з храмів Білої Церкви.

1.3 Струкови та їх роль у розвитку села

7 листопада 1802 року генерал-майор Д.Є. Леслі продав села Вищетарасівка та Довге - 21614 десятин землі в обох селах з 350 чоловіками та 297 жінками за 35 тисяч рублів пані колежській радниці Ользі Костянтинівні Струковій .

У шлюбі з Ананієм Герасимовичем Струковим у них було троє дітей. Донька Єлисавета та два сини - Емануїл і Петро. Придворний радник Емануїл (1795-1825) служив у Міністерстві юстиції. Був одружений з Катериною Олександрівною (дівоче прізвище Фок). Дітей у них не було. Помер Емануїл у Петербурзі від застуди, яку одержав під час повені, що сталася у місті 1824 року. село вищетарасівка радянський окупація

Найбільш високого положення досяг молодший син Петро (1803-1881). Народився Петро в Катеринославі. Після закінчення благородного пансіону Петербурзького університету вступив у 1821 році на службу до департаменту Міністерства юстиції. З губернських секретарів був прийнятий на військову службу унтер-офіцером у лейб-гвардії Драгунський полк.

Струкови були вихідцями з воронезьких дворян. Клементій, Онуфрій і Герасим Струкови вірно служили російському престолу в різних чинах. Ще у 1628 році (а також пізніше) були обдаровані маєтками.

Службу скромного провіантмейстера Ананія Герасимовича Струкова відзначила навіть сама Катерина ІІ, якою він був нагороджений Орденом святого рівноапостольного князя Володимира 4 ступеня. У 1800-1805 роках він був губернським предводителем дворянства в Катеринославі і став початківцем цієї сімейної традиції. Предводителями дворянства потім були його син Петро та внук Ананій.

У сім'ї Ананія Герасимовича купівлею нерухомості займалася його дружина Ольга Костянтинівна (1776-1836). Дівоче прізвище її - Маврогені. Вона була багатою спадкоємицею свого батька. Село Вищетарасівка було одним із перших її придбань.

Струковою Ольга Костянтинівна Маврогені стала 11 лютого 1793 року. Вона була молодша за свого чоловіка на 16 років. У селі Вищетарасівка вона заснувала суконну мануфактуру, 1823 року на фабриці було 25 станів, працював 201 кріпак. Протягом року виготовлялося 24530 аршин солдатського сукна. Заповзятлива поміщиця мала свої вівчарні, а в селі, де мешкали на той час 440 осіб, щорічно проводились ярмарки, на яких продавали хліб та худобу. Навіть у період економічної кризи 1825 року мануфактура, яка вже перейшла до Петра Ананійовича Струкова, залишалась на плаву.

Ольга Константинівна Струкова після смерті свого чоловіка Ананія Герасимовича вийшла заміж за сенатора Федора Брискорна (1760-1819). Це сталося у 1808 році.

Після смерті свого другого чоловіка О.К. Брискорн заходилася будувати церкву в селі Вищетарасівка, її будівництво було завершене в 1824 році. Таким чином, у першій третині XIX ст. у селі Вищетарасівка були великі виробничі корпуси, злиденні хати в голому степу та церква. Вона була збудована другою з трьох храмів близнюків, зведених піклуванням О.К.Брискорн у своїх маєтках в Курській, Катеринославській та Санкт-Петербурській губерніях.

Церква була кам'яною, палацового типу, овальна, оточена колонами, купольна, "під дзвоном". Була як зовні, так і всередині дуже красива, з незвичайно мелодійними дзвонами(особливо бас). Стояла вона на відстані 250 метрів від панського будинку. В ній було відведене спеціальне місце для сім'ї власників маєтку під час богослужіння. Вхід до церкви для них був через окремі двері. Церкву назвали Хрестовоздвиженською .

Ледве скінчилося будівництво храму, Брискорн попросила у Синода дозволу перенести стару дерев'яну церкву в інше її поселення - Михайлівку (того ж повіту) - з тим, що поміщиця буде шукати кошти на спорудження кам'яної церкви і там.

Бажаючи збільшити своє нерухоме майно, О. Брискорн у 1809 році купує на аукціонному торзі два села в Курській губернії Димитрівського повіту, які належали принцесі Бірон, а 1817 року там же, але у принца Густава Карловича Бірона Курляндського - ще вісім сіл, серед яких було й село Прилети, де Брискорни потім і оселилися. Після того як у 1817 році Брискорни оселилися в маєтку Прилєпи, маєток у селі Вищетарасівка переходить до сина Ольги Костянтинівни від шлюбу з Ананієм Герасимовичем Струковим - Петра Ананійсвича .

Селу Вищетарасівка поталанило, що О.К. Брискорн переїхала до Прилєп. Там за часів свого правління отримала прізвисько Курська Салтичиха. Своїми злодійствами над кріпаками вона являла собою страхіття дев'ятнадцятого століття.

Тоді взимку 1820-1821 року сотні дітей і дорослих людей, які були взяті нею на суконну фабрику, померли від голоду, холоду та жорстокого ставлення. Мертві тіла складалися в спеціальні приміщення і вночі сторожами відвозилися в село Обжі, де без християнського обряду їх засипали в ямах біля цвинтарю.

Сотні робітників протягом року ночували на самій фабриці, де вмирали від угару, побоїв. Провинних тримали в "залізі" на шиях. Прикажчики сікли плітьми, а бариня власноруч била дерев'яним аршином. Страшною було смерть вісімнадцяти дітей, які вчаділи на фабриці і були і скинуті потім під кригу річки Номеди.

Саме це й було зафіксовано в матеріалах слідчої комісії з приводу діяльності поміщиці О.Брискорн у Прилєпах в квітні1822 року .

Петро Ананійович Струков був молодшим сином Ананія Герасимовича та Ольги Костянтинівни Струкових . Він був одружений з донькою генерал-ад'ютанта Олексія Федоровича Арбузова (1792-1861) Ганною Олексіївною. Вона і стала хазяйкою маєтку у Вищетарасівцї.

В "Материалах для географии и статистики России, собранных офицерами Генштаба" (1861 р.) так говориться про мануфактуру в селі Вищетарасівка, яка дісталася Петру Ананійовичу: "Суконна фабрика в Катеринославській губернії одна тільки в цей час. Фабрика належить власнику генерал-майору Срукову і знаходиться в селі Вищетарасівка Катеринославського повіту. Вона розміщена в кам'яних будівлях значних розмірів і приводиться в дію паровою машиною в 4 сили. На фабриці виробляються армійські темно-зелені, чорні покращені та сіро-шинельні сукна, всього більш ніж 50 тисяч аршин на рік. Майже всі сукна поставляються в казну з 1811 року. Ця фабрика приносить власнику чистого прибутку від 5-ти до 10-ти тисяч срібних рублів на рік" .

А як виглядала в ці роки місцевість навколо Вищетарасівки? Про це знаходимо у творах Д.І. Яворницького, який побував у цій місцевості у 80-х роках XIX століття: "Нижче балки Червоної, по правому березі Дніпра, починаються так звані Заломи. Це щось на кшталт обвалів, які знаходяться серед гір і покриті лісом. Місце дуже грандіозне, дуже мальовниче і дуже зручне для тих, хто захотів би сховатися в ньому від кого-небудь. Тут є такі розщілини, дуже уміло приховані самою природою, в які легко провалюється не тільки дрібна худоба, а навіть і дуже крупна - корови та коні.

Крім таких ям на Заломах є ще одне чудове місце, яке зветься Гульбищем. Це високий, але вузький виступ гори, який тягнеться від півночі до півдня і відокремлений з двох сторін величезними обвалами, які закриті лісом. На ньому начебто стояв колись великий кам'яний стіл, а навколо столу - кам'яні лави. Народні легенди стверджують; що це було саме улюблене місце запорожців. Сюди вони збирались гуляти. З цією метою вони буцімто обладнали в одному з обвалів, що з правої сторони Гульбища, винний погріб для збереження в ньому діжок з горілкою, вином та медом, який закривався величезними залізними дверима. А на самій верхівці Гульбища поставили кам'яний стіл з такими самими лавками навколо. Тут вони пили, їли, прохолоджувались і з величезної висоти гірського виступу милувались широким Дніпром та густим непроглядним лісом "Батька луга".

Що запорожці тут дійсно бували, це видно завдяки надмогильному хресту, який колись стояв на самому високому місці Заломів, а тепер невідомо ким розбитий і скинутий вниз, на берег Дніпра. На ньому залишився надпис "К.О.3. К.Ь Т.И.Т.А.Р.О.В.С.К.О.Г.О К.У.Р.Е.Н.Я."

Напроти Заломів, біля правого берега Дніпра стоїть маленький острівок Насипний, на дві версти нижче балки Червоної, а нижче Насипного стоїть Обрізний півверсти по колу, покритий лісом, який утворився всього лише років тридцять тому "до волі", За островом Обрізним - острів Струков, відокремлений від Дніпра прорізом і насипаний також років тридцять тому. До західного кінця острова Струкова приєднується довга піщана і оголена коса, яка простягається уздовж правого берега Дніпра до самого панського мастку. В кінці коси, біля правого берега річки, піднімається забора Тарасівська (забора - це гряда каменю, яка займає тільки частину річки -В.К.), а нижче неї, посеред саду, красується садиба власника Струкова, за нею тягнеться село Вище-Тарасівка" .

Ще в 60-ті роки XX століття, коли Каховське водосховище тільки починало розмивати свої не укріплені береги, молодь села ще відпочивала і на Гульбищі, і в Заломах.

Відомий мандрівник О.С. Афанасьєв-Чужбинський (1817-1875) також відвідав нашу місцевість у середині XIX ст. Він писав: "Нижче Біленького лежить село Тарасівка поміщика Струкова. Тут Дніпро теж підходить до самого села, а за Дніпром тягнуться величезні плавні, через які недавно прокладена поміщиком дорога. Тут є переправа на пороні. В Тарасівці заслуговує уваги суконна фабрика, забезпечена паровою машиною. Це велика зухвалість в тутешньому краї.

У церкві зберігається декілька старовинностей, які дісталися від запорожців. Мешканці переважно великороси, і їх призначення - працювати на фабриці. Через це Тарасівка має зовсім інший вигляд, ніж інші побережні поселення" .

Великороси, про яких згадує мандрівник, були переселені з курського маєтку Прилєпи О.К. Брискорн у 1820-1821 роках. При "перегоні" шести з половиною сот кріпаків на Катеринославщину по дорозі померли сто п'ятнадцять.

Як зазначалося, сім'я Петра Ананійовича Струкова переїхала з Петербурга до Катеринослава після проголошення царського Маніфесту про скасування кріпацтва (1861), коли ситуація вже трохи стабілізувалася.

В Україні напередодні проголошення Маніфесту в більшість повітів були введені війська. Поміщики Катеринославської губернії формально погоджувалися з положенням Маніфесту. Але на ділі намагалися зберегти свій статус.

Значні заворушення у вересні 1862 року пройшли і в маєтку генерал-майора Струкова - Вищетарасівці . Поміщик вирішив перевести селян двох сіл, Вищетарасівки та Струковки, на підрядну повинність, надаючи їм землю. Убогі селяни, які не мали ні робочої худоби, ні інвентарю, заявили про те, що вони готові йти в солдати, в Сибір та на смертну кару, але працювати відмовлялися.

Однак Петро Ананійович Струков був "гідним сином" Ольги Костянтинівни (Курської Салтичихи) та ще й військовим. У Вищетарасівку було введено дві роти, й таким чином нав'язана статутна грамота. Бажаючи закріпити за собою найбільш родючі землі, П.А, Струков переселив частину селян з чотирьох своїх сіл у Михайлівку - місце безводне й кам'янисте. Для цього генерал підготував фальшиве рішення сільської громади буцімто про добровільну її згоду на введення статутної грамоти і, користуючись своїми зв'язками, домігся його затвердження у Катеринославі.

Після смерті П.А. Струкова (1881) маєток переходить до його старшого сина - Олександра Петровича Струкова (1839-1911) .

Але , нажаль, відсутні подробиці життя Олександра Петровича Струкова в маєтку Вищетарасівка. Однак, революційні події 1905-1907 років припадають на часи його володіння маєтком, необхідно зупинитися на них.

Під впливом революційних виступів робітників розгортався масовий селянський рух. Гостре малоземелля, нещадна поміщицька експлуатація, різні податки і побори, політичне безправ'я, свавілля царських чиновників і місцевих органів влади - все це зумовило подальше загострення класової боротьби на селі. Боротьба селян спрямовувалася на ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу землі селянам.

В 1905 році в селах проходили селянські сходки. Створювалися селянські комітети. Революційно настроєні мешканці сіл чинили опір представникам влади.

В 1905 році під ідейним і організаційним впливом соціал-демократичної організації міста Катеринослава, якою керували Бабушкін і Петровський, в селі був створений осередок, який очолив учитель Григорій Пимонович Прохорець.

До складу цього нелегального осередку, входили Козлов О.М., Козлов Т.М., Жулид Ф.Т., Орлов М.К.

Повстання проти поміщика було призначене на кінець грудня 1905 року. Але за доносом священика Котляревського цю організацію було викрито. Струков викликав ескадрон козаків, і повстання стало неможливим. Прохорець Г.П. і Козлов О.М. були ув'язнені. Їх відправили до Катеринославської тюрми .

Після поразки революції 1905-1907 років уряд разом поміщиками І буржуазією встановив найжорстокіший режим репресій проти робітників та селян. Разом з тим, вони вирішили створити собі соціальну опору на селі в особі заможних селян, власників земельних наділів. Згідно з указом від 9 листопада 1906 року і законом від 14 червня 1910 року кожний селянин одержав право вийти із сільської общини і закріпити свій земельний наділ в особисту власність. За землю треба було платити.

Після смерті О.П. Струкова маєток перейшов до його брата Ананія Петровича Струкова, який успадкував майно старшого брата і став останнім власником маєтку Вищетарасівка.

1.4 Останній власник маєтку Вищетарасівка

Народився А.П. Струков 16 березня 1851 року в Катеринославі. Ананій з дитинства мав вільний доступ до царського двору і дружив з ровесником, князем Миколаєм Миколайовичем - молодшим, що, безумовно, позначилося на його кар'єрі. Ставши після закінчення Петербурзького університету юристом, він якийсь час був чиновником у Державній канцелярії, а в 1877 році відправився до старшого брата Олександра на фронт. Служив він у нагородному відділі при польовому штабі і був свідком подвигів відважного брата, про що згодом написав відомі мемуари "Из семейной хроники".

Продовжуючи сімейну традицію, А.П. Струков у 1886-1902 рр. був катеринославським губернським предводителем дворянства. В Катеринославі він мешкав на Новодворянській вулиці у двоповерховому кам'яному будинку, зведеному ще його батьком на просторій ділянці землі, яка була куплена у Катеринославської духовної семінарії в 1840 році.

У 1904 р. А.П. Струков став гофмейстером імператорського двору. На цей час він уже входив до числа солідних російських землевласників. У нього було 67273 десятин землі.

Літо А.П. Струков разом зі своєю сім'єю проводив у Вищегарасівці. Цікаві й різноманітні відомості знаходимо у "Справочной книге Екатеринославской епархии за 1913 год" :Катеринославський повіт... Село Вищетарасівка Вищетарасівської волості. Хрестовоздвиженська церква, кам'яна, будована 1824 року. Архієрейська ревізія в 1900 р. Парафіян 2141 чоловічої статі, 2094 жіночої статі, хрещень 294, шлюбів 56, поховань 151. Церковної землі садибної 1832 кв. сажні, орної - 160, прибутків 1600 рублів. Школи: одна церковно-приходська у селищі Струковка дві земські в селі Вищетарасівка, одна земська в селищі Архангельському.

Місцевість низинна, малярійна. Причт: священик та псаломщик. Священик - Прокопій Васильович Котляревський, 44 роки, 7 дітей. Псаломщик Запорожський Петро Іванович. староста Марк Тарасов" .

В 1915 році у селі проходили місіонерські богослужіння.

Ось відгук про них: "Вищетарасївський храм - Хрестовоздвиженський, тому богослужіння присвячені до дня виникнення чесних древ Хреста Господня, до 1 серпня. Богослужіння тут вирішено відслужити більш урочисто, п'ятьма-шістьма священиками з двома дияконами, про що парафіяни завчасно повідомленні, але, на жаль, з різних причин деякі з духовенства сюди не з'явились. 30 червня у Вищетарасівку прибув голова Місіонерського братства священик отець О. Чайкін з дияконом В. Верніком. Місцевий священик отець П. Котляревський. Багато часу він приділяє служінню для народу з демонстрацією чарівного ліхтаря. Після літургії був хресний хід до Дніпра по чудовим алеям прекрасного столітнього саду, який належав члену Держради гофмейстеру двору Його Величності, темному раднику А.П. Струкову. Тут, на високому березі, в наметі, дивовижно прикрашеному різноманітною зеленню, здійснено було мале свячення вод. Після цього хресний хід направився знову в храм. На богослужіннях була присутня з дітьми дружина гофмейстера А.П, Струкова" .

Маєток Вищетарасівка сім'я Струкових залишила в 1918 році і переїхала до Петербургу. В Петербурзі вони жили у привілейованій частині Василівського острову - на Другій лініїї будинок, 23. Будинок цей зберігся до наших часів. Зберігся будинок Струкових і в Дніпропетровську на вул. Дзержинського, 33. Тепер у ньому знаходиться дошкільний навчальний заклад яслі - садок №141

Будинок сім?ї у Вищетарасівці був спалений після того, як його покинув власник.

Отже, хоча серед жителів села Вищетарасівка і існує легенда щодо появи назви села, однак є достовірні свідчення, які можна знайти і в записах Андріана Кащенка і у творах Д.І.Яворницького . Звідти ми бачимо, що село одержало назву від річки Тарас.

Першою власницею села стала статс-дама графиня Олександра Василівна Браницька у 1783 році. Нею 5 серпня 1793 року на території села було збудованопершу дерев'яну церкву.

14 грудня 1795 року графиня О.В.Браницька продала свій маєток Вищетарасівка за 15 тисяч рублів полковнику третього Чугуївського полку Дмитру Єгоровичу Леслі, який в свою чергу 7 листопада 1802 року продав цей маєток Ользі Костянтинівні Струковій. Після смерті свого чоловіка О.К.Струкова вийшла заміж за сенатора Федора Брискорна і отримала прізвище О.К.Брискорн.

У першій половині ХІХ ст. у селі Вищетарасівка О.К.Брискорн збудувала другу з трьох храмів-близнюків Хрестовоздвиженську церкву. У 1817 році маєток Вищетарасівка перейшов до сина Ольги- Петра Ананійовича Струкова. Ще за часів О.К.Брискорн була збудована суконна фабрика в Катеринославській губернії одна тільки в цей час.

Після смерті П.А.Струкова маєток переходить до старшого сина-Олександра Петровича Струкова. Проти поміщика на кінець грудня 1905 року було призначено повстання,але воно було викрите. Після цього пройшов ряд повстань в селі,але вони не порушили благополуччя села. Після смерті О.П.Струкова маєток перейшов до його брата Ананія Петровича Струкова,який був останнім власником маєтку Вищетарасівка.

Хоча село мало багато власників, але до останнього - Ананія Петровича Струкова , воно не переставало розвиватись і було одним з найбільш розвинутим селом в Катеринославській губернії.



2. Становлення радянської влади

2.1 Прихід до влади більшовицького уряду

Перша світова війна (1914-1918), яка йшла за переділ уже поділеного світу була чужа і неподібна народу. Соціальна напруженість у суспільстві швидко наростала. Початок 1917 року ознаменувався подальшим розгортанням боротьби з самодержавним ладом.

Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р., коли Німеччина оголосила війну Росію. Ця війна була протистоянням двох військово-політичних блоків європейських держав -- Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-Німецького блоку. З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати як на боці російської так і австрійської армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.

Ідея завоювання України та її економічних багатств виношувалася в урядових колах Німеччини ще задовго до початку Першої світової війни: під час Кримської -- війни 1853-1856 рр., після франко-прусської війни 1870-1871 рр . Остаточно вона оформлюється наприкінці XIX-- на початку XXстоліття. Найбільш типовою формою реалізації експансіоністської концепції в європейських умовах був німецький "Дранг нах остен" -- "тиск на Схід", тобто питання про захоплення чужих територій за допомогою зброї ставилося німецькими імперіалістами на порядок денний. Все це отримувало підтримку в періодичній пресі, у виступах політичних діячів Німеччини, сприяло зростанню численних організацій шовіністичного характеру і виникненню одного з найреакційніших напрямів німецького Імперіалізму--пангерманізму. Саме 28 вересня 1890 р. вважається початком діяльності Пангерманського Союзу, хоча формально він сформувався 9 квітня 1891 року.

Пангерманський Союз, що об'єднав у собі найбільш реакційну частину німецької буржуазії, юнкерства і представників інтелігенції, став платформою формування і розповсюдження агресивної ідеології. Програма пангерманців виходила з безумовного переважання німців над іншими народами, в силу чого "велика німецька раса" мала підпорядкувати собі інші, менш "повноцінні" нації.

Початок 1917 року ознаменувався подальшим розгортанням боротьби з самодержавним ладом. Революція почалася у Петрограді з масових мітингів і зборів, організованих 23 лютого( 8 березня за новим стилем) на честь Міжнародного жіночого дня.

27 лютого повсталі маси створили Раду робітничих і солдатських депутатів. 2 березня 1917 року,в день зречення Миколи ІІ, був створений Тимчасовий уряд.

Звістка про лютневу демократичну революцію у Петрограді досягла Києва 1 березня. А вже 4 березня у приміщенні Київської міської думи було утворено Раду об'єднаних громадських організацій. Виконавчий комітет цієї Ради в продовж перших революційних місяців вважався найвищою владою у місті.

З будинку Київської міської думи було знято триколір Російської імперії та вивішено синьо-жовтий національний український прапор.

Саме 4 березня 1917 року водночас з Київською Радою об'єднаних громадських організацій була створена Українська Центральна рада, яка була радою всеукраїнського масштабу.

Главою Центральної ради був обраний лідер всеукраїнського руху за національне відродження професор М.С. Грушевський (1866-1934).

Але вже 25 жовтня(7 листопада) 1917 року відбулась Жовтнева революція , під час якої більшовики оволоділи Петроградом і скинули Тимчасовий уряд .

ІІ Всеукраїнський з'їзд робітничих і солдатських депутатів, на якому переважали більшовики, утворив новий російський уряд - Раду народних комісарів на чолі з В.І.Ульяновим - Леніним.

В Україні почалась пропагандистська компанія більшовиків з метою перетворення Центральної Ради у Центральний Виконавчий Комітет Рад в Україні.

Пропагандистська кампанія надійшла до завершення 24 листопада 1917 року, коли об'єднаний виконком київських рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з'їзду рад.

Перший Всеукраїнський з'їзд рад працював у Харкові 11-12 грудня 1917 року. Більшістю голосів проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. В Україні була встановлена радянська влада.

Повномасштабна війна Раднаркому з Центральною Радою продовжувалась до вторгнення німецьких і айстро-угорських військ в Україну 18 лютого 1918 року.

Трудящі пішли за більшовиками. Які проголошували їхні власні гасла: землю-селянам, фабрики-робітникам. Більшовики запропонували масам радянську форму державності і свою програму соціально - економічних перетворень.

В січні 1918 року радянська влада була встановлена у Вищетарасівці.

На заклик більшовиків про припинення імперіалістичної війни солдати, у тому числі й вихідці з Вищетарасівки, повернулися з фронту. Настрій в них був революційний деякі приїхали до дому озброєними. Наприклад, Олександр Гарасюда, який служив у другому ескадроні 8- го драгунського Астраханського полку,повернувся на своєму бойовому коні.

Був створений революційний комітет, на чолі якого став Харитон Єрохін. До цього комітету входили Василь Малик, Матвій Кулик, Павло Губанок. Єрохін був солдатом, якого мобілізували на війну із запасу. А до війни він служив у поміщика Струкова. Під час жовтневих подій служив у військах Петроградського гарнізону. Тому, повернувшись в рідне село, він уже був озброєний програмо більшовиків. Перш за все зайнявся розподілом поміщицького майна серед селян: коней, овець, волів, сільгоспінвентарю, зерна та інше. Почали розподіл земель.

Але у квітні територія Катеринославщини була захоплена австро - угорськими військами, які постановили режим кривавого терору. Ось як про це доповідається в " Донесении Екатеринославского губернського старосты департаменту Державной варты о массовых зверствах и грабежах австро - венгерских оккупантов в селах Екатеринославской губернии", датованому 10 липня 1918 року. Мовою оригіналу: "… За вредную деятельность во время большевизма, продолжающуюся до настоящего времени, австро - венгерским командованием… в селе Выше - Тарасовке расстрелян Харитон Ярошин и высечено 6 человек… Из сел поступает много жалоб на сбор австрийскими войсками под угрозой реквизиции хлеба , не представляя при этом никаких документов на право такового. Если подобные действия войск будут продовжаться, то и деревня скоро окажется без хлеба".

Саме в наведеному донесенні губернського старости і повідомляється про розстріл Харитона Єрохіна. Про інших членів комітету в документі не йдеться, можливо інші члени комітету добре переховувались і тому не були заарештовані.

Відтворена окупантами земська управа примусила селян негайно повернути все відібране у поміщиків, а за користування землею виплатити гроші. Після вигнання айстро - угорських окупантів у листопаді 1918 році владу в селах захопили петлюрівці. Але вже в січні 1919 році в Катеринославі, а потім і по всій губернії з допомогою частин Червоної Армії була відновлена радянська влада. Тривала боротьба з "бандами" Григор'єва, Чайковського, Махна. У боротьбі з цими "бандами" особливо відзначились Олекса Юхимович Балабуха, Іван Калєкін, Іван Юдович Понамаренко, Андрій Шат, Микола Ігрицов. Під керівництвом О.Ю. Балабуха був розгромлений загін білогвардійців, розташований у Вищетарасівці .

Розгромивши інтервентів, білогвардійців та різноманітні "банди", трудящі маси дістали можливість перейти до мирного життя.

Всю роботу в селах по відбудові господарства проводили ради селянських депутатів. Їх неготовність і невміння працювати по - новому, засуха і неврожай у 1921 році призвели до того, що в період з 1921 по 1923 рік населення всіх губерній України спіткало нове страшне лихо - голод.

В цей час важливу роль у зміцненні радянської влади на селі повинні були відігравати комітети незаможних селян.

До комітету незаможних селян у Вищетарасівці в 1927 році входило 190 осіб. Серед членів комнезаму був і Петро Петрович Орлов, котрого потім послали на навчання до інституту. Згодом він закінчив аспірантуру. Далі працював професором - біологом.

Вірними помічниками органів радянської влади на селі були комсомольські осередки.

В селі Вищетарасівка комсомольський осередок був організований у січні 1922 року. В нього увійшли Г.С.Тимофієв, В.П. Кравець, О.Т.Козлов, І.М.Балакін, О.Т.Редька. Вони навчалися у Білянському педагогічному технікумі і там вступили до комсомолу.

Приїхавши до села Вищетарасівка на зимові канікули в січні 1922р., вони й стали сільським осередком комсомолу. На своєму засіданні, яким керував представник Нікопольського повітового комітету комсомолу Іван Карпенко, вони прийняли в члени комсомолу Олександра, Всеволода, Івана, Леоніда та Пелагею Чернявських. Комсомольську організацію очолив Олександр Степанович Чернявський.

Комсомольці мали завдання "боротися з баптизмом, релігією, виховувати жителів села в дусі марксизму - ленінізму, навчати грамоти неписьменних". Як умілого організатора молоді, Олександра Чернявського було переведено в Томаківку і обрано першим секретарем райкому комсомолу. Секретарем осередку в селі став Антон Балабуха. Згодом він був обраний завагітпровідділом Томаківського РК. Секретарем осередку став Федір Тюрин. У 1929 році секретарем комсомольського осередку в селі був Яків Лимар.

Через те, що партійний осередок в селі було організовано пізніше, комсомольцям доводилось проводити не тільки виховну роботу серед молоді, а й відігравати керівну роль у політичній роботі.

Комсомол боровся з перекручуванням політики партій на селі, за встановлення революційної законності. Саме боротьба з релігією призвела до того, що в 1935 році у селу була зруйнована Хрестовоздвиженська церква, прикраса села. І тут хочеться звернутися до записів у "Щоденнику" О.П.Довженка, який бачив висаджену у повітря перед затопленням водами Каховського водосховища церкву у селі Покровському: " У Покровському я пошкодував,що бога немає. Мені страшенно захотілось,щоб він з'явився хоча б на п'ять хвилин. І, побачив зруйнований негідниками пам'ятник давньої архітектури, покарав лютою смертю темних і підлих іуд, що скоїли цю мерзенну справу". Ці слова можна віднести й до Вищетарасівки, де борцями проти релігії був зруйнований храм.

Партійна група була створена в селі 1925 року. Єдиним комуністом із місцевих селян був Сергій Омелянович Ліпницький. Інші комуністи - постійні уповноважені від райкому партії.

Піднесення культурно - освітньої роботи на селі набирало все більше обертів. Культурні заходи відвідували абсолютно всі, не дивлячись на вік. Умілими організаторами і авторами були О.М Канигін, Г.Г. Ліпницький, Пилип Сутула, Ісаак Васильович Ліпницький, П.П. Орлов, Левко Суров, К.М. Канигін, Ніла і Надія Алтухови та багато інших.

Велику роль в організації культурної роботи на селі, зокрема в згуртуванні молоді навколо культурних заходів, відігравав учитель Петро Петрович Орлов. Він користувався великим авторитетом.

Були хоровий та драматичний гуртки. Концерти давали щосуботи і неділі. В хоровому і драматичному гуртках брали участь Юрко Мартиновський, Грицько Тимофієв, Василь Кравець, Олесь Козлов, Пимон Хлопков, Олекса Редька та інші. Вистави та концерти відбувалися у великій рубленій амбарні.

Отже, в січні 1918 року радянська влада була встановлена вже й у Вищетарасівці. В селі був створений революційний комітет, на чолі якого став Харитон Єрохін. Але у квітні територія Катеринославщини була захоплена айстро - угорськими військами, які постановили режим кривавого терору.

Після вигнання айстро - угорських окупантів у листопаді 1918 році владу в селах захопили петлюрівці. Але вже в січні 1919 році в Катеринославі, а потім і по всій губернії з допомогою частин Червоної Армії була відновлена радянська влада. Це час остаточного встановлення більшовицького режиму в селі.

2.2 Роки колективізації

Жовтневі події 1917 року, які мали місце а Петрограді, відкрили нові шляхи для перебудови в житті трудового селянства. Селяни почали об'єднуватися в невеликі артілі.

Згідно з "Описанием населенных мест Екатеринославской губернии на 1 января 1925 года" в цей час у селі було (мовою оригіналу) : "Хозяйств - 663,мужчин-1750, женщин - 1780, десятин земли в фактическом пользовании- 7456,расстояние до райцентра - 35 километров, до ближайшей ж. д. станции - 24 км, телефонная установка - есть,число колодцев - 429,противопожарных бочек - 7, насосов - 2, базарных дней в месяц - 8, мельниц тепловых - 3, маслобоек -1, кузниц - 11, учреждений по народному образованию - 1: амбулатория, число торговых заведений - 1: единое потребительское общество 1 сельскохозяйственное товарищество."

Початком колгоспного руху у Вищетарасівці можна вважати організацію в 1927 році першого товариства суспільного обробітку землі - ТСОЗ на вулиці Виноградівка .

Головою ТСОЗу був обраний Мефодій Суворов. Цей ТСОЗ першим одержав трактор " Фордзон". Навесні 1928 року було організовано на вулиці Вовчій другий ТСОЗ. Головою був Андрій Круглий, заступником - Никифор Бугайов. Членами цього ТСОЗу були П. Хлопков, М. Ткач, Ю.О.Козлов.

На базі цих ТСОЗів у 1929 році була організована артіль "Червоний Жовтень". Головою артілі став С.О. Ліпницький, заступником і скарбником - Н. Бугайов, агрономом - Денис Кравець.

У подальшому були організовані артілі "Перемога" - голова К.Н. Чувичкін, "Нове життя" - голова Д.К. Лапонов, "Червоний орач" - голова І.М. Доронін, "Запорожець".

У 1929 році в селі було організовано рибоколгосп. У 1930 році рибоколгоспи сіл Новокиївка, Біленьке та Вищетарасівка об'єдналися в один, який одержав назву "Нова дружба". Першим його головою був обраний Олександр Петроович Балакін. У колгоспі працювали 100 селян. Передовими були ланки Є.О.Сотули та О.Ф.Біловуса.

Під час колективізації селянам доводилось із великими труднощами долати мораль ний бар'єр особистої власності. Споконвіку селянин знав, що земля , інвентар, тяглова сила, худоба належать йому, що достаток він створював сам, своїми руками, а тепер необхідно було усуспільнити власність.

Багато помилок допускалося час проведення колективізації, коли у селян відбирали все, що було ними придбано за рахунок власної праці. У сім'ї моєї прабабусі, що мала дванадцять дітей від одного до 18 років, забрали дві корови, коня , залишивши сім'ю без головних годувальників.

Перегини в колективізації виявилися також у штучному прискорені її темпів. Були прийняті спеціальні плани "розкуркулювання", "боротьби з противниками колективізації".

Але життя продовжувалось і серед колгоспників розгорнувся стаханівський рух. У колгоспі "Червоний Жовтень" стахановцями в 1940 році були Матвій Катеринич, Уляна Лапонова, Ксенія Світла, Микола Сіроштан, Олександр Катеринич, Іван Герман, Марко Гармаш, Петро Трубичин.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня1940 року було нагороджено великою срібною медаллю учасника Всесоюзної сількогосподарської виставки Івана Петровича Гудожника, бригадира колгоспу "Запорожець", який зібрав у 1938 році урожай американської бавовни по 10, 5 центнера з кожного гектару.

1939 року Орденом Трудового Червоного Прапору була нагороджена Вищетарасівська МТС за видатні успіхи в піднесенні сільського господарства.

Отже, початком колгоспного руху у Вищетарасівці можна вважати організацію в 1927 році першого товариства суспільного обробітку землі - ТСОЗ на вулиці Виноградівка .

На базі цих ТСОЗів у 1929 році була організована артіль "Червоний Жовтень". Головою артілі став С.О. Ліпницький.

У подальшому були організовані артілі "Перемога" - голова К.Н. Чувичкін, "Нове життя" - голова Д.К. Лапонов, "Червоний орач" - голова І.М. Доронін, "Запорожець". У 1929 року в селі було організовано рибоколгосп.

Масов а організація колгоспів розпочалася в 1939-1931 роках і здійснювалась в умовах гострої класової боротьби.

2.3 Голоднi 1921-1923 роки

За роки радянської влади мешканці села Вищетарасівка, як і все населення України, тричі переживали голодні роки , а саме в 1921-1923, 1932-1933 і в 1946-1947 роках.

Виникнення голоду на початку 20-х років ХХ ст. в Україні офіційною історіографією пояснювалось засухою в 1921 року, а також наслідком семирічної війни (спочатку Першою світової, а потім - Громадянської).

Одним із наслідків більшовицької політики "воєнного комунізму" стало падіння продуктивності праці населення, різке скорочення посівних площ, зниження обсягу сільськогосподарського виробництва і, як результат, загострення дефіциту продуктів харчування.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових ситуаціях більшовики визначали свою політику, зважаючи на єдиний критерій: як би не послабити власної диктатури. Тому перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані й голодні робітничі колективи були набагато не безпечнішими, ніж розпорошені селяни.

Була ще одна причина трагедії 1921--1923 рр. Посиливши руйнівну та спустошливу дію посухи численними конфіскаціями продовольства, Москва фактично вперше апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху в українському селі. Знешкодити його каральними акціями не вдалося. Тому вперше було запроваджено терор голодом. Конфіскуючи продовольчі рештки навіть у селян південних губерній, більшовики допомагали природному лихові впоратися із селянським повстанським рухом, небезпідставно вважаючи, що голод здолає повстанців краще, ніж каральні експедиції.

У 1921 році стихійне лихо вразило УРСР і РРФСР, однак становище України було більш важким. Від неї вимагали постачання хліба для півночі Росії, який вилучали засобами офіційно відміненої у березні 1921 року продрозкладки. В Україні кремлівське керівництво продрозкладку залишило, аби забезпечити в першу чергу, безперервне постачання хліба в Москву, Петроград і робітничий Донбас. У той час як південь України страждав від голоду, керівництво України на протязі літа-осені 1921 року не здійснило жодної спроби зменшити обсяг вивезення хліба з республіки.

...