Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

Зміст

Вступ

Розділ 1. Джерела та історіографія проблеми

Розділ 2. Життєвий і творчий шлях М. Бухаріна

Розділ 3. Розробка М.Бухаріним соціально - економічних питань

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Автор роботи зацікавився сторінками життя і діяльності Миколи Івановича Бухаріна, чия доля виявилась нерозривно зв'язаною з майбутньою історичною долею СРСР. Бухарін протиставив сталінській концепції примусової колективізації і форсованої індустріалізації свою, яка передбачала рух до соціалізму на шляху нової економічної політики. Він виступав за дотримання економічних законів.

Життєвий шлях Миколи Бухаріна - шлях комуніста, до кінця життя вірного своїм ідеалам. Навіть смертельний вирок неправедного сталінського суду не міг захитати цієї віри. Якби не намагались дослідники зробити М.Бухаріна прихильником ринкової економіки, він був ортодоксальним комуністом і відстоював свої погляди.

Актуальність теми полягає в тому, що вона охоплює ряд важливих проблем політичного розвитку СРСР новітнього періоду, пов'язаних з діяльністю М.Бухаріна, розуміння яких допоможе нам об'єктивно осмислити ті процеси, які відбувались у СРСР і мали вирішальне значення для дальшої його долі. Ця тема має велике значення, як спроба усвідомлення ролі економічних концепцій М.Бухаріна у соціально-економічному житті СРСР 20-х років минулого ХХ ст.

Об'єктом дипломного дослідження є висвітлення життя та діяльності М.Бухаріна, його соціально - економічні погляди.

Предметом даного дослідження є закономірності формування і розвитку соціально - економічних поглядів М.Бухаріна.

Хронологічними рамками являється період, який охоплює час з 1888 по 1935 рр. - від народження до смерті М.Бухаріна.

Метою нашого дослідження є об'єктивне і всебічне висвітлення в історичному аспекті життя та діяльності М.Бухаріна, розкриття його соціально - економічних поглядів.

Не претендуючи на вичерпність проблеми, автор дипломної роботи, поставив перед собою відповідно до мети, по мірі можливості, розв'язати такі завдання:

- охарактеризувати джерела та історіографію проблеми;

- простежити життєвий і творчий шлях М.Бухаріна;

- проаналізувати процес розробки М.Бухаріним соціально - економічних питань.

Методологічною основою дослідження є принцип об'єктивності та історизму, достовірність, доказовість у висвітленні поставлених питань.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є комплексним дослідженням соціально - економічної концепції М.Бухаріна та її сильних і слабких сторін.

Структура дипломної роботи складається із вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел та літератури.

Розділ 1. Джерела та історіографія проблеми

Важливе місце при висвітленні життя та діяльності М.Бухаріна, його соціально - політичних поглядів займають джерела, які допомагають глибше вникнути у поставлену проблему.

Джерела з даної проблеми можна поділити на такі групи:

1) збірники праць самого Миколи Бухаріна;

2) праці більшовицьких лідерів, зокрема, В.Леніна, Л.Троцького та інших, де подані характеристики М.Бухаріна;

3) мемуари. До них відносяться спогади дружини М.Бухаріна Анни Ларіної та письменника Іллі Еренбурга;

4) постанови і розпорядження партійних і державних органів, що стосуються М.Бухаріна.

Почнемо аналіз джерел з першої групи - збірників праць М.Бухаріна.

В СРСР вони виходили в кінці 80-х років. Зокрема, у 1988 році вийшли “Избранные произведения” М.Бухаріна. Цей збірник укладений співробітниками Інституту марксизму - ленінізму при ЦК КПРС.

У це видання включено 16 праць М.Бухаріна. Вони охоплюють близько 10 років його творчої діяльності (з 1919 по 1929 рік). Тут вміщені газетні статті, доповіді, виступи, праці, присвячені теоретичним проблемам. Особливу цінність представляють праці М.Бухаріна, у яких розкривалась сутність нової економічної політики, досліджувалась аграрно - селянська тематика. До числа таких праць відносяться “О новой экономической политике и наших задачах” (1925 року); ”Путь к социализму и рабоче - крестьянский союз”; “Заметки экономиста” (1928 року). У них міститься положення про поєднання особистих і суспільних інтересів, про значення товарно - грошових відносин, про необхідність рахуватись з економічними законами 8, с.20.

У статті “Новый курс экономической политики” М.Бухарін визначив загальний зміст непу, його причини, мету і значення 8, с.24-32. Основним завданням непу він вважав ріст великої соціалізованої індустрії.

У статті “Новое откровение о советской экономике или как можно погубить рабоче - крестьянский блок” М .Бухарін веде полеміку з Преображенським, який виступав за форсовану індустріалізацію.

Цікавою статтею є “Заметки экономиста”, написані у 1928 році. У ній М.Бухарін гостро критикував троцкістську концепцію індустріалізації, виступив за рівномірний розвиток промисловості та сільського господарства.

Збірник праць М.Бухаріна “Проблемы теории и практики социализма” побачив світ у 1989 році. Він включає в себе 8 праць М.Бухаріна періоду з 1915 по 1933 рік.

У цей збірник увійшли праці М.Бухаріна “Мировое хозяйство и империализм”, що стала помітним внеском у розвиток марксистської економічної теорії. Було висвітлено питання суспільного поділу праці, розглянуто фактори розвитку світових економічних зв'язків, роль держави в економіці. Дана характеристика імперіалістичної війни. Імперіалізм розглядався М.Бухаріним як комплекс тенденцій розвитку світового господарства, характерний для нової фази капіталізму 9, с.12.

До числа праць М.Бухаріна з економічної проблематики відноситься і “Экономика переходного периода”. Праця написана у травні 1920 року, в період “воєнного комунізму”. У цій праці відображені “ліві настрої” М.Бухаріна 9, с.54.

У збірнику праць М.Бухаріна “Проблемы теории и практики социализма” вміщено також його виступ на Об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 18 квітня 1929 року. У цій промові М.Бухарін виступив проти політики сталінського керівництва і відстоював концепцію поступового переходу селянства до суспільного господарства з врахуванням його особистої зацікавленості. М.Бухарін у цьому виступі рішуче засудив політику надзвичайних заходів і тезу Й.Сталіна про загострення класової боротьби в період будівництва соціалізму 9, с.260. Тому М.Бухарін наголосив на необхідності побудови соціалізму лише за допомогою ринкових зв'язків, через ринковий товарообіг між містом і селом 9, с.270.

Після розгрому “правого ухилу” М.Бухарін став працювати у ВРНГ. Відображенням цієї діяльності є вміщена у вище названому виданні праця М.Бухаріна “Социалистическая реконструкция и борьба за технику”. У ній піднімалось питання про значення технічного прогресу, висловлювались практичні рекомендації з постановки технічної пропаганди, ставились проблеми технічної культури 9, с. 319.

У 1990 році вийшов збірник праць М.Бухаріна “Путь к социализму”. У цей збірник увійшли праці 1925-1928 років. На наш погляд, це - ключовий період з точки зору розкриття творчого потенціалу М. Бухаріна, що став у той час провідним теоретиком та ідеологом партії.

Серед праць, присвячених соціально - економічній проблематиці, слід відзначити доповідь “Уроки хлебозаготовок, шахтинского дела и задачи партии” та “Заметки экономиста”.

У цій останній статті М.Бухарін під виглядом критики троцькізму піддав критиці сталінську політику. У цій статті розкрито характерні риси ідеології і практики сталінізму, показано можливі наслідки некомпетентного втручання в хід соціально - економічного розвитку суспільства 10, с.336-366. М.Бухарін обґрунтував можливість продовження будівництва соціалізму на шляху нової економічної політики.

Слід виділити також збірку праць М.Бухаріна “Этюды”, видану у 1932 році і репринтно перевидану у 1988 році. У ній містяться праці, присвячені розвитку науки, техніки, літератури і мистецтва 12, с. 20 -30.

Заслуговують на увагу також “Тюремные рукописи” М.Бухаріна, опубліковані у 1996 році. Вони були написані М.Бухаріним під час перебування у слідчому ізоляторі в 1936 - 1937 роках.

Рукописи М.Бухаріна виявив у Президентському архіві американський вчений С.Коен. Праця видана у двох томах. Том 1 - “Социализм и его культура”. У ньому автор протиставляє соціалістичний гуманізм тоталітарним режимам, як фашизму, так і сталінізму, і виступає за гармонійний розвиток особистості 11, с. 44-70. Том 2 - “Философские арабески” присвячений проблемам філософії. На думку російського дослідника А.Огурцова, це остання спроба створити несталінський образ марксистської філософії 50, с. 7.

Другою групою джерел є праці партійних діячів, присвячені М.Бухаріну. Серед них варто відзначити праці В.І.Леніна. Це статті “Криза партії”, “Ще раз про профспілки, про поточний момент і про помилки тт. Троцького і Бухаріна”. Написані вони під час профспілкової дискусії 1921 року. В.І.Ленін дав різко негативну характеристику позиції М.Бухаріна під час профспілкової дискусії , назвавши її “верхом розпаду ідейного” і “повним розривом з комунізмом” 15, с. 230. Ці статті носять полемічний характер.

У відомому “Листі до з'їзду” Ленін більш об'єктивно підійшов до характеристики М.Бухаріна як політичного діяча. Він вказував позитивні риси і заслуги Бухаріна, але водночас звертав увагу і на недоліки, яких йому слід позбуватися 13, с. 327-338. В.Ленін назвав Бухаріна найціннішим теоретиком партії, але разом з тим зазначав, що його теоретичні погляди з дуже великим сумнівом можуть бути віднесені до цілком марксистських, бо в ньому є щось схоластичне 13, с.330. Однак, зважаючи на молодий вік М.Бухаріна, ці недоліки можуть бути подолані.

Своєрідним джерелом з проблеми є праця іншого більшовицького вождя - Л.Троцького “Портреты революционеров”. Троцький був ідеологічним противником Бухаріна, тому його твір носить необ'єктивний, упереджений характер. Зокрема, у цьому творі зазначено: “Розвертаючись у зворотньому напрямі, зліва направо, Бухарін весь час знаходиться у стані тривоги, котра є результатом нечистої теоретичної совісті” 16, с. 174.

Наступною групою джерел є мемуари. Зокрема, спогади дружини М.Бухаріна Анни Ларіної були опубліковані в журналі “Знамя” під назвою “Незабываемое”. Вона торкається в основному періоду 30-х років. У творі подано детальний опис закордонного відрядження М.Бухаріна у 1936 році і подій, пов'язаних з його арештом у 1937 році. Анна Ларіна була свідком цих подій, тому її свідсення заслуговують на увагу 18, с. 109 -164.

Досить цікавим, на наш погляд, джерелом з проблеми є мемуари відомого письменника Іллі Еренбурга “Люди, годы, жизнь”. Автор ще з шкільних років був добре знайомий з М.Бухаріним. Автор звернув увагу на період навчання М.Бухаріна в гімназії, його діяльність у 30-х роках, подав опис судового процесу 1938 року над М.Бухаріним, на якому був особисто присутнім 19, с. 166 -167.

Наступною групою джерел є постанови партійних органів, що стосуються М.Бухаріна. Вони вміщені у збірнику документів “Коммунистическая Партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и Пленумов ЦК”.

У документах, вміщених у цьому збірнику, відображено перипетії внутріпартійної боротьби, у яких брав участь М.Бухарін, та його переміщення по службі.

Особливої уваги заслуговують матеріали лютнево-березневого Пленуму ЦК ВКП(б) 1937 року, надруковані в журналі “Вопросы истории” 1992 року. Тут відображено хід Пленуму, виступи М.Бухаріна та його противників 1, с.3 -37. Цей Пленум прийняв рішення про виключення М.Бухаріна з ВКП(б).

Таким чином, далеко неповний аналіз документів і матеріалів дає підстави стверджувати про те, що в них досить повно та різносторонньо відображено життя та діяльність М.Бухаріна, його різноманітні погляди, а особливо у сфері соціально-економічного розвитку СРСР.

Багатогранна історіографія життя і діяльності М.Бухаріна, на нашу думку, може бути поділена на такі два етапи: по-перше, це торкається періоду з кінця 30-х до кінця 80-х років; по-друге, з кінця 80-х років до наших днів.

Варто зазначити, що радянські історики 30-х початку 80-х років багато вилили бруду, засуджували діяльність і соціально-економічні погляди М.Бухаріна. Вони вважали, що Бухарін утворив так званий “правий ухил”, протиставляючи себе “генеральній лінії” партії.

Праць, спеціально присвячених М.Бухаріну, у вище вказаний період в радянській історіографії не було. Були тільки згадки в енциклопедіях, узагальнюючих працях. Так, радянські історики кінця 30-х-50-х років зараховували М.Бухаріна до ворогів радянської влади і Комуністичної партії.

Вслід за сумнозвісним “Коротким курсом історії ВКП(б)”, радянські історики повторювали, що вже з 1918 року М.Бухарін був запеклим ворогом Радянської влади і займався шкідництвом у 20-х роках. Зокрема, у “Большой советской энциклопедии”, в томі 34 наголошується, що “М.Бухарін утворив “правий ухил” з метою повалення Радянської влади і реставрації капіталізму, діючи як агент іноземних розвідок “ 20, с. 365.

Варто відзначити, що під час “хрущовської відлиги” з'явилась надія на реабілітацію М.Бухаріна. Однак цього не сталося. М.Хрущов у доповіді про культ особи Сталіна засудив погляди М.Бухаріна та його прихильників: ”Політична лінія бухарінців ... по суті вела до реставрації капіталізму, до капітуляції перед світовою буржуазією” 3, с. 14.

Після цього в узагальнюючих працях, хоча і давались характеристики М.Бухаріна як прихильника куркульства та противника індустріалізації, але він вже не обвинувачувався в тероризмі і шпигунстві. Ім'я Бухаріна продовжує залишатись об'єктом офіційного посоромлення.

Так, у багатотомному виданні “Всемирная история” у томі ІХ зазначалось: “Проти політики партії і уряду виступила антипартійна група М.Бухаріна і О.Рикова. ЇЇ учасники заявили, що вихід з труднощів хлібозаготівлі потрібно шукати на шляхах розвитку куркульського господарства та згортання індустріалізації” 25, с. 48.

Необхідно підкреслити, що й в “Советской исторической энциклопедии” (том 11) зазначено: “Праві, особливо Бухарін, настоювали на посиленні одноосібних, особливо куркульських господарств. Розцінюючи куркульські господарства як силу, здатну забезпечити підйом сільськогосподарського виробництва, Бухарін пропонував надати капіталістичним елементам повну свободу” 22, с. 510.

Подібна оцінка М.Бухаріна подана і в VII томі “Истории СССР с древнейших времён до наших дней”, де наголошується: “Права опозиція все більше схилялась до політики угоди з капіталістичними елементами міста і села. Один з лідерів правої опозиції Бухарін твердив, що перетворення села буде здійснюватись шляхом кооперування селян по лінії товарообігу” 30, с. 456.

Отже, у працях радянських істориків 30-х -початку 80-х років діяльності М Бухаріна давалась негативна оцінка. Якщо у 30-50х роках радянські історики зображували М.Бухаріна як терориста і шпигуна, то пізніше ці оцінки були дещо пом'якшені. У працях 60-80-х років підкреслено, що М Бухарін утворив “правий ухил” в партії, був противником індустріалізації і колективізації, робив ставку на куркуля.

В часи перебудови, після приходу до влади М.Горбачова ,стало можливим об'єктивно, неупереджено розглянути по-новому питання життя та діяльності М.Бухаріна. Початок цьому поклала доповідь М.С.Горбачова 2Жовтень і перебудова: революція продовжується”, виголошена ним на урочистому засіданні, присвяченому 70-річчю Жовтневої революції. М.Горбачов навів ленінську характеристику Бухаріна, а також зазначив, що останній недооцінив значення фактора часу в будівництві соціалізму 27, с. 16. Ця доповідь поклала початок радянському “бухарінознавству”.

Перші радянські публікації, присвячені М.Бухаріну, з'явились у періодичній пресі в кінці 1987 року. Серед них можна назвати статтю Ф.Медведєва в журналі “Огонёк” “Он хотел переделать жизнь, потому, что её любил”. Ця стаття представляє собою захоплюючу бесіду автора з дружиною М.Бухаріна Анною Ларіною. М.Бухарін тут охарактеризований як людина гуманна, співчутлива, але одночасно він був і полемістом, який накидався на свого противника з шаленою енергією 48, с. 29. У 1988 році, за висловом істориків І.Бордюгова і В.Козлова, наступив вал публікацій про М.Бухаріна 39, с. 52. З'явилась і його біографія, написана істориком Г. Горєловим.

30 вересня 1988 року в Інституті марксизму - ленінізму при ЦК КПРС відбулась наукова конференція, присвячена 100-річчю з дня народження М.Бухаріна. У ній взяли участь наукові співробітники Інституту, а також рідні М.Бухаріна: його дружина Анна Михайлівна, дочка Світлана Миколаївна, син Юрій Миколайович. Матеріали конференції послужили основою книги “Бухарин: человек, политик, учёный”, яка була видана у 1990 році. Статті, включені в цю книгу, присвячені різним аспектам життя і діяльності М.Бухаріна, його економічним поглядам, суті “бухарінської альтернативи” 40, с. 122.

10-14 жовтня 1988 року відбулась міжнародна конференція у Вупперталі (ФРН), присвячена 100-річчю з дня народження М.Бухаріна 40, с. 85. Вона була приурочена в основному економічним поглядам М.Бухаріна та його ролі в політиці СРСР.

У жовтні 1988 року у газеті “Правда” з'явилась ювілейна стаття В.Журавльова і В.Наумова під назвою “Возвращение к правде”. У цій статті дано об'єктивну характеристику М.Бухаріну як видатному теоретику партії. Автори статті зазначали, що основну небезпеку для соціалізму Бухарін бачив у рості бюрократичного переродження апарату 43.

Серед праць про М.Бухаріна, опублікованих у 1988 році, слід відзначити статтю В.Д.Єсакова “Бухарин Н.И. и Академия наук”, вміщену в журналі “Природа”. У ній дана характеристика діяльності М.Бухаріна в Академії наук СРСР на початку 30-х років, підкреслено його роль у вивченні історії науки і техніки 42, с. 85 - 92.

Слід відзначити також статтю В.Амлінського “На заброшенных гробницах”, вміщену у збірнику “Возвращённые имена”. У цій статті автор зазначив, що М.Бухарін один з перших помітив небезпеку колосального адміністративного апарату. Він також вказував на доцільність ринкових відносин при соціалізмі 37, с. 4. Автор також подав опис арешту та судового процесу над М.Бухаріним. У даній статті наведено також уривок із стенограми судового засідання у справі “правотроцкістського блоку”.

У монографії В.П.Бокарьова “VIII съезд РКП(б)” відображено участь М.Бухаріна у роботі VIII з'їзду, що проходив з 18 по 23 березня 1919 року. У цій праці подана також доповідь, виголошена М.Бухаріним на з'їзді 19 березня 1919 року 38, с. 90.

Заслуговує уваги, на наш погляд, і стаття “Вокруг раскрестьянивания”, вміщена у збірнику “В человеческом измерении”, яка висвітлює погляди М.Бухаріна на селянську проблему. Автори статті зазначають, що М.Бухарін негативно відносився до колективізації як магістрального шляху до соціалізму. Таким шляхом, на думку М.Бухаріна було кооперування 41, с. 131.

Досить цікавою є монографія Я.І.Потеряйка “Н.И.Бухарин - штрихи к политическому портрету”, де висвітлено діяльність М.Бухаріна у 20-х роках. Автор звернув увагу на боротьбу М.Бухаріна проти Троцького і троцькістів. Висвітлено також стосунки В.Леніна та М.Бухаріна на початку 20-х років. Автор також зазначив, що у 1925 році М.Бухарін розділяв антиленінські погляди на кооперацію, а також проявляв симпатії до куркульства 50, с. 28. Тут автор повторив старі оцінки М.Бухаріна.

У статті С.Цакупова “Н.И.Бухарин о нэпе”, вміщеній в журналі “Экономические науки”, ведеться мова про розробку М.Бухаріним нової економічної політики. У статті підкреслюється, що М.Бухарін в 1925 - 1928 роках розробляв розгорнутий план перетворення Росії непівської в Росію соціалістичну, С.Цакупов зазначає, що М.Бухарін прийшов до розуміння непу як особливої, досить довгої фази перехідного періоду, через котру в тій чи іншій мірі повинні пройти багато країн і котрій властивий ряд перехідних ступенів 53, с. 91-97.

Необхідно відзначити також працю відомого радянського дослідника Отто Лациса “Перелом: опыт прочтения несекретных документов”. При написані цієї праці автор користувався лише документами, котрі були загальновідомі і опублікованні. У цій праці є розділ, присвячений М.Бухаріну. Автор простежив еволюцію поглядів М.Бухаріна від “лівого комунізму” до так званого “правого ухилу”. О. Лацис відзначає, що коли М.Бухарін був “лівим”, то вважав, що при соціалізмі зникнуть всі основні проблеми політичної економії 48, с. 122. Однак, незабаром Бухарін позбувся “лівих помилок”. О.Лацис відзначив також статтю М.Бухаріна “Заметки экономиста”, де той виступив проти форсованої індустріалізації. О.Лацис підкреслював, що М.Бухарін відійшов від своїх попередніх поглядів, виступив сам проти себе, але на відміну від інших, його рух був природнім - від помилок молодості до зрілих поглядів, перевірених досвідом 48, с. 154.

Серед праць зарубіжних істориків з даної проблеми слід відзначити дослідження відомого американського радянолога С.Коена. Його статті з'явились на сторінках радянських журналів у кінці 80-х років минулого століття.

Зокрема, у статті С.Коена “Бухарин, нэп и альтернатива сталинизму” відзначено, що Бухарін виступав за продовження розвитку радянської економіки на шляху нової економічної політики 44, с. 156-167. Концепція М.Бухаріна тут розглядається як альтернатива сталінізму.

У статті “Дуумвират - Бухарин и Сталин” Коен приходить до висновку, що Сталін і Бухарін у 1925 - 1927 роках фактично керували СРСР. Автор вважає, що у цей період М.Бухарін мав вирішальний вплив на політику партії, що соціалізм цього періоду був в основному “бухарінським” 46, с. 22-31.

Наприкінці 1988 року в Москві вийшла монографія С.Коена “Бухарин: Политическая биография. 1888 - 1938”. Для цієї праці характерна “вписаність” біографії М.Бухаріна в найширший історичний контекст, тобто біографія М.Бухаріна пов'язується з найважливішими тогочасними історичними подіями 45, с. 120. В той час ще зберігався ідеологічний контроль над пресою. Лише академізм, виваженість праць С.Коена допомогли йому пробитись крізь це “сито”. Праця носить біографічний характер. Особливу увагу автор звернув на економічні погляди М.Бухаріна, зокрема, на його концепцію непу. Коен вважає програму Бухаріна альтернативою сталінізму, У даній праці висвітлено також обставини арешту і судовий процес над М.Бухаріним.

У праці іншого американського історика Р.Такера “Сталин. Путь к власти, 1879 - 1929” є розділ “Сталін і Бухарін”. Автор протиставляє сталінську концепцію бухарінській. Якщо Бухарін вважав, що просування Росії до соціалізму піде черепашачим кроком, то Сталін пропагував більш швидкі темпи 36, с. 359. Причина поразки бухарінців, на думку Такера - перевага політичного механізму, створеного Сталіним 36, с. 371.

Англійський історик Е.Карр у праці “Русская революция от Ленина до Сталина, 1917 - 1929” вважає, що Бухарін робив ставку на куркулів 31, с. 92. Це, на наш погляд, невірно.

Італійський історик Дж.Боффа у першому томі своєї праці “История Советского Союза” аналізує внутріпартійну боротьбу в СРСР у 1928-1929 роках і приходить до висновку, що бухарінці не були об'єднані і у 1928-1929 роках не виступили єдиним фронтом 23 с. 308. Сам Бухарін, на думку Боффа, не мав хватки вождя і не представляв себе в цій ролі.

Із узагальнюючих праць варто відзначити навчальний підручник “История КПСС: курс лекций”. Тут подана виважена оцінка діяльності М.Бухаріна. Однак в ньому зазначається, що М.Бухарін не врахував “фактор часу” в будівництві соціалізму 28, с. 272.

Праця відомого радянського військового діяча та історика Д.Волкогонова “Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна” висвітлює в основному життя та діяльність Сталіна, і показує його стосунки з М.Бухаріним. Волкогонов назвав М.Бухаріна “наївним ідеалістом” 24, с. 296. Аналізуючи економічні погляди М.Бухаріна, автор наголошує, що він упускав дві речі:

1) повільні темпи кооперації, розраховані на десятиліття, ставили під загрозу саме існування соціалізму в Росії;

2) індустріалізація країни вимагала величезних коштів, а джерелом їх могло бути лише село 24, с. 303.

У цій праці висвітлено також суд над М.Бухаріним у 1938 році та опубліковано його листи до К.Ворошилова, написані в 1936 році.

Праця відомого радянського історика та філософа Р.Медведєва “О Сталине и сталинизме” присвячена загальним проблемам сталінізму, однак в ній відведено місце і М.Бухаріну. Р.Медведєв починає свою розповідь про М.Бухаріна з опису поїздки останнього за кордон 1911 році і зустрічі його з В.Леніним. Р.Медведєв відзначив еволюцію поглядів М.Бухаріна від “лівизни” у 1918 році до обстоювання курсу непу в 1929 році, а також звернув увагу на конфлікт між Й.Сталіним та М.Бухаріним в 1929 році 32, с.166-183. Р.Медведєв також висвітлив хід судового процесу у справі “правотроцкістського блоку” у 1938 році, показавши його фальшивий характер.

У колективній монографії “Реабилитация: Политические процессы 30-50-х годов” показано хід судового процесу у справі “правотроцкістського блоку”, по якому проходив М.Бухарін наведено уривки із стенограм судових засідань і промов М.Бухаріна 33, с. 250-255.

Досить цікавою, на наш погляд, є праця радянських істориків Г.А.Бордюгова та В.А.Козлова “История и конъюнктура”. М.Бухаріну присвячені розділи книги “Поворот 1929 года и альтернатива Бухарина”, “Николай Бухарин: эпизоды политической биографии”. Автори зазначають, що група Бухаріна у 1928-1929 роках виконувала функції свого роду противаги, котра в певній мірі утримувала Сталіна від лівацького радикалізму 39, с. 81.

Автори вважають, що в 1929 році Бухарін зрозумів, що цілий ряд його ідей не працює, що свою позицію треба змінювати 39, с. 110. Автори також вважають, що єдине, що могли б зробити М.Бухарін і його прихильники в тих умовах - це надати адміністративно-командній системі цивілізований вигляд, що потім зробив Хрущов 39, с. 128.

Відомий російський письменник О.Солженіцин у романі “Архипелаг ГУЛАГ” згадує про останні роки життя Бухаріна. Автор вважає, що в середині 30-х років Сталін грався з Бухаріним, як з мишеням 35, с. 371. Солженіцин також прийшов до висновку, що у своєму “Заповіті” Бухарін схвалював усю попередню політику сталінського керівництва 35, с. 376.

Таким чином, основна кількість праць про М.Бухаріна припадає на період з кінця 1987 до початку 19991 року. На думку істориків І.А.Бордюгова та В.А.Козлова, постать Бухаріна була в цей час ідеалізована 39, с. 91. “Добрий” Бухарін був у кінці 80-х років протиставлений “злому” Сталіну.

Для прихильників оновлення соціалізму було характерно прагнення підняти М.Бухаріна, бо разом з ним на поверхні політичного життя виявлявся цілий пласт ідей і концепцій, здатних підкреслити ідею переходу до ринкових відносин, створення соціалізму з людським обличчям 39, с. 91.

Тому закономірно, що з розпадом СРСР та крахом комуністичної ідеології інтерес до постаті М.Бухаріна знижується. Однак, саме на початку 90-х років у Президентському архіві Росії американський дослідник С.Коен виявив тюремні рукописи М.Бухаріна. Тому в журналі “Вопросы философии” за 1993 рік з'явилась стаття А.Огурцова “Неизвестный Бухарин”. У ній автор досліджує “Философские арабески” М.Бухарина. Автор у цій статті в основному висвітлює філософські погляди М.Бухаріна та аналізує його працю “Философские арабески”.

Як вважає А. Огурцов, думка Бухаріна рухалась паралельно і в тому ж напрямі, що і думка найбільш видатних марксистів -А.Грамші і Д.Лукача 50, с. 5. Автор статті прийшов до висновку, що “Философские арабески” М.Бухарина - остання спроба створити інший, несталінський образ марксистської філософії 50, с. 7.

В узагальнюючих працях, що виходили в 90-х роках, теж висвітлювалась діяльність М.Бухаріна. Зокрема, у підручнику “История России ХХ век” зазначено, що М.Бухарін був представником чисто більшовицького менталітету. Однак і до сьогодні залишається загадкою його трансформація із головного ідеолога “воєнного комунізму” у рішучого прихильника непу 29, с. 250. Автори підручника припускають, що це пов'язано із психологічними особливостями М.Бухаріна, його нестійкістю.

Треба відзначити також узагальнюючу працю М.Геллера та А.Некрича “История России, 1917-1995”, том перший “Утопия у власти”. У цій праці висвітлена зустріч М.Бухаріна із Л.Каменєвим 11 липня 1929 року, де вони домовились про спільну боротьбу із Сталіним 26, с. 219. М.Геллер та А.Некрич звернули також увагу на поїздку М.Бухаріна за кордон у 1936 році. Автори зупиняються на висвітленні розмови М.Бухаріна із меншовиком М.Ніколаєвським і пишуть: “Розмови, котрі вів М.Бухарін із Ніколаєвським у Парижі, носять патетичний і жалюгідний характер. Один з керівників Жовтня, революції, той, хто найбільше сприяв сходженню Сталіна, мріє про якусь “другу партію” інтелігентів, котра б давала поради першій” 26, с. 304.

Цікавою і змістовною є праця відомого українського історика С.Кульчицького “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)”. У ній зазначено, що М.Бухарін не розгледів у змісті статті В.Леніна “Про кооперацію” нової концепції, альтернативної комуністичній доктрині 47, с. 317. С.Кульчицький, порівнюючи концепції економічного розвитку Й.Сталіна та М.Бухаріна, також зазначив, що обидва вони вважали неп перехідним періодом. Однак, якщо для Й.Сталіна цей період був коротким, то для М.Бухаріна він був розтягнутим в часі 47, с. 317.

У 1996 році було видано “Тюремные рукописи” М.Бухаріна із передмовою американського вченого С.Коена. Після цього праці, присвячені М.Бухаріну, перестали виходити . Це пов'язано, на нашу думку, із зниженням інтересу до комуністичного минулого після 1991 року.

Таким чином, історіографію життя та діяльності М.Бухаріна можна поділити на такі етапи: по-перше, це період з кінця 30-х до середини 80-х років; по-друге, з кінця 80-х років до наших днів. Історики сталінського періоду характеризували Бухаріна як злочинця і шпигуна. У 60-80 роках його вважали прихильником куркулів і противником індустріалізації. Після 1987 року М.Бухаріна стали оцінювати позитивно і навіть ідеалізувати. На період 1987 -1990 років припадає найбільша кількість праць про Бухаріна. Це пов'язано із економічними реформами в СРСР і “ринковим соціалізмом”.

Розділ 2. Життєвий і творчий шлях М. Бухаріна

Микола Іванович Бухарін народився 9 жовтня 1888 року в Москві у сім'ї вчителів 9, с. 5. Саме в сім'ї були закладені інтелектуальні якості Бухаріна. Малий Микола вже в 4,5 роки вмів читати і писати.

У 1900 році М.Бухарін закінчив початкову школу і поступив у гімназію 21, с. 489. Там юний Микола познайомився з Іллею Еренбургом, майбутнім російським письменником. Сам Еренбург у своїх спогадах так згадує про юного Бухаріна: “Про нього я згадую з хвилюванням, з ніжністю, з вдячністю...Він допоміг мені стати самим собою” 19, с. 163.

Ще під час навчання в гімназії, у 1906 році М.Бухарін вступив у РСДРП(б), зробивши це під впливом революції 1905-1907 років. Йому була доручена пропагандистська робота у двох районах Москви.

У 1907 році Микола Бухарін поступив у московський університет на юридичний факультет, не полишаючи і роботу в партії. Він був призначений відповідальним організатором Замоскворіцького району.

Незабаром Микола Бухарін став відповідальним партійним працівником. “В 1908 році мене кооптували в Московський комітет партії. В 1908 році я по виборах пройшов у його наступний склад” - так згадував про це Микола Іванович в “Автобіографії” 21, с. 490.

Партійна діяльність М. Бухаріна привела до його переслідувань царськими властями. Вперше він був заарештований 23 травня 1909 року, але незабаром його було випущено на короткий час, а потім знову заарештовано. 20 грудня 1910 року Микола Бухарін при розгромі Московської партійної організації був втретє заарештований. Утримувався в Бутирській і Сущевській тюрмах Москви і потім відправлений на заслання в м.Онегу. 30 серпня 1911 року він втік із заслання в Москву, а в жовтні того ж року емігрував до Німеччини в Ганновер 8, с. 490.

Варто підкреслити, що саме перебуваючи в еміграції у вересні 1912 року в Кракові М.Бухарін зустрівся з В.Леніним. Ця зустріч поклала початок дружнім стосункам між ними. Тоді ж Ленін залучив Бухаріна до роботи в газеті “Правда” і в журналі “Просвещение”.

Водночас Микола Бухарін використав своє перебування за кордоном для поповнення своєї освіти. Він працював у бібліотеках і слухав лекції відомих вчених Європи, зокрема, австрійського економіста Бем-Баверка.

Час перебування в еміграції був і часом важких випробувань.

Так старий більшовик А. Шляпников згадував, що Бухарін не кожний день мав гроші на харчування. За кордоном Бухарін дістав знання європейських мов і практики європейського робітничого руху 21, с. 82

За кордоном Микола Бухарін теж терпів переслідування від офіційних властей. Він двічі був заарештований, перший раз в Австро-Угорщині, у м. Лінц, у зв'язку з початком Першої світової війни. Після цього М.Бухарін був висланий у Швейцарію. Вдруге його заарештували влітку 1916 року у Швеції за антивоєнну пропаганду.

В жовтні 1916 року Микола Бухарін виїхав у США. В Нью-Йорку він незабаром став одним з редакторів газети “Новый мир” 40, с. 16.

В часи еміграції виходять перші праці Бухаріна. Це стаття “Карл Маркс и современная политическая экономия буржуазии” (1913 року), “Теория субъективной ценности Бем-Баверка” (1914 року), “Мировое хазяйство и империализм” (1915 року).

Після Лютневої революції 1917 року Микола Бухарін приїхав через Японію в Росію. В Челябінську він був заарештований меншовиками за агітацію серед солдатів 8, с. 82. На початку червня 1917 року М.Бухарін приїхав у Москву, де увійшов до складу Московського комітету партії. Його обрали членом виконкому Мосради, міської думи, а також членом бюро більшовицької фракції установчих зборів 9, с. 491

З 26 липня по 3 серпня 1917 року відбувся VІ з'їзд РСДРП(б), в якому взяв участь і Микола Бухарін. Він запропонував з'їздові прийняти резолюцію про неявку Леніна на суд. На цьому з'їзді Микола Іванович був обраний членом ЦК РСДРП(б).

У листопаді-грудні 1917 року М.Бухарін бере участь у збройному повстанні в Москві. В грудні 1917 року він призначений редактором газети “Правда”.

Коли стало питання про Брестський мир, М.Бухарін був проти його заключення. Незабаром він вийшов з редакції “Правди”. В кінці грудня 1917 року Бухарін очолив групу “лівих комуністів”. До цієї групи входили І.Арманд, А.С.Бубнов, М.Бухарін, Е.Преображенський, І.Л.П'ятаков, К.Радек, М.Савельєв, Т.Сафронов 28, с. 260.

Необхідно наголосити, що з приводу підписання Брестського миру між М.Бухаріним і В.Леніним почались суперечки. Микола Іванович відстоював у цій суперечці свої принципи, своє розуміння ситуації, що склалася, свій погляд на спільну революційну перспективу для Росії і Європи 48, с. 18.

В підписанні Брестського миру з Німеччиною Бухарін і його прихильники бачили зраду інтересів революційного пролетаріату на Заході.

11 січня 1918 року відбулося засідання ЦК. Під впливом В.Леніна було відкинуто точку зору про революційну війну. Зазнавши поразки, М.Бухарін і його прихильники об'єднались на платформі Л.Троцького 30, с. 338.

23 лютого 1918 року відбулось нове засідання ЦК, де було прийнято рішення про підписання сепаратного миру з Німеччиною. Проти цього рішення голосувало лише 4 чоловіки, серед них був і М.Бухарін.

Однак, незабаром Микола Іванович сам визнав, що зробив найбільшу політичну помилку. Його помилка полягала в тому, що Росія була виснажена війною і не могла вести боротьбу з німцями. Тому в цих умовах необхідним було підписання Брестського миру.

Весь наступний період, за визнанням самого Бухаріна, пройшов під все зростаючим впливом В.Леніна, котрий допоміг йому позбутись лівацьких помилок. Але це не означало, що Микола Іванович у всьому цілком погоджувався з Леніним. Так, на VIII з'їзді партії він, сперечаючись з Леніним, відстоював свою позицію при обговоренні питання про право нації на самовизначення 38, с. 20.

Стосунки Леніна з Бухаріним складались по різному. Були і періоди гострих суперечок, і періоди плідної співпраці. Бухарін виступав проти Ленінської лінії у 1918 році з питань заключення Брестського миру, в 1920-1921 роках під час дискусії про профспілки.

Суть цієї дискусії полягала в тому, що учасники V Всеросійської конференції профспілок (2-6 листопада 1920 року) вимагали негайно перейти до демократичних методів керівництва профспілками. Л.Троцький виступив за “одержавлення” і “перетрушування” профспілок. В.Ленін виступив проти Л.Троцького і підтримав профспілкового лідера М.Томського.

М.Бухарін створив свою “буферну” групу, що стояла посередині між В.Леніним і Л.Троцьким. До неї входили: Ю.Ларін (М.А.Лур'є), Є.Преображенський, Є.Серебряков, І.Є.Сокольніков, В.Н.Яковлєв 28, с. 262.

В.Ленін різко критикував позицію Бухаріна. У статті “Ще раз про профспілки, про поточний момент і про помилки тт. Троцького і Бухаріна” Ленін писав: “Бухарін вже 9 листопада виступив як “буферник”, що наочно викриває справжню роль групи Бухаріна як посібника найгіршої і найшкідливішої фракційності” 15, с. 257.

У іншій статті “Криза партії” Ленін назвав позицію Бухаріна “верхом розпаду ідейного”: “Тут здійснено поворот з тих, про які марксисти в давні часи глузували: “поворот не стільки історичний, скільки істеричний”. Це - повний розрив з комунізмом і перехід на позиції синдикалізму. Це повторення Шляпниковського лозунгу “оспілчанити державу”15, с. 257.

Незабаром, М.Бухарін став підтримувати троцькістську ідею “одержавлення профспілок”. Англійський вчений Е.Карр зазначає, що троцькістська платформа була підтримана Бухаріним не без вагань 31, с. 41.

Кінець “профспілкової дискусії” поклав Х з'їзд РКП(б), що проходив з 8 по 16 березня 1921 року. Цей з'їзд прийняв резолюцію про єдність партії і засудив анархо-синдикалістський ухил. М.Бухарін визнав свою попередню позицію помилковою.

У 1920-1924 роках М.Бухарін взяв участь у конгресах Комінтерну як представник РКП(б). В цей час М.Бухарін видав свої праці “Теория исторического материализма” і “Новый курс экономической политики”.

Після 1921 року у М.Бухаріна покращились стосунки із В.Леніним. Будучи важко хворим, В.Ленін диктує свої записки, відомі і як “Лист до з'їзду”. У ньому він дає характеристики відомих більшовицьких діячів: Й.Сталіна, Г.Зинов'єва, Л.Каменєва, М.Бухаріна.

Зокрема, у цьому листі, Ленін дає таку характеристику М.І.Бухаріна: “Бухарін - не тільки найцінніший і найбільший теоретик партії, він також законно вважається улюбленцем всієї партії, але його теоретичні погляди з дуже великим сумнівом можуть бути віднесені до цілком марксистських, бо в ньому є щось схоластичне (він ніколи не вчився, і думаю, ніколи не розумів цілком діалектики)” 13, с. 330.

Цим тезам Леніна можна дати таке пояснення. теоретичні погляди М.Бухаріна В.Ленін розглядав не лише у зв'язку з його працями, а в першу чергу у зв'язку з його діяльністю як політика. Ленін вказував на такі хиби Бухаріна, як схиляння перед формальною логікою замість діалектики, невміння виділити специфічні особливості моменту з усієї сукупності подій 51, с. 27.

Ленін розумів, що Бухарін був у той час молодим, одним з наймолодших партійних функціонерів (йому тоді не було і 35 років), і тому додав, що ці недоліки можуть бути подолані шляхом поповнення знань і подолання однобокостей.

Як зазначає дослідник Я.Потеряйко, Ленін у “Листі до з'їзду” створив об'єктивний образ одного з найбільших діячів більшовицької партії, близького особистого друга і соратника 51, с. 17.

Різко критикуючи Бухаріна за його помилки, Ленін, разом з тим ніколи не вважав його ворогом революції. Після профспілкової дискусії Ленін просив якнайдовше затримати в Криму Бухаріна і потурбуватись про його відпочинок 51, с. 18.

Отже, ленінські характеристики Бухаріна досить точно відображали не лише сам його характер, а й політичну діяльність. Поряд з негативними особливостями вказані й позитивні.

24 січня 1924 року помер Ленін. При його смерті був присутній Бухарін. Як зазначає Ілля Еренбург, після смерті Леніна Бухарін сидів на ліжку, обнявши руками голову і плакав 19, с. 165.

Друга половина 20-х років була апогеєм політичної діяльності, наукової творчості, теоретичних пошуків Бухаріна. Він був одним із ведучих діячів ЦК та Політбюро, Виконавчого Комітету Комінтерну. На Бухаріна було покладено керівництво ідеологічною діяльністю партії. Він виявляв великий вплив на визначення партійної лінії і організацію роботи закладів, зайнятих розробкою політичних, економічних, соціальних, культурних і наукових питань, видавництв, засобів масової інформації. Всі ці роки Бухарін залишався на посаді головного редактора “Правди” 40, с. 47.

У квітні 1924 року М.Бухарін був затверджений редактором нового політико-економічного журналу ЦК РКП(б) “Большевик”.

2 червня 1924 року Пленум ЦК РКП(б) обрав М.І.Бухаріна членом Політбюро ЦК РКП(б). 17 червня-8 липня 1924 року М.І.Бухарін у складі делегації РКП(б) взяв участь у роботі V Конгресу Комінтерну.

У 1925 році М.І.Бухарін взяв участь у роботі ІІІ з'їзду Рад, ХІV конференції РКП(б) і ХІV з'їзду РКП(б). У тому ж році він опублікував праці “Некоторые вопросы экономической политики” та “Путь к социализму и рабоче-крестьянский союз”.

М.Бухарін брав активну участь у боротьбі проти троцькістів і зінов'євців. 10-26 лютого 1926 року М.Бухарін виїхав у Ленінград за направленням ХІV з'їзду, щоб довести його рішення до ленінградської партійної організації, яка була оплотом зінов'євців. 22 листопада-16 грудня 1926 року Бухарін взяв участь в роботі VІІ розширеного Пленуму Виконкому Комінтерну.

Як зазначає американський вчений С.Коен, з 1925 року в ЦК склався дуумвірат Бухарін - Сталін 46, с. 29. Це був тимчасовий взаємовигідний союз, а не угрупування однодумців. Навколо Сталіна і Бухаріна об'єднувалась більшість ЦК, що пояснювалось спільною небезпекою, що походила від спільних противників - троцькістів і зінов'євців. Після організаційного розгрому лівих на ХV з'їзді в грудні 1927 року коаліція розпалась.

В цей час Бухарін, як теоретик, відіграв важливу роль в розгромі троцькістів і зінов'євців. Він розробляв і формулював економічну політику та ідеологію керівництва в період між 1925 і 1927 роками. Він зіграв ведучу роль у рішенні розширяти неп.

Його теоретичні пропозиції із спірних питань, зокрема, про селянство, про характер промисловості та її стосунки із сільським господарством складали проголошену партією ідеологію. З цього приводу, на нашу думку, досить вдало зазначає американський вчений С.Коен, офіційний більшовизм 1925-1926 років був в основному бухарінським 45, с. 120.

Між Сталіним і Бухаріним існував приблизний розподіл праці: один керував організаційним механізмом, а другий займався формулюванням питань політики і теорії 46, с. 29.

Після зняття Зінов'єва Бухарін став Генеральним секретарем Комінтерну, що підвищило його особистий престиж.

Тільки Бухарін боровся з опозиціонерами на рівних. Його ерудиція теоретика, ораторське мистецтво, вміння бути безжалісним полемістом, дали більшовикам видатного оратора.

М.Бухарін мав величезний авторитет серед партійної молоді. Тому навколо нього сформувалась так звана “Школа Бухаріна”, яку складали випускники інституту червоної професури. “Школа Бухаріна” нараховувала близько 15 чоловік. Найбільш відомі: А.Слепков, Д.Марецький, В.Астров, А.Стецький, П.Петровський, А.Айхенвальд, Д.Розит, Е.Гольденберг, Є.Цетлін, А.Зайцев 46, с. 30.

Як зазначає С.Коен, ніхто із інших лідерів партії не мав свого “агітпропа”, котрий можна було б порівняти з Бухарінським за кількістю і якістю. Ця когорта талановитих людей дозволила Бухаріну посадити своїх людей там, де формувалась політика та ідеологія і готувались майбутні кадри 45, с. 115.

Вирішальну роль відіграв М.Бухарін у розгромі троцькістів і зінов'євців. Троцький та його прихильники звинувачували Бухаріна у правому ухилі. Це звинувачення пізніше підхопили сталіністи.

У своїй праці “Портреты революционеров” Л.Троцький писав: “Розвертаючись у зворотному напрямі - зліва направо, Бухарін весь час знаходиться у стані тривоги, котра є результат нечистої теоретичної совісті. Наклеп у Бухаріна відіграє тут таку ж роль, як у інших алкоголь” 16, с. 174.

Далі Троцький зазначив, що Бухарін і Сталін мали можливість користуватись чужими невиправленими стенограмами.

Л.Троцький робить висновок, що все нещастя т. Бухаріна полягає в тому, що він з допомогою хитрощів, софістики і схоластики шукає те, чого немає, і з усіх сил прагне не бачити того, що є 16, с. 177.

Неважко помітити, що вище вказані положення є суб'єктивними і не відображають реальної дійсності.

Після перемоги над троцькістами і зинов'євцями авторитет Бухаріна як партійного теоретика значно зріс. 6-18 грудня 1926 року М.Бухарін взяв участь у роботі VII з'їзду профспілок СРСР. У грудні 1926 року він увійшов до складу політсекретаріату Комінтерну.

21 січня 1928 року М.Бухарін виступив з доповіддю на об'єднаному засіданні ЦК, ЦКК, МК, МКК ВКП(б), ЦК і МКК ВЛКСМ, Інституту Леніна, ЦВК СРСР та інших організацій, присвячених четвертій річниці смерті Леніна 8, с. 496.

В квітні 1928 року Бухарін направив В.Молотову, О.Рикову, Й.Сталіну лист, приклавши до нього новий варіант програми Комінтерну.

З 17 липня по 1 вересня 1928 року М.Бухарін взяв участь у роботі VI Конгресу Комінтерну. На ньому він виступив з вступним словом, з доповіддю про діяльність Комінтерну, і з доповіддю про проект програми Комінтерну.

У 1928 році почався конфлікт між сталінським керівництвом і М.Бухаріним та його однодумцями. Причиною став взятий сталінським керівництвом курс форсованої індустріалізації і колективізації, а також згортання непу. Бухарін же відстоював непівський шлях розвитку СРСР.

У 1925 році, як зазначає російський вчений О.Лацис, Сталін ще не міг підняти руку на Бухаріна, а надавав право іншим “кусати” його 48, с. 228. У 1928 році ситуація змінилась. Допомігши Сталіну перемогти опозиціонерів, Бухарін був уже тепер йому не потрібний. Сталін йшов до одноособової влади.

Радянський історик Волкогонов вказував на такі причини відвернення Сталіна і Бухаріна у 1928 році:

1) Сталіна непокоїла зростаюча в народі і партії популярність Бухаріна як теоретика, політичного діяча;

2) Сталіна непокоїло, що у Бухаріна з'явилось немало здібних учнів, які почали заявляти про себе в пресі, вузах, партійному апараті 24, с. 304.

Крім того, шлях тиску, на думку Сталіна, обіцяв швидше подолання зернової кризи. Прихильники Бухаріна були теж за колективізацію, але без експропріації і насильства 24, с. 305.

Розв'язка наступила на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 16-23 квітня 1929 року, де перемогли прихильники Сталіна. Звинувачений у “Правому ухилі”, Бухарін був відсторонений від роботи в газеті “Правда” і Комінтерні.

У червні 1929 року Х Пленум Комінтерну звільнив Бухаріна з посади члена Президії Виконкому Комінтерну. У постанові Пленуму говорилось: “Недооцінюючи проведення в СРСР соціалістичного наступу як фактора підриву капіталістичної стабілізації, Бухарін ... проводить ідейно-політичне обґрунтування під політику правих елементів у всьому Комінтерні. В протилежність лінії партії Бухарін скочується до опортуністичного відкидання факту все більшого розхитування капіталістичної стабілізації” 2, с. 145. Пленум постановив звільнити Бухаріна з посади члена Президії Комінтерну.

10-17 листопада 1929 року Пленум ЦК ВКП(б) прийняв постанову про виведення М.І.Бухаріна із складу Політбюро ЦК ВКП(б).

Після своєї поразки у 1929 році М.Бухарін почав орієнтуватись на наукову роботу в Академії наук СРСР.

12 січня 1929 року на загальних зборах Академії наук було обрано 39 академіків, серед яких був і М.Бухарін 42, с. 88.

Вперше М.Бухарін був присутній як повноправний член на екстраординарних загальних зборах Академії наук СРСР 13 лютого 1929 року. Він був єдиним із видатних політичних діячів, що балотувались і були обрані на перших радянських виборах в Академію наук. він став і наймолодшим серед дійсних членів Академії 40, с. 377.

В Академії наук СРСР Бухарін думав зосередити свою увагу на подальшому вивченні загальних проблем політичної економії, на аналізі соціально-економічного розвитку суспільства і основних проблемах перехідної від капіталізму до соціалізму економіки 40, с. 379.

Практично, одночасно з обранням в Академію Наук СРСР М.Бухарін призначається завідуючим науково-технічним управлінням ВГНІ СРСР 40, с. 380. Очоливши НТУ ВГНІ, Бухарін взяв активну участь у реорганізації управління промисловістю, яка була здійснена в 1929-1930 роках. В той час замість НТУ було утворено науково-дослідний сектор (НДС). В 1930 році за ініціативою М.Бухаріна була створена Центральна науково-дослідна рада промисловості. Бухарін у цей час звертав велику увагу на підготовку до другого міжнародного конгресу з історії науки і техніки, що проходив у Лондоні з 25 червня по 3 липня 1931 року. Він очолював радянську делегацію 42, с. 92. М.Бухарін виступив з доповіддю “Теорія і практика з точки зору діалектичного матеріалізму”.

На початку 1930 року Бухарін був змушений примиритись із Сталіним. Як зазначає радянський дослідник Р.Медведєв, в ніч на 1 січня 1930 року до Сталіна прийшли Бухарін, Риков і Томський з пляшками вина 32, с. 178. Вони прийшли миритись. Формально примирення відбулось. XVI з'їзд 1930 року обрав Бухаріна членом ЦК. Після XVIІ з'їзду 1934 року Бухарін був переведений в кандидати в члени ЦК ВКП(б).

В цей час Бухарін опублікував серію нарисів на теми науки, культури і літератури, що увійшли у збірник “Этюды”.

В березні 1932 року М.Бухарін став директором інституту історії науки і техніки 40, с. 389.

В квітні 1932 року М.Бухаріна призначили членом колегії Наркомату важкої промисловості і комісії з розробки нового п'ятирічного плану. Із С.Орджонікідзе, який очолював Наркомважпром, у М.Бухаріна склались хороші і дружні відносини.

В цей час М.Бухарін займався також проблемами літератури та мистецтва. У 1933 році вийшла його книжка “Этюды”, присвячена питанням літератури та мистецтва. Зокрема, у цій книжці М.Бухарін досить гостро виступив проти Сергія Єсеніна та його творчості 12, с. 208.

Як зазначає американський вчений С.Коен, М.Бухарін у цей час став неофіційним, але помітним виразником поглядів радянських наукових кіл 45, с. 419. Однак, не дивлячись на те, що М.Бухарін залишався у складі ЦК, його нинішні заняття не йшли в порівняння з попередніми.

В цей час М.Бухарін вирішував і свої сімейні проблеми. Ще в 1920 році він розлучився із своєю першою дружиною Надією Лукіною, його другою дружиною в 1920-1929 роках була Есфір Гурвіч, від якої у Бухаріна народилась дочка Світлана. На початку 1934 року М.Бухарін одружився на Анні Ларіній, дочці відомого партійного діяча Юрія Ларіна. В 1936 році в них народився син Юрій 45, с. 420.

На початку 30-х років в СРСР відбулись драматичні родії: розкуркулення, колективізація, голод 1933 року на Україні. Бухарін уже не міг протестувати. Як зазначає Д.Волкогонов, Бухарін у цей час, навіть “покаявшись”, мучився від своєї непослідовності 24, с. 311. Він не міг погодитись із методами тотального насильства, застосованими до селянства. Як згадує Анна Ларіна, М.Бухарін, проїжджаючи через Україну, бачив опухлих від голоду дітей. Він тоді сказав: “Якщо більш ніж через десять років після революції можна спостерігати таке, то як це можна?” і впав на диван у істеричних риданнях 49, с. 29.

...