Сталінське керівництво вимагало від М.Бухаріна “покаяння” і визнання своїх помилок. Зокрема, Г.Петровський на XVI з'їзді ВКП(б) у 1930 році сказав, що Бухарін був ідеологом правого ухилу і його теоретиком, тому Бухарін повинен виступити, подати свій голос 17, с. 229.

М.Бухарін був змушений виступити із засудженням своєї “правої” платформи на січневому Пленумі ЦК ВКП(б) 1933 року 32, с. 255.

27 лютого 1934 року М.Бухарін був призначений відповідальним редактором газети “Известия”.

М.Бухарін брав участь у роботі першого Всесоюзного з'їзду радянських письменників, що проходив з 17 серпня по 1 вересня 1934 року і виступив з доповіддю “Поезія, поетика і завдання поетичної творчості в СРСР”. Як зазначає американський дослідник Коен, М.Бухарін говорив про небезпеку партійної диктатури в літературі, що може привести до бюрократизації творчих процесів 45, с. 423.

Як зазначає радянський письменник І.Еренбург, доповідь Бухаріна була захистом поезії від риторів і вульгаризаторів 19, с. 165. Інший радянський дослідник Амлінський зазначав, що доповідь Бухаріна була зроблена не на вузькокласовому, а на загальнолюдському рівні 37, с. 51. Хоча радянські письменники, зокрема Дем'ян Бідний, критикували цю доповідь, проте Сталін поставився до неї прихильно і навіть поздоровив Бухаріна.

Але це не означало, що Сталін забув про помилки М.Бухаріна. Як згадує дружина Миколи Івановича, Анна Ларіна, його було вирішено піддати партійній чистці 18, с. 109. Сталін у той час час грав у любов до Бухаріна. У 1935 році він навіть виголосив тост за Бухаріна 49, с. 26.

На початку 30-х років у філософських статтях М.Бухаріна виникає тема “соціалістичного гуманізму”. Цей поворот у поглядах М.Бухаріна відображений у доповіді “Основні проблеми сучасної культури”, виголошеній у Парижі у 1936 році і у праці “Філософські арабески”, написаній в тюрмі НКВД у 1937 році. На противагу авторитаризму і фашизму М.Бухарін твердить, що соціалізм не протистоїть розквіту особистості, а утверджує її. На думку російського вченого А. Огурцова, це була програма протилежна сталінській моделі 50, с. 10.

Бухарін виступив і з критикою фашизму з його культом вождя, що мимоволі викликало у читача порівняння із сталінізмом 50, с. 11.

7 лютого 1935 року М.Бухарін був введений в Конституційну комісію. До свого від'їзду за кордон він встиг написати правову частину Конституції. Вона була чинна в СРСР до кінця 70-х років. Як зазначає російський вчений Геллер, М.Бухарін не розумів, що написав Конституцію тоталітарної держави 26, с. 304.

В лютому 1936 року Бухарін був відправлений до Парижу для купівлі архіву К.Маркса та Ф.Енгельса. Йому дали завдання зустрітися з австрійським соціал-демократом Отто Бауером, секретарем ІІ Інтернаціоналу Фрідріхом Адлером, а також російськими меншовиками Даном та Ніколаєвським 18,с. 110.

Це відрядження було влаштоване Сталіним лише з метою компрометації М.Бухаріна. Сама комісія з пошуку архівів складалась з трьох чоловік - А.Аросєва, В.Адоратського і М.Бухаріна. Комісія побувала в Парижі, Амстердамі і Відні, де зберігались документи К.Маркса і Ф.Енгельса.

Німецькі соціал-демократи назвали дуже високу ціну за архів. М.Бухарін подзвонив Й.Сталіну. Сталін наказав не відступати в ціні. Дан і Ніколаєвський збили ціну так, що різниця між їх ціною і ціною Сталіна була мінімальною. Сталін відмовився відступати в ціні 18, с. 113. Архів так і не було придбано.

Перебуваючи в Парижі, Бухарін виступив з доповіддю “Основні проблеми сучасної культури”. Це озлобило французьких фашистів, які готували замах на Бухаріна, тому готель “Лютеція”, де він знаходився, охороняла поліція.

Під час закордонного відрядження М.Бухарін мав необережність зустрітись сам на сам з Ніколаєвським. Той попросив передати О.Рикову пакет з голландськими тюльпанами 18, с. 116.

Як згадують російські історики М.Геллер і А.Некрич, розмови, котрі вів Бухарін з Ніколаєвським, носять патетичний і жалюгідний характер. М.Бухарін туманно і вагаючись, мріяв про так звану “другу партію інтелігентів, котра б давала поради першій” 26, с. 304.

Під час розмови з подружжям Ф.І. та Л.О. Дан, Бухарін назвав Сталіна маленьким злобним чоловіком, навіть не людиною, а дияволом 26, с. 305.

Робота комісії закінчилась безрезультатно, тому вона одержала вказівку повернутись в Москву.

Тут очікували на М.Бухаріна перші неприємності. 21 серпня 1936 року було опубліковано заяву Прокуратури СРСР про початок слідства в справі М.Бухаріна, О.Рикова, М. Томського, К.Радека 33, с. 242.

10 вересня 1936 року в газетах опубліковано заяву Прокуратури СРСР, що слідство по справі М.Бухаріна та О.Рикова призупинено за відсутністю підстав притягнення до кримінальної відповідальності. М.Бухаріну було важко це перенести. Як зазначає російський дослідник А.Огурцов, Сталін методично піддавав М.Бухаріна моральним і психологічним тортурам.

Російський письменник О.Солженіцин пише: “Бухаріна … Сталін бачив наскрізь і довго мертвою хваткою тримав, і навіть, як з мишеням, грався, трішки відпускаючи” 35, с. 37.

В грудні 1936 року на Пленумі ЦК ВКП(б) Бухаріну пред'явлено обвинувачення в тероризмі та контрреволюційній діяльності.

В той же час починають поступати добуті під тортурами свідчення проти Бухаріна. У відчаї він писав листи до Сталіна. Однак, він уже готував арешт М.Бухаріна. Тепер, під хмарами чорних обвинувачень, почався довгий безкінечний період, виснажливе домашнє томління, яке краще руйнувало волю жертви, ніж прямий тиск Луб'янки 35, с. 373.

Перебуваючи у такому важкому становищі, М.Бухарін писав листи до К.Ворошилова. Так, у листі від 1 вересня 1936 року зазначалось: “А я хочу правди: вона на моєму боці. Я багато свого часу грішив перед партією і багато за це і в зв'язку з цим страждав, та ще і ще раз заявляю, що з великим внутрішнім переконанням я захищав усі роки політику партії і керівництво Коби, хоч і не займався підлабузництвом” 24, с. 312.

У листі відповіді К.Ворошилов звинуватив Бухаріна у мерзенних витівках проти парткерівництва і заявив, що буде триматись від нього подалі 24, с. 314.

Бухарін опинився у дуже важкому стані. Від нього відвернулись майже всі видатні діячі партії.

Хоча до 16 січня 1937 року Бухарін рахувався редактором “Известий”, він втратив контроль над газетою приблизно в серпні 1936 року, і повернути його собі вже не міг 45, с. 437.

Почав готуватись процес проти друзів М.Бухаріна - Р.П'ятакова і К.Радека.

Під час демонстрації 7 листопада 1936 року М.Бухарін знаходився на лавці для глядачів, а не на трибуні Кремля. До нього підійшов вартовий. Дружина Бухаріна подумала, що він попросить Миколу Івановичі піти з цього місця 18, с. 111. Вартовий віддав честь і сказав: ”Товариш Сталін дивується, чому Ви тут. Він просить зайняти своє місце на Мавзолеї” 35, с. 374.

Однак, через місяць Бухаріна не включили до складу комісії з розробки кінцевого варіанту Конституції, і преса знову почала натякати “на його зв'язки з ворогами народу”.

Питання про Бухаріна було винесено на Пленум ЦК, який відбувся 4-7 грудня 1936 року.

На цьому Пленумі Єжов виступив з доповіддю “Про антирадянські, троцькістські і праві організації”. Оперуючи фальшивими свідченнями заарештованих Л.Сосновського, А.Куликова, І.Котова, М.Єжов обвинуватив М.Бухаріна і О.Рикова в блокуванні з троцькістами 33, с. 249. Бухарін у своєму виступі на цьому Пленумі відкинув усі пред'явлені обвинувачення. Він сказав: “ Я ніколи не заперечував, що в 1928-1929 роках вів опозиційну боротьбу проти партії. Але я не знаю, чим завірити вас, що в подальшому я ні про які “платформи”, ні про які “центри” ні одного атома уявлення не мав” 33, с. 250.

7 грудня 1936 року, в дні роботи Пленуму ЦК, Бухарін направив Сталіну заяву, в якій обурювався жахливістю пред'явлених обвинувачень.

Під час перерв у засіданнях Пленуму Бухаріну влаштовували очні ставки з А.Куликовим, Л.Сосновським і Г.П'ятаковим 32, с. 251.

В кінці 1936 - початку 1937 років було заарештовано ряд осіб, в тому числі - К.Радек, В.Астров, П.Нестеров. К.Радек дав покази про зв'язок лідерів “правої опозиції” з троцькістами і про причетність М.Бухаріна до вбивства С.Кірова.

Розуміючи, що кінець неминучий, М.Бухарін склав лист до майбутнього покоління керівників партії і заставив дружину вивчити його напам'ять. Цей лист його дружина пронесла крізь усі важкі випробування, крізь тюрми і етапи 37, с. 49.

Цей лист починається словами: “Іду з життя. Опускаю голову не перед пролетарською сокирою…Відчуваю свою безпомічність перед пекельною машиною, котра, вірогідно, користуючись методами середньовіччя, має велетенську силу, фабрикує наклепи “ 7, с. 609. Далі Бухарін заявляє, що уже 7 років у нього немає і тіні розбіжностей з партією, і що він нічого не затівав проти Сталіна.

Цей лист, як зазначає Р.Медведєв, не заповіт досвідченого політичного діяча, а крик відчаю 32, с. 329.

З 23лютого по 5 березня 1937 року проходив сумнозвісний лютнево-березневий Пленум ЦК ВКП(б), який поклав початок масовим репресіям. М.Бухарін в цей час оголосив голодування. Під час Пленуму Сталін Бухаріну сказав: “Кому ти оголосив голодування? ЦК партії? Проси вибачення за своє голодування” 18, с. 161. Бухарін знову повірив Сталіну і попросив вибачення.

Потім на Пленумі виступив Єжов. Він обвинуватив М.Бухаріна і О.Рикова в утворенні організації “правих”, що ставила за мету розпуск колгоспів, відмову від ліквідації куркульства, прагнула поразки СРСР у війні 1, с. 9. Далі Єжов сказав, що Бухарін дав установку на терор з метою завоювання більшості у ВКП(б) 1, с. 11. Єжов також наголошував, що праві стали на шлях зради Батьківщини і терору проти керівників партії і уряду 1, с. 4.

Потім виступив А.Мікоян, який зазначив, що М.Бухарін у створену ним школу запровадив антипартійну ідеологію, що вела до реставрації капіталізму 1, с. 21.

Головуючий В.Молотов надав слово М.Бухаріну. Його промову багато разів перебивали образливими репліками. М.Бухарін просив присутніх зрозуміти його, оскільки йому зараз дуже важко говорити. Микола Іванович сказав, що не може застрелитись із револьвера, бо “якщо я помру, як від хвороби, то що ви від цього втрачаєте?” Ворошилов з місця кинув репліку “Підлість. Тіпун тобі на язик. Підло. Ти подумай, що говориш” 1, с. 24.

Далі М.Бухарін сказав, що змінив свою позицію і стосовно індустріалізації, і стосовно колективізації 1, с. 25.

Микола Іванович викривав усю фальш сталінської репресивної системи.

Розбираючи в своїй промові покази Сокольникова, Куликова, Цетліна, М.Бухарін показав їх суперечливість.

Далі Микола Іванович говорив, що не знав ні про існування троцькістсько-зінов'євського блоку, ні про терористичний паралельний центр.

Сталін задав питання: “А про терористичні настрої правих молодих не чули?” 1, с. 30. Отже, стало ясно, що готувалось обвинувачення М.Бухаріна в терорі.

Микола Іванович сказав, що ніякого відношення до терору не має 1, с. 31. Він сказав, що зображати з себе шкідника, терориста, зрадника не буде 1, с. 37. Сталін заявив, що Троцький із своїми учнями Зинов'євим і Каменєвим теж колись працювали з Леніним, а тепер ці люди договорились до згоди з А.Гітлером.

У справі Бухаріна і О.Рикова Пленум утворив спеціальну комісію. До її складу входили: А.Андреєв, Й.Сталін, В.Молотов, Л.Каганович, К.Ворошилов, М.Калінін, М.Ульянова, Н.Крупська, Я.Гамарник. Спочатку члени комісії висловлювались за віддання М.Бухаріна під суд і його розстріл. Сталін сказав направити справу в НКВС .

Комісія постановила виключити з кандидатів у члени ЦК і членів ВКП(б) М.Бухаріна і О.Рикова і направити їх справу в НКВС. На наступний день згідно доповіді Сталіна Пленум прийняв ту ж саму постанову, що і комісія. “Пленум ЦК ... постановляє: 1) виключити тт. Бухаріна і Рикова із складу кандидатів у члени ЦК і з рядів ВКП(б); 2) справу передати в НКВС 4, с. 378.

27 лютого 1937 року М.Бухарін і О.Риков були заарештовані. Як зазначає радянський дослідник В.Т. Сироткін, долю Бухаріна і Рикова вирішували ті, кого потім торкнеться дихання смерті 34, с. 196. Із 35 членів комісії Мікояна половина буде репресована як “вороги народу”.

Згідно Сталінського плану, Бухарін мав зіграти ведучу роль у представленні доказів обвинувачення проти старих більшовиків.

На протязі року, проведеного Бухаріним в тюрмі, слідчі НКВС вимагали у нього признання і участі в судовому засідання 44, с. 160.

До Бухаріна спочатку тортур не застосовували, використовуючи погрози розправи з дружиною та сином 45, с. 444. Однак, лише 2 червня він уступив після погрози слідчого знищити дружину і сина. Незабаром дружина Анна Ларіна теж була заарештована, а новонароджений син жив у прийомних батьків і в дитбудинках.

Бухарін з в'язниці весь час писав листи Сталіну, прагнучи добитись справедливості.

Навіть перебуваючи в умовах слідчого ізолятора, Микола Бухарін написав праці “Соціалізм та його культура” і “Філософські арабески”. У цих творах він вказував на загрозу фашизму і протиставляв йому соціалістичний гуманізм, який сприяє всебічному розвитку особистості 11, с. 125.

Ядром іншої праці М.Бухаріна “Філософські арабески” стає марксистська ідея практики. Автор підкреслює діяльнісний характер суб'єкта і об'єкта “оволодіння”, усвідомлює практичну спрямованість сучасної науки. На думку російського дослідника Огурцова, думка Бухаріна рухалась в тому ж напрямі, що і в А.Грамші та Д.Лукача 50, с. 5. “Філософські арабески” - остання спроба створити інший, несталінський образ марксистської філософії 50, с. 70.

Судовий процес у справі “право-троцькістського блоку”, по якій проходив М.Бухарін, почався 2 березня 1938 року. Головою Військової колегії був В.Ульріх, державним обвинувачем - А.Вишинський.

Крім М.Бухаріна, на лаві підсудних опинились О.Риков, що довгі роки очолював РНК СРСР, а також партійні та державні діячі А.Розенгольц, М.Чернов, Г.Гринько, В.Іванов, Г.Ягода, М.Крестинський. Підсудні були обвинувачені у вбивстві С.Кірова, підготовці вбивства Сталіна, а також у вбивстві М.Горького, В.Куйбишева і В.Менжинського, в прагненні передати імперіалістам Україну, Білорусію, Далекий Схід, Закавказзя, Середню Азію 32, с. 330.

На цьому процесі був присутній, і пізніше описав його в своїх мемуарах радянський письменник І.Еренбург, якому видали перепустку на процес за особистим розпорядженням Сталіна. І.Еренбург писав, що підсудні розповідали жахливі речі, їх жести, інтонація були незвичними 19, с. 167.

М.Бухарін, розуміючи, що приречений, намагався на суді поставити під сумнів достовірність обвинувачення. Можливо, прощаючись з життям, він думав про майбутнє 24, с. 486.

Визнаючи свою належність до “право-троцькістського блоку”, М.Бухарін тут же говорив, що ця організація недостатньо усвідомлювала свою мету. Визнаючи себе керівником “блоку”, Бухарін зазначав, що саме як керівник він не знав, чим конкретно займались учасники блоку. Заявивши, що блок прагнув реставрації капіталізму, Бухарін відкинув обвинувачення в конкретних злочинах - вбивстві С.Кірова, В.Менжинського, М.Горького.

Вишинський навіть обвинуватив М.Бухаріна в тому, що він ще під час еміграції був завербований австрійською, американською розвідками.

Вишинський запитав М.Бухаріна: “Факт чи не факт, що група ваших спільників на Північному Кавказі була пов'язана з білоемігрантськими козацькими колами “24, с. 490. Бухарін відповів, “що не може сказати “ні” і не може відкидати, що це було“ 32, с. 335.

Обвинувачення має навести факти. Знаючи, що у Вишинського їх немає, а у підсудних вони вибиті, Бухарін назвав визнання обвинувачених середньовічним юридичним принципом. Цим він виявив суть цього судилища. Зафіксувавши порушення формальної логіки А.Вишинським (тавтологія, підміна понять), Бухарін розкрив софістичність аргументів А.Вишинського 50, 14.

У своєму останньому слові М.Бухарін непрямо звинуватив сталінське керівництво. Він сказав: “Гола логіка боротьби супроводжувалась переродженням ідей, переродженням психології, переродженням нас самих.

Наприкінці М.Бухарін зазначив: “Жахливість моїх злочинів безмірна, особливо на новому етапі боротьби СРСР. З цим усвідомленням я чекаю вироку. Справа не в особистих переживаннях розкаяного ворога, а в розквіті СРСР, в його міжнародному значенні” 32, с. 337.

Пізно ввечері 12 березня 1938 року суд пішов на нараду. В 4 годині ранку 13 березня було оголошено вирок. Бухарін і Риков були засуджені до розстрілу. В ніч на 15 березня 1938 року Микола Бухарін був розстріляний. В часи перебудови було поставлено питання про реабілітацію М.Бухаріна та інших репресованих діячів. За постановою Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 лютого 1988 року вирок військової колегії Верховного Суду СРСР щодо Бухаріна та інших осіб, що проходили по так званому “антирадянському право-троцькістському блоку”, було скасовано.

Таким чином, М.Бухарін пройшов життєвий шлях, типовий для багатьох інших більшовицьких діячів того часу.

Важливо наголосити про те, що ще з молодих років М.Бухарін захоплювався марксизмом, рано вступив у РСД РП. Були в його житті і переслідування, і арешти, і еміграція.

Після приходу більшовиків до влади М.Бухарін став відомим політичним діячем. Після 1924 року він відіграв важливу роль у радянському керівництві. Ним було сформовано радянську економічну політику, відстоювання продовження непу. Коли з 1928 року сталінське керівництво вдалось до надзвичайних мір, М.Бухарін різко виступив проти них. Він виступив проти форсованої колективізації і розкуркулення, за розвиток непу і товарно-грошових відносин.

Однак, переміг Сталін та його прихильники. У 30-х роках М.Бухарін вже не відігравав помітної ролі в радянському керівництві. Він зосередився на науковій роботі. У трагічних 1937- 1938 роках М.Бухарін був репресований разом з тисячами інших радянських людей.

Розділ ІІІ. Розробка М.Бухаріним соціально-політичних питань

бухарін революціонер комуніст

Першою працею М.Бухаріна з економічної проблематики була велика стаття “Мировое хозяйство и империализм”, написана в 1915 році. У ній розглянуто утворення великих монополій (картелів і трестів) та їх роль в політичному та економічному житті західних країн.

М.Бухарін прийшов до висновку, що вся структура світового господарства штовхає буржуазію на імперіалістичну політику 9, с. 92. Всяка капіталістична експансія приводить рано чи пізно до кривавої розв'язки. В кінці М.Бухарін зазначив, що ряд війн, що йдуть одна за одною, неминуче повинні привести в рух революційну енергію пролетаріату 9, с. 93.

У даній праці наведено також цифрові показники і таблиці.

Наступна праця М.Бухаріна, присвячена економічним проблемам, вийшла в 1920 році під назвою “Экономика переходного периода”. У ній

зазначено, що побудова соціалізму в умовах розрухи починається із трудової мобілізації, яка складає основний момент соціалістичного початкового нагромадження 9, с. 134. Далі М.Бухарін акцентує увагу, що ліквідація приватної власності на засоби виробництва, скасування патентного права і комерційної таємниці, єдність плану роблять можливим перехід на електроенергію. М.Бухарін також вважав, що не може бути і мови про який-небудь “державний капіталізм” за пролетарської держави 9, с. 137. М.Бухарін підкреслював, що під час перехідного періоду старі категорії політичної економії перестають відображати економічну ситуацію 9, с. 151.

В перехідний період, під час знищення товарної системи, гроші перестають бути всезагальним еквівалентом, стаючи умовним знаком обігу продуктів 9, с. 159. Під час соціалізму зникають також категорії прибутку і додаткової вартості 9, с. 159. Отже, при соціалізмі, згідно М.Бухаріна, зникають об'єктивні закони економіки. Як зазначає радянський дослідник О.Лацис, в такому випадку можна діяти в економіці, як душу забажає 9,с. 122.

Зовсім інший характер має стаття “Новый курс экономической политики” (1921 року). У ній Бухарін писав, що для підняття економіки необхідно запровадити капіталістичну оренду і концесії. В оренду будуть здавати головним чином підприємства недіючі або погано працюючі, у вигляді орендної плати держава буде мати додаткові кошти, які будуть направлені на індустріалізацію 8, с. 39.

Коли ж визріють необхідні для цього умови, слід “повернути кермо”. це буде виявлятись у поступовій економічній ліквідації великого приватного господарства і в економічному підпорядкуванні дрібного виробника керівництву великої промисловості 8, с. 30.

Отже, на прикладі цих двох статей ми можемо простежити еволюцію поглядів М.Бухаріна від обстоювання “воєнного комунізму” до обґрунтування непу. Якщо у першій статті він виступав за запровадження трудової повинності з метою виходу з кризи, то в другій - за капіталістичну оренду і концесії. Такі зміни в економічних поглядах Бухаріна були викликані зміною економічного курсу більшовицького керівництва - відмовою його від “воєнного комунізму” і переходом до нової економічної політики.

Після смерті Леніна Бухарін взяв участь у дискусіях в середині партії. У центрі цих дискусій була проблема визначення шляху до соціалізму і сама концепція соціалізму. Спочатку М.Бухарін став на боці більшості ЦК проти Троцького, який висунув концепцію “закручування гайок”, надіндустріалізації за рахунок пограбування села.

Боротьба з “троцькізмом” привела до усунення Троцького та деякого коректування курсу по відношенню до селянства. Головним теоретиком заходів, що проводились, був М.Бухарін 29, с. 250.

Як відзначив американський вчений С.Коен, М.Бухарін поступово разом із Й.Сталіним очолив нове керівництво більшості ЦК. Коен говорить навіть про дуумвірат Бухарін - Сталін 46, с. 29.

Утворення сталінсько-бухарінської більшості можна пояснити небезпекою, що походила від спільних противників, а не лише спільними переконаннями.

В ході дискусій М.Бухарін розробляв і формулював економічну політику та ідеологію керівництва в період 1925-1927 років. Він зіграв вирішальну роль у рішенні продовжити нову економічну політику 46, с. 25.

В той час М.Бухарін закликав керівництво країни, не дивлячись ні на які труднощі, твердо стояти на позиціях економічних методів управління народним господарством. У розробці своєї економічної теорії М.Бухарін більше всіх виступав за союз із наукою, і не випадково більшість серед його прихильників становили вчені - економісти 29, с. 251.

Бухарін один із перших заявив про можливість побудови соціалізму в одній країні. На думку М.Бухаріна, на будівництво соціалізму в СРСР треба буде витратити десятиліття 29, с. 251.

Це будівництво соціалізму, на погляд М.Бухаріна, слід проводити з допомогою нової економічної політики. Її М.Бухарін оцінював як універсальну за значенням економічну політику, що забезпечує розвиток продуктивних сил і ріст виробництва. М.Бухарін проводив думку про єдину можливість будівництва соціалізму в СРСР на шляху нової економічної політики 40, с. 35.

Визначальним моментом непу Бухарін вважав ринкові відносини. Приватна ініціатива ставиться на службу державної промисловості і всього господарства в цілому.

Важка промисловість і транспорт не повинні передаватись приватним власникам. Вони повинні залишатись в руках держави.

На думку М.Бухаріна, між державним і приватним секторами економіки буде конкурентна боротьба, у якій в кінцевому підсумку переможе державний сектор. Перемогу він здобуде внаслідок економічної боротьби, а не репресивних мір. М.Бухарін вважав, що економіка СРСР прийде до планового господарства в результаті важкої економічної боротьби із залишками приватного капіталу 8, с. 128.

У 1922 році на IV Конгресі Комінтерну М.Бухарін висунув ряд нових положень щодо непу. Процес змін, що проходив у рамках непу, одержав назву вростання у соціалізм.

Бухарін вважав, що період розвитку буде довгим, на протязі якого соціалістичні форми виробництва будуть все більше поширюватись. В доповідях на IV і VІ Конгресах Комінтерну Бухарін намагався охарактеризувати неп як явище міжнародного характеру, як стадію, через яку повинно пройти соціалістичне будівництво у будь-якій країні 53, с. 93.

Таким чином, М.Бухарін прийшов до розуміння непу як особливої і досить довгої фази перехідного періоду, через котру в тій чи іншій мірі повинні перейти багато країн і котрій властивий ряд перехідних ступенів.

Поступово М.Бухарін став відокремлювати теорію непу як вчення про перехід до соціалізму від конкретної політики, котра лише реалізує основні принципи непу в певних історичних умовах 53, с. 94.

Варто зазначити, що свої роздуми над шляхами дальшого розвитку непу в середині 20-х років Бухарін узагальнив у праці “Путь к социализму и рабоче-крестьянский союз” (1925 рік). Її економічна частина майже повністю присвячувалась обґрунтуванню необхідності дальшого укріплення союзу робітничого класу і селянства через розгорнуте кооперативне будівництво на селі 47, с. 316.

Рух до соціалізму як в промисловості, так і в сільському господарстві розглядався М.Бухаріним як механічний ріст об'ємів господарської діяльності і поступове злиття їх в одне величезне ціле 8, с. 175. М.Бухарін вважав, що нагромадження в промисловості йде швидше, ніж в сільському господарстві 8, с. 177.

Велике значення мала доповідь М.Бухаріна “Ленин как марксист”, проголошена ним на траурному засіданні Академії Наук 17 лютого 1924 року.

В якості вихідних положень для дальшого розвитку ленінських поглядів на соціалізм і шляхи переходу до нього Бухарін сформулював у доповіді 5 основних теоретичних проблем, котрі намітив Ленін і котрі необхідно було розробити. Це вчення про вростання в соціалізм після переможної революції; питання про різні типи соціалізму, теоретичний аналіз двохкласового суспільства, питання про суперечності, що виникають в ході суспільного розвитку, зокрема, про тенденції до переродження робітничого класу 8, с. 78.

М.Бухарін у цій доповіді вважав неп тимчасовим, перехідним періодом, який можна подолати не розгромом крамниць, а зростаючою. потужністю державної промисловості 8, с. 79.

У цій доповіді М.Бухарін сформулював питання про різні типи соціалізму 8, с. 80. Тут було враховано національні особливості різних країн. тому і відправні пункти розвитку соціалізму різні, і проміжні форми, через котрі пройде розвиток соціалізму аж до перетворення його в світову комуністичну систему, теж будуть дуже різноманітні 8, с. 81. Отже, Бухарін вважав, що існують різні шляхи побудови соціалізму у різних країнах.

Щодо СРСР, то М.Бухарін виходив із того, що програма соціалістичного будівництва повинна бути єдиною для всіх частин народного господарства. Поскільки він трактував соціалізм у місті як зростаючий автоматично через державну промисловість, постільки основної уваги вимагав розвиток непу в селі, що йшов через укріплення взаємозв'язку промисловості із сільським господарством на базі ринку, кооперації і економічного змагання з капіталістичним укладом 53, с. 95.

У статті “Новое откровение о советской экономике или как можно погубить рабоче-крестьянский блок. К вопросу об экономическом обосновании троцкизма” (1925 року), М.Бухарін піддав критиці економіста Преображенського, який був прихильником троцкізму. Бухарін довів, що з позицій Преображенського витікає підрив і розорення соціалістичної промисловості і всього народного господарства в цілому 8, с. 103.

Преображенський пропонував викачування коштів із сільського господарства. М.Бухарін зазначав, що він пропонує зарізати курку, що несе золоті яйця 8, с. 103. М.Бухарін довів, що троцькістські теорії тиску на селянство і викачування коштів із села можуть привести до розриву з селянством.

Слід звернути увагу також на доповідь М.Бухаріна “О новой экономической политике и наших задачах”, виголошену на зборах активу Московської парторганізації 17 квітня 1925 року. У ній поставлено питання про співвідношення між робітничим класом і селянством, між державною промисловістю і сільським господарством 8, с. 122. У ній Бухарін зазначав, що смисл непу полягає у вивільненні тих господарських факторів, які раніше не могли діяти, бо були закриті на ключ “воєнного комунізму” 8, с. 125. Так, у селянина раніше всі лишки відбирали, його особистий стимул господарювання був підрізаний. Тому зупинився і товарообіг. Отже, неминуче повинна була стояти і промисловість. У промисловості було відкрито фактор особистої зацікавленості, коли перейшли до відрядної оплати праці 8, с. 126.

М.Бухарін вважав, що найбільш глибокий смисл нової економічної політики заключається в тому, що вперше було відкрито можливість взаємодії різних господарських сил, різних господарських факторів, на основі чого і виходить господарський ріст 8, с. 126.

Отже, при непі Радянська влада використовувала господарську ініціативу селян, дрібних виробників і навіть буржуа і разом з тим ставила їх на службу соціалістичної промисловості. Шляхом введення відрядної оплати праці було поставлено на службу соціалізму індивідуалістичні стимули відсталих прошарків робітників 48, с. 317.

М.Бухарін зазначав, що якщо раніше вважалось, що можна зразу досягти планового господарства, то тепер ці уявлення змінились 8, с. 128. Тепер державне господарство різними шляхами, конкуруючи із залишками приватного капіталу через ринкові відносини, поступово збільшувало свою економічну потужність і поступово, через ринок, втягувало приватновласницькі елементи у свою власну організацію 8, с. 128. Приватних капіталістів слід витісняти конкуренцією, економічною боротьбою 52, с. 77.

М.Бухарін зробив висновок, що перехід до планового господарства буде тривалим процесом 8, с. 128. Він наступить лише в результаті тривалої економічної боротьби із залишками приватного капіталу 52, с. 78.

Однак, як зазначали радянські історики, тут М.Бухарін не враховував фактор часу при будівництві соціалізму. Його концепція була розрахована на тривалий період мирного розвитку. Але, як відомо історія не відвела СРСР багато часу мирного розвитку. Треба було швидкими темпами будувати промисловість, налагоджувати випуск озброєнь, бо наближалась війна. В цьому і полягає помилка М.Бухаріна.

Далі М.Бухарін зазначає, що основна мета - планове господарство. Потрібно зробити ряд поступок селянству. Але головний ворог -дрібнобуржуазна стихія, яку можна подолати в союзі із концесійним капіталом 8, с. 103. Кооперація є найважливішою ланкою.

Розглянемо таке важливе питання, як ставлення М.Бухаріна до селянства. Він вважав, що хоча селянське господарство є індивідуалістичне і дрібнобуржуазне, але без його посилення не обійтись. Навпаки. його підйом є необхідною умовою зростання індустрії 8, с. 27.

Ця теза висунута М.Бухаріним у статті “Новый курс экономической политики” (1929 року). Обов'язковою умовою переходу селянства до соціалізму у відповідності з ленінським кооперативним планом був підйом рівня культури селянських мас, їх свідомості, здійснення цілої культурної революції, без котрої, ну думку В.Леніна, не було б можливим повне кооперування.

Бухарін вважав, що дрібне селянське господарство слід залучити до соціалізму лише еволюційним шляхом на основі економічної зацікавленості 40, с. 66.

Програма М.Бухаріна, підтримана Сталіним, говорила, що війна з селянством приведе до негативних як економічних, так і політичних наслідків. Тому розвиток економіки країни необхідно базувати на союзі з селянством, забезпечуючи селянам можливість підвищення продуктивності 26, с. 200.

Будучи раніше запеклим прибічником чистоти “пролетарської диктатури, М.Бухарін став у своїх працях вживати терміни “робітничо-селянська влада”, “робітничо-селянський союз”. Він же разом з М. Калініним був ініціатором кампанії по оживленню діяльності сільських Рад, що проходила в середині 20-х років 29, с. 252.

Разом з тим Бухарін підкреслював, що “диктатура пролетаріату” супроводжується прихованою або більш-менш відкритою боротьбою між організуючою тенденцією пролетаріату та товарно-анархічними тенденціями селянства 9, с. 120. Тобто селянське господарство, що носило дрібнотоварний індивідуальний характер, погано вписувалось у радянську планову економіку.

А тому рівновага між містом і селом, на думку М.Бухаріна, можлива лише за умови, якщо державний примус (вилучення хлібних залишків, натуральний податок) фундований економічно: держава поставляє селу сільськогосподарські машини, штучні добрива, електричну енергію, отже, мова йде про еквівалентний обмін між селом і містом.

Великого значення М.Бухарін надавав технічній революції, котра змінить консервативні форми господарства і дасть потужний поштовх до оновлення сільськогосподарського виробництва 9, с. 122. Тобто, електрифікація промисловості, створення могутньої транспортної мережі в корені перевернуть співвідношення між містом і селом 9, с. 135. Примітивні знаряддя праці селян заміняться машинною технікою. Це сприятиме перетворенню дрібних власників у суспільних працівників 9, с. 133. Протилежність між містом і селом поступово буде зникати, а разом з нею зникне “ідіотизм сільського життя”. Ці положення М.Бухаріна здаються нам дещо наївними. Виходить, що досить провести електрифікацію і запровадити техніку в село, то протилежність між містом і селом буде зникати.

М.Бухарін зробив висновок про необхідність взаємодопомоги промисловості і сільського господарства, котрі залежать одне від одного 10, с. 37. Радянська промисловість орієнтувалась у 20-і роки передусім на селянський ринок. Розвиток промисловості залежав від платоспроможного попиту з боку селянства. Отже, чим швидше селянське господарство виходить із злиднів, чим швидше воно багатіє, тим більше воно купує промислових виробів 10, с. 38.

М.Бухарін прийшов до висновку, що промисловість має потребу в сільському господарстві, і навпаки, сільське господарство потребує розвитку промисловості 10, с. 39. Ця залежність і повинна визначати політику партії щодо селянства.

Головним шляхом розвитку сільського господарства Бухарін вважав кооперацію. У своїх творах він досить жорстко поєднував різні прошарки селян з певними видами кооперативів. Так, колгоспи він пов'язував з бідняками. Середняки, котрі є основною масою селянства, будуть займатись закупками і збутом. Куркулі теж будуть намагатись створювати свої кооперативні організації, в тому числі і кредитні, і будуть старатись робити ці організації своїми опорними пунктами 10, с. 44.

Чим швидше буде рухатись вперед народне господарство, чим більше буде зростати державна промисловість, тим більше буде зростати рівень життя бідняка і середняка, котрі за рівнем свого життя будуть доганяти заможну сільську верхівку. Далі цей процес, згідно М.Бухаріна, буде розвиватись так: “Основна мережа наших кооперативних селянських осередків буде складатись із кооперативних осередків не куркульського, а трудового типу, що вростають в систему наших загальнодержавних органів і стають таким шляхом ланками одного ланцюга соціалістичного господарства ” 10, с. 45.

В подальшому бідняк і середняк все більше будуть вилазити із злиднів з допомогою своїх кооперативних організацій, котрі будуть користуватись підтримкою держави. Куркульські кооперативні гнізда будуть через банки вростати в соціалістичну систему, але вони до певної міри будуть чужорідним тілом, подібно до концесійних підприємств 10, с. 45.

Стало знаменним гасло М.Бухаріна “Збагачуйтесь!”, звернене до всіх прошарків селянства, передусім до середняків та бідняків 41, с. 132. Як зазначають М.Геллер та А.Некрич, програма Бухаріна, сконцентрована у гаслі ”збагачуйтесь”, означала розвиток мирний, традиційний 26, с. 213.

Варто сказати, що у 1924-1925 роках М.Бухарін чітко сформулював заперечення колективізації як магістрального шляху до соціалізму. Зокрема, на його думку, головною дорогою до соціалізму є кооперування, а колгоспи - шлях побічний і головним чином для бідноти. Розвиток кооперації М.Бухарін пов'язував з планом ГОЕЛРО, що дало б можливість збільшити технічну оснащеність сільського господарства 41, с. 131.

Як собі уявляв М.Бухарін, в перспективі колгоспний і кооперативний шлях зіллються в одне ціле колективне землеробство.

М.Бухарін займався і розробкою актуального в той час питання індустріалізації. В якості джерел індустріалізації країни він називав чисто економічні засоби, засновані ним на застосуванні ідеї розширення селянського ринку, збалансованому розвитку промисловості і сільського господарства і поступового збільшення темпу нагромадження. М.Бухарін вважав, що промисловість могла добитись керівної господарської ролі, лише спираючись на селянський ринок 40, с. 317.

М.Бухарін виділяв такі джерела індустріалізації. Зокрема, в державному секторі - це ріст рентабельності промислових підприємств, прискорення обороту та інтенсивності використання капіталу, зниження собівартості продукції.

Джерелом доходів був і прогресивний податок на капіталістичні прошарки. Великі надії М.Бухарін покладав і на вклади громадян 9, с. 90.

Всі ці фактори в кінцевому підсумку дозволяють одержати швидкий темп приросту.

У статті “Заметки экономиста” Бухарін зазначав, що найбільший темп буде тоді, коли індустрія підніметься на швидко зростаючому сільському господарстві 10, с. 345.

У промові “Партия и оппозиция на пороге VI партсъезда” Бухарін висловив думку, що поряд із важкою промисловістю потрібно розвивати і легку 8, с. 324.

Отже, Бухарін виступав за помірковані темпи індустріалізації. Але в кінці 20-х - на початку 30-х років у партії переважала думка, що форсування темпів індустріалізації було правильним, а випливаючі з подібного курсу заходи - необхідними і виправданими. А тому варіант Бухаріна засуджувався як такий, що веде до реставрації капіталізму.

Такої ж позиції дотримувались і пізніші радянські історики. В кінці 80-х років вчені глянули на цю проблему під іншим кутом зору. Так, автори підручника “История КПСС: Курс лекций” вважали, що М.Бухарін стояв на помилкових позиціях, він недооцінював фактор часу у будівництві соціалізму 28, с. 261.

Позиція Бухаріна у відношенні темпів соціалістичних перетворень базувалась на уявленні, що СРСР зможе у майбутньому розвиватись в умовах тривалого миру, що робило б невигідним високі темпи індустріалізації.

Д.Волкогонов вважав, що Бухарін недооцінив фактор часу, так як вважав, що СРСР буде розвиватись у мирних умовах 24, с. 19.

У 1928-1929 роках сталінське керівництво взяло курс на форсовану індустріалізацію і колективізацію. Це було пов'язано з хлібозаготівельною кризою 1928 року.

У вересні 1928 року в газеті “Правда” було надруковано статтю М.Бухаріна “Заметки экономиста”, де він відстоював непівський курс.

У цій статті Бухарін на прикладах США, Німеччини і Росії показував, що чим більш розвинуте сільське господарство, тим більш розвинута промисловість. І розвиток промисловості залежить від сільського господарства, і, навпаки, розвиток сільського господарства залежить від промисловості 10, с. 345.

М.Бухарін зазначив, що троцькісти хотіли б помістити СРСР “за” старою Росією, в той час як його потрібно помістити за США.

Причиною хлібозаготівельної кризи М.Бухарін вважав те, що при бурхливому рості індустрії, при значному зростанні населення, кількість хліба в країні не зростає. Тому, як вважає М.Бухарін, троцькістські плани примусового вилучення зерна призвели б до цілковитого краху 10, с. 351. Бухарін наводив ще такі приклади хлібозаготівельної кризи: диспропорція цін на зерно, з одного боку і на технічні культури - з іншого; недостатнє постачання села промисловими товарами; зростання господарського впливу куркульства у селі 10, с. 351. М.Бухарін теж говорив про небезпеку з боку куркульства, однак, він не перебільшував її масштабів, як це робив Сталін.

М.Бухарін у цій статті також зазначив, що криза була пов'язана із неправильною політикою цін, із величезним розривом цін на зерно 10, с. 352.

Далі М.Бухарін зазначав, що народне господарство СРСР занадто централізоване 10, с. 365. Це часто приводить до бюрократичних перепон.

М.Бухарін у статті “Заметки экономиста” вказував також на небезпеку бюрократичного переродження гігантського апарату, що призведе до його відчуження від народних мас 10, с. 366.

У цій статті Бухарін критикував з великою пристрастю троцькістські перегини. В той час троцькізм був уже розгромлений . Як зазначає О.Лаціс, “троцькісти” - лише псевдонім, прийом автора статті. Справжній його противник - Сталін 48, с. 142.

Після публікації статті “Заметки экономиста” на сторінках газет розгорнулась кампанія боротьби з “правим ухилом”. Сталін, зокрема так висловився про цю статтю: “Для нас ... не підлягає сумніву, що “Заметки экономиста” є антипартійна еклектична стаття, розрахована на уповільнення темпу розвитку індустрії 48, с. 59.

Проти “правого ухилу” розгорнула широку кампанію преса. Повсюди організовувались збори і мітинги із засудженням його прихильників.

М.Бухарін направив у Політбюро дві замітки, в котрих відмічав, що нові заходи означають нову лінію, відмінну від лінії ХV з'їзду 29, с. 170.

Чутки про суперечки в Політбюро поширились в партії і за її межами. Сталін прийняв заходи для ослаблення позицій Бухаріна. Розгорнута в Комінтерні боротьба проти “правих” була направлена проти нього.

М.Бухарін у свою чергу вів переговори з одним із лідерів “лівої опозиції” Каменєвим про спільну боротьбу проти Сталіна. Ці переговори ні до чого не привели. Троцькісти опублікували запис розмови Бухаріна з Каменєвим. Тому про цю розмову стало відомо Й.Сталіну. 3 лютого 1929 року відбулось об'єднане засідання Політбюро ЦК і Президії ЦКК. У резолюції , прийнятій на засіданні, засуджувалась поведінка М.Бухаріна. як фракційний акт: “Тепер ясно для всіх, що т. Бухарін і його прихильники не відмовились від своїх розбіжностей з ЦК партії 5, с. 446. Боротьба, що не вийшла за апаратні рамки, наближалась до розв'язки. Цією розв'язкою став Квітневий 1929 року об'єднаний Пленум ЦК і ЦКК. Цей Пленум проходив з 13 по 23 квітня 1929 року. Пленум був присвячений “правому ухилу” у ВКП(б).

У своїй промові на Пленумі Бухарін відкинув звинувачення в організації “правої опозиції”: “Ви нової опозиції не одержите! Ви її мати не будете! І ні один з нас ніякої “нової” опозиції очолювати не буде!” 8, с. 254.

Окрім цього, М.Бухарін зазначав також, що сталінське керівництво відступило від рішень XV з'їзду ВКП(б) і тепер проводить зовсім інший курс, спрямований на розрив з селянством.

Слід зауважити, що у “правому” ухилі обвинувачувалась Голова Ради Народних Комісарів О.Риков і профспілковий лідер Томський. Під тиском Сталіна Пленум засудив Бухаріна і Томського. У резолюції Пленуму говориться: “Засудити погляди групи Бухаріна, Рикова. Томського ... як несумісні з генеральною лінією партії і співпадаючи в основному з позицією правого ухилу. Зняти тт. Бухаріна і Томського із займаних ними посад (“Правда”. Комінтерн, ВЦРСПС і попередити їх, що у випадку найменшої спроби з їх боку порушити постанови ЦК ... вони будуть негайно виведені із складу Політбюро” 6, с. 436.

Група Бухаріна одержала поразку і була змушена примиритись з “генеральною лінією”. Аналізуючи причини поразки Бухаріна, американський історик С.Коен зазначав, що впливові партійні діячі надали перевагу “практичному політику” Сталіну перед м'яким, зануреним в теорію Бухаріним 45, с. 393.

Італійський історик Боффа наголошував, що бухарінці були політично слабкими, вони не були об'єднані і навіть у вирішальні місяці 1928-1929 років не виступали єдиним фронтом 23, с. 308. Сам Бухарін не мав хватки вождя і не представляв себе в цій ролі.

Таким чином, економічні погляди М.Бухаріна пройшли еволюцію від “лівого комунізму”, який він сповідував у 1919-1920 роках,до обстоювання ідей непу. Основою непу М.Бухарін рахував ринкові відносини, на яких і мала базуватись радянська економіка. М.Бухарін виступав за збалансований розвиток сільського господарства і промисловості.

Щодо сільського господарства, то М.Бухарін говорив, що магістральним шляхом його розвитку є кооперація. Він виступав проти форсованої колективізації, за розвиток індивідуального селянського господарства. М.Бухарін вважав неп тимчасовою, перехідною стадією, яка, проте, триватиме довгий час. Перехід до планової економіки, на думку М.Бухаріна, буде тривалим процесом і йтиме “черепашачим” темпом.

Сталінське керівництво в кінці 20-х років взяло курс на форсовану індустріалізацію і колективізацію. У протистоянні 1929 року між бухарінцями і сталіністами перемогли останні.

Висновки

Вивчення літератури і узагальнення матеріалу дало нам змогу показати об'єктивний, цілісний, правдоподібний портрет Миколи Івановича Бухаріна і висвітлити його соціально-економічні погляди.

Бухарін був комуністом. Ще навчаючись у гімназії, він ступив у РСДРП. Брав участь у нелегальній роботі. За це М.Бухарін був тричі заарештований, і протягом 1911-1917 років перебував за кордоном. Брав також активну участь у грудневому збройному повстанні 1917 року в Москві. Після приходу більшовиків до влади займав відповідальні посади в партійному апараті.

М.Бухарін розвивав ленінське вчення про перехід до соціалізму через нову економічну політику. Він вважав неп універсальною стадією, через котру повинні пройти усі соціалістичні країни.

Сталінській концепції форсованої індустріалізації, колективізації і пограбування селянства Бухарін протиставив свою. Її суть полягала в тому, що в економіці повинен панувати ринок і його закони. Індустріалізацію слід починати з легкої промисловості і проводити її еволюційним способом, але не стрибкоподібно. Важливо також розвивати сільське господарство, бо, як підкреслював Бухарін, розвиток промисловості залежить від сільського господарства і навпаки.

Магістральним напрямком розвитку сільського господарства М.Бухарін вважав кооперацію. Однак, він мав на увазі, що держава повинна сприяти також і розвитку індивідуального селянського господарства, від якого залежить постачання країни зерном.

М.Бухарін виступав проти репресивних заходів у сільському господарстві. Він рахував, що куркулів треба витісняти за допомогою економічних методів, а не засобами силового тиску.

Як вважав М.Бухарін, у кінцевому підсумку переможе соціалістична планова економіка. Однак, шлях до неї буде тривалим і важким.

У кінці 20-х років сталінське керівництво взяло курс на форсовану індустріалізацію і колективізацію.

М.Бухарін та його прихильники потерпіли поразку. Перемогла сталінська концепція. Бухарін змушений був примиритись з нею і публічно “покаятись”. В кінці 30-х років він потрапив під прес сталінських репресій.

Варто зазначити, що правдивість діяльності М.Бухаріна у 20-х - 30-х роках ХХ ст., особливо під час тоталітарного режиму, подавалась сфальсифіковано і перекручено. І тільки під час перебудови в СРСР стало можливим неупереджено і об'єктивно оцінити діяльність М.Бухаріна. Значення його економічної концепції полягає в тому, що в ній було поєднано планування з ринковою економікою. М.Бухарін протиставив сталінізму свою концепцію гуманного, демократичного соціалізму.

Не претендуючи на вичерпність проблеми, автор дипломної роботи вважає, що зібраний матеріал може бути використаний учнями, студентами, вчителями, аспірантами і всіма тими, хто цікавиться життям і діяльністю Миколи Івановича Бухаріна.

Список використаних джерел та літератури

І. Опубліковані документи і матеріали

а) Документи опубліковані в збірниках

1. Материалы февральско-мартовского Пленума ЦК ВКП (б)/ 1937 года // Вопросы истории. - 1992. - №4-5. - С.3-37.

2. Из резолюции о Бухарине (Принята Х Пленумом ИККИ) // Хрестоматия по новейшей истории.-Т.1.1917 - 1939. - М.: Соцэкгиз, 1960. - С.145-146.

3. О культе личности и его последствиях. Доклад Н.С. Хрущева ХХ съезду КПСС 25 декабря 1956 года // Реабилитация: Политические процессы 30-50-х годов / Под ред. А.Н. Яковлева. - М.: Политиздат, 1991. - С.19-68.

4. Пленум ЦК ВКП (б) 23 февраля-5 марта 1937 года. Информационное сообщение // Коммунистическая партия Советского Союза в решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. - Т.6. - М.: Политиздат, 1985. - с.378. (Далі - КПСС в резолюціях...).

5. Резолюция объединенного заседания Политбюро ЦК и Президиума ЦКК по внутрипартийным делам от 3 февраля 1929 года // КПСС в резолюциях. - Т.4. - С.436-446.

6. Резолюция объединенного заседания Политбюро ЦК и ЦКК ВКП (б) 6-23 апреля 1929 года по внутрипартийным делам // КПСС в резолюциях. - Т.4. - С.429-436.

б) Праці М. Бухаріна

7. Бухарин Н.И. Будущему поколению руководителей партии // Осмыслить культ Сталина. - М.: Прогресс, 1989.- С.609-610.

8. Бухарин Н.И. Избранные произведения. - М.: Политиздат, 1988. - 499с.

9. Бухарин Н.И. Проблемы теории и практики социализма (сборник). - М.:

Политиздат, 1989. - 311с.

10. Бухарин Н.И. Путь к социализму: Избр. произведения. - Новосибирск: Наука, 1990. - 493 с.

11. Бухарин Н.И. Тюремные рукописи / Под ред. Н. Бордюгова. В 2-х т. - М.: АИРО ХХ, 1996. - 258 с.

12. Бухарин Н.И. Этюды. - М.: Книга, 1988. - 357 с.

в) Праці В.Леніна та інших діячів ВКП(б)

13. Ленін В.І. Лист до з'їзду // Повне зібрання творів. - Т. 45. - К.: Політвидав, 1975. - С.327-338.

14. Ленін В.І. Криза партії // Повне зібрання творів. - Т.42. - К.: Політвидав, 1974. - С.226-294.

15. Ленін В.І. Ще раз про профспілки, про поточний момент і про помилки тт. Троцького і Бухаріна // Повне зібрання творів. - Т.42. - К.: Політвидав, - 1974. - С.255-294.

16. Троцкий Л. Портреты революционеров: Сборник / Ред.-сост. Ю.Г.Фельштинский. - М.: Моск. рабочий, 1991. - С.172-180.

17. Петровский Г.И. Избранные произведения. - М.: Политиздат, 1987. - С.229-230.

г) Мемуари

18. Ларина А.И. Незабываемое // Знамя. - 1988. - декабрь. - С.109-164.

19. Эренбург И. Люди, годы, жизнь. Воспоминания. В 3-х т. - Т.1 - М.: Сов. писатель, 1990. - С.130-164.

ІІ. Довідкові видання

20. Большая Советская энциклопедия / Глав. ред. Б.А. Введенский. - Т.34. - М.: Изд-во БСЭ, 1955. - С.365-366.

21. Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. - С.372-374.

22. Советская историческая энциклопедия. - Т.11. - М.: Сов. энциклопедия, 1968. - С.510.

ІІІ. Узагальнюючі праці.

23. Боффа Дж. История Советского Союза. В 2-х томах. - Т.1. - М.: Междунар. отношения, 1990. - С.300-309.

24. Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна. В 2-х книгах. - Книга І. - К.: Політвидав, 1989. - С.313-475.

25. Всемирная история. - В 13-ти т. Т.ІХ / Под ред. И.И. Зубока. - М.: Соц.-экиз, 1962. - С.47-48.

26. Геллер М., Некрич А. История России, 1917-1995. В 4-х т. - Т.1., Кн.І. Утопия у власти, 1917-1945. - М.: МИК: Агар, 1996. - С.300-304.

27. Горбачов М.С. Жовтень і перебудова: революція продовжується. Доповідь на урочистому засіданні 2 листопада 1987 року. - К.: Політвидав, 1987. - С.16.

28. История КПСС: курс лекций. - К.: Вища школа, 1988. - С.260-273.

...