Морські походи козаків

Потім козаки взяли штурмом Синоп і Трапезунд, де спалили 25 турецьких суден. У морській битві була розгромлено ескадру адмірала флоту Ціколі-паші, потоплено три галери, забрано здобич в Ібрагім-паші, який повертався з походу на Січ.

Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа й Трапезмунда поширилася далеко за межі Османської імперії. Це стало відомо також італійцеві Отавіо Сапіенціо - письменникові першої половини XVII. За його словами, на той час у Запорожжі було 30 - 40 тисяч козаків, вони мали 200 - 300 чайок, ходили по Чорному морю і протягом 1616 - 1617 років успішно нападали на Кафу, Синоп і Трапезунд.

1617. Козаки знову дісталися до Стамбула й "замигали своїми похідними вогнями біля вікна самого сералю", розгромили турецьку ескадру на підступах до гавані, убили в бою турецького адмірала. Це страшенно розлютило турецького султана й він поставив вимогу перед Польщею - вплинути на козаків і припинити їхні морські походи. Щоби примусити поляків пристати на його умови, султан послав велике військо в Україну.

Коронний гетьман Станіслав Жолкевський, невпевнений у перемозі польських військ, вирішив укласти мир із турками. Це сталося 17 вересня 1617 року у містечку Буші.

Поляки зобов'язувалися приборкати козаків і заборонити їх виходити в Чорне море, а якщо вони порушать ці умови - усіх винищити.

1619. Однак погрози не залякали запорожців. Не підкоряючись наказові польського уряду, який рік назад під загрозою припинення виплати жалування вимагав попалити човни і дати клятву лицарським словом облишити походи на Туреччину, запорожці навесні вийшли на Чорне море на багатьох чайках.

1620. У морських походах 1620 року загалом узяли участь майже 1500 чайок, а сутички з турками велися з ранньої весни до пізньої осені.

Уже наприкінці зими козаки були готовими вийти в море на 300 чайках, про що доносили польському королю. І з початком весни вони справді піднімаються в небачену досі експедицію на турецьке узбережжя. Про неї довідуємося з депеш французького посла в Порті де Сезі до короля Людовику XIII.

9 серпня козаки з'являються щоразу поблизу в Чорному морі і, незважаючи на свої слабі сили, захоплюють нечувану здобич. Вони користуються такою славою, що потрібні удари кийками, аби змусити турецьких воїнів виступити проти них на кількох галерах, які великий правитель споряджає туди з великим трудом.

25 серпня козаки на 150 човнах спустошують усе узбережжя Чорного моря, пограбували й повністю спалили Варну.

1621. Навесні відбувся спільний похід 1300 донців і 400 запорожців "за Чорне море" на місто Різу. Цього разу козаки зазнали великих втрат під час штурму турецьких укріплень, а також під час битви з 27 османськими галерами, які Їх переслідували. Російський посланник на Дон Семен Апухтін повідомляв до Москви, що на 8 стругах повернулися з походу менше 300 донців і 30 запорожців.

Але вже другий вихід на море в червні - липні був успішнішим. Уже згаданий француз де Сезі повідомляв із столиці Блискучої Порти: "Страх, що охопив жителів цього міста, був таким великим, що неможливо описати.16 човнів з козаками в ці дні досягли колон Помпеї біля входу в канал в Чорне море, щоб захопити карамусан. Вони спалили і розорили села. Жах охопив населення, і жителі Пери і Касомбаша кинулися рятувати своє майно до арсеналу, що поставило в складне становище Гаймаїкана, Бостанжі і Баші (турецькі урядовці. - В. С.). Великий правитель і його рада залишили таку малу охорону в місті, що без трьох галер, які там перебували, не було б ніякої можливості захопити вхід у канал, хоч Гаймакан і Бостанжі день і ніч докладали всіх зусиль, аби озброїти кілька фрегатів і ловили на вулицях людей, котрі ніколи не збиралися воювати".

Що стосується зброї, то її взяли з сyден християн, які були в порту, оскільки охорона не мала в запасі жодного мушкета.

Зрештою після двох днів нерозберихи ці гри галери і 40 фрегатів та човнів вийшли з каналу в море на пошуки козаків, які в той час грабували село, але не посміли ні наблизитися, ні зійтися з тими 16 козацькими човнами, хоч половина їхніх людей усе ще перебувала на березі.

Під покровом ночі три галери із залишками війська повернулися в гирло каналу до замку, який тут називають баштами Чорного моря, на сором Баші, на якого покладалося виконання цього завдання. Гаймакан і Бостанжі повідомили великого правителя про його (мається на увазі Баші) боягузство з тим, щоб він був покараний.

Дізнавшись про дії козаків на морі, турецький адмірал Халіль-паша, що стояв зі своєю ескадрою в Кілії, вирішив їх переслідувати. Козаки прийняли цей виклик, заманили турків на мілководдя, розгромили їх, потопивши 20 кораблів.

У битві, яка відбулася згодом неподалік гирла Дунаю, турки втратили ще 20 кораблів. За словами де Сезі, в той же час вони захопили 16 чи 17 козацьких човнів, які так захищалися, що турки втратили стільки ж, скільки й виграли.

Захоплених у полон козаків жорстоко карали: частину роздавили слонами, других, прив'язавши до галер, розірвали на частини, третіх закопали живими, а близько 40 чоловік, посадивши в човни, посеред Дунаю, облили смолою й спалили. Турки, як ніхто, славилися своєю безжальністю до полонених.

Восени під час бойових операцій під Хотином між Туреччиною і Польщею на Чорному морі одночасно діяло близько 10 тисяч запорожців, котрі, за словами літописця Величка. "12 суден з гарматами турецькими розбили і потопили. і самому Цариграду превелике сум'яття і жах учинили, звідусіль порохом оружейним скуривши".

1622. Незважаючи на прийняту в 1621 році Польщею умову під час підписання миру з Туреччиною після Хотинської війни про знищення чайок і заборону козакам виходити в море, з настанням сприятливої погоди 300 запорожців вирушили на підмогу 1500 донцям, котрі "после светлого воскресенья о Николи-не дни" піднялися проти турків".

Тоді ж "к ним навстречу для обереганья ходили черкаси ж в пяти стругах, а в струге во всяком человек по 30". У травні 1622 р. ці запорозькі чайки захопили турецький корабель.

Про тогорічні походи козаків на море де Сезі писав до Парижа так: "І травня. Великий візир, будучи дуже зайнятим, пропустив козаків і рижоволосих (тобто донців), котрі прибули до цих місць на Чорному морі і захопили кілька кораблів.

Це привело великого правителя у такий гнів, що він грозив відрубати голову великому візирю і великому казначею по імені Тефтедар, якщо вони завтра же не відправлять галери в Чорне море.

12 червня. Козаки з'явилися в 15 льє (десь близько 60 км), звідси на 30 човнах, щоб захопити місто Кадріа, розташоване в 6 льє від Чорного моря в Натолії. Захопили в Карамусалі понад тисячу полонених.

18 вересня. Поява 4 козацьких човнів викликала більшу розгубленість, ніж якби з'явилася чума - так вони бояться козаків. "

1623. З ранньої весни на Дунаї та на берегах Чорного моря турки готувалися до зустрічі з козаками. Вони з'являються влітку на 300 чайках на узбережжі Порти. Біля Трапезунда попалили передмістя, захопили в полон купців, забрали з собою багато майна, у тому числі кораблі й гармати.

9 липня близько 6 тисяч козаків на 100 чайках спустошили околиці столиці Османської імперії, спалили два квартали. Однак потім були розгромлені.

24 липня тисяча запорожців і донців на 30 човнах наблизились до Керчі. Потопивши одне судно і захопивши багато татар, козаки готувалися до штурму. Але російські посли Іван Кондарєв і Тихон Бормасов були оголошені місцевими властями заложниками і ув'язнені у фортеці, і їм загрожували смертю в разі нападу козаків. Тому останні залишили Керч у спокої і пройшли мимо у Чорне море.

1624. Незважаючи на заходи, вжиті Польщею і Туреччиною, аби не допустити нових морських походів запорожців (спалення значної кількості човнів на Дніпрі), досягнути цієї мети не вдалося. Як засвідчив де Сезі 12 березня, "козаки на 80 чайках спустилися через Борисфен і висадилися поблизу Кафи, де розгромили це кримське місто і побили багато татар".

У його черговому донесенні в Париж 21 липня де Сезі писав, що "в день турецької паски, яка відзначалася вчора, козаки на 100 човнах розгромили велике місто Неокорніє, що зливається з фортом на Чорному морі і перебуває на виду в сераля великого правителя й найближче сюди, ніж. багато будинків, де великий правитель часто проводить час. Козаки пробули понад 10 годин, не втративши жодної людини. В цей час великий правитель був на коні перед своїм сералем, де виставили кілька гармат, і підганяв з відправкою човнів.".

Через два тижні, за свідчення київського митрополита Іова Борецького, козаки знову направилися до столиці Османської імперії. Їхню флотилію з 102 чайок турецька ескадра, що складалася з 25 великих галер і 300 дрібних суден, намагалася перехопити ще на виході з Дніпра у Чорне море. Однак запорожцям на чолі з майбутнім гетьманом Грицьком Чорним у результаті кількаденних запеклих боїв вдалося прорватися.

1625. Передбачаючи нові козацькі походи на море, в Туреччині ще ранньої весни почали готуватися до зустрічі із запорожцями. Тоді ж з столиці Порти до Кафи відправили ескадру під командуванням Реджиб-паші. Заходи безпеки вживалися і в самому Константинополі. Так, де Сезі писав 23 березня французькому королю Людовіку XIII: "Більша частина галер великого правителя буде використана для охорони з тим, щоб козаки перестали бути господарями Чорного моря і більше не з'являлися в передмістя Константинополя, як це було в минулому році".

Однак турки знову прогавили вихід 10 тисяч запорожців на 300 чайках у море, де вже промишляли під Трапезундом 2 тисячі донців. Коли запорожці підоспіли і почали штурмувати укріплення, то гарнізон вже оговтався від несподіванки, і вони не змогли виправити становище: поспішний виступ донських побратимів малими силами не приніс успіху в штурмі фортеці. В зв'язку з цим виникла суперечка між донцями і запорожцями, і вони надалі діяли окремими загонами. Де Сезі повідомляв у той же час до Парижу, що козаки розгромили навколо Трапезунда 250 міст і містечок.

Донці повернулися додому, а запорожці направилися на захід уздовж турецького побережжя. В дунайському гирлі, за свідченням де Сезі, вони прихопили кілька турецьких суден, які спустилися сюди для підкріплення турецької ескадри. Після того відбулася битва з основними силами османського флоту. На кожну турецьку галеру, яких взяло участь у бою 21 з 43, випало майже по 20 чайок. Особливо рішуче штурмували запорожці галеру капудан-паші. Небезпека була і в тому, як зазначає турецький очевидець, що Був повний штиль, а це дуже сприятливо для козацьких чайок. У його хроніці, наведеній М. Грушевським, зокрема, йдеться: "Зачалася страшена битва; мусульмани билися з несказанною відвагою і з останньою розпукою. Корабель капітан-паші був в останній біді і мало не став здобичею роз'юдженої наволочі. Сі злодії, пізнавши його по трьох ліхтарях, що прикрашали задню стіну, як навіжені, кинулися на нього з боків і спереду, бо ззаду його боронили гармати і густа ручна стрільба. Незважаючи на масу трупів своїх, двісті поганців видряпалося на корабель і звело на помості гарячу битву. Вся просторонь від переду корабля до мачти була так завалена трупами невірних, що перейти було неможливо. Весляри галери, всі з бранців козацьких, перестали працювати веслами і певне вдарили б з ворогами на мусульман, якби не закуті заздалегідь у кайдани. І так, коли інші кораблі думали, що адміральський корабель уже тоне, знищений козаками, якраз надлюдська відвага його геройської залоги здобувала найвищу перемогу; скоро тільки увільнено поміст від тих злодіїв, дано постріл з одного і з другого боку. І масу чайок пожерла морська глибина. Галера намісника адміральського була теж в неменшій біді і з такою ж відвагою перемогла своїх ворогів. Але багато інших кораблів вже ставало жертвою роз'ярених недовірців, уже мусульмани, бачучи неминучу погибіль, припадали до землі, благаючи помочи в бога, - аж раптом ту страшну тишу, що лишала кожну галеру її долі,. не позволяючи їй допомагати одна другій, сильний вітер надлетівши, розвіяв щасливо. Надуваються вітрила, життя і надія вертаються до зневірених вояків, і за кілька хвиль множество перевернутих човнів наповнюють море тисячами неприятельських трупів, а з 350 чайок ледве тридцять добігло до берега. і гірЬтка тих злодіїв рятує себе, тікаючи".

Однак успіхи турків у цій розповіді значно перебільшені: вони не захопили 172 чайки з 786 козаками і не потопили 100 чайок. Більш достовірними є повідомлення про захоплення 270 запорожців. До того ж, де Сезі 5 жовтня зафіксував таку картину: "Баша повернувся з 50 галерами. Якби не північний вітер, який допоміг Баші, то козаки розгромили б його армію, хоробро атакувавши на 380 човнах. Вони вже були на Реалі (судно турецького адмірала), обрубуючи канати і знімаючи румпель, чим поставили Башу у важке становище. Але погода допомогла йому - хвилі стали заливати човни, і козаки змушені були ретируватися. Під вечір, коли вітер стих, вони відігнали турецьку армію".

І де Сезі робить висновок: менш ніж з 50 тисячами екю на рік, розданих козакам, можна володіти основними силами турків у Чорному морі.

1626. Наприкінці 1625 року після повстання на Україні проти польської шляхти було укладено Куруківський договір, яким Річ Посполита забороняла дніпровській вольниці "воювати турків" на морі. Зокрема, пункти цього документу постановляли: "Козаки не повинні здійснювати морських походів ні по Дніпру, ні по інших ріках, прилеглих до території Речі Посполитої, і не повинні порушувати трактатів, укладених з турецьким султаном. Морські судна вони повинні спалити негайно в присутності ревізорів і, під загрозою суворого покарання, не повинні спускати в море по Дніпру і по іншим рікам ні суден, ні липових колод".

Однак гетьману Михайлу Дорошенку, котрий разом з реєстровиками прийшов навесні на Запорожжя, виконати цю вимогу шляхти по суті не вдалося: йому вдалося знищити лише рибальські човни. Польський уряд повідомив столицю Порти про приборкання дніпровської вольниці. Проте ці запевнення були голослівними: навесні, за свідченням російських джерел, "донских казаков и черкас с 2000 человек ходили под Азов и к Азову приступили, и около Азова огороды пожгли и отводные башни разломали".

Другий спільний похід на море організував досвідчений запорозький полковник Олексій Шафран, котрий уже тривалий час жив на Дону, перед цим організувавши втечу з турецької неволі. Під проводом Олексія Шафрана було 400 козаків на 8 човнах. "А пошли они с Дону на море в великий пост за 4 недели до великодни. И взяли в турской земле турского город Трапизон: и, быв в Трапизоне, пришли на Азовское море".

Цей козацький ватажок розповідав представникам російського царя, що пізніше він "у войска отпросился опять для добычи на море. И ходили в дву челнах, а с ним 100 человек донских козаков и запорожских черкас: и, ходя на море, в турской земле громили села и деревни".

М. Костомаров повідомляє і про новий похід того року до Босфору, в якому взяли участь 70 козацьких човнів, він виявився невдалим: втрачено 25 чайок. Російські документи дещо розповідають про це: "По лету з Дону ездили на Черное море донские казаки и запорожские черкасы, которые на Дону зимовали, многие люди. И на Чорному де, государь, казаков й черкас турецкие люди, пришед на каторгах, побили".

Восени вийшли під Трапезунд, ходили "донских казаков тысячи с две да с ними же де на море пристали в трехсот струге с десять тысяч запорожских черкас". Під час цього спільного виступу вони взяли це, а також два інші міста - "Синоп и Самсонов". Однак незабаром були витіснені з них великою турецькою армією, що направлялася проти персидського шаха під Багдад. У нерівних поєдинках донці втратили 500, а запорожці 800 чоловік.

А ось що знаходимо про козацькі походи під 1626 роком у англійського дипломата Ріо в його "Історії Оттоманської Імперії"; ходили". вони (запорожці) аж у Чорноморському протоку (Босфор), спалюючи й грабуючи всі села, що траплялися на шляху. Баядери, Єнігой, Стенія були обернені в попіл: двоє перших на грецькому побережжі, а третє - на азіатському. Жах охопив турків, коли вони побачили цих піратів під Константинополем. Саме не було галер, щоб їм протиставитись. Тому нашвидку озброїли 400-500 фаїків, кімберсаів та інших човнів Великим залізним ланцюгом перегородили Босфор, як це робили грецькі імператори під час нападу на Константинополь. Назустріч козакам із нього вийшло 10.000 оборонців, щоб стримати наступ. Козаки розташували свої вітрильники півмісяцем посередині протоки: невеликий турецький флот намагався їм протиставитися. Так стояли один перед одним до заходу сонця. Тоді ж відпливли козаки в море і повернулися додому з багатим добром і славою людей, що зневажили й не були покарані столицею могутньої Османської імперії, яка в той час була пострахом всього світу.

Через кілька днів Константинополь огорнув ще більший страх, бо ті пірати повернулися ще міцнішими, ніж уперше. Впродовж З чи 4 днів вони гойдалися при гирлі Чорного моря. Відпливли після того, спалили всі маяки і пограбували всі навколишні села".

1627. Навесні запорожці на 86 чайках вийшли в море. За свідченням російських джерел, спільно з донцями вони "на море ходили и городы турского воевали; и приходили близко самого Царягорода и многие городы взяли; и села и деревни пожгли, а людей побили: и с Азовом воевались".

А ось що знаходимо в повідомленнях Ріо:

"Вони (козаки) напали на турків при гирлі Дунаю, біля міста, що зветься Бендер (?), вибили від 3000 до 4000 турків, витягли і спалили все навколо. Згодом вони захопили своїми малими човнами 5 галер турецького флоту"

1628. Підтримавши претендента на ханський престол у Бахчисараї Шагин-гірея, запорожці захопили й зруйнували татарську фортецю Іслам-Кермен на Дніпрі. Переправивши звідти 20 гармат до Січі, розпочали підготовку морського походу проти турецьких укріплених пунктів у Криму. І хоч після першого походу в Крим під Бахчисараєм загинув гетьман Михайло Дорошенко, козаки вирішили вдруге спробувати щастя. "Тепер, - наголошували вони, - найзручніший час для абсолютного зруйнування Кримського ханства".

А Ріо почує з уст своїх турецьких інформаторів: "Козаки не вгамовувалися і продовжували свої злочини. Силою 80 вітрильників вони кружляли по Чорному морі і своїми безнастанними нападами спаралізували на цілий рік усю торгівлю на цьому морі. Щоб їх таки покарати, побудували (турки) при вході в Чорне море дві фортеці. Польський амбасадор докоряв туркам за будову тих фортець, як за відверте зламання мирової угоди. Але турки майже не звернули уваги на невдоволення поляків".

Тоді ж на Тягиню ходило 1800 козаків на чолі з Філоненком з Корсуня.

1629. У травні близько 2 тисяч запорожців і донців напали на кримське місто Карасу-базар та навколишні села. Після цього частина козаків повернулася на Дон, інші ж на 6 суднах (на трьох перебували запорожці) рушили до румелійських берегів і досягли Сизополя. У той час, коли козаки висадилися на берег, на човни, в яких залишалася охорона, несподівано напала турецька ескадра, на 15 каторгах якої знаходилося 4300 яничар. Половина козаків і всі судна потрапили до рук турків.150 звитяжцям пощастило заховатися за стінами православного монастиря. "И те де турские яниченя, - говориться в тогочасній російській реляції, - к тому монастырю приступали и был у них бой и приступ 8 день. И после де того пришли под тот монастырь 80 стругов черкас, а на стругу де было по 40 человек. И как де те черкасы под тот монастырь пришли, и те де турские янычене от тех черкас от того монастыря побежали. И те черкасы с теми турскими людьми билися и взяли де те черкаси у тех турских людей 2 каторги с янычени. А тех де черкас и казаков 150 человек, у которых было те яныченя взяли стругами, отбили, а 13 де каторг турских янычен отошли от них боем и пришли по Царьгород".

Дізнавшись про це, султан вислав проти козацької флотилії свою нову ескадру з 14 галер. Однак і турки зустрілися в морі "меж города Варны и Неварны с ыными черкасы, а черкас было 160 человек. И те де турские яныченя тех черкас всех поймали и побили, а иных живых привезли в турскую землю, и тех же черкас турскои взял всех на себя".

Козацький літописець Самійло Величко свідчить, що тоді ж на Чорному морі діяв ще один великий загін запорожців, який спустошив околиці Стамбула, поруйнував гавані в Кілії, Ізмаїлі, Балчику, Варні і Сизополі. Очевидно, саме про цей похід згадував згодом славнозвісний кошовий отаман Іван Сірко: "Потом року 1629 браття наші, запорожці, воюючи в човнах по Євсикпонту, торкнулися мужньо і самих стін константинопольських, і їх доволі окуривши димом мушкетним, превеликий султану і всім мешканцям цареградським сотворили страх і сум'яття. і щасливо з багатою здобиччю до Коша свого повернулись".

1630. У березні на Дон прибуло 500 запорожців, котрі закликали своїх побратимів виступити в спільний похід. Разом з тисячею донських козаків, вони на 28 човнах спробували в квітні захопити Керч. Однак втративши під її стінами близько 100 чоловік убитими і пораненими, змушені були відступити.

Улітку інший загін запорожців на 150 човнах (до них приєднались і 40 донців) несподівано з'явився біля стін Трапезунду і завдяки цьому взяв багато полонених.

1631. Улітку запорожці і донці організували похід на Крим. Спочатку 1500 козаків громили улуси в околицях Керчі, а в серпні вони оволоділи Гозлевом, Інкерманом та навколишніми поселеннями. Кримський хан Джанібек-гірей розпорядився своїм агам дати відсіч, і 800 татар напали на козаків неподалік від Чангула. Однак ті розбили кримчаків і захопили ще і дві гармати. Потім направилися до Бахчисараю, де погромили околиці, і знову заволоділи Інкерманом.

У цей час підійшло підкріплення з Туреччини, яке перегородило прохід назад на Дон через Керченську протоку. Тоді, як. повідомляв у Посольський приказ Московської держави царицинський воєвода Л. Волконський. "те донские казаки пошли с моря Непром (Дніпром. - В. С.) в Запороге. И после де, государь, тево тех донских казаков пришло из Запорог на Дон 500 человек, а 1000 человек донских же казаков осталось в Запорогах. И те де, государь, донские казаки, из Запорог пришед на Дон, сказывали казакам: присылал де король при них в Запороги к запороским черкасом, им струги все свои пожечь, в которых де они, государь, ходят из Запорог на Черное море в стругах под турсково городы войною, чтоб де им нынча на весне на Черное море под турсково городы не ходить. И струги де, государь, у них пожгли все, а донских де казачих стругов запороские черкасы жечь не дали. А говорят де, государь, запороские черкасы в Запорогах, что литовский король с турком помирился на 5 лет, а вызвал де литовский король из Запорог запороских казаков всех к себе в литовские городы на лежу, а сказана де им королевская служба. Да ему же де, государь, пятидесятнику Ваське, сказывали на Дону в нижних же городках, в большом Войске запороские черкасы: а пришли де они на Дон из Запорог перед ево, Васькиным, приездом: которые де, государь, донские казаки пришли к ним с Черново моря в Запороги, и те де донские казаки, 1000 их человек, все пошли зимовать в их литовские городы".

У той же час понад тисячу донців і запорожців з'єдналися в гирлі Волги із загоном яїцьких (уральських) козаків. Вийшовши в Каспійське море, громили персидські купецькі судна.

1632. Улітку відбувся спільний похід запорожців і донців на Синоп. З багатою здобичею козацька флотилія повернулася на Запорожжя.

1633. Про походи цього року маємо пізніше свідчення Івана Сірка: "Року зась 1633 Сулима, гетман войска низового Запорожского, в моноксилах от Сечи по Днепру, потом по Черному мору, через весь Босфор Кимерійський в Местицкое заплынувши озеро, достал был прекрепкого турецкого в Азіи града Азова".

Саму фортецю козаки не здобули, але навколишні околиці пошарпали добре.

1634. Тридцять запорозьких чайок, очолюваних Іваном Сулимою, ввійшовши в Азовське море, пробували штурмувати Азов спільно з сотнею донців, котрі, не зважаючи на заборону військового кругу, таємно приєдналися-таки до українських козаків. Штурм з використанням артилерії продовжувався чотири дні, проте успіху не приніс.

Затим об'єднаний козацький загін, вирушив до гирла Дніпра і Дунаю, де розорив Акерман, Кілію, Ізмаїл.

Історичні джерела повідомляють, що після цього козацька флотилія повернулася на Дон, де й зимував Іван Сулима із своїм товариством.

1635. Про спільний похід на Азов запорожці і донці домовилися заздалегідь. І вже 20 квітня 34 струги донців на чолі з отаманом Олексієм Ломом і 30 чайок Івана Сулими вийшли в Азовське море, де з'єдналися ще з 20 човнами запорожців. Є свідчення, що вони протягом весни і літа п'ять разів здійснювали сміливі вилазки на турецьке узбережжя.

На зворотньому шляху, повертаючись на Дон, козаки не змогли взяти Азов, оскільки турецький султан зміцнив тутешній гарнізон. Запорожці вирішили піднятися Дінцем, а тоді, перетягнувши чайки й Самару, дістатися на Дніпровські острови. Однак, поки вони перебували на морі, польський уряд спорудив біля впадіння Самари в Дніпро фортецю Кодак, що мала зашкодити розвитку морських походів запорожців. Начальник залоги французький офіцер Маріон не тільки стежив, аби не пробивалися втікачі на Запорожжя, поповнюючи ряди козацької вольниці, а й за тим, щоб по Дніпру не гнали липових колод для виготовлення там човнів, і не постачалися харчі і воєнні припаси.

Враховуючи те, що польський король зайнятий війною зі шведами, довго триматиме на Балтиці своє військо, в складі якого було півтори тисячі реєстровиків "добрих і з морем обізнаних", Сулима вирішив напасти на Кодак, що мав, за визначенням польських урядовців, "как самовольную какую и твердоуздую лошадь самовольников на твердом муштуку держать".

З поставленою метою запорожці справилися успішно. Зненацька напавши в ніч на З серпня на залогу замку, козаки швидко оволоділи ним, і вщент зруйнувати його. Організатор цієї сміливої акції Іван Сулима згодом був підступно схоплений реєстровиками і по-звірячому страчений у Варшаві.

1637. Навесні донці ухвалили рішення оволодіти Азовом. На кругу Війська Донського, який відбувся 9 квітня в Монастирському яру, в чотирьох верстах нижче Черкаська, були присутні і запорожці. В березні 4000 їх проходили через Дон у Персію, де думали найнятися в шахську армію, щоб воювати з турками.

"В Истории или повествовании о донских казаках" Олександра Рігельмана розповідається про це так: "Коли поляки найсуворіше вчинили з черкасами своїми, тобто з запорозькими козаками, які варварство й податки численні винести не могли, а озброїтися проти них за розсіяністю і роскасуванням їх, уже не стало сил, змушені були шукати пристанища собі в інших країнах, тому раптом 4000 чоловік з найхоробріших козаків вирішили щастя своє шукати у воєнних діях і, зібравшись з дружинами і дітьми, намірилися представити себе Персії".

Дізнавшись про мету походу запорожців, донці сказали їм: "Шлях ваш далекий і небезпечний, виграш ненадійний, ми маємо доволі запасу, і в нас ви знайдете все те, що думаєте шукати в країнах чужоземних; ось Азов - візьмемо його, відкриємо вільний шлях у моря Азовське і Чорне, тоді багата здобич буде нашою нагородою; чи хочете ви бути вірні друзям і братам своїм?".

Після цього запорожці поклялися бути заодно з донцями проти невірних, що сиділи в Азові, і Ріо пише про це так:". зібравшись (козаки) групою в 6000 осіб пішли на службу до перського шаха. Прибувши на береги Танаїсу (мається на увазі Дон), вони зустрілися з групою московських козаків, які проживали на островах тієї ріки. Від них довідалися, що коли об'єднати сили - зможуть легко здобути Асак (тобто Азов). Після короткого роздумування про важливість місця, вирішили вони там і зупинитися".

Завдання стояло, звичайно, не з легких, оскільки місто складалося з трьох "каменных городов": власне Азов, Тапрагалов і Ташкалов. Один з них був "град старинный", стіни якого звели ще генуезці. Фортечні стіни нараховували 11 башт, "города" були розділені між собою стінами. На цей раз облога, яка тривала два місяці, завершилася взяттям Азова. Значну роль при цьому відіграли запорожці, зокрема, успішному завершенню операції, повідомляють історичні джерела, сприяв підкоп у фортеці. Запорожці-підривники на чолі з Іваном Арадовим завдяки цьому зробили пролом у фортечній стіні шириною близько 20 метрів.

1638. На початку травня з Дону, куди прибуло 10000 запорожців, вийшло в море 75 човнів по 70-80 козаків у кожному "под Кафу и в ыные места для воинского промысла". Діставши "язиків" у Керченській протоці, козаки наприкінці травня повернулися в Азов. Пізніше з Азова на 30 стругах відправилося понад 1600 козаків під Тамань. Коли вони ввійшли в гирло Кубані, то виявилися оточеними морськими і сухопутними силами турків і татар, що прибули з Очакова і Криму. Втративши в бою 500 чоловік і 5 човнів, козаки піднялися вверх по Кубані. Турки і татари продовжували переслідування ще протягом 7 днів, під час якого загинуло чимало донців і запорожців, а також було знищено майже всі човни.

1640. Біля Керченської протоки козацька флотилія з 23, човнів, на чолі якої стояв Гунка Черкашенін, виступили ранньої весни в бій з 40 турецькими галерами. Дві з них були потоплені. В Азов привели п'ять татарських язиків.

У травні 1500 козаків на 37 човнах зійшлися з турецькими кораблями, "бились с ними три недели и пять катарг у них взяли и в море утопили с пушками". Усього, повідомляється у російських документах, "катарг было 80 беломорских больших да мелкого суду сто боевых". Водночас турки розбили 30 стругів.

26 серпня "25 стругов для подлинного ведомства под крымские юрты ходили".

1641. У перших днях січня 300 донських козаків пішли в розвідку. Вони "сошлись на крымской степи с запорожскими казаками, и ходили к Перекопу, а у Перекопа, государь, стояла застава от Криму, двенадцать мурз со всякими воинскими немалыми людьми". Діставши язиків, донці повернулися в Азов, а "Азамат-мурза остался больно ранен с нашими ранеными казаками и с татары у Запорожских казаков".

"За две недели до Великодня" донці і запорожці висилали на море розвідку - 600 козаків на чолі з Тимофієм Яковлевим, а потім на п'яти човнах - 300 козаків на чолі з Михайлом Тараном. Цей загін ходив аж до турецького міста Різи, де взяв язиків. Однак, повернутися в Азов не було можливості, оскільки гирло Дону було перегороджено каторгами. Тоді вирішили добиратися на Запорожжя. Проти Очакова відбувся бій з п'ятьма каторгами і дванадцятьма малими напівкаторгами, після чого козаки, ввійшовши в Дніпро, відступили вверх по течії.

Однак шляхетський полковник Душинськии, котрий стояв у цей час у пониззях Дніпра, прийнявши від козаків подарунки, водночас накликав турків і сам ударив з другого боку. Внаслідок цього козацька флотилія була розбита, а сам ватаг - "Черкашенин Миска Таран" - потрапив до турецького полону.

Того ж року козацький гарнізон Азова, на допомогу якому підоспіло 4000 запорожців і донців, витримав 14-тижневу облогу турків, їхні сяли, що нараховували згідно з грамотою російського царя 240 тисяч "разных людей. а каторг было больших беломорских 100, да кораблей больших 80, да мелкого морского 90 судов, да с порохом и с ядры двадцать кораблей больших, да стенопробитных сто пушек", виявилися замалими, і турки, переконавшись у неможливості взяти фортецю в умовах недалекої зими, 27 вересня зняли облогу після 24 штурмів і пішли з-під Азова.

Англієць Ріо уточнює, що "напасників прийнято з ненавистю і люттю, обкидувано штучним вогнем, обливано киплячою водою і всім, що мали під руками обложені, які й змусили турків відступити".

В описаних боях під стінами Азову турецька армія втратила "3000 сіпахів, 7000 яничар, 800 інших вояків та багато молдаванів, волохів і татар. Рештки були голодні і майже голі. Багато людей хворіли. Сіпахи залишилися без своїх коней. "

Наступного року, оскільки Земський собор рекомендував цареві не підтримувати обложених в Азові козаків і порадив їм очистити фортецю, щоб не викликати загострення відносин з Туреччиною, ті змушені були підкоритися.

1642. Вислана ранньою весною козацька розвідка на море принесла звістку про те, що турецький султан звелів "город, ставить проти Азова, на мертвом Донце" - везуть ліс "на городовое дело". Заготовлену уже турками деревину на берегах неподалік моря козаки спалили.

1643. На Чорному морі "в Духонском лимане", як повідомляється в російських відписках, зустрілися козаки з 90 турецьких каторг. Билися з ними "два месяца день и ночь без престанно до тех мест, покамест у них, козаков, зелье и свинец был. А как де зелья и свинцу у них не стало, и их турские люди с каторг побили, а оных в полон взяли. "

1644. Запорозькі козаки, повертаючись в жовтні з моря на 30 чайках, об'єдналися з донцями й зайнялися штурмом Азова, "и Озовских де многих людей на том приступе побили и шкоду многую учинили". Потім розповідав російським воєводам отаман Війська Донського Іван Каторжний, певна частина козаків збиралася йти на Яїк (Урал), де вже "поставлен городок".

1645.20 квітня на Чорне море з Дону пішло 34 струги донців на чолі з полковником Судимою. Усього - дві тисячі чоловік. А на морі до цього загону "пригребло тридцять стругов черкас". Крім того, з Дніпра ще відправилася двадцять чайок. "И быть им под Керчью; а с моря идучи, промышлять под Азовом: и лестницы на море делают, а срок положен - Петров день".

Як довідуємося з російських документів, спеціально між донцями і запорожцями "договор положен однолично нынешним летом над Азовом промышлять, и чтоб поиск учинить, а срок положен на шесть недель".

1646. Стольник і воєвода князь Семен Пожарський повідомляв 16 серпня до Москви: "ездили, государь, для своей добычи водою запорожские черкаси, человек с тридцять, и взяли на взморье Азовских рыбных ловцов, шти человек; да они же взяли на перевозе крфмского татарина от крымского царя крымскому царевичю в столице, и привезли в Черкаской городок". За цього татарина, очевидно, як за цінного язика, донці запорожцям заплатили "деньги из войсковой казны".

У травні в Посольський приказ Московської держави повідомлено, що "ишли из Запорогов черкасы на Дон, человек с 400, а у как татаровя отогнали на стану лошадей; и они ж де и пеши на Дон придут, а назад в Запороги не воротятца".

Українці відгукнулися таким чином на заклик царя "в службу на Дон". При цьому дозволялося в "польских городах" "кликати биричем не по один день, чтоб вольнне люди прибиралися: от отцов дети, от братьев братья, от дядей племяники. у которых пищали есть свои, тем давати по пять рублей з полтиною человеку, а у которых людей пищалей своих не будет, и тем давати по четыре рубля да пищали; да им же всем давать в дорогу по фунту зелья да по два фунта свинцу человеку". Зокрема, з Москви для набору з "украинных мест" на Дон послали тысячу пищалей".

Задокументовано, що влітку на Дон пішло "из Белгорода семьдесят черкас со Стенькою Емельяновым".

Коли всі зібралися, то "кликали в кучу охочих людей. И ходило де охочих старово Войска и, новых 1500 Чіеловек в легких судах, в судне человек по 10 й по 15, а в иных и по 8 человек. А было де легких всех с полтораста гудов".

24 серпня в 37 човнах донці і запорожці ходили до Верхніх Берд, звідки направилися до Криму, зокрема до Казанрогу. Не встигнувши вночі підійти до міста, відійшли в море й стали на якорях, очікуючи вечора. Однак піднявся шторм, і козацькі судна понесло уздовж Гнилого моря (Сиваша) до Бірючої коси. П'ять човнів розбило. Через десять днів лише море вгамувалося. Однак кримчаки вже засікли козацьку флотилію, тому вона змушена була повернутися на Дон.

У листопаді однак козацькі човни виходили на море "для языков и подлинных турских и крымских вестей".

2400 українських козаків, завербованих французьким послом у Польщі графом де Брежі, були відправлені з Гданська до Дюнкерка морем. Вони взяли активну участь у штурмі цієї твердині, зігравши значну роль в її взятті. Принц Конде згодом напише: "Я їх добре знав, цих дивовижних козаків у Фландрії".

За свідченням М.В. Молчановського, котрий переглянув на початку нинішнього століття документи державного архіву у Стокгольмі, шведському канцлерові було відомо. що донські козаки мали поставити того року для морського походу проти турків 200, а запорожці - 80 чайок, які вже були виготовлені.

Водночас вже з весни в європейських часописах повідомлялося про походи запорожців на турецькі міста. Разом з донцями вони "взяли три именитые места Трабузунду да Адрианопел, да еще одно место, которому имени неведомо". Інша звістка подає, що султан 50 каторг "против тех именованных казаков послал".

1647. Отаман Війська Донського Кирей Степанов розповідав у Посольському приказі, що "за две недели до Великодня ходили атаманы и казаки на море под Крымские улусы, под Темрюк и под Арбаток в 50 стругах с 1500 человек". Взяли під час цього походу 30 язиків.

А за тиждень до Миколиного дня посилали під кримські улуси 70 кінних козаків, котрі привели з собою 60 язиків.

Станом на травень на Дону було готовими для виходу в море 60 човнів.

З тридцяти п'ят і човнів, у яких запорожці й донці тою літа вийшли в Чорне море, чотири не повернулися, і про них на Дону "и слуху нет".

1648. Шістсот запоржців підійшли до берегів Криму. На Тонких Водах зустріли татар, що поверталися з великим ясиром з України. Відбивши християнський полон, козаки вбили при цьому понад 50 татар, а 5 узяли з собою.

1649. З початком визвольної війни українського народу проти польської шляхти морські походи запорожців по суті припиняються, що відповідало умовам Богдана Хмельницького з кримськими татарами, які прийшли йому на допомогу. В цей час якраз і був вироблений і підписаний договір з Туреччиною про плавання на Чорному морі.

Текст його гласив:

Договір між турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути.

1. Цісар й. м. турецький дозволяє козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів і до портів чужоземних володарів і християнських держав. також по всіх ріках та містах, з якими мають вести торгівлю; товари, що їх захочуть продавати, купувати і міняти: за своєю волею зупинятись у портах, в'їжджати в них, коли захочуть, без жодної затримки, перешкоди і труднощів.

2. Для підтримки нової торгівлі Запорозького Війська та його держави цісар й. м. турецький звільняє їх купців від всяких мит. оплат і податків, а також їхні товари, які вони схочуть, вивозити до його держави, на сто років (якщо не може бути на сто років, то хоч на 50 або принаймні на ЗО), чого всі уряди мають додержуватися: як пройде, дай боже, сто років, мають бути обтяжені не більшими податками, як самі турки.

3. Цісар й. м. дозволяє козацькому війську встановлювати і купувати будинки під склади в містах і портах цісаря й. м. турецького, що знаходяться як над Чорним, так над Білим морем, та їх купцям проживати з усякою вільністю, без будь-яких податків, до ста згаданих років.

4. Резидент Війська Запорозького і землі його буде проживати в Стамбулі у належній пошані і безпеці. Цей резидент має добиватися справедливості скривдженим козацьким купцям. Військо Запорозьке також приймає резидента цісаря й. м. у своєму портовому місті, який має давати паспорти галерам або козацьким кораблям, що захочуть куди-небудь пливти, а за паспорт не повинен брати більше одного червоного золотого. Перед ним старший господар галери або корабля має присягати, що не замишляє зради проти держави цісаря й. м. Резидент цісаря й. м. також повинен дати кожному це право на письмі, кому воно потрібно буде, яке тепер пишеться турецькою мовою, з підписом своєї руки і печаткою.

5. Щоб затримати свавільних людей, які схочуть на море вибігати, Військо Запорозьке з відома цісаря й. м. заснує кілька портових міст нижче порогів, аж до злиття ріки Бугу з Дніпром: звідти і торгівля має іти, і безпека на морі від свавільників має бути зміцнена.

6. Якщо якийсь свавільний з Війська Запорозького вибіг би на море, Військо Запорозьке повинно виконати по відношенню до нього справедливу кару при резиденті й. м.; а з цієї причини козацької торгівлі та його купецтва в державі цісаря й. м. ніхто ніде не буде затримувати ані затруднювати.

7. Якщо на Дону яке свавілля сталося б і звідти вийшли на море для розбою, козацькі галери разом з турецькими мають свавільників ловити та карати і взаємно один одному допомагати, щоб море було чисте і вільне.

8. Якщо козацька галера або корабель загинув при березі цісаря й. м., щоб речі, які на ній залишилися, було збережено і передано спадкоємцям.

9. Якщо козацька галера, боронь боже, порушила б у цьому право цісаря й. м., щоб був покараний старший тієї галери, а вона сама з товарами і робітниками має бути вільною, як і інші галери, що є в товаристві з нею, мають бути вільними, щоб і невинні не страждали, і мир не був нічим порушений.

10. За турецькі борги козацьким купцям має бути таке право, як туркам у всій турецькій державі, та негайно справедливість.

11. Козацьких галер або кораблів цісар й. м. турецький не дозволить обертати ні на послугу, ані їх людей, ані товарів, ані зброї, але обіцяє їм і забезпечує вільний перехід і відхід з усім, коли вони захочуть.

12. Якщо якийсь купець помер би в державі цісаря й. м" чи на морі, чи на суходолі, все його майно буде належати його спадкоємцям і не може бути ніким затримане, а коли ж що кому переказав, або записав перед смертю, то це не має ніякого значення.

13. Християнських в'язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна вільно викуповувати. А якщо християнський в'язень в державі цісаря й. м. утік би до козацької галери або корабля, старший над галерою не буде його затаювати або переховувати, але повинен його видати; але за те не зазнає ніякої шкоди або кривди, ані він, ані галера його, ані люди, ані товар його, а якщо також який челядник вільний або невільник утік би з козацької галери, турки повинні видати його козакам.

Того року в першій морський експедиції навколо чукотського півострова разом з Семеном Дежнєвим були українські козаки С. Журливий, Г. Кисіль та інші.

1654. З початком воєнних дій Запорозьке низове військо було включене Богданом Хмельницьким у стратегічні плани російсько-українського командування. Запорожці мали постійно створювати загрозу тилам союзника Речі Посполитої-кримського хана з тим, щоб затримати в Криму орду. За таких умов, за словами українського гетьмана, "тогда б татарове своих городов оберегали, а не к ляхам на помощь шли".

Допомагати запорожцям мали і донські козаки. 10 липня Богдан Хмельницький писав Олексію Михайловичу: "Послали есмя указа на Запорожье, чтоб. промысел над Крымом чинити. И тебя в. г. просим: повели войску ц. в. Донскому и ыным астраханским и казанским войскам, чтоб совокуплясь с войски вашего царского величества запорожским, таков же промысел над Крымом чинили".

Через своїх послів Герасима Іванова і Василя Нікітіна донці передали Богдану Хмельницькому, що вони царський указ виконають охоче, бо із запорозькими козаками їх зв'язують давні узи бойового братства ("с Войском Запорожским, с друзьями своими, аки что единородными братьями"). Схвалюючи рішення Переяславської Ради, донці писали, що вони "от сердец своих думами обрадовались от стара и до мала. за что мы вас любя похваляем гораздно", обіцяли на перший сигнал бути готовими "иттить на Крым. морем стругами, а конные - степью".

На початку літа було організовано великий спільний похід проти Кримського ханства. Три тисячі донців і запорожців на чолі з похідними отаманами Павлом Чесночихиним та Семеном Ворчуном вийшли на 43 човнах у Чорне море. Висадившись неподалік Судака, козаки взяли штурмом це місто. Спустошивши його і навколишні села, направилися до Кафи. Її гарнізон не витримав натиску козацьких сил. Зайнявши укреплення, вони зруйнували їх.

Крім того, козаки тоді ж напали на турецький морський транспорт, що наближався до Кафи з Константинополя. Два кораблі, завантажені пшеницею та різними товарами, було захоплено.

1655. З метою зірвати намічений на літо похід кримських татар на Україну, російський уряд на пропозицію Богдана Хмельницького організував козацький похід на море. 15 липня 2030 донців і 700 запорожців на 34 човнах штурмом оволоділи важливим стратегічним пунктом противника Таманню і понад два місяця тримали у страху весь Крим.

1656. У чорноморському поході брало участь дві тисяч і донців і запорожців. Біля Гьозлева вони відбила 200 українців і росіян і захопили в полон 600 турків та татар.

Під Азовом улітку було 3000 донців і запорожців. Під час штурму фортеці загинуло.1500 козаків, до турецького полону потрапив донський отаман Павло Федоров.

1657. У серпні на Січ прибуло 300 донців на чолі з отаманом Михайлом Лук'яновим. Вони спільно із запорожцями пішли "под Крымские улусы" за язиками. Але захопити тих не вдалося. Після того отаман Михайло Лук'янов, залишивши лише 20 чоловік, повернувся з іншими на Дон. А запорожці разом зі своїми побратимами, що залишилися, ще тричі вирушали з Січі. Як розповідав корейський полковий осавул Юрій Миневський у Посольському приказі, "были под Очаковым и под Перекопью, и над татарами поиск учинили и под Перекопью посады пожгли и поворотились назад здоровы".

Через деякий час організовується новий спільний похід з Січі. Під час нього запорожці і донці захопили п'ять турецьких кораблів.

Восени загін донських козаків на чолі з уже згадуваним отаманом Михайлом Лук'яновим знову вибрався під кримські улуси за язиками. Зустрівшись з трьома запорожцями, які втекли з татарського полону, і дізнавшись від них про вихід з Криму орди, вони "поехали в Запороги к черкасам проведать, пойдут ли они, черкасы, с ними, донскими казаками, под Крым. И как они де в Запороги приехали, и запорожские черкасы для их приезду тотчас поднялись под Крымские улусы и пошли с ними запорожских черкас конных с полторы тысячи да в судах с четыре тисячи. И шли подле Днепра два дни до Ислам-городка".

Однак план несподіваного нападу на орду, що стояла на Молочних водах, був розладнаний зрадою одного запорожця, котрий перебіг до ворога. Враховуючи це, а також те, що на допомогу татарам міг прийти гарнізон турецької фортеці, що мав артилерію, козацьке військо повернулося на Січ, не прийнявши бою.

1659.4 червня наказний гетьман Іван Безпалий написав листа "панам, товариству и братье нашей милой кошевому гетьману, обозному, судьям, ясаулам, полковником, сотником, атаманом куренным и всей черни Войска е. ц. в. на Запорогах, в сечах, по лугах иї на полях обретаючимся", в якому просив запорожців, аби вони "татар, бусурман, как могучи, по переправам громили, а к нам скоре из Запорожья с нашими посланцы выходили за Днепр. Вторицею вас и по десятикратне просим, к нам выходите из Запорожья".

Одержавши цього листа, кошовий Іван Сірко одразу ж організував похід на татарські володіння. Передусім він напав на Акерман, потім на Ногайські улуси, що кочували поблизу "Самарника". Запорожці визволили всіх полонених і невільників, яких татари тримали в себе, і відпустили їх по домівках. А після цього Сірко направився до Києва для надання допомоги російському гарнізону.

1660. Кошовий отаман Іван Сірко з п'ятьма тисячами запорожців напав на Очаків, щоб забезпечити похід у море через гирло Дніпра, яке турки закидали камінням. Козаки спустошили околиці Очакова, захопили Аслан-городок, однак до моря не змогли пробитися.

1663. Одержавши допомогу від російського царя грішми, порохом, свинцем, ядрами, парусним полотном, якорями й готовими стругами, запорожці вийшли в Чорне море, де три дні і дві ночі билися з турецькою ескадрою. Бій виявився нещасливим для козаків, і вони змушені були відступити, знищивши свої човни.

Після цього царський уряд відправив на Запорожжя спеціальний полк під командуванням Григорія Косагова для підтримки українських козаків. Уже в вересні відбувся спільний похід проти татар за Дністер, у результаті якого було завдано великої шкоди володінням бєлгородських мурз.

Крім того, з метою затримати хана з військом, який збирався на Україну, запорозькі козаки й російський гарнізон вирушили під Перекоп, де розгромили, п'ятитисячне татарсько-турецьке військо.

У грудні відбувся ще один похід Григорія Косагова й Івана Сірка під Перекоп. У результаті великих бойових дій було розбито одну орду перекопського володаря Карач-бея і відбито понад 100 українських і російських невільників.

1665. Запорожці потопили кілька турецьких галер, висланих з Тавані під Січ, взяли в полон 60 турків.

1667. Скориставшись тим, що кримська орда вирушила на допомогу правобережному гетьману Петру Дорошенку, котрий у цей час якраз воював з Польщею, запорожці підійшли до Перекопу. Після взяття місцевої фортеці козаки подалися далі вглиб Криму. Розгромивши улус одного з найбільших кримських феодалів Ширин-Бея, вони взяли місто Арбаток і напали на Кафу. Татари були охоплені таким сильним страхом, засвідчують сучасники, що хан кинув Крим напризволяще: він утік з Бахчисарая до моря, де сів на судно й переправився на азіатський берег Туреччини.

1668. Іван Сірко організував чотири спільних походи городових, запорозьких і донських козаків, а також калмиків проти татар. Особливо успішним був третій, у результаті якого козаки знищили 3 тисячі татар, а 500 узяли в полон.

1670. Улітку запорожці під проводом Івана Сірка повторили спробу "Днепр очистити для проезда на морской путь", обложивши Очаків. Укріпившись поблизу міста, вони кілька разів успішно нападали на нього, захопили полонених, відігнали багато худоби, а потім, підпаливши дерев'яні будівлі, відійшли.

1672. У зв'язку з підготовкою великомасштабного спільного морського походу на Крим запорожці просили царя повернути з тобольського заслання Івана Сірка, який повинен був очолити наступ на орду з трьох боків.

1690. Під час нападу на турецькі укріплення в пониззях Дніпра запорожці захопили казну кримського хана, ясир і два морських судна.

1681. Навесні гетьман Іван Мазепа дав наказ кошовому отаманові Івану Гусаку "чинити промысел проти врагов святого креста", для чого їм було передано наявні в Новобогородицькі фортеці човни; для лагодження човнів Мазепа відправив на Запорожжя чотири вози гнутого заліза і десять діжок смоли.

...