Морські походи козаків

1692. Запорожці знову атакували Очаків, однак і цього разу їм не вдалося взяти місто.

1694. З'єднавшись біля Тонких Вод з донцями, українські козаки переправились через Гниле море (Сиваш) до Чонгар-городка, оволодівши яким, захопили сім гармат і прапор. Донці з трьома гарматами і прапором повернулися до Черкаська, а запорожці залишилися для дальших пошуків на морі.

1695. Готуючись до першого Азовського походу, Петро І, щоб скувати сили Туреччини в пониззях Дніпра, одночасно з висуненням сюди 120-тисячної армії під командуванням боярина Б.П. Шереметєва, запропонував Війську Запорозькому, за словами С. Величка, "створить ворота Днепром в Очаковский лиман и в то же Эвксинское море".

Очолювані Михайлом Самойленком запорожці почали спускатися від Січі чайками по Дніпру.31 липня вони разом з російськими військами взяли Кизи-Кирмен, потім Тавань. Після цього гарнізони двох інших ординських фортець на Дніпрі-Аслам-Кирмен і Шагин-Кирмен втекли, не чекаючи облоги.

Очаків же і на цей раз запорожцями не вдалося взяти, і вони, захопивши багато худоби навколо фортеці, повернулися з настанням холодів на Січ.

1696. Перед штурмом Азова запорожці взяли на себе зобов'язання блокувати турецький флот у Чорному морі, не допускаючи його на Дон. Для цього виготовлені в Брянську 42 великих судна, завантаживши продовольством для гарнізонів Тавані й Кизикирмена, відправили в пониззя Дніпра. Крім того, "для воинского промислу под Кримом і для оборони завойованих у турків городків" туди ж попливли на запорозьких чайках 2500 російських солдатів.

За розпоряженням Мазепи кошовий Яків Мороз вийшов на море на 20 чайках, зійшовшись та з 5 турецькими галерами, запорожці спробували напасти на них, однак після гарматного вогню з галер змушені були відступити.

Після того козацька флотилія попрямувала до Акерману, де захопила два невеликі турецькі судна. Дізнавшись від полонених про те, що гарнізон Очакова посилений на випадок нападу, а на рейді стоять кілька турецьких галер, старший зрозумів, що повернутися на Січ Дніпром немає можливості. Тому Мороз, залишивши на морі кілька чайок на чолі з козаком Яковом Чалим, з іншими направився до урочища Стрілиці, нижче Очакова. Залишивши тут свої човни, козаки пішки подалися на Січ.

Загону Чалого дещо згодом пощастило заволодіти 17 турецькими суднами, що везли в Очаків хліб та інші припаси.

А в цей час донці разом із запорожцями зав'язали бої з турецькою ескадрою біля гирла Дону. Сміливо атакувавши галери, козаки захопили 300 бомб великого калібру, 86 бочок пороху, 5 тисяч гранат, велику кількість свинцю, вогнепальної і холодної зброї.17 липня донські й запорозькі козаки ввірвалися в передмістя фортеці й засіли на валу, звідки турки не могли їх вибити. Через два дні турки капітулювали.

Під Азовом були козацькі полки: Чернігівський-Якова Лизогуба, Гадяцький - Михайла Бороховича, Прилуцький - Дмитра Горленка, Лубенський - Л'еонтія Свічки і Компанійський - Кожуховського - всього 15 тисяч чоловік (з "Літопису Самовидця").

1737. Кілька тисяч запорожців під загальним командуванням фельдмаршала графа Леслі ходили в Крим. Вони подали регулярній царській армії відчутну допомогу при взятті Перекопу, Козлова, а також ханської столиці Бахчисарая.

Крім того, в Січі були приготовлені човни, на яких запорозьку піхоту відправили водою для сприяння російській армії з боку Дніпро-Бузького лиману на Чорному морі і навіть на Дунаї, маскуючи її дії. Обов'язок запорожців, очолюваних кошовим Іваном Малашевичем, полягав також у переслідуванні турецького гребного флоту.

Як свідчать документи, запорожці особливо відзначилися при штурмі Очакова - це підкреслюється в усіх тогочасних реляціях російського командування. Зважаючи на ці особливі заслуги, "фельдмаршал храбрые их поступки при Дворе так выхваливал, что им прислание было от Е.В. вместе с милостивою грамотою, один большой и четыре малых штандарта, с государственннм гербом, бунчук, обшитый золотою парчею, серебряная позолоченная булава для кошевого й другие позолоченные, серебряные и каменьями осыпанные знаки, также знатная сумма денег в подарок".

1738. В кампанії цього року планувалося використати кілька тисяч запорожців. Для цього, зокрема, готували спустити з верхів'їв Десни двадцять козацьких човнів з мічманами Замицьким і Смагіним.

Під проводом кошового Івана Біленького запорожці, відігнавши із своїх володінь татар, потім перейшли разом з армією Мініха Буг і до пізньої осені вели бойові дії в межиріччі аж до Дністра.

Після того, як у Січі почало визрівати невдоволення затяжною війною, погіршенням забезпечення, наказний кошовий Пилип Похвалитий і суддя Яків Тукало "со всеми атаманами войска нашего Запорожского Низового" з товариством відкликали корпус І. Білецького з театру бойових дій.

Водночас Адміралтейств-колегія повідомила імператрицю Анну Іоанівну, що на наступний рік передбачено побудувати ще сорок козацьких човнів.

1739. Один загін дніпровської вольниці під командуванням нового кошового Якова Тукала взяв участь у Хотинському поході російської армії, який виявився успішним.

Інший загін запорожців ходив у Крим. Особливо відзначилися козаки, на чолі яких стояв полковник Онисим Білий. За свідченням сучасників, полк Білого провів російські війська через Сиваш під час відливу і допоміг захопити Арабатську фортецю.

Водночас запорожці, як і в попередні роки, пробиралися на дубах до Дунаю, в тил противнику, переслідували турецькі галери, доставляли припаси для армії, тобто продовжували виконувати ту службу, "якая й з виков бувало".

11 вересня контр-адмірал Барш доносив з Хортиці, що посланий з гирла Дніпра "запорожский полковник Естифеев на нескольких дубах при речке Березани взял в плен неприятельське судно - один кончебас с палубою и на нем 4 баса й 12 человек янычар".

1748. У реєстрі кривд, надісланому кримським ханом в листопаді київському генерал-губернаторові М.І. Лєонтьєву, зазначалося: запорожці, приїхавши весною в човнах, відігнали за Перекопом 32 коней і 13 волів.

1772. Загін запорожців під командуванням полковника Мандри здійснив сміливу експедицію по Чорному морю і Дунаю.

У жовтні наступного року П. Румянцев підтримав клопотання кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського про відзначення старшин і козаків Війська Запорозького. Зберігся відтиск іменної медалі "Войска Запорожского полковнику Мандру за отлично храбрые противу неприятеля поступки".

При цьому особливо враховувалися заслуги запорожців у морських битвах під час російсько-турецької війни 1768-1774 років.

Після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році Росія продовжувала використовувати запорозьких мореплавців. Саме вони взяли найактивнішу участь у взятті турецьких твердинь у Північному Причорномор'ї - Очакова, Кінбурна, Хаджибея, на острові Березані тощо. А в 1783 році той російський флот, який ввійшов до Ахтіарської бухти біля Херсонесу (нинішній Севастополь), складався з Дніпровської та Азовської флотилії, під. керівництвом наших співвітчизників, у тому числі. 19 липня 1788 року Потьомкін повідомляв, що при здобутті чорноморського узбережжя флот Росії складався "з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців. Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є 20 000, на чолі з їх отаманом Сидором Білим".

1789 року флотилія в Севастополі нараховувала 4 великих і велику кількість малих суден, які обслуговувалися колишніми запорожцями.

Размещено на Allbest.ru