Хронологія первісності. Походження та розвиток людини на різних територіях

В останні десятиліття вчені на виділяли стільки різних рас, що і самі заплуталися у їх кількості і місцях проживання. Проте існує й інша тенденція - не множити, а навпаки, об'єднувати дрібні раси у кілька великих суперрас. Такий погляд у свій час пропонували ще два знаменитих антропологи - англієць А. Кейз (Keith) та італієць Р. Бяскуті (Biaskutti). Вони вважали, що необхідно виділяти лише дві суперраси - зі світлим відтінком шкіри (європейці і монголи) ; і з темним відтінком шкіри (негри, австралійці). Відомий палеоантрополог Я. Рогінський також стояв на позиції існування двох суперрас, але до першої відносив європейців та негроїдів, а до другої монголоїдів та американоїдів

15. Паростки духовної культури у неандертальському середовищі

Вважається, що у ранніх неандертальців вже існував культ предків, про що свідчать т зв *Медвежі печери*. В печері Драхенлох (Яма Дракона) в Австрійських Альпах на висоті 2445 м над рівнем моря в кількох місцях в глибині печери знайдені спеціально згромаджені черепи печерних ведмедів. В одній з кам'яних ніш виявлено 7 черепів, які були повернуті мордами в одному напрямку. В другому місці лежало 9 черепів, але покладені безсистемно. Найцікавішим було нагромадження кісток - 6 черепів в ніші, прикритій кам'яними плитами. Через очні отвори одного черепа була протягнута стегнова кістка молодого ведмедя; інші фрагменти довгих трубчастих кісток були протягнуті через очні отвори інших черепів, або ж стирчали з пащек поміж зубами. Неандертальці вели переважно мандруючий, кочовий спосіб життя, правда в межах визначеної із сусідами території. На зиму вони поверталися на «зимові квартири» - в печери півдня Європи (Дордонь, Альпи, Прикарпаття, Крим, Кавказ). Нерідко там вони знаходили уже залеглих у сплячку печерних ведмедів - в печерних барлогах. Мабуть, вполювати сплячу тварину при усіх її велетенських розмірах було простіше, аніж на відкритому просторі. Інколи археологи знаходять на стінках печер сліди від сильних ударів та подряпин ведмежих лап. Можливо, ці сліди свідчать про криваві сутички людини і звіра?

У багатьох народів до сьогодні існує культ ведмедя, наприклад, в айнів (Сахалін), гіляків (устя Амуру), евенків (східна Сибір). Для цих племен в стародавні часи ведмідь був святою істотою. З якою пов'язано багато традиційних обрядів та вірувань. Деякі етнографи вважають, що у деяких сибірських народів обрядові культи та релігійні уявлення могли тривати без суттєвих змін впродовж багатьох тисячоліть, оскільки ці племена були відірвані від цивілізації і вели традиційний спосіб життя в незмінних ландшафтно-кліматичних умовах (тундра, тайга). Тут культ ведмедя міг тривати ще з палеоліту.

Цікаві знахідки виявлені в печері Монтеспан (Верхня Гарона, Франція). Тут трапилася виліплена з глини фігура ведмедя довжиною 110 см, без голови, на місці якої знаходився конічний виступ. Вчені вважають, що цю фігуру в пізньопалеолітичний час вкривали справжньою шкурою ведмедя, приставляли справжню голову звіра і таким чином імітували натуральний макет ведмедя, який слугував об'єктом обрядових церемоній. Під час ініціацій молоді хлопці зображували навколо цього чучела справжні бойові баталії. Отже, ведмідь відіграв у житті первісної людини помітну роль (правда, тільки в при льодовикових районах Євразії).

У печерах Європи на стінах і на окремих кістках знаходимо понад 150 зображень цього звіра, що належать до верхньопалеолітичного часу. Заслуговує на увагу унікальна скульптурка ведмедя із зазначеною за вухом раною з Дальніх Вестоніц (Моравія, Чехія). Величезне пізнавальне і наукове значення мають гравюри з печери Труа Фрер (Трьох Братів), що була відкрита у 1914 р. Х. Бегуєном (і його синами) у департаменті Ар'єж, Франція. Тут зображений ведмідь, з пащі якого струменить кров, а тіло вкрите багатьма ранами від списів. Очевидно, цей твір мав культове значення, що підтверджується іншими гравюрами з цієї ж печери (600 окремих зображень). На багатьох з них - малюнки мамонтів, носорогів, бізонів, коней, оленів показані сліди від кинутих списів, або ж знаки ц вигляді літери “Т”. Знамені дві постаті “чаклунів”, що доповнюють загалом магічну сцену полювання. В печері Регурдцу в Франції, в печері Зальцгофен в Австрії досліджені різні кам'яні викладки, заглиблення тощо. Очевидно, уже у неандертальської людини існував культ померлих, що помітно за їх спеціально влаштованими похованнями. Так, в уже згаданій печері Ля Шапель-о-Сен у Франції відкрито значну кількість людських кісток та скелетів, що знаходилися у скорченому положенні на боку. Навколо них спостерігалися кам'яні викладки, інколи зі знаряддями праці біля тіла померлих. З середнього палеоліту бере початок образотворча діяльність. Першими були просто паралельні чи перехрещені гравіровані лінії на кістках тварин з Більцінгслебен, Макленбург (Німечина), Лазарет, Істюріц (Франція), Вертешсолеш (Угорщина), які трактуються переважно як сліди від зняття м'яса, однак деякі з них мають явно неужитковий характер. Часто трапляються так звані “олівці” з вохри з печери Арсі-сюр-Кюр, Пеш де л'Азе, Комб-Капель (Франція). На останній пам'ятці знайдено частину ребра бика зі слідами гравірування (серія ліній та насічок), кістка з спеціально просвердленим отвором. В печері Тата (Угорщина) Ласло Вертеш у 1958 р. виявив своєрідну “чурингу” - овальна зашліфована зі всіх сторін платина з зуба мамонта. В культурному шарі мустьє знайдений підшліфований нумуліт з процарапаним хрестом на його поверхні. Цей предмет міг використовуватися як амулет. Отже, витоки образотворчого мистецтва сягають у період раннього палеоліту. У середньому воно появляється у вигляді прамистецтва, що підтверджується наявністю артефактів зі слідами діяльності, які не можна пояснити практичною необхідністю. У фінальному мустьє виникають перші натуралістичні зображення.

16. Кроманьйонці Європи - біологічні особливості і спостіб життя.

Кроманьйонець був відкритий у 1868 р. у долині р. Везер (Франція) у місцевості Кро-Маньйон. Тут зафіксовано 5 скелетів, знаряддя праці і прикраси. В 1974 р. відомий палеонтолог Картфраж опублікував опис трьох черепів, які мали видовжену, широку і низьку коробку, з виступаючими лобними і тім'яними частинами, з невиразним рельєфом лиця і надбрів'ям, лице широке, злегка прогнане, носовий отвір високий і вузький. В ньому були присутні як розвинуті риси сучасної людини, так і деякі архаїчні ознаки, поєднання яких і визначило ранній оріньяцький тип людини-кроманьйонця, подібні якому знайдені в різних куточках Європи (Грот Дітей, Брама Гранте та ін. ). Серед європейських неоантропів виділяють три морфологічні варіанти - кроманьйонський, грімальдійський та брюнський. Кроманьйонці мають значну вмісткість мозгу - 1700-1800 куб. см., прямий лоб, наявність чіткого підбородочного виступу, з відсутністю надбрівного валика, дуже високий зріст. У 1872-1894 р. у м. Ментоні (Італія) знайдено 5 кістяків, зріст яких 179 - 194 см. “Тропічні” пропорції тіла - відносно велика довжина передпліччя та гомілки порівняно з плечовою та стегновою кістками. Постійне навантаження ікроножних м'язів (кроманьйонці полювали на прудких тварин - північних оленів, кіз, коней). Грімальдійський тип - представлений “Гротом дітей” поблизу Ментони. В 1901 р. тут виялені жінка та хлопець, можливо - мати з сином. Виразна доліхокранія - широке обличчя, широкий ніс, масивна нижня щелепа з помірним підбородочним виступом, виразна прогнатність верхньої щелепи, невисокий зріст - 155 - 157 см. У 1954 р. - на стоянці Маркіна Гора - Костьонки, що на Дону (Росія) знайдений оригінальний скелет жінки, у якому спостерігається поєднання кроманьйонських та негроїдних рис. Г. Дебец вважав цей тип найдавнішим. Є. Влчек зробив повторне обстеження черепів з “Гроту дітей” і прийшов до висновку, що прогнатизм і широконосість цих істот перебільшена. Брюнський тип (від Брна в Моравії- німецька назва Брюнн). В кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. тут виявлені знахідки неоантропів біля Брюкса, та Пржедмосця. Знайдено два чоловічих і один жіночий черепи, яким властива видовжена вузька і висока мозкова коробка з розвинутим надбрівним рельєфом, слабкіше виступає ніс. Проступає тяжіння до морфології неандертальця (вважає М. Матейка). У Східній Європі знахідки черепних кришок поблизу П'ятигорська та Москви, на Волзі (Хорошеньський острів), а також найвідоміші поховання у Сунгірі біля Владимира (сучасні люди). Подібний до нього череп з Комб-Капель у Франції (Дордонь). Цей варіант має ще й інші назви - брянський, “лесовий”, оріньяцький, комб-капельський. Багато спільного з цим типом мають черепа з оріньяцького могильника в Пржедмості (29 особин). Різниця полягає лише в сильніше вираженому прогнатизмі, надбрівному валику та іншими примітивними рисами. До цього ж типу належать черепа з Павлова (Моравія), які антрополог Я. Єлінек (1969) визначив як «граційні середземноморські». Очевидно, не було різкої грані між 40-30 тис. р. - Homo sapiens з'явився в Європі задовго до цього і розвивався різними шляхами (за сучасними уявленнями Homo sapiens не має нічого спільного з неандертальцями; їх спільні генетичні зв'язки простежуються лише на рівні 200 тис. р. і більше). Цікаво, що на стоянці Сен-Сезар у Франції трапилося неймовірне поєднання верхньопалеолітичного інвентарю з рештками неандертальця, що датується часом 30 тис. р. тому. У Європі стратегія виживання залежала від змін клімату, а точніше від циклів відступу та наступу льодовика. Біля 18 тис. р. тому він сягнув свого максимуму, вкривши територію Скандинавського півострова, Північної Росії, північної частини Британських островів та північно-західної Європи. Це спричинило появу численних кліматичних зон з специфічним локальним набором ресурсів, до яких повинні були пристосовуватись давні люди. Полювання ставало все більш спеціалізованим, поступово увага окремих мисливських колективів зосереджувалась на 1-2 видах великих стадних тварин. У Східній Європі та Центральній Росії це був мамонт та дикий кінь, у Південній Росії - бізон, в Сибіру - кінь та північний олень.

Одночасно з спеціалізацією полювання розвивались більш складні та продуктивні мисливські методи - наприклад, “загінне знищення” та загінне полювання. Застосовуючи перший спосіб, мисливці скеровували стада тварин до гірських ущелин; при загінному полюванні здобич заганяли у природні або штучні пастки - наприклад, каньйони, що мали лише один “вхід”. Відбулись зміни в мисливському озброєнні: почали застосовувати списометалки та луки.

З цього періоду походять перші незаперечні докази використання людиною нового джерела продуктів харчування - водних, зокрема, морських ресурсів: риб, молюсків, панцирних. Однак, видається, що перші кроки до засвоєння цих ресурсів зробили ще архаїчні Homo sapiens, але більшість їхніх рибальських стоянок розташованих на морському узбережжі опинились під водою внаслідок підняття рівня Світового Океану, що відбулось після закінчення льодовикового періоду.

17. Ранньородова первісна община - генеза та суспільне життя

Рродова община пройшла довгий шлях історичного розвитку. Важливим рубежем, що його подолало первісне людство в цю епоху, був перехід від привласнення готових продуктів природи до виробництва їх, тобто від привласнюючого господарства до виробляючого. Це дає підставу розрізняти ранньородову общину мисливців, збирачів та рибалок і пізньородову общину землеробів тарів. Стосункам між членами родової общини був властивий незмінний колективізм. Колективною власністю була земля. Як правило, описані вище суспільства мисливців і рибалок не знали іншої форми власності на землю, крім спільної власності всієї групи однородців. Широко засвідчено також колективне володіння мисливськими загонами та рибальськими загатами, човнами й сітками, житлами і вогнем. Окремим особам належали лише індивідуально виготовлені ними ручні знаряддя праці -- списи, луки, сокири та ін., так само як і різні побутові речі. Колективізм у споживанні був не просто автоматичним результатом колективного виробництва, а неодмінною умовою виживання при низькій продуктивності праці й частій нестачі їжі. В умовах простого привласнюючого господарства, коли колектив, як правило, діставав лише продукт, що забезпечував життя, рід регулював споживання в інтересах усіх однородців і не допускав, щоб одні жили добре тоді, як інші бідували. Та разом з тим споживання було не просто зрівняльним, а так званим рівнозабезпечуючим. Це означає, що під час розподілу брали до уваги не лише відмінності в потребах залежно від статі та віку, а й вищі інтереси колективу в цілому. В тяжкій боротьбі з природою, яку весь час вели родові общини, доля їх нерідко залежала од витривалості дорослих чоловіків-мисливців, і в разі потреби, за надзвичайних обставин мисливці могли дістати останні шматки їжі. Поступове ускладнення виробничих навичок вимагало дедалі більшої господарської спеціалізації. Тому існуючий уже в праобщині природний поділ праці залежно від статі й віку розвинувся тепер далі. Чоловік став переважно мисливцем, а пізніше й рибалкою, жінка -- переважно збирачкою й охоронницею домашнього вогнища, діти і старі допомагали працездатним однородцям. Старі, крім того, зберігали колективний досвід і брали активну участь у виготовленні знарядь праці. Ця спеціалізація, що-сприяла зростанню продуктивності праці, спричинювала більш-менш виразно виявлений статево-віковий поділ, який дуже позначився на всьому суспільному житті родової общини. Основними статево-віковими групами в ранньородовій общині були групи дітей, дорослих жінок і дорослих чоловіків. Поділові суспільства на ці угруповання надавалося великого значення, причому дуже важливою вважалася вікова межа, перехід якої супроводився урочистими обрядами, відомими під назвою ініціацій 1. У різних племен обряди ініціацій були різні, але по суті вони завжди полягали в залученні підлітків до господарського, громадського та ідеологічного життя дорослих членів общини. Наявність у ранньородовій общині природного статево-вікового поділу не створювала відносин панування і підкорення. Чоловіки й жінки спеціалізувалися в різних, але однаковою мірою суспільне корисних сферах трудової діяльності, тому не могло бути суспільної нерівності статей. Зокрема, слід підкреслити, що визначна роль жіночої праці в господарському житті общини, разом з матрилінійною, материнською організацією самого роду,, вже в найбільш ранню пору розвитку родового ладу надали жінці дуже високого суспільного становища. Не було і якихось привілейованих, панівних вікових категорій. Первісна людина жила в іншому, незрівнянно суворішому природному середовищі, і, як показують дані палеоантропології, рідко доживала до сорока років. Радше можна гадати, що в ранньородовому суспільстві діяли звичаї умертвіння («добровільної смерті») старих однородців, які втратили працездатність; ці пережитки збереглися згодом у найрізноманітніших племен. Таких однородців позбувалися, як і хворих, знесилених голодом людей, малих дітей, коли їх не можна було прогодувати. Первісна родова община була общиною рівних, але в умовах запеклої боротьби за існування цими рівними були лише повноцінні члени виробничого колективу

18. Матеріальна культура населення пізнього палеоліту

Великі зміни відбуваються у комплексах знахідок матеріальної культури цього періоду. Осілість дозволила людям приділити більше уваги будівництву міцних стаціонарних жител, які відрізнялись від тимчасових хиж та печерних жител мустьєрського часу. Як матеріали використовувались великі кістки та кам'яні плитки, завдяки чому сучасним дослідникам легше виявити сліди таких споруд, а отже здобути більше інформації про особливості житлобудівництва. Завдяки порівняно великій кількості фактичного матеріалу вже можна простежувати локальну специфіку в житлобудівництві. Серед відомих в археології житлових споруд можна виділити наземні і землянкові, з вогнищами всередині і без. Вони розпізнавалися за розмірами, формою і матеріалами, з яких були споруджені. В одних випадках житла по периметру обкладалися великою кількістю масивних кісток мамонта, носорога та ін. Тварин, в інших - лише рогів північного оленя чи великих каменів і кам'яних плит. Житла мали різне планування та різні конструктивні особливості. Часто на одній стоянці вчені виявляють цілий комплекс жител, що дозволяє розглядати такі пам'ятки як поселення. На інших стоянках трапляються комплекси, що включають рештки жител, виробничих майстерень в відкритих вогнищ навколо цього житла. Населення таких комплексів утворювало єдине господарське і соціальне об'єднання родового типу, спаяного спільним проживанням і кровноспорідненими зв'язками. Є випадки, коли всередині єдиного довгого житла спостерігаються вогнища, що утворюють конструкцію, поділену на окремі невеликі житлові блоки, а це може свідчити, на думку деяких дослідників, про існування сімей, що проживали окремо від загального колективу роду. Розвиток нової техніки обробки каменю. Впродовж усього палеоліту кам'яну сировину обробляли переважно двома способами - ударом і віджимом. Удар міг бути прямим і опосередкованим. Частіше всього для удару використовували відбійник - звичайний сферичний камінь, яким ударяли по нуклеусу і відколювали потрібні заготовки (відщепи і пластини). Головною заготовкою для знарядь стає пластина, яку виготовляють, застосовуючи метод посередника, що суттєво збільшило продуктивність розколювання, дозволяючи одержати більше ріжучого краю пластинчастого знаряддя. Свідченням високого рівня майстерності тогочасних каменеробів є “лавролисті наконечники” - пластинчаті двобічно оброблені вироби до 0, 5 см товщиною. Поруч з каменем активно використовували для продукування знарядь кістку, у зв'язку з чим велику роль стали відігравати різцеві знаряддя. Еволюція верхньопалеолітичних методів обробки каменю простежується в рамках кількох традицій (назви походять від пам'яток у Франції) : оріньяк та перігордієн (33-18 тис. р. тому) - містили багато рис мустьєрської техніки; солютре (18-15 тис. р. тому) ; гравет (25-15 тис. р. тому) ; мадлен (15-10 тис. р. тому). Спільною рисою цих традицій є стандартизація знарядь, яка не простежувалась на такому високому рівні в ашельській чи мустьєрській традиціях. Обробка кістки. Однією з важливих ознак верхньопалеолітичної доби є широке застосування кістяних знарядь, які, на жаль, на багатьох поселеннях не зберігаються. Багато кісток великих тварин просто розбивали з метою отримання костного мозку, але трапляються і вишукані знаряддя з кістки, наприклад, наконечники до списів чи гарпуни. Досить показовими є три довгих наконечники у формі веретена з Дратеницької печери (Моравія). На одному з мадленських кістяних наконечників у Франції простежується дуже важлива ознака - глибока поздовжня виїмка-паз, по якій із тіла раненого звіра витікала кров. Таким чином звір знесилювався від втрати крові і по слідах цієї крові мисливці легко знаходили ранену тварину. На поселеннях другої половини верхнього палеоліту, граветської, епіграветської чи мадленської культури на усіх просторах Європи часто трапляються шилоподібні інструменти різних розмірів (від 2 до 20 см довжиною, з вушком чи без). Для їх виготовлення використовувалися переважно ліктеві чи гомілкові кістки невеликих тварин, або ж пустотілі кістки птахів. Правда, знаходяться довгі голки-проколки і з бивня мамонта, виготовлені спеціальним способом поздовжнього розщеплення заготовки. Вушко в голках та отвори в інших предметах виготовляли за допомогою мініатюрних різців і свердел. В похованні людини Брно ІІ в Моравії знайдені невеличкі округлі пластинки з кістки, зубів, бивня мамонта, що просвердлені наскрізь чи наполовину. На сибірській стоянці Мальта виявлено цілий набір пластиночок з кісток тварини [Елинек, 1985, с. 202-204]. Подібні видовжені голки відомі також на стоянці Молодове V (7-5 шари пізнього палеоліту), що знаходиться на правому березі Дністра в Чернівецькій області, на стоянці Мізин Чернівецької області та ін. Люди верхнього палеоліту є першими митцями в історії нашої цивілізації. Серед проявів давнього мистецтва, які дійшли до нас - орнамент на кістці та камені, різьблені кістяні фігурки та печерні розписи. Останні, хоч і є найбільш вражаючим проявом неутилітарної діяльності ранніх людей, майже не можливо датувати. Певні набори систематичних нарізок на кістках розглядаються як примітивні місячні календарі. Витоки первісного мистецтва вбачають в магічних ритуалах, ідеологічних уявленнях (теорія статевих символів Андре Леруа-Гурана), або розглядають як новий ступінь творення систем обміну інформацією.

19. Особливості господарського життя (збиральництво, мисливство, рибальство)

У Європі стратегія виживання залежала від змін клімату, а точніше від циклів відступу та наступу льодовика. Біля 18 тис. р. тому він сягнув свого максимуму, вкривши територію Скандинавського півострова, Північної Росії, північної частини Британських островів та північно-західної Європи. Це спричинило появу численних кліматичних зон з специфічним локальним набором ресурсів, до яких повинні були пристосовуватись давні люди.

Полювання ставало все більш спеціалізованим, поступово увага окремих мисливських колективів зосереджувалась на 1-2 видах великих стадних тварин. У Східній Європі та Центральній Росії це був мамонт та дикий кінь, у Південній Росії - бізон, в Сибіру - кінь та північний олень. Одночасно з спеціалізацією полювання розвивались більш складні та продуктивні мисливські методи - наприклад, “загінне знищення” та загінне полювання. Застосовуючи перший спосіб, мисливці скеровували стада тварин до гірських ущелин; при загінному полюванні здобич заганяли у природні або штучні пастки - наприклад, каньйони, що мали лише один “вхід”. Відбулись зміни в мисливському озброєнні: почали застосовувати списометалки та луки. З цього періоду походять перші незаперечні докази використання людиною нового джерела продуктів харчування - водних, зокрема, морських ресурсів: риб, молюсків, панцирних. Однак, видається, що перші кроки до засвоєння цих ресурсів зробили ще архаїчні Homo sapiens, але більшість їхніх рибальських стоянок розташованих на морському узбережжі опинились під водою внаслідок підняття рівня Світового Океану, що відбулось після закінчення льодовикового періоду. Для верхнього палеоліту притаманне поширення двох моделей людських поселень - осілість та сезонні міграції. Групи, які дотримувались другої моделі, кочували за стадами тварин, селячись у сезонних - літніх та зимових таборів. Людські колективи, які полювали на тварин, що цілий рік жили у постійних стійбищах (прикладом можуть бути мисливці на мамонтів Східної Європи). Обидві моделі поселень включали заснування невеликих супутникових таборів, в яких у певні сезони жили групи людей, які займались конкретною діяльністю (наприклад розчленування здобичі чи видобуток кам'яної сировини). Якщо порівнювати стоянки верхнього палеоліту з мустьєрськими, то помітно, що перші набагато більші - найкрупніші з них вміщують до 500 чол., тоді як мустьєрські поселення у середньому заселяли 25-30 чол.. Це може свідчити про появу “макроколективів”, як нового ступеню соціальної організації. Треба, однак, відзначити, що подібні об'єднання могли бути короткочасними, спричиненими для прикладу, кооперативним полюванням.

20. Походження і сутність релігійних вірувань. Тотемізм, анімізм, магія

Джерела археології та палеоантропології дозволяють з великою долею впевненості стверджувати, що найпростіші форми вірувань повсюдно виникають лише в часи повного заміщення неандертальців кроманьйонцями, приблизно 40-30 тис. р. тому (це не суперечить тезі про наявність спеціальних неандертальських поховань, що може свідчити про зачатки релігії у неандертальських общинах). В ході історичного розвитку народів і рас різних континентів склалися самобутні, відмінні одно від іншої системи релігійних вірувань. Однак усі вони знаходилися в рамках первісних міфологій, тому першою формою свідомості є міфологічна свідомість. На ранніх стадіях розвитку свідомості міфологія була єдино можливим універсальним способом духовного освоєння світу і синкретично поєднала раціональні знання, художні образи, релігійні вірування, соціальні норми поведінки.

Основні форми первісних релігійних уявлень: анімізм, тотемізм, фетишизм, магія. Головна особливість релігійного світосприйняття - органічна єдність реального і ірреального, людини і навколишнього природного середовища. Природа має людські якості.

Тотемізм (на мові північноамериканських індіанців слово «ототеман” означає “рід його”) - віра в існування тісного зв'язку між родом, фратрією, плем'ям чи іншого типу родичів з їх тотемом, яким могла бути тварина, рідше - рослина чи предмет. Тотем - кровний родич, а пізніше - предок. Тотему не поклонялися, але вважали його батьком чи старшим братом. Люди вважали себе спорідненими не кровно-родинними зв'язками, а за рахунок єдиного тотема. Рід називався по імені свого тотема, наприклад, рід орла чи рід кореня оленя. Етнографи ХІХ ст. застали уже розвинене вірування, коли існувала заборона вбивати і поїдати тотемних тварин. У кожного роду існували священні центри, у яких зберігалися тотемні реліквії і з якими пов'язувалось багато міфів та легенд. Існував інколи тільки чоловічий чи жіночий тотем, або ж навіть особистий тотем. В ході вивчення тотемізму встановлено, що його виникнення тісно пов'язане із господарською діяльністю первісної людини - збиральництвом та полюванням. В усіх народів у стародавні часи ті рослини і тварини, що були головними продуктами життєзабезпечення, що давали можливість вижити, ставали предметом поклоніння. На перших етапах розвитку цього вірування тотемна рослина чи тварина не те, щоб заборонялася до вживання у їжу, а навпаки - освячувалась до поїдання. І тільки з часом поїдання тотема дістало форму табу. Ще пізніше в поняття тотема були внесені елементи кровноспоріднених відносин і походження від єдиного предка тотема, що спонукало до зміцнення культу предків. З часом з'явилося лише ритуальне поїдання тотема і ціла система заборон, пов'язаних із священними об'єктами.

Анімізм (від лат. “аніма” - душа) - віра в надприродні істоти, що знаходяться в якомусь тілі чи предметі - душі, або ж окремі духи, що існують незалежно від людини. Повсюдно зафіксовані факти одухотворення природи (тасманійці, австралійці, вогнеземельці). Найбільше вірили в душі померлих. Часті приклади поклоніння домашньому вогнищу (наприклад, пізньопалеолітичні жіночі статуетки, що могли символізувати душі праматерів, оберегів домашнього миру і спокою). Магія (від грец. чародійство, чаклунство) - це сукупність уяви, дій та обрядів, в основі яких знаходиться віра в здатність людини якимось чином впливати на інших людей, тварин чи явищ природи. Випадкові співпадіння - причина віри в магію. За методами вона поділяється на контактну - шляхом безпосереднього торкання носія магічної сили з об'єктом, на який направлена сила магії; ініціальну - магічний акт направлений на об'єкт, який знаходитися за межами безпосереднього впливу; парціальну - опосередкований вплив через відтяті нігті чи волосся, рештки харчів об'єкта; імітаційну - вплив на об'єкта засобом створення, імітації його подібності у вигляді ляльки, зображення тощо.

За направленням, цілями впливу магія розрізняється як шкідлива, лікувальна, любовна, промислова, військова та ін. Магічні дії здійснюють переважно чарівники, шамани, знахарі, які користувалися особливою повагою у первісних людей. У пізніший історичний час вони були відтіснені на задній план жерцями та священнослужителями.

21. Образотворче мистецтво. Походження і розвиток наскельного живопису

Однією з найважливіших проблем розуміння розвитку первісної культури є питання походження образотворчого мистецтва, виникнення його основних течій, жанрів, видів, а також місця і ролі в процесі пізнання людини природи і самої себе. Загального єдиного визначення немає і, мабуть, не може бути на сьогоднішньому рівні розвитку науки. Безсумнівно, що творцем мистецтва у точному розумінні цього терміну був Homo sapiens. Існує кілька теорій походження мистецтва. Найпоширенішою є думка про тісний зв'язок перших мистецьких творів з релігійними обрядами. Мистецтво виводиться в такому трактуванні практично з релігії. Спочатку як необхідність наносити знаки-обереги, а потім і зображувальні образи в релігійній практиці.

Існує теорія “натурального макету” А. Д. Столяра, в основі якої стоїть положення про еволюційний розвиток мистецтва від натурального макету з глини, на який надягали шкуру тварини і прикладати натуральну голову, щоб проводити релігійні обрядові дійства, пов'язані з полюванням чи ініціаціями.

Є гіпотеза художнього інстинкту, гіпотеза “простого етапу” чи “макарон”, навіть прикрашальна та розважальна гіпотези. Існує твердження, що мистецтво є наслідком трудової діяльності людини, що воно відображало колективний досвід общин, сприяло розвитку емоцій та навиків, вдосконаленню та передачі наступним поколінням. Відкриття наскального палеолітичного мистецтва в кінці ХІХ ст. в Європі стало справжньою сенсацією, хоч не обійшлося і без трагічних аспектів цієї теми. В той час найстаршим мистецтвом було кельтське, тому і мови не могло бути про палеоліт, який уявлявся повним дикунством. Першими знахідками палеолітичної творчості були зразки т. зв. мобільного мистецтва - малих форм, виготовлених переважно на бивнях мамонта чи інших кістках/рогах викопних тварин. Їх датування полегшувалося датуванням усього палеолітичного шару, в якому траплялися такі знахідки. Крім того, самі кістки мамонта, на яких були вигравірувані різні орнаменти та зображення, свідчили про пізньопалеолітичний час виробів, оскільки мамонти останній раз проживали у Європі лише в палеоліті, більше 10 тис. р. тому (у мезоліті та неоліті їх уже практично не існувало взагалі). Але все-таки перша знахідка кістки з вигравіруваними постатями двох ланей з печери Шаффо у Франції в 1843 р. була датована кельтською добою. І тільки пізніше знахідки подібних гравюр на кістках, зібрані дослідником Едуардом Ларте в печері Ля Мадлен в долині р. Везери були переконливо датовані верхнім палеолітом. Інша доля спіткала наскальне мистецтво. Відкриття його назавжди буде пов'язане з іменем дона Марселіно Саутуоли і печери Альтаміра в Іспанії, яку інколи ще називають “Сікстинською капелою первісного мистецтва”. В 1979 р. його дев'ятирічна донька Марія звернула увагу на малюнки в боковому гроті і з тих пір вона також увійшла в історію відкриття палеолітичного мистецтва. В малюнках, графічних та живописних творах наскальних галерей всередині печер проходить весь світ тварини палеолітичної доби - велетенські олені з гіллястими рогами, табуни диких коней і окремі зображення цих тварин, тендітних ланей, кошлатих мамонтів, зубрів, важких бізонів та носорогів, ведмедів. Монументальні зображення здійснювалися крем'яним знаряддям, наводячи контур фігури, після чого наносилися шари фарби, інколи глини. Використовувалися переважно природні фарби, як от вохра різних відтінків - від ясно-жовтого до вишнево-бурого, червоно-жовтий залізняк, чорний марганець і вугілля, біле вапно. Трапляються також рельєфні та барельєфні твори.

22. “Мобільні” твори мистецтва. Основпні пам'ятки Європи

Першими знахідками палеолітичної творчості були зразки т. зв. мобільного мистецтва - малих форм, виготовлених переважно на бивнях мамонта чи інших кістках/рогах викопних тварин. Їх датування полегшувалося датуванням усього палеолітичного шару, в якому траплялися такі знахідки. Крім того, самі кістки мамонта, на яких були вигравірувані різні орнаменти та зображення, свідчили про пізньопалеолітичний час виробів, оскільки мамонти останній раз проживали у Європі лише в палеоліті, більше 10 тис. р. тому (у мезоліті та неоліті їх уже практично не існувало взагалі). Але все-таки перша знахідка кістки з вигравіруваними постатями двох ланей з печери Шаффо у Франції в 1843 р. була датована кельтською добою. І тільки пізніше знахідки подібних гравюр на кістках, зібрані дослідником Едуардом Ларте в печері Ля Мадлен в долині р. Везери були переконливо датовані верхнім палеолітом. Мобільне мистецтво. Печера Пекарна, стоянки Дольні Вестоніце, Павлов (Моравія), Верхня Ложері, Лурд, Мас д'Азіль, Ля Мадлен (Франція), Фогельгерд (Німеччина), Мальта, Буреть (Сибір), Мізин, Пушкарі, Молодове 5, Кирилівська стоянка (Україна).

Скульптурки жінок: Вілендорф, Лосель, Лєспюг, Гагаріно, Авдєєво, Костьонки, Мізин, Єлісєєвичі, Мальта, Буреть, Пржедмості, Дольні Вестоніце, Пекарна.

23. Раціональні знання, поява рахунку та знаково-символічних зображень

Зародження і етапи розвитку мислення і мови. Первісне мислення ще не було здатним до широких узагальнень, не було систематичним і не виробило ще понять високого абстрактного рівня. Мова була націлена на конкретні визначення, конкретні предмети і явища. Досить рідко застосовувались класифікаційні процедури, узагальнення.

Досвід та знання: природознавство, токсикологія, анатомія, медицина, школа та виховання. Математика і календарні системи.

В процесі мисливської та домашньої господарської діяльності накопичувалися корисні знання, найперше знання про навколишню природу. В умовах, коли збиральництво відігравало важливу роль у виживанні роду чи сім'ї, людям необхідні були знання про властивості тих чи інших рослин, грибів, плодів кущів та дерев. Спостереження над природними явищами, практичний досвід у полюванні і рибальстві накопичували знання у різних галузях природничих наук - фізичній географії, кліматології, астрономії, зоології, ботаніці, мінералогії тощо. Щоби організувати успішне полювання, людям необхідні були знання топографії промислових угідь, шляхи пересування та повадки тварин, особливості мінералів, властивості різних природних матеріалів, видів деревини, орієнтуватися на місцевості, читати сліди тварин та ін

Отримали розвиток такі напрямки знань як медицина, фармакологія, токсикологія. Людина уже навчилася лікувати багато простудних хвороб, заліковувати рани, переломи, вивихи, виривати хворі зуби, лікувати отруйні укуси змій та ін. З мезоліту уже відомі операції на черепі, ампутації кінцівок тощо. Вміли користуватися шинами при переломі кісток, зупиняти кровотечу, лікувати багато різних хвороб, приймати роди.

Розвивалися математичні знання, вимірювалися відстані і встановлювався час. Великі відстані вимірювалися кількістю переходів, менші - польотом списа чи стріли від лука, ще дрібніші - розміром ліктя, ступні, пальця, нігтя.

Час вимірювався великими відрізками, пов'язаними з положеннями небесних тіл - сонця, місяця (ніч, день, місяць, рік).

24. Формування відтворюючих форм господарства. Неолітична революція: передумови, чинники та наслідки

Передумовами до переходу до відтворюючих форм господарювання стала найперше зміна природно-кліматичних умов у час відходу останнього льодовика у Європі - приблизно 10 тис. р. до н. е. Розпочався процес формування нових ландшафтно-кліматичних зон у голоцені. Наступила криза мисливського господарства у зв'язку з вимиранням великих промислових тварин - мамонта, волохатого носорога, печерного ведмедя, а також відхід на північ північного оленя, бізона, на південь - коня, бика. Поступово настали кардинальні зміни господарського і соціального розвитку населення. Необхідними були пошуки нових засобів та джерел поповнення життєво необхідних ресурсів. Виникнення землеробства і скотарства супроводжувалося значними зрушеннями у всіх інших формах господарства і розвитку продуктивних сил. Досить високого рівня досягла обробка кам'яних, перш за все крем'яних знарядь праці, вдосконалилася техніка відтискної ретуші. Де-не-де уже в мезоліті появляються шліфовані кам'яні знаряддя типу сокир і тесел, впроваджується пиляння і свердління, полірування каменю, які в неоліті отримали подальший широкий розвиток. Потреба у досконалих кам'яних макрознаряддях визначалася насамперед необхідністю вирубки лісів, корчування угідь під поля для землеробства. Почали використовуватися нові породи каменю - нефрит, обсидіан, різні види пісковиків та вапняків. Розпочався видобуток підземних відкладів каменю. Утворилися цілі підземні шахти, які стали відомими на основі археологічних розкопок в різних місцях Європи. В процесі розвитку землеробства вдосконалювалися знаряддя обробки ґрунту - з'являються мотики і сапи з рогів оленя, каменю. Примітивні ножі для трави еволюціонували у розвинуті крем'яні серпи з руків'ям. Широке розповсюдження дістали різноманітні зернотерки і ступки для розтирання і розтовкування зерна та іншого збіжжя. В окремих місцях Старого Світу почала застосовуватися меліорація і навіть іригація полів (Передня Азія). У племен з розвинутими мисливсько-рибальськими формами господарства також з'являються нові знаряддя і пристосування. На полюванні стали використовувати різні ловушки, капкани, сильця; в морському промислі - вдосконалені гарпуни і сітки, вудки з гачками. Розвиток рибальського промислу дістав за рахунок застосування нових засобів пересування - човнів-довбанок по воді, волокуш по суходолі, у які запрягали собак (по снігу). Для виготовлення човнів обов'язковим було використання шліфованих сокир-тесел. Перехід від присвійних форм господарства (мисливство, землеробство і збиральництво) до відтворюючих - землеробства і тваринництва вимагав часткової, а то і повної осілості (що логічно хоч би у питанні багаторічного використання оброблених під зернові культури земель). Тепер примітивні тимчасові курені кочових племен мезоліту почали замінятися довготривалими напівземлянковими і наземними житлами. У залежності від кліматичних умов і традиційного способу життя одяг населення того часу видозмінювався від набедреної пов'язки у тропічній зоні до закритого хутряного комбінезона в арктичних районах. З'являється примітивне ткацтво із волокон рослинного походження і вовняних ниток. Найпростіший ткацький верстат являв собою два вбитих в землю стояки, через які перекидалась поперечна палиця. На останню підв'язувався ряд ниток основи, які знизу натягувалися підвішеними глиняними тягарцями. Нитки основи перемежувалися поперечною ниткою і таким чином творилася груба дірчаста тканина типу сучасної мішковини. Одним із крупних нововведень в домашньому ужитку в неолітичний час стало виготовлення глиняного посуду, випаленого на відкритому вогні. Майже усі племена в неоліті започаткували кераміку (посуд), тому іноді неоліт називається також віком кераміки. Глиняні горщики і полумиски на перших порах виготовляли простим способом ліплення, потім з'являється так званий джгутиковий спосіб, коли розкачану глиняну “мотузку” товщиною 2-3 см по спіралі накладали одну на другу, здавлювали і загладжували. Випалений глиняний посуд дозволяв розширити асортимент готування різноманітної їжі, зберігати продукти харчування. Усі ці нововведення і вдосконалення вимагали нової організації праці, яка по-старому залишалася простою кооперацією, але її розподіл ставав уже статево віковим. В деяких областях суспільної діяльності застосовувалася подальша спеціалізація та індивідуалізація. Така спеціалізація ще не вимагала особливих знань, не передавалася у спадок і в принципі не вивільняла від інших робіт. У високоорганізованому привласницькому суспільстві чоловік займався переважно мисливством і рибною ловлею, жінка - збиральництвом. У ранніх землеробсько-скотарських колективах робота на полі була як чоловічим, так і жіночим заняттям, лише чоловіки виконували тяжчу трудомістку працю, а жінки - більш копітку і ретельну, особливо при зборі врожаю. Усі домашні роботи (доставка води, дров, виховання дітей, приготування їжі) з давніх-давен лягали на плечі жінки. Розподіл праці за віком серед чоловіків полягав у тому, що важча і небезпечніша робота виковувалася молодими, а складніша і відповідальніша - старшим чоловікам. У зв'язку з осілістю з'являється нове розуміння власності на землю, худобу та на продукти виробництва. Як і раніше, основним власником на землю є рід. Всередині роду земля зазвичай передавалася у володіння найближчим родичам і в користування іншим сородичам, але не могла бути відчуженою. Інші засоби виробництва і предмети користування, створені своєю працею - скот, знаряддя, начиння - були особистою власністю і могли відчуженими від роду - обмінюватися, даруватися тощо.

25. Матеріальна культура та її локальні варіанти неоліту

В процесі розвитку землеробства вдосконалювалися знаряддя обробки ґрунту - з'являються мотики і сапи з рогів оленя, каменю. Примітивні ножі для трави еволюціонували у розвинуті крем'яні серпи з руків'ям. Широке розповсюдження дістали різноманітні зернотерки і ступки для розтирання і розтовкування зерна та іншого збіжжя. В окремих місцях Старого Світу почала застосовуватися меліорація і навіть іригація полів (Передня Азія).

У племен з розвинутими мисливсько-рибальськими формами господарства також з'являються нові знаряддя і пристосування. На полюванні стали використовувати різні ловушки, капкани, сильця; в морському промислі - вдосконалені гарпуни і сітки, вудки з гачками. Розвиток рибальського промислу дістав за рахунок застосування нових засобів пересування - човнів-довбанок по воді, волокуш по суходолі, у які запрягали собак (по снігу). Для виготовлення човнів обов'язковим було використання шліфованих сокир-тесел. Перехід від присвійних форм господарства (мисливство, землеробство і збиральництво) до відтворюючих - землеробства і тваринництва вимагав часткової, а то і повної осілості (що логічно хоч би у питанні багаторічного використання оброблених під зернові культури земель). Тепер примітивні тимчасові курені кочових племен мезоліту почали замінятися довготривалими напівземлянковими і наземними житлами. У залежності від кліматичних умов і традиційного способу життя одяг населення того часу видозмінювався від набедреної пов'язки у тропічній зоні до закритого хутряного комбінезона в арктичних районах. З'являється примітивне ткацтво із волокон рослинного походження і вовняних ниток. Найпростіший ткацький верстат являв собою два вбитих в землю стояки, через які перекидалась поперечна палиця. На останню підв'язувався ряд ниток основи, які знизу натягувалися підвішеними глиняними тягарцями. Нитки основи перемежувалися поперечною ниткою і таким чином творилася груба дірчаста тканина типу сучасної мішковини. Одним із крупних нововведень в домашньому ужитку в неолітичний час стало виготовлення глиняного посуду, випаленого на відкритому вогні. Майже усі племена в неоліті започаткували кераміку (посуд), тому іноді неоліт називається також віком кераміки. Глиняні горщики і полумиски на перших порах виготовляли простим способом ліплення, потім з'являється так званий джгутиковий спосіб, коли розкачану глиняну “мотузку” товщиною 2-3 см по спіралі накладали одну на другу, здавлювали і загладжували. Випалений глиняний посуд дозволяв розширити асортимент готування різноманітної їжі, зберігати продукти харчування. Усі ці нововведення і вдосконалення вимагали нової організації праці, яка по-старому залишалася простою кооперацією, але її розподіл ставав уже статево віковим. В деяких областях суспільної діяльності застосовувалася подальша спеціалізація та індивідуалізація. Така спеціалізація ще не вимагала особливих знань, не передавалася у спадок і в принципі не вивільняла від інших робіт.

26. Соціальні відносини часів розвинутої родової громади: шлюб та родина, материнська та батьківська сімейна община, владні інститути, Форми власності

Усі ці нововведення і вдосконалення вимагали нової організації праці, яка по-старому залишалася простою кооперацією, але її розподіл ставав уже статево віковим. В деяких областях суспільної діяльності застосовувалася подальша спеціалізація та індивідуалізація. Така спеціалізація ще не вимагала особливих знань, не передавалася у спадок і в принципі не вивільняла від інших робіт.

У високоорганізованому привласницькому суспільстві чоловік займався переважно мисливством і рибною ловлею, жінка - збиральництвом. У ранніх землеробсько-скотарських колективах робота на полі була як чоловічим, так і жіночим заняттям, лише чоловіки виконували тяжчу трудомістку працю, а жінки - більш копітку і ретельну, особливо при зборі врожаю. Усі домашні роботи (доставка води, дров, виховання дітей, приготування їжі) з давніх-давен лягали на плечі жінки. Розподіл праці за віком серед чоловіків полягав у тому, що важча і небезпечніша робота виковувалася молодими, а складніша і відповідальніша - старшим чоловікам.

У зв'язку з осілістю з'являється нове розуміння власності на землю, худобу та на продукти виробництва. Як і раніше, основним власником на землю є рід. Всередині роду земля зазвичай передавалася у володіння найближчим родичам і в користування іншим сородичам, але не могла бути відчуженою. Інші засоби виробництва і предмети користування, створені своєю працею - скот, знаряддя, начиння - були особистою власністю і могли відчуженими від роду - обмінюватися, даруватися тощо.

Відбувається трансформація усієї системи життєзабезпечення. Виникає новий розподіл надлишків продуктів громадського виробництва. З часом проходило зростання чисельності общини та ускладнення системи виробництва у зв'язку з чим виникають складність та ієрархія системи управління.

До кінця ХІХ ст. вважалося, що перший суспільний поділ праці полягає у відокремленні пастуших кочових племен. В. П. Алексєєв і А. І. Першіц вважають, що на стадії первісної общини першим крупним розподілом праці стало виділення племен з виробничим відтворюючим господарством із загальної маси інших племен [Алексеев, Першиц, 1990, с. 226]

Рівномірний розподіл продуктів проходив тепер лине на рівні близьких родичів чи лише сім'ї. Але навіть і такий розподіл витіснявся трудовим, при якому людина, якій вдалося вполювати велику тварину, чи виростити добрий урожай, залишав продукт собі, або ж ділився лише з тими, з ким хотів сам.

Ріст додаткового продукту і заміна зрівняльного розподілу на трудовий розподіл спонукали розвиток нових соціально-економічних форм, серед яких значне місце відводилося так званій престижній економіці.

На стадії неолітичної общини надалі панувала парна сім'я.

27. Виникнення виробничої спеціалізації, розвиток товарного виробництва. Запровадження у виробництво металів

У IV - III тис. до н. е. проходив подальший розвиток землеробства. У різних місцевостях в залежності від кліматичних умов та рельєфу існувало мотичне, вогневе чи навіть орне землеробство. З'являються різні моделі скотарства. Зростає інтенсифікація та спеціалізація виробництва. Ширшого розповсюдження набуває індивідуалізація та персоніфікація праці. Запроваджуються нові форми власності, нові форми розподілу продуктів. У багатьох народів, особливо Африки, Океанії та Австралії у життя і побут увійшла так звана престижна економіка, що було викликано переважно зростанням продуктивності праці і накопичення надлишкового продукту. Повсемістно почалося влаштування багатолюдних бенкетів, свят, обрядів, церемоній.

Широкого запровадження набув дарообмін. Регулярно здійснювалися індивідуальні та групові дарунки, міжродові, міжплемінні та міжсімейні дарунки, що супроводжувалося спеціальними обрядами та віруваннями. При цьому важливе значення мав принцип реципрокальності - взаємності, еквівалентності обміну предметами чи послугами. У примітивних суспільствах почала виникати вертикальна ієрархія і градація соціальних стосунків, найперше по відношенню до існуючої влади, каральних органів. З'являється нова суспільна категорія - “багатство”. На перший план виходить «справний господар», сильний лідер, захисник общини. Таким чином відбувається становлення політичних структур. Етапи виникнення металургії як самостійної галузі виробництва. В окремих місцевостях вперше появляються мідні вироби - прикраси та ритуально-сакральні інструменти. З часом настає поява бронзи та вдосконалення металургійного виробництва (холодне кування, лиття та ін. ). Найдавніші центри появи міді: Західна Азія (8 тис. до н. е. ), Закавказзя (7 тис. до н. е. ), Балкано-Карпатський регіон (6 тис. до н. е. ). У 5- 4- тис. до н. е. на території України, у період праннього етапу трипільської культури зафіксоване перше ливарне виробництво міді в Україні. Як і в питанні походження людини, в питання першого винайдення металів існують гіпотези моноцентризму та поліцентризму. Переважає ідея широкого моноцентризму. Необхідно відзначити величезне історичне значення впровадження у виробництво металів. Завдяки їм відбувся гігантський стрибок розвитку продуктивності праці, що повело за собою все більший об'єм накопичення надлишкового продукту. Останнє спонукало нагромадження багатства в руках невеликої верхівки роду/племені, що відповідно вимагало охорони і вертикального розподілу продуктів. Виникає нова суспільна категорія охоронців-поліцейських-воїнів, що існують за рахунок надлишкового продукту. Усе разом стало передумовою утворення держав і цивілізацій, особливо в географічних районах значного скупчення первісного населення (наприклад, плодючі долини рік). Розвиваються і вдосконалюються домашні промисли, особливо із застосуванням знарядь із металу. Відбувається становлення ремесла як професії. Найбільше значення мали гончарство та металообробка як найдавніші види ремісницької діяльності.

антропологія первісний кроманьйонець австралопітек

28. Соціальна та майнова диференціація. Виникнення приватної власності та суспільних класів

Видозмінюються форми та шляхи зростання надлишкового продукту. Величезну стимулюючу роль мав всебічний обмін різними продуктами та матеріалами. На цій основі відбувається закріплення виникнення приватної власності на засоби виробництва, худобу, особливо приватну власність на землю. З'являються суспільні класи. Добре помітні дві сфери розшарування первісного суспільства: економічна та соціальна. Знову ж таки йде накопичення надлишкового продукту та підвищення статусу окремих членів громади. Виникають нові види залежності та форми експлуатації. Простежуються внутрішні та зовнішні механізми класоутворення. Що таке демократія у деяких племен. Така форма у племенах пігмеїв, у яких відсутня всяка влада, що вища над сім'єю. Кожна група пігмеїв складається з більшої чи меншої кількості сімей, що споріднені поміж собою. Вони живуть разом, господарюють разом тільки з власної вигоди і кожен заінтересований жити в громаді. Однак відсутність влади не означає панування анархії. При необхідності, при найважливіших подіях для вирішення важливих питань скликається рада усіх дорослих чоловіків. Конфлікти всередині групи регулюються морально-етичними неписаними нормами. Буває, що під час полювання чи інших важливих спільних дій, один з чоловіків бере на себе обов'язки керівника, переважно найдосвідченіший представник. Після завершення полювання ця влада втрачається. Така форма абсолютної демократії трапляється дуже рідко. Переважно існує особа вождя або рада старійшини. Влада старців (старійшини) буває дуже деспотична, але й справедлива хоч би тим, що до неї з часом може потрапити кожен нормальний чоловік з цього клану, якщо, правда, доживе до відповідного віку і набереться достатнього досвіду. Отже, ми можемо говорити тут й про деяку олігархію В найбільшого числа первісних громад влада зосереджена в руках “вождя” або ж вона асоціюється із постаттю “вождя”. У різних племен і соціальних груп існує різне розуміння “вождя”, існують різні його функції і різновид влади, якою він був поділений. У деяких групах кочівників-пастухів то є тільки “патріарх” або ж керівник, начальник роду, який часто був трактований як “перший посеред рівних собі”. Влада його була обмежена дорослими членами цього роду і залежала від особистого авторитету вождя. Треба врахувати, що ніщо не є так важливим для традиційних примітивних суспільств як спільність думки і консерватизм їх членів. Порядок і цивілізація можуть бути утримані лише при точному дотримано усіх традицій, звичаїв і віри (знань), освячених життям попередніх поколінь. Які-небудь відхилення від традицій ослаблюють групу і становлять небезпеку для її культурного доробку, загрожують самому існуванню групи, оскільки на тому давньому етапі людство перепробувало увесь свій життєвий досвід через традицію (невміння зберігати досвід, знання тощо в іншій формі). Знання первісної людини, структура, тло суспільне, звичаї і вірування становлять безцінний досвід попередніх людей, який потрібно зберегти за всяку ціну. З усіх інших рис первісного суспільства дотримування і вірність традиціям предків є найважливішим елементом існування самого суспільства. Вожді часто репрезентують не тільки владу звичайну, але й певні сакральні сили - духи предків, чи самі є нащадками богів. Таким донедавна вважався імператор Японії, наприклад, або ж вождь деяких полінезійських племен. Ломка таких “святих німбів” навколо вождів у стародавніх суспільствах вела до розриву усіх святинь та авторитетів, до зневіри в свій рід і в себе, що доводило до знищення чи завоювання цілих земель. Згадувані системи суспільних відносин виглядають досить простими, але на практиці вони, однак, були дуже складно побудовані, включали різні риси давніх господарчих та духовних традицій. Так, у масаїв ціла чоловіча популяція була поділена на вікові класи, до яких належали усі чоловіки, що народилися в тих самих роках. У таурегів існують демократичні зв'язки вільних людей, з якими мусить миритися і вождь, але існують і форми рабства деяких верств населення. Існують племена, у яких ще збереглися інші форми, різний статус різних верств населення