Візантійський Херсон у другій половині Х - першій половині XI століть: проблема руйнування міста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

УДК 94:093(477) ”09/10”+902

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Візантійський Херсон у другій половині Х - першій половині XI століть: проблема руйнування міста

07.00.02 - всесвітня історія

Хапаєв Вадим Вадимович

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та міжнародних відносин Чорноморської філії Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. візантійський історіографія археологія

Науковий керівник: кандидат історичних наук Миц Віктор Леонідович, Національна академія наук України, Кримський філіал Інституту археології, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Петрова Елеонора Борисівна, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, кафедра історії стародавнього світу та середніх віків, професор

доктор історичних наук, професор Ковальова Ірина Федорівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, кафедра історіографії, джерелознавства та архівознавства, професор

Захист відбудеться 16 червня 2010 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровськом національному університеті імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 5 травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що рубіж першого й другого тисячоліть нашої ери в історії Херсона, як і Причорноморського регіону в цілому, виявився переломним. Візантійська імперія, досягнувши піку своєї могутності на початку XI ст., вже у середині цього століття вступає у стадію системної кризи і починає втрачати позиції у Причорномор'ї, особливо - військові.

Одночасно з ослабленням Візантії, у регіоні Чорного моря зростає вплив Давньоруської держави. Торгівельна і політична взаємодія, а також військове протистояння Візантії та Русі зосередилися у двох містах: столиці імперії Константинополі та у Херсоні, головному форпості візантійців у Північному Причорномор'ї. Проблема русько-візантійського протистояння у Криму, його причин, ходу й підсумків, викликала і викликає підвищену зацікавленість у вітчизняній історіографії. З огляду на те, що принаймні з XVIII ст. ця тема серйозно політизувалася, її розгляд найчастіше проводився не з науково-конструктивних, а з «патріотичних» позицій.

Вітчизняні історики прагнули довести, що Крим з IX ст. виявився якщо не під владою, то під серйозним впливом Київської Русі, і тут оселилася досить численна слов'янська діаспора. Припускалося, що кримські піддані Візантії перебували в опозиції до центральної влади й охоче йшли на контакти, у тому числі й політичні, з київськими князями. Стверджувалося, що давньоруські дружини неодноразово здійснювали походи на Крим, які часто мали руйнівні наслідки.

Додатковим аргументом на користь цієї точки зору вважалися сліди масових руйнувань і пожеж на Херсонеському городищі, які датуються за керамічними та монетними матеріалами рубежем X і XI ст. Припускалося, що всі ці руйнування є наслідками походу князя Володимира Святославича на Корсунь у 988-989 рр. В останні десятиліття висловлювалися й інші версії: руйнування могли бути викликані зіткненнями з військами хазарського полководця Песаха (20-40-і рр. Х ст.) або каральною експедицією візантійських полководців Монга і Сфенга в 1016 р. проти повсталого стратига Херсона Георгія Цули. Нарешті, у 80-их роках ХХ ст. було висунуто гіпотезу про те, що причиною всіх цих руйнувань міг стати землетрус великої сили. Дотепер дослідження вищевказаної проблематики не носило комплексного характеру, із залученням усього обсягу археологічних даних і ретельного зіставлення їх зі свідченнями письмових джерел. На початку нинішнього сторіччя наявна джерельна база дозволяє провести таке дослідження та встановити подію, що викликала масові й, можливо, одночасні руйнування, які були виявлені на території Херсонеса. З'ясування причин руйнувань, а також їхніх наслідків, дозволяє більш коректно інтерпретувати характер взаємин між основними політичними силами, що діяли у Причорномор'ї на рубежі I та II тисячоліть й, відповідно, уточнити уявлення про хід історичного процесу в регіоні Чорного моря у цей період.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії та міжнародних відносин Чорноморської філії Московського державного університету імені М.В. Ломоносова в рамках планової теми «Херсонес Таврійський. Місто і хора» (Реєстр. № ФЛ-12/11462).

Мета дисертації: виявити чинники, які привели до руйнування візантійського Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст., визначити його дату, масштаби і наслідки.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- вивчити вітчизняну і зарубіжну історіографію з історії візантійського Херсона другої половини X - першої половини XI ст. і пов'язаних з цим містом взаємовідносин Візантії і Русі;

- виявити і класифікувати письмові джерела, що містять пряму або непряму інформацію про візантійський Херсон зазначеного періоду;

- проаналізувати дані археології про час і характер руйнувань на херсонеському городищі, що датуються другою половиною Х - першою половиною XI ст.;

- зіставити дані різних видів джерел;

- на підставі отриманої інформації датувати руйнування Херсона у можливо вужчих часових рамках;

- встановити масштаби, характер і причину руйнування візантійського Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст.;

- визначити історичні наслідки руйнування міста.

Об'єкт дослідження - історія візантійського Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст.

Предмет дослідження - датування, масштаби, характер, причини і наслідки руйнування візантійського Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину Х - першу половину XI ст., як найбільш вірогідний час руйнування візантійського Херсона, період гострого військового протистояння Візантії, Русі і кочівників, піку економічного піднесення і політичного впливу феми Херсон, Корсунського походу князя Володимира і Хрещення Русі, відправною точкою якого стали події, покладені в основу так званої «Корсунської легенди».

Історико-географічні межі включають в себе візантійське місто Херсон. У зазначений період Херсон був військово-політичним форпостом імперії Ромеїв у Північному Причорномор'ї, адміністративним центром однойменної феми, яка, під іменем «Корсунської країни», фігурує в договорах між візантійськими імператорами і київськими князями. Місто Херсон найчастіше згадується у письмових джерелах Х - першої половини XI ст. у контексті взаємовідносин Візантії, Русі і кочівників. Це означає, що саме тут можна виявити найбільш виразні сліди торгівельно-економічних відносин і військових конфліктів, що відносяться до даної епохи.

Методологія дослідження передбачає поєднання загальнонаукових, загальноісторичних і спеціальних історичних методів та визначається основоположними принципами історичної науки: історизму, системності і об'єктивності. Нарівні із загальнонауковими методами спостереження, вимірювання, опису, порівняння, узагальнення, аналогії, екстраполяції, аналізу, синтезу, індукції і дедукції, були використані загальноісторичні методи дослідження: евристичний, хронологічний, проблемно-хронологічний, синхронний, ретроспективний, порівняльно-історичний, історико-генетичний, а також історико-типологічний. Крім того, завдання дослідження визначили необхідність використання міждисциплінарного підходу, пов'язаного з використанням методів спеціальних історичних дисциплін: археології, історичної картографії, історичної сейсмології, історичної хронології, генеалогії, нумізматики, сфрагістики.

Джерельна база охоплює матеріали візантійської епіграфіки і сфрагістики X-XI ст., нарративні пам'ятники, створені в X-XVII ст. на грецькій, давньоруській, старослов'янській, арабській, івриті, вірменській мовах та опубліковані у XIX-XXI ст.; археологічні джерела (керамічні і монетні комплекси, будівельні залишки); дані природничих наук (геології і сейсмології).

Наукова новизна роботи. Вперше на основі аналізу різних груп писемних джерел перевірені всі існуючі гіпотези про військово-політичні причини руйнування візантійського Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст. Проведено комплексне вивчення археологічних даних про руйнування міста. При цьому спростовано традиційне уявлення про закриті монетні комплекси рубежу X-XI ст., що виявлені у Херсонесі, як про «приховані клади». Показано, що всі вони є комплексами швидкого накопичення і не збиралися з метою зберігання як скарби. Виявлені характерні відмінності між речовими комплексами різного часу (в межах хронологічних і територіальних рамок дослідження) по складу керамічного і монетного матеріалу. Запропоновано пояснення причин зміни технології житлового будівництва в Херсоні після катастрофи другої половини X - першої половини XI ст., а також причинно-наслідкових зв'язків між долею ранньохристиянських храмів Херсона і характером ґрунтів, на яких вони побудовані. Отримало подальший розвиток вивчення вірша візантійського поета Х ст. Іоанна Геометра «На апостасію» як джерела для датування подій візантійської історії 80-х рр. Х ст. і (побічно) Корсунського походу князя Володимира. За допомогою комп'ютерної програми «Star Calc» визначені час і параметри згаданих у вірші місячного і сонячного затемнень, що визначають хронологію і послідовність подій, викладених у джерелі. Скоректована доказова база гіпотези А.І. Романчук про землетрус як причину руйнування Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст. За результатами проведених досліджень уточнена запропонована в історіографії реконструкція ходу історичних подій у Херсоні і його окрузі у вищезгаданий період.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали й висновки дисертації можуть бути використані в узагальнюючих роботах з історії Херсонесу, Криму, Візантії та Київської Русі, у створенні нових музейних експозицій, підготовці тематичних екскурсій, вузівських та шкільних підручників. Їх застосовано при читанні автором спеціального курсу лекцій «Історія та культура середньовічного Херсона» у Чорноморській філії Московського державного університету імені М.В. Ломоносова. Отримані результати можуть бути використані для уточнення часу та причини руйнувань, що виявлені на інших пам'ятниках Південного й Південно-Західного Криму.

Особистий внесок дослідника полягає в тому, що автором обґрунтоване досить вузьке датування руйнування Херсонесу в межах чверті сторіччя (988-1015 рр.). Спростовано раніше запропоновані пізні датування цієї події (від другої чверті XI до межі XI-XII ст.). Представлені додаткові підтвердження сейсмічних причин руйнування міста. Виявлена послідовність відновлення Херсона після катастрофи. Спростовано історіографічний міф про руйнівний вплив на Крим землетрусу 1341 р.

Апробація результатів дисертації. Обговорення результатів роботи проходило на засіданнях кафедри історії та міжнародних відносин Чорноморської філії Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, відділу середньовічної археології Кримського філіалу інституту археології НАН України. Положення та висновки дисертації апробовані на міжнародних та регіональних конференціях: «Ломоносовські читання» 2004, 2006-2009 рр. (Севастополь); «Лазаревські читання» 2005-2009 рр. (Севастополь); «Причорномор'я, Крим, Русь в історії та культурі» (Судак, 2006 р.); «Північне Причорномор'я: до початків слов'янської культури» (Алупка-Севастополь, 2008 р.), «Севастопольські Кирило-Мефодіївські читання» (2009 р.).

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (з поділом на дев'ять підрозділів), висновків, списку умовних скорочень, списку використаних джерел і літератури (363 найменування), і додатків, оформлених в окрему книгу: 125 малюнків, фотографій і карт, 19 таблиць та 9 текстових матеріалів. Повний обсяг рукопису становить 409 сторінок, з них 195 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність наукової розробки проблеми, вказано на її зв'язок з науковими програмами. У відповідності з темою дисертації сформульована мета і завдання, окреслено об'єкт, предмет, хронологічні та територіальні рамки роботи, методи та джерельну базу дослідження, визначена наукова новизна, наведено інформацію про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» представлені історіографічні концепції історії та археології Херсона другої половини Х - першої половини XI ст., а також русько-візантійських відносин у зв'язку з Корсунським походом київського князя Володимира. Проаналізовані й класифіковані писемні та археологічні джерела, використані у роботі.

У підрозділі 1.1. «Історіографія історії «Корсунського походу» князя Володимира та його наслідків для візантійського Херсона» вивчено еволюцію поглядів вітчизняних і закордонних істориків на причини, хронологію і наслідки Корсунського походу. Інтерес східнослов'янських вчених до Херсонеса у зв'язку з подіями так званої «Корсунської легенди» про хрещення в цьому місті князя Володимира, був неослабним ще з часів середньовіччя. Більша частина зведень давньоруських літописів містить текст сказання про похід князя Володимира на Корсунь і події після його захоплення. Протягом тривалого часу історичність цього сюжету не піддавалась сумніву. У роботах класиків російської історичної науки «Корсунська легенда» викладається за текстом «Повісті временних літ», якій автори повністю довіряють.Татищев В. Н. История Российская / Василий Татищев. - М., 2003. - (в 3-х томах ; т. 2). - С. 51-54, 620-621, прим. 182 ; Карамзин Н. М. История государства Российского / Карамзин Н. М. - М., 2005. - С. 76-77 ; Соловьев С. М. Об истории древней России / С. М. Соловьев. - М., 1993. - С. 42-43.

Вірогідність літописного переказу про хрещення князя Володимира у Корсуні вперше поставив під сумнів М.І. Костомаров. Він вважав, що оповідь про похід Володимира під Корсунь є чисто фольклорним, «пісенним» вимислом.Костомаров Н. И. Предания первоначальной русской летописи в соображениях с русскими народными преданиями в песнях, сказках и обычаях. // Костомаров Н. И.  Раскол: Исторические монографии и исследования / Костомаров Н. И. - М., 1994. - С. 100-101.

Вірогідність «Корсунської легенди» також заперечував церковний історик Є.Є. Голубінський, який вважав її занадто «приземленою» й «світською». Справжнім джерелом відомостей про хрещення князя, Є.Є. Голубінський вважав «Пам'ять і похвалу князеві руському Володимиру …», агіографічний твір, що можливо відноситься до XI ст., у якому хрещення князя не пов'язується з Корсунським походом. На думку історика, Володимир здійснив похід на Херсон, вже після хрещення, щоби доставити звідти на Русь священиків, християнські реліквії та церковне оздоблення. Голубинский Е. История русской церкви / Евгений Евстигнеевич Голубинский. - М., 1901. - Т.1. - Ч 1. - С. 105-121. Філолог О.О. Шахматов, приєднуючись до думки М.І. Костомарова, не вірив у вірогідність викладених в «Легенді» подій. Дослідник вважав її пізнім та «штучним твором, побудованим не на фактичному, а на чисто літературному матеріалі». Шахматов А. А. Корсунская легенда о крещении князя Владимира / А. А. Шахматов. - СПб., 1906. - (Сборник в честь В.И. Ламанского. отд. отт.). - С. 5-6.

Прикладом зваженого підходу до джерелознавчої сторони дослідження О.О. Шахматова можна вважати позиції С.П. Шестакова й О.Л. Бертье-Делагарда, які здійснили її докладний аналіз. Шестаков С. П. Очерки по истории Херсонеса в VI-X веках по Р. Хр. / С. П. Шестаков - М., 1908. - (Памятники христианского Херсонеса, вып. III). - С. 127-137 ; Бертье-Делагард А. Л. Как Владимир осаждал Корсунь / А. Л. Бертье-Делагард // Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук. - 1909. - Т. 14. - Кн. 1. - С. 242. Наявність історичної основи «легенди» відстоював також Б.Д. Греков; аналогічної точки зору дотримувався згодом М.Ю. Брайчевський. Греков Б. Д. "Повесть временных лет" о походе Владимира на Корсунь / Проф. Б. Д. Греков // Известия Таврического общества истории, археологии и этнографии. - 1929. - Т. 3 (60). - С. 107 ; Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси / М. Ю. Брайчевский. - К., 1989. - С. 177-178.

Таким чином, на початку ХХ ст. в історіографії сформувалися дві протилежні точки зору: про вірогідність «Корсунської легенди», або про її вигаданий характер. Залежно від цього, вчені по-різному реконструювали час, обставини та мету походу князя Володимира на Херсон. Особливо багато суперечливих версій висловлено про час цієї події. В.Р. Розен вважав, що Херсон був узятий між 7 квітня та 27 липня 989 р. Дослідник дійшов цього висновку, спираючись на інформацію «Історії» Лева Діакона та твір Ях'ї Антіохійського, витримки з якого він переклав та опублікував. Розен В. Р. Император Василий Болгаробойца. Извлечения из летописи Яхъи Антиохийского / [Изд., пер. и объяснил бар. В.Р. Розен]. - СПб., 1883. - С. 217.

О.І. Соболевський припустив, що Володимир захопив Херсон у 988 р., а в 989 р., можливо, здійснив на нього ще один похід. В.З. Завітневич вважав, що Херсон був здобутий Володимиром на початку зими 989 р. Є.Є. Голубінський, доводив, що Володимир захопив Херсон на початку 989 р., а охрестився в 987 р. в іншому місці. В.Г. Васильєвський припускав, що якщо хрещення Володимира відбулося в 988 р., тоді взяття Херсона здійснилось набагато пізніше а, отже, не перебувало у зв'язку з хрещенням київського князя. Соболевский А. В каком году крестился св. Владимир? / А. Соболевский // Журнал министерства народного просвещения. - 1888. - № 6. - С. 299-301 ; Завитневич В. О. О месте и времени крещения св. Владимира и о годе крещения киевлян / В. О. Завитневич // Труды Киевской духовной академии. - К., 1888. - № 1. - С. 148 ; Голубинский Е.Е. Указ. соч. - С. 130 ; Васильевский В. Г. К истории 976-986 годов (Из Ал-Мекина и Иоанна Геометра) // В. Г. Васильевский. Труды / В. Г. Васильевский. - СПб., 1909. - Т. 2. - Ч.1. - С. 101.

Вченим, які скептично ставилися до даних «Корсунської легенди», опонував О.Л. Бертье-Делагард. На його думку, війська Володимира направилися до Херсона від низовин Дніпра не раніше кінця липня або початку серпня 987 р. Облога міста тривала дев'ять місяців і закінчилася близько кінця квітня 988 р. Бертье-Делагард А. Л. Указ. соч. - С. 294. Однак аргументи О.Л. Бертье-Делагарда не були прийняті науковим співтовариством у дореволюційний період, а згодом про них забули. Тому, вчені революційної доби продовжували реконструювати хронологію подій за версією, яка була запропонована В.Р. Розеном, або відповідно до концепції Є.Є. Голубінського. Зокрема, М.С. Грушевський, Г.В. Вернадський та Ф.І._Успенський датували «корсунське взяття» 989 р. Вернадский Г. В.   Киевская Русь / Георгий Владимирович Вернадский ; [пер. с англ.]. - Тверь ; М., 1996. - С. 74 ; Успенский Ф. И. История Византийской империи : в 5 т. / Ф. И. Успенский. - М., 2005. - . -

Т. 3 : Период Македонской династии (867-1057). - 2005. - С. 627 ;

Грушевський М. С. Історія України-Руси / Михайло Грушевський : [в 11 т., 12 кн.]. - К., 1991. - . -

Т. 1 : До початку xi в. - 1991. - С. 501. У 20-і рр. ХХ ст. запропоновано ще пізнішу дату взяття Херсона Володимиром. На думку Є.Ф. Шмурло, місто було захоплено військами київського князя влітку 990 р. Автор фундаментальних досліджень середини ХХ ст. з історії середньовічного Херсона А.Л. Якобсон вважав, що облога міста військом князя Володимира розпочалася влітку 989 р. Херсон здався після шести- або дев'ятимісячної облоги, тобто, ймовірно, на початку 990 р. Шмурло Е. Ф. Когда и где крестился Владимир Святой? / Е. Ф. Шмурло // Записки Русского исторического общества в Праге. - Прага, 1927. - Т. I. - С. 144 ; Якобсон А. Л. Средневековый Херсонес / А. Л. Якобсон // Материалы по истории и археологии СССР. - 1950. - №. 17. - С. 12 ; Якобсон А. л. Раннесредневековый Херсонес / А. Л. Якобсон // Материалы по истории и археологии СССР. - 1959. - №. 63. - С. 64.

Наприкінці ХХ ст. дискутувалися й інші варіанти реконструкції подій, пов'язаних з Корсунським походом. Польський історик А. Поппе висунув гіпотезу про те, що князь Володимир обложив Херсон як союзник Василя II, тому що місто встало на бік заколотника Варди Фоки, який повстав проти Македонської династії. Місто здалося київському князеві між 7 квітня і 27 липня 989 р. Дана акція була допомогою Володимира імператорам. Поппэ А. Политический фон крещения Руси (русско-византийские отношения в 986-989 годах) / Андрей Поппэ // Как была крещена Русь. - М., 1988. - С. 252, 254.

Ця гіпотеза знайшла підтримку в основному в закордонній історіографії. У цей час її підтримують Г. Подскальський, Л. Мюллер і В. Водов. Podskalsky G. Christentum und theologische Literatur in der Kiever Rus (988-1237) / Gerhard Podskalsky. - Mьnchen, 1982. - S. 18 ; Mьller I. Die Taufe Russlands : Die Frьhgeschichte des russischen Christentums bis zum Jahre 988 (Quellen und Studien zur russischen Geistesgeschichte) / Ludolf Mьller. - Mьnchen, 1987. - S. 109-111 ; Vodoff V. Naissance de la Chrйtientй Russe : La conversion du prince Vladimir de Kiev (988) et ses consйquences (Xle-XIIIe siиcles) / Vladimir Vodoff. - Paris, 1988. - P. 80. Серед вітчизняних дослідників ця точка зору найменш популярна. З А. Поппе та його європейськими колегами частково солідарна Н.М. Богданова. Вона погоджується з тим, що акція Володимира була дружньою щодо Македонської династії, тому що Херсон «знову» відділився від імперії, виявивши свій «місницький сепаратизм». Однак, «Корсунське взяття» дослідниця датує часом «до початку 989 р.». Богданова Н. М. О времени взятия Херсона князем Владимиром / Н. М. Богданова // Византийский временник. - 1986. - Т. 47. - С. 46.

Прихильником літописної хронології та логіки подій був український історик М.Ю. Брайчевський. На його думку, облога Херсона розпочалася восени 987 р., тривала 6 місяців й закінчилася у березні-квітні 988 р. Брайчевский М. Ю. Указ. соч. - С. 187. Російські вчені А.Л. Пономарьов та Н.І. Серіков спробували обґрунтувати правильність літописного датування за допомогою астрономічних даних. Вони виявили свідчення про «вогненні стовпи», що згадані Левом Діаконом, у китайських хроніках. На їхню думку, захоплення Херсона Володимиром відбулося до 16 грудня 988 р. Пономарев А. Л. 989 (6496) год - год Крещения Руси (филологический анализ текстов, астрология и астрономия) / Пономарев А. Л., Сериков Н. И. // Причерноморье в средние века. - М., 1995. - Вып. 2. - С. 156-185. Хронології, запропонованої Є.Ф. Шмурло, дотримувався О.М. Рапов; її прихильником є британський вчений Д.Д. Оболенський. Рапов О. М. Русская церковь в IX-первой половине XII века. Приня-тие христианства / Рапов Олег Михайлович. - М., 1988. - С. 238 ; Оболенский Д. Д. Херсон и Крещение Руси: против пересмотра традиционной точки зрения / Д. Д. Оболенский // Византийский временник. - 1994. - Т. 55. - С. 58.

Ідея про «сепаратизм» та антивізантійські настрої, що панували в Херсоні та його окрузі, не є новою. Вона висловлювалася ще в XIX ст., і надалі знайшла дуже багато прихильників (особливо в радянський період). Ламбин Н. П. О Тмутараканской Руси. Отрывок из сочинения: «Опыт восстановления и объяснения Несторовой летописи» / Н. П. Ламбин // Журнал министерства народного просвещения. - 1874. - Ч. 171, [отд. 2]. - С. 91 ; Шестаков С. П. Указ. соч. - С. 77-78 ; Вернадский Г. В. Указ. соч. - С. 74 ; Греков Б. Д. Указ. соч. - С. 103-104, 112 ; Суров Е. Г. Херсонес Таврический / Е. Г. Суров. - Свердловск, 1961. - С. 63 ; Прошин Г. Г. Второе крещение / Геннадий Прошин // Как была крещена Русь. - М., 1988. - С. 77 ; Зубарь В. М. Херсонес Таврический и распространение христианства на Руси / В. М. Зубарь, Ю. В. Павленко. - К., 1988. - С. 177-180. У дореволюційній, радянській і закордонній (в основному емігрантській) історіографії теза про політичне зближення Херсона та Русі піддавалася також й аргументованій критиці. Грушевський М. С. Указ. соч. - С. 498 ; Успенский Ф. И. Указ. соч. - С. 627 ; Якобсон А. Л. Раннесредневековый Херсонес. - С. 49-66 ; Брайчевский М. Ю. Указ. соч. - С. 187 ; Оболенский Д. Д. Указ. соч. - С. 59-60.

Зроблено висновок, що в історіографії, починаючи з другої половини XIX ст., дискутується наступна група питань. (1). Коли Херсон був захоплений князем Володимиром? (2). Чи була ця акція дружньою по відношенню до центральної візантійської влади або ворожою? (3). Як складалися відносини між Херсоном і Руссю, а також між херсонітами та центральною владою Візантії у другій половині Х - початку XI століть? (4). Чи дійсно Володимир прийняв у Херсоні хрещення, і чи була ця акція публічною?

У підрозділі 1.2. «Історіографічне трактування слідів руйнування візантійського Херсона X-XI ст.» розглянуто хід наукової дискусії про наслідки Корсунського походу для Херсонесу. Початок їй було покладено А.Л. Якобсоном, який, на підставі отриманих в 30-50-і рр. ХХ ст. Г.Д. Бєловим археологічних даних, припустив, що «Корсунське взяття» обернулося для міста масштабною катастрофою. Як доказ цього припущення А.Л. Якобсон використав інформацію Тверського літопису XVI ст. про «розорення» Корсуня русичами. Якобсон А. Л. Средневековый Херсонес. - С. 14, прим. 2. Якобсон А. Л. Раннесредневековый Херсонес. - С. 65.

Г.Д. Бєлов, першим з дослідників Херсонесу, виявив при розкопках пласт масових руйнувань і пожежі, який він датував Х ст. Однак, до історичної інтерпретації даних археології, запропонованої А.Л. Якобсоном, Г.Д. Бєлов ставився з великою обережністю і питання про причини руйнування міста в рукописах та публікаціях намагався не торкатися. Белов Г. Д. Отчет о раскопках в Херсонесе за 1935-36 г.г. / Г. Д. Белов. - Симферополь, 1938. - С. 286 ; Белов Г. Д. Раскопки в северной части Херсонеса в 1931-1933 гг. / Г. Д. Белов // Материалы по истории и археологии СССР. - 1941. - № 4. - С. 206-208, 224-240.Белов Г. д. Северный прибрежный район Херсонеса (по новейшим раскопкам) / Г. Д. Белов // Материалы по истории и археологии СССР. - 1953. - № 34. - C.11; Белов Г. Д. Квартал XVIII (раскопки 1941, 1947 и 1948 гг.) / Г. Д. Белов, С. Ф. Стржелецкий, А. Л. Якобсон // Материалы по истории и археологии СССР. - 1953 (2). - № 34. - С. 202-219 ; Белов Г. Д. Кварталы XV и XVII (раскопки 1937 г.) / Г. Д. Белов, С. Ф. Стржелецкий // Материалы по истории и археологии СССР. - 1953. - №34. - С. 90 ; Белов Г. д. Квартал XVII. Раскопки 1940 года / Г. д. Белов, А. Л. Якобсон // Материалы по истории и археологии СССР. - 1953. - № 34. - С. 156.

Гіпотеза А.Л. Якобсона була підтримана нумізматами В.А. Анохіним та І.В. Соколовою, які вивчали закриті монетні комплекси з пласту руйнування, що вперше був виявлений Г.Д. Бєловим. Гилевич А. М. Новый клад херсоно-византийских монет / А. М. Гилевич // Византийский временник. - 1964. - Т. 24. - С. 148-158. Ці дослідники, слідом за А.М. Гілевич, Анохин В. А. Монетное дело Херсонеса (IV в. до н.э. - XII в.н.э.). / В. А. Анохин. - К., - 1977. - С. 128 ; Соколова И. В. Монеты и печати византийского Херсона / И. В. Соколова. - Л., 1983. - С. 52. припускали, що такі комплекси є в Херсонесі «численними» й являють собою скарби, що були закладені мешканцями міста у період його облоги військом князя Володимира. У цей час точки зору А.Л. Якобсона про причини та час руйнування Херсона дотримуються І.А. Завадська та О.І. Айбабін. Завадская И. А. Хронология памятников раннесредневековой христианской архитектуры Херсонеса (по данным археологии) / И. А. Завадская // Материалы по истории, археологии и этнографии Таврии. - 2000. - Вып. II. - С. 87 ; Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья: IV-XIII века / [отв. ред. Т. И. Макарова, С. А. Плетнева] - М. : Наука. - 2003. - С. 84.

Наприкінці ХХ - початку XXI ст. було висловлено гіпотези про інші військові причини виникнення в Херсонесі пласту руйнування і пожежі Х-XI ст. Н.М. Богданова припустила, що це могло статися внаслідок нападу печенігів, Богданова Н. М. Херсон в X-XV вв. Проблемы истории византийского города / Н. М. Богданова // Причерноморье в средние века [Под ред. С.П. Карпова]. - М., 1991. - Вып. 1. - С. 88. О.К. Шапошніков як можливу причину катастрофи назвав похід проти візантійців хазарського полководця Песаха в 40-і рр. Х ст. Шапошников А. К. Феодоро в письменных источниках / А. К. Шапошников // Фадеева Т. М. Княжество Феодоро и его князья. Крымско-готский сборник / Т. М. Фадеева, А. К. Шапошников. - Симферополь, 2005. - С. 222-223.

А.І. Романчук в 1989 р. висунула, а надалі розвинула й конкретизувала гіпотезу про природну катастрофу (землетрус) як причину руйнування Херсона та запропонувала значно пізнішу дату цієї події - друга половина XI або навіть початок XII ст. Романчук А. И. «Слои разрушения Х в.» в Херсонесе: К вопросу о последствиях Корсунского похода Владимира / А. И. Романчук // Византийский временник. - 1989. - Т. 50. - С. 182-188 ; Романчук А. И. Очерки истории и археологии византийского Херсона / А. И. Романчук. - Екатеринбург, 2000. - С. 135-185 ; Романчук А. И. Исследования Херсонеса-Херсона: Раскопки. Гипотезы. Проблемы: в 2 ч. / А. И. Романчук - Екатеринбург, 2007- . -

Ч. 2: Византийский город. - 2007. - С. 211, 495. Для доказу цієї тези дослідниця опиралася на гіпотезу геолога Л.В. Фірсова про повторюваність руйнівних землетрусів у Криму 1 раз в 150 років, яка ґрунтується не на інформації письмових джерел або даних геології, а на недостовірних історіографічних міфах. Фирсов Л. В. Этюды радиоуглеродной хронологии Херсонеса Таврического / Л. В. Фирсов. - Новосибирск, 1976. - С. 160-161. Гіпотеза А.І. Романчук про причину руйнування міста була підтримана більшістю дослідників, але запропоновано інше датування цієї події: друга чверть XI ст. (С.Б. Сорочан), або початок XI ст. (А.Б. Бернацки, О.Ю. Кльоніна). Сорочан С. Б. Византийский Херсон (вторая половина VI - первая половина Х вв.). Очерки истории и культуры [Отв. ред. Г. Ю. Ивакин] / С. Б. Сорочан. - Харьков, 2005. - С. 751 ; Бернацки А. Б. Сакральная архитектура византийского Херсона (по результатам раскопок и аэроснимков) / А. Б. Бернацки, Е. Ю. Клёнина // Херсонесский сборник. - 2007. - Вып. XV. - С. 43. Незважаючи на те, що гіпотеза А.І. Романчук спиралася на помилкові дані Л.В. Фірсова, вона знаходить численні підтвердження не тільки на херсонеському городищі, але й на інших археологічних пам'ятниках Південно-Західного Криму: Мангупі, Гурзуфі й, можливо, Партеніті. Сліди руйнувань, що виявлені на цих пам'ятниках, датуються Х або рубежем X-XI ст.

Супротивником версії про руйнування Херсона в X або XI ст. є С.О. Бєляєв. Він стверджує, що місто не піддавалося руйнуванням аж до XIV ст. Зведення у XI-XIII ст. нових міських садиб і храмів на місці тих, що існували раніше, дослідник пояснює «переплануванням і реконструкцією» кварталів. Беляев С. А. Поход князя Владимира на Корсунь (Его последствия для Херсонеса) / С. А. Беляев // Византийский временник. - 1990. - Т. 51. - С.160.

Зроблено висновок, що жодна із запропонованих в історіографії гіпотез про долю Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст. не може вважатися доведеною. Вимагають перевірки дані про руйнування міста, а також всі версії, висловлені про причини катастрофи, як антропогенні, так і природні. Щоб довести, або спростувати вищевказані гіпотези, необхідно, у першу чергу, вивчити сліди руйнування, що були виявлені Г.Д. Бєловим та іншими дослідниками, у пошуках відповіді на два головних запитання: про час та причину їхнього виникнення.

У підрозділі 1.3. «Писемні джерела з історії візантійського Херсона та їх класифікація» вивчено комплекс писемних джерел з історії Херсона та пов'язаних із цим містом проблем міжнародних відносин другої половини Х - середини XI ст. Вони розподіляються на групи по ряду ознак. До внутрішніх слід віднести епіграфічні пам'ятники вищезазначеного періоду, виявлені на херсонеському городищі та його околицях; молівдовули чиновників феми Херсон, а також твори візантійських авторів Х-ХІІ ст., у яких міститься інформація, що має відношення до Херсона. Іноземні джерела представлені хроніками й історичними творами, створеними в Х-ХVІІ ст. на старослов'янській, давньоруській, арабській, вірменській, латинській і давньоєврейській мовах, в яких міститься інформація про візантійський Херсон, або про військово-політичні події у Причорномор'ї, що вплинули на ситуацію в місті. До документальних джерел можна віднести лише епіграфічні пам'ятники і (умовно) приведені в давньоруських літописних зведеннях тексти міжнародних договорів Візантії і Русі 945 і 971 рр., в яких згадується Корсунська країна (тобто, ймовірно, фема Херсон). Серед нарративних пам'ятників до першоджерел можна віднести матеріали єврейсько-хазарського листування, трактати Костянтина Багрянородного (у частині, що стосується сучасної авторові інформації), а також праці Лева Діакона, Іоанна Геометра, Яхї Антиохійського, Асохїка, створені на підставі особистих вражень авторів, або доступних ним документів і свідоцтв очевидців. Решта праць створено пізніше подій, які вивчаються, з використанням джерел інформації, що не дійшли до наших днів. Їх можна розділити на літописні (хронікальні) пам'ятники (давньоруські літописи; праці візантійських авторів Іоанна Зонари, Михайла Пселла, Іоанна Скиліци і Георгія Кедріна; твори арабських хроністів Абу Шуджі, ал Мекіна й ібн ал Асіра, а також агіографічні твори: три варіанти Житія св. Стефана Сурожського (грецький, вірменський і старослов'янський), різні версії давньоруського Житія св. рівноапостольного великого князя Володимира, повість про Миколу Заразського.

На підставі вивчення писемних джерел зроблено висновки про недостовірність двох з них: «Записки готського топарха» (вона є підробкою) та повідомлення про руйнівний землетрус і цунамі в Криму в 1341 р., яке було приписано авторові XI ст. Георгієві Кедрину М.М. Мурзакевичем. Ця інформація є історіографічним міфом, що сформувався внаслідок перекрученого переказу даних «Римської історії» Ничипора Григори про дві різночасні події 1341 р. у Константинополі - землетрус та ураган, який викликав потоп.

У підрозділі 1.4. «Археологічні джерела з історії руйнування візантійського Херсона у другій половині Х - першій половині XI ст.» дана характеристика шару руйнування періоду, що вивчається, виявленому у всіх районах херсонеського городища, описано ступінь його вивченості, розбіжності в характеристиках і схоронності в різних районах городища. Виявлена група археологічних джерел для визначення часу, масштабів і характеру руйнування візантійського Херсона.

Зроблено висновки: (1). Основним джерелом для визначення і датування шару руйнування другої половини X - першої половини XI ст. на херсонеському городищі є керамічний і монетний матеріал. (2). Для виявлення причин, визначення масштабів і характеру руйнування Херсона другої половини Х - першої половини XI ст. необхідне вивчення і зіставлення даних, отриманих при розкопках міських оборонних стін, храмових споруд і житлових садиб зазначеного періоду.

У другому розділі «Датування руйнування візантійського Херсона» проаналізовано дані писемних і речових джерел, що дозволяють датувати руйнування міста в максимально вузьких часових рамках.

У підрозділі 2.1. «Військові конфлікти на території феми Херсон у середині Х - першій половині XI ст. та їх датування» вивчені повідомлення писемних джерел про похід на візантійські володіння в Криму хазарського полководця Песаха в 920-940-х рр.; про взаємини візантійців з печенігами і аланами; про Корсунський похід князя Володимира і його наслідки для візантійського Херсона; про каральну експедицію візантійських полководців Монга і Сфенга для придушення заколоту Георгія Цули.

Зроблено висновки: (1). Лише одне писемне джерело повідомляє про руйнування Херсона в Х ст. Це - вірменський варіант Житія св. Стефана Сурожського, що приписує розгром міста якомусь полководцеві Пролісу (ймовірно Песаху). Проте дане повідомлення не підтверджується інформацією інших, достовірніших і надійно датованих джерел - «Документа Шехтера», «єврейсько-хазарського листування», трактату «Про управління імперією» Костянтина Багрянородного. (2). Інформація джерел про відносини Херсона з печенігами в першій половині - середині Х ст. свідчить, хоча і про напружені, але мирні відносини між містом і кочівниками. (3). Візантійські, давньоруські, арабські і вірменський нарративні джерела не містять суперечливих відомостей про хрещення і одруження князя Володимира, хрещення його дружини, і надання Володимиром військової допомоги Василю II. Єдине джерело, яке висуває датування і порядок подій, що суперечать решті джерел («Стародавнє Житіє св. Володимира»), по суті, не повідомляє відомостей ні про Корсунський похід, ні про русько-візантійські відносини цього часу. Це змушує визнати творця даного Житія гірше інформованим, ніж інші давньоруські автори. Літописна версія подій і дані більшості інших варіантів Житія без суперечностей і нестиковок корелюються з інформацією візантійських, арабських і вірменського джерел. (4). Писемні джерела не містять даних про руйнування Херсона князем Володимиром. «Корсунська легенда» надає достатньо надійні відомості, що дозволяють стверджувати: до відходу раті князя Володимира з Херсона місто залишалося незруйнованим. (5). Корсунський похід завершився в 988 р. Цю дату можна вважати нижньою часовою межею руйнування Херсона. (6). У писемних джерелах відсутня інформація про руйнування Херсона візантійською військовою експедицією 1016 р. До цього часу місто, ймовірно, було вже у руїнах, оскільки в шарі руйнування виявлений молівдовул стратига Херсона Георгія Цули, який до 1016 р. став бунтівником і знаходився, ймовірно, на Боспорі.

У підрозділі 2.2. «Датування руйнування візантійського Херсона за речовими джерелами» вивчені та зіставлені існуючі типології тарного й полив'яного столового посуду, який був виявлений у пласті руйнування другої половини Х - першої половини XI ст. Обґрунтовано тезу, що саме ці дві категорії керамічного матеріалу щонайкраще вивчені й можуть використовуватися для атрибуції й датування речових комплексів і археологічного шару в цілому. Вивчено монетний матеріал з шару руйнування й пов'язаних з ним закритих речових комплексів. Зіставлено матеріали з декількох закритих речових комплексів Херсонеського городища.

Зроблено висновки. (1). Речові комплекси з шару руйнування другої половини Х - першої половини XI ст. відрізняються від комплексів більш раннього періоду (першої половини - середини Х ст.) наявністю амфор класу 42 за класифікацією Романчук-Сазанова-Седікової (типів 3,1К-6,1К за класифікацією В.В. Булгакова) і грушоподібних амфор типу 1,1Р та 2,1Р за класифікацією В.В. Булгакова, що передували класу 43 класифікації Романчук-Сазанова-Седікової. При цьому в шарі руйнування відсутні або представлені одиничними екземплярами амфори IX - початку Х ст. (типи II-IV за класифікацією Рижова-Седікової, класи 24-38 за класифікацією Романчук-Сазанова-Седікової). Від пізніших пластів (середини - другої половини XI ст.) шар руйнування відрізняється відсутністю білоглиняної полив'яної кераміки груп GWW III й GWW IV за класифікацією Дж. Хейса, а також амфор класу 43 за класифікацією Романчук-Сазанова-Седікової та пізніших класів. Склад білоглиняної полив'яної кераміки, яка є характерною для межі X-XI ст., може відрізнятися від представленої в комплексах першої половини Х ст. більшим розмаїттям і наявністю відносно пізніх форм (GWW II типи 4 й 14 за класифікацією Дж. Хейса). (2). Закриті монетні комплекси, які датуються кінцем Х ст., являли собою повсякденні видаткові суми або торговельний виторг, мали невисоку номінальну вартість, а тому, були не заховані, а загублені (або залишені) жителями Херсона в момент руйнування міста. Слід визнати вірною гіпотезу І.А. Завадської, що монети збільшеної ваги (у порівнянні з випусками IX-X ст.) з монограмами «р» й «кB», які відсутні в закритих монетних комплексах («скарбах»), у пласті руйнування являють собою домішку зверху, тому руйнування як такого не датують. (3). За матеріалами закритих монетних комплексів, руйнування Херсона відбулось після початку випуску монет з монограмою імені «Василь» на аверсі й слова «деспот» на реверсі періоду правління Василя II. На думку В.А. Анохіна та І.В. Соколової, їхній випуск був припинений після Корсунського походу князя Володимира, тобто в 988-989 рр. Таким чином, руйнування міста відбулося пізніше даної події, але до початку випуску монет збільшеної ваги з монограмою «кB», що традиційно розшифрується як «Василь і Костянтин». В.А. Анохін обґрунтовано відносить їхню емісію до пізнього періоду спільного правління імператорів Василя II і Костянтина VIII, вважаючи, що воно почалося після 1016 р. У дисертації представлено доводи на користь більш раннього датування випуску монет «кB» - з початку другого десятиліття XI ст. (4). Зіставляючи датування кераміки й монет, виявлених в закритих комплексах, найбільш імовірним часом руйнування Херсона варто визнати перше десятиліття XI ст.

У третьому розділі «Масштаби, характер, причини і наслідки руйнування візантійського Херсона» вивчені залишки міських споруд, зруйнованих, постраждалих чи уцілілих у катастрофі другої половини Х - першої половини XI ст. Визначені причини руйнування міста, реконструйовані його історичні наслідки.

У підрозділі 3.1. «Масштаби і характер руйнування міста» вивчено куртини 25-26 і вежу XXII, які несуть сліди руйнувань рубежу X-XI ст., а також побудовані після катастрофи замість зруйнованих нові куртини 28, 37-39, вежі XXV-XXVII і ХХ1. Досліджені базиліки, хрестоподібний (№ 19) і купольний Чотирьохапсидний (№ 47) храми, що існували в Херсоні на момент його руйнування на рубежі X-XI ст. Частину з них було знищено внаслідок катастрофи й більше вони не відновлювалися, частину було серйозно пошкоджено і згодом їх капітально ремонтували. У той же час, храмові комплекси північно-східної та центральної частин міста (Уваровська та Східна базиліки, храми «агори») серйозних ушкоджень не зазнали й слідів відновлення практично не несуть. Вивчено будівельну історію житлових садиб Херсона у зв'язку з руйнуванням міста на рубежі X-XI ст. Встановлено, що всі відкриті на сьогоднішній день ранньосередньовічні житлові будівлі (за винятком великих резиденцій, що ймовірно відрізнялися особливою міцністю), були зруйновані на рубежі X-XI ст. Частина з них згоріла, інші були зруйновані без пожежі. Всі ранньосередньовічні житлові будинки, що розкопані на сьогоднішній день, будувалися із застосуванням квадрової кладки або технології «opus mixtum». Після їхнього руйнування, в Херсоні було змінено технологію житлового будівництва. Почалося масове зведення будинків так званого «Анатолійського» стилю, який передбачає будівництво житлових будинків із дрібного буту на грязьовому розчині із прокладкою перев'язаних між собою по кутах будинку дерев'яних лежнів. Комплексне застосування цієї технології припускає зведення других поверхів за фахверковою технологією. Однак археологічних свідчень її застосування в Херсонесі не збереглося. Дослідженнями європейських, американських і турецьких вчених (Л. Деканіні, Р. Лангенбаха, Д. Гюльхана, І. Гюни та ін.) встановлено, що «Анатолійський стиль» є не тільки дешевою і легкою у зведенні, але й сейсмічно стійкою будівельною технологією. Доведено на практиці, що будинки «Анатолійського стилю» зберігають конструктивну цілісність і стійкість при землетрусах силою до 10 балів за шкалою MSK-64.

Зроблено висновки. (1). Під час катастрофи рубежу X-XI ст. руйнувань зазнали ті ділянки кріпосної огорожі, які відчували сильний негативний вплив природних факторів (обвалення або опускання берега), або були побудовані на слабких піщаних ґрунтах. (2). В катастрофі уціліли храми, які були побудовані на рівній скельній основі; зведені на схилі були серйозно ушкоджені, або зруйновані. Базиліки, розміщені на пухких ґрунтах, були зруйновані повністю. У зв'язку з тим, що міцність ґрунту під фундаментом будинку впливає на його сейсмічну стійкість, залежність стану храмів Херсона після катастрофи рубежу X-XI ст. від ґрунтів, які їх підстилають, свідчить на користь сейсмічних причин руйнування міста. Виключенням з даної закономірності є базиліка № 13 («Західна»), що побудована на рівній скельній основі, але зруйнована на рубежі X-XI ст. Причини загибелі Західної базиліки невідомі. Можливо, це відбулося в період облоги Херсона військами князя Володимира, або будинок, вік якого на початку ХI ст. становив близько 400 років, постарів й не зміг протистояти сейсмічному удару. (3). Масовий перехід жителів Херсона до будівництва будинків у техніці «Анатолійського стилю» вказує на сейсмічні причини руйнування міста на рубежі X-XI ст.

У підрозділі 3.2. «Причини руйнування візантійського Херсона» підсумовано докази на користь того, що ця подія була викликана не військово-політичними причинами, а природним катаклізмом - землетрусом.

Зроблено висновок, що картину катастрофи, яка спіткала місто, можна реконструювати таким чином. Подія відбулася після 988 р. (тобто після відходу з Херсона військ Володимира) і до 1015 р. (тобто до смерті київського князя). Епіцентр землетрусу, найімовірніше, перебував у чорноморсько-кримській сейсмозоні 2 (Ялтинській). На користь цієї локалізації свідчить наявність слідів руйнувань як на схід від цієї сейсмозони (Гурзуф, Партеніт), так і на захід від неї (Мангуп, Херсон). Сила поштовху в епіцентрі могла досягати 9 балів. У сусідніх сейсмозонах (1 й 3) землетрус відчувався інтенсивністю до 8 балів. Частину оборонних стін, що захищали Херсон з боку Карантинної бухти, було зруйновано. Можливо, що в море обрушилася частина берегового кліфу, на якому перебувала 28 куртина, яка передувала тій, що донині збереглася. Більшість житлових садиб були зруйновані, частина з них згоріла. Звалилися або серйозно постраждали храми, побудовані на пухких ґрунтах.

У підрозділі 3.3. «Руйнування Херсона і його історичні наслідки у контексті взаємовідносин Візантії та Русі другої половини Х - першої половини XI ст.» запропоновано реконструкцію історії Херсона періоду смути у Візантії кінця 80-х рр. Х ст., Корсунського походу князя Володимира, хрещення й вінчання князя, а також ліквідації наслідків землетрусу початку ХI ст. Обґрунтовано гіпотезу про місце хрещення князя в Херсоні у базиліці № 28 на головній площі, яку можна ідентифікувати як «Храм св. Якова», що вказується більшістю письмових джерел як місце хрещення Володимира. Зроблено висновок, що історія Херсона рубежу X-XI ст. реконструюється наступним чином.

У період смут у Візантії 70-80-х рр. Х ст. Херсон зберігав традиційну лояльність до законної візантійської влади, що підтверджується, зокрема, емісією в місті монет правлячих імператорів і відсутністю такої з монограмами узурпаторів Скліра й Фоки. Відносини херсонітів і русичів до укладення русько-візантійського союзу в 988 р. були ворожими, що підтверджується текстами русько-візантійських договорів 945 й 971 рр. Власної торгівлі через Херсон роси не вели й у місті не жили.

Напад князя Володимира на Херсон був ворожою акцією по відношенню до правлячої династії. Він здійснювався у порушення русько-візантійського договору 971 р. Можливо, що даний напад був спровокований візантійським посланцем до князя Володимира, візит якого літописна традиція відносить до 986 р. Спираючись на дані візантійських і давньоруських письмових джерел, спростовано поширену в історіографії думку, що літописний «грецький філософ» міг бути посланцем імператора Василя II, який нібито просив військової допомоги князя Володимира в обмін на шлюб останнього з принцесою Ганною. Показано, що на шлюби подібного роду з часів Костянтина VII існувала пряма заборона під страхом відлучення від церкви. Висловлено припущення, що літописний «філософ» міг бути посланцем Варди Скліра, який готувався до нового заколоту й вів переговори з іноземними (та іновірними) правителями про допомогу.

Облога Херсона розпочалася восени 987 р. і завершилася навесні 988 р., тобто здійснювалася «в літо 6496» за візантійським «вересневим» календарем. У той же період Вардою Фокою був заарештований Склір, після чого заколот підняв уже сам Фока, вирушив до Константинополя й захопив азіатську сторону чорноморських проток і Мармурового моря. Таким чином, облога й узяття Херсона збіглися за часом з найбільш напруженим моментом візантійської смути. Таке датування подій дозволяє, зокрема, пояснити зміст погрози князя Володимира осадити й захопити Константинополь після оволодіння Херсоном. Це означало б, що київський князь міг стати на бік Фоки або болгар. У зв'язку з реальністю й надзвичайною небезпекою для правлячої династії цієї погрози, князь Володимир мав підстави зажадати, а Василь II був змушений погодитися на шлюб порфірородної принцеси Ганни й перетвореного християнина Володимира (у хрещенні Василя). Умовою шлюбного договору стало надання в допомогу імператорові роської дружини, що перебувала в захопленому Херсоні. Переговори про шлюб Володимира й Ганни вперше почалися після захоплення росами Херсона й завершилися хрещенням й одруженням князя не пізніше літа 988 р. Після цього князь і княгиня вирушили до Києва, а шеститисячна роська дружина була доставлена до Константинополя, де взяла участь у придушенні повстання Варди Фоки. З огляду на обставини, що сформувалися у Візантії наприкінці Х ст. (смута, навала болгар у фемах Стрімон і Македонія), руйнівний землетрус 989 р. у Константинополі), центральна влада, ймовірно, не змогла належним чином допомогти Херсону в подоланні наслідків стихійного лиха, що спіткало місто на початку XI ст., тому що візантійсько-болгарська війна на підступах до Константинополя, закінчилася лише в 1014 р.

Тому, відновлення міста затяглося, хоча й велося планомірно. Спочатку були спішно відбудовані оборонні стіни, потім відремонтовані найбільш уцілілі храми. Після цього почався розбір завалів у житлових кварталах і зведення нових садиб. Одночасно із цим або трохи пізніше відновилося храмове будівництво. Виняток, ймовірно, становить пізній храм «Базиліки на пагорбі», який був побудований (як можна стверджувати, зіставляючи дані археології й давньоруських письмових джерел), незабаром після руйнування міста, у поспіху, з використанням ордерних деталей різного розміру. Завершальним заходом по відновленню міста стала перебудова припортової ділянки оборонних стін у середині XI ст., де спішно зведені після катастрофи спорудження були замінені новими, більш ретельно побудованими. Саме цю подію, ймовірно, відображено в «Написі Лева Аліата».