Діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України (середина 40-х-початок 90-х років ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ ЩОДО ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (середина 40-х - початок 90-х років ХХ століття)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Недужко Юрій Вікторович

Переяслав-Хмельницький - 2010

Анотація

Недужко Ю.В. Діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України (середина 40-х - початок 90-х років ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, Переяслав-Хмельницький, 2010.

На основі аналізу архівних документів, вітчизняної та зарубіжної історіографії, мемуарів, матеріалів періодичних видань у дисертації вперше здійснено комплексний теоретичний та фактографічний аналіз процесу діяльності української діаспори щодо відновлення державної незалежності України в середині 40-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. З'ясовані передумови та причини боротьби української діаспори за державну незалежність України. Досліджено структуру, динаміку українських національно-державницьких об'єднань в еміграції. Розглянуто міжнародну, інформаційну, правозахисну, наукову, культурну та освітньо-виховну діяльність української діаспори. Висвітлено місце і роль боротьби української діаспори за демократію та державну незалежність України в контексті національної історії. Запропоновано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної політики України стосовно закордонних українців.

Ключові слова: Україна, українська діаспора, державна незалежність, демократія, права людини, закордонні українці, країни Заходу.

Аннотация

Недужко Ю.В. Деятельность украинской диаспоры по восстановлению государственной независимости Украины (середина 40-х - начало 90-х годов ХХ века ). - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины. - ГВУЗ “Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени Григория Сковороды”, Переяслав-Хмельницкий, 2010.

На основании анализа архивных документов, отечественной и зарубежной историографии, мемуаров, материалов периодических изданий в диссертации впервые проведен комплексный теоретический и фактографический анализ процесса деятельности украинской диаспоры по восстановлению государственной независимости Украины в середине 40-х - начале 90-х гг. ХХ в. Выяснены предпосылки и причины борьбы украинской диаспоры за демократию и государственную независимость Украины. Исследована структура, динамика украинских национально-государственнических объединений в эмиграции. Рассмотрена международная, информационная, правозащитная, научная, культурная и учебно-воспитательная деятельность украинской диаспоры. Освещены место и роль борьбы украинской диаспоры за демократию и государственную независимость Украины в контексте национальной истории. Предложены практические рекомендации, направленные на усовершенствование государственной политики Украины по отношению к зарубежным украинцам.

Ключевые слова: Украина, украинская диаспора, государственная независимость, демократия, права человека, зарубежные украинцы, страны Запада.

Summary

Neduzhko Y.V. Activities of the Ukrainian diaspora to restore the state independence of Ukraine (middle 40s - beginning 90-es of XX century). - Manuscrip thesis for receiving for a Doctor of History Science degree. Specialized in 07.00.01. - History of Ukraine. - SIHE “Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovorodа State Pedagogical University”, Pereyaslav-Khmelnytsky, 2010.

In a given thesis it is defined and developed new acute scientific issue that hasn't got representation in a historic literature, namely composite theoretical and factographic analysis has been made of participation of Ukrainian diaspora in a process of independent statehood of Ukraine reestablishment in the middle of 40s - beginning of 90s XX century.

In a given scientific work it is defined for the first time activity of Ukrainian diaspora concerning independent statehood of Ukraine was objective historic phenomenon caused by course historic process itself and by events in the world. Struggle for independent statehood of Ukraine became national idea of foreign Ukrainians and the main goal of their organization activity. For the first time is developed Ukrainian expat community activity periodization concerning independent statehood of Ukraine.

For the first time is emphasized and analyzed complex of political, socio-economical, military, international, ideological and moral- psychological reasons that determined independent statehood of Ukrainian diaspora activity.

For the first time it is defined holistic structure of national-state unification of Ukrainian diaspora. It is traced its development and transformation and also interaction between its component elements- organization of expat community concerning struggle for Ukrainian statehood.

For the first time it is concluded about the influence of international status in the world on Ukrainian expat community activity who was trying to use world political processes for the sake of struggle for independent statehood of Ukraine correspondingly forming structure of their organizations and priority of their activity. For the first time it is defined systematically international activity of foreign Ukrainian organizations aimed at achievement of independent statehood of Ukraine and its following joining as a full member to United Europe. It is concluded about formation of foreign Ukrainians a system of international organizations who united emigration representatives of USSR and countries of Central-Eastern Europe for the sake of common struggle for independent statehood of their countries consolidated influence at this very question on government authority of West Countries. For the first time it is investigated international-information politics State Center UPR and its interaction with European movement, Paris coalition, American committee liberation Bolshevism and also radio station “Svoboda” and Institute of studying history and culture of USSR.

For the first time it is represented scientific, educational and cultural activity of Ukrainian expat community in a context of struggle for democracy and independent statehood of Ukraine. It is cleared up that struggle of Ukrainian expat community for revival independent statehood of Ukraine demanded independent scientific-informational guaranteeing with purpose of getting support from government authority side, scientists and community of western countries.

For the first time it is systematically represented complex of international-informational companies stock of Ukrainian expat community the purpose of which was to attain support of Western countries for independent statehood of Ukraine by means of popularization national history and culture and compromise of politics government authority of USSR concerning Ukrainian nation. It is proved that middle 40s- beginning 90s XX century became the time of scale international-informational campaign of Ukrainian expat community aimed at protection of people's rights, propagation in Western countries truthful history of Ukraine, compromise of Soviet authority and revival of independent statehood of Ukraine.

For the first time it is represented scale remebial activity of Ukrainian diaspora and proved its great importance in the process of struggle Ukrainian expat community for democracy and independent statehood of Ukraine. It is traced influence of foreign Ukrainian community on the course and productivity of Helsinki process. It is proved that struggle of Ukrainian expat community for democracy in Ukraine essentially influenced on a statehood process in Ukraine. For the first time it is concluded thanks to Helsinki process foreign Ukrainians essentially influenced on international organizations and government authorities' western countries and USSR in questions of ensuring democracy in Ukraine. Later thanks to “Helsinki mechanism” they could influence on support opposition in USSR.

For the first time it is traced cooperation of Ukrainian diaspora of western countries and oppositional movement in USSR. It is defined international, financial, financial-technical support by organizations of Ukrainian expat community the process of independent statehood in Ukraine. It is proved that financial, organizational and ideological-informational support of foreign Ukrainians contribute to rapid development and proactive activity of national-democratic force in Ukraine first of all National Movement of Ukraine, Ukrainian Helsinki Community and later Ukrainian Republican Party and successful hold of referendum on independent statehood of Ukraine December 1,1991. Its pressure on government authority of the USA, Canada, Australia and Western Europe in a great degree contributed to a position change and rapid recognition of these countries an independent statehood of Ukraine. It is offered practical recommendations as to the improvement of state politics of Ukraine concerning foreign Ukrainian hood and defined outlook of further scientific development of the investigated problem and new aims that are connected with it.

Key words: Ukraine, Ukrainian diaspora, independent statehood, democracy, peoples right, foreign Ukrainians, Western countries.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми безпосередньо повязана із сучасним становленням України як незалежної держави та лежить у площині державної політики стосовно української діаспори, зокрема, в контексті співпраці України із зарубіжними українцями. Важливе значення представлене дослідження має для розвитку історичної науки, адже висвітлення участі української діаспори у процесі становлення незалежної демократичної України, насамперед, лобіювання національних інтересів нашої держави на міжнародній арені та в різних країнах світу, до цього часу не було предметом спеціального історичного дослідження та є “білою плямою” української історіографії.

Необхідно відзначити, що наша держава виокремлює як пріоритетний напрям поглиблення контактів і налагодження тісних взаємовідносин з українською еміграцією. Про це, зокрема, свідчать прийняття Верховною Радою України 4 березня 2004 р. Закону України “Про правовий статус закордонних українців”, розробка та реалізація Державної програми “Українська діаспора до 2000 року”, Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 року, Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року та Національної концепції співпраці із закордонними українцями.

Конституція України проголошує: “Україна дбає про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами держави” Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К. : Преса України, 1997. - С. 6..

Значна роль у налагодженні конструктивної співпраці із закордонними українцями належить вітчизняній науці. Необхідно відзначити, що ще 16 березня 1994 р. Президія НАН України ухвалила Постанову №15-397к “Проблеми вивчення української діаспори в установах АН України”, в якій констатувала зародження нового напрямку досліджень в установах гуманітарного профілю - діаспорознавства, а також зазначила прикрий факт відриву вивчення української діаспори від діяльності більшості провідних наукових установ України та українознавчих зарубіжних центрів. Зважаючи на це, Президія НАН України постановила, серед іншого, відділенням історії, філософії та права, літератури, мови, мистецтвознавства та економіки переглянути й розширити діапазон досліджень української діаспори. У документі підкреслювалося: “Потрібні наукові праці, в яких би по-новому висвітлювалася історія української еміграції, політичні течії, громадська й культурна діяльність української діаспори, її внесок у досягнення Україною незалежності. Важливе практичне значення має визначення реальних можливостей та форм участі української діаспори у розбудові Української держави, інтенсифікації політичних, культурних та економічних зв'язків між українцями в діаспорі і в Україні” Постанова Президії Академії наук України від 16 березня 1994 року №15-397к “Проблеми вивчення української діаспори в установах АН України” // Українська діаспора. - 1994. - Чис. 5. - С. 111-112..

Велике значення у цьому вітчизняної історичної науки, зважаючи на необхідність правдивого висвітлення минулого зарубіжних українців, зокрема їх самовідданої безкомпромісної боротьби за відновлення державної незалежності України, що однозначно буде сприяти консолідації світового українства, стане однією з форм співпраці із закордонною українською громадою. Саме на це й орієнтована дана наукова праця.

У 2007 р. визначний український вчений директор Інституту історії України НАН України, академік НАН України В. А. Смолій, зокрема, зазначив: “Проте, на жаль, не так багато наукових робіт присвячено висвітленню історії української діаспори. А процеси, які тривали в середовищі зарубіжних українців в другій половині XX століття взагалі на сьогодні є “білою плямою” історичної науки. Це пояснюється ідеологічною забороною в часи існування Радянського Союзу на об'єктивне висвітлення діяльності організацій зарубіжних українців, що призвело до відсутності підготовлених спеціалістів по цій проблематиці, а також напрацьованої дослідницької бази. Брак підготовлених фахівців з цієї проблематики, здатних проводити наукові дослідження на високому рівні, почав гостро відчуватися і в установах НАН України. Тому наукові роботи, присвячені історії зарубіжних українців, є рідкісними і мають неабияку наукову цінність... активна діяльність синів і дочок українського народу, які з різних причин опинилися за межами Батьківщини, спрямована на відродження незалежної демократичної України, до останнього часу не була предметом спеціального історичного дослідження” Смолій В.А. Передмова до монографії Недужка Ю. В. “Державний центр Української Народної Республіки в екзилі (друга половина 40-х - 50-ті роки ХХ ст.). - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2007”. - С. 6-7..

Таким чином, дослідження і висвітлення подій, пов'язаних із боротьбою української діаспори за відновлення національної державності, має за мету викликати значну зацікавленість як професійних науковців, так і представників органів державної влади, вітчизняних і зарубіжних українських громадсько-політичних організацій, світової громадськості та може становити суспільну користь за нинішніх складних умов перехідного періоду українського державотворення.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до Національної концепції співпраці із закордонними українцями та положень Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 року і Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року, а також спираючись на рішення ІV Всесвітнього форуму українців. Тема наукової роботи входить до перспективної тематики досліджень Відділення історії, філософії та права НАН України, Інституту історії України НАН України та Інституту європейських досліджень НАН України. Її виконання здійснювалося під час навчання в докторантурі Інституту історії України НАН України та в рамках спільного науково-дослідного проекту Міністерства освіти і науки України, Державного фонду фундаментальних досліджень та Інституту історії України НАН України №0107U012062 “Діяльність української діаспори щодо відродження державної незалежності України (середина 40-х - початок 90-х років ХХ ст.)”, керівником якого виступав автор дослідження та теми НДР №0107U012459 “Україна в європейському цивілізаційному просторі ХХІ століття: діалог народів та культур”, що виконується Інститутом європейських досліджень НАН України.

Мета дослідження - на основі всебічного аналізу, осмислення нових документів, матеріалів і спогадів учасників подій, узагальнення здобутків історіографії всебічно охарактеризувати і висвітлити діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України.

Для досягнення цієї мети автор поставив такі завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної проблеми;

- з'ясувати передумови та причини боротьби української діаспори за незалежність України;

- дослідити структуру, динаміку українських національно-державницьких сил в еміграції;

- розглянути міжнародну діяльність української діаспори, спрямовану на відновлення національної державності;

- з'ясувати інформаційну політику української еміграції;

- проаналізувати наукові та освітньо-виховні ініціативи закордонних українців в контексті досліджуваної проблеми;

- проаналізувати культурну діяльність української діаспори в рамках теми дослідження;

- дослідити і виокремити проведення українською еміграцією масштабних міжнародно-інформаційних кампаній;

- з'ясувати роль і місце правозахисної діяльності та участі закордонних українців у Гельсінкському процесі;

- проаналізувати ефективність форм і напрямків допомоги зарубіжних українців у процесі державотворення в Україні;

- висвітлити місце і роль боротьби української діаспори за демократію та державну незалежність України в контексті національної історії.

Об'єкт дослідження - українська діаспора країн Заходу в період середини 40-х - початку 90-х рр. ХХ ст. Предметом є процес діяльності мирними засобами її політичних, громадських, професійних, молодіжних і релігійних організації, мас-медіа та наукових інституцій щодо відновлення державної незалежності України.

Хронологічні межі - середина 40-х - початок 90-х рр. ХХ ст. Нижня межа - це 1945 р. Саме тоді, напередодні закінчення Другої світової війни та у час активізації національно-визвольного руху на Західній Україні, розпочалося формування та відновлення структур українських національно-державницьких сил в еміграції, проводилися консультації у середовищі українських емігрантських організацій щодо консолідації зусиль в боротьбі за державну незалежність України та було закладено фундамент створення УНРади як об'єднавчого центру зарубіжних українців, що призвело до поновлення активної діяльності Державного Центру УНР в екзилі. Це стало початком нового етапу боротьби української діаспори за відродження Української держави.

Верхня межа - 1992 р. Це час передачі повноважень Державного Центру УНР в екзилі органам влади незалежної України, що символізувало визнання закордонними українцями їх легітимності та завершення боротьби української діаспори за відновлення державної незалежності України. Проте автор інколи виходить за означені хронологічні межі, якщо того вимагає логіка викладу матеріалу.

Територіальні рамки дослідження охоплюють країни проживання західної української діаспори та Україну.

Методи дослідження. Наукове дослідження виконане на основі принципів історизму та наукової об'єктивності. Під час роботи використані загальнонаукові і конкретно-історичні методи: аналізу і синтезу (при вивченні історичних джерел і літератури), типологізації (під час дослідження організаційної структури, основних форм, методів та пріоритетних напрямків діяльності української діаспори), а також діахронний (при створенні періодизації), синхронний (під час вивчення і порівняння процесів, які відбувалися у середовищі української діаспори, країнах Заходу, Україні), статистичний (для вивчення різних за характером і значенням кількісних показників), хронологічний (для викладу історичного матеріалу в хронологічній послідовності).

Наукову новизну одержаних результатів визначають мета, завдання та постановка проблеми дослідження:

? уперше сформульовано та розроблено нову актуальну наукову проблему, що не отримала свого висвітлення в історичній літературі, а саме здійснено комплексний теоретичний та фактографічний аналіз участі української діаспори у процесі відновлення державної незалежності України в середині 40-х - на початку 90-х рр. ХХ ст.;

? у теоретичному плані розширено понятійний апарат для поглиблення історичного пізнання та дано власну інтерпретацію деяким категоріально-понятійним одиницям, зокрема таким, як державотворча діяльність, закордонні українці, зарубіжні українці, країни Заходу, механізм національного державотворення, міжнародно-інформаційна кампанія, національно-державницькі об'єднання української еміграції, правозахисна діяльність, технологія відновлення національної державності, українська діаспора;

? розкрито закономірності протікання національного державотворчого процесу та отримали розвиток нові наукові уявлення про важливе значення фактору закордонного українства у становленні державної незалежності нашої країни, формуванні демократичного суспільства в Україні та вибору її європейського вектора розвитку в контексті перетворення на повноцінну учасницю європейського цивілізаційного простору;

? проаналізовано стан наукової розробки проблеми, виділено ключові напрями, проблематику, здобутки та невирішені проблеми досліджень вітчизняної й зарубіжної історіографії в галузі діаспорознавства;

? розкрито специфіку історичних джерел, введено до наукового обігу значний комплекс документів організацій української діаспори країн Північної Америки, Західної Європи й Австралії;

? розширено і суттєво доповнено науково встановлену систему соціальних фактів про хід національного державотворчого процесу від закінчення Великої Вітчизняної війни (травень 1945 р.) і до передачі владних повноважень Державним Центром УНР в екзилі органам влади незалежної України (серпень 1992 р.);

? уперше заповнено фактологічні прогалини в історичному контексті (взаємодія ДЦ УНР в екзилі, СКВУ, СФУЖО, УККА, КУК, КОУГЦУ, СУОА з органами влади, політичними силами, науковими установами, громадськістю і мас-медіа країн Заходу; проведення українською діаспорою масштабних міжнародно-інформаційних кампаній; організація і перебіг правозахисної діяльності та участь закордонних українців у Гельсінкському процесі; допомога з боку зарубіжної української громади опозиції та національно-демократичним силам в УРСР тощо);

? уперше виявлено кореляційну специфіку між світовими процесами глобального протистояння двох відмінних військово-політичних та соціально-економічних систем, очолюваних СРСР та США у ході “холодної війни” та державотворчою діяльністю української діаспори, пошуками і використанням закордонними українцями нових організаційних структур та ефективних форм боротьби за державну незалежність України;

? уперше виділено складові механізму національного державотворення, застосованого українською діаспорою з метою відновлення державного суверенітету України;

? уперше показано консолідований корегуючий вплив української діаспори на органи влади, політичні сили, громадськість країн Заходу та СРСР і УРСР у питаннях стратегії і тактики демократизації суспільства та утвердження загальноєвропейських демократичних цінностей в Україні, а також сприяння процесу становлення національної державності;

? запропоновано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної політики України стосовно закордонного українства, окреслено перспективи подальшого наукового розгляду досліджуваної проблеми та нові задачі, що постають у цьому зв'язку.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання дослідження для написання узагальнюючих праць із всесвітньої історії, новітньої історії України, історії української діаспори, політології, під час навчального процесу у вищих і середніх навчально-освітніх закладах. Дане дослідження буде сприяти висвітленню внеску української діаспори в забезпечення захисту прав людини в Україні та здобуття незалежності нашої держави. Результати наукового дослідження можуть бути використані органами влади та політичними силами країни з метою вироблення заходів для формування позитивного іміджу України у світі та вирішення того чи іншого українського питання на міжнародному рівні.

Ряд наукових напрацювань автора по темі дослідження було втілено під час підготовки і проведення ІV Всесвітнього Форуму Українців 18-20 серпня 2006 року та ІХ Конгресу СКУ 20-22 серпня 2008 р. Надані ним пропозиції включені до Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 р.

Опубліковані праці по темі дослідження також використовуються у процесі науково-дослідної та викладацької діяльності у вітчизняних і зарубіжних вищих навчальних закладах, зокрема, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті “Києво-Могилянська академія”, Національному університеті “Острозька академія”, Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Волинському національному університеті імені Лесі Українки, Донецькому національному університеті, Дніпропетровському національному університеті, Ніжинському державному педагогічному університеті, Національному університеті “Львівська політехніка”, Тернопільському національному економічному університеті, Європейському колегіумі польських і українських університетів (Польща - Україна), Люблінському католицькому університеті (Польща), Українському католицькому університеті (Італія), Українському вільному університеті у Мюнхені (ФРН), Українському науковому інституті Гарвардського університету (США), Айовському університеті (США), Манітобському університеті (Канада), Мак Мастер Університеті (Канада) та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження ґрунтується на наукових ідеях автора. Всі наукові публікації з проблеми дослідження виконані дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень були оприлюднені на ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Національні рухи Опору в Східній і Центральній Європі кінця 1930-х - середини 1950-х років” (Київ, 2005), Міжнародній науковій конференції “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (Ніжин, 2005), V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 2005), І Міжнародній науковій конференції “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” (Львів, 2006), III Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців “Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво” (Луцьк, 2006), ІІ Міжнародній науковій конференції “Українська діяспора: проблеми дослідження” (Острог, 2006), II Міжнародній науковій конференції “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (Ніжин, 2006), IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, 2006), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Наддніпрянська Україна в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи” (Дніпропетровськ, 2006), II Всеукраїнській науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХІ ст.” (Вінниця, 2006), ІІІ Міжнародній науковій конференції “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (Ніжин, 2007), Міжнародній науковій конференції пам'яті Омеляна Пріцака “Спадщина Омеляна Пріцака і сучасні гуманітарні науки” (Київ, 2008), IV Міжнародній науковій конференції “Українство у світі: Україна є там, де живуть українці” (Чернігів, 2008), Міжнародному науковому конгресі “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” (Львів, 2008), ІХ Конгресі Світового Конгресу Українців (Київ, 2008), ІІІ міжнародній науковій конференції “Українська діаспора: проблеми дослідження” (Острог, 2008), V Міжнародній науковій конференції “Українство у світі: Україна є там, де живуть українці” (Чернігів, 2009), ІІ Міжнародній науковій конференції пам'яті Омеляна Пріцака “Спадщина Омеляна Пріцака і сучасні гуманітарні науки” (Київ, 2009).

2. Основний зміст дисертації

У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету та завдання роботи, предмет, об'єкт і методику наукової праці, її територіальні й хронологічні межі, висвітлено наукову новизну та практичне значення даного дослідження.

У першому розділі - “Огляд історіографії, джерел та методики дослідження” - проаналізовано стан науково-теоретичної розробки проблеми, окреслено джерельну базу та методику проведення дослідження.

До початку 90-х років минулого століття вивчення процесів у середовищі закордонних українців, переважно, здійснювали вчені української діаспори. Пріоритетом перших дослідницьких робіт Н. Гунчака, П. Юзика, Л. Білецького, В. Кей-Кисилевського, І. Книш, І. Теслі, Д. Шкварока, О. Войценко, Д. Григоровича, В. Дарковича, О. Назарука були причини і напрямки еміграції, місця поселення, побут, формування громадських та релігійних об'єднань зарубіжних українців. Згодом з'явилися праці М. Марунчака, М. Куропася, М. Лупула, В. Маруняка, А. Камінського, М. Боровика, в яких висвітлювалася історія українських громад в різних країнах світу, досить часто не повна або обмежена вузькими часовими рамками. В поле уваги дослідників діаспори Івана Базарка, Ігната Білинського, Євгена Скоцька, Леоніда Полтави, Олекси Калиника, Михайла Бояра, Марії Дюплак, Степана Галіка, Анни Кміт, Дори Рак, Пауліни Різник, Ольги Кузьмович, Мирослава Шмігіля, Ігоря Длябоги, Миколи Чіровського, Степана Сівуліча, Богдани Сидір-Чарторийської, Дарії Процик, Любомира Винара, Наталії Пазуняк, Олександра Лужницького, Олександра Соколишина, Вільяма Омельченка, Василя Лучківа, Олександра Домбровського, Василя Маркуся, Ярослава Рудницького, Зенона Городиського, Анни Ленчик-Павличко, Марка Павлишина потрапила діяльність різноманітних закордонних українських організацій, внесок зарубіжної української громади в розбудову власних країн. З початку ХХІ століття почався поступовий занепад вивчення української діаспори закордонними українцями, насамперед через процеси старіння у середовищі вчених-діаспорознавців та асиміляцію молоді.

Проблема, порушена в дослідженні, не отримала свого висвітлення у працях вчених діаспори. Однією з причин була розпорошеність документальних джерел по різних континентах, відповідно до штаб-квартир провідних організацій діаспори. Лише з недавнього часу розпочався процес передачі цих джерел в Україну, що значно полегшує роботу дослідникам. Другою причиною було часом жорстке, політичне протистояння у середовищі самої діаспори, яким були охоплені навіть вчені діаспори. Тому об'єктивно висвітлити зазначену проблему українські дослідники діаспори не могли, а підходити до неї з суб'єктивних позицій не наважувалися, адже однозначно потрапили б під критику опонентів. Для висвітлення цієї теми мало прийти нове, молоде, незаангажоване покоління дослідників, проте його ця проблема вже не приваблювала. Вона не була пріоритетною для західної історичної науки через наявність власних цікавих і перспективних тем для дослідження, а, отже, під неї було проблематично отримати грант для проведення досліджень та зробити собі ім'я в науці.

Підхід іноземних вчених неукраїнського походження Д. Армстронга, М. Леві, М. Кремер, Є. Ріддел-Діксон, Д. Голлінгера, Л. Фучса, М. ЛеМея, Л.Діннерштейна, Д. Реймерса, Р. Ніколса, С. Фінк, М. Бешлота, С. Телбота, Д.Мунтона, Б. Даймока, М.Ісмена, Д. Лехра, В. Роода, Б. Хіббітса, К. Холсті до вивчення української діаспори визначався переважно соціологією або політологією. Порушена в дослідженні проблема їх не дуже цікавила. Розбиратися в хитросплетіннях відносин у середовищі української еміграції, ще й розпорошеної по різних країнах, вони не могли та й не бажали. Тому їхні праці лише побіжно торкалися проблем, порушених в дослідженні, переважно, якщо цього вимагала власна наукова робота.

Вчені СРСР і УРСР до кінця 80-х рр. ХХ ст. взагалі намагалися уникати проведення серйозних досліджень української діаспори, зважаючи на тоталітарний політичний режим в країні та відсутність свободи слова. Позитивне висвітлення А. Шлепаковим, Ш. Богіною, А. Ковальчук першої “заробітчанської” хвилі еміграції пояснювалося потребами пропагандистської політики, розрахованої на українських за походженням громадян країн Заходу. Воно супроводжувалося нищівною критикою з боку вчених УРСР М. Соломатіна, О. Кулініч, Є. Шеремета, В. Чередниченка, С. Чернявського, О. Вовка, А. Минайленка, М. Горєлова, З. Суханова, І. Хміля, К. Гломозди, Я. Гулька, Л. Новохацької, С. Возняка, К. Дмитрука, П. Петлякова та багатьох інших зарубіжних українських організацій, які не відповідали вигаданому в радянській історіографії терміну “прогресивні”. Домінував однобічний підхід, в основі якого лежала тоталітарна ідеологія.

З початку 1990-х рр. ситуація кардинально змінилася. В Україні з'явилося ряд наукових праць авторства С. Лазебника, Ю. Макара, В. Євтуха, А. Уткіна, Є.Камінського, М. Лендьел, Б. Лановика, Н. Горбатюк, К. Чернової, В. Трощинського, А. Шевченка, в яких об'єктивно висвітлювалося життя і діяльність української діаспори країн Заходу. Розпочалася співпраця вчених України та діаспори. Після невеликого занепаду в другій половині 90-х років ХХ - на початку ХХІ століття, що було викликане економічною кризою, вивчення української діаспори вітчизняними вченими Іриною Ключковською, Наталією Барановською, Аллою Атаманенко, Андрієм Попком, Станіславом Вдовенком, Наталею Совінською, Віталієм Макаром, Юлією Балицькою, Людмилою Стрільчук, Юрієм Лагутовим, Мариною Палієнко, Валентиною Піскун, Інною Бойко, Олегом Бажаном, Олександром Панченком, Юрієм Киричуком, Оксаною Джус, Анатолієм Русначенком, Юлією Заячук та багатьма іншими дослідниками відновилося та розширилося. Вітчизняні вчені поступово перебрали “пальму першості” щодо вивчення української діаспори у зарубіжних українських науковців.

Проте вчені України намагалися не порушувати у своїх працях політичні процеси в середовищі діаспори та проблеми боротьби української діаспори за державну незалежність у другій половині ХХ ст. Витоки цього необхідно шукати не тільки у відсутності в Україні необхідних джерел і літератури, але й у тому “відбитку”, який наклало на українську історичну науку виконання радянського політичного замовлення по боротьбі з “українським буржуазним націоналізмом” в еміграції. Саме тому, зважаючи на названі об'єктивні та суб'єктивні обставини, порушена в авторському дослідженні проблема ніколи не була об'єктом зацікавлення вчених та предметом спеціального історичного дослідження.

Джерельну базу проведеного автором дослідження становлять різноманітні опубліковані і неопубліковані історичні джерела, переважно зарубіжного походження, більшість яких введена в науковий обіг вперше. Це, насамперед, документи об'єднань української діаспори, міжнародних і всеукраїнських організацій, органів влади країн Заходу, СРСР і УРСР, а також незалежної України. Крім того, при підготовці наукової роботи автор використав матеріали конгресів і конференцій організацій закордонного українства, зарубіжні і вітчизняні мас-медіа, статистичну інформацію, мемуари та епістолярну творчість учасників подій, про які йдеться у дослідженні.

Цінні документи із досліджуваної проблеми виявлені автором в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ). Важливий матеріал, який дозволяє висвітлити державотворчі зусилля української діаспори, міститься у фонді 5235 “Уряд Української Народної Республіки в екзилі”. Це, зокрема, документація Державного Центру УНР в екзилі та політичних партій закордонних українців: протоколи засідань, комунікати, заклики, звернення, плани діяльності, річні звіти, фінансові надходження і витрати, кореспонденція, а також матеріали про діяльність громадсько-політичних, релігійних, наукових, культурних, жіночих, молодіжних об'єднань та установ української діаспори за 1948-1992 рр. Згаданий фонд включає в себе також ряд опублікованих і неопублікованих документів органів влади, релігійних і наукових організацій країн Заходу, добірку матеріалів періодичних видань української діаспори та західних інформаційних агентств, присвячених, в тому числі, діяльності української діаспори щодо становлення незалежної демократичної України.

Документи вищих органів державної влади і управління СРСР і УРСР, партійних, радянських, правоохоронних органів та громадських об'єднань стосовно боротьби української діаспори за національну державність, політики незалежної України щодо закордонного українства були виявлені дисертантом у ЦДАВОУ в ф. 4629 “Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном (Товариство “Україна”)”, ф. 5110 “Українське товариство дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами”, ф. 5233 “Адміністрація Президента України Л.М. Кравчука”, Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ), ф. 1. - “Центральний Комітет КП (б) України” та Поточному архіві Державного комітету України у справах національностей та релігій, ф. 1 “Рада у справах релігії при Раді Міністрів УРСР”.

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМУ) прийняв на зберігання із США архів Фундації Івана Багряного - ф.1186 “Багряний Іван (Лозов'ягін Іван Павлович) (1906-1963) -український письменник і політичний діяч”. На особливу увагу заслуговують статті на політичну тематику, авторства відомого письменника та Голови УНРади, а також документація Української революційно-демократичної партії та, власне, Фундації Івана Багряного (США).

Досить важлива інформація щодо боротьби закордонного українства за демократію та державний суверенітет України міститься у ф. 4. “Секретар Микола Львович (кін. ХІХ ст. - 1970-ті рр. ХХ ст.) - український публіцист, етнограф на еміграції”, що зберігається у Центральному державному архіві зарубіжної україніки (ЦДАЗУ). Цей фонд є складовою частиною словацької колекції, що була передана ЦДАЗУ у 2008 році. Хронологічні рамки документів охоплюють 1954-1970 рр.

Документи закордонних українських політичних організацій ЗЧ ОУН, ОУН(м), ЗП УГВР, АБН, а також матеріали про Рух Опору в СРСР і УРСР в 40-80-х рр. ХХ ст. перебувають у ф. 13 “Друковані видання” Галузевого державного архіву СБУ.

Важлива документація з досліджуваної проблеми міститься в Поточному архіві ОУН у Києві. Це, зокрема, матеріали УНРади, екзильного уряду УНР, СКВУ, ІСНО, КУК, УНО, Фундації імені Олега Ольжича, МУН, а також документи ОУН з Канади, ФРН, Великобританії. Вони дозволяють простежити діяльність політичних організацій української еміграції в контексті боротьби за державну незалежність України.

Цінні документи і матеріали із досліджуваної проблеми знаходяться у Поточному архіві Світового Конгресу Українців у Торонто (Канада). Це, зокрема, документація СКУ: протоколи засідань, комунікати, заклики, звернення, плани діяльності, річні звіти, фінансові надходження і витрати, кореспонденція рад і комісій СКУ, а також матеріали про діяльність громадсько-політичних, релігійних, наукових, культурних, жіночих і молодіжних об'єднань та установ української діаспори, зокрема, Світової федерації українських жіночих організацій, Конгресу українців Канади, Європейського конгресу українців, Українського конгресового комітету Америки, Української американської координаційної ради, Союзу українських організацій Австралії.

Матеріали про правозахисну, видавничу та благодійну діяльність діаспори і деякі її видання автор отримав безпосередньо від видавництва “Смолоскип” (США - Канада - Україна). Директор Міжнародного фонду та видавництва “Смолоскип” (США - Канада - Україна) Осип Зінкевич та його дружина Надія Зінкевич під час неодноразових зустрічей з автором дослідження надали йому докладні вичерпні консультації про діяльність політичних та громадських об'єднань української діаспори США і Канади на підтримку демократії та державної незалежності України, а також про роль видавництва “Смолоскип” у захисті прав людини в УРСР. У поточному архіві “Смолоскипу” зберігається документація про правозахисну та інформаційну діяльність української діаспори країн Заходу.

Інформаційні матеріали про боротьбу української діаспори США за демократію та державну незалежність України, взаємодію американських українців з органами влади і мас-медіа цієї країни, зокрема, про діяльність Української національної інформаційної служби у Вашингтоні автор отримав в Постійному представництві УККА в Україні (США - Україна).

Документи, що стосуються діяльності Української всесвітньої координаційної ради та організацій української діаспори щодо становлення і розбудови незалежної демократичної України, були виявлені під час опрацювання фондів Поточного архіву УВКР.

Важливою для проведення повноцінного дослідження є група як неопублікованих, так і опублікованих джерел, які були виявлені автором у вищеперерахованих архівних сховищах, що складається здебільшого з документів органів державної влади країн Заходу: виступи, звернення, привітання політичних діячів США, Канади, Ватикану, Великобританії, Бельгії, Австралії. Це, зокрема, звіти та рекомендації Держдепартаменту США, резолюції Конгресу США, Сенатів Канади та Австралії, енцикліки, листи і звернення керівництва Ватикану, виступи та привітання президентів, віце-президентів, губернаторів, сенаторів і конгресменів США, прем'єр-міністрів, міністрів, членів парламентів та губернаторів і мерів міст Канади, Австралії, країн Західної Європи і міських легіслатур США.

Необхідно відзначити, що для проведення наукового дослідження автор використав ряд опублікованих документів авторства представників української діаспори, міжнародних організацій, органів влади і громадськості країн Заходу та СРСР і УРСР / України. Так, приміром, взаємозв'язкам урядових структур і громадських кіл України з українською громадою Канади в другій половині 1940-х - 1980-ті рр. присвячений збірник документів та матеріалів “На скрижалях історії”, підготовлений академіком НАН України П.Т. Троньком, вченими Інституту історії України НАН України О.Г. Бажаном та Ю.З. Данилюком.

Важливе значення для проведення наукового дослідження мали опубліковані матеріали конгресів і конференцій організацій української діаспори, що наочно демонструють напружену боротьбу закордонного українства за відновлення державної незалежності України.

Чисельну і різнопланову групу джерел становлять матеріали мас-медіа, насамперед провідні американські, канадські, англійські, західнонімецькі, італійські, швейцарські, данські, а також аргентинські, чилійські та російські емігрантські газети, преса української діаспори, видання СРСР і незалежної України. Зокрема, опрацьовані газети і журнали “Amnesty International Newsletter”, “The New York Times”, “Los Angeles Times”, “Chicago Sun-Times”, “Minneapolis Tribune”, “The Toronto Sun”, “The Ottava Citizen”, “The Winnipeg Tribune”, “International Herald Tribune”, “The Montreal Star”, “Тоrоntо Теlеgrаm”, “Chicago Tribune”, “The Macomb Daily”, “Philadelphia Inquirer”, “Washington Inquirer”, “Foreign Report”, “Nature”, “Herald Tribune”, “Philadelphia Daily News”, “Kristelight Dagblad”, “Kirchen Zeitung”, “Welt”, “Wisseneschaft und Bildung”, “L'osservatre Romano”, “Correro de la Semana” , “La Presse”, “Sur Argentino”, “La Patria”, “El Mercurio”, “La Nueva Provincia”, “La Opinion”, “El Intrasigente”, “Esquiu”, “La Nacion”, “La Ciudad Nueva”, “Le Devoir”, “La Prensa”, “Русская мысль”, “Новое русское слово”, “Свобода”, “Америка”, “Гомін України”, “Народна воля”, “Національна трибуна”, “Шлях перемоги”, “Українська думка”, “Український голос”, “Українське слово”, “Християнський голос”, “Смолоскип”, “Українка у світі”, “Вісник СКВУ”, “Патріархат”, “Православне життя”, “Литературная газета”, “Дніпро”, “День”, “Урядовий кур'єр”, “Голос України”, “Відомості Верховної Ради України” та ін.

Загалом, названі вище джерела дають можливість об'єктивно висвітлити досліджувану проблему.

В основу концепції наукової роботи лягли власні ідеї автора щодо важливої ролі української діаспори у становленні державної незалежності України. Протягом 1996-2009 рр. під час зустрічей з лідерами провідних організацій закордонних українців із США, Канади, Австралії, країн Євросоюзу, впливовими державними та політичними діячами України і країн Заходу, а також авторитетними вітчизняними та зарубіжними науковцями автор мав змогу дізнатися про погляди цих людей на роль української діаспори як у становленні національної державності, так і розбудові країн свого нового поселення, отримати необхідну для плідної наукової праці документацію та матеріали. В результаті спочатку у великій мірі інтуїтивно, а згодом вже доволі усвідомлено був вибраний напрямок дослідження та сформульована тема наукової роботи.

У процесі дослідницької діяльності відразу постало питання формування принципів методики проведення наукового дослідження. В її основу нами була покладена теорія наукової творчості та метод діалектичного пізнання оточуючої реальності. Після докладного аналізу проблеми автор також дійшов висновку про доцільність використання історичного та логічного методів. Перший дозволив дослідити об'єктивну реальність у часовому, а другий - у просторово-сутнісному вимірі. Таким чином, хід історичного процесу становлення державної незалежності України, в даному випадку, досліджувався історичним методом, а сутність цього процесу - логічним.

В науковій роботі використаний історико-генетичний метод. Саме завдяки йому стало можливим поступово, в процесі вивчення історичного розвитку, розкрити якості, функції та зміни досліджуваної реальності, зокрема докладно висвітлити передумови та причини боротьби української діаспори за державну незалежність України, проаналізувати причинно-наслідкові зв'язки, що зумовили підтримку закордонними українцями процесу національного державотворення.

Під час дослідження джерельної бази та стану наукової розробки проблеми були використані загальнонаукові методи аналізу і синтезу, а також конкретно-історичні - історико-порівняльний та історико-типологічний. Зокрема, останні - під час висвітлення розвитку наукової думки щодо досліджуваної проблеми у країнах Заходу, СРСР та незалежній Україні, а також типізації джерельної бази.

У ході вивчення об'єкта дослідження нами був використаний системно-історичний метод. Так структурно-функціональний аналіз дозволив охарактеризувати структуру та функції організацій української діаспори.

Системно-синхронний аналіз використаний під час вивчення особливостей державотворчої діяльності української діаспори в країнах Північної Америки, Західної Європи та Австралії, з одного боку, та результатів її впливу на становище в СРСР і УРСР, з іншого.

Доцільність використання системно-діахронного аналізу полягала у необхідності висвітлення не лише сутнісно-просторової природи досліджуваної реальності, але й вивчення її сутнісно-часових змін, зокрема, для створення періодизації державотворчої діяльності української діаспори.

Важливу роль у вивченні об'єкта дослідження відіграв системно-діяльнісний підхід. З його допомогою були проаналізовані компоненти людської діяльності. Це дозволило висвітлити державотворчу діяльність української діаспори як за логічною, так і за часовою структурою, а також охарактеризувати її за особливостями і умовами здійснення. Такий підхід створив реальну можливість всебічно підійти до розкриття теми, порушеної у науковій праці.

Саме відсутність наукового комплексного підходу до вивчення цієї важливої історичної проблеми й зумовила дане авторське дослідження. Опрацьовані під час роботи історична література, різноманітні джерела та використана наукова методика дозволили автору скласти докладне уявлення про сутність, характер і перебіг процесу національного державотворення та участь в ньому української діаспори. Підсумки його вивчення викладені у трьох наступних розділах дисертації.

У другому розділі - “Формування та діяльність національно-державницьких об'єднань української еміграції в середині 40-50-х роках ХХ століття” - висвітлюються передумови і причини боротьби закордонних українців за державну незалежність України, проаналізована структура національно-державницьких об'єднань української діаспори, досліджена міжнародна, наукова та інформаційна діяльність зарубіжної української громади.

Необхідно відзначити, що у середині 40-50-х рр. ХХ ст. активізувалася діяльність української діаспори, провідною метою якої стало здобуття державної незалежності України. Вона була зумовлена цілим рядом політичних, соціально-економічних, міжнародних, історико-ідеологічних та психологічних причин. Закордонні українці вважали, що тільки з досягненням Україною державної незалежності можна перетворити її в багату і могутню демократичну європейську країну. Саме тому українська діаспора і проводила інтенсивну діяльність, метою якої було відновлення державної незалежності України.

Можна виділити наступні періоди цієї діяльності:

Партійно-політичний (середина 40-х - 50-ті рр. ХХ ст.) - характеризувався відчутною допомогою з боку зарубіжних українців другій хвилі еміграції; формуванням нової, перш за все політичної, організаційної структури української діаспори; перевагою міжнародної та інформаційної форм державотворчої діяльності, спрямованих на налагодження конструктивних відносин з органами влади, політичними силами, науковими колами та мас-медіа країн Заходу для забезпечення їх підтримки у справі відновлення державної незалежності України.

Громадсько-правозахисний (60-70-ті рр. ХХ ст.) - характеризувався трансформацією організаційних структур і пріоритетів державотворчої діяльності української діаспори; консолідацією закордонного українства у світовому масштабі; суттєвим збільшенням впливу громадських організацій діаспори; провідною роллю правозахисної, наукової, освітньо-виховної, культурної та інформаційної форм державотворчої діяльності.

Державотворчий (кінець 70-х - початок 90-х рр. ХХ ст.) - характеризувався проведенням закордонними українцями масштабних міжнародно-інформаційних кампаній, метою яких була дискредитація органів влади СРСР перед світовою спільнотою та популяризація національної історії і культури України з акцентом на праві українського народу створити власну незалежну державу; активним використанням правозахисної форми державотворчої діяльності, зокрема, ефективною участю української еміграції у Гельсінкському процесі; міжнародною, організаційною, фінансовою, ідеологічною підтримкою з боку зарубіжних українців опозиції в УРСР та формуванням для цього нових організаційних структур; лобіюванням діаспорою визнання країнами Заходу державної незалежності України та сприянням у налагодженні її конструктивної співпраці з іноземними державами.