Діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України (середина 40-х-початок 90-х років ХХ століття)

Задля втілення в життя поставленої мети - незалежної Української держави, була сформована структура національно-державницьких організацій української еміграції. Провідне місце в ній відіграв Державний Центр УНР в екзилі, ЗЧ ОУН, ЗП УГВР та громадсько-політичні організації української діаспори у країнах Заходу, насамперед УККА, КУК, КОУГЦУ, СУОА, ПАУК, СФУЖО. Організації української діаспори проводили активну міжнародно-інформаційну діяльність у країнах Західної Європи, Північної Америки та Австралії. Її метою було переконати органи влади, політичні сили, мас-медіа і громадськість країн Заходу в необхідності підтримки боротьби українського народу за державну незалежність. Для цього українською діаспорою було створено ряд міжнародних організацій, таких як АБН, Паризький блок, Інтернаціонал Свободи. До їхнього складу увійшли представники екзильних центрів та політичних сил країн Центрально-Східної Європи та СРСР. Були налагоджені активні відносини з Американським комітетом визволення від більшовизму. Це значно сприяло українській діаспорі в боротьбі за державну незалежність України. Адже вона могла безпосередньо використовувати з інформаційно-пропагандистською метою радіотрансляції на УРСР “Радіо Свобода” та “Голосу Америки”, а також наукові напрацювання Інституту вивчення історії і культури СРСР.

Потрібно відзначити серйозну роботу, проведену ДЦ УНР в екзилі, у країнах Західної Європи, США і Канаді для того, щоб переконати їх політичні сили, мас-медіа та громадськість у необхідності підтримки державної незалежності України та її майбутньому європейському векторі розвитку.

Органи влади, політичні сили, мас-медіа та громадськість країн Заходу в умовах загострення відносин з СРСР в ході “холодної війни” декларували підтримку державотворчих прагнень української діаспори. Свідченням цього стало прийняття закону про Тиждень поневолених націй у США та виступ прем'єр-міністра Канади Джона Діффенбейкера на підтримку незалежності України у присутності лідера СРСР Микити Хрущова під час засідання Генеральної Асамблеї ООН. Підтримка державотворчих зусиль закордонного українства представниками органів влади, політичних сил і громадськості країн Західної Європи та Австралії, внесення в програми Республіканської та Демократичної партій США положень про український визвольний рух, а також відзначення у США і Канаді на державному рівні щорічно 22 січня як Дня незалежності України свідчило про успішну діяльність української діаспори у країнах Заходу на підтримку національної державності.

У третьому розділі - “Трансформація пріоритетів діяльності української діаспори в 60-70-х роках ХХ століття” - досліджуються зміна структури та пріоритетних напрямків діяльності української еміграції, роль української діаспори у захисті прав людини у СРСР, її інформаційні заходи щодо відновлення державної незалежності України, наукові, культурні та освітньо-виховні ініціативи закордонних українців.

Необхідно підкреслити, що в 60-70-х рр. ХХ ст. відбулася трансформація пріоритетів діяльності української діаспори. Процес її світової консолідації, а також постійні партійні конфлікти в ДЦ УНР в екзилі і гостре протистояння між різними політичними організаціями української еміграції призвели до появи та поступового перетворення СКВУ в лідера національно-державницьких об'єднань діаспори. Ера домінування “партійно-політичного сектора” у житті української діаспори поступово відійшла в минуле. Саме громадські організації закордонних українців стали найбільш ефективною і дієвою силою у процесі боротьби за державну незалежність України.

На провідне місце в боротьбі за державну незалежність України вийшла правозахисна діяльність. Таким чином закордонні українці намагалися підтримати опозиційний рух в УРСР. Українська діаспора систематично здійснювала тиск на міжнародні організації, органи влади, мас-медіа і громадськість країн Заходу з метою добитися звільнення ув'язнених українців, а також домагаючись здійснення передбаченого Декларацією прав людини ООН права нації на самовизначення, що на практиці означало право на державну незалежність України.

Водночас українськими вченими діаспори проводилася активна наукова робота з метою переконати офіційних осіб, наукові кола, мас-медіа і громадськість країн Заходу в існуванні більш, ніж тисячолітніх державотворчих традицій українського народу, незалежної Української держави в минулому та активну боротьбу українців за її відновлення. Таким чином, історія, традиції та культура України активно популяризувалися в країнах Заходу.

Важливим фактором державотворчих зусиль закордонних українців стала боротьба проти русифікації в УРСР. Українська діаспора намагалася зберегти і захистити національну культуру, апелюючи в цьому питанні до органів влади країн проживання та міжнародних організацій. Фурор у середовищі організацій української діаспори викликав звіт Комуністичної партії Канади в 1968 р., в якому наводилися факти русифікації та переслідувань в УРСР за політичні переконання діячів культури. Посилила антирадянські настрої в середовищі еміграції книга канадського комуніста українського походження, випускника ВПШ Івана Коляски про русифікацію системи освіти в УРСР. Навіть ідеологічні союзники СРСР - канадські комуністи, критикували політику керівництва Радянського Союзу щодо України, намагаючись її змінити.

Активне використання в боротьбі за незалежну Українську державу зарубіжних українських та іноземних мас-медіа дозволяло постійно акцентувати увагу на потребі державної незалежності України, демонструючи як країнам Заходу, так і СРСР незмінність та постійну актуальність для діаспори проблеми українського державотворення.

Освітньо-виховні заходи, спрямовані в першу чергу на молоде покоління діаспори, дозволяли підтримувати високий рівень національної самосвідомості та формувати нові молоді кадри борців за державну незалежність України, що було актуальним, зважаючи на поступову зміну поколінь.

У четвертому розділі - “Активізація державотворчих зусиль закордонних українців наприкінці 70-х - на початку 90-х років ХХ століття” - розкривається вплив “холодної війни” на активізацію української громади країн Заходу, аналізується діяльність української діаспори щодо дослідження, висвітлення правди та вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, висвітлюється правозахисна діяльність та участь закордонних українців у Гельсінкському процесі, досліджуються заходи української діаспори щодо відновлення державного суверенітету України.

Необхідно відзначити, що на активізацію державотворчих зусиль української діаспори суттєво вплинуло загострення політичного протистояння між СРСР і країнами Заходу наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Організації української діаспори використали зміну міжнародного “клімату” для розгортання масштабних антирадянських інформаційних кампаній, яскравим прикладом яких стала діяльність української діаспори щодо дослідження, висвітлення правди та вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Їх метою була дискредитація радянської влади, популяризація давньої та новітньої української історії і культури, а також прагнень українського народу до незалежності.

Іншим важливим напрямком у боротьбі за незалежну демократичну Україну продовжувала залишатися правозахисна діяльність. Завдяки Гельсінкському процесу закордонні українці отримали можливість брати участь у міжнародних переговорах в рамках НБСЄ як представники недержавних громадських організацій або у складі офіційних делегацій країн Заходу, зокрема США і Канади. Українська діаспора отримала унікальну можливість впливати як на органи влади країн Заходу, громадянами яких вони були, так і на владу СРСР, завдяки механізмам реалізації рішень НБСЄ, у формуванні яких брали участь закордонні українці. Навряд чи діяльність Української Гельсінкської групи мала б такий ефект і міжнародний резонанс, якби не організації української діаспори, які систематично під час міжнародних конференцій НБСЄ та інших заходів інформували органи влади, мас-медіа і громадськість своїх країн про постійні порушення прав людини одним із підписантів Заключного акта Гельсінкської конференції - Радянським Союзом. Це викликало постійні міжнародні скандали, до яких після початку політики “перебудови та гласності” керівництво СРСР стало дуже чутливим.

Потрібно підкреслити, що вироблені під час міжнародних конференцій НБСЄ “гельсінкські механізми” вели до “ерозії” тоталітарної радянської системи та сприяли звільненню політв'язнів, дотриманню прав людини, зокрема свободи слова, друку, переконань, появі можливості емігрувати, контактам між українською діаспорою і опозицією в УРСР, відносно чесному проведенню виборів завдяки міжнародному спостереженню. Це поступово руйнувало монопольне становище та владу КПРС, а також “союзного центру” в Москві й посилювало опозиційний рух в УРСР.

Організації української діаспори, які володіли значними матеріальними та організаційними ресурсами, активно включилися в процес допомоги опозиційним силам в УРСР. Останні були забезпечені валютними коштами, необхідною оргтехнікою і літературою, а також, за посередництва української діаспори, отримали необхідні зв'язки в країнах Заходу. В цих умовах завадити досягненню державної незалежності України міг лише “силовий сценарій” Москви. На цей випадок для допомоги опозиції в УРСР українською діаспорою в Канаді був створений спеціальний “Кризовий центр”. Після повалення ДКНС та прийняття Акта про державну незалежність України українська діаспора здійснила значний тиск на органи влади країн Заходу з метою визнання ними державної незалежності України та налагодження добросусідських відносин з Українською державою.

Таким чином, застосований українською діаспорою механізм національного державотворення полягав у створенні складної світової структури українських національно-державницьких об'єднань, залученні її до участі у роботі міжнародних організацій та органів влади країн Заходу і використанні технології відновлення національної державності, що включала в себе:

1. Проведення масштабних міжнародно-інформаційних кампаній з метою демонстрації світових надбань давньої української історії і культури в контексті потреби відновлення державної незалежності України та дискредитації політики органів влади СРСР щодо України.

2. Організацію активної правозахисної діяльності та використання Гельсінкського процесу з метою звільнення з тюрем і таборів представників опозиції та забезпечення їм нормальних умов політичної та професійної діяльності в УРСР завдяки механізмам НБСЄ.

3. Забезпечення ідеологічної, матеріальної та організаційної підтримки опозиції в УРСР.

4. Лобіювання визнання державної незалежності України з боку органів влади та суспільств країн Заходу.

5. Сприяння у налагодженні добросусідських відносин між незалежною Україною і зарубіжними країнами та допомогу у розбудові національної державності.

Мрії багатьох поколінь закордонних українців здійснилися в грудні 1991 р. Завдяки, у великій мірі, зусиллям української діаспори Україна нарешті стала незалежною демократичною державою.

У висновках узагальнюються основні результати проведеного дослідження, що виносяться на захист.

У дисертації вперше сформульовано та розроблено нову актуальну наукову проблему, що не отримала свого висвітлення в історичній літературі, а саме здійснено комплексний теоретичний та фактографічний аналіз участі української діаспори у процесі відновлення державної незалежності України в середині 40-х - на початку 90-х рр. ХХ ст.

Необхідно відзначити, що протягом другої половини ХХ - початку ХХІ ст. в Україні та за кордоном сформувався новий перспективний напрям наукових досліджень - українське діаспорознавство. Він включає в себе вивчення історії, політичних та економічних процесів, побуту, розвитку науки, освіти і культури в середовищі зарубіжних українців.

Проте, не зважаючи на численні наукові праці, присвячені історії та сучасному становищу закордонного українства, поза увагою вітчизняних і зарубіжних дослідників опинилася напружена і багатолітня діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України. Згадана наукова проблема ніколи не була предметом спеціального історичного дослідження. Цю “білу пляму” історичної науки і намагається ліквідувати автор своїм науковим дослідженням.

Важливість і потреба представленої наукової праці визначена пріоритетами державної політики щодо закордонного українства, нормативно-правовими документами центральних органів влади України, постановою Президії НАН України, а також необхідністю розвитку вітчизняної історичної науки, потребою гідного вшанування зусиль української діаспори щодо становлення незалежної демократичної України.

У представленій науковій роботі вперше доведено, що діяльність української діаспори по відновленню державної незалежності України була об'єктивним історичним явищем, зумовленим самим ходом історичного процесу та подіями у світі. Боротьба за державну незалежність України стала національною ідеєю закордонних українців та провідною метою діяльності їхніх організацій. Уперше розроблено періодизацію діяльності української діаспори щодо відновлення державної незалежності України.

Уперше виділено і проаналізовано комплекс політичних, соціально-економічних, військових, міжнародних, ідеологічних та морально-психологічних причин, що обумовили державотворчу діяльність української діаспори. З'ясовано, що після закінчення Другої світової війни в країнах Заходу активізувалося громадсько-політичне життя української діаспори, основною метою якого стала боротьба за незалежність України. Серед причин активізації цієї діяльності потрібно відзначити наступні: продовження активної боротьби загонів ОУН і УПА проти радянської влади на території Західної України; політику органів влади СРСР щодо осіб, які під час війни перебували під окупацією, у полоні, у концтаборах, на примусових роботах у нацистській Німеччині або ж в тій чи іншій мірі співробітничали зі збройним нерадянським підпіллям; амбіції лідерів національно-визвольної боротьби як в Україні, так і в діаспорі; сприятливу політичну ситуацію у світі, зважаючи на початок ”холодної війни” між країнами Заходу та СРСР; наявність вкоріненої думки серед представників української політичної еміграції, сотень тисяч українців, які перебували в таборах військовополонених у західних зонах окупації Німеччини та Австрії про те, що їх важке становище і всі, пов'язані з цим проблеми, - це наслідок відсутності власної Української держави та експансіоністської політики сусідніх країн.

Уперше висвітлено цілісну структуру національно-державницьких об'єднань української еміграції, простежено її розвиток і трансформацію, а також взаємодію між її складовими елементами - організаціями діаспори, в питаннях боротьби за українську державність. Доведено, що чисельні новостворені українські крайові, громадські, допомогові, ветеранські, молодіжні організації потрапили під ідеологічний вплив провідних зарубіжних українських партій та почали відігравати важливу роль в політичному житті української громади, активно підтримуючи ідею відновлення державної незалежності України. Діючі в діаспорі політичні партії, громадські організації, перш за все СКВУ, УККА, КУК, СУОА, КОУГЦУ, СФУЖО та державні установи у вигляді реформованого Державного Центру УНР в екзилі стали основою закордонних українських національно-державницьких об'єднань.

Уперше зроблений висновок про вплив міжнародного становища у світі на діяльність української діаспори, яка намагалася використати світові політичні процеси в інтересах боротьби за державну незалежність України, відповідним чином формуючи структуру своїх організацій та пріоритети їх діяльності.

Уперше системно висвітлено міжнародну діяльність закордонних українських організацій, спрямовану на досягнення державної незалежності України та її наступне приєднання як повноправного члена до Об'єднаної Європи. Зроблено висновок про формування закордонними українцями системи міжнародних організацій, які об'єднували представників еміграції СРСР та держав ЦСЄ, задля спільної боротьби за державну незалежність своїх країн та консолідований вплив в цьому питанні на органи влади країн Заходу. Провідну роль в них відігравали представники української діаспори. Вони намагалися добитися розгляду питання про відновлення незалежності України, використовуючи для цього Організацію Об'єднаних Націй, інші міжнародні організації, органи влади країн Заходу. Одним з основних пріоритетів зовнішньої політики ДЦ УНР в екзилі вважався європейський напрям, зокрема вступ майбутньої незалежної України до Об'єднаної Європи. З цією метою ДЦ УНР в екзилі була розгорнута активна діяльність, насамперед в Італії, Франції, Німеччині, Великобританії, Іспанії, Бельгії, з метою залучення органів влади, політичних сил, мас-медіа та громадськості цих країн до підтримки вимог української еміграції.

Багато уваги з боку громадсько-політичних організацій зарубіжних українців було приділено налагодженню співпраці українських емігрантських об'єднань з європейськими та американськими організаціями і політичними партіями, органами влади США, Канади, Австралії, країн Західної Європи з метою інформування їх про визвольні змагання українського народу, а також здобуття підтримки в боротьбі за державну незалежність України. Організацією постійних акцій протесту, інформаційних кампаній в мас-медіа проти “поневолення” України українська діаспора привернула увагу органів влади, політичних сил та громадськості цих країн до української проблеми.

Уперше досліджено міжнародно-інформаційну політику ДЦ УНР в екзилі та його взаємодію з Європейським рухом, Паризьким блоком, Американським комітетом визволення від більшовизму, а також радіостанцією “Свобода” та Інститутом вивчення історії та культури СРСР. Серед основних напрямків діяльності ДЦ УНР в екзилі важливе місце відводилося інформуванню представників української еміграції, а також органів влади, політичних сил, громадськості і мас-медіа країн Заходу про визвольні змагання українського народу з метою отримання підтримки в боротьбі за державну незалежність України.

Уперше висвітлено наукову, освітньо-виховну та культурну діяльність української діаспори в контексті боротьби за демократію та державну незалежність України. З'ясовано, що боротьба української діаспори за відродження державної незалежності України вимагала належного науково-інформаційного забезпечення з метою здобуття підтримки з боку органів влади, науковців та громадськості країн Заходу. Для цього ДЦ УНР в екзилі розпочав співпрацю з АКВБ та ІВІК СРСР. Над цією проблемою працювали також вчені новостворених та відновлених наукових установ української еміграції. Науковці діаспори підготували та видали іноземними мовами значну кількість дослідницьких праць, в яких висвітлювали історію України, пригноблене становище УРСР у складі СРСР, переслідування і злочини з боку Російської імперії та СРСР по відношенню до українців, нехтування їхніми правами, обґрунтовуючи тим самим потребу державної незалежності України для ліквідації пригноблення та забезпечення вільного і демократичного розвитку українського народу. Ці праці використовувались українською діаспорою з метою переконання органів влади, політичних сил, науковців та громадськості країн Заходу щодо необхідності відновлення української державності. Необхідно відзначити, що наукові дослідження діаспорних вчених збагатили українську історичну науку, а їхня праця відчутно сприяла відродженню державної незалежності України.

Українська діаспора організувала ряд акцій у культурній площині. Вони мали за мету зміцнити становище української громади в країнах Заходу, консолідувати еміграцію, послабити асиміляційні тенденції в її середовищі та прямо чи опосередковано вплинути на органи влади західних країн для підтримки державницьких прагнень українського народу, а також на керівництво СРСР для поліпшення ситуації в галузі культури, зокрема, припинення політики русифікації. Активну участь в цих процесах відігравали Асоціація діячів української культури та Рада для справ культури СКВУ. Вони об'єднали навколо себе переважну більшість українських митців в діаспорі, сприяючи їм в їхньому творчому розвитку на користь української громади і справи боротьби за відновлення незалежної демократичної України.

Важливу роль в процесі боротьби за демократію та державну незалежність України відігравала освітньо-виховна діяльність, яка забезпечувала підготовку національно-свідомого молодого покоління зарубіжних українців, здатного заповнити кадрові прогалини внаслідок відходу від активної громадсько-політичної діяльності старшого покоління еміграції та продовжити справу боротьби за українську державність. Завдяки наполегливим зусиллям української громади країн Заходу було створено дієву систему національної освіти та виховання. Подібна діяльність сприяла зростанню національної свідомості молодого покоління еміграції, протидії асиміляції, вихованню любові до української Батьківщини, усвідомленню себе членами української громади в країнах поселення, формуванню кадрової бази нових молодих борців за державну незалежність України та продовженню визвольних змагань українського народу.

Уперше системно висвітлено комплекс міжнародно-інформаційних кампаній і акцій закордонного українства, метою яких було добитися підтримки країнами Заходу державної незалежності України шляхом популяризації національної історії і культури та дискредитації політики органів влади СРСР щодо українського народу. Доведено, що кінець 70-х - початок 90-х рр. ХХ ст. став часом масштабних міжнародно-інформаційних кампаній української діаспори, спрямованих на захист прав людини, поширення в країнах Заходу правдивої історії України, дискредитацію радянської влади та відродження державної незалежності України. Серед них, зокрема, чільне місце займали кампанія з висвітлення правди і вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, кампанія допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи, “Акція деколонізації СРСР”, акція “Чорної стрічки”, акція висвітлення правди про Вінницьку трагедію.

Активну участь у них брали Світовий конгрес вільних українців, Державний Центр УНР в екзилі, ІСНО, СУВФ, УДР, “ Американці в обороні людських прав в Україні”, Український конгресовий комітет Америки, Українсько-американська координаційна рада, Комітет українців Канади, Союз українських організацій Австралії, Координаційний осередок українських громадських центральних установ Європи, Світова федерація українських жіночих організацій, УГКЦ, УАПЦ, УПЦ США, УГПЦ Канади, Українське євангельсько-баптистське об'єднання Північної Америки, Український народний союз, Український братський союз, “Пласт”, Спілка української молоді, Українська вільна академія наук, Наукове товариство ім. Шевченка, Українське історичне товариство, Український католицький університет, Український вільний університет, Український науковий інститут Гарвардського університету, Канадський інститут українських студій Альбертського університету та багато інших.

З 1981 р. розпочалася масштабна кампанія української діаспори щодо дослідження і висвітлення правди про Голодомор-геноцид українського народу 1932-1933 рр. Вона мала на меті, поряд із вшануванням жертв цієї величезної трагедії українського народу, дискредитувати органи влади СРСР та продемонструвати міжнародній громадськості “злочинний характер радянської влади”, “постійні та жорстокі переслідування українського народу” і, відповідно, потребу створення незалежної Української держави, як єдину можливість зарадити повторенню подібного злочину у майбутньому.

Уперше висвітлено масштабну правозахисну діяльність української діаспори та доведене її визначальне значення в процесі боротьби української діаспори за демократію і державну незалежність України. Українська діаспора країн Заходу вела активну боротьбу за права людини і національне самовизначення української нації в УРСР. Українські правозахисні організації в країнах Заходу здійснили відчутний тиск на органи влади, громадськість та мас-медіа США, Канади і країн Західної Європи під час розвитку Гельсінкського процесу з метою здобути їх підтримку та порушити питання дотримання прав людини в Україні під час переговорів з СРСР наприкінці 70-х - на початку 90-х рр. ХХ ст.

Уперше простежено вплив закордонної української громади на хід і результативність Гельсінкського процесу. Доведено, що боротьба української діаспори за демократію в Україні суттєво вплинула на державотворчий процес. Уперше зроблено висновок, що завдяки Гельсінкському процесу закордонні українці справили вплив на міжнародні організації й органи влади країн Заходу і СРСР в питаннях забезпечення демократії в Україні, а також згодом завдяки “Гельсінкському механізму” змогли активно впливати на підтримку опозиції в СРСР. Необхідно відзначити, що правозахисна діяльність закордонних українців вела до поступової “ерозії” радянської системи. Під час більшості суттєвих міжнародних заходів порушувалося питання недотримання органами влади СРСР взятих на себе зобов'язань згідно з підписаним керівниками цієї країни Заключним актом Гельсінкської конференції. Це псувало міжнародний імідж Радянського Союзу та його лідерів.

Привабливість комуністичного шляху розвитку, який СРСР пропагував у багатьох інформаційних кампаніях, розрахованих передусім на Захід і країни третього світу, нівелювалася повідомленнями закордонних українців про відверте нехтування тоталітарним режимом правами людини, наявність політв'язнів, відсутність свободи віросповідання та насильницьке насадження в Радянському Союзі атеїстичного світогляду. Тим більше, що інформація, надана українською діаспорою, оприлюднювалася досить часто високопосадовцями країн Заходу, зокрема, першими особами США і Канади.

Звичайно, все це було важливим елементом “холодної війни”, яку закордонні українці завдяки своїм зусиллям обернули на користь національного державотворення. Необхідно підкреслити, що закордонні українці стали тим “рупором”, який підняв на міжнародному рівні проблему недотримання прав людини в УРСР. Це відчутно сприяло становленню демократії та досягненню державної незалежності України.

Дії української діаспори увінчалися успіхом, про що свідчила реакція міжнародної спільноти та її тиск на органи влади СРСР для позитивного вирішення питань, які порушували зарубіжні українці під час міжнародних конференцій НБСЄ. МЗС, дипломатичні представництва при ООН, правозахисні організації та мас-медіа західних країн постійно актуалізували проблему порушення прав людини в СРСР, прямо чи опосередковано здійснюючи тиск на органи влади Радянського Союзу з метою її вирішення. Це дало свої результати. Політика СРСР в галузі дотримання прав людини зазнала суттєвих змін. Радянський Союз, як активний учасник Гельсінкського процесу, почав виконувати взяті на себе зобов'язання у гуманітарній сфері. Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. були звільнені останні політв'язні. Зокрема, у 1988 р. завдяки особистому втручанню Президента США Рональда Рейгана та наполегливим зусиллям української громади в світі, органи влади СРСР звільнили Левка Лук'яненка та Юрія Шухевича. У листопаді 1990 р. був випущений на свободу останній український політв'язень Богдан Климчак. У 1989-1990 роках в УРСР були легалізовані УГКЦ і УАПЦ та отримало реальне законодавче забезпечення право на свободу віросповідання. Реальним результатом стали законодавчі зміни в СРСР, припинення порушення прав людини та релігійної свободи в УРСР, звільнення ряду ув'язнених українців, започаткування самостійної участі України як незалежної держави у Гельсінкському процесі на початку 90-х рр. ХХ ст.

Уперше простежено співпрацю української діаспори країн Заходу та опозиційного руху в УРСР, комплексно висвітлено міжнародну, фінансову, матеріально-технічну підтримку організаціями української діаспори процесу державотворення в Україні. Фінансова, організаційна та ідеологічно-інформаційна підтримка закордонними українцями зумовила швидку розбудову та активну діяльність національно-демократичних сил в Україні, насамперед Народного руху України, УГС, згодом Української республіканської партії, успішному проведенню референдуму про державну незалежність України 1 грудня 1991 р. Їх тиск на органи влади США, Канади, країн Західної Європи й Австралії у великій мірі сприяв зміні позиції та швидкому визнанню цими країнами державної незалежності України.

У 1992 р. Надзвичайна сесія УНРади 10-го скликання прийняла рішення про передачу повноважень ДЦ УНР в екзилі органам влади незалежної України. Це відбулося 24 серпня 1992 р. в Маріїнському палаці. Останній Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав владні регалії УНР Президенту України Леоніду Кравчуку. Державний Центр УНР в екзилі припинив своє існування. Це свідчило про визнання закордонними українцями легітимності нового українського керівництва та незалежної Української держави і мало символізувати нерозривну, більш, ніж тисячолітню, державотворчу традицію українського народу та фактично стало об'єднанням державотворчих традицій УНР та УРСР в новій незалежній демократичній Україні. Так завершилася напружена багаторічна діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України.

Рекомендації за наслідками дослідження:

1. Рекомендувати Верховній Раді України підтримати державотворчі прагнення української діаспори та виступити з законодавчою ініціативою щодо надання права закордонним українцям обирати до Верховної Ради України трьох представників зарубіжної української громади (по одній особі від: 1) Північної і Південної Америки, Австралії і Нової Зеландії; 2) країн СНД; 3) країн Євросоюзу).

2.Рекомендувати Кабінету Міністрів України підтримати державотворчі прагнення закордонного українства та реформувати урядову структуру, запровадивши у складі уряду посаду віце-прем'єр-міністра з питань співпраці з українською діаспорою, а також посилити фінансову підтримку закордонних українських громад шляхом виділення в повному обсязі коштів, передбачених на реалізацію Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 р., затвердженої Кабінетом Міністрів України (постанова № 1034 від 26 липня 2006 р.).

3. Рекомендувати Верховній Раді України, за наслідками проведених у 2009 р. парламентських слухань із питань стану розвитку закордонного українства та перспектив його співпраці з Українською державою, розробити законодавчі механізми з метою активного залучення української діаспори до діяльності щодо створення позитивного міжнародного іміджу України та лобіювання її національних інтересів, зокрема, європейської та євроатлантичної інтеграції.

4.Рекомендувати Верховній Раді України виступити із законодавчою ініціативою щодо внесення змін до Закону України “Про вищу освіту”, передбачивши право представників української діаспори на безкоштовне здобуття освіти у вищих навчальних закладах України (згідно з встановленими урядом квотами).

5. Рекомендувати Верховній Раді України посилити кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, секс-експлуатацію українських жінок і дітей за кордоном, звернути увагу керівництва МВС України на пріоритетність і потребу нещадної боротьби з цими ганебними явищами.

6. Рекомендувати МЗС України звернути увагу на потребу захисту прав українських національних меншин у Російській Федерації та Польщі, де вони постійно порушуються, а також необхідність укладання міжнародних угод про взаємне працевлаштування громадян із США, Канадою, Австралією та, особливо, Італією, де це питання стоїть найбільш жорстко.

7. Рекомендувати Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та іншим центральним і місцевим органам влади під час визначення нагород за досягнення перед народом України в обов'язковому порядку враховувати діяльність щодо налагодження плідної співпраці між організаціями української діаспори й України, досягнення у сфері державно-політичного і національно-культурного розвитку світового українства, наполегливу працю вітчизняних науковців у напрямку дослідження історичних та сучасних процесів у середовищі зарубіжних українців.

8. Рекомендувати Президії Національної академії наук України, Інституту історії України НАН України приділити підвищену увагу дослідженню та висвітленню історії зарубіжних українців, зокрема їх зусиль, спрямованих на становлення та розбудову незалежної демократичної України. Рекомендувати Президії Національної академії наук України створити академічний Інститут дослідження світового українства, Інституту історії України НАН України створити у системі інституту відділ дослідження історії української діаспори.

9. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України включити в програми з історії вищих і загальноосвітніх навчальних закладів докладне вивчення історії зарубіжних українців, зокрема їх зусиль, спрямованих на відродження та розбудову української державності.

10. Рекомендувати Державному фонду фундаментальних досліджень забезпечити проведення конкурсів науково-дослідних проектів, тематично присвячених історії та сучасному становищу зарубіжних українців, в рамках гранту Президента України для молодих вчених підтримувати проекти, метою яких є вивчення процесів у середовищі закордонних українців, висвітлення боротьби української діаспори за демократію і незалежність України, їх участі у висвітленні правди та вшануванні пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні.

11. Рекомендувати Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки під час розгляду наукових праць, висунутих на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки та Премії Президента України для молодих вчених, підтримувати наукові роботи, присвячені дослідженню історії та сучасного становища української діаспори у світі.

12. Рекомендувати Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту розробити систему молодіжних заходів за участю молоді української діаспори, підтримувати проекти, висунуті на здобуття гранту Президента України для обдарованої молоді, метою яких є налагодження плідної співпраці між молодіжними організаціями діаспори й України, дослідження історичних та сучасних процесів у середовищі зарубіжних українців.

Представлена наукова праця відкриває перспективи для проведення системного історичного дослідження ролі української діаспори в процесі розбудови незалежної демократичної України на початку 90-х рр. ХХ - в першому десятилітті ХХІ ст.

Оцінюючи роль і місце діяльності української діаспори країн Заходу щодо становлення незалежної демократичної України, необхідно відзначити вагомий внесок, який здійснила українська громада країн Заходу у процес державотворення в Україні. Утвердження демократії та здобуття державної незалежності України стало провідною метою діяльності організацій української діаспори в країнах Заходу в середині 40-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. Активна і наполеглива державотворча діяльність закордонного українства у великій мірі сприяла відновленню державної незалежності України, поширенню на її теренах загальноєвропейських демократичних цінностей та, врешті, зумовила її поступове перетворення на повноцінну учасницю європейського цивілізаційного простору ХХІ ст.

діаспора національний еміграція

Основний зміст та висновки дисертації викладені у таких публікаціях

Монографії

1. Недужко Ю.В. Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події : монографія / Ю. В. Недужко. - Луцьк : РВВ "Вежа" Волинського державного університету імені Лесі України, 2003. - 200 с.

2. Недужко Ю.В. Європейські політичні процеси та перспективи відродження незалежної демократичної України в працях Президента УНР в екзилі Миколи Лівицького / Ю.В. Недужко. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2004. - 64 с.

3. Недужко Ю.В. Державний центр Української Народної Республіки в екзилі (друга половина 40-х - 50-ті роки ХХ ст.) / Ю.В. Недужко. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2007. - 90 с.

4. Недужко Ю.В. Українська діаспора в процесі відновлення державної незалежності України (середина 40-х - початок 90-х років ХХ століття) : монографія / Ю.В. Недужко. - Луцьк : ВАТ “Волинська обласна друкарня”, 2009. - 620 с.

Рецензії: Жулинський М. Рецензія на монографію: Недужко Ю. В. "Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події". - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. - 200 с. / Микола Жулинський // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2006. - № 2. - С. 80-81; Даниленко В. Рецензія на книгу: Недужко Ю. “Європейські політичні процеси та перспективи відродження незалежної демократичної України в працях Президента УНР в екзилі Миколи Лівицького”. - Луцьк, 2004 / Віктор Даниленко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2006. - № 6. - С. 80-81; Тронько П.Т. Рецензія на монографію: Недужко Ю.В. "Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події". - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. - 200 с. / П.Т. Тронько // Науковий журнал Всеукраїнської спілки краєзнавців “Краєзнавство”. - 2006. - № 1-4. - С. 184-185; Кремень В. Рецензія на монографію: Недужко Ю. В. "Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події". - Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. - 200 с. / Василь Кремень // Україна XX ст. : культура, ідеологія, політика : [збірник статей / відп. ред. Даниленко В. М.]. - К. : Інститут історії України НАН України, 2007. - Вип. 11. - С. 529-530; Толочко П. П. Рецензія на монографію: Недужко Ю. В. "Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події". - Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. - 200 с. / П. П. Толочко // Український історичний журнал. - 2007. - № 5. - С. 223-224; Віднянський С. Рецензія на монографію: Недужко Ю. “Державний центр Української Народної Республіки в екзилі (друга половина 40-х - 50-ті роки ХХ ст.)”. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2007 / Степан Віднянський // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2008. - № 6. - С. 92-93; Томенко М. Рецензія на монографію: Недужко Ю. В. "Тисячоліття хрещення Руси-України. Відзначення світовою громадськістю всесвітньо-історичної події". - Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. - 200 с. / Микола Томенко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2009. - № 1. - С.87-88; Реєнт О. Рецензія на монографію: Недужко Ю. В. Українська діаспора в процесі відновлення державної незалежності України (середина 40-х - початок 90-х років ХХ століття) : монографія / Ю. В. Недужко. - Луцьк : ВАТ “Волинська обласна друкарня”, 2009 / Олександр Реєнт // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2009. - № 4. - С. 81-83.

Статті в наукових фахових виданнях

5. Недужко Ю.В. Погляди Президента УНР в екзилі Миколи Лівицького (1967-1989) на проблему відродження незалежної демократичної України / Ю.В. Недужко // Література та культура Полісся. Вип. 27. Регіональна історія та культура в українському та східноєвропейському контексті / [відп. ред. і упорядник Г. В. Самійленко]. - Ніжин : Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. - С. 183-187.

6. Недужко Ю.В. Формування українського національно-визвольного руху в еміграції (1945-1950 рр.) / Ю.В. Недужко // Історія України. Маловідомі імена, події, факти : збірник статей. Вип. 30. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - С. 318-328.

7. Недужко Ю.В. Боротьба української діаспори Канади за права людини та незалежність України (кін. 60-х - поч. 80-х рр. ХХ ст.) / Ю.В. Недужко // Наука, релігія, суспільство. - ІПШІ МОНУ і НАНУ “Наука і освіта”, 2005. - № 2. - С. 43-48.

8. Недужко Ю. Міжнародна діяльність Державного центру УНР в екзилі наприкінці 40-х - на початку 50-х років ХХ століття / Юрій Недужко // Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник “Бористен”. - 2005. - № 12. - С. 14-16.

9. Недужко Ю. Жіночі організації української діаспори в контексті боротьби за відродження незалежної демократичної України (сер. 40-х - 50-ті рр. ХХ ст.) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2006. - № 1. - С. 23-29.

10. Недужко Ю. Інформаційна діяльність Державного центру УНР в екзилі наприкінці 40-х - на початку 50-х років ХХ століття / Юрій Недужко // Міжнародні зв'язки України : наукові пошуки і знахідки. - Вип. 15 : Міжвідомчий збірник наукових праць / [відп. ред. С. В. Віднянський]. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2006. - С. 274-281.

11. Недужко Ю.В. Взаємодія Державного центру УНР в екзилі та Американського комітету визволення від більшовизму в інтелектуальній альтернативі СРСР (в першій половині 50-х років ХХ століття) / Ю.В. Недужко // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: збірник статей. Вип. 33. - К. : Інститут історії України НАН України, 2006. - С. 316-328.

12. Недужко Ю.В. Президент УНР в екзилі Микола Лівицький (1907-1989) та східноєвропейські політичні процеси // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: [зб. наук. пр. / ред. кол.: С.І. Світленко (відп. ред.) та ін]. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2006. -Вип. 4. - С. 263-270.

13. Недужко Ю. Внесок вчених української діаспори у відродження державної незалежності України / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2006. - № 3. - С. 31-36.

14. Недужко Ю. Боротьба української діаспори США за відродження державної незалежності України (кінець 50-х - початок 60-х рр. ХХ ст.) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2006. - № 4. - С. 55-61.

15. Недужко Ю. В. Культурні ініціативи інтелігенції української діаспори в контексті боротьби за відродження державної незалежності України (кінець 50-х - друга половина 60-х років ХХ ст.) / Ю. В. Недужко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. XXI. Серія : Історія : [зб. наук. праць / за заг. ред. проф. П.С. Григорчука]. - Вінниця, 2006. - С. 299-304.

16. Недужко Ю.В. Діяльність української діаспори Канади щодо відродження державної незалежності України (кін. 40-х - сер. 60-х рр. ХХ ст.) / Ю.В. Недужко // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. - Луцьк : Вежа, 2007. - № 1. - С. 282-287.

17. Недужко Ю. Діяльність Світового Конгресу Вільних Українців щодо забезпечення свободи і демократії в Україні. 1969-1979 / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2007. - № 2. - С. 40-46.

18. Недужко Ю. Інформаційна діяльність Світового Конгресу Вільних Українців наприкінці 60-х - в 70-х рр. ХХ ст. / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2007. - № 3. - С.44-49.

19. Недужко Ю. Освітньо-виховні аспекти діяльності української діаспори країн Заходу в контексті боротьби за державну незалежність України (середина 40-х - 80-ті роки ХХ ст.) / Юрій Недужко // Україна XX ст. : культура, ідеологія, політика : збірник статей на пошану професора П.П.Гузенка / [відп. ред. В. М. Даниленко]. - К. : Інститут історії України НАН України, 2007. - Вип. 12. - С. 416-433.

20. Недужко Ю. Боротьба української діаспори країн Заходу за права людини в Україні (середина 70-х - початок 80-х рр. ХХ ст.) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2007. - № 6. - С. 14-20.

21. Недужко Ю. Діяльність української політичної еміграції Західної Європи по відродженню незалежної демократичної України (сер.40-х - кін. 50-х рр. ХХ століття) / Юрій Недужко // Міжнародні зв'язки України : наукові пошуки і знахідки. - Вип. 16 : Міжвідомчий збірник наукових праць / [відп. ред. С.В. Віднянський]. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2007. - С.237-250.

22. Недужко Ю. Взаємодія Державного Центру УНР в екзилі та мас-медіа країн Заходу (1948-1965 рр.) / Юрій Недужко // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: Історичні науки. - Вип. 9: Матеріали Другої міжнародної наукової конференції [“Українська діаспора : проблеми дослідження”] / Національний університет “Острозька академія”, Українське історичне товариство Світова наукова рада при СКУ, Українська американська асоціація університетських професорів / відп. ред. : І. Пасічник, Л. Винар ; ред. А. Атаманенко. - Острог : РВВ Національного університету “Острозька академія”, 2007. - С. 405-415.

23. Недужко Ю. Правозахисна та державотворча діяльність української діаспори в умовах Гельсінкського процесу наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2008. - № 2. - С. 55-62.

24. Недужко Ю. Боротьба української діаспори країн Заходу за права людини в Україні (середина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2008. - № 3. - С. 55-62.

25. Недужко Ю. Діяльність закордонних українців щодо дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні та вшанування пам'яті жертв трагедії (середина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2008. - №5. - С. 13-19.

26. Недужко Ю. Діяльність української діаспори щодо дослідження, висвітлення правди та вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні (початок 80-х рр. ХХ ст.) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2008. - № 6. - С. 25-32.

27. Недужко Ю. Міжнародно-інформаційні кампанії української діаспори щодо становлення державної незалежності України (кінець 70-х - початок 90-х років ХХ століття) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2008. - № 7. - С. 15-22.

28. Недужко Ю. Боротьба української діаспори за релігійну свободу в Україні (друга половина 70-х - 80-ті роки ХХ ст.) / Юрій Недужко // Історія України. Маловідомі імена, події, факти : збірник статей. Вип. 33. - К. : Інститут історії України НАН України, 2008. - С. 264-287.

29. Недужко Ю. Діяльність української діаспори щодо становлення незалежної демократичної України (кінець 80-х - початок 90-х років ХХ ст.) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2009. - № 1. - С. 18-27.

30. Недужко Ю. Проблема державотворчої діяльності української діаспори країн Заходу в працях зарубіжних дослідників (середина 40-х років ХХ - початок ХХІ століття) / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2009. - № 2. - С. 51-59.

31. Недужко Ю. Діяльність політичних та громадських об'єднань зарубіжних українців у контексті боротьби за державну незалежність України в 60-70-х роках ХХ ст. / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2009. - № 3. - С. 54-62.

32. Недужко Ю. До причин державотворчої діяльності української діаспори в 40-90-х роках ХХ ст. / Юрій Недужко // Спільний проект Національного університету “Києво-Могилянська академія” і видавництва “Мандрівець”. Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”. - 2009. - № 4. - С. 18-25.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження

33. Недужко Ю. Створення і діяльність Державного центру УНР в екзилі (1945-1955) / Юрій Недужко // Національні Рухи Опору в Східній і Центральній Європі кінця 1930-х - середини 1950-х років : матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - К. : КМПУ імені Б. Д. Грінченка, 2005. - С. 171-177.

34. Недужко Ю. Державний центр УНР в екзилі: боротьба за демократію та незалежність України / Юрій Недужко // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - Ч. 4. - Кн. 1. - Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2005. - С. 129-147.

35. Недужко Ю. Державний центр УНР в екзилі в контексті міжнародних відносин кінця 40-х - початку 60-х років ХХ століття / Юрій Недужко // Збірник доповідей Першої Міжнародної Наукової Конференції [“Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”], (Львів, 8-10 березня 2006 р.). - Львів : Сполом, 2006. - С. 60-68.

36. Недужко Ю. Взаємодія об'єднань української діаспори країн Заходу та Американського комітету визволення від більшовизму в 50-60-х роках ХХ ст / Юрій Недужко // Український вимір : міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. Вип. 5. - Ніжин - Київ : НДУ ім. М. Гоголя, 2006. - С. 28-33.

37. Недужко Ю. Інформаційна діяльність Державного центру УНР в екзилі в другій половині 50-х років ХХ століття / Ю. Недужко // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича : у 2-х т. - Т. 2 : Всесвітня історія. Спеціальні історичні дисципліни. Політологія. Міжнародні відносини. - Чернівці : Книга ХХІ, 2006. - С. 257-262.