Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Жінка в історії України: історіографія ХХ - початку ХХІ століття

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Орлова Тетяна Володимирівна

Київ 2010

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, поділених на 13 підрозділів, висновків, списку літератури (152 с., 1644 позиції). Загальний обсяг дисертації складає 490 с.

Вступ. Актуальність теми. ХХ століття увійшло в історію як час революцій, які мали наслідком докорінну трансформацію соціальних відносин. Відбулася і так звана «тиха революція» або «революція жінок», яка призвела до значної їх емансипації. Разом із тим історична наука протягом останніх ста років все більше виявляла тенденцію розвитку від подійної до аналітичної, яка неможлива без всебічності та об'єктивності. Всебічна та об'єктивна картина історичного минулого не може скластися, якщо ігнорувати роль «мовчазної більшості», як інколи у західній історіографії називають жіноцтво. Усвідомлення цього виявилося у зростанні дослідницької уваги до ролі жінок у різних сферах суспільного буття, що матеріалізувалося у тисячах наукових публікацій, які побачили світ в багатьох країнах світу.

Про роль жіноцтва в історії Україні написано значно менше, проте тільки за минулі сто десять років - понад три тисячі публікацій, які до останнього часу не були піддані комплексному і всебічному аналізу. Давно назрілою є необхідність історіографічного узагальнення наукового доробку, присвяченому статусу і ролі жіноцтва на різних етапах поступу України.

Актуальність дослідження також зумовлюється тими процесами, які відбуваються в історичній галузі нині і виявляють себе в означеній проблематиці. Якщо в багатьох інших темах дуже часто використовується кліше, в якому - дві головні ідеї: «в радянській історіографії замовчувалися або перекручувалися певні питання», а також «із настанням незалежності прийшов час їхнього неупередженого висвітлення, бо без досвіду минулого у тих питаннях розбудова незалежної держави неможлива», то аналіз жіночої проблематики в українській історичній науці виявив глибші загальні тенденції, про які не завжди відверто говорять. Крилата фраза «За статусом жіноцтва у суспільстві можна робити висновки відносно рівня розвитку цього суспільства» знаходить свої підтвердження і завдяки уважному ознайомленню із напрацюваннями суспільствознавців. Таким чином виявляється важливість студій з точки зору перспектив подальшого поступу українського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в контексті науково-дослідницької роботи історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Історія формування і розвитку Української держави» (державний реєстраційний номер № 01 БФ046 - 01).

Об'єктом дослідження виступає сукупність основних груп історіографічних джерел, в яких висвітлено роль жіноцтва в історії України, здійснювана у соціальній, економічній, політичній, духовній сферах, а також робота провідних вітчизняних і діаспорних дослідників в області історії, інших наук соціогуманітарного циклу.

Предметом дослідження є розгортання історіографічного процесу як віддзеркалення накопичення знань щодо внеску жіноцтва у творення українського життя, виявлення проблемно-тематичних пріоритетів, впливів соціально-економічних, політичних, ідеологічних та загальнокультурних умов на світоглядні позиції авторів.

Хронологічні рамки дослідження мають два виміри: по-перше, історіографічний аналіз здійснювався стосовно публікацій, які вийшли друком протягом ХХ - першого десятиріччя ХХІ ст.; по-друге, до розгляду бралися наукові праці, які розглядали питання стосовно ролі жінок на всіх етапах історії України - від докняжих часів до сучасності.

Географічні межі дослідження теж мають два виміри: по-перше, до аналізу бралися студії, які розглядали участь жінок в процесах соціотворення на землях, що входять до складу сучасної української держави; по-друге, аналізувалися праці авторів України та діаспори.

Метою дослідження є історіографічний аналіз праць, насамперед історичних та історико-етнологічних, присвячених ролі жіноцтва у творенні історії України, встановлення на цій основі стану досліджень широкого кола напрямків, що входять до означеної проблеми, виявлення більш і менш вивчених і висвітлених питань, що належать до окресленої проблематики, обґрунтування конкретних пропозицій щодо подальшого її опрацювання.

Досягнення названої мети передбачається через розв'язання наступних завдань:

- проведення комплексного історіографічного аналізу усього масиву наукових публікацій, присвячених обраній темі;

- окреслення основних етапів дослідження ролі і місця жіноцтва в історії України, яке здійснювалося протягом ХХ - першого десятиріччя ХХІ ст., із виокремленням пріоритетних тем, особливостей їх висвітлення, змістових домінант, а також факторів, які зумовили історіографічну специфіку кожного етапу;

- виявлення, систематизація і класифікація історіографічних джерел відповідного напрямку, оцінка їхньої історіографічної значущості;

- узагальнення і аналіз поширених поглядів дослідників стосовно статусу жінок та їхньої участі у житті українського народу на різних історичних етапах, висловлення власного бачення проблем;

- складання найбільш можливої загальної картини стану вивчення ролі жіноцтва України в її історії через синтез компонентів, виявлених в процесі аналізу жіночої участі в економічній, суспільно-політичній та культурній діяльності;

- визначення внеску конкретних вчених нашої держави, а також діаспори у розробку проблеми;

- встановлення найбільш розроблених напрямків, що дає підстави для подальших історіографічних студій;

- накреслення перспектив майбутніх розвідок і пропозиція конкретних тем, які потребують дослідницької уваги;

- позначення новітніх підходів у вивченні проблеми, які дають про себе знати в українській історіографії під впливом ознайомлення дослідників із здобутками і основними пріоритетами сучасної історичної науки, насамперед, євроатлантичної;

- виявлення найбільш типових недоліків жіночих студій в Україні;

- простеження взаємозв'язків між аспектами історіографії жіночої проблематики у минулому із актуальними питаннями життя сучасної України і буття в ній жіноцтва.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, системності, об'єктивності, всебічності, наступності. Для досягнення поставленої мети і розв'язання означених завдань здійснювався синтез різноманітних дослідницьких методів, а саме: історіографічного аналізу і синтезу, системно-структурного і проблемного підходу, логічний, історико-хронологічний, історико-ситуаційний, порівняльний, ретроспективний, біографічний, методи типологізації, класифікації, періодизації та інші. Вибір їх зумовлений темою дисертації, її структурою, специфікою сучасних підходів історичного та історіографічного пізнання.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше комплексно у проблемно-хронологічному плані подається узагальнююча історіографічна картина стодесятирічного процесу вивчення і висвітлення ролі жіноцтва в історії України від давнини до сучасності у всіх сферах життєдіяльності народу: соціальній, економічній, політичній і духовній. Кожна із сфер розглянута із детальнішим поділом: соціальна - стосовно статусу жінки в сім'ї та суспільстві; економічна - зайнятість у домашньому і суспільному виробництві; політична - участь жіноцтва у громадсько-політичному житті на рівні руху за свої права, жіночої преси, ролі у державотворенні, участі у найвищих формах політичної боротьби - революціях та війнах; духовна - жіноцтво і релігія, освіта, наука, художня культура України. Відповідні історіографічні розвідки конкретних названих напрямків до цього часу були практично відсутні. В дисертації під новим - фемінологічним - кутом зору продемонстровано відмінності між трьома періодами історіографічного процесу - дорадянським, радянським і пострадянським, висвітлено фактори, що зумовили їх специфіку, проаналізовано особливості підходів науковців різних часів до висвітлення ролі і місця жіноцтва у вітчизняній історії, виявлено значення ідеологічного фактору у формуванні поглядів науковців. По-новому визначено міру ідеологізації і додержання принципу об'єктивності в сучасних жіночих студіях, а також зроблена спроба оцінити ступінь обізнаності їх авторів із напрацюваннями закордонних дослідників, які віддзеркалюють провідні тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Виходячи з нових дослідницьких позицій, в дисертації проаналізовано дію соціально-політичних змін, що мають місце в українському суспільстві, на історіографічні оцінки, водночас акцентовано значення впливу провідних ідей та висновків історичних досліджень на перспективи подальшого розвитку держави в напрямку зміцнення демократії й творення громадянського суспільства, яке неможливе без гендерної рівності.

Практичне значення дисертаційної роботи визначається необхідністю оцінити здобутки і перспективи вивчення ролі жіноцтва в історії України від початків до сьогодення. Здійснене історіографічне дослідження практично всіх напрямків, до якого можуть звертатися науковці, зацікавлені у проблематиці «Жінка в історії і сьогоденні України». Результати виконаної роботи можуть бути використані в історичних курсах, як то: історія України, етнологія, соціальна історія, історія повсякденності, а також у тих вищих навчальних закладах, де викладається історія жіноцтва.

Апробація результатів дисертації. Окремі аспекти обраної теми, а також основні результаті дослідження доповідалися на наукових конференціях, а саме: «Проблеми історії та історіографії України»: науково-практична конференція історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвячена 15-річчю з Дня Незалежності України (5 квітня 2006 р.); «Проблеми історії та історіографії України»: науково-практична конференція історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвячена 90-річчю початку Української революції 1917-1920 рр. (18 квітня 2007 р.); Четверта міжнародна науково-практична конференція «Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє», присвячена 130-річчю вищої освіти жінок в Україні (Київ, 6-8 листопада 2008 р.); Перша Волинська міжнародна історико-краєзнавча конференція (Житомир, 21-22 листопада 2008 р.); Друга Волинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 90-річчю Житомирського державного університету імені Івана Франка (Житомир, 2-3 жовтня 2009 р.); Mezinarodni vedecko-prakticka konference «Veda a technologie: krok do budouchosti - 2009» (Praha, 27 unora-05 brezen 2009 roky; «Проблеми історії та історіографії України»: науково-практична конференція історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвячена 90-річчю Злуки УНР і ЗУНР (23 квітня 2009 р.); «Людина. Світ. Суспільство»: міжнародна наукова конференція, присвячена 175 річчю філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 21-22 квітня 2009 р.); Простір і час сучасної науки: П'ята всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція (23-25 квітня 2009 р.); Військово-історична наука в Україні та за рубежем: вчора, сьогодні, завтра: Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 21-22 травня 2009 р.); VII Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська бесіда» (1869-1940 рр.) (Чернівці, листопад 2009 р.); Мазепинська доба в культурі України (Київ, 3 - 4 грудня 2009 р.); «Роль визначних особистостей - митців, діячів науки та культури, у процесі формування національної самосвідомості наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.» (Київ, 17 грудня 2009 р.); Міжнародна наукова конференція «Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги) ( Київ, 27 квітня 2010 р.).

Фактичний матеріал і теоретичні висновки загальноісторичного плану використовувалися автором у викладанні нормативних курсів «Історія України», «Історія сучасного світу», «Культурологія», «Проблематика ЗМІ».

Публікації. Викладені в дисертації положення відображені в монографії «Жінка в історії України (вітчизняна історіографія ХХ - початку ХХІ ст.) (Київ, 2009), двох розділах навчального посібника «Історія сучасного світу», 22 статтях у провідних фахових виданнях, 6 нефахових виданнях, тезах доповідей на конференціях (загальний обсяг - 57,88 друкованих аркушів).

Основний зміст дисертаційної роботи

Перший розділ - «Концептуальна постановка проблеми. Методологія і методи наукового дослідження» складається з трьох підрозділів.

У першому з них - «Стан наукової розробки проблеми» аналізуються здобутки науковців у зазначеному напрямі. Насамперед, кожна дисертація в якості обов'язкового компонента містить історіографічний огляд розробленості обраної конкретної теми із ширшої проблеми, якою є «Роль жінки в історії України». Часто темою обиралася певна галузь життєдіяльності, обмежений період і географічний регіон. Те ж можна сказати і про монографічні праці.

Якщо вести мову про спеціальні історіографічні публікації, то вони поодинокі. Серед них - розвідка В. Галаган, присвячена аналізу радянської літератури про подвиг жінок в роки війни 1941-1945 рр. Галаган В. Я. Радянська історична література про подвиг жінок у роки Великої Вітчизняної війни / Валентина Яківна Галаган // Український історичний журнал. - 1988. - № 12. - С. 52-61. Через два десятиліття на ту ж тему видала статтю О. Чуєнко Чуєнко О. Відображення в історичній літературі участі жінок України на фронтах та в тилу у роки Другої світової війни / Оксана Чуєнко // Часопис української історії. - 2008. - Вип. 11. - С. 49-52.. Опосередковане відношення до проблеми має студія філософа І. Грабовської Грабовська І. Гендерні та феміністичні студії в сучасній Україні: проблеми та перспективи / Ірина Грабовська - Режим доступу: http://www.varianty.org.ua/Humanitarians_on_XXI/Hrabovs'ka.htm.: в ній показується віддзеркалення у вітчизняній історіографії проблем фемінізму, жіночого руху, гендерних стосунків тощо. Наприкінці 2009 р. з'явилася стаття О. Лабур, присвячена радянській історіографії «звільнення жінки» в Україні 20-30-х рр. Лабур О. Радянська історіографія про «звільнення жінки» в Україні 20-30-х рр.: перетворення ідеї на догму / Ольга Лабур // Сторінки історії. - 2009. - Вип. 28. - С. 121-129.

Свої історіографічні візії запропонували дві провідні сучасні дослідниці жіночих студій в Україні львів'янки О. Маланчук-Рибак і О. Кісь. Перша у своїх працях Рибак О. Історіографія та історіософія українських жіночих студій / Оксана Рибак // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Том ССХХХІІІ. Праці Історично-філософської секції. - 1997. - С. 100-125; Маланчук-Рибак О. Українські жіночі студії: історіографія та історіософія / Оксана Маланчук-Рибак. - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1999. - 53 с.; її ж. Історіографія та історіософія жіночих студій // Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ - першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. - Чернівці: Книги, 2006. - С. 16-93. аналізує виникнення і особливості теоретико-методологічного становлення жіночих студій в Україні на тлі фундаментального аналізу наукових здобутків іноземних колег у дослідницькому полі «жінка і суспільство». Особлива увага приділяється ХІХ - першій третині ХХ ст., практично повністю ігнорується радянський період. В сучасній українській історіографії жіночих студій авторка виокремлює два напрями: «перший репрезентують роботи, що висвітлюють участь і роль жінок в історичному процесі, у загальноцивілізаційних культурних змінах; другий, що тематично є значно вужчим, - це публікації, присвячені історії суспільно-політичного руху за рівноправність жінок» Рибак О. Історіографія та історіософія українських жіночих студій. - С. 105.. Означивши існування першого напрямку і не розкриваючи його, вчена зосереджується на другому, оскільки головне для неї - дослідження західноукраїнського жіночого руху другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. В цілому ж, стосовно вивчення проблеми «жінка і суспільство», висловлюються доволі жорсткі судження про низький - «маргінальний» характер вітчизняних наукових досліджень Рибак О. Вказ. праця. - С. 105; її ж. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ - першої третини ХХ ст. - С. 91.. Навряд чи з таким твердженням можна погодитися, тим більше що О. Маланчук-Рибак зосередилася на своїй темі і не мала на меті предметне і детальне вивчення стану наукової розробки всіх аспектів діяльності жіноцтва України впродовж всієї її історії.

Хибність зауваження стосовно «маргінальності» вітчизняних жіночих студій виразно виявляється, якщо уважно вивчити масив наявних праць в цілому, або взяти конкретний приклад. Таким може бути науковий доробок О. Кісь, яка демонструє обізнаність з передовою методологією, вправність у користуванні науковим інструментарієм, глибину аналізу і високий рівень синтезу одержаних результатів у спостережливі висновки, а також широчінь тематичної зацікавленості. У своїй монографії О. Кісь подає розвиток жіночих студій в Україні на тлі феміністської парадигми в культурній та соціальній антропології, демонструє теоретичні засади та ключові категорії гендерного підходу, на які вона спирається, досліджуючи проблеми селянок в традиційній українській культурі Кісь О. Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / Оксана Кісь. - Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2008. - С.16-74.. Проте ширший погляд на стан, особливості і проблеми розвитку історії жіноцтва в сучасній Україні вона представила у виступі на четвертій науковій конференції «Жінка в науці та освіті» 2008 р. Було названо чотири основних наративи, які, на її думку, послідовно розгортаються в існуючих публікаціях. Перший - наратив про Берегиню, заснований на ідеї одвічного «домашнього матріархату» та «фемінної» структури українського менталітету; другий - про Велику Жінку, що звеличує окремих видатних жінок; третій - про Національний Фемінізм (відстоювання унікальності українського жіночого руху поза феміністською парадигмою і наголос на жіночому внеску у національно-державне будівництво); четвертий - наратив про Жіночу долю, що розкриває індивідуальний історичний досвід звичайних жінок Кісь О. Особливості та проблеми розвитку жіночої історії в сучасній Україні / Оксана Кісь // Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє: матеріали Четвертої міжнар. наук.-практ. конф. (К., 6-8 лист. 2008 р.) - К.: ГО «Жінка в науці», 2008. - С. 30..

Проведений історіографічний аналіз підтверджує слушність висновків О. Кісь, але не обмежується окресленим колом, оскільки ставить за мету вивчення ролі жіноцтва України у всіх сферах соціального буття від його початків до сьогодення. Тому загальна картина вимальовується більш детальна, а висновки - повніші.

У другому підрозділі - «Характеристика джерельної бази дослідження» - джерельний комплекс, що сформувався протягом останніх ста десяти років і нараховує понад три тисячі публікацій, класифікується із врахуванням найновіших і разом із тим апробованих у вітчизняній науці схем, враховуючи специфіку дослідження проблеми.

Першу групу джерел складають документальні джерела. Характеризуючи цю групу, слід мати на увазі ширше розуміння проблеми «Жінка і українське суспільство», взятої в історичному плані. Тому до першої підгрупи треба віднести, насамперед, ті документи, що визначають ставлення суспільства в особі держави до жіноцтва. Це - конституції, законодавчі акти, постанови урядів, укази перших осіб держави, де йдеться про гендерне питання. Названі документи необхідні для визначення тенденцій розвитку інституту конституційно-правового статусу жінок України від часів «Руської Правди» до сучасності, а також особливостей державної сімейної політики. Другу підгрупу становлять програмні документи політичних партій, в яких тою чи іншою мірою піднімається «жіноче питання». Третю підгрупу складають документи українського жіночого руху.

Друга група - монографічні джерела - також поділяється на підгрупи. До першої відносяться ті, які обіймають проблему в цілому. Прикладом може бути результат спільної праці провідних дослідників історії жіноцтва України «Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні» Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні / за ред. Л. Смоляр. - О.: АстроПринт, 1999. - 440 с.. Монографія, побудована за хронологічним принципом, показує становище жіноцтва на різних історичних етапах, багата на фактологічний матеріал, має біографічний довідник, а також солідну бібліографію.

Другу підгрупу монографічних джерел складають колективні монографії, присвячені висвітленню ролі і статусу жіноцтва у певній сфері суспільного життя. Найчастіше це є результатом роботи не тільки і не стільки істориків, скільки суспільствознавців інших галузей. Яскравий приклад - підготовлена Харківським центром гендерних досліджень праця «Femina Postsovietica», в якій аналізується роль українського жіноцтва на політичному полі. Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике / ред. И. Жеребкина. - Х. : ХЦГИ, 1999. - 335 с. У подібних працях витримано принцип історизму, оскільки проблеми розглядаються у динаміці, прослідковується, від якого до якого стану вони пройшли, визначаються фактори історичного впливу тощо.

Третя і четверта підгрупи - монографії, підготовлені або двома авторами Вірченко В. В. Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861-1920 рр.)

/ В. В. Вірченко, А. П. Коцур. - К. - Чернівців: Книги - ХХІ, 2007. - 196 с., або одноосібно Галаган В. Я. Ратный подвиг женщин в годы Великой Отечественной войны / Валентина Яковлевна Галаган. - К.: Вища школа, 1986. - 304 с.; Богачевська-Хом'як М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України (1884 - 1939) / Марта Богачевська-Хом'як. - К.: Либідь, 1995. - 424 с.; Смоляр Л. О. Минуле заради майбутнього: Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Сторінки історії / Людмила Олексіївна Смоляр. - О.: АстроПринт, 1998. - 408 с.; Стяжкіна О. В. Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття / Олена Вікторівна Стяжкіна. - Донецьк: «Східний видавничий дім», 2002. - 270 с. та ін., в яких викладено результати дослідження ролі жіноцтва чи то на певному історичному етапі, чи у певній сфері, але найчастіше - у поєднанні першого і другого.

Третю групу джерел становить сотня з чвертю дисертацій з історії, а також інших соціогуманітарних наук, в яких віддзеркалюється багатоманітність аспектів ролі жіноцтва у творенні історії і сьогодення України.

Четверта група джерел - збірки наукових статей з означеної проблематики. Часом наукові журнали присвячують окремі номери жіночій темі Етнічна історія народів Європи. - 2000. - Вип. 7. - 120 с.. Наявні збірки статей одного і того ж автора Книш І. Жінка вчора і сьогодні: Вибрані статті / Ірена Книш. - Вінніпег: «Новий шлях», 1956. - 155 с..

У вигляді збірників також виходять матеріали наукових конференцій - п'ята група джерел. Протягом останніх двадцяти років в Україні пройшло чимало конференцій, які спеціально присвячувалися ролі жіноцтва в історії і сучасності Жіночий рух в Україні: історія і сучасність; Жінки України: сучасний статус і перспективи: тези доповідей на міжнар. наук.-практ. конф.(Одеса, 20-24 червня 1995) / ред. Г. І. Терещенко. - К.: ІСДО, 1995. - 383 с.; Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 4-5 листопада 1995). - Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1996. - 107 с.; Жінки на порозі ХХІ століття: становище, проблеми, шляхи соціального розвитку: зб. матеріалів Всеукр. Конгресу жінок (Київ, 21-23 травня 1998 р.) - К.: НВФ «Студцентр», 1998. - 184 с.; Жінка і підприємництво: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 25 -27 вересня 1997 р.) / ред. Л. О. Горова. - Донецьк: ІЕП НАН України, 1999. - 199 с.; Жінки в політиці: міжнародний досвід для України: матеріали міжнар. наук. семінару (Київ, 7 жовтня 2005 р.) / ред. Я. Свердлюк, С. Оксамитна. - К.: Атіка, 2006. - 272 с. та ін.. Проаналізовані збірки матеріалів показують широкий спектр тематики виступів, представленість всіх регіонів України.

Шоста група джерел включає ті, що призначені популяризувати відомості про роль жіноцтва в історії та сучасному житті України. Серед довідкової літератури на першому місці - статистичні видання Гендерний розвиток в Україні: реалії і перспективи. - К.: Sida, 2003. - 104 с.. Прикладом навчальної літератури виступає хрестоматія «Жінка в історії» Жінка в історії: [ навч. хрестоматія для студ. іст. та гуманіт. ф-тів ун-тів]

/ уклад. О. Маланчук-Рибак. - Л.: Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2002. - 336с.. Окремі фахівці запропонували програми спецкурсів Кісь О. «Українське жіноцтво: етнопсихологічні та соціокультурні аспекти» / Оксана Кісь // Университетская сеть по гендерным исследованиям для стран бывшего СССР - Режим доступу: http://www.gender.univer.kharkov.ua/speckursy-027.shtml; Маланчук-Рибак О. Історичний і соціокультурний аспекти у жіночих студіях / Оксана Маланчук-Рибак. - Львів: Наук. тов-во імені Шевченка, 1999. - 18 с.; Палієнко М. Жінка в науці та освіті України ХІХ - ХХ ст.: Навч. програма курсу / Марина Палієнко. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2001. - 34 с.; Луценко Е. А. Женщина в мировой и отечественной культуре. Программа курса; Программа спецкурса "История женского движения / Елена Анатольевна Луценко. - Режим доступу: http://www/gender.univer.kharkov.ua/speckursy-040.shtml, однак відповідних навчальних посібників знайти не вдалося.

Сьома група джерел - рецензії і критико-бібліографічні видання. Вище вказувалося на наявність деяких розвідок історіографічного плану, що, власне, і є своєрідним рецензуванням існуючого масиву в цілому із виокремленням найбільш вдалих і невдалих моментів. Разом із тим, побачили світ рецензії на конкретні публікації Кісь О. Рец. на: «Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні / за ред. Л.Смоляр. - Одеса: АстроПринт. 1999. - 440 с. / Оксана Кісь. - Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um4-5/Retsenziji/7-KIS/Oksana; Рибак О. Рец. на: Богачевська М. Дума України - жіночого роду. - К.: Воскресіння, 1993. - 109 с. / Оксана Рибак. - Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um1/Recenziji/1-rybak/20oksana.

Восьму групу джерел утворює сукупність видань біографічного плану. У цій групі також виявляються відмінні підгрупи. Найбільша з них - невеликі повідомлення, які часто з'являлися з нагоди ювілею, дня народження або смерті. Така тенденція простежується у діаспорних виданнях, що сприяло збереженню пам'яті про роль українських жінок в історії. До іншої підгрупи входять енциклопедичні видання, такі як біографічні енциклопедичні словники. Існують спеціальні видання, наприклад, «Жінки України» Жінки України: біографічний енциклопедичний словник / [голов. ред. М. А. Орлик, уклад. Л. Г. Андрієнко]. - К.: Фенікс, 2001. - 560 с.. Найсоліднішим є видання «Українки в історії», здійснене під керівництвом В. Борисенко Українки в історії / за загал. ред. В. Борисенко. - К.: Либідь, 2004. - 328 с.; друге вид., стереотипне - 2006. - 328 c.. Однак, в цілому, помітна вузькість кола персоналій у вітчизняній біографістиці (хоча останнім часом спостерігається тенденція до його розширення). З метою ознайомлення громадськості із видатними діячками української історії були видані праці О. Козулі Козуля О. Жінки в історії України / Олесь Козуля. - К.: Український центр духовної культури, 1993. - 256 с., І. Кузича-Березовського Кузич-Березовський І. Жінка і держава / Іван Кузич-Березовський. - Л.: Світ, 1994. - 287 с., О. Лугового Луговий О. Визначне жіноцтво України: Історичні життєписи / Олександр Луговий. - К.: Дніпро, 1994. - 335 с., Ю. Хорунжого Хорунжий Ю. Шляхетні українки: есеї-парсини / Юрій Хорунжий. - К.: Видавництво ім. О. Теліги, 2003. - 208 с., Д. Юсипа Юсип Д. Корона і вінок терновий. Жінка в історії України. Художньо-документальні студії / Дмитро Юсип. - Івано-Франківськ: Сіверсія - Галичина, 1998. - 190 с. та ін.

Ще одна підгрупа - це результати ґрунтовної розробки біографій окремих видатних жінок української історії, що втілилися у монографії та збірки документів. Першою у цьому ряду стоїть княгиня Ольга, останнім найбільш фундаментальним науковим дослідженням про життя та діяльність якої є монографія В. Рички Ричка В. М. Княгиня Ольга / Володимир Михайлович Ричка. - К.: ВД Альтернативи, 2004. - 336 с.. Серед історичних осіб підвищену увагу привертає Роксолана Грабовецький В. В. Роксолана-Хурем та її історична доля / Володимир Васильович Грабовецький. - 2-е вид. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - 54 с.; Гаврилів Б. Роксолана в світі / Б. Гаврилів, І. Миронюк. - Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. - 95 с.; Рощіна Н. Роксолана / Рощіна Н. - Х.: Фоліо, 2009. - 128 с. та ін.. Чимало біографічних розвідок присвячено українським письменницям, на першому місці серед яких - Леся Українка. Однією з тенденцій розвитку української історичної науки новітньої доби є повернення забутих імен. Особливо це стосується тих людей, які діяли в Західній Україні та діаспорі. Останнім часом у Львові здійснено грандіозні видавничі проекти, присвячені Мілені Рудницькій Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи: Зб. док. і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької / [відп. ред. М. Богачевська-Хомяк, упоряд. М. Дядюк]. -Л.: Вид-во Отців Василіан "Місіонер", 1998. - 844 с., Ользі Басараб Лялька Я. С. Ольга Басараб та її доба: документи, матеріали, спогади, біографічні нариси / Ярослав Степанович Лялька. - Л.: Галицька видавнича спілка, 2007. - 1248 с., Катерині Зарицькій Онишко Л. "Нам сонце всміхалось крізь ржавії грати…" Катерина Зарицька в українському національно-визвольному русі / Леся Онишко.- Торонто - Львів: Літопис УПА, 2007. - 912 с.. Особливістю названих праць є фундаментальність документальної бази.

Дев'ята група - мемуарна література, автобіографії, джерела особистого походження (підгрупи). Новим моментом є те, що у вітчизняній історіографії все більше уваги приділяється усній історії, яку можна розглядати як своєрідну мемуаристику. Кісь О. Відновлюючи власну пам'ять: проект «Україна ХХ століття у пам'яті жінок» // Україна модерна. - 2006. - Ч. 11. - С. 266-270. А в мемуарах присутні автобіографічні елементи. Жіночих автобіографій надруковано не так багато. Більше їх - в архівах, де можна знайти й інші документи особистого походження, зокрема, листи. Частина їх, особливо жінок відомих, або переписка жінок з відомими чоловіками, побачила світ. Кобилянська О. Слова зворушеного серця: Щоденники, автобіографії, листи, статті та спогади / Ольга Кобилянська. - К.: Дніпро, 1982 - 360 с.; Листи так довго йдуть… Знадоби архіву Лесі Українки в Слов'янській бібліотеці у Празі / упоряд. С. Кочерга. - К. : Видавничий центр "Просвіта", 2003. - 308 с.; Теліга Олена Іванівна. Листи. Спогади / упоряд. Н. Миронець. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2003. - 399 с.; 2-е вид., випр. - 2004. - 400 с. та ін.

Десята група джерел утворюється вітчизняною і діаспорною періодикою із поділом на «спеціальну» і «неспеціальну». До першої відносяться видання, призначені для жінок. Друга частина - це неспеціальні видання із широкого спектру суспільствознавчих та гуманітарних наук, в яких час від часу друкувалися матеріали із жіночої тематики. Пресові видання ненаукового характеру не використовувалися.

З тої ж причини в дисертації докладного аналізу не зазнала остання група джерел, а саме публіцистична література. Разом із тим виявлено декілька провідних наративів, навколо яких розгорнуто більшість публіцистичних студій: видатна жінка України; щасливе життя радянських жінок - будівниць нового суспільства; українка - Берегиня; гендерна асиметрія сучасного українського суспільства.

У висвітленні жіночої проблематики можна помітити, що кардинальні зміни історіографічної ситуації в Україні мали місце тричі, що і визначило поділ історіографічного процесу на три періоди. Перший - дорадянський - охоплював перше двадцятиріччя минулого століття і тривав до встановлення диктату «єдино вірної науки марксизму-ленінізму». Зміна полягала у виникненні в деяких вчених прагнення дослідити історію українства, в якій певне місце займала і жінка. Переважали етнографічні студії, а також публікації, присвячені видатним історичним особам та освіті жінок. Другий - власне радянський - двадцяті - восьмидесяті роки, коли незаперечними стали комуністичні настанови. Серед них: «Радянська влада звільнила жінку, за що вона віддячує працею і боротьбою». Тому провідною тематикою була участь жіноцтва у побудові соціалізму і комунізму під керівництвом КПРС. Автори суворо дотримувалися принципу партійності, що дуже часто вступав у протиріччя із об'єктивністю. Третій період розпочався на межі восьмидесятих - дев'яностих років, продовжується нині. Він пов'язаний із творенням історії незалежної України. Провідна тенденція боротьби традиціоналізму і модернізму відбилася і на жіночих студіях, які виявили кількісне зростання та урізноманітнення тематики.

У третьому підрозділі - «Методологія дослідження і методи наукового пошуку» дається характеристика загальної ситуації, що склалася у вітчизняній історичній галузі, коли діалектичність її розвитку виявляється у руйнуванні старих підходів і утвердженні нових. Серед останніх - посилення уваги вітчизняних дослідників до історичної фемінології або «історії жіноцтва» (український варіант - «жіночі студії»). Підкреслюється синтетичність “історії жіноцтва”. В ній присутня політична історія, тобто дослідження участі або неучасті жінок у політичних процесах, політичному житті, в управлінні суспільством на різних рівнях. Економічна історія у зазначеному ракурсі вивчає історію жіночої праці і зайнятості, підприємницької діяльності, заробітків, внеску до добробуту як на рівні родини, так і на рівні країн та світу. Історія боротьби жінок за рівні права, юридичні проблеми, юридичний статус жінки в суспільстві входять у коло історії права. Демографічна історія своїм підрозділом має історію сім'ї, тобто і тут не обійтися без жіночих студій. Так само не обійтися без них історії повсякденності, побуту і традицій, а ширше - історії культури. В свою чергу “історію жіноцтва” не можливо вивчати у відриві від тих самих політичної, економічної, соціальної, демографічної історії, історії права й культури та інших. Таким чином має місце міждисциплінарний підхід, результатом якого виступає повнота і всебічність історичної картини. Цьому також сприяє аналіз ширшого кола праць суспільствознавчого характеру, що мають відношення до теми дослідження.

Разом із тим, показано, як саме в дисертаційній роботі втілювалися найважливіші правила історіографічної студії - методологічні принципи, застосовувалися різноманітні дослідницькі методи.

Другий розділ - «Історіографічний аналіз статусу жінки в соціально-економічній сфері» складається із двох підрозділів. В першому з них - «Жінка у мікросоціумі сім'ї та макросоціумі суспільства» - вивчається розробленість даної проблематики у численних працях вітчизняних і діаспорних дослідників усіх трьох історіографічних періодів. Особливе місце займає аналіз публікацій останнього, коли саме у жіночих студіях найбільш виразно позначився початок другої хвилі творення вітчизняної історії. Першою було написання нової історії України, яка звільнялася від трафаретів російсько-радянського покрою. У прагненні до відродження національної ідентичності створювалися певні ідеологічні міфи, що безпосередньо торкнуло і образ української жінки. Спочатку письменники, а потім і деякі історики прийняли як аксіому твердження про одвічний високий статус жінки в українській сім'ї та суспільстві. Було сконструйовано культ Берегині, що піднявся до рівня офіційно-державного дискурсу.

Проте в останні роки активно заявили про необхідність уважного наукового дослідження історичних реалій, зокрема ролі жінки в історії України, вчені, які є ядром другої хвилі. Серед них - О. Боряк, І. Ворончук, О. Кісь, О. Маланчук-Рибак, В. Маслійчук, Л. Смоляр, Н. Старченко та ін. Вони порівняли романтизовані й ідеалізовані погляди з реальним буттям жінки хоч в традиційній селянській, хоч в шляхтянській родині. Для фахівців такого спрямування притаманне бачення проблем у діалектиці, відмова давати однозначні оцінки, показ протиріч і драматизму жіночого існування.

У дослідженні історії жіноцтва важливе місце посідає розділ соціальної історії, який умовно називається «історією сім'ї». В цьому плані маємо значні напрацювання вітчизняних етнографів та етнологів, таких як В. Борисенко, Н. Гаврилюк, В. Гнатюк, О. Кравець, З. Кузеля, О. Левицький, І. Петренко, А. Пономарьов, В. Ричка, Р. Чмелик та багатьох інших. Особливо багато публікацій присвячено обрядам родинного циклу з безумовним пріоритетом тих, що пов'язані із весіллям. Також виявилося, що переважну більшість студій присвячено українській селянці. Деякі - шляхтянці, про представниць інших соціальних верств - майже нічого. Недостатньо вивчено в плані жіночих студій ХІХ століття. Потребує нових студій «радянська жінка».

Що стосується сучасності, то більша активність виявляється не стільки істориками, скільки фахівцями з інших суспільствознавчих наук: соціологами, політологами, спеціалістами з державного управління. З'явився навіть термін «гендеролог», який часто вживається для позначення людини, зайнятої вивченням гендерних відносин у суспільстві. Але треба відзначити, що більшість з них додержується принципу історизму: намагається показати процес творення і здійснення гендерної політики в Україні у динаміці, порівнюючи стан справ на різних етапах творення незалежної держави.

У другому підрозділі - «Участь українського жіноцтва в економічній діяльності у висвітленні вітчизняної історіографії» -розкривається віддзеркалення у науковій літературі ролі жінок в економічній сфері як на рівні мікросоціуму, тобто в сім'ї, так і на рівні макросоціуму, тобто усього суспільства. Розгляд будувався за напрямками: домашнє господарство - суспільне виробництв; процес праці - майнові права.

Для жіночих студій економічні питання є дуже важливими, що і показує значна кількість праць, їм присвячених. Їх можна поділити на три групи: ті, що стосуються буття традиційної селянської родини; участі жінок у побудові соціалістичного і комуністичного суспільств; а також гендерним проблемам ринкової економіки.

Ознайомлення з наявними працями виявило парадоксальну ситуацію, яку можна охарактеризувати словами «Життя без життя», оскільки бракує історії повсякдення. Тільки в поодиноких розвідках можна знайти небагатослівну констатацію «важкого життя» селян. Не довелося знайти жодного опису звичайного дня селянки «від темноти до темноти», коли вона виконувала всі свої функції господині, дружини, матері (понад 60 видів обов'язкових видів роботи).

У висвітленні економічних аспектів досліджуваної проблеми часом помітні стереотипи «привілейованого» становища української жінки, особливо стосовно майнових прав. Це особливо виразно проходить в працях про становище шляхтянок XVI - XVIII ст. Деякі автори, зокрема, О. Кривоший, О. Лабур та ін., наслідуючи класиків, пишуть, що названа категорія жіноцтва користувалася великою свободою, оскільки мала майнову незалежність і тому була «майже рівною чоловікам». Представники другої хвилі на основі уважного опрацювання документів приходять до висновку про розбіжності права, звичаю і повсякденних практик, невідповідність соціальних практик законодавчим нормам. Такий висновок доречний не тільки стосовно часів дії Литовського Статуту, але й Конституцій УРСР і незалежної України з усім відповідним законодавством.

У кількісному плані значно переважає доробок радянських суспільствознавців із теми участі жіноцтва в творенні соціалістичної економіки. Жіноча праця, шляхи її інтенсифікації та ефективного використання у різних галузях народного господарства на всіх етапах побудови комунізму була улюбленою темою авторів, які писали про радянське жіноцтво, а саме: М. Батшевої, З. Березіної, Л. Вітрук, Х. Гладкової А. Загорської, М. Карагодської, М. Кіх, О. Пілацької, Ж. Тимченко, Є. Чистик та ін. Така увага - опосередковане визнання тієї обставини, про яку говорив В. Ленін: без жіночої праці перемога соціалізму неможлива. Публікації радянських часів були трьох типів: перший - про трудящих жінок в цілому, другий - жінки та індустріалізація і праця у промисловості, третій - селянка і колгоспниця в умовах соціалізму. Спочатку переважали пропагандистські брошури, пізніше - статті, дисертації, монографії із використанням статистичних даних, які мали доводити повну відданість жіноцтва ідеям комунізму та успішність втілення їх в життя. Звичайно, ніяких гострих моментів в подібних працях бути не могло, окрім боротьби із саботажем, антирадянськими елементами (особливо у Західній Україні), а також тимчасовою нестачею дитячих закладів в окремих місцевостях. Тільки в останні роки існування Союзу пролунали поодинокі критичні зауваження стосовно невирішеності багатьох проблем відносно «експлуатації» жіноцтва, на що М. Горбачов відповів пропозицією «повернути жінку в сім'ю».

На сучасному етапі розвитку української історичної науки почали з'являтися дослідження, які намагаються по-новому висвітити участь жіноцтва у радянському економічному житті. В них значне місце займають питання соціальні, зокрема, ті, що стосуються реальних умов праці і побуту жіноцтва, показується вся суперечливість радянської емансипації, просякнутої дискримінацією. До таких можна віднести праці Н. Бем, О. Кривулі, О. Сапицької, Л. Стефаненко.

В публікаціях, присвячених сучасному етапу історії України, науковці - Е. Друзь, Т. Журженко, Н. Лавриненко, А. Лисенко, Е. Лібанова, Л. Стефаненко, Т. Супліна, та ін. визнають: реальність така, що українська господарська система не може існувати без жіночої участі через значну включеність до різних галузей. Спроби деяких ідеологів та політиків зменшити конкуренцію на ринках праці за рахунок повернення жінок виключно до кола домашніх обов'язків, що прикривається серпанком відродження національних традицій і культом Берегині, не тільки приречені на невдачу, а об'єктивно заважають суспільному поступу, в якому більша частина української людності може принести значну користь.

У третьому розділі - «Роль жіноцтва України у суспільно-політичних відносинах» - представлено чотири підрозділи. Перший з них - «Вітчизняна і діаспорна історіографія українського жіночого руху в минулому і на нинішньому етапі розвитку». Зазначена тема є однією з найбільш розроблених у межах проблематики "Жінка в історії України", про що свідчить велика кількість публікацій. Дослідники займаються як загальними питаннями, а саме: формування, становлення, характеристика, становище, оцінка, жіночого руху на різних етапах його розвитку, а також більш конкретними, тобто присвячують свої студії окремим регіонам і навіть організаціям або друкованим органам.

В історіографії проблеми виразно окреслюються періоди до встановлення радянської влади в Україні і після. На початку ХХ ст. чимало публікацій вийшло з-під пера активісток жіночого руху, таких як О. Кисілевська, Н. Кобринська, К. Малицька, З. Мірна, М. Рудницька та ін. В радянській Україні жіночий рух був репресований, тому не здійснювалося вивчення його історії. Поодинокі публікації почали з'являтися лише у 1980-х рр. Про українській жіночий рух не забували в діаспорі. Насамперед, у кожній країні, де опинилися українські жінки, вони створювали свої організації і вели активну роботу, якій потім присвячували солідні видання - монографічного плану, а також періодичні, зокрема журнали. Закордонні дослідниці, такі як М. Богачевська-Хомяк, І. Павликовська, І. Книш та ін., - продовжували працювати над історією українського жіночого руху, часом задаючи певні напрями, потім відтворювані у вітчизняних студіях (концепція "прагматичного фемінізму"). Коли ж Україна стала незалежною державою, серед знов відкритих тем постала історія жіночого руху. Велике переважання - у дослідженні періоду, що обіймав другу половину ХІХ - першу третину ХХ ст., а також західноукраїнських земель. Тільки в останнє десятиліття з'явилося декілька розвідок, присвячених стану жіночого руху незалежної України. Найбільшу активність у розробці проблематики виявили О. Гнатчук, І. Грабовська, У. Головчанська, І. Дейнега, М. Дядюк, Н. Ковалішина, А. Лисенко, О. Луценко, О. Маланчук-Рибак, Т. Раєвич, Л. Смоляр, Ю. Юрків та ін.

В оцінках значення українського жіночого руху як у попередні, так і нинішні часи не відчувається адекватності, натомість часто наявний деякий романтизм і перебільшення. При чому характер і тон публікацій залежить від того, хто виступає автором: оптимістичніший він у функціонерів, стриманіший - у науковців. Українська історіографія в цілому не визначилася у питанні цілей, завдань руху, його стратегій і тактик, реальних досягнень і результатів. Практично відкритим залишається питання про вплив жіночого руху на процес соціальних змін в минулому і в наш час. Одностайності думок з приводу багатьох питань немає, що лише посилює необхідність продовження вивчення цього важливого соціально-політичного явища. жінка історія Україна

У другому підрозділі «Історіографічний погляд на роль жінок України в державно-політичному житті» показується, як реальна наукова проблема - вивчення ролі і місця жіноцтва України у політиці минулих часів і сучасності вирішується завдяки роботі значного кола суспільствознавців різних фахів: істориків, політологів, соціологів, філософів, психологів, фахівців з державного управління та ін. Серед них - Н. Бондаренко, К. Верес, І. Грабовська, О. Калиновський, А. Комарова, О. Кривуля, О. Кулачек, Н. Миронець, Л. Смоляр, О. Ярош та ін. Наголошується на тому, що існує принципова різниця між загальними підходами і конкретним їх втіленням у публікаціях радянських часів і часів незалежності (на початку ХХ ст. це питання практично не розглядалося). У першому випадку загальною була настанова «остаточного вирішення жіночого питання в СРСР» і «активної участі жінок в управлінні державою», що носило декларативний характер, однак знайшло відображення в багатьох працях того часу. Принципово інші підходи почали втілюватися у дослідницькі розвідки від початку 1990-х рр. Однак «досвід тоталітаризму» у цьому плані не одержав належного опрацювання до нашого часу, хоча він продовжує впливати на суспільство.

Певною мірою досвід часів незалежності в аспектах досліджуваної теми знайшов відображення в численних публікаціях сучасних науковців. З різною мірою обґрунтованості і всебічності показано участь українського жіноцтва в політичному житті і державотворенні, забезпеченість політичних прав обох статей. Дискутуються шляхи і механізми сприяння зростанню політичної активності жінок, оскільки в політиці країні існує гендерна асиметрія. Піднімаються проблеми гендерної (паритетної) демократії та їх важливості для побудови громадянського суспільства. Відзначаючи складності і нерозв'язані проблеми, науковці вважають, що в цілому розвиток політичної участі жінок в сучасному українському суспільстві має позитивну динаміку, як у кількісному, так і в якісному вимірах. Особливе значення надається появі та активній діяльності групи яскравих жінок-політиків, які посилили свій вплив у 2000-х рр. Разом із тим підкреслюється, що має значення не сама фізична присутність жінок на найвищих посадах, а те, які ідеї ними реалізуються. Також визнається, що поява жінок на керівних посадах, збільшення їх числа в органах державного управління, діяльність жіночих організацій не ведуть автоматично до викоренення дискримінації, що має місце по відношенню до жінок нині. Дослідники зазначають, що перетворення жінки з об'єкту соціального захисту, чим вона в наш час є, на суб'єкт політичної діяльності - складний і тривалий процес, свою участь у сприянні цьому перетворенню мають відіграти вчені.

Третій підрозділ - «Жіноцтво України в революціях: історіографія проблеми». В ньому йдеться про зміни в оцінках значення політичних революцій для українського суспільства в цілому і жіноцтва зокрема. В свій час радянські автори - Г. Воробйова, А. Гриценко, Л. Домбровська, М. Карпов, Є. Конкіна, Ж. Тимченко намагалися показати історичну картину не такою, якою вона насправді була, а такою, якою вона повинна була бути згідно партійних настанов. Відповідно роль жіноцтва здебільшого змальовувалася як свідома участь раніше гнобленої, а потім прозрілої верстви, що масово героїчно боролася проти контрреволюції під керівництвом більшовиків. Оскільки одним з важливих завдань істориків було виховання радянських людей в дусі відданості ідеям партії, значна частина публікацій несла агітаційно-пропагадистське навантаження, що впливало не тільки на форму, але й на зміст.

Хоча за часів незалежності увага до жіночих студій зросла, але вона здебільшого концентрується навколо невеликої кількості тем, серед яких проблема "Жінка і революція" поки що розробляється недостатньо. Її аспекти вивчаються невеликим числом науковців, зокрема, В. Абрамовим, Н. Миронець, О. Оніщенко, С. Світленком, А. Слугіною, хоча тема гідна більшої уваги. У часи революцій, коли чоловіки билися за владу, переважна більшість жіноцтва "билися" за збереження життя, причому не тільки свого, але й дітей, інших рідних і близьких. Проте реальні проблеми елементарного виживання, життєзабезпечення, якими найбільше були зайняті пересічні жінки, до останнього часу випадали з поля зору істориків. Виключення становлять мемуари, частково опубліковані, а також поодинокі публікації істориків діаспори, насамперед, М. Богачевської-Хом'як, І. Книш, Н. Полонської-Василенко.