Жінка в історії України: історіографія ХХ – початку ХХІ століття

В революції жінки здебільшого приймали сторону чоловіків свого соціального прошарку. Разом із тим до радикальних дій у кожному таборі вдавалися одиниці, що й забезпечило їм згадку в історії. Історія життя кожної такої жінки являє інтерес для біографістики. В сучасній українській історіографії переважає увага до тих жінок, які не були на боці червоних. Такий підхід не може вважатися дійсно об'єктивним, створюється "упередженість навпаки", що не сумісно із справжньою науковістю.

Під час вивчення наявного історіографічного доробку українських науковців не було знайдено жодної публікації у плані досліджуваної проблематики стосовно межі 80 - 90-х рр. минулого століття, коли в Росії, а потім і в Україні відбулася ліберально-демократична і водночас антикомуністична революція, що призвела до краху існуючого ладу. Також чекає на реалізацію комплексне з гендерної точки зору дослідження, яке охопило б усі значні політичні події, що мали місце в Україні впродовж всієї її історії.

У четвертому підрозділі «Участь жінок України у війнах ХХ століття» звертається увага на те, що у висвітленні війни як такої склалися певні стереотипи, які зосереджуються виключно на питаннях політичних, військових, іноді ідеологічних та економічних. У зарубіжній історіографії в останні десятиріччя вагоме слово - за соціальною історією, яка виявляє свою увагу і до військової сфери. На жаль, в української історіографії цей напрямок не одержав достатнього втілення взагалі, стосовно жіноцтва, зокрема.

Якщо оцінювати в цілому стан української історіографії війн всіх часів, то очевидно, що більше всього надруковано праць, присвячених Великій Вітчизняній війні, яку нині не прийнято так називати. Однак участь жінок у ній не була адекватно висвітлена. Серед українських істориків - не дуже багато тих, хто працював і працює над цією проблематикою. Особливо слід відзначити наполегливу і гідну поваги працю В. Галаган. Проте після її захисту докторської дисертації у 1991 р. захистів інших науковців - навіть кандидатських дисертацій - не відбулося. Так само - не надто багато публікацій взагалі. Їх авторами виступили Г. Архипенко, М. Єсип, В. Зайченко, Д. Заковоротний, Л. Коваленко, М. Коваль, Є. Сафонова, О. Чуєнко. Після набуття незалежності в Україні більше уваги стали приділяти всім учасникам Другої світової війни, не тільки Червоній Армії, але й ОУН-УПА. Останнім часом побачили світ численні публікації про людей, які билися на два фронти. Серед них - спогади про жінок - учасниць національно-визвольної боротьби.

Тема «Жінка і війна» є дуже перспективною для подальших досліджень, адже практично не висвітлювався мілітарний вплив на українське жіноцтво (від того, що заради військово-промислового розвитку радянська влада йшла на всілякі визиски з населення, до того, як змінилася жіноча психологія під тиском ідеологічної обробки, що мала сильний мілітаристський компонент). В царині соціальної історії залишається нерозвіданим жіночий досвід на війні, досвід виживання свого і оточуючих - на фронті, в окупації, в тилу, в неволі - фашистських і радянських таборах.

Складною залишається проблема джерел. Офіційні документи не можуть розглядатися як достатні, оскільки відсікають усе приватне. Радянські газети - ще більш сумнівні джерела. Листи під час війни перлюструвалися, лише поодинокі, в яких змальовувалася реальна ситуація, збереглися у найзакритіших фондах. Жіночих мемуарів - набагато менше, ніж чоловічих, хоча вони відвертіші. Великі можливості поки що, але із тенденцією до згасання, відкриває усна історія.

Історія в боргу перед жіноцтвом України, особливо перед тими, хто боровся за неї із зброєю в руках. Офіційні цифри участі жінок у війні значно зменшені. До того ж і в наш час спостерігається невдячність до героїнь під серпанком великого шанування Жінки-Матері, яка чекала своїх синів і чоловіків в тилу. Але публікацій, які б показували подібне викривлення історичної дійсності, немає.

Четвертий розділ - «Історіографічний огляд внеску жіноцтва у духовну сферу життя українського народу» має чотири підрозділи.

Перший з них - «Історіографічний аналіз проблеми «Жіноцтво і релігія»». В ньому розглядається те, як протягом досліджуваного періоду автори різного рівня і світоглядних позицій робили свій внесок у висвітлення проблеми "Жінка і релігія в історичних реаліях українського буття», розкривається ідеологічне підґрунтя їхніх висновків. Так церковники, у м'якій, але непохитній формі доводили призначення жінки залишатися в сім'ї і займатися виключно піклуванням про її членів, пам'ятаючи про церкву. Пропагандисти радянських часів показували в історичному розрізі дурман клерикальних дій у підкоренні пануючим класам трудящих, намагання відволікти їх від революційної боротьби, як це можна побачити у працях І. Зеленчук, О. Зборовської, К. Руденко, І. Тимченко, А. Фоменко. Метою виступало атеїстичне виховання "нових людей", які б не слухали ідеологічного конкурента комуністичної партії.

Протягом останнього двадцятиріччя поширюється плюралізм думок. Співіснують і богословські трактати, і містичні твори неоязичників, і спроби державних діячів вивести країну з кризи за допомогою "повернення до віри наших прадідів". Разом із тим працюють дослідники, які стоять на позиціях науковості. Попри те, що історіографічний доробок українських вчених є вагомим, поки що він не є достатнім. Якщо брати в історичному ключі, так наскрізне дослідження теми "Жінка України і віра" буквально від первісності до сучасності відсутнє. Наявні праці присвячені окремим аспектам, таким як уславлення ролі княгині Ольги у просуванні християнства або участь жінок у захисті православ'я від зовнішнього ідеологічного тиску. Виходом було б об'єднання зусиль різнопрофільних фахівців, які на сучасному рівні могли б висвітлити цю важливу проблематику.

В Україні, так само, як і в інших країнах, на межі тисячоліть пожвавилася цікавість до різноманітних магічних практик і осіб із надзвичайними здібностями. Зазначена обставина виявила себе у збільшенні кількості розвідок присвячених феномену української відьми - що нагадує дореволюційні часи, коли вийшло друком чимало праць на цю тему. При чому праці істориків останніх десятиріч часто спираються на публікації дореволюційних авторів. В частині з них спостерігається захоплення поетикою фольклору, в якому відьмі належить чи не центральне місце, часом втрачається наукова тверезість і розповідь про відьом та їх польоти подається як цілком реальні речі. При тому, що в Україну зараз прийшла прийнятність методологічного плюралізму, межа між наукою і магією ще зберігається, як це можна побачити у працях Г. Бондаренко, О. Боряк. А. Гамаш, І. Головахи, К. Дисої, О. Кісь.

В процесі історіографічного аналізу складається враження, що існує деяка розгубленість серед дослідників, які працювали в галузі релігієзнавства. З одного боку, в пошані звеличення православ'я, його традицій і цінностей. З іншого, атеїзм з матеріалізмом - в опалі. Якщо екстраполювати це на тему "Жінки України і вірування", то інколи спостерігається уникання об'єктивних оцінок.

Другий підрозділ - «Історичний та історіографічний ракурси боротьби за освіту жінок України» присвячено найбільш розробленій темі в жіночих студіях. Показником є велика кількість захищених кандидатських дисертацій Найбільшу увагу науковців привертає період від середини ХІХ ст. і до встановлення радянської влади. В дисертаційних дослідженнях і монографіях таких авторів, як О. Аніщенко, В. Вірченко, О. Давидюк, В. Добровольської, Л. Єршової, К. Кобченко, А. Коцура, І. Малинко, Л. Применко, Т. Сухенко, Т. Тронько, Т. Шушари та ін. присутній значний фактологічний матеріал, одержаний при уважному вивченні величезного кола джерел, серед яких чимало було надруковано за царських часів. Однак трапляються повторення, у чому деякі автори вбачають порушення наукової етики з боку колег. Головна причина - умови роботи значної чисельності вчених на вельми обмеженому дослідницькому полі, на якому ще від дорадянських часів залишилися ґрунтовні документальні та авторські публікації.

В частині студій має місце ігнорування додержання принципу об'єктивності. Це виявляється у недооцінці радянських часів з точки зору не тільки розвитку освіти жінок, але й праці істориків, які її досліджували. Ідіосинкразія на «радянщину» не повинна позбавляти дослідника чесності у визнанні тогочасних досягнень. Необхідний їх показ разом із протиріччями та негативними сторонами буття.

Що стосується сучасного етапу розвитку освіти жінок в Україні, то, на відміну від фахівців із соціології та педагогіки, історики цим практично не займаються. Але без історичної основи ніякі узагальнення неможливі. На сучасному етапі стає все більш очевидним, що історія неможлива без соціології і навпаки. При тому, що названа тема є вельми розробленою, спостерігається нерівномірність стосовно різних історичних періодів, а також певна фрагментація. Настав час звести напрацьоване разом, підготувати дійсно комплексне дослідження розвитку освіти жінок від давнини до сучасності.

Третій підрозділ - «Наукова діяльність жіноцтва України: етапи зростання у віддзеркаленні історіографії. В ньому показується зумовленість зростання дослідницького інтересу до означеної теми не тільки досягненнями жіноцтва України, але й загальними тенденціями демократизації сучасного світу. Дослідження ролі жіноцтва у розвиткові науки стало одним з популярних напрямків іноземної історіографії, в якій особлива увага відводиться аналізу соціально-історичних коренів названої проблематики, її глибинної детермінації. Українська історіографія також має свої напрацювання: колективні та індивідуальні монографії, енциклопедичні довідники, збірки матеріалів наукових конференцій, статті та дисертації.

У порівнянні з радянським періодом публікації часів незалежності України кількісно і змістовно набагато перевершують аналогічні попередні. Це праці І. Верби, І. Матяш, Н. Швайби, С. Рудої, К. Кобченко, Л. Лобанової, Л. Шумрикової-Карагодіної та ін. Проте поки що відсутнє комплексне дослідження історії входження жінок України до наукової сфери і їхньої подальшої діяльності, ролі у розвиткові української науки в цілому від минулого до сучасності

Стан історіографії віддзеркалює не тільки інтерес до певних проблем, міру їх розробки, глибину та охват дослідницьких студій, але й ті процеси, які мають місце в суспільстві. Проведене дослідження свідчить, що дуже часто вони залишаються "за кадром". До того ж історіографія проблеми "Жіноцтво України в науковій сфері" або її варіації можуть розглядатися в якості конкретного випадку дії ширших тенденцій, існуючих у сучасному суспільстві. А висновки мають ще більш загальний і від того важливий характер (одне з призначень історіографічних праць полягає саме в цьому). У сучасному технологічному просторі необхідно визначити власне місце як на державному, так і на особистому рівні. Україні належить вирішувати складне завдання модернізації, для чого необхідні особистість, культура, належна освіта, що і має реалізуватися у загальнодержавному інноваційному курсі.

У четвертому підрозділі - «Жінки-мисткині в історії української художньої культури» показується, що ця тематика є найбільш представленою кількісно, завдяки великій роботі, здійсненій не стільки істориками, скільки філологами та мистецтвознавцями. Фах дослідників, зрозуміло, визначав специфіку їхніх публікацій. Попри це, в них помітне місце займають суто історичні моменти, насамперед, біографістика.

Про роль жінок у розвиткові літератури і мистецтва України писали у всі три періоди. У перші два десятиріччя ХХ ст. - нечисленні публікації людей, вболіваючих за долю українства і жіноцтва, які намагалися проводити гуманістичні і демократичні ідеї. В радянський час масовими накладами видавалися твори визнаних письменниць, розвідки про них, підготовлені під кутом зору "народності" і "революційності", боротьби проти царизму, поміщиків і капіталістів. Від самого початку 1990-х рр. і донині в Україні має місце намагання декотрих жінок, в тому числі вчених, письменниць, художниць, звернути увагу громадськості на непросте положення, що склалося в Україні у гендерних відносинах.

Хоча тема є надзвичайно цікавою і важливою, в історичному плані вона залишається недостатньо розробленою. Виключенням є ґрунтовна монографія О. Стяжкіної. Стосовно новітнього періоду історії України, дослідники показують, що нині сфера культури в Україні переживає значні складності. Вже від останнього десятиріччя минулого століття жіноча творчість стала непотрібною ані державі, ані споживачеві. Відбулися зміни в масовій культурі, що позначилося також на ролі в ній жінки, яка часом розглядається як "споживчий товар", що, звичайно, не сприяє гендерній паритетності у суспільстві.

У Висновках підведені загальні підсумки дослідження, викладені основні результати, сформульовані теоретичні положення та рекомендації, що виносяться на захист:

- Понад півтора сторіччя науковці намагаються показати роль жіноцтва у вітчизняній історії. Їхня активність особливо виявилася протягом ХХ - початку ХХІ ст., що мало наслідком появу в Україні та діаспорі понад трьох тисяч різнопланових публікацій. Давно назріла потреба історіографічного узагальнення величезного масиву наукової літератури. Відповіддю на цей виклик часу став комплексний історіографічний аналіз;

- Здійснене дослідження показало, що провідні тенденції суспільного розвитку та ідеї загальної історіографії давали про себе знати і у цій царині. Їх відмінності визначалися певними ідейно-політичними факторами, які діяли на дорадянському, радянському і пострадянському етапах розвитку.

У дорадянські часи на першому місці стояло прагнення творення національної історії українського народу, окремої від нав'язуваних моделей сусідніх народів. В обраній для дослідження галузі особлива увага приділялася етнографічним розвідкам, студіям, присвяченим окремим непересічним жінкам. Провідним було намагання акцентувати «привілейоване становище» української жінки в давні часи, що сильно відрізнялося від стану справ в інших країнах, насамперед, в Росії. Це мало підкреслити європейськість українства.

Радянський період пройшов при агресивному домінуванні «єдино вірної марксистсько-ленінської науки» із специфічним баченням сутності історії, тенденцій в національному та жіночому питаннях. Останнє подавалося як «остаточно вирішене» на основі надання трудівницям всієї повноти прав, за що вони віддячували своєю боротьбою та працею на благо радянської влади.

Від початку 1990-х рр. головними стають ідеї національного відродження і приєднання до світової спільноти, повернення до європейської цивілізації. Помічено, що в останні два десятиріччя у вітчизняній науці на зміну першій хвилі творення нової історії незалежної України приходить друга. У першій - ідеалізовано-міфологізоване прагнення відродити національну самоповагу, а створені в результаті картини не завжди співпадають з історичними реаліями. У другій - нове прочитання документів і об'єктивні оцінки історичної дійсності. Особливу увагу частини вчених привернув новостворений міф про Берегиню. Деякі науковці підкреслюють його шкідливість і небезпечність як для окремої жіночої особистості, так і для країни в цілому. Аналітики йдуть далі і показують глибинні процеси, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, зокрема, посилення гендерної асиметрії, показують причини цього явища;

- В дисертації здійснено виявлення, систематизація та класифікація історіографічних джерел, присвячених внеску жіноцтва у історичне творення України. Попри значну кількість публікацій досягнутий якісний рівень поки що не можна вважати достатнім, передусім через те, що спостерігається значне переважання статей над монографічними працями.

Окрім публікацій істориків та етнологів до розгляду бралися студії фахівців інших галузей соціогуманітарних наук, що відповідало наміру здійснити комплексний міждисциплінарний підхід. Разом із тим серед науковців помічена тенденція до «замикання», що не дає змоги посилити спільні дослідницькі позиції за рахунок інтеграції;

- Узагальнення поширених поглядів дослідників статусу жінок та їхньої участі у житті українського народу на різних історичних етапах показало певну невідповідність історичним реаліям, наповнених життєвими драматичними протиріччями. На необхідність уважного дійсно неупередженого ставлення до них зроблено особливий наголос;

- Синтез компонентів, виявлених в процесі аналізу жіночої участі в економічній, суспільно-політичній та культурній діяльності, дозволив скласти загальну картину стану вивчення ролі жіноцтва в історії України, яка до цього часу не одержала належної уваги і визнання з боку наукової громадськості;

- Визначено коло науковців нашої держави і діаспори, які найбільш активно працювали і працюють на цій царині. Існує кратне переважання жіночої автури на чоловічою, а формування наукових шкіл перебуває у фазі становлення. Наявні інституції орієнтовані більше на гендерні дослідження в цілому, а не на конкретно-історичні;

- Вивчення сукупності історіографічних джерел показало низку тем, які є найбільш висвітленими. До них, зокрема, відносяться: етнографічні студії; місце жінки у віруваннях українців; історія становлення і розвитку освіти жінок; жіночий рух в українських землях; участь жінок у будівництві соціалізму і комунізму; правовий статус українських жінок на різних історичних етапах; політика держави по відношенню до жінок; роль українських жінок у розвиткові літературі та мистецтві; історичні портрети видатних жінок України;

- Проведений історіографічний аналіз виявив нерівномірність у висвітленні ролі жінок в українській історії. Значна кількість аспектів залишається мало дослідженими або взагалі поки що перебувають поза увагою науковців. Бракує фундаментальних праць з так би мовити «наскрізних тем», а саме: жіноцтво України в політиці, економіці, соціосфері, духовній сфері (релігійній, освітній, науковій, мистецькій), причому не на окремому історичному етапі, а від стародавності до сучасності. З іншого боку, деякі напрямки можна характеризувати як перенасичені (освіта жінок другої половини ХІХ - початку ХХ ст., жіночий рух того ж періоду та ін.), що відкриває широкі можливості історіографічних студій. Наявність значної кількості дисертацій з аналогічних тем свідчить про необхідність вдосконалення координації науково-дослідної роботи, принаймні стосовно фіксації затверджених вченими радами тем;

- Останнім часом відбувається проникнення і поширення серед вітчизняних науковців новітніх підходів, хоча вони вже декілька десятиріч є загальновизнаними за кордоном. Це, зокрема, соціальна історія, яка спирається на соціологічний інструментарій, і окремим напрямком якої виступає історична фемінологія;

- Разом із тим проведений історіографічний аналіз свідчить: у вітчизняній історичній науці, зокрема у жіночих студіях, співвідношення «новацій» і «традицій» - не на користь перших. Значна частина сучасних вітчизняних авторів не знайома з новітніми тенденціями у світовій історичній науці. Хоча дехто з науковців демонструє новації у своїх дослідженнях, що ставить їх на європейський рівень, в працях інших спостерігаються відставання і традиціоналізм. Насамперед переважають фактологічний матеріал або статистика без узагальнень і глибоких висновків. Мають місце «практичні рекомендації» розв'язувати сучасні проблеми засобами, які діяли у далекому минулому;

- Між репрезентацією ролі жіноцтва в історіографії і суспільною свідомістю українства відбувається постійний взаємовплив. Роздуми над проблемами жіноцтва на всіх етапах історичного шляху України виводять вченого на нові рівні розуміння сутнісних процесів, що дійсно має величезне значення для перспектив розвитку країни. Для нашої держави найактуальнішою є модернізація, яку не можна здійснити на основі старого багажу. Проте чимало людей продовжують сповідувати породжені в далекому минулому стереотипи, зокрема, гендерні. Сенс же полягає у тому, що саме такі настанови унеможливлюють творення справді громадянського демократичного суспільства, яке торує свій шлях в бік постіндустріалізму. Роль науковців полягає в осяганні викликів часу і сприянні розумінню їх суспільством.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях

1. Жінка в історії України (вітчизняна історіографія ХХ - початку ХХІ ст.): Монографія / Т. В. Орлова. - К.: Логос, 2009. - 584 с.

2. Історія жіноцтва - важливий напрям нової соціальної історії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2007. - Випуск 89-90. - С. 33-37.

3. Соціально-економічне становище жіноцтва в СРСР: радянська історіографія і реалії минулого // Історичний журнал. - 2008. - № 6. - С. 32-43.

4. Освіта жіноцтва України у вітчизняній історіографії ХХ - початку ХХІ ст.// Наукові записки Національного Педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. - Серія педагогічні та історичні науки. - 2008. - Вип. LXXIX (79). - С. 255-265.

5. Війни ХХ століття: українське жіноцтво у дзеркалі історіографії // Сторінки історії. - 2008.- Вип. 27.- С. 136-144.

6. Жіноцтво України періоду соціалістичного будівництва у світлі радянської і пострадянської історіографії // Часопис української історії. - 2009. - Випуск 11. - С. 95-103.

7. Жіноцтво і релігія: підходи вітчизняної історіографії // Гілея. - 2009. - Випуск 19. - С. 133-143.

8. Радянська влада і українська селянка з точки зору історіографії // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2009. - № 1. - С. 118-124.

9. Більшовизм про звільнення жіноцтва: сучасні історіографічні оцінки // Гілея. - 2009. - Випуск 22. - С. 168-178.

10. Українська відьма у віддзеркаленні вітчизняної історіографії // Історична панорама. Зб. наук. праць Чернівецького національного університету. Спеціальність «Історія». - 2009. - Вип. 8. - С. 71-83.

11. Радянський тоталітаризм і жіноцтво в контексті історіографії // Український історичний журнал. - 2009. - № 3. - С. 184-198.

12. Українська селянка за умов колективізації та голодомору: історіографічний аналіз // Етнічна історія народів Європи. - 2009. - Вип. 28. - С. 55-64.

13. Історіографічний огляд здобутків науковців діаспори минулого століття у вивченні українського жіночого руху // Гілея. - 2009 - Випуск 24. - С. 131-138.

14. Фемінізм в Україні: проблема та історіографія // Історичний журнал. - 2009. - № 4. - С. 47-58.

15. Оцінка українською історіографією ролі жіноцтва у літературі та мистецтві // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2009. - № 3. - С. 101-105.

16. Стан вивчення українського жіночого руху кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. у вітчизняній історіографії // Часопис української історії. - 2009.- Випуск 15. - С. 136-141.

17. Історіографічні оцінки висвітлення ролі жіноцтва у сучасному політичному житті України // Гілея. - 2009. - Випуск 27. - С. 61-70.

18. Участь жіноцтва в українських національно-визвольних змаганнях: історіографічний нарис // Наукові праці: наук.-метод. журнал Чорноморського державного університету імені Петра Могили. - 2009. -Т. 115. - Випуск 102. - С. 112-116.

19. Жінки в революціях: українська історіографія ХХ - початку ХХІ ст. // Сторінки історії.- 2009. - Вип. 28. - С. 111-120.

20. Участь жіноцтва України в економічній діяльності дорадянських часів (історіографічні аспекти) // Історичний журнал. - 2009. - № 6. - С. 106-117.

21. Сучасний стан історіографічного аналізу напрацювань в галузі жіночих студій українськими науковцями ХХ - початку ХХІ ст. // Гілея. - 2009. - Випуск 29. - С. 65-69.

22. Видатні діячі громадсько-політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ ст. про становище жіноцтва та виникнення жіночого руху в Україні: історіографічний нарис // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України - 2009. - № 5. - С. 143-149.

23. Українська жінка в реаліях ринкової економіки: історіографічні студії // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2009. - № 4. - С. 103-108.

24. Актуальність проблем соціальної історії // Історичний журнал. - 2007. - № 2. - С. 106-114.

25. Історія жіноцтва - перспективний напрямок досліджень на сучасному етапі розвитку української історіографії // Соціальна історія. - 2008. - Вип. ІІІ. - С. 127-132.

26. Жінка і сім'я за радянських часів: історіографія проблеми // Соціальна історія. - 2008. - Вип. ІV. - С. 139-145.

27. Історія сучасного світу: навч. посібник. - К.: Знання, 2006. - С. 368-395; 539-542.

28. Культура повсякдення населення Європи ХVIII століття. - К.: Товариство «Знання» України, 2000. - С. 15-29.

29. Сексуальна революція: причини і наслідки // Дзеркало тижня. - 2003. - № 44 - Режим доступу: http://www.dt.ua/3000/3855/43742.

30. Історичний погляд на роль українського жіноцтва в освіті та науці // Четверта міжнар. наук.-практ. конф. «Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє» (Київ, 6-8 лист. 2008 р.). - К.: Холс, 2008. - С. 227-233.

31. Історіографічний погляд на місце і роль українського жіноцтва в радянському суспільстві // Матеріали Волинської історико-краєзнавчої конф. (Житомир, 21-22 лист. 2008 р.) - Житомир: Житомир. держ. ун-т ім. Івана Франка, 2008. - С. 135-139.

32. Женщины Украины в науке с точки зрения историографии // Mezinarodni vedecko-prakticka konference «Veda a technologie: krok do budouchosti - 2009» (Praha, 27 unora-05 brezen 2009 roky. Dil. 5. Economicke vedy. Administrativa. Politieke vedy. Historie. - С. 55-58.

33. Ставлення до відьом в Україні (історіографія) // «Людина. Світ. Суспільство»: міжнар. наук. конф., присвячена 175-річчю філософського факультету (Київ, 21-22 квіт. 2009 р.). - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2009. - С. 110-112.

34. Історіографічні висновки щодо місця і ролі жіноцтва у літературі та мистецтві України // Простір і час сучасної науки: П'ята всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (23-25 квіт. 2009 р.). - К., 2009. - С. 10-12.

35. Жінка і релігія у висвітленні української історіографії // «Проблеми історії та історіографії України»: наук.-практ. конф. іст. фак. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, (Київ, 23 квітня 2009 р.). - К., 2009. - С. 9-11.

36. Видатні українські чоловіки і жіноче питання: до історіографії проблеми // Друга Волинська Міжнар. історико-краєзнавча конф. (Житомир, 2-3 жовт. 2009 р.). - Житомир: Житомир. держ. ун-т ім. Івана Франка, 2009. - С. 158-161.

37. Історіографічні висновки щодо соціально-економічного статусу жіноцтва України в сучасних умовах ринкових трансформацій // VII Буковинська міжнар. історико-краєзнавча конф. (Чернівці, лист. 2009 р.).- Чернівці: Чернів. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича, 2009. - С. 253-255.

Анотація

Орлова Т. В. Жінка в історії України: історіографія ХХ - початку ХХІ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню історіографії ролі жіноцтва в історії України від найдавніших часів до сучасності. На широкій історіографічній базі та на значному фактичному матеріалі визначені основні етапи розвитку знань з історії жіноцтва України протягом останніх ста десяти років, охарактеризовано провідні тенденції, які втілилися у наукових студіях кожного з етапів, визначено фактори впливу на світоглядні позиції вчених - вітчизняних і діаспорних. Зібрано, проаналізовано, систематизовано і охарактеризовано основні групи історіографічних джерел, присвячених вивченню і висвітленню історичного місця жінок у розвиткові України. Оцінено внески істориків, а також представників інших соціогуманітарних наук у дослідження ролі жіноцтва в соціальній, економічній, громадсько-політичній та духовній (релігія, освіта, наука, художня культура) сферах життя українського народу від докняжих часів до кінця першого десятиріччя ХХІ століття. Визначено більш і менш розроблені напрямки наукової роботи у зазначеній галузі, окреслено коло проблем, які потребують посиленої дослідницької уваги і тому є перспективними для подальших розвідок.

Ключові слова: історіографія історії України, жіночі студії, історіографічний процес, історіографічні джерела, роль жіноцтва, соціосфера, економічне життя, громадсько-політична діяльність, релігія, освіта, наука, художня культура.

Аннотация

Орлова Т. В. Женщина в истории Украины: историография ХХ - начала ХХІ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко.

Диссертация посвящена исследованию состояния историографии роли женщин в истории Украины от древнейших времен до современности. На широкой историографической базе и значительном фактическом материале определены основные этапы развития знаний в области истории женщин Украины на протяжении последних ста десяти лет. Поскольку в освещении женской проблематики кардинальные изменения имели место трижды, историографический процесс ХХ - начала ХХI в. поделен на три периода. Первый - досоветский - охватывал первое двадцатилетие прошлого века и закончился с установлением диктата «единственно верной науки марксизма-ленинизма». Его суть определялась возникновением стремления у части ученых исследовать историю украинского народа, в которой принимали участие и женщины. Второй - советский - период, продолжавшийся до конца восьмидесятых годов, прошел под знаком незыблемости коммунистических догматов, в частности: «Советская власть освободила женщину, за что та воздает благодарность трудом и борьбой». Третий период начался на меже восьмидесятых и девяностых годов, его содержание определялось творением истории независимой Украины. В диссертации показывается, как ведущая тенденция борьбы традиционализма и модернизма отразилась и на исследованиях в области исторической феминологии, которые на нынешнем этапе выявили количественный рост и тематическое разнообразие. Кроме того получили освещение процессы, имевшие место в историографии украинской диаспоры.

В ходе диссертационной работы были собраны, проанализированы, систематизированы и охарактеризованы основные группы историографических источников, посвященных изучению и освещению исторического места женщин в развитии Украины. Оценен вклад историков, а также представителей других социогуманитарных наук в исследование роли женщин в социальной, экономической, общественно-политической и духовной (религия, образование, наука, художественная культура) сферах жизни украинского народа от докняжеских времен до конца первого десятилетия ХХI века. Определены более и менее разработанные направления, дан научный анализ соответствия выводов, содержащихся в исследовательских публикациях разных времен, историческим реалиям. Обозначен круг проблем, заслуживающих особого внимания со стороны историков, что вместе с их особой актуальностью открывает широкие перспективы дальнейших студий. Выделен круг проблем, которые пользуются особой популярностью среди исследователей, что, в свою очередь создает возможность для историографических обобщений. С другой стороны, определяя причины такого перенасыщения (практически ежегодная защита диссертаций на аналогичные темы или же многочисленные выступления по сходной тематике на одной и той же научной конференции), среди прочих указывается отсутствие координации исследований хотя бы на уровне фиксации утверждаемых и защищаемых диссертаций.

Помимо сугубо исторической и этнографической литературы под соответствующим углом зрения анализировались разработки женской проблематики представителями других общественных и гуманитарных наук, а именно: социологами, философами, юристами, экономистами, специалистами в области государственного управления, литературоведами, искусствоведами. Особый упор был сделан на воплощение в них принципа историзма, то есть, показ возникновения, развития и современного состояния того или иного феномена, касающегося женской проблематики. Акцентирована необходимость объединения усилий в создании фундаментальных работ, посвященных роли и месту женщин в жизни украинского общества на всем протяжении его истории. Подчеркивается, что междисциплинарный подход является одним из наиболее значимых в современной мировой исторической науке. При характеристике исследований ведущих специалистов обращалось особое внимание на их осведомленность с уже утвердившимися и новыми подходами евроатлантической научной мысли, особенно что касается обозначенных в качестве изучаемых проблем.

Меж репрезентацией роли женщин в историографии и общественным сознанием народа происходит непростое, но постоянное взаимовлияние. Размышления над проблемами женщин на всех этапах исторического пути Украины выводят исследователя на новый уровень осознания сущностных процессов, имеющих огромное значение для перспектив развития страны. Роль ученых, в том числе историков, состоит в осознании вызовов времени, соотнесении их с национальными особенностями, формируемыми историческим опытом, и содействии определению оптимальных моделей дальнейшего развития.

Ключевые слова: историография истории Украины, женские студии, историографический процесс, историографические источники, роль женщин, социосфера, экономическая жизнь, общественно-политическая деятельность, религия, образование, наука, художественная культура.

Summary

Orlova T.V. Woman in the History of Ukraine: historiography of XX - early XXI cc. - Manuscript.

Theses for the doctoral degree in the field of history by speciality 07.00.06 - Historiography, Source Studies and Special Historical Subjects. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2010.

The dissertation deals with the research in historiography of the role of women in the history of Ukraine since oldest times till present days. On the basis of broad historiographic background and substantial array of facts, the work defines the main stages of development of knowledge in women's history of Ukraine during the recent 110 years, characterizes the dominant trends embodied in scholarly studies of each stage, defines the factors influencing the standpoints of domestic and diasporal researchers. Collected, analyzed, systematized and characterized are the main groups of historiographic sources dedicated to examining and clarifying the historical place of women in the development of Ukraine. Evaluated are the contributions of historians as well as those of the representatives of other socio-humanitarian disciplines to the research of women's role in the social, economic, socio-political and spiritual (religion, education, science, artistic culture) spheres of Ukrainian people's life from pre-princedom times till the end of the first decade of c. XXI. Defined are more and less developed directions of research in the aforesaid domain. Mapped is the circle of problems that require special scholarly attention and open prospects for further research.

Key words: historiography of the history of Ukraine, women's studies, historiographic process, historiographic sources, role of women, sociosphere, economic life, civil and political activities, religion, education, science, culture and arts.

Размещено на Allbest.ru