Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

07.00.01 - історія України

УДК 94(477) : 35207 «1870/1914»

Автореферат

ГРОМАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ У МІСТАХ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (1870-1914 рр.)

Коробка Вадим

Миколайович

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Пірко Василь Олексійович, професор кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Гуржій Олександр Іванович, головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук, доцент Мармазова Ольга Іванівна, доцент кафедри українознавства Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського

Захист відбудеться « 22 » квітня 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд. 38.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано « 19 » березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження обумовлена тим, що ідея розбудови місцевого самоврядування стала складовою частиною новітнього українського державотворення. За нинішніх умов, коли наша країна перебуває в перехідному стані, місцеве самоврядування є особливо важливим чинником становлення громадянського суспільства. Воно покликане сприяти подоланню відчуження народу від влади, має стати засобом розширення демократичного простору. Пріоритетність відродження місцевого самоврядування зумовлюється його сучасним станом, що не відповідає стандартам цивілізованих країн, до яких прагне Україна. Цей процес повинен спиратись як на вітчизняний, так і зарубіжний муніципальний досвід. Суттєвий внесок у розробку теоретичного підґрунтя новітньої місцевої влади зможе зробити більш повна та достовірна реконструкція діяльності інститутів самоврядування минулого, зокрема тих, що були утворені за міськими реформами 1870 і 1892 рр.

Якісні зміни на шляху всебічної модернізації в підросійській Україні, як і у всій імперії, спричинені селянською реформою 1861 р., серед іншого проявилися в економічному підйомі, зростанні чисельності міського населення, розвитку функцій міст та ускладненні їх інфраструктури. Унаслідок перетворень 1860-1870-х рр. виникли елементи громадянського суспільства. Саме у цей період було запроваджене Городове положення 1870 р., що визначило роль та місце органів міського самоврядування у системі державного управління, порядок їх формування та функціонування. Згідно з законом, утворювалися всестанові виборні установи (думи й управи), які, залучаючи різні верстви городян, узяли на себе розв'язання багатьох проблем міського життя. Городове положення 1892 р., звузивши самостійність органів міського громадського управління, успадкувало від свого попередника головні його риси й функції. Реформи на основі актів від 1870 та 1892 рр. повноцінного самоврядування так і не створили, зробивши, проте, чимало для його розвитку.

Крім того, актуальність теми пов'язана зі значним зацікавленням громадськості дореволюційною історією міст, що викликане загостренням проблеми виживання фізично і морально здорової людини в міському середовищі та поновленням у громадській думці несправедливо заплямованої репутації дорадянських інституцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Донецького національного університету «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (номер державної реєстрації №0105U004466).

Об'єкт вивчення - міське самоврядування в підросійській Україні.

Предметом дослідження є формування громадських управлінь за Городовими положеннями 1870 та 1892 рр. в Катеринославській губернії, міський виборчий процес, муніципальна діяльність із розвитку гуманітарної сфери міст.

Мета роботи полягає у розгляді процесу становлення і функціонування громадського управління в містах Катеринославської губернії. Для досягнення поставленої мети дисертанту необхідно було розв'язати такі дослідницькі завдання:

- з'ясувати стан наукової розробки проблеми міського самоврядування зазначеного періоду;

- виявити, вивчити та систематизувати джерела з історії міського громадського управління в Катеринославській губернії 1870-1914 рр.;

- розглянути передумови міської реформи та результати участі громадськості губернії у виробленні Городового положення 1870 р.;

- визначити структуру та коло повноважень міського самоврядування за законами 1870 та 1892 рр.;

- дослідити виборчий процес та формування закладів громадського управління міст Катеринославської губернії;

- розкрити особливості виборів під час революції 1905-1907 рр. та після неї;

- охарактеризувати соціальний склад міського представництва;

- простежити діяльність громадського врядування щодо формування бюджетів, з'ясувати основні джерела доходів і забезпечення пріоритетних видатків;

- проаналізувати характер і результати роботи міських дум та управ у санітарно-медичній галузі й царині громадського піклування;

- висвітлити заходи громадських управлінь у сфері міського шкільництва.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з 1870 р. - часу запровадження нового Городового положення - до 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна і відбулися зміни у діяльності міських дум та управ, пов'язані із пристосуванням міського життя до воєнних потреб. Для з'ясування витоків реформи 1870 р. автор здійснив відповідний історичний екскурс.

Географічні межі роботи охоплюють українську частину Катеринославської губернії, яку обрано як оптимальний регіон дослідження. Розташовані на її території міські поселення належали до різних типів (одне крупне, решта - середні та дрібні) і рангів (губернське, повітові та заштатні). Чинність законів від 1870 р. поширювалася на 9, 1892 р. - на 10 міст губернії. Міста Катеринославщини, яка перетворювалась у найбільш розвинений в індустріальному плані регіон України, мали певну єдність історичних традицій, чинників розвитку, схожість у господарському та соціальному житті, були об'єднані адміністративним підпорядкуванням єдиному центру в системі місцевої імперської влади. Це дозволяє проводити порівняння різноманітних явищ та процесів розвитку міського громадського управління.

Наукова новизна одержаних у процесі вивчення теми результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань. Праця є одним із перших комплексних досліджень міського самоврядування в Катеринославській губернії. До наукового обігу вводиться низка раніше неопублікованих архівних матеріалів. Докладно простудійовані «Екатеринославские губернские ведомости», а також видання громадських установ міст краю. Здійснено аналіз участі громадськості Катеринославської губернії в обговоренні проекту Городового положення 1870 р. Системному розгляду процедур, спрямованих на формування установ громадського управління, сприяло спеціально запроваджене поняття «міський виборчий процес». Новим є досвід наукової характеристики соціального складу гласних міських дум, членів міських управ та міських голів. Зроблена одна з перших спроб системного вивчення джерел формування міських доходів та статей видатків. Здійснено комплексне дослідження роботи установ самоврядування в медико-гігієнічній та освітній галузях, а також у царині громадського піклування.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання отриманих результатів для подальшого вивчення історії місцевого самоврядування в Україні, створення узагальнюючих праць, довідкових видань, в історичному краєзнавстві, музейній та екскурсійній роботі. Матеріали дослідження можуть знайти застосування при розробці загальних і спеціальних курсів з вітчизняної історії для освітніх закладів.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми і в самостійному її вирішенні, що дозволяє глибоко та всебічно відтворити процес становлення і функціонування міських громадських управлінь Катеринославської губернії в зазначений період. Усі результати і висновки, у тому числі й ті, що демонструють наукову новизну, одержані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні результати, положення і висновки дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету, а також оприлюднені на наукових зібраннях істориків: міжнародній науковій конференції «Українська історіографія на рубежі століть» (Кам'янець-Подільський, 25-26 жовтня 2001 р.), науково-практичній конференції «Мариуполь: история и перспективы» (Маріуполь, грудень 2002 р.), VІ конгресі Міжнародної асоціації україністів (Донецьк, 29 червня - 2 липня 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток еллінізму в Україні у ХVІІІ-ХХІ ст.» (Маріуполь, 21-23 травня 2007 р.), V, VІ, VІІ, VІІІ, Х підсумкових науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (Маріуполь, лютий 2003, 2004, 2005, 2006, 2008 рр.).

Публікації. Основні положення, результати та висновки дисертаційного дослідження викладено в 14 наукових публікаціях, у тому числі 6 - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, загальним обсягом 5 друк. арк.

Структура дисертаційного дослідження підпорядкована меті та основним завданням. Робота складається зі вступу, 4 розділів, 10 підрозділів, висновків, списку джерел і літератури (325 позиції) та додатків. Загальний обсяг - 320 сторінок, з них 180 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету дослідження, хронологічні й географічні межі, аргументовано наукову новизну, особистий внесок дисертанта та практичне значення роботи, представлено апробацію отриманих результатів.

Перший розділ - «Історіографія проблеми, джерельна база та методологія дослідження» - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 - «Стан наукового вивчення проблеми» - розглянуто висвітлення питання дореволюційними, радянськими і сучасними дослідниками. У вивченні міського самоврядування останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. умовно можна виокремити три періоди - дорадянський, радянський та сучасний. У перший період громадське управління стало об'єктом висвітлення здебільшого у публіцистиці. Загострену критику викликали надмірність урядової опіки над самоврядуванням, трикласна система виборчих зібрань і недоречності, що виявлялися у практиці їх функціонування (О.Головачов, С.Приклонський) Головачёв А.А. Десять лет реформ. 1861-1871 / А.А.Головачёв. - СПб.: Вестник Европы, 1872. - 398 с.; Приклонский С.А. Очерки самоуправления земского, городского и сельского / С.А.Приклонский. - СПб.: Ф.Павленков, 1886. - 381 с.. Водночас І.Дитятин здійснив постановку наукового питання, пов'язаного з міським самоврядуванням Дитятин И.И. Статьи по истории русского права / И.И.Дитятин. - СПб.: Тип. А.Пороховщикова, 1895. - 271 с. .

Згодом досвід застосування закону від 1870 р. дозволив визначити його позитивні й негативні риси. З'явилися статті та брошури, що визнавали справедливим поділ виборців на три майнових розряди Гурко А.Л. Наши выборы и московские городские в особенности / А.Л.Гурко. - М.: Тип. В.Ф.Рихтер, 1889. - 62 с. . Порушувалося питання і про спотворення громадськими установами основних ідей самоврядування Демидов В.В. Недостатки нашего городского представительства и меры к их устранению / В.В.Демидов. - СПб.: Тип. П.И.Шмидта, 1884. - 31 с.. Висловлювались пропозиції щодо його поліпшення шляхом встановлення на урядовому рівні послідовності витрат міських коштів Фесенко И.О. К вопросу о реформе городских общественных управлений: в 2 ч. / И.О.Фесенко. - Харьков: Тип. «Южного края», 1890. . Із впровадженням закону від 1892 р. з'являються праці (В.Гессен, Г.Шрейдер) Гессен В.М. Городское самоуправление. Дополнение к курсу Русского государственного права / В.М.Гессен. - СПб.: Тип. И.Трофимова, 1912. - 27 с.; Шрейдер Г.И. Наше городское общественное управление. Этюды, очерки и заметки / Г.И.Шрейдер.- СПб.: Тип. «Восток», 1902. - 337 с., в яких здійснювався порівнювальний аналіз обох реформ та визначалися наслідки останньої - повне обмеження самостійності громадського управління.

Наприкінці першого історіографічного періоду внаслідок бурхливого розвитку міст посилився інтерес до господарчої практики установ громадського управління. Це обумовило вихід низки праць, що висвітлювали різні аспекти муніципальної діяльності Озеров И.Х. Общие принципы организации городских финансов / И.Х.Озеров. - СПб.: Гор. тип., 1907. - 24 с.; Журавлёв А. К вопросу о финансовой политике в области муниципальных предприятий / А.Журавлёв // Городское дело. - 1909. - №6. - С.233-243; Тотомианц В.О. Самоуправление и городское хозяйство / В.О.Тотомианц. - СПб.: Изд-во «Вестника Знания» (В.В.Битнера), 1910. - 80 с..

Радянська історіографія реформ 1870 та 1892 рр. невелика за обсягом, методологічно обмежена і, за винятком окремих праць, не становить значного наукового інтересу. Серед останніх - монографія П. Зайончковського Зайончковский П. Российское самодержавие в конце ХІХ в. / П.Зайончковский. - М.: Мысль, 1970. - 442 с., в якій розглянуто підготовку закону від 1892 р. У дослідженнях В. Нардової Нардова В.А. Городское самоуправление в России в 60-х - начале 90-х годов XIX в.: Правительственная политика / В.А.Нардова. - Л.: Наука, 1984. - 260 с.; Її ж. Самодержавие и городские думы в России в конце ХІХ - начале ХХ века / В.А.Нардова. - СПб.: Наука, 1994. - 157 с. висвітлюється муніципальна політика держави, а також проаналізовано міський виборчий процес в імперії за Городовими положеннями 1870 і 1892 рр. та становий склад громадських управлінь.

У третій історіографічний період (від 1990-х рр.) вітчизняною історичною наукою отримано чимало здобутків у галузі дослідження міського самоврядування за законами від 1870 та 1892 рр., у тому числі на теренах Катеринославської губернії. До наукового обігу введено значний масив архівних матеріалів, відновлено муніципальну статистику.

Уперше історико-правовий розгляд міського самоврядування в Україні за реформою 1870 р. здійснено у дисертаційному дослідженні В.Горбачова Горбачов В.П. Міське самоврядування в Україні (за реформою 1870 року): автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / Горбачов Василь Павлович. - Харків, 1995. - 19 с.. Науковець О.Марченко Марченко О.М. Міське самоврядування на Півдні України у другій половині ХІХ ст.: автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / Марченко Олег Миколайович. - Одеса, 1997. - 17 с. дійшов висновку, що установи, створені за законом від 1870 р., стали чинником розвитку громадянського суспільства в імперії. Дослідниця Т.Плаксій Плаксій Т.М. Міське самоврядування Середньої Наддніпрянщини в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: автореф. дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / Плаксій Тамара Миколаївна. - Запоріжжя, 2001. - 20 с., поміж іншого, звернула увагу на пришвидшені урбанізаційні процеси в Катеринославі й Олександрівську та відповідь на них місцевої влади.

У монографії О.Двуреченської розглянуто окремі грані виборчого процесу в Катеринославі за законами від 1870 та 1892 рр., а також муніципальні заходи із розвитку місцевої економіки та міського господарства Двуреченська О.С. Органи міського самоврядування Катеринослава: формування, структура та напрямки діяльності (кінець ХVІІІ - початок ХХ ст.). / О.С.Двуреченська. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2006. - 169 с.. У плані постановки проблеми науковий доробок з міського самоврядування Олександрівська, Луганська і Маріуполя збагатили тези та оглядові статті Є.Сидельникової, В.Ткаченка, О.Александрової, Д.Кириченка та О.Задніпровського Сидельникова Е.А. Деятельность Александровской городской думы (1872-1917 гг.) / Е.А.Сидельникова // История Запорожского края в дооктябрьский период. - Запорожье, 1991. - С.45-46; Александрова О.Е. Городское управление Луганска в конце ХІХ - начале ХХ столетия / О.Е.Александрова // Краеведческие записки. - Луганск, 1995. - Вып.ІІІ. - С.34-40; Кириченко Д.А. Вибори в органи міського самоврядування Олександрівська (1870-1917 рр.) / Д.А.Кириченко // Наукові доповіді студентів та аспірантів кафедри історії України ЗДУ. - Запоріжжя, 1998. - Вип.4. - С.64-67; Ткаченко В.Г. Міське самоврядування Олександрівська (кінець ХVІІІ - початок ХХ століття) / В.Г.Ткаченко // Наукові праці історичного факультету. - Запоріжжя, 1999. - Вип.VІІ. - С.195-198; Заднепровский А.И. Новые документы о развитии здравоохранения в Мариуполе (80-90-е годы ХІХ в. / А.И.Заднепровский // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. ст. / [Гол. ред. З.Г.Лихолобова]. - Донецьк, 1999. - Кн.7. - С.238-242..

Окремі здобутки у розвитку шкільництва дум і управ Катеринослава, Олександрівська та Бахмута висвітлено в «Історії Дніпропетровського національного університету» (Дніпропетровськ, 2003) та в публікаціях Я. Подоляка, В. Ткаченка, С. Татаринова Подоляк Я.О. Олександрівська міська жіноча гімназія / Я.О. Подоляк // Південна Україна ХVІІІ-ХІХ ст. - Запоріжжя, 1996. - Вип.1. - С.147-148; Ткаченко В.Г. Учебные заведения Александровска в конце ХІХ - начале ХХ века / В.Г.Ткаченко // Культурологічний вісник. - Запоріжжя, 1995. - Вип.2. - С.16-19; Татаринов С.И. Из истории гимназии Бахмута / С.И.Татаринов // Донбасс: прошлое, настоящее, будущее. - Донецк, 1994. - С.42-45 та ін..

Муніципальна практика Катеринослава, Маріуполя, Бахмута та Луганська відобразилася у регіональній навчальній літературі з історії рідного краю История родного края (Часть первая): Учеб. пособ. для 6-9 кл. / [А.В.Колесник, В.А.Пирко и др.]. - Донецк: Фирма «Кардинал», 1998. - 320 с.; Братаніч Б.М. Історія рідного краю. Дніпропетровщина. Наш край у складі Російської імперії (друга половина ХVІІІ - 1914 р.) / Б.М.Братаніч, М.І.Романенко. - Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2006. - 373 с.; Горелик А.Ф. История родного края (Луганская область) / А.Ф.Горелик, Г.М.Намдаров, В.Я.Башкина. - Луганск: «Луганск», 1997. - Ч.ІІ: (ХІХ - начало ХХ столетия). - 256 с. . Широкий спектр питань діяльності окремих громадських управлінь висвітлено у низці науково-популярних видань про минуле окремих міст Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть / [В.Лазебник, Л.Пащук, В.Платонов та ін.]. - Дніпропетровськ: Проспект, 2001. - 264 с.; Фоменко А.К. Дніпропетровськ: Минуле і сучасне / [Фоменко А.К., Чабан М.П. та ін.]. - Дніпропетровськ: ДніпроКнига, 2001. - 584 с.; Болсуновський С. Катеринослав-Дніпропетровськ - 225. Видатні особистості та обличчя міста / С.Болсуновський. - Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001. - 248 с.; Лазебник В.І. Озерка наша / В.І.Лазебник. - Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2001. - 400 с.; Дніпропетровськ: Віхи історії / [А.Г.Болебрух, І.Ф.Ковальова, І.С.Стороженко та ін.]. - Дніпропетровськ: Грані, 2001. - 256 с.; Історія міста Дніпропетровська / [за наук. ред. А.Г.Болебруха]. - Дніпропетровськ: Грані, 2006. - 596 с.; Мариуполь и его окрестности: взгляд из ХХI века / [Р.П.Божко, Т.Ю.Були, Н.Н.Гашененко и др.]. - Мариуполь: Рената, 2008. - 428 с.; Татаринов С.И. Бахмут: Очерки истории. 1783-1917 гг. / С.И.Татаринов. - Артёмовск: Печатный двор, 2001. - 140 с.; Карагодин А.И. История Запорожского края (1770-1917) / А.И.Карагодин. - Запорожье: Запорожский государственный университет, 1998. - 286 с. .

Аналіз літератури дозволяє зробити висновок про те, що комплексного дослідження громадського управління в містах Катеринославської губернії зазначеного періоду не було створено.

У підрозділі 1.2 - «Характеристика джерельної бази» - систематизовано і проаналізовано джерела, на основі яких відтворювався предмет розгляду.

Джерельний корпус дисертації становлять опубліковані та архівні матеріали. Для їх розгляду використано класифікацію за видовою ознакою: 1) актові джерела; 2) діловодні документи; 3) статистичні матеріали; 4) періодика; 5) описово-статистичні видання.

Основний різновид актових джерел, що застосовувались у дисертації, - законодавчі. Найбільше значення з них мали Городові положення 1870 і 1892 рр., розгляд яких дозволив визначити правовий статус громадських управлінь та його еволюцію. У документах містяться норми, що впорядковували вибори органів міського самоврядування, їх структуру та персональний склад, визначали коло повноважень, характер стосунків з імперською адміністрацією.

Значна частина діловодних документів - звіти, протоколи й журнали засідань дум, кошториси міст - була опублікована. Із зазначеного різновиду джерел найбільше застосовувалися матеріали катеринославського, маріупольського, олександрівського та бахмутського громадських управлінь.

Висвітленню предмета дисертації посприяли архівні діловодні матеріали, провідне значення серед яких мали справи фонду «Хозяйственный департамент МВД» (ф. 1287) Російського державного історичного архіву (далі - РДІА). Серед них указівки Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) про започаткування визначених міськими реформами установ, доповіді місцевої адміністрації про їх діяльність, хід і результати виборчого процесу. У дисертації використано матеріали листування МВС із губернатором, що відобразили процес затвердження міських голів Катеринослава, виборчі колізії та їх подолання.

Списки особового складу міських дум із фонду «Главное управление по делам местного хозяйства МВД» (ф. 1288) РДІА дозволили відтворити соціальне положення гласних, членів управ та міських голів. У дослідженні використовувались також документи фондів «Департамент законов Государственного совета» (ф. 1149), «Департамент общих дел МВД» (ф. 1284) та «Департамент окладных сборов Министерства финансов» (ф. 573) РДІА.

Матеріали фонду «Катеринославська міська дума і управа» (ф. 469) Державного архіву Дніпропетровської області застосовано для відображення діяльності громадського управління зі збільшення надходжень до бюджету, виконання волі доброчинців щодо пожертвуваних коштів тощо. Із матеріалів фонду «Маріупольська міська дума» (ф. 113) Державного архіву Донецької області почерпнуто відомості про санітарне впорядкування, заснування жіночої гімназії та міської лікарні, з фонду «Олександрівська міська дума і управа» (ф. 24) Державного архіву Запорізької області використано справи, що містять інформацію про поліпшення фінансового становища міста, розвиток шкільництва та деякі деталі виборчого процесу. На підставі документів з фонду «Луганська міська управа, м. Луганськ Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії» (ф. 60) Державного архіву Луганської області висвітлено поповнення думи новими гласними замість вибулих та факти діяльності самоврядування у царині освіти й доброчинності.

Статистичні матеріали. Статистичний щорічник МВС «Отчёт о денежных оборотах городских касс» містить інформацію про виконані бюджети міст імперії з 1870 до 1901 рр., завдяки якій відтворювалися тенденції кошторисної політики громадських управлінь. Деталізовані відомості збірки «Доходы, расходы, специальные капиталы и задолженность городских поселений на 1912 год» (Пг., 1917) надали можливість отримати відомості про види міських позик, а також напрями витрачання бюджетних коштів у галузі освіти, медико-санітарної частини та громадського піклування.

Важливе місце у джерельній базі дисертації посідає періодика. Так, з «Екатеринославских губернских ведомостей» черпалися відомості про організацію міських виборів. Газета подавала факти, що збагатили відтворення діяльності громадських управлінь з розвитку освіти, охорони міського середовища та громадського піклування. З «Известий Екатеринославского городского общественного управления» використовувались відомості про здійснення Катеринославом облігаційних позик та розвиток мережі нижчих чоловічих і жіночих навчальних закладів.

До описово-статистичних видань належать пам'ятні книжки Катеринославської губернії і щорічник «Обзор Екатеринославской губернии», з яких використовувались дані про бюджети міських поселень краю, а також окремі деталі розвитку їх господарства.

Корпус залучених джерел є достатньо репрезентативним та достовірним, що надає можливість розв'язати поставлені наукові завдання.

У підрозділі 1.3 - «Методологія дослідження» - розглядаються правила, прийоми та засоби, що забезпечили наукове пізнання самоврядування в містах Катеринославської губернії. Основу дослідження становлять принципи історизму, системності, об'єктивності та ціннісний підхід. Розв'язуючи наукові завдання, дисертант застосовував методи дослідження - історичної евристики, синхронний, порівняльно-історичний, ретроспективний, моделювання, статистичний та ін. Дисертаційне дослідження виконувалося за допомогою спеціальних засобів наукового пізнання, пов'язаних із новітніми інформаційно-комунікативними технологіями.

Другий розділ - «Законодавство Російської імперії про міське самоврядування» - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 - «Передумови міської реформи 1870 р.» - висвітлюються умови зародження міської реформи 1870 р. та міркування громадськості окремих міст Катеринославської губернії щодо проекту відповідного закону.

До початку 1870-х рр. міське самоврядування в підросійській Україні регулювалось «Грамотой на права и выгоды городам Российской империи» (1785 р.). Закон визнавав місто самоврядною одиницею, що має незалежну від держави сферу діяльності. Проте задекларовані автономія і самоврядування були обмежені урядовим контролем. До 1870 р. уповні проявилася нездатність відповідних установ самостійно розв'язувати питання міського життя.

У дусі епохи «великих реформ» у кожному місті Катеринославської губернії, як і в усій імперії (всього 509), були створені спеціальні комісії, що взяли участь у проектуванні нового закону про міське самоврядування. У дисертації розглянуто їх міркування. Діяльність міських комісій засвідчила зародження елементів громадянського суспільства, що виявилось у пропозиціях послабити контроль за громадським управлінням. Водночас усі міські комісії краю були у числі тих 423-х, що пропонували запровадити поділ виборців на стани. Грецьке населення Маріуполя, посилаючись на пожалувані 1779 р. привілеї, наполягало на винятковому праві участі у громадських справах, з усуненням інших націй. Такі погляди суперечили намірам уряду осучаснити деякі сторони суспільного ладу імперії.

У підрозділі 2.2 - «Міське самоврядування за законами 1870 та 1892 рр.» - здійснено порівнювальний аналіз основних статей положень від 1870 і 1892 рр.

Закон 1870 р. визначив структуру міського самоврядування в імперії, що створювалось і функціонувало на засадах всестановості та виборності установ і посадових осіб. За законом створювались органи громадського управління - міські виборчі зібрання, дума (розпорядчий) та управа (виконавчий), які очолював міський голова. Виборче право здобули платники податків із нерухомості та торговельно-промислових документів. Виборці залежно від розмірів сплачуваних зборів поділялися на три виборчі зібрання, кожне з яких обирало третину гласних міської думи.

До кола повноважень громадських управлінь входило розв'язання місцевих господарських питань. Діяльність органів міського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і спеціального колегіального органу - у міських справах присутствія, що встановлювало відповідність муніципальної практики законодавству. Визнання адміністративною владою незаконності дій громадського управління могло бути оскаржене у Сенаті.

Городове положення 1892 р. модифікувало виборчий розпорядок - замість трьох запроваджувалось одне виборче зібрання, податковий ценз було замінено на майновий, зі складу міського електорату виключались євреї. У дрібних і другорядних містах набували чинності правила про спрощене громадське управління, що передбачало створення з городян сходу, на якому обиралося зібрання вповноважених, що й призначало міського старосту.

За новим законом під нагляд губернатора і губернського присутствія на додаток до законності потрапила ще й доцільність розпоряджень міського управління. Водночас, новий законодавчий акт перейняв у спадщину від свого попередника головні його принципи та компетенцію.

Третій розділ дисертації - «Запровадження Городових положень 1870 та 1892 рр. у Катеринославській губернії» - містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 - «Виборчий процес і формування установ громадського управління» - розглядається реалізація міських реформ на теренах губернії, а також перебіг утворення та відтворення органів міського самоврядування.

Зазначено, що реформування громадського управління та запровадження Городових положень 1870 та 1892 рр. у містах Катеринославської губернії здійснювалося, в основному, у відповідності до закону, указівок МВС та за настановами губернського в міських справах присутствія. Введення законів було пов'язане із запровадженням виборчого процесу (призначення виборів, складання списків виборців, проведення голосування у виборчих зібраннях, а також обрання посадових осіб громадських управлінь), що відновлювався кожні чотири роки. Завершувала формування суб'єктів громадського управління процедура затвердження міського голови та його заступника.

Встановлено, що разом із черговими виборами траплялися, унаслідок порушення закону, і повторні, які стосувалися розпорядчих і виконавчих органів. У разі відставки міських голів або незатвердження імперською адміністрацією новообраних, проводилися вибори нових - позачергові або повторні. Підставою відмови у затвердженні міського голови були негативний висновок губернатора стосовно ділових рис, як-от у випадку із П.Кулабуховим у Катеринославі 1888 р., або політична неблагонадійність (приміром, С.Лутовинова, обраного керівником Луганська 1907 р.).

Помітною рисою виборчого процесу в губернії, що збігається із загальноімперською тенденцією, була незначна частка городян, які отримали право голосу за законом від 1870 р. На виборах на перше чотириріччя вона становила від 3,8 в Олександрівську до 14,4% - у Новомосковську та Слов'яносербську. Із застосуванням закону від 1892 р. число виборців скоротилося порівняно з останніми виборами за законом від 1870 р. від 4-х у Маріуполі, Павлограді та Слов'яносербську до 9-ти разів - у Луганську. Урізання міського електорального поля відбулося й завдяки запровадженню відносно високого майнового цензу та позбавленню виборчих прав євреїв.

На губернських теренах знайшла втілення і така новація виборчого процесу за новим законом, як включення до складу розпорядчих установ євреїв у кількості, визначеній МВС, за персональним вибором губернського у земських та міських справах присутствія з так званих «особливих списків».

Виявлено таку негативну рису виборчого процесу, як ухиляння від участі у ньому частини міського електорату. На перших виборах за законом від 1870 р. явка виборців коливалась у межах 17 (Маріуполь) - 37 (Катеринослав) відсотків. Виняток становив Олександрівськ, де цей показник склав 62%. реформа громадськість губернія виборчий

У ході міських виборів формувався корпус городян, що набували навичок представницької демократії. Після революції 1905-1907 рр. міський виборчий процес стає більш змістовним за рахунок агітації та часткової політизації виборчих кампаній, а також персонального складу міських дум.

У практиці введення в Катеринославській губернії Городового положення від 1892 р. відбилася законодавча норма про спрощене міське громадське управління, що було запроваджене в Нікополі та Слов'яносербську через недостатність у них міських коштів та нерозвиненість торгівлі і промислів.

У підрозділі 3.2 - «Соціальний склад міського представництва» - аналізується станова належність гласних, їх освітній рівень, майнове становище членів міських управ.

Встановлено, що із запровадженням реформи 1870 р. абсолютна або переважна кількість міських гласних у Катеринославі, Маріуполі, Бахмуті, Новомосковську, Павлограді належали до купецького стану. Із набуттям чинності законом від 1892 р. до кінця досліджуваного періоду у складі міських дум (зібрань уповноважених) в Луганську, Нікополі, Новомосковську, Олександрівську та Слов'яносербську встановилась більшість представників міщансько-селянської групи, що було пов'язане з позбавленням виборчого права євреїв. Місце купців-євреїв у розпорядчих органах зайняли міщани християнського віросповідання. Водночас майже в усіх містах спостерігається поступове збільшення дворянсько-чиновницької групи, представники якої становили переважну більшість, зокрема, у катеринославській думі (67%). Усі ці зміни відбувалися за рахунок зменшення питомої ваги купецтва. Поміж інших виділялася своєю нетиповістю за станом на 1911 р. Маріупольська міська дума, де зафіксовано значну кількість спеціалістів (адвокати, лікарі, інженери, учителі та ін.).

Міські управи на початку чинності закону від 1870 р. складалися здебільшого з купців. Із запровадженням Городового положення 1892 р. їх станово-соціальний склад стає більш строкатим - зростає представництво дворян, чиновників та міщан. Важливою деталлю соціальної характеристики членів управ було значне за розміром утримання, що засвідчує професійний характер, а також престижність їх діяльності.

Освітній рівень гласних (уповноважених) в усіх містах губернії, крім Слов'яносербська (де незмінною була ситуація з наявністю малограмотних і неписьменних), виявляє тенденцію до підвищення. При цьому в більшості міст губернії, в основному, простежується чисельна перевага осіб із домашньою та початковою освітою. Водночас високий освітній рівень гласних станом на 1913 р. зафіксовано в Катеринославі та Маріуполі (64 та 51% - мали вищу освіту), що створювало потенційно сприятливі умови для розвитку міського господарства.

Четвертий розділ - «Бюджетна політика. Розвиток гуманітарної сфери» - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 - «Бюджети: джерела доходів і основні статті видатків» - розглядається формування та використання міських фінансових ресурсів.

Складання і виконання бюджетів було найважливішим завданням громадських управлінь. Вони прагнули в найкращий спосіб використати надані їм джерела для збільшення доходів. Протягом 1872-1914 рр. Катеринослав, Олександрівськ, Новомосковськ, Бахмут, Луганськ (із 1884 р.), Маріуполь, Верхньодніпровськ, Павлоград, Нікополь (із 1894 р.) збільшили доходну частину бюджету за відповідним порядком у 54, 30, 21, 20, 18, 18, 16 та 3 рази. Незначне нарощування доходів Слов'яносербська (1,3 рази) за 1872-1914 рр. з урахуванням зростання цін означало їх фактичне зменшення.

Значну статтю доходів міст становила здача в оренду громадських земельних угідь. Помітним явищем у діяльності міських управлінь було прагнення до збільшення міського майна, що приносило доходи в бюджет через здавання його у винайм. Найкращі результати у цьому плані зафіксовано в Катеринославі, Олександрівську, Павлограді та Маріуполі. Важливою складовою доходів були збори з нерухомого майна. У більшості міст фіксується зростання абсолютних показників у цій ділянці стягнення податків, а, з іншого боку, - зменшення його частки у доходних частинах бюджетів. Схожою була динаміка збору з торгівлі та промислів.

У дисертації підкреслено, що одним із найважливіших джерел надходжень до бюджетів на початку ХХ ст. стають муніципальні підприємства. Найбільшою станом на 1914 р. була їх частка у доходах Катеринослава (39%), Маріуполя (23%), Олександрівська (26%) та Луганська (29%). Крім Слов'яносербська, решта міст губернії також отримувала від власних виробничих установ значні прибутки.

Потреби міського господарства спонукали всі громадські управління, крім слов'яносербського, до залучення кредитів. Так, катеринославська дума здійснила три облігаційні позики, що забезпечило надходження до міської каси 5,6 млн. руб. Різноманітні запозичення, сприяючи розвитку соціальної інфраструктури міст та виконанню державних повинностей, одночасно призводили до збільшення видатків за боргами, що найбільше стосувалося Катеринослава, Верхньодніпровська, Олександрівська, Павлограда та Нікополя.

Розмір видаткової частини бюджетів зумовлювався обсягом доходів. Важливою статтею витрат було утримання громадських управлінь. Найшвидше подолали межу, до якої цей видаток становив найвагомішу частку витрат, Катеринослав, Маріуполь та Павлоград, пізніше - Олександрівськ та Луганськ. За абсолютним показником у 1914 р. найдорожчим у губернії було катеринославське громадське управління (173 347 руб.), але це становило 6,8% видаткової частини бюджету. У Бахмуті, Новомосковську, Нікополі та Верхньодніпровську протягом усього періоду або більшої його частини витрати на громадське управління залишалися головним видатком. Обтяжливі для міських бюджетів військова повинність та утримання поліції певним чином нівелювалися, здебільшого з початку ХХ ст., допомогою від казни, а інколи - відстроченням погашення недоїмок.

Важливою ділянкою бюджетного фінансування був благоустрій міст. Із початку ХХ ст. спостерігається тенденція до збільшення за абсолютним показником витрат на міське впорядкування. У 1914 р. найбільшу суму на цю справу виділила катеринославська дума - 191 971 руб., що складало 7,5% всіх витрат. Видатки на благоустрій решти міст становили: Маріуполя - 74 105 руб. (8%), Бахмута - 56 750 руб. (15,4%), Олександрівська - 40 617 руб. (7%), Луганська - 36 136 руб. (11%), Павлограда - 29 041 руб. (12%), Новомосковська - 9137 (3,5%), Верхньодніпровська - 5245 руб. (5%), Нікополя - 4025 руб. (5,8%), Слов'яносербська - 681 руб. (4%). Протипожежна безпека в містах краю фінансувалась за потребою.

Встановлено значну різницю у розмірах частини бюджетних видатків на медико-санітарну сферу окремих міст. Катеринослав і Маріуполь з початку 1900_х рр. щорічно витрачали від 10 до 14%. В окремі роки ХХ ст. наближалися до десятивідсоткової межі, а інколи й перетинали її відповідні видатки Павлограда та Нікополя. У межах від 1 до 5% коливались витрати Олександрівська, Луганська, Верхньодніпровська та Бахмута.

У 1900-х рр. фінансове забезпечення шкільної справи стало однією з голових статей бюджетних видатків. Станом на 1911 р. видатки на шкільництво в Катеринославі, Олександрівську, Маріуполі, Луганську, Павлограді, Бахмуті, Новомосковську, Верхньодніпровську, Нікополі та Слов'яносербську за відповідним порядком становили 16, 24, 11, 27, 12, 18, 24, 27, 18 та 21%.

Визначну роль у розвитку бюджетів міст Катеринославської губернії на початку ХХ ст. відігравали міські голови - І.Греков, О.Толстіков, І.Езау, І.Способний (Катеринослав), І.Попов (Маріуполь), З.Махно, Ф.Мовчановський (Олександрівськ), В.Вербовський (Луганськ) О.Парманін (Павлоград), В.Першин (Бахмут), К.Жиров (Новомосковськ), І.Стешенко (Верхньодніпровськ).

У підрозділі 4.2 - «Організація охорони здоров'я. Громадське піклування» - досліджується діяльність міських установ у санітарно-медичній галузі та допомога соціально вразливим групам населення.

Із набуттям чинності Городового положення від 1870 р. через обмеженість у коштах заходи громадських управлінь у санітарно-медичній галузі були нерегулярними. Так, чистоту міст та запобігання поширенню захворювань намагалися забезпечити встановленням правил гігієни. Проте їх вплив на населення не відзначався ефективністю. Тому наступним кроком стало запровадження в міру можливостей міських структур та посадових осіб - санітарних комісій із числа гласних, санітарної частини в Катеринославі, до складу якої входили медпрацівники та поліцейський чиновник, штатної посади міського санлікаря в інших містах, спеціальних лабораторій тощо. Завдяки цьому втілювався нагляд за дотриманням елементарних гігієнічних норм.

Розвиток лікувальної справи в містах губернії тривалий час полягав у запровадженні міського штату медпрацівників - лікарів, фельдшерів, акушерок та віспощепіїв, а також у грошовій підтримці земських лікарень. Непересічними подіями у соціальному поступі Катеринослава і Маріуполя стало започаткування тут у 1880-х рр. міських лікарень і подальший розвиток їх матеріальної бази. Найбільшого розвою міська медицина у краї набула в губернському місті. Тут утворилась доволі розгалужена мережа стаціонарних і амбулаторних медзакладів, підпорядкованих громадському управлінню, чиїми послугами в 1913 р. скористалася майже половина населення міста. Важливим чинником започаткування лікарень (чи спорудження приміщень для них) стало використання спеціальних заповітних капіталів доброчинців - А. Хараджаєва в Маріуполі та І. Алексеєнка в Катеринославі.

Нестача коштів визначила переведення міських лікарень у Катеринославі та Маріуполі з безоплатної, що встановилася від їх відкриття, на платну форму надання послуг. При цьому корінні городяни користувалися певними пільгами.

У більшості інших міст громадські управління спромоглися на започаткування лише приймальних палат. Через це стаціонарне лікування незаможні городяни могли отримати хіба що у земських лікарнях. Таке становище свідчить, з одного боку, про неналежне, як-от в Олександрівську, ставлення міських обранців до збереження здоров'я земляків або, з іншого боку, про хронічну нестачу коштів на відкриття стаціонару.

Міські управління у відповідності до законодавства здійснювали доволі широку діяльність у сфері громадського піклування, що виявлялася в утриманні богаділень, нічліжних притулків, допомозі доброчинним установам, утриманні закладів допомоги бідним та індивідуальній матеріальній допомозі нужденним городянам. У цій справі муніципальні органи користувалися вельми суттєвим джерелом фінансування у вигляді доброчинних пожертвувань П. Белявського, І. Пчолкіна, І. Машевського в Катеринославі, С. Хараджаєвої в Маріуполі.

У підрозділі 4.3 - «Міське шкільництво» - розглядається муніципальна практика із забезпечення розвитку народної освіти.

Дореформене управління міст залишило мізерну спадщину в галузі шкільництва (одна - дві початкові школи на місто). Отримання міськими поселеннями господарської самостійності посприяло започаткуванню їх управліннями одноосібно або у співпраці з державними органами та земствами нових закладів, їх подальшому фінансовому забезпеченню, розвитку матеріальної бази тощо.

Від початку нові громадські управління вимушено продовжували традицію утримання закладів тільки початкової освіти. Проте згодом ситуація змінилась у плані перенесення центру уваги на середні навчальні установи. Особлива увага приділялася середній жіночій освіті. Більшість міст долучилась до ініціативи земства щодо розвитку початкового технічного навчання шляхом відкриття різного роду відділень при міських початкових училищах.

До початку ХХ ст. багато дітей шкільного віку в містах губернії внаслідок надмірного заповнення навчальних закладів отримували відмови у прийомі на навчання - як у нижчих, так і середніх закладах. Так, 1888 р. у Катеринославі через брак місць до початкових шкіл не потрапило 40% дітей, що бажали вступити на навчання.

У дисертації підкреслено, що за станом на 1899 р. міські управління Катеринослава, Бахмута, Верхньодніпровська, Луганська, Маріуполя, Нікополя, Новомосковська, Олександрівська, Павлограда і Слов'яносербська утримували та субсидували за відповідним порядком вже 8, 4, 3, 2, 7, 3, 2, 9, 4 та 2 початкових навчальних заклади. На той же час Катеринослав, Маріуполь повністю або частково утримували по два, а Верхньодніпровськ, Павлоград, Луганськ, Новомосковськ та Олександрівськ - по одному закладу середньої освіти.

Успіхи в освітянській галузі муніципальних управлінь були неоднаковими. Відрізнявся від усіх міст своїми здобутками Катеринослав, особливо з початку ХХ ст. У цей час коштом міста були відкриті реальне училище і дві жіночі гімназії. Міське управління долучилося й до започаткування середнього комерційного та вищого гірничого училищ, а також учительського інституту.

Значні успіхи у розвитку шкільництва мали Олександрівськ, Маріуполь, Луганськ, Павлоград, Новомосковськ, Бахмут. На їх тлі набагато скромнішими були результати діяльності у царині освіти міських самоврядувань Нікополя і Верхньодніпровська та зовсім незначними - Слов'яносербська.

На кінець досліджуваного періоду зростає фінансування розвитку початкової школи. Сформувались умови для реалізації комплексного плану із введення в імперії загальної обов'язкової безоплатної початкової освіти. Здійснювався подальший розвиток мережі середніх навчальних закладів.

У висновках до дисертації викладено результати дослідження та основні положення, що виносяться на захист:

· Розгляд стану наукового вивчення проблеми засвідчив, що громадські управління міст Катеринославської губернії 1870-1914 рр. досі не були об'єктом спеціального комплексного дослідження.

· Виявлено неопубліковані джерела з історії міського самоврядування останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. у 9 фондах 5 державних архівних установ України та Російської Федерації (державні архіви Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської областей, Російський державний історичний архів). До наукового обігу введено матеріали 53 справ. 90% використаних опублікованих джерел, що були віднайдені в Російській національній бібліотеці (документи міського самоврядування, оглядово-статистичні матеріали, преса тощо), - видання, що побачили світ у містах Катеринославської губернії. Усі виявлені джерела відзначаються вагомим вмістом достовірних відомостей.

· Головна передумова перебудови громадського управління міст в епоху «великих реформ» - занепад міських установ, створених за Жалуваною грамотою містам 1785 р. Встановлено внесок громадськості міст губернії у розроблення закону від 1870 р., що виявився передусім у порадах зменшити урядовий нагляд за міським самоврядуванням.

· Розкрито найістотніші положення міської реформи 1870 р., за якою в містах створювалися розпорядчі й виконавчі установи громадського управління - думи та управи, що формувалися шляхом виборів на підставі податкового цензу без урахування станової приналежності. Основним серед їх повноважень було вирішення господарських питань. З'ясовано межу державного нагляду за громадським управлінням. Визначено зміни, внесені в міську виборчу систему законом від 1892 р., що виявилися, насамперед, у заміні податкового цензу майновим та посиленні державного контролю. При цьому збереглося коло повноважень самоврядування.

· Досліджено процес запровадження Городових положень 1870 та 1892 рр. у містах губернії. Перше набуло чинності протягом січня 1871 - лютого 1873 рр., окремо в Луганську - 1884 р. Друге - від березня 1893 р. до квітня 1894 р. Причому в Нікополі та Слов'яносербську через незначний бюджет та низьку ділову активність було введене спрощене управління. Виявлено таку рису виборів до міських дум губернії, як невелика кількість городян, що отримали виборче право за законом від 1870 р. (на перше чотириріччя - від 3,8 до 14,4% у різних містах). Із запровадженням закону від 1892 р. чисельність виборців зменшилась у 4-9 разів.

· У ході виборів у певного кола городян формуються навички представницької демократії, що знайшли вияв під час і після революції 1905-1907 рр. (прояви передвиборчої агітації та часткова політизація виборчого процесу й персонального складу міських самоврядувань).

· Зі створенням у губернії за законом від 1870 р. міських дум та управ провідну роль у них за питомою вагою відігравали купці та рідко - міщани. На кінець досліджуваного періоду представники міщансько-селянської групи становитимуть більшість серед міських представників у Луганську, Нікополі, Новомосковську, Олександрівську та Слов'яносербську. Водночас майже в усіх містах відзначено поступове збільшення дворянсько-чиновницької групи. А в катеринославській думі останні здобули більшість. Ці перетворення відбувалися за рахунок зменшення питомої ваги купецтва. В усіх містах губернії, крім Слов'яносербська (де уповноважені були незмінно малограмотні та неписьменні), зафіксоване поступове підвищення освітнього рівня гласних (уповноважених).

· Висвітлено бюджетну політику громадських управлінь. Встановлено, що найкращі результати у збільшенні доходів отримали Катеринослав, Маріуполь, Олександрівськ та Луганськ. У Cлов'яносербську спостерігався певний застій у наповненні доходної частини бюджету. Визначено найважливіші джерела доходів - здавання в оренду міського майна, збори з нерухомості, торгівлі та промислів, різні види мита. Із початку ХХ ст. в усіх містах губернії, крім Слов'яносербська, значним джерелом фінансування бюджетів стають міські підприємства та позики. Видаткова частина міських кошторисів була зумовлена обсягом доходів. Важливими статтями міських витрат було грошове забезпечення громадських управлінь, військова повинність та утримання поліції. Визначено, що благоустрій міст фінансувався за наявними ресурсами і завданнями, а протипожежні заходи - за потребою. Забезпечення коштами муніципальної медико-санітарної галузі у більшості міст, крім Катеринослава і Маріуполя, не мало пріоритетного значення. Витрати на освіту з початку ХХ ст. посідали провідне або одне з головних місць у міських кошторисах.