Еволюція етномовних процесів в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

Дослідження етномовних процесів в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Здійснення аналізу змін чисельності, етнічного складу та мовної структури населення, як у цілому в Україні, так і за окремими регіонами та областями. Рівень мовної асиміляції.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 14.07.2015
Размер файла 60,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 94 (477) "19/20": 323.111

Спеціальність 09.00.12 - українознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Еволюція етномовних процесів в Україні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.

Скляр Володимир Миколайович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант доктор історичних наук, професор Борисенко Валентина Кирилівна, провідний науковий співробітник відділу культури Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Євтух Володимир Борисович, директор Інституту соціології, психології та управління Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

доктор політичних наук, старший науковий співробітник Калакура Олег Ярославович, провідний науковий співробітник відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Кураса НАН України

доктор історичних наук, професор, Рафальський Олег Олексійович, перший заступник завідувача секретаріату Апарату Верховної Ради України

Захист відбудеться 22.03. 2010 р., о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033 м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 22.02. 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Г.М. Казакевич

Анотації

Скляр В.М. "Еволюція етномовних процесів в Україні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст." - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертацій роботі на основі залучення широкого кола джерел, включаючи статистичні матеріали та аналізу української та зарубіжної наукової літератури досліджено етномовні процеси в Україні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Опираючись на статистичні дані переписів 1989 та 2001 рр., здійснено аналіз змін чисельності, етнічного складу та мовної структури населення, як у цілому в Україні, так і за окремими регіонами та областями.

З'ясовано, що здобуття Україною незалежності призвело до нових тенденцій у змінах етномовної структури населення, порівняно з попередньою радянською добою. Встановлено збереження інерційного впливу етнічних процесів радянських часів на мовну ідентичність населення, насамперед на урбаністичне середовище. Найбільше цей вплив проявляється у високому рівні мовної асиміляції (зросійщення) українців та представників етнічних меншинних груп, окрім росіян, зокрема у містах східних та південних областей. Однак, порівняно з радянськими часами, коли посилювалися відмінності в етнічному складі міського та сільського населення, в добу незалежності ці відмінності поступово нівелюються.

Визначальною ознакою етномовних процесів часів незалежності, незважаючи на депопуляційні процеси, стало зростання рівня частки українців серед усього населення, тобто зростання етнічної однорідності населення. Збільшення частки українців стало результатом зміни етнічної самоідентифікації частини представників меншинних груп, насамперед тих, які походили з екзогамних родин. Встановлено, що переважна більшість представників малочисельних етнічних груп розселені дисперсно і є мігрантами у першому поколінні. Виявлено територіальні особливості етномовної структури населення урбаністичного середовища та українського прикордоння. Уточнено та розширено поняттєво-категорійний апарат із залученням не лише етнологічної термінології, але й термінів, що використовуються в суміжних соціогуманітарних науках. Сформовано цілісне бачення етномовних процесів у сучасній Україні.

Ключові слова: Україна, українці, українська мова, етномовні процеси, етнічний склад, мовна структура, міське населення, сільське населення, етнічні меншинні групи, мовна асиміляція.

Скляр В.Н. "Эволюция этноязыковых процессов в Украине в конце ХХ - начале ХХ вв." - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени доктора исторических наук по специальности 09.00.12 - украиноведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации сформулирована и разработана актуальная научная проблема в украиноведении, которая ещё не получила полного освещения в литературе и осуществлено исследование этноязыковых процессов в Украине на рубеже ХХ - ХХI вв. на основе широкого круга источников, с учётом достижений украинской и зарубежной гуманитаристики.

В научный оборот включён новый большой массив систематизированной статистической информации. Опираясь на статистические материалы переписей 1989 и 2001 гг. проведён анализ изменений численности, этнического состава и языковой структуры населения, как в целом в Украине, так и по регионам и областям. Определено, что в результате депопуляции произошло сокращение общей численности населения. Депопуляция началась среди сельского населения ёще в 70-е гг. ХХ ст., а в 90-х гг. охватила и городское население, особенно восточных областей. асиміляція етномовний чисельність

Установлено, что обретение Украиной независимости привело к появлению новых тенденций в изменениях этноязыковой структуры населения, по сравнению с советскими временами. Обосновано, что определяющим признаком этнических процессов времён независимости стало увеличение численности и удельного веса украинцев среди всего населения, несмотря на депопуляцию. При этом, численность сельских украинцев сокращалась медленнее, а численность городских украинцев увеличивалась на фоне интенсивного сокращения общей численности этнических групп. Эти процессы стали результатом изменения этнической самоидентификации частью представителей этнических групп, прежде всего тех, которые происходили из экзогамных семей. Поэтому сокращение общей численности населения за 1989 - 2001 гг. произошло за счёт этнических меньшинств. Выяснено, что украинцы преобладают в численности среди населения во всех 24-х областях, а также в 468-ми из 490 районов (95,5% количества районов). Только в этническом составе населения Крыма украинцы оказались в меньшинстве. По сравнению из советскими временами, когда увеличивались отличия в этноязыковой структуре между населением крупных городов и сельских районов, во времена независимости эти отличия постепенно нивелируются.

Проанализировано территориальное размещение этнических групп и установлено, что оно было очень неравномерным, более 50% совокупной их численности приходилось на Крым и три области: Донецкую, Луганскую и Одесскую. Выяснено, что большинство этнических групп являются малочисленными, вместе взятые представители 114-ти групп меньшинств составляют только 0,37% общей численности населения Украины. Большинство среди них мигранты в первом поколении и расселены они дисперсно преимущественно в городах восточных и южных областей.

Выявлено сохранение инерционного влияния этнических процессов советского времени на языковую идентичность прежде всего городского населения. Больше всего это влияние проявляется в высоком уровне языковой ассимиляции (русификации) украинцев и представителей этнических групп, особенно в крупных городах восточных и южных областей. Показаны территориальные особенности этноязыкового состава населения украинского приграничья. Украинцы доминируют за численностью среди населения большинства приграничных районов не только западе и севере, но и на востоке Украины. Только в нескольких приграничных районах среди населения значительную часть составляют представители этнических групп. Уточнено и расширено понятийный аппарат из привлечением не только этнологической терминологии, но и терминов, которые используются в языкознании, социологии, демографии, географии, политологии. Сформировано целостное видение этноязыковых процессов в современной Украине.

Ключевые слова: Украина, украинцы, украинский язык, этноязыковые процессы, этнический состав, языковая структура, городское население, сельское население, этнические группы меньшинств, языковая ассимиляция.

Sklyar V. M. "Evolution of ethnolanguages processes in Ukraine in late XX - early XXI century." - Typescript.

Thesis for getting the degree of doctor of historical sciences, specialty 09.00.12 - Ukrainian studies. - Kyiv National University by Taras Shevchenko. - Kyiv, 2009.

This thesis, based on attracting a wide range of sources, including statistics and analysis of Ukrainian and foreign scientific literature comprehensively investigated ethnolanguages processes in Ukraine in late XX - early XXI century. Based on statistical material censuses of 1989 and 2001, analyzed the changes in the number of ethnic and linguistic structure of the population as a whole in Ukraine and as in some regions and provinces. It is found that the Ukraine gained independence, has led to new trends in changes of ethno languages population structure, compared with the previous Soviet era. Established conservation inertial effects of ethnic processes in Soviet linguistic identity of the population, especially in the urban environment. Most of this effect appears at a high level of linguistic assimilation (russification) of Ukrainians and ethnic groups, except the Russians, particularly in the cities of eastern and southern regions. However, unlike in Soviet times, when rose the differences between the ethnic composition of urban and rural population, during the independence these differences gradually nullified.

The remarkable feature of ethnolanguages processes since independence, regardless on the depopulation processes was rising share of Ukrainians among all the population is growing of ethnic homogeneity of the population. Increasing the share of the Ukrainian people as a result of changes in ethnic identity of ethnic minority groups, especially those derived from exogamous families. Found that the vast majority of representatives of small minority groups are dispersed and distributed in the first generation migrants. There are territorial characteristics of ethnolanguages population structure of urban environment and the Ukrainian border. Clarified and expanded the conceptualy-categorical apparatus involving not only ethnological terminology, but the terms used in related humanities. Complete vision of ethnolanguages process in Ukraine is formulated.

Key words: Ukraine, Ukrainians, Ukrainian, ethnolanguages processes, ethnic composition, language structure, urban, rural, ethnic minority groups, linguistic assimilation.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, восьми розділів, які включають 20 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 469 сторінок, у тому числі основний текст - 378 сторінок, список використаних джерел та літератури містить 653 позицій. Додатки складаються з 121-єї таблиці (223 сторінки) та поняттєво-термінологічного словника (100 позицій, 18 сторінок).

Вступ. Актуальність дослідження. За часів здобуття Україною незалежності відбулися перетворення в усіх сферах життя суспільства. Значні зміни спостерігалися також і в етнічному складі та мовній структурі населення, які істотно відрізнялися від етномовних процесів радянських часів. Це свідчить про тісний взаємозв'язок етнічних процесів із суспільно-політичними. Крім безпосередньо наукової сфери, етномовні процеси актуалізуються в суспільно-політичному житті й використовуються часто й не завжди коректно в політичній боротьбі. Особливо рельєфно такі тенденції проявляються під час виборів Президента та депутатського корпусу. Етномовні проблеми, насамперед статус української та російської мов, перетворилися на складову виборчих технологій, засіб електоральної мобілізації.

На жаль, не лише в науковій літературі, а насамперед у публіцистиці, продовжують існувати радянські міфологеми про "зростання поліетнічності населення" України. Особливо "популярним" залишається міф про "130 етносів". Перебільшується не лише кількість етнічних меншинних груп, але й чисельність кожної з них. Ще більшій міфологізації піддається мовна структура населення: свідомо перебільшується чисельність російськомовного населення України та рівень мовної асиміляції (зросійщення) українців, а, відповідно, применшується чисельність україномовного населення. Однак не лише політичні чинники визначають і актуалізують етномовні проблеми. Вони посіли чільне місце в наукових студіях, насамперед через свою суспільну значущість та недостатній ступінь наукового узагальнення. У добу бездержавності на вивчення цих процесів було накладене табу, проте за останні роки спостерігається істотний приріст наукових знань у даному напрямі.

Враховуючи багатовимірність етнічних процесів, до їхнього дослідження долучаються представники всіх соціогуманітарних наук. Але й до сьогодні відсутні спеціальні наукові праці, безпосередньо присвячені аналізу етномовних процесів у сучасній Україні, де були б враховані статистичні матеріали переписів населення. Наукове узагальнення етномовної проблематики актуальне ще й тому, що сприяє відтворенню реальної картини етнічного складу та мовної структури населення, з урахуванням територіальних особливостей. Осмислення та аналіз етномовних процесів в Україні є одним із найважливіших завдань українознавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідницьких тем Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націотворчих концепцій" (№ 20005-010), "Дослідження в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти" (№ 06 БФ 034-01) і в межах науково-дослідницьких тем Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України "Етнічні константи та етнокультурні трансформації українського суспільства в першій чверті ХХІ ст." (№ 0108 U 007507), "Етнокультурні фактори національної ідентифікації населення українського порубіжжя" (№ 0106 U 002648).

Об'єкт дослідження - населення України за етнічними та мовними ознаками на рубежі ХХ - ХХІ ст.

Предмет дослідження - сукупність основних тенденцій у динаміці етнічної та мовної структури населення України наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст., особливостей його територіального розміщення, процесів мовної асиміляції та причин, що зумовили ці зміни.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1989 - 2001 рр. Нижня межа: перепис населення 1989 року - останній за часів існування СРСР, матеріали якого дають можливість виявити етномовні наслідки перебування України в складі СРСР. Верхня межа: Всеукраїнський перепис 2001 року засвідчив результати змін етнічної та мовної структури населення протягом першого десятиліття незалежності України.

Географічні межі дослідження - вся територія України в її сучасних кордонах. Протягом 1989 - 2001 рр. адміністративно-територіальний поділ залишався без змін. Аналіз статистичних матеріалів переписів населення проводився як у цілому в Україні, так і за чотирма регіонами: Західним, Центральним, Південним, Східним, а також за 24-ма областями та АР Крим. Окрім того, здійснено дослідження структури населення Києва, Севастополя, 175-ти міст обласного підпорядкування та 490 районів, у тому числі 31-го міста та 90 районів українського прикордоння.

Мета дослідження полягає в розкритті сутності етномовних процесів в Україні й встановленні етномовної структури населення, з урахуванням її територіальних особливостей, опираючись на науковий доробок попередників та залучення широкого кола джерел. Реалізація поставленої мети зумовила потребу вирішення наступних завдань:

- провести аналіз основних напрямів етномовних студій української та зарубіжної гуманітаристики, визначити рівень наукового осмислення й узагальнення даної проблематики та охарактеризувати джерельну базу дослідження, яка забезпечує всебічне розкриття теми;

- визначити чинники, які впливають на формування етномовної ідентичності населення, з'ясувати сутність, окреслити напрями та наслідки асиміляційних процесів;

- узагальнити основні тенденції динаміки чисельності як усього населення, так міського і сільського, розкрити особливості його територіального розміщення за поселенською мережею;

- розглянути етнічну структуру населення України та охарактеризувати напрями її змін;

- проаналізувати динаміку чисельності українців та їхньої частки в етнічному складі населення, визначити особливості цих змін у міському та сільському середовищі, з урахуванням територіальних відмінностей;

- розкрити структуру населення урбаністичного середовища за етнічними та мовними ознаками;

- виявити територіальні особливості етномовного складу населення українського прикордоння;

- уточнити та розширити поняттєво-категорійний апарат, що використовується для аналізу етномовних процесів.

Методологічна основа дисертації. Дисертаційна робота виконується в концептуальних межах українознавства і має полідисциплінарний характер, опираючись насамперед на методологію етнологічної науки, з урахуванням засадничих принципів суміжних з нею гуманітарних наук: етнічної історії, соціолінгвістики, етносоціології, етногеографії, етнодемографії та етнополітології. Для українознавчого дослідження етномовних процесів в Україні були використані загальнонаукові методи: спостереження, порівняння, узагальнення, абстрагування, формалізації, аналізу, синтезу, аналогії та історико-етнологічні: історико-генетичний, історико-дифузійний, історико-типологічний, структурно-функціональний, класифікації, типологізації, а також кількісно-статистичний.

Наукова новизна і теоретичне значення. Вперше сформульовано та розроблено актуальну проблему в українознавстві, яка ще не отримала повного висвітлення в науковій літературі та здійснено комплексне дослідження етномовних процесів в Україні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Уточнено та розширено поняттєво-категорійний апарат для теоретичного осмислення сутності етномовних процесів. Запроваджено до наукового обігу новий великий масив систематизованої та проаналізованої статистичної інформації. Через аналіз статусних позицій (домінантності етнічної більшості / меншості та підпорядкованості масового етносу) визначено чинники, що впливали і продовжують впливати на формування етномовної ідентичності населення, насамперед українців, як за часів бездержавності, так і в сучасних умовах. Обґрунтовано висновок про інерційний вплив радянської доби на асиміляційні процеси в мовному середовищі українців. Охактеризовано структуру українців за рівнем етнічної ідентичності (етнічне ядро, маргінальний прошарок, групи із залишковими ознаками етнічності). Вперше визначено рівень мовної асиміляції українців за віком та за освітою, з урахуванням територіальних відмінностей і встановлено безпосередню залежність ступеня мовної асиміляції від рівня освіти. На основі аналізу статистичних матеріалів переписів 1989 та 2001 рр. здійснено дослідження етномовних процесів у сучасній Україні та встановлено особливості етнічного складу та мовної структури населення в територіальному (за окремими областями), поселенському (міське та сільське населення) та соціально-освітньому вимірах. Розкрито визначальні тенденції в змінах чисельності всього населення, українців та етнічних меншинних груп. Виявлено територіальні особливості етномовної структури населення урбаністичного середовища та українського прикордоння. Аргументовано доведено, що міф про збільшення багатоетнічності населення України не відповідає дійсності, адже за означений час спостерігалася зворотна тенденція - зростання етнічної однорідності населення. Визначено, що це відбувалося внаслідок збільшення чисельності та частки українців у етнічному складі населення на тлі скорочення сукупного числа етнічних меншинних груп та зниження їхньої частки серед усього населення. Показано, що абсолютна більшість етнічних меншинних груп є малочисельними, і нараховують від кількох до декількох сотень осіб кожна. Встановлено, що разом представники 114-ти меншинних груп становлять лише 0,37% загальної чисельності населення України. З'ясовано, що абсолютна більшість з них є мігрантами у першому поколінні та розселені дисперсно, насамперед у містах східних та південних областей. Узагальнено, що найважливішим аспектом етномовних процесів є зміни етномовної структури населення, які відбуваються під впливом суспільно-політичних чинників. Обґрунтовано, що найбільш вагомим з них для України стало здобуття власної державності, що призвело до формальних змін статусних позицій: перетворення українців із підпорядкованої більшості (масового етносу) на етнічну більшість, а домінантної меншості (росіян) - на етнічну меншину. Точніше, враховуючи інерційний вплив етномовних процесів радянської доби та відсутності дієвої етномовної політики українських владних структур, проголошення незалежності дало лише поштовх до початку цих перетворень. Встановлено, що домінантне становище етносу є визначальним чинником статусу його мови та впливу на мовне середовище всього населення. Доведено, що збереження домінування російської мови у великих містах південних та східних областей, насамперед в обласних центрах, безпосередньо впливає на мовну ситуацію в цілому в південно-східній Україні.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його фактичний матеріал, узагальнення та висновки можуть бути використані як науково-експертна база для розробки нормативних документів та державних програм у реалізації етномовної політики в Україні, а також у підготовці узагальнюючих наукових праць з українознавства, етнології, історії України, соціолінгвістики, етносоціології та етнополітології. Одержані результати можуть знайти застосування у викладанні гуманітарних дисциплін у вищій школі, зокрема в розробці лекційних курсів та підручників, а також використовуватимуться громадськими організаціями в просвітницькій діяльності.

Наукова апробація результатів дослідження. Дисертаційна робота обговорювалася на розширеному засіданні Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати та узагальнення дослідження оприлюднені автором у доповідях на наукових конференціях, конгресах, серед яких: Міжнародна наукова конференція "Українство у світі : традиційність культури та спільнотні взаємини" (Київ, 2003), Міжнародна наукова конференція "Людина в просторі етнічної культури (пам'яті П.П. Чубинського)" (Київ, 2004), Міжнародна науково-теоретична конференція "Українська культура в контексті світових глобалізаційних процесів" (Київ, 2004), Четвертий українсько-фінський науковий симпозіум (Берегове АР Крим, 2005), ІV Всесвітній форум українців (Київ, 2006), Міжнародний конгрес "Українська освіта у світовому просторі" (Київ, 2006), Міжнародна наукова конференція "Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів" (Київ, 2006), Міжнародна наукова конференція "Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій" (Київ, 2007), VІІ Сумська наукова історико-краєзнавча конференція (Суми, 2007), Всеукраїнська наукова конференція "Петро Васильович Іванов - корифей українського народознавства (до 170-річчя з дня народження)" (Харків, 2007), Міжнародна наукова конференція "Етнокультурні фактори національної ідентифікації населення українського порубіжжя" (Київ, 2007), Міжнародна наукова конференція "Україна в етнокультурному вимірі ХVІІІ - початку ХХІ ст." (Київ, 2008), VІІ Міжнародний Конгрес україністів (Львів - Сімферополь - Київ, 2008), Міжнародна наукова конференція "Розвиток етнокультури в умовах трансформаційних та глобалізаційних процесів" (Київ, 2008), Міжнародна наукова конференція "Українознавство ХХІ ст. : нові вимоги, проблеми та методологія розвитку" (Київ, 2008), Міжнародна наукова конференція "Українське народознавство на початку ХХІ ст. (теорія, методи та тенденції розвитку)" (Київ, 2008), Міжнародна наукова конференція "Лемки, бойки, гуцули, русини - минуле, сучасність, майбутнє" (Зелена Гура (Польща), 2009) та ін.

Наукові узагальнення та матеріали дисертаційного дослідження використані автором при викладанні курсу "Історія України" для студентів Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", а також у просвітницькій діяльності: виступах на радіо та публікаціях у друкованих засобах масової інформації.

Основні положення та висновки дисертації відображено у 30-ти наукових працях, у тому числі двох індивідуальних монографіях обсягом 43,6 та 24,5 друк. арк., відповідно, а також у 22-х статтях у фахових часописах та збірниках наукових праць.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету й науково-дослідницькі завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, хронологічні та географічні межі, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення, апробацію результатів.

У першому розділі "Історіографія та джерела дослідження етномовних процесів в Україні" встановлено стан наукової розробки проблеми, проведено огляд джерельної бази, розкрито методологію дисертаційного дослідження. У підрозділі 1.1. "Стан наукової розробки проблеми" розглядається історіографія наукової проблеми на основі полідисциплінарного підходу до вивчення етномовних процесів. Етнічні процеси перебувають у центрі уваги етнологів, істориків, соціологів, демографів, мовознавців, географів, політологів, філософів, культурологів, психологів, правознавців. Саме полідисциплінарний підхід дозволяє отримати реальну оцінку рівня осмислення окресленої українознавчої проблеми не лише з точки зору окремих напрямів сучасної науки, але й у цілому української гуманітаристики.

Дослідження етнічних процесів в Україні отримало структурно-організаційне оформлення. Ключову роль в розробленні цієї наукової проблематики відіграють вчені інститутів соціогуманітарного профілю НАН України та кафедр етнології провідних університетів, насамперед Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вагомі результати мають наукові колективи Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса, Інституту історії України, Інституту демографії та соціальних досліджень, Інституту українознавства імені І. П. Крип'якевича, Інституту української мови, Інституту мовознавства імені О.О. Потебні, Інституту народознавства, Інституту соціології, а також науковці Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України.

Фундаментальний доробок у дослідженні етнічного складу населення України належить етнологам: В. Борисенко, В. Євтуху, В. Капелюшному, С. Макарчуку, В. Наулку, А. Пономарьову. Узагальнюючою науковою працею, яка безпосередньо присвячена українству, стала монографія "Українці". Одним із ключових напрямів праці став аналіз динаміки чисельності та територіального розселення українців. Інтенсивний розвиток етнологічних студій доби незалежності сприяв створенню колективних робіт, які безпосередньо присвячені етнічним процесам в Україні. Проблеми аналізу етнічного складу населення за матеріалами переписів займають важливе місце в доробку І. Винниченка, В. Крисаченка, Ю. Огульчанського, В. Романцова, О. Чиркова, С. Чорного. Результативним виявився порівняльний аналіз статусних позицій українців та етнічних меншин у соціально-професійній сфері, проведений Т. Рудницькою Борисенко В. Етнічний склад населення України // Українська етнологія / За ред. В. Борисенко. - К. : Либідь, 2007. - С. 60 - 69.; Євтух В.Б. Етносуспільні процеси в Україні : можливості наукових інтерпретацій / В.Б. Євтух. - К. : Стилос, 2004. - 243 с.; Капелюшний В. Історичні та етнічні основи розвитку української нації у ХХ - на початку ХХІ ст. // Українська етнологія / За ред. В. Борисенко. - К. : Либідь, 2007. - С. 27 - 43.; Наулко В. І. Хто і відколи живе в Україні / В. І. Наулко. - К. : Голов. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. - 80 с.; Українці : історико-етнографічна монографія: у 2 кн. / Л. Артюх, В. Балушок, В. Борисенко та ін. / А. Пономарьов (ред.) - Опішнє : Українське народознавство, 1999. - Кн. 1. - 527 с.; Кн. 2. - 541 с.; Етнонаціональні процеси в Україні : історія та сучасність / За ред. В. І. Наулка. - К. : Голов. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. - 423 с.; Крисаченко В.С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри / В.С. Крисаченко. - К.: НІСД, 2005. - 368 с.; Огульчанський Ю.А. Етнічна структура українського суспільства: уявні та дійсні проблеми / Ю.А. Огульчанський. - К. : Вид. дім "КМА", 2006. - 68 с.; Рудницька Т.М. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін / Т.М. Рудницька. - К. : Ін-т соціології НАН України, 1998. - 170 с. . Вагому роль у розвитку сучасних українознавчих досліджень відіграло об'єктивне вивчення складних проблем етногенезу українців, адже тривалий час ця важлива наукова проблема, що є наріжним каменем української етнології та історії, свідомо фальшувалася радянською історіографією. Розробка сучасної наукової концепції належить етнологу В. Балушку, антропологу С. Сегеді, археологам В. Барану та Л. Залізняку, мовознавцю Г. Півтораку.

Важливе значення для розкриття сутності сучасної етномовної ситуації в Україні, зокрема у вивченні асиміляційних процесів у мовному середовищі, мають наукові студії мовознавців. У межах етнології, мовознавства та соціології виник новий напрям - етносоціолінгвістика. Фундаментальний доробок у цій галузі насамперед належить Л. Масенко та О. Ткаченку, значний інтерес викликають також праці Б. Ажнюка, В. Кубайчука, В. Лизанчука, О. Пономарева, Я. Радевича-Винницького, В. Радчука, Л. Ставицької, І. Фаріон, Н. Шумарової. Особливо хотілось би відзначити вагомий науковий доробок та активну просвітницьку діяльність А. Погрібного Масенко Л.Т. Мова і суспільство: постколоніальний вимір / Л.Т. Масенко. - К. : Вид. дім "КМА", 2004. - 163 с.; Ткаченко О.Б. Українська мова і мовне життя світу / О.Б. Ткаченко. - К. : Спалах, 2004. - 272 с.; Погрібний А.Г. Світовий мовний досвід та українські реалії / А.Г. Погрібний. - К. : Медобори, 2003. - 72 с. .

У межах етнології й філософії розпочав формуватися окремий напрям - етнофілософія, що спирається на досягнення світової філософської та етнологічної думки і представлена доробком І. Грабовської, О. Забужко, С. Кримського, В. Крисаченка, В. Лісового, О. Нельги, М. Степико Нельга О.В. Теорія етносу / О.В. Нельга. - К. : Тандем, 1997. - 368 с.; Степико М.Т. Буття етносу. Витоки, сучасність, перспективи / М.Т. Степико. - К. : Т-во "Знання" 1998. - 251 с.. У центрі уваги науковців знаходяться: українська національна ідея, етнічні архетипи, етноментальний феномен українства. Етнофілософія заклала концептуальні засади дослідження етномовних процесів із точки зору загальних закономірностей і специфічних ознак цивілізаційного поступу України.

Останніми роками виокремився ще один актуальний напрям досліджень етнічних процесів у просторовому вимірі України - етногеографія. Львівська наукова школа етногеографів, започаткована С. Рудницьким, знайшла продовження в студіях М. Дністрянського, Ф. Заставного, О. Шаблія, Р. Лозинського. Важливе значення для вивчення територіальних особливостей етномовних процесів має фундаментальний доробок М. Дністрянського Дністрянський М.С. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики / М.С. Дністрянський. - Львів: Літопис, 2006. - 490 с..

Досить плідно розвивається як окремий напрям і етносоціологія, насамперед у контексті студіювання етномовних процесів із точки зору соціологічних досліджень, що базуються на опитуваннях. Напрацювання в галузі етносоціології мають В. Арбєніна, В. Євтух, Г. Залізняк, І. Кононов, Н. Паніна, В. Хмелько, М. Шульга Залізняк Г.М. Мовні орієнтації та цивілізаційний вибір українців / Г.М. Залізняк // Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз і рекомендації / За ред. Ю. Бестерс-Дільгер. - К. : Вид. дім "КМА", 2008. - С. 132-166..

Чільне місце в демографічних студіях відводиться етнодемографічній проблематиці. Досліджуються етнічні аспекти міграційних процесів та природного руху населення. Останніми роками посилилася увага вивчення витоків, сутності, наслідків демографічної кризи в Україні та пошуку шляхів її подолання, проводиться аналіз трудової міграції українців за кордон. У межах цього напряму досить плідно працюють Н. Власенко, В. Зінич, Е. Лібанова, О. Малиновська, С. Пирожков, С. Піскунов, В. Стешенко, О. Хомра, М. Шульга. Фундаментальне дослідження демографічних процесів у сільській місцевості провів О. Рогожин. Підготовці та проведенню першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року присвячена колективна монографія науковців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України й працівників Держкомстату України Демографічна криза в Україні : причини та наслідки: / Е.М. Лібанова, С. І. Пирожков, Н.С. Власенко та ін. - К. : Держкомстат України, 2003. - 230 с.; Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти / Н.С. Власенко, Е.М. Лібанова, О.Г. Осауленко та ін.; наук. ред. І. Ф. Курас, С. І. Пирожков. - К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 558 с. .

Протягом 90-х рр. ХХ ст. у межах політології сформувався окремий напрям наукових досліджень - етнополітологія. Основу цього напряму становить методологія політологічної науки, інструментарій якої використовується в дослідженні етнічних процесів в Україні. Теоретико-методологічні засади студій окремих науковців істотно відрізняються, як і їхня оцінка результатів реалізації етнополітики в Україні за роки незалежності. У межах етнополітології проводили дослідження О. Антонюк, М. Вівчарик, О. Гринів, С. Здіорук, О. Калакура, О. Картунов, І. Кресіна, В. Кулик, І. Курас, О. Куць, О. Майборода, Л. Нагорна, М. Обушний, І. Онищенко, О. Рафальський, М. Розумний, М. Панчук, С. Ситник, Л. Шкляр та інші. У 2008 році вийшла колективна монографія, безпосередньо присвячена мовній ситуації в сучасній Україні Мовна ситуація в Україні : між конфліктом і консенсусом / О.М. Майборода, Ю. І. Шаповал, О. І. Вишняк та ін. - К. : ІП і ЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2008. - 398 с.. У межах етнополітології виокремився самостійний напрям - етноконфліктологія. Аналізу суперечностей та конфліктів у суспільстві, у тому числі й на етнічному ґрунті, присвячені праці В. Євтуха, А. Кіссе, В. Котигоренка, О. Кривицької, Г. Перепелиці, Т. Сенюшкіної. На основі використання концептуальних засад західної конфліктології досліджувалися проблеми причин, сутності та наслідків реальних та вірогідних етноконфліктних ситуацій в Україні.

Активізувалося студіювання політико-правових аспектів етнічної проблематики, однак увага звертається переважно на правовий статус меншин в Україні та порівняння українського і європейського законодавства. Указаними проблемами опікуються Н. Беліцер, О. Биков, Л. Лойко, В. Нікітюк, Л. Рябошапка, С. Трохимчук Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні / О.М. Биков. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 354 с. . Аналіз правового статусу українців, як і державного статусу української мови, хоча б на рівні доробку, присвяченого меншинам, не проводиться.

Розгорнулися дослідження й у такому напрямі як етнокультурологія, що формується в межах етнології, культурології та філософії. Головними проблемами наукових розробок стали окреслення духовних орієнтирів реформування українського суспільства, відновлення культурної спадщини, політико-культурологічний аналіз етномовних процесів. У межах цієї галузі науки плідно працюють І. Дзюба, В. Іщук, Р. Кісь, Л. Костенко, І. Лосєв, О. Пахльовська, М. Рябчук, М. Юрій Дзюба І. М. Пастка. Тридцять років зі Сталіним. П'ятдесят років без Сталіна / І. М. Дзюба. - К. : Криниця, 2003. - 144 с..

Досить продуктивним виявилося залучення методології психології до вивчення етнічних процесів, що сприяло формуванню етнопсихології як окремого наукового напряму. Вивченню феномену етнічної та національної свідомості українців у концептуальному вимірі етнопсихології та етнополітології, присвячена монографія І. Кресіної Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси (етнополітичний аналіз) / І. О. Кресіна. - К. : Вища школа, 1998. - 389 с. . У межах цього напряму слід відзначити праці В. Васютинського, Т. Воропаєвої, П. Гнатенка, О. Донченко, О. Нельги, Ю. Романенка.

Важливе місце в дослідженні етномовних процесів в Україні належить українській історичній науці. У наукових студіях історики зосереджуються переважно на вивченні етнічних аспектів історичного минулого України. За часів незалежності з'явилася як окремий напрям наукових досліджень етнічна історія України. Без глибокого аналізу історичного минулого не можливо зрозуміти сутності етномовних процесів у сучасній Україні. Історія дисидентського руху та його боротьби проти російщення України знайшли відображення в науковому доробку В. Барана, О. Бажана, Ю. Данилюка, Г. Касьянова, А. Русначенка, Ж. Шевчук та інших. Узагальнююче дослідження радянської доби української історії, в тому числі й аналіз еволюції політики російщення, належить науковцям інституту історії України НАН України. Заслуговує на увагу монографія В. Піскун, присвячена українській політичній еміграції в міжвоєнний період. Дослідниця переконливо довела, що завдяки високому рівню самосвідомості еміграція зберігала українську ідентичність навіть в умовах дисперсного розселення в іноетнічному середовищі. Помітний внесок у дослідженні історії українського національно-визвольного руху та міжетнічних взаємин, на основі залучення до наукового обігу архівних матеріалів, належить В. Сергійчуку Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 50-х - початок 1990-х років / А.М. Русначенко. - К. : Вид-во ім. О. Теліги, 1998. - 720 с.; Піскун В.М. Політичний вибір української еміграції (20-і роки ХХ століття) / В.М. Піскун. - К. : "МП Леся", 2006. - 672 с.; Сергійчук В. І. Етнічні межі і державний кордон України / В. І. Сергійчук. - К. : Укр. вид. спілка, 2000. - 431 с..

Дослідження етномовних процесів часів незалежності ще не стали головним здобутком українських істориків. "Поточна" історія вивчається переважно політологами та соціологами. Важливе значення для дослідження сучасних етномовних процесів має доробок О. Бойка та С. Кульчицького. Найбільш помітною є монографія Г. Касьянова, де проведений аналіз процесів українського державотворення, у тому числі й реалізації етномовної політики. Історіографічною працею, присвяченою аналізу наукових студій в етнонаціональній сфері, насамперед у царині історії етнічних меншин, є праця О. Рафальського. Етнічні аспекти українознавчої проблематики посідають чільне місце в історіографічному доробку Я. Калакури Касьянов Г.В. Україна 1991 - 2007 : нариси новітньої історії / Г.В. Касьянов. - К. : Наш час, 2008. - 432 с.; Рафальський О.О. Національні меншини України у ХХ столітті : історіографічний нарис / О.О. Рафальський. - К. : Полюс, 2000. - 447 с.; Калакура Я.С. Українська історіографія / Я.С. Калакура. - К. : Ґенеза, 2004. - 496 с. .

Українська етномовна проблематика в західній історіографії за радянських часів, і в значній мірі за інерцією й до сьогодні, перебуває в тіні російських студій. Найбільша актуалізовані, безперечно, етномовні процеси в Україні в науковому доробку української західної діаспори. Враховуючи те, що за методологією та науковим інструментарієм представники української діаспори органічно входять до західних наукових шкіл, цілком логічно розглядати їхній доробок у контексті західної історіографії. Етномовні процеси знайшли відображення в дослідженнях О. Воловини, Б. Кравченка, Т. Кузьо, О. Мотиля, Ю. Шевельова, Р. Шпорлюка. Безпосередньо проблемам сучасної України, у тому числі й етномовним, присвячена й монографія Е. Вілсона, хоча початково вона призначалася для західної аудиторії. Етнічна проблематика, зокрема історичні аспекти російщення України, зайняли чільне місце в працях А. Каппелера. Етномовні процеси в Україні ХХ ст. досліджував польський геодемограф П. Еберхардт Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ століття / Б. Кравченко - К. : Основа, 1997. - 424 с.; Вілсон Е. Українці : несподівана нація / Е. Вілсон. - К. : Вид-во "К.І.С.", 2004. - 552 с.; Eberhardt P. Przemiany narodowosciowe na Ukrainie 20 wieku / P. Eberhardt. - Warsz. : Biblioteka "Obozu", 1994. - 335 p. .

Доробок західних учених з етнонаціональної проблематики розподіляється на студії прихильників примордіалізму та конструктивізму. Примордіалісти визнають реальне існування елементів (етногенетичних, культурно-історичних) окремих спільнот, які сприяють усвідомленню їхньої окремішності від інших етносів. А конструктивістська парадигма визнає ці елементи вигаданими чи штучно створеними. Конструктивісти акцентують увагу на етнічній самоідентифікації та визначають провідну роль етнічної еліти в її творенні, або "конструюванні" Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон. - К. : Критика, 2001. - 271 с.; Гелнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм / Е. Гелнер. - К. : Таксон, 2003. - 300 с.. Незважаючи на домінування в зарубіжній історіографії модерністських і постмодерністських концептів, насамперед конструктивістських та інструменталістських, не втратили актуальності й праці примордіалістів, серед представників останніх найбільш відомий в Україні Е. Сміт Сміт Е. Націоналізм: теорія, ідеологія, історія / Е. Сміт. - К. : "К.І.С.", 2004. - 170 с.. Важливе значення для аналізу західних теорій нації та націоналізму має монографія Г. Касьянова. В. Лісовий та О. Проценко опублікували антологію наукового доробку провідних західних учених Касьянов, Г.В. Теорії нації та націоналізму / Г.В. Касьянов. - К. : Либідь, 1999. - 349 с.; Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К. : Смолоскип, 2000. - 872 с. .

Етнічні процеси в Україні опосередковано знайшли відображення в доробку російських науковців: етнологів та етносоціологів: Ю. Арутюняна, М. Губогла, Л. Дробишевої, А. Здравомислова, В. Тішкова, Л. Чижикової; політологів: Д. Фурмана, С. Савоскула, мовознавця В. Алпатова. Безпосередньо українцям присвячена монографія етнолога В. Кабузана Алпатов В.М. 150 языков и политика: 1917 - 2000. Социолингвистические проблемы СССР и постсоветского пространства / В.М. Алпатов. - М. : Крафт, 2000. - 224 с.; Кабузан В.М. Украинцы в мире: динамика численности и расселения 20-е годы ХVIII в. - 1989 г. Формирование этнических и политических границ украинского этноса / В.М. Кабузан. - М. : Наука, 2006. - 657 с..

Отже, етномовні процеси в Україні, хоча й розглядалися зарубіжною історіографією, однак найбільш повно й всебічно досліджуються саме українськими науковцями. Використовуючи досягнення провідних західних наукових шкіл, українські вчені поглиблюють теоретичне осмислення етнічних процесів в Україні.

Підрозділ 1.2. "Характеристика джерел та методологія дослідження" присвячений огляду джерел та методології дослідження. Джерельну базу дослідження етномовних процесів в Україні варто класифікувати за окремими групами: опубліковані документи органів влади; збірники документів і матеріалів; неопубліковані архівні документи. Особлива увага звернута на документи, у яких визначено державний статус української мови: Конституція України (стаття 10), Закон "Про мови в Українській РСР" (1989 р.), Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (1999 р.), а також урядові документи, в яких визначалися заходи з його реального набуття: Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року (1991 р.), Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови (1997 р.), Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів № 998 від 8 вересня 1997 року (2000 р.). Однак, жодна з цих програм так і не була виконана. Під великим сумнівом і повна реалізація Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 роки (2003 р.). Опрацьовані також і чинні документи, що визначають статус етнічних (національних) меншин: Закони України "Про національні меншини в Україні" (1992 р.), "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" (2003 р.) та Концепція державної етнонаціональної політики України. Важливе значення для розробки теми мають збірники документів, які висвітлюють етномовну проблематику радянської доби та сучасної України Українська мова у ХХ сторіччі : історія лінгвоциту: документи і матеріали / За ред. Л.Т. Масенко. - К. : Вид. дім "КМА", 2005. - 399 с.; Національні відносини в Україні у ХХ ст. : зб. документів і матеріалів / Упоряд. М. І. Панчук та ін. - К. : Наукова думка, 1994. - 559 с..

Значну групу джерел становлять документи фондів Центрального державного архіву громадських організацій України (колишній архів ЦК КПУ). Опрацювання корпусу документів цього архіву дозволило окреслити політику радянського режиму, яка безпосередньо впливала на розвиток етномовних процесів напередодні здобуття Україною незалежності. Насамперед, це Ф. 1. Центральний комітет Комуністичної партії України: Оп. 11 - Протоколи і матеріали засідань Політбюро і Секретаріату ЦК КПУ; Оп. 25 та Оп. 32 - Документи загального відділу ЦК КПУ (1988 -1991). Для розуміння процесу становлення в Україні української мови як державної, опрацьовані матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України: Ф. 166. Оп. 17 Міністерство народної освіти УРСР (України); Ф. 1 Р. Оп. 16. Верховна Рада України, Оп. 22. Комісії Верховної Ради України (з питань народної освіти, з питань культури та духовного відродження).

Головними джерелами для проведення аналізу змін чисельності, етнічного складу та мовної структури населення України, враховуючи мету та характер дослідження, стали статистичні матеріали переписів 1989 та 2001 рр. Національний склад населення України. Частина І (за даними Всесоюзного перепису населення 1989 року). - К. : ООП ГВЦ Мінстат. України, 1991. - 219 с.; Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / О.Г. Осауленко (ред.) - К. : Держкомстат України, 2003. - 246 с.; Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти: за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / О.Г. Осауленко (ред.) - К. : Держкомстат України, 2004. - 374 с.; Архів Держкомстату України. Результати переписів населення є найбільш повними й достовірними статистичними даними для проведення дослідження етномовних процесів. У результаті опрацювання значного масиву статистичної інформації, його систематизації та аналізу підготовлено 121 таблицю. Переважна більшість систематизованих статистичних даних вводиться до наукового обігу вперше.

Для дослідження етномовних процесів в Україні досить продуктивним є поєднання методологічних засад як примордіалізму, так і конструктивізму. Для аналізу змін етнічної та мовної ідентифікації населення України цілком слушною є конструктивістська парадигма. На формування етномовної ідентичності особи безпосередній вплив мають суспільно-політичні чинники, насамперед агенти етномовної соціалізації, які й визначають соціальний престиж мови. Тому надзвичайно важливим є концепт американського науковця Р. Скемергона про домінантні групи (більшість чи меншість) для студіювання етномовних процесів в Україні Скемергон Р. Етнічність і меншини / Р. Скемергон // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К. : Смолоскип, 2000. - С. 455-456..

Ключовими поняттями для розуміння сутності етномовних процесів в сучасній Україні, а також інерційного впливу етнічних процесів радянської доби є домінантна більшість, підпорядкована більшість (масовий етнос) та домінантна меншість. Домінантна більшість (етнічна більшість) - чисельно та політично домінантний етнос, етнічне ядро політичної нації, навколо якого відбувається консолідація етнічних меншинних груп. Домінантна більшість пропорційно представлена на всіх щаблях суспільної піраміди. Вона має також переваги як у демографічній, так і комунікативній потужності мови. Природно, що мова етнічної більшості є домінантною. Масовий етнос (підпорядкована більшість) - чисельно найбільший, але підпорядкований етнос в умовах відсутності власної державності. За своїм статусом масовий етнос не відрізняється від меншинних груп, і зазнає мовної та етнічної асиміляції з боку домінантної меншості. Масовий етнос менше представлений, порівняно зі своєю чисельністю, на верхніх щаблях суспільної піраміди. Підпорядкована більшість має нижчий рівень зосередження у великих містах, адміністративних та науково-освітніх центрах, порівняно з домінантною меншістю, для масового етносу характерна вища демографічна потужність, але нижча комунікативна, порівняно з домінантною меншістю. Домінантна меншість - чисельно менший, але політично домінантний етнос, тому і не зазнає асиміляції навіть в умовах дисперсного розселення. В умовах бездержавності домінантна меншість виконує функції етнічної більшості, перетворюючи останню на підпорядковану більшість (масовий етнос). Домінантна меншість зосереджується переважно у великих містах, адміністративних центрах, має непропорційно велике від своєї загальної чисельності представництво на верхніх щаблях суспільної піраміди.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.