Еволюція етномовних процесів в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

У процесі проведення українознавчого дослідження застосовані теоретичні та прикладні методи - як загальнонаукові, так власне історико-етнологічні. Традиційним теоретичним методом етнологічних досліджень є історико-порівняльний, в основі якого лежить пошук як подібності, так і відмінності в еволюції етнічних процесів. Для цього методу притаманне використання часових параметрів у двох вимірах: синхронічному та діахронічному. Синхронічний (горизонтальний) зріз дає можливість порівняння складових етномовних процесів у межах одного часового поля. Діахронічний (вертикальний) зріз дозволяє проводити порівняльне дослідження в динаміці протягом чітко визначених хронологічних меж. Історико-генетичний метод враховує, що кожне сучасне етномовне явище має своє генетичне коріння в минулому, і тому порівнюються генетично споріднені явища. Історико-дифузійний метод використовувався при розгляді запозичень, природно засвоєних чи накинутих ззовні. Насамперед це стосується дослідження асиміляційних процесів, зокрема, мовної українізації чи зросійщення, а також рівня адаптації до домінантного мовного середовища (друга мова). Історико-типологічний метод дозволяє встановити подібність (спільні риси та тенденції) чи відмінність (протилежність напрямів змін). Досить ефективним є використання структурно-функціонального методу для дослідження етномовних процесів. В основі цього підходу - виокремлення в системних об'єктах окремих структурних елементів та визначення їхніх функцій. Ці елементи та взаємозв'язки між ними й утворюють цілісну систему. Тому етномовна структура населення України досліджувалася як єдина цілісна система, що складається з окремих елементів, які мають власні типологічні ознаки. Структурно-функціональний підхід дозволяє виявити варіанти відношення між окремими елементами системи як у формі рівнозначності, так і через ознаки домінування чи підпорядкованості. Зокрема, визначення статусних позицій окремих елементів етнічної структури населення (домінантна / підпорядкована більшість чи домінантна / недомінантна меншість). Враховуючи характер дослідження, надзвичайно важливе значення має кількісно-статистичний (статистичний) метод, пов'язаний із опрацюванням великого масиву статистичних матеріалів переписів населення 1989 та 2001 рр. та систематизації його за авторською методикою у вигляді таблиць.

У результаті опрацювання наукової літератури, присвяченої етномовним процесам в Україні, проведена її систематизація та аналіз за окремими напрямами. Слід наголосити на тому, що кожна із соціогуманітарних наук розглядає ці процеси під власним кутом зору. Незважаючи на значні досягнення, в сучасній українській науці поки що відсутні повні та всебічні дослідження етномовних процесів в Україні. Аналіз опублікованих та архівних документів, а також статистичних матеріалів переписів населення, сприяв створенню необхідної джерельної бази для проведення дослідження змін важливої українознавчої наукової проблеми.

Другий розділ "Етномовна ідентичність населення" присвячений аналізу етномовної ідентичності населення. Для українців здобуття незалежності України означало початок подолання кризи етнічної ідентичності, в умовах якої вони перебували в добу бездержавності. За радянських часів на своїй історичній Батьківщині українці мали статус масового етносу (підпорядкованої більшості), що зазнавав мовної та етнічної асиміляції. У нових умовах криза ідентичності охопила маргіналізовані групи українців, які мають змішану, подвійну ідентичність і є досить багаточисельними, особливо в містах східних та південних областей. З одного боку, вони визнають власне українське етнічне походження, але з іншого боку за мовою та самосвідомістю скоріше належать до росіян. Росіяни у сучасній Україні з точки зору самоусвідомлення ними свого реального статусу є меншиною в першому поколінні, хоча і раніше вони за чисельністю належали до меншинних груп. Після розпаду СРСР у нових державах росіяни зіткнулися з раніше невідомою для них проблемою - необхідністю адаптації до чужого мовно-культурного простору. За радянських часів у такій адаптації для домінантної меншості жодної потреби не існувало.

У сучасній Україні зберігається інерція впливу етномовних процесів радянської доби. Особливо відчутні ці наслідки в мовній структурі населення. Розбіжності в етномовній структурі населення (україномовне та російськомовне) проявляються в трьох вимірах: територіальному, поселенському та соціальному-освітньому. Найбільш відомими є територіальні відмінності між україномовними західними та центральними областями з одного боку та російськомовними - східними та південними, з іншого. У поселенському середовищі відмінності проявляються між українськими за етнічним складом і мовою селами та невеликими містами - з одного боку, та змішаними за етнічним складом (переважно українсько-російським, з домінуванням українців за чисельністю, з незначною домішкою представників інших етнічних груп) та російськомовними великими містами - з іншого боку.

Мовний бар'єр між україномовним селом і російськомовним містом, який утворився в Україні ще з часів Російської імперії, зберігається й донині, що особливо відчутно в східних та південних областях. В урбаністичному середовищі України, за винятком західних областей та невеликих міст в інших областях, рівень стабільності українського мовного середовища зазнав істотної руйнації. Порушення мовної стабільності українців означало руйнацію цілісності українського мовно-культурного середовища, не лише в територіальному, але й соціальному і навіть у віковому вимірах. Встановлено, що за радянських часів, чим молодшим був вік українців, тим вищим був рівень мовної асиміляції (зросійщення). У сучасній Україні рівень мовної асиміляції дітей та молоді став нижчим, ніж середнього покоління, але залишався вищим, ніж старшого. Аналіз статистичних матеріалів переконливо свідчить про безпосередню залежність ступеня мовної асиміляції (зросійщення) українців від рівня освіти. Виявлено, що чим вищим був рівень освіти, тим більшою була частка російськомовних серед українців у віці 18 років і старших: серед осіб із повною вищою - 22,30%, із повною загальною середньою - 14,45%, із початковою - 6,45%. У мовному середовищі етнічних меншинних груп, окрім росіян, найвищий рівень мовної асиміляції (зросійщення) залишався також серед осіб з вищою освітою. Рівень освіти населення України мав істотні відмінності за етнічними ознаками. Частка осіб із повною вищою серед українців була істотно нижчою, ніж серед росіян, відповідно, 13,59% та 20,93%. Спостерігалася й така тенденція: зі зниженням рівня освіти зростала частка українців серед населення і навпаки, чим вищим був рівень освіти, тим більшою була частка росіян. Серед осіб із повною вищою частка українців становила 69,68%, а частка росіян - 25,85%, серед осіб з початковою освітою, відповідно, 81,19% та 13,06%. Істотно різнився також і рівень освіти україномовного та російськомовного населення. Рівень частки осіб із повною вищою освітою серед україномовного населення України становив 12,47%, а серед російськомовного - 20,85%. Виявилася тенденція: зі зростанням рівня освіти зменшувалася питома вага україномовних, і навпаки, збільшувалася частка російськомовних. Рівень частки україномовних серед осіб із повною вищою освітою у віці 18 років і старших складав 55,53%, а російськомовних - 42,90%. Для порівняння, серед осіб з початковою освітою, відповідно, 77,25% та 19,25%. Серед осіб з повною вищою освітою в урбаністичному середовищі всіх східних та південних областей переважали російськомовні.

Показано, що глибинні деформації в етномовній структурі населення України мають соціально-етнічне забарвлення. Сутність цих суперечностей полягає насамперед у тому, що росіяни разом зі зросійщеними за мовою українцями та представниками інших етносів, залишаючись у меншості у загальній чисельності населення, складають більшість на верхніх щаблях суспільної піраміди, у тому числі й серед осіб із вищою освітою, за винятком західних областей, сільських районів та невеликих міст інших областей. Україномовні становлять лише частину творчої, освітянської та наукової інтелігенції, але складають меншість серед українського політикуму та в адміністративному апараті у великих містах, і майже зовсім не представлені серед фінансово-промислових груп. Соціальний статус та ресурсний потенціал україномовних та російськомовних в Україні істотно різниться, і не на користь перших. Обґрунтовано, що соціальний престиж мови та її реальний статус у суспільстві визначає національна еліта.

Третій розділ "Динаміка чисельності населення" складається з трьох підрозділів, в яких здійснено аналіз змін чисельності населення України. У підрозділі 3.1. "Все населення" розкрито динаміку чисельності населення за 1989 - 2001 рр. та особливості його територіального розміщення. Скорочення чисельності всього населення відбулося в цілому в Україні (на 6,24%, 3 211 132 особи), в усіх чотирьох регіонах, 22-х областях, АР Крим, Києві та Севастополі. Незначний приріст спостерігався лише в двох областях: Закарпатській та Рівненській. Головною ознакою демографічних процесів стала депопуляція, яка ще з 70-х рр. ХХ ст. розгорнулася серед сільського населення, а з початку 90-х рр. охопила й міське. Депопуляційні процеси призвели до значного скорочення загальної чисельності населення України за 1989 - 2001 рр.

У підрозділі 3.2. "Міське населення" розглянуто демографічні процеси в урбаністичному середовищі. За 1989 - 2001 рр. скоротилася загальна чисельність міського населення в Україні на 2 006 502 особи (5,85%), у всіх чотирьох регіонах, а також у переважній більшості областей (19-ти). Зростання його чисельності, насамперед за рахунок внутрішніх міграцій, відбулося лише у Волинській, Рівненській, Тернопільській, Київській та Хмельницькій областях. Зберігалися істотні відмінності в рівні урбанізації населення окремих регіонів та областей, особливо між західними та східними. У Західному регіоні більшість населення зосереджувалося не в містах, а в сільській місцевості. У той же час рівень урбанізації населення Східного регіону досягав 85%. Більшість міського населення України зосереджена в південних та східних областях. У цих же областях розташовано найбільше великих міст.

У підрозділі 3.3. "Сільське населення" визначено особливості змін чисельності та територіальне розміщення сільських мешканців. За 1989 - 2001 рр. чисельність сільського населення України скоротилася на 7,02% (1 204 630 осіб). Зменшення чисельності відбулося в усіх чотирьох регіонах та 22-х областях. Ці зміни були спричинені насамперед депопуляцією, а також частково міграційними процесами. Зростання чисельності сільських мешканців спостерігалося лише в Закарпатській та Чернівецькій областях (за рахунок природного приросту), а також в АР Крим (завдяки поверненню раніше депортованих кримських татар). Більшість сільського населення зосереджувалася в Західному та Центральному регіонах.

У четвертому розділі "Основні тенденції змін етнічного складу населення" обґрунтовано, що визначальною ознакою етномовних процесів доби незалежності України стало зростання чисельності та частки українців серед усього населення. Так, хоча чисельність українців за 1989 - 2001 рр. й збільшилася неістотно (на 122 640 осіб, 0,33%), однак рівень їхньої частки серед населення зріс досить помітно (на 5,09%, із 72,73% до 77,82%). Що свідчить про зростання етнічної однорідності, а зовсім не "поліетнічності" населення України. Ці процеси стали безпосереднім наслідком змін етнічної самоідентифікації частини представників етнічних меншинних груп. Тому скорочення загальної чисельності населення України відбулося винятково за рахунок меншинних груп, сукупна чисельність яких скоротилася на 23,76% (3 333 772 особи). Зазнала істотного скорочення й чисельність росіян - на 26,61% (3 021 441 особу). Значно скоротилася також і їхня частка серед усього населення України - на 4,79%, з 22,07% у 1989 році до 17,28% у 2001 році. Інтенсивне зменшення їхньої чисельності за досить короткий термін стало результатом не масової міграції, а було спричинене депопуляційними процесами та ще більшою мірою змінами етнічної самоідентифікації на користь українців. У 2001 році частка росіян у етнічному складі населення України фактично повернулася до рівня 1959 року - 16,94%. У сучасній Україні великою за чисельністю залишається лише одна ця етнічна меншина, інші 16 належать до малих. У 2001 році чотири із п'яти представників загального числа меншинних груп були росіянами за етнічним походженням.

В етнічному складі населення України рівень частки жодної із 16-ти етнічних меншин, окрім росіян, не досягав і 0,60%: від 0,07% - гагаузів до 0,57% - білорусів. Сукупна частка цих 16-ти меншин становила в 2001 році лише 4,13% чисельності всього населення. Частка всіх разом узятих представників інших 114-ти меншинних груп серед загальної чисельності населення України в 2001 році складала лише 0,37%. За терміном перебування в Україні більшість серед вихідців із території колишнього СРСР складають мігранти радянських часів, у тому числі 68 етнічних груп походили з Російської Федерації, з них 22 - поодинокі представники етносів-реліктів із північних та східних районів цієї країни. Серед меншинних груп, які походили з Азії, переважали мігранти останніх двох десятиліть, що опинилися на теренах України як іноземці, а також інші поодинокі вихідці із країн Європи та Америки (понад 20 етнічних груп). Встановлено, що переважна більшість представників етнічних меншинних груп в Україні є фактично мігрантами в першому поколінні, які набули українського громадянства, а також іноземці.

П'ятий розділ "Українці в просторовому вимірі України" має три підрозділи. У підрозділі 5.1. "Загальна чисельність українців" здійснено аналіз основних тенденцій у змінах чисельності українців та їхньої частки в етнічному складі населення з урахуванням територіальних відмінностей. Загальна чисельність українців збільшилася в цілому в Україні, Західному, Південному, Східному регіонах та 13-ти областях. Скорочення спостерігалося, насамперед завдяки депопуляції, у Центральному регіоні та 11-ти областях, у тому числі в усіх дев'яти центральних, а також Тернопільській, Луганській та АР Крим. За 1989 - 2001 рр. зростання частки українців серед населення відбулося в усіх областях, за винятком Криму. При цьому, найбільш істотно зріс її рівень у південних та східних областях, де за радянських часів, навпаки, спостерігалося значне скорочення. У 2001 році в етнічному складі населення 13-ти областей частка українців перевищувала 90%, ще в чотирьох областях та Києві - 80%.

У підрозділі 5.2. "Міські українці" розглядається динаміка чисельності та територіальне розміщення українців у містах. Протягом 1989 - 2001 рр. спостерігалося зростання чисельності міських українців як у цілому в Україні, так і в переважній більшості областей. Відрізнявся також і рівень урбанізації українців за окремими областями. Високим він залишався у східних та південних областях. Рівень урбанізації українців центральних, а особливо західних областей, був значно нижчим. Серед українців міське населення переважало в 16-ти із 24-х областей. Визначальною ознакою етнічних процесів доби незалежності стало зростання частки українців в урбаністичному середовищі всіх без винятку областей.

У підрозділ 5.3. "Сільські українці" встановлено, що протягом 1989 - 2001 рр., за винятком Закарпатської, Чернівецької та Херсонської, чисельність сільських українців скоротилася переважно за рахунок депопуляції в усіх областях, і найбільш істотно в центральних. Розміщення сільських українців на території України досить нерівномірне. Основним ареалом їхнього розселення залишаються центральні та західні області. Серед українців у 2001 році у восьми із 24-х областей переважало сільське населення, у тому числі й у цілому в Західному регіоні. Хоча чисельність сільських українців і зазнала скорочення, їхня частка серед усього сільського населення України за цей час навіть дещо збільшилася, досягнувши в 2001 році 87,04%. Характерною ознакою сільського населення переважної більшості областей України була і є його етнічна однорідність. Лише в АР Крим та декількох районах інших областей українці складали меншість серед сільського населення.

Шостий розділ "Етнічні меншинні групи в Україні" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 6.1. "Загальна чисельність етнічних груп" здійснено аналіз змін чисельності та територіального розміщення меншинних груп. Протягом 1989 - 2001 рр. їхня загальна чисельність скоротилася в цілому в Україні, в усіх її регіонах та областях, за винятком Криму. Темпи скорочення їхньої чисельності в Південному та Східному регіонах у відносних показниках були істотно нижчими, ніж у Західному та Центральному, але більшими в абсолютних показниках. Встановлено тенденцію: чим меншою була чисельність представників етнічних меншинних груп в окремих областях та регіонах, тим вищими виявилися темпи скорочення їхньої чисельності. У Західному, Південному, Східному регіонах та 13-ти областях: шести західних, п'яти південних, двох східних, а також у Києві, скорочення загальної чисельності меншинних груп відбувалося на тлі зростання чисельності українців. У Центральному регіоні та 11-ти областях, у тому числі й у всіх дев'яти центральних, темпи зменшення їхньої чисельності були істотно вищими, ніж українців. Лише в Криму зростання сукупного числа представників меншинних груп супроводжувалося скороченням числа українців. Територіальне розміщення етнічних меншинних груп в Україні досить нерівномірне. Абсолютна їхня більшість (55%) зосереджувалася в Криму та трьох областях: Донецькій, Луганській, Одеській.

Підрозділ 6.2. "Російська етнічна меншина" присвяченій розгляду змін чисельності росіян та їхньої частки в етнічному складі населення за 1989 - 2001 рр. На відміну від радянських часів, коли визначальною ознакою етнічних процесів в Україні було зростання чисельності росіян та їхньої частки серед усього населення, за часів незалежності спостерігалися протилежні тенденції. Чисельність міських росіян за 1989 - 2001 рр. скоротилася на 27,22% (2 706 805 осіб), а сільських росіян - на 22,28% (314 636 осіб). За цей час їхня загальна чисельність зменшилася на 26,61% (3 021 441 особу). Скорочення чисельності відбулося в усіх без винятку областях, але найбільш високими темпами у відносних показниках - у західних та центральних, а в абсолютних показниках - у східних та південних. Переважно за рахунок росіян зазнала скорочення загальна чисельність населення України, а також сукупна чисельність меншинних груп. Територіальне розміщення росіян істотно відрізняється від розселення українців. Більше 50% загального числа росіян в Україні зосереджувалися в Криму та двох областях: Донецькій і Луганській. В інших 22-х областях, разом взятих, їх було менше. Абсолютна більшість росіян є міськими мешканцями, за рівнем урбанізації вони переважали українців, у 2001 році, відповідно 86,83% та 63,02%. Частка росіян серед усього населення України скоротилася на 4,79%, із 22,07% у 1989 році до 17,28% у 2001 році. Значно зменшилася їхня частка серед міського населення - на 6,58%, із 28,99% до 22,41%. Серед сільського населення України рівень частки росіян залишався істотно нижчим і скоротився із 8,23% до 6,88%. У сільській місцевості чисельність росіян скорочувалася інтенсивніше, ніж зменшувалася чисельність українців. В Україні росіяни не мають суцільної етнічної території й розселені переважно дисперсно у великих містах, в оточенні українських сільських округ. Навіть у Криму росіяни складають абсолютну більшість лише серед міського, а не серед сільського населення. У 19-ти областях із 24-х серед росіян переважають мігранти.

У підрозділі 6.3. "Етнічні групи, крім росіян" аналізується динаміка чисельності та територіальне розміщення представників етнічних груп, окрім росіян. Характерною ознакою етнічних процесів стало скорочення сукупної чисельності меншинних груп, окрім росіян, у цілому в Україні, а також у всіх областях, за винятком Криму, де спостерігався приріст їхнього числа за рахунок кримських татар. Територіальне розміщення меншинних груп, окрім росіян, в Україні залишалося досить нерівномірним. Майже 60% загальної їхньої чисельності зосереджувалися лише в чотирьох областях: Одеській, Донецькій, Закарпатській, Чернівецькій, а також у АР Крим. У результаті зменшення чисельності меншинних груп, окрім росіян, за 1989 - 2001 рр. скоротився й рівень їхньої частки серед усього населення України. Найвищим цей рівень залишався в АР Крим та в трьох областях: Чернівецькій, Закарпатській, Одеській (від 16,48% до 20,90%). Серед населення в усіх інших областях їхня частка не перевищувала й 5%, у тому числі в майже половині областей (11-ти західних та центральних) не досягала й 2%.

Сьомий розділ "Етномовні процеси в урбаністичному середовищі", який складається з п'яти підрозділів, присвячений аналізу особливостей етномовних процесів в урбаністичному середовищі України. У підрозділі 7.1. "Зміни чисельності міського населення за етнічними ознаками" проведений аналіз динаміки чисельності населення міст, з урахуванням етнічних особливостей. Темпи приросту чисельності українців за 1989 - 2001 рр. істотно відрізнялися не лише в територіальному, але й у поселенському вимірі. Якщо загальна чисельність українців зросла лише на 0,33%, то міських українців - на 4,81%. Найбільший же приріст спостерігався серед українців, які мешкали в обласних центрах - на 10,13%. Визначальною ознакою етнічних процесів в урбаністичному середовищі України доби незалежності стало зростання чисельності українців на тлі скорочення числа росіян та представників інших етнічних груп. Істотне скорочення чисельності меншинних груп спричинені не лише впливом міграційних процесів та депопуляції, але й зміною етнічної самоідентифікації частиною їхніх представників, які походили з екзогамних родин, на користь українців.

У підрозділ 7.2. "Зміни чисельності міського населення за мовними ознаками" подається аналіз динаміки чисельності міського населення за мовними ознаками. На відміну від радянських часів, коли в урбаністичному середовищі спостерігалося зменшення чисельності україномовного населення на тлі інтенсивного зростання числа російськомовних, за добу незалежності напрями змін чисельності обох груп стали протилежними. Незважаючи на відсутність дієвої мовної політики, сам факт існування незалежної України призвів до того, що визначальною ознакою змін міського мовного середовища стало зростання чисельності україномовного населення на тлі скорочення чисельності російськомовного. Однак інерційний вплив радянської доби на урбаністичне середовище зберігається найбільше у Криму та Донбасі.

Підрозділ 7.3. "Етнічний склад міського населення (територіальний вимір)" присвячений аналізу територіальних особливостей населення міст за етнічними ознаками. Ключовою ознакою змін етнічного складу міського населення протягом 1989 - 2001 рр. стало зростання рівня частки українців на тлі зменшення рівня часток росіян та представників інших меншинних груп. Найбільш істотних змін зазнав етнічний склад населення обласних центрів. Незважаючи на ці зміни, продовжували зберігатися значні відмінності етнічного складу населення міст західних та центральних областей - з одного боку та східних та південних - з іншого. Крім того, залишалися відмінності в етнічній структурі населення між великими й малими за чисельністю населення містами східних та південних областей. Росіяни та представники інших меншинних груп зосереджувалися переважно у великих містах, насамперед в обласних центрах.

У підрозділі 7.4. "Мовна структура міського населення (територіальний вимір)" встановлено територіальні особливості мовного середовища населення міст. Протягом 1989 - 2001 рр. спостерігалося зростання частки україномовних в урбаністичному середовищі абсолютної більшості областей України. Скорочення її рівня відбулося лише серед міського населення АР Крим, Донецької та Луганської областей. Україномовні домінували за чисельністю в Києві та урбаністичному середовищі 19-ти областей, у тому числі в семи областях їхня питома вага перевищувала 90%, у восьми - більше 80%, у чотирьох - від 50 до 80%. Російськомовні складали більшість серед міського населення Криму та п'яти областей: Донецької, Луганської, Одеської, Запорізької, Харківської. Перевага російськомовних за чисельністю в урбаністичному середовищі останніх трьох областей забезпечена винятково за рахунок обласних центрів. Однак росіяни переважали за чисельністю лише в Криму, а в усіх без винятку областях вони залишалися в меншості серед міського населення. За роки незалежності, на відміну від радянської доби, відбувалися зміни в урбаністичному середовищі України на користь української мови, що свідчить про початок відновлення природних етномовних процесів. Внаслідок розповсюдження асиміляційних процесів у мовному середовищі меншинних груп, окрім росіян, які розселені переважно дисперсно в містах, їхня частка в етнічному складі була вдвічі вищою, ніж частка етнічних груп з їхніми власними рідними мовами у мовній структурі урбаністичного середовища України, відповідно, 4,32% та 1,98%.

У підрозділі 7.5. "Територіальне розміщення, динаміка чисельності та мовна структура етнічних меншинних груп" здійснено аналіз змін чисельності, мовного складу та розселення етнічних груп. Територіальне розміщення представників меншинних груп в урбаністичному середовищі України виявилося досить нерівномірним. Абсолютна їхня більшість дисперсно розселенні в містах південних та східних областей. Спостерігалася й така тенденція в динаміці чисельності: меншого скорочення чисельності зазнали ті етнічні групи, які мали частково компактний тип розселення, чисельність тих етносів, які дисперсно розселені переважно у великих містах, скорочувалася значно інтенсивніше. Значно зменшилася чисельність представників колишніх союзних та автономних республік, за винятком вихідців із Кавказу. Водночас зросла чисельність представників далекого зарубіжжя, фактично іноземців. Мовне середовище окремих етнічних груп у містах відрізнялося за регіонами. Меншинні групи, розселені дисперсно, зазнавали впливу асиміляційних процесів. У містах південних та східних областей у їхньому мовному середовищі розповсюдження набули процеси асиміляції у формі зросійщення. У мовному середовищі етнічних груп, окрім росіян, переважала не українізація, а зросійщення, що було проявом інерції етномовних процесів радянських часів. За часів незалежності виявилася тенденція зростання рівня частки україномовних серед представників більшості меншинних груп. Однак лише серед п'яти етнічних груп (поляків, чехів, словаків, німців, циганів), що розселені переважно в містах західних областей залишалася високою частка україномовних. Спостерігалася і безпосередня залежність рівня урбанізації від мови, яка визнавалася рідною. За цим рівнем російськомовні серед усіх етнічних груп значно переважали україномовних.

У восьмому розділі "Українське прикордоння: етномовна структура населення", який складається з чотирьох підрозділів, охарактеризовано етномовні процеси в українському прикордонні. У підрозділі 8.1. "Загальна характеристика населення прикордоння України" встановлено територіальні особливості етномовної структури населення українського прикордоння. Унікальність становища України полягає в тому, що 15 із 24-х областей, а також АР Крим, є прикордонними. Етномовна структура населення прикордоння дещо відрізняється від етномовного складу населення України в цілому. Ці відмінності викликані насамперед історичними умовами формування державного кордону. Однак, рівень частки українців серед населення десяти із 15-ти прикордонних областей залишався навіть вищим, ніж серед усього населення України. Лише в Одеській, Чернівецькій, Харківській, Луганській, Донецькій областях та АР Крим цей рівень був нижчим. Досить значною виявилася і чисельність населення, розселеного безпосередньо в прикордонних районах та містах, враховуючи те, що два із п'яти міст-мільйонників (Харків та Одеса) розташовані поблизу кордону. Загальна чисельність населення 31-го міста обласного підпорядкування та 90 районів становила в 2001 році 10 051 029 осіб, що складало 20,84% чисельності всього населення України. Значною була частка населення прикордоння серед усього населення 15-ти областей та АР Крим - 32,78%.

Підрозділ 8.2. "Південно-західне прикордоння" присвячений аналізу етномовного складу населення прикордоння Вінницької, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської та Одеської областей, при цьому більшість районів останніх трьох областей є прикордонними. Серед населення південно-західного прикордоння абсолютну більшість складали українці. Представники етнічних груп мають компактний тип розселення лише в окремих населених пунктах прикордоння Одещини (болгари, молдовани, росіяни, гагаузи), Чернівеччини (румуни, молдовани) та Закарпаття (угорці, румуни, цигани).

У підрозділі 8.3. "Західне та північно-західне прикордоння" розглянуто етномовну структуру прикордонного населення Львівської, Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей. Визначальною ознакою населення цих областей є етнічна однорідність, тобто абсолютне домінування за чисельністю українців. Представники меншинних груп (росіяни, білоруси та поляки) розселені дисперсно, серед них широкого розповсюдження набули процеси мовної асиміляції (українізації).

У підрозділі 8.4. "Північно-східне та східне прикордоння" встановлено особливості етномовної структури населення прикордоння Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької областей та АР Крим. У Луганській областях більшість районів є прикордонними. Характерною ознакою північно-східного та східного прикордоння є істотні відмінності між етнічним складом і мовною структурою населення прикордонних районів та міст обласного підпорядкування, особливо в Харківській, Донецькій та Луганській областях. Рівень частки українців серед населення безпосередньо у прикордонних районах виявився навіть вищим, ніж у загальній чисельності населення прикордонних областей. Більшість росіян розселені не в прикордонних районах, а в містах, насамперед в обласних центрах. Рівень мовної асиміляції (зросійщення) українців у містах залишався істотно вищим, ніж у сільських прикордонних районах. І, навпаки, у сільських районах, де росіяни розселені дисперсно, вони зазнавали природної мовної асиміляції (українізації). Представників інших меншинних груп серед населення районів північно-східного та східного прикордоння досить небагато, за винятком греків у двох районах Донецькій області та кримських татар на сході АР Крим.

У Висновках викладені загальні підсумки дисертаційного дослідження, узагальнення щодо провідних тенденцій етномовних процесів в Україні наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст., що виносяться на захист:

- відродження незалежності України мало визначальний вплив на всі сфери суспільного життя, у тому числі й на етномовні процеси. Враховуючи багатовимірність цих процесів, встановлено, що їхнє студіювання проводять представники майже всіх соціально-гуманітарних наук. Етнологічна проблематика є ключовою в українознавстві. На межі з етнологією формуються самостійні наукові напрями: етнічна історія, етносоціолінгвістика, етносоціологія, етнодемографія, етногеографія, етнополітологія, етнопсихологія. Незважаючи на значні досягнення, в українській гуманітаристиці, поки що відсутні комплексні дослідження етномовних процесів у сучасній Україні. Головним джерелом для проведення аналізу змін чисельності, етномовної структури населення України є статистичні матеріали переписів 1989 та 2001 рр. Саме на основі опрацювання статистичних даних і були виявлені основні тенденції етномовних процесів в Україні. Важливим результатом стало запровадження до наукового обігу великого масиву опрацьованої нової статистичної інформації, яка, поряд з архівними та опублікованими документами, становить основу доказової бази дослідження.

- обґрунтовано, що на етномовну ідентичність населення сучасної України інерційний вплив продовжують мати етнічні процеси попередньої доби. Головною ознакою цих процесів в Україні за радянських часів, насамперед в урбаністичному середовищі, стала деукраїнізація. Її безпосереднім проявом було зменшення питомої ваги українців та україномовних серед усього населення. Навпаки, рівень частки росіян та російськомовного населення невпинно зростав. Такі зміни стали безпосереднім результатом становища українців в Україні за радянської доби як масового етносу (підпорядкованої більшості), а росіян - як домінантної меншості. Аналіз статистичних матеріалів переконливо доводить, що інерційний вплив етномовних процесів радянських часів полягає насамперед у тому, що українська мова залишається мовою неповного поширення в усіх вимірах: територіальному, поселенському, соціальному, віковому, як наслідок цього й в етнічному (серед українців) та міжетнічному (мова міжетнічних взаємин). У поселенському вимірі неповнота її використання виявляється в зросійщенні урбаністичного мовного середовища українців, насамперед великих міст. Регіональна специфіка поширеності української мови свідчить про неповне її територіальне використання на півдні та сході, а також у великих містах центральних областей при збереженні україномовного середовища в західних та в сільській місцевості інших областей, крім Криму й частково Донбасу. На основі аналізу статистичних даних виявлено таку тенденцію: обмеження функціонування української мови в соціальному вимірі полягає насамперед у нерівномірному розподілі україномовних за рівнем освіти: чим вищим був рівень освіти, тим більшим виявлявся рівень мовної асиміляції (зросійщення) українців. Найбільше асимільовані за мовою українці, які мали повну вищу освіту, а найменше асимільовані ті, які мали початкову освіту.

- з'ясовано, що ключову роль у демографічних процесах у сучасній Україні відіграє депопуляція, яка розпочалася ще з 70-х рр. ХХ ст. у середовищі сільського населення, а з початку 90-х рр. охопила й міське. За 1989 - 2001 рр. скорочення чисельності сільських мешканців спостерігалося в 22-х областях, АР Крим, Києві та Севастополі. Незначний приріст відбувся лише в двох областях: Закарпатській та Рівненській. Депопуляційні процеси найбільш істотно вплинули на зменшення чисельності сільського населення в Центральному регіоні, а міського - у Східному, насамперед у Донбасі. Негативний вплив на природне відтворення населення України мають також і міграційні процеси, що посилилися в умовах загострення соціально-економічної кризи на початку 90-х рр. ХХ ст. Зберігаються значні відмінності між міським та сільським населенням у розміщенні на території України. Переважна більшість усього населення, у тому числі й сільського, зосереджена в західних та центральних областях, а міського - в східних та південних. Більшість великих міст розташовані на сході та півдні України. Внаслідок цього, рівень урбанізації населення східних та південних областей залишається істотно вищим, ніж західних та центральних. Серед усього населення семи областей, у тому числі шести західних областей, переважає сільське населення.

- встановлено, що протягом 1989 - 2001 рр. відбулися істотні зміни в етнічному складі населення України. За цей час зросла чисельність та частка українців у загальній чисельності населення, тобто спостерігалася тенденція до зростання етнічної однорідності, а не "поліетнічності" населення України. Це зростання стало наслідком змін етнічної самоідентифікації частиною представників етнічних меншинних груп. Тому скорочення загальної чисельності населення України відбулося за рахунок меншинних груп. Етнічні групи України за чисельністю поділяються на дві частини: 17 етнічних меншин та 114 груп представників окремих етносів, переважна більшість яких є мігрантами радянської доби та їхніми нащадками в першому поколінні. Визначено соціально-демографічні параметри кожної з 17-ти етнічних меншин. Встановлено, що частка всіх разом взятих представників 114-ти меншинних груп у загальній чисельності населення України в 2001 році складала лише 0,37%. Враховуючи чисельність та територіальне розміщення українців, а також тип розселення, походження та термін перебування етнічних меншин та представників окремих етносів, цілковито відсутні підстави для визначення України, як поліетнічної держави. Поліетнічний склад населення має лише Крим та окремі райони Донбасу, Одеської, Закарпатської, Чернівецької областей. Міф "про 130 етносів" не відповідає реаліям етнічних процесів в Україні. Зарахування до складу етнічних меншин декількох десятків найменувань поодиноких представників етносів-реліктів та іноземців, які опинилися в Україні як мігранти, з наукової точки зору є некоректним.

- доведено, що чисельність міських українців за 1989 - 2001 рр. збільшилася на тлі скорочення числа етнічних меншинних груп, а чисельність сільських українців зменшувалася повільніше, ніж скорочувалася сукупна чисельність меншинних груп. Внаслідок цього етнічна структура міського та сільського населення змінювалася на користь українців. Окрім того відбулося вирівнювання етнічного складу за поселенською мережею за рахунок більш інтенсивного зростання рівня частки українців в урбаністичному середовищі. У цьому полягали найістотніші відмінності від етнічних процесів радянської доби, коли посилювалися відмінності в етнічному складі населення за поселенською мережею за рахунок інтенсивного зменшення частки українців, особливо серед міського населення. Українці домінують за чисельністю серед усього населення в усіх 24-х областях, а також у 468-ми із 490 районів, тобто в 95,5% загальної кількості районів України. Суцільна українська етнічна територія охоплює не лише всі центральні та західні області, окрім двох районів Чернівецької та по одному району Закарпатської та Сумської, але й усі південні та східні області України, за винятком чотирьох районів Одеської, двох районів Луганської і 12-ти районів АР Крим. У двох північних районах автономії українці становили відносну більшість серед населення. Однак навіть в етнічно-змішаних районах частка українців складала до 40% загальної чисельності населення.

- результати аналізу матеріалів переписів населення 1989 та 2001 рр. дають підстави стверджувати, що незважаючи на відсутність дієвої державної мовної політики, сам факт існування незалежної України призвів до змін вектору етномовних процесів, насамперед в урбаністичному середовищі. Зросла чисельність та збільшилася частка українців серед міського населення, хоча з початку 90-х рр. ХХ ст. розгорнулися депопуляційні процеси. Ці зміни відбулися на тлі скорочення чисельності та рівня частки представників меншинних груп серед усього міського населення. На відміну від радянської доби, за часів незалежності України мовна структура урбаністичного середовища змінювалася на користь україномовних. При цьому, на перший погляд, склалася парадоксальна ситуація: зросла частка україномовних у загальній чисельності етнічних меншинних груп, а серед українців, навпаки, зменшилася. Такі зміни відбулися внаслідок того, що частина осіб, які мали змішане українсько-російське походження, визнали свою належність до українців, але за мовою залишилися росіянами. Лише в Криму та в урбаністичному середовищі Донбасу зберігається інерційний вплив етномовних процесів радянської доби.

- визначено як загальні ознаки етномовної структури населення українського прикордоння, так і охарактеризовано його територіальні особливості. Українці переважають за чисельністю серед населення всіх прикордонних областей України, крім АР Крим. Вони становлять також абсолютну більшість серед усього населення безпосередньо в прикордонні (31-е місто обласного підпорядкування та 90 районів). Визначальною ознакою українського прикордоння є етнічна однорідність населення переважної більшості районів не лише західних та північних областей, але й сільських районів східних, за винятком декількох районів, серед населення яких поряд з українцями представлені меншинні групи.

- уточнено та розширено поняттєво-категорійний апарат для дослідження етномовних процесів в Україні із залученням не лише етнологічної термінології, але й термінів, що використовуються в мовознавстві (соціолінгвістиці), соціології, демографії, географії, політології. На основі опрацювання наукової літератури підготовлено поняттєво-термінологічний словник (100 термінів). Ключовими поняттями є: домінантна більшість, домінантна меншість, підпорядкована більшість, етнічні меншинні групи, рідна мова, мовна та етнічна асиміляція, компактний та дисперсний тип розселення, ендогамія, екзогамія, етнічне ядро, маргінальний прошарок, групи із залишковими ознаками етнічності.

Основні результати дослідження викладені в таких публікаціях

1. Етномовні процеси в українському просторі : 1989 - 2001 рр. / В. Скляр. - Харків: Ексклюзив, 2009. - 544 с.

2. Етнічний склад населення України 1959 - 1989 рр. : етномовні наслідки російщення / В. Скляр. - К. : Вид. центр "Просвіта", 2008. - 392 с.

Рецензії: Калакура Я. Етномовна структура населення України в часовому та просторовому вимірах України (рецензія на монографію В. Скляра "Етномовні процеси в українському просторі: 1989 - 2001 рр.") // Українознавство. - 2009. - № 3. - С. 314-315; Скрипник Г. Новий погляд на етномовні процеси в сучасній Україні // Народна творчість та етнографія. - 2009. - № 4-5. - С. 137-138.

3. Етнодемографічні процеси в Харківській області (1989 - 2001 рр.) / В. Скляр // Матеріали до української етнології. - 2004. - Вип. 4 (7). - С. 131-143.

4. Етнодемографічні процеси в столиці України / В. Скляр // Народна творчість та етнографія. - 2005. - № 4. - С. 15-22.

5. Зміни чисельності та етнічного складу населення Донбасу: Донецької та Луганської областей (за матеріалами переписів 1959, 1989, 2001 рр.) / В. Скляр // Етнічна історія народів Європи. Зб. наук. праць. - 2005. - Вип. 18. - С. 94-100.

6. Чисельність та етнічний склад населення Чернівецької області (за матеріалами переписів населення 1959, 1989, 2001 рр.) / В. Скляр // Матеріали V Буковинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. В 2-х т. - Т. 1. Історія України. Краєзнавство. - Чернівці : Книга ХХІ. - 2005. - С. 435-442.

7. Чисельність та мовна структура вірмен в Україні : за матеріалами переписів населення 1959, 1989, 2001 рр. / В. Скляр // Східний світ. - 2005. - № 3. - С. 121-127.

8. Азербайджанці в Україні : чисельність та мовна структура (за матеріалами переписів населення 1959, 1989, 2001 рр.) / В. Скляр // Східний світ. - 2005. - № 4. - С. 162-169.

9. Зміни чисельності україномовних українців у західних та центральних областях України (за матеріалами переписів населення 1989, 2001 рр.) / В. Скляр // Етнічна історія народів Європи. Зб. наук. праць. - 2006. - Вип. 21. - С. 53-58.

10. Етнічні відмінності у рівні освіти населення України: за матеріалом перепису населення 2001 року / В. Скляр // Українознавство. - 2006. - № 4. - С. 51-53.

11. Зміни чисельності та мовної структури татар в Україні : за матеріалами переписів населення 1959, 1989, 2001 рр. / В. Скляр // Східний світ. - 2006. - № 1. - С. 122-129.

12. Україномовні українці в Південно-Східній Україні: динаміка чисельності (1989 - 2001 роки) / В. Скляр // Етнічна історія народів Європи. Зб. наук. праць. - 2006. - Вип. 23. - С. 56-62.

13. Мовна асиміляція (зросійщення) українців у незалежній Україні / В. Скляр // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. - 2007. - Вип. 11. - С. 297-302.

14. Динаміка чисельності російськомовних українців: за матеріалами переписів населення 1989 та 2001 рр. / В. Скляр // Народна творчість та етнографія. - 2007. - № 3-4. - С. 14-28.

15. Асиміляція та освітній рівень, або Дещо про типи мовної поведінки українців / В. Скляр // Урок Української. - 2008. - № 1-2. - С. 6-11.

16. Реалії етнічного складу населення України проти міфу "про 130 етносів" / В. Скляр // Зб. наук. праць Науково-дослідного інституту українознавства. - 2008 - Том ХІХ. - С. 489-505.

17. Розселення росіян на території України: за матеріалами переписів населення 1989 та 2001 рр. / В. Скляр // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. - 2008. - Вип. 12. - С. 55-58.

18. Етнічний склад населення Сумської області (за матеріалами переписів населення 1989 та 2001 рр. / В. Скляр // Сумська Старовина. Наук. журнал з історії та культури України. 2008. - № ХХІІІ. - С. 107-114.

19. Мовна структура сучасного урбаністичного середовища в просторовому вимірі України / В. Скляр // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. - Серія: Історичні науки. - 2008. - Вип. 6. - С. 43-47.

20. Особливості етнічної самоідентифікації українців та росіян у сучасній Україні / В. Скляр // Етнічна історія народів Європи. Зб. наук. праць. - 2008. - Вип. 27. - С. 5-12.

21. Росіяни в Україні : зміни чисельності за 1989 - 2001 рр. / В. Скляр // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Історія. - 2008. - Вип. 40. - С. 189-203.

22. Херсонська область: етнічний склад населення (1989 - 2001 рр.) / В. Скляр // Зб. наук. праць Науково-дослідного інституту українознавства. - 2008 - Том ХХ. - С. 496-505.

23. Вплив етнічних процесів радянської доби на етномовну самоідентифікацію українців у сучасній Україні / В. Скляр // Українознавчий альманах. - 2009. - Вип. 1. - С. 77-82.

24. Часові та територіальні відмінності рівня мовної асиміляції (зросійщення) українців: за матеріалами переписів населення України 1989 та 2001 рр. / В. Скляр // Народна творчість та етнографія. - 2009. - № 4-5. - С. 29-40.

25. Зміни чисельності та національного складу населення України (1959 - 2001 рр.) / В. Скляр // Україна і світ: етнічні, науково-інтелектуальні та освітні виміри. Зб. наук. праць. - К. : Укр. вид. спілка, 2004. - С. 163-181.

26. Українська та російська мови в мовному середовищі України в контексті конкурентності : історичні аспекти та сучасне становище / В. Скляр // Особистість у системі соціальних зв'язків. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції 18 - 19 травня 2005 року. - Харків: Вид-во НФУА, 2005. - С. 355-360.

27. Типологія мовленнєвої поведінки українців за рівнем освіти в контексті асиміляційних процесів (за матеріалами перепису населення України 2001 року) / В. Скляр // Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі : історичний досвід та аналіз тенденцій. Зб. наук. праць. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2007. - С. 314-323.

28. Сучасний етнічний склад населення Сумської області / В. Скляр // Матеріали сьомої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції (22 - 23 листопада 2007 р.) - Суми: СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2007. - С. 195-198.

29. Міф про 130 етносів. Етнічний вимір граничних переписів українців / В. Скляр // Пам'ятки України. - 2009. - № 1. - С. 70-71.

30. Етномовна ідентичність українців у соціальному та просторовому вимірах сучасної України / В. Скляр // Јemkowie, Bojkowie, Rusini - historia, wspoіczesnosc, kultura materialna i duchowna. - Zielona Gora - Sіupsk: "Druk-Ar", 2009. - C. 223-236.

Размещено на Allbest.ru