Аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля (1919–1920 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АГРАРНА ПОЛІТИКА УРЯДІВ А. ДЕНІКІНА ТА П. ВРАНГЕЛЯ (1919 - 1920 РР.)

07.00.02 - всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

КОРНОВЕНКО СЕРГІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Реєнт Олександр Петрович,

Інститут історії України НАН України,

заступник директора Інституту України НАН України,

завідувач відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Орлик Василь Михайлович,

Кіровоградський національний

технічний університет,

завідувач кафедри гуманітарних наук

та документознавства;

доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Солдатенко Валерій Федорович,

Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України,

завідувач відділу соціально-політичної історії;

доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Ткаченко Василь Миколайович,

радник Президії Академії

педагогічних наук України.

Захист відбудеться “29”січня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4, кім. 620.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “25” грудня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Суспільно-політичні потрясіння в Європі на початку ХХ ст. кардинально вплинули на подальшу історію країн Центральної та Південно-Східної Європи. Вони стали переломним моментом, своєрідним “Рубіконом” у соціально-економічному та суспільно-політичному житті таких континентальних імперій, як Російська та Австро-Угорська, які припинили своє існування. Ці події були результатом системних криз, викликаних неспроможністю російських та австро-угорських властей адекватно відреагувати на модернізаційні процеси ХІХ - початку ХХ ст. Серед ряду факторів, що зумовили революційні події в Європі на початку ХХ ст., одним із визначальних був аграрний.

Особливої гостроти аграрне питання на початку ХХ ст. набуло у Російській імперії, трансформувавшись в актуальну соціально-економічну та суспільно-політичну проблему. Саме тому всі без винятку учасники революції та громадянської війни 1917 - 1920 рр. у Росії, зокрема на Півдні Росії, магістральним напрямом внутрішньої політики вважали аграрний. Потужною військово-політичною силою революційних подій на Півдні Росії був Білий рух Півдня Росії. Крім програми “contra”, лідери Білого руху Півдня Росії мали і програму “pro”. Чільне місце у ній відводилося вирішенню аграрного питання на засадах еволюції та реформ із урахуванням російського та європейського досвіду. Зважаючи на це, вивчення аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у загальноєвропейському контексті вирішення аграрного питання є актуальним.

Наукове осмислення зазначеної теми дозволить, по-перше, суттєво доповнити історичні знання із європейської історії початку ХХ ст. загалом, революції та громадянської війни в Росії як цілісного та багатовимірного історичного явища зокрема. По-друге, дослідження аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. допоможе не лише зрозуміти масову та індивідуальну поведінку людей за умов суспільно-політичних, духовно-культурних потрясінь 1917 - 1920 рр., а і простежити трансформацію індивідуальної та колективної свідомості, морально-етичних норм і цінностей. По-третє, аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля, незважаючи на всю неоднозначність її оцінок, - історичний досвід конструктивної, наскільки це було можливим за руйнації традиційних суспільно-політичних та соціально-економічних відносин, внутрішньої господарсько-економічної політики. Його вивчення важливе і з наукової, і з практичної точок зору. Так, окремі моменти тогочасної практики можуть стати у нагоді й за новітніх непростих умов господарювання на селі та удосконалення механізмів взаємодії між владою і суспільством.

Таким чином, обрана нами для вивчення проблема має наукове, суспільно-політичне та практичне значення, саме цим і зумовлена її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науковими планами відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України, зокрема, вона узгоджується з держбюджетними темами “Українська революція: феномен національної мобілізації та державотворення” (номер державної реєстрації 0106U000708), “Влада і суспільство на українських землях в ХІХ - на початку ХХ ст.: тенденції розвитку в контексті історії Центрально-Східної Європи” (номер державної реєстрації 0105U000284). Робота органічно пов'язана з програмою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної організації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єктом вивчення є система заходів Особливої наради, Уряду Півдня Росії, що впливала на соціально-економічне становище на селі, суспільно-політичну активність селянства Півдня Росії у 1919 - 1920 рр.

Предмет висвітлення - розробка, зміст, упровадження та результати аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля, ставлення до неї населення.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1919 - 1920 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (березень 1919 р.) зумовлено оприлюдненням “Декларації генерала Денікіна з земельного питання”, початком роботи земельних комісій Особливої наради із напрацювання положень аграрного законодавства; нижньої (листопад 1920 р.) - припиненням реалізації аграрної реформи Урядом Півдня Росії, евакуацією учасників Білого руху Півдня Росії із Севастополя. Водночас, для повноти висвітлення окремих питань, автор виходив за окреслені хронологічні межі дослідження.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються частини Європейської Росії - Півдня Росії. Стосовно денікінського періоду, мова йде про території Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній, утворені відповідно до рішення Особливої наради від 20 серпня 1919 р. На територіях, що перебували під управлінням Білого руху Півдня Росії, діяв юліанський календар. А. Денікін та П. Врангель відмовилися від запровадження григоріанського календаря, оскільки першими від них це зробили більшовики. У зв'язку з цим дати у роботі подано за старим стилем. Стосовно врангелівського періоду, йдеться про територію Таврійської губернії. З урахуванням динаміки лінії фронту, зокрема, про такі повіти: Бердянський, Дніпровський, Євпаторійський, Мелітопольський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський, Ялтинський.

Вибір територіальних меж умотивовано такими чинниками: по-перше, на решті території Півдня Росії (Область Війська Донського, Дагестанська, Кубанська, Терська області) діяли автономні уряди, що запроваджували власну аграрну політику, яка не перебувала у компетенції Особливої наради та Уряду Півдня Росії; по-друге, порівняно із Ставропольською та Чорноморською губерніями, які також територіально належать до Півдня Росії, саме у Новоросійській, Харківській, Малоросійській та Таврійській губерніях аграрне питання було позначене більшою гостротою, від його вирішення більшою мірою залежало майбутнє Білого руху Півдня Росії.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі опрацювання залучених до роботи історичних джерел та здобутків історіографії об'єктивно і комплексно проаналізувати аграрну політику урядів А. Денікіна та П. Врангеля в окреслених територіальних межах у 1919 - 1920 рр. у контексті вирішення аграрного питання урядами Радянської Росії, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Болгарії та інших країн Центральної та Південно-Східної Європи.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких наукових завдань:

- з'ясувати стан розробки проблеми, рівень та повноту джерельної бази, методологію дослідження;

- виявити розуміння лідерами та учасниками Білого руху Півдня Росії сутності аграрного питання, ролі, місця та значення селянства в оновленій моделі російської державності;

- вивчити особливості діяльності земельних комісій Особливої наради та Уряду Півдня Росії із напрацювання аграрного законодавства;

- висвітлити зміст аграрних неурядових ініціатив грудня 1919 - березня 1920 рр.;

- проаналізувати зміст аграрного законодавства урядів А. Денікіна та П. Врангеля;

- виявити спільні та відмінні риси аграрного законодавства Особливої наради та Уряду Півдня Росії із тогочасним аграрним законодавством урядів Радянської Росії, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Болгарії та інших країн Центральної та Південно-Східної Європи;

- розкрити основні напрями, характер, реалізацію аграрної політики цивільними органами білої влади, ступінь ефективності її впливу на соціально-економічні відносини на селі, умови виробництва сільського господарства;

- з'ясувати ставлення до аграрних ініціатив Особливої наради та Уряду Півдня Росії громадських, політичних діячів, військових Півдня Росії та країн Центральної і Південно-Східної Європи;

- дослідити “політичну програму селянства” Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній, її співвідношення з суспільно-політичним компонентом аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля;

- окреслити фактори, що впливали на динаміку та характер взаємин органів цивільної влади білих із селянами під час проведення аграрної політики Особливою нарадою, Урядом Півдня Росії;

- проаналізувати здобутки та прорахунки в аграрній політиці урядів А. Денікіна та П. Врангеля.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що:

- на основі критичного переосмислення вітчизняної та зарубіжної історіографії, аналізу історичних джерел, частину з яких уперше введено до наукового обігу, здійснено спробу спеціального комплексного наукового вивчення аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр.;

- проаналізовано обставини формування та рівень науковості історичних знань із досліджуваної проблеми, обґрунтовано авторську періодизацію історіографічного процесу. Так, рубіжною датою початку третього підперіоду радянської історіографії автор визначає 1960 р.: по-перше, тогоріч було завершено видання багатотомної “Истории гражданской войны в СССР”, започатковане ще М. Горьким у 1930-х рр., зокрема п'ятого тому, що стосувався саме денікінського та врангелівського етапів історії Білого руху Півдня Росії, дещо доопрацьованого згідно з вимогами часу; по-друге, у третьому та десятому номерах журналу “Комуніст” за 1960 р. було надруковано статті Ф. Голікова та Г. Голікова, в яких автори запропонували два якісно нові моменти: а) було внесено корективи у періодизацію революції та громадянської війни; б) порушено питання про доцільність конкретного, об'єктивного вивчення як Білого руху Півдня Росії в цілому, так і політики його урядів зокрема;

- з урахуванням сучасних методологічних підходів обґрунтовано авторську методологію дослідження, а також визначено зміст таких понять, як “Білий рух”, “Білий рух Півдня Росії”, “уряди А. Денікіна, П. Врангеля”, “території, на які поширювалася влада Білого руху Півдня Росії”, “аграрна політика”, “аграрна політика урядів А. Денікіна, П. Врангеля”, “аграрне питання”, що є ключовими для вивчення порушеної у дисертації проблематики;

- аргументовано твердження про те, що аграрне питання в програмних засадах Білого руху Півдня Росії було представлено фактично від початку його формування, тобто вже у “Конституції генерала Л. Корнілова” (грудень 1917 - січень 1918 рр.), у подальших програмних та законодавчих документах воно уточнювалося та доповнювалося (залежно від конкретних історичних обставин та завдань, що стояли перед його лідерами);

- з'ясовано, що А. Денікін, П. Врангель та очолювані ними уряди комплексно підходили до вирішення аграрного питання, усвідомлюючи його соціально-економічне та суспільно-політичне значення. Наріжним каменем аграрної політики вони вважали інтенсифікацію сільського господарства як галузі, зростання матеріальних статків селянства як гаранту існування оновленої моделі російської державності, повноправного суб'єкта соціально-економічних, суспільно-політичних відносин;

- встановлено, що основні положення аграрного законодавства урядів А. Денікіна та П. Врангеля узгоджувалися зі змістом аграрного законодавства урядів Радянської Росії, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Болгарії та інших країн Центральної і Південно-Східної Європи;

- на підставі аналізу залученого до дослідження різнопланового джерельного матеріалу констатуємо, що селянство Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній у політичному відношенні вимагало від влади Білого руху Півдня Росії “порядку”, який встановить “господар”. Тобто, на нашу думку, мова йшла про політичну стабільність на противагу швидкоплинності того чи іншого режиму; про юридичну та фактичну захищеність населення від непередбачуваних колізій, насамперед захищеність селян у спорах із поміщиками; про одновекторність соціально-економічного курсу, а не соціалізацію / націоналізацію / приватизацію тощо, які запроваджувала щоразу нова влада; про тісну співпрацю між органами цивільної влади білих та селянством;

- науково обґрунтовано твердження про те, що програмним положенням суспільно-політичного компонента аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля був притаманний конструктивний, проселянський характер. Їхній зміст відповідав сутності “політичної програми” селянства. Контент-аналіз діловодної, офіційної та іншої документації засвідчує, що лідери Білого руху Півдня Росії стояли на позиціях діалогу із селянством, юридично та практично намагалися закріпити його;

- доведено, що аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля, спрямована на поліпшення землеустрою, підвищення агротехнічного обробітку землі, забезпечення селянських господарств сільгоспінвентарем, насіннєвим фондом, робочою худобою тощо, не сприймалася селянами Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній різко негативно;

- з'ясовано, що потужним контрчинником у реалізації суспільно-політичного компонента аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля, особливо у 1919 р., була неконструктивна позиція великих землевласників, дії військових. У зв'язку з цим Особливій нараді не вдалося повною мірою реалізувати на практиці проголошені нею “начала” співпраці з селянством Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній, перетворити його у справді провідну верству оновленої моделі російської державності. Це стало причиною того, що високий ступінь соціальної довіри до Добровольчої Армії як уособлення білої ідеї відразу після її приходу на територію Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній змінився наприкінці її перебування на рівнозначне соціальне розчарування, невдоволення, що і стало підґрунтям розгортання антиденікінського селянського повстанського руху опору;

- обстоюємо думку про те, що до безперечних здобутків аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля належить: а) проселянський характер аграрного законодавства та аграрної політики в цілому; б) результативні заходи зі стабілізації та налагодження господарсько-економічного життя селян Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній; в) під час проведення аграрної реформи у Таврійській губернії реальними власниками земель, що підтверджувалося відповідними юридичними документами, стало 3145 селян, за якими закріплювалося у приватну власність 66725 дес. землі. Жодний із урядів, що існували на Півдні Росії у роки революції та громадянської війни, не досяг подібного;

- встановлено, що найбільш серйозними прорахунками аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля є: а) повільний, бюрократичний шлях напрацювання аграрного законодавства, насамперед земельними комісіями Особливої наради; б) неспроможність органів цивільної влади білих повністю нейтралізувати селянсько-поміщицьке протистояння, свавілля військових.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення, які містяться в роботі, суттєво розширюють сучасні знання з історії країн Центральної та Південно-Східної Європи початку ХХ ст., з історії революції та громадянської війни в Росії, Білого руху Півдня Росії, аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. Результати можна залучати для написання спеціальних та узагальнювальних робіт із історії європейських країн початку ХХ ст., революції та громадянської війни, аграрної історії, розробки конкретних сучасних проблем суспільно-політичного та соціально-економічного характеру. Отримані матеріали будуть корисними в підготовці спеціальних лекційних та семінарських курсів для студентів вищих навчальних закладів. Окремі положення дисертації стануть у нагоді владним структурам під час сучасного реформування сільського господарства, формування дієвого механізму взаємодії між владою і населенням.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України, на спільному засіданні відділів історії України ХІХ - початку ХХ ст. та всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України, засіданнях Ради Наукового товариства істориків-аграрників. Загальну концепцію дослідження автор відобразив у доповідях і повідомленнях на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фермерські господарства на Поділлі: історична ретроспектива і сучасний стан” (Кам'янець-Подільський, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська Держава і гетьманський рух новітньої доби. З нагоди 130-річчя П. Скоропадського та 85-річчя утворення Української Держави” (Київ, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Перспективные разработки науки и техники” (Білгород - Дніпропетровськ, 2004); І Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 2004); Другій всеукраїнській науково-практичній конференції “Православ'я. Наука. Суспільство: проблеми взаємодії” (Черкаси, 2004); V наукових читаннях “Питання аграрної історії України та Росії”, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди (Дніпропетровськ, 2004); І Міжнародній конференції “Духовна вісь України: Галичина - Наддніпрянщина - Донеччина” (Івано-Франківськ, 2004); V Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004); IV Міжнародному конгресі “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.” (Донецьк, 2004); ІІ Міжнародній конференції “Україна Соборна” (Переяслав-Хмельницький, 2005); ІІ Всеукраїнській науковій конференції “Гуржіївські історичні читання” (Черкаси, 2005); ІІІ Міжнародній конференції “Україна Соборна: історична ретроспектива” (Черкаси, 2006); VI наукових читаннях “Питання аграрної історії України та Росії”, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди (Дніпропетровськ, 2006); VI Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2006); XI Міжнародній конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України ХХ ст.” (Вінниця, 2006); XVI та XVII наукових сесіях Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах (Черкаси, 2006; Черкаси, 2007); І Міжнародній науково-практичній конференції „Наука и технологии: шаг в будущее - 2006” (Білгород, 2006); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Дни науки - 2007” (Дніпропетровськ, 2007); ІІІ Міжнародній науковій конференції “Гуржіївські історичні читання” (Черкаси, 2007); Міжнародній науковій конференції “Краєзнавство і учитель - 2007” (Харків, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Знаки питання в історії України” (Ніжин, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна в революційних процесах перших десятиліть” (Київ, 2007); ІІІ міжвузівській науковій конференції, присвяченій 90-й річниці з часу проголошення УНР (Луцьк, 2007); VII наукових читаннях “Питання аграрної історії України та Росії”, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди (Дніпропетровськ, 2008); XI Міжнародній конференції “Тихоокеанская Россия и страны АТР в изменяющемся мире” (Владивосток, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Нове державницьке воскресіння України: до 90-річчя проголошення УНР” (Київ, 2008); Всеукраїнській науковій конференції “Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контрверсії” (Київ, 2008); Всеукраїнській науковій конференції “Соціальні та національні чинники революцій і реформ в Україні: проблеми взаємовпливів” (Запоріжжя, 2008); VIІ Міжнародному симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2008); науковій конференції “1917 год и гражданская война в России: новые документы, подходы, взгляды” (Саратов, 2008); науковій конференції “Партизанская и повстанческая борьба: опыт и уроки ХХ столетия” (Саратов, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 46 публікаціях, 25 із яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, у 2 одноосібних і 1 колективній монографіях. Загальний обсяг публікацій становить 65 др. арк.

Обсяг та структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, п'ятнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (70 сторінок, 654 позицій), 12 додатків (25 таблиць). Загальний обсяг дисертації становить 474 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, розкрито наукову новизну та практичне значення, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів та публікації.

У першому розділі “Стан наукового вивчення, джерельна база, принципи і методи дослідження”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У першому підрозділі першого розділу „Історіографія проблеми” з'ясовано стан наукового вивчення проблеми. Ураховуючи сучасні підходи до класифікації історіографічних джерел, залучену до дисертації історіографію скласифіковано таким чином: документальні джерела; узагальнювальні дослідження з історії Білого руху, аграрної історії, революції та громадянської війни 1917 - 1920 рр.; монографії, дисертації, присвячені аграрній політиці урядів А. Денікіна та П. Врангеля та дотичним до цієї теми питанням радянських, сучасних українських і російських, зарубіжних авторів; наукові статті; довідкова, науково-популярна, навчальна література; статті та брошури; матеріали наукових зібрань: “круглих столів”, конференцій, конгресів, симпозіумів. В історіографії з аграрної політики урядів А. Денікіна, П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. виокремлюємо такі етапи: 1) 1919 - 1920 рр.; 2) радянська історіографія; 3) сучасна пострадянська історіографія; 4) зарубіжна історіографія.

Особливістю першого етапу в розвитку історіографії порушеної нами проблеми було те, що він тривав за умов гострого суспільно-політичного, збройного протистояння між представниками різних військово-політичних сил, інтенсивних пошуків різними учасниками революції моделі оптимального вирішення аграрного питання. Різні аспекти окресленої нами проблеми висвітлено у брошурах, роз'яснювальній літературі, періодичній пресі тощо. Однак авторами історіографічного матеріалу цього періоду не були історики-професіонали. Тому більшість із них, написана на “злобу дня” революційними вождями, партійними публіцистами, пропагандистами, журналістами, вченими-економістами, громадськими діячами, мала пропагандистсько-агітаційний характер. Водночас окремі з них містять і наукові елементи: біографістику, документальну базу, аналіз, синтез, узагальнення.

1920-ті рр. стали першим періодом у формуванні на наукових засадах радянської історіографії з аграрної політики урядів А. Денікіна, П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. У 1920-х рр. домінують наукові статті у спеціалізованих фахових виданнях та спеціальних тематичних збірниках, різноманітні за обсягами наукові видання: монографії, нариси; хрестоматії та збірники документів; рецензії. Їхні автори зверталися до вивчення соціальної структури українського селянства, революційного досвіду усунення аграрної проблеми, історії революції взагалі.

У 1924 - 1928 рр. історіографічний процес із історії революції загалом, аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. зокрема, на території СРСР позначений посиленням заполітизованості історичних досліджень, утвердженням лише ленінського розуміння сутності революційного процесу, його учасників. У наведеному вище методологічному ключі написані роботи М. Мальтом, О. Денисенком, Д. Кіном Мальт М. Деникинщина и крестьянство / М. Мальт // Пролетарская революция. - 1924. - № 15.; Денисенко О. Как английские капиталисты хозяйничали в нашей стране / О. Денисенко. - М.: Моск. рабочий, 1927.;Кин Д. Повстанческое движение против деникинщины на Украине / Д. Кин // Летопись революции. - 1926. - № 3?4.; Кин Д. Деникинщина / Д. Кин. - М.: Госиздат, 1927..

Кінець 1920-х рр. позначений змінами в організації історичної науки в СРСР, УСРР. Це стало підставою для виокремлення нами 1928/1929 - 1930 рр. як підетапу в історіографії 1920-х рр. з історії аграрної політики урядів А. Денікіна, П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. Історіографічна ситуація 1928/1929 - 1930 рр. позначена ще однією обставиною, котра визначила напрямок розвитку історіографічного процесу в СРСР, УРСР у 1930-ті - 1950-ті рр. Мова йде про 50-й ювілей Й. Сталіна. Під час його святкування з'являються публікації, в яких він зображується як теоретик, продовжувач вчення К. Маркса, В. Леніна. Фактично це свідчило про те, що історична наука потрапляла під цілковитий контроль Генсека. Яскравим прикладом - ілюстрацією означених вище процесів - є дописи Мировицького, О. Гуковського та інших авторів. З-поміж досягнень історіографії 1930 - 1950-х рр. належить виокремити дисертації М. Супруненка, Г. Шевчука Супруненко М. З історії боротьби більшовиків України проти Денікінщини : дис. ... канд. іст. наук / М. Супруненко. - Уфа, 1942.; Шевчук Г. Боротьба трудящих Радянської України проти Врангеля : дис. ... канд. іст. наук / Г. Шевчук. - К., 1953..

1960-ті - перша половина 1980-х рр. - неоднозначний період в історії суспільно-політичного, духовно-культурного життя СРСР, УРСР. Попри всі позитивні зрушення, властиві хрущовській “відлизі”, історична наука в СРСР та УРСР не була повністю позбавлена сторонніх для неї агітаційно-пропагандистських та ідеологічно-коментаторських функцій. Підтвердженням цього є роботи І. Кондрашова та багатотомні узагальнювальні праці з історії СРСР, УРСР, революції та громадянської війни. Поява більшості з них зумовлена ідеологічною парадигмою, розробленою й запровадженою брежнєвським керівництвом, а також стійкою традицією - підготовкою до ювілейних чи круглих дат монументальних історичних праць.

У кінці 1970-х - на початку 1980-х рр. наукову історичну продукцію представлено традиційними видами: наукові статті, монографії, дисертації, однак спостерігається розширення тематики досліджень. Скажімо, зростає чисельність наукових статей із регіональної історії (М. Раковський, М. Олійник Раковський М. Боротьба трудящих Одещини проти денікінської контрреволюції / М. Раковський // Боротьба за владу Рад на Україні. - К., 1977. - С. 189 - 198.; Олійник М. Повстансько-партизанський рух на Харківщині проти денікінського режиму (червень-грудень 1919 р.) / М. Олійник // Укр. іст. журн. - 1983. - № 11. та інші), історії небільшовицьких партій, теорії та практики вирішення аграрного питання “російською монархічною контрреволюцією” (Г. Іоффе, Р. Лях, С. Карпенко Иоффе Г. Крах российской монархической контрреволюции / Г. Иоффе. - М.: Наука, 1977.Лях Р. Аграрні перетворення в Україні (1917?1923 рр.) : дис. ... д-ра іст. наук / Р. Лях. - Х., 1982.; Карпенко С. Крах социально-экономической политики врангелевской диктатуры: автореф. дис. … канд. ист. наук / С. Карпенко. - М., 1984. та інші).

Гласність, демократизація та інші зміни в суспільно-політичній системі СРСР, корекція офіційної ідеології позначилися на останньому підперіоді розвитку радянської історичної науки в 1985 - 1991 рр. Жанрове представництво наукової продукції перших перебудовних років із аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. залишалося традиційним: узагальнювальні, багатотомні колективні видання, наукові статті в тематичних збірниках, наукових журналах тощо. Історіописанню цих років були властиві три основні тенденції. Перша з них представлена дослідженнями, автори яких намагалися зберегти старі схеми в розумінні не лише революції в цілому, але й окремих її складових (наприклад, Білого руху). При цьому непрості революційні трансформації вони інтерпретували в контексті “оновленого соціалізму”. Друга тенденція - “альтернативна”, представники якої шукали нові методологічні підходи для осмислення трагедії 1917 - 1920 рр., пропонували відмовитися від усталених стереотипів, оцінних характеристик як власне революційних потрясінь, так і тих сил, що брали в них безпосередню участь. Офіційна історіографія - третя тенденція - маневрувала між двома першими, намагаючись дотримуватися “наукового нейтралітету”, наголошуючи на кризових явищах та вимагаючи від істориків їхнього подолання.

Новітня українська історіографія з аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. відображає загальні тенденції поступу сучасного українського історіографічного процесу. У науковій, науково-популярній, навчальній літературі першої половини 1990-х рр. в оцінках учасників революції та громадянської війни 1917 - 1920 рр., насамперед Білого руху Півдня Росії, продовжували домінувати стереотипи минулого. Автори спеціальної науково-історичної літератури першої половини 1990-х рр. тяжіють до академічної виваженості суджень, спроб комплексного висвітлення ситуації, що мала місце на території Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній у 1919 - 1920 рр.

У другій половині 1990-х рр. змінюється і жанрове, і тематичне представництво науково-історичної продукції українських дослідників. Від узагальнювальних історичних оглядів, нарисів історики переходять до опрацювання конкретно-історичних та історіографічних проблем, що відображено в одноосібних та колективних монографіях, дисертаціях, наукових статтях тощо. З урахуванням обраної нами теми, інтерес становить доробок С. Кульчицького, О. Зарубіна і В. Зарубіна, В. Солдатенка, Є. Анкудінова, О. Козерода Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919?1928) / С. Кульчицький. - К. : Основи, 1996.; Зарубин А. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму / А. Зарубин, В. Зарубин. - Симферополь, 1997.; Солдатенко В. Українська революція. Історичний нарис / В. Солдатенко. - К. : Либідь, 1999.; Анкудинов Е. Опыт решения политических и экономических проблем в условиях гражданской войны (деятельность правительства П. Н. Врангеля) : дис. … канд. полит. наук / Е. Анкудинов. - О., 1997.; Козерод О. Историографические проблемы белого движения на Украине / О. Козерод. - Х., 1998. та інших.

Аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. і нині, на початку ХХІ ст., продовжує перебувати у фокусі наукової уваги українських істориків. Побіжно або безпосередньо її представлено на сторінках монографій, дисертацій, узагальнювальних та енциклопедичних видань, навчальної та довідкової літератури. Авторське бачення проблеми, яке базується на аналізі для аргументації широкого джерельного матеріалу та альтернативних методологічних парадигм, демонструють дослідники, передовсім Ф. Турченко та Г. Турченко, В. Верстюк і В. Солдатенко, С. Бородін, В. Крупина Турченко Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. - 1921 р.): історичні нариси / Ф. Турченко, Г. Турченко. - К. : Ґенеза, 2003.; Політична історія України ХХ ст. У 6 т. Т. 2. Революція в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917-1920) / В. Верстюк, В. Солдатенко. - К. : Ґенеза, 2003.; Бородін С. Аграрні відносини в Криму (1918?1926) : дис. ... канд. іст. наук. / С. Бородін. - Запоріжжя, 2000.; Крупина В. Білий рух в Україні (1917?1920 рр.) : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / В. Крупина. - К., 2005.. Біографістику діячів Білого руху Півдня Росії представлено в сучасній українській історіографії переважно довідковою, енциклопедичною, навчальною літературою, науковими статтями. Дослідницький інтерес викликають насамперед видання, авторами, упорядниками, редакторами котрих є А. Буравченков, О. Реєнт та І. Коляда Буравченков А. Врангеля режим на Півдні України / А. Буравченков // Енциклопедія історії України. В 5 т. / редкол. : В. Смолій (голова) та ін. - К., 2003. ? Т. 1. А - В.; Буравченков А. Врангель Петро Миколайович / А. Буравченков // Енциклопедія історії України. В 5 т. / редкол. : В. Смолій (голова) та ін. - К., 2003. ? Т. 1. А - В.; Буравченков А. Денікін Антон / А. Буравченков // Енциклопедія історії України. В 5 т. / редкол. : В. Смолій (голова) та ін. - К., 2004. - Т. 2. Д - К.; Буравченков А. Денікіна режим в Україні 1919?1920 / А. Буравченков // Енциклопедія історії України. В 5 т. / редкол. : В. Смолій (голова) та ін. - К., 2004. - Т. 2. Д - К.; Реєнт О. Україна між світовими війнами (1914?1939). Події. Люди. Документи: Нариси історії / О. Реєнт, І. Коляда. - К. : Школа, 2004..

Отже, у 1990-х - на початку 2000-х рр. новітня українська історіографія пройшла і проходить тернистий шлях самопізнання, самоідентифікації, саморозвитку, інтеграції в європейський та світовий історіографічний простір. Білий рух Півдня Росії, як і діяльність його лідерів, став предметом спеціального наукового аналізу не лише на рівні статей, науково-популярної, узагальнювальної та енциклопедичної літератури, а й на монографічному та дисертаційному рівнях.

У російській історіографії 1990-ті - 2000-ні рр. позначені процесами, подібними до тих, що відбувалися й відбуваються в сучасній українській історичній науці. У сучасній російській історіографії інтерес дослідників до історії антибільшовицьких рухів є постійним, це засвідчують сотні монографій, дисертацій, величезна кількість наукових та науково-популярних статей, брошур із цієї тематики.

Упродовж 1990-х рр. - початку ХХІ ст. російські історики активно розробляють низку науково-теоретичних питань, що стосуються таких моментів із історії Білого руху, революції та громадянської війни, як сутність, еволюція Білого руху в роки громадянської війни в Росії, Білий рух та російська державність у роки громадянської війни, підсумки та уроки громадянської війни для ХХІ ст. Ця проблематика об'єднала науково-творчі зусилля В. Рибникова та В. Слободіна, Г. Веркеєнка й С. Мінакова, В. Зиміної, С. Кара-Мурзи та ін. Написані на основі різних методологічних підходів, монографії (одноосібні та колективні) цих істориків привертають увагу насамперед оригінальним авторським розумінням порушених у них проблем, широким діапазоном думок та ідей. Середина 1990-х рр. у сучасній російській історіографії позначена появою низки дисертацій, предметом комплексного аналізу в яких став Білий рух Півдня Росії. Тематично дотичними до нашого дослідження є напрацювання В. Федюка, А. Вєнкова, В. Цвєткова.

Окрім спеціальної наукової літератури, різні аспекти історії громадянської війни, в тому числі аграрну політику урядів А. Денікіна та П. Врангеля, у новітньому російському історіографічному просторі представлено на сторінках узагальнювальних та науково-популярних видань, у навчальних посібниках.

Отже, упродовж 1991 - 2000-х рр. російська історична наука зазнала якісних змін у своєму розвитку, вона трансформувалася в самодостатню, відкриту систему. Через це їй властиві структурованість, самовизначення, самоудосконалення, інтеграція в європейський та світовий історіографічний простір, особливі закономірності розвитку.

Питання історії Білого руху були і є предметом активного наукового вивчення за кордоном. У структурі зарубіжної історіографії можна виокремити два основні компоненти: власне зарубіжна історіографія та білоемігрантська. У закордонній історіографії виокремлюємо два основні періоди: “радянологія” - праці американських, канадських, англійських, німецьких, французьких дослідників та вчених інших країн “несоціалістичного табору”, що побачили світ у 1920-х - на початку 1990-х рр., за існування СРСР, об'єднані спільною тематикою - вивченням радянської історії, насамперед революції та громадянської війни 1917 - 1920 рр.; новітня зарубіжна історіографія - наступний етап у розвитку закордонної історіографії - “радянології”, що розпочався з розпадом СРСР, розвивається за новітніх суспільно-політичних, соціально-економічних, ідейно-культурних обставин. Його представники продовжують вивчати історичне минуле Росії, України та інших країн пострадянського періоду. Найбільш повним серед інших досліджень “радянології”, присвячених аграрній політиці урядів А. Денікіна та П. Врангеля, є праця Н. Росса.

Під терміном “білоемігрантська історіографія” ми розуміємо праці як власне емігрантів, так і їхніх нащадків, які ідентифікують себе з російським зарубіжжям. У розвитку білоемігрантської історіографії з аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр., умовно можна виокремити два періоди: а) 1920-ті рр.; б) 1960-ті - 1990 ті рр. З огляду на тему нашого дослідження, інтерес становлять роботи В. фон Дрейера, Г. Немировича-Данченка, М. Маргулієса, К. Кривошеїна та інших.

Отже, зарубіжне історіописання з окресленої проблеми - самодостатній історіографічний процес, розвиток якого відбувався й відбувається за загальними та специфічними законами і закономірностями розвитку історії як науки.

Таким чином, враховуючи серйозні здобутки істориків різних поколінь та країн у вивченні історії Білого руху Півдня Росії, аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр., можна констатувати, що поки що немає спеціального комплексного наукового дослідження з аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. Цим і зумовлене звернення автора до вивчення цієї проблеми.

У підрозділі 1.2 “Джерельна база” проаналізовано джерельну базу дослідження. Класифікуючи залучену до дослідження історичну джерельну базу, враховуючи останні досягнення науковців-джерелознавців із цієї проблеми, ми застосовували комбінований підхід. Історичні джерела автор класифікував за типами, видами, родами, опублікованістю чи неопублікованістю тощо.

За принципом походження, місцем збереження та цільовим призначенням неопубліковані письмові архівні історичні джерела, залучені до роботи, нами класифіковано на такі види: законодавчі акти (закони, накази та документи радянських, білих, національних урядів, державних установ і відомств, що стосуються аграрної, продовольчої, фінансової політики, мобілізації тощо); діловодна документація (протоколи, резолюції, постанови, звіти, інформаційно-аналітичні матеріали, повідомлення тощо); історичні джерела, авторами яких є посадовці (виступи, промови, тези, листи, службові записки, телеграми, записки, публікації офіційного характеру); секретні матеріали, розсекречені нещодавно (розвідувальні та контррозвідувальні зведення, агентурні дані, питальники, повідомлення дезертирів та прифронтового населення, інформація про настрої населення, відомості про ставлення селян до радянської влади, білогвардійців); статистичні матеріали (дані про врожайність зернових, показники землезабезпеченості селянських господарств, зведені дані про коливання цін на продовольство і т. д.); документи партійних і громадських організацій, об'єднань (протоколи, резолюції, постанови, звіти, рішення з'їздів, конференцій, нарад, рішення земельних рад тощо); рукописи (записи, щоденники, чернетки, спогади, записи бесід, роботи учасників революції, спостереження); періодична преса, що зберігається в архівних фондах; література пропагандистського спрямування (відозви, заклики до населення, листівки, брошури з роз'ясненням основних аграрних законодавчих актів тощо).

Опубліковані писемні історичні джерела, залучені до дисертації, скласифіковано на такі: збірники документів; хрестоматії; періодика (розташована у відповідних газетних фондах бібліотек); мемуарна література тощо.

Вищенаведена історична джерельна база, залучена до дисертації, дає достатньо підстав для розуміння аграрної політики урядів А. Денікіна, П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. як багатоаспектного суспільно-політичного, соціально-економічного явища, створює можливості для її комплексного вивчення.

У підрозділі 1.3 “Принципи і методи, методологія дослідження” визначено, що теоретико-методологічну основу дисертації становлять загальноприйняті у сучасній українській історіографії принципи (багатовимірність, історизм, системність, об'єктивність, усебічність тощо) і методи (діалектичний, антропологічний, аналітико-синтетичний, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний, історико-хронологічний та історико-ситуаційний, метод класифікації, джерелознавча критика, герменевтика, структурний аналіз та “деконструкція” джерела) наукового історичного пошуку.

Попри все розмаїття методологічних підходів, представлених у сучасній українській, російській та зарубіжній історіографії, за стрижневий методологічний орієнтир нашої роботи визначено соціокультурний підхід. Цей вибір умотивовано тим, що для соціокультурного підходу характерна багатовимірність, яка об'єднує, наприклад, історичне, історіософське та соціологічне вивчення суспільства. Це дозволяє брати до уваги під час дослідження всю багатогранність реального соціального життя, досліджувати українське суспільство, селянство, учасників Білого руху Півдня Росії у подіях революції та громадянської війни 1917 - 1920 рр. як суперечливу єдність відносин особистості, груп, суспільства в усіх можливих комбінаціях. У нашій роботі соціокультурний підхід не протиставляється іншим як єдиноможливий чи єдиноправильний. Так само він не ототожнюється з цивілізаційним, формаційним. На нашу думку, соціокультурний підхід включає в себе основи обох зазначених вище зрізів історичного процесу, а також тяжіє до “тотальної історії”, в якій “все пов'язане з усім”.

Ключовим для історичного дослідження з аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. є його поняттєво-категоріальне забезпечення. У дисертації визначено зміст понять “Білий рух”, “Білий рух Півдня Росії”, “уряди А. Денікіна, П. Врангеля”, “території, на які поширювалася влада Білого руху Півдня Росії”, “аграрна політика”, “аграрна політика урядів А. Денікіна, П. Врангеля”, “аграрне питання”.

Отже, представлені у дисертації принципи, методи, методологія та поняттєвий апарат зумовили структуру роботи, логіку викладу матеріалу, науковість отриманих результатів. Завдяки соціокультурному підходу, аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. представлена в усій її багатовимірності як соціокультурного явища, з урахуванням макро- та мікрорівнів.

У другому розділі “Аграрне питання в програмних засадах Білого руху Півдня Росії у 1919 р.”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, розкрито еволюцію поглядів лідерів Білого руху Півдня Росії на сутність аграрного питання упродовж грудня 1917 - січня 1918 рр., суспільно-політичний резонанс від “Декларації генерала Денікіна з земельного питання” (далі - “Декларація”), з'ясовано особливості напрацювання основних положень аграрної реформи земельними комісіями Особливої наради у березні - листопаді 1919 р. та проаналізовано зміст неурядових аграрних ініціатив грудня 1919 - березня 1920 рр.

Автором доведено, що аграрне питання для керівництва Білого руху Півдня Росії стало альфою й омегою внутрішньоекономічної політики. У розумінні А. Денікіна, аграрна політика - сукупність урядових заходів у сфері землекористування/землеволодіння, агрономії, агротехнологій, кредитування, забезпечення селянських господарств насіннєвими фондами та реманентом, мануфактурою. У такий спосіб демонструвався комплексний, системний підхід до вирішення аграрного питання. Фактично проголошувався і державний протекціонізм аграрному сектору економіки.

„Декларація…”, як і взагалі напрацювання засад аграрних нововведень, широко обговорювалася різними громадськими, політичними діячами та організаціями. Єдності думок з приводу “Декларації…” не було. Наприклад, великі землевласники Харківщини, на своєму з'їзді під головуванням В. Любицького схвалили “Декларацію…”, з погромною критикою “Декларації…” виступили більшовики. Опрацьований нами різноплановий джерельний матеріал дозволяє з упевненістю констатувати, що серед селянства не було такого розходження у позиціях, як у політичних та громадських діячів. Агентура білих, повідомляючи про настрої селян Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній, доповідала: “Ось нехай іде той Оніка (Денікін - С. Корновенко) та дає нам землю. Не даром, ми гроші заплатимо, як скажуть. Гроші є… Тільки, щоб земля назавжди була нашою… А то, що це таке, сьогодні по ліворуції дають, а завтра по контрліворуції отбирають. Коли даст Оніка землю так, як ми хочимо, то нехай робит, що хоче…”

На наш погляд, позиція А. Денікіна, представлена в “Декларації…”, була цілком виправданою, відображала реальні тенденції, що спостерігалися в соціальній стратиграфії селянства Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній за роки революції та громадянської війни під впливом аграрних політик Центральної Ради, Гетьманату, радянської влади тощо. Зміст документу засвідчує його реалістичність, адекватність поглядам більшості селянства. Відображення у його змісті інтересів і великих землевласників, і дрібних та середніх дозволяє трактувати “Декларацію…” як акт соціального компромісу.

Лідери Білого руху Півдня Росії, насамперед А. Денікін, переймалися не лише розробленням засад аграрної реформи, а й дієвим її запровадженням. Вони були зацікавлені у конкретному позитивному результаті, докладали для цього всіх можливих за умов революції та громадянської війни зусиль. Якщо військове керівництво Білого руху Півдня Росії було налаштоване відносно швидко та якомога результативніше провести аграрну реформу, реально оцінюючи як потенціал білих, так і позитив у разі успіху аграрної реформи, то цивільні (чиновники, наближені до уряду кола), перебували у стадії ейфорії, смакуючи, як їм здавалося, близьку перемогу. Вони були цілковито переконані, що поразка більшовиків неминуча, у зв'язку з цим серйозно не переймалися аграрним питанням, на відміну від військових.

У липні 1919 р. земельна комісія під головуванням В. Колокольцова завершила напрацювання засад аграрної реформи уряду А. Денікіна. Цей етап у становленні аграрного законодавства білих не можна оцінювати однозначно. На перший погляд, “віз залишався на місці”: Головнокомандувач Збройними Силами Півдня Росії (далі - ЗСПР) наклав “вето” на представлений йому пакет документів. З іншого боку, порівняно з діяльністю міжвідомчої комісії з земельного питання, були конкретні результати: “Положення про відновлення прав власності на землю”, “Тези з питання фінансування земельної реформи”, “Земельне положення”. Від слів нарешті перейшли до справи, принаймні стало зрозумілим, що “сліпе” копіювання попереднього досвіду не виправдане, що аграрне питання - динамічне, вимагає постійної роботи з удосконалення ідей та механізмів стосовно до його вирішення. Дедалі відчутнішим ставав розрив між військовими та політиками Білого руху Півдня Росії. Постійні суперечки та дискусії не були конструктивними, нагадували швидше політиканство, аніж дієву участь партій у вирішенні нагальних соціально-економічних та суспільно-політичних питань. Фактично А. Денікін ще більше ізолювався, не маючи однодумців для реалізації власних, адекватних часові намірів, а самотужки було нереально змінити інертність консервативного мислення більшості його оточення.

Напрацюваннями положень аграрної реформи земельної комісії під головуванням О. Билимовича - В. Челіщева упродовж липня - листопада 1919 р. завершилося вироблення білими законопроекту аграрної реформи за А. Денікіна. Його зміст спрямовувався на розвиток міцних індивідуальних селянських господарств, що розглядалися лідерами Білого руху Півдня Росії як опора влади. Разом із тим основний зміст агарної реформи, відображений у проекті О. Билимовича - В. Челіщева, мав і окремі прогалини. Так, зокрема, абсолютно не йшлося про підтримку малозаможних та незаможних селянських господарств, які перебували у набагато скрутніших умовах, ніж середньозаможні та заможні. У проекті було обійдено увагою і майбутнє раніше створених радгоспів. Йшлося лише про зразкові та високотоварні господарства, їхню підтримку з боку уряду. На ці та інші моменти в неурядових аграрних ініціативах акцентували увагу К. Соколов, Б. Енгельгардт, М. Шиллінг та інші.

Зіставляючи європейський досвід вирішення аграрного питання з намірами керівництва Білого руху Півдня Росії, відображеними в аграрному законопроекті земельної комісії О. Билимовича - В. Челіщева, та узагальнюючи його, констатуємо: представники білої влади та власті Румунії, Чехословаччини, Польщі, Естонії у вирішенні аграрного питання обстоювали принцип відчуження або експропріації надлишків великого землеволодіння; наділення селян додатковими площами угідь і на територіях, що перебували під владою Білого руху Півдня Росії, і в європейських країнах відбувалося на платній основі. Площі не могли перевищувати 25 дес.; розміри невідчужуваних земель і на Півдні Росії, і у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, з урахуванням відповідних регіональних особливостей, коливалися у приблизно однакових межах; політичне та економічне майбутнє своїх держав керівництвом країн Центральної та Південно-Східної Європи та Білого руху Півдня Росії однозначно пов'язувалося з інститутом приватної власності на землю, економічно розвиненим аграрним сектором економіки, рентабельними одноосібними селянськими господарствами. Селянство розумілося як гарант таких перспектив.