Аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля (1919–1920 рр.)

У третьому розділі “Аграрна політика уряду А. Денікіна”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано агітаційно-роз'яснювальну діяльність Освагу на селі, заходи цивільної влади Білого руху Півдня Росії зі стабілізації соціально-економічної ситуації на селі, суспільно-політичний аспект аграрної політики Особливої наради.

У практичних кроках Особливої наради з реалізації аграрної політики чітко простежуються такі складники. Перший - заходи уряду А. Денікіна з поширення серед селянства інформації стосовно “начал”, на яких буде ґрунтуватися проведення майбутньої аграрної реформи та вже зробленого. Другий - вирішення питань соціально-економічного характеру: стосовно врожаю 1919 р., оренди угідь, засіву, товарообміну, інтенсифікації сільського господарства як галузі економіки і таке інше. Третій - цивільне устаткування тилу, налагодження правопорядку на селі: нівеляція конфронтації між поміщиками та селянами, виплата селянам компенсацій за збитки, заподіяні бойовими діями та реквізиціями, урегулювання продовольчої проблеми тощо.

У сукупності ці кроки, на наш погляд, мали за мету: 1) мінімізувати, якщо не компенсувати повною мірою, відсутність аграрного законодавства, що перебувало на стадії напрацювання; 2) не втратити високого ступеня позитивних сподівань у селянства стосовно влади білих; 3) створити сприятливі умови для більш-менш нормального функціонування тилу, щоб забезпечити у такий спосіб успішне просування ЗСПР до Москви і врешті-решт перемогти більшовиків.

За свідченнями історичних джерел, лідери Білого руху Півдня Росії усвідомлювали всю важливість правильно зорганізованої та налагодженої роботи агітаційно-роз'яснювальних органів. У зв'язку з цим у структурі Особливої наради було створено Відділ пропаганди - “Осваг”. Його діяльність, на наш погляд, в цілому можна охарактеризувати як вдалу для білих. Селяни Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній вважали службовців Освагу носіями та розповсюджувачами цінної інформації. Про те, що Відділ пропаганди досяг позитивних результатів у своїй роботі, свідчать повідомлення і білих, і радянських спецслужб, і відгуки самих селян. Певні труднощі та упущення (ідеологічні, кадрові, матеріально-технічні), що мали місце, зменшували позитивний ефект від діяльності Відділу пропаганди.

Різноманітні за походженням історичні джерела, залучені нами до дисертації, дозволяють констатувати, що цивільна адміністрація білих як у центрі, так і на місцях не стояла осторонь вирішення важливих соціально-економічних питань. У них не зафіксовано негативного ставлення селянства Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній до методів і засобів організації та проведення Особливою нарадою весняної посівної кампанії. Значною мірою заходи, ужиті урядом А. Денікіна стосовно до організації посівної, незважаючи на цілий ряд труднощів, були результативними.

Збір урожаю 1919 р. юридично регламентувався “Правилами… ”. Їхній зміст носив проселянський характер, не викликав збройного спротиву з боку селян. Ставки сплати, порівняно з іншими подібними законами, наприклад, Директорії УНР та радянської влади, були меншими. Під час жнив Особлива нарада, цивільна адміністрація білих на місцях вживали заходів, спрямованих на надання допомоги селянам. Відзначаючи в цілому позитивне виконання збору врожаю 1919 р., констатуємо, що перешкодами у цьому процесі були епізодичні зловживання поміщиків та відсутність спокою в тилу.

21 вересня 1919 р. А. Денікін затвердив „Правила про здачу в оренду польових угідь на територіях, що перебували під управлінням Головнокомандувача Збройними Силами на Півдні Росії”. Селянство загалом було задоволене „Правилами…”. Можна говорити про те, що Особливій нараді через унормування орендних відносин вдалося поміщицько-селянське протистояння з площини політичної перевести в економічну. У виявлених нами джерельних матеріалах не зафіксовано випадків збройної конфронтації між селянами та владою на ґрунті реалізації цього документу. Спори, що виникали, вирішувалися мировими суддями і не виходили за межі правового поля. Закріплені у „Правилах…” положення більшою мірою відповідали інтересам селян, ніж поміщиків, оскільки приховано (опосередковано) легалізовували селянські т. зв. самозахоплення, не мали примусового характеру. Норми орендних ставок не були обтяжливими для селян і дозволяли поміщикам задовольнити власний попит на продукти споживання.

Лідери Білого руху Півдня Росії, усвідомлюючи необхідність проведення якісних змін, спрямованих на інтенсифікацію сільського господарства як галузі економіки, працювали у цьому напрямку. Оцінюючи ефективність такої роботи, потрібно, на наш погляд, зважати на умови, за яких вона проводилася. Останні, на жаль, не були сприятливими. Тому навряд чи можна говорити про її цілковиту успішність. З іншого боку, вже сам факт її проведення є знаковим. Насамперед він засвідчує те, що вжиті заходи не спрямовувалися на загострення стосунків із селянством. Навпаки, робилося все для того, щоб максимально мінімізувати конфронтацію на селі, реалізувати наміри лідерів Білого руху Півдня Росії, відображені у численних відозвах, агітках, “Декларації…”.

Наміри лідерів Білого руху Півдня Росії із облаштування тилу ґрунтувалися на запитах та високих соціальних очікуваннях селян Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній від білої влади. Ідеї, висловлені білими з цього приводу, носили проселянський характер, і це знайшло відображення навіть на законодавчому рівні. Основою оновленої моделі російської державності, за задумами її авторів, мало стати селянство. У взаєминах влади із селянством планувалося дотримуватися партнерських стосунків: широко залучати селянську ініціативу до діяльності владних інституцій, надавати перевагу економічним інтересам селян при вирішені їхніх господарсько-економічних спорів із поміщиками тощо.

Однак на практиці білим не вдалося реалізувати задумане. За браком відповідних кадрів органи цивільної адміністрації на місцях виявилися малодієвими. Довгоочікувані селянством Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній правопорядок та спокій у білої влади забезпечити не вийшло. Наміри покласти край незаконним реквізиціям, соціальному бандитизму, витіснити з села поміщиків не були реалізовані вповні. У зв'язку з цим високий ступінь соціальної довіри до Добровольчої Армії як уособлення білої ідеї, який вона мала, прийшовши на територію Новоросійської, Харківської та Малоросійської губерній, змінився в кінці її перебування на цих територіях на рівнозначне соціальне розчарування, невдоволення, що і стало підґрунтям розгортання антиденікінського селянського повстанського руху опору.

У четвертому розділі “Аграрне питання в програмних засадах Білого руху Півдня Росії у 1920 р.”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, розкрито соціально-економічне становище населення Таврії в 1920 р. та плани П. Врангеля щодо проведення аграрної реформи, діяльність земельних комісій із напрацювання аграрного законодавства Уряду Півдня Росії, основні положення врангелівського аграрного законодавства, ставлення до них сучасників.

П. Врангель був переконаний у необхідності комплексних соціальних реформ, однією з яких вважав аграрну. Селянство, на його думку, мало стати підґрунтям, основою оновленої моделі російської державності. Проведення аграрної реформи, на його переконання, дозволило б поліпшити економічне становище селян, заручитися їхньою підтримкою у боротьбі проти більшовиків, стабілізувати продовольчий ринок, вирішивши у такий спосіб проблему забезпечення населення та армії продуктами харчування, фуражем. Мета реформи, основні положення якої передбачалося розробити та реалізувати, була висловлена бароном чітко та лаконічно: „...підняти, поставити на ноги трудове, але міцне селянство, зорганізувати його, об'єднати і залучити до охорони порядку і державності”. П. Врангель спромігся піти на рішучий крок - легалізував селянські самозахоплення.

Аграрне законодавство Уряду Півдня Росії було опубліковано 25 травня 1920 р. На його розробку знадобилося три місяці - друга декада березня - друга декада травня 1920 р. До цього пакету документів входили: „Повідомлення уряду із земельного питання”, „Наказ про землю”, „Правила про передачу розпорядженням Уряду казенних, Державного Земельного Банку і приватновласницьких земель сільськогосподарського призначення у власність господарів, що її обробляли”, „Тимчасове Положення про земельні установи”.

Аграрне законодавство П. Врангеля спрямовувалося на впорядкування землекористування і землеволодіння на селі; за мету генерал ставив наділення селян землею, піднесення як їхнього матеріального добробуту, так і галузі в цілому; законодавство представляло та захищало економічні інтереси не лише середньозаможного та заможного селянства. Охорона радгоспів і комун урядом білого Криму захищала й інтереси незаможного та малозаможного селянства; поміщики, колишні власники, усувалися від процедури розрахунків із селянами-займанцями. Більше того, спеціальним розпорядженням Головнокомандувача їм заборонялося не лише повертатися у маєтки, а навіть обіймати адмінпосади у повіті, де ці маєтки розташовувалися; аграрне законодавство П. Врангеля відповідало реальному стану справ у сільському господарстві, відображало інтереси практично всіх категорій селянства; воно було “гнучким”, тобто розроблялося та удосконалювалося з урахуванням соціально-економічних та суспільно-політичних обставин часу. Основні його положення узгоджувалися з принципами вирішення аграрного питання у країнах Центральної та Південно-Східної Європи. Врангелівське аграрне законодавство не суперечило й аграрним інноваційним моделям українських національних урядів, зокрема Директорії УНР.

Відгуки на “Наказ...”, на весь пакет документів аграрного законодавства Уряду Півдня Росії з боку громадськості, політичних діячів та військових білого Криму, опонентів Білого руху Півдня Росії, не примусили на себе довго чекати. Так, наприклад, коментуючи аграрне законодавство Уряду Півдня Росії, О. Кривошеїн вважав його початком нової ери; кадети-емігранти давали обережні оцінки; прихильники недоторканності поміщицького землеволодіння вважали, що П. Врангель підійшов до вирішення земельного питання традиційно, відповідно до кадетських та правоесерівських програм; соціалістична преса писала про те, що аграрне законодавство Уряду Півдня Росії нічим не різниться від програми, яку висували всякі чорносотенно-хліборобські кола під час панування гетьмана; радикальнішими у своїх негативних оцінках були більшовики.

У п'ятому розділі “Реалізація аграрної політики Урядом Півдня Росії”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, вивчено роз'яснювально-агітаційну роботу влади білого Криму, ставлення до реформи населення, створення та діяльність волосних і повітових земельних рад, розподіл і закріплення землі у приватну власність селян, заходи уряду П. Врангеля з організації господарсько-економічного життя краю.

Кампанія ознайомлення населення з основними положеннями аграрного законодавства уряду П. Врангеля проводилася спеціально для цього зорганізованими та підготовленими лекторськими кадрами роз'яснювально-пояснювальними методами: бесідами, лекціями, читаннями тощо. У прифронтовій зоні домінували методи агітації, агітаційний матеріал. Штат лекторів-агітаторів комплектувався з цивільних, службовців, військових. На їхню підготовку, а також забезпечення їх наочним роз'яснювально-пояснювальним матеріалом (листівками, плакатами, агітками, брошурами) влада виділяла значні кошти. Незважаючи на гострий дефіцит паперу, типографії фактично цілодобово друкували газети, брошури, листівки, плакати та іншу наочність. Об'єктом роз'яснювально-агітаційної роботи були не лише селяни Таврійської губернії. “Слово правди” намагалися донести і до солдат та офіцерів Червоної Армії, і до німців-колоністів, і навіть до поміщиків.

У більшості тогочасних історичних джерел зафіксовано компліментарне ставлення селян до аграрних законів влади білого Криму. Різко негативно реформу сприйняли поміщики. За інформацією, що надходила з місць, відомо, що вони чинили всілякі перешкоди як у проведенні підготовчих землевпорядних робіт, так і в ознайомленні селян Таврійської губернії з основними положеннями аграрного законодавства Уряду Півдня Росії.

Влада білого Криму, конструюючи систему управління, переглянула роль, місце і значення селянської ініціативи та самоорганізації. Волосні та сільські структури розумілися нею як опора влади на місцях, фундамент, на якому зводився каркас оновленої моделі російської державності. Насамперед така позиція передбачала, що провідна роль у реалізації владних ініціатив у політичній та економічній сферах на місцях належатиме саме органам селянського самоврядування. Собі урядова влада відвела значно скромнішу роль та функції - лише допомагати та сприяти органам селянської самоорганізації, упереджуючи, у разі потреби, втручання в їхню роботу антидержавницького елементу.

За логікою, обраною владою білого Криму та закріпленою законодавчо, аграрна реформа проходила у декілька етапів. На першому були організовані та проведені вибори до волосних і повітових земельних рад, із паралельною роз'яснювальною роботою відповідних відомств серед селянства. На другому було налагоджено функціонування волосних і повітових земельних рад. Тобто, проводилися землеобмірювальні та землевпорядні роботи, напрацьовувалися принципи, за якими визначалися норми земель, що переходили у приватну власність селян, було налагоджено систему розрахунків за придбану землю. Їхня реалізація відбувалася і паралельно, і послідовно. Були задіяні максимальні, як для кримських умов 1920 р., людські та матеріальні ресурси. За основу заходів Уряду Півдня Росії з проведення аграрної реформи було покладено інтенсивність, ефективність та якість виконання.

Повноваження волосних земельних рад не обмежувалися землевпорядними роботами та легалізацією поземельних відносин. Вони були значно ширшими. Волосні земельні ради активно представляли інтереси селянства перед владою, вирішували різноманітні за характером господарсько-економічні та юридичні питання. Так, за їхнього клопотання наказом Головнокомандувача від 26 липня 1920 р. селяни отримували знижки при сплаті за придбану землю. Зокрема, викупні платежі обраховувалися не з десятини взагалі, а лише із засіяної частини. 1/5 обчислялася не з урахуванням середнього врожаю за останні десять років, а з поточного, реально зібраного в тій чи іншій місцевості.

П. Врангель не лише задекларував відчуження надлишків землі у великих землевласників, а й реалізував цю ідею на практиці через волосні та повітові земельні ради. За поміщиками залишався мінімум придатної для обробітку землі, більша частина перерозподілялася за викуп між селянами. У середньому розміри селянських угідь, враховуючи опрацьовані нами історичні джерела, корективи, внесені у норми землерозподілу 4 жовтня 1920 р., коливалися від 60 до 250 дес., поміщицького землеволодіння - від 100 до 400 дес. Реальними власниками земель, що підтверджувалося відповідними юридичними документами, стало 3145 селян, за ними закріплювалося у приватну власність 66725 дес. землі.

В аграрній політиці Уряд Півдня Росії дотримувався принципу державного протекціонізму. Він намагався економічні інтереси держави узгоджувати з економічними інтересами селян (зменшення розмірів викупних платежів тощо), у цілому сільського господарства як галузі економіки. Налагодження та регулювання господарсько-економічного життя у Таврійській губернії відбувалося на засадах не лише “ручного керування”, але й із застосуванням економічних важелів впливу (хлібна та молочна інтервенції).

Владі білого Криму вдалося організувати тил у такий спосіб, щоб заходи з інтенсифікації сільського господарства були результативними. До їхнього запровадження залучалися і службовці цивільних відомств, і військові. Стосунки армії та населення не позначалися відвертим збройним протистоянням, у більшості випадків вони носили конструктивний характер. Цивільні владні інституції не були “відірваними” від населення, що дозволяло у відносно короткі терміни адекватно реагувати на зміни ринкової кон'юнктури.

Керівництво білого Криму вирішило найгострішу для населення проблему - запобігло голоду. Аграрна політика Уряду Півдня Росії передбачала піднесення виробничих потужностей селянських господарств, покращення добробуту селянських родин. Максимальних зусиль усіма представниками владної вертикалі докладалося для забезпечення сільського господарства сільськогосподарськими машинами та реманентом, промисловими побутовими товарами, збереження племінного поголів'я худоби, своєчасного проведення жнив та посівної.

Акцент у реалізації змін на краще на селі влада білого Криму робила на експортно-імпортних операціях, а також на акумуляції та раціонально-ефективному використанні внутрішніх ресурсів.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки та положення :

1. Враховуючи серйозні здобутки істориків різних поколінь та країн у вивченні історії Білого руху Півдня Росії, аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр., можна констатувати, що досі немає спеціального комплексного наукового дослідження з аграрної політики урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр., чим і зумовлене звернення автора до вивчення цієї проблеми. Представлена у роботі історична джерельна база - достатньо різнопланова, репрезентативна. Основний масив історичної джерельної бази дисертації становлять неопубліковані джерела, опрацьовані автором у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОУ), Державному архіві Автономної Республіки Крим (далі - ДААРК), Державному архіві Харківської області (далі - ДАХО), Державному архіві у місті Севастополі (далі - ДАМС), Державному архіві Російської Федерації (далі - ДАРФ), Російському державному воєнному архіві (далі - РДВА). Всього під час роботи над темою автор вивчив матеріали 65 фондів зазначених вище архівів.

2. Чільне місце у реформаторських задумах лідерів Білого руху Півдня Росії відводилося аграрній політиці. Упродовж усієї історії цього соціокультурного та історичного явища аграрне питання перебувало у фокусі їхньої уваги, еволюціонувавши від ідей, викладених у “Конституції генерала Л. Г. Корнілова”, “Декларації генерала Денікіна з земельного питання” до практичного упровадження аграрної реформи Урядом Півдня Росії. Наміри А. Денікіна та П. Врангеля з реорганізації аграрного сектора економіки, з одного боку, були продовженням реформаторства П. Столипіна, а з іншого, як не дивно, мали радикальніший, можна сказати, революційний характер. Зокрема, це стосується врангелівської аграрної реформи, за якої поміщиків повністю усували від участі у реформі, а селяни легалізовували самозахоплення. Крім того, зміст “Декларації генерала Денікіна з земельного питання” узгоджувався з аграрним законодавством уряду Польщі, мав чимало спільного з аграрними інноваціями Гетьманату.

3. Аграрна політика лідерами Білого руху Півдня Росії розумілася широко, як система заходів, що впливали на соціально-економічне становище на селі, суспільно-політичну активність селянства. Іншими словами, аграрна політика у розумінні А. Денікіна та П. Врангеля не обмежувалася перерозподілом землі між селянами. Наріжним каменем аграрної політики А. Денікін, П. Врангель вважали інтенсифікацію сільського господарства як галузі, поліпшення матеріальних статків селян, перетворення селянства у провідну соціальну верству відновленої російської державності.

4. Основні положення аграрного законодавства урядів А. Денікіна та П. Врангеля узгоджувалися зі змістом аграрного законодавства урядів Радянської Росії, Польщі, Чехословаччини, Румунії, Болгарії та інших країн Центральної та Південно-Східної Європи. Водночас ми не схильні ідеалізувати аграрне законодавство урядів А. Денікіна та П. Врангеля. Напрацьоване за умов гострого суспільно-політичного, збройного протистояння, воно, як і будь-яке інше тогочасне законодавство з аграрного питання, не могло бути бездоганним. Якщо проаналізувати зміст аграрного законопроекту, розробленого земельною комісією О. Билимовича - В. Челіщева, то стануть очевидними й окремі прогалини. Так, зокрема, абсолютно не йшлося про підтримку малозаможних та незаможних селянських господарств, які перебували у набагато скрутніших умовах, ніж середньозаможні та заможні. Було обійдено увагою і майбутнє раніше створених радгоспів. Йшлося лише про зразкові та високотоварні господарства, їхню підтримку з боку уряду. Про ці моменти цілком справедливо писали в неурядових аграрних ініціативах професори М. Соболєв, А. Лебедєв, О. Ярошевич, а також такі урядовці, як К. Соколов, Б. Енгельгардт. Стосовно до врангелівського пакету аграрних законів, то він також мав “вузькі місця”: по-перше, жорсткі санкції, аж до позбавлення нових господарів права власності на щойно придбані угіддя. Насамперед це стосувалося ситуацій з несвоєчасною оплатою селянами за землю. У такому випадку угіддя, що належали боржникам, незалежно від того, чи перебували вони у приватній власності, чи ні, розпорядженням волосних земельних рад передавалися іншим особам. Останні, за умов своєчасної оплати за них, могли закріпити отримані землі у свою приватну власність. Недоліком у цій ситуації, на нашу думку, було те, що в законі не йшлося про компенсацію попереднім селянам за уже сплачену вартість землі. По-друге, розрахунки придбання землі ускладнювалися невизначеністю вартості десятини з боку держави. По-третє, не зазначалося, як влада реагуватиме на самозахоплення після або під час реформи. По-четверте, задовгим вважаємо і 25 річний термін викупних платежів.

5. Лідери Білого руху Півдня Росії опікувалися не лише розробленням засад аграрної реформи, а й дієвим її запровадженням. Вони були зацікавлені у конкретному позитивному результаті, докладали для цього всіх можливих за умов революції та громадянської війни зусиль. Однак якщо військове керівництво Білого руху Півдня Росії було налаштовано відносно швидко та якомога результативніше провести аграрну реформу, реально оцінюючи як потенціал білих, так і позитив у разі успіху аграрної реформи, то цивільні (чиновники, наближені до уряду А. Денікіна кола), перебували у стадії ейфорії, смакуючи, як їм видавалося, близьку перемогу. Вони були цілковито переконані, що поразка більшовиків неминуча, у зв'язку з цим серйозно не переймалися аграрним питанням, на відміну від військових. Така суперечність в ідейних позиціях більш повно виявила себе під час реалізації цивільною владою білих суспільно-політичного аспекту аграрної політики.

6. Серед інших найбільш потужними факторами, які впливали на динаміку та характер взаємин органів цивільної влади білих із селянами Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній під час проведення аграрної політики Особливою нарадою, Урядом Півдня Росії були чинники соціально-економічного, суспільно-політичного, суб'єктивного характеру.

7. Лідери Білого руху Півдня Росії у 1919 р., усвідомлюючи необхідність проведення якісних змін, спрямованих на інтенсифікацію сільського господарства як галузі економіки, працювали у цьому напрямі. Визначаючи міру ефективності цієї роботи, потрібно, на наш погляд, зважати на умови, за яких вона проводилася. Останні, на жаль, не були сприятливими. Тому навряд чи можна говорити про її стовідсоткову успішність. З іншого боку, вже сам факт її проведення є знаковим, оскільки засвідчує, що уряд А. Денікіна аграрну політику розумів широко, вжиті владою білих заходи не спрямовувалися на загострення стосунків із селянством. Навпаки, робилося все для того, щоб якомога мінімізувати конфронтацію на селі.

8. В аграрній політиці Уряд Півдня Росії дотримувався принципу державного протекціонізму. Він намагався економічні інтереси держави узгоджувати з економічними інтересами і селян, і сільського господарства як галузі економіки. Налагодження та регулювання господарсько-економічного життя у Таврійській губернії відбувалося на засадах не тільки “ручного керування”, але й із застосуванням економічних важелів впливу (хлібна та молочна інтервенції). Керівництву Білого руху Півдня Росії вдалося вирішити найгострішу для населення підконтрольних Російській Армії територій проблему - запобігти голоду. Аграрна політика Уряду Півдня Росії передбачала піднесення виробничих потужностей селянських господарств, поліпшення добробуту селянських родин. Максимальних зусиль усіма представниками владної вертикалі докладалося до забезпечення сільського господарства сільськогосподарськими машинами та реманентом, промисловими побутовими товарами, збереження племінного поголів'я худоби, своєчасного проведення жнив та посівної. Акцент у реалізації змін на краще на селі влада білого Криму робила на експортно-імпортних операціях, а також на акумуляції та раціонально-ефективному використанні внутрішніх ресурсів. Уряд Півдня Росії не лише задекларував, а і на практиці передав у приватну власність селян землю.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Аграрна політика білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля на підконтрольних їм українських територіях (1919 - 1920 рр.): історіографічний процес 1919 - 2000-х рр. - Черкаси: Ант, 2008. - 238 с.

Рецензія: Коріненко П. Корновенко С.В. Аграрна політика білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля на підконтрольних їм українських територіях (1919 - 1920 рр.): історіографічний процес 1919 - 2000-х рр. / П. Коріненко // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2009. - Вип. 2. - С. 350 - 352.

2. Білий рух Півдня Росії: аграрна політика урядів А. Денікіна, П. Врангеля (1919 - 1920 рр.). - Черкаси: Ант, 2009. - 438 с.

Рецензія: Любовець О.М. Корновенко С.В. Білий рух Півдня Росії: аграрна політика урядів А. Денікіна, П. Врангеля (1919 - 1920 рр.). / О.М. Любовець // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 16. Серія: Історія. - Вінниця, 2009. - С. 239 - 240.

Розділи у колективній монографії:

1. Аграрна політика уряду А. Денікіна в українському селі // Н.А. Ковальова, С.В. Корновенко, Б.В. Малиновський, О.В. Михайлюк, А.Г. Морозов. Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917 - 1921 рр.). - Черкаси: Ант, 2007. - С. 217 - 256.

2. Аграрна політика уряду П. Врангеля в українському селі // Н.А. Ковальова, С.В. Корновенко, Б.В. Малиновський, О.В. Михайлюк, А.Г. Морозов. Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917 - 1921 рр.). - Черкаси: Ант, 2007. - С. 257 - 286.

3. Білогвардійські аграрні законодавства в контексті вітчизняного та європейського революційного досвіду вирішення земельного питання // Н.А. Ковальова, С.В. Корновенко, Б.В. Малиновський, О.В. Михайлюк, А.Г. Морозов. Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917 - 1921 рр.). - Черкаси: Ант, 2007. - С. 287 - 300.

Рецензія: Величенко С. Н.А. Ковальова, С.В. Корновенко, Б.В. Малиновський, О.В. Михайлюк, А.Г. Морозов Аграрна політика в Україні періоду національно-демократичної революції (1917 - 1921 рр.). - Черкаси: Ант, 2007. / С. Величенко // Україна Модерна. - 2008. - № 2. - С. 319 - 322.

Фахові статті:

1. Аграрна реформа П.Скоропадського // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. - 2003. - С. 223 - 232.

2. Білогвардійський рух в Україні: теорія і практика вирішення аграрного питання // Український селянин. Збірник наукових праць. - Черкаси, 2003. - Вип. 7. - С. 110 - 114.

3. Аграрна політика Гетьманату: теоретичний аспект // Український селянин. Збірник наукових праць. - Черкаси, 2004. - Вип. 8. - С.211 - 214.

4. Аграрні перетворення П.Скоропадського і А.Денікіна // Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. - Черкаси, 2004. - Вип. 61. - С.135 - 145.

5. Проекти аграрних перетворень П.Скоропадського і П.Врангеля // Донецкий археологический сборник. - 2004. - №11. - С. 203 - 206.

6. Аграрні перетворення П.Скоропадського і А.Денікіна: порівняльний аналіз // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - 2004. - Вип. 17. - С. 23 - 26.

7. Основні положення аграрних перетворень П.Столипіна і П.Врангеля // Історичні записки: Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. - Вип. 5. - С. 39 - 49.

8. Аграрна політика білогвардійців: короткий історіографічний огляд // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. - Серія Історія. - 2005. - Вип. 9. - С. 345 - 347.

9. Аграрна політика П.Врангеля // Наукові праці. - Т.37. - Вип. 24. - Історичні науки. - Миколаїв, 2005. - С. 32 - 39.

10. Основні положення проекту аграрної реформи А.Денікіна (1919 р.) у контексті вирішення земельного питання в інших європейських країнах // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. - Дніпропетровськ, 2006. - Вип. 4. - С. 187 - 193.

11. Участь інтелігенції у розробці денікінського проекту аграрної реформи // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. - Вип. ХІ. Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - С. 122 - 125.

12. Діяльність земельних комісій білогвардійських урядів із розробки проектів аграрних реформ // Український селянин. - 2006. - Вип. 10. - С. 297 - 299.

13. Соціально-економічна політика Н.Махна в українському селі // Український селянин. - 2005. - Вип. 9. - С. 175 - 179.

14. Розробка білогвардійськими урядами А. Денікіна та П. Врангеля проектів земельної реформи (1919 - 1920 рр.) // Український історичний журнал. - № 1. - 2006. - С. 101 - 111.

15. Аграрна політика білогвардійського уряду А. Денікіна в українському селі в оцінках учасників революції (1919 - 1920 рр.) // Збірник наукових праць. Серія „Історія та географія”. - Х.: Майдан, 2007. - Вип. 25-26. - С. 185 - 188.

16. Аграрне законодавство П. Врангеля і європейський досвід вирішення земельного питання (1919 - 1921 роки) // Історичні записки: Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. - Вип. 12. - Ч. 2. - С. 124 - 136.

17. Заходи білогвардійського уряду А. Денікіна з урегулювання орендних відносин в українському селі (1919 р.) // Український історичний журнал. - 2007. - № 1. - С. 107 - 125.

18. Денікінський, врангелівський проекти аграрних реформ та вітчизняний досвід вирішення земельного питання в Україні // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. - 2007. - №12. - С. 73 - 78.

19. Аграрна політика білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля в українському селі в оцінці сучасних українських істориків (короткий історіографічний огляд) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2007. - Вип. 1. - С. 205 - 211.

20. Аграрне законодавство П. Скоропадського у контексті вітчизняного та європейського досвіду вирішення земельного питання (1918 - 1921 рр.) // Український історичний журнал. - 2008. - № 4. - С. 72 - 81.

21. Аграрна політика білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля в українському селі (радянська історіографія 1930 - 1950-х рр.) // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2007. - Вип. 38. - С. 138 - 146.

22. Білоемігрантська історіографія аграрної політики білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля в українському селі // Український селянин. - 2008. - № 11. - С. 74 - 77.

23. Новітня російська історіографія (1991 - 2000-ні рр.) аграрної політики білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля на підконтрольних їм українських територіях (1919 - 1920 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. -Запоріжжя, 2008. - Вип. XXIV: Соціальні та національні чинники революцій і реформ і Україні: проблеми взаємовпливів. - С. 186-193.

24. Політика державної партії щодо українського селянства в перший період НЕПу (1921 - 1925 рр.) // Історичні записки: Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2008. - С. 45 - 51.

25. Аграрна політика білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля на підконтрольних їм українських територіях у 1919 - 1920 рр.: історія історіографії, критерії та історіографічна періодизація проблеми // Вісник Київського міжнародного університету: Серія: Міжнародні відносини. - Вип. 8. - 2009. - С. 312 - 333.

Матеріали конференцій:

1. Столипінська аграрна реформа // Фермерські господарства на Поділлі: історична ретроспектива і сучасний стан. Збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції (22-23 квітня 2003 р.). - Кам'янець-Подільський, 2003. -С. 37 - 48.

2. Аграрная политика А.Деникина в украинской деревне: теоретический аспект // Материалы научно-практической конференции “Перспективные разработки науки и техники”. - Т.11. История. - Белгород - Днепропетровск, 2004. - С. 9 - 12.

3. Діяльність Особливої наради по розробці аграрного законодавства // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу 2004”. - Т.29. Історія України. - Дніпропетровськ, 2004. - С. 28 - 30.

4. Аграрне законодавство П.Врангеля // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2004”. - Дніпропетровськ, 2004. - С. 25 - 26.

5. Основні положення програми аграрної політики П. Врангеля // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали п'ятих наукових читань, присвячених пам'яті Д.П. Пойди. - Дніпропетровськ, 2004. - С. 96 - 102.

6. Вплив столипінської аграрної реформи на денікінські аграрні нововведення в українському селі // Україна соборна. - Вип.2. - Ч.1. - К., 2005. - С. 218 - 230.

7. Аграрна політика більшовиків в українському селі в 1919 р. (до причин тимчасових невдач) // Україна Соборна. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - Вип.2. - С. 81 - 85.

8. Діяльність земельної комісії Г.Глинки з розробки врангелівського аграрного законодавства // Гуржіївські історичні читання. - Черкаси - Київ, 2006. - С. 153 - 157.

9. Проект аграрной реформы А. Деникина в украинской деревне: к вопросу о механизме оценки и купли-продажи земли / Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали шостих наукових читань, присвячених пам'яті Д.П. Пойди. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 101 - 106.

10. Аграрна політика Н.Махна в українському селі // XVI наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах. Матеріали доповідей на засіданнях секцій і комісій. 12 - 31 березня 2005 р. - Черкаси, 2006. - С. 82 - 84.

11. Державний земельний банк: функції під час проведення денікінської аграрної реформи в Україні // Материалы І Международной научно-практической конференции „Наука и технологии: шаг в будущее - 2006”. - Т. 4. История. - Белгород, 2006. - С. 10 - 13.

12. Зміни основних положень радянської аграрної політики в українському селі після розгрому А.Денікіна // Соборна Україна: історична ретроспектива: Збірник наукових праць. - Вип. 4. - Т.1. - Черкаси, 2006. - С. 132 - 137.

13. Діяльність земельних комісій В. Колокольцова, О. Билимовича - В. Чиліщева із розробки основ денікінської аграрної реформи // XVII наукова сесія Осередку Наукового товариства ім.. Т. Г. Шевченка у Черкасах. - Черкаси, 2007. - С. 82 - 85.

14. Розподіл землі під час проведення урядом П. Врангеля аграрної реформи та його результати // Материалы ІІІ Международной научно-практической конференции „Дни науки - 2007”. - Т. 8. История. Музыка и жизнь. Физическая культура и спорт. - Днепропетровск: Наука и образование, 2007. - С. 12 - 14.

15. Соціально-економічне становище населення Півдня України, Криму в 1920 р. та програма П. Врангеля із реорганізації поземельних відносин на селі // Гуржіївські історичні читання. - Черкаси, 2007. - С. 323 - 329.

16. Білогвардійські проекти земельної реформи в контексті розв'язання аграрного питання // Україна в революційних процесах перших десятиліть ХХ ст.: Міжнародна науково-теоретична конференція 20-21 листопада 2007 р. - К., 2007. - С. 468 - 482.

17. Заходи уряду Півдня Росії з поширення серед селянства врангелівського закону про землю // Українське державотворення: проблеми і сучасність: Матеріали ІІІ міжвузівської наукової конференції, присвяченої 90-й річниці з часу проголошення УНР. 28 листопада 2007 р. - Луцьк, 2007. - С. 48 - 52.

18. Современная украинская историография махновского движения // Сборник статей по материалам 11 Международной научной конференции (11-12 мая 2008) “Тихоокеанская Россия и страны АТР в изменяющемся мире”. - Владивосток: Дальнаука, 2008. - С. 82 - 91.

19. Аграрна політика білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля (радянська історіографія 1920-х рр.) // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Нове державницьке воскресіння України: до 90-річчя проголошення УНР. - К., 2008. - С. 408 - 428.

20. В. Г. Колокольцев і аграрна реформа П. Скоропадського // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції „Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контрверсії” 19 - 20 трав. 2008 р. - К., 2008. - С. 196 - 203.

21. Зарубіжна історіографія аграрної політики білогвардійських урядів А. Денікіна, П. Врангеля в українському селі // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали восьмих наукових читань, присвячених пам'яті Д.П. Пойди. - Дніпропетровськ, 2008. - С. 145 - 151.

сільський господарство аграрний денікін

АНОТАЦІЇ

Корновенко С.В. Аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля (1919 - 1920 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.02 - всесвітня історія. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2010.

У дисертації на основі аналізу здобутків попередників, широкого джерельного матеріалу, частину якого вперше введено до наукового обігу, об'єктивно-науково вивчено аграрну політику урядів А. Денікіна та П. Врангеля у 1919 - 1920 рр. на території Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній. Автором з'ясовано, що аграрне питання в програмних засадах Білого руху Півдня Росії було представлено фактично від початку його формування, тобто вже у “Конституції генерала Л. Корнілова” (грудень 1917 - січень 1918 рр.), у подальших програмних та законодавчих документах воно уточнювалося та доповнювалося (залежно від конкретних історичних обставин та завдань, що стояли перед його лідерами). У дисертації розкрито, що А. Денікін, П. Врангель, очолювані ними уряди, комплексно підходили до вирішення аграрного питання, усвідомлюючи його соціально-економічне та суспільно-політичне значення. Вони наріжним каменем своєї аграрної політики вважали інтенсифікацію сільського господарства як галузі, поліпшення матеріальних статків селянства як гаранту існування оновленої моделі російської державності, повноправного суб'єкта соціально-економічних, суспільно-політичних відносин. У роботі встановлено, що основні положення аграрного законодавства урядів А. Денікіна, П. Врангеля узгоджувалися зі змістом аграрного законодавства урядів Радянської Росії, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Болгарії та інших країн Центральної та Південно-Східної Європи. На підставі аналізу залученого до дослідження різнопланового джерельного матеріалу у дисертації обґрунтовано твердження про те, що селянство Новоросійської, Харківської, Малоросійської та Таврійської губерній у політичному відношенні вимагало від влади Білого руху Півдня Росії “порядку”, який встановить “господар”. Автором доведено, що програмні положення суспільно-політичного компонента аграрної політики урядів А. Денікіна, П. Врангеля носили конструктивний, проселянський характер. Їхній зміст відповідав сутності “політичної програми” селянства. Контент-аналіз діловодної, офіційної та іншої документації засвідчує, що лідери Білого руху Півдня Росії стояли на позиціях діалогу із селянством, юридично та практично закріплюючи це.

Ключові слова: Білий рух, Білий рух Півдня Росії, уряди А. Денікіна та П. Врангеля, території, на які поширювалася влада Білого руху Півдня Росії, аграрна політика, аграрна політика урядів А. Денікіна та П. Врангеля, аграрне питання.

Корновенко С.В. Аграрная политика правительств А. Деникина и П. Врангеля (1919 - 1920 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2010.

В диссертации на основе изучения архивных источников, опубликованных материалов и научной литературы проанализирована аграрная политика правительств А. Деникина и П. Врангеля в 1919 - 1920 гг. на территории Новороссийской, Харьковской, Малороссийской и Таврической губерний.

В работе установлено, что важным направлением реформаторской деятельности правительств А. Деникина и П. Врангеля в 1919 - 1920 гг. было разрешение аграрного вопроса. Лидеры Белого движения Юга России, возглавляемые ими правительства, комплексно подходили к решению этой непростой проблемы, осознавая ее социально-экономическое и общественно-политическое значение.

Планы и аграрные программы правительств А. Деникина и П. Врангеля в 1919 - 1920 гг., с одной стороны, были продолжением аграрной реформы П. Столыпина, а с другой - носили более радикальный, можно сказать, революционный характер. В первую очередь, это относится к врангелевской аграрной реформе. Кроме того, основные положения аграрного законодательства правительств А. Деникина и П. Врангеля соответствовали содержанию аграрного законодательства правительств Советской России, Польши, Румынии, Чехословакии, Болгарии и других стран Центральной и Юго-Восточной Европы.

Аграрная политика лидерами Белого движения Юга России понималась широко: как система мероприятий, которые влияли на социально-экономическое положение крестьян, их общественно-политическую активность. Другими словами, аграрная политика в понимании А. Деникина и П. Врангеля не ограничивалась перераспределением земли между крестьянами. Основой аграрной политики Особое совещание, Правительство Юга России считали интенсификацию сельского хозяйства как отрасли, улучшение материального положения крестьянства как гаранта существования обновленной белыми модели российской государственности, полноправного субъекта социально-экономических, общественно-политических отношений.

На основе анализа разноплановых источников, изученных автором, установлено, что крестьянство Новороссийской, Харьковской, Малороссийской и Таврической губерний в политическом отношении ожидало от белых “порядка”, который установит “хозяин”. Таким образом, речь шла о политической стабильности в отличие от временности того или иного режима; о юридической защищенности населения от непредвиденных коллизий, в первую очередь, о защищенности крестьян в спорах с помещиками; об одновекторности социально-экономического курса, а не социализации/национализации/приватизации и прочее, которые пытались реализовывать каждый раз новые власти; о тесном сотрудничестве между органами гражданской власти белых и крестьянами.

Диссертант аргументирует утверждение о том, что общественно-политический компонент аграрной политики правительств А. Деникина и П. Врангеля носил конструктивный, прокрестьянский характер. Его содержание соответствовало сущности “политической программы” крестьянства. Контент-анализ делопроизводства убеждает в том, что лидеры Белого движения Юга России придерживались позиции диалога с крестьянством, стремились и юридически, и практически закрепить его.

В работе показано, что контрфактором в реализации общественно-политического компонента аграрной политики правительств А. Деникина и П. Врангеля в 1919 - 1920 гг. была деструктивная позиция крупных землевладельцев, действия военных. В связи с этим, например, Особому совещанию не удалось в полной мере реализовать на практике провозглашенные “начала” сотрудничества с крестьянством. Это стало основной причиной антиденикинского крестьянского повстанческого движения на территории Новороссийской, Харьковской и Малороссийской губерний.

В диссертации определено, что достижениями аграрной политики правительств А. Деникина и П. Врангеля были следующие: а) прокрестьянский (хотя и неидеальный) характер аграрного законодательства и аграрной политики в целом; б) результативные (насколько было возможно в условиях гражданской войны) мероприятия по нормализации хозяйственно-экономической жизни крестьян Новороссийской, Харьковской, Малороссийской и Таврической губерний; в) реальное закрепление 66725 дес. земли в собственность 3145 крестьянам Таврической губернии. Наиболее серьезными просчетами аграрной политики правительств А. Деникина и П. Врангеля считаем такие: а) медленный, бюрократический путь разработки аграрного законодательства, в первую очередь земельными комиссиями Особого совещания; б) несостоятельность органов гражданской власти белых полностью нейтрализовать крестьянско-помещичье противостояние, беззаконие военных.

Ключевые слова: Белое движение, Белое движение Юга России, аграрная политика, аграрная политика правительств А. Деникина и П. Врангеля, аграрный вопрос.

Kornovenko S. Government's agrarian policy A. Denikin and P. Wrangel (1919 - 1920). - Manuscript.

The thesis for a Doctorate degree in the specialty 07.00.02 - World History. - Institute of History of Ukraine National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

In the thesis based on the study of archival sources, published materials and scientific literature, government's agrarian policy of A. Denikin and Wrangel in 1919 - 1920 in Novorossiysk, Kharkiv and Malorossiyskoy provinces is analyzed.

The work reveales that A. Denikin, P. Wrangel, their government led a comprehensive approach to resolve the agrarian question, aware of its socio-economic and socio-political significance. The basis of a Special meeting of the agrarian policy, the Government of South Russia saw the intensification of agriculture as an industry, improving the material situation of the peasantry as a guarantor of the existence of an updated white model of Russia's statehood, a full-fledged subject of the socio-economic, socio-political relations. The author determined that the main provisions of the agrarian legislation, the Government of A. Denikin and P. Wrangel were consistent with the agrarian legislation of the government of Soviet Russia, Poland, Romania, Czechoslovakia, Bulgaria and other countries in Central and Southeastern Europe.

Key words: White movement, White movement south of Russia, the agrarian policy, the agrarian policy of governments A. Denikin and P. Wrangel, the agrarian question.

Размещено на Allbest.ru