Дворянство півдня України

Размещено на http://allbest.ru

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

,,ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

УДК [94(477/7) : 316.343.32] ,,1750/1917”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

ДВОРЯНСТВО ПІВДНЯ УКРАЇНИ

(друга половина ХVІІІ ст. - 1917 р.)

07.00.01 - історія України

Циганенко Лілія Федорівна

Переяслав-Хмельницький - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант - доктор історичних наук, професор Коцур Анатолій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української історії та етнополітики.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Зайцева Зінаїда Іванівна, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, професор кафедри політичної історії.

доктор історичних наук, доцент Ластовський Валерій Васильович, Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри теорії та історії держави і права.

доктор історичних наук, доцент Орлик Василь Михайлович, Кіровоградський національний технічний університет, завідувач кафедри гуманітарних наук та документознавства.

Захист відбудеться “17” вересня 2010 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 при ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” за адресою: 08401, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, Конференц-зал В.О. Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30)

Автореферат розісланий “ 15 ” серпня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01

кандидат історичних наук, доцент О.Ф. Глоба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Актуальність теми. Формування дворянства - актуальна проблема в розвитку сучасної історичної науки, яка зумовлена назрілою необхідністю переглянути стереотипи, усталені в літературі, спрощені уявлення про стани і класи. Останнім часом їй присвячено багато публікацій, довідкової та іншої літератури.

Протягом другої половини ХVIII - початку ХХ ст. дворянство посідало провідне місце в управлінсько-бюрократичному апараті Російської імперії, залишалося головним привілейованим станом, мало переваги й обіймало провідні цивільні та військові посади, складало кістяк офіцерського корпусу, відігравало провідну роль майже в усіх сферах суспільного життя. Успадкувавши кращі риси своїх предків з числа козацької старшини, іноземної та місцевої аристократії, південноукраїнське дворянство з гідністю зайняло своє місце в суспільстві. Не ідеалізуючи історичне минуле дворянства, потрібно визнати, що його високоосвічена та культурна частина відігравала домінуючу роль в самодержавній Росії, з його рядів формувались національні еліти. Розгляд історії дворянства, аналіз закономірностей та причин зміни еліт являє собою важливу наукову проблему.

Актуальність дослідження визначається також тим, що тривалий час історія дворянства Півдня України була представлена епізодично та майже виключно в негативному аспекті. Люди, які створювали і фінансували навчальні заклади й лікарні, залізничні й судноплавні компанії, книжкові видавництва й газети, музеї й театри, були надовго піддані забуттю, викреслені з історії. Історія формування та розвитку дворянської спільноти південноукраїнських губерній Російської імперії, її взаємодія з органами державної влади й управління, участь в економічних, соціальних, політичних, культурних процесах регіону вимагає глибокого вивчення й осмислення.

Формування дворянства на землях України мало свою специфіку у порівнянні з загальноімперськими тенденціями та іншими регіонами. Історія регіонів завжди була однією з найактуальніших тем не лише з науково-пізнавального погляду, а й у контексті виявлення історичних коренів сучасних проблем і шляхів їх розв'язання. Історія Південної України є складовою історії України і без вирішення конкретних питань соціально-економічної, політико-демографічної, культурно-релігійної історії регіону важко зрозуміти процеси, що відбувалися в країні загалом.

Приєднання цих земель до складу імперії сприяло поступовому включенню південноукраїнського дворянства до політико-адміністративних структур держави. Виступаючи в якості основного суб'єкта модернізаційних процесів, що відбувалися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., дворянство стало носієм раціонально мотивованого компромісу загальноімперських і регіональних інтересів. Без усебічного вивчення проблем становлення дворянської верстви неможливо цілком уявити соціально-економічний, політичний і культурний розвиток суспільства.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукового дослідження теми ,,Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06БФ046-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження - з'ясування особливостей формування дворянства Півдня України, його участі в суспільно-політичному житті та соціально-економічному розвитку краю.

Для досягнення цієї мети автор поставив такі завдання:

– проаналізувати стан розробки теми у вітчизняній історіографії, визначити етапи вивчення історії дворянства Півдня України другої половини ХVІІІ - початку ХХ ст., відстежити появу нової наукової інформації з названої теми в працях істориків та з'ясувати коло невивчених або малодосліджених питань з обраної теми;

– виявити, систематизувати та класифікувати джерельну базу дослідження, з'ясувати загальний рівень її використання;

– висвітлити правову базу оформлення дворянства південноукраїнських губерній, процесу його нобілітації;

– розкрити соціальні та етнічні джерела формування південноукраїнського дворянства, виявити загальні тенденції цього процесу в регіоні та його особливості в кожному з субрегіонів Півдня України;

– прослідкувати динаміку змін в чисельності та структурі дворянства;

– розглянути еволюцію дворянського землеволодіння на Півдні України, показати особливості дворянського господарства у розрізі субрегіонів;

– з'ясувати внесок регіонального дворянства в становлення і розвиток промислових, фінансових і торговельних установ краю;

– визначити місце і роль дворян регіону в функціонуванні органів державної влади та самоврядування;

– дослідити діяльність станових організацій дворянства південноукраїнських губерній;

– схарактеризувати доброчинну діяльність дворянства;

– сформулювати висновки, які випливають з аналізу зазначених проблем і теми в цілому, визначити напрямки подальшого дослідження, акцентувати увагу на можливому використанні досвіду управлінської, освітньої, доброчинної діяльності дворян у процесі розбудови незалежної України.

Об'єкт дослідження - дворянство південноукраїнських губерній як специфічний соціальний феномен.

Предметом дослідження виступає становлення та розвиток дворянства Південної України у другій половині ХVІІІ ст. - початку ХХ ст.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з другої половини XVIII ст. до 1917 р. У другій половині XVIII ст. царським урядом було прийнято низку законодавчих актів, кожен з яких можна вважати своєрідною точкою відліку для створення південноукраїнських губерній, колонізації та освоєння земель, які ввійшли до складу Новоросійської губернії в 1764 р. Цього ж року було здійснено першу спробу на законодавчому рівні прирівняти козацькі звання до чинів російської армії. Фінальним акордом щодо юридичного визнання прав дворянства Російської імперії стала Жалувана грамота дворянству 1785 р.

Після жовтневих подій 1917 р. у Росії дворянство згідно з Декретом про землю (1917 р.) було позбавлене власності на неї, а за Декретом ЦВК та РНК ,,Про знищення станових і цивільних чинів” (1917 р.) - станового статусу і привілеїв.

Територіальні рамки дослідження охоплюють Південь України. До Південної України історична наука відносить землі, які входили до складу Катеринославської, Херсонської, Таврійської та Бессарабської губерній. Сучасний поділ на області не тотожний дореволюційному поділу на губернії. Однак автор вважає за потрібне схарактеризувати розвиток регіону, враховуючи адміністративно-територіальний поділ Російської імперії другої половини ХVІІІ - початку ХХ ст.

Сьогодні серед українських істориків немає одностайної думки щодо узагальнюючої назви регіону, до якого входили названі губернії. Автор вважає найбільш влучною для цих земель назву Південна Україна, хоч іноді, з метою ілюстрації та підкреслення певної специфіки розвитку регіону, в дослідженні використовується назва Новоросійський край.

Враховуючи історичні особливості розвитку південноукраїнських губерній, доцільно виділити три субрегіони: Катеринославсько-Херсонський, Таврійсько-Кримський та Бессарабський. Такий підхід комплексного розв'язання проблеми, розгляд подій і явищ у розрізі субрегіонів, визначення внеску, зробленого дворянською спільнотою у розвиток південного регіону, здійснено вперше й, на нашу думку, дозволяє всебічно дослідити історію південноукраїнського дворянства.

Теоретико-методологічною основою дисертації стали апробовані в сучасній історіографії принципи конкретно-історичної інтерпретації фактів на основі критичного ставлення до джерел, а також використання модернізаційного підходу, що на сьогодні є прикметною тенденцією, яка виявляє себе в умовах відмови від марксистсько-ленінської доктрини.

Під час роботи використані загальнонаукові і конкретно-історичні методи: порівняльно-зівставний (використано під час дослідження процесу соціально-політичної та економічної модернізації суспільства), аналізу і синтезу (при вивченні історичних джерел і літератури), типологізації (дослідження нобілітаційних процесів української, таврійської, бессарабської аристократії, основних форм, методів та пріоритетних напрямків діяльності дворянських станових корпоративних організацій), а також діахронний (при створенні періодизації), статистичний (для вивчення різних за характером і значенням кількісних показників), хронологічний (для розмежування теми дослідження на декілька періодів, кожен з яких розглядався у послідовній та історичній змінах), історико-біографічний (при вивченні етнічного складу дворянської верстви регіону), компаративістський (дозволив автору порівняти зміни, які відбувалися протягом досліджуваного періоду серед дворянської спільноти в різних субрегіонах). За допомогою системно-структурного методу визначено склад дворянства, у взаємозв'язку розглянуто його економічну, соціальну, корпоративну діяльність. Використання персонологічного та просопографічного методів дозволило на прикладі біографій конкретних історичних осіб з'ясувати загальні та особливі риси процесу дворянської нобілітації в регіоні, створити просопографічну базу даних.

Обов'язковим під час дослідження теми автор вважав активне залучення прийомів та методів допоміжних історичних дисциплін - генеалогії, геральдики, сфрагістики тощо, а також специфічних прийомів інших наук: юриспруденції, політології, соціології.

Наукову новизну одержаних результатів визначають мета, завдання та постановка проблеми дослідження:

? уперше сформульовано та розроблено нову актуальну наукову проблему, що не отримала свого висвітлення в історичній літературі, а саме здійснено комплексний теоретичний та фактологічний аналіз процесу формування і становлення дворянства на Півдні України протягом другої половини ХVІІІ - початку ХХ ст.;

? узагальнені різноманітні думки вчених, викладені в наукових публікаціях з історії дворянства Півдня України, сформульовано власне розуміння проблеми;

? у теоретичному плані розширено понятійний апарат для поглиблення історичного пізнання, дано власну інтерпретацію деяким категоріально-понятійним одиницям, зокрема таким, як південноукраїнське дворянство, механізм нобілітаційних процесів, модернізаційні зміни в господарстві регіону;

? створено власну базу даних, введено до наукового обігу значний комплекс маловідомих архівних матеріалів. В роботі використано документи 9 вітчизняних архівів (41 фонд, 116 справ) та 4 зарубіжних (17 фондів, 96 справ);

? враховуючи закономірності та специфіку розвитку південноукраїнських губерній, автором введено поділ регіону на три субрегіони (Катеринославсько-Херсонський, Таврійсько-Кримський, Бессарабський), що дозволило більш досконало дослідити різноманітні процеси, пов'язані з історією дворянства Півдня України;

? уперше комплексно досліджено законодавчу політику самодержавства, пов'язану з процесами нобілітації та інкорпорації дворянства південноукраїнських земель до складу загальноросійського дворянства;

? окреслено основні етнічні та соціальні джерела формування дворянської спільноти;

? доведено, що особливими рисами формування нобілітету в регіоні були, по-перше, його поліетнічний склад, по-друге, пріоритетна націленість на вирішення військово-управлінських завдань, зумовлених потребами колонізації краю;

? детально схарактеризовано чисельні адміністративні реорганізації, що зумовлювали широкий попит на чиновників і породжували, в свою чергу, дещо прискорену процедуру отримання чинів та підвищень по службі;

? аргументовано доведено, що серед спадкового дворянства краю, особливо на початкових етапах колонізації, переважали військові. Встановлено, що частка дворян серед загальної кількості населення Півдня України (за винятком Херсонської губернії) була меншою, ніж в цілому по Росії;

? розширено і суттєво доповнено історію діяльності дворянських корпоративних установ краю, проаналізовано діяльність предводителів дворянства та губернських дворянських зібрань, показано участь дворян у громадському житті регіону, діяльність найактивніших представників цієї верстви в органах місцевого самоврядування;

? розкрито механізми, ступінь участі та основні напрямки діяльності дворян в економічному розвитку південноукраїнського регіону;

? уперше вивчено доброчинну діяльність окремих представників дворянської верстви Півдня України в галузі освіти та піклування;

? внесено доповнення в дослідження проблеми формування нової соціальної еліти Південної України;

? запропоновано практичні рекомендації, які доповнюють розробку таких проблем, як теорія еліт, дозволяють з'ясувати зв'язок між державною моделлю та функціонуванням і зміною еліт, наслідки цих чинників для вітчизняного соціуму, окреслюють перспективи подальшого наукового розгляду досліджуваної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні наукового і концептуального змісту дисертації для подальшого наукового дослідження історії дворянства Півдня України; розробці вузівських курсів лекцій для студенів старших курсів і магістрантів, програм та навчально-методичного забезпечення спецкурсів та семінарів з соціальної та економічної історії України, краєзнавчих навчальних проектів, уроків історії, економіки, права.

Висновки роботи можливо використовувати під час дослідження історії і теорії вітчизняних еліт, для критичного осмислення сучасної політики. Матеріали дисертації мають практичне значення для підвищення рівня знань населення про процеси становлення та розвитку дворянського стану в регіоні. Діяльність дворян в управлінських структурах у пореформений період може слугувати історичним прикладом для нашої сучасної еліти, утримати її від помилок у проведенні реформ. Осмислення і творче засвоєння уроків історії ,,служилого стану” може відіграти неоціненну роль для оптимізації діяльності органів місцевого самоврядування, стати корисним у процесі вирішення сучасних проблем, які постали перед українською державою. Дослідження може представляти інтерес для таких гуманітарних дисциплін, таких як політологія, економічна історія, допоміжні історичні дисципліни.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що узагальнені різноманітні думки вчених, викладені в наукових публікаціях з історії дворянства Півдня України, сформульовано власне розуміння проблеми. Дисертація є першою конкретно-історичною комплексною розробкою проблем формування дворянства, його суспільно-політичної та економічної діяльності у даному регіоні. Особиста участь здобувача виявляється в ґрунтовному аналізі найбільш важливих проблем, що стосуються формування та діяльності дворянської верстви південноукраїнських губерній, персоніфікації історії дворянства зазначеного регіону в другій половині ХVІІІ - на початку ХХ ст.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені у доповідях на 13 наукових, науково-практичних конференціях, круглих столах, симпозіумах, зокрема: ,,Сучасні наукові досягнення : друга Інтернет - конференція” (Дніпропетровськ, 2007), ,,Бородино и наполеоновские войны. Битвы. Мемориалы : ІІ международная научная конференция” (Бородино, 2-6.09.2007), ,,Поляки Півдня України : міжнародна наукова конференція” (Одеса, 07-09.09.2007), ,,Південь України: етно-історичний, мовний, культурний та релігійний виміри : міжнародна науково-практична конференція” (Одеса, 26.10.2007), ,,Актуальні проблеми сучасної науки : ІV Всеукраїнська Інтернет - конференція” (Київ, 22-24.10.2007), ,,Революції в Україні ХХ - ХХІ ст.: співзвуччя епох”, присвяченої 90-річчю Української держави та 125-річчю від дня народження Павла Скоропадського : ІV міжнародна наукова конференція (Одеса, 25.04.2008), ,,Наукові дослідження: теорія та експеримент 2008 : Міжнародна науково-практична конференція” (Полтава, 19-21.05.2008), ,,Интеллигенция, ее роль в поиске гражданского согласия в условиях общества переходного периода : международная научная конференция” (Сімферополь, 23-26.05.2008), ,,Актуальні питання реформування правової системи України : V міжнародна науково-практична конференція” (Луцьк, 30-31.05. 2008), ,,Перспективные инновации в науке, образовании, производстве и транспорте, 2008 : Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція” (Одеса, 20-30.06.2008), ,,Причорноморський регіон у контексті європейської політики : історія та сьогодення : ІІІ міжнародна науково-практична конференція (Одеса-Ополє-Вроцлав, 4-6.09.2008), ,,Сучасні напрямки теоретичних та прикладних досліджень, 2009 : Міжнародна науково-практична конференція” (Одеса, 16-26. 03. 2009), ,,Українська історія та історіографія, джерела національного права: традиції й виклики сучасності: Всеукраїнська науково-практична конференція” (Коломия, 25-26.05.2009).

Розроблено курс лекцій ,,Дворянство в історії та культурі української держави”, який згідно з затвердженим навчальним планом викладається для студенів історичного факультету Ізмаїльського державного гуманітарного університету з 2006 р.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено авторкою в індивідуальній монографії (загальним обсягом 24 ум. друк. арк.), у 24 наукових публікаціях у фахових виданнях. Додатково наукові результати відображено у 13 одноосібних публікаціях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 405 с., список використаних джерел (882 позиції) - 94 с., додатки - 55 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету та завдання роботи, предмет, об'єкт і методику наукової праці, її територіальні й хронологічні межі, висвітлено наукову новизну та практичне значення даного дослідження, особистий внесок автора, рівень апробації та структуру дисертації.

У першому розділі - ,,Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” - проаналізовано стан науково-теоретичної розробки проблеми, окреслено джерельну базу та методику проведення дослідження.

Аналіз стану наукової розробки теми дозволив зробити висновок, що в працях, присвячених історичному розвитку південноукраїнських земель, питанням формування дворянства в регіоні відводилось другорядне місце. Переважно їх досліджували настільки, наскільки це було потрібно для розв'язання різних науково-пізнавальних проблем: колонізаційних, демографічних, соціально-економічних, військово-політичних процесів тощо. Проблеми формування південноукраїнської дворянської спільноти науковців цікавили мало. Спеціального дослідження, в якому б комплексно розглядалися процеси та явища, що зумовили утворення дворянства на Півдні України, не існує.

В історіографії проблеми доцільно виділити три етапи: дореволюційний (середина ХVІІІ - початок ХХ ст.), радянський (1920 - 1980-ті рр.), сучасний (1990-2010 рр.). Кожен з них має свої особливості у висвітленні питання.

Початок наукових досліджень з означеної проблематики практично збігається з хронологічними межами дисертації. Література першого етапу мала здебільшого генеалогічний та загальноісторичний характер. Першими з істориків, хто звернув увагу на вивчення дворянського стану, були В. Татищев, Ф. Міллер, М. Щербатов. Їх роботи, присвячені різним аспектам історії дворянства Російської імперії, мали здебільшого загальний характер.

До кінця ХVІІІ ст. відноситься початок використання поняття еліта для позначення вищого соціального стану колишньої Гетьманщини - козацької старшини. Дослідження Я. Марковича ,,Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях” (1798 р.) відомий вчений М. Василенко назвав першою науковою працею в українській історіографії. У першій половині ХІХ ст. як науковець виступив А. Скальковський, який вважав дворянську колонізацію невід'ємною частиною урядової політики щодо впорядкування життя в південноукраїнських губерніях.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. виходить низка фундаментальних робіт, де південноукраїнське дворянство розглядається як невід'ємна частина російського дворянства. Ці роботи допомагають дослідити процес виникнення та законодавчого оформлення станових привілеїв, організацію та функціонування корпоративних інституцій, утворення дворянського земле- та душеволодіння в масштабах усієї Російської імперії. Показовими в цьому плані є дослідження І. Порай-Кошиця, О. Романовича-Славатинського, М. Павлова-Сільванського, М. Яблончикова, С. Корфа та інших.

Загальним дослідженням, в якому автор спробував дослідити процес формування українського дворянства, стала стаття Д. Міллера ,,Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии. Превращение казацкой старшины в дворянство” (1897 р.). Заслуга автора полягає в тому, що він поставився до питання без зайвої упередженості. Дослідник, враховуючи соціально-політичні інтереси та ціннісні орієнтації української верхівки, намагався зсередини розкрити суть процесу формування дворянства, його ідеали і громадську мету. Вперше у вітчизняній історіографії вчений показав, що боротьба верхів за дворянський статус у Російській державі була тісно пов'язана з захистом національних інтересів у політичній, соціально-економічній та духовній сферах.

До цього ж часу відноситься поява робіт, автори яких намагалися проаналізувати економічний, соціальний, культурний розвиток та релігійне життя окремих регіонів держави. Не залишився поза увагою дослідників і Південь України, котрий частіше за все називали Новоросійським краєм. Однак окремих праць про формування регіонального дворянства практично немає. Єдиним винятком є ,,Краткий очерк о Бессарабском дворянстве 1812 - 1912 : К столетнему юбилею Бессарабии” А. Крупенського (1912 р.). В ньому автор докладно розповідає про те, як відбувалося формування дворянства в краї, з якими труднощами стикалися представники цієї верстви під час інкорпорації до складу російського привілейованого стану, дає (іноді досить суб'єктивну) оцінку діяльності дворянських корпоративних органів у краї та їх предводителів.

Окремі аспекти діяльності південноукраїнського дворянства відтворені в історичних працях з різної проблематики. Так, автори А. Антонович, Є. Берс, О. Єлишев, М. Зворикін, П. Ляшенко займалися розробкою аграрних питань загального характеру. Водночас на сторінках їхніх робіт знайшли певний відбиток проблеми дворянського землеволодіння та господарчого розвитку Південної України. Ф. Лашков на базі місцевих матеріалів написав фундаментальну працю ,,Исторический очерк крымско-татарского землевладения” (1894 р.). Автор дещо ідеалізував сутність феодальних відносин у регіоні. Його дослідження охоплює не лише період, що передував приєднанню Криму до Росії, а й наступний. Він висвітлив складні взаємовідносини між місцевими землевласниками і дворянами, котрі отримували землі в цьому регіоні. Певну наукову цінність має публікація Ф. Лашковим документів щодо землеволодіння та інших матеріалів з історії Криму. Питанням історико-етнографічного характеру присвятили дослідження М. Могилянський, О. Накко, О. Риттих, І. Халіппа.

Український історик Д. Багалій, діяльність якого продовжилась і в радянський час, спробував дати загальну картину колонізаційного процесу. Його роботу ,,Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд” (1889 р.) безумовно можна вважати рубіжною в межах регіональної історіографії. Проблемний підхід, використаний автором, дозволив уникнути безсистемного нагромадження інформації і чітко окреслити ключові моменти процесу колонізації південного краю. Автор указував на існування кількох колонізаційних потоків, серед яких був і поміщицький, хоча роль дворян в освоєнні краю, на думку вченого, була незначною. Крім того, історик дійшов висновку про ,,штучне” створення великого землеволодіння в краї. Д. Багалій ставив знак рівності між урядовою політикою й поміщицькою колонізацією краю, вважаючи останню знаряддям царизму, за допомогою якого відбувалося становлення управлінського апарату на цих землях. Оцінюючи доробок Д. Багалія, можна стверджувати, що він уперше спробував дослідити причини, характер, етапи та наслідки поміщицької колонізації південноукраїнських земель. Його праця послужила основою для подальших досліджень з історії Південної України.

Таким чином, наприкінці першого періоду найбільш актуальними стають дослідження процесів нобілітації та інкорпорації українського козацтва, іноземної аристократії до складу російського дворянства. Більшість істориків цього періоду вважали дворянство тотожним елементом державній владі.

У радянський період (1920-1980-ті рр.) дослідження велися в рамках панівної ідеології, проте ідеологічний диктат на початковому етапі ще не набув абсолютного впливу. Дворянство розглядалося виключно як опора царського режиму, класовий ворог трудящих мас. Використовувати праці істориків цього періоду можливо лише фрагментарно, без урахування концептуальних підходів у цілому.

Досліджень, які б об'єктивно висвітлювали процес формування дворянства, не було взагалі. До того ж, південноукраїнські губернії не виділялися як об'єкт спеціальних досліджень радянських істориків. Як виняток, можна назвати дослідження Л. Берга, в яких розглянуто події ХІХ ст., наведено багато статистичних відомостей та фактів, що характеризують розвиток різних галузей господарства, соціальні відносини та культурне життя південного краю. Відомості Л. Берга про формування бессарабського дворянства ґрунтуються на широкій джерельній базі, що зробило роботу базовою для подальших наукових досліджень.

У працях радянських істориків 20-30 рр. ХХ ст. з'являється нове розуміння характеру поміщицької колонізації Південної України. Інтенсивне освоєння краю дворянством пов'язано з початком товаризації дворянських господарств наприкінці XVIII ст. Тому дворянство Півдня України останньої чверті XVIII - першої чверті XIX ст. на сторінках досліджень К. Гуслистого, С. Ширяєва фігурує в якості великих підприємців - агентів закріпачення селянства.

І. Гуржій був одним із перших українських учених, який розглядав діяльність дворянства у контексті дослідження проблем розкладу феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України та включення українських земель до загальноросійського ринку. Автор виділяв територію Південної України як таку, де у дворянських маєтках у найбільш широких масштабах використовувалася вільнонаймана праця.

Цілу низку праць, присвячених історії Південної України XVIII ст., написала Н. Полонська-Василенко. Плідно опрацювавши значний комплекс архівних джерел та матеріалів, авторка вперше реконструювала процес формування в краї поміщицького землеволодіння, з'ясувала механізм роздачі землі приватним власникам, визначила темпи і розміри земельних роздач у Новоросійському краї, з'ясувала внутрішню стратифікацію дворянства регіону, докладно схарактеризувала етнічний склад представників аристократичних кіл на землях Катеринославської, Херсонської, Таврійської губерній. Вона повністю підтвердила тезу Д. Багалія, що катеринославське дворянство - це ,,спадкоємці запорозької спадщини”.

У 50-х рр. XX ст. до історії Південної України звернулася О. Дружиніна. У своїх студіях дослідниця подала суцільну картину залюднення та освоєння регіону від останньої чверті XVIII ст. до 1860 р. Розглядаючи процеси колонізації південноукраїнських земель на основі формаційного підходу, вона оцінювала факти та події виключно з точки зору класових інтересів. Стрижнем досліджень була теза про слабкий розвиток феодальних відносин у південному краї, а відтак і дворянство могло відігравати тут лише регресивну роль. Інтереси держави та панівної верстви суспільства О. Дружиніна ототожнювала. Ставлення авторки до південноукраїнського дворянства було досить категоричним. Вона вважала, що більшість дворян - авантюристи, які скористалися політикою царського уряду задля власного збагачення. Ця позиція на кілька десятків років визначила ставлення науковців до південноукраїнського дворянства, відправивши його до категорії неперспективних тем.

Період кінця 50-70-х рр. ХХ ст. - один із найпродуктивніших у розвитку радянської історіографії. Питанням походження та класифікації земельних володінь великих поміщиків Росії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. присвячено цикл робіт Л. Мінарик. За даними земельної статистики Російської імперії, авторка подала характеристику земельній аристократії держави. Вона відстоювала тезу, що великі поміщицькі маєтки належали майже виключно нащадкам старовинних дворянських родин. На сторінках її праць знаходимо відомості про деякі дворянські родини, котрі володіли маєтностями розміром понад 50 тис. дес. землі на Півдні України: князів Демидових Сан-Донато, Юсупових, Гагаріних, Кочубеїв; графів Воронцових-Дашкових, Браницьких та інших. На наш погляд, авторка дала дещо однобічну, негативну оцінку рівневі розвитку дворянських господарств. Крім того, в роботі допущено помилки фактологічного характеру. Поза увагою дослідниці також залишилося чимало південноукраїнських дворян, яких з повною відповідальністю ми можемо віднести до категорії великих землевласників.

У контексті дослідження дворянства Російської імперії історик Я. Водарський на основі матеріалів генерального межування подав інформацію щодо розмірів та розміщення земельних володінь різних категорій населення південноукраїнського краю на межі XVII - XIX ст. В той же час, йому не вдалося уникнути окремих недоліків, зокрема, під час підрахунків враховано показники не по всіх південноукраїнських губерніях. У 1971 р. на сторінках часопису ,,История СССР” було надруковано статтю В. Кабузана та С. Троїцького ,,Изменения в численности, удельном весе и размещении дворянства в России в 1782 - 1858 гг.”, яка базується на матеріалах п'яти ревізій, проведених у 1772-1850 рр., та перепису 1868 р. Автори відзначають коливання чисельності південноукраїнського дворянства: його зростання наприкінці ХVІІІ ст. та зменшення в середині ХІХ ст. На думку істориків, зростання дворянської верстви на Півдні України було спричинене активізацією нобілітаційного процесу та пожвавленням темпів переміщення в південноукраїнські губернії дворян з центральних регіонів імперії. Незавершеність та повільні темпи дворянської колонізації в краї традиційно пояснювалися різнорідністю дворянської верстви, а відтак різним ступенем її можливостей і намагань.

Окрім спільної роботи, кожен із авторів мав свої студії. Коло наукових інтересів В. Кабузана становили чисельний та етнічний склад населення Російської імперії, процеси колонізації і заселення Новоросії (Катеринославської, Херсонської та Бессарабської губерній). С. Троїцького більше цікавили питання взаємовідносин між царською владою та дворянством, формування російської бюрократії, боротьба представників шляхетної верстви за свої станові права, що мало безпосередній вплив на висвітлення історії дворянства південного регіону. Практично в цей самий час історики А. Корелін, В. Дякін та інші звертаються до проблем місця і ролі дворянства в суспільному житті Російської імперії. На жаль, історики майже повністю позбавили дворян позитивної оцінки, звинувативши цю верству в усіх бідах і катаклізмах, які випали на долю Російської імперії в першій третині ХХ ст.

Наприкінці 70-х - на початку 80-х рр. ХХ ст. в українській радянській історичній науці вже закріпилася теза про суперечливість і різноманітність інтересів різних прошарків дворянського стану, що сприяло появі робіт, присвячених історії окремих груп у складі дворянства - територіальних, а також сформованих за галузевими напрямками діяльності. Однією з перших таких праць була стаття Г. Шевченко ,,Формування чорноморського дворянства” (1977 р.). Сама її назва свідчить про крок уперед у дослідженні цієї верстви. Історик характеризує початковий період нобілітації старшин Чорноморського козацького війська, їх поступову інтеграцію до російського дворянства. Авторкою виділено два шляхи здобуття дворянського статусу українською козацькою старшиною - отримання земельних ділянок і перехід на службу до російської армії з відповідним отриманням військових рангів.

У 60-х-80-х рр. ХХ ст. історики Молдавської РСР В. Гросул, І. Анцупов, І. Будак, В. Жуков, В. Зеленчук та інші зробили значний внесок у розвиток регіональної історії. Хоча в жодного з названих авторів немає дослідження, яке б стосувалося безпосередньо бессарабського дворянства, кожен із них приділив темі дворянства досить серйозну увагу, намагаючись з'ясувати причини складних взаємовідносин між молдавськими боярами та російським урядом на початковому етапі входження краю до складу імперії, соціальну природу дворянського землеволодіння та систему організації господарств, взаємовідносини між місцевими селянами та дворянами, місце дворян у соціально-економічному житті міст Бессарабії, етнічну належність окремих представників бессарабського дворянства тощо.

Позитивні зміни в розвитку історичної науки почалися в 90-х рр. ХХ ст. В полі зору українських дослідників опинилися такі питання, як менталітет дворянської верстви, ефективність господарювання, етнічний склад дворянства, його роль у суспільно-політичному житті. Дворянин у працях цього періоду виступає як людина зі своїми турботами і сподіваннями, прорахунками і досягненнями. Значно розширився діапазон досліджуваних проблем, якісних змін зазнали теоретико-методологічні настанови, що використовуються істориками. Сучасні вчені все більше уваги приділяють вивченню регіональних аспектів тих чи інших питань.

Серед ґрунтовних студій значне місце посідають дослідження А. Бойка. На базі широкого кола нових джерел автору вдалося суттєво уточнити, а іноді й виправити окремі чисельні показники, події, факти з історії формування дворянського землеволодіння в краї. Одним із важливих висновків історика є теза, що дворянство перестає ,,бути єдиним суцільним станом”.

Сучасна історична наука все більше звертається до методів біографістики, генеалогії, просопографії. В 90-х рр. XX ст. з'явилися праці, присвячені аналізу життя та діяльності як знаних, так і менш відомих осіб. Увагу українських науковців привернули до себе постаті П. Текелії, С. Василевського, Н. Вєлічкова, В. Боровика, дворянські родини Синельникових-Комстадіксів, Штігліців, Попових, Фальц-Фейнів.

Більше десяти років розробками генеалогії козацької старшини, частина якої входила до складу південноукраїнського дворянства, займаються П. В'ялов, В. Кривошея, І. Кривошея. Новими підходами відрізняється монографія А. Коцура і М. Мандрик, які ретельно опрацювали та проаналізували інтелектуальну спадщину української еліти кінця ХVІІІ - ХХ ст. Дворянські родини Південної України стали об'єктом наукових інтересів російських істориків Д. Лівена, К. Куркова, котрі займаються дослідженнями просопографічного характеру. Поява таких праць помітно розширює можливості вивчення історії дворянства, допомагає переосмислити наше історичне минуле, життєві цінності.

Не залишаються поза увагою сучасних істориків питання соціально-економічного характеру. Нові оцінки місця і ролі дворянства у розвитку підприємництва, формуванні торгово-промислової буржуазії в Україні ми знаходимо у наукових розвідках Т. Лазанської, хоча питання щодо південноукраїнського дворянства розглядаються дещо епізодично. Внеску дворян у розвиток промисловості на Півдні України присвячені дослідження О. Доніка. У монографії О. Реєнта ,,Україна в імперську добу (ХІХ - початок ХХ ст.)” значну увагу приділено аналізу господарського потенціалу України пореформеної доби. У дослідженні є відомості про таких визначних діячів південної промисловості, як М. фон Дітмар, О. Ауербах та інші. Історик Н. Темірова дослідила зміни, що відбулися в соціально-економічному становищі поміщиків українських губерній у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Авторка докладно зупинилася на питаннях формування поміщицького землеволодіння, організації та функціонування дворянських господарств.

Регіональні аспекти історичних досліджень - один із пріоритетних напрямків сучасної історіографії. Вагомий внесок у дослідження історії Подунав'я зробили О. Лебеденко і А. Тичина. У своїх працях вони торкнулися проблем колонізації краю, його господарчого розвитку, соціальних та етнічних процесів, що відбувалися в регіоні. Останнім часом окремі регіональні групи дворянства стали об'єктом дисертаційних досліджень українських вчених Б. Галя, Л. Дячука, Д. Каюка, Н. Сурєвої, В. Володька, Л. Казначеєвої, Ю. Войтенка, Т. Шахрай.

Історія дворянства Російської імперії приваблювала й зарубіжних істориків. Нині відомі чисельні праці з проблем модернізації станових відносин у Російській імперії, ролі дворянства в політичній історії Росії, взаємодії з державою, діяльності законодавчої комісії 1767 р. Йдеться про роботи М. Раєва, П. Дьюкса, П. Андерсона, Р. Джонса, Я. Сіверса, Д. Хитала, М. Хільдермайєра, Р. Мандроу та інших дослідників.

Підприємницьку діяльність дворянства в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. досліджують англійці Х. Сітон-Вотсон, А. Рібер; американці Д. Маккей, С. Едвардс; німці К. Хеллер, А. Каппелер. У роботах розглянуто економічні, етнічні та конфесійні відмінності дворян різних регіонів Російської імперії, подано багато біографічних відомостей. Дослідник С. Беккер у своїй праці намагається віднайти нові характеристики й акценти в історії дворянства Російської імперії. Він стверджує, що концепція занепаду дворянства, на якій базується класична література й радянська історична наука, м'яко кажучи, не відповідає дійсності. Це на думку автора, пов'язано з термінологічним змішуванням понять дворянство та землеволодіння, а відтак продаж землі для багатьох дворян був не катастрофою, а вигідним бізнесом.

Російські вчені протягом останнього десятиріччя досить активно розробляють теми, пов'язані з регіональними особливостями формування дворянства, про що свідчать дисертації О. Мішаніної, М. Шестакова, К. Чікаєвої, О. Курсевої, І. Лещенко, К. Куркова. У роботах узагальнюючого характеру, які висвітлюють різні аспекти історії Російської імперії (господарські, політичні, соціальні, культурні тощо), окремі фрагменти стосуються південноукраїнського дворянства. Це праці М. Боханова, Н. Боркіної та А. Першикова, присвячені історії підприємництва в Російській імперії. дворянство південноукраїнський губернія землеволодіння

Окремі аспекти формування бессарабського дворянства знайшли своє висвітлення у дослідження молдавських і румунських істориків Н. Абакумової-Забунової, С. Бакалова, В. Бутнару, М. Стурдзи, Д. Поштаренку. Слід відзначити, що вітчизняні та зарубіжні дослідники зробили помітний внесок у розвиток історіографії проблеми, окреслили основні напрями досліджень, визначили етапи та специфіку формування дворянської верстви в Російській імперії в цілому та її окремих регіонах, дослідили внесок дворянства в політичний, господарчий, культурний розвиток держави.

Хоча окремі аспекти даної проблеми і досліджувались істориками, узагальнюючої картини процесу формування дворянства на Півдні України у другій половині XVIII - на початку ХХ ст. не існує, чимало питань потребують більш глибокого аналізу.

Джерельна база дисертації різноманітна за структурою, призначенням і походженням. Значний шар складають документи, що зберігаються у різних архівосховищах України, Росії та Молдови і не являють собою єдиного джерельного комплексу, що ускладнює їх опрацювання. Систематизація використаних у роботі джерел здійснювалась на основі синтезу різних типів класифікації, запропонованих В. Горобцем та О. Струкевичем, Б. Литваком, М. Румянцевою.

Враховуючи регіон дослідження, нами був здійснений відповідний відбір фондів у Центральному державному історичному архіві України в місті Києві (ЦДІАУ), що висвітлюють окремі аспекти формування дворянства на Півдні України у другій половині ХVІІІ - на початку ХХ ст. Значну увагу автора привернули матеріали, які відтворюють життя та діяльність представників південноукраїнського дворянства: Пассеків (Ф. 1631) - український старшинський рід, дворяни, великі поміщики Харківської, Смоленської та Херсонської губерній; Строганових (Ф. 258) - російська графська родина, яка володіла землею у багатьох губерніях імперії, зокрема в Херсонській; Лінке (Ф. 877), Пестових (Ф. 2044) - дворяни Херсонської губернії; М. Доменського (Ф. 2024) - поміщики Катеринославської губернії. Матеріали з цих фондів представлені переважно родовими розписами, біографічними нотатками, господарчими документами (звіти, акти на володіння, відомості тощо).

Певний інтерес для нашого дослідження становлять матеріали Центрального державного архіву вищих органів державної влади і управління України (ЦДАВОВУ). Це особистий фонд Н.Д. Полонської-Василенко (Ф. 3806). Хоча до більшості документів названого фонду історики вже зверталися, однак справи, в яких містяться витяги з архівних документів про переселення татар і ногайців, про вибори предводителів дворянства у Таврійській губернії, реєстр перших дворян краю, дозволяють розширити наше уявлення про формування дворянства Південної України.

В роботі використано також документи державних архівів Автономної республіки Крим (ДААРК), Дніпропетровської області (ДАДО), Миколаївської області (ДАМО), Одеської області (ДАОО), Херсонської області (ДАХО), Комунальної установи “Ізмаїльський архів” (КУІА), фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України (ІР НБУ). У справах виявлено інформацію щодо кількості дворянської землі, етнічного походження шляхетних мешканців регіону, нобілітаційних процесів, службової діяльності та багато інших відомостей, які суттєво доповнюють історію формування дворянської спільноти Півдня України.

Значна кількість документальних джерел з історії дворянства Південної України зберігається в архівних установах сусідніх держав, як-от: у Російському державному архіві давніх актів (РДАДА), Російському державному військово-історичному архіві (РДВІА), Російському державному історичному архіві (РДІА), Національному архіві Республіки Молдова (НАРМ).

Значну цінність являють фонди Національного архіву Республіки Молдова: ,,Канцелярія Бессарабського губернатора” (Ф. 2), ,,Бессарабська обласна рада” (Ф. 3), ,,Бессарабський обласний уряд” (Ф. 5), ,,Бессарабське губернське правління” (Ф. 6), ,,Бессарабська казенна палата” (Ф. 134), ,,Бессарабський губернський статистичний комітет” (Ф.151). Вони містять статистичні відомості про склад жителів Бессарабії, кількість землі у різних категорій населення. Значний дослідницький інтерес становлять спогади та різні генеалогічні матеріали, що зберігаються у фонді відомого краєзнавця, дослідника бессарабського дворянства Г. Безвіконного (Ф. 2983). Особливу цінність являють собою його спогади під назвою ,,Портретів довгий ряд”. В цілому матеріали фондів НАРМ відбивають процес формування дворянства на бессарабських землях упродовж ХІХ - початку ХХ ст.

У Російському державному історичному архіві (РДІА), який знаходиться у Санкт-Петербурзі, були вивчені документи, що відбивають процес нобілітації південноукраїнського дворянства, генеалогічні та біографічні відомості. Серед документів, котрі безпосередньо стосуються дворян Бессарабської, Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній, ми опрацювали родовідні книги, реєстри дворян, звернення дворянських зборів до департаменту Герольдії з питаннями щодо шляхетних прав татарських, грецьких, вірменських, польських, молдавських нобілів, матеріали ревізії рішень дворянських зборів Південної України.

Опубліковані джерела за функціональним призначенням та характером інформації можна поділити на кілька груп: офіційно-нормативна документація; статистичні матеріали; загальнодержавні та регіональні довідково-інформаційні видання; періодична преса; мемуарна література.

До першої групи належать законодавчі акти, котрі регламентували правовий статус дворян, політику уряду щодо цієї верстви, умови отримання дворянського статусу для представників різних регіонів та етнічних спільнот. Крім того, це укази та постанови щодо колонізації південних регіонів, умов прийняття представників іноземної аристократії на російську службу, економічних аспектів діяльності дворянства. Вони містяться у ,,Полном собрании законов Российской империи” (ПСЗ), ,,Своде законов Российской империи”, окремих тематичних збірниках.

До цієї ж групи відноситься великий за обсягом пласт організаційно-розпорядчих документів, як-от: укази, ордери, промеморії та пропозиції, які гетьмани, Генеральна військова канцелярія, Малоросійські колегії, намісницькі (губернські) правління, канцелярії генерал-губернаторів краю надсилали до підвідомчих інстанцій. Більшість з них опубліковані в ,,Актах по управлению Малороссиею гр. П.А.Румянцева за 1767 г.”, ,,Матеріалах до історії українського права”. Практично всі ордери правителів південноукраїнських земель - князів Г. Потьомкіна, П. Зубова були свого часу надруковані в ,,Известиях Таврической ученой архивной комиссии”.

Другу групу опублікованих джерел складають статистичні матеріали, які в свою чергу, можна поділити на декілька підгруп: загальні статистичні описи, військово-статистичні огляди, ревізії та переписи, галузева статистика. Зупинимося на характеристиці кожної з підгруп.

До загальних статистичних описів відносимо видання, опубліковані статистичним відділом Міністерства Внутрішніх справ. Однією з перших була робота чиновника МВС М. Штера ,,Статистическое изображение городов и посадов Российской империи по 1825 г.” Інформація, подана в описі, дозволяє з'ясувати чисельність міського дворянства в південноукраїнських губерніях у 1823-1858 рр. У другій половині ХІХ ст. Центральним статистичним комітетом на матеріалах 10-ї ревізії була видана робота ,,Городские поселения в Российской империи”, де, зокрема, зазначено чисельність дворян майже в усіх містах імперії в 1858 р. Наступне видання комітету вийшло під назвою ,,Экономическое положение городских поселений Европейской России в 1861-1862 гг.”. В ньому суто статистичні показники доповнено характеристикою окремих підприємств, власниками яких були також і дворяни. До названої підгрупи ми відносимо статистичні огляди, котрі публікувалися, починаючи з останньої третини ХІХ ст. Серед них огляди Одеського градоначальства за 1880-1914 рр., Миколаївського градоначальства за 1905, 1913 рр, Керч-Єнікальського градоначальства за 1900, 1910 рр.

Досить своєрідну підгрупу складають матеріали, зібрані офіцерами Генерального штабу. Огляди являли собою економіко-географічні описи з екскурсами в історію краю, характеристикою населення, адміністративного устрою, торгівлі тощо. Це насамперед військово-статистичні рапорти Російської імперії, які видавалися при першому відділенні Генерального штабу з 1848 по 1858 рр. Чотири частини ХІ тому цього видання присвячені південноукраїнським губерніям. У 1859-1868 рр. Головним управлінням Генерального штабу були опубліковані ,,Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба”. Автори використали не лише офіційні документи, але й самостійно зібрані на місцях матеріали, що робить ці джерела надзвичайно цінними. Низка документальних і статистичних матеріалів, у яких відтворено процес формування південноукраїнського дворянства, опубліковані в Збірнику статистичного відділу Імператорського Російського географічного товариства, у Записках Одеського товариства історії та старожитностей, у Працях Одеського статистичного комітету тощо.

Наступну підгрупу складають матеріали ревізій і переписів населення імперії, які проводились у ХІХ ст. Вони дозволяють скласти уявлення про соціальний, етнічний, релігійний, освітній, віковий склад населення південноукраїнських губерній. Надзвичайно важливим для нас документом є матеріали Першого Всеросійського перепису 1897 р., хоча вони потребують перевірки й уточнення даних.

Окрему підгрупу складають відомості галузевої статистики. Це матеріали земської статистики, збірки статистичних даних з сільського господарства, промисловості, транспорту, торгівлі Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст. Катеринославське губернське земство видавало ,,Сборник статистических сведений” по окремих повітах. Аналогічну роботу проводили Херсонське й Бессарабське земства. Важливим джерелом для вивчення питань щодо місця та ролі дворян Півдня України у розвитку промисловості Російської імперії є ,,Список фабрик и заводов Европейской России” та різноманітні фабрично-заводські статистичні довідники.