Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Громади євангельських християн-баптистів Південної України в умовах суспільних трансформацій 20-30-х рр. ХХ ст.

07.00.01 - Історія України

Голощапова Євгенія Олександрівна

Запоріжжя - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, доцент Ігнатуша Олександр Миколайович, Запорізький національний університет, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, дійсний член АПН України Пащенко Володимир Олександрович, Полтавський національний педагогічний університет ім.В.Г. Короленка, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент Саламаха Ігор Валерійович, Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій, завідувач кафедри українознавства

Захист відбудеться "18” лютого 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп.5, ауд.326.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп.2.

Автореферат розісланий "18” січня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.В. Грушева

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Побудова громадянського суспільства і розвиток демократії в сучасній Україні тісно пов'язані з формуванням толерантного ставлення до різних релігійних спільнот. Особливо ця теза актуальна для південноукраїнського регіону, що здавна вирізняється поліконфесійністю. Вагому частину його релігійного спектру займає конфесія євангельських християн-баптистів (ЄХБ), яка на сьогодні за кількістю релігійних організацій має першість серед протестантських об'єднань Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 1 січня 2009 р. Державний комітет у справах національностей та релігій [Електронний ресурс] // http://www.scnm.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=131555&cat_id=131554. Разом з тим, сучасна суспільна значущість протестантизму у цілому, і баптизму зокрема, не знаходить відповідного відгуку серед наукового співтовариства, що актуалізує потребу наукового аналізу історії конфесії на різних етапах розвитку.

Нині на державно-політичному рівні віруючим гарантовані права і свободи, можливості вільного розвитку, проте у суспільній свідомості стійкими залишаються уявлення про них як про сектантів. За таких обставин для розвінчання хибних і суспільно шкідливих стереотипів, які заважають консолідації суспільства, явно недостатньо просвітньої діяльності самих баптистів - необхідні історичні аргументи і уроки.

Ступінь наукової розробки історії конфесії ЄХБ у 1920-30-ті рр. демонструє найбільші прогалини порівняно з іншими періодами.

Звернення до періоду 20-30-х рр. XX ст. - доби інституційного оформлення всеукраїнської організації баптистів, їх кількісного зростання і легальної діяльності та вимушеного згортання під впливом наростання тоталітарних тенденцій у радянській державі - дає поживний ґрунт для спростування нав'язаних радянською ідеологією міфів про сектантський характер баптизму, його чужорідність в українських землях та соціальну загрозу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у рамках науково-дослідної теми історичного факультету Запорізького національного університету "Модернізаційний процес в Україні у другій половині ХІХ ст. - першій половині ХХ ст." (номер держреєстрації 0103У000731). Особистим внеском дисертантки у розробку теми є дослідження південноукраїнських громад ЄХБ у контексті радянської модернізації 20-30-х рр. ХХ ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження є конфесія християн-баптистів у соціально-політичній ситуації радянської України 20-30-х рр. XX ст.

Предметом дослідження виступає організаційна, соціальна структура та напрямки діяльності громад конфесії ЄХБ на Півдні Україні в умовах політичних, соціальних, економічних і культурних перетворень 1920- 1930-х рр.

Мета дослідження - провести комплексний історичний аналіз розвитку громад ЄХБ на Півдні України у контексті суспільно-політичної ситуації 1920-1930-х рр.

Для досягнення мети в дисертації розв'язуються наступні завдання:

охарактеризувати стан розробки проблеми в історіографії, джерельну базу і теоретико-методологічні засади дослідження;

розкрити організаційну структуру громад ЄХБ на Півдні України у 1920-1930-ті рр.;

дослідити основні напрямки діяльності південноукраїнських громад баптистів у контексті соціально-політичної ситуації 1920-1930-х рр.;

визначити динаміку чисельності баптистських громад на Півдні України та причини її змін упродовж досліджуваного періоду;

проаналізувати майновий, віковий, освітній, національний, гендерний склад та соціальний статус членів громад ЄХБ;

південь україна євангельський баптист

з'ясувати особливості взаємовідносин радянської влади і конфесії ЄХБ у 1920-1930-ті рр.;

виявити основні вектори репресивної політики радянської влади проти баптистських громад у 1930-ті рр.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 20-30-х рр. XX ст. - час інституційного становлення, підйому і занепаду конфесії ЄХБ під впливом формування і утвердження української радянської державності, яка за своєю природою набула тоталітарних рис.

Територіальні межі дослідження включають територію Південної України, яка визначається у кордонах нинішніх Запорізької, Миколаївської, Херсонської, Одеської областей.

Методологічну основу дисертаційного дослідження склали принципи наукового пізнання - історизму, об'єктивності, всебічності, багатофакторності, системності, а також аксіологічного підходу. Їх реалізовано за допомогою використання комплексу загальнонаукових, спеціальноісторичних та математичних методів.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше у вітчизняній історіографії предметом спеціального історичного аналізу стали громади ЄХБ Південної України періоду 1920-1930-х рр.

У роботі розкрито організаційну структуру баптистських громад з визначенням її елементів: загальні збори, рада громади, служителі культу, дитячі, молодіжні та жіночі гуртки. Встановлено деструктивний вплив антирелігійних заходів радянської влади, що призвели до деформації організаційної структури.

Досліджено основні напрямки діяльності південноукраїнських громад ЄХБ, серед яких: культова, організаційна (підготовка кадрів, участь у місцевих та всеукраїнських заходах), гуманітарна та культурницька (благодійна та гурткова).

Дістало подальший розвиток, на прикладі південноукраїнських баптистських громад, твердження про зростання чисельності протестантів на початку 1920-х рр. та їх зменшення наприкінці 1920-х рр. Доведено нечисленне, але постійне поповнення громад протягом 1930-х рр. Засвідчено безперервність розвитку баптистських громад по окремих районах південноукраїнських областей.

Переосмислено традиційну оцінку соціальної структури баптистських громад як "куркульських осередків”. Доведено переважання середняків та бідняків, осіб працездатного віку в громадах. Засвідчено здебільшого український національний склад громад. Відзначено роль родини у збереженні та відтворенні віровчення.

Показано ілюзорність лояльного ставлення радянської влади до баптистів у 1920-х рр. Встановлено взаємозв'язок між проголошенням тези про посилення класової боротьби зі створенням ідеологічного підґрунтя репресій проти баптистів. Доведено фальсифікацію органами ДПУ-НКВС слідчих справ з метою знищення авангарду баптистських громад у 1930-ті рр.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його положення і висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих і спеціальних праць історичного та релігієзнавчого характеру, у викладацькій діяльності у вищих навчальних закладах, краєзнавчій роботі. Актуалізований історичний досвід може стати у нагоді в діяльності органів місцевого самоврядування і громадських організацій для гармонізації державної політики в поліконфесійному південноукраїнському регіоні.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення і результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в доповідях і матеріалах наукових конференцій: VIII науково-практичної конференції "Наука і освіта 2005” (м. Дніпропетровськ, лютий 2005 р.), V міжнародної конференції "Церковь, государство и общество в истории России XX в. ” (м. Іваново, Російська Федерація, грудень 2005 р.), міжнародної конференції "Архівні джерела у формуванні історичної пам'яті" (м. Херсон, травень 2006 р.); XVII і XIX міжнародних конференцій "Історія релігій в Україні" (м. Львів, травень 2007 р., травень 2009 р.); III Дніпропетровської обласної історико-краєзнавчої конференції "Історія Дніпровського Надпорожжя” (м. Дніпропетровськ, грудень 2007 р.), наукової конференції "Науковий потенціал Запорізького національного університету та шляхи його розвитку” (м. Запоріжжя, травень 2009 р.), VIІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції "Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України" (м. Запоріжжя, жовтень 2009 р.).

Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 13 публікаціях автора, серед яких 8 статей у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена проблематикою, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, які поділено на 9 підрозділів, висновків, 8 додатків, списку використаних джерел і літератури (396 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки, з них основного тексту - 191 сторінка.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет, територіальні межі, хронологічні рамки, методологічну основу, наукову новизну, практичне значення і апробацію результатів дисертації.

Перший розділ дисертації має назву "Історіографія, джерельна база і теоретико-методологічні засади дослідження”. У його початковому підрозділі - "Стан наукової розробки проблеми” - класифіковано історіографію проблеми за проблемно-хронологічним принципом, з виділенням двох основних блоків дослідницьких праць - радянського періоду та доби незалежної України.

Визначальною спільною рисою всіх робіт радянської епохи була ідея несумісності релігійного світогляду та радянського громадянина.

Якщо на початку 1920-х рр. визначалась важливість дослідження соціальної неоднорідності у середовищі раціоналістичного сектантства, то після ухвалення Агітпропом ЦК ВКП (б) у квітні 1926 р. тез "Сектантство та антирелігійна пропаганда” панівним став розгляд сектантства як "табору буржуазно-куркульської контрреволюції” Вельмін В. Сектанти та молодь / В. Вельмін. Ї Х. : Держ. вид-во України, 1930. Ї 120 с. ; Галактионов М. Классовый враг под сектантской личиной / М. Галактионов. Ї М. ; Л. : Гос. изд-во, отдел воен. лит-ры, 1930. Ї 46 с.; Нестеровський К. Як колективізація нищить релігію / К. Нестеровський. Ї Х.: Держ. вид-во України, 1930. Ї 32 с.; Чудновцев М. Церковники и сектанты в борьбе против колхозов / М. Чудновцев. Ї М.: Молодая гвардия, 1931. Ї 140 с. . Підміна наукового підходу партійно-ідеологічним мала конкретну мету: виправдати репресивні дії по відношенню до конфесії.

Зміна методологічних підходів у дослідженнях ЄХБ відбувається з 1960-х рр. Замість вульгарної огульної критики віруючих вчені мали вести боротьбу з релігійним світоглядом, базуючись на засадах "наукового атеїзму”. 1970-ті рр. позначені ґрунтовними роботами З. Калінічевої Калиничева З. Социальная сущность баптизма. 1917-1929 / З. Калиничева. Ї Л.: Наука, 1972. Ї 140 с. , О. Клібанова Клибанов А. Религиозное сектантство в прошлом и настоящем / А. Клибанов. Ї М.: Наука, 1973. Ї 255 с. , П. Косухи Косуха П. Про так званих "рятівників” баптизму / П. Косуха. Ї К.: Знання, 1977. Ї 48 с. , В. Подоляка Подоляк В. Баптизм: криза віровчення / В. Подоляк. Ї К.: Політвидав, 1978. Ї 120 с. , Е. Філімонова Филимонов Э. Баптизм и гуманизм / Э. Филимонов. Ї М.: Мысль, 1968. Ї 225 с. . Разом з історичним оглядом атрибутом низки досліджень розглядуваного періоду стали практичні поради агітаторам, провідникам антирелігійної пропаганди Лялина Г. Новые тенденции в идеологии баптизма / Г. Лялина. Ї М.: Знание, 1979. Ї 64 с.; Малахова И. Современный баптизм: идеология и деятельность / И. Малахова. Ї М.: Знание, 1987. Ї 62 с. .

Процес заповнення "білих плям” у добу "перебудови” привів дослідників до переосмислення проблем церковно-державних відносин радянського періоду. Одним з найбільш вагомих досягнень у цій царині наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. стали праці В. Єленського Єленський B. Державно-церковні відносини на Україні (1917-1990 pp.) / B. Єленський. Ї К.: Знання, 1991. Ї 72 с. , де, серед іншого, автор спробував простежити динаміку розвитку протестантизму в Україні до 80-х рр. XX ст.

В. Любащенко Любащенко В. Історія протестантизму: Курс лекцій / В. Любащенко. Ї К.: Просвіта, 1995. Ї 350 с. вперше в сучасній українській історіографії систематизувала фактичний матеріал про розвиток протестантських конфесій в Україні від часу їх появи до сьогодення, визначила концептуальні напрямки вивчення протестантизму в Україні. Дослідженню протестантизму в умовах суспільних перетворень XX ст. присвятила низку робіт Т. Грушева Грушова Т. Трансформація суспільно-політичних поглядів українських протестантів у ХХ столітті / Т. Грушова // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2003. Ї Вип. XVI. - С. 233-244; Грушева Т. Реакція українських пізньопротестантських церков на модернізаційні процеси та суспільні трансформації XX ст. / Т. Грушева // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. - Львів: Логос, 2009. - Кн. 1. - С. 781-787. .

Питання діяльності баптистських громад, правових утисків та репресій у досліджуваний період є частиною колективної монографії П. Кравченка та Р. Сітарчука Кравченко П. Протестантські об'єднання в Україні у контексті соціальної політики більшовиків: 20-30-і роки XX ст. / П. Кравченко, Р. Сітарчук. Ї Полтава, 2005. Ї 211 с. .

У сучасній історіографії не виокремлюється проблема дослідження специфіки взаємовідносин баптистів та радянської влади протягом 1920- 1930-х рр. Проте існує потужний доробок сучасних учених, присвячений дослідженню різноманітних аспектів взаємовідносин релігійних конфесій та радянської держави означеного періоду, серед яких класичними стали праці О. Ігнатуші Ігнатуша О. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер: XIX ст. - 30-ті рр. XX ст. / О. Ігнатуша. Ї Запоріжжя: Поліграф, 2004. Ї 438 с. , А. Киридон Киридон А. Час випробувань: Держава, церква і суспільство в радянській Україні 1917-1930-х років / А. Киридон. Ї Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. Ї 384 с. , В. Пащенка Пащенко В. Свобода совісті в Україні: Міфи і факти 20-30-х років / В. Пащенко. - К.: АН України, Головна ред. колегія науково-документальної серії книг "Реабілітовані історією”, 1994. - 249 с.; Пащенко В. Більшовицька держава і православна церква в Україні (1917-1930-ті роки) / В. Пащенко, А. Киридон. - Полтава: АСМІ, 2004. - 336 с. .

У контексті вивчення проблем репресивної політики радянської влади 30-х рр. ХХ ст. вітчизняними науковцями В. Нікольським Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х - 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження / В. Нікольський. Ї Донецьк: ДонНУ, 2003. Ї 624 с. , В. Ченцовим Ченцов В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки / В. Ченцов. Ї К.: HАH Укpаїни. Ін-т істоpії Укpаїни, 1999. - 482 с. , Ю. Шаповалом Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії / Ю. Шаповал. Ї К.: Генеза, 2001. Ї 557 с. , М. Шитюком Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття / М. Шитюк. Ї К.: Тетра, 2000. Ї 534 с. порушуються і питання репресій проти релігійних організацій, їх лідерів та віруючих.

У цілому в історіографії ступінь вивченості проблем історії ЄХБ періоду 1920-1930-х рр. поступається напрацюванням науковців щодо періоду 1940-1980-х рр. Суттєвий крок на цьому шляху зробили О. Лахно Лахно О. Церковна опозиція євангельських християн-баптистів в Україні (1940-1980-ті роки) / О. Лахно. - Полтава: Друкарська майстерня, 2009. - 285 с. , О. Панич Панич О. До питання про причини розколу євангельських християн-баптистів у 1960-х роках / О. Панич // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. - Львів: Логос, 2007. - Кн. 1. - С. 704-710. , І. Саламаха Саламаха І. Історія заснування церкви євангельських християн-баптистів в СРСР / І. Саламаха // Південний архів (історичні науки). - Херсон, 2002. - Вип. 7. - С. 78-82; Саламаха І. Рух "чистих баптистів" в Україні (середина 1950-х - початок 1960-х рр.) / І. Саламаха // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - Вип. XX. - С. 262-265. .

Окремий сегмент історіографічного комплексу становлять дослідження, авторами яких є безпосередньо представники конфесії ЄХБ.

Суспільно-політичні трансформації кінця 80-х - початку 90-х рр. XX ст. гостро поставили перед баптистами проблему легалізації власної історії. Саме конфесійним історикам належить авторство першої ґрунтовної праці "Історія євангельських християн-баптистів в СРСР” История евангельских христиан-баптистов в СССР. Ї М.: ВСЕХБ, 1989. Ї 623 с. , що побачила світ у 1989 р.

Двотомне дослідження відомого діяча євангельсько-баптистського руху XX ст.С. Савинського Савинский С. История евангельских христиан-баптистов Украины, России, Белоруссии (1867-1917) / С. Савинский. Ї СПб.: "Библия для всех”, 1999. Ї Ч.I. Ї 424 с.; Савинский С. История евангельских христиан-баптистов Украины, России, Белоруссии (1917-1967) / С. Савинский. Ї СПб.: "Библия для всех”, 2001. Ї Ч. II. Ї 448 с. подає історію конфесії від 1867 до 1967 р., зосереджуючи увагу на проблемах духовного розвитку, ставленні до суспільно-політичних та економічних перетворень у державі.

Комплексною працею з історії вітчизняного баптизму є спільна робота Ю. Решетнікова та С. Саннікова Решетников Ю. Обзор истории евангельско-баптистского братства в Украине / Ю. Решетников, С. Санников. Ї Одеса: Богомыслие, 2000. Ї 246 с. . Низка проблем, зокрема, суспільно-політичні погляди баптистів, їх національне самовизначення, історія євангельсько-баптистської освіти тощо висвітлені Ю. Решетніковим в окремих наукових розвідках Решетніков Ю. З історії євангельсько-баптистської освіти / Ю. Решетніков // Людина і світ. Ї 2002. Ї січень. Ї С. 10-13; Решетніков Ю. Між традицією і модернізмом. Соціально-політичні погляди євангельських християн-баптистів / Ю. Решетніков // Людина і світ. Ї 2004. Ї серпень. Ї С. 6-13. .

У сучасній історіографії регіональний вимір історії ЄХБ фактично не став предметом уваги науковців. Поодинокими прикладами є звернення до місцевої проблематики дослідження історії помісних церков Запорізької області С. Сизоненка Сизоненко С. Краткая история 1-й церкви ЕХБ Бердянска / С. Сизоненко [Електронний ресурс] // http: //ecbua. info/index. php? option=com_content&task=view&lang=ru&id=496, огляд розвитку баптизму на Херсонщині В. Синього Синій В. Короткий огляд історії баптизму на Херсонщині / В. Синій. Ї Херсон: б. в., 2003. Ї 79 с. . Ці праці проявилися в руслі загальної тенденції актуалізації історичних досліджень регіональних осередків церков Гапонюк Л. Євангельський рух на Волині в документах і долях людей / Л. Гапонюк, М. Пирожко, В. Чайка. Ї Луцьк: Українська місія благовістя, 2009. Ї 448 с.; Безпарточний О. Вслід за Христом. Нариси з історії євангельсько-баптистських церков в Україні / О. Безпарточний. - Кременчук: Вид-во "Християнська Зоря”, 2007. - 580 с. .

Зарубіжні дослідники, як правило, не виокремлюють у своїх дослідженнях український баптизм, вважаючи його частиною російського або російсько-українським різновидом європейського баптизму.

Періоду 1905-1929 рр. в історії вітчизняного баптизму присвячена праця канадської дослідниці Х. Колеман Coleman H.russian Baptists and spiritual revolution, 1905-1929 / H. Coleman. Ї Bloomington: Indiana University Press, 2005. Ї 304 p. . Особливу увагу авторка приділила категорії "революція духу”. На думку баптистів, ця революція мала відбутися завдяки духовній регенерації постреволюційного суспільства. Результатом досліджень американського вченого П. Стівса стала праця з історії поширення баптизму та функціонування Всеросійського союзу баптистів у 1917-1935 рр. Steeves P. The Russian Baptist Union, 1917-1935 / P. Steeves. Ї Kansas: University of Kansas, 1976. - 430 р. Питання співвідношення ознак сектантства та деномінації серед радянських баптистів побіжно розглядається у роботі американської авторки К. Лейн Lane С. Christian religion in the Soviet Union. A sociological study / С. Lane. Ї N. Y.: State University of New York, 1977. Ї 241 р. .

Вагомим доробком діаспорної історіографії є праця Г. Домашовця Домашовець Г. Нарис історії української євангельсько-баптистської церкви / Г. Домашовець. Ї Ірвінгтон; Торонто: Harmony printing limited, 1967. Ї 596 с. , в якій висвітлюється історія баптизму в Україні від хрещення Русі до 1950 р. Продовжив дослідження свого батька В. Домашовець Домашовець В. Український євангельсько-баптистський рух в його 150-літній ювілей. Ї Морріс-Плейс; Луцьк: б. в., 2002. Ї 95 с. .

Розвитку баптизму в Україні приділив увагу представник української діаспори у США - пастор Лев Жабко-Потапович Жабко-Потапович Л. Христове світло в Україні / Л. Жабко-Потапович. Ї Чикаго: Видання Всеукраїнського євангельсько-баптистського братства, 1991. - 173 с. .

Саме діаспорні дослідники започаткували розгляд історії баптизму на рівні окремих регіонів України. У цьому контексті привертають увагу роботи І. Кубріна Кубрін І. Нова віра / І. Кубрін. Ї Торонто: Kiev printers, 1967. Ї 112 с. та І. Угрина Угрин І. Особливі дії в мальовничій Галичині / І. Угрин. Ї Торонто: Harmony printing limited, 1980. Ї 39 с. , присвячені історії зародження та розвитку баптистської церкви на теренах західної України.

Загалом, у сучасній історіографії переважають праці конфесійних авторів та філософів, що гостро ставить питання необхідності історичних досліджень. Малодослідженим залишається період 1920-1930-х рр. та регіональний, зокрема південноукраїнський рівень проблеми.

У другому підрозділі "Джерельна база роботи” проведено аналіз історичних джерел, що забезпечують розкриття теми дисертації.

Основу джерельної бази дисертації склали документи 116 справ з 24 фондів центральних та обласних архівів України: Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Державного архіву Запорізької області (ДАЗО), Державного архіву Миколаївської області (ДАМО), Державного архіву Одеської області (ДАОО), Державного архіву Херсонської області (ДАХО).

За видовою класифікацією неопубліковані джерела поділено на підгрупи: актові, діловодні, статистичні та судово-слідчі.

До актових та діловодних джерел відносяться документи органів державної влади та державного управління, громадських організацій, релігійних об'єднань.

У фондах "Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету” (Ф.1), "Ради народних комісарів УСРР” (Ф.2), "НКВС УСРР” (Ф.5), "Народного комісаріату юстиції" (Ф.8), "Народного комітету робітничо-селянської інспекції" (Ф.539) ЦДАВО України зосереджені циркуляри, інструкції, звіти щодо регуляції церковно-державних відносин на місцях, протоколи засідань, постанови, скарги та прохання баптистів щодо порушення їхніх прав на місцях, інформація про політичне становище в губерніях, стан антирелігійної політики в регіонах.

Документи центральних партійних органів представлені матеріалами ЦК КП (б) У, збереженими в ЦДАГО України (Ф.1), що дають можливість з'ясувати політику партії щодо конфесії ЄХБ.

Специфічну категорію в архівних фондах становлять компартійні документи нині розсекреченого спецсхову ЦДАГО України під грифом "Окрема папка" (Ф.1, оп.16). Віднесення питань релігійних рухів, у тому числі й баптистів, до категорії найвищої секретності свідчить про політичну важливість цієї сфери суспільних відносин.

Матеріали місцевих органів державної і партійної влади відклалися в обласних архівах, зокрема, у фондах адміністративних відділів окружних виконавчих комітетів (ДАЗО, Ф. Р-316; ДАМО, Ф. Р-118; ДАОО, Ф. Р-3865; ДАХО, Ф. Р-445) та виконавчих комітетів: Херсонського повітвиконкому (ДАХО, Ф. Р-1887), Херсонського окрвиконкому (ДАХО, Ф.2), Миколаївського повітвиконкому (ДАМО, Ф. Р-156), Першотравневого окрвиконкому (ДАМО, Ф. Р-2266), Миколаївського окрвиконкому (ДАМО, Ф. Р-161).

Потужні інформаційні можливості мають такі види джерел, як анкети релігійних громад, відомості про розвиток сектантства в окремих районах, а також "схеми розвитку сектантства”, складені працівниками окрадмінвідділів.

Серед джерел, продукованих безпосередньо євангельськими християнами-баптистами, виділяється справа № 264 "Матеріали V Всеукраїнського та обласних з'їздів об'єднань баптистів" за 1927-1928 рр. ” з колекції НКВС УСРР (ЦДАВО України, Ф.5).

Частиною джерельної бази дослідження є підгрупа судово-слідчих документів, основу яких становлять матеріали архівно-слідчих справ репресованих баптистів фонду припинених справ ДАЗО (Ф.5747).

Статистичні джерела - списки релігійних громад по округах; відомості про облік релігійних громад, молитовних будинків та служителів культу; дані про кількість закритих молитовних будинків - містяться у фондах НКВС УСРР ЦДАВО України (Ф.5) і ЦК КП (б) У ЦДАГО України (Ф.1).

Серед опублікованих джерел за видовою класифікацією можна виокремити три підгрупи: документальні, наративні джерела та періодичну пресу.

До документальних джерел належать документи, вміщені у Збірнику законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду УСРР (Декрет про відокремлення церкви від держави від 22 січня 1919 р., Конституції УСРР 1919, 1924, 1929, 1936 рр.) Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. - 1924. Ї № 15. Ї Ст. 135; Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. Ї 1929. Ї № 14. Ї Ст. 100; 1936. Ї № 15. Ї Ст. 12. , опубліковані О. Нєжним "Протоколи засідань антирелігійної комісії" з фондів Центрального партійного архіву інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС Нежный А. Комиссар дьявола / А. Нежный. Ї М.: Протестант, 1993. Ї 272 с. .

У 1998 р. вийшла з друку збірка документів "Історія євангельсько-баптистського руху в Україні” История евангельско-баптистского движения в Украине. Материалы и документы. Ї Одесса: Богомыслие, 1998. Ї 277 с. .

Серед наративних джерел вагоме місце посідають опубліковані Євразійською акредитаційною асоціацією інтерв'ю з представниками баптистських громад. Діяльність віруючих, атмосфера в громадах, вплив влади на розвиток конфесії, долі пересічних віруючих у регіональному аспекті Південної України безпосередньо відображають спомини Н. Білої, Н. Гуразди, Я. Гальченка История Евангельского движения в Евразии. Материалы и документы. Электронная христианская библиотека. Диск 3. 0 [Електронний ресурс]. Ї 1 електрон. опт. диск (CD-ROM). .

До наративних джерел належать наведені у дослідженні спогади проповідника М. Салова-Астахова Салов-Астахов Н. Палаточная миссия. Исторический очерк начала 20-го века / Н. Салов-Астахов. Ї Запорожье: Пилигрим, 2006. Ї 160 с. , який працював на Півдні України під час громадянської війни.

Окремим видом залучених джерел є періодична преса. Матеріали газет "Червоний Миколаїв”, "Соціалістичний Степ” (орган Якимівського райкому КП (б) У), "Зоря” (орган Дніпропетровського обкому та міськкому КП (б) У) кінця 1920-1930-х рр. слугували інструментом створення ідеологічного підґрунтя репресивної політики проти баптистів.

Атеїстичну політику проводили журнали "Безбожник" (друкований орган ЦК КП (б) У та Головполітпросвіти 1925-1934 рр.) та "Антирелигиозник" (друкований орган Центральної Ради Спілки безвірників СРСР, 1926-1941 рр.).

У роботі використано конфесійну пресу - друковані органи Всеукраїнського та Всесоюзного союзів ЄХБ: "Баптист Украины" (1926-1928 рр.), "Баптист" (1926-1927 рр.), матеріали журналу "Братский вестник”, що виходив протягом 1945-1999 рр.

Таким чином, сукупність залучених для аналізу проблеми неопублікованих джерел різного походження та видової ознаки, більшість з яких вперше вводяться до наукового обігу, а також опубліковані матеріали дозволяють на репрезентативній джерельній базі здійснити всебічний аналіз історії громад ЄХБ на Півдні Україні в 20-30-ті рр. ХХ ст.

У третьому підрозділі "Теоретико-методологічні засади дослідження" визначено, що дослідження базується на сукупності базових принципів наукового пізнання - історизму, об'єктивності, багатофакторності, системності, а також аксіологічного підходу. Зазначені принципи реалізуються через застосування комплексу загальнонаукових, спеціальноісторичних та математичних методів пізнання історичної дійсності.

Порівняльно-історичний метод застосовувався як на діахронному, так і синхронному рівнях. Діахронні порівняння використовувалися щодо показників чисельності баптистів у південноукраїнському регіоні упродовж досліджуваного періоду, а також залучаючи відомості кінця XIX ст. з метою простеження історичних коренів окремих громад Півдня України; дані середини 1940-х рр. - для встановлення безперервності розвитку баптистських спільнот. Синхронні порівнянні залучені при аналізі динаміки чисельності баптистів в окремих районах Південної України, якісного складу міських та сільських громад.

Залучення проблемно-хронологічного методу дало змогу встановити детермінацію правового тиску і репресій проти баптистських громад нарощуванням тоталітарних тенденцій протягом 1920-1930-х рр.

Використання системно-структурного методу дозволило розглянути предмет дослідження у контексті внутрішніх взаємозв'язків та зовнішніх впливів з боку держави і суспільства.

Завдяки історико-типологічному методу у дослідженні типологізуються вектори діяльності баптистських громад за характером їх спрямованості - внутрішньогромадським та суспільно-орієнтованим.

Використання математичних методів - статистичного та кількісного аналізу - дало змогу проаналізувати динаміку чисельності громад та кількості віруючих, з'ясувати періоди найбільшого зростання та занепаду, визначити відсоткові показники майнової, вікової та гендерної приналежності віруючих.

У першому підрозділі другого розділу "Громади євангельських християн-баптистів Південної України у системі конфесійної організації (1920-1930-ті рр.)", який має назву "Організаційна будова баптистських громад”, зазначено ключовий характер баптистської громади у системі конфесійної організації, що визначено основами віровчення ЄХБ. Підкреслено, що умови організаційного розвитку баптистських громад у 20-х рр. визначили суспільні перетворення: національна революція, "релігійний неп”, формування тоталітарної системи.

На 1920-ті рр. у південноукраїнському регіоні склалась типова організаційна будова баптистських громад, що мала такі структурні елементи: загальні збори, рада громади, служителі культу, гуртки. Підкреслено колективний характер управління громадою, виборність посад та механізм прийняття рішень простою більшістю голосів. Серед чинників консолідації віруючих визначено роль Біблії, молитовного будинку, родинних зв'язків. У громадах існувала система розподілення прав та обов'язків, визначена процедура прийому, регламентована культова практика. Рівне становище та можливості діяльності були забезпечені для жінок. Зазначено, що наявність типових елементів не означала існування жорстко регламентованої моделі організаційної будови. Інтеграція південноукраїнських громад до структури Всеукраїнського союзу об'єднань баптистів сприяла розвитку організаційної будови. Правління союзу допомагало місцевим громадам у вирішенні питань, пов'язаних з реєстрацією, обміном проповідниками, у випадках порушень їхніх прав місцевими органами влади.

Під впливом антирелігійної політики влади та посилення атеїстичних настроїв у суспільстві організаційна структура громади поступово трансформувалась. З обмеженням сфер діяльності громад лише релігійною практикою втрачала своє значення система розподілу обов'язків, функціонування гуртків, підривались основи колективного управління. Ліквідація Всеукраїнського союзу об'єднань баптистів на межі 20-30-х рр. ХХ ст. призвела до розриву зв'язків між громадами, розпорошеності та ізоляції. Разом з тим, ключова роль громади та її незалежність від ієрархії дозволили зберегти віровчення в часи репресій.

У другому підрозділі "Основні вектори діяльності південноукраїнських баптистських громад у контексті соціально-політичної ситуації у 1920- 1930-х рр." визначено пріоритетні напрямки діяльності місцевих громад: культова, місіонерство, участь у місцевих та всеукраїнських з'їздах баптистів, організація підготовки кадрів, благодійна та культурницька діяльність.

У 1920-х рр. південноукраїнським громадам ЄХБ була притаманна форма вільного та відкритого проведення молитовних зібрань з читанням проповідей та співами, влаштування багатолюдного обряду хрещення.

Відокремлення церкви від держави у 1918 р. актуалізувало місіонерську діяльність громад ЄХБ, здійснення якої покладалось на благовісників та проповідників. Завдяки їх діяльності поставали нові громади, духовно укріплювались та розвивались старі.

Представники південноукраїнських баптистських громад брали участь у розбудові Всеукраїнського союзу об'єднань баптистів шляхом організації регіональних та всеукраїнських з'їздів. На них баптисти спільно працювали над вирішенням важливих для місцевих громад питань влаштування регентських та біблійних курсів, обміну проповідниками, організації нових громад та ін.

Підготовка професійних кадрів при громадах не набула широкого розповсюдження серед баптистів Південної України. Приклади подібної діяльності, характерні лише для 1920-х рр., свідчили, з одного боку, про труднощі в організації спеціальних освітніх закладів на всеукраїнському рівні, з іншого - про потенційні можливості місцевих громад у вирішенні цього питання.

У 1920-ті рр. зафіксовано прояви благодійної діяльності баптистських громад. Про намагання надати їй організованого характеру свідчать записи видатків Запорізьких, Одеських, Миколаївських громад.

Зростання чисельності віруючих, створення всеукраїнського об'єднання, збільшення числа підготовлених служителів підтверджували ефективність діяльності громад.

Водночас посилення тиску на релігійні організації наприкінці 1920-х рр. призвело до зміни форм та блокування практично всіх напрямків діяльності баптистів у 1930-х рр. Молитовні збори перетворились на таємні та нелегальні; замість масових проповідей місіонери проводили індивідуальні бесіди; участь у з'їздах втратила своє значення після заборони у 1929 р. їх проведення; благодійна діяльність баптистських громад не розвинулась через жорсткі обмеження влади, яка розцінювала благодійність як прояв "баптистської пропаганди”, та матеріальні нестатки самих віруючих.

У першому підрозділі третього розділу "Чисельність і соціальний склад громад євангельських християн-баптистів на Півдні України в 20- 30-ті рр. XX ст. ”, який має назву "Динаміка чисельності південноукраїнських громад ЄХБ у 1920-1930-ті рр. ”, проаналізовано зміни у чисельності баптистських громад під впливом політичних та соціально-економічних процесів.

На збільшення чисельності баптистів у першій половині 1920-х рр. впливали такі фактори, як проголошення на законодавчому рівні свободи совісті, розкол у православній церкві, створення Всеукраїнського союзу об'єднань баптистів. Шляхами поповнення громад ЄХБ визначено: місіонерську діяльність, природний приріст у родинах, перехід віруючих з інших конфесій. Чисельне зростання баптистських громад у цей період складало у середньому 15 %. Підтверджують це і цифри по південноукраїнському регіону. Так, по Запорізькому округу чисельність баптистів у 1925 р. зросла на 11 % порівняно з попереднім роком. На прикладах окремих громад Запорізького, Одеського та Херсонського округів доведено, що періодом найбільшого зростання кількості віруючих були 1921-1925 рр.

З другої половини 1920-х рр. спостерігається протилежна тенденція - зменшення кількості баптистів та громад. Формально проголосивши свободу совісті, держава стримувала розвиток релігійних організацій, у результаті звівши його нанівець. Організаційна структура ЄХБ всеукраїнського масштабу проіснувала лише до кінця 1920-х рр. Місіонерська робота громад постійно обмежувалась адміністративними заходами. Заборонялось проведення прилюдних обрядів, закривались молитовні будинки. На зменшення чисельності баптистів у досліджуваний період впливали й внутрішні фактори: нестача проповідників та благовісників, незрілість новонавернених членів громад, нестача коштів. У Запорізькому, Мелітопольському, Одеському, Миколаївському, Херсонському округах чисельність баптистів зменшилась у 1928 р. порівняно з 1925 р. на 51 %, у 1929 р. - ще на 19 %.

Проте загальна тенденція зменшення кількості віруючих баптистських громад не означала їх повного занепаду. Архівні джерела доводять, що хрещення продовжувались і в 1930-х рр. Свідченням безперервності розвитку баптистських громад є відомості про їх діяльність у середині 1940-х рр. і наявність районів Південної України, де баптистський рух не зупинив свого розвитку після жорстких утисків та репресій 1930-х рр.

У другому підрозділі "Соціальний склад громад євангельських християн-баптистів на Півдні України в 20-30-х рр. XX ст." проаналізовано соціальний склад громад ЄХБ за такими параметрами, як соціальна належність, майновий стан, гендерне співвідношення, вік, освіта, національність.

Південноукраїнські громади ЄХБ переважно складались з селян, що за майновим станом належали до бідних та середняків. Частка заможних селян не була значною. Зазначено про відсутність класової боротьби та розшарування між віруючими південноукраїнських громад. Величезний вплив на господарства баптистів мали колективізація та розкуркулення, що підривали не тільки матеріальні, а й людські ресурси громад.

Для південноукраїнського регіону на 1926 р. характерна тенденція незначного переважання жінок серед населення - 52 %, що знаходить своє підтвердження у ступені гендерного балансу по окремих округах та громадах ЄХБ.

Статистичні дані засвідчують, що в громадах ЄХБ здебільшого переважали віруючі вікової категорії від 30 до 40 років, тобто люди найбільш активного та працездатного віку. Значним був і відсоток молоді у громадах (приблизно 30 %), що, з одного боку, закладало потенціал для подальшого розвитку, з іншого - гостро ставило питання про духовне виховання.

Наприкінці 1920-х рр. у баптистських громадах рівень писемності був достатньо високим. Так, у 1929 р. по Херсонському округу у міських громадах всі баптисти були писемними, у сільській місцевості писемні становили 63 %. У той же час по Миколаївському округу кількість писемних баптистів досягала 70 %.

За національним складом у громадах ЄХБ переважали українці. Наприклад, у Запорізькому округу на 1926 р.98 % баптистів були українцями, у Херсонському - 90 %, Мелітопольському - 73 %, хоча помітну частку членів громад складали й представники інших національностей. Віруючі німецької меншини Південної України здебільшого були об'єднані у самостійні громади, що було пов'язано зі специфікою колонізації ними цього регіону та їх релігійними традиціями. Громади німців-баптистів мали своє об'єднання баптистських громад у складі Всеукраїнського союзу об'єднань баптистів.

Акцентовано увагу на соціальному складі керівників громад ЄХБ. На чолі громад стояли, як правило, чоловіки віком від 40 до 50 років. Серед служителів культу були селяни, робітники, службовці та колишні червоноармійці. Джерелом матеріального забезпечення служителів баптистської громади була їх власна праця поза громадою: на землі, на виробництві, у державних установах, у торгівлі.

У першому підрозділі четвертого розділу "Громади євангельських християн-баптистів у контексті церковно-державних відносин у 20- 30-ті рр. XX ст.", що має назву "Особливості взаємовідносин конфесії ЄХБ і радянської влади у 1920-1930-ті рр.", охарактеризовано відносини євангельських християн-баптистів та радянської влади за такими позиціями: реєстрація громад, користування молитовними будинками, права та обов'язки служителів культу, релігійне виховання та молодіжні організації, питання військової повинності, ставлення баптистів до радянської влади.

Особливості взаємовідносин громад ЄХБ та радянської влади у 1920- 1930-ті рр. визначались, з одного боку, напрямком державної політики у релігійній сфері, з іншого - ставленням віруючих до владних інституцій. Більшовики, проголосивши антирелігійну політику, зробили певний тактичний відступ щодо баптистів, зосередившись передусім на нищенні православ'я. Втім поступова централізація державно-партійної системи та посилення в ній впливу силових органів призвела до наростання тиску на життєдіяльність громад ЄХБ.

Процес реєстрації громад ставав все більш складним і бюрократизованим, поступово перетворюючись на інструмент для стримування їхнього розвитку. Віруючі втрачали змогу користуватися молитовними будинками: їм відмовляли в оренді, побудові та добудові спеціальних приміщень, закривали та передавали під інші потреби вже існуючі молитовні будинки. Жорсткої регламентації з боку влади зазнала культова практика баптистів, що проявилось у забороні прилюдного виконання обрядів (похорону, хрещення). У складному становищі опинились і служителі культу, що позбавлялись частини громадянських прав, можливості заробляти на життя культовою практикою, повноцінно виконувати свої обов'язки, що безпосередньо впливало на розвиток громад. Заборонялось створювати дитячі та молодіжні гуртки, відвідування молитовних зборів неповнолітніми. Незважаючи на формальну можливість проходження альтернативної загальної військової служби, фактично для цього не було створено умов.

Ставлення баптистів до радянської влади змінювалось прямо пропорційно наростанню тиску на громади. Відгуком баптистів на антирелігійну політику став пасивний опір, що втілився у письмові скарги до центральних органів влади, відмову від реєстрації громад та небажання з боку служителів культу ставати на облік, проведення нелегальних зібрань.

У другому підрозділі "Репресивна політика радянської влади проти баптистських громад” визначено, що основний удар репресій влади був спрямований передусім на місцеві громади. Зруйнувати центральні структури було відносно легко, адже баптисти не мали складної ієрархії чи потужних матеріальних ресурсів. Набагато складніше було знищити місцеві громади, які, завдяки особливостям організаційної будови, могли продовжувати функціонувати нелегально у разі їх офіційного розпуску.

Репресивна діяльність влади спрямовувалась за чотирма головними векторами: ідеологічний тиск (створення образу "баптиста-ворога”); закриття молитовних будинків; нищення релігійної літератури; каральні дії (арешти, заслання, розстріли) проти віруючих.

Формування образу сектанта у масовій свідомості населення зазнавало еволюції. Якщо на початку 1920-х рр. робився акцент на відсталості та регресивності прибічників "сект” (до яких відносили і баптистів), то вже наприкінці десятиліття баптисти були зараховані до галереї класових ворогів. На думку влади, ворожі дії віруючих проявлялись опором колективізації, підтримкою "куркулів”, "шкідницькою" діяльністю на виробництві. Влада продукувала чутки про аморальний спосіб життя баптистів.

Підставами для закриття молитовних будинків ставали відмова релігійної громади від будинку через непосильну орендну плату, "ініціатива” населення, в основі якої лежав політичний тиск, арешт пресвітера або його відмова від виконання своїх обов'язків, "потреба" у приміщенні для суспільних цілей.

Боротьба з розповсюдженням релігійної літератури пролягала у двох площинах: з одного боку, у забороні друкувати релігійну літературу та отримувати її з-за кордону, з іншого - у вилученні з суспільного та особистого користування. Формою збереження друкованого слова стало його переписування віруючими від руки у зошити, які привертали менше уваги під час обшуків.

Період, масштаб та спрямованість репресій проти баптистів не мали принципових відмінностей в окремих районах Південної України. Вони ідентичні загальноукраїнським тенденціям функціонування репресивного механізму, мали уніфікований характер, тобто торкались представників усіх конфесій південноукраїнського регіону. Під репресії потрапляли лідери та активні діячі громад. В основі карних справ, як правило, лежали звинувачення в антирадянській пропаганді, контрреволюційній агітації та пропаганді. Репресії проти баптистів стали крайньою формою боротьби влади з альтернативним, релігійним світоглядом.

Основні результати дисертаційного дослідження

У дисертаційному дослідженні вперше в українській історіографії знайшло комплексне вирішення питання життєдіяльності та еволюції громад ЄХБ Південної України в контексті суспільно-політичних трансформацій 20- 30-х рр. XX ст.

У центрі системи конфесійної організації ЄХБ досліджуваного періоду знаходилась громада, ключовий характер якої, з одного боку, визначався віросповідними принципами баптизму, з іншого - особливостями побудови конфесійної структури, в основі якої лежало об'єднання місцевих громад. Громади будувались на основі колегіального принципу управління. Існувала чітка, закріплена статутом, система розподілення прав та обов'язків. Кожен віруючий міг відчувати себе частиною організаційної структури, виконуючи служіння в громаді. Об'єднавчими чинниками для членів громади визначено: віровчення, культову практику, духовний авторитет лідера, родинні зв'язки, наявність молитовного будинку. Інтегрованість громад Південної України до Всеукраїнського союзу об'єднань баптистів сприяла розвитку їх внутрішньої структури, розширювала сфери діяльності, створювала основу для позитивного сприйняття баптистів населенням. Доведено, що адміністративний тиск, бюрократичні перепони, обмеження діяльності лише релігійною практикою та антирелігійна політика держави сприяли ізоляціонізму громад, їх поверненню до організаційного рівня сект.

З процесом організаційної розбудови органічно пов'язаний розвиток різних напрямків діяльності громад: культової практики (виконання обрядів, проведення молитовних зборів, служіння віруючих у громаді); місіонерства; участі у з'їздах всіх рівнів; влаштування курсів підготовки служителів та благодійності. Позитивним імпульсом до розвитку всіх напрямків діяльності баптистських громад було проголошення свободи совісті. Разом з тим, акцентовано увагу на наявності внутрішніх та зовнішніх негативних факторів впливу. Ефективність діяльності громад проявилась у розвитку форм культової практики, збільшенні чисельності віруючих у першій половині 1920-х рр., позитивних прикладах підготовки професійних кадрів на рівні громад, закладених основах благодійності.