Дипломатичні зносини Речі Посполитої з Османською імперією: посольства та дипломатичний церемоніал (1622-1678 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ"

УДК 930.1:003.074(438+560)"1622-1678"

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДИПЛОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ З ОСМАНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ: ПОСОЛЬСТВА ТА ДИПЛОМАТИЧНИЙ ЦЕРЕМОНІАЛ (1622-1678 рр.)

Григор'єва Тетяна Юріївна

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії факультету гуманітарних наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ЯКОВЕНКО Наталя Миколаївна, завідувач кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ДЯТЛОВ Володимир Олександрович, проректор з наукової роботи Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка;

кандидат історичних наук, доцент ГАЛЕНКО Олександр Іванович, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, керівник Тюркологічного центру Інституту історії України НАН України.

Захист відбудеться 12.02.2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.02 у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди 2, корп. 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету "Києво-Могилянська Академія" за адресою: 04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди 2, корп. 1.

Автореферат розіслано 05.01.2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Бажан О.Г.

Анотації

Григор'єва Т.Ю. Дипломатичні зносини Речі Посполитої з Османською імперією: посольства та дипломатичний церемоніал (1622-1678 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Національний університет "Києво-Могилянська академія". - Київ, 2010.

У дисертації досліджено посольства з Речі Посполитої до Османської імперії протягом 1622-1678 років: від часу врегулювання взаємин після Хотинської війни і до запровадження першої резиденційної місії Речі Посполитої в Стамбулі. Зокрема, детально розглянуто процедуру укладання миру після Хотинської війни як першого повномасштабного миротворчого прецеденту в історії взаємин між двома державами; визначено фактори, що підштовхували до збереження мирних взаємин упродовж 1624-1667 років; окреслено причини і наслідки польсько-турецької війни 1672-1676 рр. Зіставляючи завдання та повноваження польських послів із інформацією про перебіг та результати посольств, оцінюється ефективність організації дипломатичних місій Речі Посполитої до Стамбула. Окрему увагу приділено дипломатичному церемоніалу. Польські описи посольського прийому порівняно із результатами сучасних дослідницьких реконструкцій османського палацового порядку та запропоновано інтерпретацію суперечливої інформації, наявної в згаданих описах.

Ключові слова: Річ Посполита, Османська імперія, великий посол, посланник, дипломатична інструкція, угода про перемир'я, ахднаме, дипломатичний церемоніал. польський турецький хотинський

Григорьева Т.Ю. Дипломатические отношения Речи Посполитой с Османской империей: посольства и дипломатический церемониал (1622-1678 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Национальный университет "Киево-Могилянская Академия". - Киев, 2010.

В диссертации исследованы посольства Речи Посполитой в Османскую империю на протяжении 1622-1678 гг.: от момента урегулирования взаимоотношений после Хотинский войны и до назначения первого резидента Речи Посполитой в Стамбуле. В частности, подробно рассмотрена процедура заключения договора после Хотинской войны как первого полномасштабного миротворческого прецедента в истории взаимоотношений двух государств; определены факторы, подталкивающие к сохранению мирных отношений на протяжении 1624-1667 гг.; очерчены причины и последствия польско-турецкой войны 1672-1676 гг. Сопоставляя задания и полномочия послов с доступной информацией о прохождении и результатах посольств, оценивается эффективность организации дипломатических миссий Речи Посполитой в Стамбуле. Отдельное внимание уделяется дипломатическому церемониалу. Польские описания посольского приёма сопоставляются с результатами современных исследовательских реконструкций османского дворцового порядка; предлагается интерпретация противоречивой информации, содержащейся в этих описаниях.

По результатам исследования сделаны следующие основные выводы. Анализ полномасштабной миротворческой процедуры после Хотинской войны позволяет усомниться в верности господствующего в историографии тезиса об однозначной победе Речи Посполитой, поскольку условия подписанного договора были для нее невыгодными и устанавливали ограничения в ведении внешней политики. Сохранение мирных взаимоотношений между двумя государствами на протяжении 1623-1672 гг. зависело как от их внутреннеполитического состояния, так и от наличия иных приоритетных направлений внешней политики. Большое влияние на эти взаимоотношения имело обособление Войска Запорожского как самостоятельной политической единицы. Переход гетмана П. Дорошенка под протекторат Порты совпал с завершением ею других военных конфликтов, что сделало возможным проведение масштабной военной кампании против Речи Посполитой. Дипломатические усилия польских послов в Стамбуле на протяжении всего исследуемого периода в целом были неэффективными. По нашему мнению, эту эффективность могло бы повысить наличие в османской столице постоянного резидента. Таким образом, отказ от пункта Хотинского мира о проживании резидента Речи Посполитой в Стамбуле в заключительном договоре 1623 г. в долгосрочной перспективе имел негативные последствия.

Согласно посольским инструкциям, главной функцией польских великих послов было получение мирного договора на принципах nihil novi и сохранение во взаимоотношениях принципа status quo. Однако, после того, как во время Хотинских переговоров был поднят вопрос об уплате Речью Посполитой дани Порте, в посольских инструкциях возник пункт, запрещающий передачу дипломатических даров султану, что свидетельствует о попытках закрепить на церемониальном уровне статус Речи Посполитой, которая не является васалом Османской империи.

Основные дипломатические контакты между двумя государствами происходили на османской территории, что формально делало Порту хозяином ситуации. Сопоставляя элементы османского дипломатического ритуала с тем, как он описывается в корреспонденции, дневниках и отчетах польских послов видим, что он не выполнял функции "общего языка". В частности, мы не находим в польской посольской документации следов символики императорской власти, сосредоточенной во дворце Топкапы, а отдельные церемонии предстают в этих текстах в значительно деформированном виде. Можно предположить, что часть описанных в таких источниках ритуалов или способов участия в них были придуманы самими авторами. Повторяющиеся сюжеты свидетельствуют не о достоверности описаний, а о существовании традиции изображения польского посольства в Стамбуле, которая, по нашему мнению, основывается на тексте популярной поэмы Самуэля Твардовского о великом посольстве князя Криштофа Збаражского в 1622 р.

Ключевые слова: Речь Посполитая, Османская империя, великий посол, посланник, дипломатическая инструкция, договор о перемирии, ахднаме, дипломатический церемониал.

Grygorieva T. Y. Diplomatic communication between Polish-Lithuanian Commonwealth and the Ottoman Empire: embassies and diplomatic ceremonial (1622-1678). - Manuscript.

In partial fulfilment of the requirements for the degree of Candidate of Science in History with major 07.00.02 - World History. - National university of Kyiv-Mohyla Academy. - Kyiv, 2010.

The dissertation is devoted to the embassies from the Polish-Lithuanian Commonwealth to the Ottoman Empire in the period of 1622-1678: from settling relations after the Khotyn War and to the appointment of the first resident ambassador of the Polish-Lithuanian Commonwealth in Istanbul. The author explores the peacemaking procedure after the Khotyn war as the first full-scale peacemaking precedent in the relations of the parties; distinguishes factors that encouraged peaceful relations during the period of the years 1624-1667; identifies reasons and consequences of the Polish-Ottoman war in 1672-1676. Comparing the tasks and powers of the Polish ambassadors with the information about process and results of the embassies, the author estimates effectiveness of organizing diplomatic missions from Polish-Lithuanian Commonwealth to Istanbul. Particular attention is paid to the role of diplomatic ritual and ceremony in the ambassadorial performance. Specifically, the author compares Polish descriptions of ambassadorial receptions in the Topkapy palace to the results of modern reconstructions of the Ottoman palace ceremonial and suggests an interpretation of contradictory information in the mentioned descriptions.

Key words: Polish-Lithuanian Commonwealth, Ottoman Empire, grand ambassador, envoy, diplomatic instruction, truce, ahdname, diplomatic ceremonial.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Практика посольських контактів між Річчю Посполитою та Османською імперією привертає увагу дослідників з кількох міркувань. По-перше, важливо, що Річ Посполита була однією з трьох християнських держав (інші дві - це Священна Римська імперія та Республіка св. Марка), які протягом XVII ст. практикували відновлення мирних угод з Османською імперією після воєнних конфліктів. По-друге, проблема польсько-османських взаємин безпосередньо заторкує питання української історії, оскільки збройні зіткнення між цими державами точилися на території сучасної України, а питання складних відносин між Запорізькою Січчю і Кримським ханатом виступало чи не основним у їхніх мирних договорах упродовж цілого XVII ст. По-третє, принципи дипломатичної взаємодії між двома державами ґрунтувалися на різних політичних та культурних традиціях, і це неминуче впливало на всі дипломатичні практики - від способу укладання угод до дипломатичного ритуалу, який у ранньомодерний час був одним із найважливіших компонентів дипломатичної процедури. Тому дослідження дипломатичних контактів між Річчю Посполитою та Османською імперією, включно із досвідом збереження мирних взаємин, дозволяє прояснити не лише механізм міждержавної взаємодії, а й особливості християнсько-ісламського культурного діалогу. Однак дипломатичні зносини Речі Посполитої з Османською імперією упродовж XVII ст, ні в українській, ні в польській історіографії до сьогодні ґрунтовно не опрацьовані, що зумовлює актуальність даної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дослідження виконано в рамках наукової програми кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія": "Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність".

Об'єктом дослідження є вербальні та невербальні засоби дипломатичної комунікації між країнами ісламської та християнської політичних культур.

Предметом дослідження є процедура та документування дипломатичних контактів між Річчю Посполитою та Османською імперією.

Метою дослідження є аналіз дипломатичних практик у зносинах Речі Посполитої та Османської імперії упродовж XVII ст., а також специфіки їх представлення у річпосполитській посольській документації.

Для реалізації встановленої мети було визначено такі дослідницькі завдання:

- окреслити перебіг дипломатичних взаємин Речі Посполитої з Османською імперією протягом досліджуваного періоду;

- встановити співвідношення посольських рангів із завданнями та повноваженнями польських дипломатів;

- проаналізувати зміни, яких зазнавав зміст попередніх домовленостей при оформленні остаточного договору;

- зіставити результати дослідницьких реконструкцій османського дипломатичного ритуалу зі способами його описування у кореспонденції, щоденниках та звітах польських послів;

- пояснити наявність суперечливої інформації у згаданих текстах.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи аналізу та синтезу. При встановленні співвідношення між посольськими рангами та завданнями й повноваженнями дипломатів, а також при аналізі змін у договорах порівняно зі змістом попередніх домовленостей було використано порівняльний метод. При дослідженні способів описування османського дипломатичного ритуалу в польській посольській документації було застосовано дискурсивний аналіз, історико-антропологічний підхід, у тому числі методику щільного опису (thick description), запроваджену на початку 1970-х років Кліффордом Гірцом; а також аналіз текстів за схемою "конструкція-деконструкція-реконструкція".

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1622 по 1678 рік. Нижня дата пов'язана із завершенням Хотинської війни (1620-1621) - першого повномасштабного військового зіткнення між Річчю Посполитою та Османською імперією, в якому султан особисто очолював армію, тим самим демонструючи, що Річ Посполита перейшла з категорії "приятелів" до "царства війни". Верхньою хронологічною межею обрано укладення мирної угоди між обома країнами у 1678 р., після війни 1672-1676 років. Поза тим, саме з 1678 р. контакти Речі Посполитої з Османами ознаменувалися переходом на нову модель дипломатії - запровадження власної резиденційної місії у Стамбулі. Таким чином, хронологічні рамки дослідження охоплюють дипломатичні взаємини у період між двома війнами, впродовж якого принципи взаємодії та способи їх описування зазнавали помітних змін.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше в історіографії пропонується інтерпретація дипломатичної взаємодії між Річчю Посполитою та Османською імперією, що базується на зіставленні османських палацових ритуалів та європейських дипломатичних практик. Окрім того, прослідковано динаміку посольств із Варшави до Стамбула в період між укладенням Хотинського миру та польсько-турецькою війною 1672-1678 років; на матеріалах посольських інструкцій досліджено цілі посольств і встановлено їхнє співвідношення із результатами, зафіксованими у різних типах мирних угод; показано особливості різновидів дипломатичної документації та вплив таких особливостей на достовірність її змісту; запропоновано пояснення специфіки опису дипломатичного ритуалу в польських джерелах. Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях, що виносяться на захист уперше:

- встановлено число посольств з Речі Посполитої до Османської імперії протягом 1622-1678 років;

- оцінено результати повномасштабної миротворчої процедури після Хотинської війни;

- охарактеризовано співвідношення між рангами та повноваженнями польських послів до Османської імперії протягом досліджуваного періоду;

- доведено, що до 1672 р. в основу остаточних мирних договорів лягали тексти попередніх угод, а не договорів про перемир'я чи результати переговорів;

- пояснено невідповідність описів дипломатичного ритуалу у польській дипломатичній документації сучасним дослідницьким реконструкціям османського палацового порядку.

Практичне значення: Результати роботи можуть бути використані при написанні узагальнювальних праць з історії дипломатії ранньомодерного часу та в подальших дослідженнях миротворчих дипломатичних практик між християнськими й мусульманськими країнами, а також при з'ясуванні ролі ритуалу, комунікації влади та церемоніальної комунікації. Крім того, комплексна картина динаміки польсько-османських дипломатичних контактів та їх результатів формує необхідний контекст для вивчення козацько-османської дипломатії в періоди гетьманування Богдана Хмельницького, Юрія Хмельницького та Петра Дорошенка.

Апробація результатів дослідження: Основні тези дисертації та проміжні результати дослідження обговорювалися на засіданнях Міждисциплінарного семінару Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (Національний університет "Києво-Могилянська Академія", 2003-2009); щорічній конференції "Дні науки НаУКМА" (Київ, 2004, 2005); міжнародній конференції "Репрезентація влади в посольському церемоніалі та дипломатичний діалог у XV-першій третині XVIII ст. (Москва, 2006); міжнародному науковому семінарі "Влада і престиж в уявленнях і повсякденних практиках у середньовічній і ранньомодерній Європі" (Кам'янець-Подільський, 2007); докторантському колоквіумі фундації Ебелін та Герд Буцеріус Цайт-Штіфтунг (Гамбург, 2008); спеціальному засіданні учасників проекту "Османський Орієнт і Центрально-Східна Європа" Гуманітарного центру історії та культури Центрально-Східної Європи (GWZO) (Лейпціг, 2008).

Публікації: результати дослідження викладено в п'яти наукових статтях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертації: Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 223 стор., з них 184 стор. основного тексту, список джерел і літератури нараховує 340 бібліографічних позицій.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету і завдання роботи, її методологію, окреслено хронологічні і територіальні рамки, вказані наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, рівень апробації та структура дисертації.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" характеризуються та аналізуються стан наукової розробки проблеми й джерела роботи.

У підрозділі "Історіографія" показано основні напрямки та здобутки дослідницьких праць, присвячених взаєминам Речі Посполитої з Османською імперією.

Монографічних робіт, які б охоплювали дипломатичні зносини між двома державами у досліджуваний період як певну цілість, немає. Переважна більшість статей і монографій, присвячених окремим епізодам стосунків між Річчю Посполитою та Османською імперією у XVII ст., розглядає дипломатичні контакти між ними у контексті військової історії, на тлі якої посольські місії заторкуються лише пунктирно - або з метою реконструкції перебігу певного воєнного епізоду та його завершення, або для висвітлення динаміки конфліктів на тлі європейського балансу сил.

Серед реконструкцій такого роду абсолютну першість за кількістю робіт як в українській, так і в польській історіографії, займає тематика Хотинської війни (1621-1622 рр.): зазначені праці підсумовано в бібліографічному покажчику "Хотинська війна", укладеному в Чернівцях Погодіна Г.П. Хотинська війна: бібліографічний покажчик / Г.П. Погодіна, Л.А. Туркевич, Г.Г. Чебан. - Чернівці: Рута, 1995. - 42 с. . Роботи, включені до покажчика, незалежно від спрямованості, спираються на обмежене коло одних і тих самих джерел - щоденники очевидців (передусім, Якуба Собеського), кореспонденцію гетьмана Станіслава Жулкевського та тогочасні хроніки. Саме тому збільшення числа робіт не надто позначається на діапазоні наших знань про цей воєнний конфлікт та процедуру його врегулювання. Тим ціннішою виглядає спроба польського історика Даріуша Колодзейчика увести в науковий обіг принципово нове джерело, яке дозволило переглянути результати Хотинської війни на основі порівняння відомої османської версії тексту угоди про перемир'я з польським примірником, і в такий спосіб поставити під сумнів сформований польськими хроніками стереотип про однозначну перемогу Речі Посполитої в цьому конфлікті Koіodziejczyk D. Traktat Chocimski jako przykіad dyplomacji wczesnonowoїytnej / Dariusz Koіodziejczyk // Revistг de istorie a Moldovei - Chiєinгu, 2004 - S. 74-78. .

Ширший огляд польсько-османських стосунків містить класична праця Михайла Грушевського "Історія України-Руси". Серед новітніх робіт, присвячених окремим сюжетам у цих стосунках не можна оминути увагою нещодавньої монографії Марека Вагнера, присвяченої війні 1672-1676 років Wagner M. Wojna polsko-turecka w latach 1672-1676 / Marek Wagner. - T.1. - Zabrze: Inforteditions, 2009. - 407 s. , а також статей Миколи Крикуна про встановлення кордону між Річчю Посполитою та Османською імперією у 1633 р. Krykun M. Rozgraniczenie ziem Rzeczypospolitej i Imperium Ottomaсskiego w 1633 r. / Mykoіa Krykun // Їydzi wњrуd chrzeњcijan w dobie szlacheckiej Rzeczypospolitej. Studia historyczne ofiarowane Zenonowi Guldonowi w szeњжdziesi№t№ rocznice urodzin [red. W. Kowalski, J. Muszyсska]. - Kielce, 1996. - S. 145-157. ; Лешека Подгородецького про перебіг та замирення конфлікту 1633-1634 років Podhorodecki L. Wojna polsko-turecka 1633-1634 r. / Leszek Podhorodecki // Studia i materiaіy do historii wojskowoњci.- Warszawa, 1976. - T. 20. - S. 27-72. ; Збіґнева Вуйціка про завершення кампанії 1672 р. Wуjcik Z. Mediacja tatarska miкdzy Polsk№ a Turcj№ w roku 1672 / Zbigniew Wуjcik // Przegі№d Historyczny. - Warszawa, 1962. - T. 53. - Nr.1. - S. 32-50. ; а також статтю Роберта Колодзея, присвячену реконструкції посольства з Речі Посполитої до Порти у мирний час (йдеться про місію Єжи Крушиньського у 1636 р.) Koіodziej R. Wokуі poselstwa Jerzego Kruszyсskiego do Turcji w 1636 r. / Robert Koіodziej // Miкdzy Lwowem a Wrocіawiem: ksiкga jubileuszowa Profesora Krystyna Matwijowskiego. Pod red. B. Roka i J. Maronia. - Toruс 2006. - S. 493-502. .

Динаміку та причини польсько-османських конфліктів аналізували Ной Рашба, Януш Волінський, Януш Паєвський і Даріуш Колодзейчик.

У фундаментальній "Історії польської дипломатії" за редакцією Збіґнева Вуйціка було здійснено контекстуалізацію двосторонніх взаємин Речі Посполитої з Османською імперією у рамках міжнародного балансу сил, проаналізовано міжнародне становище Речі Посполитої протягом XVII ст. та його вплив на завдання основних дипломатичних місій до Порти, описано організацію дипломатичної служби в Речі Посполитій. Результати дослідження про стосунки Османської імперії з Річчю Посполитою та Московією упродовж 20-х років XVII ст. з точки зору регіонального балансу сил представлені в докторській дисертації Віктора Остапчука Ostapchuk V. The Ottoman Black Sea frontier and the relations of the Porte with the Polish-Lithunian Commonwealth and the Muscovy 1622-1628 / Viktor Ostapchuk. - Harvard University, 1989. - 224 p. .

Перелік посольських місій з Речі Посполитої до Османської імперії пробував укласти ще в середині XIX ст. польський історик Юліан Бартошевич, спираючись на гербівник Каспера Несецького та низку виданих на той час джерельних збірок, хронік і мемуарів Bartoszewicz J. Pogl№d na stosunki Polski z Turcj№ i Tatarami / Julian Bartoszewicz. - Warszawa, 1859. - S. 129-137.. Однак використання цього переліку ускладнюється тим, що принципи, якими послуговувався автор, були недостатньо чіткими. Так, Бартошевичу вдалося відтворити загальну схему посольських місій, проте він не вказує дипломатичних рангів, а тому залишається неясним, коли до Порти вирушав повноважний посол, а коли - звичайний гінець. Крім того, через обмежений характер джерельної бази до переліку не увійшло кілька великих посольств, а стосовно ще кількох ключових місій було допущено суттєві неточності. Зі схожими проблемами стикаємося і в наступних спробах відтворити хронологічну послідовність посольств до Порти: переліках доданих до робіт Бертольда Шпулера, Ананіяша Зайончковського та Яна Рейхмана чи Адама Пшибося.

Практику дипломатичної взаємодії між Річчю Посполитою та Османською імперією в контексті османської миротворчої процедури було уперше описано у ґрунтовній передмові Даріуша Колодзейчика до виданого ним анотованого зібрання дипломатичних угод протягом XV-XVIII ст. між обома країнами Koіodziejczyk D. Ottoman-Polish diplomatic relations (15th-18th centuries). An annotated edition of `ahdnames and other documents / Dariusz Koіodziejczyk. - Leiden, Boston, Kцln, 2000. - 812 p. - (The Ottoman Empire and its heritage. Politics, society and economy / Ed. by Suraiya Faroqhi and Halil Inalcik; vol. 18).. Як підкреслює автор, вся процедура цієї взаємодії, по суті оберталася навколо одержання від султана одного з різновидів документів - мирного привілею (ахднаме). У роботі розглянуто структуру і підготовку документів типу ахднаме в контексті османських канцелярських практик, а також проаналізовано механізм укладання миру в Османській імперії. Певну увагу Колодзейчик звертає і на політичні передумови, обставини та перебіг посольств з Речі Посполитої, під час яких укладалися й підтверджувалися договори, які, втім, не є основним предметом його аналізу.

На важливості такої складової дипломатичного ритуалу у взаєминах між Річчю Посполитою та Османською імперією як поведінка посла та передача церемоніальних дарів, уперше наголосила Ілона Чаманська Czamaсska I. Czy wojna z Turcja byіa nieunikniona? Poselstwo Kazimierza Wysockiego do Turcji w Latach 1670-1672 / KH. - 1985. - R. 92. - S. 769-790.. Саме невдалу дипломатичну стратегію та неадекватну особисту поведінку направленого до Порти у 1670 р. посла Францишка Казимира Висоцького дослідниця інтерпретує як прямий привід до війни 1672-1676 рр., підкреслюючи, що належна організація посольства могла відігравати настільки ж важливу роль, як і розстановка сил у регіоні. Останніми роками до проблеми дипломатичного ритуалу також кількаразово звертався Даріуш Колодзейчик Koіodziejczyk D. Polish embassies in Istanbul or how to sponge on your host without losing your self-esteem / Dariusz Koіodziejczyk // The illuminated table, the prosperous house: food and shelter in Ottoman material culture [ed. S. Faroqhi, Ch. Neumann]. - Wьrzburg, 2003. - P. 51-58. Його ж. Posіowie Rzeczypospolitej w Stambule // Dawne elity - sіowo i gest [ red. J. Axer, J. Olko]. - Warszawa, 2004. - S. 217-223. Його ж. Semiotics of behavior in Early Modern diplomacy. Polish embassies in Istanbul and Bah?esaray // JEMH. - 2003. - Vol. 7. - Nr. 3-4. - P. 245-256. , який, застерігаючи від некритичної довіри дипломатичним письмовим звітам, запропонував пояснення поведінки польських послів в чужорідному культурному середовищі.

В ідеалі реконструкція прийому польських дипломатів у Стамбулі мала би спиратися на порівняння інформації посольських щоденників і звітів з даними османських протокольних реєстрів (дефтерів). Однак, до XVIIІ ст. описи церемоній тут провадили у вигляді окремих документів і зберігали безсистемно, що ускладнювало пошук палацовими церемонімейстрами відповідних прецедентів, особливо, коли церемонії були відділені одна від одної роками. Лише з останньої чверті XVII ст. намітилася тенденція об'єднувати згадані описи разом, а дипломатичні церемонії почали виділяти у окремий дефтер тільки з 30-х років XVIIІ ст. Ця обставина дозволила науковцям припустити, що через технічну складність користування протокольними реєстрами, стамбульські церемонімейстри у XV-XVII ст. переважно орієнтувалися не на зафіксовані у реєстрах прецеденти, а на правила канун-наме (зводів законів).

Тому в роботах, присвячених османському посольському церемоніалу до XVIII ст., найавторитетнішою з яких вважають працю турецької дослідниці Гюльру Нечипоглу Necipoрlu G. Architecture, ceremonial and power. The Topkapi palace in the fifteenth and the sixteenth centuries / Gьlru Necipoрlu. - Cambridge, 1991. - 258 p. , реконструкція дипломатичного прийому провадиться шляхом зіставлення текстів канун-наме (які фіксують церемонії лише в аспекті "як має бути", а не "як було") зі свідченнями європейських посольських щоденників та наступного накладання одержаних результатів на доступну нам інформацію про тогочасний церемоніальний простір. Натомість починаючи з XVIII ст. османський посольський прийом можна вивчати на основі трьох основних груп джерел: імперських канун-наме, які визначали церемоніальні правила; протокольних реєстрів, де фіксувалися відхилення від усталеного порядку, що надалі могло послужити прецедентом для змін; описів європейських дипломатів. На сьогодні чи не єдиною роботою такого плану є монографія американського дослідника турецького походження Гакана Каратеке Karateke H. An Ottoman protocol register containing ceremonies from 1736 to 1808 / Hakan Karateke. - Istanbul : Ottoman Bank Archives and Research Centre, 2007. - 225 p. . Однак, такі актуальні дослідження османського посольського церемоніалу не використовують матеріали річпосполитських посольських місій.

Таким чином, дослідницький інтерес до проблеми дипломатичних зносин між Річчю Посполитою та Османською імперією розвивався у напрямі від реконструкції цих зносин до їх інтерпретації, однак до сьогодні мета комплексного порівняльного аналізу посольських завдань із конкретними результатами дипломатичних місій та способами їх досягнення не ставилася. Крім того, науковці розглядали дипломатичну взаємодію переважно у контексті європейського і регіонального балансу сил, тоді як культурний контекст функціонування дипломатичного ритуалу, що концентровано виражав і стан поточних взаємин, і статусні позиції сторін, переважно залишався поза межами дослідницьких завдань. В свою чергу, сучасні роботи присвячені реконструкції порядку дипломатичного прийому в османській столиці оминають увагою річпосполитську посольську документацію.

У підрозділі "Джерельна база дослідження" класифіковано та охарактеризовано джерела, використані в дисертації.

Джерельну базу дослідження складають як архівні, так і опубліковані матеріали. Значну їх частину вже використовували історики, разом з тим низка документів вводиться до наукового обігу вперше. Комплекс джерел, що ліг в основу дисертації, охоплює дипломатичні інструкції, посольські щоденники та звіти-реляції, дипломатичну кореспонденцію, мирні угоди та угоди про перемир'я, а також тогочасні хроніки К. Юзефовича, М Ємьоловського, П. Пясецького, В. Коховського, К. Вуйціцького та вибірки з османських хронік, зібрані й перекладені Й. Гаммером.

Офіційні дипломатичні інструкції дають уявлення про формальні завдання та сподівані результати посольства, описують очікувану поведінку дипломата й перелічують аргументи, якими він має послуговуватись під час переговорів. Більш інформативною групою джерел є дипломатичні щоденники, де охоплено цілий спектр виконання посольської місії, починаючи з опису спорядження посла та його почту в дорогу й закінчуючи поверненням. Серед іншого, щоденники фіксують маршрут посольства, тривалість місії і хід та нюанси переговорного процесу, а також дають змогу поглянути на дипломатичний ритуал очима польських дописувачів. Часто тут натрапляємо й на інформацію розвідувального характеру, а також на повідомлення близькі за жанром до подорожніх записів. Офіційні звіти-реляції зазвичай являють собою дуже скорочені версії посольських щоденників, а крім того, зазвичай містять виклад результатів посольства, перераховуючи пункти угоди чи переказуючи рішення султана по завданнях, визначених інструкцією. Крім того, реляції служили свого роду звітом про використання коштів на утримання почту, на викуп полонених, а також про передачу посольських дарів султанові, великому везирю та іншим високим посадовцям.

Дипломатичну кореспонденцію доцільно розділити на дві категорії. Перша - це листи, якими обмінювались король і султан, а також найвищі достойники обох держав - з них можемо дізнатися про тон офіційної кореспонденції та коло найважливіших питань, що послужили приводом для висилки посольства. Друга категорія - листи, що їх посли надсилали на батьківщину під час проходження місії: у них зазвичай подається опис поточної ситуації, оповідається про проміжні результати переговорів і часто запрошуються додаткові інструкції чи повноваження.

Що ж до тогочасних хронік та щоденників сучасників, то вони носять радше доповнювальний характер, уточнюючи деталі тих чи тих дипломатичних місій.

Інтерес до публікації матеріалів посольств XVII ст. з Речі Посполитої до Порти виразно окреслився ще в XIX ст., бо єдиними джерелами, виданими протягом XVII-XVIII ст. були описи переговорів, пов'язаних з Хотинською війною: мемуари Якуба Собеського, одного з комісарів, що брав у них участь; панегірична поема секретаря великого посольства князя Криштофа Збаразького (1622-1623) Самуеля Твардовського та прозова переробка цієї поеми латинською мовою, здійснена Самуелем Кушевичем. Натомість упродовж ХІХ ст. світ побачила ціла низка посольських матеріалів про завершення воєнних конфліктів Pamiкtniki o wyprawie chocimskiej r. 1621 Jana hrabi z Ostroroga, Prokopa Zbigniewskiego, Stanisіawa Lubomirskiego i Jakуba Sobieskiego / [wyd. Ї. Pauli]. - Krakуw, 1853. - 184 s.;

Diariusz legacyi Ichmж Ppw. Woіyсskiego y Czernihowskiego kasztellanуw, y Jemж P. Jana Szomowskiego, podskarbiego koronnego, commissarzуw do traktatu pokoiu z Port№ Ottomaсsk№ wyprawionych, in Anno 1672 // Acta Historica res gestas Poloniae illustrantia. - Vol. 2: Acta Joannis Sobieski. - Vol. 1. - Pt. 2.- Krakуw, 1881. - S. 1099-1119;

Pamiкtnik o wyprawieniu siк pp. Franciszka Lubowickiego, kasztelana woіyсskiego, i jp. Szumowskiego podskarbiego nadw. kor. starostк opoczyсskiego, posіуw i kommissarzуw od J.K. Mcie i Rzptej naznaczonych, do traktowania z hanem jmњci№ i kapіan basz№ spуlno mocnymi, z wojskami tureckimi i armat№, die 6 Octobr. A. 1672 // Ojczyste Spominki w pismach do dziejуw dawnej Polski. Diaryusze, Relacye, Pamiкtniki [wyd. A. Grabowski]. - T.1. - S. 185-190;

Wyj№tek z "Diariusz(a) Legacyi Ichmж PPw. Woіyсskiego y Czerniechowskiego Kasztellanуw, y Jemж P. Jana Szomowskiego, Podskarbiego Koronnego, Commissarzуw do traktatu pokoiu z Port№ Ottomaсsk№ wyprawionych in Anno 1672" // Materiaіy do historyi oblкїenia i obrony Lwowa w r. 1672 / [wyd. Z. L. Radzimiсski]. - Krakуw, 1884. - S. 23-27. . Крім того, Леон Рогальський видав розширену прозову реляцію щойно згадуваного посольства князя Збаразького.

Разом з тим, про систематичну публікацію дипломатичної документації ще не йшлося, тож переважна більшість оприлюднених посольських інструкцій та реляцій розпорошена по різноманітних джерельних збірках. До видання повних комплексів наявних джерел дійшло у XX ст., однак поки що лише по двох великих посольствах: Яна Ґнинського (1677-1678) Їrуdіa do poselstwa Jana Gniсskiego wojewody cheіmiсskiego do Turcji w latach 1677-1678 / [wyd. F. Puіaski.] - Warszawa, 1907. - 509 s. та Войцеха Мясковського (1640) Wielka legacja Wojciecha Miaskowskiego do Turcji w 1640 r. / [wyd. A. Przyboњ.] - Warszawa, Krakуw, 1985. - 249 s.. Матеріали ж інших місій видавалися лише фрагментарно: ще один звіт великого посла князя Збаразького з міркуваннями стосовно потужності Османської імперії Uwagi ksiкcia Zbaraskiego, posіa wielkiego do Turcji z 1622 r. O paсstwie Ottomaсskim i jego siіach zbrojnych / [wyd. J. Wojtasik] // Studia i materiaіy do historii wojskowoњci. - T. 7. - Cz. 1. - 1961. - S. 321-346.; та звіт Олександра Пісочинського (1630 р.) Trzy relacje z polskich podrуїy na Wschуd Muzuіmaсski w pierwszej poіowie 17 w. / [wyd. A. Walaszek]. - Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1980. - 151 s.; уривки звітів великих посольств до Османської імперії Войцеха Мястковського (1640 р.), Гієроніма Радзейовського (1667 р.) та Яна Ґнинського (1677-1678 р.) (три останні публікації увійшли до джерельної збірки "Дипломати в давні часи: старопольські реляції XVI-XVIII століття" Dyplomaci w dawnych czasach. Relacje staropolskie z 16-18 w. / [wyd. A. Przyboњ, R. Їelewski] - Krakow, 1959. - 450 s.).

Комплекс угод про перемир'я, мирних договорів (ахднаме), ратифікаційних актів та демаркаційних протоколів XV-XVIII ст. сьогодні став доступний дослідникам завдяки фундаментальному виданню Даріуша Колодзейчика Koіodziejczyk D. Ottoman-Polish diplomatic relations (15th-18th centuries). An annotated edition of `ahdnames and other documents / Dariusz Koіodziejczyk. - Leiden, Boston, Kцln, 2000. - 812 p. - (The Ottoman Empire and its heritage. Politics, society and economy / Ed. by Suraiya Faroqhi and Halil Inalcik; vol. 18).. Частина цих документів ще раніше увійшла до нині вже класичного "Каталогу турецьких документів" Зиґмунта Абрахамовича Katalog dokumentуw tureckich do dziejуw Polski i krajуw oњciennych w latach 1455-1672 / [wyd. Z. Abrahamowicz]. - Warszawa, 1959. - Cz. 1. - 361 s., де було фрагментарно представлене й офіційне листування між правителями і найвищими достойниками обох держав.

У дослідженні також використано вибірку офіційної дипломатичної кореспонденції за 1606-1630 роки, уміщену до восьмого тому "Жерел до історії України-Руси" Івана Крип'якевича, зібрання листів великого коронного гетьмана Станіслава Жулкевського, том кореспонденції великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського.

Серед неопублікованих джерел дисертації - оригінальна дипломатична документація Речі Посполитої, присвячена взаєминам з Османською імперією, - мирні угоди, посольські інструкції, звіти-реляції та офіційна кореспонденція. Ці документи зосереджено у так званих "посольських книгах" (Libri Legationum) Коронної метрики Головного архіву давніх актів у м. Варшава (AGAD), а також у зібранні відділу турецьких справ (Dziaі Turecki) Варшавського коронного архіву (AKW). Зокрема, у хронологічні рамки дослідження потрапляють "посольські книги" № 26, 27, 28, 30, 32, 33. Однак, у них бракує записів за 1621, 1630-1632, 1637-1638, 1640-1648, 1659, 1663-1664, 1674-1676 роки. Колекція Варшавського коронного архіву тісно пов'язана з Libri Legationum, її основна частина стосується дипломатичних контактів Речі Посполитої. Але й ці матеріали не заповнюють усіх хронологічних лакун, тому нарівні з автентичною документацією було використано копії XVII-XIX ст. Такі копії, як і низку автентичних документів, нами було виявлено у відділі рукописів Національної бібліотеки Польщі (BN), відділі рукописів Бібліотеки кн. Чарторийських в Кракові (BCzart), відділі рукописів Бібліотеки Академії науки і мистецтва в Кракові (BPAU i PAN Kr.), відділі рукописів Бібліотеки Ягелонського університету (BJ), відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії наук у Курніку (BK), відділі рукописів Бібліотеки Рачиньських у Познані (BRacz). Також використано матеріали колекції Оссолінських з відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (Осс. - Ф 5: Оссолінських) та відділу рукописів Бібліотеки національного закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві (BOss).

Таким чином, представлена джерельна база є репрезентативною і дозволяє дослідити дипломатичні зносини Речі Посполитої з Османською імперією в межах заявлених хронологічних меж, визначеної мети та поставлених завдань.

У другому розділі "Дипломатичні контакти між Річчю Посполитою та Османською імперією за 1621-1678 роки" проаналізовано дипломатичні контакти між двома державами протягом вказаного періоду. Зокрема, детально розглянуто процедуру укладання миру після Хотинської війни як першого повномасштабного миротворчого прецеденту в історії взаємин між Річчю Посполитою та Османською імперією; визначено фактори, які впливали на збереження мирних взаємин упродовж 1624-1667 років; окреслено причини і наслідки польсько-турецької війни 1672-1676 років.

Переважна більшість як українських так і польських істориків завершують аналіз мирного врегулювання Хотинської війни укладенням договору у військовому таборі під Хотином. Однак, зважаючи на те, що, по-перше, його текст не був затверджений королем Речі Посполитої, а, по-друге, містив пункт про майбутнє остаточне утвердження миру вже після прибуття до Стамбула великого посла Речі Посполитої, очевидно, що цей документ був не чим іншим, як тимчасовою угодою про перемир'я. Крім того, сама процедура укладення перемир'я та коло питань, винесених на обговорення, породжують сумнів у перевазі Речі Посполитої станом на початок переговорів.

У ході реконструкції всієї миротворчої процедури після Хотинської війни, яка завершилася аж у 1624 р. доставкою в Стамбул ратифікаційного акту, було з'ясовано, що Речі Посполитій не вдалося укласти мир на скільки-небудь вигідних для себе умовах. Зокрема, поширення дії мирного договору на трансильванського князя й угорського короля означало обмеження свободи Речі Посполитої у веденні зовнішньої політики і зобов'язувало до нейтралітету в османсько-габсбурзькому конфлікті за землі корони Св. Іштвана. З іншого боку, посольська документація показує, що незважаючи на інтенсивний обмін посольствами для остаточного врегулювання конфлікту, кінцевий результат у вигляді мирного договору залежав не стільки від дипломатичних зусиль послів Речі Посполитої, скільки від нестабільної ситуації в османській столиці, яка підштовхувала послів до чимшвидшого завершення переговорів і від'їзду зі Стамбула.

Політика, спрямована на збереження миру між Річчю Посполитою та Османською імперією в період між 1624 і 1672 роками, обумовлювалася низкою чинників. За правління короля Владислава IV Вази його особисті плани створення Священної Ліги для війни проти Османів були нейтралізовані діаметрально протилежною позицією сейму, який надавав перевагу розв'язанню можливих конфліктів дипломатичним шляхом, направляючи до Стамбула посольства з належними дарами, і в такий спосіб підтверджуючи своє прагнення до миру. У підсумку, ключову роль при оформленні позиції Речі Посполитої відігравала нечіткість компетенцій у сфері зовнішньої політики, розділених між королем, сенатом і сеймом, які дотримувалися різних, часом протилежних політичних курсів.

Водночас, складне внутрішньополітичне становище Речі Посполитої за правління короля Яна Казимира Вази, а саме: козацька війна (1648-1654), війни з Московією (1655; 1663-1664), та Швецією (1655-1660) і рокош Єжи Любомирського (1665-1666) також змушувало домагатися мирних взаємин зі Стамбулом. У цей самий період Османська імперія так само переживала внутрішні потрясіння, і навіть прихід до влади сильних везірів з династії Кьопрюлю (1656 р.) дозволив розв'язати такі приорітетні для держави проблеми, як війна з Габсбургами за Трансильванію (1663-1664) та Венецією за Крит (1645-1669) не раніше кінця 1660-х років. За таких умов роль посольств з Варшави до Стамбула зводилася не до досягнення конкретних політичних домовленостей, а до збереження існуючих правил взаємодії. Формальним приводом для направлення цих посольств, коли обидва монархи - король і султан - залишалися незмінними, часто виступала потреба висловити занепокоєння з приводу дій іншої сторони, що могли призвести до розірвання миру (в основному - татарські наїзди).

Незважаючи на повторюваність обіцянок Османської імперії контролювати Крим, а Речі Посполитої - Запоріжжя, тема поведінки прикордонного населення обох держав, несумісної із укладеними мирними договорами, залишалася пріоритетною у їхній офіційній комунікації до 1654 року. Виокремлення Війська Запорізького у самостійну політичну одиницю і початок та неодноразове поновлення переговорів про його перехід під османську протекцію надали цій темі принципово нового звучання. Незалежна політика українських гетьманів та їхні спроби домогтися визнання Запоріжжя як суб'єкта міжнародних відносин загрожувало територіальній цілісності Речі Посполитої. Втім, усі протести польських дипломатів як щодо неправомірності ведення козацькими гетьманами самостійної політики, так і щодо дій васальних Порті князівств, залишалися безрезультатними. До кінця 1660-х років Порта займала виразну вичікувальну позицію і надавала підтримку тій стороні, на чиїй в той або інший момент знаходилась перевага, а дипломатичні зусилля послів Речі Посполитої в Стамбулі в цілому можна охарактеризувати як неефективні.

До причин війни між Річчю Посполитою та Османською імперією у 1672-1676 слід зараховувати як загальний розклад сил у регіоні, коли традиційні суперники Османів у Європі - Габсбурги та Венеція - не могли надати допомоги річпосполитському королю, так і невдалу дипломатію самої Речі Посполитої напередодні війни. Дипломатичну поразку значною мірою зумовила недостатня увага до організації посольств у Стамбул, які не лише не спромоглися попередити, але й суттєво прискорили конфлікт. Перехід гетьмана Петра Дорошенка під протекторат султана у 1669 році збігся із врегулюванням інших воєнних конфліктів Османської імперії та легітимізував майбутню війну проти Речі Посполитої як такої, що порушує кордон Війська Запорозького, а, отже - її власний.

Неадекватна оцінка розкладу сил королем і сеймом, які аж до 1672 року не спромоглися ані виробити достатньо вигідної дипломатичної пропозиції Порті, ані підготувати достатнє військо і сконцентрувати необхідні для відсічі ресурси, призвело наприкінці 1670-х років до значних територіальних втрат. Єдиним же результатом посольств, спрямованих до Стамбула для остаточного відновлення миру після війни 1672-1676 років стало лише закріплення цих втрат султанським ахднаме 1678 року.

У третьому розділі "Завдання і результати посольських місій" співвіднесено посольські ранги, завдання і повноваження з результатами посольств.

Повноваження польських послів до Османської імперії визначалися пунктами офіційної інструкції, яких належало дотримуватися у повному обсязі. Оскільки до 1672 р. офіційні інструкції de facto затверджував одноосібно король, то слід вважати, що саме йому належала пріоритетна роль у керуванні дипломатичними зносинами з Османською імперією.

Розширення посольських повноважень спостерігаємо з 1677 р., коли інструкція передбачала кілька варіантів ведення переговорів на розсуд самого дипломата і залежно від ситуації. Незважаючи на різноплановість доручень, сформульованих в інструкціях, основною метою посольств було збереження миру, що мало знайти відображення в одержанні чи підтвердженні мирного договору - султанського ахднаме, який би якомога точніше повторив текст попереднього документа. Таким дипломатичні інструкції не показують прагнення Речі Посполитої змінити існуючі норми, що регулювали їхні взаємини.

Згідно з дипломатичними інструкціями, до важливих функцій посла належала також гідна репрезентація монарха, а отже - пильність у дотриманні усталених церемоній спілкування під час офіційних прийомів у султанському палаці та резиденціях османських високих достойників. Утім, після Хотинської війни королівські інструкції відображають бажання Речі Посполитої змінити одну з церемоніальних процедур, а саме: скасувати вручення султану церемоніальних дарів під час першої офіційної аудієнції, аби в такий спосіб зафіксувати на церемоніальному рівні, що польський король данини Османській імперії не сплачує.

Звертаючись до текстів договорів, в центрі яких з 1619 р. стояв контроль над діями прикордонних груп населення - запорозьких козаків і татар, бачимо, що у короткостроковій перспективі після Хотинської війни великому послові князю Збаразькому і його наступникам (послам Криштофу Серебковичу та Криштофу Кілчевському) вдалося втримати формальні взаємини з Портою на рівні status quo. Пункти про данину, королівського агента у Стамбулі та розмежування кордонів, включені до тексту попередньої угоди про перемир'я, не були введені до текстів обох султанських ахднаме. Однак з точки зору довгострокової перспективи ахднаме 1623 р., яке закріпило започатковане в угоді 1619 р. поширення дії мирного договору на Трансильванське князівство, укорінило прецедент і визначило формат наступних документів аж до 1678 р. Загалом протягом досліджуваного періоду зміст ахднаме залишався досить стабільним, зазвичай не містячи пунктів угод про перемир'я. Так, документи, підписані в результаті мирних комісій 1621 і 1634 рр., не знайшли відображення у відповідних ахднаме, а умови, вироблені комісією 1630 р., взагалі не були затверджені султаном. Оскільки ж королівська ратифікація підтверджувала не умови мирної угоди, досягненої обопільно представниками Османської імперії та Речі Посполитої, а лише текст султанського ахднаме, то пункти угод про перемир'я в ній так само не фігурували. Дослівне включення пунктів угод про перемир'я до текстів ахднаме (а, відповідно, і ратифікацій) почалося лише від часу Бучацького миру 1672 р., який закріплював територіальні поступки на користь Османської імперії.

У четвертому розділі "Мир і миротворення: репрезентація, комунікація та дипломатичний ритуал" порівнюється процедура прийому послів християнських правителів у Османській імперії із прийомом іноземних дипломатів у Західній Європі; показано, як уявлення про османські "посольські звичаї" в Речі Посполитій відображалися у польській дипломатичній документації; проаналізовано ритуал примирення у військовому таборі.

Церемоніал посольського прийому в Османському палаці, суттєво різнився від практикованого в Європі, у тому числі в Речі Посполитій, передусім змістами вкладеної у нього символіки. Втім, як і в Європі, він включав урочистий в'їзд до столиці, прийом першими достойниками держави та аудієнцію суверена, а ритуал аудієнцій у палаці султана являв собою стрижень церемоніальної комунікації. Символічними повідомленнями османського палацового ритуалу були імперська міць, абсолютна влада, і вища справедливість, втілена у вічному, незмінному порядку. Візуально ці символи носили просторовий характер, втілюючись в архітектурній специфіці та фізичному розміщенні учасників церемоній, чий статус так само визначався просторовими параметрами, себто символічна складова транслювалася переважно за допомогою невербальних засобів. На противагу, в Європі не менш велику роль відігравало вербальне спілкування, бо ключовим моментом першої офіційної аудієнції було виголошення церемоніальної промови - посольської орації, належному складанню та виконанню якої надавалося велике значення.

У випадку офіційних контактів між Річчю Посполитою та Османською імперією бачимо, що дипломати, як правило, в цілому адекватно "розуміли повідомлення", що виражали ставлення до них та їхнього короля. Способи конструювання таких "повідомлень" в основному збігалися з аналогічними практиками у самій Речі Посполитій, як-от: швидкість призначення аудієнцій, близькість розташування тимчасової резиденції до палацу, сума призначеного утримання. Однак коли справа доходила до символів, спрямованих на візуалізацію влади, (а саме такими були основні церемонії в палаці Топкапи), то королівські дипломати розуміли їх набагато слабше. Причин такого стану речей було декілька. По-перше, час, відведений на осмислення символів влади, вічного порядку і справедливості був надто обмеженим - максимум дві султанські аудієнції. По-друге, символи належали до незнайомої системи церемоніалу, яка не послуговувалась звичними для Європи засобами - текстом, зображенням і жестом. Крім того, сучасні дослідження показують, що уявлення в Речі Посполитій XVII ст. про Османську імперію загалом, вже не кажучи про специфіку османського палацового церемоніалу, носили досить примітивний характер, себто посли не знали досконально, ні що саме вони побачать під час аудієнції, ні що саме це означає. Таким чином, символічна комунікація між представниками Речі Посполитої та Османської імперії під час контакту практично не відбувалась. У тих же випадках, коли річпосполитські посли усвідомлювали функцію окремих аспектів палацової церемонії (наприклад складання дарунків чи церемоніальний уклін), це не перетворювалось на "спільну мову", покликану оминати непорозуміння. Опис саме тих ритуалів, що містили османське символічне повідомлення про нижчий, підлеглий статус короля Речі Посполитої, автори посольських звітів інтерпретували як нібито захист ними посольської честі шляхом дотримання "давніх звичаїв".