Дипломатичні зносини Речі Посполитої з Османською імперією: посольства та дипломатичний церемоніал (1622-1678 рр.)

Дослідники аргументовано доводять стабільність османського палацового церемоніалу протягом XVI-XVII ст., а тимчасом польські джерела демонструють його нібито значні відхилення від сучасних реконструкцій. Це дозволяє припускати, що частина описаних польськими дипломатами ритуалів, або способів участі в них була вигадана самими авторами. До таких, зокрема, слід зараховувати: відмову передавати дипломатичні дари від імені короля, відмову від уклінного вітання та полемічні діалоги між султаном і послом. Повторюваність цих сюжетів, на нашу думку, є не ознакою достовірності описів, а свідченням про своєрідну традицію зображення посольської місії в Стамбулі. Її фундамент, вірогідно, був закладений панегіричною поемою Самуеля Твардовського "Przewaїna legacyja Krzystofa Zbaraskiego od Zygmunta III do soіtana Mustafy", що користувалася великою популярністю, і протягом століття залишалась єдиним опублікованим твором про посольство до Стамбула, автором якого був очевидець подій. Окремі ж аспекти зображення прийомів у великого везіра та султана диктувала усна культура сеймових дебатів - з притаманним їй акцентом на вербальній комунікації, полеміці, риториці та способах аргументації.

Церемоніальна модель укладання перемир'я в цілому збігалася зі схемою прийому в Стамбулі. Важливо, що переговори відбувалися саме в османському таборі, а це, зокрема, передбачало, що комісари просять миру від імені короля вже самою відповіддю на етикетне запитання: "З чим приїхав посол?" Не менш важливо, що, перебуваючи у ворожому таборі, комісари одержували провіант та відвідували аудієнції у везіра, який не складав візитів у відповідь. Коли ж сторонам вдавалося досягнути спільної позиції, комісари брали участь у церемоніальному бенкеті, були одягнені у традиційний османський одяг і передавали церемоніальні подарунки султану. До палацового церемоніалу у Стамбулі наближено не лише модель такого посольського прийому, а й жанр його опису польськими дипломатами - включно з уникненням зображення способу церемоніального вітання та представленням "султана, який сперечається".

У висновках підведено підсумки дослідження, які виносяться на захист:

1. В ході аналізу перебігу дипломатичних взаємин Речі Посполитої з Османською імперією було встановлено, що за цей час, не рахуючи допоміжних місій гінців, з Варшави до Стамбула, було направлено 24 посольства (у тому числі 6 великих послів, 9 малих, 8 у ранзі королівських посланників та 1 посольство від сенату), а також відбулося 5 мирних комісій. Аналіз миротворчої процедури після Хотинської війни показав, що панівну в історіографії тезу про перевагу Речі Посполитої станом на початок мирних переговорів та перемогу в цій війні можна поставити під сумнів. Результати аналізу повномасштабної процедури врегулювання конфлікту показують, що умови новоукладеного миру були для Речі Посполитої невигідними, встановлюючи обмеження свободи у веденні зовнішньої політики. Збереження миру між двома державами в період між Хотинською війною та напередодні війни 1672-1676 років залежало як від їхнього внутрішнього становища так і від наявності інших приорітетних напрямків зовнішньої політики. Разом з тим, великий вплив на формування подальших взаємин мало виокремлення Війська Запорізького як самостійного політичного утвору. Прийняття гетьманом П. Дорошенком протекції Порти хронологічно співпав із завершенням нею інших воєнних конфліктів, що уможливило виступ проти Речі Посполитої, як такої, що порушує її новий кордон. Дипломатичні зусилля послів Речі Посполитої в Стамбулі протягом цілого досліджуваного періоду не були ефективними, оскільки немає прикладів того, щоб розв'язання певної поточної проблеми завдячувало обранню вдалої дипломатичної стратегії. Зважаючи на політичну нестабільність в османській столиці, таку ефективність, на нашу думку, могла би підвищити можливість швидко здобувати прихильність нових високих посадовців шляхом заснування постійної резиденційної місії із належним фінансуванням. Отже, відмова від пункту Хотинської угоди про перемир'я щодо запровадження постійного резидента Речі Посполитої в Стамбулі в остаточному договорі 1623 р. у довгостроковій перспективі в цілому мала негативні наслідки.

2. Дослідження співвідношення посольських рангів з функціями і повноваженнями річпосполитських дипломатів у Стамбулі показало, що високий

ранг посольства підтверджували не додаткові повноваження, а наявність дипломатичних дарів. Повноваження дипломатів як основної (великий посол, малий посол, королівський посланник) так і допоміжної (гінці) категорії визначалися королівською інструкцією, яка фіксувала волю монарха без корекції на можливу зміну обставин і без права на самостійні рішення. Уперше право на прийняття самостійних рішень під час переговорів щодо майбутніх кордонів між Річчю Посполитою та Османською імперією було надане великому послові Яну Ґнинському у 1677 році. Основною функцією великих послів було одержання мирного договору на засадах nihil novi ("нічого нового"), та збереження у взаєминах принципу status quo, що передбачало пильність у дотриманні "давніх звичаїв" посольського прийому. Після того, як під час Хотинських переговорів було підняте питання про сплату данини Порті, у посольських інструкціях постав і закріпився пункт, який забороняв складати дипломатичні дари султанові, засвідчуючи намагання закріпити на церемоніальному рівні статус Речі Посполитої, котра нічого не дає в обмін на мир і не є васалом Османської імперії.

3. Аналіз змін, яких зазнавав зміст попередніх домовленостей при їх остаточній писемній фіксації, показав, що протягом досліджуваного періоду тексти договорів залишалися відносно стабільними, переважно базуючись на тексті угоди 1623 р. і до 1672 р. не включаючи пунктів тимчасових угод про перемир'я. Лише з 1672 р. почалося дослівне включення текстів попередніх угод до тексту основного договору. Якщо співвіднести настанови королівських інструкцій про бажане одержання мирного договору на засадах nihil novi із тим, що кожен новий договір базувався на попередніх текстах, а не на результатах поточних переговорів, то можна зробити висновок, що до запровадження територіальних змін Бучацькою угодою 1672 р. одержання ахднаме в основному носило церемоніальний характер і було передусім важливим в якості підтвердження мирних стосунків. Разом з тим, невключення пунктів угод про перемир'я при формуванні остаточного договору може свідчити про те, що для сторін був передусім важливий факт досягнення згоди з проблемних питань, а не створення прецеденту для подальшої зміни принципів міждержавної взаємодії.

4. Основні дипломатичні контакти між Річчю Посполитою та Османською імперією відбувалися на османській території: у воєнний час - в османському військовому таборі, у мирний - в османській столиці, що формально робило Порту господарем ситуації. Оскільки османські посольські церемонії за формою були подібні до європейських, але релігійна складова зумовлювала суттєву різницю змістів, інтерпретація цих церемоній польськими дипломатами відрізнялася від задуму османців. Зіставляючи складові османського дипломатичного ритуалу зі способами його описування у кореспонденції, щоденниках та звітах польських послів бачимо, що під час формальних контактів польських дипломатів із османською владною верхівкою дипломатичний ритуал не виконував ролі "спільної мови", як це бувало між носіями однієї культурної традиції. У тому вигляді, в якому ритуал описано у польських джерелах, він відображає лише стан актуальних взаємин між сторонами, але не їхній статус одна відносно одної. Зокрема, у польських щоденниках і звітах ми не знаходимо слідів символіки імперської влади, зосередженої в церемоніалі палацу Топкапи, а окремі церемонії постають у цих текстах у значно деформованому вигляді.

5. Причиною суперечливих описів церемоніалу під час офіційних прийомів польських послів у Стамбулі, вірогідно, була недостатня обізнаність з османським палацовим порядком, чиї символи належали до цілком незнайомої системи, яка не послуговувалась звичними для Європи засобами - текстом, зображенням і жестом. З іншого боку, посли, слід думати, не хотіли фіксувати факт свого приниження, а отже приниження свого короля, на письмі, тим самим підтверджуючи наявність прецеденту. Можна також припустити, що частина описаних у польських джерелах ритуалів, або способів участі в них була вигадана самими авторами. Повторюваність цих сюжетів у посольській документації свідчить про побутування своєрідної традиції описування посольської місії в Стамбулі, яка ґрунтується, на нашу думку, на тексті популярної поеми Самуеля Твардовського про посольство князя Криштофа Збаразького 1622 р. Таким чином зображення дипломатичного ритуалу в посольських описах річпосполитських дипломатів видається логічним використовувати не для реконструкції османського порядку посольського прийому,

а радше для дослідження стереотипів офіційного спілкування між Варшавою і Стамбулом, які складалися у шляхетських колах Речі Посполитої після виголошення посольських реляцій перед сенатом і сеймом. Відповідні описи посольської поведінки, регулярно повторювані протягом півстоліття, породжували бачення Османської імперії як рівного за силою, а то і слабшого супротивника.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Григор'єва Т. Особливості дипломатичного ритуалу великих посольств з Речі Посполитої до Османської імперії у XVII столітті / Тетяна Григор'єва // Україна в Центрально-Східній Європі. - 2003. - Випуск 2. - С. 163-179.

2. Григор'єва Т. Якості та функції дипломата у ранньомодерний період: в уявленнях теоретиків та у практичних інструкціях послам з Речі Посполитої до Османської Імперії в XVII столітті / Тетяна Григор'єва // Соціум. - 2004. - Випуск 4. - С. 27-39.

3. Григор'єва Т. Переговорний процес між Річчю Посполитою та Османською імперією в XVII столітті: дипломатична практика й риторика / Тетяна Григор'єва // Вісник Львівського університету. - Серія історична. - 2005. - Випуск 39-40. - С. 255-277.

4. Григор'єва Т. Велике посольство Миколая Бегановського у Стамбулі: чи існував договір між Річчю Посполитою та Османською імперією у 1654 році - "за" і "проти" / Тетяна Григор'єва // Вісник Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. - Праці Історично-філософської секції. - 2008. - Т. ССLVI. - C. 101-113.

5. Grygorieva T. Symbols and Perceptions of Diplomatic Ceremony: Ambassadors of the Polish-Lithuanian Commonwealth in Istanbul / Tetyana Grygorieva // Kommunikation durch symbolische Akte. Religiцse Heterogenitдt und politische Herrschaft in Polen-Litauen / [Hg. v. Yvonne Kleinmann]. - Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 2009. - P. 109-125.

Размещено на Allbest.ru