Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Інститут народознавства

УДК 94(477.75)(=1.4/9)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Етносоціокультурна еволюція кримськотатарського народу в ХХ ст.

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України, 07.00.02 - Всесвітня історія

Хаялі Рустем Ізеттович

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор історичних наук, професор Урсу Дмитро Павлович, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, професор кафедри нової та новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Войтович Леонтій Вікторович, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії середніх віків

доктор історичних наук, професор Майборода Олександр Микитович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. Ф. Кураса НАН України, заступник директора

доктор історичних наук, професор Непомнящий Андрій Анатолійович, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, професор кафедри історії України і допоміжних історичних дисциплін.

Захист відбудеться «16» березня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано «13 » лютого 2010 року.

Вчений секретар спеціалізований вченої ради кандидат історичних наукСереда О.В.

Загальна характеристика роботи

етнодемографічний кримський татар загальномусульманський

Актуальність дослідження. Об'єктивні наукові результати дослідження етносоціокультурного розвитку кримськотатарського народу в ХХ ст. служать важливою базою вироблення державної етнополітики в розв'язанні соціально-економічних, політико-правових, культурно-освітніх проблем, в оптимізації відносин між державою та етнічними групами, у створенні гармонійних міжнаціональних відносин.

Сучасні тенденції в науковому світі та, зокрема, історичній науці висувають на порядок денний масштабний комплексний підхід вивчення етносоціокультурної еволюції кримськотатарського народу з урахуванням соціодемографічних, освітньо-культурних, суспільно-політичних параметрів у просторово-часовій ретроспективі. Такий підхід допомагає виявити та ідентифікувати у строгих наукових рамках основні закономірності, специфіку та особливості історії кримськотатарського народу в ХХ ст. Комплексний підхід до аналізу проблеми дасть змогу створити цілісну концепцію історії кримських татар і виробити наукову модель соціокультурного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної теми кафедри нової та новітньої історії Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова «Нова та новітня історія зарубіжних країн: суспільні та особистісний виміри» (державний реєстраційний номер 0106U006200).

Мета дисертаційного дослідження. На підставі глибокого і всебічного вивчення архівних документів, опублікованих джерел, критично й об'єктивно осмисленої наукової літератури, в якій висвітлюються окремі аспекти проблематики, комплексно проаналізувати і відновити складний та багатогранний процес етносоціокультурної еволюції кримськотатарського народу в ХХ ст. на макрорівні та мікрорівні, визначити специфіку, закономірності й особливості.

Виходячи з наукової мети, у дисертації поставлено такі основні завдання:

– проаналізувати вплив модернізації економіки на етнодемографічні характеристики і соціальні зміни серед кримських татар у складі Російської держави, Кримської АРСР, чисельний склад і соціальні зміни у другій половині ХХ ст., основні етапи відновлення етнічної цілісності в сучасній Україні;

– дослідити основні етапи і роль кримськотатарської етнічної еліти в модернізації системи освіти на початку ХХ ст., якісні параметри радянської національної системи освіти у Кримській АРСР, кризове становище в умовах депортації, відродження системи освіти рідною мовою на сучасному етапі;

– вивчити і висвітлити модерністські процеси в національній культурі на початку ХХ ст., державну політику та соціокультурний розвиток кримських татар у Кримській АРСР і в другій половині ХХ ст., відродження культури на сучасному етапі;

– узагальнити основні етапи генезису й ідеології національного руху, участь на початку ХХ ст. у політичних процесах у Криму і загальномусульманському русі народів Росії, кризу національного руху та його ліквідацію у Кримській АРСР, відродження, основну мету національного руху в другій половині ХХ ст., його трансформацію на сучасному етапі;

– визначити роль, вплив освіти, культури і національного руху в різні історичні періоди на соціокультурні процеси і збереження етнічної ідентичності.

Об'єктом дослідження є етносоціокультурний процес еволюції кримськотатарського народу в ХХ ст.

Предметом дослідження є демографічні та соціальні зміни, формування нових соціальних груп населення, модернізація й еволюція системи освіти і національної культури, генезис і розвиток національного руху.

Методологічна основа дослідження. Центральним методологічним завданням дисертації є аналіз і синтез загальних закономірностей, які відображають істотні зв'язки і відносини об'єкта і предмета дослідження. В основі дослідження лежить цивілізаційний підхід наукового аналізу соціокультурної еволюції кримських татар в історичному просторі й часі.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють ХХ ст. У ХХ ст. відбулося формування сучасної етнічної, соціальної та культурної ідентичності кримськотатарського народу.

Територіальні межі дослідження в історичній ретроспективі охоплюють історію кримських татар у складі Російської імперії, Кримської АРСР, а у другій половині ХХ ст. у республіках Середньої Азії - Узбекистані, Таджикистані, Казахстані, Киргизії, а також Краснодарському краї РРФСР, Херсонській, Запорізькій і Кримській областях УРСР. На сучасному етапі - в Україні, Узбекистані, Росії тощо. Територіальні межі дисертаційного дослідження включають основні ареали розселення кримських татар у ХХ ст.

Наукова новизна. Уперше на підставі комплексного аналізу представлена етносоціокультурна еволюція кримськотатарського народу в ХХ ст. У роботі на підставі залучення нових архівних документів, матеріалів переписів досліджуються економічні й політичні чинники, що визначили демографічний і соціальний розвиток, стагнацію і регрес кримських татар у різні історичні періоди. Вперше встановлено і реконструйовано науково обґрунтовану динаміку етнодемографічного розвитку кримських татар у ХХ ст., в цілому, і в окремі періоди, зокрема.

У дисертації вперше показано роль етнічної еліти у створенні цілісної системи освіти, здатної реагувати на інновації, участь інтелігенції в реформуванні кримськотатарської мови і літератури в період Кримської АРСР. Уперше показано, як впливає відсутність системи освіти на асиміляційні процеси в соціокультурному середовищі кримських татар у другій половині ХХ ст. Використання матеріалів періодичної преси дало змогу виявити основні тенденції розвитку національної культури, її роль у збереженні етнічної ідентичності. У наукових рамках обґрунтовується роль інтелігенції в модернізації народного театру на початку ХХ ст. й аналізується розвиток культури в період Кримської АРСР, а також у другій половині ХХ ст.

Вперше показано генезис національного руху від громадських організацій до створення Татарської партії та партії Міллі фірка, участь національного руху в політичних процесах у Кримській АРСР і демократичний характер у боротьбі за повернення на батьківщину в другій половині ХХ ст. Висвітлюється співпраця Української держави і національного руху у вирішенні політико-правових і освітньо-культурних питань на сучасному етапі.

У процесі висвітлення етносоціокультурної еволюції кримськотатарського народу в ХХ ст. окремі аспекти проблематики набули нового концептуального трактування. Це стосується етнодемографічного розвитку кримських татар.

Положення, які виносяться на захист.

1. Домінантою соціокультурних процесів початку ХХ ст. виступав джадидизм. Прагнення етнічної еліти були спрямовані на модернізацію і оновлення кримськотатарського соціуму.

2. Етносоціокультурні процеси в Кримській АРСР (1921 - 1944 рр.) в період становлення і розвитку тоталітарної держави, командно-адміністративної системи мали регресивний характер.

3. Період у 1944 - 1967 рр. був найгіршим в історії кримських татар ХХ ст. і характеризується етносоціокультурною катастрофою унаслідок депортації з етнічної території.

4. Соціокультурні процеси в 1968 - 1991 рр., незважаючи на посилення асиміляційних процесів, мали доцентровий характер.

5. Етносоціокультурний розвиток кримськотатарського народу в сучасній Україні відбувається у сприятливих умовах.

6. Етносоціокультурна еволюція кримськотатарського народу в ХХ ст. мала періоди розвитку, стагнації та занепаду з перманентною трансформацією і переходом у нову якісну стадію подальшого розвитку.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Новий історичний матеріал, уведений в науковий обіг, а також висновки дисертації допомагають розв'язати низку вузлових наукових проблем історії кримських татар ХХ ст. Результати дисертації можуть бути використані під час написання спецкурсів з історії Криму, кримських татар, під час створення узагальнювальних праць з історії України, а також у сучасному соціальному і політичному менеджменті. Матеріали дослідження можна використовувати під час вивчення окремих аспектів історії кримських татар ХХ ст. На сучасному етапі результати дослідження можуть бути використані у прогнозуванні соціокультурних процесів, у виробленні державної політики.

Особистий внесок здобувача. На основі комплексного підходу на теоретичному і практичному рівні проаналізовано й реконструйовано соціокультурну еволюцію кримськотатарського народу в ХХ ст., яка до недавнього часу не набула наукового осмислення в історичній науці. Всі опубліковані автором у спеціалізованих виданнях наукові праці, в яких знайшов відображення зміст дисертації, виконані особисто і самостійно.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук «Кримськотатарський народ в умовах депортації 1944 - 1967 рр.» була захищена 6 жовтня 2000 року у спеціалізованій вченій раді К 17.051.01 в Запорізькому державному університеті МОН України. В докторській дисертації період історії кримських татар з 1944 р. по 1967 р. являє собою науково-логічний зв'язок, змістовно і концептуально переосмислений, і становить 5,75%. В докторській дисертації не виносяться на захист положення кандидатської дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження пройшли апробацію на міжнародних наукових конференціях, присвячених І. Гаспринському (Сімферополь, 2001; Москва, 2001), міжнародних наукових читаннях, присвячених 120-річчю кримськотатарської газети «Терджиман» (Сімферополь, 2002), наукових читаннях, присвячених актуальним питанням історії кримських татар (Сімферополь-Бахчисарай, 2002), VI, VII, VIII Сходознавчих читаннях, присвячених А. Кримському, в Інституті сходознавства НАН України (Київ, 2002-2004), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 60-річчю М. Джемільова (Сімферополь, 2003), IX науково-теоретичній конференції Кримського інженерно-педагогічного університету (Сімферополь, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство» (Київ, 2004), міжвузівській науково-практичній конференції (Сімферополь, 2007) і Всеукраїнській науково-практичній конференції Економіко-правового факультету в м. Сімферополі Одеської національної юридичної академії(Сімферополь, 2008).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в 22 статтях у фахових виданнях, а також в 15 інших наукових статтях. Дисертант підготував і опублікував монографію «Очерки истории общественно-политической и культурной жизни крымских татар в ХХ ст.», виступив упорядником зібрання документів «Крымскотатарский народ: без права на родину (первая половина 1940-х - начало 1990-х гг.)».

Структура дисертації. Мета і завдання визначили структуру дисертації. Вона складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку джерел і літератури (919 позицій), додатків (19 діаграм). Дисертацією є рукопис загальним обсягом 512 сторінок (основний текст 399 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, формулюються об'єкт та предмет, хронологічні рамки дослідження, територіальні межі, мета та основні завдання роботи, визначаються наукова новизна та практична значущість.

Розділ I. «Історіографія проблеми і джерельна база. Методологія дослідження» - складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» розглянуто історіографічний процес та основні тенденції дослідження історії кримськотатарського народу в ХХ ст. на підставі аналізу наукової літератури, концептуальних ідей, а також вивчення методологічної та ідейно-політичної спрямованості історіографічних шкіл і традицій.

Перший етап вивчення історії кримських татар охоплює початок ХХ ст. Слід виділити «Полное географическое описание нашей Отчизны» під загальним керівництвом П. П. Семенова-Тяншанського, дослідження А. Кримського, Ф. Андрієвського, Р. Вамбері, А. Самойловича, П. Фальова, в яких автори прагнули об'єктивно відобразити складні соціокультурні тенденції.

Другий етап вивчення історії кримських татар, що базується на марксистсько-ленінській методології, охоплює 1920-1930-і рр. У цей час формується радянська історіографія Криму. У публікаціях Я. Танагоза, А. Федорової, М. Екстеровича, У. Баліча, Б. Вологдіна, М. Болтіна, У. Боданинського увага приділялася радянському будівництву. З довоєнного періоду треба згадати роботи А. Асанова, Н. Дена, П. Лук'янова, М. Нікольського, А. Самедінова, З. Поляковської, Д. Шнайдера, М. Щербакова і З. Рагацькіна, Б. Чагара, що мали на меті показати перевагу нового ладу й успіхи у соціальній сфері, в освіті та на культурному фронті у Кримській АРСР. Проблемі історії та ролі ісламу в Російській державі й у Криму присвячені роботи атеїстичного характеру М. Смирнова і Л. Климовича.

Класовий підхід в аналізі історичних подій було спрямовано на обґрунтування тези реакційності Російської держави і національного руху кримських татар. Серед досліджень необхідно виділити роботи А. Бочагова, Т. Боятжиєва, М. Ф. Бунегіна, В. Єлагіна. Актуальними залишаються дослідження А. З. Айвазова, У. Баліча, А. Озенбашли і Б. Чобан-заде, де аналізуються тенденції культурно-національного руху кримських татар на початку ХХ ст.

У міжвоєнний час за кордоном національний рух тюркських народів було досліджено у працях Дж. Сейдамета і Р. фон Менде. Дослідження визначили і заклали основні напрями проблематики.

Третій етап вивчення історії кримських татар охоплює післявоєнний період до розпаду СРСР (1944-1991 рр.). Для цього періоду характерні методологічна обмеженість, вплив партійної цензури. Автор підкреслив, що у другій половині ХХ ст. радянська історіографія Криму і кримських татар розвивалася на принципах, сформованих Б. Рибаковим. У цей час демографічні зміни у Криму на межі ХIХ - початку ХХ ст. були частково відображені у монографії Я. Водарського, публікаціях С. Секиринського. Питанням національно-державного будівництва і партійної політики у Криму присвячені праці «История национально-государственного строительства в СССР в переходный период от капитализма к социализму (1917 - 1936 гг.)», «История национально-государственного строительства в СССР, 1917 - 1978», а також монографія Ф. Сильницького «Национальная политика КПСС (1917 - 1922 гг.)».

Обмеженість методології, класова інтерпретація історичних подій, низький рівень наукової коректності зумовили якісний бік досліджень. Для радянської історіографії другої половини ХХ ст. характерне системне замовчування історії кримських татар.

Як альтернатива радянській історіографії у дослідженні історії Криму і кримських татар виступала зарубіжна. Історії національної боротьби присвячена монографія Е. Киримала. Слід виділити дисертацію Е. Лазеріні, яка присвячена просвітницькій діяльності І. Гаспринського, і статтю Т. Кутнера, де досліджується видавнича діяльність І. Гаспринського у Каїрі в 1908 р. Колабораціонізм кримських татар у роки Другої світової війни, у традиціях консервативної німецької історіографії, розглядається І. Хофманом. Об'єктивними дослідженнями з історії кримських татар у період Кримської АРСР і в роки війни є монографії І. Акчурі і А. Некрича.

У 1978 р. вийшла друком робота А. Фішера, яка має характер етнополітологічного аналізу історії кримських татар. У колективному дослідженні «Tatars of the Crimea» за редакцією Е. Елвортса увагу звернено на історію становлення і розвитку національного руху в кінці ХIХ - ХХ ст. За кордоном публікувалися правозахисники П. Григоренко, Л. Алексєєва, А. Сейтмуратова. На сучасному етапі у США Б. Вільямсом і Г. Юхлінг захищено докторські дисертації про новітню історію кримських татар. У турецькій історіографії розглядалися питання етнічної та політичної історії кримських татар. Це дослідження Дж. Сейдамета, М. Улькусала, Х. Киримли, У. Селя, Н. Хаблемітоглу і Ш. Хаблемітоглу, К. Озджана. Вони написані на підставі рідкісних і цінних джерел.

У зарубіжній історіографії сформувалася наукова спадкоємність і традиція, коло наукових досліджень є досить широким. У той же час не піддавалися системному аналізові питання демографічних змін, освіти і культури, репресивно-каральна політика у міжвоєнний період.

Четвертий етап вивчення історії кримських татар починається 1991 р. Творча наукова свобода визначила коло і якість досліджень. На сучасному етапі істориками більше уваги приділяється раніше замовчуваним питанням, недослідженим аспектам. Соціальні й етнічні процеси на півдні України у кінці ХIХ - ХХ ст. відображені в колективному дослідженні «Демографическая история России», дослідженнях В. М. Кабузана, Ф. Г. Турченка.

Дослідження В. Пащені, В. Брошевана, О. Форманчука, В. Хованцева, А. Чабанової присвячені радянському державному будівництву в автономії.

Історії Великої Вітчизняної війни присвячені роботи М. А. Акулова, колективне дослідження «Крым в Великой Отечественной войне». У працях Р. Музафарова, Г. Михальової уперше висвітлюється героїчний подвиг кримськотатарського народу в роки Великої Вітчизняної війни.

Створюються узагальнювальні праці з історії кримських татар і Криму в ХХ ст. Серед них дослідження Ю. І. Зінченка, В. Сергійчука. В етнополітичному контексті проблематика висвітлена у колективних дослідженнях «Тюркские народы Крыма: Караимы. Крымские татары. Крымчаки» і «Крим в етнополітичному вимірі».

Масове повернення кримських татар на батьківщину в 1980-1990-і рр. висунуло на порядок денний наукове осмислення цього феномена. Питання соціально-економічної та політико-правової адаптації, етнокультурного відродження кримськотатарського народу знайшли відображення у працях «Крымские татары: проблемы репатриации», «Проблемы занятости крымскотатарского населения Крыма», «Крымскотатарская молодежь: проблемы и надежды», а також у роботах Е. Паїна, І. Прибиткової та інших.

Уперше появляється можливість вивчення багатогранної просвітницької діяльності І. Гаспринського. Це дослідження С. Червонної, М. Кочубея, В. Ганкевича. Становище кримськотатарської національної культури, освіти та науки у Кримській АРСР докладно розглянуто у монографії та публікаціях Д. П. Урсу, де вперше об'єктивно висвітлюється наукова і суспільно-політична діяльність ученого Б. Чобан-заде. Розвиток світської та релігійної освіти відображено у книзі Б. В. Змерзлого. Питання розвитку дореволюційної преси розкрито частково О. Хоменком. У монографії Н. Яблоновської досліджується історія розвитку етнічної преси в Криму в ХХ ст. Для розкриття проблематики використовувалися цінні дослідження кримськотатарських мовознавців Б. Гафарова, А. Фетіслямова, А. Меметова, К. Мусаєва, А. Емірової.

М. Акулов, Д. Омельчук, В. Брошеван у своїх роботах розглядають політичні репресії в Кримській АРСР. Слід виділити колективне дослідження «Политические репрессии в Крыму (1920-1940 годы)». Уперше на підставі нових джерел аналізуються механізм і практика політичних репресій у Криму.

Історії національного руху присвячені дослідження Я. Абдулліна, Т. Ібрагіма, Ф. Султанова, В. Корольова, Ю. Ганкевича і С. Шендрикової, Ю. Кандимова, О. Тимощука і П. Таран. Зроблено перший крок щодо узагальнення історії кримськотатарського національного руху в дослідженнях М. Губогло і С. Червонної, А. Наберухіна, Ю. Данилюка і О. Бажана.

Також необхідно виділити дисертаційні дослідження. Питання політичної історії Криму розглянуто в дисертації В. Корольова. Просвітницькій діяльності І. Гаспринського і тенденціям розвитку етнопедагогіки присвячені дисертації Е. Аблаєва, В. Ганкевича, М. Хайруддінова. Процес становлення і розвитку пантюркізму в Російській державі відображено у дослідженні Н. Горошкова. Роль газети «Терджиман» у реформаторських процесах розкрито у дисертації І. Богдановича, участь кримських татар у ліберальному русі народів Російської імперії - в роботах С. Шендрикової, Л. Корольової, а розвиток системи народної освіти - в дисертації Д. Абібуллаєвої. Соціально-політичні та культурно-освітні процеси в Кримській АРСР проаналізовано в дисертаціях Є. Горюнової, М. Прохорчик, Р. Кондратюка, А. Ішина, Р. Бєлоглазова, В. Пащені, а партійно-державне будівництво - в дослідженнях Т. Бикової та Д. Хованцева. Питанням соціокультурного надбання поколінь, діяльності Таврійського магометанського духовного правління, депортації, відродження освіти, культури й ісламу на сучасному етапі присвячені дисертації Р. Куртсеїтова, З. Хайредінової, Д. Хаваджі, О. Латишевої і З. Муратової.

Отже, необхідно зазначити, що розвиток сучасних наукових досліджень історії Криму і кримських татар зумовлений соціально-політичними поглядами дослідників, методологічними і джерельними основами. Ці тенденції висувають завдання масштабного комплексного наукового дослідження етносоціокультурної еволюції кримськотатарського народу в ХХ ст.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база» характеризуються основні архівні та джерельні комплекси з проблематики дисертації. Джерела, які відображають історію кримськотатарського народу в ХХ ст., збереглися в Державному архіві АР Крим. Документи, які свідчать про державну політику, зберігаються у фондах канцелярії Таврійського губернатора (Ф. 26), Таврійського духовного правління (Ф. 27), Таврійської губернської земської управи (Ф. 60), Сімферопольської (Ф. 63) і Бахчисарайської (Ф. 64) міських управ, Дирекції народних училищ (Ф. 100), СТУШ (Ф. 111), статистичного бюро Таврійського губернського земського управління (Ф. 529).

У фондах Кримської національної татарської директорії (Ф. Р. 998), Таврійського губернського управління (Ф. Р. 2235) зосереджені документи Тимчасового кримського виконавчого комітету і Кримської татарської національної директорії.

Матеріали, які свідчать про розвиток системи освіти в Кримській АРСР, стратегію державної політики зберігаються у фондах Наркомосу (Ф. Р. 20, Р. 21). Зведені матеріали переписів 1921 р., 1926 р., 1939 р. зберігаються у фондах Управління народно-господарського обліку Кримської АРСР (Ф. Р. 219). Особливий інтерес становлять фонди РНК Кримської АРСР (Ф. Р. 652), ЦВК Кримської АРСР (Ф. Р. 663), Кримської ради професійних спілок (Ф. Р. 713). Документи про кримськотатарську культуру є у фондах Ялтинського відділення професійної спілки працівників мистецтв (Ф. Р. 2765), Управління у справах мистецтв Кримської АРСР (Ф. Р. 3076), Кримської організації Спілки радянських художників Кримської АРСР (Ф. Р. 4165). Суттєвий інтерес має фонд «Колекція справ репресованих осіб» (Ф. Р. 4808), де зберігаються архівно-кримінальні справи репресованих суспільно-політичних діячів.

Документи про репатріацію кримських татар у 1980 - 1990 роки передано на зберігання у ДА АР Крим, де утворені фонди ВР (Ф. Р. 4973) і РМ (Ф. Р. 4993) Республіки Крим. Цінну інформацію містять фонди Кримського обласного партійного комітету (Ф. П. 1, Ф. П. 150).

У Державному архіві СБУ України зберігається «Дело партии Милли фирка» (Ф. 13. Оп. 1127). Цінність становить сьомий том «История национального контреволюционного движения в Крыму», де є рукопис А. Айвазова. В архіві СБУ в АР Крим були досліджені архівно-кримінальні справи кримськотатарських суспільно-політичних діячів.

У дисертаційному дослідженні було використано документи фондів Республіканської кримськотатарської бібліотекі ім. І. Гаспринського, які відображають ставлення кримськотатарської інтелігенції до освітньо-культурної політики держави.

У Державному архіві Республіки Узбекистан було опрацьовано документи ЦСУ Узбецької РСР (Ф. 1619) і зокрема Всесоюзний перепис 1970 р. Результати Всесоюзного перепису 1979 р. і 1989 р. було вибрано з поточних архівів Держкомстату СРСР, Департаменту статистики Республіки Узбекистан. Також зібрано статистичний матеріал у поточних архівах підприємств Узбекистану - Узбецького металургійного заводу ім. В. І. Леніна, заводів «Узбекхіммаш», Чирчицького трансформаторного заводу. У ході дослідження було використано поточні архіви Асоціації кримськотатарських працівників освіти «Мааріфчі» та Кримського інженерно-педагогічного університету.

Дослідницьку роботу з архівними документами було націлено на введення у науковий обіг цінних і невідомих матеріалів, які відображають загальні й особливі закономірності етносоціокультурної еволюції кримських татар.

У дисертаційній роботі використовувалися матеріали першого Загального перепису населення Російської імперії 1897 р., Всесоюзного перепису населення СРСР 1926 р., 1939 р., 1989 р., Всеукраїнського перепису населення 2001 р. Велику увагу було приділено енциклопедичним словникам.

Державна політика і стан етнокультури знайшли відображення у зібраннях документів «Очерки русской политики на окраинах», «Ислам в Российской империи», «Исмаил Гаспринский (1851 - 1914)», ««Живая» история Гаспринского», «Крымские письма», «Записки П. Столыпина по «Мусульманському вопросу»».

Цінні джерела з питань радянського партійно-державного будівництва, національної політики, суспільно-політичного і культурного життя наводяться у зібраннях документів «Четыре года соввласти в Крыму (1920 - 1924)», «К отчету правительства Крымской АССР VIII съезду Советов», «Культурное строительство в РСФСР» та інших. Статті, публікації періодичної преси з газет «Ені дюнья» і «Яш къуввет» періоду Кримської АРСР подані у зібранні «Медений эснас».

Останніми роками дослідниками видано великий блок архівних документів з історії кримськотатарського національного руху - «Крымскотатарское национальное движение», «Кримські татари 1944 - 1994 рр.», «Національні процеси в Україні: історія і сучасність», «Кримські татари: шлях до повернення. Кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х - початок 1990-х років) очима радянських спецслужб» та інші.

Суттєво збагатила опублікований комплекс джерел серія багатопланових документальних зібрань, висвітлюючи національні процеси, депортацію, репатріацію кримських татар і політику Української держави у цьому процесі. Серед них «Депортация народов СССР 1930-х - 1950-х гг.», а також «Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Збірник документів». Складним питанням соціокультурної адаптації присвячені матеріали «круглих столів», які показують наукове, державне і суспільне бачення проблеми.

У дослідженні було використано словники, покажчики, навчальні посібники. Серед них необхідно виділити праці Д.П. Урсу та А.А. Непомнящего. Суттєвий інтерес мають мемуарні твори. Серед них спогади Дж. Сейдамета, Л. Врангеля, Я. А. Слащева-Кримського, Ш. Бекторе, П. Григоренка. Широко використовувалася офіційна державна статистика - «Народное хозяйство СССР», «Народное хозяйство Узбекской ССР».

Серед газетних видань першої половини ХХ ст. можна виділити «Терджиман», «Каспий», «Миллет», «Голос татар», «Крим», «Кърым мусульманлары», «Къызыл Кърым», «Красный Крым», «Азат Къырым», «Голос Крыма». Періодика другої половини ХХ ст. представлена газетами «Известия», «Ленин байрагъы», «Правда Востока», «Достлукъ», «Къырым», «Авдет», «Арекет», «Янъы дюнья», «Голос Крыма», «Вестник национального движения крымских татар», «Крымские известия», «Крымская газета», часописами «Йылдыз», «Тасиль», «Kalgay», «Kэrэm».

У дослідженні використано матеріали більш як 290 справ 25 фондів з 16 архівосховищ.

Отже, дисертаційне дослідження здійснювалося на підставі аналізу і відбору інформації та джерел, що забезпечило глибоке вивчення і висвітлення етносоціокультурної еволюції кримськотатарського народу в ХХ ст.

У підрозділі 1.3. «Методологія дослідження» наведена характеристика теоретико-методологічних засад дослідження. Методологія дисертації націлена на реконструкцію складного і багатогранного історичного явища і визначалася науковою проблематикою дослідження.

Під час написання дисертації було використано спектр загальнонаукових універсальних методів. Також було використано принципи синергетики, методи герменевтики і феноменології.

У дисертаційному дослідженні широкого застосування набули фахові наукові методи. Серед них історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний та кількісний.

Зроблено висновок, що аналіз історіографії та джерельної бази, а також дотримання методології висувають на порядок денний всебічне наукове дослідження етносоціокультурної еволюції кримськотатарського народу в ХХ ст.

Розділ II. «Етносоціокультурна еволюція кримськотатарського народу в складі Російської імперії на початку ХХ століття» - складається з шести підрозділів. У підрозділі 2.1. «Чисельний і соціальний склад кримськотатарського народу» розглянуто основні демографічні зміни. Простежено, що наприкінці ХІХ ст. на частку кримських татар у питомій вазі населення губернії припадало 12,7%. Із загальної кількості кримських татар - 187943 у Криму налічувалося 186212 осіб. Розселення кримських татар у місцевостях Таврійської губернії було нерівномірним. У складі міського населення кримські татари становили 14,2%. Вони складали аграрну верству населення регіону.

Доведено, що модернізація економіки незначною мірою торкнулася кримськотатарського соціуму. Робітничий прошарок був невеликим і концентрувався у дрібному кустарно-промисловому виробництві. На зламі століть відбувається становлення кримськотатарської інтелігенції, велика частина якої складалася з учительства, митців і службовців. Питома вага селян серед татарського населення становила 83,7% і була найвищою у регіоні. Структура сільського кримськотатарського населення була такою: 40,0 - 50,0% становила безземельна біднота, від 12,0% до 15,0% куркульство, і третина була з середняків. Безземелля селян і високі податки за оренду вакуфних земель, які належали мечетям, були причиною еміграції. На початку ХХ ст. у Криму налічувалося 942 мусульманські священнослужителі і 729 мечетей. Демографічний приріст кримськотатарського народу склав близько 30 тисяч. Чисельність кримців зросла на 16,0%, або майже вдвоє менше, ніж у цілому в Російській імперії (29,81%).

Зроблено висновок, що модернізація економіки змінила частково соціальну структуру кримськотатарського населення, рівень урбанізації, зайнятість у промисловому і сільськогосподарському виробництві.

У підрозділі 2.2.1. «Модернізація конфесійних навчальних закладів національною елітою» проаналізовано основні напрями розвитку освіти кримських татар.

Мектеби (початкові конфесійні школи) не відповідали запитам економіки і соціальним змінам у суспільстві. Визначальна роль у системі освіти кримських татар належала новометодним мектебам. У 1906 р. у м. Бахчисараї кримськотатарська інтелігенція розробила програму, що базувалася на принципах джадидизму. Упровадження програми допомогло уніфікувати навчальний процес, стандартизувати методику навчання. На початок 1914 р. більша частина мектебів втратила свій конфесійний характер, перетворившись на школи загального типу.

Значна роль у формуванні національної світської системи освіти належала мектебам-рушдіє. Перші мектеби-рушдіє було відкрито у ході революції 1905-1907 рр. Вони були привнесені у Крим молодотатарами. Альтернативна модернізація освіти молодотатарами не була підтримана частиною національної інтелігенції і Російською державою. Значущу роль у системі народної освіти відігравали медресе. У кінці ХIХ ст. функціонувало 80 медресе.

Розглянуто систему освіти, яка була створена державою. У 1910 р. функціонувало 58 російсько-татарських міністерських училищ, а кількість учнів обох статей зросла до 2157. Складовою частиною державної системи освіти була Сімферопольська татарська учительська школа (СТУШ).

Доведено, що розвиток системи освіти мав дуалістичний характер. У Криму існувала національна система освіти і державна. Напередодні Лютневої революції, незважаючи на зусилля кримськотатарської еліти, на основі стандартизації навчального процесу створити завершену систему національної освіти не вдалося.

У підрозділі 2.2.2. «Створення національної системи освіти» розглянуто процес розвитку освіти кримських татар після Лютневої революції. Простежено, що Тимчасовий кримський мусульманський виконавчий комітет (ТКМВК), а згодом і Кримськотатарська національна директорія (КТНД) відкрили 50 зразкових початкових училищ, а також дитячі садки. У ході революції мектеби-рушдіє переживають своє друге народження. Вони відкрилися у центрах повітів і були прирівняні до російських початкових училищ. Особливої уваги надавалося якісній реорганізації національної системи освіти.

Новий етап в історії СТУШ починається після Лютневої революції. На підставі правил МНО, закону від 14 липня 1917 р., школа була перетворена на Сімферопольську татарську учительську семінарію (СТУС). Навчальний заклад готував педагогічні кадри для всіх рівнів національних шкіл. Зинджирли медресе було перетворено на чотирирічний інститут ім. Менглі Гирея Зинджирли.

Рівень освіти у кримських татар у цей час становив 28,6%. Доведено, що показник грамотності серед кримців був результатом джадидистського модернізму і зусиль молодотатар.

Зроблено висновок, що ТКМВК та КТНД провели заходи щодо відродження і створення єдиної системи національної освіти, яка складалася зі Менглі-Гирейського інституту «Зинджирли», чоловічої вчительської семінарії ім. І. Гаспринського у м. Бахчисараї, жіночої вчительської семінарії ім. І. Гаспринського у м. Сімферополі, СТУС, а також рушдіє повітів, світських мектебів і дитячих садків. У м. Бахчисараї було відкрито художньо-промислову школу. Створена система освіти враховувала вимоги часу.

У підрозділі 2.3. «Національна культура і розвиток етнічної ідентичності» вивчено основні напрями культурного модернізму. Початок ХХ ст. став новим етапом у розвитку національної преси. І. Гаспринський видає газети «Терджиман», «Міллет», «Аль-нахда», видання для жінок і дітей «Алемі Нісван», «Алемі субьян» та інші.

З'ясовано, що велику роль відіграли молодотатари, які організували випуск часопису «Учкун» («Іскра»), газети «Ватан хадими» («Служитель батьківщини»). Вони робили успішні спроби видання газет «Голос мусульман», «Наш голос», «Крим седасы» («Голос Криму»).

Після Лютневої революції видаються газети «Міллет», «Голос татар». У подальшому у світ виходили «Крим оджаги» («Кримське вогнище»), «Ак сес» («Голос правди»), «Міллет иши» («Справа нації»), «Ішчи халк» («Трудовий народ»), «Ал байрак» («Червоний прапор»), «Кирим хаберлери» («Кримські новини»), «Крим», «Ени дюнья» («Новий світ»), «Кирим мусульманлари» («Кримські мусульмани»), а також часопис «Ешиль ада» («Зелений острів»).

Кримські татари мали культуру і традицію видавничої справи, розгалужену мережу періодики, яка задовольняла інформаційно-культурний дискурс соціуму.

Проаналізовано суттєвий вплив ідей джадидизму на кримськотатарський народний театр. Новий етап у розвитку національного театрального мистецтва внесли молодотатари. Театр синтезував східний національний колорит і європейський реалізм, відображаючи злободенні соціально-культурні проблеми суспільства. Театр став провідником джадидистських і молодотатарських ідейних цінностей. На початку ХХ ст. серед кримських татар появляються перші професійні живописці. У дореволюційний період формуються наукові кадри.

Зроблено висновок, що етносоціокультурні процеси еволюціонували від загальнотюркських до вираження національних інтересів та етнічної ідентичності.

У підрозділі 2.4.1. «Джадидизм І. Гаспринського і генезис кримського національного руху» проаналізовано формування благодійних та політичних організацій. Історія національного руху бере свій початок у другій половині ХIХ в. і пов'язана з діяльністю І. Гаспринського і А. Нурі. Наприкінці ХIХ ст. було створено добродійні товариства («Джемієт хайрие»), які вирішували питання соціально-економічного, культурно-освітнього характеру. Вони являли собою цілісний соціальний організм.

Встановлено, що 1898 року виникає перша суспільно-політична організація «Неджат» («Порятунок»), яка була створена А. Нурі. Політичні гуртки за участю кримськотатарського учительства у цей час виникають у північному Криму. У 1905 р. було сформовано молодотатарське товариство.

Простежено діяльність національного руху, яка мала тісні контакти з різними суспільно-політичними силами. У 1905-1914 рр. кримці беруть участь у Всеросійських з'їздах мусульман і створенні «Бутюнрусие иттифак ель муслимин» («Всеросійського союзу мусульман»). Кримськотатарські студенти в Османській імперії у 1912 року створили організацію «Тюрк оджаги» («Тюркське вогнище»).

Підкреслено, що прихильники І. Гаспринського висунули на перший план ідеї тюркізму, які було спрямовано на весь тюрко-мусульманський світ. До другої політичної сили належали молодотатари, які сформували Кримськотатарську соціалістичну партію. Третя політична сила на чолі Н. Челебі Джиханом і Дж. Сейдаметом, які організували товариства «К'ирим талебе джемиети» («Товариство кримських учнів») і «Ватан джемиети» («Товариство батьківщина»). І. Гаспринський докладав зусиль щодо проведення Всесвітнього мусульманського з'їзду, основне завдання якого було об'єднати прогресивні сили мусульманського світу на шляху культурного відродження.

Зроблено висновок, що генезис національного руху проходив під впливом джадидів і молодотатар від благодійних до перших політичних організацій.

У підрозділі 2.4.2. «Національний рух у період революцій і громадянської війни» розглянуто діяльність національних партій у розбудові держави в Криму. 25 березня 1917 р. відбувся Всекримський з'їзд, на якому було розглянуто суспільно-політичні питання і сформовано ТКМВК. 22 липня ТКМВК прийняв «Політичну програму татарської демократії», де висувалися вимоги створення Федеративної Демократичної Республіки.

Встановлено, що у 1917 р. виникає і формується Татарська партія. Програма партії визначала устрій Росії як демократичної федерації. I Курултай працював з 26 листопада по 13 грудня 1917 р. На Курултаї було прийнято «Кримськотатарські основні закони», сформовано національний уряд і проголошено Кримську Народну Республіку. Декретом воєнно-революційного комітету 17 січня 1918 р. Курултай і його уряд було розпущено. У 1918 р. Татарська партія припиняє своє існування.

Доведено, що у жовтні 1918 р. сформована партія Міллі фірка. II Курултай під егідою Міллі фірка пройшов у лютому 1919 р. Делегати обрали новий склад КТНД. Як альтернатива КТНД діяло Таврійське магометанське духовне правління.

Таким чином, оцінюючи етносоціокультурну еволюцію кримських татар на початку ХХ ст., необхідно зазначити, що відбувалися чисельне зростання населення, соціальні зміни, викликані модернізацією економіки. Кримськотатарській еліті вдалося реформувати і створити цілісну світську систему освіти. Розвиток періодичних видань, реформування театру були новим якісним етапом в історії кримськотатарської культури. Національний рух трансформувався від просвітницького до політичного з подальшим утворенням перших політичних партій і розробкою програмних доктрин.

Розділ III. «Етносоціокультурна еволюція кримськотатарського народу у Кримській АРСР (1921 - 1944 рр.)» складається з семи підрозділів. У підрозділі 3.1. «Чисельний склад кримськотатарського народу в структурі населення» простежено демографічні тенденції. Встановлено, що у Криму відбувалися інтенсивні зміни у демографічному, соціальному й етнічному складі населення. У 1921 р. з 720428 осіб 186715 (25,9%) становили кримські татари. У цей час у містах мешкало 37964 осіб кримських татар, у сільській місцевості - 148751. У загальній структурі кримськотатарського народу городяни становили 25,5%, а селяни - 74,5%. Кримці, складаючи чверть населення, за чисельністю займали друге місце.

Причиною скорочення населення став голод у 1921 - 1923 рр. Всесоюзний перепис 1926 р. зафіксував закономірну тенденцію серед кримських татар - переважання жіночого населення над чоловічим. На частку кримських татар припадало 25,1%. У складі населення Кримської АРСР за переписом 1939 р. кримські татари становили 218879 (19,4%). Істотних демографічних втрат населення півострова зазнало у період німецько-румунської окупації в роки Другої світової війни. Більшість кримських татар активно боролася проти фашистських окупантів.

Зроблено висновок, що за період перепису 1926 р. по 1939 р. кількість кримських татар зросла на 39 тисяч. Вони являли собою аграрну верству. Колгоспне селянство домінувало у структурі населення. Німецький окупаційний режим у роки Другої світової війни визначили демографічний регрес кримськотатарського народу.

У підрозділі 3.2. «Соціальні зміни» проаналізовано процес формування нових соціальних груп. Швидка модернізація промисловості та сільського господарства вели до загострення соціальних відносин у суспільстві. Кардинальні зміни у формуванні робітничого класу кримських татар починаються після проведення індустріалізації та масової колективізації. Формування національного робітничого класу відбувалося командно-адміністративними методами.

За переписом 1939 р., серед керівників партійних організацій, державних, кооперативних і громадських установ та підприємств було 15,2% кримських татар, технічного персоналу - 6,1%, медичного - 10,5%, культурно-політико-освітнього - 16,3%, працівників мистецтв - 15,1%, зв'язку - 7,3%. У промисловості відсоткове співвідношення кримських татар було від 4,4% (металообробна) до 24,1% (текстильна).

У 1923 р. НКВС Криму зареєстрував статут Народного управління релігійними справами мусульман Криму без юридичного права. В 1933 р. були ліквідовані організаційна структура мусульманського духівництва, система освіти, вакуфні землі. Вплив релігії на соціокультурні процеси був обмеженим.

Зроблено висновок, що модернізація економіки змінила соціальний склад кримськотатарського населення. В 1940 р. у Криму в галузях економіки було зайнято 97418 кримських татар. З них у промисловості - 11422 (11,7%), у сільському господарстві - 58128 (60,0%), на транспорті - 4938 (5,0%), у будівництві - 1467(1,5%), у зв'язку - 469 (0,5%), житловому і комунальному господарстві - 4512 (4,6%), у сфері народної освіти і соціального забезпечення - 3845 (3,9%), у торгівлі та громадському харчуванні - 2996 (3,0%), у сфері культури і мистецтва - 289 (0,3%), в управлінні - 3617 (3,7%), у партійних і громадських організаціях - 2901 (3,0%), інші - 2834 (2,8%).

У підрозділі 3.3. «Політика коренизації: кримський контекст» проаналізовано національну політику радвлади. Ухвала ЦВК і РНК Кримської РСР від 10 січня 1922 р. була націлена на татаризацію радянського державного апарату і застосування татарської мови в установах республіки. Важливу роль у політиці коренизації відіграло Кримоблтатбюро, яке діяло у першій половині 1920-х рр.

Складовою частиною національної політики було залучення представників кримськотатарської молоді до комсомолу і партії. Велика частина кримських татар членів партії складалася із службовців. У 1939 р. з 16299 членів і кандидатів у члени партії на частку кримських татар припадало 3521 комуністів і кандидатів, або 21,6%. Під час проведення політики коренизації великого значення надавалося жіночому питанню серед мусульманського населення. Головне завдання полягало у залученні жінок до роботи державних органів, у сферу освіти і культури. В основі вирішення гендерного питання була більшовицька доктрина звільнення і розкріпачення мусульманських жінок.

Зроблено висновок, що політика коренизації в Криму, окрім кримських татар, охоплювала всі етнічні групи. В основі цієї політики лежав класовий підхід, який був вирішальним і визначав основні критерії її проведення. Коренізація партійними лідерами розумілася як головне завдання у зміцненні радвлади на місцях.

Доведено, що політика коренизації на теоретичному рівні вирівнювала соціальний статус етнічних груп. На практиці вона не була доведена до кінця.

У підрозділі 3.4. «Формування радянської національної системи освіти» висвітлено розвиток кримськотатарської освіти. Система дошкільного виховання мала на меті використання трудових ресурсів у сільськогосподарському виробництві, злам сімейно-суспільних відносин, виховання підростаючого покоління у новому ідеологічному форматі.

Підкреслено, що розвиток системи освіти відбувався у рамках політики коренизації. У 1940 р. функціонувало 427 кримськотатарських шкіл, де навчалося 45144 кримськотатарських дітей. Велика увага приділялася створенню професійно-технічної освіти. Важлива роль у підготовці кадрів освіти належала педагогічним технікумам.

Простежено процес формування вищих навчальних закладів, які допомагали розв'язувати проблеми національно-державного будівництва, забезпечувати соціально-економічний і культурно-освітній розвиток регіону. Формувалася мережа науково-дослідних інститутів, які зробили внесок у вивчення історії, етнографії, матеріальної та духовної культури кримських татар. Кадри вищої кваліфікації формувалися і були зосереджені у Кримському педагогічному інституті та НДІ мови і літератури ім. Пушкіна.

Національна система освіти, незважаючи на свої недоліки, визначила якісні сторони соціокультурних процесів. Радянська національна система освіти в Кримській АРСР, яку підтримувала держава, була значущим етапом в історії кримськотатарського народу.

У підрозділі 3.5. «Реформування писемності та літературної мови» розкрито роль держави й інтелігенції в мовному будівництві. Важливе значення надавалося переходові на ново тюркський алфавіт. Введення латинського алфавіту мало стати безперечним революційним фактом у справі політичного і культурного піднесення трудящих мас і цілком відповідати суті соціалістичного будівництва. Ухвалою Народного комісаріату РРФСР №989 22 червня 1938 р. було оголошено про перехід з латиниці на кирилицю.

Доведено, що перехід на НТА, а потім кириличний алфавіт був складовою частиною секуляризації, боротьбою з традиційними засадами суспільства, з національною культурою, залученням населення до сфери радянської ідеології.

Простежено питання розвитку літературної мови на конференціях. Перша Всекримська науково-практична мовна конференція відбувалася 10-12 вересня 1927 р. Вона ухвалила, що в основу кримськотатарської літературної мови повинен бути середній діалект, який мав багатий словниковий запас, граматична і фонетична система якого відіграли вирішальну роль у політичному, економічному і культурному житті кримського населення. Друга Всекримська науково-практична конференція у 1929 р. розглянула шляхи розвитку літературної мови, питання термінології й орфографії. Зроблено наукове обґрунтовування вибору середнього діалекту в мовному будівництві. Третя Всекримська мовна конференція відбулася у м. Сімферополі у жовтні 1934 р. У рішенні підкреслювалося, що I і II мовні конференції орієнтували розвиток мови на культуру сусідніх країн.

Мовне будівництво від активного творчого підходу еволюціонувало до авторитарного втручання. Ці тенденції відобразилися на складних етносоціокультурних процесах, які визначили подальший розвиток кримськотатарської писемності та літературної мови.

У підрозділі 3.6. «Національна культура в умовах формування тоталітаризму» показано стан культури. Кримськотатарська преса бере участь у ліквідації неписьменності та розповсюдженні НТА. Серед видань 1920-х рр. виділяється, «Ені дюнья», «Яш къуввет», часописи «Більги», «Ільк адим», «Ені Чолпан», «Асрий мусульманлик», «Ілері». Кримськотатарські газети від вільних видань періоду непу, з творчою ініціативою і плюралізмом, до кінця 1930-х рр. стали типовими радянськими виданнями, які проводили ідеологічну політику партії та держави. У 1930-і рр. кримськотатарською мовою видавалося 9 районних і 2 обласні газети, 3 часописи. Перед Другою світовою війною були два часописи «Едебіят ве культура» («Література і культура») і «Кадинлик соціалізм елунда» («Жінка на шляху соціалізму»).

У цей час великого значення надавалося підтримці театрального мистецтва. У республіці функціонував Кримський державний татарський драматичний театр. Творча лінія театру визначалася соціалістичним реалізмом з радянською тематикою. У період соціалістичного будівництва було зроблено спроби створення національного театру опери і балету.

У розвитку музично-танцювального мистецтва важлива роль належала Державному ансамблю пісні й танцю кримських татар. У республіці зростала плеяда професійних композиторів. Формувалася організаційна структура щодо вивчення кримськотатарської культури - музеї, асоціації, товариства. Розкривається творчість майстрів художнього ткацтва.

Культура і мистецтво за змістом стають радянськими. В умовах формування тоталітаризму національна культура пережила складний період від чергового короткого етапу розвитку до повної стагнації.

...