Історична топоніміка волині: формування, джерела, зв’язок із розвитком суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Державний комітет архівів України

Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства

УДК 947(477.82):413.11

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Історична топоніміка волині: формування, джерела, зв'язок із розвитком суспільства

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Кихтюк Валентина Василівна

Київ - 2010

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент БОНДАРЕНКО Геннадій Васильович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, професор кафедри археології та спеціальних історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ВОЙЦЕХІВСЬКА Ірина Нінелівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

кандидат історичних наук, доцент АТАМАНЕНКО Віктор Борисович, Національний університет «Острозька академія», доцент кафедри історії

Захист відбудеться « 5 » липня 2010 р. об 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 24 ґенез географічний ойкоснім

З дисертацією можна ознайомитись у Державній науковій архівній бібліотеці за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 24

Автореферат розіслано « 4 » червня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук С.Л. Зворський

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. До важливих чинників у вивченні історії окремих регіонів України належить науковий аналіз топонімії, ґенези виникнення, змін та, в окремих випадках, зникнення історичних назв місць та ареалів проживання населення. Процес становлення України як сучасної європейської держави багато в чому зумовлений культурно-освітнім рівнем її громадян, а також характером суспільно-політичної соціалізації молоді. Не останню роль у цих процесах відіграє патріотичне виховання молоді на фактах з історії рідного краю, конкретного населеного пункту. Саме ця обставина значною мірою актуалізує дослідження ґенези топонімії Волині.

Топонімія цінна насамперед точною локалізацією об'єкту дослідження, а цього часто позбавлені інші історичні джерела. Вона відзначається відносною стабільністю, що дає змогу проникнути в глибинні шари історії соціуму, з'ясувати мовні впливи та інші чинники на життя людей і які відбиваються на зміні топонімів тощо. Очевидно, що дуже важливим є вивчення топонімії саме в історичному аспекті, оскільки власні географічні назви не лише фіксують соціально-економічні, етнокультурні, політичні та інші зрушення в суспільстві, а й самі значною мірою детерміновані цими історичними процесами. Як відомо, географічні назви є історико-культурними і просторово-часовими віхами історії етносу. Залишаючись пам'ятками історії, мови, культури, історичної географії, традицій українського народу, вони несуть у собі відлуння змін епох, їх культурно-ціннісну парадигму.

Протягом останніх десятиріч центр уваги в топонімічних дослідженнях переноситься із семантики назв у межах відповідних ареалів на їх словотвір, на вивчення їх морфологічної структури й певною мірою - фонетичних явищ, пов'язаних з еволюцією мови як основної ознаки етносу. При цьому досліджується не лише форма, а й функція формантів на різних історичних етапах. Вивчення цих процесів є не лише доцільним, а й необхідним, особливо коли йдеться про найдавніші вцілілі шари топоніміки. У більшості випадків етнополітичні та соціо-культурні процеси не обумовлються сучасною територією розселення того чи іншого народу, не є атрибутом сучасних державних кордонів і почасти виходять за межі етнічних груп.

Актуальність даного дослідження полягає ще й у тому, що воно дає змогу привернути увагу до сучасних проблем виникнення або зміни назв географічних об'єктів, насамперед населених пунктів, на основі історичного досвіду соціуму.

Таким чином, вивчення ґенези топонімії в усій сукупності соціальних зв'язків дозволяє дослідникам розкрити чимало невідомих раніше аспектів життєдіяльності конкретного соціуму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до тем досліджень історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки «Минуле і сучасне Волині», «Культурна спадщина західних етнічних українських земель: проблеми вивчення і збереження у ХІХ-ХХІ ст.» (державний реєстраційний номер 0110U00024).

Мета дисертаційної роботи - дослідити ґенезу назв населених пунктів Волині, історію їх виникнення, функціонування та змін, зумовлених сукупністю соціально-політичних, природно-географічних і соціально-культурних процесів та чинників.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі завдання дослідження:

- дослідити особливості ойконімів різних періодів історії Волині в цілому та кожного періоду зокрема;

- вивчити впливи розвитку суспільства на топоніми;

- простежити зв'язок між розвитком топоніміки і суспільства;

- проаналізувати ойконіми як джерело відображення історико-географічного середовища лінгвістичними засобами;

- дослідити назви населених пунктів Волині та проаналізувати їх з позицій історичної географії та історичного мовознавства.

Об'єкт дослідження - назви населених пунктів Волині та особливості їх походження, чинники, які впливали на появу населених пунктів, їх назви та перейменування.

Предмет дослідження - топонімія Волині, історія виникнення, формування та побутування назв населених пунктів краю.

Методи дослідження. Визначальними в дисертаційній роботі є принципи науковості, об'єктивності та історизму як засоби вивчення суспільних явищ у їх виникненні і розвитку в конкретних історичних умовах. При дослідженні топонімії Волині за допомогою методу історичного аналізу прослідковано зародження того чи іншого топоніма, його еволюцію і трансформацію, соціальне середовище, яке спричинило появу нової назви. Етимологічний метод застосовано з метою встановлення вихідне, первісне значення географічних назв Волині.

Назви населених пунктів Волині досліджуються також за допомогою історико-лінгвістичних методів. При аналізі топонімічних фактів звертається увага на специфічність ономастичної лексики, відокремленість її від інших лексичних пластів в різні періоди історії краю. Метод лінгвістичного опису репрезентовано у дослідженні такими етапами: 1) збирання, опрацювання та інтерпретація ойконімічного матеріалу; 2) анкетування що дало змогу уточнити вмотивованість деяких топонімів. В основу опису типів та способів утворення топонімічних одиниць покладено структурний (формантний) метод. Дослідження топонімії методом вивчення назв за формантами дало змогу зробити певні висновки, а саме: форманти, що масово повторюються, дають вагому підставу для з'ясування шляхів міграції населення, яке при переході на нове місце проживання називає його за своїми звичними і спорідненими моделями. Вивчення формантів неможливе без вивчення топонімічних основ, адже топооснова це смисловий компонент назви (навіть коли у сучасній мові зв'язок із загальним іменником не завжди очевидний). Для загальної характеристики ойконімії використано лінгвогеографічний (ареальний) та статистичний методи.

Картографічний метод був використаний для опису ойконімів досліджуваної території, їх розташування, залежність від природних та соціальних умов. Історико-картографічний метод аналізу волинської топонімії дозволяє з'ясувати ареал поширення певних моделей географічних назв, змістові зрушення в народній термінології, яка формує власні імена.

Огляд літератури за темою дослідження здійснено за хронологічно-проблемним принципом.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХІ-ХХ ст. (до 1991 р.). Нижня межа зумовлена появою значної кількості населених пунктів на Волині та відображенням їх назв у літописних джерелах. Верхня межа закінчується 1991 р., оскільки після проголошення незалежності України у державі розпочалися нові топонімічні процеси, які ще не набули ознак закінченості і тому в даній роботі не є предметом вивчення.

Територіальні межі охоплюють частину стародавнього Володимирського князівства, пізніше Волинського воєводства, Волинської губернії, а згодом Волинську область. Її сучасні адміністративно-територіальні кордони не збігаються з межами Волині стародавніх часів. Проте історія будь-якого регіону значною мірою залежить від історичного розвитку суспільства в цілому. Отже, розглядаючи історію появи і функціонування назв населених пунктів сучасної Волинської області, слід вивчити сукупність політичних і соціальних процесів за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства та в наступні історичні періоди.

Поняття «Волинь» нами вживається виключно як означення території, яку займає Волинська область в її сучасних адміністративно-територіальних кордонах. Поняття «Волинь» за різними підходами та характеристикам щодо його означення та окреслення, особливо в часі та просторі, на чому наголошують представники різних наук, досить стійке, але в нього вкладався різний зміст, якщо вивчати регіон в історичній ретроспективі. У різні часи поняття «Волинь» залежало значною мірою від адміністративно-територіального поділу і державної приналежності досить великого за площею регіону - від Східної Польщі до Чернігівщини.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що уперше у вітчизняному джерелознавстві історична топоніміка Волині досліджується комплексно та розглядається як напрям української топоніміки. Зміни ойконімії Волині вивчено як соціально-культурне явище в історичному аспекті у зв'язку з природним середовищем. На основі вивчення назв географічних об'єктів уперше розглянуто важливі в історії краю події, пов'язані з етапами формування території Волині, виникнення і розвитку населених пунктів, а також історичні процеси розселення і переселення (міграції) людності. Досліджено топоніми, пов'язані з історичними постатями, які завдяки їм (топонімам) збереглися в історичній пам'яті народу. Уперше проаналізовано процеси та причини, що призвели до зникнення великої кількості населених пунктів з адміністративної карти Волині.

Аналіз та класифікацію топонімів здійснено на основі таких джерел: архівних документів, літописів, польового матеріалу (експедиційно-анкетного), який вперше залучається до наукового обігу.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки дослідження можуть бути використані у науково-краєзнавчій роботі, в ході підготовки узагальнюючих праць з історії Волині та України, з історичної географії та топоніміки; у навчальному процесі загальноосвітньої та вищої школи, зокрема у курсах спеціальних історичних дисциплін, насамперед «Топоніміка». Курс «Історична топоніміка Волині» може читатися для студентів історичного, географічного та філологічного факультетів Волинського національного університету імені Лесі Українки, інших ВНЗ на території Волинської області.

Особистий внесок здобувача. Усі отримані результати належать автору особисто. Дисертанткою зібрано всю наявну топонімічну інформацію і складено словник ойконімів Волинської області, який нараховує 275 позицій. За темою дослідження опубліковано 12 праць, які підготовлені автором одноосібно, з них 6 - у виданнях, рекомендованих ВАК України, 6 - у збірниках матеріалів і доповідей наукових конференцій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію шляхом обговорення на засіданні кафедри археології та спеціальних історичних дисциплін Волинського національного університету імені Лесі Українки; результати за підсумками, результати за підсумками дослідження доповідалися на міжнародних конференціях: «Суспільствознавчі науки та відродження нації» (Луцьк, 1997), «Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність» (Житомир, 1998), «Минуле і сучасне Волині та Полісся: Олександр Цинкаловський і край» (Володимир-Волинський, 1998), «Минуле і сучасне Волині та Полісся: Край на межі тисячоліть» (Луцьк, 2002), «Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині» (Ковель, 2003); історико-краєзнавчих конференціях (Луцьк, 1995, 1998, 2005, 2008).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів (одинадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг - 225 с., із них основний текст - 159 с., список використаних джерел - 29 с. (включає 317 позицій), додатки - 37 с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету та завдання роботи, хронологічні межі, вказано на наукову новизну дисертації, визначено зв'язок теми дослідження з планами дослідницької роботи історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому підрозділі першого розділу «Джерела та історіографія» охарактеризовано джерела з досліджуваної теми. У процесі дослідження історичної топоніміки Волині виділено такі групи джерел: літописи; архівні документи; законодавчі акти; діловодну документацію; приватні акти; статистичні відомості, економіко-географічні та військово-топографічні описи, картографічні матеріали. Українські літописи поряд з іншими відомостями, містять топонімічні та історичні факти про міста і села Волині. Початковий період історії Волинського князівства висвітлює «Повість минулих літ». Серед літописних волинських градів можемо назвати Володимир (988), Лучеськ (1085), Перемиль (1097), Турійськ (1097), Шеполь (1097), Чорторийськ (1100), Олику (1149), Устилуг (1150) Свинюхи (1157) та ін. Період з 1205 до 1292 року охоплює Галицько-Волинський літопис. На сторінках другої частини літопису (Волинського) згадуються назви багатьох волинських сіл: Гай (1287), Городел (1287), Жидичин (1227), Житані (1261), Мельниця (1247), П'ятидні (1261), Сомино (1287), Яревище (1287); міст Холм, Камінь (Камінь-Каширський).

За доби Великого Князівства Литовського з'являються т. зв. литовські або західно-руські літописи. Проте серед них збереглася лише невеличка частина. Писемні пам'ятки старовини гинули через татарські напади, пожежі, соціально-релігійні конфлікти, недбалість посадових осіб тощо.

Основу джерельної бази дослідження становлять різнопланові за характером походження та змістом, опубліковані та архівні документи, які зберігаються у державних архівах Волинської, Рівненської та Житомирської областей, а також у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві.

У фондах Державного архіву Волинської області зберігаються цінні, хоча й невеликі за обсягом документи з історії міста Луцька від найдавніших часів (Ф. 3 - Луцька міська управа). Науковий інтерес викликають списки населених пунктів повітів, проект зміни назв місцевостей Волинського воєводства, списки військових та цивільних осадників (Ф. 36 - Луцьке повітове староство). Уявлення про динаміку змін назв населених пунктів Волині були б неповні без розпоряджень Міністерства землеробства Речі Посполитої і Волинського воєводського управління про проведення комасації землі та ліквідації сервітутів, інструкції з оцінки землі, яка підлягає парцеляції (Ф. 277 - Волинська окружна управа м. Луцька). Документи радянського часу - списки господарств, розміщених на хуторах, інформація про зселення мешканців «неперспективних» хуторів у села дозволяють отримати інформацію про специфіку топонімії за часів радянської влади (Ф. Р-677 - Волинська обласна планова комісія).

Із Державного архіву Житомирської області використано документи Ф. 1 - Волинської духовної консисторії, Ф.70 - Канцелярії Волинського губернського правління - циркуляри Міністерства внутрішніх справ про місця поселення представників національних меншин (1801-1804) та про виселення у 1914 р. з Волинської губернії у віддалені місцевості Росії тих іноземних колоністів, які були підданими протидіючих у війні держав (здебільшого німецьких колоністів).

Серед фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві слід назвати Ф. 25 - Луцький гродський суд та Ф. 24 ? Актова книга (25 вересня 1585 р. - 2 квітня 1601 р.). Актові матеріали - купчі, міни, закладні, роздільні, духовні, договірні грамоти належать до числа найдавніших джерел, де містяться згадки про велику кількість населених пунктів, крім того, вони певною мірою характеризують стан економіки регіону.

Із фондів Державного архіву Рівненської області використано Ф. 567 - укази Волинського губернського правління, циркуляри Київського, Подільського генерал-губернаторства, розпорядження про порядок пропуску в Росію іноземних колоністів.

Як джерело дослідження ойконімії Волині у роботі використано матеріали Литовської метрики (Ревізії українських замків 1545 року). У ревізіях Володимирського та Луцького замків міститься багато інформації про населені пункти, що належать цим замкам, кількість сіл, число дворищ, повинності, які виконувало населення, власників вказаних населених пунктів. Важливе значення для встановлення географічних назв мають матеріали люстрацій Володимирського і Луцького замків, де вперше згадується велика кількість назв населених пунктів Волині.

Комплексний матеріал про топонімію Волині знаходимо у великих магнатських фондах - Сангушків, Радзівілів та ін.

Протягом 1867-1907 рр. на Волині видавався часопис «Волинські єпархіальні відомості». На його сторінках було опубліковано 56 нарисів і розвідок з історії населених пунктів і церков Волинської губернії. У кінці ХІХ ст. у друкарні Почаївської Успенської лаври було видано «Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії» у 5-ти томах. Офіційним губернським виданням у 1887-1917 рр. була «Пам'ятна книжка Волинської губернії» На її сторінках міститься інформація про адміністративно-територіальний устрій та промислові об'єкти губернії, відомості про місцеве населення: його загальну чисельність, національний склад, приналежність до релігійних конфесій та ін.

У 70-80-х рр. ХІХ ст. польський історик та етнограф О. Яблоновський видавав серію «Історичні джерела» («Zrуdіa dziejowe»), у яких є документи, присвячені волинським землям, зокрема дані поборових реєстрів 1570?1589 рр. та ін.

Відомості про Волинську губернію знаходимо у словниках: «Енциклопедичному Словнику Брокгауза і Ефрона», «Словнику географічному Королівства Польського та інших слов'янських країв» («Sіownik geograficzny Krуlewstwa Polskiego i innych krajуw sіowiaсskich»), виданому у Варшаві в 1880-1900 рр. Аналізуючи топоніми, не можна зробити правильних висновків без використання відповідних етимологічних та тлумачних словників, як Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. в 2-х т. (1978). Досить часто назви населених пунктів Волині походять від слів, які в сучасній українській мові не вживаються, та діалектних слів, які побутували на цій території у той чи інший історичний період.

У 70-90-х роках ХІХ ст. низку археологічних, фольклорно-етнографічних та археографічних експедицій в різні повіти Волинської губернії здійснив В. Антонович, який видав «Археологічну карту Волині» (1901), що теж є цінним джерелом з місцевої топоніміки.

Як цінне джерело інформації в дисертації використано офіціоз - «Акти Польської республіки» за 1918-1925 рр., де вміщено закони про надання польського громадянства, земельну реформу, про прийняття у державну власність Польщі земель Брестського, Несвіжського, Володимирського, Ковельського, Луцького та інших повітів.

Протягом 1921-1939 рр. на Волині виходили ряд журналів і газет польською мовою, де подавалася історія Волині з елементами топонімічного аналізу: «Щорічники Волинські» («Roczniki Woіynsky») за редакцією Я. Гофмана, місячник «Земля Волинська» («Ziemia Woіyсska»).

За часів СРСР на Волині мали місце досить інтенсивні процеси перейменування міст і сіл. Інформацію про це можна почерпнути із «Збірників Законів Української РСР» та «Відомостей Верховної Ради УРСР».

При вивченні топонімів Волині не можна обійтись без картографічних матеріалів. Вони відображають кордони держав, розташування населених пунктів, шляхи сполучення між ними, розміщення промислів, вплив природного чинника на історичний процес в цілому і його регіональні прояви. У дисертації використано карти ХVІІ ст., зокрема карту, яку подає в «Описі України» Гійом Левассер де Боплан (1650); карту Волинської губернії, видану у 1801 р. в Санкт-Петербурзі; мапу «Галіція і Лодомерія» (1849), яка була долучена до праці І. Ступиницького «Galicia pod wzgledem geograficzno-topograficzno-historycznym», де зафіксовано поділ території на округи з їх межами, вказані міста, містечка й волості, нанесено головні та другорядні дороги, залізничні колії; карту Південно-Західного краю - Київської, Подільської і Волинської губерній, вміщену в книзі «Топографическо-статистические материалы Юго-Западного края» (1881), історичну карту чеських поселень на Волині, видану у Празі 1995 р., політичну карту Польщі часів 1921-1939 рр., мапу Волинського воєводства (1927); адміністративні карти та атласи Волинської області (1941, 1947), а також «Атлас Волинської області», виданий у 1990 і 1991 рр. відповідно російською і українською мовами та «Атлас історії культури Волинської області» (2008).

Таким чином, топоніми дають змогу комплексно дослідити історичний розвиток краю, з'ясувати дату і процес виникнення населених пунктів, закладають підвалини наукового трактування їх назв.

У другому підрозділі - «Висвітлення теми в науковій літературі» історіографія питання розглядається за хронологічно-тематичним принципом: загальні положення топонімічних досліджень та історична топоніміка Волині.

Дослідженням слов'янських топонімів займалися в різні часи представники багатьох галузей науки. Чимало пояснень топонімів та етнонімів містять хроніки ХV?ХVІ ст., причому ці спроби історичного осмислення топонімічного матеріалу здебільшого мають фольклористичний, міфологічний характер. У ХVІ-ХVІІ ст. записують і тлумачать топоніми проїжджі мандрівники та купці. Лише в кінці ХVІІІ ст. вчені Європи почали виділяти і розглядати топонімію як важливе інформаційне та історичне джерело.

Вивченням та дослідженням вітчизняних топонімів дослідники займалися здавна, однак узагальнюючих робіт з основ топоніміки в Україні існує обмаль.

Слід відзначити низку монографій, в яких характеризуються історико-географічні та історико-лінгвістичні особливості топонімів. Так, В. Жучкевич подає особливості топонімії радянських республік, В. Никонов характеризує топоніми окремих регіонів СРСР у порівнянні з топонімами всієї земної кулі, Е. Мурзаєв видав топонімічні довідники, де дослідив топоніми на основі закономірностей їх виникнення. А. Суперанська та Л. Гумецька запропонували варіанти класифікації топонімів та поділ їх на розряди. Мовознавець Л. Гумецька вважає доцільною просту схему поділу топонімів на такі групи: назви неособового походження; назви особового походження; нез'ясованого значення. А. Суперанська класифікує топоніми за морфологічним і словотворчим складом на матеріалі сучасної синхронної російської топонімії.

Окреме місце серед топонімів України посідають географічні назви Волині. До Волинського краю завжди була прикута увага дослідників. Специфіка досліджень Волині з кінця XVIII до середини XIX ст. полягає в тому, що ними займалися переважно польські вчені. Важливі відомості про край містяться в історико-статистичних і географічних описах Волинської губернії, авторами яких є О. Пшездецький, Т. Стецький, О. Яблоновський. Під впливом польських письменників, пов'язаних своєю творчістю з Волинню - Ю. Крашевського, М. Чайковського, сформувалась т. зв. українська школа в польських історико-краєзнавчих дослідженнях. Науковці і краєзнавці цієї школи, використовуючи порівняльно-статистичний та порівняльно-історичний методи дослідження, здійснили чимало фундаментальних описів і конкретних історичних розвідок стосовно Волині й нагромадили значний фактичний матеріал, який не втратив своєї актуальності і в наш час.

У ХІХ ст. топоніміка виступає не тільки складовою історико-географічних праць, а й набуває самостійного значення у творчості ряду дослідників історії України. А. Максимович підготував низку робіт, де відтворив спостереження і висновки у цій науковій галузі. У першій половині XIX ст. історію Волині досліджували О. Андріяшев, С. Руссов, М. Максимович, Л. Перлштейн, М. Вербицький та ін. Їхні праці мали оглядово-популярний характер. Більшість із зазначених вище авторів розкривали політичну історію Волині, але мало уваги приділяли соціально-економічному аспекту розвитку регіону.

Справді наукове вивчення регіону, становлення Волинського краєзнавства започатковане у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. зусиллями В. Антоновича, М. Біляшівського, К. Мельника. Багато уваги назвам волинських населених пунктів та їх походженню приділяли П. Іванов, М. Іванишев, П. Батюшков та ін.

У 1850 р. Синод приймає рішення про збирання матеріалів для підготовки церковно-історичного та статистичного опису єпархій Руської Православної церкви. Волинська духовна семінарія у Кремінці стає осередком створення і видання «Історико-статистичного опису церков і приходів Волинської єпархії». На сторінках «Волинських єпархіальних відомостей» (1867-1907 рр.) друкувалися офіційні повідомлення, хроніка найважливіших подій, історико-краєзнавчі матеріали. Тут знайшли відображення дослідження населених пунктів священика, церковно-освітнього діяча С. Барановського, священика А. Сендульського, настоятеля Володимиро-Василівської церкви м. Володимира Д. Левицького та ін.

У 1925 р. на Волині виникло польське Товариство приятелів наук. Воно видавало «Щорічник Волинський» («Rocznik Woіynskіе»), де друкувалися статті з історії, археології краю, природознавства та етнографії. У 1927 р. щомісяця виходив журнал «Земля Волинська» («Ziemia Woіyсska») під редакцією Юліана Ніца. Крім журналу Товариство видавало і книги: «Луцьк» (1937), «Волинські міста» (1939), де вміщені короткі історико-економічні нариси про 21 місто Волинського воєводства. Для праць польських дослідників характерним є те, що вони розглядали Волинь як споконвічну польську територію, прагнули виправдати польське панування в краї. Історико-краєзнавча література 1921-1939 рр. піднімала ряд малодосліджених проблем з історії Волині. Наукові дослідження відзначалися використанням різноманітних джерел, їх глибоким аналізом, об'єктивністю і науковістю. Науковий доробок зазначеного періоду є помітним внеском у вивчення історії Волині.

Після приєднання восени 1939 р. Західної України до Радянського Союзу історію Волині досліджували радянські історики. Вони, головним чином, розкривали соціально-економічну історію Волині. Варто відзначити монографію І. Крип'якевича «Галицько-Волинське князівство» (1984 р.).

Значно активізувалась систематична робота щодо збирання і аналізу топонімів у 50-60-х роках ХХ ст. У 1960 р. на базі Інституту мовознавства АН УРСР було створено Українську ономастичну комісію (УОК), яка є членом ономастичної комісії при Міжнародному комітеті славістів. Вона координує науково-дослідну та науково-практичну роботу в усіх галузях теоретичної і прикладної ономастики в Україні. Діяльність УОК справедливо пов'язують з іменем К. Цілуйка - зачинателя топонімічного вивчення України в післявоєнний період.

В історіографії топоніміки Волинської області потрібно відзначити монографічні видання, які стосуються історії Волині загалом та дають певні відомості - лінгвістичні та географічні, без яких неможливе розуміння топоніміки як науки. Це праця М. Грушевського «Ілюстрована історія України», М. Котляра, «Формування території і виникнення міст Галицько-Волинської Русі ІХ-ХІІІ ст.», А. Пашуто «Нариси історії Галицько-Волинської Русі», П. Толочка «Давньоруське феодальне місто», «Луцький замок», «Волинь в сутінках української історії XIV-XVI ст.» П. Троневича, «Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. (Волинь і Центральна Україна)» Н. Яковенко; праці С. Макарчука «Українсько-польські політичні взаємини на західноукраїнських землях в І-ій третині ХХ ст.», М. Кучинка «Нариси стародавньої і середньовічної історії Волині», «Волинська земля X - cередини XIV ст.: археологія та історія» та ін.

Вагомим джерелом топонімії України є 26-томний випуск «Історії міст і сіл України», що видавалася протягом 1967-1974 рр. (25 томів про історію областей; окремий том присвячений історії м. Києва). У томі про Волинську область подано 15 статей з історії обласного і районних центрів, 58 нарисів про міста й найбільш значні населені пункти, надруковано 278 довідкових матеріалів про інші села. Однак слід враховувати, що «Історія міст і сіл України» має виразний ідеологічний характер, але це не знижує рівень інформативності видання .

У 1960-1970-х рр. виходив збірник «Історичні джерела і їх використання», де в розділі «Спеціальні історичні дисципліни» серед інших проблем розглядалися також питання топоніміки: статті О. Купчинського (1966, 1971), Д. Бучка (1966), Л. Проценко (1967). У цей час вийшло друком багато досліджень з топонімії окремих областей та районів України. Опрацювання топонімії УРСР в історичному плані, етноніміки в географічних назвах відображено у працях О. Стрижака.

Важливим явищем в історіографії Волині став словник волинського краєзнавця О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» (1986), виданий у Канаді, у ньому охарактеризовано населені пункти та їх назви. У період між двома світовими війнами автор провів великі за обсягом археологічні та топонімічні дослідження Волині. Він опрацював значну кількість історичних джерел, відкрив і описав десятки городищ. Кількість використаних у словнику об'єктів сягає понад 5000 найменувань, не рахуючи варіантів окремих назв.

Науковці-краєзнавці: Г. Гуртовий, Я. Димнич, В. Кмецинський, М. Корзонюк, О. Михайлюк, Л. Пучковський, П. Сміян, Л. Чучман та інші здійснили дослідження, які мали регіональний характер, вийшли окремими монографіями та статтями у республіканський і місцевій пресі.

Дослідження ойконімії Волині залишається актуальним і на сучасному етапі розвитку історичного мовознавства. Зокрема слід відзначити словник-довідник «Ойконімія Волині» В. Шульгача, де автор подає лінгвістичну характеристику назв населених пунктів краю.

З 1985 р. на базі Волинського національного університету імені Лесі Українки проходять наукові історико-краєзнавчі конференції «Минуле і сучасне Волині і Полісся», «Велика Волинь: минуле і сучасне», «Культурна спадщина західних етнічних українських земель: проблеми вивчення і збереження у ХІХ-ХХІ ст.», а з 2008 р. проводиться конференція «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє», де поряд з іншими розглядаються актуальні питання історичної топоніміки.

Таким чином, аналіз стану наукової розробки теми дає змогу стверджувати, що хоча вітчизняними та зарубіжними науковцями створено низку праць про окремі аспекти топонімії Волині: адміністративний устрій, поширення магдебурзького права, однак спеціального комплексного дослідження про виникнення та походження назв населених пунктів Волинської області не проводилося, історія волинської топонімії ще не стала предметом окремого дослідження. Вважаємо, що топонімічні дослідження Волині дадуть потрібні результати для розв'язання багатьох питань вітчизняної історії та регіонального краєзнавства.

У другому розділі «Основні напрями формування назв населених пунктів. Історичний аспект» досліджуються історичні чинники, що впливали на утворення назв міст і сіл, а також основні тенденції створення волинських топонімів.

Розділ складається з семи підрозділів. У першому з них охарактеризовано особливості волинського топонімічного середовища. Оскільки, Волинь у різні періоди своєї історії перебувала під владою Польщі, Російської імперії, у складі Радянського Союзу, історична топоніміка Волині є специфічною, засвідчує суспільно-політичні та мовні впливи вказаних держав. Охарактеризовано типи поселень, які були притаманні Волині протягом історичного розвитку краю. Первинною й універсальною формою селитьби було село. За часів Київської Русі село - неукріплене поселення на противагу градам, оточеним мурами.

Типовою формою поселень Волині з кінця ХV до кінця ХVІ ст. були містечка, які виникали переважно на місці вже існуючих поселень на підставі «локаційних» привілеїв. Містечка часто були центрами адміністративно-господарських комплексів, резиденціями магнатів і шляхти, частково - осередками культури. Частина цих містечок існувала нетривалий час, перетворившись у села, частина - набула статусу міст.

До малих форм поселень, крім сіл, належать хутори та колонії. Хутірські поселення виникли в давні часи, що зумовлювалось розвитком лісорозробок і виплавкою заліза. Вагомою причиною появи хуторів були напади монголо-татарських завойовників. Багато хуторів з'явилось на Волині на початку ХХ ст. як наслідок столипінської аграрної реформи. У 1920-1930-х рр. кількість хутірських поселень продовжувала зростати. Хутірська система, що виникла в умовах капіталістичного одноосібного господарства, в радянський час, за умов колгоспного виробництва, визначилася як вкрай нераціональна. Тому у післявоєнний період на території Волині розпочалася масова ліквідація хуторів.

Колонії як форма поселень зародилися на Волині у ХІХ ст. з появою іноземних поселенців, зокрема німців і чехів. Колоніями називали поселення осіб однієї національності або вихідців з одного міста, які проживали компактно в іншій країні чи місті. Щодо самого типу поселень національних меншин, то слід сказати, що часто це були окремі вулиці або кутки в селах, які переймали назву села. Існували й окремі поселення колоністів зі своїми назвами.

У радянські часи, крім села - малої форми поселень, середньою ланкою були селища. Ними вважалися населені пункти, де проживало не менше 2 тисяч жителів, як мінімум 60 % серед яких становили робітники, службовці та члени їх сімей. У Волинській області було одне робітниче селище - Жовтневе, 8 селищ міського типу, 12 селищ.

Міста ? великі населені пункти, жителі яких зайняті головним чином у промисловості, торгівлі, а також у сферах обслуговування, управління, науки і культури. Місто - це також адміністративний центр навколишнього району. На сучасному етапі існує кілька категорій міст, зокрема, міста районного і обласного підпорядкування. Вони мають розвинуту промисловість, значне комунальне господарство, державний житловий фонд, є економічними і культурними центрами для навколишніх поселень. На Волині є 4 міста обласного підпорядкування - Луцьк, Ковель, Нововолинськ, Володимир-Волинський і 6 міст районного підпорядкування.

З другого по шостий підрозділи включно досліджуються назви населених пунктів, час їх виникнення та історичні причини, що зумовили їх появу.

Давні міста належать до того часу, коли Волинь була розділена між окремими племенами. Найдавнішим за часом першої згадки в історичних документах можна вважати Володимир-Волинський. Перша історична згадка про Володимир у «Повісті минулих літ» датується 988 р. Великий князь київський Володимир Святославич назвав місто своїм іменем. З метою зміцнення зв'язку удільних земель із центром - Києвом він прагнув у підкорених землях мати намісниками своїх синів. Зокрема, град Володимир князь віддав своєму синові Всеволодові. Місто стало центром Володимирського князівства.

Про волинське село Всеволож маємо згадку в літописі під 1097 р. Назва походить від імені князя Всеволода. В історичній літературі тривалий час велася суперечка щодо місцезнаходження городища Всеволож. Археолог О. Надєждін, як зазначав П. Іванов, вказував на с. Волошки в 12 верстах від Ковеля. З цим твердженням П. Іванов не погоджувався. О. Цинкаловський у 1927 р. виявив на землях села Литовежа старе городище Х-ХІІІ ст. Він вважав, що саме це і є літописний Всеволож. Проте А. Демчук і Т. Коструба переконливо доводять, що літописний Всеволож знаходився на місці с. Старгород Сокальського району на Львівщині.

Аналізуючи літописні назви - Луцьк («Лучеськ Великий на Стыри»), Любомль, Жидичин, Устилуг, П'ятидні, Житань, Хвалимичі, Бужковичі та інші - приходимо до висновку, що походять вони частково від імен руських князів - Володимир, Всеволож (Всеволод) та інші, а також від місця розташування міста чи села - Луцьк, Устилуг, П'ятидні. Топоніми Ратно, Зимно вказують на практичне використання об'єкта.

У ХІІІ-ХІV ст. внаслідок татаро-монгольської навали були зруйновані майже всі міста, містечка і великі села краю. Вціліле населення розбігалося в ліси, у місця, віддалені від шляхів, і там створювало невеличкі поселення.

Аналіз топонімічних назв поселень Волині показує, що ряд сіл, про час заснування яких не маємо відомостей, існував у часи Галицько-Волинського князівства. На давнє походження вказують, зокрема, назви поселень, утворені від двочленних слов'янських антропонімів, як-от: Хотимир, Радомишль, Добромишль, Перемиль; назви, що походять від найменувань племен: Дуліби, Деревляни, Ківерці (можливо, від Тиверці) та ін.

У часи литовсько-польського панування на Волині починається піднесення шляхетства, розподіл волинських земель між захожими поляками, розвиток магнатського землеволодіння. Тоді ж поширився звичай називати міста і села іменами власників маєтків. Наприклад, від прізвища князів Несвіжських походить назва села Несвіж. Згодом при написанні назви Несвіж останню літеру «ж» було замінено на «ч». Тепер село має назву Несвіч. Села Старий та Новий Загорів належали старовинному поміщицькому волинському роду Загоровських. Нерідко відбувався зворотній процес - від назви населеного пункту походило прізвище власника села чи маєтку. Назва містечка Порицьк (тепер с. Павлівка Іваничівського району) походить від слова «порица», що означає підпора, підставка, стріла. Топонім Порицьк утворений за допомогою суфікса -цьк, який означав у топонімії неособову приналежність. Від назви містечка Порицьк походить прізвище князів Порицьких. Прізвище волинських землевласників Четвертинських теж пов'язане з назвою родинного гнізда - села Четвертня.

Досить поширеними на Волині у ХVІІ-ХVІІІ ст. були поселення із назвами Воля, Вулька, Слобода. Це специфічні поселення, жителі яких звільнялися (частково або на деякий час повністю) від різних державних чи феодальних повинностей. Заохочення ці проводились головним чином для того, щоб люди поселялися на цих неосвоєних, цілинних землях. Відповідно до Списку населених пунктів Волинської губернії (1906) на Волині збереглося понад 40 назв типу Воля, Вулька: Вулька-Ковельська, Вулька-Вербичанська, Воля-Дружкопільська, Вулька-Дулібська, Воля-Морозовецька, Воля-Острівецька, Вулька-Радошинська, Вулька-Щитинська та ін.

Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділів Польщі у Російській імперії було утворено Волинську губернію з центром у Житомирі. На Волинь переселяється порівняно значна кількість німецьких та чеських колоністів, які засновують нові поселення - колонії, користуючись державними пільгами, головна з яких - звільнення від військової повинності. Основною рисою волинської топонімії цього часу є поява назв населених пунктів, що вказують на національну приналежність їх жителів: Озеряни Чеські, Озеряни Польські, Боратин Чеський, Голендри Забужські, Жозефін.

На початку ХХ ст. у Російській державі було проведено аграрну реформу. У Волинській губернії 72 села перейшли на хутірський спосіб ведення господарства. На топонімічній карті з'являється велика кількість хуторів з різноманітними назвами: Журавець, Юхимівка, Медвежа Яма, Янович, Ділянка, Восьмихатки, Болота та ін.

Після Ризького мирного договору до Польщі відійшло 35754 км2 території Волинської губернії, на якій в 1921 р. було утворено Волинське воєводство з центром у Луцьку. Польський сейм прийняв закон про створення земельного фонду для продажу землі солдатам і селянам, опублікований у Щоденнику законів № 4 від 12 січня 1921 р. Закон передбачав не конфіскацію, а лише частковий продаж поміщицької землі: вона продавалася польським осадникам, як цивільним, так і військовим. Таким чином, під впливом згаданих причин поряд із старими польськими селами та іншими поселеннями, в яких мешкали поляки, з'явилося багато нових цивільних та військових колоній. Вони називалися так само, як і навколишні села, але з поміткою «колонія». Це створювало певні труднощі для поштових та адміністративних служб. Для запобігання цьому нові поселення стали іменувати не за назвами сіл. Інколи польські колонії брали для себе «політичні» назви, як наприклад, Пілсудчанка, Воля Підсудського, Пілсудчанка Ґурня, Пілсудчанка Дольня, Болеславичі тощо, хоча багато колоній мали й нейтральні назви: Юліани, Комарівка, Домбровка, Ясне, Дерманка та ін.

Після вересня 1939 р. розпочалася радянізація Західної України. Характерною рисою топоніміки радянського періоду є перейменування значної кількості населених пунктів. Такі перейменування були виявом байдужого, а часто й негативного ставлення до історичних традицій, антирелігійних тенденцій, вони засвідчують ігнорування національних особливостей української топонімічної системи. У 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла указ «Про порядок перейменування областей, районів, міст та інших населених пунктів». Як наслідок, на Волині ряд перейменувань: Боголоюби - Першотравневе, Владиславівка - Міжлісся, Зади - Зоряне, Княгинінок - Маяки, Попівка - Турія, Пузів - Зоря, Пулганів - Промінь та ін.

Досліджуючи історичну топоніміку Волині, не можна оминути увагою фактів зменшення чисельності топонімів у певні історичні періоди. У сьомому підрозділі досліджено назви зниклих населених пунктів Волині як історичне джерело. Безумовно, у зменшенні кількості поселень (і відповідно їх назв) є об'єктивні процеси, без яких не може обійтися історичний поступ. Серед них ? злиття приміських сіл з межами міста, що пояснюється їх інтенсивним розвитком, процесами урбанізації. Тільки за останні десятки років зникли, злилися з містами сотні сіл. У кращому випадку назва села ставала назвою вулиці чи мікрорайону міста. Наприклад до міста Луцька влилися і стали назвами його районів такі села: Гнідава, Гуща, Вишків, Вересневе, Красне, Кичкарівка, Малий Омеляник і Теремно (За рішенням Луцької міської ради № 594 від 22 червня 1959 року); до міста Камінь-Каширський влилися села Воля, Дальники, Забереззя, Залізничне, Застав'є; до Ківерець приєднали села Залізницю і Смолярню (за рішенням виконкому Волинської обласної ради від 31 липня 1958 року). Але було і так, що село і його назва зникали назавжди.

У радянські часи однією із причин зменшення кількості населених пунктів була ліквідація хутірських господарств, які становили серйозну перепону на шляху запровадження соціалістичних методів господарства, проведення колективізації. Крім того, хутори стали осередком підтримки українського національно-визвольного руху в 1940-1950-х рр. Тому сталінський режим доклав усіх зусиль для ліквідації хуторів. З адміністративної карти Волині у радянську епоху зникли такі види поселень, як колонії - у зв'язку з переселенням іноземних колоністів. У 1946 році на Волині нараховувалося 2290 населених пунктів, станом на 1 січня 1961 року їх було 1163, а до 1 квітня 1961 року кількість поселень зменшилась до 1156, у 1969 році - до 1108 поселень (Держархів Волинської обл., Ф. Р-6., оп. 16, спр. 683. - Відомості про адміністративно-територіальний склад районів області).

Населені пункти Волині з'являлись і зникали у різні часи. Від поселень давніх часів залишились часто сліди, які вже можуть і не мати назви, що загубилася у минулому, але вони досліджуються археологами, істориками та постають з минулого. Назви поселень відображають ті історичні обставини, які спричинили їх виникнення. І навіть тоді, коли в силу різних причин поселення зникають з адміністративних карт, вони залишаються в історії краю.

У третьому розділі «Історико-лінгвістичний та географічний аспекти формування назв населених пунктів» здійснено лінгвістичну класифікацію топонімів та показано, як природно-географічне середовище впливає на виникнення населених пунктів та їх назв.

У першому підрозділі «Історико-лінгвістичний аналіз топонімів» відображено роль лінгвістики у дослідженні географічних назв. Назви населених пунктів, як і всі інші лексеми, підпорядковані законам мови і, таким чином, підлягають лінгвістичному вивченню. Без застосування лінгвістичних методів не можна збагнути будови топонімів, оскільки лінгвістика знаходить корінь власної географічної назви і слово, від якого ця назва утворена. А це є основним і вихідним етапом досліджень топонімії.

Топоніміка Волині своєрідна за походженням. На відміну від інших частин України, де у назвах більшою мірою позначився вплив інших народів, наприклад, на топоніміку Лівобережжя - іранської, у верхів'ях Дніпра і Горині - західноалбанської, на східному Поліссі - балтійських мов, то на теренах північно-західної Волині топоніми утворювалися переважно на давньослов'янському, а то й спільнослов'янському ґрунті або його діалектах, тому не випадково, що ці назви дають можливість виявити архаїчні елементи мови, які ніде так не збереглися, як у топоніміці.

Історико-лінгвістична класифікація топонімів Волині виконана за морфологічним та словотворчим принципами. Серед способів творення волинських топонімів найперше слід назвати спосіб з нульовою афіксацією або без спеціальних ономастичних формантів. Топоніми створюються за допомогою слів рідної мови в результаті їх переосмислення і перетворення загальних іменників (апелятивів) у власні назви. Відбувається процес онімізації апелятива. Назви такого типу становлять 17 % усієї кількості волинських топонімів: Гайки, Ліски, Піски, Рівне, Багно, Гірне, Пісочне та ін.

Серед назв населених пунктів краю переважають такі, що утворені суфіксальним способом. Вони становлять 65,5% усіх назв Волинської області.

У волинській топонімії наявний досить широкий спектр префіксальних та префіксально-суфіксальних утворень. Необхідно підкреслити, що у слов'янській топоніміці спорадично засвідчені назви, утворені за допомогою префіксального способу. Префіксальні топоніми Волині становлять 8,2 % усіх назв населених пунктів.

Особливе зацікавлення викликають назви, які виникли в результаті складання основ - складні слова. Вони становлять 3,6 % усіх назв Волині. Наприклад, Довгоноси, Красноволя, Красностав, Литовеж, Людмилпіль, Суховоля, Маркостав, Устилуг, Старосілля, Раймісто, Чорноплеси та ін.

Окрему групу волинських топонімів складають назви-словосполучення. Вони формувались унаслідок лінгвальних факторів (необхідне додаткове означення для ідентичних назв), а також позалінгвістичних чинників (особливості території, розміру, рельєфу). Тому виникають двочленні та багаточленні топоніми. Багаточленні назви в основному належать до мікротопонімії, яка вимагає досить детального опису місцезнаходження невеликого об'єкта. Типовими для назв населених пунктів є двочленні топоніми: Велика Ведмежка, Мала Ведмежка, Велика Глуша, Мала Глуша, Велика Гнійниця, Мала Гнійниця, Гірка Полонка, Володимир-Волинський, Любешівська Воля, Губин Перший, Нова Рудня та ін.

У другому підрозділі простежується «Вплив географічного середовища на виникнення населених пунктів та їх назви». За своїм рельєфом територія Волині виразно поділяється на дві частини: північну і південну. Топоніми обох частин помітно відрізняються між собою. Поліська частина області багата на болота, багна, трясовиська. Особливості цього ландшафту відображені у назвах багатьох поліських сіл: Мокре, Багно, Заболоття, Гадьмате, Болотце, Середнє Болото, Болото, Наболоття, Заболото, Бузаки, Гать.

У топонімах південної частини області фіксуються особливості горбкуватого рельєфу: Горохів, Горичів, Горішнє, Горяйнівка, Підгірне та ін. Ґрунти тієї чи іншої місцевості також знайшли своє відображення у топонімах. На Волинському Поліссі ґрунти в основному піщані: Піски-Річицькі, Пісочне, Піщаниця, Піща, Пісочний, Піщане, Піски, Пісочне Друге.

У давнину майже вся територія краю була покрита лісом. Оселі та помешкання людей розміщувались серед лісів, тому з'явилися назви Гайки, Гайове, Залісоче, Залісся, Ліски, Лісняки, Лісове, Ліс, Лісок, Міжгайці, Підгайці, Міжлісся та ін. Географічні назви, що вказують на загальний характер рослинного ландшафту, за окремими видами рослинності широко розповсюджені в топонімії багатьох регіонів. У топонімії Волині в різних формах розкриваються основні та найбільш поширені види дерев, трав, кущів: Береза, Березники, Березина, Березичі, Березко, Березівське, Березня, Березець, Березна Воля, Березолуки; Дубечне, Дубичанське, Дубина Жуковецька, Висока Дубина, Дубище, Дубівка, Дубинки, Дубове, Дубова Перша, Дубова Друга; Смолява, Смоляри-Світязькі, Попова Хвойна, Соснова, Соснівка, Смоличів, Смоляри; Верба, Нова Верба, Вербаїв, Вербичне, Вербівка, Вербка; Липини, Липське, Липа, Липляни, Липне.

Багатство тваринного світу теж засвідчене у назвах населених пунктів: Вовчок, Вовки, Вовчкове, Вовчні; Велика Ведмежка, Мала Ведмежка, Ведмежа; Сокіл, Соколище, Солов'ї, Журавець, Журавлине, Журавники, Жабка, Жабче. Крім диких тварин, у топонімах відображено назви ряду свійських тварин, яких розводило населення краю: Вівчицьк, Віл, Козовата, Козел, Козятин, Козин-Липовець, Свинюхи, Конюхи та ін. Однак досить часто назви, в яких звучать найменування тварин, виникли від антропонімів, а не безпосередньо від апелятивів.

Волинські топоніми несуть у собі інформацію про розвиток землеробства, ремесел та промислів.

Вплив географічного середовища на назви населених пунктів дуже значний. У зв'язку з тим, що топоніми є власними назвами окремих об'єктів, у їх основу інколи були покладені цілком конкретні ознаки. Аналізуючи топоніми, можна отримати інформацію про клімат, ландшафт, флору і фауну певної території в минулі часи. Перераховані чинники на сьогоднішній день зазнали значних змін з різних причин, насамперед внаслідок активної діяльності людини.

У висновках узагальнено результати дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист.

1. У роботі розглянуто топонімію Волині як історичне джерело з властивим лише йому типом кодування. Усю волинську історичну топоніміку умовно поділено на п'ять груп, які збігаються із загальноприйнятим у науковій літературі хронологічним поділом історії.

Кожний період історії Волині має свої особливості утворення топонімів. Давньоруські літописи містять перелік населених пунктів, які існували в часи Київської Русі, але швидше за все перелік неповний, бо археологічні розкопки свідчать про значно більшу кількість поселень і городищ, що були зруйновані або занепали внаслідок стихійних лих, набігів ворогів та феодальних воєн. Аналіз населених пунктів Волині дає підстави вважати, що більшість з них виникла ще в давньоруський період історії українського народу, про що свідчать факти їх утворення від антропонімів, генезис яких сягає до праслов`янської епохи, а також моделі топонімічного словотвору, зокрема посесиви на -jь: Володимир, пізніше Волинський, патороніми на -ичи, -овичі, -евичі, так звані плюральні родові назви: Вигуричі, Осьмиговичі, Будятичі, Маневичі, Микуличі, Дідичі, Замличі, Іваничі, Низкиничі, Павловичі, Переславичі, Сокиричі, Менчичі, Фалемичі. Про глибоку архаїку творення свідчать топоніми із суфіксом -че: Судче, Духче, Жабче. Назви населених пунктів свідчать про напрямки заселення краю - Залісся, Заріччя, Заболоття, Затурці тощо.