Культурно-історичні процеси у північному Причорномор’ї у VI-V тис. до н.е.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

Спеціальність - 07.00.04 - Археологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Культурно-історичні процеси у північному Причорномор'ї у VI - V тис. до н.е.

Котова Надія Сергіївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі археології енеоліту-бронзового віку

Інституту археології НАН України

Офіційні опоненти доктор історичних наук

Кореневський Сергій Миколайович,

Інститут археології РАН,

провідний науковий співробітник відділу археології бронзового віку

доктор історичних наук

Мацкевий Леонід Георгійович,

Інституту українознавства ім. І.П. Крип'якевича

НАН України, провідний науковий

співробітник відділу археології

доктор історичних наук

Ставицький Олександр В`ячеславович,

Пензенській державний об'єднаний

краєзнавчий музей, старший науковий співробітник

Захист відбудеться “05“ жовтня 2010 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12).

Автореферат розісланий “27” квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, кадидат історичних наук О.Є. Фіалко

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми визначається значними змінами в соціально-економічному житті, які мали місце за доби неоліту та енеоліту у степах Північного Причорномор'я (VI-V тис. до н. е.). Це був час поширення елементів відтворюючого господарства та формування господарських систем, які сприяли адаптації давнього населення до життя в складних умовах степу. У VI-V тис. до н. е. в степах мешкали носії ракушечноярської, сурської, азово-дніпровської (перший період) та нижньодонської неолітичних культур. Добу раннього енеоліту представлено пам'ятками середньостогівської культури та другого періоду азово-дніпровської культури.

За останні десятиліття відбулося кількісне зростання археологічних джерел. Широке використання методів природничих наук дозволило уточнити вік більшості пам'яток, дослідити природно-кліматичні умови їх існування, означити напрямки господарської діяльності населення. Проте, культурно-історичні процеси в степовій зоні за доби неоліту й енеоліту не отримали спеціального висвітлення у науковій літературі. Нові розробки суттєво уточнюють, а іноді навіть змінюють вже сформовані погляди на розвиток населення Північного Причорномор'я. Серйозного корегування також потребує хронологія та періодизація степових культур доби неоліту-енеоліту. До цього часу спеціально не проаналізованим залишається господарство та соціальна структура їх носіїв, а також їх адаптація до змін природно-кліматичних умов. Потребує уваги також проблема переходу від доби неоліту до енеоліту в степовій смузі, пов'язаного з формуванням нової культури, застосуванням невідомого раніше матеріалу - міді - й виробництвом знарядь з неї.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в рамках науково-дослідної теми відділу археології енеоліту-бронзової доби Інституту археології НАН України “Енеоліт та бронзова доба України. Опрацювання археологічних джерел” (державний реєстраційний № 0101U006531).

Мета дослідження - реконструкція культурно-історичних процесів у Північному Причорномор'ї у VI-V тис. до н. е. на основі узагальнення матеріалів неолітичних та енеолітичних культур із залученням даних палеокліматичних, палеоботанічних, археозоологічних, етнографічних джерел.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

- упорядкування, систематизація та інтерпретація археологічних джерел на сучасному рівні вітчизняного наукового знання;

- розробка хронології та періодизації неолітичних та енеолітичних культур;

- характеристика поховального обряду та матеріальної культури степового населення;

- визначення шляхів та часу формування культур розвиненого неоліту-раннього енеоліту степової зони;

- реконструкція господарства та соціальної структури степового населення; поховальний культура степовий населення

- розгляд взаємин з оточенням та з`ясування місця мешканців степу в культурно-історичних процесах Східної Європи.

Об'єктом дослідження є матеріали сурської, ракушечноярської, нижньодонської, азово-дніпровської та середньостогівської культур.

Предметом дослідження - є культурно-історичні процеси в степовому межиріччі Дніпра та Дону у VI-V тис. до н. е.

Хронологічні межі дослідження - VI-V тис. до н. е.

Територіальні межі охоплюють степи Північного Причорномор'я.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено загальнонаукові принципи системності, історизму та об'єктивізму. Для досягнення поставлених завдань застосовано традиційні методи: типологічний, хронологічний, кореляційний, картографічний і порівняльного аналізу.

Джерельну базу роботи складають поселення та поховання, відкриті за останні 80 років археологічних досліджень. Це більш ніж 600 пам'яток: біля 70 поселень та 550 поховань. Крім того, в дослідженні використовуються археологічні матеріали Передкавказзя та Балкано-Карпатського регіону.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим узагальнюючим дослідженням культурно-історичних процесів VI-V тис. до н. е. у Північному Причорномор'ї.

У роботі наведені характеристики поховального обряду і матеріальної культури степового населення VI-V тис. до н. е.

Були розроблені нові хронології та періодизації сурської, ракушечноярської та середньостогівської культур. У розвитку сурської культури виділено три періоди, які відповідно датуються 6300-6000 рр. до н. е., 6000-5600 рр. до н. е., 5600-5100 рр. до н. е. Пам'ятки ракушечноярської культури об'єднані у два періоди (6900-6000 рр. до н. е. та 6000-5650 рр. до н. е.), пам'ятки середньостогівської культурі - у три періоди (5300-4800 рр. до н. е., 4800-4350/4300 рр. до н. е., 4350/4300-4200 рр. до н. е.). Нові радіовуглицеві дати дали можливість уточнити хронологію нижньодонської (6050-5250 рр. до н. е.) й азово-дніпровської (6000-4750 рр. до н. е.) культур.

Розглянуто процеси формування степових культур і показано, що в основі нижньодонської та азово-дніпровскої культур лежав розвиток традицій ракушечноярської, матвєєвокурганської культур, а також населення Сіверського Дінця. Середньостогівська культура сформувалась на основі традиції нижньодонської і сурської культур.

Аналіз археозоологічних і палеоботанічних матеріалів дозволив реконструювати господарство степового населення як комплексне з великою роллю тваринництва та полювання, значним місцем рибальства та початком землеробства.

Вперше наведена характеристика соціальної організації неолітичного та енеолітичного населення, яка поєднувала родову та общинну структури.

Всі ці дані стали основою для реконструкції культурно-історичних процесів, суттю яких була адаптація до природно-кліматичних умов, що змінювалися. Вона мала дві форми. Першою з них була міграція, яка регулювала кількість населення, яке був спроможний прогодувати у той чи інший момент відповідна ділянка степу. Мігруюче населення шукало регіон зі звичною екологією та зберігало традиційний господарський уклад. Однак, культурні контакти з місцевим населенням значно змінювали матеріальну культуру як мігрантів, так і корінних мешканців регіону. Друга форма адаптація являла собою зміну співвідношення різних галузей господарства в населення, яке не приймало участі у міграції та залишалося у регіоні, де змінилися природно-кліматичні умови. Воно обирало найбільш продуктивне співвідношення галузей господарства. Специфіка культурно-історичних процесів доби раннього енеоліту була зумовлена появою першого металу, формуванням місцевого осередку металообробки і широким розквітом обміну, пов'язаного з розповсюдженням металевих виробів з Балкано-Карпатського регіону.

Теоретична цінність дисертаційного дослідження полягає в узагальненні, критичній оцінці наявних і розробці нових наукових положень на основі комплексного аналізу широкого кола джерел.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання висновків та реконструкцій для написання узагальнюючих робіт із давньої історії та археології Східної Європи; для підготовки підручників, навчальних посібників та словників, для читання лекційних курсів з археології України, упорядкування музейних експозицій.

Особистий внесок здобувача. У монографії “Давня історія України” (1997) автору належать розділи про етнокультурну ситуацію за доби неоліту, про побут, господарство, соціальний устрій та духовну культуру неолітичного населення. У книзі “Історія культури давнього населення України” (2001) написано розділ про неолітичну добу. У книзі з С.М. Санжаровим, О.О. Бритюком, Е.О. Черних “Поселения неолита-ранней бронзы Северского Донца” (2000) підготовлено опис кераміки та розділи про культурно-хронологічну характеристику неоліту та енеоліту регіону. У спільних статтях з О.В. Тубольцевим (1992; 1996), Б.Д. Михайловим і О.В. Тубольцевим (1993), О.П. Журавльовим (1996), Д.Я. Телєгіним (2006) написані розділи, присвячені характеристиці кераміки та культурно-історичному аналізу пам'яток. У статтях із Л.А. Спіциною написані розділи про енеолітичні поховання, що знаходять аналогії в нижньому шарі Михайлівки (1999) та хронологічні межі пізнього енеоліту степового межиріччя Дніпра і Дону (2003), у статті з Л.Г. Безусько і М.М. Ковалюхом (2000) - археологічний розділ.

Апробація результатів дослідження відбувалась на засіданнях відділу археології енеоліту-бронзового віку Інституту археології НАН України, на регіональних і міжнародних семінарах і конференціях в Україні (1991), Росії (1998, 2003, 2004, 2008), Польщі (2005, 2007), Словенії (2008), Німеччині (2008).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані у 65 наукових працях, в тому числі у монографії и трьох колективних монографіях, а також у 20 статтях у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, восьми розділів та висновків (395 сторінок), списку використаних джерел (417 найменувань), трьох додатків (327 сторінок). Загальний обсяг дисертації вкладає 768 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовані актуальність теми, мета і завдання роботи, охарактеризовані об'єкт і предмет дослідження, вказані джерела й методика дослідження, висвітлено наукову новизну роботи та її практичне значення.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕОЛІТУ І РАННЬОГО ЕНЕОЛІТУ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я

1.1. Історія дослідження пам`яток. У підрозділі йдеться про польові дослідження, яки почались наприкінці XIX ст. з відкриття Чирського могильника, проте перші планомірні розкопки було розпочато у 20-30-ті рр. ХХ ст. в Наддніпрянщині та Приазов'ї (А.В. Добровольський, Н. Макаренко та ін). Їх було поновлено в повоєнний час (В.М. Даниленко, Д.Я. Телегін та ін.).

Непересічними за значенням були розкопки в 60-70-ті рр. багатошарових пам`яток Донщини (Бєлановська Т.Д., Синюк А.Т.). В 70-і та 80-і рр., завдяки розкопкам Поволжі, зазнали суттєвих змін уявлення про неоліт та енеоліт Поволжя (І.Б. Васильєв, О.О. Виборнов, О.І. Юдін та ін.). В 80-90-ті рр. було продовжено дослідження пам`яток Надазів`я (О.М. Гей, В.Я. Кияшко, О.Г. Шапошникова та ін.) і проведене потужне обстеження регіону межиріччя Орелі та Самари (І.Ф. Ковалева). За останні 20 років цікаві розкопки було здійснено в басейні Сіверського Дінця (Ю.Г. Гурин, С.М. Санжаров та ін.).

1.2. Культурно-хронологічні схеми розвитку неоліту. Підрозділ присвячений схемам інтерпретації пам`яток. Вони з`явилися на початку 50-х рр. (А.В. Добровольський, В.М. Даниленко, А.Д. Столяр). Наприкінці 60-х рр. були надруковані узагальнюючи праці з двумя підходами до інтерпретації пам'яток (Телегін 1968; Даниленко 1969).

В.М. Даниленко виділив сурсько-дніпровську, приазовську неолітичні та азово-дніпровську ранньоенеолітичну культури, запропонував їхню періодизацію та хронологію. Початок неоліту він датував кінцем VII тис. до н. е. Д.Я. Телегін відніс азово-дніпровські пам`ятки до другого періоду надпорізько-приазовського варіанту неолітичної дніпро-донецької культури, яка займала три природно-кліматичні зони від лісів Білорусі до степового Криму.

В кінці 70-х рр. І.Б. Васильєв запропонував подальший розвиток ідей В.М. Даниленка та виділив маріупольську культурно-історичну область, яка в ранньому енеоліті займала територію від Південного Бугу до Уралу та поєднувала самарську, прикаспійську, азово-дніпровську та нижньодонську культури. Разом із А.Т. Синюком він розглянув спільні риси цих культур та їхнє походження.

На межі 70-80-х рр. у Нижньому Подонні була виділена ракушечноярська нео-енеолітична культура, яку Т.Д. Бєлановська також зарахувала до маріупольської області. А.Н. Гей провів аналіз поховального обряду могильників маріупольського типу.

Пам`ятки маріупольської області розглядалися в працях автора (Котова, 1990; 1994 та ін.), де було запропоновано виділення воронезько-донської культури, уточнення періодизації та хронології нижньодонської та азово-дніпровської культур. В розвитку циєї області були виділені неолітичний та енеолітичний періоди. Могильники Наддніпрянщини були розділені на дві культурні групи, перша з яких була пов`язана з азово-дніпровскою культурою, другу було віднесено до дніпро-донецького кола пам`яток.

В 80-ті рр. у роботах О.М. Титової набула розвитку і концепція Д.Я. Телегіна про залучення азово-дніпровських пам`яток в дніпро-донецьку культуру. Д.Я. Телегін запропонував власну періодизацію сурської культури, залучивши до неї не лише поселення Наддніпрянщини, як це робив В.М. Даниленко, але й Приазов'я, басейни річок Самари, Орілі, Осколу. В 90-ті рр. О.В. Тубольцев підтримав точку зору Д.Я. Телегіна про ареал сурської культури, ввів до наукового обігу нові пам`ятки та запропонував їхню періодизацію.

З кінцем 90-х рр. пов`язане проведення узагальнюючого дослідження антропологічних даних степових поховальних пам`яток (Потехина, 1999). Протягом останніх 50-ти рр. вони спонукали дослідників до реконструкції соціальної структури давнього населення (Даниленко, 1955; Хлобыстина, 1977; Котова, 1994).

На межі 80-90-х рр. з`явилися публікації, присвячені узагальненню матеріалів окремих регіонів: Наддніпрянщини (Д.Я. Телегін, О.М. Титова), межиріччя Дніпра та Дону (Л.Я. Крижевська; В.Я. Кияшко, Н.С. Котова, Т.Д. Белановская), басейну Сіверського Дінця (Ю.Г. Гурін, С.М. Санжаров та ін.), Середнього Дону (А.Т. Сінюк), Поволжя та Прикаспію (І.Б Васільєв, О.О. Виборнов). Вони стали підґрунтям для робіт, в яких проводилось порівняльне дослідження культур та були запропоновані загальні схеми розвитку неоліту півдня Східної Європи (Wechler, 2001; Котова, 2002).

Подальші дослідження показали недоцільність виділення приазовської культури (Котова, 2002) та існування в Приазов'ї пам`яток, близьких культурам нижньоволзького регіону (Цыбрий В.В., 2005; Цыбрий А.В., 2005, Манько, 2006).

1.3. Історія дослідження процесу розповсюдження відтворюючого господарства в регіоні. Вона розпочалась разом з накопиченням археологічних матеріалів, що дозволило вже в 50-ті рр. зробити висновки про ранній час появи тваринництва (І.Г. Підоплічко, В.М. Даниленко). Проблему розповсюдження першої домашньої худоби в неоліті Східної Європи детально дослідив В.І. Цалкін, припускаючи місцеву доместикацію коня, великої рогатої худоби та свині (1970). Найбільш ґрунтовно розповсюдження відтворюючого господарства проаналізував В.М. Даниленко (1969), який припустив, що скотарство з'явилося в Україні внаслідок східного культурного імпульсу, землеробство - під впливом населення Балкано-Карпатського регіону.

У 80-90-і рр. це питання привернуло увагу багатьох дослідників. Більшість вчених дійшла згоди щодо гіпотези про місцеву доместикацію коня та запозичення дрібної рогатої худоби і землеробства (Д.Я. Телегін, В.А. Шнірельман, Л.Я. Кріжевськая, Л.Л. Залізняк, Н.С. Котова та ін.). З приводу появи великої рогатої худоби й свині одностайної думки не існує.

На початку нового тисячоліття господарська діяльність степового населення була розглянута автором. Простежений зв`язок між коливаннями клімату та складом стада неолітичного населення (2002, 2006). Аналізу давнього тваринництва присвячено деякі праці В.А. Дергачова, який дійшов висновку про зв`язок тваринництва з лісостеповими районами.

В останні роки увагу дослідників привернуто до проблеми зв`язку неолітизації Північного Причорномор'я з коливанням рівня Чорного моря (Ryan, Pitman, 1998 та ін.).

1.4. Культурно-хронологічні схеми розвитку енеоліту. В середині 50-х рр. В.М. Даниленко виділив давньоямну культуру, в якій об`єднав більшість степових енеолітичних пам`яток. Пізніше він запропонував її періодизацію та хронологію, а також реконструював її розвиток як серію міграцій населення зі східних районів Європи (1974). В 60-е рр. М.Я. Мерперт та М. Гімбутас також розглядали пам`ятки типу Середнього Стогу 2 в межах ямної культури.

Д.Я. Телегін запропонував іншу схему. Він розділив енеолітичні степові пам'ятки на давні середньостогівські та молоді ямні, запропонував їх періодизацію й хронологію, а також обґрунтував місцеві витоки формування середньостогівської культури. До її пізнього етапу були віднесені і пам'ятки типу Новоданилівкі (1973).

Однак, інші дослідники виділили останні в окрему ранньоенеолітичну культурну групу (В.Г. Збенович, В.М. Даниленко). Ця думка підтримана у 80-90-і рр., у тому числі Д.Я. Телегіним, який назвав ії “новоданилівською”. З 80-х рр. дослідники почали виділяти близькі до новоданилівських поховання на території Північно-Західного Причорномор`я та Передкавказзя, та відносити їх до окремих культурних груп (І.Л. Алєксєєва, В.А. Дергачов, А.Л. Нечитайло, І.В. Манзура, Б. Говедаріца).

На початку 90-х рр. була запропонована нова культурно-хронологічна схема розвитку енеоліту степової України (Ю.Я. Рассамакін, Н.С. Котова), в якій середньостогівські пам'ятки були розділені на декілька археологічних культур (скелянську, дереївську та квітянську), при цьому новоданилівські поховання розглядалися в рамках скелянської культури.

1.5. Проблема взаємовідносин степового раньоенеолітичного населення з сусідами. У 50-ті рр., завдяки знахідкам скіпетрів у балканському регіоні увагу дослідників привернула проблема взаємовідносин степового населення з його оточенням (D. Berciu, V. Dumitrescu, M. Garaљanin, M. Gimbutas та ін.). У 60-70-ті рр. розглядалось питання контактів степового та трипільського населення, виникнення вершничества та військової організації у мешканців степу (Т.Г. Мовша, В.Г. Збенович, В.М. Даниленко та ін.), їхню експансію на захід та зруйнування балканських енеолітичних культур (M. Gimbutas та ін.).

У 80-90-ті рр. вітчизняні дослідники розглядали мирні контакті степового та трипільського населення (Т.Г. Мовша, О.В. Цвек, Ю.Я. Рассамакін, М.Ю. Відейко та ін.), ця тенденція збереглася і на початку нового тисячоліття (Н.С. Котова, І.В. Манзура). Однак продовжила розробляться і концепція військової експансії степового населення у (J. Lichardus, M. Gimbutas, В.А. Дергачов). Новою була ідея зв'язку загибелі культур Коджадермен-Гумельница-Кораново VI з кліматичною кризою (Х. Тодорова).

Протягом останніх десятиріч активно обговорюється питання про взаємовідносини населення Північного Кавказу з мешканцями степу та носіями трипільської культури за доби раннього енеоліту (І.Б. Васильєв; О.О. Нехаєв, С.М. Кореневський, О.О. Наглер, Т.Г. Мовша, Н.С. Котова та ін.).

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Характеристика регіону. Кордони степової зони не були постійними протягом голоцену, як не був постійним і характер степової рослинності. Вони віддзеркалювали зміни клімату.

Фізико-географічні характеристики регіону. Сучасний кордон степу і лісостепу у Правобережній Україні проходит по лінії Кишинів-Кіровоград, але в Лівобережній Україні він є дискусійним через невиразність кліматичних змін, ґрунтів та рослинності. Найбільш переконливим здається проведення південного кордону лісостепу долинами річок Самара і Сіверський Донець, з Донецьким кряжем (Мильков, 1964). Після гирла р. Калитва цей кордон вигинається на північ та повертає на схід біля 50 градусів північної широти. Степова зона у цих кордонах існувала протягом усього голоцену. Вона складається з Придніпровської, Приазовської та Прикубанської низин, Приазовської вишини і південної частини Донецької вишини. Своєрідним регіоном є Надпоріжжя - частина долини Дніпра, де ріка тече скрізь гранітні масиви, утворюючи пороги. У степовій зоні фіксується постійний дефіцит вологи, при цьому посушливість її південних районів в шість разів перевищує північні.

Природно-кліматичні умови епохи голоцену в даному регіоні реконструюються на основі спорово-пилкових аналізів (Л.Г. Безусько, О.О. Спірідонова, Г.М. Льовковськая). У VII-V тис. до н. е. простежено декілька періодів зволоження, коли умови на півдні степової зони ставали сприятливими для проживання людини (6600-6300, 6000-5600, 5500-5350, 5100-4800, 4650-4550, 4400, 3850, 4100 рр. до н. е.). В цей час по долинах річок поширювалися ліси, в яких жило безліч диких тварин. У періоди аридизації клімату близько 6900, 6250-6000, 5600-5550, 5350-5100, 4750-4650, 4500, 4350-4250, 4100-3850 рр. до н. е. умови проживання на півдні степової зони погіршувалися. Зникали ліси в долинах річок, скорочувалася чисельність диких тварин, що служили об'єктами полювання.

2.2. Джерела об'єднують матеріали поселень, ґрунтових та курганних могильників, які відносяться до сурської, ракушечноярської, нижньодонської, азово-дніпровської і середньостогівської культур. Деякі дослідники вважають, що у період середнього та пізнього неоліту в північному та східному Приазов'ї існувала група пам'яток нижньоволзької історико-культурної області (Цыбрий А.В., 2005; Цыбрий В.В., 2005). Однак, поселення цієї групи передували пам'яткам першого періоду нижньодонської культури середнього неоліту (Манько, 2006), або були їм частково синхронні. Їхнє датування не виходить за межі VII тис. до н.е. Тому матеріали цих пам'яток у дисертації не розглядаються.

Відбір поховань здійснювався на підставі радіовуглецевого датування та інвентаря, який знаходить аналогії в матеріалах поселень. До сурської культури віднесені ґрунтові могильники з витягнутими на спині кістяками та меридіональною орієнтацією. У азово-дніпровську й нижньодонську культури включені ґрунтові могильники з витягнутими на спині похованнями, орієнтованими широтно. В рамках середньостогівської культури об'єднані ґрунтові та підкурганні поховання, здійснені, переважно, скорчено на спині.

2.3. Методи дослідження і основні терміни. Археологічні пам'ятники аналізувалися за допомогою стратиграфічного і типологічного методів, для визначення віку використовувався радіовуглецевий метод. Господарська діяльність відновлювалась на основі даних палеозоології та палеоботаніки. Соціальна структура реконструювалась на основі аналізу поховальних пам'яток за методикою В.А. Алекшина з застосовуванням етнографічних паралелей.

Найбільш інформативним матеріалом пам'яток є кераміка. Для неї запропонована дрібна класифікація за якісними та кількісними ознаками.

Відомі горщики, банки і чаші. До чаш віднесені посудини, з висотою менше діаметру вінця, але не більше ніж в два рази. Чаші діляться на дві групи: 1) профільовані, 2) непрофільовані. Серед непрофільованих чаш вирізняються: 1) прямостінні й 2) відкритої форми.

Банками названі непрофільовані посудини, в яких висота перевищує діаметр вінця. Виділено три групи: 1) банки з нахиленим всередину верхом; 2) банки прямостінні; 3) банки відкриті, в яких діаметр вінця перевищує максимальний діаметр тулуба.

Горщиками названі всі профільовані посудини. Виділено три групи по напряму відгину горла: 1) горщики з відігнутим назовні горлом; 2) горщики з вертикальним горлом; 3) горщики з нахиленим всередину горлом.

Також горщики були розділені на групи за плавністю та різкістю відгину горла: 1) з різким переходом від горла до плечика; 2) з плавним переходом від горла до плечика. У найбільш повно збережених горщиків з відігнутим назовні горлом можна було визначити співвідношення діаметру вінця і тулуба. За цією ознакою серед них виділено три групи: 1) горщики з діаметром тулуба, що перевищує діаметр вінця; 2) горщики з діаметром тулуба, рівним діаметру вінця; 3) горщики, в яких діаметр вінця більший за діаметр тулуба.

За конфігурацією горла виділено чотири варіанти: 1) пряме горло без змін його форми; 2) горло з жолобком зсередини посудини в середній частині горла; 3) горло з жолобком зсередини посудини в нижній частині горла; 4) горло з жолобком із зовнішнього боку.

Виділено чотири варіанти оформлення зрізу вінця: 1) звужений і догори округлений; 2) прямо зрізаний; 3) криво зрізаний всередину; 4) криво зрізаний назовні.

При аналізі посуду враховувалася присутність або відсутність комірця на горлі посудини. Комірцем названо потовщення із зовнішнього боку горла посудини, яке закінчується виступом в нижній частині горла.

Крем'яні вироби аналізувались за схемою Д.Я. Телегіна (1978).

Терміни “археологічна культура”, “неоліт” та “енеоліт” використовуються за визначеннями М.В. Аніковіча (1981, 1992).

РОЗДІЛ 3

СУРСЬКА, РАКУШЕЧНОЯРСЬКА, НИЖНЬОДОНСЬКА ТА АЗОВО-ДНІПРОВСЬКА КУЛЬТУРИ

3.1. Сурська неолітична культура. Пам'ятки її займають степове Подніпров'я та західне Приазов'я.

Хронологія та періодизація. На підставі радіовуглецевих дат і змін матеріальної культури виділяється три періоди. Перший період (6300-6000 років до н. е.) представлений поселеннями 1 і 2 на о. Сурський. Другий період (6000-5600 років до н. е.) включає нижній шар Семенівки 1, сурський шар Кам'яної Могили 1, Ігрень 5. У його матеріалах простежується вплив традицій періоду 1а азово-дніпровської культури. Третій період (5600-5100 років до н. е.) об'єднує більшість досліджених сурських пам'яток (Стрільча Скеля, Ігрень-городок, Вовчок, могильники Вільнянський, Вовнігські 1 і 3, перша і друга хронологічні групи Ясиноватського 1 і ін.) з рисами впливу періоду 1б і другого періоду азово-дніпровської культури.

Матеріальна культура. Простежені залишки слабко заглибленого житла.

Кераміка виготовлялася з використанням різних домішок. Для першого періоду характерні банки закритої форми і плавно профільовані горщики з горлом, що має жолобок із зовнішнього боку. Незначною за кількістю є група посуди з орнаментом, який включав прокреслені лінії, вдавлення різної форми і стрічки, де проміжок між прокресленими лініями заповнений вдавленнями.

У другому періоду з'являються відкриті банки та банки з вертикальними стінками, в тому числі з криво зрізаними всередину вінцями й великимі гребінчастимі відбитками.

Впродовж третього періоду різноманітність домішок до глини доповнюється графітом і зростає використання піску. Переважають різко профільовані посудини. Більшість горщиків має пряме горло, поширюються горщики з жолобчастим зсередини горлом. Новою групою посуду були чаші. На всіх типах посудин зустрічається комірчасте оформлення вінця. Орнаментація кераміки стає строкатіше, збільшується кількість підтрикутних наколів і насічок.

Для пам'яток першого і другого періодів відомі кам'яні банки та чаші.

Знаряддя праці виготовлені з кременя, каменя й кістки. Для всіх періодів відомі пам'ятки з переважним використанням конічних і призматичних нуклеусів, включаючи олівцеподібні, та з переважанням нуклеусів однобічного зняття. У пам'ятниках другого й третього періодів знайдені різноманітні мікроліти: низькі, середні та високі трапеції, включаючи трапеції зі струганою спинкою. Серед знарядь є кукрекські вкладиші, косі вістря на пластинах, приблизно рівний відсоток скребачок і різців (близько 20%). Скребачки виготовлялися, в основному, на відщепах, різці - на пластинах. З каменя зроблені сокири й тесла, «праски», грузила. Вироби з кістки включають проколи, наконечники, гарпуни, гачки, лощила, вістря, голки, мотики (?).

Поховальний обряд. Вcі відомі могильники за радіовуглецевими датами (Ясиноватський 1, Вільнянський, Вовнігські 1 і 3) або ймовірно (Собачківський, Чаплинський) відносяться до третього періоду. Вони нараховують не більш 50 поховань, які здійснені в індивідуальних ямах. Лише у другій хронологічній групі Вільнянського могильника зафіксовані підпрямокутні ями для допоховань. Проте, ця традиція виявилася нестійкою й на третьому етапі функціонування цього могильника знов розповсюдилися поховання в індивідуальних ямах. Інвентар включав крем'яні пластини, їх фрагменти, відщепи, знаряддя, трапеції, кістяні вістря, фрагменти черепашок unio. Одяг прикрашали підвіски з зубів риби й оленя, перламутрові намистини.

3.2. Ракушечноярська неолітична культура. Поодинокі її пам`ятки досліджені у Нижньому Подонні.

Хронологія та періодизація. На підставі радіовуглецевих дат і змінах в матеріальній культурі виділяється два періоди: перший (6900-6000 рр. до н. е.) представлений шарами 23-17 Ракушечного Яру, другий (6000-5650 рр. до н. е.) охоплює шари 16-6 Ракушечного Яру, нижні шари Самсонівки та Раздорського 1.

Матеріальна культура та поховальний обряд. Для другого періоду реконструюються чотирьохкутні житла з глиняною обмазкою підлоги.

Найбільш давня кераміка мала рослинну та піскову домішки, вона представлена відкритими, закритими та прямостінними банками, профільованими відкритими чашами, горщиками з вертикальним горлом. Переважають посудини з пласким денцем, але відомі й гострі денця. Орнамент формується з прокреслених ліній, ямок, трикутних наколів, двозубого штампу, короткої «крокуючої гребінки», гладких «крокуючих» відбитків.

У другому періоді частина кераміки має домішку мушлі. Зберігаються вже відомі елементи орнаменту та форми посуду, але кількість гострих денець зростає.

Поодинокий кам`яний посуд відомий для другого періоду.

Знаряддя праці виготовлені з кременя, каменя та кістки. З крем`яних гальок виготовлялись сплощені двомайданчикові та одномайданчикові нуклеуси для пластин. Для першого періоду характерна невелика кількість перфораторів на пластинах, кінцевих скребків на скорочених пластинах. В пам`ятках другого періоду перфоратори стають чисельнішими, з`являються підокруглі скребки та кінцеві скребки на довгих пластинах, високі трапеції з ретушшю, що заходить на спинку або струганою спинкою. Іноді бокові сторони трапецій ретушовані з боку черевця. Використовувались пластини з косо ретушованим краєм.

Рубаючі знаряддя представлені сокирами трапецієподібної, інколи - прямокутної, форми зі сланцю. Для другого періоду відомі також долота та кременева сокира, «праски», зернотерки, розтиральне каміння, кам`яні грузила двох типів: 1) масивні з одним отвором; 2) менші - з двома.

Серед кістяного знаряддя є шила та проколки; у пам`ятках другого періоду з`являються мотики з рогу оленя, долота, наконечники, рукояті знарядь. Деякі вироби орнаментовано.

Прикраси представлені в пам`ятках другого періоду орнаментованими кістяними та кам`яними підвісками та нашивками (?).

Інформацію про поховальний обряд дає лише поховання 4 біля поселення Ракушечний Яр. Воно здійснено зібгано на лівому боці та мало східну орієнтацію, непофарбоване, супроводжувалося сланцевою сокиркою.

3.3. Нижньодонська неолітична культура займала степове межиріччя Кальміусу та Дону.

Хронологія та періодизація. На підставі стратиграфії пам'яток виділено два періоди. Перший період (6050-5600 рр. до н. е.) представлений матеріалами 2 шару Раздорського 1 поселення, нижнім шаром Ливенцівки, частиною матеріалів нижнього шару Самсоновки, 1 періодом функціонування Маріупольського могильника. Другій період (5600-5250 рр. до н. е.) представлений матеріалами 3 шару Раздорського 1, 5-2 шарами Ракушечного Яру, матеріалами поселень Цимлянського, біля хутора Ведернікова, біля другого перекату Романовського, біля станиці Романовської, нижнім шаром Роздольного, 2 періодом функціонування Маріупольського могильника, Каратаєвським і Чирським могильником.

На даний момент походження нижньодонської культури виглядає дуже складним процесом, що мав місце в середній частині степу в межиріччі Осколу та Дону напрікінці VII тис. до н. е. У ньому були задіяні носії ракушечноярської й матвєєвокурганської культур, а також ранньонеолітичне населення Сіверського Дінця. Під час розселення у Нижньому Подонні, певний вплив мали традиції платовоставського населення.

3.4. Азово-дніпровська нео-енеолітична культура займала степове Подніпров'я, Крим і західне Приазов'я.

Хронологія та періодизація. На підставі даних стратиграфії виділяється два періоди. Перший з них ділиться на два підперіоди. Період 1а (6000-5600 рр. до н. е.) представлений стоянками Чапаївка, Бабино та найбільш ранніми похованнями могильників Мамай-гора, Василівський 5, Нікольський (розкопки О.В. Бодянського) і Вовнігський 2. Це, переважно, непофарбовані вохрою кістяки. Період 1б (5600-5200 рр. до н. е.) представлений в нижніх шарах поселень Собачки, Вовчок, Вовнігські, а також фарбованими похованнями перелічених могильників.

Пам'ятки другого періоду (5200-4750 рр. до н. е.) включають другі шари Собачок, Вовчка, Семенівки 1, Роздольного, нижній шар Середнього Стогу та Кам'яної Могили 2, один з шарів Кам'яної Могили 1, прямокутну яму Ясиноватського 1, Нікольський (розкопки Д.Я. Телегіна) і Лисогірський могильники.

Походження культури пов'язане з міграцією групи населення з синкретичними традиціями, що поєднують в собі риси ранньонеолітичної культури Подінців'я й ракушечноярської культури.

РОЗДІЛ 4

СЕРЕДНЬОСТОГІВСЬКА РАННЬОЕНЕОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

4.1. Варіанти середньостогівської культури. Ії територія охоплює Приазов'є, басейн Сіверського Дінця та степове Подніпров'є. Окремі поховання відомі в Передкавказзі, Північно-Західному Причорномор'ї й Балкано-Карпатському регіоні.

Виділяється два варіанти: західний (степове Подніпров'є і західне Приазов'є) та східний (межиріччя Кальміусу і Дону, басейн Сіверського Дінця). При схожості посуду кераміка кожного варіанту має свою специфіку. Для східних пам'яток типові гостродонні, круглодонні та плоскодонні горщики з прокресленим і гребінчастим орнаментом, де наколювання використовувалися для розділення орнаментальних зон. Пам'ятники західного варіанту утворюють дві групи: типу шару 3 Стрільчої Скелі і шару 2 Середнього Стогу. У перших переважають гостродонні горщики з накольчато-прокресленою орнаментацією, а у других - з гребінчатою.

Для західних поселень характерне використання пластин для виготовлення знарядь. Населення східної групи з часом перейшло до виготовлення знарядь на відщепах, а також широко застосовувало деревообробні знаряддя з м'яких пород каменя, що не набули поширення в західному варіанті.

У поховальному інвентарі східного варіанту частіше зустрічаються крем'яні вироби, одяг прикрашався кам'яними та круглими кістяними намистинами, підвісками з зубів оленя й їх імітаціями, пластинами з ікла кабана, невідомими в пам'ятках західного варіанту. Населення західного варіанту віддавало перевагу перламутровим намистинам діаметром більше 20 мм, тоді як мешканці Нижнього Подоння і Приазов'я прикрашали одяг намистинами середнього і малого діаметрів.

4.2. Хронологія та періодизація. На підставі стратиграфічних спостережень, радіовуглецевого датування і синхронізації з пам'ятками трипільської культури виділяється три періоди.

Перший період східного варіанту (5300-4800 рр. до н. е.) представлений 4 шаром Раздорського поселення, Цимлянським, шаром Роздольного з розкопу 1 (1991 р.) і з шурфів 1 і 2 (1991 р.), похованнями Каратаєвського, Староніжестеблієвського, XXI, XXIV і трупоспаленням Маріупольського могильників.

Другий період (4800-4350/4300 рр. до н. е.) включає матеріали нижнього горизонту 5 шару Раздорського поселення і шару Роздольного з розкопу Ш, похованнь Бессергеновкі, Донецька, Джурджулешт, Ливенцівки, Луганська, з браслетами Маріупольського могильника, Олександрівська, Ями, Чонграда, Батуринської к.3 пп. 14, 15, 17, 20, Верхнєго Акбаша п.11, Веселої Рощі к.1 п.15, Веселої Рощі ІІІ к.24 п.3, Москви 1 п.6, Мухіна 1 к.3 п.6, Мухіна 1 к.3 п.6, Мухіна 2 к.5. пп.9 и 30, Койсуга, к.5 пп.27 и 33, Комарова к.7 п.9 и к.2 п.18, Красногоровкі к.5 пп.8 и 17, хут. Попова, Тузлуки к.9 пп.27, 28, 31, 32, Суворовської к.1 п.4.

Третій період (4350/4300-4200 рр. до н. е.) представлений верхнім горизонтом 5 шару Раздорського 1 поселення, Самсонівкою, Олександрією, Сріблянським, Черніковим Озером 1, похованнями Мухіна 2 к.5 п.7, Мокрого Чалтиря к.2 п.6, хут. Семенкова.

До першого періоду західного варіанту (5100-4900 рр. до н. е.) відносяться поховання Кривого Рогу.

Другий період (4800-4350/4300 рр. до н. е.) включає треті шари Семенівки 1 і Стрільчої Скелі, шар Кам'яної Могили 1, Кізлевий, Виноградний, поховання Кута, Нижнього Рогачика, Новоданилівки, Петро-Свістуново, Чаплей, п.15 Ігреньського могильника, Дечії Мурешулуй, Реки Девні, Кюлевчі, Лугоча, Суворово, Кайнар, Гонової Могили.

Третій період (4350/4300-4200 рр. до н. е.) представлений Кодачком, 2 шаром Середнього Стогу, 4 шаром Стрільчої Скелі, Золотою Балкою, Собачками, можливо, ближньою до річки ділянкою 3 шару Семенівки 1, також п.15 к.3 Виноградного, Фелчу, п.1 Ігреньського могильника (розкопки 30-х рр.) і, можливо, частиною інших поховань цього пам'ятника.

4.3. Матеріальна культура та поховальний обряд східного варіанту. Для першого періоду характерні посудини з невисоким горлом, інколи оформленим у вигляді комірця, прокреслено-накольчатим, рідше гребінчастим орнаментом, а також знаряддя на пластинах і кам'яні сокири, кістяні проколки, трубочки, двосторонньо оброблені наконечники, булава. Прикраси близькі нижньодонським неолітичним (пластинки-нашивки з ікла кабана, підвіски з зубів оленя, перламутрові та круглі кістяні намистини). Одиничні маленькі кільцеподібні мідні намистини. Характерно прикрашені пояси.

Вигляд кераміки другого періоду залишився, практично, незмінним, але в крем'яному комплексі поселень відзначено переважання знарядь на відщепах при збереженні крем'яних пластин в похованнях. Відомі мідні шила, кістяні проколки, віджимники, двосторонньо оброблені наконечники, кістяні вістря, «застібки». Серед прикрас зникають пластинки-нашивки, прикрашені пояси, проте продовжують використовуватися кам'яні, кістяні й перламутрові намистини. Суттєво збільшується кількість мідних прикрас, браслети, бляшки, кільця та намиста. Відомі пекторалі з ікла кабана.

Для пам'яток третього періоду типовими є крем'яні знаряддя на відщепах, двосторонньо оброблені наконечники і керамічні посудини з високим горлом при збереженні попередньої орнаментації.

Для всіх трьох періодів відомі ґрунтові і підкурганні поховання, широко застосовувалася вохра. Переважаючими є скорчені на спині трупопокладення зі східною орієнтацією. У ґрунтових похованнях першого періоду знайдені кам'яні закладки й одне трупоспалення, для другого періоду відомі закладки, обкладки ям каменем і кам'яні перекриття. Використовувалося й дерево для перекриття та заслону входу в катакомбу. Відзначені сліди вогню, рослинних підстилок, тризн. У підкурганних похованнях дно могили інколи посипалося крейдою і вугіллям. У Джурджулештах досліджена культова споруда та жертовна яма з кістками і черепами биків.

У пам'ятках третього періоду зафіксовані скорчені на боку поховання, поховання на давній поверхні, є кам'яний кромлех і залишки тризни з керамікою.

4.4. Матеріальна культура та поховальний обряд західного варіанту. Знаряддя виготовлялися, переважно, з крем'яних пластин. Відомі двосторонньо оброблені наконечники.

Поки що не знайдена кераміка першого періоду. Для другого -характерні гостродонні горщики з невисоким горлом і складними композиціями з прокреслених ліній і наколів. Орнамент часто розміщувався лише на плечиках. Серед прикрас багаточисельними є мідні намистини, підвіски, браслети, пояси з великих і середніх перламутрових намистин. Зустрічаються кам'яні навершя.

Поховання західного варіанту представлені скорченими на спині кістяками, одиничними похованнями сидячи чи випростано на спині. Орієнтація померлих є достатньо різноманітною з переважанням східного та північного напрямків. Широко використовувалася вохра.

Перший період західного варіанту включає лише ґрунтові поховання, в тому числі з кам'яними закладками та залишками тризн. Зустрічаються знахідки деревного вугілля й рослинної підстилки. До другого періоду відносяться ґрунтові і підкурганні поховання. Кам'яні конструкції включать закладки, перекриття могили, обкладку ями, стели та їх аналоги. Відомі сліди тризни. У поховальному обряді третього періоду продовжував використовуватися камінь для закладок і тризни.

4.5. Походження середньостогівської культури. Східний варіант культури сформувався в межиріччі Дону і Кальміусу. Його кераміка продовжує сурські традиції, знарядя праці та озброєння разом з прикрасами повторюють комплекс нижньодонської культури. Широтна орієнтація померлих також збігається з орієнтацією поховань нижньодонської культури. Інновацією є поширення скорченої пози поховання. Слідом за І. В. Манзурой, її можна розглядати як результат запозичення в населення Карпато-Балканського регіону. Західний варіант сформувався на основі традицій східного варіанту при впливі традицій другого періоду азово-дніпровської культури та сурського населення Подніпров'я.

РОЗДІЛ 5

ГОСПОДАРСТВО СТЕПОВОГО НАСЕЛЕННЯ

5.1. Поява відтворюючого господарства у регіоні по'язана з епохою неоліту. Перші відомості про тваринництво відносяться до періоду пізнього мезоліту близько 7600-7000 рр. до н. е. Кістки домашніх тварин (коня, дрібної і крупної рогатої худоби) знайдені в докерамічному шарі Кам'яної Могили 1. Близько 6800 р. до н. е. датуються шари ракушечноярської культури, що містили кістки великої та дрібної рогатої худоби, а також свині.

Зараз не викликає сумніву виключно місцева доместикація коня, предком якого є плейстоценовий широкопалий кінь, що дожив на Російській рівнині до 5000 рр. до н. е. (Кузьмина, 1997). Ймовірно, саме західне Приазов'я було центром його доместикації у VIII тис. до н. е. У зв'язку з відсутністю на території України диких предків дрібної рогатої худоби й її пізньої появи в басейнах Південного Буга та Дністра можна передбачити її запозичення степовими мешканцями в населення Північного Кавказу. Західне Приазов'я і Подніпров'я входили в зону поширення тура й кабана, у зв'язку з цим зоологи допускають можливість їх місцевої доместикації (Цалкин, 1970). Проте, можливе запозичення великої та дрібної рогатої худоби, а також свині в населення Малої Азії.

5.2. Основні напрями господарської діяльності. Господарська діяльність носила комплексний характер, що включав землеробство, тваринництво, полювання, рибальство та збиральництво. Джерелами для вивчення землеробства є відбитки зерен культурних рослин на кераміці, пилок культурних злаків в нашаруваннях поселень, а також знахідки мотик, копалок, зернотерок, терочників. Джерелом для вивчення тваринництва та полювання є кістки тварин.

Неолітичне населення вирощувало плівчасте жито і голозерний ячмінь, у носіїв середньостогівської культури з'явилися просо, віка ервілія та горох, які, ймовірно, були запозичені у трипільців.

Для цього регіону реконструюється східноєвропейський вид тваринництва з мінімальною роллю в стаді домашньої свині, чисельність якої не перевищувала чисельності коня. Вклад тваринництва в забезпечення населення м'ясною їжею та склад стада залежав від природнокліматичних умов. Найменшу роль тваринництво грало в господарстві сурського населення півночі степового Подніпров'я, особливо в періоди зволоження, коли воно надавало не більше 10% м'ясної їжі, а в стаді переважала велика рогата худоба і свиня. Значнішою була роль тваринництва в господарстві населення нижньодонської, азово-дніпровської й середньостогівської культур, де воно забезпечувало не менше 50% м'ясної їжі навіть в періоди зволоження клімату.

Для епохи неоліту й енеоліту фіксується одна і та ж закономірність: у періоди аридизації клімату роль тваринництва зростала, а у складі стада найбільш багаточисельними були особини дрібної рогатої худоби і коня. У періоди зволоження зростав внесок полювання, а у складі стада - чисельність великої рогатої худоби.

Полювання грало важливу роль, особливо в періоди зволоження клімату, коли в заплавах річок поширювалися ліси і різноманітні дикі тварини. У Приазов'ї полювали сайгу, європейського осла, тура, зайців, борсуків. У басейнах Дніпра і Дону основною здобиччю був благородний олень.

Фіксується індивідуальне та колективне рибальство за допомогою вудилищ, гарпунів, острог і сіток. Також існувало збиральництво.

У середньостогівському середовищі важливу роль грала металообробка. З міді виготовляли прикраси і шила. Фіксуеться також розквіт престижної економіки.

РОЗДІЛ 6

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СТЕПОВОГО НАСЕЛЕННЯ

6.1. Соціальна структура населення нижньодонської, азово-дніпровської та сурської культур реконструюється за матеріалами 16 могильників. Аналіз поховальних пам`яток нижньодонської та азово-дніпровської культур дає можливість виділити по дві групи поховань, які різняться орієнтацією померлих, складом інвентарю та прикрас. Могильники, що містять поховання однієї групи, інтерпретуються як родові (Мамай-Гора, Василівський 5, прямокутна яма Ясиноватського 1, Нікольський (розкопки Д.Я. Телегіна), Лисогірський, Дереївський, Чирський). В них переважать чоловічі поховання, більшість серед яких - віком після 35 років.

Могильники з антитезним розташуванням кістяків можливо є общинними, де поховані померлі обох родів (Маріупольський, Нікольський (розкопки О.В. Бодянського), Госпитальний холм). Общинні та родові цвинтарі існували синхронно.

Могильники Подніпров'я зазвичай утворені з трьох рядів поховань, котрі, ймовірно, були поховальними ділянками великих груп всередині роду, можливо лініджей.

Аналіз поховальних пам`яток сурської культури демонструє, меньш виразний зв`язок орієнтировки з інвентарем, однак поховання, зорієнтовані на південь, частіше супроводжувалися кістяними вістрями. Як родові інтерпретуються могильники з одноманітним розташуванням поховань (2 хронологічна група Вільнянського, 1 і 2 групи Ясиноватського 1, Вовниги 1 та 3). В них серед дорослих поховань переважають чоловіки після 35 років. До общинних можна віднести могильники з антитезною орієнтацією кістяків (1 хронологічна група Вільнянського, Чаплинський та Собачківський). В них кількість чоловічих поховань дещо переважає над кількістю жіночих, вік більшості кістяків коливається від 18 до 35 років.

Три розташованих поблизу могильники (Вовнизький 1 і 3, Ясиноватський 1) мали однакову орієнтацію кістяків та були синхронними. Ймовірно, вони належали лініджам одного роду.

В азово-дніпровській і сурської культурах простежується залежність наборів інвентаря та прикрас від віку та статі померлих. Діти рідко мали поховальній інвентар, але у азово-дніпровських могільниках у більшісті з них був богато прикрашений одяг. Сурське населення рідко та небогато декорувало одяг дітей. В обох культурах підлітки рідко мали инвентар, але іхній одяг чаще прикрашался в сурских могильниках.

Інвентар найбільш типовий для чоловіків 18-25 і старше 50 років, тоді як декорований одяг був, передусім, у вікової групи 25-35 років. Однак, якщо в азово-дніпровської культурі прикраси практично відсутні у чоловіків старше 40 років, то в сурських пам'ятках вони відомі й у осіб більш старшого віку. Серед жіночих поховань інвентар є типовим для вікової групи 18-25 років, а прикраси - для групи 18-35 років.

Соціальна структура населення сурської, нижньодонської та азово-дніпровської культур характеризується паралельним існуванням двох взаємопов`язаних структур: родової та общинної. Родова організація будувалася на соціальній спорідненості та поєднувала декілька ланок. Кожна з культур, ймовірно, відповідала архаїчному племені з двох родів, а основною територіальною та виробничою одиницею були дрібні однородові громади. Їх осередком був лінідж. В кризових ситуаціях, які позначалися на скороченні кількості населення, наприклад, аридизації клімату, могли утворюватися гетерогенні громади з двома родовими стрижнями. В межах спільного поховального обряду родові традиції різнилися орієнтацією померлих, в азово-дніпровській та нижньодонській культурах також набором інвентаря і прикрас.

Потужною соціальною одиницею всередині роду був субклан, який об`єднував декілька лініджей. Члени його мешкали неподалік, всередині нього проводились ініціації, шлюбні та поховальні церемонії. Кожен родовий могильник азово-дніпровської культури, вірогідно, належав до субклану, який об`єднував три лініджа, члени яких ховали померлих в окремому ряді. Сурське населення створювало невеликі однорядні могильники, які належали лініджам, утворюючим групи (наприклад, біля Вовнизького порогу), співвіднесені з поховальним комплексом, субклану.

Вірогідним було існування патрилінійного роду - в усіх зафіксованих похованнях дітей із дорослими, останні були чоловіками батьківського віку.

Важливою ланкою соціальної організації була громада - самокерована господарська одиниця та соціально-побутовий організм, поєднаний спільним існуванням та об`єднуючий декілька родів. Існував чіткий статево-віковий поділ громади: діти, чоловіки та жінки шлюбного віку (17-35 років), чоловіки та жінки після 35 років. Сім`я у неолітичного населення степової зони ще не відокремилась в якості окремої соціально-економічної одиниці.

Дослідження поховального обряду підтверджує специфіку соціального статусу людей, які знаходились у шлюбі та забезпечували відтворення общини. Їх ховали з різноманітним інвентарем і в декорованому вбранні в общинних могильниках. Разом із тим, в похованнях жінок після 35 років не було прикрас.

Найбільш складна соціальна структура фіксується для населення нижньодонської культури. Тут було визначено місце лідера та осіб, пов`язаних із культами, про що свідчить група поховань із символами влади, розвинений поховальний культ, де здійснювались ритуали на поверхні могильників та значний за обсягом та різноманітний поховальний інвентар.

Більш примітивною, без виділення протожрецтва та лідерів, що мали символи влади, соціальна структура реконструюється для сурської культури, в могильниках якої було мало поховального інвентаря та відсутні сліди складних церемоній.

Соціальна структура першого періоду азово-дніпровської культури посідає проміжну ланку між нижньодонською та сурською. Одноманітний та не чисельний поховальний інвентар, відсутність кремацій не дозволяє говорити про формування протожрецтва. Проте на поверхні могильників проводились примітивні церемонії, від яких збереглися вогнища та каміння. Відсутні в цій культурі й поховання лідерів із символами влади, хоч фіксується чіткий зв`язок між віком, статтю та варіантами вбрання небіжчика й диференціація поховального інвентарю всередині двох родових груп.

...