Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Інститут народознавства

УДК 94 (470.62) «1792-1921»

Українці Кубані в 1792 - 1921 роках: еволюція соціальних ідентичностей

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Білий Дмитро Дмитрович

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі нової історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (м. Львів).

Науковий консультант доктор історичних наук, професор Литвин Микола Романович, Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАУкраїни, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Патер Іван Григорович, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, завідувач відділу новітньої історії

доктор історичних наук, доцент Бармак Микола Валентинович, Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, завідувач кафедри історії України

доктор історичних наук, доцент Задунайський Вадим Васильович, Донецький національний університет, професор кафедри історії України

Захист відбудеться «29» червня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано «26 » травня 2010 року.

Вчений секретар

доктор філологічних наук Мельник Я.І.

АНОТАЦІЯ

Білий Д.Д. Українці Кубані в 1792-1921 роках: Еволюція соціальних ідентичностей. Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України - Львів, 2010. соціальний козацький військо еліта

У дисертації здійснено комплексне дослідження еволюції соціальних ідентичностей українців Кубані в 1792 - 1921 роках, розглянуто головні фактори, які визначали трансформацію найбільш вагомих типів соціальних ідентичностей - етнічної, станової (козацької), регіональної, національної. Докладно розглянута роль еліти Чорноморського та Кубанського козацьких військ у формуванні, збереженні та розвитку соціальних ідентичностей, особливості становища Чорноморії як автономної адміністративно-територіальної одиниці, вплив імперської адміністрації та загально-історичний контекст становища та розвитку української спільноти Північно-Західного Кавказу. Окрему увагу приділено зв'язкам українців Кубані з такими українськими регіонами, як Слобожанщина, Наддніпрянщина та Галичина, інтеграції української еліти Краю в загальноукраїнський національний рух, формуванню державності на Кубані та її роль в Українській національно-демократичній революції 1917 - 1921 рр.

Ключові слова: Кубань, Чорноморське козацьке військо, Кубанське козацьке військо, Кавказька війна, соціальні ідентичності, Україна, Російська імперія, Українська національно-демократична революція 1917- 1921 рр.

Билый Д.Д. Украинцы Кубани в 1792-1921 годах: Эволюция социальных идентичностей. Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. Институт украиноведения имени И. Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2010.

В диссертации раскрыта специфика и исторические обстоятельства эволюции социальных идентичностей украинцев Кубани в период 1792 - 1921 годов. В эти годы происходит экономическое и ментальное освоение региона переселенцами из Украины, которые составляли на территории Правобережной Кубани абсолютное большинство. У первых переселенцев - черноморских казаков - выразительно проявляется двойная идентичность - казачья (сословная) и этническая, которые кореллировали и дополняли друг друга, в результате чего происходит формирование черноморской региональной идентичности и включение черноморской казачьей элиты в процесс формирования модерной украинской национальной идентичности. Этот тип черноморской идентичности можно рассматривать как выразительное проявление раннемодерной украинской национальной идентичности. В пореформенный период происходит укрепление казачьей сословной и региональной идентичностей. В 90-х гг. ХІХ ст. до 1917 г. на Кубани усиливается украинское национальное движение. Период революционных событий на Кубани можно рассматривать как составную часть Украинской национально-демократической революции 1917 - 1921 гг., но с учетом специфических особенностей региона. В этот период происходит интенсификация национальной идентичности среди кубанских украинцев. Региональная идентичность кубанских украинцев в этот период также изменилась. Отныне Кубань стала восприниматься (главным образом среди казачества) как собственное государство со своей казачьей властью. Оккупация Кубани Красной армией и установление советской власти привели к ликвидации Кубанской республики и положили начало новому периоду эволюции социальных идентичностей украинского населения этого региона.

Ключевые слова: Кубань, Черноморское казачье войско, Кубанское казачье войско, Кавказская война, социальные идентичности, Украина, Российская империя, Украинская национально-демократическая революция 1917-1921 гг.

Bilyi, Dmytro. The Ukrainians of Kuban': Evolution of Social Identities, 1792-1921. A monograph.

А thesis for the scientific degree of the Doctor of Sciences in History, speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - I. Krypiakevych Institute of of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. - L'viv, 2010.

Focusing on the problem of identity, the study deals with various aspects of the formation and activity of the Black Sea Cossack Host founded on the basis of migration of the former Zaporozhian Cossacks to the Kuban' frontier on the eve of the seventeenth century. The Host's Ukrainian origins were responsible for the formation of its principal social features as well as for the evolution of its social identity.

The history of the Black Sea Cossack Host consists of five periods. The first spans between 1792-1830 during which the Ukrainian Cossacks gradually settled and reclaimed their new frontier homeland. Two reasons contributed to the survival of Ukrainian ethnicity in the new environment: until about 1870, all inhabitants of the Black Sea coast consisted exclusively of the Cossack stratum with Ukrainian ethnic roots; new waves of immigrants from Ukraine supported and strengthened the ethnic consciousness of the original settlers. Since then, however, the main feature of their identity was socio-ethnic ambivalence.

The second period spans roughly between1830- 1860 during which a new regional identity emerged. During this time the leaders of the Kuban' Cossacks took part in the Ukrainian national movement. Seeking to implant modern Ukrainian national identity to the entire Kuban' Cossack Host, Cossack officers disseminated Ukrainian literature and Zaporozhian Cossacks' history. They also tried to introduce the Ukrainian language into schools. Thus, approximately in 1860 the Kuban' identity advanced to a new kind of symbiosis of its ethnic, social, and regional components, a development that can be treated as the earliest phase of modern Ukrainian identity. Among these components, the social Cossack identity remained the strongest one.

The next phase spans approximately between1861- 1890. During this period the non-Cossack population was increasing very rapidly. Although the majority of these new immigrants also came from Ukraine, they were denied access to Cossack privileges. Thus, since that time the population of the Kuban' has been broken into two parts: the Cossacks and the “others”. This strengthened the social basis of the Cossack identity. The “others” also preserved their Ukrainian roots and kept their ethnic identity, although not to the eхtent of their Cossack compatriots.

The principal features of the fourth period spanning between1890-1917 are as follows: a stratum of the Kuban' intelligentsia was formed, the Ukrainian national movement advanced, a rapid economic development improved conditions of everyday life, and a Revolution took place in 1905-1907. The Cossacks continued to treat themselves as the richest and the most self-reliant stratum, a political nation with their own historical memory, the keepers of tradition, and the “founders” of the Kuban'. Looking for stronger connections with Ukraine, the Ukrainian national movement's officers wished to integrate the Kuban' into the future Ukrainian state. As a rule, in order to popularize Ukrainian nationalism, the Ukrainian intelligentsia used the old methods: they disseminated Ukrainian literature, Ukrainian history and culture, supported Ukrainian musical bands and theatres, conducted scientific research in the field of folklore, history, economy, etc.

The period of the revolutionary upheaval during 1917-1921 can be treated as an integral part of a single Ukrainian revolution with some particular characteristics. To strengthen Ukrainian national identity among the masses, the government of the Kuban' Republic introduced the Ukrainian language into schools, renewed societies for popular enlightenment “Prosvita” (founded in 1905-1907 on the West Ukrainian pattern and dissolved by Czarist government after the revolution) and attempted to join the Ukrainian State during the rule of General Pavlo Skoropads'ky. This last action failed. Although the Ukrainian national identity was advancing, the majority of the population (mainly Cossacks) still treated the Kuban' Republic as their own state empowered by the Cossack traditions. But conflicts with the monarchist Volunteer Army impeded progress in this direction and caused the final defeat in the war with Bolshevik Russia. With the Bolshevik occupation, the next phase of Kuban' identity's history begins.

Key words: Kuban', Caucasus war, Black Sea Cossack Host, Kuban' Cossack Host, social identities, Ukraine, the Russian Empire, Ukrainian revolution 1917- 1921.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Обрання автором історії українців Кубані головною темою свого дослідження було обумовлене декількома обставинами. Важливу роль відіграв особистий досвід безпосереднього знайомства з життям кубанської станиці, де значною мірою і зараз зберігається українська мова, українські народні звичаї та традиції. Водночас, офіційно переважна більшість етнічних українців Краснодарського краю сьогодні вважається росіянами. Втім, згідно із загальноросійським переписом 1897 р., населення Кубанської області складало 1.911.133 особи, з них українців було 949.833 особи або 49,7 %. Офіційна кількість українців у межах сучасного Краснодарського краю на 1926 р. складала 1644380 осіб, або 54,1 % від загальної кількості населення. Процеси тотальної русифікації на Кубані, які розгорнулися на початку 30-х рр. ХХ ст., спричинили стрімке зменшення офіційної статистики українців Краснодарського краю. Згідно з переписом 1939 р. кількість українців зменшилася до 4,9 %, під час наступних переписів цей відсоток суттєво не змінювався, а згідно з перепи сом 2002 р. - узагалі скоротився до 2,57 %.

Латентна політика русифікації, спрямована на зміну національної ідентичності українців Кубані, триває й зараз. Досить гострі дебати точаться в колі кубанських науковців навколо етнічної приналежності значної частини мешканців Кубані як на сучасному етапі, так і в історичній ретроспективі. Відповідно, більша частина сучасних етнічних українців регіону переймаються проблемою власної самоідентифікації. Одним із завдань української держави є сприяння національно-культурному розвитку україн ців, які складають досить численні громади в інших країнах. Серед напрямів розв'язання цього питання, на наш погляд, є об'єктивне, далеке від політичної заанґажованості висвітлення історії українців Кубані. Аналіз сучасного становища української спільноти Кубані є неможливим без дослідження її історичного минулого, і в цьому контексті провідною проблематикою стає еволюція соціальних ідентичностей.

Зважаючи на актуальність теми дослідження, а також на рівень її вивчення у вітчизняній і світовій історичній науці, автор здійснив спробу вирішити важливу наукову проблему, що полягає у встановленні і визначенні комплексу передумов, причин, обставин і чинників, що сприяли формуванню та еволюції соціальних ідентичностей кубанських українців, насамперед - етнічної, станової, регіональної, національної. Визначення переселенців з українських земель на Кубань саме як українців має, зрозуміло, ретроспективний узагальнюючий характер. І хоча усвідомлення власної української (малоросійської) етнічної ідентичності завжди було притаманне переселенцям з України, тим не менше, можна спробувати з'ясувати роль інших типів колективних ідентичностей, які на певних етапах історії української спільноти Кубані відігравали не менш важливу, а іноді й головну роль. Проблема формування, функціонування та змін типів колективної ідентичності української спільноти Кубані має евристичний потенціал та викликає особливе зацікавлення тому, що саме ідентичність є головною ланкою, яка поєднує індивідуума з певною спільнотою, до якої він належить.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України «Ідея соборності України як чинник консолідації українського суспільства в світовий інтеграційний процес: минуле і сучасне» (номер державної реєстрації 0108V010870 ).

Об'єктом даного дослідження є українське населення Кубані в 1792 - 1921 роках.

Предмет дослідження - еволюція соціальних ідентичностей (етнічної, станової, регіональної, національної) українського населення Кубані у вищевказаний період.

Метою дослідження є комплексний аналіз трансформації та взаємодії основних типів соціальної ідентичності українців Кубані в контексті соціо політичних процесів кінця ХVІІІ - початку ХХ ст.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:

визначити етнополітичні умови формування Чорноморського козацького війська, причини та обставини його переселення на Кубань та особливості адаптації чорноморського козацтва в цьому регіоні;

розглянути трансформацію соціальної структури Чорноморського козацького війська в умовах Кавказької війни та особливості взаємовідносин кубанських українців з іншими етнічними спільнотами Північно-Західного Кавказу;

проаналізувати механізми збереження та розвитку основних типів соціальних ідентичностей українців регіону в період існування Чорноморії як окремої автономної адміністративно-територіальної одиниці;

висвітлити основні процеси ствердження української національної ідентичності серед українців Кубанської області в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. та особливості інтеграції Кубані в загальноукраїнський національний дискурс;

проаналізувати фактори, які обумовили специфіку державотворчих процесів на Кубані в загальному контексті Української національно- демократичної революції 1917 - 1921 рр.;

розробити періодизацію еволюції соціальних ідентичностей українців Кубані в 1792 - 1921 рр.;

виокремити вплив зовнішніх факторів (російський, турецький, польський) на формування національно-політичних орієнтацій українців Кубані.

Завдання, поставлені дисертантом відповідно до наукової проблеми, визначили структуру роботи.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку масової колонізації українців на Кубань у 1792 році й до 1921 року. У цей період відбувається інтенсивний розвиток української спільноти регіону як певної автономної одиниці (це стосується її козацької частини), яка в певні періоди могла відносно самостійно визначати напрями свого розвитку та зберігала механізми, що регулювали та зберігали відчуття власної етнічної та станової (козацької) ідентичностей. Процеси, які відбулися на Кубані після розпаду Російської імперії, - створення Кубанської республіки (Кубанського краю), зміцнення зв'язків з УНР та Українською державою гетьмана П. Скоропадського, кристалізація української модерної ідентичності, стали складовими частинами Української національно-демократичної революції 1917 - 1921 рр. Ліквідація Кубанської республіки внаслідок вторгнення Червоної армії, придушення масових козацьких повстань в 1921 р., поклали початок принципово іншому етапові в житті українців регіону - автономію козацької складової було остаточно зліквідовано і Кубань було втягнуто в принципово іншу систему політичних, соціально-економічних та культурних відносин, що потребує окремого дослідження.

Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасного Краснодарського Краю Російської Федерації та Південно-Східної України.

Наукова новизна - дисертація є першим в українській історіографії дослідженням загальної історії українців Кубані в 1792 - 1921 роках у контексті проблематики еволюції їх соціальних ідентичностей, що розкри вається у наступних положеннях:

Виявлено основні фактори, які сприяли перетворенню Чорноморського козацького війська після переселення на Кубань на структуру, яка забезпечувала зберігання української етнічної ідентичності нових переселенців та поширення українського етнічного простору на територію Північного Кавказу.

Встановлено, що Чорноморія (територія Чорноморського козацького війська) за своїм етнічним складом, самоврядуванням, збереженням та розвитком козацьких та культурних традицій існувала як окрема територіально-адміністративна автономна одиниця, що створювало всі необхідні умови для збереження та подальшої еволюції української ранньомодерної ідентичності.

Поглиблено аналіз економічних та соціально-політичних умов, які сприяли інтеграції еліти Чорноморії в загальноукраїнські процеси формування національної ідентичності.

Встановлено, що у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. серед кубанських українців відбувалися процеси кристалізації модерної національної ідентичності, а Кубань увійшла до загальноукраїнського простору.

З'ясовано, що після розпаду Російської імперії в 1917 - 1921 рр. національний та державотворчий рух серед українців Кубані був спрямований на об'єднання з Українською незалежною державою, а події, які відбувалися в цьому регіоні, були невід'ємною частиною Української національно-демократичної революції.

Окремо відзначимо, що до наукового обігу введено низку маловідомих та невідомих документів з українських, російських та польських архівів, опубліковано частину спогадів кубанських козаків.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх застосування для більш комплексного висвітлення історії України, Європи, української східної діаспори, українського козацтва та відкриває можливості для нових наукових інтерпретацій ролі співвідношення соціальних ідентичностей в процесі становлення української модерної нації. Певну користь дисертація має для вивчення історії українського козацтва, історії української східної діаспори (запровадження на історичних факультетах спецкурсів: «Історія українського козацтва», «Історія української східної діаспори»). Окремі висновки і положення роботи можуть бути використані під час розробки спецкурсів з культурної етнології, процесів націодержаво творення. Доречними будуть підсумки дослідження для підготовки навчальних посібників і підручників із зазначеної тематики.

Поряд із цим, деякі відомості та рекомендації доцільно взяти до уваги відповідними державними установами, які мають сприяти національно-культурному розвиткові українців, що проживають за межами України, громадським культурно-просвітницьким товариствам та всім, хто цікавиться історією України.

Особистий внесок здобувача полягає в ініціюванні розробки актуальної та, практично, недослідженої теми, що супроводжувалось тривалим збором і опрацюванням джерел та близьких за проблематикою наукових досліджень. На основі прийнятних методів і згідно відповідних принципів висунуто та обґрунтовано концептуальні засади еволюції соціальних ідентичностей українців Кубані від кінця ХVІІІ ст. - початку переселення Чорноморського козацького війська на Північно-Західний Кавказ до завершення Української національно-демократичної революції 1917 - 1921 рр. в контексті загальної історії України. Публікації з теми дослідження підготовлено автором самостійно. Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дослідження здійснена на наукових, науково-практичних і науково-методичних круглих столах та регіональних, всеукраїнських, міжнародних конгресах і конференціях. Основні з них такі: VI Міжнародний конгрес МАУ (червень 2005 р., Донецьк), Міжнародна наукова конференція «Німці Приазов'я та Причорномор'я: історія та сучасність (до 200-ліття переселення)» (вересень 2003 р., Донецьк), Міжнародна науково-практична конференція «Шевченковские чтения - 2008. Историко-культурные связи Кубани и Украины: к 70-летию В.Г. Захарченко» (15 - 16 березня 2008 р., Краснодар); Міжнародна наукова конференція «Західноукраїнська Народна Республіка 1918 - 1923. До 90-річчя утворення» (30 жовтня - 1 листопада 2008 р., Львів); Всеукраїнська науково-практична конференція «Другі Донцовські читання. Історія і сучасність української національної ідеї (125-річчя з дня народження Д. Донцова)» (26 - 27 вересня 2008 р., Мелітополь), Круглий стіл «Голодомор 1932 -1933 рр.: причини та наслідки» (22 лютого 2008 р., Донецьк, ДЮІ ЛДУВС); Круглий стіл «Актуальні проблеми формування національної самосвідомості під час навчання у вищих навчальних закладах» (10 жовтня 2008 р., Донецьк: ДЮІ ЛДУВС), Науковий семінар Інституту ім. І. Крип'якевича НАН України «Між станом і нацією. Конфлікт і взаємодія колективних ідентичностей українців Кубані (Північно-Західного Кавказу) в ХІХ - на поч. ХХ ст.» (лютий 2008 р., Львів). Здійснено презентацію підсумків дисертаційної роботи у вигляді циклів лекцій для студентів та курсантів Донецького юридичного інституту та в діяльності Донецького відділення НТШ.

Результати дисертаційного дослідження представлено в публікаціях: науковій монографії: Українці Кубані в 1792 - 1921 роках. Еволюція соціальних ідентичностей. - Львів - Донецьк: Східний видавничий дім, 2009.- 543 с.; 22 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях; 21 публікаціях, що надруковані в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою дослідження та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, семи розділів, 52 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, іменного покажчика, списку скорочень та анотації російською та англійською мовами. Загальний обсяг дисертації становить 543 сторінки, з яких основного тексту 445 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації та її проблематика, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні межі, розкривається наукова новизна обраної теми.

Перший розділ «Теоретичний стан наукової розробки, історіографія проблеми та джерельна база дослідження еволюції соціальних ідентичностей українців Кубані в 1792 - 1921 роках» є відправною точкою у проведенні дослідження. У ньому розглядаються методологічні, історіо графічні та джерельні основи роботи. Теоретико-методологічне підґрунтя дисертації. Відповідно до завдання - дослідити історію українців Кубані крізь призму співвідношення типів колективних ідентичностей - ідентичність розглядається як основа соціальної або політичної дії. Колективна (соціальна ідентичність) є частиною «Я - концепції», яка походить від усвідомлення індивідуумом своєї належності до групи та емоційного переживання цінностей, що властиві цій групі. Визначаючи колективну ідентичність як систему, за допомогою якої індивід визнає свою тотожність із певною спільнотою і яка забезпечує його соціалізацію, необхідно додати, що ідентичність є, одночасно, динамічною системою. Жодна з форм ідентичності не є до кінця завершеною і до кінця стабільною. Реальність, повсякденний світ для певної спільноти є сукупністю практик, коли діючі агенти детермінують свою діяльність не зовнішніми правилами чи усвідомленими розрахунками, а «практичними стратегіями», що структу рують соціальний простір. Принцип, який породжував ці практичні стратегії, власне і є механізмом набуття ідентичності^.. Діалектичне співвідношення між «практичними стратегіями» та конкретними історичними обставинами визначало логіку поведінки спільноти, об'єднаної навколо певної ідентичності. Вихідними теоретичними положеннями щодо співвідношення та взаємообумовленості особистої та соціальної ідентичності стали останні дослідження з цієї проблематики.

Процеси опанування певної території, окрім адміністративних, політичних, геополітичних, економічних практик, ледь не в першу чергу пов'язані із символічним дискурсом створення певного ментального образу території як обов'язкової умови, без якої неможливе її освоєння. Зазвичай така практика символічного опанування простору перебуває у складній системі цілого ряду конкретно-історичних взаємовпливів і тому залежить не тільки від геополітичних, політичних, економічних реалій, але й від специфіки або автохтонного населення простору, або нових поселенців на цій території. Спроба проаналізувати в діахронному вимірі процеси символічного освоєння території й перетворення її на історичний регіон може дати можливість зрозуміти особливості формування і регіональної ідентичності його населення і особливості різних форм взаємовідносин - як взаємодії, так і протистояння мешканців регіону та вищих владних структур, що, в свою чергу, відбивається і на еволюції соціальних ідентичностей. Проблематика становлення образів «ментальної географії», уявлень про власний регіон проживання та його особливості, тим не менше, дає можливість знайти нові ракурси та перспективи конкретних історичних досліджень. Адже освоєння (економічне, соціальне, політичне, військове тощо) будь-якого географічного простору неможливе без його «ментального освоєння», яке, у свою чергу, відбиває специфіку ідентичності певної компактної групи. Регіональна ідентичність в ієрархії «розмаїття ідентичностей» може відігравати провідну роль у формуванні модерної національної ідентичності і визначати вибір «стратегії виживання» в конкретних історичних обставинах. Окрім того, із процесами створення ментальної моделі регіону та типів колективних ідентичностей як результату практики освоєння певного регіону окремою групою мігрантів, пов'язана методологія дослідження етапів конструювання, тяглості та збереження культурної/історичної пам'яті. Відповідно до цих теоретичних положень закріплення історичної пам'яті та коммеморативних практик є обов'язковою умовою формування провідних типів соціальних ідентичностей.

Залежно від конкретної історичної епохи, коли відбувається процес освоєння регіону, від специфіки умов його освоєння та особливості групи, яка його здійснює, залежать і конкретні форми «ментальної моделі», шляхи формування регіональної ідентичності. Паралельно, як правило, відбувається декілька подібних процесів, суб'єктами яких є конкретна резидентна міграційна спільнота, метрополія та інші конкуруючі спільноти. Осмислення історії українців Кубані в контексті освоєння такого специфічного регіону, як кубанська частина Північного Кавказу, неможливе без плідного використання теорії фронтиру. Загальноприйнятим є визначення «фронтиру» як певної території, соціальні та економічні умови якої визначаються перебігом процесів її освоєння. Це визначення створює можливість для багатьох інтерпретацій та підходів під час дослідження такого специфічного регіону, як Кубань до другої половини XIX ст. Адаптація до умов «Кубанського фронтиру» і становила головний зміст перших десятиліть історії української спільноти Кубані, але й після «закриття» Північно кавказького фронтиру досвід, соціально-економічні та культурні особливості періоду «фронтирного» життя значною мірою впливали і на подальшу історію українського населення Кубані. Тому спроба інтерпретації української спільноти Кубані (принаймні до 60-х рр. ХІХ ст.) як «спільноти фронтиру» розкриває широкі можливості для розуміння внутрішньої логіки її історичного розвитку.

Історіографічна база дослідження. У розвитку історіографії, яка прямо або опосередковано висвітлює історію українців Кубані, можна виділити декілька етапів, кожен з яких мав свої особливості та залежав від конкретної історичної ситуації й провідного загальнонаукового дискурсу. Окрім того, особливістю розвитку цього історіографічного напряму була та обставина, що переважна більшість наукових праць, присвячених українцям Кубані, була створена кубанськими науковцями переважно українського походження та вихідцями з козацького середовища, що не могло не вплинути на загальні концепції їхніх досліджень. Цілком упевнено можна говорити про «кубанську історіографічну школу», створену кубанськими дослідниками наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., яка мала власні традиції та тяглість. Власне, першу історію Чорноморського козацького війська - «Історичні записки про Чорноморське козацьке військо» - було створено в 30-х рр. ХІХ ст. старшинами цього війська Яковом Кухаренком та Олександром Туренком як спроба «історіографічної легітимізації» Чорноморії. Вона охоплює період від ліквідації Запорозької Січі та створення Чорноморського козацького війська до початку 30-х рр. ХІХ ст. В «Історичних записках…» у хронологічній послідовності подаються всі визначні події, які сталися з чорноморськими козаками під час переселення на Північно-Західний Кавказ, докладно висвітлюються бойові дії, у яких брали участь чорноморці, наводяться документи та статистичні матеріали. У 1858 р. побачила світ книга І. Попка «Чорноморські козаки в їх цивільному та воєнному побуті», в якій автор подав яскраву картину побуту, народних звичаїв та традицій українців Чорноморії, простих козаків та старшини, докладно описав географічні особливості краю, характер взаємовідносин між чорноморцями й адигами, приділив чимало уваги економічним аспектам розвитку Чорноморії. Книга І. Попка дає змогу досліднику побачити усе різнобарв'я життя української спільноти Кубані 40-50-х рр. ХІХ ст. Праця кубанського історика П. Короленка «Чорноморці», яку вперше було надруковано 1874 р., немовби підсумовує перший етап «чорноморського» етапу розвитку кубанської історіографії. У ній автор розлого викладає історію Чорноморського козацького війська від заснування до 1842 р. Книга має в основному описовий, фактографічний характер, переважну її частину присвячено описам воєнних дій чорноморців. Спробою вийти за межі виключно чорноморської козацької складової регіону, створити новий історичний наратив Кубані стала книга Ф. Щербини та Є. Феліцина «Кубанське козацьке військо. 1696 - 1888 р.» (Вороніж, 1888). Ф. Щербина заклав підвалини нової історіографічної концепції Кубані. Свої погляди він розвинув у ґрунтовному дослідженні з минувшини Кубані та її українського населення - фундаментальній «Історії Кубанського козацького війська» (Катеринодар, 1910, 1913 рр.). Її хронологічні межі охоплюють період від найдавніших часів до початку 60-х рр. ХІХ ст. Як і попередні дослідники, він особливо наголошував на українській етнічній складовій більшості населення Кубані, артикулював провідну роль, яку відіграли українські козаки (запорожці та чорноморці) в освоєнні цього регіону. Обраний ним для викладу жанр «документальної історії» дав змогу вмістити величезний фактографічний матеріал, який сьогодні надзвичайно допомагає досліднику проблем історії українців Кубані.

Якщо в хронологічному відношенні історія української спільноти Північно-Західного Кавказу до початку 60-х рр. ХІХ ст. знайшла своє ґрунтовне відображення в дослідженнях вищенаведених авторів, то період до 1917 р. не був належно висвітлений у жодній узагальнюючій праці дореволюційної історіографії. Наступний етап розвитку кубанської історіографії був безпосередньо пов'язаний з діяльністю кубанських науковців і політичних діячів - Ф. Щербини, В. Сулятицького, П. Макаренка, К. Безкровного, Л. Бича, які опинилися на еміграції після 1920 р. Головна проблематика їх досліджень полягала в намаганні осмислити причини поразки Кубанської Народної Республіки, історію Кубані і, в першу чергу, події 1917-1921 рр. На цьому етапі розвитку кубанської історіографії минуле Кубані розглядалося крізь призму становлення української національної ідентичності. У праці В. Сулятицького «Нариси з історії революції на Кубані», яку було видруковано в 1925 р., є окремий розділ, де українську спільноту регіону подано в загальному контексті історії України, висвітлені основні етапи національного розвитку українців Кубані. Показовим було те, що В. Сулятицький розглядав події 1917 - 1921-х рр. на Кубані як складову частину української національно-демократичної революції. Незгода з окремими положеннями книги В. Сулятицького, зокрема зі звинуваченням провідників кубанської державності в нехтуванні українською національною ідеєю, викликало гостру реакцію колишнього голови Кубанського крайового уряду Л. Бича. Наслідком цього став вихід книги «Кубань у кривому дзеркалі» (Прага, 1927), у якій Л. Бич достатньо аргументовано спростовує звинувачення В.Сулятицького та піддає прискіпливому аналізові особливості соціально-економічного та національного розвитку української спільноти Кубані на початку ХХ ст. та в 1917 - 1921 рр. Наступною узагальнюючою працею, присвяченою подіям 1917-1920 рр. на Кубані, стала книга останнього отамана Кубанської республіки В. Іваниса «Боротьба Кубані за незалежність» (Мюнхен, 1968) в якій автор зосереджується, головним чином, на викладі основних подій, пов'язаних зі становленням кубанської державності в 1917 -1921-х рр.

У радянський період дослідження як з історії козацтва, так і загалом українців Кубані опинилися «поза законом». Репутація Кубані, як одного з центрів «російської Вандеї», а козацтва - як контрреволюційної сили, тотальна політика русифікації українців Кубані у 1932-1933 рр., жорсткий ідеологічний контроль над соціогуманітарними дослідженнями унеможливили подальший розвиток історіографії з питань української спільноти Кубані. Одним з небагатьох винятків стала монографія В. Голобуцького «Чорноморські козаки» (Київ, 1956), проблематика якої зосереджена головно навколо соціально-економічного розвитку чорноморського козацтва та «класової боротьби» в його середовищі. Етнічна ідентичність чорноморців автором не розглядалася. Втім, у цій монографії наводиться великий масив фактологічного матеріалу, присвяченого, головним чином, економічному розвитку чорноморського козацтва. Офіційна концепція радянської історич ної науки при висвітленні проблематики історії кубанського козацтва найвиразніше була викладена в працях кубанського історика І. Куценка, написаних з догматичних марксистсько-ленінських позицій, де козацтво розглядається як реакційна соціальна верства, а українська етнічна складова більшості кубанських козаків заперечується.

Новий етап осмислення проблеми розпочинається в 90-х рр. ХХ ст. У сучасній російській історіографії спостерігається два основні підходи до висвітлення минулого Кубані. Зазвичай, вони концентруються навколо козацької тематики. Перший можна визначити як створення новітнього офіційного дискурсу історії Кубані, згідно з яким вона є історичною територією кубанського козацтва, яке, у свою чергу, завжди було надійною і лояльною опорою російської державності. Згідно з цією концепцією в більшості сучасних досліджень російських істориків питання історії українського населення регіону або оминається, або зводиться до положення про кубанське козацтво як окремий «субетнос російського суперетносу», в якому українську складову було нівельовано. У монографіях, які вийшли за останні роки в Росії й були присвячені загальній та етнічній історії Північного Кавказу, взагалі не згадується численна українська спільнота Північно-Західного Кавказу. Російський дослідник доходить висновку: «Внаслідок процесу етногенезу, який зайняв приблизно 70 років, утворилося кубанське козацтво - єдина етнічна система, з мозаїчною субетнічною структурою, яка зберегла свої особливості первісних етнічних елементів» .

На противагу такому підходу у працях інших кубанських учених - А. Авраменка, В. Чумаченка, М. Тарнавського, О. Малукала, Б. Фролова, А. Федіної - доводиться безперервність збереження етнічної ідентичності українців Кубані. На особливу увагу заслуговує окремий розділ «Козацьке військо на Кубані» у двотомній «Історії українського козацтва», підготовлений А. Авраменком, Б. Фроловим та В. Чумаченком . У цьому розділі подається історія Чорноморського та Кубанського козацьких військ як ланки саме української козацької традиції, детально висвітлюються обставини, які сприяли збереженню українцями Кубані своєї етнічної ідентичності, та шляхи ствердження національної української ідентичності, які розгорнулися в Краї в період революції та громадянської війни. Фундаментальні дослідження О. Кабузана про етнічний склад Російської імперії містять великий обсяг статистичних матеріалів, які свідчать про вагому частку українців серед інших народів Північного Кавказу, а дані переписів - про збереження ними української етнічної дентичності. Таким чином, питання про тяглість національної ідентичності українців Кубані в сучасній російській історіографії до сьогодні залишається темою гострої історіографічної полеміки.

У сучасній українській науці історія українців Кубані поки що очікує на своє належне висвітлення. Таке становище можна пояснити тим, що домінуючим принципом, який обумовлює географічний ареал досліджень вітчизняних істориків, є обмеження, зумовлене політичними кордонами сучасної української держави, а історія української діаспори, як правило, залишається на другому плані. Дотичними до проблематики дослідження є праці Р. Шияна про утворення Чорноморського козацького війська і період його перебування на Півдні України та Л. Маленко, присвячені історії Азовського козацького війська . Генеза українських військових традицій в середовищі кубанського козацтва, як одна з підстав збереження етнічної ідентичності українців Кубані, висвітлюється в монографії В. Задунайського .

Переселенню українців на Кубань наприкінці ХVІІІ - початку ХХ ст. присвячене дисертаційне дослідження Є. Петренка . Український переселенський рух на Північний Кавказ (на Терек) є головною пробле матикою дисертаційного дослідження А. Дзагалова . До питання розвитку української національної ідентичності українців Кубані звертається в своїх дослідженнях В. Сергійчук .

У західній історіографії історія кубанських українців розглядалася лише в контексті висвітлення історії козацтва, його взаємовідносин з центральною імперською адміністрацією, проблематики освоєння фронтирів Російської імперії та Кавказької війни ХІХ ст. Одним із принципових недоліків в підходах представників західної історіографії є визначення всіх козаків Північно-Західного Кавказу та взагалі всього слов'янського населення як «росіян».

Археографічна база дослідження включає широке коло репрезента тивних різновидових джерел, які віднесено до таких груп: документи центральних і місцевих органів влади Російської імперії, УНР, Кубанської Народної Республіки, матеріали станичних та загальновійськових структур Чорноморського та Кубанського козацьких військ, спогади та епістолярії учасників і очевидців подій, статистичні матеріали, публікації тогочасної преси.

Більшість опублікованих документів з історії української спільноти Північно-Західного Кавказу належать до періоду 1792 - 1917 рр. і, зазвичай, стосується Чорноморського та Кубанського козацьких військ. Закони та регламентуючі положення щодо правового становища як козацьких військ Російської імперії, так і Чорноморського/Кубанського війська, зокрема, містяться у відповідних томах «Повного зібрання законів Російської імперії» та багатотомній «Збірці урядових розпоряджень із козацьких військ» (1870-1917). В «Історичних записках про Чорноморське козацьке військо» Я. Кухаренка та О. Туренка було в повному обсязі наведено цілу низку документів - жалувані грамоти Катерини ІІ, «Порядок загальної користі», інструкції зі створення Чорноморської лінії, імператорські положення про устрій Чорноморського козацького війська тощо. Значну кількість документів у повному обсязі містить й «Історія Кубанського козацького війська» Ф. Щербини. Велику працю зі збирання та публікації документів Чорноморського та Кубанського козацьких військ провели автори кубанських періодичних наукових видань «Кубанський збірник. Праці Кубанського обласного статистичного комітету» та «Відомості товариства аматорів вивчення Кубанської області»: були зібрані та побачили світ численні статистичні, документальні, архівні матеріали, які надають досліднику необхідний фактографічний матеріал. Особливо необхідно відзначити публікації документів кубанських дослідників П. Короленка, О. Феліцина, О. Кияшка, В. Шамрая. Обставини заворушень у Чорноморії в 1861 р. у зв'язку з планами імперської адміністрації переселення чорноморців на Закубання знайшли своє відображення в підбірці документів, опублікованих М. Венюковим. Наслідком довготривалої праці І. Дмитренка над збиранням і упорядкуванням документів Чорноморського козацького війська та Хоперського полку став вихід під його редакцією чотиритомної «Збірки матеріалів з історії Кубанського козацького війська» (1896 - 1898 рр.) (СПб. 1896-1898 рр.). Докладні статистичні дані про етнічну картину Кубані, матеріальне та соціальне становище її населення подають переписи Кубанської області на 1897 р., опубліковані окремим виданням кубанським науковцем Л. Македоновим (Катеринодар, 1907). Особливу цінність для дослідника мають опубліковані Кубанським Статистичним Комітетом щорічні звіти кубанського військового отамана та матеріали зі становища Кубанської області.

Найбільший обсяг документів з історії Кубані знаходиться в Державному Архіві Краснодарського Краю (м. Краснодар). Серед архівних фондів, які зараз зберігаються в ДАКК, до періоду існування Чорноморського козацького війська належать фонди «Канцелярії наказного отамана Кубанського козацького війська (колишня канцелярія кошових і військових отаманів Чорноморського козацького війська) (1783-1870 рр.)» (Ф. 249) та «Військової канцелярії Чорноморського козацького війська (1794-1842 рр.)» (Ф. 250), «Переселенський комітет Чорноморського козацького війська (1821-1825 рр.)» (Ф. 345). У них зберігаються загальні регламентуючі документи з Чорноморського козацького війська та Чорноморії, накази, звіти, відомості про економічне становище чорноморців, організацію переселень у Чорноморію з України, офіційне листування між представниками чорноморської та імперської адміністрації, статистичні дані, документи з персоналій і т. ін. Рапорти начальників козацьких підрозділів, документи, що стосуються воєнних дій на Чорноморській кордонній та Чорноморській береговій лініях, рівень військової підготовки козацьких підрозділів та несення служби, взаємовідносини з горцями, участь чорноморців у Кавказькій війні та інших війнах Російської імперії, організація та хід заселення Лівобережної Кубані знаходяться у фондах: «Канцелярія начальника Чорноморської берегової Лінії (1839 - 1865 рр.)» (Ф.260), «Канцелярія начальника Чорноморської кордонної Лінії (1794-1864 рр.)» (Ф. 261), «Військове чергування Чорноморського козацького війська (1842-1870 рр.)» (Ф. 254).

Документи періоду від 60-х рр. ХІХ ст. до 1917 р. зберігаються переважно у фондах: «Військове правління Кубанського козацького війська (1842 - 1888 рр.) (Ф. 252), «Цивільна канцелярія начальника Кубанської області (1860-1869 рр.)» (Ф. 452), «Канцелярія начальника Кубанської області та наказного отамана Кубанського козацького війська (1870 - 1917 рр.)» (Ф. 454), «Кубанське обласне правління (1870 - 1917 рр.)» (Ф.449), «Військовий Штаб Кубанського козацького війська (1860 - 1917 рр.)» (Ф. 396). Документи, що стосуються діяльності громадсько-просвітницьких об'єднань українців Кубані та українських політичних партій, містяться у фонді «Кубанське обласне жандармське управління (1880-1917 рр.)» (Ф. 583), загальні статистичні матеріали про становище та розвиток Кубанської області - у фонді «Кубанський обласний статистичний комітет (1870-1916 рр.)» (Ф. 460), численні документи щодо розвитку освіти та культури знаходяться у фондах «Попечитель Кавказької учбової округи (1839 - 1917 рр.) (Ф. 427) та «Дирекція народних училищ Кубанської області (1851 - 1917 рр.)» (Ф. 470).

Якщо значна кількість важливих джерел з історії Чорноморії та Кубанської області були опубліковані та знайшли своє відображення в історичних дослідженнях, то період 1917 - 1921 рр. потребує більш детального опрацювання документів, які в радянський період були недоступні для дослідників. Документи періоду Української національно-демократичної революції та створення Кубанської Народної Республіки (Кубанського Краю), діяльності її державних структур та Крайового уряду, його економічної та культурної політики, взаємовідносин з Добровольчою армією, зовнішньої політики, протоколи та постанови Кубанської Крайової Ради, вироки станичних громад знаходяться у фондах: «Кубанський Обласний тимчасовий виконавчий комітет (1917 р.)» (Ф.Р-1259), «Канцелярія Ради Кубанського крайового уряду (1917-1920 рр.)» (Ф.Р-6),. Канцелярія управління військовими справами Кубанського крайового уряду (1917 - 1920 рр.) (Ф.Р-10), «Відомство торгівлі та промисловості Кубансько го крайового уряду (1917-1920 рр.)» (Ф.Р-91), «Відомство Народної освіти Кубанського крайового уряду (1918-1920 рр.)» (Ф.Р-5), «Відомство продовольства та забезпечення Кубанського крайового уряду (1917 - 1920 рр.)» (Ф.Р-11), «Кубанська Законодавча Рада» (Ф.Р-1542).

Значний обсяг документів щодо проблематики розвитку соціальних ідентичностей українців Кубані в 1917 - 1921 років знаходиться в інших архівах Російської Федерації та України. У фондах Державного архіву Ростовської області (ДАРО): «Відділ Народної освіти Північнокавказького крайового комітету» (Ф. 64), «Національна Рада Північнокавказького Краю» (Ф.Р-2443), «Північнокавказький Крайовий Виконавчий Комітет» (Ф. 1485) - містяться документи про становище кубанського козацтва в період Громадянської війни та про заходи Кубанського Крайового уряду з уведення української мови в навчальних закладах регіону.

Особливий інтерес для дослідження становлять документи денікінської контррозвідки, зібрані у фонді «Політична канцелярія особливої наради при Головнокомандувачеві Збройними Силами Півдня Росії. 1918 - 1920 рр.» (Ф. 446) Державного архіву Російської Федерації. У них відображено настрої кубанських козаків, діяльність Кубанської Ради, взаємовідносини між кубанськими політичними діячами та провідниками Української Народної Республіки, висвітлюється ставлення кубанців до білогвардійського великодержавницького руху. У Російському державному військовому архіві (РГВА) у фонді «Штаб головнокомандувача Російської армії. 1917-1920 рр.» (Ф. 39540) та «Штаб 2-ї Терської пластунської окремої козацької бригади. 1919 р.» (Ф. 40070) зберігаються документи, які стосуються «кубанської» та «української» політики керівників Білого руху, ставлення кубанського козацтва до участі у військових діях Добровольчої армії проти УНР у 1919 р.

Значний обсяг джерел, пов'язаних зі становленням державності Краю в 1917 - 1921 рр., знаходиться в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України. Це зібрання документів, які було вивезено з Праги наприкінці 40-х рр. ХХ ст. і які зберігалися в різних емігрантських установах та громадах кубанських емігрантів. Передовсім це фонди: «Українська господарча академія в Чехословацькій республіці м. Падєбради» (Ф.3795 с), «Управа громади кубанців у Чехословацькій республіці» (Ф.3968 с), «Кубанський закордонний архів у Празі» (Ф. 3979 с), «Колекція документальних матеріалів українських еміграційних установ, організацій та різних осіб» (Ф.4465 с). У них містяться документи Кубанської Ради та Кубанського Крайового уряду, Конституція Кубанської республіки (Кубанського Краю), матеріали про визначних діячів українського руху на Кубані в 1917 - 1921-х рр., міжнародні договори кубанської держави, спогади кубанських українців. Політику щодо Кубані Української держави П.Скоропадського та УНР висвітлюють матеріали фонду «Міністерство закордонних справ УНР, 1918-1922» ( Ф. 3696 с). Це інструкції українському Генеральному консульству в Катеринодарі, звіти українських послів, аналітичні довідки працівників Міністерства закордонних справ УНР щодо становища на Кубані тощо.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань (ЦДАГО) України зберігаються документи, які характеризують національний розвиток українців Кубані на початку 20-х рр. ХХ ст., наводяться статистичні дані з етнічного складу регіону. Головним чином вони сконцентровані у фондах: «Центральний Комітет Комуністичної Партії (більшовиків) України. (1917 - 1991), (Ф. 1) та «Народний Комісаріат Просвіти УРСР» (Ф. 166).

Як окреме коло джерел розглянуто матеріали періодики. Зокрема, у газеті «Кубанські обласні відомості», яка виходила в Катеринодарі з 1863 до 1917 рр., широко висвітлювалося громадське, культурне та економічне життя Кубанської області, друкувалися листи місцевих кореспондентів зі станиць та хуторів, нариси, присвячені побуту та традиціям українців краю, повідомлення про культурні заходи, що надають досліднику можливість побачити всебічну картину життя та побуту української спільноти Кубані, простежити динаміку еволюції станової, регіональної та національної ідентичності протягом більш ніж п'ятдесяти років. Період 1917 - 1920 років знайшов висвітлення в газеті «Вільна Кубань» - офіційному органі Кубанського Крайового уряду. Численні матеріали з минулого Кубані та кубанських українців знаходимо в періодичних виданнях кубанських та загальнокозацьких еміграційних об'єднань. Це такі видання як «Кубанський край» (орган неперіодичний), Прага, 1930 - 1933 рр.; «Кубанское казачество» (історико-літературний та ілюстрований часопис, Видавництво товариства «Ревнителей Кубани»), Прага, 1931-1932 рр.; «Кубанские Думы - Кубанські Думки», Прага, 1928 р.; «Кубанская старина и современность», Париж, 1931 р.; «Вольное казачество - Вільне козацтво», Прага, 1925-1936 рр.; «Вольные горцы», Прага, 1927 - 1928 рр.; «Про Кубань», Прага, 1925,1926, 1929 рр., «Казакия-Козакія-Kozakia», Прага, 1938 р.; «Кубанский исторический и литературный сборник», Оранжбург, США, 1959 - 1964, 1968.