Соціальні умови розвитку вугільної промисловості Донбасу (1943-1964 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БРОВАР ОЛЕКСАНДР ВІТАЛІЙОВИЧ

УДК 94(477.6) «1943/1964»:364:622

СОЦІАЛЬНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ

ПРОМИСЛОВОСТІ ДОНБАСУ (1943-1964 рр.)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Добров Петро Васильович, завідувач кафедри історії України Донецького національного університету

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, Лисенко Олександр Євгенович завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, професор, Бут Олександр Микитович професор кафедри історії слов`ян Донецького національного університету

доктор історичних наук, професор, Саржан Анатолій Опанасович завідувач кафедри історії і права Донецького національного технічного університету

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету(83001, м.Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розіслано «21» травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Упродовж кількох століть вугільна галузь визначала основні вектори розвитку економіки України, була її енергетичним «локомотивом». У зв'язку із цим магістральним напрямом наукових зусиль істориків донедавна вважалися економічні аспекти вуглевидобутку, аналіз його впливу на інші параметри господарського комплексу, динаміка різних показників, що віддзеркалювали функціонування шахт. Останнім часом відбувається зміщення пріоритетів у дослідженні вугільної промисловості Донбасу із суто економічних до соціальних питань, хоча розглядаються ці дві складові у нерозривній єдності.

Пояснення таких змін слід шукати не тільки в сучасних викликах (які, до речі, слід визнати дійовими імпульсами для наукового пошуку), а, насамперед, у привабливості й продуктивності дослідницьких методик соціальної історії, що поступово набуває в нас статусу самостійного наукового напряму. вугільний промисловість донбас шахта

Створена більшовиками суспільно-економічна система базувалась на безумовній домінанті економічної складової над соціальною. Реальні зовнішні загрози й амбіційні геополітичні наміри радянського керівництва поставили країну в становище перманентного стресу, надзвичайних заходів форсованого нарощування економічних показників, формування й підтримки високих темпів зростання військово-промислового комплексу. При цьому матеріальні потреби й духовно-культурні інтереси перебували на другому плані, незважаючи на те, що в партійних та урядових документах декларується підвищена увага до соціальної сфери.

Відповідним чином така ситуація відбулась і в історіописанні: на першому місці стояли економічні проблеми, а вже потім в якості додаткового атрибуту висвітлювались соціальні. Не тільки в радянській, а й у сучасній літературі не знайшли належної розробки такі питання як проблема оплати праці, компенсаційно-соціальних виплат, пенсійного забезпечення, охорона здоров'я працівників галузі, ефективність впровадження напрацювань галузевої науки для поліпшення умов праці; причини аварійності та виробничого травматизму й недоліків в організації праці; тіньові сторони змагальних форм праці; особливості морального й матеріального стимулювання; роль профспілкових організацій у розв'язанні трудових конфліктів; життєвий рівень та повсякденний побут і дозвілля гірників, вплив політичних перипетій та змін економічної стратегії на соціальну сферу та тощо. Розширення джерельної бази, застосування новітніх методологічних підходів та наукових методик дозволяє вийти на якісно вищий рівень теоретичних інтерпретацій, забезпечити глибоке осмислення складного історичного періоду.

Суспільна актуальність дисертаційного дослідження визначається кризовими явищами не тільки у вуглевидобувній промисловості, а й загалом в економіці України, що спричинило негативні соціальні наслідки. Глибоке вивчення механізмів і технологій відродження, стратегій розвитку однієї з вирішальний галузей індустрії одночасно з вирішенням соціальних проблем дає можливість спроектувати їх на сьогодення й врахувати деякі уроки, а також досвід минулого на сучасній території та практиці управління соціально-економічними процесами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Дисертаційний проект виконаний у рамках науково-дослідної держбюджетної теми кафедри історії України Донецького національного університету «Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: нові підходи та оцінки (№ державної реєстрації 0108U006412).

Об'єктом дослідження є складні соціально-економічні процеси в економіці повоєнного Донбасу, а також стратегія відбудови та розвитку регіону.

Предметом вивчення виступає комплекс проблем, пов'язаних з соціально-економічною політикою радянського уряду в 40-х - першій половині 60-х років, технологією відродження вугільної галузі Донецького басейну, особливостями й засобами розв'язання складних соціальних питань.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють повоєнний відбудовний період, а також розвиток і реконструкцію галузі за часів правління М. Хрущова. Нижню межу визначає початок відбудови промисловості Донбасу відразу після звільнення від гітлерівських загарбників, верхня пов'язана з відстороненням М. Хрущова від керівництва державою та зміною соціально-економічного курсу держави.

Територіальні межі праці обмежені українським сегментом Донецького басейну - найбільш потужного в економічному відношенні регіону не тільки республіки, а й СРСР. Події, що розглядаються в дисертації, стосуються Ворошиловградської (Луганської) і Сталінської (Донецької) областей.

Мета роботи полягає в науковій реконструкції процесу відбудови, аналізу розвитку вуглевидобувної промисловості регіону в контексті соціально-економічної політики радянського керівництва у 40-х - першій половині 60-х років.

Досягнення вказаної мети передбачає розв'язання таких завдань:

- встановити стан опрацювання даної тематичної ніші в науковій літературі;

- дати характеристику джерельного комплексу, що став емпіричною основою дослідження;

- окреслити методологічні підходи й наукові методики, використані для виконання проекту;

- розкрити наслідки війни та окупації для вугільної промисловості Донбасу;

- проаналізувати мотиваційні чинники й концептуальні рішення керівництва країни в справі відбудови зруйнованої вугільної галузі УРСР, що знайшли відображення в нормативно-правових актах, постановах партії та уряду, інших директивних документах;

- визначити реальний вплив законодавства про працю на стан її організації, охорону, безпеку на шахтах Донбасу;

- з'ясувати причини аварійності й виробничого травматизму, а також заходи, спрямовані на його зменшення;

- показати суперечливий характер змагальних форм праці та їх наслідки для безпеки й охорони праці;

- простежити еволюцію засобів матеріального й морального стимулювання працівників, зайнятих у вугільній промисловості;

- дослідити чинники, що визначали рівень життя мешканців регіону в визначений період;

- розкрити спрямування соціальних програм, форми й засоби їх реалізації та реальні наслідки для добробуту шахтарів;

- встановити роль галузевої науки у відбудові й модернізації шахт Донбасу, налагодження технічних ліній та створення безпечних умов праці;

- висвітлити функцію профспілок у справі підготовки кадрів, захисту інтересів гірників, розв'язанні соціальних питань, оздоровленні й організації культурного відпочинку;

- показати особливості повсякденного побуту й дозвілля шахтарського соціуму;

Наукову новизну дисертаційного дослідження обумовлює постановка низки наукових проблем, недостатньо опрацьованих у літературі. Історіографічний огляд дозволив визначити тематичні лакуни, що потребують спеціальних пошукових зусиль. Типологічно-видова класифікація й структурно-функціональна характеристика джерел дала можливість окреслити емпіричний потенціал дослідження цієї теми на перспективу.

У дисертації відображено концептуальні підходи попередників до висвітлення означеного кола питань, а також позиціонується власне методологічне кредо, що базується на поєднанні соціально-економічних і антропологічних вимірів тих явищ, які перебувають у центрі наукового дослідження. Поєднання міждисциплінарних принципів та методологічного інструментарію не лише створило підстави для розуміння макроекономічних і мікросоціальних процесів, а надало можливість поглянути на них «знизу», з позицій мікроісторії, соціальної історії та історії побуту.

Певними елементами новизни позначені спроби простежити функціонування ланцюга «нормативно-правові акти - адміністрація - реальний стан справ на виробництві», що дозволяє сформувати критерії ефективності законодавчого забезпечення інтересів працюючих, створення відповідних умов для виконання ними своїх виробничих обов'язків.

Аналогічний принцип покладений в основу інтерпретації соціальної політики уряду, що втілювалась на місцях адміністрацією підприємств та профспілковими комітетами.

Елементи новизни мають фрагменти про місце галузевої науки в оптимізації умов праці гірників.

Аналіз подій на двадцятирічному часовому проміжку дав підстави здійснити низку концептуальних узагальнень. Одне з таких положень пов'язане з дисонансом популістських декларацій й ідеологічної риторики, з одного боку, та справжнім станом речей у соціальній сфері, з другого боку. Автор вбачає в цьому не тільки тимчасові труднощі, викликані війною та гонкою озброєнь, а принципові підходи правлячої верхівки до співвідношення між потребами економіки й інтересами пересічних трударів, що забезпечувалися за залишковим принципом.

У праці під критичним кутом зору розглядаються заглорифіковані й ідеологізовані сюжети про соціалістичне змагання, охорону парці та рівень її відшкодування.

Зовнішньополітичні пріоритети й ігнорування найбільш нагальних матеріальних потреб людей пролонгувало в часі схильність керівництва держави до насадження й пропагування аскетичних форм організації побуту й дозвілля.

Нарешті, на широкому фактологічному й теоретичному підґрунті спростовується комуністична міфологема про «переваги соціалістичного ладу над капіталістичним», що так і не знайшла підтвердження в багатьох аспектах організації, безпеки та оплати праці робітників вуглевидобувної галузі.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що вміщений у ньому емпіричний матеріал, теоретичні інтерпретації, узагальнення й положення придатні для підготовки навчальних курсів у вузах регіону, фундаментальних узагальнюючих праць, методичних розробок, навчальних посібників, довідково-енциклопедичних видань.

Сформульовані в праці рекомендації можуть бути використані під час підготовки фахівцями Міністерства праці та соціальної політики, Федерації профспілок України, інших установ і громадських організацій відповідних соціальних програм, заходів щодо вдосконалення системи охорони й оплати праці, соцзабезпечення, а також розвитку інфраструктури культурно-просвітницьких та фізкультурно-спортивних установ у вугільних районах Донбасу, профілактики асоціальних виявів тощо.

Особистий внесок здобувача. Автором здійснено розробку досить актуальної для вітчизняної історичної науки проблеми, яка дотепер не стала предметом спеціального історичного дослідження. Наукові положення, узагальнення і висновки дисертації, що виноситься на захист, отримані дослідником самостійно. У них викладене авторське бачення на вирішення наукової проблеми щодо соціальних умов розвитку вугільної промисловості Донбасу у 1943-1964рр. Доведено значимість та необхідність дієвої державної політики у справі соціального захисту та умов праці. Докторська дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації

Апробація результатів дослідження. Основні результати й зміст дисертаційної роботи обговорено на засідання кафедри історії України Донецького національного університету.

Окремі фрагменти й положення праці оприлюднення на таких наукових форумах: Міжнародній науково-практичній конференції «Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі» (м. Бердянськ, 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченої 70-річчю історичного факультету ДонНу (м. Донецьк, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції присвяченої 65-річчю звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників (м. Донецьк, 2008 р.), Международной научно-практической конференции «Украина в Великой Отечественной войне: осмысление пришлого - взгляд в будущее» посвященной 65-летию освобождения Украины от немецко-фашистских захватчиков (м. Донецьк, 2009 р.), Наукова конференція професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково - дослідної роботи за період 2007-2008 рр. Суспільно-гуманітарні науки (м. Донецьк, 2009 р.), « Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації» V Всеукраїнська наукова конференція(м. Тернопіль, 2009 р.), «Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації» (до 65-ї річниці Перемоги над нацизмом та фашизмом. 2010 р., м. Київ), III Международная научно-теоретическая конференция «Социально-политические и культурные проблемы современности» (г.Симферополь, 2010 г.), Международная научная конференція «Великая Отечественная война в пространстве исторической памяти российского общества» (г. Ростов-на-Дону - г.Таганрог, 2010г.)

Публікації. Головний зміст дисертації викладено у 28 публікаціях: одній монографії, 22 наукові праці у виданнях, затверджених ВАК України як профільні для публікацій досліджень із спеціальності 07.00.01 - історія України.

Структура дисертаційного дослідження обумовлена поставленими метою та завданнями. Відповідно до нього робота складається зі вступу, 6 розділів, 16 підрозділів, висновків, списку джерел та літератури (614 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 435 сторінки машинопису, з них основна частина - 378 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ - «Історіографія, джерельна база і методологія дослідження» - містить огляд джерельної бази наукового пошуку, методологічних підходів автора, методичного інструментарію, а також наукової літератури з цієї теми.

В історіографічному огляді з'ясовується стан опрацювання теми вітчизняними й зарубіжними фахівцями, простежуються основні тенденції історіописання в різних суспільно-політичних умовах.

Усі публікації в даній тематичній ніші розподіляються у три групи: радянські, сучасні вітчизняні й закордонні.

Іманентними ознаками праць радянської доби були їхня ідеологічна запрограмованість та наявність пропагандистських кліше. Поряд з пізнавальною, науковою функцією вони виконували особливе надзавдання: доводили переваги соціалістичної системи господарювання, безальтернативність партійної соціально-економічної стратегії. Ще однією характерною рисою радянської історіографії стала схильність до маніпуляцій статистичними даними, не підкріпленими об'єктивним аналізом досліджуваних явищ і процесів, що перешкоджало з'ясуванню глибинних причинно-наслідкових зв'язків, а також результатів тих чи інших соціально-економічних заходів держави в близькій та віддаленій перспективі.

Публікації другої половини 40-х - 50-х років поєднує виразна домінанта відбудовної епопеї. Нагальність проблем забезпечення країни енергоносіями й паливом у поєднанні з новою фазою змагання з капіталістичною системою в епоху «холодної війни» спричинили фокусування уваги переважно на виробничих аспектах (публікації А. Гайового, М. Середенка, А. Терпигорева, А. Судоплатова, А. Ярмаля, М. Бриля). У тогочасній літературі, призначеній для широкого читацького загалу, майже неможливо віднайти дані, що ілюстрували аварійність, травматизм і смертність на шахтах. Натомість багато писалося про заходи щодо безпеки праці, зокрема діяльності комісій та громадських інспекторів з охорони праці (С. Дуванов, М. Петрович, повідомлення в періодичному виданні «Уголь Украини»). Лише московські науковці А. Стугарьов і Я. Полесін на прикладі конкретних випадків спробували розкрити причини нештатних ситуацій і дали рекомендації щодо їхнього уникнення. Щоправда, вони наводили тільки відносну статистику, що мала засвідчити тенденцію зниження важких і летальних випадків. Однак без аналізу абсолютних цифр по галузі й окремих басейнах, трестах і шахтоуправліннях з'ясувати справжній стан справ було неможливо. До нетипових слід віднести й працю З. Вишинської, яка розглянула різні правопорушення у сфері трудових відносин.

Гострий дефіцит робочої сили різної кваліфікації і шляхи його подолання відображені в публікаціях не тільки науковців, а й керівників промисловості (В. Бєлкін, Ф. Блінчевський, І. Зеленко, І. Лясников, Є. Носик). Якщо Ф. Безчеревний, А. Литвиненко й Г. Михайлов зосередились на висвітленні самовідданих зусиль гірників у справі налагодження виробництва, то А. Довба й А. Шевченко - на пошуках засобів інтенсифікації технологічних процесів, підвищення продуктивності праці.

У повоєнні роки власну нішу сформулювали історико-партійні дослідження. У руслі даної теми виконані дисертація І. Якушечкіна «Коммунистическая партия (большевиков) Украины в борьбе за восстановление и развитие угольной промышленности в четвертой пятилетке» (1952), публікація О. Бєляшова «Комуністична партія - організатор боротьби комсомолу Донбасу за поповнення робітничого класу в 4-й п'ятирічці» (1952), монографія М. Хорошайлова «Комуністична партія України - організатор відбудови і розвитку промисловості Донбасу (1943-1945 рр.)» (1967). Соціальну тематику безпосередньо опрацьовували Б. Брагінстький, О. Вікентьєв, М. Амосов, М. Грабовський, Д. Дегтяр, Я. Жуковський, М. Яковлєва, Н. Мончадська. Проте вони здебільшого характеризували політику партії, уряду, Рад усіх рівнів, тому відомості про матеріальний стан і побут гірників подавали вкрай рідко.

Книга І. Зеніна «Хорошо живут шахтеры» (1954) виконана в руслі соціальної історії, хоча й з ідеологічних позицій. Характеризуючи працю підземних робітників, повсякденний побут, родинний бюджет гірняцьких родин, автор, по суті, започатковував новий напрям історіописання, який, на жаль, не отримав гідного продовження й потонув у глорифікаційному валі літератури.

У перших узагальнюючих працях зроблені спроби осмислення досвіду відродження галузі. Більша частина монографії Г. Бакулєва присвячена економічним питанням. Поряд із цим говорилося також про характер праці шахтарів, рівень її механізації й автоматизації. А от соціальним аспектам - рівень матеріального заохочення, умови й безпека праці, соціальні гарантії - не приділили належноїуваги.

Однією з перших спроб узагальнити досвід соціальної політики уряду в перше повоєнне десятиліття стала кандидатська дисертація Л. Сидоренка.

Значне місце в публікаціях другої половини 50-х - початку 60-х років займала тема реформування управлінських структур, зміна підходів до керівництва господарським комплексом на основі оптимізації, відмови від застарілих моделей, підвищення ролі місцевих органів, громадських об'єднань і трудових колективів в управлінні виробництвом, поширенні руху новаторів (В. Загорулькін, М. Колбенков, А. Кочубей, В. Мисниченко, Г. Невеженко).

У літературі 60-х років збереглися всі стрижневі концепти попереднього періоду, хоча з'являлися й нові сюжетні лінії. Подолання «сталінської спадщини» простежується але за зміною акцентів суто ідеологічного оздоблення, проте це істотно не вплинуло на загальне історіографічне тло.

Традиція відзначати ювілейні події та «червоні дати» календаря знайшла вияв у підготовці двох фундаментальних видань - двотомника «Історія робітничого класу Української РСР», «Розвиток народного господарства Української РСР 1917-1967 рр.» і п'ятитомника «Україна в період розгорнутого будівництва комунізму», які дають уявлення про економічну стратегію керівництва держави в повоєнний період. Та дисбаланс в обсягах матеріалу суто виробничого змісту, з одного боку, і соціального, з іншого, переконує в тому, що досягнення високих темпів розвитку економіки й обіцяного в найближчому майбутньому комуністичного ладу здійснювалася за рахунок добробуту трудящих.

Незважаючи на ювілейний характер, книга «Вугільна промисловість СРСР 1917-1957» справляє враження ґрунтовним підходом до висвітлення історії галузі й містить, окрім інших, і такі розділи, як «Культура і побут радянських шахтарів», «Підготовка інженерно-технічних кадрів», «Науково-дослідні та перспективно-конструкторські організації вугільної промисловості СРСР». Схожу архітектоніку мало й інше ювілейне видання - «Вугільна промисловість СРСР 1917-1967», у якому в концентрованому вигляді розкрито-економічні й соціальні параметри функціонування галузі, хоча регіональний фактаж дещо розчиняється в загальносоюзному.

У 60-70-ті роки з'явилися публікації, в яких спеціально розглядалися форми й засоби організації побуту робітництва на прикладі розвитку комунально-побутової сфери, сервісних служб, мережі дошкільних установ, (брошури та книги В. Синицина, Є. Зуйкової, Л. Гордона). Але поряд із бажанням комплексно підійти до висвітлення всіх складових проблеми, вони грішать тенденційністю, адже надзавдання було показати, як формувалися основи нового соціалістичного побуту, «досконаліші» й «комфортніші» за капіталістичні.

В. Зінич, Г. Горобець, Б. Грушин, В. Патрушев, Б. Колпаков, В. Зазерський висвітлювали підходи керівництва країни до організації масового культурного дозвілля й свят, формування матеріальної бази для задоволення духовних потреб населення.

Динаміка соціальних процесів у середовищі робітників Донбасу простежується в працях А. Мітюкова, Я. Підпригорщука, М. Сущенка, О. Кудлая, а також колективній монографії московських дослідників «Изменения численного состава рабочего класса» (1962).

Та все ж провідною тематичною лінією залишилась роль парторганізацій у проведенні в життя соціального та економічного курсу Кремля. Публікації І. Баюмова, О. Воробйова, В. Мавроді, І. Нарчука, М. Тищенка, М. Хорошайлова та інших позбавлені критичного осмислення складних процесів і невдач, у них губиться живий пульс повсякденного життя виробничих колективів, нелегкі трудові будні шахтарів, їхні повсякденні турботи, матеріально-побутові негаразди.

У 1967 р. вийшли друком ювілейні видання про Донецьку й Луганську області, а також низка інших праць, в яких описувалися соцзмагання, рухи новаторів і раціоналізаторів тощо.

Проблематика охорони праці в радянській літературі розглядалась у двох площинах: 1) нормативно-правове забезпечення охорони праці; 2) практичні заходи державних органів та керівників виробництва щодо створення безпечних умов праці. У 60-70-ті роки з'явився блок публікацій з цієї тематики, що дає підстави констатувати посилення уваги до цих питань.

Однією з концептуальних тез, що формували ідеологічну спрямованість радянської історіографії, було твердження про постійне зростання добробуту трудящих. Тогочасні публікації, попри всі намагання завуалювати розрив між задекларованими орієнтирами та дійсним станом речей, були неспроможні виконати це соціальне замовлення в повному обсязі. Разом із тим у деяких публікаціях можна зустріти цікаву інформацію про поліпшення соціальної інфраструктури регіону, розбудову мережі комунально-побутових закладів, установ торгівлі та обслуговування місцевих трудівників. Так, у фундаментальному виданні «Історія технічного розвитку вугільної промисловості» розкрито не тільки процес реконструкції галузі, а й комплекс проблем, пов'язаних з організацією безпечних умов праці, забезпеченням працюючих житлом і побутовими зручностями.

У монографічній літературі практично відсутній аналіз спеціальних аспектів розвитку галузі, пов'язаних з необхідністю колективних «мозкових атак». Таку можливість надавали фахові наукові відомчі, республіканські й всесоюзні конференції, симпозіуми, «круглі столи», матеріали яких віддзеркалюють алгоритм генерування рішень, спрямованих на вирішення виробничих і соціальних питань. У праці П. Нирцева відображено результати діяльності науково-дослідних установ Донбасу, розробки яких давали не тільки економічний ефект, а й підвищували рівень безпеки на вугільних копальнях.

Окремий тематичний сегмент формували дослідження соціально-побутової сфери гірників. Наслідки війни та її вплив на ситуацію в продовольчому секторі розкриті У. Чернявським, чинники, що впливали на реальну заробітну плату, - С. Фігурновим, заходи, покликані зменшити гостроту дефіциту житла, - М. Приходьком. Нові можливості для підвищення побутової культури трудящих за умов п'ятиденки викладено в брошурі. Л. Гордона й Б. Левіна. Дослідження В. Миронова орієнтувались на відтворення нового соціального портрета гірника в тодішньому культурно-побутовому інтер'єрі.

Характеризуючи літературу «брежнєвської доби» легко помітити відсутність нових тематичних векторів. По суті вона продовжувала традицію попередніх десятиліть і методологічно, й ідеологічно. Значна увага в
70-80-ті роки приділялась трудовим ресурсам (М. Хорошайлов), компартійній тематиці, представленій у всіх жанрах.

У 70-80-ті роки активно розроблялися питання соціальної структури радянського суспільства. Так, у працях Е. Котляра, А. Митрофанової, С. Сенявського, В. Тельпуховського, В. Романцова, Д. Шелеста містяться кількісні і якісні характеристики трудових ресурсів, форми й методи їхнього використання у період війни, відбудови й реконструкції.

В історико-соціологічному руслі виконана праця В. Гирла «Розвиток Західного Донбасу», яка хоч і побудована на підходах марксистської методології, позначена низкою критичних положень, що розкривають недоліки соціалістичної системи господарювання.

У 1973 р. захищено кандидатські дисертації В. Бурносова й О. Гурбича, в яких аналізувалися кількісні та якісні зміни в складі робітництва Донбасу в 1959-1970 рр., а також функціонування профспілок. Серію праць про діяльність професійних об'єднань логічно доповнюють публікації, в яких реконструюється повна історія соцзмагання.

Нові обрії досліджень окреслювала книга Ф. Процая і Т. Миронової «Соціологія шахтарської праці й побуту».

Своєрідним підсумком напрацювань науковців у 40-80-ті роки стали фундаментальні узагальнюючі видання. Комплекс соціальних питань викладено в другому томі «Історії робітників Донбасу». Демонструючи реальні досягнення, автори водночас обходять «гострі кути», пов'язані з травматизмом і смертністю на виробництві, матеріальнім відшкодуванням інвалідам праці й родинам, що втратили годувальників, матерям-одиночкам тощо. У праці простежується динаміка кількісних і якісних змін у складі робітничого класу регіону, джерела його поповнення, система підготовки кадрів.

Початку відбудови Донбасу відведено невеликий розділ у сьомому томі «Історії Української РСР» (у 8 т., 10 кн.), соціальні аспекти висвітлюються у восьмому томі. Вказавши на окремі недоліки, авторський колектив загалом не порушив концептуальну спрямованість попередніх видань, репрезентуючи ці сторони життя вугільного Донбасу в «рожевих» тонах.

До створення узагальнюючої монографії «Історія народного господарства Української РСР» долучилися економісти, що надало глибини аналізу суто економічних аспектів теми. Якщо перша книга третього тому (1938-1964 рр.) написана в рафіновано радянському ключі, то друга (60-80-ті роки) відзначається спробами осмислення соціально-економічних явищ на якісно вищому теоретичному рівні.

Ще до розпаду СРСР в історико-економічній літературі з'явилося багато публікацій, позначених прагненням неупередженого висвітлення подій радянської доби. Частина таких публікацій з'явилась у провідних періодичних наукових виданнях, що спеціалізувались на історії КПРС.

Дезінтеграція Радянського Союзу, зміна політичного режиму принесли представникам суспільствознавчих наук довгоочікувану свободу творчості. Нові можливості доступу до архівних джерел, зарубіжної літератури, міжнародної інформаційної мережі стимулювали відмову від малопродуктивних методологічних побудов, освоєння нових дослідницьких методик.

У 1992 р. започатковано щорічник «Нові сторінки історії Донбасу», публікації в якому охоплюють увесь спектр проблем. З. Лихолобова, П. Добров, Л. Мазітова, А. Данілін, А. Саржан, А. Міхненко, М. Алфьорова, Е. Кравченко, О. Стяжкін, М. Герасимова, Ю. Лаєвська, І. Єсип та інші автори, засвідчили якісно новий етап розробки комплексу проблем, пов'язаних з соціально-економічними аспектами функціонування вугільної галузі в 40-60-ті роки.

Ще одним важливим напрямом опрацювання теми залишається дисертаційний жанр. Докторські й кандидатські праці А. Міхненка, А. Саржана, Л. Суюсанова, М. Баглікової, Н. Шипік, А. Новгородської, Г. Панчук, К. Заблоцької суттєво розширили розміри тематичних обріїв, а також окреслили перспективи подальших наукових пошуків.

Результатом багаторічного вивчення розвитку вугільної галузі регіону стала колективна монографія «Вугільний Донбас у другій половині ХХ століття». Виразна економічна домінанта не завадила дослідникам приділити увагу питанням соціального змісту, по-новому розглянути засоби морального й матеріального стимулювання, соцзмагання, процеси урбанізації, а також задоволення побутових потреб гірників. Як надто сміливе сприймається твердження, що до середини 60-х років харчування шахтарів стало більш збалансованим та «наблизилося до європейських стандартів».

Плідно працює над соціально-економічною проблематикою А. Саржан. У двох монографіях вченого на широкому історичному полотні розглянуто хід та результати відбудови й реформування виробничої та соціальної сфери в краї, характеристики концепцій екологічного розвитку, а також науково-технічних компонентів у господарському комплексі, подано інтерпретацію провідних тенденцій та змін у соціальній структурі і т.д.

Серед тих науковців, які інтенсивно розробляли соціально-економічний сегмент історії регіону, значний доробок має А. Михненко. У 2002 р. він захистив докторську дисертацію на тему «Історія Донецького басейну другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст.». Маючи узагальнюючий характер, праця охоплює основні галузі виробництва з аграрним сектором включно, що дало можливість автору комплексно реконструювати основні тенденції розвитку регіону

Багатовимірним дослідженням соціальної політики радянського керівництва в 40-60-ті рр. є монографія А. Бобровського й В. Нікольського, які з нових методологічних позицій аналізують практично всі прояви радянської системи у сфері задоволення матеріальних потреб населення Донбасу.

Серед видань останнього періоду слід виокремити книгу, підготовлену за участю тодішнього міністра вугільної промисловості України В. Тополова та голови правління ВАТ «НДІ гірничої механіки ім. М. Федорова» Б. Грядущого. Не можна обійти увагою видання, присвячені історії спеціалізованих та відомчих науково-дослідних інституцій Донбасу.

На початку ХХІ ст. з'явився ряд праць, в яких знайшли віддзеркалення окремі сегменти теми. Так, у «Нарисах історії профспілок України» М. Головко й О. Лисенко показують форми й методи роботи профспілки гірників у відбудовний період. Монографія П. Чернеги містить критичні оцінки виконання спілками захисних функцій, а також системи постачання робітників предметами першої необхідності. Своєрідним літописом 80-річної історії спілчанського руху стала книга «Соціальний щит. Профспілки Донбасу».

У монографії П. Доброва й І. Єсипа центральним об'єктом дослідження виступає трудова діяльність жінок Донбасу в роки війни, їхня роль у відродженні вугільних об'єктів, розв'язанні проблеми кадрового потенціалу галузі. Гендерними підходами позначені сюжети про фемінізацію гірничих професій, організацію комунально-побутового обслуговування, характер дозвілля й побуту та ін.

З гуманітарних позицій соціальну проблематику розглядають Т. Вронська й О. Замлинська. У монографії Л. Ковпак «Соціально-побутові умови життя населення в другій половині ХХ ст. (1945-2000 рр.)» (2005) виокремлено основні тенденції розвитку цієї сфери, указано успіхи й недоліки, становища широких верств працюючих. Н. Ткачук, О. Ворошилова й О. Ісайкіна присвятили свої дисертації соціально-економічним, побутовим аспектам розвитку регіону в 40-60-ті роки ХХ ст.

Нарешті, третю групу публікацій, що стосуються даної теми, становлять напрацювання зарубіжних науковців. Історіографія країн «народної демократії» також відзначалась заполітизованістю. Так, у публікаціях дослідників Німецької Демократичної Республіки теоретично обґрунтовується органічна властивість соціалістичної охорони праці, що полягала в її тісному зв'язку з охороною здоров'я. В. Вальденбуредер та І. Вайнхольд наголошували, що наукова організація праці - не данина моді, а необхідність, обумовлена ризиками виробничих технологій вугільної промисловості.

Розробкою теоретичних питань трудових прав у соціалістичних державах займались не тільки фахівці трудового права, а й багатьох інших дисциплін, що з урахуванням інтересів працівників робило їхні рекомендації більш адаптованими до реальних потреб. Х. Радтке обстоював переконання в тому, що формування соціалістичних умов праці є як природною, так і обов'язковою в соціалістичному суспільстві.

Оскільки значну роль в охороні праці відіграє рівень психологічного навантаження, закордонні вчені приділяли належну увагу цим питанням. В. Хаскер диференціював такі аспекти аналізу психологічного навантаження: характер завдання, вимог, трудових передумов; задоволення від роботи, психічна напруга; рівень монотонності й т.ін.

У руслі марксистських теоретичних розробок виконано праці, в яких висвітлюються процес формування «комуністичного ставлення до праці», а також чинники, що цьому сприяли: спосіб життя, вплив трудових колективів тощо (Г. Хайбш, М. Фогверг та ін.)

Значне місце в дослідженнях зарубіжних юристів, соціологів, психологів посідала профілактика правопорушень на виробництві. Так, автори з Угорщини вивчали, яке місце у відверненні травматизму в промисловості належить прокуратурі, зокрема загальному нагляду (Г. Сенеш).

Важливою соціальною проблемою вважалося працевлаштування молоді, формування її самосвідомості, трудових навичок, взаємовідносин у виробничому колективі. Цим питанням присвячена низка публікацій у спеціалізованій періодиці Болгарії.

Автори з капіталістичних країн, на відміну від своїх колег за «залізною завісою», хоч і не приховували скепсису щодо економічних експериментів та перспектив розвитку неринкових відносин, усе ж у більшості випадків намагалися виходити з наукових, а не ідеологічних позицій. Часто їм бракувало джерел, статистичних даних, що створювали базу для поглибленого аналізу радянської економіки. Так, попри всі недоліки, напрацювання західних дослідників містять вагомі теоретичні положення й міркування прикладного змісту.

Серед зарубіжних науковців 60-х років, які досліджували соціально-економічні процеси в СРСР, було чимало вчених з українським корінням (О. Оглоблин, І. Коропецький, І. Лисяк-Рудницький та ін.).

Велику кількість праць закордонних радянологів, соціологів, економістів присвячено проблемам регіональної економіки СРСР і союзних республік. У дисертаціях Д. Бонда, Д. Шиффера, монографіях Г. Шрьодера й Ф. Вайтхауза розкриваються особливості концептуальних підходів Кремля до відбудови й розвитку окремих економічних районів, у тому числі й Донбасу.

Огляд документів і матеріалів, залучених до написання праці, подано в підрозділі «Джерельна база дослідження». Основним блоком джерел слід вважати партійно-урядові документи - матеріали пленумів ЦК ВКП(б) / ЦК КПРС, УРСР, а також ухвалені ними закони, постанови й розпорядження, - в яких викладалися основні напрями соціально-економічної стратегії та орієнтовні показники. Використовуючи ці матеріали, доводиться враховувати їхню декларативність, відірваність від реалій та завищені параметри соціально-економічного поступу.

Оскільки тексти постанов партії та уряду в повному обсязі не опубліковані, а в архівах не відклались у компактному вигляді, для характеристики соціально-економічних процесів у вугільній галузі та умов праці й життя гірників доводилося відштовхуватись від усіх інших документів директивного змісту: рішень партійних органів усіх рівнів, міністерств і відомств, обласних рад, інших управлінських структур, профспілок.

Вміщені в таких виданнях, як «Директиви КПРС і Радянського уряду з господарських питань», «Контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959-1965 роки», «Вугільна промисловість СРСР за 50 років», «Основні показники відновлення народного господарства Донецької області», документи дозволяють відтворити концептуальні підходи керівництва держави до розв'язання складних питань соціально-економічної політики, відбудови й реконструкції, нарощування потужностей галузі. У статистичних довідниках «Вугільна промисловість СРСР», «Народне господарство Донецької області» та інших подано матеріали, що ілюструють хід виконання рішень партії та уряду. Та якщо економічна складова в них репрезентована досить вагомо, то соціокультурна - спорадично, не системно.

У джерельному масиві особливе місце посідають документи профспілкових об'єднань, що долучились практично до всіх сторін організації виробництва, розв'язання соціально-побутових проблем. Рішення профспілкових органів публікувалися окремими виданнями й у збірниках на кшталт «Соціальне забезпечення і страхування в СРСР», «Правила безпеки у вугільних і сланцевих шахтах» та ін.

Одним із важливих видів джерел стала періодична преса. У центральній («Правда», «Известия», «Труд»), республіканській («Радянська Україні», «Правда Украины», «Уголь Украины»), місцевій («Уголь», «Мастер угля», «Радянська Донеччина», «Социалистический Донбасс», «Ворошиловоградская правда», «Знамя индустрии», «Кочегарка», «Магистраль угля» та ін.) періодиці широко висвітлювався хід відбудови й повоєнного розвитку вугільної індустрії, соціальні питання.

Емпіричну основу праці становлять архівні джерела. «Наріжним каменем» для реконструкції політичного курсу керівництва СРСР є постанови ЦК КП(б)У та РНК (Ради Міністрів УРСР), що зберігаються у ф. 1 - ЦК КП(б)У Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Аналогічний за змістом масив документів зосереджено у ф. 2 (РНК - Рада Міністрів УРСР) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Особливу увагу привернули документи з фондів 326, 1096, 2865, 2895, 3426, 4217, 4249, 4301, 4981, 4983, 5068, 5777, 5802, 5912, 6070, 6299, 6461Держархіву Донецької області, в яких зафіксовано основні етапи відродження галузі в повоєнні роки, шляхи розв'язання багатьох економічних і соціальних питань. Важливе значення для з'ясування впливу реформи управлінської системи на паливно-енергетичний комплекс мають матеріали, виявлені у фондах 179, 2430, 2440, 2457, 2504, 2945, 3399 Держархіву Луганської області. Функціонування профспілок віддзеркалюють матеріали - ф. 2605 - Українська республіканська рада професійних спілок, ф. 4957 - Уповноважений ВЦРПС Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, та ф. 5451 - ВЦРПС Державного архіву Російської Федерації. Автором вивчені 38 архівних фондів та 144 справи, що розкривають різноманітні аспекти шахтарського соціуму Донбасу в 40 - 60-ті рр.

Незважаючи на відчутний суб'єктивізм в оцінках тогочасних подій, певний інтерес становить мемуаристика. Йдеться не тільки про ті видання, авторами яких були представники вищого ешелону влади (Й. Сталін, М. Хрущов), а й рядові трудівники «вугільного фронту» ? О. Стаханов, Т. Михайлов та інші). До окремої групи джерел можна віднести публікації тогочасних управлінців різних ланок І. Дядика, А. Кузьмича й інших.

У підрозділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» в концентрованому вигляді сформульовані підходи дисертанта до вирішення поставлених завдань. Аналіз напрацювань радянських істориків та економістів підводить до констатації того, що ідеологізовані теоретичні побудови стали причиною непримиренної конфронтації з теорією і практикою капіталізму й прагнення довести переваги соціалістичного ладу у всіх його компонентах. Ще однією особливістю літератури даного тематичного сегменту стала економічна домінанта. Тенденційна схильність до макроісторичних підходів формувала ставлення до соціальної проблематики як до чогось другорядного.

У пострадянській історіографії доволі довго пробивали собі дорогу нові методологічні підходи, що базувалися на сучасних дослідницьких методиках. Мікроісторія, соціальна, гендерна, інтелектуальна, історія побуту й повсякденності на відміну від макроісторичних підходів вимагали від науковців пошуку й обробки нових джерельних пластів, більшої довіри до суб'єктивних оцінок дійсності її безпосередніми творцями. У працях такого плану центральним персонажем виступає не черговий вождь, а пересічний трудівник із власними цінностями, світоглядом, переживаннями, життєвим досвідом, моделями поведінки тощо. По суті, перетворення індивіда (робітника, науковця, управлінця нижчої ланки) з об'єкта на суб'єкт історії і стало квінтесенцією методологічної революції, що відбулась у пострадянській історичній науці.

Для комплексної соціальної характеристики шахтарського «стану» важливе значення набуває з'ясування умов його повсякденного побутування. При цьому слід мати на увазі два моменти. Перший пов'язаний з особливостями урбанізації Донбасу, що, за словами О. Даніліна, став наслідком «наздоганяючої» та примусової модернізації, що, у свою чергу, «виходила не з органічного розвитку суспільства, а з пов'язаної правлячим режимом моделі, набула специфічних рис, які не дозволяють класифікувати радянський «урбаністичний перехід» за допомогою «класичних критеріїв». Не маючи відповідної соціальної інфраструктури (не кажучи вже про традиції самоорганізації й суспільної самодіяльності населення), такі утворення стали «поселенським додатком» (О. Сенявський) форсованої індустріалізації. Другий аспект пов'язаний із першим, оскільки спосіб формування урбанізованого лише за характером праці середовища визначав особливості побуту. Його організація мала не міські, а змішані риси, скільки значна частка «нових городян» у великих робітничих селищах, що в 50-60-ті роки отримали статус міст, мали городи, худобу та інші атрибути сільського життя. У свою чергу, це суттєво впливало на соціальний образ гірників, їхню психологію, поведінку, дозвілля, культурні запити тощо.

У методологічному плані вирішального значення набувають оцінки соціально-економічної стратегії керівництва СРСР. Один із провідних фахівців А. Саржан вважає, що дискусія з приводу лібералізації та більш збалансованого розвитку економіки, впровадження ринкових та конкурентних елементів, запропонованих головою Держплану СРСР М. Вознесенським, завершились перемогою старих підходів.

Концентруючи увагу на тих аспектах організації виробництва, що безпосередньо чи опосередковано впливали на умови й характер праці шахтарів, дисертант намагався детальніше розглянути проблеми реконструкції та модернізації галузі, механізації й автоматизації виробництва, засоби інтенсифікації праці, матеріального й морального стимулювання, створення умов для безпечної роботи, форми оплати праці, громадські фонди споживання. У цих фрагментах основними поняттями стали: «соціальний статус», «соціальне середовище», «соціальна сфера», «добробут», «рівень життя», «родинний бюджет» та інші, за допомогою яких реконструюється невиробнича життєдіяльність шахтарського соціуму, спосіб відтворення трудових ресурсів.

Сформульовані завдання визначили вибір дослідницьких методик. Завдяки джерелознавчим прийомам вдалося виявити, систематизувати, проаналізувати різнопланові документи й матеріали.

Статистичні методики покликані зорієнтувати в розмаїтті цифрових даних, вийти на якомога точніші кількісні параметри, що відображали основні етапи відродження вугільної галузі, динаміку забезпечення шахт трудовими резервами та інших соціальних процесів.

Методи соціально-історичних досліджень стали в нагоді для аналізу соціальних процесів, що відбувались у регіоні, з'ясування ефективності соціальних програм уряду, ступеню їхнього впливу на становище гірників.

Ці та інші методи дозволили комплексно підійти до вивчення блоку соціально-економічних проблем розвитку вуглевидобувної промисловості, що розглядається як єдина система.

У другому розділі - «Правові аспекти організації праці у вугільній індустрії Донбасу» - розкриваються особливості законодавства у сфері праці в 40 - на початку 60-х років, а також практичні кроки щодо їхньої реалізації в повсякденній практиці. Підрозділ «Нормативне забезпечення повоєнної відбудови вугільної промисловості регіону» містить огляд ситуації, що склались у галузі після вигнання окупантів, цифрові дані, за допомогою яких ілюструються заподіяні ними збитки. При цьому вказується, що значну частину шахтного обладнання було вивезено на початку війни радянськими евакуаційними органами, а повернути вдалося далеко не все.

Початок відбудовній епопеї поклав наказ ДКО від 26 жовтня 1943 р. «Про першочергові заходи щодо відбудови вугільної промисловості Донецького басейну», а також постанова ЦК КП(б)У та РНК УРСР «Про організацію видобутку вугілля та відбудову шахт Донбасу» (15 лютого 1943 р.).

У перші повоєнні роки головним юридичним документом, що забезпечував відродження галузі, став «Закон про п'ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 роки». Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан» запроваджувалась трудова повинність у місцевостях, оголошених на воєнному стані, а постановою РНК СРСР від 10 серпні 1942 р. встановлювався порядок залучення громадян до трудової повинності у воєнний час. Постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У «Про участь колгоспів УРСР у відбудові зруйнованої загарбниками вугільної промисловості Донбасу» (27 серпня 1944 р.) зобов'язала обласну владу залучати робочу силу на договірних основах.

31 травня 1944 р. ЦК КП(б)У та РНК УРСР ухвалили постанову «Про шефство областей України над вугільними трестами Донбасу».Враховуючи дефіцит ІТП, ДКО ухвалив розпорядження, згідно з яким з лав Червоної армії відкликалися кваліфіковані фахівці вугільної галузі.Використання праці «спецконтингенту» регулювались «Положенням» про військовополонених», наказами ГУПВІ, ЦК КП(б)У й РНК УРСР.

Низкою правових актів запроваджувалися стимулюючі системи оплати праці, премії та інші форми заохочення: почесне звання «Ударник відбудови вугільних шахт Донбасу», медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу».

У підрозділі «Зміни в трудовому законодавстві за часів «відлиги»» простежуються нові підходи до управління та організації виробничого процесу на шахтах за часів правління М. Хрущова. Насамперед це стосується довгоочікуваного рішення про створення Міністерства вугільної промисловості УРСР, трансформацію вугільних комбінатів у Головні управління. Та, попри зростання валового вуглевидобутку, істотних зрушень у галузі в середині 50-х років не сталося через застарілу технічну базу.

Використання шахт - «ветеранів», а також «шахт нестатку» (дрібних й «комсомольських» шахт, зведених швидкісними методами) дозволило підтримувати рівень видобутку палива, але неминуче зумовлювало погіршення умов безпеки експлуатації виробітків, збільшення кількості шахт, небезпечних за викидами отруйних речовин і газопилової сумішші.

В дисертації зазначено, що у 1951-1964 рр. вугільна галузь розвивалась переважно екстенсивним шляхом. Форсоване ж спорудження нових шахт супроводжувались численними порушеннями: контрольні цифри занижувалися спочатку проектними установами, потім - Донецьким і Луганським раднаргоспами з метою прискорення здачі об'єктів у дію. З незавершеного будівництва знімались великі кошти. Тому в 1962 р. ЦК КПРС вивів капітальне будівництво з підпорядкування РНГ. Зафіксовано чимало випадків розкрадання й нецільового використання фінансових потоків. Усе це негативно відбивалось на безпеці шахт, викликало часті зупинки лав, простої, аварії та нещасні випадки.

Прагнучи змінити ситуацію, державні органи низкою нормативних приписів зобов'язало адміністрації шахт ужити відповідних заходів. Водночас для категорій гірників, зайнятих на шкідливих ділянках, передбачався ряд соціальних пільг.

Кожна шахта мала фінансувати заходи з охорони праці, організувати інструктаж і навчання з ТБ і регулярно звітувати про цю роботу перед Мінвуглепромом. Постановою ВЦРПС від 4 вересня 1959 р. розслідування й облік нещасних випадків на виробництві покладалися на адміністрацію підприємств. Ці та інші заходи поступово дозволили виправити становище з охорони праці у вугільній промисловості Донбасу.

У підрозділі «Роль державних органів та професійних спілок у сфері охорони праці» зазначено, що загальний нагляд за дотриманням законодавства в цьому сегменті покладався на прокуратуру, а контроль за організацію належних умов праці - на галузеве Міністерство й Держкомітет із питань праці й заробітної плати, Комітет із нагляду за безпечним проведенням робіт у промисловості та гірничого нагляду при Раді Міністрів СРСР, Державну гірничо-технічну інспекцію, Всесоюзну державну санітарну інспекцію та санітарно-протиепідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я СРСР.

...