Становлення та розвиток шкільної правової освіти в Україні (1991–2007 рр.): історичний і теоретико-методологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Становлення України як незалежної держави, політичні перетворення в сучасному житті значною мірою відобразилися на розвитку гуманітарної сфери суспільства і, насамперед, на розвитку шкільної освіти, тому що освіта, безумовно, є одним з найважливіших факторів економічного та соціального прогресу, і суспільство, аби називатися демократичним, зобов'язане піклуватися про всебічний розвиток своїх громадян. За роки незалежності розпочато практичне реформування загальноосвітньої школи. У той же час темпи та глибина перетворень ще не повною мірою відповідають потребам держави та суспільства.

В умовах переходу на 12-річну загальну середню освіту потребує постійного оновлення зміст й організація навчально-виховного процесу, приведення його у відповідність до демократичних цінностей і досягнень науково-технічного прогресу. Ось чому виведення шкільної освіти на якісно новий, сучасний рівень є одним з основних напрямів у сфері гуманітарної політики нашої держави. Важливе місце у сучасній шкільній освіті відіграє правова освіта. І саме вона потребує серйозних кардинальних змін відповідно до реалій сьогодення. Узагальнення результатів ретроспективного аналізу розвитку шкільної правової освіти, зумовленого суспільними, соціально-культурними й іншими чинниками, дало змогу виявити характерні особливості цього феномена, загальні тенденції, можливості й перспективи модернізації шкільної правової освіти з урахуванням вітчизняних і світових тенденцій.

З огляду на вищевикладене, актуальність дисертаційного дослідження зазначеної проблеми визначається сукупністю чинників. По-перше, об'єктивна необхідність у здійсненні такого дослідження зумовлюється потребами розвитку історичної науки, аналізу позитивних і виявленні причин негативних тенденцій у шкільній правовій освіті, що передбачає розкриття в ретроспективі багатогранного і складного процесу осмислення конкретних тенденцій розвитку шкільної правової освіти й визначення на цій основі шляхів її удосконалення. По-друге, необхідністю теоретичного обґрунтування основних функцій і напрямів шкільної правової освіти в 1991-2007 рр., у зв'язку з відсутністю комплексного історичного дослідження. По-третє, відсутністю комплексного аналізу концептуальних засад шкільної правової освіти в Україні, а також недостатністю міждисциплінарних розробок з проблем становлення та розвитку шкільної правової освіти.

Таким чином, актуальність теми зумовлена ще й тим, що матеріали та висновки цього дослідження будуть сприяти процесу реформування системи шкільної правової освіти, формуванню нової, максимально наближеної до потреб суспільства та держави концепції викладання правознавства у школі. Зростання людського чинника в умовах формування громадянського суспільства потребує нового переосмислення складних і суперечливих процесів національно-культурного та просвітницького будівництва у процесі становлення незалежної української держави. А відсутність у літературі останніх років комплексного, узагальнюючого дослідження робить необхідним подальше вивчення теми в сучасному контексті на основі нового історіографічного та джерельного матеріалу.

Викладене вище визначає проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти як особливо актуальні як у теоретичному, так і практичному й історичному аспектах.

Мета роботи полягає у пошуку та виробленні ефективних шляхів розвитку шкільної правової освіти на основі комплексного історичного аналізу теоретико-методологічних засад її становлення в незалежній Україні.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних взаємозумовлених завдань:

- з'ясувати стан вирішеності наукових проблем шкільної правової освіти й обрати основні напрями дослідження на основі огляду літературних джерел;

- проаналізувати рівень і повноту джерельної бази та визначити методологію дослідження теоретичного й емпіричного пошуку проблем становлення та розвитку шкільної правової освіти;

- відтворити еволюцію становлення та розвитку системи шкільної правової освіти в Україні та запропонувати її періодизацію;

- виявити причини, зміст і наслідки проблем шкільної правової освіти в Україні;

- розкрити стан теоретико-методологічної бази шкільної правової освіти та сформулювати пропозиції щодо подолання недоліків;

- з'ясувати роль і місце правової освіти у системі освіти загальноосвітнього навчального закладу;

- виявити специфіку формування та реалізації державної політики у сфері шкільної правової освіти;

- визначити та теоретично обґрунтувати сучасні концептуальні засади розвитку й моделі шкільної правової освіти в Україні;

- розкрити особливості підготовки педагогічних кадрів для викладання правознавства в загальноосвітніх навчальних закладах;

- розробити рекомендації щодо поліпшення системи шкільної правової освіти та визначити перспективні напрями подальшої наукової розробки даної проблематики.

1. Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

Увага дослідників різних галузей знань до проблем шкільної правової освіти очевидна. Адже процес правового навчання проходить у межах школи з використанням новітніх педагогічних технологій і базується на досягненнях попередників, тому об'єктивно дослідити ці процеси в комплексі можуть історики, юристи, педагоги. Крім того, у дисертації наголошено, що шкільна правова освіта була та залишається складовою шкільної освіти, правової освіти й усієї системи освіти української держави. Оскільки стан освіти нашої держави безпосередньо впливає на загальний розвиток громадян і суспільства загалом, то й увага до цієї проблеми представників юридичної та педагогічної науки цілком очевидна. Аналіз праць вітчизняних дослідників засвідчив їх інтерес до проблем правової освіти України. Серед значної кількості робіт досліджуваної проблеми, привертають увагу праці Б.І. Андрусишина. Автор чи не вперше у незалежній Україні порушує специфічні питання підготовки викладачів правознавства для освітньої галузі, соціально-правового захисту дітей, розвитку правової освіти.

Спроба дослідити історію становлення правової освіти і науки на території України до проголошення незалежності, а в їх контексті і побіжно проблеми шкільної правової освіти, була здійснена авторським колективом під керівництвом Ю. С. Шемшученка "Юридична освіта і наука на Україні". Це одна із концептуальних, комплексних, теоретичних робіт новітньої української доби після проголошення незалежності, де ґрунтовно висвітлено стан юридичної освіти і науки з другої половини ХІХ ст. до проголошення України незалежною державою у 1991 р.

Крім дослідження наукових проблем юридичної освіти України, Ю.С. Шемшученко розробляв й інші питання, пов'язані із цією важливою галуззю знань життєдіяльності людства, зокрема і шляхи розвитку правової освіти в Україні на перспективу. Учений убачав забезпечення правопорядку в країні через підвищенням правосвідомості громадян. Конкретним засобом для цього була правова освіта. Він розглядає правову освіту крізь призму правової освіти населення, вивчення права у спеціальних юридичних вищих і середніх закладах, підвищення кваліфікації та перепідготовку юридичних кадрів тощо. Відомий в України та за її межами дослідник одним із перших почав науково обґрунтовувати необхідність проведення державою низки заходів, спрямованих на поліпшення правової освіти у країні, серед яких: розробка нової програми правової освіти населення; державної програми розвитку юридичної освіти; нових програм з "Основ правознавства" для 8-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів з викладанням за принципом безперервності навчання; видання нових підручників і посібників з "Основ правознавства" й іншої юридичної науково-популярної літератури; обґрунтування потреби у юридичних кадрах.

Загальні проблеми розвитку середньої освіти досліджували й інші відомі українські науковці.

У дисертаційному дослідженні зазначено, що проблемами шкільної правової освіти займаються і дослідники, які працюють у галузі філософії, соціології тощо. Значний внесок у дослідження проблеми зроблено профілюючими науковими працями з питань шкільної освіти В.П. Андрущенком та В.М. Литвином. Важливі аспекти впливу суспільно-політичного та соціально-економічного життя України на її систему освіти розкриваються у монографії В. . Журавського "Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні". У ній висвітлено проблеми розвитку вищої освіти в Україні, а також роль освіти в державотворенні та розвитку культури. Заслуговує на увагу і праця із цієї проблеми В.О. Огнев'юка. При вивченні зазначеної проблеми звертають на себе увагу наукові праці представників історичної школи дослідження проблем освіти. Вагомими у цьому напрямі є дослідження Ю.М. Алексєєва. Також необхідно відзначити монографічну роботу "Освіта України і науково-технічний прогрес: історія, досвід, уроки". Дослідники розкрили соціально-економічні передумови становлення і розвитку загальноосвітньої школи у 20-80-ті рр. ХХ ст., зокрема роль науково-технічного прогресу і його вплив на різні сфери суспільного життя, зростання ролі освіти як фактора господарського розвитку країни, з одного боку, та зворотний вплив суспільно-політичного життя на систему освіти, її кількісні та якісні показники, з іншого. Крім того, дослідники узагальнили набутий теоретичний і практичний досвід, розкрили історіографію проблеми, сформулювали основні напрями вдосконалення цієї галузі освіти й окремих її компонентів у зазначений період.

З огляду на вивчення й аналіз наукових праць зазначено, що представники історичної науки більше уваги приділили загальним питанням шкільної та вищої освіти, проблеми ж безпосередньо шкільної правової освіти не стали предметом їх дослідження.

З огляду на специфіку досліджуваної проблеми у роботі наголошено, що і в зарубіжній історіографії проблеми правової освіти не були об'єктом окремого наукового дослідження. Подібні проблеми розробляються російськими вченими крізь призму шкільної правової освіти Російської Федерації. Питання шкільної правової освіти у межах своєї держави досліджуються і вченими та практиками республіки Білорусь. У роботі доведено, що дослідження цих проблем важливе та необхідне з метою виявлення спільних і відмінних рис у шкільній правовій освіті, а також здобутків і прорахунків у цій галузі.

Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії уваги даній темі приділено недостатньо. Комплексне дослідження питань, пов'язаних зі становленням і розвитком шкільної правової освіти України в 1991-2007 рр., досі відсутнє.

Джерельну базу дослідження проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти склали архівні й опубліковані документи офіційного характеру, матеріали офіційних періодичних видань, що дозволило комплексно, об'єктивно і неупереджено розглянути окреслену проблему. Основою джерельної бази є неопубліковані матеріали поточних архівів МОН України, Всеукраїнської міжвідомчої координаційної ради (ВМКМР) з правової освіти населення при Мін'юсті України, Асоціації українських правників, Української асоціації викладачів права, Української правничої фундації, Спілки юристів України. Вищезазначені архіви містять важливі матеріали про становлення та розвиток шкільної правової освіти в Україні.

Джерельну базу дослідження проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні у дисертаційній роботі класифіковано на кілька груп. Першу групу джерел склали архівні матеріали, які висвітлюють діяльність міністерств у сфері шкільної правової освіти: МОН України (ф. 166) та Мін'юсту України (ф. 8), Ради Міністрів (ф. Р-2). До цієї групи джерел належать також навчальні плани підготовки фахівців для викладання шкільного курсу правознавства, річні звіти і навчально-програмна документація вищих педагогічних закладів, які здійснювали підготовку викладачів правознавства, протоколи засідань колегії МОН України із зазначених проблем тощо. Особливо слід виділити звіти про роботу ВМКМР з правової освіти населення при Мін'юсті України. Адже саме на цей орган у досліджуваний період було покладено функцію координації й аналізу стану правової навчально-виховної роботи, підготовки викладачів правових дисциплін та видання підручників і посібників з правознавства. В архівних звітах МОН України, Мін'юсту України розкрито картину щорічного стану шкільної правової освіти в Україні, підготовки юридичних педагогічних кадрів для шкіл України, є переліки програм і навчально-методичних посібників, рекомендованих МОН України для використання в навчальних закладах, у тому числі й із правознавства. До цієї групи архівних джерел належать також звіти ВНЗ про стан підготовки педагогічних кадрів для шкіл, зокрема й учителів правознавства.

Важливу групу архівних джерел дисертаційного дослідження склали програми зі шкільного курсу правознавства. Саме у них міститься зміст підготовки учнів із зазначеного курсу в школі, перелік необхідних навичок й умінь, які формувалися у процесі вивчення курсу. Це, зокрема, перші у незалежній Україні програми зі шкільного курсу правознавства, підготовлені фахівцями Інституту держави і права АН України й Української Асоціації викладачів права у 1991 р. Вони були впроваджені у шкільний навчальний процес у 1992 р. і постійно вдосконалювалися у другій половині 90-х рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст., у зв'язку зі стрімкими змінами в суспільно-політичному житті країни. Крім зазначених джерел, варто згадати програми до навчального курсу "Правознавство" для юридичних ліцеїв і спеціалізованих юридичних класів. Ще одним джерелом для вивчення змісту шкільного правознавства у 10-11-х класах стали програми курсу "Основи правознавства" для 9-11-х класів з поглибленим вивченням права і вищих професійних училищ. Оскільки викладання правознавства у кінці 90-х рр. ХХ ст. не обмежувалося викладанням лише курсу правознавства у 9 класі, то джерелом для вивчення теоретичного підґрунтя викладання правових дисциплін стали програми з інших курсів. Так, у 1990-х рр. у 8-х класах загальноосвітніх навчальних закладів було запропоновано викладання курсу "Практичне право". Крім того, джерелом для вивчення стала програма курсу "Права людини" для учнів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Також джерелами дослідження у дисертаційній праці стали програми курсу для загальноосвітніх навчальних закладів: "Права дитини і людини в документах ООН" (5-8 кл.), "Громадянська освіта" (9-11 кл.), "Досліджуючи гуманітарне право" (10-11 кл.) тощо.

Другу групу джерел становлять опубліковані джерела, насамперед нормативно-правові акти держави, що регулювали проблеми становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні. Зокрема, закони України, постанови Кабінету Міністрів (Кабміну) України, укази Президента України із зазначеного питання. Основою для вивчення стали закони України: "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про вищу освіту", - адже саме вони визначили основні напрями правового регулювання освіти у досліджуваний період.

Важливим джерелом для дослідження проблеми стали нормативно-правові акти МОН України та Кабміну України, зокрема: Цільова комплексна програма "Вчитель", Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"), Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), Концепція профільного навчання у старшій школі, Державний стандарт базової і повної середньої освіти, Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір, Програма правової освіти населення України, Програма розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., Державна програма розвитку вищої освіти на 2005-2007 рр., Державна програма розвитку освіти на 2006-2010 рр. Нормативно-правові акти Президента України є також важливим джерелом при розкритті теми дослідження. Це, зокрема: Указ Президента України "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні"; Національна програма правової освіти населення; Національна доктрина розвитку України у ХХІ ст.; Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні".

До третьої групи джерел належать матеріали інформаційних і статистичних збірників та довідників, де містяться матеріали про динаміку змін у шкільній правовій освіті України, кількісні показники педагогічних кадрів, які викладали правознавство у школі. Насамперед, це статистичні щорічні зведення, які друкувалися в "Інформаційному віснику Міністерства освіти і науки України" та "Статистичному щорічнику України".

Четверта група джерел - це матеріали науково-практичних конференцій і семінарів з питань правової освіти в Україні.

П'ятою групою джерел з проблем становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні стали матеріали наукових періодичних видань: "Сіверянський літопис", "Історичний журнал", "Історія та правознавство", "Історія України", "Український історик", "Український історичний журнал", "Історія в школі", "Історія в школах України", "Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія Історичні науки", "Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія Економіка і право", "Університет" та ін.

У ході розв'язання поставлених завдань у дисертації використовувалися такі наукові методи: історичний, логічний, абстрагування, системно-структурний, що дозволили комплексно вивчити об'єкт і предмет дослідження, здійснити наукову реконструкцію процесу становлення й розвитку шкільної правової освіти в Україні в 1991-2007 рр. Порівняльно-історичний метод сприяв розкриттю особливостей основних функцій і напрямів шкільної правової освіти та дослідженню історіографічної та джерельної бази дослідження. Ретроспективний метод допоміг з'ясувати стан правової освіти в загальноосвітніх навчальних закладах на території України напередодні проголошення незалежності. Системний підхід до розвитку суспільних процесів і соціальних структур та спеціально-наукові методи (компаративний) уможливили визначення тенденцій розвитку шкільної правової освіти досліджуваного періоду, специфіки державної політики у цій галузі. Комплексний підхід, спрямований на узагальнююче вивчення становлення та розвитку шкільної правової освіти, дозволив охарактеризувати еволюцію і якісний стан шкільної правової освіти в Україні. Методи проблемної хронологізації та персоналізації допомогли здійснити періодизацію, встановити структуру і зміст шкільної правової освіти, простежити якісні зміни в підготовці педагогічних кадрів для загальноосвітніх навчальних закладів, охарактеризувати концептуальні засади подальшого розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні.

Для розв'язання дослідницьких завдань у дисертації використано також комплекс взаємодоповнюючих методів суміжних гуманітарних наук: пошуково-бібліографічний метод виявлення архівних, бібліотечних каталогів, фондів, описів, бібліографічних видань; класифікація та систематизація літературних джерел з метою виявлення опорної джерельної бази й об'єктивних даних, що стосуються діяльності органів державної влади стосовно шкільної правової освіти; контент-аналіз архівних документів і матеріалів мав прикладне застосування, коли досліджувалися матеріали засідання колегії Міністерства народної освіти (МНО) та МОН України, Мін'юсту з питань правоосвітньої діяльності загальноосвітніх навчальних закладів; історико-педагогічний, порівняльний і статистичний аналіз фактів та явищ, їх синтез для дослідження еволюції змісту шкільної правової освіти, встановлення загальних особливостей і специфіки розвитку шкільної правової освіти в Україні; вивчення документації (навчальних планів, програм, підручників, посібників) з метою виявлення особливостей дидактичної системи шкільної правової освіти; хронологічного й діахронного (для дослідження процесу становлення шкільної правової освіти); функціонально-структурного аналізу, що дав змогу простежити причинно-наслідкову й історичну зумовленість виникнення досліджуваної проблеми, виявити закономірності й тенденції її розвитку; компонентно-структурного, системно-структурного аналізу для розгляду шкільної правової освіти та її компонентів як системи, що містить у собі підсистеми; систематизація, інтерпретація й узагальнення опрацьованих матеріалів для формулювання висновків, рекомендацій і визначення шляхів подальшого розвитку шкільної правової освіти в Україні.

2. Загальна характеристика проблем становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні

Відтворюється еволюція становлення та розвитку шкільної правової освіти. Показано, що за роки незалежності вітчизняна система середньої освіти багато разів змінювала свої пріоритети. У 70-80-х рр. ХХ ст. найпрестижнішими вважалися політехнічні інститути, школа працювала на підготовку учнів до вступу саме до таких закладів. У 90-ті рр. ХХ ст. стали спішно запроваджувати додаткові години для іноземних мов, літератури, історії. Основою у шкільній освіті цього часу вважалися гуманітарні й суспільні науки. Концепція нової школи з'явилася лише у 2002 р. Вона мала назву "Національна доктрина розвитку освіти". Згідно із цим документом пріоритетом шкільної освіти в Україні було проголошено особистісний розвиток учня. На практиці це означало відхід від уніфікованої системи навчання, яка до розпаду Радянського Союзу злагоджено працювала в усіх союзних республіках. Із 2005 р. для багатьох шкіл обов'язковим стало вивчення не однієї, а двох мов; стабільно збільшується кількість студентів у гуманітарних ВНЗ. У 2006 р. МОН України основним завданням школи на найближчі кілька років визначило формування цілісної концепції середньої освіти, яка не допускає нехтування якимось циклом наук.

У дисертації зауважено, що ще одним напрямом розвитку середньої освіти наприкінці 90-х рр. ХХ ст. мала стати профілізація навчального процесу і диференціація навчальних програм. Можливість широкого вибору профільної освіти привела до того, що МОН України було схвалено 23 навчальні програми. Такий плюралізм викликав появу ще однієї прикмети нової шкільної освіти - розриву між середньою і вищою школою. Подолати цю тенденцію мала нова концепція безперервної освіти, запропонована МОН України у 2006 р. Передумовами для виконання цього задуму стало запровадження в 2000 р. 12-річного навчання в середній школі і проведення у 2004-2006 рр. перших зовнішніх випускних тестів.

У роботі з'ясовано, що зміни суті середньої освіти в Україні не встигають за змінами форми. Крім того, серед головних проблем середньої освіти є не брак методологічної основи, а погане матеріальне забезпечення і відсутність інтересу учнів до знань. Також доведено, що сучасна українська шкільна правова освіта є продуктом тривалого і неоднозначного процесу розвитку. Це зумовлено складним характером державно-правового будівництва в Україні й особливостями її суспільно-політичного устрою на тому чи іншому етапі. Однак уже за часів незалежності у державі зроблено чимало науково-обґрунтованих пропозицій щодо зміни застарілої системи викладання правознавства у школі.

У ході дослідження обґрунтовано тезу про те, що у зв'язку з поширенням правозахисного руху у другій половині 80-х рр. ХХ ст. в СРСР важливу роль у розвитку правової освіти починають відігравати правові громадські організації. Вони виступали з пропозиціями щодо зміни правової освіти в Україні, зокрема і шкільної. Так, суттєву допомогу МОН України у підготовці юридичних кадрів і становленні правової освіти почала надавати утворена в 1989 р. Українська асоціація викладачів права. Дедалі помітнішою у справі розвитку юридичної науки й шкільної правової освіти стала діяльність створеної у 1991 р. Спілки юристів України та Української правничої фундації. Остання, починаючи з моменту створення з травня 1992 р., активно сприяла становленню шкільної правової освіти в Україні. Крім громадських правничих організацій, до процесу створення нової системи шкільної правової освіти долучилися МОН України, Міністерство внутрішніх справ України, Мін'юст України. Саме з їх ініціативи у загальноосвітніх школах І-ІІІ ступенів МОН України лише з 1995 р. для обов'язкового викладання було запроваджено курс "Основи правознавства", який став основою створення системи шкільної правової освіти України.

У кінці ХХ - на початку ХХІ ст. у загальноосвітній школі, хоч і не в повному обсязі, склався правовий блок дисциплін, який певним чином відповідав тогочасним вимогам до правової освіти. Обсяг і зміст обов'язкового курсу з правознавства визначався для загальноосвітніх навчальних закладів потребою суспільства у вихованні правосвідомого громадянина, а для професійно-технічних, ВНЗ і закладів післядипломної освіти, крім того, - ще й високими вимогами до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня особи. У загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти здійснювалася широка позакласна і позааудиторна робота з правового навчання і виховання, до якої залучалися вчені, представники правозахисних організацій, працівники правоохоронних органів, інші фахівці в галузі права. Правова освіта здійснювалася із застосуванням новітніх інформаційних технологій, зокрема елементів дистанційного навчання.

Отже, той фундамент, який було закладено у шкільній правовій освіті у досліджуваний період дає підстави говорити про запровадження на 2007 р. у загальноосвітніх закладах України цілого блоку правових дисциплін або системи шкільної правової освіти, починаючи з дошкільного віку. Так, у дошкільних виховних закладах дітям викладалися початкові знання про норми поведінки, прищеплювалися звички щодо їх виконання, виховувалася повага до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку тощо. У дошкільних виховних закладах правова освіта зазвичай мала характер гри, вона здійснювалася на основі програм і методичних рекомендацій, які затверджені МОН України. У початковій школі запроваджені елементи правової освіти у змісті інших предметів. В основній та старшій - викладалися предмети правового змісту. Це "Права дитини" (5-6 кл.), "Практичне право" (7-8 кл.), "Основи правознавства" (9 кл.), "Права людини" (10-11 кл.). Крім того, у школах гуманітарного спрямування створювалися класи з поглибленим вивченням правознавства або профільні класи. На початку ХХІ ст. у шкільні програми було введено новий курс "Громадянська освіта", який формував в учнів уявлення про основи демократичної, політичної культури, громадянської компетентності, політико-правових знань. Усе це дає підстави говорити про початковий етап складання системи безперервної шкільної правової освіти в Україні. Наступним етапом розвитку шкільної правової освіти має стати її концептуальне та нормативно-правове закріплення. У дисертації також уперше подано періодизацію становлення та розвитку шкільної правової освіти.

3. Теоретичне обґрунтування основних функцій і напрямів шкільної правової освіти

Досліджено, що на початку ХХІ ст. на всій території України йшов процес формування системи шкільної правової освіти, що виражалося, насамперед, у теоретичному обґрунтуванні українськими науковцями та педагогами основних функцій і напрямів шкільної правової освіти. Проведені ними наукові дослідження сприяли забезпеченню навчального процесу з правознавства новими програмами правових курсів, а також упровадженню допрофільного та профільного правового навчання.

З'ясовано, що розробка та підготовка шкільної програми з правознавства започаткувалася одразу після проголошення Україною незалежності у 1991 р. Представники кількох пострадянських правових шкіл розпочали роботу над теоретичним обґрунтуванням основних функцій і напрямів шкільної правової освіти. Підсумком їх роботи стали необхідні для школи програми зі шкільного курсу правознавства. Першою спробою обґрунтувати викладання шкільного курсу правознавства стала програма з "Основ радянської держави і права", підготовлена українськими вченими в період між ухваленням Декларації про державний суверенітет й Актом проголошення незалежності України. Разом із тим, у 1991 р. було підготовлено ще одну альтернативну програму для викладання шкільного курсу правознавства -"Основи української держави і права", де теоретично обґрунтовувалися основні функції і напрями шкільної правової освіти на той час. У 1992 р. також розроблено й опубліковано проект програми курсу "Основи держави і права України" для 9-х класів загальноосвітніх шкіл групою українських учених Інституту держави і права НАН України. Потреба у розробці цієї програми була викликана необхідністю удосконалення попередніх і постійними змінами в законодавстві країни. У більшості шкіл України викладання навчальної дисципліни "Основи правознавства" велося переважно за програмою, запропонованою фахівцями Інституту держави і права імені В. М. Корецького, яка постійно удосконалювалася у зв'язку із розбудовою українського суспільства, оновленням нормативно-правової бази держави. Набутий досвід теоретичного обґрунтування питань шкільної правової освіти дав змогу у 2001 р. уточнити низку положень програми, підготовленої О.М. Мироненком й І.Б. Усенком, насамперед, у напрямі подальшої адаптації навчального курсу до вікових особливостей учнів. Таким чином, уже в кінці 90-х рр. ХХ ст. науковцями було теоретично обґрунтовано особливості викладання шкільного курсу правознавства. Підготовлені програми стали підґрунтям для викладання курсу "Основи правознавства" у 9 класі загальноосвітніх навчальних закладів України.

У 90-ті рр. ХХ ст. було теоретично обґрунтовано викладання у школі правового курсу "Права людини". Проект програми курсу "Права людини" для учнів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів був підготовлений українськими вченими у кінці 1995 р. У 2006-2007 навчальному році курс "Права людини" вчителі викладали за новою програмою, що була затверджена МОН України (авт. Т. О. Ремех, О. І. Пометун). Програму курсу "Конституція України" було розроблено українськими науковцями у 1996 р. Викладання відповідно до цієї програми велося у 1996-1997/1997-1998 навчальних роках з метою корекції знань учнів 10-11 класів, які вже отримали основи конституційних знань, але на базі старої Конституції УРСР. У цей самий період чимало уваги приділено теоретичному обґрунтуванню викладання у школі ще одного правового курсу "Практичне право". Його вивчення було запропоновано у 8-х класах загальноосвітніх навчальних закладів. У середині 90-х рр. ХХ ст. фахівцями було теоретично обґрунтовано і викладання курсу "Основи правознавства" для 9-11 класів учнів з поглибленим вивченням права та вищих професійних училищ. У 2002 р. фахівці Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України розробили програму для професійно-технічних навчальних закладів, що відобразила специфіку викладання правознавства у цих навчальних закладах.

У дисертації констатується, що з 2003 р. старша школа в Україні функціонувала як профільна, що дало змогу повніше реалізувати принцип особистісно-зорієнтованого навчання, створило сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, формування у них орієнтації на певний вид майбутньої професійної діяльності. Для профільних класів було розроблено програму "Правознавство для ліцеїв, гімназій, класів з поглибленим вивченням правознавства". Формами профільної підготовки із правознавства на початку ХХІ ст. були не лише поглиблене вивчення відповідних предметів правового змісту, а й факультативи та курси за вибором. Одним із напрямів профільної підготовки у 2003-2007 рр. були учнівські олімпіади з правознавства. Формами допрофільної підготовки учнів з правознавства у 2003-2007 рр. були правознавчі курси за вибором. За рахунок варіативної частини в основній школі вивчалися курси "Практичне право" (8 кл.), "Громадянська освіта" та "Ми - громадяни України" (9 кл.), у зміст яких інтегровано правові знання.

Доведено, що системний підхід до правової освіти, який упроваджувався у загальноосвітніх закладах України, дав певні результати. У багатьох школах здійснюється цілеспрямована правова освіта через основний курс правознавства, мережу профільних спецкурсів і гуртків, які читаються за авторськими програмами. Інноваційні підходи у навчанні сприяють поступовому формуванню в учнів власного погляду, власної позиції, умінню аргументувати думку, робити вибір (у т. ч. професійний). Крім того, процес модернізації загальної середньої освіти потребує подальшої копіткої роботи усіх зацікавлених інституцій, насамперед, у напрямі підвищення рівня шкільного курсу правознавства в навчальному плані загальноосвітнього навчального закладу. Такі заходи будуть сприяти подоланню правового нігілізму школярів, і натомість, становленню правової держави.

Аналіз стану викладання правознавства у 2002-2003 навчальному році засвідчив, що вивчення правознавства здійснювалося у 21 тис. загальноосвітніх шкіл, 348 гімназіях, 300 ліцеях. Поглиблено правознавство вивчалося у 398 загальноосвітніх школах, 81 гімназії, 53 ліцеях. Констатовано, що цей предмет поглиблено викладався лише в 1,9 % загальноосвітніх школах, 23,2 - гімназіях, 17,6 % - ліцеях від загальної їх кількості. Зрозуміло, що про активне поглиблене вивчення правознавства у школах України навряд чи можна було говорити. Проведений аналіз також засвідчив, що більшість загальноосвітніх навчальних закладів окремих регіонів були погано забезпечені підручниками, посібниками, методичними та дидактичними матеріалами із цього предмету. Викладачі й учні висловлювали незадоволення підручниками через їх важку для засвоєння термінологію та застарілість окремих положень. Суттєвим недоліком у навчально-виховному процесі була також відсутність у більшості загальноосвітніх шкіл обладнаних історико-правових класів, куточків, наочної юридичної інформації. У школах рідко проводилися зустрічі педагогічних працівників, учнів і їхніх батьків із фахівцями-юристами, представниками правоохоронних органів та правозахисних організацій. До недоліків належать і недосконалі програми вивчення правових дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах, які неповною мірою відповідають потребам і реаліям сучасного життя.

Таким чином, у процесі реформування загальної середньої освіти у 2004-2007 рр. навчальні плани було істотно модернізовано відповідно до вимог Державного стандарту загальної середньої освіти. В інваріантній складовій Базового навчального плану право, як й історія рідного краю, історія України, всесвітня історія, мораль, економіка, філософія, громадянська освіта, було структурним компонентом освітньої галузі "Суспільствознавство". На цю галузь відведено у 5-12 класах лише 770 год, або 8,6 % Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів II-III ступенів. Цілком очевидно, що ця кількість годин зовсім не задовольняє сучасну школу у викладанні курсу правознавства, оскільки подолати правовий нігілізм учнів без викладання повноцінного курсу дуже важко. При аналізі позитивних здобутків процесу формування нових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів (12-річна середня школа), у дисертації не залишилися поза увагою певні невирішені проблеми, упущення, що стосуються, зокрема, досліджуваних проблем шкільної правової освіти. Так, в 11-річній стандартній школі І-ІІІ ступенів на курс правознавства виділено 1,5 год, що складає 0,54 % год інваріантної складової типового навчального плану загальноосвітнього навчального закладу з українською мовою викладання, 12-річної універсальної, відповідно, виділено 3 год, що складає 0,95 %, а 12-річної профільної - 8 год, що складає 1,4 % год зазначеного плану. Якщо ці цифри порівняти з 11-річною стандартною школою другого ступеня, де вивчається основний курс правознавства, на який виділено 1,5 год, що складає 1,06 % год інваріантної складової типового навчального плану загальноосвітнього навчального закладу з українською мовою викладання, то можемо з упевненістю зазначити, що кількість годин на цей предмет у загальній частині навчальних планів зменшується, а це не сприятиме подоланню дитячої злочинності, підвищенню рівня правових знань учнів, на що направлений не один нормативно-правовий акт держави. Ці цифри підтверджують тезу про те, що кількість годин, які відведені типовим навчальним планом сучасної 11-річної школи у відсотковому відношенні до загальної кількості годин інваріантної складової тільки на 0,34 % буде більшою в профільній 12-річній школі, а у стандартній - меншою. Очевидно, що це є недоліком Базового навчального плану.

4. Державна політика у сфері шкільної правової освіти

Проведено детальну характеристику діяльності центральних органів влади у галузі шкільної правової освіти, а також ВМКМР з правової освіти населення та місцевих органів влади з питань поширення правової освіти населення та правових знань серед учнівської молоді України.

У дисертаційній роботі державна політика в галузі освіти розглядається як діяльність держави в особі її державних органів із забезпечення функціонування і розвитку системи освіти. Це система дій з реалізації в суспільстві затвердженої органами державної влади і схваленої громадською думкою концепції освіти. Освітня політика - це, насамперед, політика, що забезпечує розвиток і функціонування освіти. Крім того, освітянська діяльність в Україні регулюється постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабміну України, положеннями, наказами і розпорядженнями МОН України. До цього слід додати, що державна політика України в галузі освіти ґрунтується також на правових актах європейського і світового освітньо-правового простору. Державну політику у сфері освіти у дисертаційному досліджені запропоновано поділити на три етапи: перший - руйнування старої нормативно-правової бази та становлення нової бази освіти незалежної України (1991-1995); другий - удосконалення і приведення в систему освітнього законодавства країни (1995-2002); третій - гармонізація української освіти до європейського освітнього простору (2002-2007).

З'ясовано, що координацію шкільної правової освіти у кінці 80-х рр. ХХ ст. здійснювало МОН та Мін'юст. Профільне міністерство слідкувало за реалізацією змісту та завдань, окреслених програмами, та якістю навчання, а Мін'юст через юридичну методичну раду здійснювало координаційну методичну роботу щодо юридичного всеобучу у республіці. У 1991 р. ще до проголошення незалежності Міністерство внутрішніх справ, Міністерство народної освіти, Держкомітет у справах молоді та спорту, Мін'юст України, Мінкультури України, Мінохорони здоров'я України, Мінпраці України, Кабмін України розробили і затвердили "Міжвідомчу програму правового і морального виховання підлітків на 1991-1992 роки", якою визначалася необхідність удосконалення правового виховання дітей і підлітків.

В Україні, починаючи з 1991 р., розпочалася робота над створенням нової концепції освіти, зокрема і правової, оскільки у суспільстві відбулися кардинальні зміни соціально-економічних і політичних відносин. Першим заходом держави у цьому напрямі стало ухвалення "Програми розвитку народної освіти Української РСР на перехідний період (1991-1995)", де було визначено необхідність реформування системи освіти у перехідний період, зокрема законодавчого та правового забезпечення, фінансово-економічної підтримки, соціального захисту, кадрової, наукової, програмно-методичної й інформаційної допомоги. На підвищення правосвідомості і правової культури громадян була спрямована "Програма правової освіти населення України", запропонована у 1995 р. Для реалізації цієї програми було проведено чимало важливих заходів у цій галузі. Зокрема, затверджено Положення про ВМКМР з правової освіти населення, що стала постійно діючим дорадчим органом при Мін'юсті України. На неї покладалася низка завдань у сфері правової навчально-виховної роботи країни. Наприкінці 1995 р. і МОН України стало більше уваги приділяти питанням шкільної правової освіти. Так, у схваленому у цьому році на засіданні Колегії проекті Концепції гуманітарної освіти в Україні правова освіта розглядалася як основний структурний елемент гуманітарної освіти. На початку 1996 р. на Колегії МОН України було розглянуто і схвалено Концепцію виховання молоді у національній системі освіти, де серед основних напрямів виділялося правове виховання, завданням якого було формування правової культури, прищеплення поваги до прав і свобод людини та громадянина, Конституції України, державних символів тощо. У 1996 р. було видано Указ Президента України «Про Національну програму "Діти України"». Цей документ регулював невідкладні дії, спрямовані на пріоритетне ефективне правове вирішення проблем дитинства, зокрема удосконалення нормативно-правової бази системи освіти та законодавства щодо захисту прав дітей. У 1998 р. МОН України розглядало питання про необхідність розробки концепції правової освіти в Україні, а також підготовки педагогічних кадрів, які б могли на належному професійному рівні забезпечувати викладання правознавства у середній школі. Підсумкове засідання Колегії цього міністерства за 1998 р., проведене у березні 1999 р., визначило необхідність розбудови шкільної правової освіти України. Зокрема, на ньому зазначалося про необхідність навчання учня правознавству та правовій освіті протягом усього періоду навчання, шляхом упровадження комплексної цільової програми правової освіти, починаючи з 1 класу. У 1999 р. на засіданні Колегії МОН України було розглянуто Комплексну програму заходів розвитку середньої освіти на 1999-2012 рр. Фактично, цим документом визначалися основні напрями розвитку загальної освіти, підготовки педагогічних кадрів тощо.

Питання правової освіти населення на державному рівні у кінці ХХ ст. порушувалося Президентом України. У Посланні Президента до Верховної Ради України у 2000 р. "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр." зазначалося про необхідність посилення уваги до правової освіти громадян та правової інформатизації. Передбачалося докласти значних зусиль для активізації роботи у цьому напрямі у регіонах, у піднесенні ролі міжвідомчих комісій з питань правової освіти та пропаганди. Знаковим для державної політики у сфері шкільної правової освіти став 2001 р. У державі почали розуміти необхідність кардинальних реформ у цій галузі, оскільки будувати правову державу без підвищення рівня правової освіти було дуже важко. Саме тому у жовтні 2001 р. було видано Указ Президента України "Про Національну програму правової освіти населення", мета якої полягала в підвищенні рівня правової освіти населення, створенні належних умов для набуття громадянами правових знань, а також забезпеченні їх конституційного права знати свої права й обов'язки. У ході реалізації основних заходів цієї Програми протягом 2001-2005 рр. держава сприяла утвердженню гуманістичних правових ідей, загальнолюдських і національних правових цінностей, визнала правову освіту населення одним з основних чинників формування високої правосвідомості та правової культури окремих громадян й усього суспільства. У 2007 р. органи державної влади проводили заходи, спрямовані на вдосконалення шкільної правової освіти, зокрема було розпочато розробку Концепції безперервної правової освіти у системі загальноосвітніх навчальних закладів.

Упродовж досліджуваного періоду, тобто з початку 90-х рр. XX ст. - на початку ХХІ ст., у державі чимало уваги приділяли перебудові шкільної правової освіти. Верховна Рада України, Комісія Верховної Ради України з питань науки й освіти, Президент України, Кабмін України та профільне МОН України, Академія правових наук України визначали державну політику у сфері освіти та шкільної правової освіти, зокрема. Це втілилося в ухваленні законів України, постанов уряду й указів Президента України. Усі нормативно-правові акти, ухвалені вищими органами влади, що досліджені й уведені до наукового обігу у розділі, сприяли становленню шкільної правової освіти, правовиховної роботи серед населення України. Щорічно, починаючи із 2001 р., МОН України проводилися навчально-методичні семінари для викладачів правових дисциплін загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів із залученням наукових працівників і фахівців-практиків у галузі права. Починаючи з 2002-2003 навчального року, МОН України та Мін'юстом України розв'язано питання щодо обов'язкового викладання курсу "Основи правознавства" у загальноосвітніх навчальних закладах, починаючи з 9 класу. У цьому ж навчальному році та наступних навчальних роках МОН України забезпечено розроблення методик і видання методичних посібників з викладання основ правознавства в 9-12 класах загальноосвітніх навчальних закладів, а також видання навчальних підручників з основ правознавства. Завдяки проведеним державою на початку 90-х рр. XX ст. та в першому десятилітті ХХІ ст. заходам було визначено основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи з їх реалізації. Крім цього, підвищено рівень правової підготовки населення, насамперед учнівської та студентської молоді. Державні органи доклали активніших зусиль з поєднання правової освіти із загальною середньою, професійно-технічною і вищою освітою. На цьому етапі шкільна правова освіта стала активно підтримуватися вищими органами влади країни. Підготовка викладачів правових дисциплін здійснювалася ВНЗ як за державним замовленням, так і за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб. Було значно поліпшено якість підготовки викладачів правових дисциплін і підвищено ефективність викладання правових дисциплін у загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти.

У дисертації з'ясовано, що досягненням держави досліджуваного періоду була спроба концептуально визначити основні напрями правової освіти, починаючи від дошкільних навчальних закладів і завершуючи вищими. Надання правової освіти стало здійснюватися в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти. У загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти велася широка позакласна і позааудиторна робота з правового навчання і виховання, до якої залучалися вчені, представники правозахисних організацій, працівники правоохоронних органів, інші фахівці в галузі права. У цей самий період ВМКМР з правової освіти населення спрямовувала свою діяльність на створення необхідних умов для набуття учнівською молоддю правових знань і навичок у їх застосуванні, а також визначала основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи з їх реалізації. Одразу після створення у 1995 р. Рада під керівництвом голови - міністра юстиції - розгорнула активну роботу, спрямовану на поширення правових знань серед населення. За досліджуваний нами період ВМКМР чимало зробила для поширення правових знань серед учнівської молоді. Про перші роки після створення цього органу ми можемо говорити як про період його становлення, тобто напрацювання форм і методів роботи. На початку ХХІ ст. діяльність ВМКМР значно активізується, збільшується обсяг правових заходів, проведених цим органом. Слід зауважити, що її діяльність є різновекторною. Тематика питань, що протягом 2001-2007 рр. на своїх засіданнях розглядала Рада, була різною, це: правопорушення серед дітей і молоді; потреба вдосконалення і реформування системи освіти, зокрема в частині викладання основ правознавства; перебудова всієї системи вивчення правових дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах, цілеспрямована систематична правовиховна робота в дитячому середовищі; збільшення в загальноосвітніх навчальних закладах кількості годин для викладання основ правознавства через перехід на нову структуру і 12-річний термін навчання; особливості правоосвітньої роботи в областях України; методична допомога у правоосвітній та правовиховній роботі загальноосвітнім навчальним закладам; проведення спільних рейдів з виявлення неповнолітніх осіб, які бродяжать і жебракують; боротьба з підлітковою бездоглядністю та безпритульністю; запровадження в Україні безперервної правової освіти, починаючи з дитячого садка. Адже за даними правоохоронних органів кожна десята особа, затримана у 2006 р., яка вчинила злочин, була неповнолітньою.

У дисертації зазначено, що розвиток правової культури помітно гальмується недосконалим законодавством. У той же час ця проблема зовсім не знімає потреби у правовому вихованні людини, а тим більше молодої. Суспільство потребує посилення цілеспрямованої діяльності держави щодо передачі юридичного досвіду, систематичного впливу на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, настанов, що забезпечують дотримання, виконання і використання юридичних норм. Особливої уваги заслуговують середні загальноосвітні школи ІІ-ІІІ ступенів.

Отже, місцеві органи державної влади, виконуючи Національну програму правової освіти населення у 2001-2005 рр., сприяли підвищенню правосвідомості громадян, їх правової культури, неухильному дотриманню вимог законодавства, кваліфікованому його застосуванню, поліпшенню якості підготовки викладачів правових дисциплін і підвищенню ефективності викладання цих дисциплін у загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ і закладах післядипломної освіти, підвищенню рівня правової поінформованості населення. Зрозуміло, що подолати правовий нігілізм громадян усієї країни за такий короткий час, незважаючи на пророблену велику роботу, було неможливо. Очевидним є і те, що не в усіх областях були позитивні результати у розв'язанні цих проблем. У дисертації доведено, що переважна більшість правоосвітніх заходів, які проводили місцеві органи виконавчої влади, реалізовуючи програми правової освіти населення областей, були безадресними, наповнені переважно помпезністю, спрямованою на забезпечення звітності, а не досягнення реальних результатів. Продовжуючи уже вироблену за роки незалежності традицію, у 2005 р. усіма органами державної влади були окреслені нові плани з питань поширення правової освіти та правових знань серед учнівської молоді на 2005-2012 рр.

5. Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

Доведено, що спроби концептуального визначення та моделей шкільної правової освіти не були завершені й не отримали загальнодержавного схвалення. У дослідженні обґрунтовано, що Програми правової освіти населення (1995 та 2001) правовій освіті у загальноосвітніх навчальних закладах відвели лише другорядну роль. Концепції безперервної правової освіти створили тільки окремі школи і регіони України. Загальнодержавної ж концепції шкільної правової освіти у досліджуваний період, на жаль, створено не було. Однією з причин її відсутності стало недостатньо уважне ставлення держави до визначення ролі шкільної правової освіти у суспільстві. Адже урядовці протягом 16 років незалежності лише говорили про всезростаючий правовий нігілізм, відзначали зростаючу дитячу злочинність, що постійно молодшала, ухвалювали рішення, спрямовані на поширення правової освіти населення в державі, однак головного рішення прийнято так і не було. А воно мало полягати у визначенні належного місця курсу правознавства у навчальних планах загальноосвітніх навчальних закладів. Лише у 2007 р. Мін'юст та МОН України видали спільний наказ № 460/762/7, який затвердив склад міжвідомчої робочої групи з розроблення Концепції безперервної правової освіти у системі загальноосвітніх навчальних закладів.